АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................4

РОЗДІЛ І
ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПРАВОВІЙ НАУЦІ...........................................................18

РОЗДІЛ ІІ
ЗАГАЛЬНА КАТЕГОРІЯ ПРАВОВІДНОСИН І АДМІНІСТРАТИВНО-
ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ....................................................................................63
2.1. Постановка проблеми.....................................................................................63
2.2. Правовідносини, суспільні відносини та норми права...............................72
2.3. Загальна класифікація правовідносин..........................................................80
2.4. Структура правовідносин..............................................................................92
2.5. Підстави виникнення, припинення та трансформації правовідносин.....109

РОЗДІЛ ІІІ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ ЯК КАТЕГОРІЯ
ПУБЛІЧНОГО ПРАВА....................................................................................132
3.1. Дихотомія “публічне право – приватне право” і категорія
адміністративно-правових відносин.................................................................132
3.2. Адміністративне право як право публічне................................................153
3.3. Поняття та ознаки адміністративних правовідносин...............................180
3.4. Класифікація адміністративно-правових відносин..................................194
3.5. Норма адміністративного права, її реалізація та виникнення
адміністративно-правових відносин..................................................................218

РОЗДІЛ ІV
РЕГУЛЯТИВНІ АДМІНІСТРАТИВНО-
ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ……………………………………………………..242
4.1. Соціальне управління (врядування) як середовище виникнення
адміністративно-правових відносин.................................................................242
4.2. Державне управління (врядування) та адміністративно-правові
відносини..............................................................................................................266
4.3. Підстави виникнення адміністративно-правових відносин.....................294

РОЗДІЛ V
АДМІНІСТРАТИВНО–ПРАВОВІ ОХОРОННІ ВІДНОСИНИ................322
5.1. Адміністративно-правові охоронні відносини як результат
трансформації правовідносин регулятивних…………………………………322
5.2. Охоронні адміністративно–правові відносини як форма реалізації
засобів державного примусу..............................................................................333
5.3. Адміністративно-правові делікти як підстава трансформації
адміністративно-правових регулятивних відносин у адміністративно–
правові охоронні відносини……………………................................................349

ВИСНОВКИ........................................................................................................367

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................379

ВСТУП

Актуальність теми. Найважливішим завданням для всіх державних інституцій України, кожної із гілок влади, науковців-теоретиків та практиків є втілення засад Конституції України в реальне життя. Реалізація Основного Закону – це гарантія становлення України як суверенної, незалежної, держави.
Однією із сфер реформування на сучасному етапі в Україні є система державного управління. Перед Україною після набуття незалежності постала нагальна проблема трансформації адміністративної системи, успадкованої від радянських часів, у якісно нову систему, що грунтується на принципах правової, соціально орієнтованої демократичної держави. Багато складових елементів механізму державного управління в Україні характеризуються на сьогодні як такі, що гальмують суспільний розвиток, організуючий вплив яких на суспільні процеси не задовольняє потреб динамічного розвитку громадянського суспільства.
Невеликими перетвореннями у цій сфері відбутися не можна, адже йдеться про радикальну зміну ідеології державної діяльності з визнанням пріоритетності прав людини і громадянина. Головним завданням адміністративної реформи і реформи адміністративного права є на сьогодні зміна призначення усієї сфери публічного права як такої, що має захищати права людини і громадянина, і порушення такого захисту повинно тягти відповідальність держави. Відтак у системному реформуванні українського суспільства права людини мають стати головною метою, яка покликана принципово змінити історичну парадигму стосунків між державою і людиною.
Оскільки адміністративне право є однією з основних галузей вітчизняного права, втіленням права публічного на національному рівні, що несе головне навантаження публічно-правового регулювання управлінської діяльності, воно водночас виступає основним засобом юридичного супроводження процесу адміністративної реформи. Разом із тим, сучасне адміністративне право України також потребує зміни його теоретичного підгрунтя, формування нової доктрини, яка відповідала б вимогам становлення й розвитку демократичної правової держави. Таким чином, на противагу колишній доктринальній традиції, сучасне адміністративне право має стати галуззю законодавства, спрямованою на забезпечення й захист прав людини. Тому виникає нагальна необхідність теоретичного опрацювання відповідних проблем адміністративного права, створення сучасного теоретичного підґрунтя розвитку цієї галузі, уточнення системи та структури адміністративно-правових відносин, підстав їх виникнення тощо.
Слід зазначити, що в юридичній науці в цілому і окремих її галузях, мабуть, немає більш дискусійного питання, ніж питання про сутність і особливості правових відносин. Це пояснюється тим, що проблема правових відносин взагалі є кардинальною для правової теорії, і, крім того, дає уявлення про предмет відповідної галузі. Саме у правових відносинах найбільш яскраве відображення знаходять специфічні особливості механізму правового впливу на суспільні відносини.
То ж природним є те, що на всіх етапах розвитку юридичної науки цим питанням приділялася значна увага як у контексті дослідження загальних проблем визначення поняття та встановлення його сутності, так і у тих наукових розвідках, спеціальним предметом яких були власне правовідносини як правова категорія, співвідношення останніх з іншими видами суспільних відносин, структура, підстави виникнення та механізм їхнього функціонування.
Звернення до теоретичних проблем однієї з найважливіших категорій адміністративного права – адміністративно-правових відносин, їх аналіз з радикально нових позицій має прискорити адаптацію вітчизняного адміністративного права до найкращих його моделей, що склалися в світі.
Необхідність дослідження і всебічного аналізу сутності адміністративно-правових відносин зумовлена також появою нових категорій у адміністративному праві. Змінюються правові засоби й методи впливу публічної влади на економічну сферу і зв’язки господарюючих суб’єктів тощо. Отож, змінюється природа впливу держави на відповідну сферу суспільних відносин, що також знаходить прояв у зміні сутності адміністративно-правових відносин.
Слід зазначити, що, попри наявність досліджень у цій сфері, вони стосувалися лише радянських адміністративно-правових відносин, природа яких не відповідає сучасному станові речей у цій сфері.
Що ж до обставин, з якими пов’язане виникнення, зміна, припинення або інші трансформації правовідносин, то спеціальні дослідження у цій галузі з’явилися відносно недавно і, крім того, ґрунтувалися, головним чином, на положеннях загальної теорії права щодо визначення, характеристики та класифікації юридичних фактів, без дослідження особливостей, що властиві їм у окремих галузях права. Такий стан речей у зазначеній галузі й досі залишається практично незмінним.
Таким чином, існує нагальна необхідність заповнити прогалини в наукових розвідках сутності адміністративно-правових відносин на сучасному етапі, дослідити підстави їх класифікації, уточнити критерії такої класифікації та встановити специфіку статики та динаміки окремих видів адміністративно-правових відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану наукової діяльності кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії і є частиною загальної науково-дослідницької програми академії «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційний номер 0101U001195). Дисертацію виконано як розділ науково-дослідницької роботи кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії «Правові основи адміністративної реформи в Україні».
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в дослідженні категорії адміністративно-правових відносин, з’ясуванні їх правової природи, підстав виникнення, припинення та трансформацій; встановлення співвідношення з іншими категоріями адміністративного права України.
