АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС ЗА УМОВ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

БІДЕЙ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 351.741

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС ЗА УМОВ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Константінов Сергій Федорович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ РЕЖИМУ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ……………………..………………..…13
1.1. Адміністративно-правові режими в теорії адміністративного права...13
1.2. Поняття надзвичайної ситуації як умови введення надзвичайного стану………………………………………………………………………....…41
1.3. Поняття режиму надзвичайного стану як одного з видів адміністративно-правових режимів……………………………………….....55

РОЗДІЛ 2. СВІТОВИЙ ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ РЕЖИМУ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ……………………….……………………75
2.1. Інститут надзвичайного стану в історії…..……………………………75
2.2. Інститут надзвичайного стану в іноземних державах………..…….....90
2.3. Дотримання органами внутрішніх справ міжнародних стандартів забезпечення прав та свобод людини за умов надзвичайного стану………..

РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЖИМУ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ……..….109
3.1. Завдання органів внутрішніх справ при забезпеченні режиму надзвичайного стану………………………………………………………...109
3.2. Види тимчасових заходів і обмежень, які застосовуються при встановленні режиму надзвичайного стану…………………………….….125
3.3. Проблеми вдосконалення законодавчого регулювання та практики забезпечення органами внутрішніх справ режиму надзвичайного стану…..156

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………164

ДОДАТКИ…………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...172

Перелік умовних скорочень

ДГБ – Департамент громадської безпеки.
ДГІРФО – Департамент громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.
ДМС – Державна міграційна служба.
ДІМ – дільничний інспектор міліції.
КпАП – Кодекс про адміністративні правопорушення України.
МВС – Міністерство внутрішніх справ України.
ОВС – органи внутрішніх справ.
ОРД – оперативно-розшукова діяльність.
ППСМ – патрульно-постова служба міліції.
ДАІ – Державна автомобільна інспекція.

ВСТУП

Актуальність теми. Жодна держава світу не застрахована від періодичного виникнення різного роду екстремальних ситуацій, конфліктів, хвилювань, катастроф тощо. Тому в Україні, як і в будь-якій іншій країні, може виникнути ситуація, за якої постане необхідність введення надзвичайного стану, коли для забезпечення правопорядку на всій території країни або її частини буде потрібним вжиття особливих організаційно-правових заходів захисту прав і свобод громадян і ліквідації наслідків цих екстремальних ситуацій.
Особлива роль при цьому приділяється органам внутрішніх справ. Це спеціально уповноважені державою органи, діяльність яких безпосередньо спрямована на захист прав громадян. Для цього співробітники органів внутрішніх справ наділені законодавцем широкими повноваженнями, реалізуючи які вони захищають права і свободи громадян. Крім того, до компетенції цих органів належить безпосереднє забезпечення режиму надзвичайного стану – тобто такого режиму, під час якого застосовуються особливі методи правового регулювання, і, як захід крайньої необхідності – обмеження прав та інтересів людини і громадянина. Це означає, що діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення режиму надзвичайного стану потрібно приділити увагу не меншу, ніж дотриманню законних прав та інтересів особи, гарантованих Конституцією.
Надзвичайний стан за час існування України держави вводився кілька разів у тому або іншому регіоні. У 2008 році – в Криму, на ґрунті епізоотії, що була наслідком поширення пташиного грипу; кілька разів – у західних областях України, зокрема – у 2008 році – внаслідок повеней, що викликали повне руйнування об'єктів інфраструктури, знищення об'єктів всіх форм власності, нерухомості, загибель людей. В Україні останнім часом щороку реєструється до 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру, внаслідок яких гинуть тисячі людей. Сума заподіяних при цьому збитків становить близько 205 млн. грн.
Політика держави стосовно вирішення проблем запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям і ліквідації їх наслідків знаходить своє відображення у чинному законодавстві України. На сьогодні ці питання прямо або опосередковано регулюють понад 200 нормативно-правових актів різної юридичної сили. Проте, кількісне зростання нормативно-правової бази, яка забезпечує відповідну сферу, не означає її якісної досконалості. Існуюче законодавство не являє собою єдиної системи, у ньому є неузгодження, розбіжності тощо. Це, перш за все, пов'язано з тим, що розвиток відповідного законодавства не спирається на чітко визначене науково-теоретичне підґрунтя.
Значущість і необхідність подальшого теоретичного розроблення проблем діяльності органів внутрішніх справ за умов надзвичайного стану, порядку його введення, меж і підстав обмеження прав і свобод людини і громадянина визначають необхідність уваги до глибшого і обґрунтованого вирішення актуальних проблем тематики даного дослідження. До останнього часу в Україні не було комплексних робіт з адміністративного права, присвячених проблемі надзвичайного стану і діяльності органів внутрішніх справ з його забезпечення. Окремі аспекти даної проблеми вісвітлювалися у дисертації С.В. Пєткова, а також у публікаціях С.С. Алексєєва, С.А. Анікієнко, О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, В.М. Гєссена, Б.В. Ємєльянова, А.Е. Жалінского, В.М. Комарницького, С.О. Кузніченко, В.В. Лозбінєва, С.К. Могила, В.Б. Рушайло, Ю.А. Тіхомірова. При цьому вказані розробки присвячувалися вузькогалузевому, практичному питанню організації діяльності органів внутрішніх справ у надзвичайних ситуаціях без зв'язку з режимом надзвичайного стану, або суміжним темам – правовому регулюванню режиму зон надзвичайних екологічних ситуацій (В.М. Комарницький). Теорія ж адміністративно-правових режимів, зокрема – надзвичайного стану, залишається поки що малодослідженою, тоді як в Російській Федерації існує досить розроблена теоретична та нормативна база. Ситуація почала змінюватися лише нещодавно – після захисту дисертацій С.О. Кузніченка, А.В. Басова, С.О. Магди, Є. Ю. Соболя, А.С. Спаського, які висвітлювали питання як реалізації інституту надзвичайного стану силами органів внутрішніх справ, так і теоретичні аспекти інституту надзвичайного стану. Беручи до уваги істотний внесок зазначених авторів у розвиток системи наукових поглядів на тему, що цікавить нас, залишається, все ж таки, констатувати необхідність подальшого дослідження цього напряму, у зв'язку з чим це дослідження здійснено на основі самостійних висновків і самостійного осмислення проблеми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98, Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 р.р., затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755 (п. 1.1 № 20), Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 р.р., затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347, Концепції державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1911-р, Плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університеті внутрішніх справ на 2009 р. (п. 6), тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 19 від 28 січня 2009 р.).
