АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК ПІДГАЛУЗЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

УДК 351.82 (477)

Петров Євген Вікторович

АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО
ЯК ПІДГАЛУЗЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Дисертація
на здобуття наукового ступеню
доктора юридичних наук

Спеціальність 12.00.07
адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Науковий консультант
доктор юридичних наук,
старший науковий співробітник
Мельник Роман Сергійович

Харків - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА 15
1.1. Поняття та межі правового регулювання адміністративно-господарського права 15
1.2. Внутрішня побудова (система) адміністративно-господарського права 43
1.3. Джерела адміністративно-господарського права 73
1.4. Систематизація адміністративно-господарського права 113
Висновки до розділу 1 130
РОЗДІЛ 2 АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В ІСТОРИЧНОМУ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВОМУ ВИМІРАХ 134
2.1. Управління економікою за законодавством дореволюційної Росії 134
2.2. Правове регулювання управління економікою у СРСР 146
2.3. Адміністративно-господарське право країн Європейського Союзу: загальна характеристика 161
Висновки до розділу 2 178
РОЗДІЛ 3 АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ 181
3.1. Сутність та ознаки адміністративно-господарських правовідносин 181
3.2. Суб’єкти адміністративно-господарських правовідносин 202
3.3. Права та обов’язки суб’єктів адміністративно-господарських відносин 225
3.4. Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення адміністративно-господарських відносин 248
Висновки до розділу 3 270
РОЗДІЛ 4 ІНСТРУМЕНТИ УЧАСТІ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИНАХ 276
4.1. Прямі (адміністративні) механізми участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах 279
4.2. Організаційні інструменти участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах 305
4.3. Фінансові механізми участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах 327
4.4. Публічне господарювання як форма реалізації адміністративно-господарських відносин 338
Висновки до розділу 4 346
ВИСНОВКИ 353
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 368

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні вчені та публіцисти характеризують наш час як епоху стрімкого розвитку і такої ж швидкої зміни суспільних відносин. Насамперед це пов’язано з науково-технічним прогресом, розширенням та поглибленням соціально-культурних засад сучасного суспільства. Виникають нові види відносин між приватними особами, між приватними особами та державою тощо. Цілком очевидно, що нові відносини вимагають правового регулювання, яке є запорукою контрольованого розвитку та подальшого легального існування останніх. Всі ці процеси мають вплив і на систему адміністративного права, яка наповнюється новими нормами, з яких далі утворюються правові інститути та підгалузі права. Таким чином система адміністративного права здатна інтегрувати нові елементи і піддаватись подальшій диференціації.
Тому особливої наукової актуальності та практичної значимості набувають наукові дослідження, спрямовані як на вивчення процесу утворення та змісту нових правових утворень, так і на встановлення співвідношення останніх із системою адміністративного права. Останнім часом ці проблеми перебувають у центрі уваги таких учених, як В. Б. Авер’янов, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, К. С. Бєльський, Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. П. Гетманець, І. С. Гриценко, С. М. Гусаров, Р. А. Калюжний, С. В. Ківалов, В. В. Ковальська, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, В. В. Конопльов, Т. М. Кравцова, К. Б. Левченко, Н. П. Матюхіна, Р. С. Мельник, О. М. Музичук, В. Я. Настюк, В. П. Пєтков, Д. В. Приймаченко, О. С. Проневич, А. О. Селіванов, О. Ю. Синявська, Ю. М. Старилов, Ю. О. Тихомиров, М. М. Тищенко, О. І. Харитонова, Ю. С. Шемшученко, Х. П. Ярмакі, О. Н. Ярмиш та ін. Проте необхідно констатувати, що комплексних, системних досліджень зазначених питань досі немає. До того ж, більшість наукових праць у цій сфері мають вузько галузеву спрямованість або їм не властивий комплексний характер. Це, власне, і пояснює те, що значна кількість дискусійних питань, пов’язаних з принципами формування системи українського адміністративного права, її змістом, перспективами розвитку, напрямками узгодження із системою адміністративного права країн Європейського Союзу тощо, залишаються маловивченими. Серед таких – питання про формування у межах системи адміністративного права нової підгалузі – адміністративно-господарського права.
Адміністративно-господарське право у сучасних умовах набуває особливого значення, оскільки його норми здійснюють публічне регулювання економіки, яка, як відомо, є необхідною передумовою і однією з головних та найбільш складних сфер функціонування будь-якої держави світу. З огляду на це, правове регулювання у названій сфері має бути максимально досконалим, навіть рафінованим, позбавленим зайвих та небезпечних для економічного розвитку країни елементів. Проте зазначене завдання не може бути вирішене без з’ясування юридичної природи адміністративно-господарського права, встановлення його співвідношення та взаємодії з іншими правовими утвореннями.
Отже, потреба у систематизації норм права, що мають закласти підвалини публічного регулювання економіки, з одного боку, та необхідність подальшого удосконалення системи адміністративного права, з іншого, – обумовлюють актуальність комплексного дослідження адміністративно-господарського права як підгалузі адміністративного права України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження сформульована відповідно до вимог Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», розділу «Дерегуляція й розвиток підприємництва» Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», пп. 4, 6 розділу «Правове забезпечення державного будівництва, розвитку політичної системи та місцевого самоврядування» Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених 24 вересня 2010 р. загальними зборами Національної академії правових наук України, а також п. 19 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011–2014 рр., схвалених вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2010 р.
Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародних актів, відповідних підзаконних нормативно-правових актів, критичного опрацювання зарубіжних та вітчизняних сучасних наукових теорій розкрити сутність, основні риси, механізми формування адміністративно-господарського права, обґрунтувати його концепцію та визначити місце у системі адміністративного права України.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення таких дослідницьких завдань:
– охарактеризувати поняття та межі правового регулювання адміністративно-господарського права;
– з’ясувати внутрішню побудову (систему) адміністративно-господарського права;
– вивчити джерела адміністративно-господарського права;
– встановити можливість проведення систематизації адміністративно-господарського права;
– окреслити адміністративно-господарське право в історичній ретроспективі;
– охарактеризувати адміністративно-господарське право на прикладі зарубіжних країн;
– розкрити сутність та ознаки адміністративно-господарських правовідносин;
– охарактеризувати суб’єктів адміністративно-господарських правовідносин, а також їх права та обов’язки;
– виявити юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення адміністративно-господарських відносин;
– з’ясувати прямі (адміністративні) та організаційні механізми участі публічної адміністрації у адміністративно-господарських відносинах;
– дати характеристику фінансовим механізмам участі публічної адміністрації у адміністративно-господарських відносинах;
– розглянути публічне господарювання як форму реалізації адміністративно-господарських відносин;
– виробити конкретні пропозиції теоретичного та практичного характеру, спрямовані на удосконалення системи та змісту адміністративно-господарського права України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються у сфері правового регулювання економіки.
Предмет дослідження становить адміністративно-господарське право у системі адміністративного права України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1–4), зокрема сутність термінів «право», «система права», «система адміністративно-господарського права» (розділ 1). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження особливостей формування та розвитку вітчизняного адміністративно-господарського права, а також основ адміністративно-господарського права країн Європейського Союзу (розділ 2). Аналіз і синтез застосовувався у ході визначення чинників, котрі впливають на утворення адміністративно-господарського права у системі адміністративного права (розділ 1). Метод групування та структурно-логічний метод допомогли з’ясувати особливості адміністративно-господарських правовідносин, а також їх структуру (розділ 3). Системно-структурний метод уможливив характеристику окремих інститутів адміністративно-господарського права (розділ 4).
Нормативною базою дисертації є Конституція України, законодавчі акти України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, нормативні акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, спрямовані на регулювання сфери економіки, а також відповідне законодавство зарубіжних держав.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням, в якому комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої науки окреслено проблеми становлення, формування та розвитку адміністративно-господарського права України. На підставі проведеного дослідження обґрунтовано нові концептуальні теоретичні та прикладні положення й висновки, запропоновані здобувачем особисто. Найбільш значущі з них такі:
– отримали подальший розвиток теоретичні положення про юридичну природу господарського права. На думку дисертанта, з’ясування зазначеного питання має здійснюватися в обов’язковому порядку крізь призму теорії поділу права на приватне та публічне. На підставі цього зроблено висновок, що у сфері функціонування суб’єктів господарювання виникають та розвиваються діалектично пов’язані приватні та публічні інтереси, які, відповідно, регулюються нормами приватного та публічного права, котрі мають складати окремі галузі права;
– уперше сформульовано завдання адміністративно-господарського права, яке зводиться до визначення, з одного боку, правового статусу та організації діяльності суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у реалізації економічної функції держави, а з іншого, – регулювання порядку взаємодії між ними та суб’єктами господарської діяльності. В останньому випадку мова йде про організаційно-правове регулювання господарської діяльності, пов’язане як зі здійсненням прямого управлінського впливу на суб’єктів господарювання (антимонопольне регулювання, регулювання цін та тарифів, контроль, нагляд тощо), так і опосередкованого у вигляді публічно-сервісної діяльності (реєстрація, ліцензування, надання субсидій, дотацій тощо);
– удосконалено розуміння концепції «система права». Під системою права запропоновано розуміти цілісну сукупність взаємозв’язаних між собою норм права, які об’єднуються у підсистему приватного та підсистему публічного права, з наступним розподілом на галузі, підгалузі та інститути. Система права є самоорганізованою, оскільки процес правоутворення є постійним, безперервним і соціально обумовленим;
– уперше визначено місце адміністративно-господарського права у системі права України. На думку автора, адміністративно-господарське право, будучи сформованим у межах системи адміністративного права, має усі його риси та особливості. Процес формування адміністративно-господарського права став логічним наслідком, з одного боку, визнання українськими вченими-правниками теорії поділу права на приватне та публічне як першооснови формування системи національного права, а з іншого, – подальшої диференціації норм Особливого адміністративного права, пов’язаної з формування у межах системи останнього нових підгалузей права, однією з яких, власне, і є адміністративно-господарське право;
– отримало подальшого розвитку встановлення співвідношення між системою права та системою законодавства. Названі системи можуть співіснувати у значній кількості варіацій, починаючи від повного незбігу та закінчуючи витісненням системи права системою законодавства. Як перший, так і другий варіанти властиві для країн з недемократичним режимом організації та здійснення державної влади. Таким режимам притаманне паралельне існування права та закону, а також заперечення існування права поза межами закону. У демократичних країнах система законодавства є складовим елементом системи права;
– уперше сформульовано визначення системи адміністративно-господарського права, яка являє собою поєднання взаємозв’язаних писаних та неписаних норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, які виникають за участю публічної адміністрації та суб’єктів господарювання. Що ж до системи адміністративно-господарського законодавства, то вона виступає спільністю, у межах якої об’єднані лише писані норми адміністративно-господарського права;
– уперше виділено структурні елементи (інститути), які утворюють систему адміністративно-господарського права. До таких інститутів віднесено: інститут правового статусу суб’єктів адміністративно-господарських відносин; інститут державної реєстрації та знаття з державної реєстрації суб’єктів господарювання; інститут антимонопольного регулювання; інститут державного замовлення; інститут державного завдання; інститут ліцензування; інститут патентування і квотування; інститут сертифікації та стандартизації; інститут застосування нормативів і лімітів; інститут регулювання цін та тарифів; інститут надання інвестиційних, податкових та інших пільг; інститут надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій; інститут державного замовлення; інститут контрольних заходів;
