РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ : РЕГИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В УКРАИНЕ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису
ХАНОВА ОЛЕНА В'ЯЧЕСЛАВІВНА

УДК 332:330.341.1(477)

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

11.00.02- економічна та соціальна географія

Науковий керівник
д.г.н., професор
Голіков А.П.

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата географічних наук

ХАРКІВ-2003

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 10
1.1. Щодо питання інновацій. 10
1.2. Регіональні особливості інноваційної діяльності як предмет суспільно-географічного дослідження. 17
1.3. Географічне поширення науково-технічного прогресу та теорія дифузії нововведень. 19
1.4. Методика й методи вивчення регіональних особливостей інноваційної діяльності 22
1.4.1. Методика вивчення регіональних особливостей інноваційної діяльності 22
1.4.2. Методи регіонального аналізу інноваційної діяльності 24
Висновки до першого розділу. 34
РОЗДІЛ 2. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 35
2.1. Інновації та соціально-економічна стратегія розвитку України. 35
2.2. Особливості інноваційного процесу в Україні 43
2.3. Регіональні відмінності в інноваційній діяльності в Україні 50
2.3.1. Науковий аспект інноваційної діяльності 50
2.3.2. Фінансування інноваційної науково-технологічної діяльності в Україні 56
2.3.3. Матеріально-технічна база інноваційної діяльності 65
2.3.4. Впровадження інновацій на промислових підприємствах. 66
2.3.5. Продаж і придбання ліцензій на об'єкти промислової власності 68
2.3.6. Наслідки інноваційної діяльності 69
2.4. Інноваційні структури, їх види й характер функціонування в Україні 72
2.5. Пріоритетні галузі для інноваційного впровадження. 87
Висновки до другого розділу. 90
РОЗДІЛ 3. МОДЕЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ 93
3.1. Територіальна диференціація інноваційної діяльності 93
3.1.1. Інноваційний потенціал. 93
3.1.2. Інтегральний показник інноваційної діяльності 97
3.1.3. Рейтинговий індекс інноваційної діяльності 102
3.2. Кореляційний аналіз чинників розвитку інноваційного процесу. 109
3.3. Територіальна диференціація інноваційної діяльності за допомогою кластерного аналізу. 110
3.4. Характеристика кластерів. 116
3.5. Регіональна політика й територіальна організація інноваційної діяльності в Україні 130
Висновки до третього розділу. 133
ВИСНОВКИ.. 135
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ.. 142
ДОДАТКИ.. 155
Додаток А.. 156
Додаток Б. 158
Додаток В.. 160
Додаток Д.. 161
Додаток Е. 162
Додаток Ж.. 164
Додаток З. 166

ВСТУП
У концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України, які визначені в посланні президента України до Верховної Ради від30.04.2002р. значна увага приділяється науково-технічній та інноваційній політиці, зокрема [117]:
- обґрунтування існуючої та вироблення нової нормативно-законодавчої бази науково-технічної та дослідної діяльності, фінансової й організаційної підтримки науки;
- створення сучасної патентно-інформаційної бази з довідково-пошуковим апаратом, використання світових досягнень інформатики в патентній технології;
- вироблення державної політики приватизації установ науково-технологічної сфери;
- удосконалення систем стандартизації та сертифікації, державної статистики науково-технічного прогресу, наближення їх до європейських стандартів;
- застосування системи стимулювання, зокрема через додаткову кооперацію науки і виробництва, а також механізми регіональної підтримки науково-технічної діяльності та інноваційних перерозподілів робочої сили;
- розвиток і поглиблення міжнародного співробітництва в інноваційній сфері, її інформаційного та консалтингового забезпечення, трансферту технологій, насамперед з країнами ЄС та Росією.
Сьогодні інноваційна діяльність в Україні пов'язана зі змінами, що пояснюються її переходом до ринкової економіки, кризою науково-технічної сфери, ростом перспективних виробництв.
Відсутність державної стратегії щодо інноваційного розвитку країни гальмує пожвавлення розвитку національної економіки.
Міжнародний досвід переконує, що для успішного розвитку інноваційна діяльність повинна стати пріоритетною в політиці країни. Без цього неможливо подолати загальноекономічну кризу, вийти на такі межі економічного зростання, для посилення соціального ефекту, підвищення оплати праці до рівня, який би стимулював її високу продуктивність.
