АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ …………………………..4
ВСТУП ........................................................................................................................... 5
Розділ 1. АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ ЯК ОБ’ЄКТ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ……………13
1.1. Генезис адміністративно-правового регулювання у сфері
автомобілебудування в Україні у законодавстві
та правовій доктрині ……………………………………………………….13
1.2. Поняття, ознаки автомобілебудування як об’єкту
адміністративно-правового регулювання ………………………………...32
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………….51
Розділ 2. ЕЛЕМЕНТИ АДМІНІНСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ
В УКРАЇНІ ………………………………………………………………....55
2.1. Мета, завдання, функції та принципи адміністративно-правового
регулювання у сфері автомобілебудування …………................................55
2.2. Система суб'єктів адміністративно-правового регулювання
у сфері автомобілебудування та особливості їх діяльності …………....80
2.3. Форми та методи адміністративно-правового регулювання
у сфері автомобілебудування, їх аналіз та класифікація …………….....114
Висновки до розділу 2 …………………………………………………………141
Розділ 3. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
У СФЕРІ АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ В УКРАЇНІ ………………...146
3.1. Аналіз зарубіжного досвіду адміністративно-правового
регулювання автомобілебудівною промисловістю та основні
передумови і пріоритети його запозичення
в Україні ………..........................................................................................146
3.2. Перспективи розвитку адміністративно-правового регулювання
у сфері автомобілебудування в Україні: теоретичні та практичні
аспекти ……..................................................................................................172
Висновки до розділу 3 …………………………………………………………186
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….................189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….............195
ВСТУП

Актуальність теми. Перехід економіки України до ринкових відносин та отримання нею статусу держави з ринковою економікою, актуалізує питання організуючого впливу на господарську діяльність у аспекті транспортного забезпечення, транспортного будування, у тому числі автомобілебудування, бо саме автомобільний транспорт займає значне місце в міжнародних, державних та регіональних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автомобілебудування є провідною підгалуззю машинобудування, стрижнем промислового виробництва транспортного устаткування. Індекси обсягу продукції автомобілебудівних підприємств за даними Збірнику «Промисловість України у 2001-2006 роках» Державного комітету статистики свідчать про систематичне зростання обсягів виробництва (до попереднього року) в даній сфері: 2001 рік – 114,6% , 2002 рік – 123,3%, 2003рік – 219,2%, 2004 рік – 163,3%, 2005 рік – 122,8%, 2006 рік – 132,2%, отже, обсяг продукції автомобілебудівних підприємств з 2000 року по 2006 рік збільшився на 6,2%. В розвинених країнах ця підгалузь є стратегічною, оскільки забезпечує розвиток багатьох суміжних галузей економіки, освоєння високих технологій, створення складного кінцевого продукту з високою часткою доданої вартості, а також зайнятість населення і належні відрахування до бюджетів усіх рівнів.
В контексті реформування загальних засад адміністративно-правового регулювання в Україні на сучасному етапі, і як наслідок, модифікації всіх елементів механізму відповідного регулювання, серед яких своє чільне місце посідає об’єкт, актуальності набуває питання визначення автомобілебудування як окремого об’єкту адміністративно-правового регулювання, виділення його специфічних рис, окреслення принципів, мети, функцій, завдань, кола суб’єктів, форм і методів адміністративно-правового регулювання у автомобілебудуванні, враховуючи загальнодержавну значущість останнього, а також обґрунтування основних пріоритетів подальшого розвитку відповідної підгалузі економіки, вдосконалення правових (зокрема адміністративно-правових) засад її державного регулювання.
У процесі виконання дисертації були використані наукові праці з філософії права, теорії держави та права, теорії управління, конституційного, адміністративного, господарського права, юридична публіцистика. Безпосередньо проблематиці адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування увага вчених-юристів, на жаль, не приділялася, в основному їх зусилля концентрувалися й продовжують зосереджуватися на дослідженні адміністративно-правового регулювання промисловістю взагалі, не поділяючи її на галузі та підгалузі, а також на розробці ідеї виділення транспортного права і, як наслідок, розробленні проекту Транспортного кодексу України. Фундаментальною базою для дисертаційного дослідження питань адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів: В. Авер'янова, О. Андрійко, Г. Атаманчука, Д. Бахраха, Ю. Битяка, І. Голосніченка, Г. Забарного, Р. Калюжного, С. Ківалова, Л. Коваля, Т. Коломоєць, В. Колпакова, І. Коліушка, А. Комзюка, Т. Кравцової, Н. Нижник, О. Рябченко, Л. Савченко, А. Селіванова, Ю. Тихомирова, В. Шкарупи, В.Цвєткова, Л. Юзькова і ряду інших, які присвячені проблемам адміністративно-правового регулювання промисловістю, проаналізовані та використані також праці українських та російських вчених-юристів, які досліджують питання виокремлення та формування засад транспортного права - В. Гіжевського, Е. Демського, В. Развадовського, В. Синцова та ін. Опрацьовані та використані праці українських та російських вчених-економістів, що вивчають економічний потенціал і розвиток автомобілебудівної промисловості України: К. Гапотченко, Г. Кіндрацької, О. Ломакіної, Н. Мартиненко, М. Мостового, В. Нємцова, А. Семенова, Г. Семенова, В. Ченцова, А. Шегди, І. Ямпольської та ін.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планів досліджень юридичного факультету Запорізького національного університету на 2003 – 2008 рр. та спеціальної науково-дослідної теми «Основні напрямки реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції» (номер державної реєстрації 0104U004048), крім того тема дисертації пов’язана з підготовкою змін до законодавства України про автомобілебудування.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних та нормативних джерел, в тому числі і перспективного законодавства, визначити особливості адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в зазначеній сфері та практики його застосування.
