АКТИВІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

На правах рукопису

ДОРОФЄЄВА Юлія Сергіївна

УДК 330.341.1:316.42(477)

АКТИВІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ
ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.03 – Економіка та управління національним господарством

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Науковий керівник –
доктор економічних наук, доцент
Антонюк Валентина Полікарпівна

Донецьк – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІД-ЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ 11
1.1. Теоретичні підходи до визначення сутності та чинників інноваційного розвитку 11
1.2. Соціальні складові національної інноваційної системи 36
1.3. Роль соціальних чинників у системі міжнародних оцінок інноваційного розвитку та конкурентоспроможності 54
Висновки до розділу 1 65
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ 68
2.1. Стан, тенденції та проблеми професійної підготовки в контексті інноваційного розвитку 68
2.2. Дослідження умов та можливостей формування наукових кадрів для інноваційної діяльності 90
2.3. Оцінка регіонів України за рівнем сформованості регіональних інноваційних систем 106
Висновки до розділу 2 132
РОЗДІЛ 3. НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АКТИВІЗА¬ЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ 136
3.1. Правові засади соціального та інноваційного розвитку в Україні та шляхи їх вдосконалення 136
3.2. Концептуальні засади соціально-інноваційного розвитку України 148
3.3. Теоретико-методичні засади формування системи безперервної освіти в контексті потреб інноваційного розвитку 157
Висновки до розділу 3 169
ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178
ДОДАТКИ 196

ВСТУП

У сучасних умовах інноваційний розвиток економіки є загальновизнаним і суттєвим чинником формування сталого соціально-економічного розвитку. Це обумовлює необхідність переорієнтації економіки України із сировинної на економіку інноваційно орієнтованого типу. Завдання пріоритетного інноваційного розвитку економіки України задекларовано в усіх державних документах стратегічного і програмного характеру, проте низькою є частка інноваційно активних промислових підприємств (13,8% у 2010 р.), рівень впровадження нових технологічних процесів і освоєння інноваційної продукції, обсяг реалізованої інноваційної продукції, який складає лише 3% ВВП. Отже, в Україні не створено сприятливого інноваційного середовища.
Тривалий час в Україні інноваційний розвиток пов’язували з технічними та економічними чинниками, переважно з інвестиціями в основний капітал. Питанням соціального характеру, а саме формуванню середовища інноваційного мислення і поведінки, де провідну роль відіграє загальна та вища освіта, професійна підготовка, наука і культура, приділяється недостатньо уваги. У зв’язку з цим актуальним постає питання активізації соціальних чинників інноваційного розвитку.
Теорія інновацій формувалася в рамках загальної економічної теорії. Значний внесок у її розвиток зробили Дж. Гелбрейт, Д. Норт, П. Друкер, Р. Арон, Я. Тінберген, Р. Солоу, Дж. Кендрік, Е. Денісон, М. Туган-Бара-новський, М. Кондратьєв, Й. Шумпетер, К. Фрімен, Дж. Гроссман, Е. Хелпмен, П. Ромер, Р. Лукас, Ф. Агійон та П. Хоувітт.
Вагомий внесок у дослідження проблем інноваційного та соціального розвитку і чинників, які їх обумовлюють, зробили вітчизняні науковці. У працях О. Амоші, В. Антонюк, Л. Антонюк, Ю. Бажала, В. Гейця, Б. Данили¬шина, І. Єгорова, І. Каленюк, В. Куценко, Е. Лібанової, Б. Маліцького, І. Миценка, О. Новікової, А. Поручника, Л. Федулової, А. Чухна досліджуються закономірності інноваційного процесу, питання його державного регулювання, проблеми впровадження інновацій на галузевому, регіональному та державному рівнях. При цьому соціальні чинники інноваційного розвитку не знайшли належного висвітлення. Недостатньо уваги приділяється ролі освіти, науки, культури, демографічних чинників у формуванні інноваційного середовища, механізму активізації соціальних факторів для забезпечення інноваційного розвитку України та її регіонів. Малодослідженим є питання формування регіональних інноваційних систем.
Необхідність проведення наукових досліджень у напрямку окреслених проблем визначило тему дисертації, її мету й завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України (м. Донецьк) за темами: «Організаційно-економічне та інституційне забезпечення активізації інноваційної діяльності в промисловості України» (номер держреєстрації 0106U008452, 2006 р.), у рамках якої визначено проблеми забезпечення науковими кадрами інноваційного розвитку країни; «Забезпечення соціального розвитку регіонів України: управлінський аспект» (номер держреєстрації 0106U012628, 2007-2009 рр.), де визначено структуру національної і регіональної інноваційної системи, здійснено оцінку рівня інноваційного розвитку регіонів України; «Соціальні чинники забезпечення сталого розвитку промислового регіону» (номер держреєстрації 0109U007134, 2010-2011 рр.), де визначено систему соціальних чинників інноваційного розвитку, розроблено модель їх впливу на інноваційний процес, досліджено пріоритетні напрями розвитку освітнього і наукового потенціалу, обґрунтовано соціально-інноваційну модель розвитку країни.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка і обґрунтування теоретико-методичних і правових засад та практичних рекомендацій з активізації соціальних чинників інноваційного розвитку.
Для досягнення мети поставлено і вирішено такі завдання:
досліджено теоретико-методичні підходи до визначення сутності інноваційного розвитку та його чинників;
виокремлено соціальні чинники інноваційного розвитку та розроблено модель їх впливу на інноваційний процес;
обґрунтовано визначення і структуру національної інноваційної системи та її соціальну складову;
визначено роль соціальних чинників у системі міжнародних оцінок інноваційного розвитку та конкурентоспроможності країни;
визначено стан, тенденції та проблеми професійної підготовки в контексті інноваційного розвитку;
оцінено умови та можливості формування наукових кадрів для інноваційної діяльності;
оцінено рівень сформованості інноваційних систем регіонів України;
проаналізовано правові засади інноваційного та соціального розвитку в Україні;
обґрунтовано концептуальні засади забезпечення соціально-інноваційного розвитку України;
запропоновано напрями державної політики щодо активізації соціальних чинників інноваційного розвитку;
розроблено теоретико-методичні засади формування системи безперервної освіти в контексті інноваційного розвитку.
Об’єктом дослідження є процеси активізації соціальних чинників інноваційного розвитку України.
Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні питання формування й використання соціальних чинників інноваційного розвитку України.
