ТРАНСФОРМАЦІЯ БРИТАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В СПІВДРУЖНІСТЬ НАЦІЙ (1931–1947 РР.)

Краткое описание

Київський славістичний університет

На правах рукопису

Христюк Світлана Борисівна

УДК 94(420):327”1931/1947”

ТРАНСФОРМАЦІЯ БРИТАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В
СПІВДРУЖНІСТЬ НАЦІЙ (19311947 РР.)

Спеціальність 07.00.02 всесвітня історія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
Клапчук Сергій Миколайович
Доктор історичних наук, професор

Київ 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ___________________________

3

ВСТУП ______________________________________________________

4

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

11

РОЗДІЛ ІІ. ЗНАЧЕННЯ ІМПЕРСЬКИХ КОНФЕРЕНЦІЙ (1926, 1930 рр.) ТА ВЕСТМІНСТЕРСЬКОГО СТАТУТУ 1931 РОКУ ДЛЯ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН МІЖ МЕТРОПОЛІЄЮ ТА ДОМІНІОНАМИ _________________________________________

35

РОЗДІЛ ІІІ. ЗМІЦНЕННЯ ПОЛІТИКИ ІМПЕРСЬКОЇ ЄДНОСТІ, 19311939 РР. ______________________________________________________

60

РОЗДІЛ IV. ВПЛИВ ВІЙНИ НА ФОРМУВАННЯ САМОСТІЙНОГО ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ БРИТАНСЬКИХ ДОМІНІОНІВ, 19391947 РР. _________________________________________________

88

РОЗДІЛ V. АНГЛО-ІНДІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ В ПРОЦЕСІ ТРАНСФОРМАЦІЇ БРИТАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ______________________

