Александрова Оксана Олександрівна Вокаль­но-хоровий стиль Г. Свиридова: духовно-семантичний підхід

Краткое описание

Александрова Оксана Олександрівна, завідувач ка­федри музично-інструментальної підготовки вчителя Харківської гуманітарно-педагогічної академії: «Вокаль­но-хоровий стиль Г. Свиридова: духовно-семантичний підхід» (17.00.03 - музичне мистецтво). Спецрада Д
в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ
ІМЕНІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
АЛЕКСАНДРОВА ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 78.01:[784.3:783.8.2](470)
ВОКАЛЬНО-ХОРОВИЙ СТИЛЬ Г. СВИРИДОВА:
ВЗАЄМОДІЯ СВІТСЬКОГО ТА РЕЛІГІЙНОГО АСПЕКТІВ
Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво»
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства
Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів
мають посилання на відповідне джерело
О. О. Александрова
Науковий консультант - доктор мистецтвознавства, професор Шаповалова Людмила Володимирівна
Харків - 2017

ЗМІСТ
ВСТУП 21
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ВОКАЛЬНО-ХОРОВОЇ ТВОРЧОСТІ Г. СВИРИДОВА 37
1.1. Теорія стилю в музиці: від класичної до новітньої парадигми 37
1.2. Методологічна база дослідження 85
РОЗДІЛ 2. СТИЛЬОВІ ДОМІНАНТИ ТВОРЧОСТІ Г. СВИРИДОВА 118
2.1. «Музика як доля» (літературно-епістолярна спадщина): еволюція світоспоглядання Г. Свиридова 118
2.2. Композиторський стиль як втілення національної характерності 147
2.3. Слово як семантичний елемент художньої цілісності музично- поетичного твору 187
2.4. «Сніг іде» на слова Б. Пастернака: звукозображальна символіка 201
2.5. « Петербурзькі пісні » : інтерпретація поетичних символів 216
2.6. Зрілий стиль Г. Свиридова: жанровий, драматургічний, формотворчий та музично-мовний аспекти 234
РОЗДІЛ 3. СВІТСЬКЕ ТА РЕЛІГІЙНЕ У ВОКАЛЬНО-ХОРОВИХ ТВОРАХ
Г. СВИРИДОВА 270
3.1. Християнські мотиви у творах радянського періоду 270
3.2. Традиція богослужбового співу в системі композиторського стилю
Г. Свиридова 1970-1990 рр 317
3.2.1. «Три хори до трагедії О. Толстого ”Цар Федір Іоанович”»: перетворення національних духовних традицій 317
3.2.2. «Піснеспіви й молитви»: канон і стиль 331
ВИСНОВКИ 376
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 383
ДОДАТКИ 469