Методи дослідження. Теоретичним підґрунтям дослідження є фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем соціального та інноваційного розвитку. Для досягнення поставленої мети використано діалектичний метод наукового пізнання, комплексний, системний, історичний і логічний підходи. У процесі дослідження застосовувались такі методи: абстрактно-логічний – для поглиблення теоретичних засад інноваційного розвитку, визначення категоріального апарату, виявлення соціальних чинників інноваційного розвитку, розробки концептуальних засад соціально-інноваційного розвитку України, напрямів державної політики щодо активізації соціальних чинників інноваційного розвитку; економіко-статистичний – для аналізу стану та проблем розвитку науки і освіти, професійної підготовки в контексті інноваційного розвитку; структурного і порівняльного аналізу – для визначення кількісних та якісних параметрів оцінки регіональних інноваційних систем; системного аналізу – для визначення впливу соціальних чинників на інноваційний розвиток, дослідження системи правового забезпечення інноваційного процесу.
Нормативно-правовою базою дисертації є закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, міжнародні акти стосовно інноваційного розвитку, формування та використання освітнього і наукового потенціалу.
Емпіричною основою дослідження стала інформація Державного комітету статистики України, статистичні дані Європейського Союзу, Всесвітнього Банку, Всесвітнього Економічного Форуму, Ради конкурентоспроможності України, результати соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України (м. Київ).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в удосконаленні теоретико-методичних засад з питань визначення та активізації соціальних чинників інноваційного розвитку та обґрунтуванні науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення державної політики їх активізації. Наукові результати, які відображають наукову новизну, полягають у такому:
уперше:
обґрунтовано теоретико-методичні засади соціально-інноваційної моделі розвитку України, яка базується на активному використанні нематеріальних форм капіталу (людського, інтелектуального і соціального) та забезпеченні безперервного потоку технологічних і соціальних інновацій в усіх сферах суспільного життя. Застосування такого підходу в державному регулюванні України сприятиме активізації соціальних чинників інноваційного розвитку;
удосконалено:
науково-методичні підходи до класифікації інновацій, які полягають у використанні таксономічної моделі класифікації інновацій за типом, характером змін та сферою застосування, що характеризує багатоваріантність інноваційного процесу та дає змогу більш глибоко дослідити їх природу, що є важливим для розробки ефективної стратегії інноваційного розвитку;
теоретичні підходи до визначення складових національної інноваційної системи, у яку запропоновано включить чотири підсистеми: генерації знань, технологій; їх комерційного використання; інноваційної інфраструктури; відтворення знань і формування кадрів для наукової та інноваційної діяльності, що забезпечує комплексний підхід до її формування.
дістали подальшого розвитку:
тлумачення соціальних чинників інноваційного розвитку, їх складових та змісту. Визначено, що найбільший вплив на інноваційний розвиток здійснюють наука, освіта та професійна підготовка в контексті інноваційного розвитку. Запропоновано та обґрунтовано модель впливу соціальних чинників на інноваційний процес, що дозволяє забезпечити ефективне управління інноваційним розвитком;
обґрунтування пріоритетної ролі соціальних чинників, передусім освіти та науки, які забезпечують нагромадження знань, генерацію ідей, формування кадрів для інноваційної діяльності, що є важливим для формування інноваційного середовища та здійснення ефективної державної інноваційної політики;
оцінка рівня розвитку регіональних інноваційних систем на основі інтегрального індексу. Такий підхід дозволив здійснити розподіл регіонів України за рівнем сформованості регіональних інноваційних систем та зробити висновок, що в абсолютної більшості регіонів вона знаходиться на низькому рівні, що потребує удосконалення державного та регіонального регулювання інноваційного розвитку;
концептуальні засади формування в регіонах України системи безперервної освіти, яка на відміну від інших підходів спрямована на розвиток особистості, що є базовою соціальною основою інноваційного розвитку. Використання такого підходу в практиці регіонального управління сприятиме розвитку системи освіти відповідно до потреб інноваційного процесу.
Практичне значення одержаних результатів полягає у впровадженні основних результатів та практичних рекомендацій з активізації соціальних чинників інноваційного розвитку.
Наукові розробки знайшли застосування в практиці соціального управління на державному та регіональному рівнях, що підтверджується відповідними довідками. На державному рівні: Міністерством економіки України (довідка №2802-25/288 від 26.05.2009 р.); Комітетом Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (довідка №04-13/11-381 від 13.05.2009 р.) – пропозиції щодо інноваційного розвитку монофункціональних міст Донецької області в умовах подолання економічної кризи; Міністерством регіонального розвитку та будівництва України (довідка №2/2-09/13144 від 10.09.2010 р.) – пропозиції щодо збереження та ефективного використання трудового потенціалу регіонів України в кризових та сталих умовах; Радою Національної безпеки і оборони України (довідка №6/9-3614-6-6 від 12.11.2009 р.) – пропозиції щодо розвитку освітнього потенціалу регіонів України в умовах подолання економічної кризи; на регіональному рівні: Управлінням освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 01/10-1090 від 04.07.2011 р.) – пропозиції щодо заходів з розвитку закладів освіти на інноваційній основі, підвищення якості професійної підготовки, формування в Донецькій області системи безперервної освіти; Донецьким обласним центром зайнятості (довідка №01-2465 від 06.07.2011 р.) – обґрунтування пропозицій щодо інноваційного розвитку закладів професійної освіти і підвищення якості професійної підготовки робочої сили відповідно до потреб економіки регіону; Донецькою міською радою (довідка №127/760 від 04.07.2011 р.) – пропозиції щодо підвищення якості освіти і професійної підготовки відповідно до потреб інноваційного розвитку економіки міста.
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені у дисертації і виносяться на захист, є самостійними розробками автора. Особистий внесок автора у наукові праці, опубліковані у співавторстві, конкретизовано у списку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідались та отримали схвалення на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах: Міжнародній науково-практичній конференції «Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції» (м. Донецьк, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Загальноекономічні та фінансові аспекти формування інноваційного потенціалу регіону» (м. Полтава, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Регіональні проблеми людського та соціального розвитку» (м. Донецьк, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки» (м. Луганськ, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Україна на шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації» (м. Кіровоград, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Інституціональні аспекти функціонування трудового потенціалу» (м. Луганськ-Євпаторія, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери» (м. Донецьк, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток національної промисловості у сучасному контексті: пріоритети, проблеми, регулювання» (м. Донецьк, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції вчених, студентів і практиків «Стратегія інноваційного розвитку економіки і соціальної сфери України» (м. Донецьк, 2010); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 2010); Всероссийской конференции по науковедению «Модернизация Росии: наука, образование, высокие технологии» (м. Москва, 2010).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 25 наукових працях загальним обсягом 10,22 д.а. (з яких особисто автору належить 7,27 д.а.), у тому числі участь у 4 колективних монографіях, 8 статей у наукових фахових виданнях, 12 статей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків, списку використаних джерел із 188 найменувань та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 222 сторінки, включаючи 26 таблиць на 19 сторінках, 34 рисунки на 21 сторінці та додатки на 24 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результатом дисертаційної роботи є вирішення важливої наукової задачі удосконалення теоретико-методологічних основ активізації соціальних чинників інноваційного розвитку України.