– отримало подальший розвиток формулювання видів адміністративно-господарських відносин, представлених: владними адміністративно-господарськими відносинами; сервісними адміністративно-господарськими відносинами; договірними адміністративно-господарськими відносинами; координаційними адміністративно-господарськими відносинами;
– уперше запропоновано проведення глибокої трансформації господарського права України, спрямованої на «розкладання» останнього на три системні утворення: адміністративно-господарське право, приватногосподарське право; кримінально-господарське право;
– удосконалено розуміння сутності та видів суб’єктів публічної адміністрації, які беруть участь в адміністративно-правових відносинах. До переліку останніх віднесено: органи виконавчої влади, національні комісії регулювання природних монополій; органи місцевого самоврядування; публічно-правові установи, публічно-правові фонди та суб’єкти делегованих повноважень;
– отримала подальшого розвитку теорія юридичних фактів. Доведено, що відмінності, які існують між публічним та приватним правом, а отже, і між публічно-правовими та приватноправовими відносинами, обумовлюють також і відмінності між юридичними фактами, які викликають виникнення, зміну або припинення відповідних правовідносин. Інакше кажучи, публічно-правові та приватноправові відносини для свого розвитку потребують «власних» юридичних фактів;
– уперше дано розгорнуту характеристику адміністративно-господарських актів та визначено їх види. Зокрема, запропоновано виділяти обтяжуючі, сприяючі адміністративно-господарські акти, а також адміністративно-господарські акти подвійної дії;
– удосконалено визначення поняття ліцензування, під яким слід розуміти діяльність суб’єктів публічної адміністрації, пов’язану з розглядом заяви суб’єкта господарювання про видачу (переоформлення) ліцензії та прийняттям відповідного рішення за результатами такого розгляду;
– набули подальшого розвитку пропозиції, спрямовані на удосконалення положень законодавчих та підзаконних правових актів, які закладають правове підґрунтя публічного управління економікою, зокрема Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вони, становлячи в сукупності теорію вітчизняного адміністративно-господарського права, можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері для подальшої розробки теорії публічно-правового регулювання сфери економіки;
– у правотворчості для визначення основних напрямків розвитку нормативного забезпечення публічного управління економікою;
– у правозастосовній діяльності для підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління економікою (акт впровадження у практичну діяльність Вищого адміністративного суду України від 17.09.2012 р.; акт впровадження у практичну діяльність Господарського суду м. Києва від 25.09.2012 р акт впровадження у діяльність Головного управління благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради від 02.10.12);
– у навчальному процесі для підготовки лекцій, навчальних посібників, а також підручників з дисциплін «Адміністративне право України», «Адміністративно-господарське право України» (акт впровадження у навчально-наукову діяльність Харківського національного університету внутрішніх справ від 11 червня 2012 р.; акт впровадження у навчально-наукову діяльність Одеського національного університету імені І. І. Мечникова від 16 листопада 2012 р.; акт впровадження у навчально-наукову діяльність Донецького юридичного інституту МВС України від 15 жовтня 2012 р.).
Особистий внесок здобувача. Дослідження виконане дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки адміністративного права, усі викладені в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора. У співавторстві з Мельником Р. С. опубліковано наукову статтю «Фантом у системі органів державної влади або до питання про правовий статус національних комісій регулювання природних монополій» (автором досліджено систему та правовий статус національних комісій регулювання природних монополій) та наукову статтю «Німецький досвід та національні особливості становлення і розвитку адміністративно-господарського права» (автором визначено напрямки та форми використання зарубіжного досвіду правового регулювання сфери господарювання в Україні); з Джабраіловим Р. А. підготовлено статтю «Проблеми імплементації міжнародних договорів у правове поле України» (автором встановлено основні проблеми, які перешкоджають імплементації міжнародних договорів у правове поле України, обґрунтовано пропозиції щодо їх усунення).
У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження, його основні висновки й узагальнення були оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», зокрема : Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку економіки України» (м. Донецьк, 2010 р.), «Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку економіки України» (м. Донецьк, 2011 р.), «Актуальні проблеми адміністративного права та процесу» (Донецьк, 2012 р); Міжнародних науково-практичних конференціях «Основні напрями реформування законодавства України в умовах розбудови демократичної держави» (Харків, 2012 р.), «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина» (Київ, 2012 р.), «Юридична наука: нові ідеї та концепції» (Запоріжжя, 2012 р.), «Сучасні аспекти правового життя України» (Київ, 2012 р.), «Актуальні досягнення юридичної науки в XXI столітті» (Львів, 2012), «Головні напрямки систематизації та вдосконалення законодавства України». (Київ, 2012), Міжнародній науковій конференції «Одинадцяті юридичні осінні читання» (Хмельницький, 2012).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображені в монографії, 24 статтях, опублікованих у виданнях, що визнані фаховими з юридичних дисциплін, та 10 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробленні на основі аналізу чинного законодавства України, відповідних підзаконних нормативних актів, узагальнення практики їх реалізації, а також вивчення вітчизняних та зарубіжних теорій концепції адміністративно-господарського права як складового елементу системи адміністративного права України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Доведено, що господарська діяльність являє собою одну з тих сфер, в якій знаходить прояв публічний інтерес, викликаний до життя економічними потребами усього суспільства. Інакше кажучи, у правовій системі держави виникають та розвиваються норми, спрямовані на забезпечення реалізації такого публічного інтересу. Їх головним розробником та застосовником стає держава в особі відповідних публічних інституцій. Отже, саме публічні інтереси закладають підґрунтя для реалізації державою економічної функції. Разом з цим, не можна забувати і про приватні інтереси, які посідають вагоме місце у сфері економіки. Але вони, як випливає з викладеного, мають у своїй основі зовсім іншу природу, тому й регулюються правовими нормами іншої правової природи, – нормами приватного права.
Отже, у сфері функціонування суб’єктів господарювання виникають та розвиваються діалектично пов’язані приватні та публічні інтереси, які, відповідно, регулюються нормами приватного та публічного права, кожні з яких доцільно віднести до окремої галузі права. Таким чином, у системі українського права насамперед мають бути виділені підсистема приватного та підсистема публічного права.
Обґрунтовано доцільність підрозділити господарське право на три складові елементи або, краще сказати, підгалузі права, з наданням їм самостійного статусу: адміністративно-господарське право, приватно-господарське право та кримінально-господарське право. Необхідність розмежувати названі правові утворення викликана тим, що вплив на економіку здійснюється за допомогою як норм приватного, так і норм публічного права.