Вивченням розвитку інноваційних процесів за кордоном займаються з середини двадцятого століття, це одержало там розповсюдження не тільки в теоретичному, а й в практичному плані. В Україні проблема нововведень тільки сьогодні стала предметом уваги, але поки що спостерігаються лише невеликі спроби по впровадженню інновацій у виробництво.
Актуальність теми. Інноваційна діяльність є одним з факторів регіональної політики України, а тому пошук шляхів її удосконалення на регіональному рівні одне з головних завдань, якому приділяється першочергова увага, як з боку науковців, так і в практичному плані і здійснюється на державному й місцевому (регіональному) рівнях.
Сьогоднішній стан суспільства потребує глибоких економіко-географічних досліджень інноваційної діяльності, їх регіональних відмінностей, характеру й умов упровадження, територіальної диференціації та засобів подальшого удосконалення.
В географічній науці робіт, що присвячені інноваційній діяльності, небагато. Цим питанням займались: Й. Шумпетер, Н.Д. Кондратьєв, З. Грилічес, Э. Менсфілд, Д. Сахал, С.Кузнец, Р. Нельсон, П. Нійкамп, Г. Менш, Дж. Мартіно, Т. Хагерстранд, Р.Фостер, Б. Твісс, О.Я. Якрвц, Д.С. Львов, С.Ю. Глазьєв, А.Г. Кругліков, Ю.М. Бажалті інш. Знайомство з роботами цих авторів дозволило визначити ряд питань, які до тепер залишались поза увагою економіко-географічної науки. Вимагають подальшої розробки питання якісної оцінки інноваційної діяльності, її регіональних особливостей, визначення ролі та значення як фактора регіонального розвитку, визначення шляхів удосконалення територіальної організації.
Сучасна економіка України починає виходити із кризового стану. Прискорити цей процес, як свідчить світовий досвід, можна через економічний прорив найбільш розвинених у соціально-економічному відношенні регіонів країни, яким під силу взяти на озброєння інноваційні технології.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження відповідає вимогам Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України” (Постанова Верховної Ради України № 916-XIV від 13.07.1999 р.). Окремі її положення увійшли до науково-дослідної держбюджетної теми № 03-21-99 Транскордонне співробітництво Харківщини в умовах створення єврорегіону Слобожанщина” (номер державної реєстрації 0198U005321).
Мета і завдання роботи. Метою дисертаційного дослідження є комплексний суспільно-географічний аналіз регіональних особливостей інноваційної діяльності в Україні як регіонального фактору соціально-економічного розвитку.
З цією метою поставлені такі завдання:
- систематизувати та поглибити теоретичний і практичний матеріал із територіальної організації інноваційної діяльності;
- проаналізувати регіональні особливості інноваційної діяльності

Список литературы

ВИСНОВКИ
У процесі дослідження автором зроблено такі висновки:
1. Інноваційна діяльність складна динамічна система взаємодії різних методів, факторів і органів управління, що займаються науковими дослідженнями, створенням нових видів продукції, удосконаленням устаткування та предметів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва на базі найновіших досягнень науки й техніки. На сучасному етапі розвитку інноваційна діяльність один з факторів регіонального розвитку. Її оцінка здійснюється у кількісних вимірах.
2. Визначення ролі і значення інноваційної діяльності в соціально-економічному розвитку регіону можливе тільки за допомогою економіко-географічного аналізу, основними дослідницькими методами якого при регіональному вивченні є: історичний, порівняльно-описовий, картографічний, математичний (з використанням кореляційного і кластерного аналізів).
3. За останні роки відбулися глибинні зміни в структурі інновацій, що позначається тепер на реалізації і впровадженні, інтенсивності і якості змін, до яких вони призводять. Зараз кожну науково-технологічну інновацію можна розглядати як з технічного боку, так і з позицій соціально-економічної значимості, а саме:
вона сприяє швидкому подоланню загальноекономічної кризи;
забезпечує вихід на межі економічного зростання;
підвищує оплату праці до рівня стимулювання її високої продуктив­ності;
ресурсозберігаючі й екологічно чисті технології зменшують вплив нанавколишнє середовище;
розробка, впровадження й обслуговування інновацій вимагає великої кількості вчених, фахівців з управління, маркетингу, прогнозування й оцінки, кваліфікованих робітників та службовців. Тому інноваційна діяльність сприяє вдосконаленню систем середнього і вищого рівня;
розвиток базових інновацій (таких, що утворюють нові галузі виробництва) є причиною виникнення нових робочих місць і вирішують проблему безробіття;
процес омолоджування” галузей за рахунок нововведень впливає не тільки на певну галузь, але й на цілі регіони. Нівелюється розрив між великими і малими містами, між містом і сільськими поселеннями (наприклад, розвиток засобів інформатизації та зв'язку).
