АДМІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЗВЕРНЕННЯ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

КОСТЮКЕВИЧ ОЛЕКСАНДР КОСТЯНТИНОВИЧ
УДК – 342.9:342.736
АДМІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЗВЕРНЕННЯ

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Тищенко Микола Маркович –
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України

Харків - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................................3
Розділ 1. Теоретико-правові засади реалізації права громадян на звернення..................................................................................................................10
1.1. Сутність та значення звернень громадян, їх роль в регулюванні суспільних відносин..................................................................................................10
1.2. Інститут звернень громадян: становлення та розвиток..............................33
1.3. Право на звернення та його закріплення в законодавстві..........................51
1.4. Види звернень громадян, їх форма та зміст.................................................66
Висновки до першого розділу.................................................................................85
Розділ 2. Особливості правового регулювання реалізації права громадян на звернення.................................................................................................................89
2.1. Шляхи вдосконалення правового регулювання розгляду звернень громадян неюрисдикційного характеру.................................................................................89
2.2. Право на звернення в сфері адміністративної юрисдикції..........................112
2.3. Гарантії забезпечення права громадян на звернення..................................128
2.4.Дебюрократизація як важливий чинник належної реалізації права громадян на звернення............................................................................................................148
Висновки до другого розділу.................................................................................168
ВИСНОВКИ............................................................................................................178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..............................................................191

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Становлення та розвиток правової держави в Україні прямо пов’язані з рівнем забезпечення прав і свобод людини та громадянина, реалізацією конституційних положень, що визначають діяльність державних органів у цьому напрямку, налагодженість взаємовідносин між ними та громадянами. Зміни, що відбулися у суспільному житті України за останні роки, суттєво вплинули на розвиток вітчизняного права і обумовили необхідність активізації наукових пошуків стосовно формування нових дієвих та вдосконалення існуючих механізмів забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян. Важливе місце у системі цих інститутів займає інститут звернень громадян, які були і залишаються одним з найбільш дієвих засобів забезпечення належної реалізації та охорони прав особи. І хоча питання правової регламентації розгляду і вирішення звернень громадян отримали своє висвітлення у доволі значній кількості наукових праць, слід визнати, що актуальність цієї проблематики й у наш час залишається досить високою. Практика свідчить, що не всі проблеми, пов’язані з належним розглядом та вирішенням звернень громадян, вичерпані як на рівні наукових досліджень, так і практичної діяльності державних органів та їх посадових осіб. До того ж, порушення права громадян на звернення, недоліки практичної діяльності правозастосовних органів суттєво впливають на рівень правової захищеності громадян, негативно позначаються на нормотворчій та правозастосовній діяльності у відповідній сфері відносин. Окреслене обумовлює потребу комплексного наукового аналізу питань адміністративно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення.
Зазначені питання певною мірою висвітлювались у працях вітчизняних та зарубіжних учених: В. Б. Авер’янова, О. М. Бандурки, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, М. В. Вітрука, І. А. Галагана, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, І. О. Грибка, О. В. Джафарової, Л. В. Коваля, Ю. М. Козлова, О. П. Коломоєць, А. Т. Комзюка, Л. В. Кузенко, В. А. Лорії, В. В. Малькова, М. І. Матузова, В. І. Новосьолова, Е. О. Олефіренко, В. І. Ремньова, Н. Г. Саліщевої, І. І. Сіліча, В. Ф. Сіренка, В. Д. Сорокіна, В. П. Тимощука, М. М. Тищенка, Н. Ю. Хаманєвої, О. М. Якуби та інших. Праці зазначених учених покладені в основу визначення підходів щодо дослідження проблем адміністративно-правового регулювання у сфері реалізації права громадян на звернення, однак їх розглядові через призму правового статусу суб’єктів відповідних правовідносин, і перш за все громадянина як суб’єкта звернення, належної уваги не приділялося. Отож зазначене, а також необхідність належного предметного дослідження даної проблеми, недостатня її розробленість на теоретичному рівні і наявність практичних правових питань обумовлюють вибір теми дисертації, її актуальність і важливість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пп.11.1, 1.2 2 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., пп. 3.5 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 – 2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2005 р. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28.03.2008 р. протокол № 3.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнень практики їх реалізації визначити сутність, зміст та особливості адміністративно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення, виявити особливості правовідносин, що виникають у зв’язку з реалізацією цього права, розробити науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо усунення недоліків у правовому регулюванні, вдосконалення чинного законодавства.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
- встановити сутність та значення звернень громадян, їх роль у регулюванні суспільних відносин, місце права на звернення в системі прав і свобод людини і громадянина;
- з’ясувати особливості становлення та розвитку правового регулювання у сфері реалізації права на звернення, визначити основні чинники, що впливали на регламентацію цього права у різні історичні періоди;
- охарактеризувати сучасний стан правового регулювання реалізації права на звернення у вітчизняному законодавстві;
- проаналізувати види звернень громадян з урахуванням цілей та характеру правовідносин, що обумовлюють їх подання;
- визначити особливості правового регулювання розгляду та вирішення звернень громадян неюрисдикційного характеру;
- окреслити особливості реалізації права на звернення у сфері адміністративної юрисдикції;
- з’ясувати значення, особливості та шляхи підвищення дієвості та ефективності юридичних гарантій реалізації права громадян на звернення;
- розкрити можливості зменшення негативного впливу проявів бюрократизму у сфері реалізації права громадян на звернення;
- сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері реалізації права на звернення;