Згідно з поставленою метою, завданнями дослідження є:
- аналіз історичного розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, визначення основних етапів його становлення із формулюванням специфічних особливостей кожного;
- характеристика положень сучасної правової доктрини щодо визначення адміністративно-правових засад регулювання у сфері автомобілебудування;
- визначення та окреслення специфічних ознак автомобілебудування як об’єкта адміністративно-правового регулювання;
- з’ясування співвідношення термінів «державне управління», «державне регулювання», «адміністративно-правове регулювання» у сфері автомобілебудування в Україні;
- здійснення системного аналізу елементів механізму адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування;
- узагальнення зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування та основних передумов його запозичення в Україні;
- визначення та окреслення перспектив розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, формулювання ключових проблем, пов’язаних із ефективним функціонуванням даної машинобудівної підгалузі в Україні;
- розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері адміністративно-правового регулювання автомобілебудуванням в Україні.
Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які виникають у процесі адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування.
Предмет дослідження - теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедура здійснення адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо). Так, діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються в сфері адміністративно-правового регулювання автомобілебудуванням, дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрямки і закономірності в цілому. Історично-правовий метод передбачає вивчення адміністративно-правового регулювання автомобілебудуванням у його розвитку, виявлення зв’язку минулого і сьогодення (підрозділи 1.1, 2.1, 3.2), системно-структурний підхід застосовувався при визначенні суб’єктів відносин в сфері адміністративно-правового регулювання автомобілебудівною промисловістю як певної організаційної структури (2.2), логіко-семантичний для формулювання відповідних дефініційних конструкцій (1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.2). Важливого значення набуває також порівняльно-правовий метод, який дозволяє виявити переваги та недоліки зарубіжного досвіду організації і функціонування автомобілебудування (3.1), та соціологічний метод щодо з’ясування думки фахівців-практиків щодо проблеми, яка досліджується (підрозділи 1.2, 2.3, 3.1, 3.2). Методи моделювання, аналізу та синтезу були використані при розробці пропозицій з удосконалення законодавства. Специфіка об’єкту, що досліджується, його міжгалузевий характер передбачає застосування цілого ряду наукових підходів: фундаментального, органічної єдності теорії і практики (1.2, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2), поєднання критичного і раціонального (1.2, 3.1, 3.2), порівняльно-ретроспективного (1.1), єдності логічного та системного підходу. Використання синергетичного наукового напрямку та комплексне застосування методів наукового пізнання сприяло дослідженню організаційно-правових питань адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в сукупності всіх елементів, єдності соціального змісту та юридичної форми, що сприяло підвищенню наукового й практичного значення отриманих результатів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим адміністративно-правовому регулюванню у сфері автомобілебудування в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих здобувачем особисто, які виносяться на захист:
вперше - спираючись на положення теорії адміністративного права, наводиться авторське визначення автомобілебудування як об’єкту адміністративно-правового регулювання, визначаються його специфічні властивості;
 проаналізовано генезис адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні у законодавстві та правовій доктрині, виділені етапи його розвитку із характеристикою специфічних рис кожного із них;
 детально охарактеризовано елементи механізму адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні – мета, завдання, функції, принципи, суб’єкти, методи та форми із їх класифікаційним розподілом та характеристикою потенціалу кожного різновиду;
- удосконалено – загальнотеоретичні положення щодо принципів, методів та форм адміністративно-правового регулювання, а також визначення системи суб’єктів адміністративно-правового регулювання;
- узагальнено теоретичні положення щодо дослідження вченими-юристами адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні у різні історичні періоди;
- систематизовано та узагальнено зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, визначено пріоритети його запозичення в Україні;
- дістало подальшого розвитку – обґрунтування необхідності внесення змін до системи суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, сформульовано пропозицію щодо виділення учасників адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування (автомобілебудівні корпорації, холдингові автомобільні компанії), які не наділені владними повноваженнями як суб’єкти адміністративно-правового регулювання, але сприяють формуванню правового потенціалу відповідного регулювання та практиці його застосування;
- розглянуто питання щодо співвідношення державного управління, державного регулювання та адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування та обґрунтовано пропозицію перспективного переходу від державного управління до державного, і зокрема адміністративно-правового, регулювання автомобілебудуванням у відповідній сфері суспільних відносин;
- на підставі комплексного аналізу чинного та перспективного законодавства, визначені основні тенденції подальшого розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні, сформульовані конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавства та практики його застосування, окремі пропозиції висловлені автором вперше.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і може вимірюватись за кількома параметрами:
 у науково-дослідній діяльності – результати дисертаційного дослідження поглиблюють існуючі уявлення про сучасний стан та основні тенденції розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування і можуть бути використані для подальших наукових досліджень з відповідної проблематики;
 у правотворчій та в правозастосовчій діяльності - результати дослідження містять ряд пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства, в тому числі, щодо розробки та прийняття спеціального законодавчого акту - Закону «Про автомобілебудування», запропоновані рекомендації можуть бути використані для підвищення ефективності практичної діяльності органів виконавчої влади в сфері реалізації функцій організації та забезпечення діяльності вітчизняних автомобілебудівних підприємств;
 у навчальному процесі – матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні студентам вищих навчальних закладів дисципліни «Адміністративне право України», враховані при підготовці відповідних підрозділів підручників і навчальних посібників з курсу «Адміністративне право України. Особлива частина», «Транспортне право України», а також наукових статей і повідомлень.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на підставі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на кафедрі адміністративного та господарського права юридичного факультету Запорізького національного університету, використовуються у навчальному процесі юридичного факультету ЗНУ (акт впровадження від 21.02.2007р.), Запорізького інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного МАУП (акт впровадження від 26.02.2007р.), ЗЮІ ДДУВС України (акт впровадження від 12.03.2007р.), розглянуті на нараді Науково-технічного центру Запорізького автомобілебудівного заводу (акт впровадження від 21.02.2007р.), на загальних зборах ТОВ «Торгово-промислової компанії «УКРАВТОДІМ» (акт впровадження від 21.02.2007р.). Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на дванадцяти науково-практичних та наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Влада і суспільство: проблеми взаємодії» (м. Запоріжжя, 18-19 листопада 2005р.); Всеукраїнській науково-практичній студентській конференції «Регіони України: історія становлення та проблеми сучасного розвитку» (м. Донецьк, 12 лютого 2006 р.); Першій Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, 24-25 лютого 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (м. Київ, 20-21 квітня 2006 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених «Проблеми боротьби зі злочинністю очима майбутніх правоохоронців» (м. Дніпропетровськ, 15 травня 2006 р.); Щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України» (м. Запоріжжя, 25-26 травня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Другі Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 17 вересня 2006 р.); Форумі вчених-адміністративістів Південно-східних регіонів України (м. Запоріжжя, 26-27 жовтня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реформування приватного права України» (м. Запоріжжя, 08 грудня 2006 р.), Всеукраїнській конференції з адміністративного права «Перспективи та проблеми адміністративної реформи в Україні» (м. Запоріжжя, 01-02 березня 2007 р.); Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (м. Запоріжжя, 23 березня 2007 р.).
Публікації. Основні висновки авторських досліджень знайшли відображення у п’ятнадцяти опублікованих наукових статтях та тезах доповідей на науково-практичних конференціях, три з яких надруковані у юридичних фахових виданнях, затверджених ВАК України. У співавторстві опубліковано навчальний посібник «Адміністративне право України» (здобувач у співавторстві розробив розділ 4 «Державне управління» С. 53-65.)
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки, із них список використаних джерел складається із 322 найменувань і займає 28 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розвитку розуміння сутності адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні. Сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання.
1. Генезис адміністративно-правового регулювання в сфері автомобілебудування у законодавстві можна умовно поділити на п’ять етапів, кожен з яких містить у собі декілька відносно самостійних стадій й відрізняється своєю специфікою: I етап – «початковий» (початок ХХ ст. – кінець 20-х рр. ХХ ст.) із плановою системою державного управління економікою, формуванням довготермінового плану розвитку, який охоплював розвиток 17 галузей промисловості, в тому числі і автомобілебудівної, започаткуванням основних засад адміністративно-правового регулювання в сфері автомобілебудування; II етап – «сталого розвитку» (кінець 20-х рр. - середина 60-х рр. ХХ ст.), для якого характерним є формування адміністративно-командної системи управління, прийняття численних та суперечливих за своїм змістом директив, які фіксували поступовий перехід від галузевого принципу державного управління до територіального й передбачали тотальне втручання держави в автомобілебудівну підгалузь; III етап – «перед реформаційний» (60-80 рр. ХХ ст.) з пріоритетом економічних методів державного регулювання, розвитком автомобілебудівних підприємств по принципу самоокупності та нормативним закріпленням відповідних змін; IV етап – «перехідний» (кінець 80-х рр. - початок 90-х рр. ХХ ст.) із закладанням нових правових основ регулювання в сфері автомобілебудування України переважно у вигляді законодавчих актів; V етап – «новітній» (з 1993 року і до цього часу) із ярко вираженою політикою державного протекціонізму, докорінним реформуванням чинної законодавчої системи щодо підтримки і розвитку автомобілебудівної промисловості, запозиченням передового зарубіжного досвіду.