Адміністративно-господарське право має увібрати у себе усі ті норми, які визначають, з одного боку, правовий статус та організацію діяльності суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у реалізації економічної функції держави, а з іншого, – порядок взаємодії між ними та суб’єктами господарської діяльності. В останньому випадку мова йде про організаційно-правове регулювання господарської діяльності, пов’язане як із здійсненням прямого управлінського впливу на суб’єктів господарювання (контроль, притягнення до юридичної відповідальності), так і посереднього у вигляді публічно-сервісної діяльності (реєстрація, ліцензування, надання субсидій, дотацій тощо). Що ж стосується питань взаємодії суб’єктів господарювання між собою або публічною адміністрацією, у разі коли остання реалізує свою господарську правоздатність (так звані горизонтальні відносини), останні мають бути врегульовані за допомогою норм приватно-господарського права, яке може бути визнане підгалуззю цивільного права, так само як адміністративно-господарське право повинно стати підгалуззю Особливого адміністративного права.
Адміністративно-господарське право, сформоване у межах системи адміністративного права, вміщає у собі усі риси та особливості останнього. Процес формування адміністративно-господарського права став логічним наслідком, з одного боку, визнання українськими вченими-правниками теорії поділу права на приватне та публічне як першооснови формування системи національного права, а з іншого, – подальшої диференціації норм особливого адміністративного права, пов’язаної з формуванням у межах системи останнього нових підгалузей права, однією з яких, власне, і є адміністративно-господарське право. Диференціація підгалузей Особливого адміністративного права має здійснюватися відповідно до функцій, які виконуються суб’єктами публічної адміністрації. Реалізація кожної з таких функцій, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, має здійснюватися на підставі системи законодавчих актів, які, власне, і утворюють відповідні підгалузі особливого адміністративного права.
Під адміністративно-господарським правом як підгалуззю адміністративного права розуміється сукупність правових норм, які регулюють відносини, що складаються між публічною адміністрацією та суб’єктами господарювання щодо виконання публічною адміністрацією покладених на неї законодавством обов’язків (функцій).
Система адміністративно-господарського права являє собою поєднання взаємозв’язаних писаних та неписаних норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, які виникають за участю публічної адміністрації та суб’єктів господарювання. Що ж до системи адміністративно-господарського законодавства, то вона виступає спільністю, у межах якої об’єднані лише писані норми адміністративно-господарського права.
Система адміністративно-господарського права є цілісним утворенням, яке складається з адміністративно-господарських норм (писаних та неписаних), об’єднаних у відповідні правові інститути. Разом з цим названа система є структурним утворенням системи українського права, у межах якої вона входить до підсистеми адміністративного права, яке, у свою чергу, є елементом підсистеми публічного права.
Встановлено, що адміністративно-господарське право складається з окремих правових інститутів, які закладають правову основу для певних напрямків діяльності суб’єктів публічної адміністрації, що утворюють зміст функції публічного регулювання економіки. До переліку таких інститутів варто віднести: інститут правового статусу суб’єктів адміністративно-господарських відносин; інститут державної реєстрації та зняття з державної реєстрації суб’єктів господарювання; інститут антимонопольного регулювання; інститут державного замовлення; інститут державного завдання; інститут ліцензування; інститут патентування і квотування; інститут сертифікації та стандартизації; інститут застосування нормативів і лімітів; інститут регулювання цін та тарифів; інститут надання інвестиційних, податкових та інших пільг; інститут надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій; інститут державного замовлення; інститут контрольних заходів.
Аргументовано висновок, що джерела адміністративно-господарського права, з огляду на відхід від теорії позитивного права, визнання принципу верховенства права, а також євроінтеграційні прагнення України утворюють розгалужену систему. Перше місце у системі джерел адміністративно-господарського права відведено правовим актам Європейського Союзу. На національному рівні джерела адміністративного права утворюють дві основі групи: групу писаних джерел адміністративно-господарського права (національні правові акти) та групу неписаних джерел адміністративно-господарського права (судове право, норми моралі, звичаї, традиції).
Безумовно, не кожний підзаконний нормативний акт може розглядатися як джерело права взагалі та джерело адміністративно-господарського права зокрема. Тут мають бути враховані щонайменше два важливі моменти: по-перше, дотримання компетенції на видання підзаконного нормативного акта, який містить правила поведінки учасників адміністративно-господарських відносин; по-друге, неможливість зарахування до джерел права актів, які стосуються внутрішньоорганізаційного аспекту діяльності публічної адміністрації.
Сформульовано передумови використання норм звичаєвого права для регулювання адміністративно-господарських відносин, якими є таке:
- багаторічна, безперервна та одноманітна практика функціонування публічної адміністрації на підставі звичаю;
- упевненість представників публічної адміністрації та приватних осіб, яких стосується звичай, у його пов’язаності правом. Слід особливо наголосити на тому, що саме усі учасники адміністративно-господарських відносин, а не лише ті, що наділені публічними повноваженнями, мають бути переконані у правовій природі звичаю;
- наявність законодавчих меж для регулювання адміністративно-господарських відносин на підставі правового звичаю. Чинне законодавство має передбачати можливість заповнення наявних прогалин нормами звичаєвого права, однак останні не можуть змінювати чинні правові акти.
Здійснення систематизації адміністративно-господарського законодавства дасть можливість: а) у відносно стислий період часу охопити увесь величезний масив юридичної нормативної інформації з питань публічного впливу на економіку; б) здійснити реальні кроки до усунення виявлених суперечностей та прогалин у сфері адміністративно-господарського регулювання суспільних відносин; в) суттєво спростити правозастосовну діяльність; г) підвищити загальну правову культуру учасників адміністративно-господарських відносин; д) систематизація адміністративно-господарського права здатна справити позитивний вплив на підготовку майбутніх юристів; ж) завдяки систематизації адміністративно-господарського права може бути полегшене створення класифікаторів правової інформації, на підставі яких формуються електронні бази даних чинних правових актів, які є запорукою успішної та оперативної роботи будь-якого юриста.
