Зубар Михайло Віталійович Виникнення і функціонування польських наративних музеїв у контексті суспільних змін другої половини ХХ – початку ХХІ сторіччя

Краткое описание

Зубар Михайло Віталійович, завідувач науково-дослідного відділу виставкових проектів, видавничої справи, дитячих музейних програм і зв’язків з громадськістю, Національний музей тараса Шевченка. Назва дисертації: «Виникнення і функціонування польських наративних музеїв у контексті суспільних змін другої половини ХХ початку ХХІ сторіччя». Шифр та назва спеціальності 07.00.02 всесвітня історія. Спецрада Д 26.001.01 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ЦЕНТР ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК
ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ЗУБАР МИХАЙЛО ВІТАЛІЙОВИЧ
УДК 069:001.895/.9"19/20"043
ДИСЕРТАЦІЯ
ВИНИКНЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛЬСЬКИХ
НАРАТИВНИХ МУЗЕЇВ У КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНИХ ЗМІН ДРУГОЇ
ПОЛОВИНИ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОРІЧЧЯ
07.00.02 – всесвітня історія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
М. В. Зубар
Науковий керівник
кандидат історичних наук,
Титова Олена Миколаївна
Київ – 2021

ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................................... 21
Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, МЕТОДОЛОГІЯ ТА
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.............................................................................. 29
1.1 Історіографія музеологічних досліджень ..................................... 29
1.2. Джерельна база................................................................................ 54
1.3. Методологія дослідження ................................................................. 65
Розділ 2. МІСЦЕ ТА РОЛЬ СУЧАСНОГО МУЗЕЮ В СУСПІЛЬСТВІ. 69
2.1 Еволюція підходів до творення публічних музеїв у ХІХ - ХХІ ст.69
2.2 Вплив музеїв на розвиток сучасного міського простору Польщі.. 87
2.3 Соціальні функції музею в умовах сучасного польського
суспільства ........................................................................................................... 101
2.4 Функціонування системи комунікацій польських музеїв на рубежі
ХХ-ХХІ ст. .......................................................................................................... 111
Розділ 3. СТАНОВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ НАРАТИВНОГО МУЗЕЮ У
ПОЛЬСЬКІЙ МУЗЕЙНІЙ СПРАВІ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ. ................. 126
3.1 Передумови появи сучасного польського наративного музею та
його роль у суспільстві ...................................................................................... 127
3.2. Становлення музейної архітектури та її роль у творенні нарат
ивного музею ....................................................................................................... 136
3.3 Особливості побудови сучасної наративної експозиції................ 147
3.4 Сучасні форми роботи з відвідувачами польських наративних
музеїв …………………………………………………………………………..179
ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ………………...….186
ДОДАТОК А………………………………………………………...………….209