На основі одержаних результатів зроблено такі висновки:
1. Дослідження теоретичних засад інноваційного розвитку показує, що теорія інновацій почала формуватися ще в надрах класичної політичної економії, однак найбільший внесок в її становлення та розвиток зробили представники інституціонального напрямку економічної теорії, такі як Дж. Гелбрейт, Р. Арон, Я. Тінберген, П. Друкер, Й. Шумпетер та ін. Серед сучасних вітчизняних вчених дослідженням інноваційних процесів займаються В.М. Геєць, А.С. Гальчинський, І.Ю. Єгоров, Л. Федулова, А.А. Чухно та багато інших. В наукових колах утвердилась точка зору, що інноваційний процес є центральним внутрішнім фактором розвитку. При цьому інноваційний розвиток – це новий розвиток, обумовлений науковими, технологічними, організаційними та іншими нововведеннями. На сучасному етапі кількість різновидностей інновацій стрімко зростає. Виділяють продуктові, процесні, організаційні інновації, у сфері виробництва і збуту. На основі аналізу різноманітних підходів до систематизації інновацій розроблена таксономічна модель класифікації інновацій за трьома ознаками: типом інновацій, сферою застосування та характером змін.
2. Інноваційний розвиток забезпечується значною кількістю чинників, які було об’єднано у групи економічних, законодавчих, організаційно-управлінських та соціальних чинників. Визначено, що на сучасному етапі найбільш потужний вплив на інноваційний розвиток здійснюють соціальні чинники, до яких віднесено науку, освіту та професійну підготовку, культуру, здоров’я, креативність, демографічну та міграційну складову. Саме їх розвитку приділяється пріоритетна увага в розвинених країнах, оскільки вони забезпечують формування базових підвалин для інноваційного середовища.
3. Забезпечення інноваційного розвитку країни потребує формування національної інноваційної системи. Національна інноваційна система являє собою сукупність взаємопов’язаних державних і приватних установ і виробничих організацій, інститутів правового, фінансового і соціального характеру, які забезпечують реалізацію інноваційного процесу. Вона має складну структуру, яка трактується дослідниками по-різному. В авторській трактовці НІС складається із чотирьох підсистем: генерації знань, технологій; підсистеми комерційного використання знань, технологій за допомогою виробництва і реалізації інноваційної продукції і послуг; підсистема відтворення знань і формування кадрів для наукової та інноваційної діяльності; підсистеми інноваційної інфраструктури, що створює необхідні умови для інноваційної діяльності. Це дало змогу виокремити соціальну складову НІС та обґрунтувати, що в забезпечені інноваційного розвитку найважливішу роль відіграє освіта, яка формує фундамент інтелектуального та творчого розвитку людини, здатність освоювати та аналізувати інформацію, та наука, яка безпосередньо продукує новації.
Забезпечення інноваційного розвитку економіки потребує посилення взаємозв’язку освіти та науки. На сучасному етапі саме наука виступає безпосередньою продуктивною силою, здійснюючи наукові розробки, які є основою технологічних інновацій.
4. Про важливу роль соціальних чинників в інноваційному розвитку свідчить їх включення в структуру різноманітних міжнародних індексів, які характеризують сучасний соціально-економічний розвиток. Так, в Індексі спроможності до інновацій питома вага соціальних чинників складає 20% до їх загальної кількості, в Індексі економіки знань 42% усіх показників мають соціальну спрямованість, а в Індексі глобальної конкурентоспроможності таких показників 32%. Це вказує на вагомість соціальних параметрів у забезпеченні розвитку сучасної економіки на інноваційних засадах.
5. Дослідження розвитку системи освіти в Україні показує, що за її кількісними параметрами вона знаходиться на рівні розвинених країн. Динамічно зростають обсяги підготовки у ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації, що є позитивним явищем у забезпеченні умов інноваційного розвитку. Однак, Україна значно поступається розвиненим країнам рівнем фінансового забезпечення системи освіти. В абсолютному вираженні (в доларовому еквіваленті) видатки на освіту на душу населення в Україні в десятки раз нижчі від рівня розвинених країн та майже вдвічі від рівня Росії. Це обумовлює низький рівень матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів, низьку оплату праці, що негативно позначається на якості освіти. Має місце також низький рівень охоплення дітей допочатковою освітою, що гальмує їх інтелектуальний та творчий розвиток; нижча частка порівняно з розвиненими країнами охоплення дітей відповідного віку шкільною освітою. Усі ці проблеми негативно позначаються на формуванні високоінтелектуального, креативного, інноваційно спроможного людського потенціалу – соціальної основи інноваційного розвитку.
6. Безпосереднім генератором інновацій є наука. Від кількості наукових кадрів, обсягів виконаних наукових та науково-технічних робіт значною мірою залежить інноваційний розвиток. В Україні зростають обсяги підготовки наукових кадрів, що обумовлює зростання чисельності кандидатів і докторів наук. Разом з тим у сфері формування та використання наукового потенціалу існують такі проблеми: скорочуються обсяги підготовки наукових кадрів з технічних, фізико-математичних спеціальностей. В умовах становлення інноваційної економіки аспірантура і докторантура не достатньо орієнтовані на підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації для наукомістких і високотехнологічних галузей промислового господарства; відбувається старіння кадрового потенціалу, неухильно зростає частка науковців старших вікових категорій. Це вказує на те, що в найближчий час назріє кадрова криза в науці.
Незважаючи на збільшення чисельності наукових кадрів, які мають наукові ступені, їх частка у сфері наукових досліджень знижується. Україна має значно нижчу чисельність зайнятих дослідженнями та розробками на 1000 населення порівняно з розвиненими країнами, що є гальмом інноваційному розвитку країни. Головними причинами цього є недостатність фінансування НіНТР та незацікавленість бізнесу в наукових розробках.
