ІНТЕНСИФІКАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ : ИНТЕНСИФИКАЦИЯ СЕЛЬСКОГО ХОЗЯЙСТВА ПРАВОБЕРЕЖНОЙ УКРАИНЫ В КОНЦЕ ХIХ - НАЧАЛЕ ХХ ВЕКА

Краткое описание

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЯРОСЛАВСЬКА ЛАРИСА ПЕТРІВНА

УДК 94 (477)”18/19”:631(043)

ІНТЕНСИФІКАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ
В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

07.00.01 – історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
Бушин Микола Іванович,
доктор історичних наук, професор,
завідувач кафедри історії України
Черкаського державного
технологічного університету
Черкаси – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Історіографія теми
1.2. Джерельна база та методологія дослідження
РОЗДІЛ 2. СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ВИРОБНИЦТВО У ПРАВОБЕРЕЖНИХ ГУБЕРНІЯХ ТА ЙОГО МІСЦЕ У АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
2.1. Роль зернових культур у розвитку сільського господарства
2.2. Вирощування технічних культур у структурі сільськогосподарського виробництва
2.3. Рівень розвитку тваринництва
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПОМІЩИЦЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
3.1. Поміщицьке землеволодіння
3.2. Характер ведення господарства у поміщицьких маєтках
3.3. Організація праці у поміщицьких економіях
РОЗІДЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ПРАВОБЕРЕЖЖЯ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
4.1. Селянське землеволодіння та землекористування
4.2. Соціально-економічне становище селянських господарств..
4.3. Товарне селянське виробництво та становлення фермерських господарств
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 171
184

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку агропромислового комплексу України позначається глибокими змінами. Реорганізація аграрного сектору економіки України ґрунтується на принципово відмінних від радянської моделі господарювання засадах – роздержавленні, заохоченні приватної ініціативи, запровадженні орендних відносин, конкуренції на ринку сільськогосподарської продукції, докорінної зміни виробничих відносин тощо.
Протягом свого історичного розвитку Україна мала періоди переходу до принципово нових засад функціонування економіки, в тому числі й до ринкових відносин. Таким часом є кінець ХІХ – початок ХХ ст. У цей час завдяки реформі 1861 р., а згодом Столипінським реформам сільське господарство отримало могутній поштовх у напрямку його перебудови на ринкових засадах. Особливо яскраво нові реалії економічного життя проявилися у правобережному українському селі. Діяльність основних товаровиробників краю характеризувалася удосконаленням агрокультури, підвищенням врожайності й пожвавлення товарно-грошових відносин, зростанням товарності виробництва, його експортною спрямованістю, широким використанням найманої праці. Ці риси значною мірою вирізняли цей регіон поміж інших в Україні.
Сільське господарство України переживає сьогодні складні процеси, багато в чому подібні до тих, через які українське селянство пройшло в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме тому є актуальним вивчення досвіду минулого, тих періодів вітчизняної минувшини, що мають спільні риси із сучасністю. Це дозволяє не лише врахувати попередні напрацювання, а й уникнути помилок, негативних наслідків під час проведення новітніх аграрних реформ.
Отже, обрана нами для вивчення тема має наукове, практичне, суспільно-політичне значення. Цим і зумовлено її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з комплексною науковою держбюджетною темою кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету „Сучасна історія України: регіональний аспект” (номер державної реєстрації 0109U006702).
Об’єктом дослідження є сільське господарство Правобережної України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Предметом дослідження є особливості прискорених темпів розвитку сільського господарського Правобережної України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Хронологічні межі дослідження охоплюють 1890–1914 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1890 р.) зумовлено тим, що у цей час товарність стає яскраво вираженою ознакою, однією з домінант сільського господарства Правобережної України, спричиненою інтенсифікацією товарно-грошових відносин, пожвавленням торгівлі, зростанням попиту на збіжжя та цукор на світовому ринку; верхньої хронологічної межі (1914 р.) – початком Першої Світової війни, яка визначила нові характерні риси еволюції сільського господарства Російської імперії загалом та Правобережжя зокрема.
Територіальні межі дослідження. Опрацьовані автором матеріали стосуються території Правобережної України, що, відповідно до тогочасного адміністративно-територіального поділу Російської імперії, визначалися кордонами Волинської, Київської та Подільської губерній.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі виявлення, узагальнення та критичного аналізу історичних джерел, досягнень історіографії комплексно дослідити особливості інтенсифікації сільського господарства Правобережної України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:
- з’ясувати стан наукової розробки теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази, окреслити методологію дослідження;
- проаналізувати структуру сільськогосподарського виробництва регіону та визначити його спеціалізацію;
- дослідити особливості функціонування поміщицьких господарств, їхню трансформацію за умов ринкових перетворень в країні;
- вивчити особливості розвитку селянських господарств та визначити їхню участь у товарному виробництві краю.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
- з позицій сучасної методології комплексно досліджено особливості сільськогосподарського виробництва у правобережних українських губерніях Російської імперії;
- на основі аналізу відомих та введення у науковий обіг нових історичних джерел істотно доповнено знання про характер та особливості господарювання поміщиків і селян Правобережжя в кінці ХІХ – на початку ХХ століття;
- переосмислено усталені радянською історіографією стереотипи щодо засад виробничої діяльності поміщицьких та заможних селянських господарств протягом досліджуваного періоду;
- на підставі вивчення широкого кола джерел, здобутків попередників встановлено, що у означений період у агропромисловому комплексі Правобережної України чітко окреслилася тенденція до розвитку ринкових відносин, заснованих на товарності великих поміщицьких та заможних селянських господарств;
- доведено, що розвиток сільського господарства Правобережної України кінця ХІХ – початку ХХ ст. мав закономірний характер, зумовлений рівнем розвитку галузі та станом ринку праці.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що його фактологічний матеріал, результати та висновки можуть слугувати як для подальшої розробки обраної теми, так і при написанні узагальнюючих праць з історії аграрних відносин в Україні, концептуальних праць з історії України, різноманітних довідкових видань, під час практичної роботи із налагодження ринкових принципів функціонування аграрного сектора народного господарства, піднесення соціально-економічного становища сільського населення.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету. Загальну концепцію дисертації відображено у доповідях і повідомленнях автора на VІІ Міжнародно-практичній конференції «Efektivni nástroje modernich věd – 2011» (Прага, 2011); VІІ Міжнародно-практичній конференції «Динамиката на съвременната наука» (Софія, 2011); VІІ Міжнародно-практичній конференції «Aplikované vědecké novinky – 2011» (Прага, 2011), V Міжнародних Гуржіївських історичних читаннях (Черкаси, 2011).