Для досягнення мети були поставлені такі задачі:
здійснити аналіз формування концепції правових відносин у вітчизняній правовій науці;
дослідити механізм взаємозв’язку правовідносин, суспільних відносин та норм права;
проаналізувати адміністративно-правові відносини як категорію публічного права;
здійснити аналіз поняття та характерних ознак адміністративно-правових відносин на сучасному етапі державотворення в Україні;
з’ясувати сутність та зміст адміністративно-правових відносин;
встановити специфіку суб’єктного складу адміністративно-правових відносин;
проаналізувати існуючі класифікації адміністративно-правових відносин з метою їхньої уніфікації;
обґрунтувати концептуальне бачення регулятивних та охоронних адміністративно-правових відносин;
дослідити поняття, специфіку та види підстав виникнення і трансформації адміністративно-правових відносин;
уточнити критерії класифікації вказаних юридичних фактів та значення окремих їх видів у загальному контексті аналізу категорії адміністративно-правових відносин.
Об’єктом дослідження є концепція адміністративно-правових відносин, взята у діалектичному взаємозв’язку із концепціями загальної категорії правовідносин та спеціальної категорії публічних правовідносин, котрі розглядаються як правові феномени, які взаємно впливають одне на одне, проявляються ззовні одне за допомогою іншого і у кінцевому підсумку забезпечують поступальний розвиток одне через одне.
Предметом дослідження є адміністративно-правові регулятивні відносини та адміністративно-правові охоронні відносини, взяті у загальному контексті їх виникнення, розвитку та трансформацій, як публічних правовідносин, а також їхні елементи та структура, підстави їхнього виникнення, зміни та припинення; адміністративно-правові норми та засоби їх реалізації.
Методи дослідження. У процесі аналізу досліджуваних проблем, які охоплюються дисертаційним дослідженням, було використано відповідні загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання. Серед найважливіших із них слід виділити такі: діалектичний (за допомогою якого адміністративно-правові відносини досліджувалися як складова частина соціальних відносин, існуючий порядок регулювання відносин нормами адміністративного права, структурні особливості адміністративно-правових відносин. Його застосування дозволило також визначити трирівневу структуру категорії адміністративно-правових відносин, розглядаючи їх у контексті загально-теоретичного поняття правовідносин; як правовідносини публічного права, а також як категорію власне адміністративного права); функціональний (дозволив розглянути під відповідним кутом зору види адміністративно-правових відносин, з’ясувати особливості та функціональне призначення регулятивних адміністративно-правових відносин, а також їх функціонально-системні зв’язки з охоронними адміністративно-правовими відносинами); порівняльно-правовий (застосовувався при аналізі низки аспектів проблеми, що складає предмет дисертаційного дослідження, був також використаний для порівняння різних підходів до визначення та характеристики адміністративно-правових відносин у різних правових системах); історичний метод (оскільки адміністративно-правові відносини розглядаються у глибокій історичній перспективі, як результат тривалого розвитку загальної теорії права і науки адміністративного права, то за його допомогою визначаються закономірності розвитку адміністративного права та основних його категорій); догматичного (логічного) аналізу (при здійсненні висновків і пропозицій, які містяться в дисертації, з врахуванням вимог відносно визначеності, несуперечливості, послідовності і обґрунтованості суджень і здійснення в межах загальнотеоретичних і адміністративно-правових конструкцій з використанням понятійного апарату відповідних галузей науки).
Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці
В. Б. Авер’янова, С. С. Алексєєва, Г. В. Атаманчука, Д. М. Бахраха,
Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва, О. В. Венедиктова, І. О. Галагана,
І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, А. І. Єлистратова, З. Д. Іванової,
О. С. Йоффе, В. Б. Ісакова, Р. А. Калюжного, С. В. Ківалова,
Б. О. Кистяківського, Ю. М. Козлова, А. А. Козловського, М. І. Козюбри,
А. М. Колодія, В. К. Колпакова, І. Б. Коліушка, А. Т. Комзюка,
В. В. Копейчикова, А. П. Коренева, М. М. Коркунова, О. О. Красавчикова,
Є. Б. Кубка, Є. В. Курінного, Я. М. Магазинера, М. М. Марченка,
П. Є. Недбайла, В. С. Нерсесянца, М. П. Орзіха, І. М. Пахомова,
П. С. Пацурківського, Г. І. Петрова, П. Д. Пилипенка, Л. Л. Попова,
П. М. Рабіновича, В. М. Селіванова, В. М. Синюкова, О. Ф. Скакун,
В. Д. Сорокіна, Ю. М. Старилова, В. Ф. Тарановського, Ю. О. Тихомирова,
В. С. Толстого, Є. М. Трубецького, О. Ф. Фрицького, Р. О. Халфиної,
Є. О. Харитонова, В. В. Цвєткова, М. В. Цвіка, В. К.Шкарупи, О. П. Юристи, В. О. Юсупова, Л. С. Явича, М. К. Якимчука та ін.
Вивчення та аналіз праць зазначених науковців дали змогу визначити й оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити та дослідити питання, що постали на сучасному етапі реформування теорії адміністративного права та визначити шляхи їх вирішення.
Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, міжнародні нормативно-правові акти та законодавство зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній науці адміністративного права пострадянської доби здійснене комплексне монографічне дослідження концептуальних питань визначення поняття, сутності та особливостей окремих видів адміністративно-правових відносин. На цьому підґрунті сформульовано і розвинуто низку авторських положень щодо характеристики адміністративно-правових відносин з виокремленням декількох рівнів останніх: як категорії загальної теорії права, категорії публічного права та категорії власне адміністративного права. Крім того, обґрунтовується авторське бачення сутності деяких нових категорій адміністративного права, що з’явилися останнім часом, і на цій основі пропонуються уточнення дефініцій низки категорій і понять адміністративно-правових відносин.
У межах проведеного дослідження одержано результати, що мають наукову новизну.
Елементи наукової новизни полягають, зокрема, у наступному:
вперше обґрунтовано висновок, що важливою тенденцією розвитку теорії адміністративного права останнім часом є поступове витіснення вчення про особливі владні відносини і заміна цього вчення концепцією характеристики адміністративно-правових відносин, як врегульованих правовими нормами відносин, що спрямовані на забезпечення правопорядку і безпеки громадян та суспільства;
вперше визначено, що поняття правовідносин є багатоплановим і визначення та характеристика його можливі на декількох рівнях: загальнотеоретичному, галузевотеоретичному та конкретно-галузевому.
вперше доведено, що на першому рівні характеристика правовідносин може бути дана у найбільш абстрактному вигляді як категорія, що існує та підлягає аналізу в межах загальної теорії права взагалі.
додатково обґрунтовано, що на другому (адміністративно-теоретичному) рівні категорія правовідносин теж характеризується у загальному вигляді, але вже на рівні теорії галузі права, передусім, на рівні досліджень поняття, ознак та сутності категорій адміністративного права, яке, у свою чергу, виступає як складовий елемент класичної дихотомії “публічне право – приватне право”.