Об’єктом дослідження є адміністративно-правові відносини, пов’язані з реалізацією права громадян на звернення, його роллю у забезпеченні законності та дотриманні прав і свобод громадян.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади правового регулювання реалізації права громадян на звернення та практична діяльність відповідних органів, їх посадових осіб у цій сфері.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Головним з них виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дає змогу досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових аспектів у сфері, що є предметом досліджень. Поряд з цим використовувався весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній правовій науці. У роботі використано формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження. Зокрема, формально-логічний метод використано у ході дослідження концепції та позицій окремих авторів з питань, які є предметом дослідження (розділи 1, 2), формулювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства, що регламентує реалізацію права на звернення. Історичний метод застосовано для вивчення особливостей становлення та розвитку правового регулювання у сфері реалізації права на звернення (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод дав можливість визначити види звернень та охарактеризувати процедури їх розгляду та вирішення (підрозділ 1.3). За допомогою системно-структурного методу досліджувались питання правового статусу суб’єктів відповідних правовідносин та юридичних гарантій реалізації права на звернення.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави та права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних дослідників. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують реалізацію права громадян на звернення. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності з розгляду та вирішення звернень громадян, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень адміністративно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення. У результаті проведеної роботи сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
- вперше дослідження сутності, значення та ролі звернень у суспільному житті проведено в контексті місця права на звернення в системі прав і свобод людини і громадянина та питань формування й реалізації державної політики у цій сфері;
- набуло подальшого розвитку питання про функції та принципи права на звернення;
- вперше сформульовано авторські визначення понять «державна політика в сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина», «право на звернення», «повідомлення про порушення законодавства або прав і свобод громадян», «клопотання», «колективне звернення», «петиція», «адміністративні послуги», «адміністративно-правовий спір», «дебюрократизація»;
- подальший розвиток отримало дослідження становлення й розвитку інституту звернень громадян на різних етапах розвитку суспільства з акцентом на питаннях регламентації порядку їх розгляду;
- дістала подальшого розвитку характеристика правового регулювання в сфері реалізації права на звернення, у зв’язку з чим наголошено на необхідності чіткого визначення єдиних підходів до правової регламентації питань реалізації права на звернення, перш за все з позицій оптимізації відповідних правових можливостей громадян, удосконалення механізму адміністративно-правового впливу у випадках порушень права на звернення;
- удосконалено підходи до диференціації звернень громадян з урахуванням мети їх подання, порядку розгляду та вирішення, обґрунтовано позицію щодо виділення окремих видів звернень та їх закріплення на законодавчому рівні;
- подальшого розвитку набули питання правового регулювання розгляду звернень громадян неюрисдикційного характеру в тому числі й з урахуванням теорії адміністративних послуг, наголошено на необхідності чіткого визначення критеріїв та стандартів їх надання, обґрунтовано авторський погляд на цю проблему;
- поглиблено правовий аналіз питань реалізації права на звернення у сфері адміністративної юрисдикції, а також обґрунтовано, що основним напрямком вдосконалення правового регулювання у цій сфері слід визнати подальший розвиток відповідної процесуальної форми, у тому числі й з позицій розширення необхідних процесуальних можливостей громадян;
- набуло подальшого розвитку питання про гарантії забезпечення права громадян на звернення, доведено необхідність віднесення до складових структури поняття юридичних гарантій, правових принципів, включення до системи такого роду гарантій відповідних правових презумпцій, підвищення дієвості окремих юридичних гарантій реалізації права на звернення;
- вперше комплексно проаналізовано питання дебюрократизації діяльності з розгляду та вирішення звернень громадян, піддано науковому аналізу фактори, що характеризують це негативне явище;
- на основі отриманих результатів дослідження сформульовано низку конкретних пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть знайти застосування:
- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшого розроблення проблем, пов’язаних з адміністративно-правовим забезпеченням реалізації права громадян на звернення;
- у сфері правотворчості – пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для уточнення окремих положень чинного законодавства, яке регламентує діяльність з розгляду та вирішення звернень громадян;
- у правозастосуванні – впровадження результатів дослідження дозволить покращити практичну діяльність з розгляду та вирішення звернень громадян, удосконалити практику розгляду відповідними органами та їх посадовими особами конкретних звернень громадян;
- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження будуть корисними у ході лекційних та практичних занять з дисципліни «Адміністративне право України».
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на кафедрі адміністративного права ННІ ПЕС Харківського національного університету внутрішніх справ. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука» присвячена (16-17 травня 2008 р., м. Суми); «Держава і право: проблеми становлення і стратегії розвитку» (16-17 травня 2009 року, м. Суми); «Актуальні питання реформування правової системи України» (29-30 травня 2009 р., м. Луцьк); «Державне управління та місцеве самоврядування» (26 березня 2010 р., м. Харків).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано три наукові статті у фахових виданнях з юридичних наук та матеріали наукових повідомлень на трьох науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Звернення громадян є важливим засобом налагодження взаємовідносин між ними та державними інституціями, одним із найбільш дієвих інструментів забезпечення належного стану суспільних відносин, вагомим чинником визначення ступеня демократичності та цивілізованості суспільства.
2. Державна політика в сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина в цілому і права на звернення зокрема являє собою функціонально спрямовану та опосередковану відповідними цілями, науково обґрунтовану та практично апробовану, послідовну і постійно здійснювану діяльність держави, пов’язану з визначенням оптимальних механізмів і засобів та їх використанням для досягнення її реальності та ефективності.
