АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СТОРОЖЕНКО СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 342.95:342.72/.73(477)

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Колпаков Валерій Костянтинович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН 11
1.1. Історіографія дослідження екологічних прав громадян 11
1.2. Соціальні засади і юридичний зміст екологічних прав громадян 27
1.3. Організаційно-правове забезпечення екологічних прав громадян 40
1.4. Правовий механізм реалізації екологічних прав громадян 52
Висновки до розділу 1 66
РОЗДІЛ 2 ЗАСОБИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН 71
2.1. Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян 71
2.2. Норми-принципи та обов’язки суб’єктів у сфері екологічних прав громадян 141
2.3. Адміністративний примус у сфері забезпечення екологічних прав громадян 81
2.4. Адміністративна відповідальність у сфері забезпечення екологічних прав громадян 101
2.5. Громадський контроль в галузі охорони довкілля 119
Висновки до розділу 2 129
РОЗДІЛ 3 ГАРАНТІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН 133
3.1. Поняття та види адміністративно-правових гарантій забезпечення екологічних прав громадян 133
3.2. Юридична природа гарантій екологічних прав громадян 141
3.3. Діяльність ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян 157
Висновки до розділу 3 170
ВИСНОВКИ 174
ДОДАТКИ 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 210

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах критичного ставлення суспільства до стану навколишнього природного середовища особливого значення набрали питання щодо прав людини на безпечне довкілля.
Так, за дослідницькими даними на одного українця припадає 120 кілограмів шкідливих викидів на рік, а понад шістнадцять відсотків викидів в атмосферу з промислових підприємств є канцерогенами. Найбільша частина забруднюючих речовин міститься у вихлопних газах автомобілів. У Києві, наприклад, з вихлопними газами викидається 83% всіх забруднюючих речовин. На долю автомобільного транспорту припадає 55-80% викидається оксиду вуглецю і 40-54% оксиду азоту.
З цього приводу послання Президента України до Верховної Ради України акцентує увагу на зростанні екологічних загроз у вигляді нераціонального, виснажливого використання природних ресурсів, радіоактивного, хімічного та біологічного забруднення довкілля і, як слідство, загострення проблеми створення безпечних умов життєдіяльності населення.
Зазначені обставини вимагають здійснення комплексних, системних заходів реагування, серед яких особливе місце належить адміністративно-правовому забезпеченню екологічних прав громадян.
Необхідність їх подальшого наукового осмислення зумовлена декількома чинниками: по-перше, на даний час в основному завершено оновлення відповідного законодавства і постала потреба у дослідженні екологічних прав громадян з метою виявлення ефективності їх реалізації; по-друге, виявилася доцільність у науковому обґрунтуванні рекомендацій щодо можливостей використання ринкових механізмів у сфері екології; по-третє, аналіз оновленого екологічного законодавства показує, що з деяких питань воно не завжди послідовне і потребує відповідного вдосконалення; по-четверте, порушення екологічних прав громадян не завжди супроводжуються адекватним реагуванням з боку публічної адміністрації, що свідчить про недоліки в організації їх взаємодії.
З урахуванням цього, базове підгрунття дисертації склали дослідження проблем адміністративного права, які здійснили В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, І. В. Арістова, А. І. Берлач, Ю. П. Битяк, В. Т. Білоус, І. Л. Бородін, І. П. Голосніченко, Є. В. Додін, Р. А. Калюжний, Л. В. Коваль, Т. О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Копан, О.Є. Користін, О. В. Кузьменко, В. А. Ліпкан, Д. М. Лук’янець, О. І. Миколенко, Т. П. Минка, Н.Р. Нижник, О. І. Остапенко, С. П. Параниця, В. П. Пєтков, Д. В. Приймаченко, О. П. Рябченко, А. О. Селіванов, Н. П. Тиндик, М. М. Тищенко, В. К. Шкарупа, Х. П. Ярмакі та інші. Їх здобутки містять низку системних положень і висновків, які прямо або опосередковано стосуються статусу громадянина та проблематики забезпечення його прав в публічному адмініструванні і створюють методологічні передумови для ефективного їх дослідження у нових реаліях.
Обґрунтуванню поглядів дисертанта слугували роботи, у яких екологічні права громадян (загальна характеристика, адміністративно-правові та міжнародно-правові аспекти) стали предметом дослідження. Насамперед це праці таких науковців, як: В. І. Андрейцев, Г. В. Анісімова, Г. І. Балюк, С. О. Боголюбов, М.М. Бринчук, М.І. Васильєва, О.К. Голіченков, О. С. Колбасов, С. М. Кравченко, М. В. Краснова, М. I. Малишко, В. I. Нікішин, В. В. Петров, В. К. Попов, С. В. Разметаєв, Т. М. Слінько, А. Г. Тарнавський, Ю. С. Шемшученко та ін. Однак вони досліджували екологічні права громадян в контексті розгляду іншої, як правило, більш широкої теми.
Таким чином, детальне наукове осмислення змісту, особливостей, механізмів реалізації і захисту екологічних прав громадян є новим актуальним завданням юридичної науки, вирішення якого полягає у розробці відповідної теоретичної концепції і практичних рекомендацій для суб’єктів правозастосування, що обумовлює актуальність обраної автором теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена у відповідності до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, (затв. Законом України від 18.03.2004 р.), Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки» (затв. Законом України від 21.09.2002 р.), Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки» (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 14), Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 р. № 1001), Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 роки (затв. наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755), відповідає тематиці Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 роки (затв. наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347), планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ та кафедри адміністративного права і процесу цього закладу.