4. Потенціал інноваційної діяльності як похідна існуючих потенціалів: ресурсно-сировинного, демографічного, виробничого, інвестиційного, інституціонального, інфраструктурного, фінансового та споживчого неоднорідний на території України. Через це постала необхідність у вивченні передумов розвитку інноваційного потенціалу, що, на нашу думку, являє собою сукупність факторів інноваційного розвитку. До них можна віднести наявність, силу та розміщення центрів інноваційної діяльності наукових і науково-дослідних інститутів, підприємств, які використовують високі технології, побудованих вумовах ринку інноваційних фірм і т.п., а також ступенем їх взаємодії між собою в межах країни та за кордоном.
5. Незважаючи на науковий потенціал і наявність висококваліфікованих кадрів, відставання науково-технічного прогресу від світового рівня складає кілька десятиліть. Адже розробка й залучення високих технологій України складний і важкий процес, тому що вимагає вкладення великих коштів. Виходом із цього може бути випробуваний в інших країнах метод злиття нових і старих” технологій, а також впровадження досконаліших” інновацій.
6. Одним з основних факторів розвитку інноваційної діяльності є підготовка висококваліфікованих наукових кадрів. Україні вдалось зберегти розгалужену мережу наукових організацій. Щорічно збільшується чисельність аспірантів, кандидатів і докторантів наук. Учені України активно співробітничають з іноземними колегами. У середньому, щороку кількість їх виїздів на стажування за кордон збільшується на 5 %. Одночасно, складне соціально-економічне становище веде до погіршення умов праці спеціалістів наукової сфери, що у свою чергу призводить до відтоку висококваліфікованих наукових кадрів за кордон.
7. Одним з основних важелів інноваційної діяльності є фінансування. Відповідно до закону України Про основи державної політики в галузі науки й науково-технічної діяльності” держава повинна забезпечувати бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім витрат на оборону) урозмірі не менше 1,7 відсотків від валового внутрішнього продукту України. У 2000 році обсяг фінансування склав лише 1,2% від ВВП України (1,6 млрд. грн.). Основними джерелами фінансування інноваційної діяльності в Україні є кошти замовників (як вітчизняних, так й іноземних) 61,6% і держбюджет 27,6 %.
8. Про результати інноваційної діяльності можна говорити за кількістю виконаних наукових розробок. Кожна четверта з них спрямована на створення нових видів техніки і технологій. А число тих, у яких використовувалися принципово нові технічні рішення, збільшилося майже на 17%. Їх частка в загальній кількості становить 13,8 %. Важкий фінансовий стан більшості наукових організацій, погіршення матеріально-технічного забезпечення науки, моральне старіння наукового устаткування, втрата частини висококваліфікованих наукових кадрів, недостатньо високий рівень розробок, призвели до відставання в галузі технічного і технологічного оновлення виробництва, зменшення виробництва нових видів конкурентної продукції.
9. Інноваційну діяльність здійснюють 18% промислових підприємств України. Найсприйнятливішими до нововведень були підприємства з числом працюючих до 5 тис. чоловік. Інноваційно активними є підприємства медичної, мікробіологічної, порцеляново-фаянсової, хімічної і нафтохімічної промисловості, чорної металургії, кольорової металургії, легкої промисловості, машинобудування і металообробки. Їх кількість щорічно знижується приблизно на 8,8 %. У числі факторів, що гальмують інноваційну діяльність, виділяються такі: погане фінансування (85,7%), витрати, пов'язані з нововведеннями (40,3%), відсутність коштів у замовника (39,8%), високі кредитні ставки (38,7%), недосконалість законодавчої бази (31,5%), труднощі із сировиною (29,2%), великий економічний ризик (24,1%), відсутність попиту на нову продукцію (15%).