вперше робиться висновок, що на конкретно-галузевому (конкретно-адміністративному) рівні визначення правовідносин, має враховуватися цільова спрямованість правового регулювання (визнання) відповідних суспільних відносин, визначаються обставини, що впливають на їхнє виникнення та реалізацію, а відтак приймається рішення про застосування (характер реалізації) норми відповідної галузі права;
вперше під кутом зору формування цілісної теорії адміністративно-правових відносин проаналізовано зв’язок адміністративно-правових відносин з адміністративно-правовою нормою, вплив форм реалізації норм на встановлення, зміну та припинення адміністративно-правових відносин;
з врахуванням авторського бачення особливостей сучасного етапу розвитку теорії адміністративного права України запропоновано власну дефініцію адміністративно-правових відносин, як врегульованих правовими нормами відносин, що виникають та існують між суб’єктами публічного права, і спрямовані на впорядкування стосунків у суспільстві, забезпечення засобами державного примусу правопорядку, добробуту та безпеки громадян і суспільства;
вперше доведено, що так звані «приватно-правові відносини» не перебувають у такому безпосередньому зв’язку з правовою нормою, як правовідносини публічного права, а тому традиційна характеристика правовідносин як суспільних відносин, врегульованих нормами права, головним чином, стосується відносин, які виникають у сфері публічних галузей права (передусім, адміністративних, усіх процесуальних тощо);
запропоновано авторське бачення таких категорій, як «адміністративно-правовий договір», що є засобом кореляції стосунків учасників адміністративних відносин на засадах координації та реординації; «адміністративний правочин», який являє собою дію, спеціально спрямовану на встановлення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин; «акт управління», що трактується як правомірна дія уповноваженого суб’єкта в межах наданої йому законом компетенції, «адміністративно-правова норма», що розуміється як встановлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формально визначене і забезпечене можливістю державного примусу правило поведінки суб’єктів, що діють у галузі державного управління та сфері забезпечення публічного правопорядку, призначенням і безпосередньою метою яких є організація й регулювання суспільних відносин (а також сприяння цій меті), що забезпечує виникнення та функціонування адміністративно-правових відносин, а також умови реалізації учасниками цих відносин своїх прав та виконання покладених на них обов’язків.
вперше запропоновано найголовнішим критерієм класифікації правовідносин визначати сферу права, у якій вони виникають та реалізуються. Зокрема, обґрунтовується позиція, що для адміністративно-правових відносин такою сферою є галузь публічного права;
вперше пропонується розмежування адміністративно-правових матеріальних відносин (включаючи сюди правила процедури їх реалізації) і адміністративних процесуально-правових відносин, які розглядаються у дисертації в якості самостійних категорій адміністративного права як права публічного. При цьому процедурні правовідносини трактуються як форма реалізації норм адміністративного права і не порушеного суб’єктивного адміністративного права або виконання адміністративного обов’язку. Натомість процесуальні правовідносини пропонується розглядати як форму адміністративного процесу – спеціального виду судової діяльності, що відбувається в рамках відповідного адміністративно-процесуального законодавства;
знайшли подальшого розвитку підстави виникнення, припинення та трансформацій адміністративно-правових відносин;
вперше запропоновано класифікацію юридичних фактів з врахуванням особливостей цієї категорії стосовно галузі публічного права. Зокрема, вперше визначено тип поведінки учасників сфери державного управління і його вплив на виникнення адміністративно-правових відносин;
вперше окреслено умови, за яких конкретні права та обов’язки виникають безпосередньо із самого змісту адміністративно-правової норми;
вперше обґрунтовано позицію, згідно якій адміністративно-правове порушення розглядається, передусім, не як підстава виникнення охоронних адміністративно-правових відносин, а як підстава трансформації загальних регулятивних адміністративно-правових відносин у конкретні адміністративно-правові охоронні правовідносини.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
– у науково-дослідній сфері висновки дисертаційного дослідження розвивають теорію адміністративного права, зокрема, її загальну частину, а саме – теорію адміністративно-правових відносин і є підґрунтям для подальшого формування і вдосконалення вітчизняної теорії адміністративного права. Запропоновано нові висновки та сформульовано низку дефініцій адміністративного права. Теоретичні положення, пропозиції і висновки дисертації можуть стати базою для подальшого вдосконалення концепції адміністративно-правових відносин, їх складових частин, підстав виникнення, припинення і трансформації;
– у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та дефініції, сформульовані у дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності – в процесі підготовки та удосконалення низки законодавчих та підзаконних актів, зокрема, проектів Адміністративно-процедурного кодексу, Кодексу про адміністративні проступки тощо.
– у навчально-методичній роботі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з адміністративного права і державного управління, при читанні загальної частини курсу адміністративного права, в розробленні спецкурсів з теоретичних проблем адміністративного права.
– у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації можуть бути використані для підвищення рівня правової культури населення, формування фахової правосвідомості студентів юридичних вузів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, загальної теорії права, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень авторки. У співавторстві опубліковані монографії «Рецепції приватного права: парадигма прогресу» (здобувачкою розроблено підрозділ 1.2. «Право як елемент цивілізації», підпункт 3.4., що стосується характеристики спартанського права як права публічного (с. 55-57), підпункт 4.2.1. вплив стоїцизму на формування публічного права (с. 62-64), підпункт 5.3., де дається характеристика публічно-правових засад в рецепції римського права Візантії після Юстиніана (с. 102-114), у підпункті 5.6. авторкою дана характеристика державно-правових поглядів мислителів Нового часу (с. 123-130) (обсяг 2 друк.арк.); «Виконавча влада і адміністративне право» (здобувачкою розроблено главу 3 «Сутнісні ознаки адміністративного права як галузі публічного права» (0,5 друк.арк.); навчальний посібник «Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції» (авторкою розроблено Розділ «Поняття та категорії порівняльного правознавства», підпункти 3 «Приватне і публічне право», 4 «Європейська правова система» Розділу І підпункт 2 «Державні інститути (інституції)» Розділу ІІ підрозділ 6 Німецьке адміністративне право» Розділу ІІІ підрозділ 5 «Адміністративне право Великої Британії» Розділу ІV, підрозділи 5 «Адміністративістика Російської Імперії», 6 «Радянська доктрина адміністративного права», 7 «Реформування адміністративного права у незалежній Україні» Розділу V. (6 друк.арк.); підручник «Адміністративне право України» (авторкою розроблено підпункт 1.3. «Історія становлення адміністративного права» Глави ІІІ, Глави ІV, VІІ, VІІІ, ХХV (5 друк.арк.); статті «Римське приватне право і управління торговим обігом» (здобувачкою розроблено положення про особливості управління торговим обігом у Стародавньому Римі (0,3 друк.арк.); «Держава і економіка: управління і регулювання» (здобувачкою розроблено положення про співвідношення між регулюванням та управлінням) (0,1 друк.арк.); «Візантійський тип духовності і Україна» (здобувачкою розроблено визначення впливу Візантійського світогляду на формування засад публічного права в Україні) (0,2 друк.арк.); «Перестройка» и пересмотр советской доктрины права» (характеристика трансформації радянської доктрини права у галузі публічного права) (0,3 друк.арк.); «До питання про значення дихотомії «приватне право – публічне право» (здобувачкою розроблено питання визначення та характеристики публічного права, значення розподілу права на публічне і приватне) (0,25 друк.арк.); «Морське право: приватне і публічне» (здобувачкою розроблені питання характеристики публічно-правових елементів морського права) (0,2 друк.арк.); «Підприємницьке право у дихотомії: публічне право – приватне право» (здобувачкою здійснена характеристика публічно-правових елементів у підприємницькому праві) (0,3 друк.арк.); «Приватне і публічне право та деякі аспекти теорії правовідносин» (авторкою розроблено питання впливу публічного права на правовідносини, що виникають у цій сфері) (0,3 друк.арк.); «Реалізація та захист суб’єктивних прав через призму класифікації правовідносин» (авторкою розроблено питання специфіки реалізації та захисту прав в залежності від їх видів) (0,25 друк.арк.); «Європейські правові системи: проблеми класифікації» (здобувачкою розроблено питання значення поділу права на приватне та публічне, а також вплив питомої ваги публічно-правових елементів на типологію тієї чи іншої правової системи) (0,3 друк.арк.); «Загальна аварія як підстава виникнення правовідносин» (здобувачкою розроблено питання характеристики загальної аварії як підстави виникнення публічно-правових відносин) (0,2 друк.арк.); «Приватні та публічні правовідносини представництва» (авторкою розроблено питання правовідносин представництва як публічно-правової категорії) (0,25 друк.арк.); «Категорії “приватного”, “публічного” та “соціального права” у загальній системі права» (здобувачкою розроблено питання характеристики публічного права, відмінності його від приватного та соціального права) (0,25 друк.арк.); «Порушення особистих немайнових прав як підстава виникнення охоронних правовідносин» (здобувачкою розроблено питання характеристики охоронних правовідносин, поняття особистих немайнових прав) (0,3 друк.арк.); «Структура правового відношення з погляду дихотомії: Приватне право – публічне право» (здобувачкою розроблено питання впливу публічного права на специфіку структури правовідносин, що виникають у цій сфері) (0,3 друк.арк.).