125

ВИСНОВКИ _________________________________________________

155

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ________

166

ВСТУП

Актуальність дослідження. Британська імперія являла собою ключовий фактор не лише зовнішнього, а й внутрішнього життя метрополії, підтримувала соціальний спокій в ній, змушуючи представників всіх прошарків суспільства відчувати себе членами великої нації обраних. Імперський менталітет, тобто мислення глобальними категоріями вільного переміщення людей, фінансів, товарів та послуг, просвітницький месіанізм, поблажливе ставлення до інших народів, відчуття англосаксонської виключності, значною мірою властивий їм і сьогодні.
Актуальність дослідження проблеми історії Великої Британії та країн Співдружності націй, яка сформувалася в результаті розпаду колишньої Британської імперії, зумовлена глобальними змінами світового порядку, що відбуваються в наш час: занепад національних держав як глобальних акторів світової політики і виникнення нових форм світової організації, поширення глобалізаційних процесів.
Проблеми постімперського простору викликають цілком зрозумілий інтерес щодо досвіду переходу від єдиної держави до будь-якого роду асоціації суверенних держав. В цьому сенсі найбільший інтерес проявляє Британська Співдружність Націй (далі БСН), яка стала об’єктом особливої уваги істориків як, власне, в самій Великій Британії і Співдружності, так і на пострадянському просторі, зокрема в Україні й Росії. Можливо, більш глибоке вивчення британського досвіду дозволило б архітекторам Співдружності Незалежних Держав, утвореної на уламках СРСР, обминути більшість помилок та прорахунків.
Визначення перспектив подальшого утвердження України у світовій спільноті як демократичної європейської держави потребує об’єктивного та неупередженого аналізу історії становлення та розбудови усіх сфер життєдіяльності українського суспільства, серед яких виділяємо зовнішньополітичну діяльність. Змістом останньої є пошук країни у світовій економічній, військово-політичній системах, реалізація її національних інтересів в сучасних умовах трансформації та глобалізації. Тому для України надзвичайно корисно дослідити та всебічно проаналізувати історичний досвід державотворення та розбудови міждержавної співпраці з іншими країнами на прикладі БСН.
Безперечно, БСН не являється занадто тісним, згуртованим союзом. В її рамках існують держави з різними економічними порядками і політичними режимами. Вона об’єднує під єдиним управлінням на основі давніх економічних, культурних, суспільно-політичних зв’язків, толерантності, виробленої британськими демократичними традиціями, понад четверть держав світу, володіє п’ятою частиною обсягу всієї світової торгівлі. Разом із тим, у межах даного об’єднання існує чимало внутрішніх протиріч. І все таки не можна не визнати великого позитивного досвіду зв’язків між державами, що географічно розташовані на різних континентах, мають різні умови та стандарти життя, сповідують різні історичні традиції, з населенням, що належить до різних рас.
Зважаючи на те, що більшість проблем ХХІ століття пов’язані з імперським минулим, наукові висновки, зроблені на основі широкого масиву не лише вітчизняних, російських та британських джерел та літератури, а й досліджень з країн Співдружності націй, можуть бути корисними для українських науковців у процесі розширення проблематики майбутніх наукових студій. У зв’зку із зазначеним дослідження процесів трансформації Британської імперії в 30-ті 40-ві роки ХХ століття в нових історичних умовах набувають особливої актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до наукової тематики над якою працюють вчені кафедри історії Київського славістичного університету.
Об’єкт дослідження трансформація Британської імперії в Співдружність націй в 30-х 40-х роках ХХ століття.
Предмет дослідження з’ясування провідних тенденцій внутрішньої і зовнішньої політики Великої Британії та її домініонів в контексті трансформаційних процесів у Британській імперії.
Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період 19311947 років. Нижня межа 1931 рік прийняття Вестмінстерського статуту, який набув чинності 11 грудня 1931 року відповідно до рішень імперських конференцій 1926, 1930-х років. Верхня хронологічна межа 1947 рік прийняття Акту про незалежність Індії від 18 липня 1947 року.
Територіальні межі дослідження охоплюють територію Великої Британії та її домініонів в межах 30-х 40-х років.
Мету і завдання дослідження визначено з урахуванням стану наукової розробки та актуальності проблеми. Метою роботи є виявлення тенденцій процесу трансформації Британської імперії, формування та реалізації спільної зовнішньої політики країн-членів БСН; комплексна оцінка найважливіших аспектів їх міждержавних відносин шляхом залучення новітніх досліджень та маловідомих джерел.
Для реалізації зазначеної мети визначено наступні завдання:
проаналізувати стан наукової розробки проблеми та джерельну базу дослідження;
з’ясувати причини відходу домініонів від політики імперської єдності до самостійності у формуванні та реалізації їх зовнішньополітичного курсу;
дослідити основні напрями зовнішньополітичної діяльності країн-членів Співдружності, зокрема, Канади, Австралії, Нової Зеландії у 30-ті 40-ві роки ХХ століття; зростання антибританських центробіжних тенденцій;
оцінити роль та значення англо-індійських відносин у контексті трансформації Британської імперії; показати значення Акту про незалежність Індії від 18 липня 1947 року для формування національної державності залежних територій.
Методологічна основа. Дослідження здійснено на основі використання принципів наукового пізнання: історизму, системності та об’єктивності. В процесі написання роботи автор застосувала загальнонауко-
ві методи аналізу та синтезу, а також історичні методи такі як: метод періодизації, порівняльно-історичний та статистичний, які в свою чергу дозволили всебічно дослідити явища і події у логічній послідовності, показати їх внутрішні зв’язки, закономірності та суперечності розвитку.
Наукова новизна одержаних у процесі дослідження результатів полягає в тому що, вперше на дисертаційному рівні комплексно показано головні здобутки зарубіжної та вітчизняної науки в розробці проблеми трансформації Британської імперії в Співдружність націй в 30-ті 40-ві роки ХХ століття. Розроблена актуальна тема, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. Дослідження проведено на основі залучення широкого масиву джерел та наукової літератури. В роботі показано вплив історичних, економічних, військових, суспільно-політичних явищ та механізмів на еволюцію взаємовідносин Великої Британії з країнами БСН в окреслений період. Розкрито історичне значення низки державних документів, які стали доленосними, зокрема, Вестмінстерського статуту 1931 року, Акту про незалежність Індії 1947 року. Проаналізовано процес формування зовнішньополітичних пріоритетів країн-членів Співдружності щодо реалізації власної внутрішньої, зовнішньої та оборонної політики. Досліджено особливості їх впливу на розвиток міждержавних відносин. Новизна і в тому, що аналізуючи двосторонні міждержавні відносини метрополії та домініонів з точки зору впливу на них міжнародного середовища, виявлено основні чинники та тенденції, які мали значний вплив на зміну стратегії взаємовідносин країн-членів БСН. Показано еволюційні зміни політики Великої Британії, її ставлення до віддаленої периферії (колоній, залежних територій). В роботі висвітлено взаємозв’язок політики британських урядів по відношенню до проблеми трансформації імперії з економічним та політичним розвитком домініонів.