Публікації. За матеріалами автором опубліковано 8 наукових статей, 5 з яких – у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 2,8 друкованих аркуші.
Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури
(225 позицій). Загальний обсяг рукопису становить 213 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати дослідження дозволили нам зробити такі висновки.
У дореволюційний час темі розвитку сільського господарства Південно-Західного краю було присвячено значну кількість наукових праць, авторами яких були переважно аграрники-економісти. Незначна їх кількість присвячена виключно Правобережній Україні чи її окремим губерніям. Тогочасні дослідники зосереджувалися, переважно на описовості явищ, ніж на їхньому аналізі. Їм була притаманна нерівномірність висвітлення окремих сюжетів, недостатня аргументованість висновків. Поряд з цим, засновані на статистичних даних та польових дослідженнях, праці представників дорадянської історіографії є незамінними для розуміння сутності процесів, що відбувалися у сільському господарстві Правобережної України кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Протягом радянського періоду розвитку вітчизняної історичної науки вчені досліджували проблеми розвитку агрокультури та агротехніки, еволюції соціальних відносин на селі, культурно-побутових умов життя селянства в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. тощо. Але головним напрямком досліджень стає класова боротьба селянства. Поряд з цим, незважаючи на те, що майже усі праці радянських дослідників мають ідеологічне підґрунтя, вони є вагомим внеском у справу дослідження обраної проблематики. Саме в цей період з’являються ґрунтовні дослідження, засновані на вивченні значної джерельної бази, всебічному аналізі розвитку виробничих та соціальних процесів на селі протягом досліджуваного періоду.
Якісно новий етап у вивченні проблематики аграрної історії Правобережжя кінця ХІХ – початку ХХ ст. розпочався з проголошенням незалежності України. Узагальнюючи доробок сучасної історіографії, слід зазначити, що її характерною рисою є об’єктивний підхід до явищ, що вивчаються, неупередженість та ідеологічна незаангажованість авторів, новий погляд на начебто давно відомі сюжети.
Джерельна база з проблематики агарної історії Правобережної України обраного нами періоду є доволі значною. Це опубліковані та такі, що зберігаються у фондах, документи та матеріали центральних та місцевих архівів, статистичні дані, матеріали періодичної преси, описи поміщицьких маєтків. Їхній аналіз дає можливість підготувати узагальнюючу працю з особливостей інтенсифікації сільського господарства Правобережної України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
У процесі дослідження нами з’ясовано, що на початок ХХ ст. можливості для екстенсивного розвитку землеробства у правобережних губерніях України були вичерпані. Після реформи 1861 р. площі орних земель збільшились найменше, як у абсолютних, так і у відносних величинах. Найінтенсивніше розорювання земель відбувалося у Подільській та Київській губерніях. Відносно незначна частка орних земель Волинської губернії пояснюється, головним чином, природно-кліматичними умовами краю та потребами розвитку скотарства.
Розвиток землеробства зумовив не тільки збільшення посівних площ, а й збільшення валових зборів та підвищення врожайності зернових.
Хоча валовий збір хліба на Правобережжі й відставав від показників Півдня України, він випереджав аналогічне за природно-кліматичними умовами Лівобережжя. Поряд з цим, у правобережних губерніях спостерігалась найвища по Україні врожайність зернових і її ріст. Це є свідченням того, що на відміну від інших регіонів, на Правобережжі активніше відбувався перехід від екстенсивних до інтенсивних способів сільськогосподарського виробництва.
Показник врожайності зернових значно відрізнявся у поміщицьких та селянських господарствах, а також у різних губерніях краю. Це пояснюється не тільки різною якістю землі, а й рівнем розвитку землеробства. Товарне виробництво зерна було характерним саме для Київської та Подільської губерній, у той час як на Волині були ще відносно досить поширеними відробітки та інші пережитки кріпосної системи господарювання.
Зернові займали найбільші площі, порівняно з іншими культурами. Причому ця різниця була досить значною. Наприклад, посіви цукрового буряку, найбільш поширеної технічної культури, були меншими майже у 20 разів. Слід зазначити, що часта характеристика Правобережної України як «цукрового» регіону, була викликана не стільки часткою цукрового буряку у системі посівних площ краю, скільки роллю регіону у загальноімперському виробництві цукру. Тому, з огляду на значні посіви зернових на Правобережжі, поряд з визнанням ролі цукрового виробництва, його необхідно називати ще й «хлібним» краєм.
Значна частка посівів зернових у структурі посівних площ Правобережжя була обумовлена кон’юнктурою внутрішнього та світового ринку збіжжя.