Конкретне наукове завдання щодо підготовки дисертації за даною тематикою сформульовано у рішенні кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 8 від 03.11.2007 р.). Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ, протокол №15 від 30.09.2008 р. і схвалена Академією правових наук України (п. 467, 2009 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є, по-перше, розкриття змісту адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; по-друге, розробка рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; по-третє, впровадження в сучасну практику адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян висновків і пропозицій, сформульованих за результатами дослідження. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
* висвітлити сутність попередніх досліджень адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;
* довести наявність адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;
* уточнити поняття «екологічні права громадян»;
* встановити системність сукупності екологічних прав громадян;
* обґрунтувати екологічний інститут адміністративного права;
* визначити правову природу екологічних прав громадян;
* визначити специфіку застосування норм адміністративного права щодо окремих екологічних прав громадян;
* на підставі аналізу нормативного регулювання екологічних прав громадян виявити повноту їх відображення в законодавстві;
* провести дослідження змісту відповідних екологічних прав та їх диференціацію в залежності від екологічної, соціальної та економічної значимості;
* визначити правові гарантії щодо реалізації громадянами своїх екологічних прав;
* узагальнити засоби адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;
* вивести критерії структуризації екологічних прав громадян;
* обґрунтувати механізм адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;
* запропонувати оновлення нормативної моделі екологічного інституту адміністративного права;
* надати пропозиції щодо практичного використання висновків дисертації.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян.
Предмет дослідження – адміністративно-правове забезпечення екологічних прав громадян.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність загальнонаукових та спеціальних прийомів пізнання, які забезпечують системний підхід до вирішення поставлених завдань, єдність правового змісту і юридичної форми дослідницьких здобутків.
Діалектичний метод сприяв вирішенню наукового завдання в єдності його соціального змісту та юридичної форми, а також здійсненню системного аналізу адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян (пп. 1.1, 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено загальні засади реалізації екологічних прав громадян (пп. 1.2, 2.2, 3.1, 3.3). Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання правового механізму реалізації екологічних прав громадян, адміністративного примусу у сфері забезпечення екологічних прав громадян, а також проблеми діяльності ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян (пп. 1.4, 2.3, 3.3). Використання соціологічного та статистичного методів сприяло узагальненню юридичної практики, аналізу емпіричної інформації, пов’язаної з темою дисертаційного дослідження (пп. 2.4, 2.5, 3.2). Історико-правовий метод застосовувався для вивчення юридичної природи гарантій захисту суб’єктивних екологічних прав громадян та норм-принципів і обов’язків суб’єктів у сфері реалізації екологічних прав громадян (пп.2.2, 3.2). За допомогою формально-юридичного методу було досліджено зміст правових норм, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері екології, сформульовано пропозиції щодо їх удосконалення (пп. 2.3, 2.4, 2.5, 3.3). Програмно-цільові методи стали підґрунтям для розробки запропонованих науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян.
Нормативною основою роботи є Конституція України, закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, акти публічної адміністрації, які регулюють відносини у сфері екології.
Емпіричну базу дослідження становлять, по-перше, офіційні дані акумульовані Державним комітетом статистики України, а також іншими відповідними структурами публічної адміністрації; по-друге, результати анкетування 277 осіб; по-третє, нормативний матеріал, що втратив чинність, проекти нормативних актів, емпіричні данні з наукових і публіцистичних видань, соціологічних оглядів, засобів масової інформації та мережі Інтернет.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вони отримані особисто здобувачем внаслідок комплексного дослідження адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Їх істотне теоретичне і практичне значення підтверджується актами впровадження та відгуками на оприлюднені матеріалів і характеризується такими рисами:
вперше:
* проведений комплексний теоретичний аналіз системи екологічних прав громадян України, в результаті якого зроблено висновок про наявність підстав для виокремлення в адміністративному праві нового юридичного інституту – екологічного інституту адміністративного права;
* обґрунтована можливість детермінації поряд з контролем і наглядом нового засобу адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, який отримав у дисертації назву «засіб сприяння». Зміст цього засобу полягає у патронатній підтримці (допомозі) з боку суб’єктів публічної адміністрації носіям екологічних прав;
* обґрунтована доцільність розширення повноважень ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, зокрема йдеться про повноваження щодо надання зобов’язальних приписів про усунення виявлених недоліків;
* запропоновано проект Закону України «Про еколого-правовий статус людини і громадянина» яким має бути врегульовано поняття еколого-правового статусу людини і громадянина, якісні критерії безпечного для життя та здоров’я довкілля, кількісні критерії щодо безпеки довкілля, право на участь у прийнятті екологічно важливих рішень, форми участі громадян України у прийнятті екологічно важливих рішень, право на екологічну освіту;
удосконалено:
* підходи щодо визначення суб’єктів адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, що повинні ґрунтуватися на засадах державної політики та її законодавчого забезпечення;
* зміст гарантій адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, якими є: а) системність норм законів і підзаконних актів, які регулюють суспільні відносини в галузі забезпечення екологічних прав громадян; б) системність організаційно-правових, процесуально-правові та стимулюючих засобів забезпечення цих прав; в) відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства у даній сфері;
* заходи адміністративного примусу у сфері забезпечення екологічних прав громадян;
дістали подальший розвиток:
* обґрунтування механізму участі громадян у прийнятті практичних екологічно значущих рішень;
* підходи щодо узагальнення процесуально-процедурних форм захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян;
* питання адміністративної відповідальності у сфері забезпечення екологічних прав громадян.
Практичне значення одержаних результатів вимірюється офіційним визнанням можливості їх використання у науково-дослідній сфері, нормотворчому процесі, правозастосовній діяльності, навчальному процесі, що підтверджується актами впровадження.