Метою дослідження є вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ за умов надзвичайного стану з точки зору новітніх вітчизняних і зарубіжних досліджень, а також аналіз актуальних аспектів теорії і практики та вироблення пропозицій щодо вдосконалення правового режиму надзвичайного стану, як особливого правового режиму діяльності державного механізму, органів місцевого самоврядування, установ, організацій незалежно від організаційно-правових форм і форм власності.
В рамках досягнення поставленої мети автором було поставлено і вирішено такі завдання:
 вивчити теоретичні аспекти і виявити природу правового режиму надзвичайного стану як одного з видів спеціальних адміністративно-правових режимів, порядок його введення, межі обмеження прав і свобод людини і громадянина під час його застосування;
 здійснити аналіз і дати оцінку системи організаційного забезпечення діяльності ОВС за умов надзвичайного стану;
 визначити роль органів внутрішніх справ при забезпеченні режиму надзвичайного стану;
 визначити критерії законності обмеження прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією. Сформулювати їх і рекомендувати до законодавчого закріплення;
 виявити недоліки практики введення інституту надзвичайного стану, вказати законодавчі і організаційні проблемі, визначити способи їх подолання;
 вивчити існуючу національну нормативну базу з питань діяльності органів внутрішніх справ за умов надзвичайного стану;
 виявити позитивний іноземний та історичний досвід діяльності органів внутрішніх справ за умов надзвичайного стану.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі діяльності органів внутрішніх справ за умов надзвичайного стану.
Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ за умов надзвичайного стану.
Методи дослідження. У роботі використовувалися формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний, структурно-функціональний, класифікаційний методи дослідження, а також метод системного аналізу. За допомогою формально-логічного методу проаналізовано понятійно-термінологічний апарат, сформовано висновки, що є фундаментальними теоретичними положеннями. Порівняльно-правовий метод дозволив скласти різні масиви правових норм, які регулюють стосунки у цій сфері, звернутися до зарубіжного досвіду регулювання і правозастосування. Завдяки методу історичного аналізу досліджувалися правові явища, розглянуті в їх історичній динаміці. Застосування структурно-функціонального методу дало змогу внести впорядкованість у розгляд управлінської діяльності органів, які забезпечують режим надзвичайного стану. Класифікаційний метод дав можливість диференційовано підійти до аналізу вузькогалузевих і різних за змістовною спрямованістю правових норм, які діють у відповідній сфері. Метод системного аналізу допоміг серед всіх проблем, пов'язаних із застосуванням надзвичайних заходів, виявити організаційні, соціальні, та правові, в зв'язку з чим автором були надані рекомендації щодо їх подолання.
В процесі дослідження були використані досягнення адміністративного права, а також інших галузей права, зокрема конституційного, теорії держави і права, міжнародного права, а також інших наук – безпеки життєдіяльності, історії тощо.
Нормативну базу дослідження склали числені нормативні акти, присвячені питанням забезпечення режиму надзвичайного стану, регулювання діяльності органів внутрішніх справ, а також можливості застосування методів державного примусу в умовах надзвичайного стану, а також іноземне законодавство і міжнародно-правові акти у галузі захисту прав особи в умовах надзвичайних ситуацій.
Емпірична база представлена особистими спостереженнями автора наслідків надзвичайної ситуації під час поїздки в західні області України, що постраждали від повені 2008 року й аналізом стану справ у роботі із забезпечення правопорядку в постраждалих районах. У процесі дослідження було проанкетовано 528 осіб, з яких 385 працівники міліції.
Наукова новизна дисертаційного дослідження вбачається в тому, що дана робота є одним з перших досліджень, у якому на монографічному рівні у вітчизняній юридичній літературі в межах єдиної і цілісної наукової роботи вивчаються з позицій всіх галузей права суть правового режиму надзвичайного стану і роль органів внутрішніх справ із його забезпечення.
Висновки, сформовані автором, є науковою новизною, і виносяться на захист у вигляді наступних положень:
вперше:
 зроблено висновок про те, що історично режим надзвичайного стану тісно пов'язаний з інститутом диктатури (інститутом надзвичайних повноважень), проте, при цьому спрямований на захист демократичних суспільних і державних інститутів;
 запропоновано на законодавчому рівні закріпити критерії правомірності обмеження прав і свобод особи під час надзвичайного стану;
 запропоновано на законодавчому рівні закріпити можливості спрямування на вимогу оперативного штабу і Кабінету Міністрів сил і засобів підрозділів МВС з одних регіонів країни до інших, якщо стан справ в останніх свідчить про таку необхідність;
 обґрунтувано положення про те, що адміністративно-правовий примус може поширюватися на невизначено велике коло осіб, незалежно від факту здійснення ними протиправних діянь;
 робиться висновок про те, що під час режиму надзвичайного стану ця властивість адміністративного примусу, що відрізняє його від інших видів правого примусу, найбільше проявляє себе саме під час забезпечення режиму надзвичайного стану і ліквідації надзвичайної ситуації;
удосконалено:
 нормативно-правове регулювання діяльності ОВС за умов надзвичайного стану;
 поняття правового режиму надзвичайного стану;
 організаційні засади діяльності міліції за умов надзвичайного стану;
 порядок переведення міліції на посилений варіант несення служби;
 класифікацію форм та методів діяльностіміліції за умов надзвичайного стану;
набули подальшого розвитку:
 законодавче закріплення можливості припинення або обмеження діяльності місцевих органів влади і місцевого самоврядування в умовах надзвичайного стану;
 механізм забезпечення прав людини за умов надзвичайного стану;
 підходи до визначення правового режиму надзвичайного стану.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається комплексною розробкою теоретичних положень про правовий режим надзвичайного стану.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що воно розвиває наукові підходи до вирішення важливих завдань забезпечення прав і свобод громадян в Україні з боку державних органів, що забезпечують режим надзвичайного стану, і органів внутрішніх справ зокрема, а також дозволяє удосконалити відповідне законодавство, зокрема – Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану». Сформульовані в дисертації висновки та пропозиції використовуються:
 у правозастосовній діяльності Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (акт впровадження від 24.12.2010 р.
