ТАТАРИНОВ ІВАН ЄВГЕНОВИЧ. МОБІЛІЗАЦІЯ ЛЮДСЬКИХ ТА МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ БЕССАРАБСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914 – 1917 рр.)

Краткое описание

ТАТАРИНОВ ІВАН ЄВГЕНОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "МОБІЛІЗАЦІЯ ЛЮДСЬКИХ ТА МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ БЕССАРАБСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914 – 1917 рр.)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
ТАТАРИНОВ ІВАН ЄВГЕНОВИЧ
УДК: 94(100)+94(478)"1914/1917"(043.3)
МОБІЛІЗАЦІЯ ЛЮДСЬКИХ ТА МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ
БЕССАРАБСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
(1914 – 1917 рр.)
07.00.02 – всесвітня історія
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник –
Циганенко Лілія Федорівна
доктор історичних наук,
професор
Ізмаїл – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………..…….……………………………............ 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………………………………. 9
1.1. Стан наукової розробки проблеми …………………………………….. 9
1.2. Джерельна база ………......………………………………………………. 33
1.3. Методологія дослідження…………………………………………………
РОЗДІЛ 2. МОБІЛІЗАЦІЯ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ БЕССАРАБСЬКОЇ
ГУБЕРНІЇ НА ПОТРЕБИ ФРОНТУ……………………..…………………….
41
48
2.1. Призовні кампанії в губернії та боротьба з дезертирством…..……......... 48
2.2. Цивільне населення регіону в умовах війни……………………………... 80
РОЗДІЛ 3. ЗАЛУЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ
ДЛЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ……………... 108
3.1. Використання сільськогосподарських ресурсів Бессарабії на військові
потреби………………………………………………….………………………. 108
3.2. Промисловість, транспорт, торгівля губернії в умовах війни……….. 137
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ………………….. 176
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….. 211
3
ВСТУП
Актуальність дослідження. Перша світова війна стала першим в історії
людства військовим конфліктом глобального масштабу. Вона змінила
подальший розвиток багатьох країн, призвела до краху трьох імперій, зокрема
Російської.
Проблеми Першої світової війни були об’єктом багатьох досліджень в
зарубіжній та вітчизняній науці. Ряд з них потребують більш детального та
об’єктивного вивчення, без ідеологічних нашарувань. На сучасному етапі
з’явилася можливість вивчення історії Великої війни з позицій
загальнолюдських цінностей та норм. Відкрилися можливості широкого
використання наукових методів цивілізаційного підходу, поєднання
історіографії радянської доби та новацій сучасної історичної науки для
об’єктивного розкриття сутності процесів, що відбувались сто років тому.
Останні події в Україні та їх міжнародний резонанс, постійні військові
сутички на Близькому Сході доводять, що в сучасному нестабільному світі
небезпека нової глобальної війни не виключена. Тому вивчення історії будьякого військового конфлікту, безсумнівно, має важливе значення задля
винесення уроків з минулого.
На сьогоднішній день не менш актуальним є вивчення історії окремих
регіонів країн-учасниць Першої світової війни. Це дозволить відтворити повну,
достовірну картину військових реалій та оцінити наслідки цього глобального
конфлікту. Під час Великої війни економічний потенціал і внутрішні ресурси
країн активно використовувались для зміцнення боєздатності. Роль тилу в
цьому відношенні величезна. Саме внутрішні райони країн забезпечували
збройні сили всім необхідним – від живої сили до продовольства.
Дослідження присвячене Бессарабській губернії, яка в роки Великої війни
знаходилася в безпосередній близькості до театру військових дій, була залучена
до мобілізаційних процесів, що проводилися в Росії, дала чимало продукції для
потреб фронту. У вітчизняній та зарубіжній історіографії події 1914 – 1917 рр. в
4
Бессарабії комплексно не досліджувались. Нечисленні публікації радянського
часу в більшості своїй були присвячені виявленню впливу Першої світової
війни на зростання революційних та опозиційних настроїв у регіоні
напередодні революцій 1917 р. Всебічне дослідження історії Бессарабської
губернії воєнного часу становить значний науковий та практичний інтерес,
оскільки дозволяє визначити роль губернії в загальноросійській мобілізації
людських та матеріальних ресурсів на потреби війни, виявити зміни, що
відбувалися в тилу, заповнити прогалини у вітчизняній та зарубіжній
історіографії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація підготовлена в межах науково-дослідної теми кафедри української і
всесвітньої історії та культури Ізмаїльського державного гуманітарного
університету «Соціально-економічні, політичні та етнокультурні процеси
Південно-Східної Європи у ХVІІІ – початку ХХІ ст.» (державний
реєстраційний номер – 0114U000803).