У вітчизняній правовій доктрині періодизація адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування може бути максимально наближена до періодизації генезису адміністративно-правового регулювання у законодавстві, із урахуванням загальних тенденцій розвитку вітчизняної адміністративно-правової науки: I етап – (до 30-х рр. ХХ ст.) наукові роботи в основному присвячені висвітленню загальних засад державного регулювання промисловістю; II етап (до 60 рр. ХХ ст.) увага вчених-адміністративістів зосереджується на вивченні організаційної діяльності місцевих рад влади УРСР знову ж у тій сфері; III етап (60 – 90 рр. ХХ ст.) характеризується фрагментарним аналізом питань адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в контексті адміністративно-правового регулювання економікою, промисловістю, транспортом, промисловим будівництвом; IV етап (з 90 рр. ХХ ст. - до початку ХХІ ст.) фундаментальним підходом вчених-юристів до вивчення механізму адміністративно-правового регулювання економікою; V етап - сучасний – (з початку ХХІ ст. і до цього часу), якому притаманні оновлений погляд на сутність, призначення адміністративного права, поглиблене вивчення окремих проблемних питань адміністративно-правового регулювання промисловістю та транспортом, спеціалізація наукових досліджень, аналіз зарубіжного нормотворчого досвіду, пошук нових пріоритетів наукових досліджень, але і до цього часу відсутні комплексні наукові дослідження, присвячені безпосередньо адміністративно-правовому регулюванню у сфері автомобілебудування в Україні.
2. Проведені дослідження дозволяють констатувати, що на сьогоднішній день спостерігається поступовий перехід від державного управління до державного регулювання. Адміністративно-правове регулювання є частиною державного регулювання, і з точки зору уточнення правової термінології доцільним є застосування саме терміну адміністративно-правове регулювання у сфері автомобілебудування, оскільки він точно відображає той комплекс адміністративно-правових та інших відносин, які виникають у процесі організації та функціонування автомобілебудівної промисловості.
Адміністративно-правове регулювання автомобілебудуванням - це впорядковуючий цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини в сфері організації та функціонування автомобілебудівної промисловості, межі та сутність якого зумовлені міжгалузевим характером автомобілебудування, та який полягає в організації ефективної діяльності автомобілебудівної промисловості та контролю за її розвитком.
3. Автомобілебудування як об’єкт адміністративно-правового регулювання - це підгалузь машинобудування, до складу якої входять підприємства з виробництва легкових і вантажних автомобілів, автобусів, причепів, автонавантажувачів, мото- і вело- техніки, спеціальної автотехніки, а також супутніх комплектуючих виробів і запасних частин до них, що здійснюють систематичну виробничу, науково-дослідну господарську діяльність у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення, реалізацію та забезпечення автомобільними транспортними засобами суспільних та особистих потреб. Дефініцію слід закріпити або в Законі України «Про розвиток автомобільної промисловості України», замінивши нею термін «підприємство з виробництва автомобілів», який є обмеженим за змістом, не розкриває суттєвих рис автомобілебудування як підгалузі промисловості, як об’єкту адміністративно-правового регулювання, або, і це виглядає більш доречним, в новому Законі України «Про автомобілебудування», який буде визначати засади адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування.
4. Мету адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування можливо визначити як забезпечення ефективного функціонування автомобілебудівної промисловості та її сталий прогресивний розвиток шляхом вдосконалення чинного законодавства, в т.ч. шляхом систематизації нормативно-правових актів.
5. Завдання адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування: 1) адаптація до ринкових умов господарювання, формування ефективної конкурентоспроможної автомобілебудівної промисловості шляхом її державної підтримки; 2) створення необхідного підґрунтя для розвитку, стимулювання, інвестування вітчизняного автомобілебудування шляхом вдосконалення чинного законодавства; 3) забезпечення удосконалення автомобілебудівної продукції щодо міжнародних вимог з екології та технічної безпеки автотранспортних засобів.
6. Функціями адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування є прогнозування і моделювання, планування, координація, контроль та облік, інформаційне забезпечення, охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу автомобільного транспорту, безпечне функціонування сучасного національного автомобіля, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності автомобілебудівних підприємств.
7. Принципи адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування – це правила, основоположні ідеї, на підставі яких здійснюється ця діяльність. Такими принципами є: законність, демократизм, цілеспрямованість, ефективність, об'єктивність, розподіл влади, публічність, соціальна спрямованість, оптимізація регулюючого впливу, конкуренція, керованість, комплексність, контрольованість, єдиноначальність і колегіальність, централізація і децентралізація, плановість.