 у навчально-науковій роботі – при викладанні курсів «Адміністративне право і процес», «Діяльність судових і правоохоронних органів» та вдосконаленні нормативної бази України (акт впровадження результатів дисертаційної роботи Чорнорморського державного університету ім. Петра Могили від 1 листопада 2010 р).
 результати проведеного дослідження також можуть бути використані в науково-дослідній роботі для подальшої розробки теоретичних питань, пов’язаних з правовим режимом надзвичайного стану в Україні, удосконалення діяльності державних органів влади у сфері захисту прав, свобод та законних інтересів громадян за умов його введення.
Апробація результатів дослідження. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки обговорювались на засіданнях кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ, а також оприлюднені на науково-практичних конференціях та семінарах: «Ольвійський форум – 2010: стратегії України в геополітичному просторі» (11-15 червня 2010 р., м. Ялта); «Могилянські читання – 2009. Досвід та тенденції розвитку суспільства в Україні: глобальний, національний та регіональний» (26-30 жовтня, 2009 р. м. Миколаїв); «Ольвійський форум – 2009: стратегії України в геополітичному просторі» (11-14 червня 2010 р., м. Ялта); «Ольвійський форум – 2008: стратегії України в геополітичному просторі» (5-8 червня 2008 р., м. Ялта).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Початок нового тисячоліття ознаменовано важливими змінами в діяльності держав, які обумовлюються як унікальністю, неповторністю кожної держави, так і глобалізацією, яка все більше посилюється. Зокрема, вплив людини на навколишнє середовище починає все більшою мірою позначатися в розростанні як природних, так і техногенних та соціальних катаклізмів і катастроф. Стала очевидною необхідність ефективного міжнародного співробітництва та відмова держав від частини свого суверенітету в питаннях вирішення екологічних, соціально-політичних, військових і економічних проблем. Нещодавня повінь у західних областях України показує, наскільки важлива в надзвичайних ситуаціях іноземна допомога і сприяння.
Очевидно, що сучасна Українська держава все частіше буде діяти в екстремальних ситуаціях, для чого вона має вносити певні корективи в методи діяльності традиційних державних органів і створювати нові структури, максимально здатні за своїм характером до такого роду діяльності. Для України здатність державної влади діяти ефективно в екстремальних умовах має особливе значення з урахуванням трагедії в Чорнобилі. При цьому мова йде не тільки про виділення в системі функцій нашої держави самостійного напрямку її діяльності в екстремальних ситуаціях. Актуальними є, по-перше, її нормативно-правове забезпечення, по-друге, державно-інституційне оформлення і, по-третє, фінансування, яке забезпечує ефективну діяльність відповідних органів.
З урахуванням глобалізаційних тенденцій, не менш важливим є приведення національного законодавства про надзвичайні ситуації та правовий режим надзвичайного стану у відповідність до міжнародних стандартів захисту прав і свобод особистості в умовах надзвичайного стану. Можна сміливо зауважити, що державу характеризує не тільки той факт, як швидко і ефективно усувається надзвичайна ситуація, але, більш значною мірою – наскільки дотримувалася процедура законного оголошення надзвичайного стану, якою мірою і наскільки законно були обмежені права і свободи громадян, і те, яким чином органи внутрішніх справ забезпечують режим надзвичайного стану.
У юридичній літературі питання про правовий режим пов’язується з характеристикою предмета і методу правового регулювання щодо окремих галузей права. Значна кількість спеціальних правових режимів виходять далеко за межі однієї галузі права і навіть міжгалузевого регулювання. Яскравим прикладом того є правовий режим надзвичайного стану, який навряд чи можна окреслити навіть двома галузями права – конституційного та адміністративного.
У дисертації, виконаної на підставі аналізу чинного законодавства й практики його застосування, теоретичного осмислення наукових праць у різних галузях знань, вирішено наукове завдання щодо визначення змісту, сутності та особливостей діяльності органів внутрішніх справ за умов надзвичайного стану. Сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності зазначеної діяльності. Основні з них такі.
Перебуваючи на стику декількох наук – конституційного права, теорії держави і права, адміністративного і міжнародного права, дане дисертаційне дослідження, проведене нами, дозволяє сформулювати наступні висновки, що мають теоретичне і практичне значення:
1. Режими надзвичайного стану слід розцінювати не як інструмент, за допомогою якого відбувається порушення прав та свобод людини і громадянина, їх обмеження, а як невід’ємну частину правового арсеналу, покликаного забезпечити неухильне здійснення державних інтересів, гарантувати дотримання прав людини і громадянина.
2. Діяльність міліції за умов введення правового режиму надзвичайного стану – це комплекс організаційних заходів підрозділів системи МВС України, спрямованих на забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, а також виконання заходів держави щодо забезпечення правопорядку на окремій, чітко визначеній території.
3. Оголошення режиму надзвичайного стану і його складових не передбачає обов’язковості повномасштабного їх застосування. Навпаки, ці режими повинні використовуватися тільки у випадках, коли інші правові засоби відновлення стабільності вичерпані.
4. Як не дивно, режим надзвичайного стану в минулому мав багато спільного з диктатурою. Політичні процеси останніх років в України мимоволі змушують задуматися не тільки юристів, політологів, а й пересічного громадянина про сумісність концепції правової держави і режиму «узаконеної диктатури», яка здійснюється за допомогою інституту надзвичайного стану, хоча ретроспективний аналіз його еволюції зайвий раз свідчить про те, що говорити про неспіввідносність цих понять було б не зовсім вірним. По суті, інститут надзвичайного стану, основними ознаками якого є концентрація влади та обмеження основних прав і свобод людини, у своїй ґенезі нерозривно пов’язаний із реалізацією на практиці ідей і конструкцій правової держави, що базуються на таких фундаментальних загальнолюдських цінностях, як права людини, конституціоналізм, демократія. І так само, як і вони, був вираженням історично конкретних соціальних проблем і одночасно певним варіантом їх дозволу. Безперечно, інститут надзвичайного стану – знаряддя двосічне. Чимало уроків світової історії наочно доводять, що «надзвичайне законодавство» може легко перетворюватися із засобу захисту демократії у засіб нападу на неї. У зв’язку з цим украй гостро стоїть проблема найбільш точного теоретичного та законодавчого визначення відносин, що складаються в умовах надзвичайного стану. Однак міжнародним принципам відповідає і соціально-прийнятний «надзвичайний закон» – необхідна, але недостатня умова збереження в екстремальній ситуації демократичного, конституційного правопорядку. Багато чого залежить від позитивної політичної волі держави, оскільки, образно кажучи, інститут надзвичайного стану – це ефективний і водночас небезпечний та радикальний засіб.