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії.
Результати дослідження доповідались на загальноукраїнських і міжнародних конференціях та науково-практичних семінарах: «Правові проблеми становлення громадянського суспільства в Україні» (січень 2000 р., м. Київ, тези опубліковані), «Проблеми вдосконалення сімейного законодавства України» (7 груд. 2001 р., м. Одеса), «Римське право і сучасність» (21 груд. 2001 р., м. Одеса, тези опубліковані), «Конституція України – основа модернізації держави та суспільства» (21-22 черв. 2001 р., м. Харків, тези опубліковані), «Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період» (14-15 трав. 2002 р., м. Хмельницький, тези опубліковані), «Римське право і сучасність» (6-7 груд. 2002 р., м. Одеса, фіксований виступ), «Право і лінгвістика» (18-21 верес. 2003 р., м. Сімферополь – м. Ялта, тези опубліковані), «Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування» (23-25 трав. 2003 р., м. Одеса, тези опубліковані), «Методологія приватного права» (30 трав. 2003 р., м. Київ, тези опубліковані), «Становлення та розвиток корпоративного права в Україні» (26-27 верес. 2003 р., м. Івано-Франківськ), «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (13-14 лют. 2003, м. Львів, тези опубліковані), «Римське право і сучасність» (14-15 трав. 2004 р., м. Одеса, тези опубліковані); «Право і лінгвістика» (23-26 верес. 2004 р., м. Ялта, тези опубліковані).
Результати дисертаційного дослідження широко використовувалися у навчальному процесі при читанні курсів «Адміністративне право», «Порівняльна адміністративістика», спецкурсів «Проблеми теорії адміністративного права», «Адміністративна відповідальність», «Біржове право» та ін.
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у одній одноособовій монографії, двох підручниках, двох колективних монографіях, розділах у навчальному посібнику, 30 статтях у журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п’ятьох розділів, 16 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 435 сторінок. Список використаних джерел складає 678 найменувань і займає 57 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз сучасної вітчизняної адміністративно–правової доктрини, історії розвитку теорії правовідносин взагалі і адміністративно-правових відносин, зокрема, свідчить про неослабний інтерес з боку науковців-правників до цієї категорії, яка посідає центральне місце у понятійному апараті як загальної теорії права, так і галузевих наук.
Не претендуючи на остаточне вирішення окреслених у дисертаційному дослідженні проблем, авторка пропонує власні погляди на шляхи підходу до найбільш складних теоретичних питань теорії адміністративно-правових відносин та підстав їх виникнення.
1. Визначення тенденцій подальшого розвитку науки адміністративного права перебуває у прямій залежності з тим, що концепція адміністративного права грунтується сьогодні на ідеї про те, що держава і суспільство не лише взаємодіють між собою, але й обслуговують одне одного. Тому вдосконалення адміністративного права відбувається шляхом визначення характеру і сутності відносин: індивід – суспільство – держава. При цьому увагу дослідників привертають правові аспекти стосунків особи з державою та суспільством, але відбувається важливе зміщення акцентів: тепер враховується, що юридичні обов’язки можуть мати не лише громадяни щодо держави, але й держава та суспільство щодо громадян.
2. Іншою важливою тенденцією, яка набула останнім часом відчутного поширення, є поступове витіснення вчення про особливе владне відношення з адміністративного права і заміна його врегульованим правовими нормами відношенням між суб’єктами, спрямованим на забезпечення правопорядку, безпеки суспільства і добробуту громадян.
3. При цьому маємо враховувати, що поняття правовідносин є багатоплановим і визначення та характеристика його можливі на декількох рівнях.
Так, про юридичне (правове) відношення можна вести мову у подвійному сенсі: конкретне юридичне відношення є саме те відношення з усіма його індивідуальними ознаками, яке виникло в житті у певному випадку і отримало визнання права; абстрактне юридичне відношення має місце тільки в уяві, реально воно не існує і визначається типовими рисами, властивими для певної групи конкретних юридичних відносин. З конкретними відносинами має справу суддя, з абстрактними – законодавець і теоретик “абстрактного типового правового відношення”, встановленого диспозицією правової норми або її санкцією, до виникнення конкретних правовідносин, які з’являються лише за наявності фактичних обставин, передбачених гіпотезою.
4. Разом з тим, як здається, виокремлення лише двох значень цієї категорії є недостатнім. Передусім тому, що це не дозволяє повною мірою враховувати усі рівні існування та функціонування правових понять і адекватно відобразити можливості їх багатозначного визначення на різних ступенях їєрархії правових наук:
1) на рівні загальної теорії права;
2) на рівні теорії (методології) тієї чи іншої галузі права (у нашому випадку – адміністративного права);
3) на рівні застосування конкретної норми відповідної галузі права.
Стосовно проблематики та напрямків даної наукової розвідки їх можна також іменувати:
1) „загально-теоретичний рівень”,
2) „адміністративно-теоретичний рівень”;
3) „конкретно-адміністративний рівень”.
Зробивши поправку на вказане застереження, маємо виходити з того, що визначення та характеристика поняття правових відносин можливі на трьох рівнях.
1). На першому рівні характеристика правовідносин може бути дана у найбільш абстрактному вигляді, як категорії, що існує та підлягає аналізу в межах загальної теорії права взагалі. З таким поняттям правовідносин мають справу фахівці у галузі теорії права, а також усі правознавці, які в силу тих чи інших причин звертаються до аналізу правовідносин як загальноправового феномену.
2). На другому (теоретико-адміністративному, адміністративно-теоретичному) рівні категорія правовідносин теж характеризується у загальному вигляді, але вже на рівні галузевої теорії права, передусім, на рівні досліджень поняття, ознак та сутності категорій адмінстративного права, яке виступає як складовий елемент класичної дихотомії “публічне право – приватне право”.