8. Форми адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування – це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами державної влади для реалізації поставлених перед ними регулюючих завдань. До них відносяться правові форми: прийняття нормативних та індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління, укладання адміністративних договорів, здійснення юридично-значимих дій та неправові форми: проведення організаційних заходів, здійснення матеріально-технічних операцій. Метод адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування - це сукупність різноманітних способів, прийомів та засобів здійснення безпосереднього й цілеспрямованого впливу державних органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі на автомобілебудівну промисловість України. Такими є: адміністративні й економічні, методи прямого та непрямого впливу, контроль, нагляд, спостереження, аудит, переконання, примус.
9. Суб'єктами адміністративно-правового регулювання в сфері автомобілебудування є система спеціально утворених зовнішньо відокремлених органів державної влади, які взаємодіють між собою, між якими розподілені певні державно-владні повноваження щодо державного регулювання в автомобілебудівній промисловості. Доцільно виділяти інституційні (загальні), суб’єкти галузевої компетенції, спеціальні суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування і контролюючі органи. Окремо необхідно виділяти учасників адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, які хоч і не наділені владними повноваженнями як суб’єкти адміністративно-правового регулювання, але беруть активну участь у виробленні пропозицій щодо розробки нових, внесення змін до діючих нормативно-правових актів в сфері вітчизняного автомобілебудування.
10. Основними тенденціями розвитку організаційно-правових засад адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні є: а) гармонізація вітчизняного законодавства в сфері автомобілебудування з європейським та міжнародним законодавством, а саме з вимогами щодо технічного регулювання в сфері безпеки, екології транспортних засобів, предметів обладнання та частин до них; б) зміна змісту та меж державного впливу на автомобілебудівну промисловість; в) зміна форм та методів адміністративно-правового регулювання вітчизняним автомобілебудуванням.
11. З метою усунення прогалин у правовій регламентації та вдосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері автомобілебудування, доцільним вбачається прийняти новий Закон України «Про автомобілебудування», в Загальній частині якого закріпити термінологічний ряд: автомобілебудування, автомобілебудівне підприємство, автомобілебудівне підприємство з інвестиціями, а також визначити мету, принципи, форми, методи, функції систему суб’єктів, їх повноваження, компетенцію; у Спеціальній частині Закону зосередити норми, що регулюватимуть процедуру підтвердження відповідності нового автомобільного транспортного засобу вимогам щодо викидів автомобільної техніки, виробленої для обігу на території України. Адміністративно-деліктна частина Закону матиме відсилочний характер до КпАП України, в якому доцільно закріпити засади адміністративної відповідальності автомобілебудівних підприємств за випуск продукції, яка не відповідає вимогам технічної та екологічної безпеки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Господарський кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144 (з наступними змінами та доповненнями).
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 52. – Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).
4. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.
5. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України – 2003. – № 11. – Ст. 461.
6. Про автомобільний транспорт: Закон України від 05 квітня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – Ст. 719.
7. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст. 243.
8. Про власність: Закон України від 07 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249 (з наступними змінами та доповненнями).
9. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки автомобілебудівної промисловості України: Закон України від 15 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 9. – Ст. 68.
10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні: Закон України від 07 грудня 2000 року // www.rada.gov.ua
11. Про внесення змін до Закону України «Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів»: Закон України від 30 листопада 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 8. – Ст. 93.
12. Про внесення змін до Закону України «Про розвиток автомобільної промисловості України»: Закон України від 06 липня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 34. – Ст. 436.
13. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682 (з наступними змінами та доповненнями).
14. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23 березня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 25. – Ст. 195.
15. Про державну контрольно-ревізійну службу України: Закон України від 26 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
16. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15 травня 2003 року // Юридичний вісник України. – 2003. – № 28 (12– 18 липня).
17. Про деякі питання ввезення на територію України та реєстрації транспортних засобів: Закон України від 06 липня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 34. – Ст. 435.
18. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України №1160-IV від 11 вересня 2003 р. //Голос України. – 2003. –14 жовтня. – № 193 – С.14-17.
19. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
20. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.
21. Про захист прав споживачів: Закон України від 12травня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30. – Ст. 379 (з наступними змінами та доповненнями).
22. Про звернення громадян: Закон України від 02 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256 (з наступними змінами та доповненнями).
23. Про концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 21 липня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 3. – Ст. 12.
24. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299 (з наступними змінами та доповненнями).
25. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 25 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170 (з наступними змінами та доповненнями).
26. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20– 21. – Ст. 190 (з наступними змінами та доповненнями).
27. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504 (з наступними змінами та доповненнями).
28. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – Ст. 28 (з наступними змінами та доповненнями).
29. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 26 червня 1991року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546 (з наступними змінами та доповненнями).
30. Про підтвердження відповідності: Закон України від 17 травня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32 – Ст. 169.
31. Про плату за землю: Закон України від 3 липня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 560 (з наступними змінами та доповненнями).
32. Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів: Закон України від 11 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 11. – Ст. 151 (з наступними змінами та доповненнями).
33. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квітня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 156 (з наступними змінами та доповненнями).
34. Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються на митну територію України): Закон України від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 2 (з наступними змінами та доповненнями).
35. Про приєднання України до Статуту Ради Європи: Закон України від 31 жовтня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 38. – Ст. 287.
36. Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами: Закон України від 10 листопада 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
37. Про розвиток автомобільної промисловості України: Закон України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 26. – Ст. 360 (з наступними змінами та доповненнями).
38. Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності: Закон України від 01 грудня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 12. – Ст. 101.
39. Про стандартизацію: Закон України від 17 травня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 24. – Ст. 1057.
40. Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні: Закон України від 19 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 47. – Ст. 294 (з наступними змінами та доповненнями).
41. Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 51. – Ст. 446 (з наступними змінами та доповненнями).
42. Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 10. – Ст. 85.
43. Про основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Постанова Верховної Ради України від 05 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради. – 1998 – № 38-39. – Ст. 248.
44. Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів ВРУ п’ятого скликання: Постанова Верховної Ради України від 11 липня 2006 року // Відомості Верховної Ради. – 2006 – № 35. – Ст. 304.
45. Про прийняття за основу проекту Закону України «Про внесення змін до законів України щодо підтримки автомобільної промисловості України»: Постанова Верховної Ради України від 12 грудня 2006 року // www. rada. gov. ua
46. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України від 30 квітня 2002 року // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 100.
47. Концепція адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року № 810 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
48. Концепція державної промислової політики: Указ Президента України від 12 лютого 2003 року № 102 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 7 – Ст. 943.
49. Положення про Міністерство економіки: Указ Президента України від 23 жовтня 2000 року № 1159 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 43. – Ст. 1826.
50. Про внесення змін до «Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики»: Указ Президента України від 10 січня 2005 року № 18 // Офіційний вісник України. –2005. – № 2. – Ст. 80.
51. Про забезпечення громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Указ Президента України від 15 вересня 2005 року № 1276 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 38. – Ст. 2363.
52. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року №1573 // Урядовий кур’єр. – 1999. – (17 грудня).
53. Про програму інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 39. – Ст. 1648.
54. Про розвиток соціального діалогу в Україні: Указ Президента України від 29 грудня 2005 року № 1871 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 52. – Ст. 3271.
55. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року №1572 // Урядовий кур’єр. – 1999. – (17 грудня).
56. Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 року № 1174 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 31. – Ст.1628.
57. Про утворення Міністерства транспорту та зв’язку: Указ Президента України від 16 липня 2004 року № 811 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 37. – Ст. 2448.
58. Положення про Державний департамент автомобільного транспорту: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 року №586 // Офіційний вісник України. – 2000. – №14. – Ст. 213.
59. Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 341 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 16. – Ст. 52.
60. Положення про Міністерство промислової політики України: Постанова Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року № 1538 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 45. – Ст. 2996.
61. Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України: Постанова Кабінету Міністрів України від 06 червня 2006 року № 789 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 23. – Ст. 1716.
62. Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок: Постанова Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 // Офіційний вісник України. – 1998. – №36. – Ст.1327; 1999. – №16. – Ст.650.
63. Правила проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 141 // Офіційний вісник України. – 1993. – № 7. – Ст. 145.
64. Про внесення змін до Інвестиційної програми виробництва вантажних автомобілів і автобусів відкритим акціонерним товариством «Луцький автомобільний завод»: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2005 року № 56 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 3. – Ст. 150.
65. Про внесення змін до Правил ввезення транспортних засобів на територію України: Постанова Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року № 1191 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 36. – Ст. 2412.
66. Про Єдиний митний тариф України: Декрет Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 року № 4-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 12. – Ст. 107.
67. Про затвердження Інвестиційної програми виробництва вантажних автомобілів, автобусів, комплектуючих виробів і запасних частин до них закритим акціонерним товариством «Львівський автомобільний завод»: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1100 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 30. – Ст. 1541.
68. Про затвердження Інвестиційної програми виробництва вантажних автомобілів і автобусів відкритим акціонерним товариством «Луцький автомобільний завод»: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2003 року № 1473 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 38. – Ст. 2030.
69. Про затвердження Інвестиційної програми виробництва вантажних автомобілів та автобусів товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод»: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2004 року № 1334 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 41. – Ст. 2712.
70. Про затвердження переліку статистичних показників порядку обліку і звітності з питань безпеки дорожнього руху: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 1993 року №1053 // www.rada.gov.ua
71. Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2006 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року № 151-р // www.rada.gov.ua
72. Про затвердження плану заходів щодо зменшення негативного впливу автомобільних транспортних засобів на довкілля на 2004-2010 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 січня 2004 року № 37-р // www.rada.gov.ua
73. Про затвердження Положення про службу безпеки дорожнього руху міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, їх об'єднань, установ і організацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 05 квітня 1994 року № 227 (з наступними змінами і доповненнями) // Законодавство України про дорожній рух: Зб. нормат.актів / Відп. ред. Е.Ф. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.130-135
74. Про затвердження Порядку звільнення від обкладення акцизним збором оборотів з реалізації легкових, вантажно-пасажирських автомобілів, мотоциклів, що виробляються українськими підприємствами усіх форм власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998року № 155 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 7. – Ст. 58.
