Активні фразеотворчі процеси в українській публіцистичній і художній прозі кінця ХХ – початку ХХІ століть

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

Скиба Наталія Григорівна

УДК 811.161.2:81’373.7

Активні фразеотворчі процеси в українській публіцистичній і художній прозі кінця ХХ початку ХХІ століть

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
Плющ Надія Прокопівна

Київ - 2005

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..4
ВСТУП...5
РОЗДІЛ І. Теоретичні аспекти дослідження
1.1. Фразеологічна одиниця як елемент фразеологічної системи.13
1.2. Фразеологічне значення та його специфіка.....17
1.3. Стилетворча роль фразеологізмів.23
1.4. Чинники активізації фразеотворчих процесів.32
1.4.1. Передумови актуалізації фразеологічних одиниць...35
1.4.2. Процеси демократизації у фразеології сучасної української мови..42
1.4.3. Процеси фразеологічної неологізації..49
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І..55
РОЗДІЛ ІІ. Фразеотворчі процеси в сучасній українській публіцистичній прозі
2.1. Активізація процесів трансформування фразеологізмів57
2.1.1. Власне семантичні трансформації.......59
2.1.2. Структурно-семантичні трансформації...65
2.2. Активізація процесів фразеологічної демократизації.82
2.2.1. Просторічна фразеологія82
2.2.2. Жаргонізація та вульгаризація у фразеології85
2.2.3. Міжмовна інтерференція та активізація процесу суржикізації”...90
2.3. Активізація процесів фразеологічної неологізації..94
2.3.1. Явище неофразеологізації..94
2.3.2. Процес детермінологізації....100
2.3.3. Активізація процесів афоризації..104
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ...109
РОЗДІЛ ІІІ. Фразеотворчі процеси в сучасній українській художній прозі
3.1. Функціональні трансформації фразеологізмів у художньому стилі...113
3.1.1. Семантичні трансформації.113
3.1.2. Структурно-семантичні трансформації119
3.2. Активізація процесів демократизації висловлення...133
3.2.1. Жаргонно-просторічна фразеологія..133
3.2.2. Вульгарно-обсценна фразеологія..146
3.2.3. Суржикові фразеологічні одиниці та їхня стилістична роль..150
3.3. Неофразеологізми в сучасному прозовому тексті..156
3.3.1. Неофразеологізми за джерелами походження.156
3.3.2. Процес детермінологізації.159
3.3.3. Афористика та ремінісцентні вислови.162
3.4. Авторське освоєння фразеологічних одиниць при перекладі...167
3.5. Джерела поповнення фразеологічного фонду української мови..173
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ177
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.180
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА...187
ЛІТЕРАТУРА.191
ДОДАТОК А...215
ДАДАТОК Б230

ВСТУП

Фразеологія (як і лексика) є найдинамічнішою підсистемою сучасних літературних мов, зокрема й української, що виявляється у стійкій динаміці фразеологічного складу мови, який істотно поповнюється протягом кількох років, а останнім часом, як показує практика, і місяців, днів, оперативно віддзеркалюючи оновлене сприйняття світу, нові оцінки сучасного політичного, культурного, наукового, побутового життя українського суспільства. Суспільно-політичні, суспільно-історичні події, суспільна мовна практика так чи інакше впливають як на обсяг фразеології, так і на структуру стійких словосполучень. Постійно виникають нові фразеологічні одиниці, або, навпаки, актуалізується, оновлюється певна частина узуальних фразеологізмів, тим самим посилюючи характерну рису фразеологічного рівня мови його рухливість.
В останнє десятиліття під впливом активних політичних і загальнокультурних змін значно посилився процес формування фразеологічних новотворів української мови, що, як засвідчують дослідники, спостерігається і в мовах народів колишнього соціалістичного табору (російській, польській, болгарській та ін.).
Термін фразеотворення в наукову сферу ввів акад. В.В.Виноградов. Активно підтримали його відомі дослідники фразеології В.Л.Архангельський, В.М.Телія, Є.Н.Толікіна, В.С.Калашник, А.М.Емірова, Ю.А.Гвоздарьов та ін., котрі вважають термін фразеотворення більш точним, ніж фразеологізація (С.Г.Гаврін, В.С.Ващенко, М.Ф.Алефіренко, Г.М.Удовиченко, В.І.Кодухов) або ідіоматизація (Б.О.Ларін), оскільки він органічно стає в ряд з термінами словотворення, термінотворення, знакотворення. Ці вчені під поняттям фразеотворення розглядають процес формування стійких чи орієнтованих на усталеність словосполучень і фраз актуальних або потенційних одиниць мови у різноманітних сферах її функціонування [88]. У нашому дисертаційному дослідженні фразеотворення розуміємо як вторинну фразеологізацію, як оновлення ФО, як модифікацію готових фразеологічних моделей. Надаючи великого значення фразеотворенню як новому та перспективному аспекту дослідження фразеології й розвиваючи його, В.Л.Архангельський запропонував розмежовувати терміни процеси фразеотворення і способи фразеотворення. У його розумінні процеси фразеотворення це різноманітні види історичного розвитку фразеологічного складу мови, що охоплюють великі хронологічні періоди (наприклад, процес творення крилатих бібліїзмів в історії російської літературної мови та її високого стилю) або ті, що діють неперервно внаслідок традиційних мовних зв’язків поколінь (як, наприклад, процес фразеологічної архаїзації, який спричиняє до творення ідіом або фразеологічних зрощень, за класифікацією В.В.Виноградова). Окрім згаданих процесів (фразеологічна архаїзація і творення крилатих бібліїзмів та міжнародних фразеологічних кальок біблійного походження), В.Л.Архангельський виділяє ще процес запозичення фразеологізмів з інших мов. Інший дослідник Ю.А.Гвоздарьов описує такі процеси: фразеологічна інтеграція, що формує внаслідок незвичного поєднання лексем якісно нове значення, яке не дорівнює простій сумі поєднуваних значень окремих слів (на зразок мозги набекрень”), і перифрастичні словосполучення аналітичного типу (чорне золото, князь тьми); фразеологізація змінних словосполучень і речень (ходити на задніх лапках); творення ФО на базі приказок, тобто процес компресії або згущення думки”, за О.О.Потебнею; модернізація ФО (семантична, лексична, лексико-семантична трансформація ФО); активні процеси авторського варіювання ФО у сучасному фразеотворенні; процес запозичення ФО [50]. Процеси фразеотворення Ю.А.Гвоздарьов пов’язує з типом дериваційної бази, тобто з тим матеріалом, на основі якого формується ФО. Уводячи поняття дериваційної бази [50, 43], Ю.А.Гвоздарьов виділив стосовно російської мови 5 основних її типів: 1) окремі слова; 2) змінні (вільні) словосполучення або сполучення слів, що регулярно повторюються у мовленні; 3) усталені сполучення слів нефразеологічного характеру, які мають характер розмірковувань (прислів’я, приказки); 4) фразеологізми; 5) іншомовний матеріал.
