АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СТОЄЦЬКИЙ Олексій Васильович

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА
ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ
БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук,
професор, член-кореспондент
Національної академії
правових наук України
Олефір Віктор Іванович

Київ – 2013

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 3
Вступ 4
РОЗДІЛ 1. Адміністративно-правові основи інформаційної
безпеки України
1.1. Адміністративно-правовий зміст поняття «інформаційна безпека» 13
1.2. Загальна характеристика інформаційного законодавства України 33
Висновки до першого розділу 55
РОЗДІЛ 2. Загальноправова характеристика адміністративної
відповідальності за правопорушення
у сфері інформаційної безпеки України
2.1. Підстави адміністративної відповідальності за правопорушення
у сфері інформаційної безпеки України 59
2.2. Склад адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки 79
Висновки до другого розділу 97
РОЗДІЛ 3. Напрями удосконалення адміністративної
відповідальності у сфері інформаційної безпеки України
3.1. Тенденції застосування адміністративної відповідальності
у сфері інформаційної безпеки 101
3.2. Особливості застосування адміністративної відповідальності
за правопорушення у сфері захисту державної таємниці 119
3.3. Особливості застосування адміністративної відповідальності
за правопорушення у сфері охорони конфіденційної інформації 138
Висновки до третього розділу 158
Висновки 164
Додатки 175
Список використаних джерел 176

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ – Верховна Рада України;
ЄС – Європейський Союз;
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення;
ККУ- Кримінальний Кодекс України;
СБУ – Служба безпеки України;
НПА – нормативно-правовий акт.

ВСТУП

Актуальність теми. Реформування вітчизняного адміністративного права здійснюється в умовах динамічного та інтенсивного процесу інформатизації суспільних відносин, становлення правової держави і громадянського суспільства. Розвиток інформаційних відносин та гуманізація адміністративно-правового законодавства дали змогу переглянути соціальну роль адміністративної відповідальності в сфері забезпечення інформаційної безпеки як важливого правового інституту.
Збільшення кількості складів деліктів, що посягають на сферу забезпечення адміністративної безпеки в сучасних умовах розвитку суспільства, обумовили внесення відповідних змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), спрямованих на встановлення адміністративної відповідальності за вчинення даного роду правопорушень. Кількість осіб, яких щороку притягають до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення у сфері інформаційної безпеки України, також постійно зростає.
Дослідження чинного українського законодавства, де закріплена адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України, та матеріалів практики провадження за цим видом адміністративних правопорушень свідчать про наявність певних прогалин у адміністративно-правовому регулюванні відносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки, що створює перешкоди у правозастосовній діяльності, а також виявленні та попередженні цього виду деліктів.
Ситуація ускладнюється через відсутність комплексних наукових дослі-джень на монографічному рівні, де б системно, повно, всебічно та обґрунтовано розглядались особливості адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України. Наявність же коментарів до окремих статей глави 15 КУпАП чи доволі поверхове окреслення в різного роду спеціальній літературі з адміністративного права особливостей притягнення осіб до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки також не визначають багатогранність і складність саме цього виду проступків. Тим більше, що у наукових дослідженнях містяться неоднозначні, суперечливі, а інколи діаметрально протилежні рекомендації із застосування правових норм, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки, які загалом негативно впливають на стан захисту інформаційної безпеки України.
У даному напрямі загальнотеоретичним питанням адміністративної відповідальності присвячені наукові дослідження таких вчених, як: В.Б. Авер’янов, С.С. Алексєєв, І.В. Арістова, Г.В. Атаманчук, І.Л. Бачило, В.Т. Білоус, А.М. Благодарний, І.П. Голосніченко, В.І. Гурковський, О.Г. Данільян, Є.В. Додін, В.А. Іноземцев, В.К. Колпаков, Т.А. Костецька, М.Б. Левицька, Д.М. Лук’янець, М.С. Малеїн, А.І. Марущак, В.Ф. Опришко, М.М. Рассолов, А.О. Селіванов, О.Ф. Скакун, О.В. Соснін, М.Я. Швець, Ю.С. Шемшученко та інші.
Проблеми адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України в вітчизняній науковій думці досліджувалась у наукових працях таких вчених, як: В.Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, Р.А. Калюжний, Б.А. Кормич, В.А. Ліпкан, О.В. Логінов, Ю.Є. Максименко, Н.Р. Нижник, В.С. Цимбалюк, Л.С. Харченко, Т.А. Шевцова, В.І. Ярочкін, проте пропозиції щодо вирішення досліджуваних проблемних питань не знайшли адекватного відображення.
Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України не стала цілісним об’єктом дослідження науковців, адже в їх роботах досліджувались лише окремі аспекти цього правового явища. Хоча розгляд окремих її аспектів українськими та зарубіжними фахівцями адміністративного права, інформаційного права, національної безпеки, теорії держави та права, управління, міжнародного права, кримінального права і має вагоме науково-прикладне значення, але не сприяє підвищенню ефективності адміністративного регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки України. У цьому зв’язку одним із актуальних напрямів удосконалення адміністративної відповідальності є модернізація інституту адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки. Отже, з огляду на існуючі проблеми в сфері забезпечення інформаційної безпеки актуальним залишається комплексний, системний розгляд вищезазначеної проблематики, що і обумовило вибір теми даної наукової роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження обумовлено реалізацією Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98, зокрема в частині, де закріплена необхідність розробки Кодексу про адміністративні проступки. Роботу виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 5 липня 2004 року, а також плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2009 рік. Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2008 року.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні специфіки та проблем адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України та науковому обґрунтуванні напрямів їх вирішення.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:
 сформулювати правовий підхід до визначення поняття «інформаційна безпека» як об’єкта адміністративно-правового регулювання;
 дослідити норми національних та зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні правовідносини;
 здійснити аналіз національного та зарубіжного законодавства щодо адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки;
 дослідити позиції і думки фахівців інформаційної проблематики щодо ефективності адміністративно-правового регулювання інформаційної сфери;
 виділити перспективні напрями адміністративного регулювання інформаційних відносин;
 дослідити зміст та структуру адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України;
 охарактеризувати склад адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки України;
 здійснити узагальнення та аналіз емпіричної інформації щодо видів адміністративних правопорушень у сфері забезпечення інформаційної безпеки;
 сформулювати пропозиції з удосконалення адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту державної таємниці та конфіденційної інформації.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини в сфері адміністративно-правового захисту інформаційної безпеки.