Внаслідок цього зменшується кількість виконаних НіНТР, особливо це проявляється у галузевому та заводському секторі науки, що найбільш негативно впливає на інноваційну діяльність, адже саме ці сектори науки здійснюють прикладні науково-технічні розробки.
7. Комплексне дослідження інноваційного розвитку можливе на основі аналізу інноваційних систем, для чого було використано 24 показника за регіонами України. Результати дослідження показують, що регіони суттєво відрізняються за основними параметрами РІС. Найбільш розвинений науковий потенціал (система генерації знань) мають м. Київ та Харківська область, вищий за середньоукраїнський рівень – Миколаївська і Львівська області. Найвищий рівень інноваційної активності спостерігається в м. Києві, Запорізькій, Волинській, Сумській областях, а раціоналізаторської та винахідницької діяльності – у Харківській, Вінницькій, Донецькій областях. Розвиток системи відтворення знань найвищим є в м. Києві, Харківській та Одеській областях.
8. Розрахунок інтегрального індексу розвитку регіональних інноваційних систем дав змогу визначити рівень та розподіл регіонів за рівнем сформованості РІС. Проведене дослідження показало, що регіони України суттєво відрізняються за рівнем сформованості інноваційних систем відносно середньоукраїнського рівня. У 2006-2008 рр. переважна більшість регіонів увійшла до групи з низьким розвитком РІС. Позитивним є те, що у 2009-2010 рр. кількість таких регіонів зменшилась, натомість зросла з (2 до 4) чисельність регіонів із помірним (середнім) рівнем розвитку. Високий рівень розвитку РІС має лише м. Київ. Значний рівень розвитку РІС було досягнуто в Харківській області. Однак група регіонів із середнім розвитком РІС є нестабільною, до неї найчастіше входило Запорізька та Сумська області. Отже, для України найактуальнішим завданням є формування цілеспрямованої політики по створенню і ефективному функціонуванню НІС і РІС України, та вирівнюванню регіонів за цими параметрами.
9. Дослідження нормативної бази засвідчує, що в Україні створено розгалужену правову систему у сфері інновацій. Майже 170 нормативно-правових актів стали правовою основою регулювання інноваційної та науково-технічної діяльності. Головними із них є Закон України «Про наукову та наукову-технічну діяльність» (1991 р.), «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки» (2001 р.), «Про інноваційну діяльність» (2002 р.) тощо. Однак, значна кількість нормативно-правових актів щодо інноваційного розвитку, поки що не стала єдиною системою. Більшість законів мають формальний, декларативний характер і не впливають на реальний інноваційний та науково-технічний розвиток економіки. Вони не забезпечують достатнього фінансування наукової та інноваційної діяльності, не створюють ефективного мотиваційного механізму інноваційної активності. Система законодавства у сфері освіти, професійної підготовки та науки також є недосконалою, вона не забезпечує достатнього фінансування науково-освітньої галузі, та фінансової підтримки студентів й вчених.
10. В результаті дослідження визначено, що основною перешкодою на шляху інноваційного розвитку України та її регіонів є несформованість необхідного соціального та інституціонального середовища для здійснення інноваційної діяльності, що проявляється у недостатньому розумінні представниками влади, бізнесу та широкими верствами населення безальтернативності інноваційного шляху розвитку, їх несхильності, неспроможності та незацікавленості у здійсненні інноваційної діяльності, існування наявного та прихованого опору інноваціям у різноманітних формах на всіх стадіях інноваційного циклу.
Для формування в країні сприятливого соціально-інституціонального середовища для здійснення інновацій необхідна цілеспрямована державна політика, яка би забезпечила пріоритетну увагу розвитку соціальних чинників інновацій.
11. На основі проведеного аналізу пропонується Концепція соціально-інноваційного розвитку України як інструмент державної соціально-економічної політики, що визначає вектор розвитку країни на довгостроковий період. Під соціально-інноваційним розвитком розуміється така модель економічного розвитку, яка базується на активному використанні нематеріальних форм капіталу (людського, інтелектуального і соціального), що супроводжується безперервним потоком технологічних та соціальних інновацій.
12. Базовою основою соціально-економічного розвитку має бути система безперервної освіти. Необхідність формування безперервної освіти обумовлена динамізмом світового розвитку, науково-технологічним прогресом та переходом економіки України до інноваційної моделі розвитку. Визначено концептуальні засади формування системи безперервної освіти в Україні, під якою розуміється сукупність організаційних форм і закладів, які забезпечують всебічну навчальну діяльність усього населення з метою поліпшення загальних і професійних знань для досягнення конкурентоспроможності людини, регіону, країни.
Основними шляхами реалізації безперервної освіти є: формування у населення потреби та здібностей до навчання; забезпечення послідовності на різних рівнях освіти, їх тісного зв’язку та координації; створення розгалуженої системи формальної та неформальної освіти; розвиток системи професійної освіти на виробництві та забезпечення перманентного підвищення кваліфікації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: монографія / О.І. Амоша, В.П. Антонюк, А.І. Землянкін та ін. / НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2007. – 328 с.
2. Амоша О. Підгрунтя інноваційного розвитку / О. Амоша, А. Землянкін, Г. Моісеєв // Вісник НАН України. – 2006. – №10. – С. 3-16.
3. Анализ инновационной политики России и Украины по методологии Европейского Сообщества / под ред. Н.И. Ивановой, И.Ю. Егорова, С. Радошевича. – М.: ИМЭМО РАН, 2008. – 224 с.
4. Аношкина В.Л. Образование. Инновация. Будущее. (Методологические и социокультурные проблемы) / В.Л. Аношкина, С.В. Резванов. − Ростов-на-Дону: РО ИПК и ПРО, 2001. − 176 с.
5. Антонюк В.П. Формування інноваційної складової соціальної інфра¬структури як умови забезпечення людського розвитку: наук. доповідь / В.П. Антонюк, О.Д. Прогнімак. – Донецьк: ІЕП НАН України, 2011. – 92 с.
6. Антонюк В.П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку: монографія / НАН України, Ін-т економіка пром-сті. – Донецьк, 2007. – 348 с.
7. Атаманова Ю. До проблеми комплексного правового забезпечення державного регулювання інноваційних процесів в Україні / Ю. Атаманова // Українське комерційне право. – 2005. – №6. – С. 37-50.
8. Бажал Ю. Судьба теории: 100-летие классической работы М.И. Туган-Барановского и современность / Ю. Бажал // Экономика Украины. – 1994. – №12. – С. 58-63.
9. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: навч. посіб. – К.: Заповіт, 1996. – 240 с.
