Попова Ольга Юріївна. Образ внутрішнього ворога в періодичній пресі Радянської України (1928-1939 рр.)

Краткое описание

Попова Ольга Юріївна. Образ внутрішнього ворога в періодичній пресі Радянської України (1928-1939 рр.).- Дис. канд. іст. наук: 07.00.01, Донец. нац. ун-т. - Донецьк, 2014.- 310 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Попова Ольга Юріївна

УДК 94:316.75:070.11(477)“192”/”193”

ОБРАЗ ВНУТРІШНЬОГО ВОРОГА В ПЕРІОДИЧНІЙ ПРЕСІ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (1928 – 1939 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Науковий керівник
Стяжкіна Олена Вікторівна
доктор історичних наук,
професор

Донецьк – 2014
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………………3
ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДИСЕРТАЦІЇ…………………………………………………………10
1.1. Стан наукової розробки теми……………………………………………10
1.2. Аналіз історичних джерел………………………………………………28
1.3. Методи та методологічні підходи наукового дослідження…………..36
Висновки до розділу…………………………………………………….40
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ УМОВИ ТА ПРИЧИНИ АКТУАЛІЗАЦІЇ РАДЯНСЬКОГО ОБРАЗУ ВОРОГА В КІНЦІ 1920-х РОКІВ………………..42
2.1. Формування ідеологічного підґрунтя образу внутрішнього ворога…..42
2.2. Роль суспільства в актуалізації образу внутрішнього ворога………….65
Висновки до розділу……………………………………………………...86
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ ВНУТРІШНЬОГО ВОРОГА В ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАННЯХ…………………………………………………88
3.1. Особливості функціонування періодичної преси УСРР у кінці 1920-х – 1930-ті рр………………………………………………………………………...88
3.2. Механізми конструювання образу ворога в періодичних виданнях…...113
Висновки до розділу…………………………………………………….133
РОЗДІЛ 4. ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ОБРАЗУ ВНУТРІШНЬОГО ВОРОГА………………………………………………………………………...134
4.1. Основні характеристики .образу ворога кінця 1920-х – першої половини 1930-х рр………………………………………………………………………134
4.2. Зміни образу ворога напередодні та в роки Великого терору………….158
Висновки до розділу……………………………………………………177
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….179
ПОСИЛАННЯ…………………………………………………………………..183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………240
ДОДАТКИ………………………………………………………………………281

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВКП(б) – Всесоюзна комуністична партія (більшовиків)
ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
КП(б)У – Комуністична партія більшовиків України
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
ОДПУ – Об'єднане державне політичне управління
РКП(б) – Російська комуністична партія (більшовиків)
РНК – Рада народних комісарів
СВУ – Спілка визволення України
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка

ВСТУП

Актуальність. Невід'ємним чинником розуміння історії радянського суспільства кінця 1920-х – 1930-х років є феномен внутрішнього ворога. Впродовж означеного періоду у Радянському Союзі проводилися відкриті політичні процеси над «ворогами народу» та масштабні репресивні акції. Ідеологема ворога була «вписана» у законодавчі документи (Конституцію СРСР, Кримінальний кодекс) та офіційний політичний дискурс. Під гаслами боротьби з ворогами радянське населення закликалося до участі у державних кампаніях на зразок виробничих п'ятирічних планів, соціалістичних змагань, колективізації тощо. Всі події «великої історії» цього періоду відбувалися з посиланням на наявність ворогів, під гаслами боротьби з внутрішніми і зовнішніми ворогами мобілізаційного (виконання виробничих планів п'ятирічок, колективізація «всупереч ворогам», в ім'я перемоги над ними) або конфронтаційного характеру (розкуркулення, репресивні акції). А головне, що в ідеократичній радянській державі радянська людина, починаючи з етапу первинної соціалізації, перебувала під впливом ідеологічного арсеналу (засоби масової інформації, література, мистецтво, кіно, масова культура і засоби агітації), спрямованого на формування в її свідомості стереотипу внутрішнього ворога. Образ ворога формувався літературою цього періоду: однією зі складових «схеми завдань» головного героя творів соцреалізму була боротьба з ворогом. А в другій половині 1930-х років внутрішній ворог став мало не головним літературним персонажем. Також ворог був невід'ємною частиною сюжетів масової культури (так званої індустрії дозвілля): радянська кіноіндустрія 1930-х років екранізувала цілий сонм ворогів: куркулів, шкідників, шпигунів, диверсантів. Тема внутрішнього ворога обігрувалася навіть в історичних і біографічних кінострічках [1]. Не дивлячись на те, що на початку 1930-х років головними пісенними мотивами «співочої країни» стають радість і щастя [2], внутрішній ворог продовжує фігурувати (хоч і рідше, ніж зовнішній) у радянських патріотичних піснях як негативний фон значень. Крім того, внутрішнього ворога вербалізували і візуалізували такі агітаційні матеріали, як транспаранти, гасла, плакати та інше. Але основним транслятором образу ворога була саме радянська масова періодична преса: за відносно слабкої радіофікації країни в 1930-ті роки, вона була масово тиражованим, загальнодоступним джерелом інформації про події в країні і за кордоном. Газетна інформація була доступна навіть тим, хто з якої-небудь причини (наприклад, неграмотності) не читав пресу: матеріали газет зачитувалися під час так званих гучних читок у клубах і хатах-читальнях, виробничих політп′ятихвилинок, ретранслювалися стінними газетами на виробництві, використовувалися агітаторами в своїх виступах.
Отже, дослідження образу внутрішнього ворога, що конструювався радянською пропагандою (в першу чергу, за матеріалами газет), дозволяє по-новому побачити історію радянського суспільства 1920 – 1930-х років, краще зрозуміти повсякденні стратегії радянських громадян.
Необхідність дослідження образу внутрішнього ворога в періодичній пресі Радянської України 1928 – 1939 рр. зумовлена також тим, що образ ворога, як один із найбільш давніх архетипів і невід’ємний атрибут суспільної свідомості, продовжує функціонувати і в ХХІ ст. У цьому сенсі вивчення радянського досвіду є не тільки цікавим, але й корисним, оскільки, по-перше, уможливлює розуміння механізмів створення образу ворога як такого, особливостей його функціонування, а, по-друге, демонструє витоки сучасного образу ворога.
Актуальність теми дослідження також зумовлена відсутністю у вітчизняній історіографії наукового доробка, що комплексно б висвітлював образ внутрішнього ворога, створений газетною періодикою Радянської України в зазначений період.
Зв'язок дисертації з науково-дослідницькими програмами та планами. Дослідження підготовлене на кафедрі історії слов’ян Донецького національного університету за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» у межах проблематики державної бюджетної науково-дослідницької теми «Історія України в контексті всесвітньої історії: актуальні проблеми дослідження» (№ державної реєстрації 0112U005446).
У фокусі наукового дослідження знаходиться образ внутрішнього ворога, сконструйований періодичною пресою Радянської України (1928 – 1939 рр.). Тому зазначимо, що мається на увазі штучно створене, узагальнене уявлення про будь-який суб'єкт, оцінений як супротивник/недруг, призначене для затвердження як соціальний стереотип.
Об’єктом дослідження є періодична преса Радянської України, зокрема газети, як найбільш репрезентативні, масово тиражовані та авторитетні періодичні видання 1928 – 1939 років.