Предмет дослідження – адміністративна відповідальність за правопору-шення у сфері інформаційної безпеки України.
Методи дослідження. Методологією дисертаційного дослідження є широкий спектр сучасних філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання державно-правових процесів і явищ, які, застосовуючись комплексно, дають змогу розв’язати поставлені завдання дослідження та досягти його мети. Базовою методологічною основою став загальнонауковий системний підхід, що обґрунтовує взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ як елементів системи. За допомогою вищезазначеного підходу було з’ясовано значення адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки, а також особливості адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту державної таємниці та конфіденційної інформації (підрозділи 2.1, 3.2., 3.3.)
За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено стан адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин в Україні та тенденції адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки (підрозділи 1.2, 3.1). Формально-логічний метод допоміг визначити поняття «інформаційна безпека» з адміністративно-правових позицій, а також став у пригоді при дослідженні понятійно-категорійного апарату, що використовується у даному дослідженні (підрозділи 1.1, 2.1). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення стану вітчизняного інформаційного законодавства, визначення міжнародно-правових засад регулювання інформаційних відносин та шляхів удосконалення вітчизняного інформаційного законодавства (підрозділи 1.2, 3.1). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, виокремлено види адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки (підрозділи 1.1, 2.2). Метод порівняльно-правового аналізу було покладено в основу аналізу та зіставлення національного і зарубіжного законодавства щодо адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки, що уможливило наново переосмислити вітчизняний досвід адміністративно-правового регулювання у сфері інформаційної без-пеки (підрозділи 1.2, 3.1). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми вітчизняних і зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні правовідносини, з’ясовувалися зміст та значення використаних у них термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (підрозділи 1.2, 3.1, 3.2, 3.3). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу змісту та структури адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки, виявленню недоліків їх структурних елементів (підрозділ 2.1). За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність нормативних приписів вітчизняних та зарубіжних законодавчих актів, що регулюють інформаційні відносини (підрозділ 1.2). За допомогою соціологічного методу було з’ясовано позиції і думки фахівців інформаційної проблематики щодо ефективності адміністративно-правового регулювання інформаційної сфери, а статистичний метод дав змогу їх узагальнити. Завдячуючи аксіоматичному методу були визначені вихідні параметри дослідження; індуктивний та дедуктивний методи застосовувалися при узагальненні та аналізі емпіричної інформації з тематики дослідження видів адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки (підрозділ 2.2). Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій розвитку ін-формаційного законодавства, здійснювався на підставі використання методів прогнозування, а саме: методу експертних оцінок, екстраполяції, методу аналогії (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційна робота є одним із перших в Україні комплексних досліджень теоретичних і практичних аспектів застосування адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення інформаційної безпеки України.
За результатами проведеного дослідження сформульовано низку поло-жень, висновків, пропозицій, зокрема:
вперше:
– виділено основні тенденції адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки України: зростання кількості адміністративних право-порушень інформаційного характеру; зростання кількості таких складів адміністративних проступків у сфері інформаційної безпеки, суб’єктом порушення яких є посадова особа; підвищення конкуренції кримінальних і адміністративних норм за порушення інформаційного законодавства;
– запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею, що встановлює адміністративну відповідальність за кіберхуліганство, тобто вчинення в соціальних мережах діяння, направленого на нанесення шкоди честі, гідності, здоров’ю людини шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій;
– сформульовано адміністративно-правовий підхід до визначення поняття «інформаційна безпека», за якого інформаційна безпека має визначитися за допомогою окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних систем, врахування майбутніх загроз в інформаційній сфері, а отже, вона не є станом, а становить собою процес, тому її слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як процес, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, за якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків;
удосконалено:
– визначення стану інформаційного законодавства України та виділення перспективних напрямів адміністративного регулювання інформаційних відносин;
– зміст адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України шляхом аналізу норм глави 15 КУпАП України, що дало змогу виокремити значну кількість складів правопорушень інформаційного характеру, за які передбачена адміністративна відповідальність;
– характеристику складу адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки, у зв’язку з чим запропоновано внести зміни до КУпАП шляхом виокремлення глави «Адміністративні правопорушення, що посягають на інформаційну безпеку». Отже, родовим об’єктом даного виду правопорушень будуть суспільні відносини, що виникають у відповідній сфері, пов’язаній із забезпеченням інформаційної безпеки; безпосередній об’єкт має визначатися залежно від порушуваного конституційного права. Такими, зокрема, пропонується вважати адміністративні правопорушення, що посягають на суспільні відносини у сфері збирання інформації; адміністративні правопорушення, що посягають на суспільні відносини у сфері зберігання інформації; адміністративні правопорушення, що посягають на суспільні відносини у сфері використання інформації; адміністративні правопорушення, що посягають на суспільні відносини у сфері поширення інформації. Склади проступків, які завдають шкоди комплексно (праву збирання, зберігання, використання та поширення інформації), мають бути виділені в окремі статті;
дістало подальшого розвитку:
– окреслення особливостей адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту державної таємниці;
– визначення специфіки адміністративної відповідальності за правопо-рушення у сфері конфіденційної інформації.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що рекомендації та пропозиції, сформульовані автором, можуть бути використані у таких сферах:
– у науково-дослідній діяльності – для проведення подальших досліджень проблем адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки;
– у правотворчій діяльності – під час розробки законопроектів про Концепцію інформаційної політики та про захист суспільної моралі (акт впровадження Державного комітету телебачення та радіомовлення України від 21.08.2009 р.);
– у правозастосовній діяльності – при застосуванні адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту державної таємниці та у сфері охорони конфіденційної інформації;
– у навчально-методичному процесі – при підготовці підручників та на-вчальних посібників із таких дисциплін, як адміністративне право, адміністративна відповідальність, інформаційне право, інформаційна безпека та при викладанні вказаних дисциплін, а також для підвищення рівня правової освіти населення.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорено на засіданнях кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ і оприлюднено на таких науково-практичних конференціях: «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2009 р.), «Новітні підходи до державотворення в умовах європейської інтеграції (пам’яті професора Ю.І. Римаренка)» (м. Київ, 2009 р.), «Актуальні проблеми правоохоронної діяльності» (м. Київ, 2010 р.), «Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах» (м. Київ, 2011 р.).
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в семи публікаціях, у тому числі в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та чотирьох тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою, завданнями, об’єктом та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків (на чотирьох сторінках), списку використаних джерел (список використаних джерел налічує 19 сторінок та містить 202 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 194 сторінки, з яких основного тексту – 174 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Надане нове вирішення наукового завдання, яке полягає у з’ясуванні проблем адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України та науковому обґрунтуванні напрямів їх вирішення.
Констатовано, що з кожним роком вчення адміністративних правопору-шень у сфері збирання, зберігання, використання і поширення інформації збільшуються. У зв’язку з чим засади адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки потребують удосконалення. Хоча в вітчизняних адміністративно-правових розвідках приділяється недостатня увагу вищезазначеній проблемі.
За результатами проведеного дослідження проблем адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки Україні вважаємо за необхідне сформулювати найбільш важливі та практично значущі, науково обґрунтовані висновки.
1. Сформульовано адміністративно-правовий підхід до визначення поняття „інформаційна безпека”. На основі розгляду найбільш розповсюджених позицій до визначення поняття “інформаційна безпека”, які знаходять відображення у практичній діяльності, наукових дослідженнях, а також нормативно-правових документах було виокремлено декілька підходів окреслення сутності цього феномену, а саме розуміння інформаційної безпеки як: стану захищеності інформаційного простору; процесу управління загрозами та небезпеками, що забезпечує інформаційний суверенітет України; стану захищеності національних інтересів України в інформаційному середовищі; захищеності встановлених законом правил, за якими відбуваються інформаційні процеси в державі; вжиття певних заходів; стану захищеності національних інтересів країни в інформаційній сфері; до суспільних відносин, пов’язаних із захистом життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави від реальних та потенційних загроз в інформаційному просторі; важливої функції держави; невід’ємної частини політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки. Аналіз вищезазначених підходів до визначення змісту поняття „інформаційна безпека” уможливило дійти висновку про недоцільність суворого обрання тієї чи іншої позиції, оскільки найбільш прийнятним є інтегральний підхід, за якого інформаційна безпека визначатиметься за допомогою окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних систем. Інформаційна безпека має враховувати майбутнє, а отже вона не є станом, а становить собою процес, тому її слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як стан, влас-тивість, а також управління загрозами і небезпеками, за якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків.
2. Визначено особливості інформаційного законодавства України та виділено основні напрями адміністративного регулювання інформаційних відносин. Сучасне українське інформаційне законодавство існує як міжгалузевий, міждисциплінарний комплексний інститут в загальній системі національного законодавства, основним об’єктом правового регулювання якого є суспільні інформаційні відносини, предметом суспільних відносин - інформація (відомості, дані, знання, таємниця тощо), а методом правового регулювання системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального права (що визначає міжгалузевий характер публічно-правового регулювання) та застосування методів приватноправового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики тощо). Ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України, з точки зору когнітивного (пізнавального) аспекту, спричинив коло проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин, а тому потребує систематизації, наукового узагальнення надбаного досвіду та удосконалення правового регулювання. У зв'язку з інформатизацією управління виникає потреба дослідження ряду правових питань міжгалузевого змісту – цивільного, трудового та адміністративного права: правове регулювання передпланових відносин сторін і відносин у ході планування, проектування, розробки та впровадження новацій у галузі інформатизації; регулювання планових, організаційних та економічних відносин, що виникають у зв'язку з розробкою, постановкою, обслуговуванням комп'ютерних програмних продуктів, автоматизованих систем у цілому; стимулювання розробників, а також співвиконавців робіт із державного і недержавного секторів підприємницької діяльності; регулювання відносин щодо експлуатації автоматизованих (комп'ютерних) інформаційних систем та обслуговування споживачів (користувачів), а також послуг, які надаються організаціями (їхніми підрозділами), що забезпечують роботу комп'ютерної системи; використання машинної інформації, машинного документа в практиці управління, підвищення якості такої інформації; введення оцінки ефективності експлуатації апаратно-програмних комплексів комп'ютерної системи, використання їх в самій системі управління та стимулювання персоналу і службовців апарату до удосконалення своїх знань у галузі інформатики, права та теорії організації управління соціальними системами (тектології).