Внаслідок низької купівельної спроможності основна маса населення не могла помітно збільшити попит на продукти інтенсивного землеробства. Тому потреба в хлібі зростала разом зі зростанням населення.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Російська імперія утриматися на ринку зернових могла лише шляхом зниження цін на свою продукцію. Для того, щоб нейтралізувати падіння цін на зерно, було необхідно постійно збільшувати його експорт. При величезному зростанні внутрішнього споживання швидкий розвиток експорту був можливий лише внаслідок такого ж розширення хлібних посівів.
Пересічно по Правобережжю серед зернових культур найбільші площі були зайняті під посівами озимих жита та пшениці і вівса, а у Подільській губернії ще й ячменю. Поряд з цим, посіви під яровою пшеницею, гречкою, просом та кукурудзою були відносно незначними.
Протягом періоду, що досліджується, у правобережних губерніях зросли площі посівів майже усіх злакових культур. Проте їхнє значення у розвитку агропромислового комплексу краю було різним.
Озима та ярова пшениця, овес, ячмінь і кукурудза були головними експортними культурами не лише Правобережжя, але й Російської імперії загалом. Ріст частки посівів цих культур свідчить про орієнтацію основних виробників збіжжя на зовнішні ринки, а отже про розвиток сільського господарства Правобережної України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на ринкових засадах.
Натомість частка площ, зайнятих під посівами жита, гречки та проса зменшилися. Жито, як головна зернова культура Правобережжя, поступово втрачала своє експортне значення. Посилення зв’язків з ринком порушував перед землевласниками проблему підвищення дохідності. Прагнення дати ринку більше продукції з тієї ж площі реалізовувалася, зокрема, шляхом удосконалення хлібних злаків. Так само гречка та просо вирощувалися переважно для внутрішнього ринку і у селянських господарствах. Вони не мали експортного значення, а тому у нових ринкових умовах була приречені на поступову втрату своєї ролі у структурі посівних площ.
Отже, характерною рисою розвитку сільського господарства Правобережної України кінця ХІХ – початку ХХ ст. була поступова трансформація вирощування зернових культур. Споживче господарство з його головними зерновими культурами – житом, просом та гречкою – змінювалося товарним зерновим господарством, орієнтованим на виробництво високотоварних експортних культур – головно пшениці, ячменю та меншою мірою вівса та кукурудзи.
Природно-кліматичні умови, будівництво шляхів сполучення, протекціоністська урядова політика сприяли розвитку на Правобережній Україні культивуванню цукрового буряку. Причому вона вирізнялася не лише розмірами посівів цієї культури, а й значно вищим від інших районів рівнем її врожайності.
Сівба цукрових буряків, обробіток яких потребував значної кількості робочих рук і коштів, була доступна переважно великим господарствам. І головну роль тут грали великі поміщицькі господарства. Культивування коренеплодів передбачає залучення значних обігових коштів, що було можливим лише за умови використання значних земельних площ.
Серед інших технічних культур Правобережжя кінця ХІХ – початку ХХ ст. значно розширюється виробництво картоплі. Приріст валових зборів цієї культури значно перевищував приріст посівних площ, зайнятих нею. Це свідчить, що вирощування картоплі на Правобережжі протягом досліджуваного періоду мало інтенсивний характер, а отже, ґрунтувалося на ринкових засадах. Перш за все, це обумовлювалося потребами винокурної промисловості краю.
Іншими технічними культурами, які досягли високого рівня розвитку на Правобережжі протягом досліджуваного періоду, були тютюн, льон, коноплі. Але у загальноімперському та загальноукраїнському їх виробництві Правобережна Україна відігравала дуже малу роль.
Особливістю інтенсифікації сільського господарства Правобережжя в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. була порівняно більша частка технічних культур у загальній структурі посівних площ. Тому можна стверджувати, що правобережні губернії спеціалізувалися на вирощуванні цукрового буряку та картоплі. Саме вирощування технічних культур, особливо коренеплодів, свідчить про високий розвиток рільництва, заснований на багатопільній сівозміні, покращеному обробітку ґрунту, поліпшенні технології та організації виробництва тощо. Оскільки виробництво цих культур було зосереджено у великих поміщицьких господарствах, саме їм були притаманні вищеперераховані риси, які є ознаками товарних господарств, орієнтованих на внутрішній та зовнішній ринки.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Правобережжі продовжували розвиватися традиційні для регіону напрями тваринництва: конярство, вівчарство, свинарство та розведення великої рогатої худоби.
Розвиток тваринництва окресленого періоду мав кілька суттєвих недоліків. По-перше, пристосування польового господарства Правобережжя до експорту хліба, мало негативний вплив на розвиток тваринництва. Наслідком цього була недостатня увага до кормових культур. По-друге, стаціонарна форма відгодівлі худоби ще не набула поширення, що значно впливало на собівартість продукції, ставлячи вітчизняну тваринницьку галузь у невигідні умови на світовому ринку.
Протягом періоду, що досліджується, загальна чисельність поголів’я худоби, за виключенням овець, у господарствах Правобережжя зросла. Абсолютне ж зростання поголів’я худоби спостерігалося лише у Волинській губернії. Це пояснюється тим, що Волинь поміж інших районів Правобережжя має найкращі умови для розвитку тваринництва – значні площі під луками, левадами, лісами, заболоченими місцевостями, непридатними для землеробства.
Серед худоби пріоритетне значення для сільських господарів мали воли і коні. Вони виконували функції тяглової сили, разом з коровами та іншими домашніми тваринами забезпечували населення м’ясними продуктами, а посівні площі – природним добривом-перегноєм.