Мета роботи – дослідити роль Бессарабської губернії в забезпеченні
російської армії людськими та матеріальними ресурсами під час Першої
світової війни.
Для досягнення даної мети поставлені наступні дослідницькі завдання:
– проаналізувати ступінь розробки теми в українській та зарубіжній
історіографії;
– здійснити аналіз призовних кампанії на території губернії, заходів,
націлених на боротьбу з дезертирством, участі бессарабців у бойових діях 1914
– 1917 рр.;
– визначити, які повинності військового значення відбувало цивільне
населення Бессарабії під час Першої світової війни, охарактеризувати його
використання на позиційних та оборонних роботах;
– дослідити внесок Бессарабії в продовольче забезпечення армії та
дослідити зміни в сільському господарстві регіону в умовах війни;
5
– виявити роль губернії в матеріальному забезпеченні армії,
прослідкувати розвиток промисловості, транспорту та торгівлі регіону в роки
війни.
Об’єктом дослідження є Бессарабська губернія як один з прифронтових
регіонів під час Першої світової війни.
Предметом дослідження виступають призовні кампанії, що проводились
в Бессарабській губернії в 1914 – 1917 рр., боротьба з дезертирством, участь
вихідців регіону в бойових діях, залучення цивільного населення до робіт
військового значення, внесок Бессарабії в задоволення потреб діючої армії в
сільськогосподарчій, промисловій продукції, транспортних засобах.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи стали принципи
об’єктивності, історизму, всебічного вивчення історії, наукового пошуку,
системності, історіографічної традиції, опори на історичні джерела.
Багатоплановість досліджуваної теми визначила вибір методів, що комплексно
використовується в дисертації: історичний, логічний, історико-системний,
історико-генетичний, історико-порівняльний, статистичний, структурнофункціональний, історичної періодизації.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі широкого
кола джерел вперше на дисертаційному рівні зроблено спробу комплексного
вивчення мобілізації людських та матеріальних ресурсів Бессарабській губернії
під час Першої світової війни.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в
наступних основних положеннях, які виносяться на захист:
вперше:
– залучено до наукового обігу широке коло архівних джерел стосовно
призовних кампаній, що здійснювались в краї протягом війни;
– досліджено факти дезертирства та боротьби з ними місцевої влади;
– проаналізовано повинності, які виконували мирні жителі під час війни;
– виявлено роль цивільного населення в роботах по забезпеченню
обороноздатності регіону;
6
– окреслено внесок губернії в забезпечення військ обмундируванням та
спорядженням;
систематизовано й узагальнено:
– матеріали про розвиток промисловості, торгівлі та транспорту регіону в
умовах війни;
– відомості про громадські організації Бессарабської губернії, що брали
участь в забезпеченні військ;
– факти участі бессарабського духовенства в забезпеченні військ
продовольством та речами першої необхідності;
уточнено:
– відомості про створення Духовного загону з бессарабських священиків;
– роль Бессарабії в продовольчому забезпечення діючої армії;
– інформацію про зміни в сільському господарстві краю під час війни;
набуло подальшого розвитку:
– дослідження участі вихідців з Бессарабії в бойових діях Першої світової
війни.
Хронологічні рамки. Нижньою межею дисертаційного дослідження є
липень 1914 р., коли в Російській імперії почали здійснюватись перші кроки
щодо мобілізації та підготовки до майбутньої війни. Верхньою межею
дослідження виступає 15 грудня 1917 р. В цей день Сфатул Церій проголосив
Бессарабію Молдавською Демократичною Республікою. Бессарабська губернія
як один з адміністративних регіонів Росії припинила своє існування.