10. Бекетов Н.В. Наука в России и в мире / Н.В. Бекетов // ЭКО. – 2003. – №11. – С. 12-21.
11. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл; пер. с англ. / под. ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Академия, 1999. – 578 с.
12. Бердашкевич А.П. Социально-правовые основы интеграции образования и науки / А.П. Бердашкевич, Н.И. Булаев // ЭКО. – 2006. – №10. – С. 117-125.
13. Болонський процес в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/bologna/
14. Бутник-Сиверский А. Теоретические принципы интеллектуальной инновационной деятельности на предприятии / А. Бутник-Сиверский, А. Красовская // Экономика Украины. – 2004. – №12. – С. 31-37.
15. Валиева О.В. Наука и бизнес: стратегический альянс / О.В. Валиева // ЭКО. – 2007. – №8. – С. 41-61.
16. Вальрас Л. Элементы чистой политической экономии / Л. Вальрас. – М.: Изограф, 2000. – 448 с.
17. Велихов Е.П. Промышленность, инновации, образование и наука в Российской Федерации / Е.П. Велихов, В.Б. Бетелин // Вестник Российской академии наук. – 2008. – №6. – С. 500-512.
18. Гелбрейт Дж. Экономические теории и цели общества / Дж. Гелбрейт; [пер. с англ.]. – М.: Прогресс, 1979. – 405 с.
19. Гендина Н.И. Информационная культура личности в контексте формирования общества знаний / Н.И. Гендина // Евразийский информационный и библиотечный конгресс «Общество знаний: партнерство культуры, науки и образования для инновационного развития» / Российская гос. б-ка. – М.: Пашков дом, 2007. – С. 138-150.
20. Головаха Є. Українське суспільство 1992-2008: Соціологічний моніторинг / Є. Головаха, Н. Панина. – К., 2008. – 85 с.
21. Данилишин Б. Інноваційна модель економічного розвитку: роль вищої освіти / Б. Данилишин, В. Куценко // Вісник НАН України. – 2005. – №9. – С. 26-35.
22. Данилишин Б. Освіта, наука і виробництво у контексті вимог болонської декларації / Б. Данилишин, В. Куценко // Вісник НАН України. – 2007. – №3. – С. 14-22.
23. Декларация о науке и использовании научных знаний // Вестник Российской академии наук. – 2000. – №3. – С. 266-270.
24. Денисюк В. Оцінка інноваційної активності економіки країн та регіонів / В. Денисюк // Економічний часопис ХХІ. – 2006. – №1-2. – С. 47-50.
25. Денисюк В. Фактори та моділь інноваційно орієнтованого економічного розвитку / В. Денисюк, А. Марков // Економіст. – 2009. – №4. – С. 20-25.
26. Доклад о международной миграции за 2002 год [Електронний ресурс] // Департамент по экономическим и социальным вопросам ООН. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/whatnew/docs/migration.htm
27. Дорофеева Ю.С. Понятия национальной инновационной системы и проблемы ее развития в Украине / Ю.С. Дорофеева // Социально-экономические аспекты промышленной политики: сб. науч. тр. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2008. – С. 59-68.
28. Дорофєєва Ю.С. Аналіз соціально-економічних чинників інноваційного розвитку України / Ю.С. Дорофєєва // Регіональні проблеми людського та соціального розвитку: міжнар. наук.-практ. конф. [тези доп. і повідом.] (Донецьк, 4-5 листоп. 2008 р.). – Донецьк: ІЕП НАН України, 2008. – Т. 1. – С. 195-201.
29. Дорофєєва Ю.С. Інновації в освіті як чинник управління розвитком трудового потенціалу / Ю.С. Дорофєєва, О.І. Амоша, Ю.С. Залознова // Вісник Донецького інституту туристичного бізнесу. Серія: Економіка, організація та управління підприємствами туристичної індустрії та туристичної галузі в цілому. – 2010. – №14. – С. 148-152.
30. Дорофєєва Ю.С. Кадровое обеспечение научной сферы и конкуренто-способность страны / Ю.С. Дорофеева // Модернизация России: наука, образование, высокие технологии: ІІ всерос. конф. по науковедению [тез. выступ.] (г. Москва, 15-17 нояб., 2010 р.). – М.: МГПУ, 2010. – С. 47-50.
31. Дорофєєва Ю.С. Освіта як головний чинник інноваційного розвитку економіки України / Ю.С. Дорофєєва // Стратегія інноваційного розвитку економіки і соціальної сфери України: матер. ІІ міжнар. наук.-практ. конф.(м. Донецьк, 8 квіт. 2010 р.) – Донецьк: ДИ МАУП, 2010. – С. 477-481.
32. Дорофєєва Ю.С. Оцінка рівня інноваційного розвитку регіонів України / Ю.С. Дорофєєва, В.П. Антонюк // Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції: міжнар. наук.-практ. конф. [тези доп. і повідом.] (Донецьк, 18-19 жовт. 2007 р.). – Донецьк: ІЕП НАН України, 2007. – С. 166-168.
33. Дорофєєва Ю.С. Проблеми відтворення потенціалу кадрів України та шляхи їх вирішення / Ю.С. Дорофєєва // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: сб. науч. тр. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2008. – С. 184-192.
34. Дорофєєва Ю.С. Проблеми забезпечення конкурентоспроможності регіонів України / Ю.С. Дорофєєва // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности: сб. науч. тр. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2010. – Вып. 3, т. 1. – С. 223-229.
35. Дорофєєва Ю.С. Проблеми інноваційного розвитку промисловості України / Ю.С. Дорофєєва // Розвиток національної промисловості у сучасному контексті: пріоритети, проблеми, регулювання: міжнар. наук.-практ. конф. [тези доп. і повідом.] (Донецьк, 19-20 жовт. 2009 р.). – Донецьк: ІЕП НАН України, 2009. – Т. 1. – С. 74-76.
36. Дорофєєва Ю.С. Проблеми інноваційного розвитку регіонів та шляхи їх вирішення / Ю.С. Дорофєєва, В.П. Антонюк // Загальноекономічні та фінансові аспекти формування інноваційного потенціалу регіону: матер. всеукр. наук.-практ. конф. (м. Полтава, 29-30 берез. 2007 р.). – Полтава: ПолтНТУ, 2007. – С. 90-92.
37. Дорофєєва Ю.С. Проблеми інноваційного розвитку сфери освіти / Ю.С. Дорофєєва, В.П. Антонюк // Соціальні інновації: концептуальні підходи, можливості розвитку та запровадження: наук. доповідь. – Донецк: ІЕП НАН України, 2010. – С. 52-60.