Особливістю Правобережжя було те, що обсяги товарних оборотів робочої худоби були більші, ніж того вимагалося потребами відновлення його природного зменшення. Завдяки інтенсивному розвитку ринкових відносин цей край був районом активного споживання тягла, тому весною тут коні навіть дещо дешевшали.
Характерною ознакою розвитку тваринництва була поступова заміна у якості основної тяглової сили волів кіньми. Це було свідченням поступового занепаду селянських господарств, оскільки це призводило до погіршення обробітку ґрунту.
Вівчарство як галузь тваринництва в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. прийшло до майже повного занепаду. Воно не могло витримати конкуренції на зовнішньому ринку. Фактично воно збереглося лише у селянському середовищі краю та найбільше у районах Волинської губернії.
Ріст поголів’я свиней протягом досліджуваного періоду обумовлюється їхнім великим значенням у забезпеченні м’ясними продуктами населення місті і сіл імперії й попитом на свинину на зовнішніх ринках. Причому для розвитку свинарства на Правобережжі для реалізації його продукції була більш важлива роль зовнішнього ринку, ніж внутрішнього. Поряд з цим, розвиток свинарства на Правобережжі мав певні особливості. Воно зростало в міру збільшення площ під інтенсивними культурами і практично не залежало від наявності запасу землі.
Ще однією галуззю, що займала одне з провідних місць у зовнішній та внутрішній торгівлі Правобережжі кінця ХІХ – початку ХХ ст., було птахівництво. Поряд з цим, справжній спосіб відгодівлі птиці практикувався лише в окремих господарствах. У значній кількості підприємств утримання птиці було у незадовільному стані.
За абсолютними показниками більшість худоби на Правобережній Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. перебувала у власності селянських господарств. Але абсолютне зростання поголів’я худоби значно відставало від зростання кількості населення, що було особливо характерним для селянського середовища. Звідси можна зробити висновок, що основними виробниками продукції тваринництва на Правобережжі в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. були поміщицькі господарства.
Поряд з цим, аналіз господарювання поміщицьких економій Правобережжя свідчить, що тваринництво було другорядною сферою їхньої діяльності. Лише у деяких районах Волині, де пасовища були відносно більшими, тваринництво мало вагу у структурі сільськогосподарського виробництва.
Особливістю розвитку тваринництва Правобережної України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. був його експортний характер. Занепад вівчарства та ріст частки великої рогатої худоби та свиней, завдяки чому Правобережжя зайняло провідні позиції у загальноімперському експорті м’яса та масла, є проявом ринкових трансформацій сільськогосподарського виробництва Правобережжя, що відгукувалося на поточну ринкову кон’юнктуру.
Значний вплив на розвиток сільського господарства Правобережної України кінця ХІХ – початку ХХ ст. справило поміщицьке землеволодіння, що було характерною особливістю регіону. Хоча Правобережжя не вирізнялося серед інших регіонів України за часткою приватних землеволодінь у загальній земельній площі.
Протягом досліджуваного періоду, на відміну від дореформеного, поміщицьке землеволодіння втратило станову ознаку, об’єднувало приватну земельну власність представників усіх станів імперії і багато у чому визначало характер аграрних відносин у регіоні.
Таким чином, на Правобережжі поміщики в основному самостійно вели господарство і лише частину землі здавали в оренду. До того ж на Правобережній Україні була поширена довгострокова оренда, коли підприємцям здавалися цілі маєтки.
На відміну від решти регіонів України, на Правобережжі виявилось досить стійким і дворянське землеволодіння. Тут дворяни втратили в цілому менше третини своїх земель. Сприяли цьому урядова політика у регіоні та особливості економічного розвитку краю.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Правобережжі сформувалася група великих землеволодінь, які за офіційною статистикою відносилися до селянських. Проте їх власники були лише вихідцями з селянського середовища і юридично належали до цього стану. Порівняно з іншими губерніями, на Правобережжі велике селянське землеволодіння було досить незначним. До категорії великого землеволодіння відносилося і майже все купецьке землеволодіння в Україні і на Правобережжі зокрема.
На зламі ХІХ–ХХ ст. поміщицькі господарства України були в основному добре забезпечені сільськогосподарським реманентом та робочою худобою. На поміщицьких землях Правобережжя, що не здавалися у оренду селянам, рілля оброблялася переважно реманентом її власника.
При значному, порівняно з іншими українськими губерніями, застосуванні у поміщицьких господарствах Правобережжя машин та механізмів, більшість робіт виконувалися вручну. Це визначало трудомісткість поміщицького господарства та розмір потреби у робочих руках. Особливо ця потреба актуалізувалася у підприємствах, що спеціалізувалися на вирощуванні технічних культур.
Розвиток аграрних відносин на Правобережжі кінця ХІХ – початку ХХ ст. характеризувався наявністю певних пережитків дореформеної доби. Проте, особливістю Правобережної України було те, що обробка поміщицьких земель тут здійснювалася переважно за допомогою найманих робітників, розрахунок з якими здійснювався здебільшого готівкою. Відробіткова система ведення господарства та натуральна форма оплати праці тут були поширені значно менше, ніж у інших регіонах України.
Щодо організації праці у поміщицьких господарствах поставало два завдання: організація праці адміністративно-управлінського та виробничого персоналу.
Особливістю організації праці адміністрації поміщицьких маєтків Правобережжя було те, що часто вона набиралася за національною ознакою. Землевласники-поляки надавали перевагу своїм одноплемінникам, росіяни й українці – своїм.
Найм потрібної кількості робочих рук визначався трудомісткістю господарства, місцевими запасами робочої сили, соціально-економічним становищем місцевих селян.