10. В Україні продовжується процес формування ринку інтелектуальної власності, що сприяє підвищенню рівня конкурентноздатності вітчизняних товарів. Однією із ефективних форм використання світових науково-технічних досягнень є придбання закордонних ліцензій і випуск на їх основі нових видів продукції.
11. Прогресивною формою інноваційної діяльності на регіональному рівні є створення наукових парків і технополісів, для розробки передових науково технічних ідей та їх комплексного впровадження у виробництво. З2000року в Україні функціонують три технопарки:
- Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка” (м. Київ);
- Інститут монокристалів” (м. Харків);
- Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона” (м. Київ).
12. Пріоритетними, з погляду інновацій, галузями слід вважати ракетно-космічну галузь, літакобудування, суднобудування, інформатизацію, біотехнологію, виробництво окремих видів озброєння та військової техніки. Їх оновлення сприятиме підйому металургії, хімії, приладобудування, електроніки, електротехніки й інших галузей.
13. Одним з методів дослідження територіальної неоднорідності інноваційної діяльності на регіональному рівні може бути інноваційний потенціал, який залежить від наявності, сили і взаємного розміщення центрів інноваційної діяльності наукових і науково-дослідних інститутів, підприємств, що використовують високі технології, побудованих в умовах ринку інноваційних фірм тощо. Для визначення показника інноваційного потенціалу використовувалася модель Стюарта. Цей метод дозволив виділити на території країни три зони поширення інноваційної діяльності: Центральну з центром у Києві, Західну з центром у Львові і Східна, що не має чітко вираженого центра, але охоплює Харківську, Полтавську та Донецьку області.
14. Для комплексного вивчення інноваційної діяльності виправданими є розрахунки інтегральних показників в сукупності. Найважливішими з них є: наукова діяльність, фінансування інноваційної діяльності, матеріально-технічна база, інноваційна діяльність на підприємствах, ринок ліцензійної та сертифікованої продукції. Його значення дозволило згрупувати регіони. В Україні є тільки один регіон (Київська область), який має високий рівень розвитку, середній чотири Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Харківська області. Низький індекс характерний для Вінницької, Луганської, Львівської, Одеської і Івано-Франківської областей. Найнижчі показники інноваційної діяльності мають 15 регіонів України (60%).
15. Основним чинником інноваційного процесу можна назвати фактори розміщення продуктивних сил, що обумовлює вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. Виділяються такі фактори: природний, екологічний, технічний, соціально-демографічний, економічний.
Кореляційний аналіз факторів показав, що найбільше інноваційна діяльність залежить від соціально-демографічного (0,79) й економічного (0,71) факторів, практично не впливають на неї технічний та екологічний.
16. Для підсумкової територіальної диференціації інноваційної діяльності України було використано кластерний аналіз 25 регіонів України. Їх всього 10:
Кластер 1: Київська область характеризується максимальними показниками інноваційної діяльності. За рівнем розвитку вона входить до групи лідерів. У підсумковому рейтингу регіонів регіон займає 1 місце;
Кластер 2: Вінницька область за рівнем розвитку інноваційної діяльності входить до групи проблемних регіонів. У підсумковому рейтингу регіон займає 6 місце;
Кластер 3: Кіровоградська та Закарпатська області за рівнем розвитку інноваційної діяльності входять до групи проблемних регіонів. У підсумковому рейтингу регіонів займають останні 25 і 24 місця;
Кластер 4: Харківська та Донецька області за показниками інноваційної діяльності поступаються лише столичному регіону. За рівнем розвитку інноваційної діяльності входять до групи регіонів-лідерів. У підсумковому рейтингу регіонів займають 3 і 2 місця;
Кластер 5: Чернівецька, Херсонська, Тернопільська, Рівненська, Черкаська та Миколаївська області. За рівнем розвитку інноваційної діяльності області входять до групи проблемних регіонів. У підсумковому рейтингу регіонів займають 16, 20, 22, 23, 14, 15 місця;
Кластер 6: Львівська область. За рівнем розвитку інноваційної діяльності входить до групи регіонів-лідерів. У підсумковому рейтингу регіонів регіон займає 4 місце;
Кластер 7: Сумська, Івано-Франківська, Запорізька та Дніпропетровська області. За рівнем розвитку інноваційної діяльності Запорізька і Дніпропетровська області входять до групи регіонів-лідерів, Сумська й Івано-Франківська області до проблемних. У підсумковому рейтингу регіонів займають 11, 9, 7, 5 місця;
Кластер 8: Чернігівська, Полтавська області. За рівнем розвитку інноваційної діяльності входять у групи проблемних, середньорозвинених регіонів. У підсумковому рейтингу регіонів займають 12 і 8 місця;
Кластер 9: Хмельницька, Житомирська, Волинська області. За рівнем розвитку інноваційної діяльності входять до групи проблемних регіонів. У підсумковому рейтингу регіонів займають 21, 19, 18 місця;
Кластер 10: Одеська, Луганська області, республіка Крим. За рівнем розвитку інноваційної діяльності входять до різних груп: середньорозвинених регіонів, регіонів-лідерів, проблемних регіонів. У підсумковому рейтингу регіонів вони займають 13, 10, 17 місця.
