КИЇВ У ДЕРЖАВНІЙ СИСТЕМІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ 15691648 рр.

Краткое описание

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

На правах рукопису

Сегеда Ростислав Антонович

УДК 94 (47725) '”1569/1648”

КИЇВ У ДЕРЖАВНІЙ СИСТЕМІ
РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ 15691648 рр.

07. 00. 01 історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Науковий керівник:
Борисенко Володимир Йосипович
доктор історичних наук, професор

Київ - 2006

ЗМІСТ

ВСТУП..........3
РОЗДІЛ 1
Історіографія проблеми та джерельна база дослідження
1.1. Стан наукової розробки теми ..9
1.2. Джерельна база дослідження .24
РОЗДІЛ 2
Структура та функціональні обов’язки воєводської
адміністрації Києва у 15691648 рр.
2.1. Персональний склад та діяльність сенаторського корпусу Києва .................34
2.2. Київські земські уряди ієрархія, особистості та функціональні
обов’язки. .......51
2.3. Діяльність та персоналії київських гродських чиновників.69
РОЗДІЛ 3
Роль міста Києва у політичному житті Речі Посполитої
3.1. Геополітична роль Києва у міждержавних відносинах в Східній Європі у другій половині XVI першій половині XVII cт81
3.2. Місто Київ у внутрішньополітичній боротьбі в 1569-1648 рр........................93
РОЗДІЛ 4
Особливості економіко-правового та релігійного розвитку
міста в складі Речі Посполитої
4.1. Регіональні відмінності економіко-правового становища Києва.................112
4.2. Вплив особливого статусу Києва на розвиток міжконфесійних
відносин у місті.........................................................128
ВИСНОВКИ ............................................................................................................160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ..........................165