38. Дорофєєва Ю.С. Проблеми правового забезпечення інноваційної діяльності України / Ю.С. Дорофєєва // Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери: матер. Міжнар. наук.-теорет. конф. (Донецьк, 21-22 трав. 2009 р.). – Донецьк: ДонНТУ, 2009. – Т. 1. – С. 190-192.
39. Дорофєєва Ю.С. Проблеми формування економіки знань в Україні / Ю.С. Дорофєєва // Формування ринкової економіки: зб. наук. праць: у 3 т. Спец. вип.: Соціально-трудові відносини: теорія і практика. – К.: КНЕУ, 2010. – Т. 3. – С. 277-284.
40. Дорофєєва Ю.С. Проблеми формування наукових кадрів в Україні / Ю.С. Дорофєєва // Україна на шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації: матер. ІХ міжнар. наук.-практ. конф. [зб. наук. статей]. – Кіровоград: КНТУ, 2009. – Вип. 8. – С. 206-207.
41. Дорофєєва Ю.С. Проблеми якості системи вищої освіти в Україні / Ю.С. Дорофєєва // Стратегія якості у промисловості та освіті: матер. міжнар. конф. (м. Варна, 4-11 черв., 2010 р.). – Дніпропетровськ-Варна, 2010. – Т. ІІ (ч. 2.). – С. 111-113.
42. Дорофєєва Ю.С. Регіональні особливості формування і використання наукового потенціалу / Ю.С. Дорофєєва // Інституціональні аспекти функціонування трудового потенціалу: міжнар. наук.-практ. конф. [зб. матеріалів] (м. Луганськ-Євпаторія, 4-6 трав. 2009 р.). – Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2009. – С. 61-63.
43. Дорофєєва Ю.С. Роль наукового потенціалу у забезпеченні сталого розвитку України / Ю.С. Дорофєєва // Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки: матер. І-ї міжнар. наук.-практ. конф. (м. Луганськ, 25-27 берез. 2009 р.). – Луганськ: СНУ ім. Володимира Даля, 2009. – С. 544-549.
44. Дорофєєва Ю.С. Соціальні чинники забезпечення інноваційного розвитку / Ю.С. Дорофєєва // Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. Спец. вип.: Регіональний розвиток України: проблеми та перспективи. – К.: – КНЕУ, 2009. – С. 223-229.
45. Дорофєєва Ю.С. Формування та використання наукового потенціалу України: регіональний аспект / Ю.С. Дорофєєва // Вісник Східноукраїн¬ського національного університету імені В. Даля. – 2009. – №10(140), ч. 1. – С. 81-84.
46. Дорофєєва Ю.С. Якісна система безперервної освіти як умова підвищення конкурентоспроможності України та її регіонів / Ю.С. Дорофєєва, В.П. Антонюк // Україна: аспекти праці. – 2010. – №5. – С. 11-18.
47. Досягнення МОН щодо забезпечення якості вищої освіти / Міністерство освіти і науки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua
48. Драгунова Т. Особливості сучасного формування і розвитку наукового потенціалу України в регіональному вимірі / Т. Драгунова, І. Майданік // Україна: аспекти праці. – 2007. – №6. – С. 35-40.
49. Друкер П.Ф. Инновации и предпринимательство. Практика и принципы / П.Ф. Друкер. – М.: Деловой мир, 1992. – 432 с.
50. Дэнисон Э. Исследование различий в темпах экономического роста / Э. Дэнисон; сокр. пер. с англ. / под общ. ред. В.М. Кудрова. – М.: Прогресс, 1971. – 645 с.
51. Економіка знань // Монітор конкурентоспроможності. – 2008. – №1-2. – С. 18-66.
52. Економічна активність населення України 2008: стат. зб. / Державний комітет статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. – 234 с.
53. Економічна активність населення України 2009: стат. зб. / Державний комітет статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 205 с.
54. Економічна активність населення України 2010: стат. зб. / Державний комітет статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2011. – 205 с.
55. Єгоров І.Ю. Науковий та інноваційний потенціал України у міжнародних статистичних порівняннях: монографія / І.Ю. Єгоров, І.А. Жукович, Ю.О. Рижкова. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 157 с.
56. Єгоров І.Ю. Проблеми побудови узагальнюючих індексів інноваційного розвитку для України / І.Ю. Єгоров // Статистика України. – 2009. – №4. – С. 34-40.
57. Закон України «Про вищу освіту» вiд 17 січня 2002. – №2984-III // Відомості Верховної Ради України. 2002. №20. – Ст. 134.
58. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. №651-XIV Відомості Верховної Ради України. 1999. №28. – Ст. 230.
59. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. №40-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №36. – Ст. 266.
60. Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» в редакції Закону від 1 грудня 1998 р. №284-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №2-3. – Ст. 20. – (Зі змін. та доповн.).
61. Закон України «Про освіту» в редакції Закону вiд 23.03.1996 р. №100/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1996. №21. Ст. 84.
62. Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 №103/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1998. №32. Ст. 215.
63. Зянько В.В. Критерії та чинники ефективності моделі інноваційного розвитку економіки України / В.В. Зянько, Б.Є. Грабовецький // Вісник Вінницького політехнічного інституту. – 2007. – №4. – С. 28-33.
64. Иванов В. Актуальные проблемы формирования Российской ИС. [Электронный ресурс] / В. Иванов. – Режим доступа: http: // www.opec.ru
65. Иванов В.В. Национальная инновационная система как институциональная основа экономики постиндустриального общества / В.В. Иванов // Инновации. – 2004. – №5. – С. 3-10.
66. Иванов В.В. Национальные инновационные системы: опыт формирования и перспективы развития / В.В. Иванов // Инновации. − 2002. − №4. − С. 14-18.
67. Иванова Н. Национальные инновационные системы // Вопросы экономики. – 2001. – №7. – С. 59-70.
68. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / за ред. Л.І. Федулової. – К.: Основа, 2005. – 552 с.
69. Історія економічних вчень: підручник: у 2-х ч. Ч. 2 / [Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Леоненко П.М., Нестеренко О.П.]. – [3-є вид., виправл. і доповн.]. – К.: Знання, 2006. – 586 с.
70. К обществам знания [Електронний ресурс] / Всемирный доклад ЮНЕСКО. – Режим доступу: www.unesco.org/ru/
71. Каленюк І. Економічні часописи, технологічні уклади і прогнози майбут¬нього / І. Каленюк, К. Корсак // Науковий світ. – 2008. –№9. – С. 3-5.