Предметом дослідження став образ внутрішнього ворога, сконструйований за матеріалами газетної преси Радянської України.
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі опрацьованих джерел та літератури здійснити комплексний узагальнювальний аналіз образу ворога та механізмів його формування в масовому періодичному друку Радянської України в зазначений період.
Для успішної реалізації мети поставлено такі завдання:
• охрактеризувати стан наукової розробки теми дослідження, визначити складові джерельної бази з проблеми та теоретико-методологічну базу дослідження;
• з’ясувати витоки формування образу внутрішнього ворога у більшовицькому дискурсі;
• дослідити умови та причини актуалізації образу внутрішнього ворога в періодичному друці Радянської України в кінці 1920-х років;
• розглянути особливості функціонування радянської преси в Україні, в контексті якої створювався образ внутрішнього ворога;
• дослідити механізми конструювання образу внутрішнього ворога в періодичному друці;
• простежити динаміку трансформації образу внутрішнього ворога на сторінках газет впродовж кінця 1920-х – 1930-х років;
• виявити основні типи образу внутрішнього ворога та проаналізувати їх основоположні характеристики.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1928 до 1939 року. Верхній хронологічний маркер визначається політичними й економічними змінами: встановленням сталінізму з притаманними йому особливостями та початком реалізації першого п’ятирічного плану. Верхня межа зазначеного періоду збігається з проведенням першого із низки відкритих політичних процесів, Шахтинської справи, й актуалізацією образу внутрішнього ворога, який транслювався з різною інтенсивністю газетами Радянської України до 1939 року. Істотне зменшення інформації щодо внутрішніх ворогів у газетах пов’язано із внутрішньо- та зовнішньополітичними подіями, зокрема згортанням репресій і початком Другої світової війни, що позначився змінами території Радянської України.
Географічні межі дослідження охоплюють територію Радянської України (Української Соціалістичної Радянської Республіки, а з 1937 року –
Української Радянської Соціалістичної Республіки) у період з 1928 року до 14 листопада 1939 року, коли територія Західної України офіційно увійшла до складу УРСР.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше предметом комплексного дослідження в українській історичній науці став образ внутрішнього ворога, сконструйований за матеріалами газетної преси Радянської України кінця 1920-х – 1930-х рр.; застосовано метод контент-аналізу до матеріалів центральної газети Радянської України «Комуніст» (1928 – 1939 рр.) з метою дослідження образу внутрішнього ворога; за його результатами зроблено висновок щодо сутнісного наповнення та характеру трансформації образу внутрішнього ворога за матеріалами преси; простежено механізм перетворення ленінських ідей у сталінську ідеологему внутрішнього ворога; запроваджено до наукового обігу висновки щодо функціонування образу внутрішнього ворога зазначеного періоду: зв'язок із конкретно-історичними подіями епохи, ієрархічна та типологічна класифікації, трансформація образу внутрішнього ворога впродовж періоду кінця 1920-х – 1930-х рр., характерні особливості кожного з типів внутрішніх ворогів.
Дістали подальшого розвитку твердження про існування соціального замовлення «знизу» на образ внутрішнього ворога як необхідної умови його функціонування; особливості функціонування газетної мережі Радянської України кінця 1920-х – 1930-х рр.; застосування задля створення образу внутрішнього ворога механізмів мовного впливу (дифамації, ефекту переносу, сверхгенералізації, вибіркового абстрагування, джерельної дивергенції, персервації, ефекту масовості, інформаційного штурму, акцентуації негативних рис зовнішності та характеру, зображення шляхом використання троп, лайливої лексики, бінарних ідеологічних конструкцій); зображення образу внутрішнього ворога в газетних матеріалах у двох планах: узагальнено-символічному та повсякденному;
Уточнено історію та рівень висвітлення в науковій літературі окремих аспектів теми образу внутрішнього ворога радянського періоду; напрями подальшої наукової роботи – пошук архівних документів, залучення до наукового обігу вже виявлених джерел.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що інформативний зміст, узагальнення та висновки дисертації можуть бути використані як для розробки спеціальних курсів, посібників, довідників, бібліографічних покажчиків з історії радянської пропаганди, так і для підготовки фундаментальних праць із новітньої історії України.