3. Функцій права на звернення − це напрямки правового впливу на суспільні відносини, що віддзеркалюють їх роль та призначення в регулюванні останніх і здійснюються за допомогою відповідних засобів з метою належної реалізації та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян.
4. До функцій права громадян на звернення слід віднести правоохоронну функцію; функцію правореалізації; інформаційну функцію; функцію соціального контролю; функцію стимулювання діяльності державного механізму; профілактичну функцію.
5. Поряд з загальновизнаними у правовій науці принципами права на звернення доцільно відокремити такі принципи як: принцип належної процесуальної регламентації розгляду і вирішення звернень громадян; принцип негайного припинення дій, що породжують порушення приписів законодавства, прав і свобод громадян, якщо такі порушення мають очевидний характер; принцип надання правової допомоги особам, які є суб’єктами звернень, а також принцип реалізації правових презумпцій.
6. Право на звернення являє собою визнану на міжнародному рівні і передбачену Конституцією та законами України функціонально спрямовану, таку, що відповідає певним принципам, можливість доводити у відповідній формі особисту думку щодо фактів і подій суспільного життя, реалізації прав, свобод та законних інтересів громадян або їх поновлення у випадку порушення, яка забезпечується державою та виступає невід’ємною складовою її політики в сфері забезпечення прав свобод людини і громадянина.
7. Нагальною проблемою сьогодення у сфері забезпечення права на звернення постає необхідність аналізу та ревізії відповідних правових положень з метою чіткого визначення єдиних підходів до правової регламентації питань забезпечення права на звернення, усунення існуючих недоліків, розширення правових можливостей громадян щодо належної реалізації та ефективного захисту своїх прав у зв’язку з поданням звернень.
8. Концептуальним напрямком удосконалення правового регулювання забезпечення права громадян на звернення слід визнати оптимізацію правових можливостей громадян у зв’язку з поданням і розглядом їх звернення, відповідних обов’язків суб’єктів розгляду і вирішення звернень, належної процесуальної регламентації правовідносин, що виникають у цій сфері. Окремо слід відзначити необхідність удосконалення механізму адміністративно-правового впливу для оперативної та ефективної корекції відхилень від належного ходу цих правовідносин і перш за все шляхом удосконалення правових приписів щодо реалізації адміністративної та дисциплінарної відповідальності у цій сфері.
9. Кожен із видів звернень громадян має свої особливості, обумовлені не тільки характером конкретної життєвої ситуації, а й суб’єктивним ставленням особи до неї, наявністю певної громадянської позиції, рівнем активності, бажанням донести свою особисту думку до відома державних інституцій або суспільства в цілому.
10. Серед видів звернень доцільно виділити повідомлення про порушення законодавства або прав і свобод громадян, викладене в письмовій або усній формі, або передане з використанням інформаційних систем загального користування звернення громадянина або колективу громадян, що дозволяє ідентифікувати суб’єкта звернення, в якому міститься інформація про конкретні факти порушення законодавства, прав і свобод громадян і відсутні будь-які прохання чи вимоги по суті наданої інформації. Доцільно доповнити ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» частиною 5, в якій дати визначення повідомлення про порушення законодавства або прав і свобод громадян.
11. Пропонується ч. 2 та ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» викласти у наступній редакції: «Пропозиція (зауваження) – це звернення громадян, у якому висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, звертається увага на існуючі недоліки, що не пов’язані з порушенням законодавства, висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави та суспільства». «Заява (клопотання, запит) – звернення громадян з проханням про сприяння у реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав, свобод та інтересів. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Запит – звернення з проханням надати документовані або публічно оголошені відомості, необхідні для реалізації відповідних прав, свобод та законних інтересів».
12. Колективне звернення – це звернення, подане і підписане двома чи більше громадянами та пов’язане як з реалізацією та захистом прав і свобод, законних інтересів окремої особи або групи осіб, так і з задоволенням інших персоніфікованих суспільних інтересів. Від імені колективу громадян реалізувати права і обов’язки щодо розгляду колективного звернення може конкретна особа, про що може прямо вказуватись у зверненні. Петиція як окремий вид звернень – це колективне звернення громадян в органи влади регіонального або республіканського рівня, підписане встановленою законодавчо кількістю осіб та пов’язане з ініціюванням питання про необхідність врегулювання певних суспільних відносин, проведення суспільно значимих реформ, прийняття відповідного нормативно-правового акта або зміни існуючого, усунення порушень законодавства, що стосується невизначеного кола осіб та набуває загальнорегіонального або загальнодержавного звучання.
13. У Законі України «Про звернення громадян» в окремому розділі «Порядок подання та розгляду колективних звернень і петицій» слід закріпити положення, якими регламентуватимуться певні вимоги до цих видів звернень, особливості їх оформлення та подання, а також встановити чіткі вимоги законодавства щодо особливості процедур розгляду цих звернень, прийняття рішень та інформування про прийняте рішення.
14. Процесуальна форма розгляду і вирішення звернень є домінуючим фактором забезпечення ефективності взаємовідносин в системі «громадянин – суб’єкт розгляду і вирішення звернення» і одночасно найважливішою умовою відповідності цих взаємовідносин вимогам закону та їх результативності. Категорія процесуальної форми тісно пов’язана з іншою важливою категорією, а саме – з категорією процесуального статусу суб’єкта звернення та процесуальних статусів інших учасників провадження по зверненнях громадян.