3. Досліджено зміст адміністративної відповідальності за правопору-шення у сфері інформаційної безпеки України. Адміністративна відповідаль-ність у сфері інформаційної безпеки» – це законодавчо встановлений примусовий захід, що застосовується державними органами або за їх дорученням іншими компетентними органами до особи за скоєння адміністративного правопорушення у сфері інформаційної безпеки, з метою зазнати нею відповідних негативних наслідків різноманітного характеру, що визначені чинним адміністративним законодавством. Розгляд Особливої частини КУпАП України, дозволяє виокремити значну кількість складів правопорушень, за які передбачена адміністративна відповідальність, зокрема ті, які містяться в главі 5 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення»; в главі 6 «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність»; в главі 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури»; в главі 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку»; в главі 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності»; в главі 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку»; в главі 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління»; в главі 15-а «Адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення». Ко-жна з глав має різну кількість складів проступків у сфері інформаційної безпеки, за які передбачена адміністративна відповідальність, але найбільш значними за кількістю складів є глава 7, 10, 12, 15, 15-а КУпАП. За вчинення адмінправопорушень в сфері інформаційної безпеки України застосовуються заходи як виправно-виховного характеру (штраф, виправні роботи, попере-дження), так і заходи, які поряд з виправно-виховним впливом запобігають вчиненню нових проступків (конфіскація). Ряд статей передбачають одночасно застосування декількох стягнень, як правило штраф і конфіскація. Здебільшого за дані правопорушення штраф, розмір якого визначається величиною, кратною неоподатковуваному мінімумові доходів громадян, і знаходиться у межах від 1 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Після штрафу найбільш розповсюдженим видом адміністра-тивного стягнення за порушення у сфері інформаційної безпеки є конфіскація, яка направлена на вилучення незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення чи за порушення правил реалізації, експлуатації засобів та пристроїв будь-якого виду і призначення. Проступки, за які передбачена конфіскація як вид адміністративного стягнення, розташовані у главі 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності». Адміністративне стягнення за проступки у сфері інформаційної безпеки у вигляді виправних робіт та попередження є менш поширеними порівняно з іншими видами адміністративних стягнень та застосовується лише за вчинення поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, передбачене ст. 173-1 КУпАП і за не-дбале зберігання, псування, незаконне знищення, приховування, незаконна передача іншій особі архівних документів, порушення порядку щодо доступу до зазначених документів, а також неповідомлення державної архівної установи про наявні архівні документи в разі виникнення загрози знищення або значного погіршення їх стану, закріплене ст. 92-1 «Порушення законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи» КУпАП відповідно.
4. Охарактеризовано склад адміністративних правопорушень у сфері ін-формаційної безпеки. Адміністративним проступок у сфері інформаційної безпеки є суспільно небезпечне протиправне винне каране діяння, що посягає на суспільні відносини, урегульовані інформаційним законодавством, за вчинення якого передбачена адміністративна відповідальність. Аналіз окремих статей КУпАП, де передбачена адміністративна відповідальність за порушення у сфері інформаційної безпеки дозволили дійти висновку про невідповідність між родовим і безпосереднім об’єктом адміністративного проступку. У зв’язку з чим пропонується внести зміни до КУпАП шляхом виокремлення глави, щоб охоплювала адміністративні правопорушення у сфері інформаційної безпеки. При чому якщо родовим об’єктом даного виду правопорушень будуть суспільні відносини, що виникають у відповідній сфері, пов’язаної із забезпеченням інформаційної безпеки, то безпосередній об’єкт має визначатися залежно від того, яке конституційне право порушується: адміністративні правопорушення, що посягають на суспільні відносини у сфері збирання інформації; адміністративні правопорушення, що посягають на суспільні відносини у сфері зберігання інформації; адміністративні правопорушення, що посягають на суспільні відносини у сфері використання інформації; адміністративні правопорушення, що посягають на суспільні відносини у сфері поширення інформації. Ті склади проступків, які завдають шкоди комплексно (і праву збирання, і зберігання, і використання, і поширення) мають бути виділені в окремі статті. Більшість складів адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки мо-жуть реалізовуватись виключно завдяки активній поведінці особи. Ряд адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки передбачають неоднозначне розуміння об’єктивної сторони. Так, ст. ст 186-3, 188-13, 211-6, 188-1 реалізується шляхом «неподання» інформації. Щодо інших складів проступків у цій сфері, то вони можуть здійснюватись шляхом «ненадання» (ст. ст. 41-3, 82-7, 188-5, 188-11, 188-15, 188-18 КУпАп). Деякі загалом шляхом «несвоєчасного подання» (ст. 166-4, 166-9 КУпАП) чи «неповідомлення, несвоєчасного повідомлення відомостей» (ст. 163-4 КУпАП). Така полісемія негативно впливає на правозостосовчий процес та потребує удосконалення. Менш розповсюджена форма діяння – пасивна також характерна для окремих проступків у сфері інформаційної безпеки. Деякі з адміністративних проступків у сфері інформаційної безпеки можуть здійснюватись у активній і пасивній формі. Щодо інших ознак об’єктивної сторони (час, місце, знаряддя та інші) вони є факультативними для даного виду адміністративних правопорушень. Суб’єктом адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки є службові, посадові особи, громадяни, громадяни-суб’єкти господарської діяльності, юридичні особи. Суб’єктивна сторона складу даного виду правопорушень характеризується прямим чи непрямим умислом, хоча ряд деліктів можуть здійснюватись з необережності.