Стосовно української мови подібні, але більш деталізовані типи дериваційної бази виявив М.Т.Демський: 1) окремі слова; 2) непоширені і поширені прийменниково-відмінкові конструкції; 3) конструкції, що складаються з часток не, ні (ані) і повнозначного слова; 4) конструкції, що складаються зі сполучника і повнозначного слова; 5) вільні словосполучення і речення; 6) паремії; 7) казки, анекдоти, небилиці; 8) питомі фраземи; 9) запозичені фраземи [65].
Способи фразеотворення це, за В.Л.Архангельським, структурні типи утворення нових фразем та стійких фраз шляхом тропеїзації вільних сполучень слів або утворення фразеологічних сполучень шляхом детермінованої сполучуваності слів і словесних значень [15, 19]. Ю.А.Гвоздарьов під фразеологічним способом розуміє зразок утворення ФО, абстрагований від лексико-семантичних і граматичних ознак, який характеризується спільністю типів дериваційної бази і характером фразеотворчого процесу [50, 140].
Аналіз сучасної лінгвістичної літератури з фразеології дає змогу зробити висновок, що питанням фразеотворення приділяється не менша увага (М.Ф.Алефіренко, М.Т.Демський, В.І.Коваль, В.М.Білоноженко, І.С.Гнатюк, Л.Г.Скрипник, Г.Й.Волкотруб, В.М.Телія), ніж питанням семантичного механізму вторинної номінації (В.Г.Гак, Д.М.Шмельов, Н.Д.Арутюнова, В.М.Телія, В.М.Русанівський, М.П.Кочерган, О.О.Тараненко, М.Ф.Алефіренко) та історико-етимологічним студіям (В.М.Русанівський, В.М.Мокієнко, С.Я.Єрмоленко, Ф.П.Медвєдєв, В.Д.Ужченко, М.Т.Демський). Дослідники передусім звертають увагу на співіснування логічної та образної форм віддзеркалення світу. Фразеологізми оцінюють як знаки непрямої номінації, що опосередковано відображають дійсність, і водночас як знаки психологічного сприйняття довкілля. При цьому велика увага зосереджується на аналізі мовотворчої діяльності, на процесі формування мовних картин світу, які поєднують у собі попереднє і сучасне його сприйняття, на асоціативних зв’язках між явищами дійсності, що виникають у підсвідомості мовців.
Поняття активні фразеотворчі процеси базуємо на таких категоріальних ознаках фразеологічної одиниці, як цілісність номінації при компонентній нарізнооформленості, а також на функціонально-стилістичному чинникові й розглядаємо як видозміну фразеологізмів унаслідок нарощення, скорочення, контамінації, появи факультативних компонентів тощо. До цього слід додати також безперервний процес тематизації ФО, взаємозамінність їх компонентів, зміну внутрішньої форми ФО, евфемізування й парафразування однослівних номенів, актуалізацію компонентів того чи іншого фразеологізму у певних контекстуальних умовах.
З кінця 1980-х років, як відзначають українські та зарубіжні мовознавці, відбуваються потужні зміни на всіх структурно-семантичних рівнях мови, а також оновлення стилістичних засобів літературної мови, зокрема й української, які можна охарактеризувати як демократизацію [93 б), 97] літературної мови, що включає розширення кола її носіїв і суспільного використання, активні пошуки свіжих виражально-зображальних засобів мовлення, зменшення стильової відстані між усно-розмовною та книжно-писемною сферами її функціонування. Мова засобів масової інформації, насамперед преси, літературна практика майстрів слова, передусім письменницька публіцистика та есеїстика, виступають джерелом нових літературних стандартів і субстандартів української мови [93 б), 97]. Щоправда, дослідники більшу увагу зосереджують на питанні лексичних інновацій. Що ж до фразеологічних одиниць, то такий аспект їх вивчення ще не набув належного висвітлення.