ВСТУП

Актуальність теми досідження. Початок ХХІ ст. ставить перед Україною нові питання і виклики. Тривала бездержавність України відбилася практично на всіх сферах життя країни. Найбільше брак державної традиції відчувається у політичній площині. Вся попередня історія нашої держави вказує, що відсутність тривалої політичної традиції (монархічної чи республіканської) врешті-решт призводить до трагічних наслідків.
Політична модель сучасної України не підкріплена сталими політичними нормами, є нестабільною. Йдеться не тільки про форму державного правління, але й про адміністративно-територіальний поділ України. Тому вивчення історії міст, які мають у своєму минулому досвід державотворчої діяльності, стає особливо актуальним.
Розвивати та вдосконалювати надалі систему міського управління неможливо без глибокого та всебічного залучення та використання досвіду адміністративного поділу Києва протягом його багатовікової історії,. Дослідження та аналіз адміністративного устрою міста в складі Речі Посполитої, його взаємовідносини з центральною королівською владою, ступінь автономії у вирішенні тих чи інших питань все це може стати у нагоді при виробленні сучасних схем державного будівництва.
Місто Київ відігравало та відіграє роль одного з центрів православного слов’янства. Вивчення його історії, періоду чи не найбільшої за час існування міста релігійної конфронтації, набуває великого значення з огляду на певну напруженість сучасних міжконфесійних відносин.
До періоду перебування Києва у складі Литовсько-Польської держави завжди була прикута увага істориків, які вивчали різні сфери життя міста того часу. Останнім часом світ побачили детальні дослідження про соціальну топографію міста, історію київського магістрату, історію окремих місцевостей (зокрема Подолу), церковне життя. Публікуються дослідження окремих персоналій, що залишили свій слід в історії Києва під час перебування міста в складі Речі Посполитої.
Питання ролі міста, яку воно посідало у ієрархії Речі Посполитої досі лишається не достатньо висвітленим. Те саме можна сказати й про воєводську адміністрацію Києва. Це пояснюється тим, що тривалий час, під впливом різних ідеологічних парадигм, питання присутності у місті такого „ворожого” елементу, як королівська адміністрація було досить невигідною ланкою у струнких і „правильних” історичних схемах дослідників міста. Київ, що завжди позиціонувався в історіографії як один з центрів візантійсько-православної цивілізації, не дуже вписувався у роль центра одного з воєводств переважно католицької Корони Польської.
Перебування Києва в складі Речі Посполитої протягом понад 70 років сприймалося скоріше, як аномалія, що порушувала загальний стан речей, ніж закономірний період в історії міста. Відповідно й увага дослідників до цього періоду саме в сфері державного статусу міста була здебільшого поверховою, хоча насправді місто не було чужим у складі найпотужнішої на той час східноєвропейської країни.
Виправляючи такий стан речей, зазначимо, що перебування Києва, як одного з головних міст в складі Речі Посполитої має багато нюансів, цікавих та драматичних подій. Дослідженння саме цих сторінок історії міста, потребує відходу від ідеологічних схем і кліше та максимальної неупередженості у висвітленні особливостей історичного розвитку міста.
Саме відмова від поділу на своїх” і чужих” лежить в основі новітніх підходів вивчення польського-литовського відрізку історії Києва. Подолання комплексу „ворожості” та „інородності” королівської влади та місцевої воєводської адміністрації, повинно стати головним світоглядним завданням у висвітленні історії Києва. Застосування нового наукового інструментарію надає особливої актуальності дослідженню цієї теми.
Зв’язок теми дисертації з науковими програмами, планами, темами установи. Дисертація виконана в руслі наукової тематики кафедри історії України Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Актуальні проблеми історії України. Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова 14 лютого 2000 р., протокол № 7.
Об’єктом дослідження є місто Київ адміністративно-політичний центр Київського воєводства Речі Посполитої та культурно-релігійний центр українського народу.
Предметом дисертації є політична історія, особливості соціально-економічного розвитку та конфесійне життя Києва у 1569 1648 рр.
Хронологічні межи роботи обумовлені двома визначальними подіями в житті не тільки Речі Посполитої, але і всієї Центрально-Східної Європи, які в свою чергу кардинальним чином вплинули на історію міста Києва.
Нижня межа 1569 р. коли за умовами Люблінської унії Київщина та місто Київ вийшли з-під юрисдикції Великого Князівства Литовського і стали частиною коронних земель, на які поширювались правові приписи Корони Польської.
Верхній рубіж 1648 р. визначений початком Національно-визвольної революції XVII ст., коли було порушено звичний режим політичного та економічного життя міста, яке згодом перейшло під юрисдикцію Української козацької держави.
Територіальні межі дослідження окреслені територією міста Києва, який змінював свої кордони протягом 1569 1648 рр.
Мета дослідження полягає у комплексному вивченні становища Києва у державній системі Речі Посполитої протягом 1569 1648 рр., коли відбувався стабільний розвиток міста
Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:
проаналізувати стан та ступінь дослідження проблеми в історіографії та рівень і повноту її джерельного забезпечення;
виявити особливості структури воєводської адміністрації у Києві, встановити номенклатуру сенаторських посад в місті та дослідити персональний склад інших, більш дрібних „урядів”, які існували в Київському воєводстві;
- з’ясувати вплив географічного розташування міста на умови його переходу під юрисдикцію іншої держави та подальшу політику королівської влади щодо Києва;
- визначити геополітичну роль міста Києва у системі міждержавних відносин у Східній Європі в другій половині XVI першій половині XVIIст;
- розкрити характер взаємовідносин між Києвом та запорозьким козацтвом;
- з’ясувати особливості економіко-правового розвитку міста Києва, виходячи з його статусу у Польсько-Литовській державі;
- відобразити конфесійну ситуацію, що склалася в місті протягом 1569 1648 рр.
Методологічна база дослідження ґрунтується на основі використання як спеціально-історичних методів, так і загальнонаукових методів пізнання. Головні спеціалізовані методи дослідження метод історизму фіксує всі зміни, що відбувалися не відірвано, а у контексті всіх внутрішніх та зовнішніх чинників та об’єктивності.