Список литературы

ВИСНОВКИ
На підставі сформованої концепції вокально-хорового стилю Г. Свиридова як увиразнення його світогляду та наданих жанрово-стильових розробок можна дійти наступних висновків.
Видатний композитор створив власний художній світ, «розгорнутий» у духовну реальність (Всесвіт), спілкування з яким вимагає від слухача розуміння стильових механізмів «мислення музикою» (М. Бонфельд). Завдяки сематичному підходу до музичного твору як композиторського тексту унаочнено християнську онтологію творчості, що слугує когнітивним інструментом пізнання музичної творчості. Критерієм семантичного підходу слугує адекватність мислення і мови: семантична функція знаку, помножена на його присутність в матеріально- духовній площині твору, стає смислоутворюючим чинником.
1. Категорія «композиторський стиль» містить такі чинники, як світогляд творця і система принципів його художнього мислення, увиразнені в семіотичній будові, законах композиції, драматургії творів тощо. Принципи вивчення стилю композиторської творчості еволюціонували від цілісного до семіотичного аналізу музичного тексту, від мовних засобів до «інтонованого світоспоглядання» (В. Медушевський). Зважаючи на основну концептуальну спрямованість роботи - вивчення вокально-хорової творчості Г. Свиридова під кутом зору поступового поглиблення в ній впливів християнського світогляду - в дисертації обрано сукупність методів (онтологічний, когнітивний, семантичний, синергійний), що перебувають у річищі сучасного оновлення традиційної методологічної бази музикознавства. Зокрема, важливе значення належить аналізу музичних знаків і символів, у яких кодується найсуттєвіше й найглибинніше у змісті твору. Продуктивність такого підходу виявлена на матеріалі вокально-хорового стилю Г. Свиридова, де головним є відображення еволюції світогляду митця в його творчості. Відтак творчість композитора постає як шлях духовного сходження: від окремих виявів духовності - до повноти християнського світогляду, що розкривається в його композиціях у системі літургійних символів, присутніх у музичній мові.
Має місце генетичний зв'язок методологічних засад роботи з методологічними явищами в музикознавстві, спрямованими на осмислення психологічних, філософських, глибинних екзистенціальних аспектів змісту музичного твору - інтонаційний метод Б. Асаф'єва, частково - метод цілісного аналізу, обґрунтований, зокрема, у працях Л. Мазеля й В. Цуккермана. Отже, у пропонованому дослідженні семантичний аналіз вокально-хорового стилю митця розглядається як методологічний інструментарій. Його сутність полягає в осягненні специфіки відображення в музичному творі релігійного світобачення митця. Феномен Г. Свиридова полягає в тому, що зі сфери світського тлумачення поезії О. Пушкіна, С. Єсеніна, О. Блока, яке відповідало антропоцентризму музично-поетичного мислення, він зробив «модуляцію» до православної духовності, сповідучи життя у предстоянні перед Богом. Духовна рефлексія була характерною рисою особистості митця: про це свідчать його щоденникові записи і музика. Г. Свиридова не можна сприймати тільки як композитора: він виробив систему поглядів, орієнтовану не лише на сучасників (Теперішнє), але й на нащадків (Майбутнє). Митець мав розвинений духовний слух - «здатність проникати в релігійний зміст музики» (за В. Медушевським). Якщо на творчість композитора поглянути очима Свиридова-мислителя, тоді виявиться, що всі його твори відбивають судження автора як православної людини.
2. Г. Свиридов як мислитель виробив систему поглядів, орієнтовану не лише на сучасників, але й на нащадків. Його світоспоглядання є проявом непрямолінійності зв'язку культури й офіційних ідейних позицій, прийнятих у суспільстві в ті чи інші періоди. Від антропоцентричного світогляду з елементами християнських позицій й відповідного музично-поетичного мислення погляди митця еволюціонували до православної духовності. Водночас риси духовної рефлексії були характерними для нього упродовж усього творчого шляху: про це свідчать і його щоденникові записи, і «музика як доля». Усі його твори містять приховані сенси, в яких втілені міркування автора як homo credens. Прояви релігійної семантики в композиціях радянського часу були пов'язані з сюжетно- поетичними конотаціями.