Територіальні рамки дослідження включають Бессарабську губернію,
до складу якої в роки Першої світової війни входили вся територія сучасної
Республіки Молдова, південна частина сучасної Одеської області та східна
частина сучасної Чернівецької області України.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні
положення, висновки можуть бути затребувані в наукових, навчальних і
практичних цілях. Результати дослідження можуть бути також використані
науковцями, викладачами вузів, вчителями-істориками в лекційних курсах з
7
краєзнавства, при написанні узагальнюючих праць з історії Першої світової
війни, з історії України Молдови та Росії.
Досвід існування населення Бессарабії в умовах війни, рішення
центральної влади та ступінь їх реалізації на місцях можуть слугувати
історичним прикладом для сучасної еліти. Осмислення та засвоєння досвіду
провінційної влади в справах організації та проведення мобілізації людських
ресурсів, забезпечення армії продовольством та необхідними речами,
організації роботи сільського господарства та промислових підприємств під час
війни може стати корисним для вирішення сучасних проблем, які постали перед
Україною на сьогоднішній день.
Особистий внесок здобувача. Положення, результати та висновки, що
наведені в дисертації та виносяться на захист, є особистим здобутком автора.
Наукові статті, опубліковані в фахових виданнях, є одноосібними.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного
дослідження обговорювались на методологічних семінарах кафедри всесвітньої
історії Ізмаїльського державного гуманітарного університету.
Матеріали дослідження були оприлюднені на 5 міжнародних
конференціях протягом 2013 – 2015 рр.: Міжнародній науково-практичній
інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку
третього тисячоліття у країнах СНД» (Переяслав-Хмельницький, 2013);
Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні тенденції в історії,
соціології, політології та філософії» (Львів, 2014); Міжнародній науковопрактичній конференції «Роль суспільних наук у забезпеченні стабільності
розвитку глобальних світових процесів у ХХІ ст.» (Київ, 2015); Міжнародній
науково-практичній конференція «Фактори та умови модернізації предмету
досліджень представників суспільних наук» (Дніпропетровськ, 2015);
Міжнародній науково-практичній конференції «Суспільні науки: виклики і
сьогодення» (Одеса, 2015).
Публікації, пов’язані з тематикою дослідження:
8
1. Татаринов І.Є. Антиалкогольні заходи в Бессарабській губернії у 1914 –
1915 рр. / Іван Євгенович Татаринов //Наукові записки Тернопільського
національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія:
Історія. Вип.1. – Ч.2. Тернопіль, 2014. – С. 34-38.
2. Татаринов І.Є. Діяльність Кишинівської єпархії з мобілізації
матеріальних ресурсів на військові потреби (липень-грудень 1914) / Іван
Євгенович Татаринов // Інтелігенція і влада. Збірник наукових праць. Вип. 29. –
Одеса, 2013. – С. 71-79.
3. Татаринов І.Є. Мобілізація священнослужителів Бессарабії до
Духовного загону в 1914 р. / Іван Євгенович Татаринов // Інтелігенція і влада.
Збірник наукових праць. Вип. 33. – Одеса, 2015. – С. 307-316.
4. Татаринов І.Є. Німецьке населення Бессарабії напередодні та в роки
Першої світової війни / Іван Євгенович Татаринов // Етнічна історія народів
Європи: Збірник наукових праць. Вип. 41. – К., 2013. – С. 74-80.
5. Татаринов І.Є. Особливості військового стану в Бессарабській губернії
(1914-1915 рр.) / Іван Євгенович Татаринов // Black sea. Scientific journal of
academic research. March 2014. – Tbilisi, 2014 – P. 52-56.
6. Татаринов І.Є. Особливості забезпечення російської армії
обмундируванням під час Першої світової війни (за матеріалами Бессарабської
губернії) / Іван Євгенович Татаринов // Гілея: науковий вісник. – Київ. – 2014. –
Вип. 89 (№ 10). – С. 23-27.
Отже, основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в
шести статтях, опублікованих у фахових виданнях, в тому числі в одному
зарубіжному.
Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів (поділених на параграфи), висновків, списку використаних джерел та
літератури (всього 303 позицій), додатків. Загальний обсяг дисертаційного
дослідження становить 238 сторінок, з яких основна частина – 175 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На сучасному етапі розвитку людської цивілізації вивчення історії
військових конфліктів має важливе значення для винесення уроків з минулого.