Так, у науково-дослідній сфері вони мають перспективи використання для подальшого розроблення теоретичних засад адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; у нормотворенні – висновки та пропозиції, що наводяться в дисертації, можуть слугувати методологічною і теоретичною основою розробки й удосконалення системи законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів; у правозастосовній діяльності – використані для удосконалення функціонування суб’єктів публічної адміністрації у відповідних сферах (акт впровадження від 12.01.2011 р.); у навчальному процесі – при викладанні дисциплін «Адміністративне право України», «Адміністративна відповідальність», «Адміністративний процес» (акт впровадження від 08.06.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри адміністративного права і процесу Національної академії внутрішніх справ та отримали позитивну оцінку. Їх оприлюднено на республіканській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми національного законодавства» (м. Кіровоград, 05.12.2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (м. Сімферополь, 11–12.12.2008 р.); круглому столі «Порівняльне правознавство: загальнотеоретичні та галузеві аспекти», (м. Львів, 22.05.2009 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені в дев’яті наукових публікаціях, шість з яких – в юридичних фахових виданнях, затверджених ВАК України, три – у тезах виступів на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації містяться узагальнення дослідницької роботи та отримані особисто автором нові науково обґрунтовані результати у якісних і кількісних показниках, які у сукупності розв’язують конкретне наукове завдання щодо розробки пропозицій, спрямованих на вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Їх істотне значення для адміністративно-правової науки підтверджується актами впровадження. Систематизація отриманих результатів дозволила сформулювати низку підсумкових узагальнень, які конкретизовані у таких висновках.
1. Екологічна тематика достатньо широко опрацьована у наукових джерелах, аналіз яких свідчить про критичне накопичення на території Україні відходів (30 млрд. тонн, з яких 5 млрд. тонн – високотоксичні), прогресуючу ерозію земель (понад 50%), зростання шкідливих викидів (120 кілограмів на кожного жителя протягом року), що негативно впливає на стан здоров’я (українці живуть у середньому на 11 років менше, ніж жителі інших країн Європи) і фактично є порушенням екологічних прав громадян.
2. Для того, щоб дати повну та вичерпну характеристику екологічно-правового статусу людини та громадянина, необхідно проаналізувати елементи даної правової категорії, а саме її структуру та зміст. Як відомо, до структури загального правового статусу людини в теорії відносять такі елементи, як громадянство, правосуб’єктність, загальні та конституційні принципи, права і свободи, обов’язки та гарантії їх дотримання. Крім цього, в літературі серед елементів окремо виділяють юридичну відповідальність та інтереси особи. Однак, поняття «гарантія дотримання» охоплює собою поняття «юридична відповідальність». Адже невідворотність відповідальності за порушення права і є однією з гарантій дотримання цього права. Що стосується інтересів людини, думки науковців розділилися. Виходячи з того, що інтереси особи не персоніфіковані, а тому належать всьому суспільству, до того ж вони не гарантуються конкретними правовими нормами, можна зробити висновок про недоречність їх внесення до структури правового статусу людини.
3. Екологічні права громадян поділяються на такі, що реалізуються переважно на галузевому рівні (галузеві) і такі, що реалізуються на міжгалузевому рівні (міжгалузеві). Галузевими є право громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; право на отримання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я людей; право на участь в проведенні громадської екологічної експертизи та інші. Міжгалузевими – право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції об’єктів та інші.
4. На нашу думку, говорячи про соціальні засади і юридичний зміст екологічних прав громадян, слід відзначити, що всі права людини є соціальними у тому значенні, що вони обумовлені соціумом, суспільством як за змістом, так і за засобами їх здійснення. З огляду на це, «несоціальних» прав людини (особи) взагалі існувати не може. Соціальні права знаходяться в безпосередній залежності від ступеня економічного розвитку держави, спроможності покращити життя громадян, забезпечити йому гідний рівень, задовольнити матеріальні та духовні потреби членів суспільства. Безпечне довкілля є необхідною умовою розвитку живого організму, життя взагалі. Не має значення, визнає це право держава чи ні. Людина володіє ним в силу своєї появи на світ. Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля є навіть первинним по відношенню до права на життя.
5. Екологічні права та система їх адміністративно-правового забезпечення формують екологічно-правовий статус людини. Він має дві складові: 1) екологічно-правовий статус в галузі використання природних ресурсів; 2) екологічно-правовий статус у природоохоронній сфері.
6. Екологічна сфера потребує спеціального регулювання за таких причин: а) сукупність її матеріальних і природних ресурсів є обмеженою; б) збільшується негативний вплив на здоров’я людей. Це підтверджено як даними офіційної статистики, так і спеціальним анкетування. Проведений комплексний теоретичний аналіз системи екологічних прав громадян України, дозволив дійти висновку про наявність підстав для виокремлення в адміністративному праві нового юридичного інституту – екологічного інституту адміністративного права.
7. Екологічні права на безпечне для життя і здоров’я довкілля є пріоритетними по відношенню до всіх інших прав людини, до такого права, як право на життя. З метою їх забезпечення використовуються (поряд з контролем і наглядом) нові адміністративно-правові засоби – засоби сприяння. Їх зміст полягає у патронатній підтримці (допомозі) з боку суб’єктів публічної адміністрації носіїв екологічних прав.
8. Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян поділяються, по-перше, на суб’єктів – носіїв права на безпечне довкілля; по-друге, суб’єктів – учасників правових відносин у сфері здійснення й захисту цього права. В сучасних умовах виникла потреба розширення повноважень ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, зокрема йдеться про повноваження щодо надання зобов’язальних приписів про усунення виявлених недоліків.
9. Окремою категорією суб’єктів права на безпечне навколишнє природне середовище є громадяни, які в силу своєї практичної чи іншої діяльності піддаються постійному ризику негативного впливу довкілля, а саме: а) особи, які проживають або працюють у районах розміщення ядерних установок, інших екологічно небезпечних об’єктів, у тому числі призначених для радіоактивних або інших відходів, поблизу їх захоронень; б) персонал ядерних установок, працівники інших екологічно небезпечних виробництв; в) громадяни, що беруть участь у ліквідації ракетно-ядерної зброї, наслідків ядерних аварій чи випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної чи хімічної зброї; г) постраждалі в результаті аварії на Чорнобильській АЕС та інших аварій, пов’язаних з витоком радіації.