75. Про затвердження Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 456 // www.rada.gov.ua
76. Про затвердження типових положень про Головне управління промисловості та розвитку інфраструктури обласної, управління промисловості та розвитку інфраструктури Севастопольської міської та відділ розвитку інфраструктури районної державної адміністрації: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 214 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 9. – Ст. 536.
77. Про концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року № 1496 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 33. – Ст. 1735.
78. Про перелік, обсяги і порядок ввезення товарів, що використовуються для будівництва та виробничої діяльності підприємств з виробництва автомобілів і комплектуючих виробів до них і не оподатковуються під час ввезення їх на митну територію України: Постанова Кабінету Міністрів України від 01 червня 2002 № 737 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 23. – Ст. 1110.
79. Про порядок визначеня переліку єдиних технічних приписів для колісних транспорних засобів, предметів обладнання та частин до них, які можуть бути встановлені та / або використані на колісних транспортних засобах: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2001 року № 143 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 7. – Ст. 281.
80. Про примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міських, районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 травня 1998 року № 748 // Офіційний вісник України. – 1998. – №21. – Ст. 770.
81. Про програму розвитку автомобілебудування: Постанова Кабінету Міністрів України від 15вересня 1993 року № 732 // www.rada.gov.ua
82. Про схвалення Концепції розвитку автомобільної промисловості та регулювання ринку автомобілів у період до 2015 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 452-р // Офіційний вісник України. – 2006. – № 31. – Ст. 361.
83. Перелік Правил ЄЕК ООН, які застосовують в Україні: Наказ Міністерства транспорту та зв’язку від 04 червня 2002 року № 361.
84. Порядок визначення переліку єдиних технічних приписів, що будуть застосовуватись Україною, для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах: Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України від 21 травня 2001 року № З01.
85. Правила ЄЕК ООН, які запроваджено в Україні як національні стандарти: наказом Держстандарту України від 24 липня 2002 року № 461.
86. Правила обов’язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя: наказ Держстандарту України від 17 січня 1997 року № 23.
87. Про затвердження Випуску № 69 «Автомобільний транспорт» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників: Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 14 лютого 2006 № 136.
88. Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993року №141 “Про затвердження Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів: наказ МВС України від 09 березня 1993 року № 122.
89. Про створення Соціально-економічної ради автомобільної галузі України при Міністерстві транспорту та зв'язку України: Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 14 квітня 2006 № 354.
90. Щодо затвердження Порядку визначення та затвердження обсягів увезення товарів (включаючи машинокомплекти) на митну територію України, складу машинокомплектів та технічних описів складових компонентів машинокомплектів, які використовуються для будівництва та виробничої діяльності підприємств з виробництва автомобілів і комплектуючих виробів до них: Наказ Міністерства промислової політики України від 24.06.2004 р. N 311.
91. Об утверждении специального технического регламента «О требованиях к выбросам автомобильной техникой, выпускаемой в обращение на территории Российской Федерации, вредных (загрязняющих) веществ»: Постановление Правительства Росийской Федерации от 12 ноября 2005года № 609 // автомобильная промышленность. – 2006. – № 5. – С. 1-6.
92. Концепція регулювання ринку автомобілів і розвитку автомобілебудівної промисловості в Україні до 2005року // Траспорт. – 2001. – №37 (154). – С.27 – 32.
93. Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2007рік: Проект // www.rada.gov.ua
94. Про внесення змін до Закону України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні: Проект Закону України від 18 червня 2002 року № 1235 // www.rada.gov.ua
95. Про розвиток автомобілебудівної промисловості України: Проект Закону України від 26 червня 2003 року // www.rada.gov.ua
96. Про прозвиток автомобілебудівної промисловості України: Проект Закону України від 02 липня 2003 року // www.rada.gov.ua
97. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки автомобілебудівної промисловості України: Проект Закону України від 29 жовтня 2003 року // www.rada.gov.ua
98. Про внесення змін до Закону України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні»: Проект Закону України від 16 жовтня 2006 року // www.rada.gov.ua
99. Про внесення змін до Закону України щодо підтримки автомобілебудівної промисловості України: Проект Закону України від 15 грудня 2006 року // www.rada.gov.ua
100. Про внесення змін до Закону України щодо підтримки автомобілебудівної промисловості України: Проект Закону України від 21 грудня 2006 року // www.rada.gov.ua
101. Про запровадження в Україні міжнародних екологічних вимог до автомобілів: Проект Закону України від 11 травня 2004 року // www.rada.gov.ua
102. Спеціальний технічний регламент щодо затвердження, допуску до експлуатації та використання колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин до них: Проект ДП «ДержавтотрансНДІпроект» // www.rada.gov.ua
Спеціальна література
103. Абліцов О. Перші плюси СП "АвтоЗАЗ-Деу" // Голос України. – 2002. – № 78 (2829). – (25 квітня). – С.4-8.
104. Авер’янов В.Б. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. – 2002. – № 3. – С. 20-27.