Понятійний апарат дослідження. Термін Співдружність” щодо Великої Британії вперше було використано за часів Англійської буржуазної революції, коли після страти короля Карла І Стюарта, О. Кромвель проголосив республіку. Цікаво, що в тексті декларації нову англійську державу назвали не republic”, a commonwealth” народне (загальне) благо”, тобто існуюча влада для народів Англії, Уельсу, Ірландії, які об’єдналися в єдину державу. Сучасну Співдружність націй можна вважати свого роду спадкоємицею тої Співдружності, адже спершу до її складу входили лише білі, переселенські” колонії-домініони Великої Британії. В обох випадках маємо справу з об’єднанням націй, утвореним в результаті колонізації чи завоювання з поступовим оволодіванням британською культурою, стилем життя і всім іншим, що асоціюється з визначенням британський”.
Вперше термін Співдружність націй” щодо Великої Британії і її домініонів: Канади, Австралії, Нової Зеландії, ПАР застосував лорд Розбері у 1884 році. Під час своєї подорожі по британським колоніям він заявив: Австралія вже не є колонією, а державою, однак це не є підставою для анулювання зв’язків з Великою Британією: не слід позбавлятися імперії, адже вона по суті і є Співдружністю націй”. Але ж, звісно, мова не могла ще йти про якусь співдружність народів у сучасному розумінні цього поняття, надто величезною була прірва між різними територіями, що входили на той час до складу Британської імперії.
В складі Співдружності можна виділити три основні категорії країн, які відрізняються, як за політичним устроєм, так і місцем, яке вони займають в системі Співдружності: по-перше, власне Англія; по-друге, британські колонії, протекторати і підзвітні території; по-третє, незалежні країни, до складу яких входять і старі домініони, які утворилися ще до другої світової війни (Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР) і нові домініони, і незалежні держави.
Після Другої світової війни вся Британська імперія була перейменована в Співдружність націй. До її складу входило 10 незалежних держав, колишніх англійських колоній та інші колоніальні території. Загальна площа країн Співдружності на 1945 рік становила 10,9 млн. кв. миль, кількість населення 721 млн. чол. Поступово термін співдружність” набув популярності, адже саме він дозволяв уникати використання слова імперія”, яке викликало негативні асоціації, а тому отримало схвалення як у Лондоні, так і на місцях. Термін імперія” було офіційно виключено урядом консерваторів із державної документації. Так ще в 1946 році довідник, який щорічно видавався англійським урядом, називався Довідник Британської Співдружності та Імперії”, а його останні видання вже мали заголовок Стислий огляд Співдружності”. Офіційно Співдружність вважається асоціацією рівноправних та незалежних у своїй політиці держав, оскільки не має єдиного організаційного центру чи будь-яких центральних, адміністративних чи воєнних органів. Це дає підстави її ідеологам стверджувати, що всі члени Співдружності мають рівні права та створюють у своїх рамках асоціацію рівноправних країн, пов’язаних економічною та політичною спільністю.
Наукове та практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення, висновки та матеріали можуть бути використані при вивченні ряду нормативних курсів, зокрема, Зовнішня політика країн Північної Америки”, Зовнішня політика країн Азії”, Зовнішня політика країн Африки”. Накопичений у дисертаційній роботі фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки і узагальнення дослідження можуть бути використані при написанні навчально-методичних праць, що безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми, підрозділами державних установ, діяльність яких пов’язана з практичною реалізацією зовнішньополітичних пріоритетів України для оптимізації міждержавного співробітництва.
Можна виокремити такі аспекти застосування доробку дисертації:
науково-дослідний щодо вивчення досвіду трансформації взаємозв’язків між метрополією та домініонами спершу в межах Британської імперії, а згодом в системі Співдружності націй, зокрема, еволюції ролі Великої Британії в цьому об’єднанні.
освітній в процесі викладання вузівських курсів з всесвітньої історії, міжнародних відносин, країнознавства, зовнішньої політики країн Азії, Африки, Північної Америки, Австралії та країн Океанії.
правотворчий при розробці нормативно-правової бази двостороннього співробітництва України в рамках Співдружності Незалежних Держав, враховуючи історичний досвід державотворення та розбудови міждержавної співпраці з іншими країнами на прикладі БСН.
Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені та виголошені на IV Міжнародній науковій конференції Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі” (Ніжин, 1112 грудня 2008 р.), IX Всеукраїнській науковій конференції аспірантської та студентської молоді Від духовних джерел Візантії до сучасної України” (Київ, 27 лютого 2009 р.). Основні положення та висновки обговорювалися на засіданнях кафедри всесвітньої історії Київського славістичного університету.
Публікації. Основні положення дисертації викладено в п’яти статтях наукових фахових видань та двох публікаціях тез доповідей наукових конференцій.
Структура дисертаційного дослідження зумовлена його метою і завданнями. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та викладена на 179 сторінках рукопису. Список використаних джерел містить 195 найменуваннь.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На початку ХХІ століття політична карта світу вражає багатством та різноманіттям. Ще в першій половині ХХ століття світ був поділений в основному між найсильнішими імперіями британською, французькою, німецькою, японською. Процеси деколонізації призвели до створення майже ста нових держав, різкого ускладнення системи міжнародних відносин. Об’єктивні проблеми розвитку, багатонаціональний склад та міжетнічні конфлікти, відсутність досвіду у керівників цих держав створюють все нові спалахи напруги в світі.