72. Кафарский В. Кто поможет сельской школе? / В. Кафарский // Голос України. – 2006. – 24 січ. (№13). – С. 8-9.
73. Киселева Т.Г. Роль образования и новых информационно-коммуникатив¬ных технологий в формировании гражданского общества / Т.Г. Киселева // Евразийский информационный и библиотечный конгресс «Общество знаний: партнерство культуры, науки и образования для инновационного развития» / Российская гос. б-ка. – М.: Пашков дом, 2007. – С. 40-48.
74. Кларк Дж. Б. Распределение багатства / Дж. Б. Кларк. – М.: Экономика, 1992. – 194 с.
75. Кожевина Н. Бізнес-інкубація в Україні – проблеми та перспективи розвитку [Електронний ресурс] / Н. Кожевина, В. Яремий. – Режим доступу: http://www.novekolo.info
76. Колин К.К. Интеллектуальные ресурсы в развитии экономики и проблемы обеспечения интеллектуальной безопасности России / К.К Колин / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ptechnology.ru/Science/Science31.html
77. Колот А. Інноваційна праця та інтелектуальний капітал у системі факторів формування економіки знань / А. Колот // Україна: аспекти праці. – 2007. – №4. – С. 4-9.
78. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения: Избранные труды / Н.Д. Кондратьев; Сост. Ю.В. Яковец, Ин-т экономики РАН. – М.: Экономика, 2002. – 764 с.
79. Конституція України: Закон України. Прийнятий на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141. – (Зі змін.).
80. Корф Д.В. Правовое регулирование финансирования образования в США / Д.В. Корф // Закон. – 2007. – №4. – С. 177-184.
81. Красова О. Питер Друкер / О. Красова, Ю. Петрова // Управление персоналом. – 2007. – №11. – С. 85-92.
82. Кривоус В. Європейський освітній простір та інноваційний розвиток України / В. Кривоус // Наука молода. – 2005. – № 3. – С. 25-32.
83. Кружалин В.И. Роль образования и науки в формировании культурных ценностей общества / В.И. Кружалин // Евразийский информационный и библиотечный конгресс «Общество знаний: партнерство культуры, науки и образования для инновационного развития» / Российская гос. б-ка. – М.: Пашков дом, 2007. – С. 66-71.
84. Кузнецов О.Л. Проблемы интеграции науки, культуры и образования для инновационного развития / О.Л. Кузнецов // Евразийский информационный и библиотечный конгресс «Общество знаний: партнерство культуры, науки и образования для инновационного развития» / Рос. гос. б-ка. – М.: Пашков дом, 2007. – С. 20-24.
85. Кузнецова Н. Освіта, наука і виробництво як ключові компоненти механізму формування людських ресурсів інноваційного типу / Н. Кузнецова // Україна: аспекти праці. – 2009. – №4. – С. 39-42.
86. Кузык Б.Н. Россия – 2050: стратегия инновационного прорыва / Б.Н. Кузык, Ю.В. Яковец. – 2-е изд. – М.: Экономика, 2005. – 624 с.
87. Кузык Б.Н. Россия в цивилизационном измерении: фундаментальные основы стратегии инновационного развития / Б.Н. Кузык. – М.: Ин-т экономических стратегий, 2008. – 864 с.
88. Кузькин Е.И. Роль гражданского общества в построении общества знаний / Е.И. Кузькин // Евразийский информационный и библиотечный конгресс «Общество знаний: партнерство культуры, науки и образования для инно-вационного развития» / Рос. гос. б-ка. – М.: Пашков дом, 2007. – С. 86-92.
89. Кусраев А.Г. Интеллект народа и образ жизни // http://www.darial-online.ru
90. Куценко В. Аспірантура і докторантура на порозі змін: європейський вектор / В. Куценко // Науковий світ. – 2009. – №12. – С. 2-3.
91. Куценко В. Наука в інноваційній економіці / В. Куценко // Науковий світ. – 2009. –№8. – С. 18-19.
92. Локтєв В. З надією на ренесанс вітчизняної науки / В. Локтєв // Вісник НАН України. – 2007. – №1. – С. 3-12.
93. Людський каптіл регіонів України в контексті інноваційного розвитку: моног. / В.П. Антонюк, О.І. Амоша, Л.Г. Мельцер та ін. – Донецьк: ІЕП НАН України, 2011. – 308 с.
94. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір (колективна монографія) / за ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2008. – 316 с.
95. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків (колективна науково-аналітична монографія) / За ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, Держкомстат України, 2010. – 496 с.
96. Маліцький Б. Академічна наука: традиції і відповіді на нові виклики / Б. Маліцький // Вісник НАН України. – 2005. – №1. – С. 11-24.
97. Маліцький Б.А. Прикладне наукознавство / Б.А. Маліцький. – К.: Фенікс, 2007. – 464 с.
98. Мальтус Р. Опыт о законе народонаселения / Р. Мальтус. – Спб., 1868. – Т. 1.
99. Маркс К. Капитал. Критика политической экономики. – М.: Политиздат, 1973. – Т. 1. – 907 с.
100. Маркс К. Экономические рукописи 1857-1859 годов // К. Маркс, Ф. Энгельс; Соч. – 2-е изд. – Т. 46. Ч. 1.
101. Маршалл А. Принципы политической экономии / А. Маршалл; пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993. – Т. 1. – 416 с.
102. Матюшенко И. Перспективные модели развития национальной инновационной системы России и Украины / И. Матюшенко // Инновационные системы: проблемы становления и развития. – Режим доступу: www.econ.asu.ru/lib/sborn/innov2006/pdf/glava3.pdf
103. Международная стандартная классификация образования 1997 [Електронний ресурс] / Организация объединенных наций по вопросам образования, науки и культуры. – Режим доступу: www.uis.unesco.org
104. Меморандум непрерывного образования Европейского Союза [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.znanie.org/docs/memorandum.html
105. Миль Дж. С. Основы политической экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии / Дж. С. Миль; пер. с анг. – М.: Прогресс, 1980. – Т. 1. – 496 с.
106. Михайлов О.В. Цитируемость ученого: важнейший ли это критерий качества его научной деятельности? / О.В. Михайлов // Науковедение. – 2001. – №1. – С. 201-207.
107. Миценко И. Ролята на образователната система в условията на иновативно развитие на украинската икономика / И. Миценко // Бизнес управление. [Издание на висшата бизнесшкола]. – Болгария: Свищов. – 2009. – №2. – С. 13-25.