10. Враховуючи той факт, що розвиток екологічного законодавства в Україні відбувався фрагментарно, суперечливо, без достатнього теоретичного обґрунтування та належного концептуального підґрунтя, необхідно сформувати, точніше, завершити формування екологічного законодавства, впорядкувати та узагальнити накопичений нормативний матеріал, підвищити якість правового регламентування шляхом проведення відповідної роботи над змістом і формою нормативно-правових актів, розробити нові, конче необхідні в умовах сьогодення закони, усунути прогалини законодавства в правовому регулюванні відносин з охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічних прав громадян.
11. Екологічна правосуб’єктність громадян диференціюється залежно від їх місця проживання, стану здоров’я, віку, професії. Виокремлення груп громадян за особливостями екологічної правосуб’єктності створює умови для підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Удосконалення їх статусу доцільно здійснити шляхом прийняття Закону України «Про еколого-правовий статус людини і громадянина». Він має врегулювати поняття еколого-правового статусу людини і громадянина, якісні критерії безпечного для життя та здоров’я довкілля, кількісні критерії щодо безпеки довкілля, право на участь у прийнятті екологічно важливих рішень, форми участі громадян України у прийнятті екологічно важливих рішень, право на екологічну освіту.
12. З метою на вдосконалення контролю та нагляду за дотриманням природоохоронних відносин доцільно внести до Кодексу України про адміністративні правопорушення зміни наступного змісту. Стаття 85-1: у абзаці першому після слів «об’єктів тваринного або рослинного світу» додати кому та слова «електровудочок, самоловів, готових знарядь лову з сіткових матеріалів, петель тощо». Стаття 90: у абзаці першому після слів «з природного середовища,» додати слова «а також самовільне вилучення, транспортування та реалізація видів тварин та рослин, занесених до Червоної книги України». Стаття 153: текст статті викласти в такій редакції: «Протиправне пошкодження чи знищення зелених насаджень або інших об’єктів озеленення тягне за собою накладення штрафу…». Стаття 154: змінити назву і текст статті, виклавши у такій редакції: «Стаття 154. Порушення правил тримання тварин. Тримання тварин у місцях, де це заборонено чинними правилами, чи понад установлену кількість, чи незареєстрованих належним чином, або приведення в громадські місця, або вигулювання без встановлених правилами засобів запобігання агресивному поводженню, чи в невідведених для цього місцях, та інші порушення правил тримання тварин». Стаття 222: частину першу, після слів «про порушення громадського порядку», доповнити словами «про порушення встановлених законодавством правил поводження з тваринами».
13. Гарантіями екологічних прав громадян виступають нормативно закріплені процедури здійснення громадянами своїх екологічних прав (процедура надання екологічної інформації; процедура проведення громадської екологічної експертизи та інші). Призначення гарантій у сфері адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян полягає в забезпеченні трансформації нормативних положень щодо стану природного середовища у фактичні реалії умов життєдіяльності. Гарантії адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян є самостійним елементом еколого-правового статусу громадянина України.
14. Призначення гарантій полягає в тому, що вони покликані забезпечити таке сприятливе середовище, в якому зафіксовані в конституції, законах права і свободи особи трансформувалися б у фактичне становище кожного окремого індивіда. Реалізація таких прав і свобод вимагає не лише сприятливих умов, але й активної діяльності, як держави, громадських організацій, так і самих громадян. Питання гарантій постає кожного разу, коли відбувається перехід від еколого-правових цінностей до реальної реалізації закріплених екологічних прав громадян. Гарантії – це одне і проблемних питань правильного застосування правових норм, законності і багатьох інших процесів еколого-правової діяльності. Призначення гарантій полягає як у забезпеченні реалізації, так і в захисті прав і свобод. Більш повний прояв екологічних прав громадян залежить під різноманітних за характером факторів, кожний з яких виступає в якості гарантій екологічних прав
15. Гарантії адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян поділяються на гарантії реалізації прав і гарантії захисту прав. До перших відносяться гарантії щодо визначення меж суб’єктивних екологічних прав; встановлення юридичних фактів, з якими пов’язується їх реалізація; визначення процесуально-правових форм реалізації прав та обов’язків; заходи заохочення та пільги для стимулювання ефективної їх реалізації. До других – заходи попередження екологічних правопорушень; заходи припинення екологічних правопорушень; заходи відновлення порушеного суб’єктивного екологічного права та інтересу; заходи еколого-правової відповідальності; процесуально-процедурні форми захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян.
16. Процесуально-правовими гарантіями екологічних прав громадян виступають закріплені на законодавчому рівні та на рівні підзаконних нормативно-правових актів процедури здійснення громадянами своїх екологічних прав. Аналіз екологічних прав громадян та чинного законодавства України у цій галузі дає можливість встановити такі процесуально-правові гарантії екологічних прав громадян: процедура надання екологічної інформації; процедура проведення громадської екологічної експертизи; процедура передачі природних ресурсів у власність та надання їх у користування; порядок участі громадян в обговоренні проектів екологічно значимих рішень; процедура легалізації екологічних об’єднань громадян; порядок реалізації права громадян на судовий захист порушених екологічних прав.
17. Наявність протиправних діянь не є обов’язковою підставою застосування примусових заходів в сфері адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Значна їх кількість (перевірка документів, опитування, вилучення документів тощо) застосовується щодо фізичних та юридичних осіб і при відсутності правопорушення.