У дослідженні особливостей політичного, соціально-економічного та релігійного життя Києва в складі Речі Посполитої у порівнянні з іншими містами цієї держави застосовується метод порівняльно-історичного аналізу.
Найбільш гострі та дискусійні проблеми, що виникають при вивченні історії Києва цього періоду вирішуються шляхом використання проблемно-історичного методу.
Встановлення великого масиву історичних фактів, дослідження життя та діяльності окремих персоналій, з’ясування дат здійснюється на основі принципів позитивізму.
Дослідження соціально-економічного розвитку та суспільних процесів у державі XVI XVII ст. неможливе без використання методів історичного матеріалізму.
Також використовувалися і загальнонаукові методи. узагальнення, класифікації, статистичного та логічного аналізу, класифікації.
Під час написання дисертації застосовано міждисциплінарний підхід, який полягає у застосуванні понятійного апарату таких наук як історія, політологія, правознавство.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії проведено комплексне дослідження міста Києва, як структурної одиниці Речі Посполитої; відображено роль міста в геополітичній системі того часу, його взаємовідносини із запорозьким козацтвом; встановлено персональний склад посадовців вищої, середньої та нижчої ланки воєводської адміністрації; виявлено особливості економіко-правового статусу міста; зроблено комплексний аналіз релігійного життя без упереджень до будь-якої конфесії.
До широкого наукового обігу шляхом публікації в наукових часописах вперше було введено архівні матеріали, які розширюють джерельну базу історії Києва.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що здобуті наукові результати можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії Києва та історії пізнього середньовіччя, написанні спецкурсів для студентів, створенні музейних експозицій, розробці екскурсійних програм по місту Києву. Окремі результати дисертаційного дослідження вже були застосовані при створенні експозиції новоутвореного музею „Замкова гора” у Києві. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці та втіленні у життя сучасних політико-адміністративних схем.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методичні розробки та ідеї дисертаційної роботи було викладено на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість” (Київ, 12-13 травня 2005 року), Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми охорони та відновлення фортифікаційних споруд Київської землі” (Київ, 26-27 травня 2005 року).
На основі дисертації для студентів Інституту історичної освіти НПУ імені М. П. Драгоманова було розроблено і прочитано авторський спецкурс „Особливості історичного розвитку Києва у складі Речі Посполитої”. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри історії України Інституту історичної освіти НПУ імені М. П. Драгоманова.
Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені в восьми одноосібних публікаціях, шість з яких є науковими статтями у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена її змістом, метою та завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (дев’яти параграфів), висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації 191 сторінка, в тому числі основний текст 164 сторінки, список використаних джерел та літератури 27 сторінок (324 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У вітчизняній історіографії тема дослідження історії міста Києва налічує кілька століть. Але за цей час проблема історії міста як центра воєводства Речі Посполитої висвітлена недостатньо. Спираючись на праці кількох поколінь дослідників Києва та ґрунтуючись на репрезентативній джерельній базі, неупереджене дослідження місця Києва в державній системі Речі Посполитої видається абсолютно реальним. Тому існуючий масив джерел та літератури дозволяє повно та об’єктивно розв’язати завдання поставлені у дослідженнні.
Наймасштабніші зміни у місті цього періоду відбулися у адміністративній структурі воєводської адміністрації. Київ мав не зовсім уніфіковану до польської систему воєводської адміністрації, оскільки литовсько-руські традиції міцно трималися у міському середовищі. Введення нових посад до воєводської адміністрації, привнесення нової практики конкуренції за представницькі мандати, відкривали нові горизонти у самореалізації для кожної шляхетської особистості на території однієї з найбільших европейських держав, що безумовно спричинило до бурхливого розвитку інноваційних моментів в політичній діяльності київської шляхти та магнатства.
Внесення нових правил типово польскої суспільно-політичної діяльності на київський ґрунт об’єктивно сприяло прискореному розвиткові політичної свідомості київської „провідної верстви”. З іншого боку, практично повна домінація київської та волинської шляхти у всій ієрархії воєводських посад Київщини, спростовує усталену в історіографії думку про полонізацію в цей час владної вертикалі Київського воєводства.
Цей великий масив власне української шляхти і магнатства, що обіймали посади у місті від воєводи до войського, вірою і правдою служили Речі Посполитій. Призначення королем сімнадцяти київських воєвод та каштелянів протягом 1569-1648 рр. з числа місцевих магнатів та шляхтичів, за винятком двох воєвод-поляків, доводить, що король враховував як загальнодержавну вагу Києва, так і інтереси місцевої еліти. В цей же період на інших, менш значимих земських та гродських посадах перебувало понад сто десять осіб. Більшість чиновників усіх ланок були українського походження і некатолики за віровизнанням, діяльність яких у цілому сприяла розвитку міста. Вони не втрачали свою „руську” самоідентифікацію, але в цей час вони не могли сформувати своїх „руських” політичних вимог, оскільки для того не було відповідних умов. Більшість номенклатури, будучи руською за походженням та некатоликами за віровизнанням, достатньо комфортно почувала себе у державному тілі Речі Посполитої і не мала причин для незадоволення існуючим станом речей. Це були яскраві представники політичного „руського народу”. Проте в місті Києві інколи траплялися ситуації, коли всупереч наказам королівського уряду, міські чиновники підтримували незаконну православну церкву.