У 1931 році французький аналітик А. Зігфрід зауважував, що Велику Британію можна порівнювати з кораблем, який, хоча і кинув якір в європейських водах, готовий в будь-яку мить відплисти. Через 30 років цю думку розвинув Дін Ачесон, колишній держсекретар, на той час радник президента США, зазначивши, що Британія втратила імперію і не знайшла нової ролі у світі. Зникнення імперії не тільки зумовило зовнішньополітичну розгубленість Лондону, який змушений був в історично стислі строки будувати нову систему пріоритетів на світовій арені, а й спричинило надлом в національній самосвідомості, що втратила звичну для себе цілісність. Багато з сучасних проблем британського суспільства мають корені з імперського минулого, породжуючи психологічний стрес нації, яка звикла відчувати себе супердержавою. Пошук гідної ролі поступово стає першочерговим завданням британського суспільства і визначальною стратегією зовнішньополітичного курсу.
Говорячи про особливості розвитку взаємовідносин між Великою Британією та країнами БСН, що довели своє практичне значення, насамперед, довготривалістю свого існування, маємо зазначити, що основу цих відносин складав принцип взаємовигідності”. Коли йдеться про трансформацію Британської імперії в Співдружність націй, звичайно ж досить ілюзорним було б припущення, ніби офіційний Лондон керувався потребами колишніх домініонів та колоній. Але історичні події довели, що Британія створила настільки налогоджену роками систему взаємозв’язків, що молоді держави, навіть отримавши бажану незалежність, висловлювали бажання залишатися у межах цієї системи.
В результаті проведеного дослідження зроблено основні висновки:
- З’ясовано, що Джерельна база є достатньо репрезентативною, вона представлена всіма різновидами документальних та вербальних свідчень. Історіографія проблеми є значною, але існують ще недостатньо вивчені напрями. Це стосується, насамперед, питання зростаючої ролі домініонів як суверенних держав, аналізу еволюції колоніальної політики Великої Британії в період між двома світовими війнами та базових документів. Виявлено тенденції і закономірності процесу формування та реалізації спільної зовнішньої політики країн-членів БСН, методи та засоби впливу домініонів на формування англійської зовнішньої політики напередодні Другої світової війни, їх місце в системі імперської оборони. Питання переходу від політики імперської єдності до реалізації самостійного зовнішньополітичного курсу, визначення ролі Індії в системі Британської імперії не знайшли належного висвітлення у сучасній історичній науці. Саме на цих проблемах було зосереджено наше дослідження.
- Зокрема, встановлено, що після Першої світової війни загострився процес розпаду Британської імперії. Перебуваючи в таборі переможців, очолюючи величезну імперію, пишаючись своєю могутністю Велика Британія втрачає почуття реальності, об’єктивності в оцінці тогочасних зовнішньополітичних процесів, напрямків і тенденцій розвитку міжнародних відносин. Ймовірність раптової втрати імперії, передових позицій світового лідерства і скочування до розряду рядової європейської країни офіційний Лондон не наважувався сприймати серйозно. І якщо імперська конференція 1926 року проголосила самостійність домініонів в галузі внутрішньої та зовнішньої політики та їх рівноправність з Англією в рамках Британської імперії при збереженні формального підданства англійській короні, то чергова імперська конференція (жовтень листопад 1930 року) затвердила рекомендації і запропонувала англійському парламенту оформити їх в законодавчому порядку до кінця 1931 року. Відповідний закон був затверджений англійським парламентом 24 листопада 1931 року і набув чинності 11 грудня 1931 року, отримавши назву Вестмінстерського статуту 1931 року.
- На основі аналізу джерельної бази, друкованої літератури, матеріалів інтернету автор прийшов до висновку, що відповідно до Вестмінстерського статуту 1931 року метрополія і домініони є самостійними одиницями, добровільно об'єднані в БСН. Це є фактор трансформації імперської системи поступове вирівнювання центру (метрополії) і периферії (домініонів). При цьому відбувалося формування нових груп інтелектуальної, культурної, професійної й економічної провінційної еліти. Співдружність націй зберігає свою ідентичність і існує доти, поки існує центр (культурний, політичний, економічний системний). У даному випадку таким центром є Велика Британія.
Аналіз джерельної бази дає можливість констатувати, що найважливішою ланкою, яка поєднувала всі держави Співдружності, був британський фінансовий капітал. Левова частка активів та інвестицій іноземного капіталу в усіх країнах Співдружності (за виключенням Канади, де домінували США) належала Великій Британії. Стерлінгова зона перетворила Лондон в найбільший міжнародний фінансовий центр. Використовувалася система імперських преференцій, яка надала перевагу товарам країн Співдружності на англійському ринку і встановила менш сприятливий режим товарам іноземного виробництва. Беручи участь в стерлінговій зоні та угодах по наданню митних преференцій, домініони продовжували залишатися учасниками імперської економічної системи, провідні позиції в якій і нині зберігає Велика Британія.
- Встановлено, що поява преференційних тарифів, тобто зниження мита на товари членів БСН на основі укладених двосторонніх домовленостей для членів імперії стала значною мірою позитивним явищем для внутрішньоімперської торгівлі: тарифи стали важливим центроустремлінсь- ким фактором розвитку імперії. Разом з тим, вони були зорієнтовані на те, щоб підірвати конкуренцію на ринках Британської імперії з боку іноземного, головним чином, американського капіталу. 1930-ті роки яскраво продемонстрували прихильне ставлення Австралії, Нової Зеландії, меншою мірою, Канади, ПАС щодо пробританського курсу, головним гарантом якого було перебування при владі в домініонах традиційно пробританської партії консерваторів та лібералів. Прагнення зберегти та зміцнити позиції Британської імперії в системі міжнародних відносин стало головним фактором, який визначив підхід тихоокеанських домініонів, як найбільш лояльних, по відношенню до міжнародних конфліктів другої половини 30-х років ХХ століття. У цей час суттєво зросло значення колоній для метрополії в порівнянні з ХІХ століттям збільшилося споживання сировини, джерелом якої стали колонії, значного розвитку досягли ринки збуту колоній. Володіння імперією суттєво збільшувало потенціал британської економіки й зовнішньої політики, сприяло збереженню за Великою Британією статусу великої держави.