15. Комплексний погляд на проблеми вдосконалення усіх правових інститутів, які так чи інакше відносяться до сфери реалізації права на звернення, дає змогу підходити до аналізу існуючих проблем правового регулювання з урахуванням наявних взаємозв’язків, взаємозалежностей та взаємообумовленості, оцінювати явища в контексті всіх факторів, які впливають на якість та результативність такого роду діяльності. Поряд з цим такий підхід дозволяє більш чітко визначити шляхи досягнення відповідних цілей діяльності по розгляду та вирішенню звернень громадян, до яких, відповідно, можна віднести вирішення кожного звернення в суворій відповідності до вимог закону та забезпечення реальної можливості суб’єкту звернення безперешкодно використовувати у повному обсязі усі правові можливості для доведення своєї позиції у справі. Відповідно, це також дає змогу більш ретельно визначити комплекс завдань, які спрямовані на досягнення зазначених цілей.
16. При розгляді питань удосконалення процесуальної регламентації вирішення звернень громадян з позицій оптимізації правового статусу усіх без винятку суб’єктів таких проваджень слід враховувати наступні важливі фактори. По-перше, реалізація конкретних прав особи – суб’єкта звернення тісно пов’язана з відповідним статусом суб’єкта вирішення звернення, зокрема з його відповідними обов’язками, які досить часто прямо кореспондують відповідним правам громадянина. По-друге, повноцінну реалізацію відповідних прав громадянина слід пов’язувати також з можливостями делегування цих прав іншим особам. По-третє, слід враховувати наявність у особи не тільки конкретних прав і обов’язків, а також відповідних свобод і законних інтересів, які можуть і повинні виділятися як самостійні складові адміністративно-процесуального статусу.
17. У контексті необхідності подальшого вдосконалення реалізації права громадян на звернення особливого значення набуває питання про адміністративні послуги, які можна охарактеризувати як засновану на законі можливість конкретних органів здійснювати технологічно відпрацьовану та організаційно забезпечену діяльність зі здійснення юридичних та соціально значущих дій з метою забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів особи.
18. Відпрацювання стандартів якості адміністративних послуг прямо пов’язано з чітким визначенням критеріїв їх надання. При цьому в системі цих критеріїв, що вже отримали своє нормативне закріплення, доцільно виокремити такі як: чітке дотримання умов та процедур надання послуг; обґрунтованість плати за послугу та уніфікація її розміру; рівності громадян та неупередженості суб’єктів надання адміністративних послуг; належний рівень інформаційної забезпеченості надання таких послуг.
19. Варто чітко визначити процедури обґрунтування необхідності введення плати за конкретні адміністративні послуги, визначення конкретних її розмірів, делегування можливості здійснення послуг недержавним структурам.
20. При вирішенні питання про закріплення на законодавчому рівні категорії звернень юридичних осіб слід враховувати, що це пов’язане перш за все з осмисленням правової природи звернення юридичних осіб, цілей їх подання, певними технологічними особливостями документообігу тощо. З огляду на значущість діяльності громадських організацій у сфері забезпечення прав і свобод громадян, доцільно доповнити ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» частиною 4: «Звернення юридичних осіб – громадських організацій, пов’язані з забезпеченням та захистом прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина розглядаються у порядку, передбаченому цим законом». Слід звернути увагу ще на одну важливу обставину: у такому випадку треба чітко визначити відповідні питання представництва для участі у розгляді справи.
21. На законодавчому рівні варто чітко визначити положення, що стосуються прийняття звернень громадян. Це можливо шляхом корегування положень частини першої статті 7 Закону України «Про звернення громадян», яку доцільно викласти в наступній редакції: «Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду. За вимогою суб’єкта звернення або його представника, особа, яка прийняла звернення, зобов’язана видати про це довідку з вказівкою свого прізвища, посади та дати отримання звернення або зафіксувати ці дані на копії звернення, яка повертається суб’єкту звернення».
22. Більш чітко необхідно регламентувати питання фіксації звернень на особистому прийомі. Одним із можливих варіантів його вирішення може бути закріплене в статті 22 Закону України «Про звернення громадян» положення про те, що особа, яка звернулася зі зверненням на особистому прийомі, повинна бути ознайомлена з текстом запису про факт звернення і може отримати довідку про це з вказівкою про дату звернення на особистий прийом, даними про особу, що цей прийом здійснювала та суть звернення.
23. У Законі «Про звернення громадян» слід окремо виділити статтю, в якій містилися би положення щодо змісту відповіді на звернення громадянина і акцентувалася б увага на тому, що окрім належного визначення відповідних реквізитів у відповіді обов’язково повинні бути відображені: фактичні та юридичні обставини, на які посилається суб’єкт звернення; фактичні обставини, що встановлені в ході розгляду звернення з вказівкою на всі конкретні заходи, що застосовувались для їх встановлення та посиланням на відповідні документи; клопотання суб’єкта звернення щодо встановлення певних обставин або долучення певних документів та результати їх розгляду, якщо такі клопотання були заявлені; підстави та обґрунтування прийняття рішення в межах дискреційних повноважень, якщо можливість реалізації таких повноважень передбачена законом; вказівка на конкретні заходи, що застосовувались для припинення певних дій, що порушують чи становлять загрозу для прав і свобод громадян і безпосередньо пов’язані з конкретним зверненням; вичерпні юридичні підстави прийняття рішення, з конкретизацією відповідних правових положень.