5. Усупереч поширеній думці, введення надзвичайного стану – не інструмент придушення демократії, а демократичний механізм поведінки держави в умовах реальної небезпеки конституційному ладу і правопорядку на всій території країни або її частини. На відміну від репресивних механізмів, до яких влада вдається, не обтяжуючи себе дотриманням демократичних правових процедур, введення надзвичайного стану, здійснюване з дотриманням усіх процедур, являє собою інструмент відновлення правопорядку, якнайшвидшого повернення до звичайного життя і повномасштабним дотриманням прав і свобод громадян. Оголошення надзвичайного стану не тільки представляє певні повноваження влади щодо обмеження діяльності громадських об’єднань, прав і свобод громадян, але і накладає на владні органи визначені законом обов’язки, вводить їх діяльність у рамки, окреслені Конституцією та законом.
6. Існуючий в Україні інститут надзвичайного стану володіє багатьма загальними універсальними правовими елементами, що зближують його з аналогічними інститутами в інших країнах. Так само, як і в них, механізми здійснення інституту надзвичайного стану відображають природу влади і соціальну спрямованість політичного режиму. В кожній країні інститут надзвичайного стану спрямований на вирішення тих проблем, з якими стикається та чи інша держава. Ці проблеми в США або Великій Британії, ФРН або в Україні різняться між собою, що обумовлює різну потребу в опрацюванні тих чи інших правозастосовних процедур. Разом з тим, загальним для всіх є прагнення забезпечити державну і територіальну єдність, цілісність країни, стабільність її політичного режиму і державного устрою.
7. З урахуванням багатоплановості проблеми, під час оголошення надзвичайного стану в Україні, до ліквідації надзвичайної ситуації та забезпечення режиму надзвичайного стану залучається не одне, а більше міністерств, а також місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Це обумовлює необхідність дуже тонкого і детального правового регулювання їх взаємодії та розмежування компетенції. Аналіз Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» показує необхідність більш докладного законодавчого опису цих моментів. Також необхідним є введення одноосібного централізованого управління діяльності зазначених суб’єктів в умовах надзвичайного стану.
8. В умовах надзвичайного стану набуває підтвердження висунуте автором судження про те, що адміністративно-правовий примус застосовується не лише до суб’єктів правопорушень, а й до законослухняних громадян. При цьому коло осіб, на яких поширюється цей примус, може бути необмеженим. У зв’язку з цим є актуальною законодавча імплементація європейських стандартів щодо обмеження прав і свобод людини.
9. На конституційному рівні (або в Законі «Про правовий режим надзвичайного стану») важливо закріпити такі критерії правомірності обмеження прав і свобод людини при надзвичайних ситуаціях:
– заходи щодо відступу від стандартів цивільних і політичних прав повинні нести винятковий і тимчасовий характер;
– заходи з обмеження прав і свобод особи повинні обмежуватися тією мірою, яка безпосередньо обумовлена крайньою необхідністю ситуації;
– права і свободи особи можуть бути обмежені виключно на час, на який оголошено надзвичайний стан, географічними межами території, на якій його оголошено;
– заходи надзвичайного стану не повинні суперечити іншим зобов’язанням держави, прийнятими відповідно до міжнародного права;
– заходи надзвичайного стану мають бути ефективними. В іншому випадку немає сенсу в їх застосуванні.
9. У зв’язку з викладеним набуває актуальності необхідність вивчення та аналізу практики Європейського Суду, що заслуговує на окреме дисертаційне дослідження.
10. Забезпеченням правового режиму надзвичайного стану займається тільки одна система органів – Міністерство внутрішніх справ України. Це міліція і внутрішні війська. Всі інші органи – Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, у складі якого нині знаходиться пожежна служба та інші органи, що належать до інших міністерств (наприклад, охорони здоров’я) – займаються не забезпеченням режиму надзвичайного стану, а ліквідацією самої надзвичайної ситуації та її наслідків. У ряді випадків, міністерство внутрішніх справ також займається ліквідацією надзвичайної ситуації – наприклад, у тих випадках, коли вона викликана масовими заворушеннями, спробою захоплення державної влади, насильницької зміни конституційного порядку тощо. У цьому вбачається специфіка завдань органів внутрішніх справ в умовах надзвичайного стану. З одного боку – це забезпечення його режиму, з іншого – безпосередня ліквідація надзвичайної ситуації.
11. Удосконалення практики організації ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечення режиму надзвичайного стану є пріоритетним напрямком у підготовці відповідних кадрів, на що звертає увагу стан справ у західноукраїнських областях, що постраждали від повені. Доводиться констатувати криміналізацію відповідних відносин. Ось чому автор вважає за необхідне в деяких випадках вдатися до практики посилення відповідальності за злочинні діяння та інші правопорушення посадових осіб, винних у неналежному виконанні службових обов’язків в умовах надзвичайного стану.
12. Низький рівень правосвідомості громадян, у тому числі постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, деморалізація мас і нездатність до добровільної взаємодії з державними службами змушує вести роботу у двох напрямках. Із одного боку, надзвичайно важливо довести гостроту ситуації, надати реальну допомогу постраждалим, а з іншого – вести широку й ефективну агітаційну роботу серед постраждалого населення. Тільки за таких умов воно може стати надійним і потужним мобілізаційним ресурсом при ліквідації надзвичайної ситуації. Відповідні заходи треба планувати і здійснювати ще до виникнення надзвичайної ситуації – у момент її загрози.
13. Тією ж мірою важливо забезпечити мотивацію діяльності органів внутрішніх справ та інших служб. Тут можна застосувати будь-які засоби в рамках наявних бюджетних коштів. Соціальні гарантії ліквідаторам наслідків, пільги, нагороди тощо. Нарешті, варто задуматися про створення стабілізаційного фонду для того, щоб у будь-який момент можна було надати реальну допомогу як постраждалим, так і персоналу.
14. На законодавчому рівні залишає бажати кращого ситуація з формальним дотриманням вимог, що пред’являються до проекту Указу Президента про введення надзвичайного стану. Найчастіше в указі не зазначаються терміни, територія і початкова дата дії надзвичайного стану. А це, у свою чергу, призводить до запізнення у прийнятті відповідних управлінських рішень, ускладнення ситуації.