5. Виділено основні тенденції адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки України. Тенденції адміністративної відповідальності в сфері інформаційної безпеки України обумовлені, насамперед, новою доктриною українського адміністративного права, у зв’язку з чим коло суспільних відносин, які підлягають адміністративному захисту, постійно розширюється. Особливо збільшилась кількість адміністративних правопорушень інформаційного характеру, хоча класифікацію всього масиву складів адміністративних правопорушень чинного КУпАП законодавець здійснив на основі таких критеріїв, що на сучасному етапі розвитку адміністративної та інформаційної науки є неактуальними, а тому проступки, що посягають на єдиний родовий об’єкт, опинилися в різних главах. Серед важливих тенденцій як інституту адміністративної відповідальності, так і адміністративної відповідальності у сфері інфор-маційної безпеки є: розширення кола суб'єктів адміністративних правопору-шень у сфері інформаційної безпеки шляхом надання цього статусу і юридичним особам; збільшення кількості таких складів адміністративних проступків, суб’єктом порушення яких є посадова особа; збільшення конкуренції кримінальних і адміністративних норм за порушення інформаційного законодавства у разі якої використовується правова аксіома, що якщо адміністративної відповідальності за той чи інший проступок цілком достатньо для реалізації мети загальної та спеціальної превенції, кримінальна відповідальність застосовуватися не повинна; архаїзм видів адміністративних стягнень. Одним із найбільш розповсюджених правопорушень інформаційного характеру в країнах-членах ЄС є кіберхуліганство («кибер-буллинга» (cyber-bullying)). Об’єктивна сторона даного правопорушення характеризується використанням інформаційно-комунікаційних технологій окремими особами чи групами осіб, направлене на нанесення шкоди честі і гідності людини в соціальних мережах. Найбільш розповсюдженими формами даного правопорушення є направлення певних зневажливих смс, образливі дзвінки на мобільні телефони, поширення образ в соціальних мережах тощо. Ураховуючи актуальність та суспільну шкідливість кіберхуліганства, вважаємо за доцільне доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею, що передбачає адміністративну відповідальність за кіберхуліганство, тобто вчинення в соціальних мережах діяння, направлене на нанесення шкоди честі, гідності, здоров’ю людини шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій. Поряд з кіберхуліганством відомі і інші діяння негативного характеру. Зокрема, фітинг як використання інтернет-технологій з метою отримання доступу до конфіденційної інформації про користувачів (паролів, логінів, фінансової інформації тощо); грумінг — використання інтернет-технологій з метою входження в довіру до дитини з метою схилити її до якоїсь неналежної поведінки, у тому числі й у сексуальному плані. Але, на нашу думку, вищезазначені діяння підпадають під склади правопорушень, передбачених сучасним вітчизняним кримінальним та адміністративним законодавством.
6. Окреслено особливості адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту державної таємниці. Родовим об’єктом правопорушень, відповідальність за які передбачена ст. 212–2 КУпАП, складають суспільні відносини у сфері встановленого порядку управління. Безпосереднім об’єктом порушення законодавства про державну таємницю є суспільні відносини у сфері державної таємниці. Адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 212–2 КУпАП, здебільшого можуть бути вчинені у формі дії чи бездіяльності. Беручи до уваги класифікацію складних діянь, що караються в адміністративному порядку, можна дійти декілька висновків: серед правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлена ст. 212–2 КУпАП, немає проступків, об’єктивна сторона яких би характеризувалася діянням із двома різними діями; об’єктивна сторона правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлена п. 2, 4, 5–7, 9 ч. 1 ст. 212–2 КУпАП, може характеризуватися діяннями, що складаються з альтернативних дій; у ст. 212–2 КУпАП визначено декілька складів правопорушень дуже близьких за змістом адміністративно-правових норм, отже порушення законодавства про державну таємницю є збірним проступком; об’єктивна сторона ряду проступків (п. 1, 6, 7, 8, 9 ч. 1 ст. 212–2 КУпАП), відповідальність за вчинення яких встановлена ст. 212–2 КУпАП, можуть характеризуватися діянням, що триває; серед правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлена ст. 212–2 КУпАП, немає проступків, що продовжуються. Переважно факультативні ознаки об’єктивної сторони правопорушень, передбачених ст. 212–2 КУпАП є нео-бов’язковими, крім тих, що містяться у п. 8 ст. 212-2 КУпАП, де виділяється така факультативна ознака як час та у п. 7 ст. 212-2 КУпАП - місце. Суб’єктом правопорушення, передбаченого окремими нормами ст. 212-2 КУпАП може бути дієздатний (осудний) громадянин України, що досяг 16, 17 чи 18 віку, залежно від ступеня секретності інформації та посадова особа. Правопорушення, передбачені ст. 212-2 КУпАП не містять як обов’язкову ознаку форму вини. Порушення законодавства про державну таємницю, передбачені ст. 212–2 КУпАП складають проступки з формальним складом, а тому настання шкідливих наслідків чи заподіяння збитків є не обов’язковим у зв’язку з чим суб’єктивна сторона характеризується умислом щодо самого діяння, а не до наслідків. Щодо інших ознак суб’єктивної сторони складу правопорушення - мотиву і мети, то вони є факультативними при кваліфікації проступків за ст. 212-2 КУпАП.