Останні події в Україні, військові сутички на Близькому Сході та їх
міжнародний резонанс доводять, що в нестабільному світі небезпека нової
глобальної війни не виключена.
Велика війна стала першим глобальним конфліктом в історії людства.
Тому цій події приділена особлива увага в історіографії, тисячі наукових праць
розкривають різні аспекти історії Першої світової війни. Однак, чимало
проблем потребують більш глибокого вивчення, перегляду усталених підходів
та оцінок.
Об’єктом нашого дослідження є Бессарабська губернія як один з
прифронтових регіонів, потенціал якого активно використовувався під час
Першої світової війни. У вітчизняній та зарубіжній науці історія даного регіону
в цей період не піддавалася комплексному вивченню.
1. Аналіз наявної літератури за темою нашого дослідження дав
можливість виявити наступні тенденції. Ще в роки війни дослідники
намагались виявити політичні та економічні причини війни, з’ясувати її
можливий вплив на економіку Росії та окремих її регіонів. Починаючи з 20-х
рр. ХХ ст. в радянській історіографії починається більш поглиблене вивчення
участі країни в Першій світовій війні. Вчені присвятили свої дослідження
дослідженю воєнних дій, окремих військових кампаній, бойовому
забезпеченню військ, виявленню корисного досвіду, який можна було б
застосувати в майбутньому. В цей же час закордоном публікуються наукові
доробки колишніх офіцерів російської армії, що з різних причин опинились в
еміграції. В наукових працях цього періоду, присвячених Бессарабії,
переважають етнографічні дослідження.
166
В 1930-х – 1945 рр. радянська історіографія Першої світової війни зазнала
сильного ідеологічного впливу. Наука розвивалася в умовах культу особи
Й. Сталіна. В роботах радянських істориків цього часу підкреслювалось, що
війна була «імперіалістичною», «антинародною», «загарбницькою». Та в той же
час, в еміграції, де науковці не перебували під політичним тиском, були видані
фундаментальні праці М. Головіна, А. Керсновського та інших. В
румуномовних дослідженнях, що стосувались ролі та місця Бессарабії в цій
війні, панувала прорумунська оцінка подій, а факт приєднання краю до
Румунського королівства розглядався як акт встановлення історичної
справедливості. В свою чергу, радянська історіографія жорстко критикувала
румунську владу, підкреслюючи складні умови, в яких перебував «трудовий
народ» Бессарабії.
З 1945 р. починається наступний етап у вивченні історії Великої війни.
Історичні рішення XX з’їзду КПРС, викриття культу особи дещо послабили
ідеологічний тиск на роботу радянських істориків, спрямовану на вивчення
подій Першої світової війни. В наукових роботах досліджено стан розвитку
промисловості та сільського господарства в роки війни, робітничий та
селянський рух. В цей же час з’явились перші роботи, що містили короткі
відомості про події 1914 – 1918 рр. в Бессарабії, засновані на архівних
документах.
Для радянської історіографії 60 – 80-ті рр. характерне посилення
політизації та ідеологізації наукових досліджень в рамках «холодної війни».
Події 1914-1917 рр. розглядалися лише в якості прелюдії до більш значної, на
думку тогочасних істориків, події – «Жовтневої революції». В цей же час в
радянській Молдові було видано значну кількість робіт, присвячених
революційним подіям 1917 – 1918 рр. в регіоні. Вони були підготовлені на
основі широкого кола архівних джерел та частково торкалися періоду Першої
світової війни.
Після розпаду СРСР розпочався сучасний етап в розвитку історіографії
Великої війни. Заідеологізованість історії відійшла на задній план, науковці
167
почали по-новому осмислювати події та процеси, котрі відбувались в
Російській імперії під час Першої світової війни. В сучасній історіографії Росії,
України та Молдови робляться серйозні кроки для дослідження цього аспекту
історії з точки зору цивілізаційного підходу. На перший план виходить
неупереджений погляд на події 1914 – 1917 рр. Великий інтерес для вчених на
сьогодні становлять регіональні дослідження подій цього періоду, зокрема
мобілізація населення та економічного потенціалу на потреби фронту. В 2014 –
2015 рр. молдавські та російські вчені почали частково досліджувати ці питання
в контексті історії Бессарабії. Однак, незважаючи на наявність окремих статей з
цієї проблематики, історія мобілізації людських та матеріальних ресурсів
Бессарабської губернії під час Першої світової війни досі не стала предметом
спеціального вивчення.