Робітниками у поміщицьких економіях здебільшого були селяни з навколишніх сіл. Частка робіт, виконуваних прийшлими робітниками у поміщицьких маєтках Правобережжя була незначною. Причому прийшлі сільськогосподарські робітники не були майже виключно найняті завчасно. На Правобережжі переважна частка робіт виконувалася поденними робітниками. Їхня кількість була вищою не лише від аналогічних показників у Степу, а й від Лівобережжя. Це пояснюється значним поширенням вирощування технічних культур, що потребувало більше поденних робітників, ніж посіви злакових.
Інколи для землевласників організація праці викликала певні труднощі, проте наймачі переважно без ускладнень забезпечували свої господарства робочими руками, про що свідчать нерівноправність трудових договорів найму на сільськогосподарські роботи.
Характерною особливістю відносин найму-продажу робочої сили у сільському господарстві України кінця ХІХ – початку ХХ ст. був найнижчий по українським губерніям рівень оплати праці рядових сільськогосподарських робітників. Головною причиною такого положення було гостре малоземелля місцевого селянства, що створювало значну перевагу пропозиції над попитом на ринку праці.
У користуванні селян перебували надільні, приватновласницькі або куплені та орендовані землі.
Селяни Правобережжя були найгірше забезпечені надільною землею по Україні. Лише у Волинській губернії селянські господарства могли забезпечити себе необхідним хлібом з власного господарства. У Київській та, особливо, у Подільській губернії середня забезпеченість надільною землею на початку ХХ ст. була вкрай малою. Саме тому Поділля та Київщину можна охарактеризувати як губернії гострого малоземелля. Ані програма переселення до Сибіру, ані Столипінські аграрні реформи не змогли кардинально вирішити цю проблему.
На Правобережжі землі в оренду селянам здавалося найменше, ціни на неї були найвищі і значною мірою була поширена грошова форма плати за орендовані землі. Це свідчить про те, що здебільшого оренда землі у цьому краї мала підприємницький, а не споживчий характер. Результати аналізу купівлі землі селянськими господарствами свідчать, що на відміну від Лівобережжя та Півдня, на Правобережжі у середовищі селянства не простежується процес концентрації приватної земельної власності у руках його заможної частини.
Внаслідок цього, малоземелля та викликаний ним значний надлишок робочих рук значно впливали на соціально-економічні відносини в українському селі кінця ХІХ – початку ХХ ст. На Правобережжі, де ці явища набули найвиразніших форм, пересічний селянин був не стільки виробником сільськогосподарської продукції, скільки найманим сільськогосподарським робітником, який купував продукти харчування на ринку. Земля, як основа високоприбуткового цукрового та зернового господарства, стає цінним товаром. Через свою економічну слабкість селянство Правобережжя не могло конкурувати з поміщиками та цукрозаводчиками, а тому було усунуте з цього ринку. Наслідком цього стало те, що заможне селянство на Правобережжі було порівняно не чисельне й економічно нестійке.
Переважна ж більшість селянських господарств краю була малоземельною, незадовільно забезпечена робочою худобою та реманентом. Для неї продовольча проблема стає однією з головних. Тому вони мусили вдаватися до сторонніх заробітків, аби покрити дефіцит власного бюджету. Для малоземельного та переважної більшості середньозабезпеченого селянства продаж хліба носив вимушений характер. Це був продаж не з метою отримання прибутку, а фактично отримання кредиту для вирішення нагальних побутових проблем.
Потреба забезпечення продовольством, сплата викупних платежів, податків та зборів, побутові витрати вимагали користування не менше 10 дес. землі для одного хазяйства. Такі господарства складали незначну групу (не більше 10% дворів).
Отже, на початку ХХ ст. у активну фазу вступив закономірний процес поділу сільських громад на незначну частину заможних селян, яка мала дохід від виробництва та продажу сільськогосподарської продукції й промислів, і частину, яка поступово втрачала землю та основний прибуток отримувала від продажу своєї робочої сили.
Саме для цієї незначної частини селянства було характерним товарне виробництво. Завдяки розширенню посівної площі, яку не могли обробляти власними силами, заможні господарства вдавалися до використання найманої праці. Але попит на робочі руки з їхнього боку мав досить обмежений характер. Заможні господарства фактично були трудовими, оскільки прагнучи зменшити собівартість продукції, намагалися обійтися найперше власними робочими руками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Аграрна історія України / П. П. Панченко, В. П. Славов, В. А. Шмарук – К. : Просвіта, 1996. – 360 с.
2. Аврех А. Я. Столыпин и судьбы реформ в России / А. Я. Аврех. – М. : Политиздат, 1991. – 286 с.
3. Анфимов А. М. Крестьянское хозяйство Европейской России. 1881–1904. / А. М. Анфимов. – М. : Наука, 1980. – 238 с.
4. Анфимов А. М. Крупное помещичье хозяйство Европейской России (Конец ХІХ – начало ХХ века) / А. М. Анфимов. – М. : Наука, 1969. – 395 с.
5. Анфимов А. М. Экономическое положение и классовая борьба крестьян Европейской России. 1881–1904 гг. / А. М. Анфимов. – М. : Наука, 1984. – 232 с.
6. Бармак М. В. Господарське життя німецьких колоній Волинської губернії (ХІХ – початок ХХ ст.) / М. В. Бармак // Український селянин: зб. наук. праць / за ред. А. Г. Морозова. – Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2006. – Вип. 10. – С. 219–222.
7. Бовыкин В. И. Россия накануне великих свершений: К изучению социально-экономических предпосылок Великой Октябрьской социалистической революции / В. И. Бовыкин. – М. : Наука, 1988. – 155 с.