Місто Київ займало особливе місце у державній системі Речі Посполитої, через своє географічне положення. Статус прикордонного міста із ворожою Московською державою змушував королівську канцелярію проводити сприятливу політику і надавати Києву преференції різного характеру. Зміна статусу міста після Люблінської унії не викликала внутрішньоміської опозиції новій владі, оскільки всі права міста було збережено. Так само київське міщанство та духовенство були повністю задоволені, оскільки всі існуючі права та привілеї їм було збережено. І надалі місто не було позбавлене королівської уваги. Воно отримувало нові привілеї, оскільки відігравало значну геополітичну роль в суперництві Речі Посполитої з Московською державою за гегемонію у Східній Європі. Проте із зниженням стратегічної ролі Києва у другій чверті ХVІІ ст. уряд Речі Посполитої потроху згортає протекціоністську політику щодо міста.
Київ, з огляду на свій особливий статус: прикордонне стаовище та близькість агресивної Московської держави, відігравав важливу стратегічну роль у міжнародних відносинах в Східній Європі, які на той час зводилися до протистояння Московського царства та Речі Посполитої за гегемонію в цьому регіоні. Будучи одним з центрів православ’я, місто знаходилось під постійніою увагою східного сусіда. Тому міжнародна реакція на факт входження міста до Речі Посполитої, чітко була проголошена тільки від однієї держави. Московське царство не визнало права юрисдикції Кракова на Київ. Ґрунтуючись на патримоніальному праві та маючи у себе монарха з Рюриковичів, що колись володіли містом, московська владна еліта вважала місто своєю отчиною, яку вони рано чи пізно бачили в складі своєї держави. Тому, неґативно сприймаючи входження Києва як до Великого Князівства Литовського, так і до Речі Посполитої, вважали це явищем тимчасовим.
Це підтверджувала і вся політика Московської держави, яка продовжувала наголошувати на приналежність Києва їхньому монархові. Ця держава не припиняла спроб (хоча й абсолютно ефемерних) щодо повернення міста до своєї держави. Київ грав важливу зовнішньополітичну роль, хоча з військовими успіхами Речі Пополитої першої третини ХVІІ ст. стратегічна важливість міста неухильно знижувалася.
З представниками запорозького козацтва у міста Києва в цей час склалися непрості стосунки. З одного боку, найбільша урбаністична система в зоні діяльності запорозького козацтва вабила до себе запорожців, які входили до міської структури Києва, займаючись у місті торгівлею та ремеслами, тим самим сприяючи його розвитку. Також Київ був і одним з центрів збуту товарів із Запоріжжя.
З іншого боку, прагнучи довести уряду Речі Посполитої серйозність своєї сили, козацтво не раз брутально втручалося у внутрішньоміське життя. Кілька разів Київ було захоплено та пограбовано, що абсолютно неґативно позначилося на економічному розвитку міста. Тож з боку королівського уряду недооцінка козацької загрози призвела до уповільнення темпів розвитку міста, яке достатньо серйозно потерпіло від військових дій між козацтвом та урядовими військами, особливо у першій половині ХVІІ ст.
Економіко-правовий розвиток міста в цей час визначався об’єктивними і суб’єктивними чинникам. Місто Київ тоді належало до категорії „головних” міст держави і користувалося всіма стандартними привілеями, що їх мали міста в Речі Посполитій. Часом до цього набору додавалися додаткові переваги та преференції, з огляду на прикордонне становище міста та можливу військову небезпеку.
Особливостями соціально-економічного розвитку міста в цей час стало те, що в Києві не існувало окремих національних громад, за винятком досить слабкої вірменської; місто не мало на відміну від інших чітко визначеної території, а також не було великої кількості юридик. Типова для тогочасних міст конуренція між різними юридиками в Києві мала певні відмінності. Потужні духовні інституції, які в інших містах були основними конкурентами магістрату, в Києві створили абсолютно автономне та віддалене Печерське містечко. А з усіма іншими воєводськими спробами створити юридику у вигляді Софійської слободи були ліквідовані магістратом. Щодо ремісничого виробництва, то на нашу думку, кількість замкових ремісників переважала магістратських. Але разом з потужним купецтвом, піддані магістрату були економічно найрозвиненішою частиною Києва.
Однією з набільш несприятливих об’єктивних обставин була зовнішньоторгівельна конь’юнктура, оскільки Київ опинився на узбіччі головних шляхів зовнішньої торгівлі Речі Посполитої. З іншого боку, перебуваючи в якості одного з центрів реекспорту східних і московських товарів та будучи лідером регіональної економічної системи, він продовжував виконувати свою звичну роль локального економічного центру.
Найбільш динамічно в цей час розвивалися подій в конфесіональному житті міста. Являючись одним із символів не тільки українського, але й світового православ’я, Київ в цей час опиняється в епіцентрі релігійної конфронтації, яка виникла після Берестейської унії 1596 р. В конфлікті між уніатською та православною церквами питання володіння київськими святинями фактично було питанням вирішення всього конфлікту на користь однієї з сторін. Тому боротьба за повний контроль над конфесійним життям міста між православними та уніатами була особливо безкомпромісною та жорсткою, яка врешт-решт закінчилася остаточною перемогою модернізованого православ’я. Проте цій перемозі передували ряд драматичних, часом кривавих подій, які роз’єднували представників єдиного українського народу.
Уніатська церква не змогла позитивно вплинути на розвиток міста і тому змушена була покинути Київ. Проте казати про діяльність уніатської церкви у місті в абсолютно неґативному контексті не можна. Греко-католики в міру своїх можливостей намагалися щось робити і для Києва. Зокрема, саме ними було розпочато реконструкцію Софійського собору.
Утворення Києво-Могилянської колегії в 1632 р. також безпосередньо пов’язане з колізіями у конфесійному житті та впливом на місто політичних подій у всій Речі Посполитій. Головною причиною утворення цього навчального закладу, на нашу думку, були політичні домовленості Петра Могили із православною шляхтою, міщанством та козацтвом для отримання ним сан митрополита.
Функціонування католицької церкви не мало великого успіху в київському середовищі, яке було переважно православним. Хоча діяльність католицьких біскупів також була достатньо активною в місті, вони створили власну школу на противагу Києво-Могилянській колегії, вперше за їх участі в місті було збудовано водогін. Але ця конфесія, незважаючи на владну підтримку, не стала дієвим чинником конфесійного життя в Києві.
Таким чином, перебування міста в складі Речі Посполитої є цікавим, динамічним та напруженим етапом життя Києва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДЖЕРЕЛА

1. Архівні джерела
Центральний державний історичний архів України в місті Києві
Ф. 11. Житомирський гродський суд.
1.1. Справа панов Суріних проти панів Трипільських. 21 листопада 1601 р. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 37.
1.2. Зізнання возного в справі Матфея Немирича з Вацлавим Вільгорським, підвоєводою київським. 1601 р. 30 серпня. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 40.
1.3. Справа ксендза біскупа київського з паном Андрієм Суріним. 25 лютого 1601 р. Од. Зб. 2. Арк. 75.
1.4. Справа ясновельможного княжати Януша Острозького, каштеляна краківського з судом гродським київським. 7 червня 1605 р. Оп.1. Од. зб. 4. Арк. 104.
1.5. Справа Олександра Воронича з судом гродським київським. 27 червня 1605 р. Оп. 1. Од. зб. 4. Арк. 126.
1.6. Справа пана Василя Суріна, підсудка земського київського з панею Немиричовою. 24 вересня 1605 р. Оп. 1. Од. зб. 4. Арк. 190.
1.7. Зізнання возного у справі його милості пана Гаврила Гостського, хорунжого землі київської і малжонкою його з паном Вацлавом Вільгорським, підвоєводою київським. 26 вересня 1606 р. Оп. 1. Од. зб. 4. Арк. 436.
1.8. Справа Захарії, священника церкви святого Миколи з паном Станіславом Вигурою. 26 вересня 1606 р. Оп. 1. Од. зб. 4. Арк. 438.
1.9. Оповідання пана Філона Стрибиля на пана Горностая і малжонку його. 1609 р. Оп. 1. Од. зб. 5. Арк. 21.
1.10. Універсал його королівської милості, переоблятований з книг гродських київських поданий в небезпеці Габріеля Баторія. 9 лютого 1611 р. Оп. 1. Од. зб. 6. Арк. 84.
1.11. Покладання позову від його милості пана Яна Блендовського по їх милість пана Абрама Сенюту, ротмістра і поручника його милість. 8 квітня 1611 р. Оп. 1. Од. зб. 6. Арк. 121.
1.12. Покладання позову від ксендза Олексія Клебана, чудновського по його милість княжаті Юрія Вишневецького, каштеляна київського. 17 квітня 1611 р. Оп. 1. Од. зб. 6. Арк. 122.
1.13. Оповідання в Бозі велебного отця Антонія Грековича на підвоєводу київського і попів київських. 8 січня 1611 р. Оп. 1. Од. зб. 6. Арк. 320.
1.14. Зізнання возного у справі Павла Шорта з паном Криштофом Макаровичом. 30 липня 1617 р. Оп. 1. Од. зб. 7. Арк. 384.
1.15. Позов трибунальський пана підстолія київського і малжонки його по пана Івана Волковиського. 2 липня 1618 р. Оп. 1. Од. зб. 7. Арк. 10131014.
1.16. Протестація городничого київського проти пріора і на всю капітулу костела святого Миколая конвенту кляштора. Липень 1618 р. Оп. 1. Од. зб. 7. Арк. 1018.
1.17. Протестація пана Станіслава Оклинського на міщан київських та козаків. Липень 1618 р. Оп. 1. Од. зб. 7. Арк. 1023.
1.18. Оповідання велебного отця Івана Єсифовича, священика василівського на пана Михайла Мишку-Холоневського, підвоєводу київського. 21 серпня 1618 р. Оп. 1. Од. зб. 7. Арк. 10831084.
1.19. Свідчення Антоніна, пріора кляштора київського на його милість пана Гаврила Гойського, хорунжого київського. жовтень 1618 р. Оп. 1. Од. зб. 7. Арк. 1034.
1.20. Посесія від його милості пана Стефана Войнаровського, ловчого київського, пану Станіславові Третяку та малжонці його. 5 червня 1640 р. Оп. 1. Од. зб. 9. Арк. 428.
1.21. Протестація від пана Станіслава Вигури на міщан київських і все поспольство київське 6 липня 1640 р. Оп. 1. Од. зб. 9. Арк.624.
Ф. 220. Колекція документів Київської археографічної комісії
1.22. Наказ Лжедмитрія ІІ старості Яну Петру Сапєзі, доставити коней для армії. 18 травня 1609 р. Оп. 1. Од. зб. 88. Арк. 12.
Ф. 221. Колекція „Нова серія”
1.23. Реляція возного про позов до трибунальського суду КиєвоПечерського намісника Варлама Дідковського. 7 квітня 1646 р. Оп. 1. Од. зб. 12. Арк.112.
1.24. Випис з книг гродських київських про захоплення підданих і жита, грабунку пасіки у київського митрополита Йосифа Рутського київським війтом Федором Ходикою. 13 листопада 1624 р. Оп. 1.Од. зб. 116. - Арк. 1.
Ф. 222. Колекція документів Київського історичного товариства імені Несторалітописця
1.25. Універсал Сигізмунда ІІІ мешканцям Києва про повернення до КиєвоСофійського собору скриньки з мощами. 8 листопада 1605 р. Оп. 1. Од. зб. 1. Арк. 1.