Актуальність дослідження полягає в потребі подальшого опрацювання питань фразеологічного значення, яке є важливим складником мовної картини світу і дає можливість отримати об’єктивну картину змін, які відбуваються у фразеологічній системі сучасної української мови кінця XX початку XXI ст. Саме пізнання його природи розширює уявлення про експресивно-синонімічний потенціал фразеологічного фонду української мови, демонструючи своєрідність зв’язку фразеологічних одиниць із їхнім текстом-джерелом та багатство перетворень у мовленнєвій практиці. З огляду на це варте окремої уваги вивчення процесів формування фразеологізмів на сучасному етапі розвитку мови у двох функціональних стилях сучасної української мови публіцистичному, який найоперативніше віддзеркалює динаміку мовленнєвих змін, та художньому, у якому ці зміни художньо інтерпретуються та осмислюються. Дослідження нових явищ, тенденцій, змін у якісному й кількісному складі мовної системи є необхідним підгрунтям для систематизації й кодифікації мовних одиниць і подальшого розвитку лексикографічної практики, зокрема укладання ідеографічних словників. До цього спонукають, зокрема, і праці узагальнювального характеру, які закладають нову концептуальну основу вивчення та лексикографування лексичного матеріалу (О.А.Сербенської, Л.О.Ставицької, О.А.Стишова, О.О.Тараненка, Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловської, Т.А.Коць, Л.П.Дядечко, В.М.Білоноженко, Л.П.Кислюк, Д.В.Мазурик, Л.В.Струганець, Г.М.Яворської та ін.), що з’явилися протягом останніх років.
Зв’язок праці з науковими програмами, планами, темами. Дисертація концептуально й методично пов’язана з науковою темою кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Актуальні проблеми філології” (02БФ044-01).
Тему дисертації затверджено Науковою координаційною радою Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства імені О.О.Потебні НАН України (протокол № 3 від 27.06.2002 року).
Мета дисертаційної праці дослідити активні фразеотворчі процеси в українській публіцистичній і художній прозі, виявити структурно-семантичні особливості функціонування фразеологізмів, лінгвальні й екстралінгвальні чинники їх неології у досліджуваних текстах, а також систематизувати найхарактерніші способи формування фразеологічних одиниць з огляду на сучасне текстотворення.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
· окреслити масив фразеологічного матеріалу в сучасних публіцистичному і художньому текстах;
· здійснити аналіз виявлених фразеологічних одиниць (далі ФО) в аспекті взаємодії їх компонентів і сукупного фразеологічного значення, форми вираження, семантичних і граматичних зсувів;
· дослідити фразеотворчі процеси в сучасному публіцистичному й художньому мовленні;
· простежити динаміку трансформацій фразеологізмів та їх текстотворчі функції;
· виявити способи та чинники фразеотворення у досліджуваному текстовому матеріалі.
Об’єктом дослідження є фразеологічні одиниці у новітній українській публіцистичній і художній прозі.
Предмет дослідження активні фразеотворчі процеси в українській публіцистичній і художній прозі кінця ХХ початку ХХІ ст.
Матеріалом дослідження є власна картотека фразеологічних одиниць, яка нараховує понад 3 тисячі фраземовживань, дібраних методом суцільної вибірки з текстів сучасної української художньої прози (Л.Баграт, С.Бортніков, О.Васильківський, Ю.Винничук, М.Гримич, Л.Денисенко, М. та С.Дяченки, В.Єшкілєв, О.Забужко, Т.Зарівна, З.Ігіна, брати Капранови, А.Кокотюха, Є.Кононенко, Л.Кононович, М.Матіос, М.Меднікова, А.Мухарський, Є.Пашковський, С.Пиркало, С.Процюк, І.Роздобудько, В.Слапчук, П.Солодько, А.Хома, В.Шкляр), з текстів письменницької публіцистики (Л.Костенко, О.Забужко, К.Москалець, В.Яворівський, А.Погрібний, П.Мовчан), з публіцистичних текстів популярних періодичних видань (журнали Політика і культура”, КіноТеатр”, Книжник-review”, газети Україна молода”, Вечірній Київ”), а також низка словників-довідників (Дядечко Л.П. Новое в русской и украинской речи. Крылатые слова. Крилаті слова. Ч. 1, 2. К., 2001; Перший словник українського молодіжного сленгу / Уклад. С.Пиркало. К.: АТ Віпол”, 1998; Ставицька Леся. Короткий словник жаргонної лексики української мови. К.: Критика, 2003; Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник / Уклад. О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. К.: Довіра, 2002).
Методи дослідження. Об’єкт дослідження передбачає використання комплексної методики розгляду мовного матеріалу описового, функціонального, лінгвістичного спостереження, класифікації й систематизації фразеологічних одиниць, контекстуально-семантичного аналізу, застосування прийомів компонентного й лексикографічного аналізів, установлення зв’язку мовних явищ з екстралінгвальними чинниками.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснюється спроба комплексного аналізу активних фразеотворчих процесів на новітньому етапі розвитку української мови, фіксуються, лексикографуються й аналізуються нові фразеологічні одиниці та перехідні явища. Новим є також матеріал дослідження: публіцистична й художня проза кінця ХХ початку ХХІ століть.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у поглибленні наукового опису процесів, які спостерігаються у фразеології сучасної української мови, функціонально-стилістичних особливостей фразеологічних одиниць, у виявленні взаємодії публіцистичного і художнього стилів з огляду на аналізовані мовні одиниці, в опрацюванні теоретичних питань функціональної стилістики на рівні фразеології. Проаналізований фактичний матеріал становить певну цінність для дослідження динаміки фразеологічного складу української мови та вивчення особливостей взаємодії мови й суспільства.
Практичне значення визначається можливістю використання результатів дослідження у процесі викладання нормативного курсу сучасної української літературної мови, історії української мови новітнього періоду, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів зі стилістики, соціолінгвістики, фразеології, у лексикографічній практиці.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були виголошені на ХІ та ХІІ Міжнародних наукових конференціях Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2002, 2003), ІІІ Міжнародній конференції Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2003), науковій конференції Творчість О.Кобилянської: контекст, інтертекст, метатекст” (Київ, 2003), Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею проф. І.К.Кучеренка і проф. Н.І.Тоцької (Київ, 2003), V Всеукраїнській конференції Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи” (Київ, 2004), Міжнародній науковій конференції Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004), Міжнародній науковій конференції Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004). У повному обсязі дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 7 статтях, 4 з яких надруковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.