8. Бойко Я. В. Заселение Южной Украины. 1860–1890 гг. / Я. В. Бойко. – Черкассы : Сіяч, 1993. – 256 с.
9. Бондаревський А. В. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року / А. В. Бондаревський. – К. : Вид-во АН УРСР, 1961. – 128 с.
10. Борисов Г. Чернятинское имение в Литинском уезде, Подольской губернии, М.М. Львовой: Десятилетний отчёт по управлению имением. 1890–1901 г. / Г. Борисов. – К., 1902. – 44 с.
11. Буравченко Р. В. Оцінювання вартості продукції цукрової галузі України в історичному контексті (1802–1912 рр.) / Р. В. Буравченко, С. Г. Боровко // Український селянин: зб. наук. праць / за ред. С. В. Кульчицького, А. Г. Морозова. – Черкаси : Черкаський державний університет ім. Б. Хмельницького, 2003. – Вип. 7. – С. 83–85.
12. Буцик А. К. Селяни і сільський пролетаріат Київщини в першій російській революції / А. К. Буцик. – К. : Вид-во Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, 1957. – 118 с.
13. Варб Е. Наёмные сельскохозяйственные рабочие в жизни и в законодательстве / Е. Варб. – М., 1899. – 220 с.
14. Власюк І. М. Селянство Правобережної України у період проведення столипінської реформи і зміни в орієнтирах та побуті / І. М. Власюк // Проблеми історії України XIX – початку XX ст. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2000. – С. 152–158.
15. Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства : сб. ст., в 2-х т. / под ред. А. И. Чупрова и А. С. Постникова. – СПб., 1897. – Т. 1. – 628 с.
16. Вовк Ю. І. Оренда землі в період становлення ринкових відносин в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Ю. І. Вовк // Український селянин: зб. наук. праць / за ред. А. Г. Морозова. – Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2005. – Вип. 9. – С. 129–131.
17. Вовкотруб Ю. М. Сільськогосподарські машини та їх застосування в аграрному секторі Наддніпрянської України (ІІ половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Ю. М. Вовкотруб // Український селянин: зб. наук. праць / за ред. А. Г. Морозова. – Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2006. – Вип. 10. – С. 249–252.
18. Всероссийская сельскохозяйственная перепись 1916 года. Подольская губерния.– Каменец-Подольск, 1917. – Вып. 1. – 430 с.
19. Гайдай Л. І. Деякі аспекти капіталістичної еволюції селянських господарств Правобережної України (1906–1914 рр.) / Л. І. Гайдай // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1982. – №7. – С. 116–123.
20. Гайдай Л. І. Класовий характер агрономічних заходів на Правобережній Україні в період столипінської аграрної реформи (1907–1914 рр.) / Л. І. Гайдай // УІЖ. – 1978. – №11. – С. 100–106.
21. Головня В. Смела: Краткое статистико-экономическое описание имений и заводов графов Льва Алексеевича, Алексея, Андрея и Георгия Александровичей Бобринских в Киевской губернии для Всероссийской выставки 1913 года в Киеве / В. Головня. – К., 1913. – 199 с.
22. Горенко Л. М. Особливості виробничої діяльності поміщицьких господарств середнього типу на Правобережжі у пореформений період / Л. М. Горенко // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки. – Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2008. – Вип. 133–134. – С. 78–82.
23. Горенко Л. М., До аграрної історії України: деякі аспекти соціально-економічного розвитку Правобережної України / Л. М. Горенко, Ю. П. Присяжнюк. – Черкаси : Сіяч, 1996. – 92 с.
24. Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60–90 років ХІХ ст. / І. О. Гуржій. – К. : Наукова думка, 1968. – 189 с.
25. Гуржій І. О., Боротьба трудящих мас України проти соціального і національного гніту в період капіталізму / І. О. Гуржій, М. Н. Лещенко. – К., 1958. – 40 с.
26. Давыдов М. А. Очерки аграрной истории России в конце ХІХ – начале ХХ вв. (По материалам транспортной статистики и статистики землеустройства) / М. А. Давыдов. – М. : Издательский центр РГГУ, 2003. – 568 с.
27. Державний архів Київської області (далі – ДАКО). – Ф. 2. Канцелярия Киевского губернатора. – Оп. 3. – Спр. 11451. Рапорт о забастовке на ферме «Голодный яр». 1905. – 4 арк.
28. ДАКО. – Ф. 2. Канцелярия Киевского губернатора. – Оп. 216. – Спр. 141. Об оставлении рабочими работ на свекловичных плантациях Д.С.С. Корнилова при г. Бердычеве. 1900. – 18 арк.
29. ДАКО. – Ф. 2. Канцелярия Киевского губернатора. – Оп. 222. – Спр. 214. О самоуправствах крестьян, не требующих особой переписки по Васильковскому уезду. 1905–1906. – 350 арк.
30. ДАКО. – Ф. 2. Канцелярия Киевского губернатора. – Оп. 222. – Спр. 222. О самоуправствах крестьян, не требующих особой переписки по Уманскому уезду. 1906 – 1907. – 303 с.
31. ДАКО. – Ф. 2. Канцелярия Киевского губернатора. – Оп. 222. – Спр. 224. О самоуправствах крестьян, не требующих особой переписки по Чигиринскому уезду. 1906. – 650 арк.
32. Державний архів Черкаської області (далі – ДАЧО). – Ф. 8. Черкасская городская дума. – Оп. 1. – Спр. 492. Доклады Киевского губернского земства о состоянии местной промышленности и сельского хозяйства, проектные сметы и ассигнования на агрономические мероприятия в 1910–1911 гг. 1910–1911. – 42 арк.