Державний архів міста Києва
Ф. 1. Київський городовий магістрат
1.26. Зізнання возного про вручення позовів по різних осіб. 19 травня 1645 р. Оп. 1. Од. зб. 4147. Арк. 13.

Центральний державний історичний архів України в м. Львові.
Ф. 140. Колекція документів про католицькі монастирі, костели, окремі парафії на території Польщі, України, Білорусі, Литви .
1.27. Витяги з київських гродських актових книг про майнові справи колегії єзуїтів у Переяславі. 16201638 рр. - Оп. 1. Од. зб. 125. Арк.124.
Ф. 773. Люблінський коронний трибунал. Суммарій актів Київського воєводства за першу половину XVII ст.
1.28. Справа між велебним ксендзом Криштофом Казімірським, біскупом київським і Гаврилом Летуничем, міщанином київським. 14 серпня 1616 р. Оп. 1. Од. зб. 165. Арк. 4.
1.29. Справа між київськими міщанами і Лукашем Сапєгою. 1 травня 1616 р. Оп. 1. Од. зб. 237. Арк. 1718.
1.30. Справа між Вітовським і міщанами київськими 1616 р. Оп. 1. Од. зб. 254. Арк. 23.
1.31. Справа між вдовою МишкиВарквського та київським хорунжим Гойським про невиплату боргу 1616 р. Оп. 1. Од. зб. 324. Арк. 40.
1.32. Справа між Миколою Стецьким тивуном київським проти Михайла Мишки-Холневського, Лукаша Вітовського і всього суду гродського київського 1616 р. Оп. 1. Од. зб. 356. Арк. 47.