Предметом нашого дисертаційного дослідження стали призовні кампанії,
що проводились в Бессарабській губернії в 1914-1917 рр., боротьба з
дезертирством, участь вихідців регіону в бойових діях, залучення цивільного
населення Бессарабії до робіт військового значення, забезпечення діючої армії
сільськогосподарською та промисловою продукцією, транспортними засобами.
Зважаючи на недостатню ступінь розробки досліджуваного питання в
зарубіжній та вітчизняній історіографії, важливу роль у нашому
дисертаційному дослідженні становили архівні матеріали. З метою створення
повної та репрезентативної джерельної бази автором були дослідженні
документальні матеріали наступних архівів: Національного архіву Республіки
Молдова (НАРМ), Центрального державного історичного архіву України в м.
Києві (ЦДІАК України), Центрального державного архіву вищих органів влади
та управління України в м. Києві (ЦДАВО України), Державного архіву
Одеської області (ДАОО), Комунальної установи «Ізмаїльський архів» (КУІА).
Крім того, в дисертації також використані законодавчі та нормативні акти
Російської імперії, опубліковані статистичні дослідження з історії Першої
світової війни, збірники документів, періодичні видання Бессарабської губернії
та Росії, а також спогади сучасників Великої війни.
168
Методологічною основою роботи стало дотримання принципів
об’єктивності, історизму, соціального підходу, всебічного вивчення історії,
науковості, системності, історіографічної традиції, опори на історичні джерела.
Опираючись на зазначені джерела, використовуючи різноманітні методи
роботи з ними, ми мали на меті отримати об’єктивні знання з окремих аспектів
історії Бессарабії в період Першої світової війни.
2. Напередодні Першої світової війни в Російській імперії для
комплектування збройних сил існувала загальна військова повинність,
запроваджена в 1874 р. Умови служби визначалися «Статутом про військову
повинність», який неодноразово вдосконалювався та доповнювався. Останні,
найбільш значні зміни були внесені Законом від 6 липня 1912 р.
Проаналізувавши ці законодавчі акти, ми дійшли висновку, що жителі
Бессарабії призивались до армії та несли службу на загальних засадах. За
нашими підрахунками, кількість бессарабців, які могли послужити джерелом
для поповнення армії під час війни, в 1914 р. становила близько 306 440 чол. Це
приблизно 11 % всього населення краю. Мобілізація збройних сил Російської
імперії була оголошена 31 липня 1914 р., того ж дня цей наказ надійшов до
Бессарабської губернії.
Встановлено, що в роки війни мобілізації в Бессарабській губернії мало
чим відрізнялись від загальноросійських. Накази про призов запасних, ратників
ополчення та новобранців надходили в регіон від Штабу Одеського військового
округу, до якого входила Бессарабія (окрім Хотинського повіту). На місцях за
виконанням призову слідкувала сільська та міська адміністрації, що відповідали
за доставку мобілізованих до військових начальників. Призовні ділянки в були
розмущені за повітовим принципом: Кишинівський, Акерманський,
Ізмаїлський, Оргєєввський, Сорокський, Бєльцький, Бендерський, Хотинський.
При цьому в столиці Бессарабії – Кишиневі розміщувався свій окремий
призовний пункт. Після того, як мобілізовані та ратники прибували до
призовних дільниць – з них формували команди та відправляли до головного
збірного пункту. Під час мобілізації за розкладом 1910 р. він знаходився в м.
169
Бендери. На початковому етапі війни бессарабців відправляли в основному до
підрозділів 7-ї армії, що була розквартирована в Одеському військовому окрузі.