Список литературы

ВИСНОВКИ
Результатом дисертаційного дослідження стали наступні висновки, що
відповідають поставленим завданням.
1. Досліджено і проаналізувано історіографію та джерельну базу із
досліджуваної проблематики. Можна констатувати, що проблемі суспільних
змін другої половини ХХ – початку ХХІ століття та їхньому впливу на
виникнення наративних музеїв, зокрема польських, приділялася увага в
основному в європейській та світовій історіографії. Водночас у вітчизняній
історіографії, яка довго перебувала під вливом радянської, ця проблема ще не
достатньо вивчена і висвітлена. Тому використання напрацювань
європейської музеології, комбінування їх із роботами у галузі масової
комунікації, семіотики, маркетингу і соціології, вивчення і використання
практичного досвіду функціонування європейський наративних музеїв
відкривають нові можливості для дослідження теми та її практичної
реалізації.
Встановлено, що важливими джерелами, що забезпечують
комплексний підхід до вивчення феномена сучасних наративних музеїв,
дослідження теорії та практики їхнього функціонування, визначення їхнього
місця у сучасному польському суспільстві, є концепції і звіти польських
наративних музеїв. Їх використання у поєднанні з неопублікованими
джерелами, коментарями авторів музейних та експозиційних концепцій і
кураторів експозицій дозволило вивчити процес створення і функціонування
наративних музеїв у його динаміці. Базові принципи і методи, використані в
ході дослідження, допомогли у вивченні джерел й опрацюванні наукової
літератури, а також у систематизації й узагальненні отриманої інформації. Це
дало змогу уникнути суб’єктивних оцінок, забезпечити наукову достовірність
результатів дослідження. Застосування вказаних методів допомогло
проаналізувати характерні риси і відмінності в діяльності, прослідкувати
перспективи розвитку цих установ.
181
2. Досліджено еволюцію підходів до створення публічних музеїв у
період з ХІХ по ХХІ століття. Встановлено, що роль музею в суспільстві
істотно відрізняється в умовах різних суспільних і суспільно-політичних
моделей. Велика Французька революція і соціальна модель, яка прийшла
після неї, змінили роль і місце приватних колекцій у суспільстві, зробили їх
доступними, призвівши до появи публічного музею, що почав розмивати
кордони елітарності. Музей поступово стає не лише місцем колекціонування
та експонування, але й центром комунікації та трансляції певних ідей, норм
поведінки і знань, пройшовши довгий шлях від елітарної установи для
обмеженого кола відвідувачів до інституції, що поступово стає доступнішою
для ширшого кола відвідувачів, перетворюючись на інструмент поширення
освіти і творення національних парадигм. Досліджено процеси трансформації
музеїв та поступове перетворення їх з плином часу на інклюзивні інституції.
Вивчено вплив зміни соціальної парадигми в середині ХХ століття у західних
країнах на розвиток масової культури і виникнення постмодернізму, що
призвело до чергової зміни форми і місця музеїв у суспільстві, моделі
комунікації, музейної освіти. Виявлено взаємозв’язок між «туристичним
бумом», обумовленим зміною соціальної парадигми у західному світі й
підвищенням ролі музеїв, та «музейним бумом» і ростом популярності,
впливовості та привабливості музейних інституцій. Відповідно до цього
простежено взаємозв’язок і розкрито передумови та причини появи «нової
музеології» й перегляду системи функціонування музею у нових соціальних
умовах.
3. Досліджено вплив музеїв на розвиток сучасного міського простору
Польщі. Встановлено, що у результаті відходу від усвідомлення себе
винятковим місцем отримання знань чи естетичного задоволення, сучасні
музеї перетворюються на центри суспільного життя і стають суспільними
медіаторами. Доведено, що музейні інституції, будучи місцями зберігання та
експонування колекцій, поступово трансформуються у туристичні маркери
міст, стають інструментами «м’якої економіки» та нової урбанізації,
182
інституційними ознаками міст, регіонів, через які останні покращують свій
імідж та запрошують туристів. У такий спосіб музеї включаються у своєрідну
індустрію рекреації у сфері культурного відпочинку, поступово
трансформуючи форми своєї діяльності, намагаючись приділяти більше
уваги очікуванням і комфортові аудиторії, позиціонуючи себе як місце для
зустрічей, що вирівнює соціальні статуси людей і ліквідує бар’єри у
спілкуванні.
4. Визначено роль і місце соціального капіталу загалом і музеїв
зокрема у процесі формування культурного капіталу. Проаналізовано та
показано соціальні функції музею в умовах сучасного польського
суспільства, що зумовлюють значну роль музею в локальних спільнотах за
умов, коли робота культурних інституцій і позиціонування їх як «третіх
місць» дедалі більше відповідає запитам активної соціальної мобільності,
появі нових видів зайнятості, дистанційної роботи, зникненню меж між
роботою і відпочинком, запитам на інтелектуальне дозвілля і гострій
конкуренції на ринку вільного часу і розваг. Встановлено, що таким чином
музеї стають важливою точкою формування культурного капіталу, що
породжує соціальні мережі, в які включені люди зі схожими освітою,
смаками, культурними преференціями, що сприяє формуванню і
накопиченню соціального капіталу. Показано роль музейних інституцій у
процесі сегментації відвідувачів і встановлення між ними стійких соціальних
контактів, що сприяють самоорганізації та гуртуванню місцевих спільнот.
5. Досліджено принципи системи комунікації польських наративних
музеїв на рубежі ХХ – ХХІ століть. Досліджено передумови та причини
зміни системи публічної комунікації та їхній вплив на систему музейної
комунікації. Встановлено зв’язок між розвитком і поширенням вільних ЗМІ,