- Міцна прив’язка до ринків метрополії, сильна фінансова залежність від неї, панування англійського капіталу в економіці в кінцевому підсумку визначили характер взаємовідносин домініонів із Великою Британією, а також їх становище в системі Британської імперії та на міжнародній арені в цілому. Розбіжності з політичних міркувань не означали прагнення послабити імперські зв’язки. Напередодні Другої світової війни Австралія являла собою аграрно-сировинний придаток Англії, в її економіці панував англійський капітал. Інтереси правлячих кіл домініону в основному співпадали з інтересами метрополії. В умовах існуючого тоді співвідношення сил на світовій арені правлячі кола Австралії вбачали в могутності Великої Британії головну гарантію безпеки домініону, перш за все за умов зростаючої експансії Японії. Отримавши відповідно до Вестмінстерського статуту 1931 року визнання повної самостійності у питаннях внутрішньої та зовнішньої політики, Австралія надала метрополії право захисту своїх інтересів на міжнародній арені на певний час. Незважаючи на деякі розбіжності у поглядах на рахунок тих чи інших подій, та окремі непорозуміння щодо ряду зовнішньополітичних акцій між англійським та новозеландським урядами, Нова Зеландія напередодні Другої світової війни як і раніше залишалася більше Британією, ніж сама Британія, абсолютно підтримуючи та визнаючи міць Британської імперії та цікавилася іншими державами лише, як ринками збуту для власної сільськогосподарської продукції. Нова Зеландія мала єдине дипломатичне представництво закордоном представництво верховного комісара в Лондоні. В системі новозеландських урядових установ не існувало жодного самостійного органу для реалізації зовнішніх зносин, окрім маленької секції у справах імперії при секретаріаті прем’єр-міністра. Прагнення зберегти та зміцнити позиції Британської імперії в системі міжнародних відносин стало головним фактором, який визначив підхід Нової Зеландії по відношенню до міжнародних конфліктів другої половини 30-х років ХХ століття.
Аналіз джерельної бази дає можливість констатувати, що напередодні Другої світової війни до складу Британської імперії входило чотири домініони: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАС. Бувший домініон Ньюфаундленд втратив права домініону в зв’язку з економічною кризою 19291933 років, що призвела до державного банкрутства. Знову в Ньюфаундленді було введено колоніальну систему управління. У 1949 році Ньюфаундленд було включено до складу Канади в якості однієї з його провінцій. Ірландія, користуючись правами домініону, одностороннім актом оголосила про незалежність у 1937 році.
- Аналіз документів і літературних джерел переконує, що напередодні Другої світової війни проблеми імперської оборони не були в центрі уваги кабінетів ні в Лондоні, ні в Канберрі чи Оттаві. Лише початок другої світової війни з усією очевидністю продемонстрував розпад загальноімперського оборонного простору. Австралія, Нова Зеландія, певною мірою Канада зіткнулися з прямою загрозою своїй національній безпеці, оскільки імперські збройні сили вже не могли вирішити цю проблему. Британське керівництво визнало наявність серйозних проблем вже на початку Другої світової війни, коли було прийнято рішення зосередити зусилля флоту на захисті лише трьох театрів воєнних дій самої Великої Британії Північному морі та прибережній зоні Північної Атлантики, Середземномор’ї з Суецьким каналом і Сінгапурі.
В праці з’ясовано, що Велика Британія намагалася створити новий союз, шляхом залучення у війну сильного союзника США. Британська дипломатія застосовувала різні методі, не останнім з яких було посередництво Канади. Канада з задоволенням виконувала цю роль, сподіваючись стати зв’язною ланкою між двома великим англомовними державами і таким чином підняти престиж домініону до рівня рівноправного партнера в північноатлантичному трикутнику. Засновники трикутника президент США Рузвельт, прем’єр-міністр Великої Британії У. Черчілль, прем’єр-міністр Канади М. Кінг розглядали своє дітище з неоднакових позицій. Якщо уряд Канади намагався використати цей блок для зростання ролі домініону шляхом перетворення її на важливу зв’язну ланку між Лондоном та Вашингтоном, англійський уряд щоб схилити нейтральні тоді США до вступу у війну, то США сподівалися скористатися даною міжнародною ситуацією для завоювання провідних позицій в період війни та в післявоєнний період. Таким чином, північноатлантичний трикутник хоча і не був оформлений юридично, з моменту свого заснування планувався як один з найбільш ортодоксальних міжнародних союзів з серйозними внутрішніми протиріччями.
Загальний підсумок міжсоюзницьких відносин Канади з США та Великою Британією зводився до того, що використовуючи створену війною ситуацію, британські замовлення та американські капітали, багаті національні ресурси та віддаленість від театру воєнних дій, Канада зуміла форсувати розвиток національної промисловості, особливо її воєнних галузей. Зовнішня політика Канади, найбільшого домініону Великої Британії напередодні Другої світової війни мала одну визначальну особливість: так чи інакше вона передбачала включення в сферу старих імперських відносин нового партнера США. В своїй основі цей політичний крок виглядав наступним чином: використати державу, зацікавлену у економічному та політичному зближенні з Канадою, як противагу британській опіці. Так, США давно почали підбирати ключі до дверей Британської Співдружності та колоніальної імперії. Ще задовго до другої світової війни США доклали немало зусиль, щоб завоювати міцні позиції в економіці домініону. Курс на розширення зв’язків зі США як засіб зміцнення незалежності від британської метрополії призвів до глибокого проникнення монополій США в Канаду, економічного та політичного підкорення країни США. Юридично зберігаючи статус британського домініону, Канада все більше ризикувала перетворитися на протекторат США.
- У праці доведено зміну зовнішньополітичних приорітетів Австралії. Австралія незмінно виступала на підтримку принципу дипломатичної єдності імперії, що передбачало проведення урядом Англії при консультації з урядами домініонів спільної імперської політики. Відомо, що війна є продовженням політики, але іншими засобами. Ту саму політику, яку відома держава проводила протягом тривалого часу перед війною, неминуче продовжуватиме і в роки війни, змінивши лише форму дій. Однак війна спричинила глибокі зміни економічних та політичних позицій Австралійського Союзу. Якщо брати до уваги середні темпи розвитку промисловості країни перед війною, то Австралія за роки війни просунулася вперед на 2025 років. Зміцнилися позиції австралійського капіталу. Відбувся корінний перелом у англо-австралійських відносинах: були ліквідовані залишки політичної залежності Австралії від Англії. Країна позбулася англійської опіки в зовнішній політиці та встановила дипломатичні відносини із цілим рядом країн. Так, уже на 1945 рік Австралія окрім відносин з усіма домініонами мала дипломатичні відносини зі США, СРСР, Францією, Голландією, Бразилією, Чилі. Якщо перед війною Австралія та Нова Зеландія були найвірнішими домініонами Англії, то на її кінець опинилися на позиції Канади, тобто в значній залежності від США.
- Аналіз свідчить, що в роки війни фактично закінчився процес перетворення Нової Зеландії з домініону на суверенну державу. Нова Зеландія, яка насторожено відносилася до конституційних змін у межах Британської Співдружності, останньою з домініонів ратифікувала Вестмінстерський статут 1931 року (у 1947 році). Підсумки другої світової війни мали подальші перспективні наслідки для зовнішньої політики Нової Зеландії. Одним із найбільш важливих результатів стало оформлення воєнно-політичного союзу зі США, який завершився підписанням Австралією, Новою Зеландією, США угоди про створення блоку АНЗЮС (1951 р.). Безперечно, організація блоку була пов’язана з ідеєю створення регіональної зони оборони в південно-західній та південній частинах Тихого океану, висунутої Канберрською угодою.