Зроблено висновок, що систематизація адміністративно-господарського права, з огляду на наявність великої кількості його джерел, має здійснюватися на різних рівнях:1) систематизація законодавчих актів (міжнародні правові акти, європейські правові акти, законодавство України); 2) систематизація підзаконних вітчизняних правових актів; 3) систематизація судового права з питань адміністративно-господарського регулювання суспільних відносин.
Доведено, що державний вплив на сферу господарювання у Російській імперії на перших етапах здійснювався виключно у примусово-репресивних формах. Держава сама вирішувала, який напрямок господарської діяльності та в яких формах має розвиватися. Що ж до інтересів приватних осіб, які були задіяні у цьому процесі, то вони до уваги не бралися та під час прийняття відповідних державних рішень не враховувалися.
Зроблено історичний екскурс і встановлено, що у законодавстві Російської імперії, шляхом прийняття нових нормативних актів або внесення змін до раніше прийнятих, наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. розбудовувалися механізми державної підтримки розвитку окремих галузей господарської діяльності, які мали на меті усунення юридичних та (або) економічних перешкод для зайняття відповідними видами діяльності. Влада використовувала такі інструменти: дозволи; свідоцтва; привілеї на винаходи; пільги; кредитування; нагляд.
Починаючи з 1905 року, тобто з початком активної трансформації поліцейського права в адміністративне право, питання правового регулювання державної підтримки сфери господарювання перейшли до адміністративного права, зокрема до його Особливої частини.
Акцентовано увагу на тому, що формування радянського права на засадах заперечення теорії поділу права на приватне та публічне призвело до того, що правовий статус суб’єктів управління сферою господарювання, а також механізми їх діяльності регулювалися виключно нормами адміністративного права.
Наприкінці 30-х – початку 40-х рр. ХХ ст. у СРСР розпочався новий етап розвитку радянського права та правової доктрини, у межах якого питання про необхідність існування спеціальної галузі права, яка б об’єднувала норми права, спрямовані на регулювання управління сферою народного господарства, науковцями не ставилося. Зазначені правові норми було об’єднано у межах відповідного розділу Особливої частини радянського адміністративного права – інституту управління народним господарством, який об’єднував у собі положення, що регулювали державне управління промисловістю, сільським та лісовим господарством, заготівельною галуззю, транспортом та зв’язком, торгівлею, будівництвом, житлово-комунальним господарством.
Зміст адміністративно-господарського права країн Європейського Союзу становить сукупність адміністративно-господарських норм, покликаних, по-перше, регулювати порядок створення та функціонування суб’єктів публічної адміністрації, відповідальних за інфраструктурне та інформаційне забезпечення, планування, нагляд, управління та сприяння розвитку економіки та, по-друге, регламентувати правовідносини, що виникають між суб’єктами економічної діяльності та публічною адміністрацією.
У дисертації доведено існування нині у сфері господарювання правовідносин, які принципово відрізняються від господарських правовідносин. Особливість таких правовідносин полягає у тому, що в їх межах відбувається публічне регулювання економіки, що здійснюється суб’єктами публічної адміністрації шляхом використання адміністративно-правового інструментарію. Таким чином, відносини, які виникають, змінюються та припиняються у зв’язку із застосуванням такого інструментарію, мають ознаки адміністративних правовідносин. Водночас адміністративно-правові відносини здатні набувати специфічних рис, які обумовлюються сферою їх виникнення. Виходячи з цього, необхідно вести мову про наявність адміністративно-господарських правовідносин, яким властиві ознаки публічно-правових та адміністративно-правових відносин.
Обґрунтовано ідею щодо існування чотирьох основних видів адміністративно-господарських відносин: 1) владних адміністративно-господарських відносин (пов’язані із застосування до суб’єктів господарювання примусових заходів); 2) сервісних адміністративно-господарських відносин (виникають у зв’язку із сприянням суб’єктам господарювання у реалізації їх правового статусу); 3) договірних адміністративно-господарських відносин (виникають, змінюються та припиняються у зв’язку з укладанням та виконанням адміністративних договорів між публічною адміністрацією та суб’єктами господарювання); 4) координаційних адміністративно-господарських відносин (виникають у разі використання публічною адміністрацією приватноправових засобів (інструментів) для реалізації покладених на неї обов’язків у сфері публічного регулювання економіки).
Визначено ознаки, властиві адміністративно-господарським відносинам: виникають лише у разі, якщо суб’єкти публічної адміністрації діють у спосіб та у межах, встановлених Конституцією та законами України; домінування публічного інтересу; дані відносини пов’язані з реалізацією публічних завдань, тобто тих завдань, які відносяться до виключної компетенції суб’єктів публічного права – держави в особі її органів або органів місцевого самоврядування; ці відносини мають тільки зовнішньоорганізаційне спрямування, тобто вони, на відміну від звичайних адміністративних правовідносин, не можуть виникнути у внутрішньоорганізаційній діяльності публічної адміністрації.
Суб’єкти адміністративно-господарських відносин являють собою розгалужену мережу, діючи, як наслідок, на загальнодержавному та місцевому рівнях. Загальнодержавний рівень суб’єктів публічної адміністрації представлений центральними органами виконавчої влади. До суб’єктів загальної компетенції місцевого рівня необхідно віднести місцеві державні адміністрації, а до суб’єктів спеціальної компетенції, – територіальні утворення центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу місцевих державних адміністрацій. Окремими суб’єктами адміністративно-господарських відносин можуть бути виділені органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
Наголошено, що через специфіку адміністративно-господарських відносин від імені публічної адміністрації в останніх можуть брати участь далеко не усі її суб’єкти. Необхідною умовою такої участі є можливість застосування суб’єктом публічної адміністрації до суб’єкта господарювання щонайменше одного публічно-регулятивного заходу, порядок реалізації якого визначено нормами адміністративно-господарського права.