17. Характеристика кластерів дала можливість виділити 10 кластерів стосовно рівня зменшення інтенсивності інноваційної діяльності:
Кластер 1: Київська область;
Кластер 4: Харківська, Донецька області;
Кластер 6: Львівська область;
Кластер 2: Вінницька область;
Кластер 7: Сумська, Івано-Франківська, Запорізька, Дніпропетровська області;
Кластер 8: Чернігівська, Полтавська області;
Кластер 10: Одеська, Луганська області, республіка Крим;
Кластер 5: Чернівецька, Херсонська, Тернопільська, Рівненська, Черкаська, Миколаївська області;
Кластер 9: Хмельницька, Житомирська, Волинська області;
Кластер 3: Кіровоградська, Закарпатська області.
18. Для підвищення ефективності інноваційної діяльності в державному масштабі необхідно вжити таких заходів:
організувати цілеспрямовану багаторівневу систему навчання та підготовки кадрів у цій галузі;
розробити комплекс заходів для їх максимального використання в соціальній сфері науково-технічного й виробничого потенціалу;
підтримати інноваційну діяльність на державному рівні шляхом цільового фінансування з бюджету, прямих і непрямих дотацій, встановлення податкових пільг, що обмежують рентабельність; розвивати науково-технічні й економічні міждержавні зв'язки для підвищення рівня вітчизняної техніки і технологій.
Результати дослідження показали, що регіонами-лідерами в галузі інноваційної діяльності в Україні є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Львівська та Харківська області (п. 3.1.3). Саме вони в майбутньому повинні стати провідними при здійсненні регіональної інноваційної політики, що сприятиме поступовому підвищенню рівня наукових розробок та впровадженню їх у відстаючих регіонах.
Запропоновані нами методи підвищення ефективності інноваційної діяльності сприятимуть позитивним змінам у всіх регіонах країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Актуальні проблеми регіонального науково-технічного розвитку: Труди науково-практичної конференції, (Харків, 15-16 травня 1997 р.). Х.: Б.И., 1997. 178 с.
2. Андрощук Г., Денисюк В. Государственная инновационная политика вСША// Бизнес Информ. 1998. №17-18. С. 33-40.
3. Андрощук Г. Разработка и освоение нововведений // Бизнес Информ. 1997. №13. С. 36-40.
4. Аньшин В. М. Инновации и рынок: стратегия, управление, эффективность. М.: ВНТИЦентр, 1992. 74 с.
5. Ассонов Г.Ф., Желтан Т.А. Информационное обеспечение инновационных процессов в новых условиях хозяйствования. Киев, 1990. 62 с.
6. Бабурин В.Л., Мазуров В.Л. Географические основы управления: курс лекций по экономической и политической географии. Учебное пособие. М.: Дело, 2000. 288 с.
7. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін. К.: Заповіт, 1996. 238 с.
8. Бєсов Л.М. Науково-технічна політика в Україні. Минуле, сучасне, майбутнє. Х.: ХДПУ, 1997. 177 с.
9. Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Нововведения и мы. Москва: Наука, 1990. 205с.
10. Бланк И. Инвестиционный менеджмент. Киев, 1995. 447 с.
11. Бойко Р. В. Некоторые выводы об осуществлении инновационной деятельности в Украине и её влияние на трудовое процветание: Сборник. Хмельницкий, 1997. Часть 1.
12. Бондаренко О.А. Оптимизация инвестиционного обеспечения инноваций как средство стабилизации и роста экономики Украины. Сумы: Мрия-1, ЛТД, 2000. 63 с.