Аналіз також дає підстави стверджувати, що в роки війни продовжувалася політична та економічна дезінтеграція імперії, при чому цьому процесу значно сприяв американський капітал. Невдачі та поразки Англії у війні показали воєнну слабкість та назавжди розвіяли міф про непереможність Британії.
- Вивчені документи переконують, що події Другої світової війни, розгортання національно-визвольного руху в світі, посилення могутності Радянського Союзу й США, їх активне втручання в справи країн третього світу сприяли формуванню в колоніях самостійних державно-територіальних утворень. Англійські правлячі кола змушені були надати незалежність одній колонії за іншою, дотримуючись чітко визначеної стратегічної лінії будь-якою ціною втримати країни, що звільнилися в системі Співдружності або на правах домініону, або як у випадку з Індією, у якості суверенних держав. Ця тактика переслідувала декілька цілей. По-перше, Велика Британія прагнула зберегти свій вплив на звільнених територіях та зміцнити свої позиції, користуючись старими політичними, економічними, фінансовими, воєнними, культурними зв’язками. По-друге, довести, що розпад Британської імперії це природній процес, що її трансформація в БСН процес свідомо підготовлений англійською політикою. На 1946 рік Співдружність складалася з Об’єднаного Королівства та 5 домініонів (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ньюфаундленд, ПАС). У 1947 році незалежність отримали Індія, Бірма, Пакистан, Цейлон.
Очевидним стає те, що, незважаючи на підсумкову перемогу в Другій світовій війні, Велика Британія, як метрополія вже не була настільки сильною, щоб зберегти зв’язки зі своїми домініонами й колоніями, а вони в свою чергу вже не були настільки зацікавлені в ній. Хоча Велика Британія формально залишалася державою переможницею, але розпад старої імперії та імперської єдності вже стали частиною історії: домініони стали незалежними, позбавившись надмірної ролі Великої Британії у визначенні своєї зовнішньої й оборонної політики та вступивши у воєнний союз зі США (Канада в Огденсберзі в 1940 році, Австралія й Нова Зеландія відповідно до угоди про створення АНЗЮС у 1951 році). Але вони не вийшли зі складу Співдружності, використовуючи її як базис для збереження колишніх зв’язків та спільних традицій, дистанціюючись, таким чином, від США.
Доведено, що співвідношення сил в Британській імперії за період між двома світовими війнами, змінилося. Англія всіляко прагнула зміцнити економічні зв’язки з домініонами та створити політику імперської єдності в питаннях оборони та зовнішньої політики. Домініони вважали, що організація оборони імперії як єдиного цілого та створення будь-якого центрального органу, який би об’єднував всіх членів, не спростить, а навпаки, ускладнить поєднання автономії та єдності в БСН. Домініони наполягали на визнанні відповідальності окремих країн за оборону тих районів імперії, в яких вони безпосередньо зацікавлені. Принцип регіональної відповідальності домініонів щодо питань оборони був прийнятий на двох перших післявоєнних конференціях прем’єр-міністрів Англії та домініонів у 1946 та 1948 роках. Так, уряд Австралії отримав визнання своєї країни разом з Новою Зеландією центром та основою опорної бази оборони Британської Співдружності в південно-західній частині Тихого океану та в Південно-Східній Азії.
Підсумовуючи необхідно мати на увазі, що сучасна Співдружність Націй з’явилася в результаті поступового розпаду Британської імперії й отримання статусу незалежних держав колишніми колоніями Великої Британії. Старт цьому процесу дала Індія, яка отримала незалежність у 1947 році. Ця подія відкрила шлюзи, однак на першому етапі значна частина лондонського істеблішменту все ще вважала, що цією втратою можна обмежитися. Міністерство закордонних справ Великої Британії розглядав ідею створення блоку західноєвропейських держав, лідируючі позиції в якому б належали Великій Британії з усіма її володіннями і який міг би на рівних умовах конкурувати з СРСР і США. У. Черчілль виступив з концепцією трьох кіл”: перше коло чи сфера це, власне, імперія, друге США, Канада та інші англійські домініони, третє континентальна Європа.
Друга світова війна показала, що без завоювання політичної незалежності колонії не зможуть реалізувати свої програми промислового розвитку. Стримування промислового розвитку Індії в роки війни, коли Англія забороняла створювати ряд галузей, життєвонеобхідних для спасіння країни від вторгнення Японії, викликало обурення широких мас індійського населення. В Індії не було нестачі ні капіталів, ні кваліфікованих кадрів, не вистачало тільки обладнання. Якби промисловці мали можливість ввозити обладнання, це не лише суттєво покращило б стан індійської економіки, але могло б змінити всю картину війни на далекосхідних театрах воєнних дій. Саме в роки війни зміцніло переконання Індії у власній спроможності створити вітчизняну промисловість, а також рішучість завоювати політичну незалежність задля реалізації програми індустріального розвитку країни.
З’ясовано, що Акт про незалежність Індії 1947 року, прийнятий парламентом Великої Британії й ухвалений королем, став правовою основою зміни конституційного статусу Індії, розподілу її території на два домініони, визначив їх склад і дату утворення, структуру й компетенцію органів влади й управління, визначив подальший розвиток Індії й Пакистану та долю індійських князівств. Незважаючи на формальне скасування Акту Конституцією Індії, він продовжував діяти й після набуття нею чинності.
Рішення Індії залишитися в Співдружності після завоювання нею незалежності в 1947 році стало прикладом для інших нових незалежних держав бувших колоній, і цим рішенням було покладено початок наступного етапу трансформації Британської імперії в Співдружність. Нова Співдружність мала унаслідувати широкий комплекс взаємозв’язків, існуючих у рамках Британської імперії. Фактично імперія повинна була продовжити своє існування, але під іншою назвою. Сама ідея Співдружності втілювала в собі єдність британської нації це була могутня ідея об’єднання, яка за часів імперії консолідувала вікторіанську Англію. А для самих рядових британців їхні родичі з Нової Зеландії, Австралії, Канади були набагато ближчими, ніж колишні споконвічні континентальні вороги.