Суб’єктами адміністративно-господарських відносин, з огляду на сутність та зміст останніх, можуть бути, з одного боку, суб’єкти публічної адміністрації, а з іншого, – суб’єкти господарювання, тобто учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб’єкти публічної адміністрації, задіяні у публічному регулюванні економіки, наділяються повноваженнями або компетенцією, тобто певним колом прав та обов’язків, закріплених в адміністративно-господарських нормах. Ці права та обов’язки є похідними від прав та обов’язків, визначених у нормах адміністративного права, отже, вони володіють усіма ознаками останніх.
Окремо наголошено, що оскільки правовий статус суб’єктів публічної адміністрації визначається також і нормами загального адміністративного права, то останні, поряд із спеціальними, мають ще й загальні правообов’язки. Перелік таких правообов’язків нині у систематизовану вигляді не представлений, що пояснюється перш за все некодифікованістю адміністративного законодавства. У зв’язку з цим, загальні правообов’язки публічної адміністрації можуть бути визначені через аналіз норм Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Кодексу адміністративного судочинства України.
Права суб’єктів господарювання як учасників адміністративно-господарських правовідносин повинні кореспондуватися із обов’язками суб’єктів публічної адміністрації. Перелік обов’язків суб’єктів господарювання порівняно з їх правами має бути суттєво меншим. Необхідним є також і належне нормативне закріплення обов’язків суб’єктів господарювання, оскільки: а) нормативне закріплення обов’язків сприяє стабілізації правового статусу суб’єктів господарювання, робить їх більш впевненими у спілкуванні із суб’єктами публічної адміністрації; б) сприяє звуженню меж дискреційних повноважень суб’єктів публічної адміністрації; в) створює перепони для необґрунтованого та безпідставного притягнення суб’єктів господарювання до юридичної відповідальності.
Юридичні акти є категорією, що тісно пов’язана з відповідною галуззю права. Кожна галузь права закладає правову основу для «власних» юридичних актів, які, у свою чергу, виступають основною для виникнення, зміни та припинення відповідних правовідносин. Викладене однаковою мірою стосується також і адміністративно-господарських правовідносин, які, як наслідок, виникають, змінюються та припиняються на підставі адміністративно-господарських актів.
Адміністративно-господарські акти, будучи підвидом адміністративних актів, володіють усіма ознаками, властивими останнім, а саме: адміністративно-господарські акти є підзаконними, тобто приймаються з дотриманням правил юридичної субординації правових актів; адміністративно-господарські акти стосуються конкретної ситуації та конкретного суб’єкта господарювання, з яким публічна адміністрація вступає у правовідносини; адміністративно-господарські акти носять офіційний характер; адміністративно-господарські акти, спрямовуються насамперед на виконання завдань та функцій, які покладаються на суб’єктів публічної адміністрації, відповідальних за здійснення публічного управління економікою; адміністративно-господарські акти мають зовнішню дію, тобто стосуються відносин суб’єктів публічної адміністрації з іншими суб’єктами адміністративно-господарських відносин; адміністративно-господарські акти можуть спрямовуватися на виконання різних завдань, покладених на суб’єктів господарювання, а саме: забезпечувати реалізацію управління; оформлювати факт надання адміністративної послуги; сприяти (фінансово, організаційно тощо) суб’єктам господарювання в їх діяльності.
Наведено аргументи щодо доцільності здійснити групування адміністративно-господарських актів за двома основними підставами, тісно пов’язаними зі здійсненням адміністративного судочинства. Першою з таких підстав є суб’єкт видання адміністративно-господарського акта. Необхідність класифікації адміністративно-господарських актів за цією підставою пояснюється тим, що врахування даного факту є важливим для правильної визначеності підсудності того або іншого публічно-правового спору. Другою підставою для класифікації названих актів слід розглядати пов’язані з їх виданням правові наслідки. За цим критерієм виділяються обтяжувальні, сприяльні адміністративно-господарські акти, а також адміністративно-господарські акти подвійної дії. Необхідність такого підходу до групування названих актів пояснюється потребою у чіткому визначенні змісту позовних вимог, які формулюються в адміністративному позові, що, однак, може бути зроблено лише після повного та правильного розуміння сутності оспорюваного адміністративно-господарського акта.
До альтернативних інструментів діяльності публічної адміністрації, які викликають виникнення, зміну та припинення адміністративно-господарських відносин, віднесено адміністративно-господарський договір та адміністративно-господарський акт-дію.
Аналіз чинних нормативних актів, які регулюють форми та порядок участі суб’єктів публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах, огляд практики діяльності таких суб’єктів, а також опрацьовування наукової літератури дає підстави зробити висновок про можливість віднесення до переліку прямих (адміністративних) механізмів участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах такі інститути: антимонопольного регулювання; регулювання природних монополій; планування та прогнозування економічного розвитку; регулювання цін та тарифів; господарського нагляду (контролю).
Для посилання ефективності дії (адміністративних) механізмів участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах запропоновано ряд змін до чинного законодавства, зокрема реформування правового статусу та діяльності Антимонопольного комітету України, частина його функції має бути передана на виконання приватним особам; внесення змін до назви та змісту Глави 21 Господарського кодексу України, спрямованих на розмежування державного регулювання ціноутворення та державної тарифної політики; доповнення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» положенням про те, що рішення суб’єктів державного контролю (нагляду), які спрямовуються на заборону, обмеження або припинення діяльності суб’єктів господарювання, мають пройти попередню судову перевірку на відповідність їх закону, тобто адміністративний суд має дати дозвіл на застосування до суб’єктів господарювання примусових заходів.
Основними рисами організаційних інструментів участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах є те, що вони застосовуються не за ініціативою публічної адміністрації, а внаслідок відповідного звернення суб’єкта господарювання; їх вплив на суб’єктів господарювання має опосередкований характер, він не тягне за собою примушення їх до певної діяльності (рішень чи бездіяльності); наслідком застосування організаційних інструментів є розширення сфер (можливостей) функціонування суб’єктів господарювання. Інакше кажучи, зазначені організаційні інструменти носять для їх правового статусу не обмежувальний, а навпаки розширювальний характер.