3) на галузево-конкретному (конкретно-адміністративному) рівні визначення правовідносин, мають враховуватися цільова спрямованість правового регулювання (визнання) відповідних суспільних відносин, визначаються обставини, що впливають на їхнє виникнення та реалізацію, а відтак приймається рішення про застосування (характер реалізації) норми відповідної галузі права.
З такими правовідносинами мають справу судді; державні органи та посадові особи, до компенції яких належить застосування правових норм; окремі суб’єкти права, які реалізують свої суб’єктивні права.
5. Варто звернути увагу на те, що слід розрізняти визначення правовідносин (наприклад, адміністративних) на конкретному рівні від характеристики правовідносин як правового зв’язку між конкретно визначеними суб’єктами.
У кожному разі категорії правовідносин, яка розглядається під таким кутом зору, властиві індивідуалізованість суб’єктів, чітка визначеність характеру та меж їхньої взаємної поведінки, персоніфікація прав та обов’язків. Правове відношення є не безособовим абстрактним зв’язком, це завжди конкретне ставлення конкретної особи до конкретної особи. Сторони, як правило, наперед відомі, можуть бути точно вказані, а їхні дії скоординовано. Цього немає в інших суспільних відношеннях, котрі не настільки формалізовані та впорядковані.
Разом з тим, диференціація визначення поняття правовідносин на загальнотеоретичному, теоретико-адміністративному та конкретно-адміністративному рівнях не означає, що між ними не існує логічного зв’язку. Вони співвідносяться між собою як загальне та окреме, абстрактне та конкретне, являючи у кінцевому підсумку системно-структурне утворення, що ґрунтується на засадах зняття подібних, злиття спільних та диференціації відмінних якостей окремих складових частин цієї структури (системи).
6. Як здається, розбіжність у поглядах науковців і певна непослідовність трактування сутності правовідносин значною мірою зумовлені тим, що недостатньо враховується не лише необхідність чіткого розмежування визначення правовідносин на різних рівнях: загальнотеоретичному, галузевотеоретичному, конкретнотеоретичному, але й доцільність диференційованого підходу до визначення поняття правовідносин на галузевому рівні.
Саме диференціація визначення правовідносин на рівні загального поділу права на приватне та публічне дає змогу більш точно встановити співвідношення правовідносин та норми права, якими можуть регулюватися (чи визнаватися) відповідні суспільні відносини.
Скажімо, характеристика правовідносин як суспільних відносин, врегульованих нормами права, більшою мірою стосується відносин, які виникають у сфері публічних галузей права (передусім, у галузі адміністративного права, фінансового права, карного права, усіх процесуальних галузей права тощо).
Разом з тим, таке твердження не є абсолютно правдивим стосовно приватно-правових відносин, оскільки вони можуть виникати не тільки на підставі норми закону і внаслідок її реалізації, але й з фактичних дій, що не суперечать закону. Отже правовідносини загального характеру, що ґрунтуються на нормах природного права, приватно-правові відносини тощо не знаходяться у такому безпосередньому зв’язку з правовою нормою, як правовідносини публічного права.
7. На підставі обраної методології даної наукової розвідки, найголовнішим критерієм поділу правовідносин визнано сферу права, у якій вони виникають. Звідси слідує, що відповідно до розмежування сфери приватного та публічного права необхідно розрізняти приватні та публічні правовідносини.
Таким чином, всі правові відносини можна класифікувати за різними підставами на відносини приватного та публічного права, галузеві правові відносини, відносини регулятивні та охоронні, відносини матеріальні та процесуальні, відносини правовстановлюючі та прооцедурні, відносини правозастосовчі та правотворчі.
8. При цьому визначальним є загальний поділ правовідносин на ті, що виникають у галузі приватного права, і такі, що виникають у галузі публічного права, та похідний від цієї класифікації поділ правовідносин на рівні національних правових систем на галузеві правовідносини відповідно до галузей права, що є характерними для права певного типу. Саме в залежності від того, чи є відносини публічно-правовими чи приватно-правовими, визначається їхній зв’язок з певною галуззю національного права (приналежність до певної галузі національного права), а відтак і та обставина, якими є їхні властивості, чи є вони за своєю сутністю адміністративно-правовими, чи ні.
9. На підставі проведеного дослідження пропонується визначення поняття адміністративно-правових відносин, як урегульованих адміністративно-правовою нормою суспільних відносин, що складаються у галузі державного управління та адміністративної охорони публічного правопорядку, один з учасників (або всі учасники) яких є носіями владних повноважень, а також суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, які перебувають під охороною держави.
10. Аналіз зв’язку адміністративно-праавових відносин з адміністративно-правовою нормою та характеристик використання, виконання, дотримання і застосування адміністративно-правових норм дозволяє зробити висновок, що, попри існування між ними низки істотних відмінностей, ці форми реалізації правових норм можуть бути об’єднані у дві групи в залежності від того, яка поведінка вимагається від суб’єкта: правомірна поведінка активного типу (дії) чи правомірна поведінка пасивного типу (бездіяльність).
Так, використання, яке полягає в активній поведінці учасників сфери державного управління по реалізації своїх суб’єктивних прав, передбачених правовою нормою; виконання, котре потребує активних дій суб’єктів по виконанню приписів, встановлених адміністративно-правовою нормою; застосування, яке полягає у організаційно-правовій діяльності компетентних державних органів, уповноважених на це громадських об’єднань або їхніх посадових осіб, вимагають (у кожному разі від уповноваженого суб’єкта, але, можливо, і від зобов’язаного) поведінки активного типу: видання державним органом або службовою особою акту управління, звернення громадянина із заявою до компетентного органу, виконання службових обов’язків тощо.
Таким чином, в перелічених випадках реалізації адміністративно-правових норм, правила встановлені останніми, самі по собі не створюють адміністративних прав і обов’язків, а отже й адміністративно-правових відносин, змістом яких є зазначені права та обов’язки.
Разом з тим, дотримання адміністративно-правових норм може полягати в пасивній (правомірній) поведінці суб’єктів (якої вони мусять дотримуватися незалежно від їхнього бажання).
В цьому випадку вже безпосередньо із самого змісту такої норми виникають конкретні права та обов’язки учасників відповідних відносин: право уповноваженого суб’єкта розраховувати на певну поведінку (бездію) зобов’язаної особи (осіб) і обов’язок останньої не вчиняти певних дій. Для встановлення між ними правовідносин немає необхідності у вчиненні якихось додаткових дій, спеціального вираження волі тощо.
11. Якщо зобов’язаний суб’єкт порушить вимогу вести себе певним чином, то замість регулятивних правовідносин виникають правовідносини охоронні (регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні), підставою чого є припис норми права та вчинення адміністративного делікту. Але буде йтися вже не про реалізацію правил адміністративно-правових регулятивних норм, якими були визначені вимоги до поведінки зобов’язаного суб’єкта, а про реалізацію положень охоронних адміністративно-правових норм, які передбачають встановлення нових прав та обов’язків внаслідок адміністративного делікту, відображаючи, таким чином, трансформацію регулятивних адміністративно-правових відносин у охоронні (адміністративно-деліктні).
Таким чином, в даному випадку виникнення адміністративно-правових відносин знов-таки пов’язується вже з самим прийняттям адміністративно-правових норм.
12. Разом з тим, варто підкреслити, що зазначене вище стосується лише адміністративно-правових регулятивних відносин.