24. Доцільно закріпити на законодавчому рівні положення, що рішення, які пов’язані з повною або частковою відмовою у задоволенні певних вимог суб’єкта звернення, обов’язково повинні містити дані, які б з достатньою повнотою відображали відповідні фактичні та юридичні підстави його прийняття. Якщо ж певні вимоги суб’єкта звернення задоволені частково, то такого роду дані повинні бути викладені в частині, що стосується не задоволених вимог.
25. Адміністративно-правовий спір являє собою зумовлені факторами об’єктивного та суб’єктивного характеру розбіжності, що виникають у результаті різної оцінки відповідних життєвих ситуацій між суб’єктами адміністративно-правових відносин і пов’язані з застосуванням, тлумаченням або порушенням правових норм, що розглядаються, вирішуються уповноваженими на те органами та посадовими особами з дотриманням відповідної процесуальної форми.
26. Питання вдосконалення процесуальної регламентації розгляду скарги і протесту на постанову у справі про адміністративне правопорушення перш за все слід пов’язувати з чітким визначенням процесуальних прав і обов’язків осіб, які можуть брати участь у розгляді скарги. Вважаємо за доцільне вирішити це питання шляхом доповнення ст. 293 КпАП частиною 3 такого змісту: «При розгляді скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушення особа, яка подала скаргу, потерпілий, їх законні представники та захисник реалізують свої права та обов’язки відповідно до положень Кодексу, який регламентує їх участь у розгляді справи про адміністративні правопорушення». При цьому адміністративно-процесуальний статус цих осіб необхідно вдосконалити за рахунок розширення їх відповідних процесуальних можливостей.
27. У провадженні за скаргами громадян, що розглядаються і вирішуються в адміністративному порядку, вдосконалення відповідної процесуальної форми, у тому числі й питання розширення процесуальних можливостей суб’єктів звернення мають концептуальний характер, оскільки саме процесуальні можливості і, безумовно, процесуальні обов’язки не тільки обумовлюють динаміку виникаючих правовідносин, а й самі по собі відіграють важливу гарантуючу роль у належній реалізації правового статусу суб’єкта звернення, є важливою перепоною для прийняття необґрунтованих і незаконних рішень за скаргами.
28. Слід доповнити ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» положенням про те, що про реалізацію відповідних прав, передбачених зазначеною статтею, громадянин може подавати усне чи письмове клопотання. Відповідно до ст. 19 Закону, якою регламентуються обов’язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, слід внести доповнення у вигляді окремого положення про обов’язок приймати, розглядати і вирішувати по суті клопотання громадян про реалізацію передбачених законом прав громадянина при розгляді заяви чи скарги. Відмова у задоволенні клопотання громадянина повинна бути оформлена письмово, містити в собі посилання на конкретні підстави і бути доведеною до відома суб’єкта подання клопотання зразу ж після прийняття рішення.
29. Актуальним є питання про можливість самостійного фіксування громадянином певних фактів і обставин, які, на його думку, мають значення для вирішення справи по суті, у тому числі і за допомогою відповідних технічних засобів, подання їх у якості доказів у справі та визнання допустимості цих доказів. З огляду на це можливе закріплення на законодавчому рівні права громадян – суб’єктів подання відповідного звернення, подавати як докази зафіксовані ними за допомогою технічних засобів аудіозапису та фото- , відеозйомки факти і обставини, які мають відношення до звернення, що розглядається. Одночасно цілком логічною є необхідність вирішення питання про настання відповідної юридичної відповідальності за подання фальсифікованої інформації, отриманої за допомогою технічних засобів.
30. Юридичні гарантії забезпечення прав і свобод громадянина являють собою комплекс принципів, умов, засобів, заходів та правових презумпцій, застосування та врахування яких є обов’язковим у діяльності суб’єктів розгляду та вирішення юридичних справ як з власної ініціативи, так і з ініціативи громадян, які є учасниками відповідної діяльності, та інших осіб, яким за законом надано право представляти інтереси громадян, сприяти встановленню об’єктивної істини у справі та спрямованих на всебічне забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян.
31. Належної координації з іншими державними інституціями потребує вся без винятку багатогранна діяльність органів прокуратури з забезпечення режиму законності, у тому числі у сфері забезпечення прав громадян взагалі і права на звернення зокрема. З огляду на це вважаємо доцільним викласти частину 1 ст. 10 Закону України «Про прокуратуру» у наступній редакції «Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі зі злочинністю органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, органів податкової міліції, органів митної служби, Військової служби правопорядку у збройних Силах України, інших правоохоронних органів, а також органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в сфері боротьби з правопорушеннями та забезпечення прав і свобод громадян».
32. В окремій статті Закону України «Про прокуратуру» слід закріпити необхідність взаємодії з громадськістю, основні форми такої взаємодії. Більш детальна регламентація цього аспекту роботи органів прокуратури може знайти своє відображення в окремому наказі Генерального прокурора України.
33. Проблема вдосконалення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з захисту прав людини прямо співвідноситься з необхідністю створення відповідних представництв у кожній з областей України та забезпечення цих представництв усім необхідним, у тому числі приміщеннями та відповідними технічними засобами. Доцільно також вирішити питання про організаційну структуру цих представництв.