Аналіз правових актів, які регламентують взаємовідносини публічної адміністрації та суб’єктів господарювання, дозволив до переліку організаційних інструментів діяльності останньої віднести: реєстрацію суб’єктів господарювання; ліцензування; патентування; стандартизацію та сертифікацію.
З метою поліпшення ефективності організаційних інструментів участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах запропоновано: у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» закріпити принципи належного урядування; також доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею, яка передбачала б адміністративну відповідальність державних реєстраторів за порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», зокрема строків проведення державної реєстрації суб’єктів господарювання; доповнити Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» переліком принципів ліцензування (ліцензійної процедури); прийняти спеціальний законодавчий акт з питань квотування товарів та послуг; спеціальний законодавчий акт з питань визначення (формування) нормативів та лімітів.
Заходи сприяння розвитку економіки або фінансові механізми участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах принциповим чином відрізняються від відповідних прямих та організаційних механізмів. Їх головна особливість та специфіка полягає у тому, що вони, фактично, розширюють правовий статус суб’єктів господарювання. Це досягається або через надання фінансової підтримки останнім, або через звільнення їх від сплати обов’язкових платежів. Завдяки такій політиці держава може досягати одночасно декілька цілей: по-перше, сприяти розбудові тих галузей чи сфер господарювання, які з певних причин не розвиваються у країні; по-друге, налагоджувати конструктивні, партнерські відносини із приватним сектором, знаходячи в останньому підтримку (моральну, організаційну, фінансову тощо), необхідну для реалізації «непопулярних» державних програм; по-третє, заохочувати впровадження у технологічні, виробничі процеси інноваційних технологій.
Встановлено, що фінансові механізми участі публічної адміністрації у адміністративно-господарських відносинах нині не є ефективними. Вони вимагають як організаційного, так і правового удосконалення, яке має здійснюватися насамперед через визначення на законодавчому рівні: випадків та умов заборони надання субсидій, дотацій та/або податкових пільг суб’єктам господарювання; механізмів перевірки дотримання процедур надання фінансової допомоги суб’єктам господарювання; спрощеної та ускладненої процедур надання фінансової допомоги суб’єктам господарювання; видів фінансової допомоги суб’єктам господарювання, а також їх особливостей; процедур інвентаризації наданої суб’єктам господарювання фінансової допомоги, а також результатів її використання. Зазначені питання могли б бути вирішені шляхом прийняття Закону України «Про фінансову допомогу суб’єктам господарювання».
Зараз у межах інституту державного замовлення об’єднано значну кількість правових актів різної правової природи. Це негативно позначається на функціонуванні названого інституту, оскільки призводить до того, що публічна діяльність представників держави починає будуватися за принципами приватного права, тоді як приватноправові відносини наповнюються публічними елементами. Така ситуація не йде на користь ні державі, ні суб’єктам господарювання. З огляду на це, необхідним вбачається «розкладання» інституту державного замовлення на дві складові, з подальшим розміщенням їх, відповідно, у межах адміністративно-господарського права та приватногосподарського права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Принцип верховенства права у сфері виконавчої влади: питання теорії та практики реалізації / В. Авер’янов // Право України. – 2010. – № 3. – С. 72–79.
2. Авер’янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2003. – № 5. – С. 117–122.
3. Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органа государственного управления / В. Б. Аверьянов. – К. : Наук. думка, 1979. – 149 с.
4. Агошкова Е. Б. Эволюция понятия системы / Е. Б. Агошкова, Б. В. Ахлибининский // Вопросы философии. – 1998. – № 7. – С. 170–179.
5. Административное право России : курс лекций / [К. С. Бельский и др.] ; под ред. Н. Ю. Хаманевой. – М. : ТК Велби ; Изд-во Проспект, 2008. – 704 с.
6. Административное право Украины : учеб. [для студ. высш. учеб. заведений юрид. спец.] / [Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др.] ; под ред. проф. Ю. П. Битяка. – 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков : Право, 2003. – 576 с.
7. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / авт.-упоряд. В. П. Тимошук. – К. : Факт, 2003. – 496 с.
8. Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики : настільна книга судді / за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Істина, 2007. – 608 с.
9. Адміністративне право : підручник / [Ю. П. Битяк (кер. авт. кол.), В. М. Гаращук, В. В. Богуцький та ін.] ; за заг. ред. Ю. П. Битяка, В. М. Гаращука, В. В. Зуй. – Х. : Право, 2010. – 624 с.
10. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). – К. : Вид-во «Юрид. думка», 2004– . – Т. 1. Загальна частина. – 2004. – 584 с.
11. Адміністративний кодекс УРСР // Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського Уряду України. – 1927. – № 63–65.
12. Адміністративно-правове регулювання у сфері господарювання (адміністративно-господарське право) : [колективна монографія] / за заг. ред. В. В. Галунька. – Херсон : ХМТ, 2011. – 185 с.
13. Азми Д. М. Отраслы права как элемент структуры права (частноправовой аспект) / Д. М. Азми, С. Ю. Филиппова // Право и государство: теория и практика. – 2007. – № 12. – С. 43–51.
14. Алексеев С. С. Право. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Издат. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 823 с.
15. Алексеев С. В. Концепция административно-хозяйственного правоотношения / С. В. Алексеев // Закон и право. – 2005. – № 3. – С. 63–68.
16. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С. С. Алексеев. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 752 с.
17. Андреєв Д. О. Адміністративно-господарські санкції / Д. О. Андреєв // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007. – № 4. – С. 221–222.
18. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Андрійко Ольга Федорівна. – К., 1999. – 390 с.
19. Анохіна І. Поняття та правовий статус органів державного регулювання суб’єктів природних монополій / І. Анохіна // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С. 32–35.
20. Антологія міжнародного поліцейського права. (Історія. Предмет. Методи. Норми. Класифікація) : у 2 т. / під заг. ред. Ю. І. Римаренка (керівник), В. В. Коваленка, В. І. Олефіра та ін. – Херсон : Айлант, 2010– . – Т. І. Від камералістики до поліцеїстики. – 2010. – 724 с.