Структура дисертаційної праці. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури (248 позицій), списку використаних джерел, переліку умовних скорочень, двох додатків Узагальнені таблиці й Словник-довідник проаналізованих ФО. Загальний обсяг праці 214 сторінок.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Формування фразеологічного складу кожної мови зумовлюється особливостями концептуальної картини світу різних народів, що, в свою чергу, визначається як рисами національного менталітету, так і особливостями соціального, політичного, історичного розвитку цих народів. Фразеологія є найбільш рухливою підсистемою в системах сучасних літературних мов, зокрема української літературної мови, яка зазнає постійних і досить швидких змін, оперативно віддзеркалює нове сприйняття явищ, нову оцінку світу в сучасній політичній, культурній, науковій, побутовій сферах. В останні роки під впливом політичних і загальнокультурних змін значно посилився й процес формування неофразеологізмів, що пояснюється проникністю лексико-фразеологічної системи, потенційною віртуальною здатністю ФО переходити із пасивного запасу в активний і навпаки, що визначається змінами у суспільстві, гнучкістю та універсальністю фразеологічних знаків як носіїв певної суспільно-політичної фонової інформації. Внаслідок дії екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників фразеологічний склад мови постійно змінюється. Такі зміни мають поступовий, безперервний характер, проте вони не завжди рівномірні. Їхню особливу активність спостерігаємо у публіцистичній і художній прозі досліджуваного відрізку часу кінець ХХ початок ХХІ століть. Опрацювання динаміки творення неофразеологізмів зазначеного періоду у проекції на фонові знання носіїв мови дає можливість дослідити складну взаємодію лінгвальних та соціальних чинників у процесі вторинної номінації, схарактеризувати специфіку фразеотворчих процесів, простежити, як трансформації денотативних та прагматичних компонентів семантичної структури узуальних ФО пов’язані зі змінами лінгвокретивних орієнтирів соціуму.
Тексти друкованих засобів масової інформації та художні прозові твори зазначеного періоду, на наш погляд, найбільш повно та комплексно репрезентують тенденції, процеси, які відбуваються у живій народній мові й проникають у систему загальнонаціональної української літературної мови. Сучасний публіцистичний стиль найоперативніше відображає рух мовної системи й формування нових тенденцій у розвитку мовної ситуації. Друковані засоби масової інформації є одним із найдинамічніших підстилів публіцистичного стилю, а в межах цього стилю лексико-фразеологічний рівень, який засвідчує значну кількість змін на порівняно короткому часовому відрізку.
Аналіз фразеологізмів та їхніх контекстуальних оточень у публіцистичних і художніх текстах дає підстави стверджувати, що фразеологічна підсистема української мови підпорядковується загальномовним процесам та тенденціям, що свідчить про системність та всеохопність мовних змін. Дія інтралінгвальних чинників на фразеологічному рівні виявляється у: а) принципі економії лінгвальних засобів мови та компресуванні, конденсуванні й усіченні усталених словосполук; б) тенденції до змін за аналогією або створенні нових фразеологізмів за узуальними моделями; в) посиленому трансформуванні ФО; г)наданні переваги експресивним ФО, навіть в тому числі стилістично зниженим.
Завдяки своїм категоріальним ознакам нарізнооформленості та семантичної цілісності ФО потенційно тяжіють до кількісної та якісної субституції компонентного складу. Фразеологізми як експресивні одиниці, підпорядковуючись у контексті авторським модифікаціям, набувають комбінованої, додаткової експресивності. У сучасній лінгвістиці трансформації розглядаються як фундаментальна властивість мови. Ця проблема набуває важливого значення для вивчення функціонування мови, а також її розвитку і змін під впливом інтрамовних чинників. Трансформування ФО яскравий вияв еволюції мови. Оказіональні видозміни форми і семантики є індивідуальним процесом. При заміні компонента ФО простежуються якісні зрушення у її семантиці.
Трансформації ФО, зафіксовані нами у публіцистиці й у текстах сучасної української художньої прози, відбуваються у кількох напрямках: 1) семантичні трансформації або зміна значення традиційного фразеологізму (структура ФО залишається незмінною); 2) структурно-семантичні трансформації: а) лексична субституція заміна компонента ФО (значення при цьому залишається незмінним, але набуває додаткової експресивності); б) семантичне нарощування або розширення значення шляхом залучення ад’єктивів; у трансформованій моделі змінюється лексико-граматичний склад, і значення всього фразеологізму стає іншим; в) семантизація компонентів ФО або прийом реалізації одного з компонентів у вільному значенні; г) усічення ФО; ґ) цитація або квазіцитація та алюзійне цитування, які є атрибутом мовної гри адресата-адресанта тексту, про що свідчить аналіз заголовків та рубрик статей; особливий і розповсюджений у наш час вид перетворень ФО стосується висловів епохи соціалізму, які набувають іронічного звучання; д) контамінація ФО. Ці процеси можна об’єднати у групу інтенсивних процесів, або якісних змін фразеологічного фонду.