34. Потенціал впливу Уповноваженого на факти порушення прав, свобод і інтересів громадян може бути суттєво посилено шляхом включення до числа актів реагування Уповноваженого такого акту як вимога припинити дії, що порушують права і свободи громадян, та поновити порушене право. Разом з цим слід надати Уповноваженому та його представникам можливість порушувати дисциплінарне провадження та провадження у справі про адміністративне правопорушення у випадках, коли певними діями, бездіяльністю або рішеннями порушуються права і свободи громадян. Доцільним було б також передбачити можливість Уповноваженого або його представників порушувати питання про службову відповідність посадових осіб, якщо порушення прав громадян у їх діяльності мають систематичний характер, тобто такого роду порушення були допущені протягом року п’ять і більше разів.
35. Шляхами підвищення ефективності громадського контролю, у тому числі й у сфері забезпечення реалізації права на звернення, можуть стати: по-перше, закріплення такого виду контролю на законодавчому рівні та визначення чітких правових механізмів його здійснення; по-друге, надання окремим суб’єктам здійснення такого контролю відповідних процесуальних можливостей щодо фіксації фактів і обставин, що пов’язані з тими чи іншими порушеннями прав громадян; по-третє, визначення напрямків і механізмів координації діяльності суб’єктів здійснення громадського контролю з відповідними державними органами та організаціями, форми і методи їх співпраці.
36. В умовах сьогодення проблема забезпечення належної реалізації права громадян на звернення безумовно потребує і відповідного правового забезпечення у плані оптимізації системи заходів юридичної відповідальності, посилення адекватності реакції держави на факти порушення прав громадян у цій сфері. Перш за все це стосується оптимізації заходів дисциплінарної та адміністративної відповідальності, вдосконалення відповідних механізмів притягнення до відповідальності, підходів до питань про взаємодію цих видів юридичної відповідальності.
37. Відображення у Кодексі про адміністративні правопорушення питань відповідальності за порушення права громадян на звернення повинно мати більш концентрований характер і ці питання мають бути закріплені у вигляді складів декількох правопорушень. По-перше, окремими статтями варто передбачити: відповідальність за безпідставну відмову у прийнятті та реєстрації звернення, безпідставну передачу звернення іншому органу чи посадовій особі, порушення порядку реєстрації, розгляду звернення та прийняття по ньому рішення; по-друге, відповідальність за переслідування громадян за подання звернення та за примушування до подання звернення, а також за розголошення відомостей, що містяться у зверненнях; по-третє, відповідальність за неприйняття заходів щодо поновлення прав громадян, якщо необхідність такого поновлення передбачається рішенням по зверненню громадянина.
38. Дебюрократизація є важливим чинником забезпечення права громадян на звернення і являє собою комплекс науково обґрунтованих та практично випробуваних заходів правового, організаційного і психологічного характеру, спрямованих на попередження та усунення негативних чинників та наслідків бюрократичного підходу до розгляду та вирішення конкретних питань, які виникають в зв’язку з поданням звернень, та подальше вдосконалення та оптимізацію діяльності суб’єктів відповідного провадження з урахуванням необхідності забезпечення пріоритетності дотримання прав і інтересів суб’єктів звернення.
39. У провадженні за зверненнями громадян одним із найбільш вагомих чинників подолання неналежного адміністративного розсуду слід визнати підвищення рівня поінформованості всіх суб’єктів цього провадження про конкретні підстави і мотиви прийняття відповідного рішення. Особа, яка застосовує адміністративний розсуд, повинна чітко і ґрунтовно визначити підстави його застосування та відповідні мотиви, якими вона керувалася, діючи в рамках відповідної правової норми і приймаючи конкретне рішення у справі у відповідній життєвій ситуації. Доцільно на законодавчому рівні визначити поняття адміністративного розсуду та основні принципи його застосування в адміністративній діяльності.
40. Комплекс психологічних заходів, які можуть застосовуватись для досягнення цілей дебюрократизації, налагодження належної діяльності всіх без винятку державних інституцій, оптимізації та вдосконалення їх діяльності, можна звести до декількох основних напрямків. Перш за все, це психологічне забезпечення виконання відповідних службових функцій персоналом органів та організацій, що реалізують функції управління, в тому числі і пов’язані з розглядом та вирішенням звернень громадян. Іншим важливим напрямком є психологічна підтримка всіх учасників управлінських відносин і перш за все громадян, з метою створення психологічно комфортної атмосфери взаємостосунків, підтримання позитивного психологічного клімату здійснення управлінських процедур. Окремим напрямком слід визнати використання психологічних прийомів та методів для попередження, а також розв’язання конфліктних ситуацій, що виникають у сфері управлінської діяльності.
41. Комплексний підхід до вирішення проблеми дебюрократизації обумовлений наявністю широкого кола проявів бюрократизму і, відповідно, необхідністю застосування різноманітних заходів, які за своїм характером та ступенем впливу також відрізняються один від одного, але мають єдину спрямованість на подолання негативних наслідків проявів бюрократизму. У сфері реалізації права громадян на звернення ці заходи повинні бути спрямовані на формування нових підходів до правової регламентації та організації діяльності щодо розгляду і вирішення звернень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Оніщенко Н.М. Сприйняття права в умовах демократичного розвитку: проблеми, реалії, перспективи: Монографія / Відп. Ред. Академік НАН України Ю.С. Шемшученко. –К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – 320 с.
2. Бандурка О. М., Тищенко М. М., Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закл. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 288 с.
3. Бержель Ж.Л. Общая теория права / Под общ.ред. Даниленко В.И. / Пер. С фр. – М.: Издательский дом NOTA BENE. 2000. - 576 с.