13. Бондарь О. Проблемы развития инновационной деятельности // Бизнес Информ. 1998. №9. С. 32-35.
14. Боровиков В.П. Популярное введение в программу STATISTICA. М.: КомпьютерПресс, 1998. 267 с.
15. Боровиков В. STATISTICA: искусство анализа данных на компьютере. Для профессионалов. СПб: Питер, 2001. 665 с.
16. Бузни А.Н. Формирование инновационной стратегии в условиях региональной экономики. Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 1999. 51 с.
17. Бузько И., Спивак С. Управление инновациями на предприятии // Бизнес Информ. 1998. №6. С. 69-72.
18. Буряк П. Инвестиционные приоритеты в развитии предпринимательства // Бизнес Информ. 1999. №1-2. С. 46-49.
19. Валдайцев С.В. Оценка бизнеса инноваций. М.: Филинъ, 1997. 336 с.
20. Васильева И. Н. Экономические основы технологического развития. Учебное пособие для вузов. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. 159 с.
21. Внукова Н., Колот І., Худокормова Ю. Оцінка соціально-економічного стану районів Харківської області за рейтинговим принципом // Економіка України. 2002. №1. С. 80-83.
22. Водачек М. О., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии. М.: Экономика, 1989, 167 с.
23. Воронков Д. Инновации и риск // Бизнес Информ. 1998. №6. С. 24 25.
24. Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: наука та інноваційний розвиток. Київ, 1997. 66 с.
25. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. /Редкол.:...О.М. Маринич (відп.ред.) та ін. К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1989-1993.
26. Герасимчук З. Комплексна оцінка рівня сталого розвитку регіонів України // Економіка України. 2002. № 2. С. 34 92.
27. Герасимчук М. Проблеми інвестиційної та інноваційної політики України // Економіка України. 1997. № 8. С. 94 95.
28. Глазьев С.Ю., Микерин Г.И., Тесля П.Н., Ковалева Г.Д., Николаев И.Г. Длинные волны: НТП и социально-экономическое развитие. Новосибирск: Наука. Сиб. отделение, 1991. 223 с.
29. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития. М., 1993.
30. Глазьев С.Ю. Экономическая теория технического развития. Отв. редактор Д.С. Львов; АН СССР, Центральный экономико-математический институт. М.: Наука, 1990. 230 с.
31. Голіков А.П., Олійник Я.Б. Вступ до економічної і соціальної географії. Підручник для студентів географічних та економічних факультетів вузів. К.,1996.
32. Голиков А.П., Черванев И.Г., Трофимов А.М. Математические методы в географии: Учеб. пособие для студентов геогр. спец. вузов. - Х.: Вища школа, Изд-во при ХГУ, 1986. 144 с.
33. Гринёв В.Ф. Инновационный менеджмент. Учебное пособие. Киев.: Межрегиональная академия управления персоналом, 2000. 145 с.
34. Гришин И., Колот И. Развитие региональной инновационной деятельности // Экономика Украины. 1996. №3. С. 58-64.
35. Гришин И.Я. Управление новаторской деятельностью в регионе. Социально-методические аспекты теории практики на переходном этапе к рынку. Монография. Х.: Бизнес Информ, 1998. 472 с.
36. Гусаков М. Формирование потенциала инновационного развития // Экономика. М. 1999. №2.
37. Данько Т.П., Окрут З.М., Свободные экономические зоны. Москва: Инфра-М, 1998. 168 с.
38. Дорогунцов С., Федорищева А. Науково-технічний прогрес як основа розвитку виробництва і зниження його потенціальної небезпеки // Економіка України. 1998. № 3. С. 4-12.
39. Дорогунцов С.І., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. К.: Стефед-2, 2001. 144 с.
40. Закон України Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. №1560-ХІІ.
41. Закон Украины Про основы государственной политики в сфере науки и научно-технической деятельности” от 13 декабря 1991 года.
42. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х книгах. Львів: Світ, 1994. 472 с.
43. Заставецька О.В. Комплексний економічний соціальний розвиток території: теоретичні і методичні основи дослідження. Тернопіль, 1997. 233 с.
44. Заставецька О.В. Тернопільська область: географічні основи комплексного економічного і соціального розвитку. Львів: Б.И., 1997. 212 с.
45. Захожай А., Луговський В., Гулеватий В. Ринок науково-технічного потенціалу промисловості // Економіка України. 2002. №2. С. 77-79.