Другий тип процесів можна схарактеризувати як екстенсивні процеси. Це процеси, наслідком яких є кількісне розширення фразеологічного складу зарахунок неофразеологізмів, стилістично знижених і запозичених ФО, що зумовлено такими екстралінгвальними чинниками, як: 1) зняття політичної цензури, заперечення заштампованості” мови, що зумовлюють активне проникнення як розмовно-літературних, так і просторічних мовних одиниць, зокрема фразеологічних; молодіжного, політичного, екологічного, комп’ютерного, армійського та інших професійних жаргонів у різні газетні та журнальні жанри, що в попередні роки було неприпустимим; зміна мовних смаків у бік спрощення, лібералізації та бажання висловити експресію будь-якими засобами, навіть нелітературними, так званими нецензурними; 2) помітне зростання рівня криміналізації суспільства в різних сферах, що зумовлює проникнення великої кількості арготизмів, характерних для мовного середовища злодіїв, картярів, наркоманів тощо; часто такі ФО подаються з виразними фонетичними та графічними ознаками походження з російської мови; 3) зміни в соціальній структурі суспільства, соціальне розшарування суспільства, яке стимулює формування і функціонування соціолектів; 4) практичні потреби мовців та необхідність номінації нових явищ дійсності у зв’язку з розвитком техніки, інформаційних технологій, відкритістю суспільства; 5) ситуація українсько-російської двомовності, яка зумовила масову появу на сторінках журналів та газет такої форми просторіччя, як суржик”, а також великої кількості жаргонізмів та арготизмів з лексичними та фонетичними ознаками русизмів; активне проникнення в різні сфери життя англійської мови впливає на появу українсько-англійського суржику, не такого поширеного як українсько-російський, але такою ж мірою небезпечного, оскільки він руйнує глибинні національні структури; 6) помітне зростання особистісного першопочатку у мовленні та розширення сфери спонтанного спілкування, послаблення офіційності, що зумовлює необов’язковість у дотриманні норм літературної мови та їхнього руйнування; 7) мода на нові слова і словосполучення та пошуки нових засобів вираження, які зумовлюють постійну появу інноваційних фразеологізмів та лексем, що є засобами інформаційного впливу як на інтелектуальне сприйняття реципієнта, так і на його емоції, психіку. У зв’язку з цим фразеологічний фонд сучасної української мови поповнюється новітніми фраземами-ідеологемами, до яких слід віднести словосполучення із суспільно-політичної сфери, фраземами-аксіологемами, куди відносимо фразеологізми з морально-ціннісною конотацією переважно негативного забарвлення. Помітним поповненням новітнього фразеологічного фонду є функціонування у публіцистиці і художній прозі ФО, які постали у рекламному дискурсі на позначення різноманітних смакових нюансів і є добрим підґрунтям для розвитку конотацій.
Здійснений аналіз публіцистичних і художніх текстів свідчить про наслідки дії екстралінгвальних чинників: а) появу неофразеологізмів на позначення нових явищ життя; б) активне використання суржикових ФО; в) вживання стилістично знижених фразеологізмів; г) зростання питомої ваги просторічних ФО. За нашими спостереженнями, найбільш продуктивними джерелами поповнення новим фразеологічним матеріалом є: 1) засоби масової інформації; 2) побутове мовлення; 3) твори сучасної художньої літератури.
Є підстави для уточнення висловлених раніше в науковій літературі міркувань про те, що публіцистика залучає ФО не так активно, як художній стиль, через принцип єдності експресії і стандарту, тобто дії інформаційної функції публіцистики, яка вимагає документалізму, стриманості, офіційності, певної узагальненості, абстрагованості, книжності викладу, що значно обмежує залучення ФО як образно-експресивних засобів мови. Разом з тим проведене дослідження мови сучасного публіцистичного тексту дозволяє зробити висновок про інтенсифікацію використання фразеологізмів у засобах масової інформації, що свідчить про зростання експресивності та індивідуалізації публіцистичного мовлення, а відтак, і про розмивання меж між стилями.
Проаналізований матеріал засвідчує значний уплив сучасної публіцистики на художній стиль, зокрема функціонування у мові художньої літератури суспільно-політичної, економічної, спортивної фразеології, рекламного дискурсу тощо. Взаємозв’язок спостерігаємо й на типологічному рівні, а саме: однакова в обох стилях тематизація ФО, які визначаємо як своєрідні фраземи-ідеологеми новітнього періоду, однакові причини експресивності певних груп ФО (суржикових, вульгарних, жаргонних усталених висловів або субстандартної фразеології) у публіцистиці й художній літературі, що зумовлено потребою письменників і журналістів моделювати розмовні ситуації. Тим самим можна говорити про зміну напряму впливу: історично українська публіцистика розвивалася під впливом художнього стилю, а в аналізований період вона, навпаки, впливає на художній стиль. Це дає підстави говорити про публіцистичність новітньої художньої прози, що може бути потрактоване як одна з ознак сучасного художнього стилю. Про генетичну спорідненість художнього й публіцистичного стилів, які беруть початок у полемічній літературі, свідчить й існування письменницької публіцистики. Експресивне використання ФО, як правило, призводить до послаблення стилістичних норм публіцистичного стилю: ФО переводять зміст тексту зі сфери серйозного” у сферу несерйозного” засобами іронії, сарказму, сатири, пародії, знущальності, засобами поетизації і метафоризації тексту, карнавального осмислення описуваних подій та діалогізації публіцистичного дискурсу, що приносить риси розмовності, посилює ефект впливу, прояснює позицію автора. Індивідуальна мовна творчість впливає по-різному на функціональні стилі, зокрема на публіцистичний і художній. У текстах досліджуваного часового відрізка спостерігаються різноманітні вияви стилістичної взаємодії, іноді поєднання в одному тексті стилістично протилежних фрагментів, що пояснюється авторським задумом, метою, тематичною спрямованістю тексту (наприклад, створення художніх образів на основі зіткнення високого слова з розмовно-просторічними, жаргонними, вульгарними елементами у прозовому тексті; подача важливої, професійної інформації з іронічними авторськими коментарями, або цілком у несерйозному ключі у сучасній публіцистиці). Широкий діапазон міжстильової взаємодії представлений у такому специфічному жанрі художньої літератури, як детектив, у якому спостерігаємо взаємодію елементів різних функціональних стилів української мови (мовні засоби, характерні для розмовного стилю, зокрема стилістично знижені, вульгарні фразеологізми; композиційно-структурна організація й різноманітні стилістичні прийоми та засоби художнього стилю; логічність та послідовність подачі матеріалу, властиві науковому стилю), а також міжмовну взаємодію (явища українсько-російського й українсько-англійського суржику, різні іншомовні вкраплення). Поєднання протилежних стильових систем у межах одного тексту дозволяє розглянути особливості мовних процесів на межі розмовної та літературної форм мови та простежити шляхи взаємовпливу літературної мови (сучасного мовного узусу) й розмовної стихії.