108. Миценко І.М. Глобалізаційні аспекти у здійсненні соціальної політики України в контексті європейського виміру / І.М. Миценко // Україна на шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації: зб. наук. ст. – Кіровоград: Кіровогр. нац. техн. ун-т, 2008. – Вип. 7. – С. 5-22.
109. Миценко І.М. Проблеми управління глобальним і цивілізаційним розвитком / І.М. Миценко // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – 2010. – Вип. 5-1. – С. 94-102.
110. Надель С. Социальные факторы экономического роста / С. Надель // Миро¬вая Экономика и Международные Отношения. – 2005. – №5. – С. 26-33.
111. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: стат. зб. [за 2007 рік]. – К.: Держкомстат України, 2008. – 361 с.
112. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: стат. зб. [за 2008 рік]. – К.: Держкомстат України, 2009. – 365 с.
113. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: стат. зб. [за 2010 рік]. – К.: Держкомстат України, 2011. – 282 с.
114. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні / Нац. акад. пед. наук України; за заг. ред. В.Г. Кременя. – К.: Пед. думка, 2011. – 304 с.
115. Николаенко С. Станет ли Украина обществом знаний? / С. Николаенко // Голос Украины. – 2009. – 31 січня (№17). – С. 6.
116. Новицкий В. Императивы инновационного развития / В. Новицкий // Экономика Украины. – 2007. – №2. – С. 45-52.
117. Новицький В. Щодо питання про інтеграцію науки та освіти / В. Новицький // Економічний часопис ХХІ. – 2006. – 1-2. – С. 54-55.
118. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Д. Норт. – М.: Фонд экономической книги «Начала», 1997. – 180 с.
119. Онишко С.В. Критерії та механізм державної підтримки інноваційної діяльності / С.В. Онишко // Проблемы и перспективы инновационного развития экономики: матер. Десятой междунар. науч.-практ. конф. по инновационной деятельности. – К.: Феникс, 2006. − С. 32-35.
120. Онікієнко В.В. Інноваційна парадигма соціально-економічного розвитку України / В.В. Онікієнко, Л.М. Ємельяненко, І.В. Терон. (за ред. В.В. Онікієнка). – К.: РВПС НАН України, 2006. – 480 с.
121. Онопрієнко В. Академічна наука: минуле, сучасне, майбутнє / В. Онопрієнко // Вісник НАН України. – 2004. – №11. – С. 3-8.
122. Онушкин В.Г. К критике современных буржуазных концепций непрерывного образования / В.Г. Онушкин // Проблемы непрерывного образования взрослых: сб. науч. тр. / ред. В.Г. Онушкин, В.А. Тарасов. – Л.: НИИ общего образования взрослых АПН СССР, 1979. – 77 с.
123. Орлюк О.П. Законодавче забезпечення інноваційної діяльності в Україні / О.П. Орлюк // Наука та інновації. – 2008. – №1. – С. 68-73.
124. Петти В. Антология экономической классики / В. Петти Д. Рикардо, А. Смит в 2 т. – М.: Эконом. Ключ, 1995. – 476 с.
125. Петти В. Экономические и статистические работы / В. Петти; пер. с фр. – М.: Социздат, 1940.
126. Позний С.Н. Этапы и факторы инновационного развития Украины / С.Н. Позний // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – №11(29). – С. 171-176.
127. Поплавська Ж. Інтелектуальний капітал економіки знань / Ж. Поплавська, В. Поплавський // Вісник НАН України. – 2007. – №2. – С. 52-62.
128. Попова В. Конкурентоспроможність економіки України: джерела формування та соціальні наслідки / В. Попова // Економіка України. – 2008. – №8. – С. 4-13.
129. Практикум по теории статистики: учеб. пособие / Сидорова А.В., Леонова Н.В., Масич А.А. и др. – Донецк: ДонНУ, 2003. – 280 с.
130. Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України: Постанова Верховної Ради України від 13.07.1999 року №916-XIV // Відомості Верховної Ради України. 1999. №37. Ст. 336.
131. Про першочергові заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної кадрової політики: Указ Президента України від 12.08.2010 р. – № 208/2010.
132. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – №46. – Ст. 525.
133. Продовження навчання та здобуття професії: статистичний бюлетень [За 2010 рік] / Державний комітет статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2011. – 28 с.
134. Проект Стратегії інноваційного розвитку на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article?art_id=47920&cat_id=460
135. Рикардо Д. Сочинения / Д. Рикардо. – М., 1965. – Т. 1. – 664 с.
136. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо інтеграції діяльності наукових установ та вищих навчальних закладів на 2006 рік» вiд 07.06.2006 р. №322-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// rada.gov.ua
137. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи» №680-р від 17 червня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://arch.ukrproject.gov.ua/index.php?get=226&id=1906
138. Роль научных и информационных фондов в развитии национальных инновационных систем: Информ.-аналит. бюллетень // Фонд «Бюро экономического анализа». – 2004. – №64. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.budgetrf.ru/ Publications/Magazines/bea/bulletin/2004/ pdf/bea642004bull.pdf
139. Россия и страны мира. 2008: стат. сб. / Росстат. – М., 2008. – 361 с.
140. Россия и страны мира. 2010: стат. сб. / Росстат. – М., 2010. – 372 с.
141. Система освіти в Україні: базові показники // Національна безпека і оборона. – 2002. – №4. – С. 3-35.
142. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 684 с.
143. Социологическая энциклопедия: в 2-х т. / Рук. науч. проекта Г.Ю. Семигин; гл. ред. В.Н. Иванов. – М.: Мысль, 2003. – Т. 2. – 863 с.
144. Соціальні інновації: концептуальні підходи, можливості розвитку та запровадження: наук. доповідь / В.П. Антонюк, О.Ф. Новікова, О.В. Воловодова та ін. / НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2010. – 102 с.
145. Соціологічне опитування. Центр Разумкова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://razumkov.org.ua
146. Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України; за ред. О.Г. Осауленка. – К.: Техніка, 2000. – 644 с.
147. Статистичний щорічник України за 2002 рік / Держкомстат України; за ред. О.Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2003. – 663 с.
148. Статистичний щорічник України за 2007 рік / Держкомстат України; за ред. О.Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2008. – 572 с.
149. Статистичний щорічник України за 2008 р. / Держкомстат України; за ред. О.Г. Осауленка. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агенство», 2009. – 566 с.
150. Статистичний щорічник України за 2010 рік / Держкомстат України; за ред. О.Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2009. – 559 с.
151. Тацій В.Я. Проблеми правового забезпечення інноваційного розвитку