18. Незважаючи на значне розмаїття позицій вчених-юристів щодо підстав застосування заходів примусу у сфері забезпечення екологічних прав громадян, можемо відзначити, що всі автори виокремлюють традиційний набір ознак адміністративного правопорушення, специфіку родового об’єкта і при аналізі заходів відповідальності, що застосовуються у разі вчинення відповідних протиправних діянь, роблять висилку до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тобто йдеться про адміністративні правопорушення із специфічним родовим об’єктом посягання, що, у свою чергу, не вимагає ні надмірної деталізації їх назви (екологічні адміністративні правопорушення), ні повної заміни назви (екологічні правопорушення). Отже, наявність протиправних діянь не є обов’язковою підставою застосування примусових заходів в екологічному праві, значна їх кількість (перевірка документів, опитування природокористувачів, вилучення документів тощо) застосовується щодо фізичних та юридичних осіб і при відсутності відповідних діянь з метою попередження останніх, протидії надзвичайним обставинам, локалізації їх наслідків, що, у свою чергу, свідчить про комплексний, поліструктурний характер мети заходів примусу в екологічному праві (попередження, припинення правопорушень, притягнення винних до відповідальності, протидія надзвичайним обставинам).
19. На нашу думку, виразної індивідуальності адміністративній відповідальності в означеній галузі надає належність її до величезної сфери суспільних відносин – відносин публічного адміністрування в галузі охорони навколишнього природного середовища. Адміністративна відповідальність за порушення правил охорони довкілля займає особливе місце в системі заходів забезпечення належного додержання правових норм у галузі екології. Необхідно підкреслити, що нами така адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері охорони природи розглядається як структурний елемент адміністративної відповідальності загалом і як один з інститутів адміністративного права. Разом із тим адміністративна відповідальність в галузі екології вирізняється специфічними особливостями, зумовленими в основному характером правопорушень, їх причинами, суб’єктами і порядком застосуванням до них заходів правового впливу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Мантатова Л. В. Ценностные основания экологической этики / Л. В. Мантатова. – Електронний ресурс : [www.baikal-center.ru].
2. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV від 08.12.2004 р. – К.: Велес, 2008. – 48 с.
3. Малишко М. І. Екологічно-правовий статус людини в Україні / М. І. Малишко. – К.: УНА. – 2001. – С. 3.
4. Кистяковский О.Ф. Лекции по общему государственному праву / О.Ф. Кистяковский. – М., 1912 // Марченко М. Н. Теория государства и права: хрестоматия / Михаил Николаевич Марченко; [в 2 т]. – М., 2004. – Т. 2 (Право). – С. 349.
5. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права / Габриэль Феликсович Шершеневич. – М.: Изд. Бр. Башмаковых, 1911. – 698 c.
6. Андрейцев В. І. Екологічне право: курс лекцій в схемах: [навчальний посібник для юридичних факультетів вузів]. Загальна частина / Володимир Іванович Андрейцев. – К., 1996. – 208 с.
7. Анісімова Г. В. Здійснення громадянами екологічних прав: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юрид. наук / Г. В. Анісімова. – Харків, 1996. – С. 8–11.
8. Кобецька Н. Р. Екологічні права громадян України: автореф. дис. на здо-буття наук. ступеня канд. юрид. наук / Н.Р. Кобецька. – К., 1998. – С. 6–9.
9. Грицкевич С. Г. Конституційні екологічні права людини і громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / C. Г. Грицкевич. – К., 2002. – 18 с.
10. Конституція України: науково-практичний коментар / [В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.]. – Харків; К., 2003. – С. 180.
11. Про охорону навколишнього природного середовища: закон України від 25.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
12. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27.
13. Большаков В. Н. О роли экологии в решении глобальных проблем современности / В. Н. Большаков // Марксистско-ленинская концепция глобальных проблем современности / отв. ред. В. В. Загладин, И. Т. Фролов. – М. : Прогресс, 1985. – С. 274.
14. Бачинский Г. А. Социоэкология – наука о гармонизации взаимоотношений между обществом и природой: материалы Первой Всесоюзной конференции [«Проблемы социальной экологии»], (г. Львов, 1–3 октября 1986 г.) // Вопросы социоэкологии. – Львов, 1987. – С. 27.
15. Бачинський Г. А. Соціоекологія: Український шлях у майбутнє / Г. А. Бачинський // Універсум. – 1996. – № 2. – С. 18.
16. Трусов Ю. П. О предмете и основных идеях экологии / Ю. П. Трусов; [ред. кол. Е. Т. Фатдеев и др.] // Философские проблемы глобальной экологии. – М. : Наука, 1983. – С. 82–85.
17. Бганба-Церера В. Р. Экологическая проблема: социально-философские основания и пути решения / В. Р. Бганба-Церера. – М.: РАУ, 1993. – С. 10.
18. Краткая философская энциклопедия. – М. : Прогресс, 1994. – С. 364.
19. Красилов В. А. Охрана природы: принципы, проблемы, приоритеты / В. А. Красилов. – М. : Ин-т охраны природы и заповед. дела, 1992. – С. 4, 5–6.
20. Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. – К. : Головна редакція УРЕ, 1973. – С. 410.
21. Соколов В. В. Очерки истории экологической политики России / В. В. Соколов. – СПБ. : Изд-во СПб УЭФ, 1994. – С. 54.
22. Барнет Т. А. Род человеческий / Т. А. Барнет. – М. : Мир, 1975. – С. 19.
23. Блехцин И. Я. Производительные силы СССР и окружающая среда: проблемы и опыт исследования / И. Я. Блехцин, В. А. Минаев. – М. : Мысль, 1981. – С. 11.
24. Ананичев К. В. Проблемы окружающей среды, энергии и природных ресурсов. Международный аспект / К. В. Ананичев. – М.: Прогресс, 1974. – С. 7–25.
25. Алаев Э. Б. Экономико-географическая терминология / Э. Б. Алаев. – М. : Мысль, 1977. – С. 147–148.
26. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки : [навч. та наук.-практ. посібник] / Володимир Іванович Андрейцев. – К. : Знання Прес, 2002. – 332 с.
27. Боголюбов С. А. Экологическое право (право окружающей среды) : [ученик] / С.А. Боголюбов. – М.: Норма, 1999. – 688 с.
28. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды) / М. М. Бринчук. – М. : Юристъ, 1999. – 688 с.