У художній прозі кінця ХХ початку ХХІ століть серед письменників стає модною тенденція створювати своєрідні прецедентні тексти-контрасти, у яких поряд функціонують традиційні, народні ФО та суржикові, сленгові, іноді фразеологізми-варваризми, оформлені фонетичними засобами російської чи англійської мов. Подібне змішування та співіснування стилів, напрямків, мовних засобів є характерною ознакою так званих постмодерних текстів, зокрема авангардистської течії в художній літературі. Особливості освоєння фразеологічних одиниць при художньому перекладі простежені на творчому доробку неперевершеного майстра М.Лукаша, який залишив велику перекладацьку спадщину. Базою емоційно-оцінного значення ФО є їхня внутрішня форма, якою філігранно оперує М.Лукаш. Перекладач звертається до узуальної фразеології, модифікуючи її відповідно до оригіналу, при цьому намагаючись максимально точно передати внутрішню форму перекладної одиниці й не порушати законів своєї мови. Суб’єктивний фактор перекладача виявляється у виборі влучного фразеологізму (еталону, фразеосхеми), який адекватно передає сутність позначуваного, а також у потребі доцільної зміни у цій ФО того чи іншого компонента.
Індивідуально-авторські модифікації фразеологізмів у межах контексту можна зарахувати до параметрів індивідуально-авторського стилю. Так, загальновизнаним є те, що у розвитку сучасної мовної практики значну роль відіграє мовотворчість Л.Костенко, особливістю якої є явище детермінологізації, а саме використання вузькогалузевих термінологічних словосполучень для характеристики культурних, суспільних, соціальних явищ та понять, що надає їм влучності, свіжої образності, динамізму, точності вислову й посиленої експресивності. Прикметною ознакою ідіостилю Є.Пашковського, на наш погляд, є авторські модифікації узуальних фразеологізмів. Його своєрідний стиль письма у формі потоку свідомості та безперервних рефлексій характеризується використанням фразеологічних вульгаризмів й обсценізмів у внутрішньому мовленні. Одним із параметрів індивідуально-авторського стилю О.Забужко можна відзначити компресовані вільні словосполучення, графічно оформлені написанням через дефіс або разом і зумовлені прагненням до компактної передачі переважно одного поняття, яке характеризується з кількох боків. Це явище перебуває у рамках тенденції до компресування й стереотипізації, а відтак, і до фразеотворення. Подібна мовна мода” підхоплена й іншими українськими письменниками та публіцистами, що засвідчує певну продуктивність описуваного явища й зумовлює необхідність простеження його розвитку.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Баграт Людмила. Зло. Львів: Кальварія, 2002. 287 с.
2. Бортніков Сергій. Чистильник. Соло на пістолеті для безшумної стрільби. Тернопіль: Підручники & посібники, 2000. 192 с.
3. Бортніков Сергій. Чистильник-2. Тест на співчуття. Тернопіль: Підручники & посібники, 2000. 240 с.
4. Васильківський Олександр. Число Сатани. К.: Український письменник, 2003. 205 с.
5. Винничук Юрій. Діви ночі. Львів: Барви, 1994. С. 7-148.
6. Винничук Юрій. Діви ночі-2 // Ю.Винничук. Діви ночі Львів: Барви, 1994. С. 151-247.
7. Гримич Марина. Ти чуєш, Марго?.. Львів: Аверс, 2000. 214 с.
8. Гримич Марина. Магдалинки. Львів: Кальварія, 2003. 147 с.
9. Гримич Марина. Варфоломієва ніч. Львів: Кальварія, 2002. 159 с.
10. Денисенко Лариса. Забавки з плоті та крові. Львів: Кальварія, 2003. 125 с.
11. Дяченки Марина та Сергій. Відьомська доба. Львів: Кальварія, 2000. 417 с.
12. Єшкілєв Володимир. Пафос. - Львів: Кальварія, 2002. 208 с.
13. Забужко Оксана. Польові дослідження з українського сексу. К.: Згода, 1996. 142 с.
14. Забужко Оксана. Сестро, сестро // О.Забужко. Сестро, сестро. К.: Факт, 2003. С. 23-34.
15. Забужко Оксана. Дівчатка // О.Забужко. Сестро, сестро. К.: Факт, 2003. С. 35-68.
16. Забужко Оксана. Я, Мілена // О.Забужко. Сестро, сестро. К.: Факт, 2003. С. 23-154.
17. Забужко Оксана. Інструктор з тенісу // О.Забужко. Сестро, сестро. К.: Факт, 2003. С. 155-166.
18. Забужко Оксана. Інопланетянка // О.Забужко. Сестро, сестро. К.: Факт, 2003. С. 167-226.
19. Забужко Оксана. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 2001. 340 с.
20. Зарівна Теодозія. Каміння, що росте крізь нас // Т.Зарівна. Хроніка від жінки. К.: Український письменник, 2003. 252 с.