телебачення й Інтернету та змінами у системі музейної комунікації. Показано
процес втрати музейними інституціями монопольного права на трансляцію
культурної інформації в умовах розвитку засобів масової інформації та
«нових медіа». Показано, як форми музейної комунікації потрапляють у
183
загальний інформаційний потік, що змушує музейні інституції враховувати
це у своїй роботі та переглядати свою комунікаційну політику. Досліджено
зміну систем і способів комунікації у просторі музейної експозиції
відповідно до нових комунікативних реалій. Показано, як нові інформаційні
умови призводять до виникнення нової форми музеїв – наративних, які
послуговуються у своїй діяльності всім сучасним комунікаційним
інструментарієм.
6. Вивчено передумови появи сучасного польського наративного
музею та досліджено його роль у суспільстві та роль у процесі представлення
власної історії і творення історичної політики на європейському та світовому
рівнях. Вивчено польський досвід формування підходу до музейної
комунікації й формування політики пам’яті для включення власної історії чи
її частини у глобальний світовий історичний контекст. Показано, як польські
наративні музеї перетворилися на символічні орієнтири на карті Європи, що
вкрай важливо для розвитку сучасної культури пам’яті. Доведено роль
польських наративних музеїв у процесі історичної дискусії та
конструююванні історичної пам’яті. Подано визначення наративного музею
та виділено характері для цієї інституції риси, форми і методи діяльності та
основні засади творення подібних інституцій.
Доведено важливість вивчення польського досвіду для творення й
популяризації як нових інституцій в Україні, так і ревіталізації та
реекспозицій у старих або застарілих музеях, подано приклади використання
методики творення наративних експозицій у вітчизняних умовах.
7. Вивчено історію становлення музейної архітектури та її роль у
творенні публічного музею та його сприйнятті в суспільстві. Досліджено, що
музейна архітектура не лише повністю відповідає вимогам сучасного
наративного музею, але й повноцінно відображає зміни, що відбулися у
музейній парадигмі в другій половині ХХ століття. Показано як поєднання
архітектури й експозиції музею створює новий концепт сприйняття,
використовуючи музейну споруду як носій знань та емоцій. Показано, як
184
архітектура перетворює музей на сучасний центр культури, яскравий маркер
міського простору, вписаний у структуру суспільства споживання, в умовах
якого він змушений існувати, функціонувати і конкурувати за відвідувача.
Продемонстровано процес комунікації між архітектурним об’єктом, міським
простором і потенційними відвідувачами та показано, як він допомагає
вписувати нові музейні будівлі в суспільний дискурс історичної спадщини.
Доведено, що архітектура відображає індивідуальний підхід до відвідувача і
намагається відповідати більшості очікувань різнопланової аудиторії
сучасних музеїв – із різним рівнем знань, компетенцій і соціальним досвідом.
Встановлено, що уміщений у простір сучасної архітектури наративний музей
запрошує відвідувача до діалогу ще до того, як той увійшов до будівлі, ніби
виходячи йому назустріч, стає доступним й інклюзивним, а також залишає за
відвідувачем право на власне розуміння і потрактування архітектурного
символізму.
8. Досліджено процес творення сучасної наративної експозиції, як
сучасного інструмента комунікації музею, та особливості її побудови.
Простежено роль наративістичного вивчення та презентації історії у процесі
появи наративних експозицій. Показано, що зміна суспільної моделі разом зі
зміною комунікативної моделі й розвитком наративістського підходу до
історії у другій половині ХХ століття призвела до виникнення абсолютно
нового типу музейної комунікації. Вивчено процес переходу до
перформативної моделі сприйняття та творення музейної експозиції. У її
рамках наративні музеї в просторі власних експозицій застосовують усі
сучасні напрацювання в галузі комунікації, психології й сценографії,
доповнюючи їх музейними об’єктами, що вписуються у загальну логіку
музейного повіствування – наративу – чи головну тему наративного музею.
Показано, як музейна експозиція перестає бути однозначним переказом
домінантної абстрактної інформації, закладеної в неї авторами, а стає
способом самостійного пізнання для відвідувача, дає йому простір для
185
вибору тем, експонатів, підходів відповідно до власного соціального досвіду
і знань, перетворюючись із останньої точки у ланцюжку пізнання на першу.
9. Проаналізувано сучасні форми роботи з відвідувачами в просторі
музею, системи сучасної музейної освіти освіти та партиципації. Вивчено
процес появи, розвитку і трансформації освітньої функції публічних музеїв.
Досліджено процес розвитку освітніх моделей у музеях, що
функціонували у радянській музейній парадигмі, та у музеях, що існували у
відносно безідеологічних суспільствах. Продемонстровано, як зміна схеми
комунікації з відвідувачем у сучасних умовах впливає на освітню музейну
діяльність. Показано, як система музейної освіти впливає на відвідувача та
допомагає йому комунікувати з сучасною наративною експозицією. Вивчено
вплив зміни освітніх парадигм при переході від індустріального до
постіндустріального суспільства на місце польського наративного музею у
новій освітній моделі. Продемонстровано, як експозиційна діяльність
польських наративних музеїв органічно доповнюється різноманітними
освітніми програмами, які в сучасному музеї перетворилися з доповнення до
головної експозиції на самостійний напрям діяльності. Показано, як
стандарти і методи сучасної комунікації й психології та їх використання
музейними спеціалістами поступово перетворюють освітні відділи на
важливих учасників музейного й експозиційного простору.