15. З урахуванням міркувань, викладених у частині 2.3 роботи, автор вважає за доцільне можливість призупинення (повного або часткового) повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування при надзвичайному стані. Особливо актуальною ця пропозиція є в умовах надзвичайних ситуацій, пов’язаних із міжнаціональними конфліктами, спробами насильницької зміни конституційного ладу тощо. Цю законодавчу можливість (але не обов’язковість) необхідно передбачити в Законі «Про правовий режим надзвичайного стану».
16. Усі органи державної влади та місцевого самоврядування, незалежно від території, на якій оголошено надзвичайний стан, повинні надавати однин одному взаємну правову та організаційну допомогу. Оперативний штаб повинен мати можливість залучення сил та підрозділів міліції з інших регіонів країни для надання допомоги органам міліції тієї території, на якій оголошено надзвичайний стан, якщо останні без цієї допомоги не можуть виконати своїх завдань щодо забезпечення режиму надзвичайного стану. З іншого боку, необхідно передбачити обов’язок іншої сторони надавати необхідні кошти і кадри. Кабінет міністрів тією мірою, якою це необхідно для ефективної боротьби з надзвичайними ситуаціями, може давати місцевим органам внутрішніх справ вказівки про надання підрозділів міліції в розпорядження інших територіальних органів внутрішніх справ, а також застосовувати формування прикордонної служби, Збройних сил України для надання допомоги міліції і внутрішнім військам.
17. Аналіз змісту і структури механізму дії права в НС, склад, показники і класифікація НС свідчать про те, що необхідно працювати в наступних загальнотеоретичних напрямках:
– розробити єдине, на рівні законодавства поняття надзвичайної ситуації, чітко позначити її структурні елементи і властивості або в Законах України про національну безпеку України, про Раду національної безпеки і оборони, варіанти яких підготовлено, або, наприклад, в Основах законодавства про надзвичайну ситуацію, катастрофи чи в іншому акті загального характеру;
– встановити ієрархію як понять, пов’язаних із надзвичайною ситуацією, так і самих ситуацій, класифікувати їх, позначити критерії, за якими вони повинні належати до того або іншого класу, оскільки саме від цього, в першу чергу, залежить перелік, порядок правових, організаційних та інших заходів забезпечення безпеки населення і територій;
– у законодавчому порядку точніше закріпити права та обов’язки суб’єктів, які діють в умовах надзвичайного стану, а також гарантії прав громадян в умовах надзвичайного стану;
– утворити при обласних адміністраціях, а також у містах Києві та Севастополі структурні підрозділи забезпечення безпеки населення і територій, правовою основою діяльності яких має бути закон про безпеку населення і території Україні, проект якого можуть підготувати фахівці Інституту держави і права НАН України разом із Міністерством з надзвичайних ситуацій Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Комарніцький В. М. Правовий режим зон надзвичайних екологічніх сітуацій в Україні 2002 року : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / В. М. Комарніцький. – К. : НАН України. Ін-т держави і права
ім. В. М. Корецького, 2002. – С. 3.
2. Бандурка О. М. Організація діяльності органів внутрішніх справ в умовах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру : наук.-практ. посібник / О. М. Бандурка, С. О. Кузніченко. – Харків : Вид-во Ун-ту внутрішніх справ, 2000.
3. Комарніцький В. М. Правовий режим зон надзвичайних екологічніх ситуацій в Україні 2002 року : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / В. М. Комарніцький. – К. : НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002.
4. Пєтков С. В. Менеджмент в органах внутрішніх справ (організаційно-правові основи) : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07 / С. В. Пєтков. – Х. : Національний університет внутрішніх справ, 2005.
5. Комарніцький В. М. Правовий режим зон надзвичайних екологічніх ситуацій в Україні / В. М. Комарніцький. – Луганськ : РВВ ЛАВС, 2002; Комарніцький В. М. Зони надзвичайної екологічної ситуації як юридична категорія / В. М. Комарніцький // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності : зб. наукових статей. – Донецький ін-т внутр. справ при Донецькому нац. ун-ті, 2001. – № 2; Комарніцький В. М. Стан і проблеми вдосконалення законодавства про надзвичайні екологічні ситуації / В. М. Комарніцький // Вісник Луганського ін.-ту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – № 2.
6. Анікієнко С. А. Адміністративно-правовий режим надзвичайного стану, введеного у зв’язку із соціальними конфліктами: за матеріалами міжнародних конфліктів : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 / С. А. Анікієнко. –М. : Московська вища школа міліції МВС СРСР, 1994; Жалінський А. Е. Правовий статус населення в умовах надзвичайного стану / А. Е. Жалінський. – М. : Ін-т держави і права Російської Академії наук, 1994; Рушайло В. Б. Адміністративно-правові режими / В. Б. Рушайло. – М. : Щит–М, 2000; Ємельянов Б. В. Правові основи охорони громадського порядку і безпеки в умовах надзвичайного стану / Б. В. Ємельянов. – М., 1990; Лозбінев В. В. Інститут надзвичайного стану в Російській Федерації та механізм його реалізації: теоретичні та організаційно-правові аспекти : Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.13 / В. В. Лозбінев. – М. : Академія управління МВС Росії, 2000; Алпатов Ю. М. Конституційно-правовий інститут президентського правління в штатах Індії : дис. ... канд. юрид. наук / Ю. М. Алпатов. – М., 1996 тощо.
7. Загальна теорія права і держави : підручник. – М. : Норма–М, 1996. – С. 136.
8. Матузов Н. І. Правові режими: питання теорії і практики / Н. І. Матузов, А. В. Малько / Правознавство. – 1996. – № 1. – C. 81.
9. Бахрах Д. Н. Адміністративне право : [підручник для вузів] / Д. Н. Бахрах. – СПб., 1996. – С. 201.
10. Бахрах Д. Н. Адміністративне право : [підручник] / Д. Н. Бахрах. – Частина загальна. – М., 1993. – С. 279.
11. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навчально-методичний посібник / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла. – [Вид. друге, перероб. і доп.]. – Одеса : Юридична література, 2002. – C. 38–39.
12. Адміністративне право України. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Харків : Право, 2003. – C. 277.
13. Матузов Н. І. Правові режими: питання теорії і практики / Н. І. Матузов, А. В. Малько // Правознавство. – 1996. – № 1.
14. Рушайло В. Б. Адміністративно-правові режими / В. Б. Рушайло. – М. : Щит–М, 2000, – С. 6.