33. ДАЧО. – Ф. 18. Корсунское волостное правление Каневского уезда Киевской губернии. – Оп. 1. – Спр. 114. Переписка с мировым посредником, Каневским уездным полицейским управлением и сельскими старостами по административно оперативным вопросам, справки об имущественном и семейном положении крестьян, списки крестьян, получивших продовольственную помощь. 1894–1895. – 150 арк.
34. ДАЧО. – Ф. 18. Корсунское волостное правление Каневского уезда Киевской губернии. – Оп. 1. – Спр. 167. Книга для записи сделок и договоров Корсунского волостного правления за 1898 г. 1898. – 100 арк.
35. ДАЧО. – Ф. 18. Корсунское волостное правление Каневского уезда Киевской губернии. – Оп. 1. – Спр. 184. Книга Корсунского волостного правления на записку сделок и договоров. 1899. – 50 арк.
36. ДАЧО. – Ф. 18. Корсунское волостное правление Каневского уезда Киевской губернии. – Оп. 1. – Спр. 293. Подворно-посемейные списки крестьян волости с указанием наличия земли и скота. Статистические сведения о крестьянском хозяйстве за 1903 г. (землеобеспеченность, посевные площади, урожайность, рабочий и продуктивный скот). 1904. – 340 арк.
37. ДАЧО. – Ф. 18. Корсунское волостное правление Каневского уезда Киевской губернии. – Оп. 1. – Спр. 469. Статистические сведения о крестьянском хозяйстве волости за 1911 г., ведомости об урожае хлебов и сена на крестьянских землях в 1912 г. Сведения о ценах на зерновые хлеба, провиант и фураж по волости, поданные уездной земской управе. 1909–1912. – 120 арк.
38. ДАЧО. – Ф. 693. Товарищ прокурора Киевского окружного суда по Каневскому участку. – Оп. 1. – Спр. 15. Копии постановлений уездного исправника об аресте участников демонстрации в г. Каневе 13 октября 1904 г. Рапорт становых приставов и полицейских надзирателей об обнаружении в уезде прокламаций антиправительственного содержания. 1904–1905. – 88 арк.
39. ДАЧО. – Ф. 888. Стеблевский свеклосахарный завод И.Я. Пашнина. – Стеблевский свеклосахарный завод Общества Стеблевского свеклосахарного и рафинадного заводов. – Стеблевский свеклосахарный завод И. М. Аверина. – Росьенский (Стеблевский) свеклосахарный завод Товарищества Росьенского свеклосахарного завода. – Оп. 1. – Спр. 21. Договора между Росьенским сахарным заводом и плантаторами на посев, обработку и сдачу в завод сахарной свеклы. 1910. – 93 арк.
40. ДАЧО. – Ф. 925. Правление акционерного Товарищества Росьенского сахарного завода. – Оп. 1. – Спр. 2. Договоры, заключенные с крестьянами об охране посевов и урожая сахарной свеклы на плантациях крестьян, заключивших условия с Росьенским сахарным заводом. 1909–1910. – 67 арк.
41. ДАЧО. – Ф. 925. Правление акционерного Товарищества Росьенского сахарного завода. – Оп. 1. – Спр. 5. Условия, заключенные с крестьянами о найме их на работу на Росьенский сахарный завод. 1909–1913. – 57 арк.
42. Десятніков І. В. Використання найманої праці в селянських господарствах України кінця ХІХ – початку ХХ ст. / І. В. Десятніков // ХV наукова сесія Осередку Наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах : Матеріали доповідей на засіданнях секцій і комісій, 10–27 березня 2004 р. / за ред. В. В. Масненка. – Черкаси : Осередок НТШ у Черкасах, 2004. – С. 64–66.
43. Десятніков І. В. Заробітна плата найманих робітників у поміщицьких господарствах України в кінці ХІХ – на початку ХХ століття / І. В. Десятніков // Український селянин: зб. наук. праць / за ред. А. Г. Морозова. – Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2006. – Вип. 10. – С. 260–264.
44. Десятніков І. В. Оплата праці сільськогосподарських робітників в Україні у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / І. В. Десятніков // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Історичні науки. – Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. – Т. 26. Вип. 13. – С. 48–52.
45. Десятніков І. В. Особливості використання найманої праці у сільському господарстві Правобережної України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / І. В. Десятніков // Україна соборна: зб. наук. статей. – К. : Інститут історії НАН України, 2006. – Вип. 4. – Т. 1. – С. 297–301.
46. Десятніков І. В. Правове регулювання найму сільськогосподарських робітників в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / І. В. Десятніков // Вісник Черкаського університету.– Черкаси, 2002. – Вип. 33. Серія Історичні науки. – С. 99–100.
47. Десятніков І. В. Структура найманих сільсько-господарських робітників України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / І. В. Десятніков // Український селянин: зб. наук. праць / за ред. С. В. Кульчицького, А. Г. Морозова, 2004. – Вип. 8. – С. 164–168.
48. Довжук І. В. Сільськогосподарське машинобудування у підросійській Україні в останній чверті ХІХ ст. / І. В. Довжук // Український селянин: зб. наук. праць / за ред. А. Г. Морозова. – Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2006. – Вип. 10. – С. 254–257.
49. Донік О. М. Купецтво як стан в Україні (ХІХ ст.) / О. М. Донік // УІЖ. – 2006. – №3. – С. 16–41.
50. Дроздов И. Заработная плата земледельческих рабочих в России в связи с аграрным движением 1905–1906 гг. / И. Дроздов. – СПб., 1914. – 68 с.