29. Екологічне право України : [підручник] / за ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги, В. К. Попова. – Х. : «Право», 2005. – 382 с.
30. Костицький В. В. Конституційне регулювання охорони довкілля: український та світовий досвід / В. В. Костицький // Право України. – 2003. – № 10. – С. 49–55.
31. Каракаш И.И. Аграрное, земельное, экологическое право. Общие части курсов : [учебное пособие] / под ред. А. А. Погребного, И. И. Каракаша. – Х. : ООО «Одиссей», 2001. – 400 с.
32. Лисицын Е. Н. Охрана природы в зарубежных странах / Е. Н. Лисицын. – М. : Агропромиздат, 1987. – 215 с.
33. Малишко М. І. Конституційні основи екологічно-правової системи України / М. І. Малишко // Право України. – 2001. – № 12. – С. 58–60.
34. Тищенко Г. В. Екологічне право: навчальний посібник / Г. В. Тищенко. – К. : Юмана, 2001. – 256 с.
35. Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии / Ю. С. Шемшученко; отв. ред. В. Л. Мунтян. – К. : Наук. думка, 1989. – 232 с.
36. Яковлев В. Н. Экологическое право / В. Н. Яковлев. – Кишинев : Изд-во «Картя Молдовеняске», 1988. – 234 с.
37. МакМічел Е. Екологічне громадське здоров’я: від теорії до практики / [Е. МакМічел, Р. Лабонте, Т. Хенкок та ін.]; [пер. з англ.] ; за заг. ред. К.Чу та Р. Сімпсона. – Кам’янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2002. – 289 с.
38. Спурр С. Г. Лесная экология / С. Г. Спурр, Б. В. Барнес. – М. : Лесн. пром-ть, 1984.
39. Кравченко С. М. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища : [підручник] / С. М. Кравченко, А. О. Андрусевич, Е. Дж. Бонайн; за заг. ред. С. М. Кравченко. – Львів : Вид. центр ЛНУ, 2002. – 336 с.
40. Реймерс Н. Ф. Экология. Теория, законы, правила, принципы и гипотезы / Н. Ф. Реймерс. – М. : Мысль, 1994. – 600 с.
41. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні) / В. В. Костицький ; Ін-т законодав. передбачень і правової експертизи. – К. : УСП МСБ «Eusmeu», 2003. – 772 с.
42. Джигирей В. С. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи) : [підручник] / В. С. Джигирей, В. М. Сторожук, Р. А. Яцюк. – Львів : Афіша, 2001. – 272 с.
43. Злобін Ю. А. Загальна екологія : [навчальний посібник] / Ю. А. Злобін, Н. В. Кочубей. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2003. – 416 с.
44. Екологія і закон: Екологічне законодавство України / відп. ред. д.ю.н., проф. В. І. Андрейцев ; [у 2 кн.]. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – Кн. 1. – 704 с. ; Кн. 2. – 576 с.
45. Екологія людини: [підручник для вищ. навч. закл.] / [О. М. Микитюк, О. З. Злотін, В. М. Бровдій та ін.]. – Х.: Ранок, 1998. – 270 с.
46. Охрана природы с основами экологии : [Учеб. для сред. спец. учеб. заведений] / [Н. Г. Васильев, Е. В. Кузнецов, П. И. Мороз] – М.: Экология, 1993. – 238 с.
47. Малишева Н. Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе / Н. Р. Малишева. – К., 1996. – 232 с.; Малишева Н. Р. Деякі теоретичні аспекти організації і здійснення екологічного контролю / Н. Р. Малишева // Екологічний контроль: питання теорії і практики / гол. ред. Ю. С. Шемшученко, Н. Р. Малишева. – К., 1999. – С. 5–16.
48. Кравченко С. Н. Социально-психологические аспекты правовой охраны окружающей среды / С. Н. Кравченко. – Львов : Изд-во Львов. ун-та, 1988. – 155 с.
49. Основи екології та моніторинг довкілля : [навч. Посібник] / О.М. Величко, М. Гало, І. І. Дудич, Ю. О. Шпеник. – Ужгород : УжНУ, 2001. – 285 с.
50. Зеркалов Д. В. Безпека життєдіяльності : [словник-довідник] / Д. В. Зеркалов. – К. : «Основа», 2002. – 128 с.
51. Скрильніков Д. В. Питання вдосконалення законодавства у сфері оцінки впливу на навколишнє середовище / Д. В. Скрильніков // Вісник екологічної адвокатури. – 2000. – № 12. – С. 36.
52. Краснова М. В. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль науково-правового фактору / М. В. Краснова, Е. В. Позняк // Право України. – 2000. – № 3. – С. 49–51.
53. Бакуменко В. Напрями і підходи до розвитку теоретико-методологічних засад формування державно-управлінських рішень / В. Бакуменко // Вісник УАДУ при Президентові України. – 2002. – №1. – С. 5–14.
54. Механізми прийняття управлінських рішень органами державної влади щодо соціально-економічного розвитку регіонів : [монографія] / [А. О. Дєгтяр, О. Ю. Амосов, В. М. Мартиненко та ін.]; за заг. ред. А. О. Дєгтяря. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – 300 с.
55. Литвак Б. Г. Управленческие решения / Б. Г. Литвак. – М. : Экмос, 1997. – 248 с.
56. Малиновський В. Я. Державне управління: [навч. посібник для студ. вузів] / В. Я. Малиновський. – Луцьк : Вежа, 2000. – 560 с.
57. Тертичка В. Культура державного управління як основа діяльності місцевого самоврядування / В. Тертичка // Зб. наук. праць УАДУ / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – Вип. 2. – С. 124–131.
58. Шадрин И. А. Пространственно-временная динамика токсичности вод пруда Бугач (бассейн р. Енисей) по реакциям микроорганизмов / И. А. Шадрин // Сибирский экологический журнал. – 2002. – № 4. – С. 511–520.