21. Зарівна Теодозія. Солом’яний вирій // Т.Зарівна. Хроніка від жінки. К.: Український письменник, 2003. 252 с.
22. Ігіна Зоя. Обличчя. Львів: Кальварія, 2002. 125 с.
23. Брати Капранови. Кобзар 2000. К.: Джерела М, 2001. 198 с.; 226 с.
24. Кокотюха Андрій. Нейтральна територія. Львів: Кальварія, 2002. 160 с.
25. Кокотюха Андрій. Повернення сентиментального гангстера. К.: Факт, 2001. 179 с.
26. Кокотюха Андрій. Шлюбні ігрища жаб: Кримінальні повісті та оповідання. К.: Смолоскип, 1996. 187 с.
27. Кононенко Євгенія. Імітація. Львів: Кальварія. 2001. 186 с.
28. Кононенко Євгенія. Зрада. Львів: Кальварія, 2002. 159 с.
29. Кононович Леонід. Я, зомбі. - К.: Джерела М, 2000. С. 3-169.
30. Кононович Леонід. Довга ніч над Сунжею // Л.Кононович. Я, зомбі. К: Джерела М, 2000. С. 170-349.
31. Кононович Леонід. Мертва грамота. Львів: Кальварія, 2001. 251 с.
32. Кононович Леонід. Кайдани для олігарха. Львів: Кальварія, 2001. 205 с.
33. Кононович Леонід. Феміністка. Львів: Кальварія, 2002. 159 с.
34. Кононович Леонід. Повернення. Львів: Кальварія, 2003. С. 7-88.
35. Кононович Леонід. Зимова казка // Л.Кононович. Повернення. Львів: Кальварія, 2003. С. 92-127.
36. Костенко Ліна. Гуманітарна аура нації або Дефект головного дзеркала. К.: Видавничий дім КМ Academia”, 1999. 31 с.
37. Матіос Марія. Життя коротке: Книга прози. Львів: Кальварія, 2001. 234 с.
38. Меднікова Марина. Терористка. Львів: Кальварія, 2003. 216 с.
39. Меднікова Марина. Тю! Львів: Кальварія, 2003. 226 с.
40. Мовчан Павло. Витоки. К.: Просвіта, 2004. 208 с.
41. Москалець Костянтин. Келія чайної троянди. 1989-1999: Щоденник. Львів: Кальварія, 2001. 203 с.
42. Мухарський Антон. Попса для еліти. Х.: Книжковий клуб Клуб сімейного дозвілля”, 2002. 270 с.
43. Пашковський Євген. Щоденний жезл. К.: Генеза, 1999. 472 с.
44. Пиркало Світлана. Зелена Маргарита. К.: Смолоскип, 2001. 142 с.
45. Погрібний Анатолій. Якби ми вчились так, як треба Розмови про наболіле. К.: Школяр, 1998. 287 с.
46. Процюк Степан. Love story // Кур’єр Кривбасу. Листопад 2000. №132. С. 42-63.
47. Роздобудько Ірен. Ескорт у смерть. Львів: Кальварія, 2002. 143 с.
48. Слапчук Василь. Сліпий дощ. К.: Факт, 2003. 336 с.
49. Солодько Павло. Четверта революція // Молода Україна (літературно-мистецький часопис). 2003. Серпень. №2. С. 82-137; 2003. Вересень. №3. С. 68-124.
50. Хома Анна. Репетитор. Львів: Кальварія, 2002. 207 с.
51. Шкляр Василь. Ключ. Львів: Кальварія, 2001. 207 с.
52. Шкляр Василь. Елементал. Львів: Кальварія, 2001. 158 с.
53. Шкляр Василь. Кров кажана. Львів: Кальварія, 2003. 219 с.
54. Яворівський Володимир. Що ж ми за народ такий?.. К.: Український письменник, 2001. 296 с.

Вечірній Київ. 2005.
КіноТеатр, № 4 (30). 2000.
КіноТеатр, № 2 (34). 2001.
КіноТеатр, № 2 (40). 2002.
КіноТеатр, № 4 (42). 2002.
КіноТеатр, № 6 (44). 2002.
КіноТеатр, № 2. 2003.
КіноТеатр, № 3. 2003.
Книжник-review, № 2. 2004.
Книжник-review, № 5 / 6. 2004.
Книжник-review, № 7. 2004.
Книжник-review, № 8. 2004.
Книжник-review, № 9. 2004.
Книжник-review, № 11. 2004.
Книжник-review, № 18. 2004.
Книжник-review, № 19. 2004.
ПіК, № 1 (180). 2003.
ПіК, № 2 (181). 2003.
ПіК, № 4 (183). 2003.
ПіК, № 6 (185). 2003.
ПіК, № 7 (186). 2003.
ПіК, № 8 (187). 2003.
ПіК, № 10 (189). 2003.
ПіК, № 11 (190). 2003.
ПіК, № 12 (191). 2003.
ПіК, № 16 / 17 (195 / 196). 2003.
ПіК, № 18 (197). 2003.
ПіК, № 19 (198). 2003.
ПіК, № 20 (199). 2003.
ПіК, № 21 (200). 2003.
ПіК, № 22 (201). 2003.
ПіК, №24 (203). 2003.
ПіК, № 25 (204). 2003.
ПіК, № 26 / 27 (205 / 206). 2003.
Україна молода. 2003 / 2004.

ЛІТЕРАТУРА
1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова: Фразеологія. Харків: Вища школа, 1983. 137 c.