3. Світогляд Г. Свиридова, відображений у його музиці, пов'язаний з найхарактернішими рисами національної картини світу, зокрема, з принципами фольклорного мислення та, водночас, із духовними засадами православної культури, до яких митець був залучений багатьма каналами - через російську поезію, відвідування православних храмів, осягнення глибинного змісту російської релігійної філософії початку ХХ ст., осмислення надбань співочої хорової традиції тощо. Попри еволюцію світоглядних засад митця, у стильових основах його творчості наявні константні риси, що засвідчують моностильність художнього мислення композитора. Відтак фольклорні прикмети не лише асимілювалися в пісенному стилі кантат і ораторій періоду зрілості, але й органічно трансформувалися в молитовну інтонаційність пізнього літургійного стилю Г. Свиридова (1990-ті роки). Світогляд Г. Свиридова, унаочнений в музиці, - явище не лише етнічне, але й культурне, міцно пов'язане з тими духовними підвалинами, на яких ґрунтується православна традиція. Його композиторське світовідчуття виявилося співзвучним із російською релігійною філософією. Проблема особистості та духовного пошуку людини, зафіксовані у філософських працях М. Бердяєва, В.Зеньковського, С. Франка, В. Розанова і щоденникових записах Г. Свиридова, не втратили своєї актуальності до нині. Проголошуючи творчість як самопізнання, ці корифеї увиразнили силу людського духу. Російська релігійна філософія та музика Г. Свиридова - не для прагматиків, бо звернена до «внутрішньої людини», співзвучна духовним пошукам сучасності, хоча істини християнства потребують роз'яснення на іншому соціально-культурному ґрунті.
Жанрова поетика вокально-хорової творчості композитора - це багатовимірна система естетичних цінностей, що втілені в образах і психоемоційних станах людини. Композитор спрямував слух своїх сучасників до споконвічно національної традиції пісенного фольклору, знаменного розспіву, обіходу. Проникаючи в ендогенну природу фольклору, композитор узагальнив закладені в ньому життєві й ментальні процеси, творчу й життєву енергію Вічності, його універсальні зв'язки з усіма явищами духовного світу. Традиція - це «живий механізм, що нескінченно змінюється. Одна лише серцевина його цілісна. Вона подібна до цілісного ядра, що випромінює грандіозну енергію - сутність моральної ідеї життя, сенс її існування» (Г. Свиридов).
4. На всіх етапах творчого шляху Г. Свиридов орієнтувався лише на класичні поетичні зразки, в тому числі духовної поезії, канонічні тексти. Водночас у їх відборі відобразилася еволюція світоглядних засад митця - від засвоєння духовної лірики Срібної доби (поезія С. Єсеніна, О. Блока, де, однак, містяться християнські конотації) - через сповідання етнонаціональних ідеалів - до формування християнського світогляду. Принцип відбору поетичних текстів заснований на відповідності їх глибинних сенсів і художньо-філософських концепцій композитора: «Музику я вигадую “з глибини душі”, і зміст обраних мною текстів має відповідати моїм почуттям» (Г. Свиридов). З цим пов'язано активне втручання в поетичний текст у процесі його композиторської інтерпретації. Слово було для Г. Свиридова семантичною одиницею, що увиразнювало онтологічну сутність його вокально-хорової творчості. Відповідно музично-поетична концепція максимально наближалася до першоджерела. Музична семантика, композиція, часопросторова організація твору, інші засоби музичної виразності безпосередньо підпорядковувалися розгортанню вербального ряду, де міститься поетичний смислообраз. Кожна деталь тексту стає основою для його увиразнення в інтонаційній формі. Відтак у музиці композитора відбувалося вторинне народження слова, втілення його глибинних сенсів у музичних знаках- символах. Водночас поетичне слово у творах Г. Свиридова доповнює емоційну стихію його вокально-хорових творів проповідницьким духом. Зв'язок слова й музичної інтонації Г. Свиридова настільки нерозривний, що композитора не випадково вважають «поетом у музиці».
5. Невід'ємною складовою музичної семантики вокально-хорового стилю Г. Свиридова є звукозображальність. Вона репрезентована у двох площинах - у виявленні музичними засобами предметно-візуального ряду художнього цілого, наявного в поетичному тексті, та розкритті його символіки, що криється у візуальному ряді. За допомогою семантичних знаків звуконаслідування Г. Свиридов одухотворює природу: певні її стани співвідносяться з людськими почуттями й переживаннями, водночас вона слугує засобом метафізичного пояснення духовних явищ, людської свідомості. У контексті такого одухотворення образи природи набувають значення символів, що поєднують людину як із земним, так і з небесним світами. У низці творів композитора завдяки гармонічній статиці тонального плану час із динамічного перетворюється на споглядальний (наприклад, у перших двох хорах із циклу «Сніг іде» на слова Б. Пастернака). Отже, звукозображальний тип семантики у Г. Свиридова не менш насичений за своїм філософським і художнім змістом, ніж лірико-психологічний.