59. Магновський І. Й. Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. Наук : спец. 12.00.01 / І. Й. Магновський. – К., 2003. –
20 с.
60. Олефіренко Е. О. Адміністративно-правові гарантії реалізації прав і свобод громадян : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. Наук : 12.00.07 / Е. О. Олефіренко. – Ірпінь, 2006. – 18 с.
61. Куян І. А. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. Наук : 12.00.07 /
І. А. Куян. – К., 2001. – 18 с.
62. Коваленко Л. П. Адміністративно-правові заходи охорони навколишнього природного середовища : aвтореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 / Л. П. Коваленко. – Х., 2003. – 18 с.
63. Дика Ю. В. Адміністративно-правові засади регулювання обмежень прав громадян на екологічну інформацію : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ю. В. Дика. – К., 2008. – 18 с.
64. Буравльов Є. П. Безпека навколишнього середовища: монографія / Є. П. Буравльов ; Ін-т пробл. нац. безпеки. – К., 2004. – 319 с.
65. Гавриш С. Б. Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды : автореф. дис. на соискание науч. степени докт. юрид. наук / С. Б. Гавриш. – Х. – 1994. – С. 6.
66. Краснова М. В. Гарантії реалізації права громадян на екологічну інформацію : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / М. В. Краснова. – К., 1997. – 18 с.
67. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Т. М. Заворотченко. – К., 2002. – С. 6–8.
68. Лазор О. Я. Адміністративно-правові засади державного управління у сфері реалізації екологічної політики в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. наук з держ. упр : спец. 25.00.02 / О.Я. Лазор. – К., 2004. – 36 с.
69. Книш В. І. Адміністративно-правова охорона тваринного світу та роль міліції у її здійсненні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. Наук : спец. 12.00.07 / В. І. Книш. – Х., 2007. – 17 с.
70. Рябець К. А. Адміністративно-правове регулювання екологічної діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. Наук : спец. 12.00.07 / К. А. Рябець. – К., 2007. – 18 с.
71. Рабінович П. М. Права людини і громадянина: навчальний посібник / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. – К., 2004. – С. 5, 10.
72. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права: навчальний посібник / Т. Г. Андрусяк. – Львів : Право України, 1997 – 267 с.
73. Про створення Міжнародного союзу охорони природи 1948 року Електронний ресурс. – Режим доступу [iucn.org]
74. Стокгольмская Декларация по окружающей среде от 16.06.1972 г. // [Електронний ресурс] : CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб.
75. Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, прийнята ЮНЕСКО 16 листопада 1972 року ; Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини: указ Президії Верховної Ради Української РСР від 04.10.1988 р. № 6673-ХІ. – Електронний ресурс : [http://zakon.rada.gov.ua].
76. Африканска хартия прав человека и народов от 26.06.1981 года // Международные акты о правах человека / сост. В. А. Карташкин, Е. А. Лукашева; [2-е изд., доп.]. – М. : Норма-Инфа, 2002. – С. 38–42.
77. Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию от 14.06.1992 г. // [Електронний ресурс] : CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб.
78. Логвиненко О. І. Щодо забезпечення прав людини на сприятливе навколишнє середовище / О. І. Логвиненко // Юридичний вісник. – 2008. – № 4(9). – С. 72.
79. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
80. Колбасов О.С. Экология: политика – право. Правовая охрана природы в СССР / О.С. Колбасов. – М., 1976. – С. 26.
81. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик: принята на внеочередной седьмой сессии Верховного Совета СССР девятого созыва 7 октября 1977 г. / Ю. С. Кукушкин, О. И. Чистяков. Очерк истории Советской Конституции. – М., Политиздат, 1987.; Конституція (Основний Закон) Українcької Радянської Соціалістичної Республіки: прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання 20 квітня 1978 року. – Електронний ресурс [http://gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1978.html].
82. Андрейцев В. І. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення / В. І. Андрейцев // Вісник Київського університету. Юридичні науки. – 2001. – Вип. 41. – С. 5.
83. Хіміч О. Взаємозв’язок екологічної безпеки із законністю: окремі аспекти / О. Хіміч // Право України. – 2003. – № 11. – С. 66.
84. Дзейтов С. А. Государство и экологическая безопасность : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук / С. А. Дзейтов. – СПб., 1994. – С. 3.
85. Полешко А. Дослідження соціально-економічних та правових проблем у сфері екології / А. Полешко // Право України. – 2003. – № 11. – С. 33–35.
86. Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття» / ВТЩ «Україна. Порядок денний на ХХІ століття» ; [пер. з англ.]. – К. : Інтелсфера, 2000. – С. 18–21.
87. П’ята Всеєвропейська Конференція Міністрів Охорони Навколишнього Середовища «Довкілля для Європи» : матеріали та документи. – К. : ІАФ «ЕКСОР», 2003. – 36 с.
88. Погорілко В. Ф. Права і свободи людини і громадянина в Україні: навчальний посібник / [В. Ф. Погорілко та ін.]. – К., 1997. – C. 25.
89. Тодика Ю. М. Конституція України: проблеми теорії і практики : [монографія] / Ю. М. Тодика. – X., 2000. – С. 122.
90. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России : [учебное пособие] / Л. Д. Воеводин; отв. ред. Н. А. Богданова. – М. : ИНФРА-М – НОРМА, 1997 – 300 с.
91. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять / Н. Болотіна // Право України. – 2000. – № 4. – С. 37.
92. Пустовіт Ж. М. Основні соціальні права та свободи людини і громадянина в Україні : дис. канд. юрид наук : спец. 12.00.02 / Ж. М. Пустовіт. – К., 2002. – С. 37.
93. Колбасов О. С. Закон об охране природы в СССР. Каким ему быть? Мнение и предложения учених / О. С. Колбасов, С. А. Боголюбов. – М., 1991. – С. 6.
94. Орлов М. Правове забезпечення реалізації екологічних інтересів – основа належної охорони довкілля і розвитку економіки України / М. Орлов // Право України. – 2001. – № 1. – С. 31–34.