Основні положення можуть бути враховані під час написання та вивчення історії радянського суспільства, повсякденних практик, преси та журналістики України наприкінці 1920-х – 1930-х років.
Особистий внесок здобувача полягає в опрацюванні актуальної для вітчизняної науки проблеми, яка дотепер не стала предметом спеціального наукового дослідження, та самостійному її вирішенні. Висновки та результати, у тому числі ті, що характеризують наукову новизну, сформульовані й одержані здобувачем самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації репрезентовано на наукових заходах різного рівня: наукові конференції викладачів та аспірантів Донецького національного університету (2011 рік, м.Донецьк), І Всеросійська науково-практична школа-конференція молодих вчених «История России с древнейших времен до ХХI века: проблемы, дискуссии, новые взгляды» (16 – 18 листопада 2011 року, м.Москва), III Всеукраїнська наукова конференція «Людина в структурах повсякдення в історії України» (23 – 24 листопада 2011 року, м.Луганськ), VI Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Одеські читання. Актуальні проблеми історії, археології та етнології» (16 – 17 березня 2012 року, м. Одеса), ІІІ Міжнародна наукова та практична конференція «Science and Society» (20 – 21 березня 2013 року, м.Лондон), Міжнародна наукова Інтернет-конференція «Тоталітаризм у повоєнній Європі» (1 – 30 квітня 2013 року, м.Горлівка), III Всеросійська науково-практична школа-конференція молодих вчених «История России с древнейших времен до XXI века: проблемы, дискуссии, новые взгляды» (23 – 25 жовтня 2013 року, м.Москва).
Публікації. Основний зміст дисертації викладено в 11 наукових працях, 5 – надруковано у провідних наукових фахових виданнях України, 2 – у зарубіжних наукових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних позначень, чотирьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, посилань, додатків (2 документи контент-аналізу,1 таблиця, 6 діаграм, 13 ілюстрацій), списку джерел та літератури – всього 310 сторінок, з яких основного тексту 180.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Упродовж 1928 – 1939 років засобами масової інформації Радянської України, зокрема газетною періодикою, конструювався та транслювався образ внутрішнього ворога на основі офіційної державної ідеології Радянського Союзу. Витоками ідеологеми внутрішнього ворога була ленінська концепція ворога – продовження традиції звернення до досвіду Великої Французької революції радикальною течією руського народництва. Її представниками поняття «ворога народу», в свою чергу, було винесено з історії якобінського терору.
Закономірним продовження ленінської концепції внутрішнього ворога, закріпленої на законодавчому рівні, стало її перетворення на ідеологему, яке поетапно було здійснено наступним загальновизнаним на той час ідеологом країни Й.В. Сталіним: наприкінці 1920-х років констатувалася наявність внутрішніх ворогів, у 1933 році теза про загасання класової боротьби була оголошена контрреволюційною, завершальним етапом формування ідеологеми ворога стала сталінська доповідь 1937 року із закликом викривати цілу низку ворогів. Остаточному закріпленню ідеологеми внутрішнього ворога сприяв вихід «Історія ВКП(б). Короткий курс» у 1938 році, завдяки якому внутрішній ворог був «вписаний» у широко пропагований і досліджуваний офіційний курс радянської історії, де він виступав разом із головним героєм - партією. На основі сталінської ідеологеми (із закладеними особливостями – варіативністю, неконкретністю) газетною періодикою Радянської України в системі радянської пропаганди транслювався образ внутрішнього ворога.
1. Необхідною умовою функціонування цього образу стала наявність сформованого на кінець 1920-х років соціального замовлення «знизу». Головним чинником, що його спричинив, був високий рівень соціального напруження, цілком закономірний з огляду на соціально-економічну політику радянської влади, що проводилася з кінця 1920-х років у контексті «генеральної лінії» на індустріалізацію та колективізацію. Це красномовно проілюстровано в тексті дисертації залученим конкретно-історичним матеріалом. Тож, очікування мас, пов’язані з революцією і новою владою, не реалізовані за наступні 10 років, змінилися невдоволенням, що на тлі радісної та позитивної риторики системи радянської пропаганди створювало когнітивний дисонанс, який потребував вирішення. Отже, відповіддю на соціальне замовлення ворога «знизу» був образ внутрішнього ворога. Складний взаємовплив радянської пропаганди та масових політичних настроїв зумовив успішне функціонування образу внутрішнього ворога, що визначило реалізацію низки повсякденних практик пересічними громадянами Радянської України.