15. Алексєєв С. С. Теорія права / С. С. Алексєєв. – М., 1995. – С. 243.
16. Осинцев Д. В. Основи адміністративного права. Курс лекцій / Д. В. Осинцев. – К. : Вид-во Ура 17; Ласточкін В. В. Адміністративно-правові режими і охорона Державного кордону / В. В. Ласточкін. – М., 1999. – С. 55–56; Петров С. М. Адміністративно-правові режими / С. М. Петров // Адміністративне право. – М., 1999; Розанов І. С. Адміністративно-правові режими за законодавством Російської Федерації, їх значення і структура / І. С. Розанов / Держава і право. – 1996. – № 9.
17. Тихомиров Ю. А. Адміністративне право та процес: повний курс / Ю. А. Тихомиров. – К. : 2001. – С. 400–401.
18. Тихомиров Ю. А. Адміністративне право та процес: повний курс / Ю. А. Тихомиров. – М. : Норма–М, 2001, – с. 261.
19. Алексєєв С. С. Загальні дозволи і загальні заборони в радянському праві / С. С. Алексєєв, Л. А. Плеханова. – М. : Бек, 1989. – С. 186.
20. Бахрах Д. Н. Адміністративне право : [підручник] / Д. Н. Бахрах. – Частина загальна. – М., 1993. – С. 279–280.
21. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.07.2003, № 964–IV. – Ст. 7.
22. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.07.2003, № 964–IV. – Ст. 1.
23. Виноградов О. В. Адміністративно-попереджувальні заходи, які застосовуються в умовах надзвичайного стану : дис. ... канд. юрид. наук / О. В. Виноградов. – СПб : Ун-т МВС, 1999. – С. 127.
24. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навчально-методичний посібник / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла. – [Вид. друге, перероб. і доп.]. – Одеса : Юридична література, 2002. – C. 40.
25. Про правовий режим території, що зазнався радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи : Закон України від 27 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 16.
26. Про державний кордон України : Закон України від 4 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 2. – С. 271.
27. Про виключну (морську) економічну зону України : Закон України від 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 21.
28. Про правовий режим надзвичайного стану : Закон України від 16 березня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15.
29. Про правовий режим воєнного стану : Закон України від 6 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 17.
30. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру : Закон України від 8 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 28.
31. Про деякі питання захисту банківської таємниці : Указ Президента від 21 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 29.
32. Про затвердження Положення про Державний комітет у справах охорони державного кордону України : Розпорядження Президента від 1 грудня 1992 р. // Голос України. – 1992.
33. Про посадових осіб органів Державної виконавчої влади, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць : Указ Президента від 18 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42.
34. Про Прикордонний режим : Постанова КМУ від 27 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 30.
35. Про затвердження Правил в’їзду іноземців в Україну, а також їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію : Постанова КМУ від 29 грудня 1995 р. // ЗПУ України. – 1996. – № 4.
36. Могил С. К. Сучасна держава в екстремальних ситуаціях: нормативи, органи, функції : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / С. К. Могил. – Одеса : ОНЮА, 2003. – С. 6.
37. Адміністративне право України. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Харків : Право, 2003. – C. 279.
38. Адміністративне право України. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Харків : Право, 2003. – C. 277.
39. Бахрах Д. Н. Адміністративне право Росії / Д. Н. Бахрах. – М. : Норма, 2002. – С. 315.
40. Осинцев Д. В. Основи адміністративного права. Курс лекцій /
Д. В. Осинцев. – К. : Вид-во Урал. ун-ту, 2002. – С. 272.
41. Бахрах Д. Н. Адміністративне право Росії / Д. Н. Бахрах. – М. : Норма, 2002. – С. 317.
42. Ігнатов Ю. Надзвичайна ситуація: сутність, структура, класифікація / Ю. Ігнатов // Основи безпеки життєдіяльності. – № 6. – 2002 р. – С. 26.
43. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., № 1264–XII.
44. Ігнатов Ю. Надзвичайна ситуація: сутність, структура, класифікація / Ю. Ігнатов / Основи безпеки життєдіяльності. – № 6. – 2002 р. – С. 28.
45. Закон України «Про Надзвичайний стан» від 26.06.1992, № 2502–XII (втратив чинність на підставі Закону № 1550–III від 16.03.2000); Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000, № 1550–III.
46. Закон України «Про оборону України» від 06.12.1991, № 1933–XII.
47. Закон України «Про оборону України» від 06.12.1991, № 1933–XII. – Ст. 1.
48. Вечірній Харків. – 07.12.2005.
49. Грязнов А. В. Концепція і конституційні основи інституту надзвичайного стану / А. В. Грязнов // Держава і право. – 1994. – № 6. – С. 29–35.
50. Ільїн І. А. Про монархії та республіки / І. А. Ільїн. – Нью-Йорк : Співдружність, 1979. – C. 90–91.
51. Див., наприклад: Гессен В. М. Виключне становище / В. М. Гессен. – СПб., 1908.
52. Дерюжинський В. Ф. Поліцейське право : [посібник для студентів] / В. Ф. Дерюжинський. –СПб., 1903; Гессен В. М. Виключне становище /
В. М. Гессен. – СПб., 1908; Андрієвський І. Є. Поліцейське право /
І. Є. Андрієвський. – [Вид. 2-ге]. –СПб., 1876.
53. Гессен В. М. Виключне становище / В. М. Гессен. – СПб., 1908. – С. 173.
54. Гессен В. М. Виключне становище / В. М. Гессен. – СПб., 1908. – С. 75.
55. Положення з охорони державного порядку та громадського спокою 1891 р. – Ч. I. – Ст. 4.
56. Положення з охорони державного порядку та громадського спокою 1891 р. – Ч. I. – Ст. 4.
57. Гессен В. М. Виключне становище / В. М. Гессен. – СПб., 1908. – С. 171.
58. Аленкіна С. В. Інститут надзвичайного стану – винятковий правовий режим забезпечення безпеки держави / С. В. Аленкіна // Право і безпека, 2004, № 4. – С. 46.
59. Аленкіна С. В. Інститут надзвичайного стану – винятковий правовий режим забезпечення безпеки держави / С. В. Аленкіна // Право і безпека, 2004, № 4. – С. 48.
60. Дерюжинський В. Ф. Поліцейське право : [посібник для студентів] / В. Ф. Дерюжинський. – СПб., 1903. – C. 218.