2. Авксентьєв Л.Г. Детермінологізація як засіб поповнення новими фразеологізмами літературної та народно-розмовної мови // Науково-технічна революція і сучасні процеси розвитку лексики української народно-розмовної мови: Тези доповідей Республіканської конференції (Ужгород, листопад 1989 р.). Ужгород, 1989. С. 3.
3. Ажнюк Б.М. Актуалізація фразеологізму в художньому тексті і завдання перекладу // Теорія і практика перекладу. 1984. Вип. 11. С. 113-121.
4. Ажнюк Б.М. Англійська фразеологія у культурно-етнічному висвітленні. К.: Наукова думка, 1989. 134 с.
5. Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. 2001 № 3. С. 48-54.
6. Алексеенко М.А. Отражение актуальных процессов синхронической динамики языка в новой фразеологии // Slowo. Tekst. Czas. Szczecin; Greifswald, 2002. VI. Nowa fraseologia w nowej Europie (Materialy VI Miedzynarodowej Konferencji Naukowej) / Pod. red. M.Aleksiejenki, W.Mokijenki, H.Waltera. S. 23-33.
7. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. Харків: Вища школа, 1987. 136 с.
8. Алефіренко М.Ф. Лінгвокреативні процеси формування фразеологічної семантики // Мовознавство. 1988. № 5. С. 35-41.
9. Алефіренко М.Ф. Детермінологізація і творення народно-розмовних фразем // Науково-технічна революція і сучасні процеси розвитку лексики української народно-розмовної мови: Тези доповідей Республіканської конференції (Ужгород, листопад 1989 р.). Ужгород, 1989. С. 4-5.
10. а) Алефіренко М.Ф. Фразеологізм // Енциклопедія Українська мова” / Ред. Русанівський В.М., Тараненко О.О. К.: Видавництво Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2000. С. 708.
б) Алефиренко Н.Ф., Золотых Л.Г. Проблемы фразеологического значения и смысла. Астрахань: Издательство Астраханского государственного педагогического университета, 2000. 220 с.
11. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. Л.: Издательство Ленинградского университета, 1963. 208 с.
12. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 896 с.
13. Архангельская А.Н. Системные отношения компонентов фразеологических единиц (на материале русского и украинского языков): Дисканд. филол. наук. Львов, 1994. 210 с.
14. Архангельська А. Фонові знання носіїв мови та фразеологічна неологіка пострадянської доби (на матеріалі української преси останнього десятиліття) // Slowo. Tekst. Czas. Szczecin; Greifswald. VI. Nowa fraseologia w nowej Europie (Materialy VI Miedzynarodowej Konferencji Naukowej) / Pod. red. M.Aleksiejenki, W.Mokijenki, H.Waltera. 2002. S. 215-225.
15. Архангельский В.Л. О понятии устойчивой фразы и типах фраз // Проблемы фразеологии. М.; Л.: Наука, 1964. С. 105-125.
16. Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. Основы теории устойчивых фраз и проблемы общей фразеологии. Ростов-на-Дону: Издательство Ростовского университета, 1964. 316 с.
17. Архангельский В.Л. Проблема устойчивости фразеологических единиц и их знаковые свойства // Проблемы устойчивости и вариативности фразеологических единиц. Материалы межвузовского симпозиума. Тула, 1968. С. 21-29.
18. Бабич Н.Д. Фразеологія української мови. Чернівці: Чернівецький державний університет, 1970. Ч. 1. 64 с.; Чернівці: Чернівецький державний університет, 1971. Ч. 2. 91 с.
19. Бабкин А.М. Русская фразеология, ее развитие и источники. Л.: Наука; Ленинградское отделение, 1970. 262 с.
20. Бакай Б.Я. Формування фразеології в переломні моменти історії народів Європи (на матеріалі української, російської, англійської, німецької, французької мов у періоди першої та другої світових воєн): Дисканд. філол. наук: 10.02.15 / Дрогобицький державний педагогічний університет імені І.Франка. Дрогобич, 2000. 228 с.
21. Бакина М.А. Общеязыковая фразеология как выразительное средство современной поэзии // Е.А. Некрасова, М.А. Бакина. Языковые процессы в современной русской поэзии. М.: Наука, 1982. С. 189-308.
22. Бакина М.А. Общеязыковая фразеология в русской поэзии второй половины ХІХ века. М.: Наука, 1991. 126 с.
23. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Издательство иностранной литературы, 1961. 394 с.
24. Баран Я.А. До питання про стилістичну класифікацію фразеологічних одиниць // Мовознавство. 1979. № 2. С. 50-53.
25. Баран Я.А. До питання про фразеологічну термінологію // Теорія та практика термінологічної лексики. К.: Навчально-методичний кабінет вищої освіти, 1991. С. 4-6.
26. Баран Я.А. Фразеологія у системі мови: Дисертдокт. філол. наук: 10.02.15 / Прикарпатський університет імені В.Стефаника. Івано-Франківськ, 1998. 391 с.
27. Баранник Д.Х. Українська мова на порозі ХХІ століття // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Збірник наукових праць / Науковий редактор професор Д.Х.Баранник. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2000. Том 2. С. 6-15.
28. Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. 2001. № 3. С. 40-47.
29. Березовенко А. Мовні зміни в незалежній Україні // Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. Х.: Око, 1996. С. 99-103.
30. Березовенко А. Посттотолітарна динаміка і перспективи української мови // Про український правопис і проблеми мови / Відповідальний редактор Л.М.Онишкевич. Нью-Йорк; Львів: Наукове товариство імені Тараса Шевченка, 1997. С. 115-119.
31. Березовенко А. Кримінальне арго в Україні // Мовознавство: Доповіді та повідомлення ІV Міжнародного конгресу україністів / Відповідальний редактор В.В.Німчук. К.: Пульсари, 2002. С. 197-201.
32.