2. Образ внутрішнього ворога транслювався всіма складовими системи пропаганди (ЗМІ, література, мистецтво і т. д.), але головна роль у створенні образу внутрішнього ворога належала масовому періодичному друку, зокрема газетній періодиці. Її специфіка визначила таке становище: газетна преса була загальнодоступним, масово тиражованим, найавторитетнішим і повним джерелом інформації у зазначений період. Конструювання образу ворога, що цілком відповідав офіційній ідеологемі, і відсутність альтернативної думки, зумовлювали специфіку періодичного друку Радянської України як складової загальнорадянської газетної мережі: функціонування згідно з принципами партійності, централізації, підцензурності та тенденції до поступового посилення багаторівневого контролю й однотипності. Ця одноманітність газет означала жанрову та тематичну ідентичність, притаманну всій мережі радянського друку, на чолі з центральними виданнями. Їх тренди визначали основні теми, сюжети, акценти, і визначали напрямки для обласних, міських та інших видань.
За таких умов функціонування газетної періодики уможливлювалося створення загального образу внутрішнього ворога за матеріалами преси, що головною метою мало спотворення когнітивної установки та запровадження відповідного оцінонно-емоційного відношення, які поряд із формуванням готовності діяти утворюють стереотип. Задля досягнення цієї мети матеріали українських радянських газет кінця 1920-х – 1930-х років, присвячені ворогам, складалися відповідно до етапів роботи пропагандистського повідомлення: привертали увагу, створювали зацікавленість, емоційно стимулювали та демонстрували шляхи зняття напруги. Задля створення образу внутрішнього ворога застосовувався цілий ряд технік мовного впливу: дифамація, ефект переносу, надгенералізація, вибіркове абстрагування, джерельна дивергенція, персервація, інформаційний штурм, акцентуація негативних рис зовнішності та характеру, зображення шляхом використання троп, лайливої лексики, бінарних ідеологічних конструкцій.
Трансльований періодичною пресою Радянської України впродовж кінця 1920-х – 1930-х років образ внутрішнього ворога зображувався в двох планах: узагальнено-символічному та повсякденному. Він не був статичним, і, будучи цілком кон′юнктурним, трансформувався у зв’язку зі змінами внутрішньо- та зовнішньополітичного курсів. У зазначений період за сутнісним наповненням образу внутрішнього ворога можна виділити два етапи його трансформації: 1928 – листопад 1934 року та грудень 1934 – 1939 роки. Перший етап характеризується паралельним конструюванням двох основних образів (загалом їх більше): «шкідник» і «куркуль» (який також трансформувався від «ворога колгоспів» до «ворога хлібозаготівель»).
На другому етапі образ внутрішнього ворога зуніфікувався, увібравши найрізноманітніші типажі в один – під назвою «троцькіст». Його специфікою стала жорстка ієрархієзація на чолі із Л.Д. Троцьким у співпраці з зовнішніми ворогами.
Особливістю створеного газетною пресою Радянської України образу внутрішнього ворога був його національний характер, що реалізовувався у типажі ворога-націоналіста, який уособлював націоналістично-сепаратистські риси.
Причина актуалізації з кінця 1920-х років і транслювання впродовж 1930-х років образу внутрішнього ворога періодичною пресою полягає в притаманних йому властивостях:
-варітативність, динамічність зумовлювали його кон'юнктурність, можливість зміни образу згідно зі змінами напрямків політичного курсу та внутрішньополітичного, економічного стану;
-акцетуація діяльнісних характеристик і наслідків «ворожої діяльності» дозволяла пояснювати хиби державної політики, побутові проблеми повсякденного життя;
-постійне збільшення маркерів і розширення кола ворогів, наявінсть категорії «посібника ворога» легітимізували насильницькі перетворення влади, усунення опозиційності й інакомислення, масові терористичні акції щодо необмеженого кола населення;
-шаблонність зображення ворожих практик узагальнено-символічного образу ворога й обмеженість антропологічних характеристик повсякденного образу не давала чіткої інструкції з викриття ворогів, залишаючи нечіткою межу між ворогами/не ворогами;
-така характеристика, як маскування, пояснювала існування внутрішніх ворогів упродовж тривалого періоду (зокрема у вищих ешелонах влади) попри їх періодичне викриття;
-завдяки наданню образу ворога антропологічних рис відбувалося тотальне нормування повсякденності пересічних радянських громадян.
Залишається перспективним напрямком дослідження конструювання образу внутрішнього ворога в літературі, мистецтві та масовій культурі. Також потребує подальшого суттєвого дослідження функціонування стереотипу внутрішнього ворога в масовій свідомості.