95. Грицкевич С. Г. Конституційні екологічні права людини і громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ : дис. … канд. юрид. Наук : спец. 12.00.02 / Сергій Геннадійович Грицкевич. – К., 2002. – С. 89.
96. Шемчушенко Ю. Нам слід боротися з причинами екологічних проблем, а не з їх наслідками / Ю. Шемшученко // Український юрист. – 2003. – № 8. – С. 17–19.
97. Заєць І. О. Розвиток екологічного законодавства України / І. О. Заєць. – К., 2001. – С. 3.
98. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – С. 650.
99. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 18.03.1998 року прийняття на Конференції міністрів «Навколишнє середовище для Європи» в м. Оргусь, Данія // [Електронний ресурс] : CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб. ; Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля : Закон України від 06.07.1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 34. – Ст. 296.
100. Положення про порядок надання екологічної інформації : наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 18.12.2003 р. № 169. – Електронний ресурс [http://zakon.rada.gov.ua].
101. Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля : постанова Верховної Ради України від 04.11.2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 72.
102. Про екологічну експертизу : Закон України від 09.02.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8. – Ст. 54.
103. Водний Кодекс України від 06.06.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
104. Лісовий Кодекс України від 21.01.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 17. – Ст. 99.
105. Кодекс України про надра від 27.07.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 36. – Ст. 340.
106. Про тваринний світ : Закон України від 13.12.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 14. – Ст. 97.
107. Про рослинний світ: Закон України від 09.04.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 198.
108. Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення : постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року № 459. – Електронний ресурс [http://zakon.rada.gov.ua].
109. Про затвердження Положення про участь громадськості в прийнятті рішень у сфері охорони довкілля : наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 168. – Електронний ресурс [http://zakon.rada.gov.ua].
110. Андрейцев В. І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії / Володимир Іванович Андрейцев [2-ге вид., випр.]. – К. : Знання, 2007. – 445 с.
111. Гетьман А. П. Розвиток законодавства про екологічні права людини в 70–80-х роках XX століття / А. П. Гетьман // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2001 – №1 (24). – С. 93–103.
112. Див. : Гетьман А. П. Проблеми реформування екологічного законодавства: до питання про створення Екологічного кодексу України / А. П. Гетьман // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2006. – № 3 (46). – С. 172–181 ; Гетьман А. П. Термінологія екологічного законодавства, методологічні засади та перспективи уніфікації / А. П. Гетьман // Вісник Акад. прав. наук України. – 2003. – № 2–3 (33–34). – С. 580–593.
113. Андрейцев В. І. Проблеми кодифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки / В. І. Андрейцев // Вісник : Юрид. науки. – Вип. 42. – К. : Держ. ун-т, 2001. – С. 5–14.
114. Див. : Носік В. В. Юридична природа сучасного земельного права України / В. В. Носік // Юридична Україна. – 2007 – № 11 – С 58–61 ; Єрмоленко В. Концептуальні засади систематизації законодавства про аграрні майнові правовідносини / В. Єрмоленко // Юридична Україна. – К., 2007. – № 11. – С. 58–62.
115. Каракаш И. И. Правовое регулирование аграрно-земельных и природоресурсово-экологических отношений / И. И. Каракаш // Сб. избр. статей, докладов и рецензий (1997 – 2007). – Одесса : Феникс, 2007. – 430 с.
116. Словник іншомовних слів / за ред. Л. Пустовіт. – К. : Довіра, 2000. – 1018 с.
117. Макаренко О. Ю. До питання про систематизацію екологічного законодавства /О. Ю. Макаренко // Проблеми законності. Зб. наук. праць Національної юридичної академії імені Я. Мудрого. – Х., 2009. – № 101. – С. 223–229.
118. Всемирная хартия природы от 01.01.1982 г. / [Електронний ресурс] : CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб.
119. Рамкова конвенція Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату від 09.05.1992 р. // [Електронний ресурс] : CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб. ; Про ратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату: Закон України від 29.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 50. – Ст. 277.
120. Конвенція про оцінку впливу на навколишнє природне середовище в транскордонному контексті выд 25.02.1991 р. // [Електронний ресурс]: CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб. ; Про ратифікацію Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті: Закон України від 19.03.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 18. – Ст. 153.
121. Конвенция по охране и использованию трансграничных водотоков и международных озер Хельсинки, 17 марта 1992 года // [Електронний ресурс]: CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб. ; Про приєднання України до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер: Закон України від 01.07.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34. – Ст. 282.
122. Конвенция о трансграничном воздействии промышленных аварий Хельсинки, 17 марта 1992 года // [Електронний ресурс] : CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб.
123. Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату від 11.12.1997 р. // [Електронний ресурс] : CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб. ; Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату: Закон України від 04.02.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 19. – Ст. 261.
124. Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття, прийнятий 29 січня 2000 року в м. Монреалі // [Електронний ресурс]: CD-версия «Инфодиск», 2008. – № 12. – декаб. ; Про приєднання України до Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття : Закон України від 12.09.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 44. – Ст. 320.
125. Большой словарь иностранных слов. – М. : ЮНВЕС, 1998. – 784 с.
126. Новий тлумачний словник української мови / укл. В. Яременко,
О. Сліпушко; [в 4 т.]. – К. : Аконіт, 1998. – Т. ІІ : Ж–О. – С. 619.
127. Комаров С. А. Общая теория государства и права : учебник / С. А. Комаров; [4-е изд., перераб и доп.]. – М. : Юрайт, 1998. – 416 с.
128. Скібіна О. О. Конституційний механізм реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами / О. О. Скібіна // Проблеми законності : респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Харків : Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 66. – С. 158–163.
129. Державне управління : словник-довідник / за заг. ред. В. М. Князєва,
В. Д. Бакуменка. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.
130. Темченко В. Про поняття механізму соціально-прав