У зв’язку з цим здається необхідним заперечити поширену в науці адміністративного права думку, сутність якої виражана в твердженні, що „з виданням нормативних адміністративно-охоронних актів встановлюється система охоронних правовідносин”. Така позиція здається неточною, оскільки для виникнення охоронних адміністративно-правових відносин недостатньо лише наявності адміністративно-правової норми, але також необхідним є вчинення правопорушення, котре, власне, й породжує конкретні охоронні правовідносини. Що ж стосується загальних адміністративно-правових відносин, то вони завжди виступають лише як відносини регулятивні.
Таким чином, узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що в певних випадках для виникнення адміністративно-правових відносин може бути достатньою вже сама наявність адміністративно-правової норми, яка слугує підставою виникнення, так званих загальних адміністративно-правових відносин (які є також регулятивними адміністративно-правовими відносинами), у той час як для виникнення конкретних адміністративно-правових відносин одного лише припису адміністративно-правової норми може бути недостатньо, а необхідна наявність ще й обставин, вказаних у цій нормі.
13. Виходячи з методологічного принципу даної розвідки, який полягає у визнанні доцільності аналізу поняття правовідносин на загальнотеоретичному, теоретико-адміністративному та конкретно-адміністративному рівнях, внаслідок чого „різнорівневі” характеристики цієї категорії співвідносяться між собою як загальне та окреме, абстрактне та конкретне, являючи у кінцевому підсумку системно-структурне утворення, що ґрунтується на засадах зняття подібних, злиття спільних та диференціації відміних якостей окремих складових частин цієї структури (системи), характерні властивості адміністративно-правових відносин на конкретно-адміністративному рівні можуть виглядати таким чином:
1) має специфіку нормативне підґрунтя регулятивних адміністративно-правових відносин, що зумовлене вирішальним значенням для регулювання норм адміністративного права. Хоча значна частина суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, регламентується іншими правовими засобами – індивідуальними актами (правозастосувальними актами), адміністративними угодами, актами реалізації прав та обов'язків, деякі відносини – діловими звичаями, адміністративними прецедентами, проте, провідне місце в ній посідає правова норма, оскільки вона встановлює загальну програму поведінки учасників у сфері дії адміністративного права шляхом надання їм суб'єктивних прав і встановлення відповідних юридичних обов'язків. Вона має забезпечити організованість, стабільність, визначеність відносин у важливій сфері суспільного життя – у сфері державного управління, у тій сфері, яка побудована на засадах принципу „влада – підпорядкування”;
2) специфічним є суб’єктний склад адміністративно-правових відносин, оскільки одним із суб’єктів таких відносин завжди виступає носій державно-владних повноважень. Саме державно-владний характер статусу одного із суб’єктів відносин надає цим стосункам особливого змісту, зумовлюючи конструкцію, яка дозволяє застосовувати засоби державного примусу;
3) об’єктом (предметом) адміністративно-правових регулятивних відносин є суспільні відносини у сфері публічного управління.
Проте йдеться не про будь–які суспільні відносини, що мають стосунок до сфери соціального управління, а лише ті, котрі об’єктивно потребують адміністративно–правового регулювання і можуть бути врегульовані за допомогою норм адміністративного законодавства;
4) змістом адміністративно-правових регулятивних відносин є права та обов’язки їхніх учасників, котрі виникають в процесі здійснення публічного управління на підставі норм адміністративного права і залежать від функцій, яке виконує останнє. У свою чергу, зазначені функції також відображають специфічні риси адміністративно-правових відносин;
5) специфічною є також реалізація адміністративно–правових норм в процесі публічного управління, внаслідок чого фактичні відносини перетворюються у відносини адміністративно-правові.
З цими обставинами, у свою чергу, пов’язана специфіка підстав виникнення адміністративно-правових відносин. Такими підставами завжди є правомірні дії суб’єктів, що відповідають приписам норм адміністративного права і полягають у набутті, використанні прав, виконанні чи дотриманні юридичних обов'язків у сфері державного управління, визначають реалізацію цих норм.
14. Хоча реалізація адміністративно–правових норм здійснюється в чотирьох формах: використання, виконання, дотримання, застосування, але найбільш характерним для державно-управлінських відносин є застосування, тобто така організаційно-правова діяльність державних та інших уповноважених на це органів, яка полягає у встановленні піднормативних індивідуальних правил поведінки з метою створення умов, необхідних для реалізації відповідних норм. Застосування, на відміну від використання, виконання, дотримання, є державно-владною діяльністю, головним завданням якої є саме у втіленні в життя приписів норми права щодо управлінських відносин залежно від характеру ситуації, до якої потрапляють учасники таких відносин.
15. Говорячи про класифікацію адміністративно-правових відносин, слід зазначити, що основним поділом їх на види є виокремлення регулятивних та охоронних, матеріальних та процесуальних відносин.
Що стосується другої із наведених класифікацій, то тут має бути також врахована доцільність розрізнення процедурних та процесуальних правовідновин.
На думку авторки, правовідносини адміністративного матеріального права підрозділяються на такі, що визначають (встановлюють) права та обов’язки (встановлюючі), і такі, що визначають процедуру їхньої реалізації (процедурні).
При цьому зазначається, що іменувати їх «процесуальними» не зовсім коректно, оскільки термін «процес» може вживатися у широкому і у вузькому значенні. І якщо «процесуальні» правовідносини в широкому значенні цього поняття охоплюють процедурні відносини, то «процесуальні» адміністративно–правові відносини у їх вузькому значенні здається доцільним трактувати як категорію однопорядкову з іншим поняттям –«процедурні правовідносини». Процедурні правовідносини та процесуальні адміністративно–правові відносини у вузькому значенні є різновидами родового поняття – процесуальні правовідносини у широкому значенні слова.
Суттєва відмінність між ними полягає в тому, що вони по-різному взаємопов’язані з матеріальними адміністративними правовідносинами.
Процедурні відносини є формою реалізації норм адміністративного законодавства (адміністративної норми) і не порушеного суб’єктивного адміністративного права або обов’язку. Реалізація і адміністративної норми, і адміністративних прав та обов’язків мають відбуватися за певною, чітко визначеною процедурою. Така вимога зумовлюється передусім самою сутністю адміністративного права як галузі, що покликана встановлювати і забезпечувати публічний правопорядок.
Підставою початку процедури так само, як і трансформацій останньої на всіх етапах її здійснення, є правомірні дії суб’єктів адміністративно-правових відносин. Процедурні правовідносини виникають, таким чином, на підставі регулятивних норм з приводу встановлення юридичних фактів або реалізації права і є обов’язковими при застосуванні норм матеріального права.
Регулюються адміністративні процедурні відносини або безпосередньо матеріальними адміністративними нормами, або спеціальним процедурним законодавством (зокрема, таким актом може бути розроблений вітчизняними адміністративістами Адміністративний процедурний кодекс).
Натомість, процесуальні правовідносини є формою адміністративного процесу як спеціального виду судової діяльності, що відбувається в рамках спеціального адміністративно-процесуального законодавства (Адміністративний процесуальний кодекс). Підставами виникнення адміністративно-процесуальних відносин у вузькому значенні цього поняття є наявність матеріальних адміністративно-правових відносин, а також факт їхнього порушення (порушення вимог адміністративної норми і, відповідно – невиконання або неналежне виконання адміністративного обов’язку). У процесуальній формі здійснюється адміністративне судочинство та інші акти органів, котрі мають адміністративну юрисдикцію, у той час як процедурні правила застосовуються лише у позасудовому порядку.