7. Встановлено специфіку адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері конфіденційної інформації. Родовим об’єктом правопорушення, відповідальність за якого передбачена ст. 212–2 КУпАП, є суспільні відносини в сфері встановленого порядку управління. Безпосереднім об’єктом правопорушення, передбаченого ст. 212-5 КУпАП, є суспільні відносини, що порушують порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. Об’єктивна сторона складу правопорушення, передбаченого ст. 212-5 КУпАП характеризується такими ознаками, як: вчинення діяння у формі дії чи бездіяльності: порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави; настання шкі-дливих наслідків: розголошення конфіденційної інформації, що є власністю держави; причинний зв'язок між вчиненим діянням та наслідками: порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, яке призвело до розголошення конфіденційної інформації, що є власністю держави. Щодо класифікації адміністративних правопорушень за характером структури складів проступку, то склад делікту, передбачений ст. 212-5 КУпАП є складним. Беручи до уваги класифікацію складних діянь, що караються в адміністративному порядку, на збірні, такі, які складаються з альтернативних дій, які тривають, які продовжуються та з двома різними діями, можна дійти декілька висновків: серед правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлена ст. 212–5 КУпАП, немає проступків, об’єктивна сторона яких би характеризувалася діянням із двома різними діями; об’єктивна сторона правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлена п. 1, 2 ст. 212–2 КУпАП, може характеризуватися діяннями, що складаються з альтернативних дій: облік, зберігання, використання; у ст. 212–5 КУпАП визначено декілька складів правопорушень дуже близьких за змістом адміністративно-правових норм, отже порушення законодавства про державну таємницю є збірним проступком; об’єктивна сторона проступку, відповідальність за вчинення якого встановлена ст. 212–5 КУпАП, можуть характеризуватися діянням, що триває; правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена ст. 212–5 КУпАП, не є таким, що продовжується. Суб’єктом правопорушення, передбаченого ст. 212-5 і ст. 212-2 КУпАП, можуть бути посадові особи і громадяни. Якщо Законом України «Про інформацію» визначено ряд вимог до громадян України, яким надається допуск чи доступ до державної таємниці, то законодавчого закріплення вимог до громадян, яким надається допуск чи доступ до конфіденційної інформації, що є власністю держави, на сьогодні чітко не встановлено. Ураховуючи загальне правило настання адміністративної відповідальності та вікові обмеження допуску до державної таємниці, передбачені Законом України «Про державну таємницю», вважаємо, що суб’єктом правопорушення, передбаченого ст. 212-5 КУпАП є осудні громадяни, які досягли на момент вчинення даного проступку 16-річного віку. Суб'єктивна сторона складу правопорушення, передбаченого ст. 212-5 КУпАП, не містять як обов’язкову ознаку форму вини. Аналіз вищезазначених норм адміністративного законодавства дозволяє дійти висновку про можливість вчинення порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави у формі умислу чи необережності. Інші ознаки суб’єктивної сторони складу правопорушення - мотив і мета, є факультативними при кваліфікації проступків за ст. 212-5 КУпАП.
8. Зроблено висновок про можливість виокремлення двох основних підхо-дів щодо удосконалення адміністративного регулювання суспільних відносин у сфері конфіденційної інформації. Згідно з першим підходом, врегулювання обігу й захисту конфіденційної інформації пов’язується з необхідністю внесення змін до законів України «Про інформацію», «Про Службу безпеки України», «Про державну таємницю» тощо. Відповідно ж до другого – комплексність та багатоаспектність проблем у сфері обмеження доступу до конфіденційної інформації потребує прийняття Закону України «Про інформацію обмеженого доступу та захист інформації».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анисимов А. В. Информатика. Творчество. Рекурсия / Отв. ред. А. Г. Ивахненко. — Киев : Наукова думка, 1988. — 224 с.
2. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст. 650.
3. Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Юрид. вісник України. – 1998. – №18.– С. 8-16.
4. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Юрид. вісник України. – 1998. – №18.– C. 2-8.
5. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
6. Агапов А. Б. Организационно-правовые проблемы информационного обеспечения государственных органов: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.07 / А.Б. Агапов. — М., 1995. — 38 с.
7. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України : [Монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 600 с.
8. Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
9. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
10. Об участие в международном информационном обмене : Закон Российской Федерации // Інтернет: http://www.duma.gov.ru.
11. Доктрина информационной безопасности Российской Федерации от 9 сентября 2000 г. // Российская газета. — 2000. — 28 сентября.
12. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Укр. енцик., 1998. — 1999. — Т. 2. : Д – Й. — 744 с.
13. Проблемы внутренней безопасности России в ХХI веке: Материалы конференции. — М., 2001. — 234 с.
14. Матеріали круглого столу „Захист інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах ”. — К., 2001. — 227 с.
15. Панарин И. Технология информационной войны. — М.: КСП+, 2003. — 320 с
16. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Борис Анатолійович Кормич. — О., 2004. — 427 с.
17. Тер-Акопов А. А. Безопасность человека. — М. : Изд-во МНЭПУ. – 1998. — 427 с.
18. О концепции экологической безопасности Российской Федерации // Экологическая безопасность России. —М., 1996. — Вып. 2. — С. 52 – 56.
19. Лопатин В. Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство./Санкт-Петербургский университет МВД России.- СПб. : Фонд «Университет». — 2000. — 428 с.
20. О безопасности : Закон Российской Федерации // Ведомости Верховного Совета РФ. — 1992. — № 15. — Ст. 770.
21. Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? / А. Баранов // Національна безпека і оборона. – 2001. — № 1(13). – С.70-76.
22. Крутских А. О междунароной информационной безопасности / А. Крутских, А. Федоров // Международная Жизнь. — 2000. — № 2. — С. 43-47.
23. Питання концепції реформування інформаційного законодавства України / Р.Калюжний, В. Гавловський, В. Цимбалкж, М. Гуцалюк // Збірник «Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні». К.: НТУУ»КПІ», Міносвіти і науки України, СБУ. — К. — 2000. — С. 17—21.
24. Ярочкин В.И. Словарь терминов и определений по безопасности и защите информации / В. И. Ярочин, Т. А. Шевцова. — М. : “Ось-89”, 1996. — 78 с.
25. Хрипков М. П. Угрозы национальной безопасности. — М., 2000. — 267 с.
26. Гурковський В. І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки : дис... канд... юрид. наук : 25.00.02 / Володимир Ігорович Гурковський. — К., 2004. — 225 с.
27. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України [глосарій] / В. А. Ліпкан, Л. С. Харченко, О. В. Логінов; за заг. ред. Р.А.Калюжного. — К.: “Текст”, 2004. — 180 с.
28. Громико І. Державна домінантність визначення інформаційної безпеки України в умовах протидії загрозам / І. Громико, Т. Саханчук // Право України. — 2002. — № 8. — С. 130—134.
29. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України : дис... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Юлія Євгеніївна Максименко. — К., 2007. — 188 с.
30. Лопатин В. Н. Вопросы военной реформы и национальной безопасности России / В. Н. Лопатин // Вестник Межпарламенской Ассамблеи СНГ. — СПб.,1996. — № 2 —– C. 38—42.
31. Інформаційне законодавство України : [Науково-практичний коментар] / За ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. — К., 2006. — 232 с.
32. Про затвердження класифікатора галузей законодавства України : Наказ Міністерства юстиції України № 43/5 від 2 червня 2004 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v43_5323-04.
33. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 12. — Ст. 102.
34. Про науково-технічну інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 33. — Ст. 345.
35. Про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст. 93.
36. Про звернення громадян : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 47. — Ст. 256.
37. Про доступ до судових рішень : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 15. — Ст. 128.
38. Про телебачення і радіомовлення : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 43.
39. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 45. — Ст. 284.
40. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 48. — Ст. 296.
41. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 1. — Ст. 1.
42. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів : Закон України // Відомості Верховної Ради України . — 1997. — № 50. — Ст. 302.
43. Про видавничу справу : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 32. — Ст. 206.
44. Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 24. — Ст. 162.
45. Про висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 49. — Ст. 299.
46. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 31. — Ст. 286.
47. Про інформаційні агентства : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 31. — Ст. 286.
48. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. — К., 2006. —384 с.
49. Мельник Р. С. інститут адміністративної відповідальності та сучасні проблеми систематики адміністративного права / Р. С. Мельник // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. — 2007. — № 1. — С. 63—69.
50. Гришина Н. В. Соціально-правовий аспект адміністративної відповідальності : дис. … канд.. юрид. наук : 12.00.07 / Наталія Вікторівна Гришина. — Х., 2007. — 192 с.
51. Бельський К. С. Административная ответственность: генезис, основные признаки, структура / К. С. Бельський // Государство и право. — 1999. — № 12. — С. 12—20.
52. Бахрах Д. Н. Советское законодательство об административной ответственности. — Пермь, 1969. — 344 с.
53. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан в СССР : [учебное пособие]. — Свердловск : Изд–во Уральск. ун–та , 1989. — 204 с.
54. Галаган И. А. Административная ответственность граждан в СССР : Автореф. канд. дисс. – Л., 1959. – 19 с.
55. Галаган И. А. К вопросу о понятии и специфических особенностях административной ответственности советских государственных служащих. / И. А. Галаган // Советское государство и право в период развернутого строительства коммунизма. — Воронеж, 1962. — С. 18—20.
56. Галаган И. А. Административная ответственность в СССР. Процессуальное регулирование. — Воронеж : Изд. Ворож. инст-та, 1979. — 199 с.
57. Лунев А. Е. Административная ответственность за правонарушения. — М. : Госюриздад, 1961. — 187 с.
58. Манохин В. М. Советское административное право. — Саратов, 1968. — 232 с.
59. Мартьянов И. В. Административная ответственность по советскому законодательству. — К. : Вища школа, 1985. — 56 с.
60. Додин Е. В. Административная ответственность и профилактика правонарушений / Е. В. Додин // Актуальные проблемы административной деликтологии : Сборник научных трудов, К.,КВШ МВД СССР им. Ф. Э. Дзержинского. —1984. — 182 с.
61. Студеникина М. С. Соотношение административного права и административной ответственности / М. С. Студеникина // Советское государство и право. — 1986. — № 10. — С. 27.
62. Якуба О. М. Административная ответственность / О. М. Якуба. — М. : Юрид. лит., 1972. — 152 с.
63. Бондаренко Г. П. Адміністративна відповідальність в СРСР. — Львів : Вища школа, 1975. — 176 с.
64. Галаган И. А. Административная ответственность в СССР (государственное и материальноправовое исследование). — Воронеж : Изд–во Воронежского университета, 1970. — 252 с.
65. Літошенко О. С. Адміністративна відповідальність в системі юридичної відповідальності : дис. … канд.. юрид. наук : 12.00.07 / Олена Святославівна Літошенко. — К., 2004. — 199 с.