І хоча славетні часи імперії пішли в небуття, в розумінні британців їхня держава мала відігравати визначну світову роль через так звану особливу особисту відповідальність за свої колишні володіння, де загалом це сприймалося як належне. Монархічний устрій перестав бути обов’язковою умовою членства в Співдружності (Індія стала республікою); Співдружність перестала бути об’єднанням, побудованим за релігійною чи етнічною ознакою, з назви зникло слово британське”, відкрило свої двері для всіх країн і територій, що входили до складу імперії. У липні 1947 року було створено міністерство в справах Співдружності, яке слугувало головним каналом зв’язку між урядом Англії та урядами країн Співдружності Націй Канади, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, Індії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
Публікації документів
1. Конституции буржуазных стран : [в 4 т.]. М. : Соцэкгиз., 1936. Т. 4 : Британская империя, доминионы, Индия, Филиппины. 342 с.
2. Appendices to the Journals of the House of Representatives, 19371938, A7. Imperial Conference 1937. Summary of Proceedings. 40 p. : http://hansard.mill-
banksystems.com/commons/1937/mar/II/imperial-conference-agenda.
3. Balfour Declaration, 1926. Imperial Conference Report of the Inter-Imperial Relations Committee. : http://www.foundingdocs.gov.ua.
4. Canadian Foreign Policy 19451954. Selected Speeches and Documents / [ed. by R. A. Mackay]. Toronto, 1971. 407 p.
5. Commonwealth of Australia. Parliamentary Debates. House of Representatives. 1944. Vol. 179. P. 615; Parliamentary Debates. House of Representatives. 1947, June. P. 3339, 3464. : http://www.aph.gov.au/House/index.htm.
6. Conference on The Operation of Dominion Legislation and Merchant Shipping Legislation, 1929. L., 1930. 126 p. : http://hansard.millbanksystems.com/com-
mons/1930/feb/26/dominion-and-merchant-shipping.
7. Constitutional Relations between Britain & India : the Transfer of Power, 19421947 / [ed. by N. Mansergh, E. Lumby & P. Moon]. L. : HMSO, 19701983. Vol. 612. : http://librariesaustralia.nla.gov.ua.
8. Current Notes on International Affairs. Department on External Affairs. Canberra, May 1949. 645 p.
9. Documents and Speeches on British Commonwealth Affairs 19311952 / [ed. by N. Mansergh]. L., 1953. Vol. II. 1308 p. : http://pegasus.law.columbia.
edu.
10. Documents on Australian Foreign policy. Australian Government Department of Foreign Affaires and Trade. Historical Publications. Vol. 7 : Australian New Zealand Agreement 1944. Canberra, 21, January 1944.: http://www.info.dfat.gov.au/info/historical/HistDocs.nsf/7-26.
11. Documents on United Nations Conference on International Organization. San-Francisco, 1945. Vol. 8. 887 p.
12. Documents on Canadian Foreign Policy, 19171939 / [ed. by A. Walker, W. A. Riddell]. Toronto : Oxford University Press, 1962. 806 р.: http://www.questia.com/library/book/documents-on-canadian-foreign-policy-1917-1939-by-walker-a-riddell.jsp.
13. Documents on New Zealand External Relations. Vol. 1 : The Australian New Zealand Agreement 1944 / [ed. by R. Kay]. Wellington, 1972.
14. Documents Relating To New Zealand’s Participation in the Second World War 19391945. Wellington : Historical Publication Branch, 1947. Vol. 3. 553 p.
15. Foundations of Pakistan. All-India Muslim League Documents : 19061947 / [ed. by S. S. Pirzada]. New Delhi : Metropolitan Book, 1982. Vol. 12.
16. Gerin-Lajole Paul. Constitutional Amendments in Canada / Paul Gerin-Lajole. Toronto : University of Toronto Press, 1950. Chapter 3. 340 p.: http://www.pco- bcp.gc.ca/westminster&doc=eng.html.
17. Glazebrook G. P. De T. A History of Canadian External Relations. Toronto 1950 (revised 1965) : British Archival Material: Cabinet Office : http://library.stanford.edu/depts/jonsson/brit/cab.html.
18. Historical Documents of Canada. The Arts of War and Peace 19141945. Toronto : St. Martin’s Press, 1972. Vol. 5 : http://www.greenfieldbooks.com.
19. Imperial Conference 1926. Appendices to the Summary of Proceedings. L., 1927. 187 p.: http://openlibrary.org/Summary-of-proceedings.
20. Imperial Conference 1930. Appendices to the Summary of Proceedings. L., 1930. 197 р.
21. Imperial Conference, 1930. Summary of Proceedings Presented to Parliament by Command of his Majesty, November, 1930.: http://www.statusquo.org/aru_html/imp_conf.html.
22. Imperial Economic Conference. Ottawa, 1932.: http://www.britannica.com/EBchecked/topic/283893/Imperial Economic Conference. Imperial Economic Conference. HL Deb. 26 October 1932. Vol. 85. cc. 819886.: http://hansard.millbanksystems.com/Lords/1932/oct./26/the-imperial economic-conference.
23. Indian Independence Act, 1947.: http://www.geocities.com/capitolhill/cogress/4568/memorandum/a113-204.html.
Indian Independence Bill. HC Deb 10 July. vol. 439. cc. 24412550. : http://www.indianetzone.com./14/indian_independence_1947.html.
24. Indian Round Table Conference. Second Session 1931 Proceedings. 1932. 508 p.
25. Indian Round Table Conference. Statement made by Prime Minister to the conference at the conclusion of its second session of first December 1931. London, 1931. P. 23.
26. Kennedy W. R. M. Statutes, Treates and Documents of the Canadian Constitution, 17131929 / W. R. M. Kennedy. Oxf., 1930. 628 р.
27. Modern History Sourcebook: Statute of Westminster, 1931.: http://www.fordham.edu/halsall/mod/1936 westminster.html.
28. New Zealand Parliament : House of Representatives. Parliamentary Debates. 1937.10.17. P. 1158; Parliamentary Debates. 1945. Vol. 268. P. 583.
29. New Zealand Official Year Book. 1939. 360 р.
30. Parliamentary Debates. House of Commons. London, 19261942.
31. Speeches and Documents on New Zealand History / [ed. by W. D. McIntyre, W. J. Gardner]. Oxford : Clarendon Press, 1971. 489 p.
32. Speeches and Documents on the British Dominions, 19181961 / [ed. by A. B. Keith]. Oxf., 1961. 501 р.
33. Studies on the Canadian Constitution and Canadian Federalism.: http://faculty.marianopolis.edu/c.belanger/quebechistory/federal/1931.html.
34. The British Empire. A Report on Its Structure and Problems by a Study Group of Members of the Royal Institute of International Affairs. Oxford, 1938. 319 р.
35. The Department on External Affaires and Canadian Autonomy 18991939 / [ed. by Soward]. Ottawa : The Canadian Historical Association. Booklets № 7, 1972. 27 p. : http:/www.collectionscanada.gc.ca.
36. The Empire Club of Canada Speeches 19311947. Toronto : The Empire Club of Canada. 163 p.
37. The Indian Year Book 19411942. CalcuttaBombay, 1943. P. 892893.
38. The Oxford History of the British Empire : Vol. IV: The Twentieth Century. Oxford : History of the British Empire, 1999, 20.12. 773 p.
39. The Record of the Colonial and Dominions Offices. L., 1964. 81 р.
40. The Statute of Westminster, 1931. : http://www.solon.org/Constitutions/Canada/English/Statute of Westminster.html.
41. U.S.A. Department of State : Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers, 1935. Washington, 1952. Vol. 2.
42. White Paper on Jammu & Kashmir. New Delhi : MEA, 1948. 89 p.
43. Wynes Anstey W. Treaty on Westminster Statute Adaptation of 1931 by Australia / W. Anstey Wynes // Legislative and Judicial Powers in Australia”, 2nd edition. Sydney, 1956. Appendix B”. 1942, October, 9. 723 p.