З наведених міркувань здається доцільним розмежування адміністративних матеріально-правових відносин (включаючи сюди правила процедури їх реалізації) і адміністративних процесуально-правових відносин, які являють собою самостійні категорії адміністративного права як права публічного.
Звісно, всі аспекти багатогранної, складної і важливої проблеми адміністративно-правових відносин неможливо розглянути в одній праці, що зумовило виклад деяких з них у постановочному аспекті, з метою привернути увагу до них інших дослідників. Результати дисертаційного дослідження можуть слугувати підґрунтям для подальшої розробки концептуально важливої проблеми теорії адміністративно-правових відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Проблеми демократизації державного управління в контексті адміністративної реформи в Україні // Часопис Київського університету права. – К., 2002. – № 2. – С. 3-8.
2. Аверьянов В.Б. Содержание деятельности аппарата государственного управлення и его организационные структуры // Сов. государство и право. – 1988. – № 6. – С. 60-68.
3. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-13.
4. Авер’янов В.Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. – 1999. – № 8. – С. 8-11.
5. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. – 2000. – № 7. – С. 6-8.
6. Авер’янов В.Б. Формування і нормативне втілення нової доктрини адміністративного права – закономірність українського державотворення // Правова держава: Щорічник наук. праць ІДПАН. – Вип 11. – К.: Юридична книга, 2000. – С. 201-209.
7. Авер’янов В.Б. До питання про поняття так званих „управлінських послуг” // Право України. – 2002. – № 6. – С. 125-128.
8. Авер’янов В.Б. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. – 2003. – № 9. – С. 24-31.
9. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: необхідність переосмислення теоретичних постулатів // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юридична література, 2003. – Вип. 19. – С. 8-13.
10. Авер’янов В.Б. Державне управління у змісті предмета адміністративного права // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 2 (37). – С. 139-149.
11. Автаева Н.Е., Волошин Н.П. Гражданско-правовая защита социалистической собственности. – М.: Юрид. лит., 1974. – 64 с.
12. Агапов А.Б. Учебник административного права. – М.: Городец, 1999. – 558 с.
13. Агарков М.М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву
// Советское государство и право. – 1946. – № 3-4. – С. 41.
14. Агарков М.М. Ценность частного права // Избранные труды по гражданскому праву: В 2-х т. – Т.1. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – 490 с.
15. Агеева Е. А. Юридическая ответственность в государственном управлении (социально-правовой аспект). – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1990. – 142 с.
16. Адміністративна реформа – історія, очікування та перспективи
// Упоряд. В.П. Тимощук. – К.: Факт, 2002. – 100 с.
17. Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг. ред. І.П. Голосніченка. – К.: КІВС, 2002. – 141 с.
18. Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг. ред. І.П. Голосніченка. – К.: КІВС, 2003. – 112 с.
19. Административная ответственность граждан: Учебное пособие / Под ред. Д.Н. Бахраха. – Пермь: Пермский ГУ, 1974. – 170 с.
20. Административное право Украины. – 2-е изд., переработ. и дополн.
/ Под ред. Ю.П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
21. Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 2002. – 697 с.
22. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова,
Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 1999. – 728 с.
23. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова. – М.: Юрид. лит., 1968. – 575 с.
24. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. – Одеса: Юрид.літ., 2003. – 894 с.
25. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 528 с.
26. Административное право / Под ред. А.Е. Лунева. – М., 1967. – 603 с.
27. Административное право ГДР: Пер. с нем. канд. юрид. наук
Е.И. Колюшина / Под ред. и со вступит. статьей доктора юрид. наук Б.М. Лазарева. – М.: Прогресс, 1983. – 432 с.
28. Административное право зарубежных стран: Учебное пособие / Под ред. проф. А.Н. Козырина. – М.: Издательство «СПАРК», 1996. – 229 с.
29. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред.
А.Н. Козырина, А.М. Штатиной. – М.: Спарк, 2003. – 464 с.
30. Административное право Российской Федерации / Отв. ред.
Н.Ю. Хаманева. – М. Юристъ, 2004. – 556 с.
31. Адміністративний процес: Навчальний посібник / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2003. –
256 с.
32. Административно-процессуальное право: Курс лекций / Под ред. проф. И.Ш. Килясханова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 399 с.
33. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У двох томах. – Том 1: Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – 584 с.
34. Азаркин Н.М. История юридической мысли России: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1999. – 528 с.
35. Азимов Ч. Поняття і зміст приватного права // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 3. – С. 50-58.
36. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Юриздат Минюста СССР, 1955. – 176 с.
37. Александров Н.Г. Некоторые вопросы учения о правоотношении / В сб.: Труды научной сессии всесоюзного института юридических наук 1-6 июля 1946 г. – М.: Юриздат Минюста СССР, 1948. – С. 31-48.
38. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. – М.: Юриздат, 1948. – 336 с.
39. Алексеев С.С. Выражение особенностей предмета советского гражданского права в методе гражданско-правового регулирования. Виды гражданских правоотношений и метод гражданско-правового регулирования // В кн.: Антология уральской цивилистики 1925-1989: Сборник статей. – М.: «Статут», 2001. – С. 7-53.
40. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712 с.
41. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М., 2001. – 752 с.
42. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид.лит., 1989. – 288 с.
43. Алексеев С.С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования // В кн.: Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. – М.: «Статут», 2001. – С. 54-68.
44. Алексеев С.С. Право – время новых подходов // Сов. государство и право. – 1991. – № 2. – С. 3-11.
45. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: “Статут”, 2000. – 256 с.
46. Алексеев С.С. Самое святое, что есть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную эпоху. – М.: Издательство НОРМА, 1998. – 416 с.
47. Алексеев С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк. – М.: „Статут”, 1999. – 166 с.
48. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом обществе. – М., 1966. – 187 с.
49. Алексеев С.С. Избранное. – М.: Статут, 2003. – 480 с.
50. Алексеев С.С., Мозолин В.П., Яковлев В.Ф. Правовое обеспечение целостной системы управления народным хозяйством СССР // Сов. государство и право. – 1985. – № 2. – С. 11-19.
51. Алексеев С.С. Отрасли советского права: проблемы, исходные положения // Сов. гос. и право. – 1979. – № 9. – С. 20-21.
52. Алехин А.П., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. – М., 1994. – 639 с.
53. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1997. – 671 с.
54. Аллахвердян Д. Проблемы хозяйственного управления / В кн.: Хозрасчет и управление (теория, опыт, перспективы). – М., 1970. –
319 с.
55. Андропов Ю.В. Избранные речи и статьи. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1983. – 320 с.
56. Арістотель. Політика: Переклад з давньогрецької О Кислюка. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
57. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. литература, 1997. – 400 с.
58. Атаманчук Г.В. Типичное и уникальное в организации государственного управления (Теоретические вопросы)
// Сов. государство и право. – 1985. – № 12. – С. 30-37.
59. Афанасьєв В.Г. Управление обществом как социологическая проблема / В кн.: Научное управление обществом. – М., 1968. – Вып. 2. –
С. 3-224.
60. Баглай М. Правовое государство: от идеи к практике // Коммунист. – 1989. – № 6. – С. 38-47.
61. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы). – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1985. – 120 с.