61. Москаль Г. Г. Інститут Тимчасового генерал-губернатора в Україні у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. 2002 року. : автореф. дис.. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Г. Г. Москаль. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2002.
62. Могил С. К. Сучасна держава в екстремальних ситуаціях: нормативи, органи, функції : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 / С. К. Могил. – Одеса : ОНЮА, 2003. – С. 10.
63. Маклаков В. В. Конституції зарубіжних держав / В. В. Маклаков. – М. : БЕК, 2001. – С. 36.
64. Інститути конституційного права іноземних держав. – М. : «Городец-издат», 2002. – C. 382.
65. Конституція США: історія і сучасність. – М. : Юридична література, 1988. – C. 422.
66. Лафітський В. І. Правові інститути надзвичайного стану в США / В. І. Лафітський // Право і економіка, 1996. – № 12. – С. 74–76.
67. Гессен В. М. Виключне становище / В. М. Гессен. – СПб., 1908. – С. 75.
68. Положення з охорони державного порядку та громадського спокою 1891 р. – Ч. I. – Ст. 4.
69. Положення з охорони державного порядку та громадського спокою 1891 р. – Ч. I. – Ст. 4.
70. Гессен В. М. Виключне становище / В. М. Гессен. – СПб., 1908. – С. 171.
71. Аленкіна С. В. Інститут надзвичайного стану – винятковий правовий режим забезпечення безпеки держави / С. В. Аленкіна // Право і безпека, 2004, № 4. – С. 46.
72. Аленкіна С. В. Інститут надзвичайного стану – винятковий правовий режим забезпечення безпеки держави / С. В. Аленкіна // Право і безпека, 2004, № 4. – С. 48.
73. Дерюжинський В. Ф. Поліцейське право : [посібник для студентів]. – СПб., 1903. – C. 218.
74. Москаль Г. Г. Інститут Тимчасового генерал-губернатора в Україні у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. 2002 року. : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Г. Г. Москаль. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2002.
75. Могил С. К. Сучасна держава в екстремальних ситуаціях: нормативи, органи, функції : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 / С. К. Могил. – Одеса : ОНЮА, 2003. – С. 10.
76. Маклаков В. В. Конституції зарубіжних держав / В. В. Маклаков. – М. : БЕК, 2001. – С. 36.
77. Інститути Конституційного права іноземних держав. – М. : «Городец-издат», 2002. – C. 382.
78. Конституція США: історія і сучасність. – М. : Юридична література, 1988 – C. 422.
79. Лафітський В. І. Правові інститути надзвичайного стану в США / В. І. Лафітський // Право і економіка, 1996. – № 12. – С. 74; Ардавов М. М. Ефективність адміністративно-правових заходів примусу, що застосовуються міліцією : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук / М. М. Ардавов. – Ростов-на-Дону : Юридичний інститут МВС Росії, 1998. – С. 9.
80. Агапов А. Б. Адміністративна відповідальність : [підручник]. – М. : Статут, 2000. – C. 80.
81. Наказ МВС України від 29 травня № 360 «Про затвердження положення про комендантські патрулі органів внутрішніх справ». – К. : МВС України, 1995.
82. Право України, 1997. – № 5. – С. 47.
83. Вільдхабер Л. Місце Європейського суду з прав людини в європейському конституційному ландшафті. Конституційне правосуддя на рубежі століть / Л. Вільдхабер // Матеріали міжнародної конференції, присвяченої 10-річчю Конституційного Суду Російської Федерації. – М., 2002. – C. 93.
84. Брудне A. B. Особливості забезпечення конституційних прав і свобод громадян в умовах режиму надзвичайного стану: питання теорії і практики : дис. ... канд. юрид. наук / А. В. Брудне. – М. : Нац. ун-т МВС РФ, 1994. – С. 80.
85. General Comment № 29 – States of Emergency (article 4), CCPR/C/21/Rev.1/Add.11, 31 August 2001, op. cit, paras. 2, 4 and 6.
86. Рішення від 1 липня 1961 р. у справі Lawless. Ser. A : Judgments and Decisions. – Vol. 3 (1960–1961). – P. 55.
87. Рішення від 18 січня 1978 р. у справі Ireland vs. United Kingdom. Ser. A : Judgments and Decisions. – Vol. 25 (1978). – P. 78–79.
88. Аксой (Aksoy) проти Туреччини. Рішення Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 1996р. // Європейський Суд з прав людини. Вибрані рішення : [у 2 т]. – М. : Видавництво НОРМА, 2000. – C. 51.
89. Греція проти Сполученого Королівства. Comm. Report 5.11.69, para. 153 – yearbook 12, Р. 72.
90. Електронний ресурс / Режим доступу : http://www.ourcourt.ru/practice/feder23/pr23012.htm.
91. Постанова Європейського суду з прав людини від 29.11.1988 р. «Броуган та інші проти Сполученого королівства» [Електронний ресурс]. – Страсбург, 29 листопада 1988 р. – Режим доступу : http://www.businessmix.ru/abro.php?id=10821.
92. Електронний ресурс / Режим доступу : http://209.85.135.104/search?q=cache:87zw7–bhmgJ:www.artshamardin.narod.ru/files/students/acts2/es2/13.doc Лоулесс проти Ірландії & hl = ru & ct = clnk & cd = 6 & gl = ua.
93. Macdonald, R. ST. J. Prolecling human rights in emergency situations: Making Article 15 work. – Protecting Human Rights: The European Perspective. Studies in memory of Rciv Ryssdal. Edited by Paul Ma honey. Franz Matscher. Herbert Petzdd. Luzius Wildhaber. – Cart Heymanns Verlag KG, Kdn, Berlin, Bonn, Munchen, 2000. – P. 317.
94. Wildhaber L. Precedent in the European Court of hkrnian Rghts. – Protecting hkrnian Rights: The European Perspective. Studies in memory of Rdv Ryssdal. Edited by Paul Ma honey. Franz Matscher. Herbert Petzdd. Luzius Wildhaber. – Carl Heymanns Verlag KG, Kdn, Berlin, Bonn, Munchen, 2000. – P. 1530–1531.
95. Вечірній Харків. – 07.12.2005.
96. Галенопольский В. С. Інститут надзвичайного становища внаслідок катастроф у Федеративній Республіці Німеччина / В. С. Галенопольський // Сибірський Юридичний Вісник. – 2000. – № 3. – С. 80.