Монографії

44. Азад А. К. Индия добивается свободы / А. К. Азад. М. : Наука, 1962. 257 c.
45. Ганди М. К. Моя жизнь / М. К. Ганди. М. : Наука, 1969. 612 c.
46. Горбик В. А. Консервативна та ліберальна партії в політичній системі післявоєнної Англії / В. А. Горбик. К. : Наукова думка, 1977. 223 с.
47. Грудзинский В. В. Новая Зеландия в международных отношениях 1939 1945 гг. / В. В. Грудзинский, В. П. Олтаржевский. Иркутск : Изд-во Иркут. ун-та, 1993. 200 с.
48. Ерофеев Н. А. Закат Британской империи / Н. А. Ерофеев. М. : Мысль, 1967. 279 с.
49. Зигфрид А. Кризис Британии ХХ века / А. Зигфрид. М. Л., 1931. 155 c.
50. Канада 19181945 : [ист. очерк / отв. ред. Поздеева Л. В.]. M. : Наука, 1976. 504 с.
51. Кучменко Е. М. Ірландія і ольстерська криза, пошуки шляхів її подолання у другій половині ХХ століття / Е. М. Кучменко (Історичний огляд). К. : Інститут історії України НАН України, 2000. 97 с.
52. Лиддел Гарт. Стратегия непрямых действий / Гарт Лиддел. М., 1999. 256 c.
53. Лебедев И. А. Экономика и политика Австралии после второй мировой войны / И. А. Лебедев. М., 1966.
54. Малаховский К. В. История Австралии / К. В. Малаховский. М. : Наука, 1980. 400 с.
55. Малаховский К. В. История Новой Зеландии / К. В. Малаховский. М., 1981. 238 c.
56. Мартыненко Б. А. Канада во второй мировой войне. Формирование СевероАтлантического треугольника /