66. Коваль Л. В. Адміністративне право. Курс лекцій. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
67. Битяк Ю. П., Зуй В. В. Административное право Украины (Общая часть) : [Учебное пособие]. — Х. : Одиссей, 1999. — 223 с.
68. Козлов Ю. М. Административное право : [учебник] / Ю. М. Козлов, Л. Л. Попов. — М., 2002. — 728 с.
69. Додін Є. В. Державне управління: теорія і практика. — К. : Юрінком, 1998. — 321 с.
70. Бахрах Д. Н. Административное право Росии : [учебник для вузов] / Д. Н. Бахрах. – М. : НОРМА, 2000. – 640 с.
71. Лук’янець Д. М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні : теорія та практика правового регулювання : [монографія] / Д. М. Лук’янець. — Суми : ВТД “Університетська книга”, 2006. — 367 с.
72. Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України : [навчальний посібник] / С. Т. Гончарук. — К. : Видавництво УАВС, 1995. — 78с.
73. Колпаков В. К. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право) : [навч. посіб.] / В.К. Колпаков. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 256 с.
74. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен : [монографія] / В. К. Колпаков. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 528 с.
75. Доненко В. В. Адміністративно-деліктна політика: сутність, форми та засоби реалізації / В. В. Доненко // Луганський державний університет внутрішніх справ. — 2007. — № 1. — С. 30—38.
76. Еропкин М. И. О классификации мер административного принуждения. / М. И. Еропкин // Вопросы административного права на современном этапе. — М. — 1963. — С. 60—69.
77. Кузьмичева Г. А. Административная ответственность. – М. : Изд–во МГУ, 1984. — 64 с.
78. Горницкий А. А. Государственная дисциплина. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 191 с.
79. Духно Н. А., Ивакин В. И. Понятие и виды юридической ответственности / Н. А. Духно, В. И. Ивакин // Государство и право. — 2000. — № 6. — С. 12—17.
80. Овсянко Д. М. Административное право : [Учебное пособие] / Под ред. Проф. Г.А.Туманова. — М. : Юристь, 1996. — 304 с.
81. Удод М.В. Адміністративно-правове регулювання забезпечення пожежної безпеки в Україні : дис. … канд.. юрид. наук : 12.00.07 / Микола Васильович Удод. — Ірпінь, 2004. — 215 с.
82. Кодекс про адміністративні правопорушення : Закон України // Відомості Верховної Ради Української РСР . — 1984. — додаток до № 50. — Ст. 1122.
83. Колпаков В.К., Волох О.К. Функції адміністративно-деліктної законотворчості // Науковий вісник КНУВС. — 2007. — Вип. 3. — С. 42-51.
84. Бондар В.В. Органи, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення // Науковий вісник Київ. націон. ун-ту внутріш. справ. — 2007. — № 3. — С. 138—145.
85. Бородін І. Л. Правозастосовна практика на стадії порушення справи про адміністративний проступок / І. Л. Бородін // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності — 2006. — № 1. — С. 84—92.
86. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу : Закон України // Відомості Верховної Ради Української РСР . — 1997. — № 14. — Ст. 114.
87. Про внесення змін до Закону України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» : Закон України від 13 грудня 2001 року : Закон України // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 2002. — № 11. — Ст. 81.
88. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення протидії незаконному обігу архівних документів : Закон України від 22 грудня 2006 року // Відомості Верховної Ради Української РСР . — 2007. — № 10. — Ст. 91.
89. Теория права и государства : [Учебник] / Под общей ред. В. В. Лазарева. — М. : Закон и право. — 2001. — 551 с.
90. Ломакина В. Ф. Преступление и проступок / В. Ф. Ломакина. — М., 1991. — 64 с.
91. Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность / Н. С. Малеина. — М. : Юр. лит. — 1985. — 192 с.
92. Теория государства и права: [курс лекций] / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. — М. : Юристъ, 1997. — С. 672.
93. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [Підручник] / О. Ф. Скакун. — Харків : Консул, 2008. — 656 с.
94. Коталейчук С. П. Теорія держави та права : [навч. пос. для підг. до держ. іспитів] / С. П. Коталейчук. — К. : КНТ, 2009. — 320 с.
95. Гіда Є.О. Актуальні проблеми теорії держави та права : [навч. посіб.] / [Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.].; за заг. ред.. Є. О. Гіди. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2010. — 260 с.
96. Общая теория права и государства : [Учебник для вузов] / [Афанасьев В.С., Герасимов А.П., Гойман В.И. и др. ] — М.: Юристъ. – 2001. – 517 с.
97. Постанова Голови Верховного Суду України від 7 вересня 2005 http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
98. Бугайчук К.Л. Адміністративні проступки: сутність та організаційно-правові заходи їх профілактики : дис. … канд.. юрид. наук : 12.00.07 / Костянтин Леонідович Бугайчук. — Х., 2002. — 243 с.
99. Колпаков В. К. Адмінстративна реформа і деліктне законодавство /В. К. Колпаков // Науковий вісник НАВСУ. — 2004. — № 4. — С. 40—51.
100. Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. Адміністративно-юрисдикційні повноваження органів внутрішніх справ : [Навчальний посібник] / Українська академія внутрішніх справ. — К. : Київська нотна фабрика, 1995. — 78 с.
101. Скибицкий В. В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. — К. : Наукова думка, 1987. — 183 с.
102. Адміністративне право України : [Підручник] / Ю. П. Битяк, В. М. Паращук, О. В. Дьяченко та ін. / За ред. Ю. П. Битяка. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.
103. Коваль Л. Адміністративне право України : [Курс лекцій] (Загальна части