Згодом ця тенденція змінилась і мобілізованих стали відправляти для
поповнення військових частин в різні регіони держави. На основі виявлених
архівних матеріалів з’ясовано кількість призваних ратників ополчення під час
окремих мобілізацій. По мірі того, як бойові дії затягувались – людські ресурси
краю вичерпувались. Мобілізація крайньої категорії військовозобов’язаних
(ратників 2-го розряду ополчення) завдала сильного удару по функціонуванню
цивільних сфер життя Бессарабської губернії. Тому звичайною стала практика
відстрочок не тільки за сімейним станом, або через хвороби, але й для
працівників державних та медичних установ, потреба в яких була дуже
високою.
Доведено, що в період війни населення Бессарабської губернії зробило
помітний внесок у комплектування російської армії живою силою. Всього за
період з липня 1914 по жовтень 1917 р. з Бессарабської губернії на війну було
відправлено близько 256 300 чол. Це складало близько 10 % всього населення
краю, при тому, що в Росії загальна кількість призваних до армії в роки війни
складала лише 6 % до всього населення країни.
В роки війни певна частина призваних тікали зі своїх військових частин,
за що потрапляли до категорії дезертирів. Мали місце самовільне залишення
позицій, умисне нанесення собі ушкоджень тощо. Ми встановили, що
розшуком дезертирів, крім військових, займалась і цивільна влада Бессарабії.
Характерним було те, що основна маса солдат-бессарабців добре проявили себе
в роки війни та були відзначені бойовими нагородами, про що свідчить
широкий документальний матеріал.
3. В роки Першої світової війни Бессарабія, поряд з іншими
прифронтовими губерніями Росії, відігравала важливу роль в укріпленні
обороноздатності держави. Місцеве населення постійно мобілізовувалось для
виконання різноманітних тилових робіт. З’ясовано, що на початку війни
бессарабців активно наймали на роботу до військових транспортів, у якості
170
погоничів та конюхів. Крім заробітку, це давало певні переваги у випадку
призову до війська. Також нерідко жителів губернії залучали до виконання
різноманітних допоміжних завдань військового значення. Наприклад, генералгубернатор доручив жителям сільської місцевості вести спостереження за
аеропланами, що літали над територією Одеського військового округу,
відстежувати шпигунів та диверсантів.
Під час війни, як і все населення Російської імперії, бессарабці
виконували цілу низку повинностей. Серед них чи не найтяжчою була
військово-кінна. Селяни мали надавати коней для війська за встановленими
цінами в кількості, які визначала держава. Затяжний характер війни призвів до
того, що місцеве населення практично залишилось без робочих коней. Крім
того, через слабкий розвиток транспортної системи в імперії, на вимогу влади
бессарабці мали постачати для армії кінське спорядження та вози.
Кожний суспільний стан Бессарабської губернії в роки війни зробив свій
внесок в справу підтримки фронту. Так, в серпні 1914 р. з парафіяльного
священства Бессарабії було сформовано Духовний загін. На початку вересня,
після короткого навчання, його члени в кількості 30 чоловік були відправлені
до різних ділянок фронту, де мали підтримувати солдатів не тільки духовно, а й
виконувати медично-санітарні функції.
В 1915 р. військові дії перемістились на територію Бессарабської губернії.
Для утримання цієї території необхідно було укріплювати лінію фронту. Для
цих робіт робочої сили у військах не вистачало, тому командування
використовувало в основному мирне населення прифронтових губерній.
Навесні-влітку 1915 р. цивільних мешканців Бессарабії стали відправляти на
оборонні роботи. Залучення до окопних робіт торкнулося практично кожного
населеного пункту Бессарабської губернії. На основі архівних джерел
встановлено, що від початку війни до 14 лютого 1916 р. на роботах в
Хотинському повіті побувало 190 584 робітника, 31 271 підвода з візниками, 64
550 коней та 1 625 будівельних спеціалістів. Крім того, в 1916 р., коли лінія
фронту пролягла по нижній течії р. Дунай, місцевих рибалок мобілізували до
171
робіт на землечерпальних караванах, проміру річки, проведення телеграфу
тощо. Постійні мобілізації до армії значно скоротили кількість вільних
робітників, яких можна було б залучити до різноманітних нарядів. Навесні 1917
р. з Бессарабської губернії на різноманітних роботах оборонного значення були
задіяні 88 396 чоловік та 50 430 возів. Вільними для нових нарядів по всьому
краю залишились лише 8 381 робітник та 2 165 возів. Обивателі мужньо
переносили тягар війни, лише інколи виявляючи спротив у вигляді ухиляння
від виконання окопних робіт.