Російський державний архів давніх актів в м. Москва.
Ф. 389. Литовська метрика. Оп. 1. Од. зб. 191.
1.33. Підтвердження общини в Печерському монастирі. 29 травня 1570 р. Оп. 1. Од. зб. 191. Арк. 313.
1.34. Підтвердження Борщовки і інших земель Пустинському монастирю в Києві. 30 травня 1570 р. Оп. 1. Од. зб. 191. Арк 1318.
1.35. Підтвердження земель (людей), ґрунтів та інших пожитків до монастиря Золотоверхого у Києві. 4 червня 1570 р. Оп. 1. Од. зб. 191. Арк. 3449.
1.36. Вольность архімандриту печерському по данину до Москви посилати. 5 липня 1571 р. Оп. 1. Од. зб. 191. Арк. 193202.
1.37. Доживоття на підсудство Богуфалові Павші. 1 квітня 1574 р. Оп. 1. Од. зб. 192. Арк. 179179 зв.
1.38. Доживоття на писарство Дмитру Єльцю, ведле елекції повітової. 1 квітня 1574 р. Оп. 1. Од. зб. 192. Арк. 179 зв.
1.39. Данина на підкоморство київське Северину Рутському. 10 грудня 1576 р. Оп. 1. Од. зб. 193. Арк. 93 зв. 94 зв.
1.40. Данина на підчаство київське Стефану Лозці. 5 липня 1578 р. Оп. 1. Од. зб. 195. Арк. 38 зв.
1.41. Данина на столництво київське Василю Лозці. 5 липня 1578 р. Оп. 1. Од. зб. 195. Арк. 38 зв.
1.42. Данина на чашництво київське Лятошинському. 30 травня 1579 р. Оп. 1. Од. зб. 195. Арк. 179 зв. 180 зв.
1.43. Данина на хорузство київське Яцку Бутовичу. 25 березня 1581р. Оп. 1. Од. зб. 195. Арк. 428 зв. 429 зв.
1.44. Право Яцка Бутовича, хоунжого київського на займання ґрунту урочища Михайлова Кута. 29 травня 1589 р. Оп. 1. Од. зб. 197. Арк. 20 зв. 24.
1.45. Підчаство київське Івану Лозці. 18 січня 1591 р. Оп. 1. Од. зб. 200. Арк. 30 30 зв.
1.46. Доживотне князю Миколаєві Ружинському, войському київському на певні урочища. 12 червня 1591 р. Оп. 1. Од. зб. 200. Арк. 40 41 зв.
1.47. Київське войське князю КурцевичуБулизі. 18 жовтня 1592 р. Оп. 1. Од. зб. 200. Арк. 88 88 зв.
1.48. Чашництво київське Філону Стрибилю. 22 листопада 1594 р. - Оп. 1. Од. зб. 200. Арк. 124.
1.49. Городництво і ключництво урожоному Гулевичу. 28 лютого 1595 р. Оп. 1. Од. зб. 200. Арк. 129 зв 130.
1.50. Підтвердження листу короля Августа, яким місто Київ вільне від підвод. 23 квітня 1596 р. Оп. 1. Од. зб. 200. Арк. 156 157.
1.51. Данина Гулевичові, городничому київському на млинок на річці Котир. 14 лютого 1597 р. Оп. 1. Од. зб. 201. Арк. 121 121 зв.
1.52. Суддівство земське київське Яну Аксаку. 24 вересня 1599 р. Оп. 1. Од. зб. 202. Арк. 19 19 зв.
1.53. Писарство земське київське Івану Лозці. 24 вересня 1599 р. Оп. 1. Од. зб. 202. Арк. 29 зв. 30.
1.54. Підкоморство київське Горностаю. 21 листопада 1603 р. Оп. 1. Од. зб. 204. Арк. 7 -7 зв.
1.55. Городництво київське Станіславу Вигурі. 30 травня 1607 р. Оп. 1. Од. зб. 204. Арк. 171 172 зв.
1.56. Стольництво київське Вацлавові Вільгорському по смерті Воронецького. 20 червня 1613 р. Оп. 1. Од. зб. 206. Арк. 3 3 зв.
1.57. Скарбництво землі київської Янові Древицькому по Криницькому. 6 березня 1618 р. Оп. 1. Од. зб. 207. Арк. 57 -57 зв.
1.58. Підкоморство київське пану Стефану Немиричу по смерті Самуеля Горностая. 12 лютого 1619 р. Оп. 1. Од. зб. 207. Арк. 129 130.
1.59. Консенс урожоному Захарияшові Єловцькому , стольнику київському на уступлення права посесії. 8 березня 1623 р. Оп. 1. Од. зб. 208. Арк. 31 31 зв.
1.60. Каштелянія київськв княжаті Адамові Коширському. 7 листопада 1618 р. Оп. 1. Од. зб. 209. Арк. 42 зв. 43 зв.
1.61. Підчаство київське Вітовському по Лозці. Серпень 1619 р. Оп. 1. Од. зб. 209. Арк. 75 зв. 76.
1.62. Ловецтво київське Вацлавові Змієвському. 4 липня 1624 р. Оп. 1. Од. зб. 209. Арк. 360 361 зв.
1.63. Городництво київське Вигурі по стрию своєму. 1 березня 1635 р. Оп. 1. Од. зб. 214. Арк. 110 110 зв.
1.64. Арешт між отцем Жиховичем та Брудновським та підзамчанами київськими. 10 березня 1645 р. Оп. 1. Од. зб. 214. Арк. 250 251 зв.
1.65. Привілей Семенові Немиричу на столництво київське. 25 січня 1580 р. Оп.1. Од. зб. 216. Арк. 193 194 зв.
1.66. Привілей Михайлу Вишневецькому на каштелянію київську. 15 березня 1581 р. Оп. 1. Од. зб. 216. Арк. 235 236 зв.
1.67. Доживотне Івану Чапличу-Шпановському на каштелянію київську. Лютий 1585 р. Оп. 1. Од. зб. 216. Арк. 338 зв. 339 зв.
1.68. Доживотне Гаврилові Гойському, хоружому київському на села. 3 квітня 1606 р. Оп. 1. Од. зб. 218. Арк. 3 5 зв.
1.69. Вольность чернцям печерським по данину звиклу до Москви. 24 лютого 1609 р. Оп. 1. Од. зб. 218. Арк. 5 6 зв.
Ф. 1473. Помісно-вотчинні архіви Південно-Західних земель XVI XIX ст
1.70. Купча київської міщанки Домни Степанівни Климович київському міщанину Митку Богдановичу на будинок в Києві. 19 липня 1575 р. Оп. 1. Од. зб. 20. Арк. 1.
1.71. Лист польського короля Сигізмунда ІІІ київським урядникам з приводу точного встановлення меж володінь зем’янина Василя Креницького 8 лютого 1603 р. Оп. 1. Од. зб. 624. Арк. 14.
1.72. Грамота короля Стефана міщанам київським про порядок веденняїх справ на судах. Без дати. - Оп. 1. Од. Зб. 964. Арк. 13.