46. Иванова Н. Инновационная сфера // МЭ и МО. 1999. №8. С. 43-48.
47. Игнатов В.Г., Бутов В.И. Регионоведение (методология, политика, экономика, право). Учебное пособие. Ростов на Дону.: Март, 1998. 319с.
48. Ильдеменов С. В. Управление нововведениями в промышленности. Ленинград: Издательство Ленинградского финансово-экономического института, 1991. 160с.
49. Инвестиции и инновации Украины // Рынок капитала. 1998. №3. С.34-36.
50. Инновационная деятельность в условиях изменения форм собственности / Б.Т. Клияненко, А.П. Осыка, Г.Н. Маслова и др.: НАН Украины, Институт экономико-правовых исследований. Луганский филиал. Луганск, 1997. 46 с.
51. Инновационная деятельность предприятий. Резервы совершенствования. Модели инновационных процессов. К., 1996. 22 с.
52. Инновационная и инвестиционная политика структурной перестройки народного хозяйства./ Под ред. Соколова Ю.Н.. Киев, 1993. 160 с.
53. Инновационная модель развития: теория и практика нововведений / Кравцова В.И., Корунин А.Л., Катанаев Н.Т. и др. М.: Информпечать, 1998. 191с.
54. Инновационная политика Украины: экономические проблемы формирования: сб. науч. трактатов / АН Украины. Институт экономики; К., 1992. 102 с.
55. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. К., 1999. 254с.
56. Інноваційна політика України // Вісник НАН України. 1997. № 9-10. С.3 15.
57. Інноваційна складова економічного розвитку / Безчасний Л.К., Мельник В.П., Білоцеквівець О.Г., Шовкун І.А., Оніщенко С.В. / відп. ред. Л.К.Безчасний. К.: Ін-т економіки НАН України, 2000. 262 с.
58. Інноваційні фактори економічного зростання: Наук. доповідь / Ю.М. Бажал, В.П. Александрова, М.С. Данько та інш.; НАН України, Інститут економічного прогнозування. К., 1999. 51 с.
59. Инновационные и инвестиционные процессы в переходный период / РАН. Институт экономики. М., 1993. 192 с.
60. Инновации в производстве: (социально-экономический аспект). Авторский коллектив: А.И. Амоша и др. К.: Наукова думка, 1992. 192 с.
61. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). К.: Укр. фін. інститут менеджменту і бізнесу, 1997. 98 с.
62. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). К.: Європейський інститут фінансів, інформ. Систем, менеджменту і бізнесу, 2000. 216 с.
63. Казаченко С. Інноваційна діяльність у контексті економічних реформ в Україні // Економічний часопис. 1999. №10. С. 20-21.
64. Караванський О.В. Стан і проблеми розвитку інноваційної діяльності // Рег. економіка. 2001. №4. С. 260-266.
65. Кардаш В.Я. Товарна інноваційна політика: Навчальний посібник. К.: КНЕУ, 1999. 123 с.
66. Клименко Б.Г., Маслова Г.Н., Миленина Л.Я. и др. Управление инновациями в условиях приватизации предприятия. Луганск: ВУГУ, 1998. 53 с.
67. Клияненко Б.Т., Осыка А.П., Маслова Г.Н. и др. Инновационная в условиях изменения форм собственности. НАН Украины, Институт экономико-правовых исследований. Луг. Филиал. Луганск, 1997. 46с.
68. Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента. Учебник. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. 208 с.
69. Ковальчук Т. Инновационная деятельность в Украине // Бизнес Информ. 1996. №10. С. 27-28.
70. Ковальчук Т. Инновационный маркетинг // Экономика Украины. 1996. №6. С. 65-69.
71. Ковальчук Т. Критерии отбора инновационных проектов // Бизнес Информ. 1996. №16. С. 26-27.
72. Коноваленко М. Жизненный цикл инноваций // Бизнес Информ. 1996. №23, 24. С. 28-30.
73. Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України // Голос України. 1999. № 141. С. 4-5.
74. Коренной А.А., Карпов В.И. Курс инновационного менеджмента. Киев: НИИ Статистики, 1997. 336 с.
75. Кудашов В.И. Научно-технические нововведения: организационно-экономический механизм управления в условиях перехода к рынку. Минск: Университетское, 1993. 232 с.
76. Куклин А.А. Социально-экономич