ПОСИЛАННЯ

Посилання до Розділу 1

1. Багдасарян В.Е. Образ врага в исторических фильмах // Отечественная история. – 2003. – №6. – С. 31 – 46.
2. Тяжельникова В.С. Советская песня и формирование новой идентичности // Отечественная история. – 2002. – № 1. – С.174 – 181.
3. Кузнецов И.В. Мишурис А.Л. История партийно-советской печати. Учеб.-метод. Пособие для студентов-заочников V курса факультетов и отделений журналистики государственных университетов. – М.: Изд-во Московского университета, 1972. – С. 5.
4. Мальцев К. Формы массовой агитации // Спутник агитатора. – 1925. – № 16. – С. 28 – 32; Борева М. Организация вечеров «вопросов и ответов» на предприятиях // Спутник агітатора. – 1925. – № 11. – С. 41 – 45; Кузмичев В. Организация общественного мнения. – М.–Л., 1929. – 169 с.
5. Уметь распознавать врага. В помощь пропагандисту и агитатору / Отв. за вып. И. Фомин. – Саратов: Сарат. Краевое изд-во, 1936. – 64 с.; Троцкисты и зиновьевцы – враги народа: Сборник материалов "Правды"/ Ред. А. Аксельрод. –2-е доп. изд. – Л.: Леноблиздат, 1936. – 192 с.; Винокуров П. Про методи ворожої роботи в пресі. – К.: Партвидав ЦК КП(б)У, 1937. – 24 с.
6. Leites N. Language of Power: Studies in Quantitative Semantics. − New York: George W. Stewart, 1949. Перекладено на російську мову: Первомыйские лозунги в Советской России (1918 – 1943) / Пер. с англ. Соколова О.А., Овсянникова И.А. // Политическая лингвистика. – Вып. (1) 21. – Екатеринбург, 2007. – С. 123–141.
7. de Sola Pool I. Symbols of Democracy. – Stanford University Press, 1952.
8. Фесенко А. Фесенко Т. Русский язык при советах. – Нью–Йорк, 1955. – 222 с.
9. Гуревич П.С. Пропаганда в идеологической борьбе: Учеб. пособие для вузов. – М.: Высш. шк., 1987. – С. 101.
10. Носов Ю.М. Языковые средства пропаганды в системе методов и приемов идеологической обработки американских военнослужащих: (на материалах военной прессы США): автореф. дис. …канд. филол. наук. – М., 1985. – 18 с.; Язык и стиль буржуазной пропаганды / под ред. Я.Н. Засурского, А.Д. Пароятниковой . – М.: Изд-во МГУ, 1988 . – 196 с; Касьяненко В.И. Правда и лож о Стране Советов: (Из истории борьбы против антисоветизма). – М.: Мысль, 1987. – 335 с.
11. Гудков Л.Н. Идиологема «врага». «Враги» как массовый синдром и механизм социокульурной интеграции// Образ врага. – М.: ОГИ, 2005. – С. 7 – 75.
12. Міжнародна наукова конференція «Наши» и «чужие» в российском историческом сознании» (Санкт–Петербург, 2001 г.); «Круглий стіл», організований інформаційно–політичним каналом «Політ.ру» та видавництвом ОГІ в жовтні 2002 р. (матеріали представлені: Образ врага / сост. Л. Гудков; ред. Н. Кондратова. – М.: ОГИ, 2005. – 334 с.); міжнародна конференція «Взглянуть в лицо врагу: Образ врага в культуре, XIX—XX века» (Нантер, 24—25 листопада 2011 р.).