21. Антологія української юридичної думки : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.] ; упоряд.: Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов, І. Б. Усенко ; відп. ред. Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов. – К. : Вид. Дім «Юрид. книга», 2003– . – Т. 5. Поліцейське та адміністративне право. – 2003. – 600 с.
22. Антонова В. П. Административно-правовое регулирование экономики (пятые «Лазаревские чтения») / В. П. Антонова // Государство и право. – 2001. – № 11. – С. 5–21.
23. Аржанов М. О принципах построения системы советского социалистического права / М. О. Аржанов // Советское государство. – 1939. – № 3. – С. 26–35.
24. Архипов К. Организация советского управления (Первая часть «административного кодекса») / К. Архипов // Власть Советов. – 1923. – № 3. – С. 32–37.
25. Бадалов Л. М. Антимонопольное регулирование национальной экономики / Л. М. Бадалов. – М. : Изд-во РЭА, 1999. – 100 с.
26. Банасевич І. Державне замовлення та державний контракт: поняття, особливості, юридична природа / І. Банасевич // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 8. – С. 121–124.
27. Банасевич І. До питання про зміст договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням / І. Банасевич // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 10. – С. 7–10.
28. Бандурка А. М. Административный процесс : учебник / А. М. Бандурка, Н. М. Тищенко. – Харьков : Изд-во НУВД, 2001. – 353 с.
29. Банчук О. А. Публічне і приватне право: історія українських вчень та сучасність / О. А. Банчук. – К. : Конус-Ю, 2008. – 184 с.
30. Батрин С. Господарське право як самостійна галузь права: до постановки питання / С. Батрин // Юридична Україна. – 2010. – № 1. – С. 92–96.
31. Бачило И. Л. Функции органов управления: Правовые проблемы оформления и реализации / И. Л. Бачило. – М. : Юрид. лит., 1976. – 198 с.
32. Бекирова Э. Э. К вопросу об определении видов хозяйственной деятельности подлежащих лицензированию / Э. Э. Бекирова // Ученые записки Таврическ. нац. ун-та им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2008. – Т. 21 (60). – № 2. – С. 151–157.
33. Бекирова Э. Правоотношения в сфере лицензирования определенных видов хозяйственной деятельности / Э. Бекирова // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 12. – С. 87–90.
34. Бекірова Е. Е. Правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «господарське право; господасрько-процесуальне право» / Е. Е. Бекірова. – Донецьк, 2006. – 17 с.
35. Беликова К. М. Опыт антимонопольного регулирования в странах МЕРКОСУР / К. М. Беликова // Государство и право. – 2009. – № 8. – С. 97–100.
36. Бельский К. С. О функциях исполнительной власти / К. С. Бельский // Государство и право. – 1997. – № 3. – С. 14–21.
37. Бельский К. С. Полицейское право : лекционный курс / К. С. Бельский ; под ред. А. В. Куракина. – М. : Изд-во «Дело и Сервис», 2004. – 816 с.
38. Белявский Н. Н. Полицейское право (Административное право) / Н. Н. Белявский. – 2-е изд. – Юрьев : Типография К. Маттисена, 1910. – 372 с.
39. Беляневич О. А. Про види джерел господарського договірного права / О. А. Беляневич // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 10. – С. 46–55.
40. Берендтс Э. Н. Опыт системы административного права. Т. 1. Обзор истории административного права и истории его литературы / Э. Н. Берендтс. – Вып. 1. – Ярославль : Типолитография Э. Г. Фальк, 1898. – 262 с.
41. Бироваш М. Обложили данью / М. Бироваш // Корреспондент. – 2012. – № 21. – С. 26–29.
42. Білокурська О. Щодо поняття конституційних обов’язків / О. Білокурська // Право України. – 2004. – № 10. – С. 85–88.
43. Братусь С. К проблеме хозяйственно-административного права (против буржуазных извращений в хозяйственно-административном праве) / С. Братусь // Советское государство и революция права. – 1930. – № 11–12. – С. 146–167.
44. Брэбан Г. Французское административное право / Г. Брэбан ; пер. с фр. ; под ред. и со вступ. ст. С. В. Боботова. – М. : Прогресс, 1988. – 488 с.
45. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 50–51. – Ст. 572.
46. Варнавский В. Реформирование и субсидирование общественного транспорта в Великобритании / В. Варнавский // Мировая экономика и международные отношения. – 2005. – № 9. – С. 88–93.
47. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : Перун, 2001. – 1440 с.
48. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учеб. [для юрид. вузов] / А. Б. Венгеров. – 3-е изд. – М. : Юриспруденция, 2000. – 528 с.
49. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Вид. Дім «Ін-Юре», 2002. – 668 с.
50. Вінник О. М. Господарське право : курс лекцій / О. М. Вінник. – К. : Атіка, 2004. – 624 с.
51. Вісьтак М. Поняття, сутність та значення міжнародно-правових актів як джерел трудового права України / М. Вісьтак [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.radnuk.info/statti/253-trydpr/15402-2011-01-23-02-45-50.html.
52. Віхров О. Правовідносини з планування господарської діяльності державних і комунальних підприємств / О. Віхров // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 1. – С. 33–37.
53. Ворон Р. М. Реімбурсація як засіб господарсько-правового регулювання ціноутворення фармацевтичної продукції / Р. М. Ворон // Питання господарського права. – 2010. – № 5. – С. 105–109.
54. Галіцина Н. В. Ліцензування господарської діяльності як адміністративна процедура / Н. В. Галіцина // Право і безпека. – 2010. – № 5 (37). – С. 255–259.
55. Гамбург І. Формування та розвиток законодавства про технічне регулювання господарської діяльності / І. Гамбург // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 16–19.
56. Гаращук В. М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Гаращук Володимир Миколайович. – Х., 2003. – 412 с.
57. Генкин Д. М. К вопросу о систем