Крім робіт військового значення, мирне населення Бессарабії в роки
Першої світової війни обтяжувалось постоями військових частин, що були
розміщені на території краю. Бессарабці були зобов’язані забезпечити їх не
тільки житлом, але й транспортом, паливом, їжею. Військовослужбовці ж
нерідко завдавали значних збитків місцевим господарствам.
4. Доведено, що в період Першої світової війни Бессарабська губернія
була аграрним краєм. В сільському господарстві було зайнято 80 % населення
губернії. Бессарабія була однією з восьми губерній Росії, що давали більше
чверті збору зернових по країні. Валові збори хліба тут досягали близько тонни
на людину.
В роки війни цей регіон був прифронтовою смугою, тому став одним з
головних джерел поповнення продовольства та фуражу для армії. Завдання
продовольчого та фуражного забезпечення країни та фронту з початком війни
було покладено на Головне управління землеустрою та землеробства (з 1916 р.
– Міністерство землеробства). В регіонах діяли уповноважені Міністерства
землеробства з закупівлі хліба для армії.
В 1915 р. структура постачання в Росії дещо змінилася. В масштабах
Бессарабської губернії уповноваженим представником Особливої наради з
продовольчої справи став губернатор М. Воронович, уповноваженим
Міністерства землеробства із закупівлі хліба для армії був голова губернської
земської управи К. Мімі. Вони підпорядковувалися уповноваженому
Міністерства землеробства по заготівлі продовольства та фуражу, начальнику
172
Херсонсько-Бессарабського управління землеробства Г. Гнєдичу. В 1916 р. в
Бессарабії активну діяльність розгорнув окружний уповноважений по заготівлі
хліба для армії в Одеському військовому окрузі С. Гербель. Нами було
з’ясовано, що державні представники масово скуповували продукти харчування
в населення, нерідко за цінами, нижчими від ринкових. Крім продовольства,
Бессарабія постачала для потреб армії фураж та худобу. В 1914 – 1915 рр. в
Бессарабській губернії для армії було заготовлено 12,5 млн. пудів зерна.
Починаючи з 1916 р., Бессарабія стала головною продовольчою базою для
Румунського фронту, що розмірами та кількістю військ був найбільшим для
Росії. За період з 1 серпня 1916 р. по 1 серпня 1917 р. губернська продовольча
управа надала для армії та флоту до 30 млн. пудів зерна, понад 200 тис. голів
великої та близько 270 тис. дрібної худоби. В той час Бессарабія визнавалась
керівництвом країни як один з головних постачальників збройних сил.
Активне використання сільськогосподарських ресурсів Бессарабської
губернії для потреб фронту негативно позначилося на стані місцевого
господарства. Врожайність падала, скоротилось поголів’я худоби. Вже з
першого року війни через військові мобілізації сільське господарство краю
гостро відчувало брак в робочій силі. В 1917 р. криза набула надзвичайних
масштабів. З архівних даних нами було встановлено, що для повноцінного
ведення господарства в бессарабському регіоні не вистачало 140 070
працівників, 3 473 927 пудів насіння та 18 889 голів робочої худоби. До цього
додавалася відсутність достатньої кількості сільськогосподарської техніки та
спеціалістів-аграріїв.
Лютнева революція не змогла забезпечити селян землею та змінити стан
речей, що склався за 3 роки бойових дій. Послаблення контролю з боку
центральної влади призводило до різноманітних махінацій в закупівлі
продовольства та фуражу для потреб армії та внутрішніх районів. Тому нова
влада йшла вже перевіреним шляхом примусової реквізиції та обмежень на
вільний вивіз та торгівлю. Дійшло до крайнощів, коли 28 вересня 1917 р. було
видано постанову Тимчасового Уряду про проведення перепису запасів
173
врожаїв. Весь хліб мав надійти в розпорядження держави за твердими цінами,
за винятком залишеного власниками на прокорм сім’ї, робітників, худоби та на
посів. У разі виявлення прихованого хліба, його реквізували за ціною, вдвічі
нижчою від твердої. Одночасно Тимчасовий уряд намагався вирішити
проблему нестачі робочих рук та сільськогосподарських машин, однак
безрезультатно.