97. Право і надзвичайні ситуації. – М. : РАН. Інститут держави і права, 1992. – С. 3.
98. Конституція України.
99. Положення з охорони державного порядку та громадського спокою 1891 р. – Ч. I.
100. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р., № 565–XII.
101. Закон України «Про оборону України» від 06.12.1991 р., № 1933–XII.
102. Закон України від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, що зазнав радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 16.
103. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., № 1264–XII.
104. Закон України «Про Надзвичайний стан» від 26.06.1992 р., № 2502–XII.
105. Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 2.
106. Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», № 2236–XII від 26.03.92 р.
107. Розпорядження Президента «Про затвердження Положення про Державний комітет у справах охорони державного кордону України» від 1 грудня 1992 р. // Голос України. – 1992.
108. Наказ МВС України «Про затвердження Положення про комендантські патрулі органів внутрішніх справ» від 29 травня 1995 р., № 360. – К. : МВС України, 1995.
109. Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 21.
110. Постанова КМУ «Про затвердження Правил в’їзду іноземців в Україну, а також їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» від 29 грудня 1995 р., // ЗПУ України. – 1996. – № 4.
111. Указ Президента «Про деякі питання захисту банківської таємниці» від 21 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 29.
112. Постанова КМУ «Про Прикордонний режим» від 27 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 30.
113. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15.
114. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 17.
115. Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 28.
116. Указ Президента «Про посадових осіб органів Державної виконавчої влади, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць» від 18 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42.
117. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.07.2003, № 964–IV.
118. Бандурка О. М. Організація діяльності органів внутрішніх справ в умовах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру : [наук.-практ. посібник] / О. М. Бандурка. – Харків : Вид-во ун-ту внутрішніх справ, 2000.
119. Басов А. В. Адміністративно-правовий режим надзвичайного стану : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / А. В. Басов. – Х. : ХНУВС, 2007.
120. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навчально-методичний посібник / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла. – [Вид. друге, перероб. і доп.]. – Одеса : Юридична література, 2002.
121. Комарніцький В. М. Правовий режим зон надзвичайних екологічніх сітуацій в Україні 2002 року : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / В. М. Комарніцький. – К. : НАН України. Ін-т держави і права
ім. В. М. Корецького, 2002. – С. 3.
122. Комарніцький В. М. Правовий режим зон надзвичайних екологічніх сітуацій в Україні / В. М. Комарніцький. – Луганськ : РВВ ЛАВС, 2002.
123. Кузніченко С. О. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану»: науково-практичний коментар / Кузніченко С. О., Басов А. В. – Х. : ПРОМЕТЕЙ–ПРЕС, 2006.
124. Магда С. О. Забезпечення прав, свобод та реалізації обов’язків громадян в умовах надзвичайних адміністративно-правових режимів 2008 р. : дис. … канд. юрид. наук / С. О. Магда. – Х. : Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2008.
125. Могил С. К. Сучасна держава в екстремальних сітуаціях: нормативи, органи, функції : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 / С. К. Могил. – Одеса : ОНЮА, 2003.
126. Москаль Г. Г. Інститут Тимчасового генерал-губернатора в Україні у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. 2002 року : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Г. Г. Москаль. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2002.
127. Пєтков С. В. Менеджмент в органах внутрішніх справ (організаційно-правові основи) : дис.. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07 / С. В. Пєтков. – Х. : Національний університет внутрішніх справ, 2005.
128. Агапов А. Б. Адміністративна відповідальність : [підручник] /
А. Б. Агапов. – М. : Статут, 2000.
129. Алексєєв С. С. Загальні дозволи і загальні заборони в радянському праві / С. С. Алексєєв, Л. А. Плеханова. – Бек, 1989.
130. Алексєєв С. С. Теорія права / С. С. Алексєєв. – М., 1995.
131. Алпатов Ю. М. Конституційно-правовий інститут президентського правління в штатах Індії : дис. ... канд. юрид. наук / Ю. М. Алпатов. – М. : МГУ, 1996.
132. Андрієвський І. Є. Поліцейське право / І. Є. Андрієвський. – [Вид. 2-ге]. –СПб., 1876.
133. Анікієнко С. А. Адміністративно-правовий режим надзвичайного стану, введеного у зв’язку із соціальними конфліктами: за матеріалами міжнародних конфліктів : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 / С. А. Анікієнко. –М. : Московська вища школа міліції МВС СРСР, 1994.
134. Ардавов М. М. Ефективність адміністративно-правових заходів примусу, що застосовуються міліцією : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук / М. М. Ардавов. – Ростов-на-Дону : Юридичний інститут МВС Росії, 1998.
135. Бахрах Д. Н. Адміністративна відповідальність громадян в СРСР / Д. Н. Бахрах. – Свердловськ : Вид-во Уральського університету, 1989.
136. Бахрах Д. Н. Адміністративне право : [підручник для вузів] / Д. Н. Бахрах. – СПб., 1996.
137. Виноградов О. В. Адміністративно-попереджувальні заходи, які застосовуються в умовах надзвичайного стану : дис. ... канд. юрид. наук / О. В. Виноградов. – СПб : Ун-т МВС, 1999.
138. Гессен В. М. Виключне становище / В. М. Гессен. – СПб., 1908.
139. Брудне A. B. Особливості забезпечення конституційних прав і свобод громадян в умовах режиму надзвичайного стану: питання теорії і практики : дис. ... канд. юрид. наук / А. В. Брудне. – М. : Нац. ун-т МВС РФ, 1994.
140. Дерюжинський В. Ф. Поліцейське право : [посібник для студентів]. – СПб., 1903. – C. 218; Гессен В. М. Виключне становище / В. М. Гессен. – СПб., 1908.
141. Ємельянов Б. В. Правові основи охорони громадського порядку і безпеки в умовах надзвичайного стану / Б. В. Ємельянов. – М. : Вече, 1990.
142. Жалінський А. Е. Правовий статус населення в умовах надзвичайного стану / А. Е. Жалінський. – М. : Ін-т держави і права Російської Академії наук, 1994; Рушайло В. Б. Адміністративно-правові режими / В. Б. Рушайло. – М. : Щит–М, 2000.
143. Ільїн І. А. Про монархії та республіки / І. А. Ільїн. – Нью-Йорк : Співдружність, 1979.
144. Ласточкін В. В. Адміністративно-правові режими і ох