62. Баклан О. Щодо змін в адміністративному законодавстві України // право України. – 2003. – № 9. – С. 100-103.
63. Бальцерович Л. Свобода і розвиток. Економія вільного ринку: Пер. з польск. – Львів, 2000. – 280 с.
64. Базылев Б.Т. Социальное назначение государственного принуждения в обществе // Правоведение. – 1968. – № 5. – С. 29-36.
65. Бандурка О.О. Юридичні норми як елемент правовідносин у сфері міграційного процесу // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 17. – С. 77-82.
66. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336 с.
67. Баринов О.В. Юридические факты в советском трудовом праве: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Л., 1980. – 19 с.
68. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения): Пер. с чешск. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
69. Бартыков Н.Ф., Дагель П.С., Елисейкин П.Ф., Куклин В.А., Нестеров А.И. Административные правонарушения, рассматриваемые в судебном порядке. – М.: Юрид. лит., 1964. – 162 с.
70. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: Издательство БЕК, 1997. – 368 с.
71. Бахрах Д.Н. Административная ответственность: Учебное пособие. – М., 1999. – 112 с.
72. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР: Учебное пособие. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. – 204 с.
73. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник для вузов. – М.: Издательськая группа НОРМА – ИНФРА * М, 2000. – 640 с.
74. Бахрах Д.Н. Административное право. – М.: Издательськая группа НОРМА – ИНФРА * М, 2000. – 288 с.
75. Бахрах Д.Н., Хазанов С.Д. Формы и методы деятельности государственной администрации: Учеб. пособ. – Екатеринбург, 1999. – 156 с.
76. Бахрах Д.Н. Важные вопросы науки административного права
// Государство и право. – 1993. – № 2. – С. 37-46.
77. Бахрах Д.Н., Серегин А.В. Ответственность за нарушение общественного порядка. – М.: Юрид. лит., 1976. – 80 с.
78. Бачило И.Л. О концепции совершенствования системы государственного управления // Сов. государство и право. – 1987. –
№ 6. – С. 20-28.
79. Бачило И.Л. Функции управления. Содержание и правовое управление // Сов. государство и право. – № 12. – С. 33-35.
80. Бекетов О.И. Актуальные проблемы административного права России // Гос. и право. – 1999. – № 5. – С. 80-88.
81. Беляев И.Д. История русского законодательства. – СПб.: Издательство “Лань”, 1999. – 640 с.
82. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Под общ. ред. В.И. Даниленко: Пер. с фр. – М.: Издательский дом NOTA BENE, 2000. – 576 с.
83. Бельский К.С. К вопросу о предмете административного права // Гос. и право. – 1997. – № 5. – С. 3-6.
84. Бельский К.С. Полицейское право: Лекционный курс / Под ред. канд. юрид. наук А.В. Куракина. – М.: Издательство «Дело и Сервис», 2004. – 816 с.
85. Біла Л.Р. Характеристика основних принципів державної служби
// Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юридична література, 2003. – Вип. 18. – С. 292-298.
86. Битяк Ю, Константий О. Правова природа адміністративних договорів // Вісник Академії прав. наук України. – Х., 2001. – № 3 (26). –
С. 101-108.
87. Боботов С.В., Васильєв Д.И. Французская модель правового государства // Сов. государство и право. – 1990. – № 1. – С. 105-112.
88. Боброва Н.А. Государство, право, личность // Сов. государство и право. – 1988. – № 10. – С. 140-144.
89. Бодерскова Г.С. Юридические факты в механизме правового регулирования трудовых отношений рабочих и служащих // В сб.: Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту. Межвуз. тематический сборник. – Калинин, 1982. – С. 182-184.
90. Бодерскова Г.С. Юридические факты в процессе развития трудового правоотношения: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – 1983. – 19 с.
91. Бокарев В.А. Объем и содержание понятия «управление» // Вопросы философии. – 1966. – № 11. – С. 44-54.
92. Болотіна Н.Б. Медичне право у системі права України // Право України. – 1999. – № 7. – С. 116-121.
93. Болотіна Н.Б. Соціальна політика і соціальне право України та Європейського Союзу // Актуальні проблеми політики. – 2000. –
Вип. 8. – С. 212-217.
94. Бондаренко Э.Н. Трудовая правоспособность, дееспособность и юридические факты // Журнал российского права. – 2003. – № 1. –
С. 61-69.
95. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. – Львів: Вища школа, 1975. – 176 с.
96. Бойко Н.Ф. Теоретические основы и практическое обеспечение эффективности реализации административно-правовых норм в Республике Молдова. – Автореф. дис….доктора права. – Кишинэу, 2002. – 23 с.
97. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (Очерк теории). – М.: Юрид. лит., 1976. – 215 с.
98. Бровко Н.В., Григорян С.А., Соколова Ю.А. Административное право / Под ред. С.А. Григоряна. – Ростов н/Д: Издательство «Феникс», 2002. – 288 с.
99. Брэбан Г.Французское административное право: Пер. с фр. канд. юрид. наук Д.И. Васильева и В.Д. Карпачова / Под ред. и со вступительной статьей доктора юрид. наук С.В. Боботова. – М.: Прогресс, 1988. –
488 с.
100. Бурлай Е.В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе. – К., 1987. – 90 с.
101. Бурлай Е.В., Мельниченко А.И. О науке социального управления и ее предмете // Проблемы правоведения. – 1979. – Вып. 39. – С. 35-41.
102. Бурлацкий Ф. После Сталина. Заметки о политической оттепели
// Новый мир. – 1988. – № 10. – С. 152-197.
103. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире: Пер. с англ. П.М. Кудюкина / Под общей ред. Б.Ю. Кагарлицкого. – СПб.: Издательство «Университетская книга», 2001. – 416 с.
104. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. – М.: Логос, 1998. – 168 с.
105. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. – Х.: «Одиссей», 2001. – 288 с.
106. Васильев Р.Ф. Акты управления. – М., 1987. – 140 с.
107. Васильев Р.Ф. О понятии правового акта // Вестник Моск. ун-та. – Сер. 11. – Право. – 1998. – № 5. – С. 3-25.
108. Васильев А.С., Кутателадзе О.Д. Организационно-правовые формы сочетания отраслевого и территориального принципов управления в регионе // Право и государственное управление регионами: Межвузовский тематический сборник научных трудов. – Калинин, 1986. – С. 51-60.
109. Васькин В.В., Качанова В.В. Правовое регулирование качества продукции (товаров, услуг): Учеб. пособие. – Куйбышев, 1991. – 82 с.
110. Вахтер В.В. Общетеоретические вопросы понятия фактической основы применения норм советского права: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Свердловск, 1979. – 19 с.
111. Вебер М. Социология религии // Вебер М. Избранное. Образ общества. – М.: Юрист, 1994. – 704 с.
112. Вебер М. Политика как призвание и профессия // В кн.: Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесловие Ю.Н. Давыдова; предисл. П.П. Гайдаенко. – М.: „Прогресс”, 1990. – 808 с.
113. Ведель Ж. Административное право Франции. – М.: Прогресс, 1972. – 511 с.
114. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.
115. Венедиктов А.В. О субъектах социалистических правоотношений // Сов. государство и право. – 1955. – № 6. – С. 19-23.
116. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М.: ИКФ Омега-Л, 2002. – 608 с.
117. Вернадский Г.В. История права. – Спб.: Издательство “Лань”,