51. Дроздов И. Заработная плата сельскохозяйственных рабочих до и после Октября / И. Дроздов // На аграрном фронте. – 1926. –
№6–7. – С. 84–100.
52. Дроздов И. Г. Заработная плата сельскохозяйственных рабочих до и после Октября / И. Г. Дроздов. – М.-Л. : Прибой, 1930. – 128 с.
53. Дубровский С. М. Сельское хозяйство и крестьянство России в период империализма / С. М. Дубровский. – М. : Наука, 1975. – 398 с.
54. Дубровский С. М. Столыпинская реформа. Капитализация сельского хозяйства в ХХ веке / С. М. Дубровский. – М. : Московский рабочий, 1930. – 361 с.
55. Еремин Н. Рабочий вопрос в сельском хозяйстве Подольской губернии / Н. Еремин // Экономическая жизнь Подолии. – 1917. – №2. – С. 10–18.
56. З робітничого життя // Село. – 1905. – №2. – С. 3.
57. З робітничого життя // Село. – 1909. – №2. – С. 3.
58. Збірник статистичних відомостей по народному господарству України / під кер. І.О. Кривченка. – К., 1919. – 182 с.
59. Иванов Л. М. О капиталистической и отработочной системах в сельском хозяйстве помещиков на Украине к конце XIX в. / Л. М. Иванов // Вопросы истории сельского хозяйства и революционного движения в России. – М. : Изд-во АН СССР, 1961. – С. 312–337.
60. Имение Казацкое княгини Татьяны Георгиевны Куракиной Киевской губернии, Звенигородского уезда. – К., 1913. – 32 с.
61. Історія народного господарства Української РСР: у 3-х т.,
4-х кн.– К. : Наукова думка, 1983. – Т. 1. – 463 с.
62. Історія селянства Української РСР / за ред. В. А. Дядиченко, М. Ю. Брайчевського та ін.: у 2-х т. – К. : Наукова думка, 1967. – Т. 1. Від найдавніших часів до Великої Жовтневої Соціалістичної революції. – 552 с.
63. Історія українського селянства. Нариси в 2-х т. / за ред. В. М. Литвина. – К.: Наукова думка, 2006. – Т. 1. – 362 с.
64. Історія Української РСР: у 8-ми т., 10 кн. / за ред. Ю. Ю. Кондуфора та ін. Україна в період розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи. Скасування кріпосного права і розвиток капіталізму (ХІХ ст.). – К. : Наукова думка, 1978. – Т. 3. – 608 с.
65. Історія Української РСР: у 8-ми т., 10 кн. / за ред. Ю. Ю. Кондуфора та ін. Україна і період імперіалізму (1900–1917 рр.). – К. : Наукова думка, 1978. – Т. 4. – 608 с.
66. К вопросу об избыточной рабочей силе в сельском хозяйстве Украины. – Х., 1926. – 35 с.
67. Казаков А. Экономическое положение сельско-хозяйственного пролетариата до и после Октября: Опыт сравнительной статистики / А. Казаков. – М.-Л. : Гос. изд-во, 1930. – 182 с.
68. Каніболотська К., Темірова Н. Кількісні характеристики пореформеного дворянства України / К. Каніболотська, Н. Темірова // Історичні і політологічні дослідження. – 2004. – №1. – С. 16–19.
69. Карнаухова Е. С. Размещение сельского хозяйства России в период капитализма (1860–1914 гг.) / Е. С. Карнаухова. – М. : Изд-во АН СССР, 1951. – 215 с.
70. К-в М. О рабочих в Малороссии и влиянии их на ход местного хозяйства / М. К-в // Сельский хозяин. – 1897. – №24. – С. 281–283.
71. Ковальченко И. Д. Социально-экономический строй помещичьего хозяйства Европейской России в эпоху капитализма: Источники и методы изучения / И. Д. Ковальченко, Н. Б. Селунская, Б. М. Литваков. – М. : Наука, 1982. – 264 с.
72. Кудрявцев П. Ф. Пришлые сельскохозяйственные рабочие на Николаевской ярмарке в м. Каховке Таврической губернии и санитарный надзор за ними в 1895 году / П. Ф. Кудрявцев. – Херсон, 1896. – 168 с.
73. Кулинич І. М. Німецькі колонії на Україні (60–ті роки XVIII ст. – 1917 р.) / І. М. Кулинич // УІЖ. – 1990. – №9. – С. 18–30.
74. Куценко Ю. Е. Специализирование производства развития капитализма в сельском хозяйстве (1861–1914 гг. Украина, Россия и другие). Комплексная эколого-экономическая оценка систем / Ю. Е. Куценко. – К., 2001. – 232 с.
75. Ленин В. И. Полное собрание сочинений / В. И. Ленин. – М. : Госполитиздат, 1958. – Т. 3. – 791 с.
76. Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі на початку ХХ століття / М. Н. Лещенко. – К. : Політвидав України, 1968. – 204 с.
77. Лещенко М. Н. Селянський рух на Правобережній Україні в період революції 1905–1907 рр. / М. Н. Лещенко. – К. : Вид-во Академії наук УРСР, 1955. – 331 с.
78. Лещенко М. Н. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції / М. Н. Лещенко. – К. : Держполітвидав УРСР, 1956. – 186 с.
79. Лещенко М. Н. Українське село в революції 1905–1907 рр. / М. Н. Лещенко. – К. : Наукова думка, 1977. – 358 с.
80. Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60–90-ті роки XIX ст.) / М. Н. Лещенко. – К. : Наукова думка, 1970. – 304 с.
81. Лось Ф. Е. Формирование