105. Авер’янов В.Б. Державне управління: теорія і практика. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
106. Авер'янов В.Б. До питання про поняття так званих «управлінських послуг» // Право України. – 2002. – № 6. – С. 125-127.
107. Агеєв В.Б. Проблеми гармонізації сфери підтвердження відповідності колісних транспортних засобів України із законодавством ЄС // Автошляховик України. Окремий випуск. – 2006. – № 9. – С. 5-7.
108. Административное право и процесс: Полный курс. – 2-ое изд., перераб. и доп. / Под ред. Ю.А. Тихомирова. – М.: Изд-во. Тихомиров, 2005. – 697 с.
109. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.А. Дмитриева, А.А. Евтеева, С.М. Петрова. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 1008 с.
110. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: «Право», 2001. – 528 с.
111. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – 584 с.
112. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т.: Т. 2. Особлива частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова) та ін. – К.: Юрид. думка, 2005. – 624 с.
113. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю. Ведєрнікова, В. Шкарупи. – К.: Центр навч. літ-ри, 2005. – 312 с.
114. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
115. Адміністративне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю.Гулєвської. – К.: Істина, 2007. – 216 с.
116. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. Т.1. – М.: Юрид. лит., 1981. – 360 с.
117. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х т. – Т.1. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – 396 с.
118. Алехин А.П, Козлов Ю.М., Кармолицкий А.А. Административное право Российской Федерации – Учебник. – М.: “Теис”, 1995. – 506 с.
119. Алехин А.П., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. Ч. 1. – М.: «Зерцало», 1996. – 640 с.
120. Андрійко О.Ф. Призначення і функції державного контролю //Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / Заг. ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Факт, 2003. – 370 с.
121. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.
122. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность / Отв. ред. В.Ф. Сиренко. – К.: Наукова думка, 1993. – 166 с.
123. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1997. – 400 с.
124. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (опыт системного исследования). – М.: Политиздат, 1973. – 390 с.
125. Бакуненко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики: Монографія. – К.: Вид. УАДУ, 2000. – С. 13.
126. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов. – М.: Издательство БЕК, 1997. – 368 с.
127. Бахрах Д.Н. Административное право России. – М.: Норма-Инфра-М, 2000. – 360 с.
128. Бахрах Д.Н. Основные понятия теории социального управления: Учебное пособие по спецкурсу. – Пермь: ПГУ, 1978. – 102 с.
129. Бернар И., Колли Ж.-К. Толковый экономический и финансовый словарь: французская, русская, немецкая, испанская терминология: В 2-х т. – Т. 2 / Пер. с франц. – М.: Международные отношения, 1997. – 760 с.
130. Борисов Г.А. О системе принципов, действующих в правовой сфере // Проблемы правоведения: Межвед. науч. сб. – К.: Вища шк., 1976. – Вып. 34. – С. 14-15.
131. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. М., 1976. – С.216-2250.
132. Васильєв А., Мілашевич А. Правове управління транспортною системою України: окремі проблеми // Право України. – 2000. – № 1. – С.13-15.
133. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
134. Вітвіцький С.С. Форми та методи державного контролю у сфері підприємницької діяльності. // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 20. – С. 188-192.
135. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. – 668 с.
136. Виханський О.С. Стратигическое управление: Учебник. – М.: МГУ, 1995. – 252 с.
137. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2004. – 624 с.
138. Гапотченко К.В. Управління підприємствами автомобілебудівної промисловості України в умовах протекціонізму: Дис. … канд. економ. наук / Київський національний економічний університет. – К., 2003. – 173 с.
139. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні. – Х.: Фоліо, 2002. – 173 с.
140. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. – М.: ЮНИТИ, 1997. – 501 с.
141. Гибсон Дж.Л., Иванцевич Д.М., Донелли Д.Х.-мл. Организации: поведение, структура, процессы: Пер. с англ. – 8-е изд. – М.: Инфра-М, 2000. – 662 с.
142. Гіжевський В.К., Мілашевич А.В. Правове регулювання транспортною системою України: (Науково-практичне видання). – К., 2000. – 141 с.
143. Годунов А.А. Введение в теорию управления. – С. 33.
144. Головина А.Н., Разлетовская Е.В. Глобальные маркетинговые стратегии автомобильных корпораций // Маркетинг в России и зарубежом. – 2002. – №5. – С. 94-103.
145. Горшнев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. – М.: Юрид.лит., 1987. – 176 с.
146. Грохольський В.Л., Мілашевич А.В. Транспортне право: Зб. термінів / МВС України; Одес. інс-т внутр. справ. – Одеса: НД РВВ ОІВС, 2000. – 113 с.
147. Гурне Б. Введение в науку управлення: Пер. с франц. Г.С. Яковлева; Ред. и вступ. статья М.И. Пискотина. – М.: «Прогресс», 1969. – 429 с.
148. Гурне Б. Державне управління: Пер. с франц. – К.: Основи, 1993. – 166 с.
149. Гусаров А.П., Грушников В.А. Система управления кач