4. Ківалов С.В. Кормич Б.А. Митна політика України: Підручник. – Одеса: Юридична література, 2001.-256 с.
5. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підруч.– К.: Либідь, 2002.– 576 с.
6. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Уч.для студ.высш.учеб.заведений./ –3-е изд., перераб. и доп. –М.: Аспект Пресс, 2000. – 447с.
7. Політологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл./ М.І. Панов, Л.М. Герасіна, Н.П. Осипова та ін.–К.: Ін Юре, 2002. –360 с.
8. Тищенко Н. М. Гражданин в административном процессе. – Харьков: Право, 1998.- 192 с.
9. Конституція України: зі змінами та доповненнями: (прийнята на 5-ій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.). – Х.: Весна, 2008. – 48 с.
10. Лазаренко Л.А. Поняття конституційного права людини і громадянина на звернення / Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: зб.наук.праць/ Дніпропетр. Держ.ун-ту внутр.справ. – Дніпропетровськ, 2008. - №2. С.92 (86-93 с.)
11. Мальцев Г.В. Социальные основания права. - М.: Норма, 2007. – 800 с.
12. Корчевна Л.О. Справедливість як принцип правової держави (за працями Д.Ролса і Р.Нозіка)// Актуальні проблеми державного управління/ Зб. Наук. Праць №3 (18)/ Х.: Вида-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2003. – С. 38 (38-43 с.), (269 с.)
13. Оноре Т. Про право. Короткий вступ. Вид-во Сфера, К.: 1997. – 124 с.
14. Дельвольве П. Адміністративне право / Переклад з франц. В. Матенчука. – К.: Конус-Ю, 2008. – 168 с.
15. Битяк Ю. П., Богуцький В. В. та ін. Адміністртивне право України (Підручник для юр.вузів і фак.) За ре. Битяка Ю. П. – Харків: Право, 2001. –528 с.
16. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть), Учебное пособие. – Х.: «Одиссей», 2001. – 288 с.
17. Эбзеев Б.С. Личность и государство в России: взаимная ответственность и конституционные обязанности. – М.: Норма, 2007. - 384 с.
18. Кряжков В.А. Информация в советской представительной системе (правовые и организационные проблемы). Свердловск: Изд-во Урал. Ун-та , 1987. – 144 с.
19. Загальна Декларація Прав Людини //Права людини (основні міжнародно-правові документи): Зб.док. / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Наук. Думка, 1989. – 248 с.
20. Хартия Европейского Союза об основных правах: Комментарий / Под ред. д.ю.н., проф. С.Ю. Кашкина. – М.: Юриспруденция, 2001. – 208 с.
21. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М., Изд-во МНИМП,1998, - 600 с.
22. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР) №30, Ст.141.- К.: 23 липня 1996 року
23. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации. Моногр. – К.: Изд-во «КВІЦ», 2001.- 308 с.
24. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Свобода інформації та виконавча гілка влади: Правові норми. Інституції. Процедури. – Київ: Міленіум, 2002. - 240 с.
25. Филосовский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРАМ, 1998. – 576 с.
26. Теория государства и права. Курс лекций/Под ред. Матузова Н.И. и Малько А.В. – Саратов: СВШ МВД РФ, 1995. – 560 с.
27. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина: Монографія. – Херсон: ОЛДІ – плюс, 2003. – 220 с.
28. Общая теория права. Курс лекций. Под общей редакцией профессора Бабаева В.К. Нижний Новгород: Нижегородская ВШ МВД РФ - 1993. – 544 с.
29. Закон України «Про звернення громадян» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 47, ст. 256
30. Афанасьєв В.Г. Научное управление обществом. М.: Политиздат, 1973. 390 с
31. Зеркин Д.П., Игнатов В.Г. Основы теории государственного управления. Курс лекций. – Ростов н/Д : издательский центр «Март», 2000. – 448 с.
32. Нудненко Л. А. Новый закон об обращениях граждан: достоинства и недостатки // Государство и право.–2007. – №3.– С. 10 (5-12 с.)
33. Кампо В.М., Нижник Н.Р., Шльоер Б.П. Становлення нового адміністративного права України. Науково-популярний нарис / За заг. ред. Кампо В.М. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 60 с.
34. Тарануха В. П. Принципи роботи органів виконавчої влади із зверненнями громадян // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип. №15.: Зб. наук. праць: Інститут держави і права НАН України, 2002 – С. 206 – 211
35. Хаманева Н.Ю. Право жалобы граждан в европейских социалистических странах: моногр – М.: Наука, 1984. – 108 с.
36. Грибок І.О. Оскарження рішень органів виконавчої влади в адміністративному порядку: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук.:12.00.07/ Грибок І.О.; нац. акад. наук України ін-т. держ. і права ім. В.М. Корецького– К., 2006. – 19 с.
37. Берідзе М.Н. Адміністративно-правові засади провадження із звернень громадян в органах прокуратури: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.07/ Берідзе М.Н.; Харк.нац.ун-т внутр.справ.– Х., 2005. – 20 с.
38. Пашков А.С. Эффективность правового регулирования и методы ее выявления [Текст]: Пашков А. С., Чечот Д. М.// Советское государство и право.– 1965.–№8.–С.3. (С. 3-11)
39. Загряцков М.Д. Административная юстиция и право жалобы в теориии и законодательстве. – М.: Право и жизнь, 1925. – 244 с.