5. Було встановлено, що на початку ХХ ст. промисловість Бессарабської
губернії мала слабкий розвиток і ґрунтувалася переважно на переробці
сільськогосподарської сировини та задоволенні потреб місцевого населення
(млини, олійниці, цегельні заводи). В 1914 р. тут було 240 мануфактур, які не
підпорядковувались фабрично-заводській інспекції, та лише 129 підприємств,
котрі вважалися справжніми промисловими об’єктами. Незважаючи на
обмеженість та кустарний характер промислових підприємств Бессарабії, регіон
зробив певний внесок у забезпечення армії предметами першої необхідності.
Нами було проаналізовано процес реквізиції в губернії тканин, шкіри та інших
матеріалів для виготовлення армійського одягу та взуття. Для цієї ж мети
спеціально наймались місцеві майстри.
В перші місяці війни по всій країні почали створюватись військовопромислові комітети, що були покликані вирішувати питання забезпечення
збройних сил Росії усім необхідним. В жовтні 1915 р. такий комітет було
створено в Кишиневі. Встановлено, що до березня 1916 р. в містах та повітах
Бессарабської губернії було засновано 31 спеціальну громадську комісію для
заготівлі одягу та різноманітного армійського спорядження. Протягом війни в
Бессарабській губернії виготовлялися всі елементи солдатського одягу: взуття,
білизну, шаровари, шинелі, кашкети, суконні сорочки, башлики тощо.
Забезпечення армії предметами солдатського спорядження було частковим
через відсутність необхідних фабрик та матеріалів. До весни 1916 р. лише
Кишинівською комісією було заготовлено більше 30 тис. пар чобіт для фронту.
Помітний внесок у забезпечення армії зробили різноманітні добровільні та
174
державні організації, створені в Бессарабії протягом Першої світової війни,
зокрема Духовний комітет Кишинівської єпархії.
На основі аналізу широкого кола джерел нами було з’ясовано, що в
період війни в Бессарабській губернії певний розвиток отримали ті галузі
промисловості, які виробляли продукцію, необхідну для забезпечення потреб
армії та флоту: шкіряна, тютюнова, борошномельна, лісозаготівля тощо, інші ж
– переживали занепад. Зокрема, обороти торгових операцій, що не були
пов’язані з армійськими закупками, сильно скоротилися в Бессарабії протягом
війни. Багато торговельних будинків змушені були закритися.
Бессарабський регіон був прифронтовою зоною, тому по його території
постійно пересувались значні військові сили та армійські підрозділи тилового
забезпечення. Зважаючи на слабкий рівень розвитку місцевої інфраструктури в
передвоєнний період, це ускладнювало нормальне функціонування тилового
забезпечення. Щоб вирішити цю проблему, в Бессарабії під час війни
розгорнулося активне транспортне будівництво. Було обладнано Ренійський
порт, в Кілії та Бендерах побудовано та реконструйовано судноремонтні
майстерні. В гирлі Дунаю в 1915-1917 рр. було споруджено Потапівський
канал, який дозволив морським суднам заходити в дунайські порти. За 1914-
1917 рр. в Бессарабській губернії було побудовано 400 верст нових залізничних
ліній, 350 верст других колій та 200 верст вузькоколійних військово-польових
залізниць.
Аналіз мобілізації людських та матеріальних ресурсів Бессарабської
губернії під час Першої світової війни вказує на значний внесок, зроблений
регіоном в забезпечення боєздатності російської армії в умовах глобального
збройного конфлікту. Разом з тим, слід визнати, що підняті нами питання
потребують подальшої розробки, залучення нових архівних документів.
Особливо це необхідно для уточнення даних щодо кількості мобілізованих
жителів губернії та обсягу ресурсів, наданих фронту. Результати дослідження
переконують у необхідності врахування досвіду мобілізаційних процесів в
175
Бессарабії для ефективних засобів поповнення збройних сил та продовольчих
ресурсів країни в умовах сучасної війни.