Російський державний історичний архів м. Санкт-Петербург.
Ф. 823. Канцелярія митрополита греко-уніатських церков у Росії.
1.73. Лист короля Сигізмунда ІІІ воєводським урядникам про обмеження ними свавілля королівських ревізорів. 12 червня 1571 р. Оп. 1. Од. зб. 72. Арк. 1.
1.74. Випис з гродських книг Овруцького замку облятованої грамоти Сигізмунда ІІІ київському воєводі, де вимагається припинити погрози життю Рагози під зарукою ста тисяч кіп грошей. 2 грудня 1597 р. Оп. 1. Од. зб. 221. Арк. 12.
1.75. Лист митрополита Потія про надання у пожиттєве володіння софійському наміснику Хрушинському митрополичого села Бугаївки. 4 лютого 1602 р. Оп. 1. Од. зб. 253. Арк. 13.
1.76. Копія королівської грамоти Єлисею Плетенецькому на архімандритство у Печерському монастирі. 22 лютого 1605 р. Оп. 1. Од. зб. 27. Арк. 1-6.
1.77. Справа про відновлену православну ієрархію. 1 лютого 1621 р. Оп. 1. Од. зб. 458. Арк. 112.
1.78. Випис з гродських книг київських скарги митрополичого намісника Садковського на Кирільського ігумена Кипріана Жеребило-Лабунського. 20 січня 1623 р. Оп. 1. Од. зб. 481. Арк. 1.
1.79. Збірка документів у справі нападу міщан на митрополичий двір. 3 лютого 1624 р. Оп. 1. Од. зб. 496. Арк. 1 11.
1.80. Лист короля Сигізмунда ІІІ київському воєводі для сприяння діяльності базиліанів. 18 березня 1626 р. Оп. 1. Од. зб. 565. Арк.1 4.
1.81. Випис з книг гродських луцького замку реєстра зборів, встановлених сеймом для київських монастирів. 3 травня 1631 р. Оп. 1. Од. зб. 59. Арк. 1 6.

Інститут рукописів НБУ імені В. І. Вернадського НАН України
Ф. ІІ. Історичні матеріали.
1.82. Свідчення міської влади Києва про те, що під час пожежи київського замку згоріла „кліть” Василя Креницького. 4 серпня 1600 р. Од. зб. 1431. Арк. 1 4.
1.83. Випис з книг гродських київських про продаж двору А.Железа конвісару Я. Полежаю. 10 грудня. 1640 р. Од. зб. 1446. Арк. 1.
1.84. Лист князя Острозького Філонові Стрибилю, наміснику замку київського. 8 березня 1592 р. Од. зб. 22617. Арк. 1 5.
1.85. Лист короля Сигізмунда ІІІ про належність Софійської слободи уніатській митрополії. 30 березня 1608 р. Од. зб. 22618. Арк. 1.
1.86. Випис з гродських книг Брацлавського воєводства у справі київського воєводи С. Жолкевського та митрополитом І.Потієм щодо навернення Софійської слободи до замку. 22 травня 1612 р. Од. зб. 22619. Арк. 1.