40. Корф С.А. Административная юстиция в Росии.СПб. 1910. к. 3;
41. Палиенко Н. И. Сущность административной юстиции и основные черты ее организации в европейских государствах. К. 1898р. – 14 с.;
42. Зайдеман Л. О. Порядок и способы обжалования административных распоряжений и постановлений. СПб. 1904;
43. Коркунов Н. М. Очерк теории административной юстиции // Журнал министерства юстиции. 1885. №1,8,9 и др.
44. Судебник 1497 года.ст.2. В кн. Российское законодательство Х-ХХ веков.Т.2.М.: Юрид.лит.1985
45. Судебник 1550 г. В кн. Российское законодательство Х-ХХ веков. Т.2. М.: Юрид.лит., 1985. С.97-98, С. 131-133
46. Российское законодательство Х-ХХ веков.Т.2. М.: Юрид. лит. 1985
47. Российское законодательство Х-ХХ веков. Т.3. М.: Юрид. лит. 1985
48. Российское законодательство Х-ХХ веков. Т.4. М.: Юрид. лит. 1985
49. Указ о должности сената от 27 апреля 1722 г. В сб. Российское законодательство Х-ХХ веков.Т.4.М.: Юрид. лит.
50. Российское законодательство Х-ХХ веков. Т.5.М.: Юрид.лит.1985
51. Грамота на права и выгоды городам российской империи от 21 апреля 1785 года. В кн. Российское законодательство Х–ХХ веков. Т.5
52. Российское законодательство Х-ХХ веков. Т.6. Юрид.лит.1988.
53. Российское законодательство Х-ХХ веков. Т.7. Юрид.лит.1989.
54. Правила о порядке написания и подачи прошений и жалобы, приносимых первому и второму Департаментам Правительствующего Сената.// приложения к ст. 49 Учреждения Правительствующего Сената. Свод законов. Т.1.
55. Тарасов И.Т. Лекции по полицейскому административному праву. М., 1910.Т.2.
56. Тищенко Н. М. Административно-процесуальний статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования. – Харьков: Право,1998.-268 с.
57. Собрание узак. И Расп. Правительства. 1917.№127. С.692 // В кн. Законодательные акты 1917 года. Одесса. 1917г. С.21-32
58. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К.:Т-во «Знання» України, 1993. - с. 40-41, 53 (192 с.)
59. Історія української конституції /Українська правнича фундація. – К.: Право, 1997.- с. 76-77
60. Юрков Б.Н. Судебное обеспечение законности в деятельности административных органов. Х.1987
61. Съезды Советов Всероссийское и Союза ССР в постановлениях и резолюциях. М.: 1935. С.103-104
62. СУ РСФСР. 1922 № 68. ст. 901.
63. СУ РСФСР. 1918. №76-77. ст. 818.
64. Декрет ВЦИК от 9 апреля 1919 г. // Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1919.- № 12. ст. 122; №23.- ст. 271, 272.
65. Постановления НКГК. «О центральном Бюро жалоб и заявлений при НКГК» п. 5
66. Административный кодекс Украины. К. : Сов. строительство и право, 1935. - 246 с.
67. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян» від 12 квітня 1968 року // Відомості Верховної Ради СРСР, 1968 р., № 17, ст. 144.
68. Кодекс України про адміністративні правопорушення// ВВР України РСР (ВВР) 1984 р., додаток до №51, ст. 1122.
69. Указ ПВС СРСР «Про оскарження в судовому порядку дій і розв'язків» // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст. 1122
70. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 336 с.
71. Селіванов А.О. Конституція. Громадянин. Суд. Професійні та суспільні погляди. – К.: УАІД «Рада», 2009. – 560 с.
72. Закон України «Про статус народного депутата України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, №3, ст. 17
73. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, №40, ст. 290.
74. Закон України «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради України, 1992, №48 - ст. 650
75. Закон України «Про захист персональних даних» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, №34, ст. 481.
76. Указ президента України від 19 березня 1997 року № 241 «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення»// точка доступу http://zakon1.rada.gov.ua
77. Указ Президента України від 13 серпня 2002 року № 700 «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення» // точка доступу http://zakon1.rada.gov.ua
78. Указ Президента України від 14 квітня 2004 року № 434 «Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів»// точка доступу http://zakon1.rada.gov.ua
79. Указ Президента від 7 лютого 2008 року № 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»// http://zakon1.rada.gov.ua
80. Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Класифікатора звернень громадян» від 27.09.2008 р. №858 / точка доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
81. «Інструкція про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян у Міністерство юстиції України, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління». Затверджено наказом Міністерства юстиції України від 18 березня 2004 року № 26/5. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 березня 2004 року за № 342/8941
82. Порядок розгляду звернень громадян у Держмитслужбі України, інших митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях// Право на звернення. Коментар Закону України «Про звернення громадян». Законодавство. Судова практика / за заг. ред. М.В. Оніщука.- К. : Юрінком Інтер, 2008. – 416 с. (С. 276)
83. Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби/ Затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 11.12.1996 р. №29/ точка доступу http://zakon.rada.gov.ua.
84. Класифікатор звернень громадян затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 858 / точка доступу http://zakon1.rada.gov.ua
85. Мальков В. В., Советское законодательство о жалобах и заявлениях. М.: Изд-во Московского ун-та, 1967. – 108 с.
86. Ремнев В.И., Социалистическая законность в государственно