Каталог / ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ / История и теория политики
скачать файл:
- Название:
- АНАРХІЗМ ЯК ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНА ТЕЧІЯ: СУТНІСТЬ, ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
- Альтернативное название:
- АНАРХИЗМ КАК ИДЕЙНО-ПОЛИТИЧЕСКОЕ ТЕЧЕНИЕ: СУЩНОСТЬ, ПРОБЛЕМЫ И ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ
- ВУЗ:
- КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
- Краткое описание:
- КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЗАПОРОЖЕЦЬ Сергій Анатолійович
УДК 329.285 (18/19)
АНАРХІЗМ ЯК ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНА ТЕЧІЯ:
СУТНІСТЬ, ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
23.00.01 – теорія та історія політичної науки
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата
політичних наук
Науковий керівник:
ХИЛЬКО Микола Іванович
доктор філософських наук
професор
Київ – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ АНАРХІЗМУ
1.1. Походження та сутність анархізму як ідейно-політичної течії 10
1.2. Ідейна еволюція анархізму та його відгалужень в умовах революційних суспільно-політичних змін………………… 31
Висновки до розділу 1………………………………………….…..... 72
РОЗДІЛ 2
ПРОВІДНІ ІДЕЇ ТЕОРЕТИКІВ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО АНАРХІЗМУ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
2.1. Розвиток класичного західноєвропейського анархізму в XIX столітті (В. Годвін, М. Штірнер та П.Ж. Прудон)……….……... 75
2.2. Формування ідейно-теоретичного підґрунтя анархізму представниками російської суспільно-політичної думки (М. Бакунін, П. Кропоткін та О. Боровий)……….………….... 105
Висновки до розділу 2…………………...………………………..…. 134
РОЗДІЛ 3
ТЕНДЕНЦІЇ АНАРХІСТСЬКОЇ ДУМКИ В XX-XXI СТОЛІТТЯХ
3.1. Поширення ідейно-політичних поглядів анархістів в Україні на початку XX століття…………………………………………. 136
3.2. Особливості розвитку сучасних течій анархізму.…….……..… 166
Висновки до розділу 3…..…..……………………..………………… 180
ВИСНОВКИ……………………………………………..…………………. 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………..……………………. 194
ВСТУП
Актуальність дослідження проблем анархізму як політичної течії, пов'язана з необхідністю звернення до аналізу тих політичних ідеологій, що не отримали належного висвітлення в попередні роки. Розгляд даної проблеми актуальний для українського суспільства, особливо в теперішній час, коли в країні відбуваються кардинальні зміни у сферах суспільного життя, здійснюється перехід українського суспільства від однієї моделі політичної системи до іншої. У цей час виникає необхідність перегляду застарілих норм взаємовідносин між державою, суспільством та особою. До нового пошуку спонукають неординарні концепції, доктрини, теорії, які б дозволили розвивати нестандартні підходи до прийняття різних політичних рішень. За таких міркувань вивчення анархізму представляє значний інтерес, як в теоретичному, так і в практичному сенсі.
Анархізм ставить перед собою мету досягти найвищої свободи для людини. В основі його вчення закладені ідеї збереження природної свободи особистості та визначення реальних шляхів досягнення її незалежності. Анархісти пропонують реорганізацію влади таким чином, щоб вона із засобу “придушення” свободи стала засобом її досягнення і захисту. Такі положення теоретиків наближують це вчення до сьогоднішніх очікувань та сподівань українських громадян – отримати гарантії від державної влади, які б забезпечували захист їх прав та свобод.
У документах і довідковій літературі минулого століття анархізм часто характеризувався як дрібнобуржуазне, волюнтаристське, утопічне вчення, що не містить у собі нічого суттєвого, окрім пропагандистських загальних висловів про знищення державної влади. В енциклопедичних виданнях наших днів анархізм, як і раніше, розглядається як вчення, основними принципами якого є заперечення державності та її форм влади, що в замін пропонує створити добровільні асоціації громадян у вигляді трудових федерацій. Більше того, не визнаною до теперішнього часу залишається сама ідея анархізму, трактується як безвладдя і хаос. Все це впливає на смислове сприйняття ідей анархізму, роблячи їх часом заплутаними і незрозумілими.
У дослідженні ідейно-політичної течії анархізму, починаючи з XIX століття, залишилося безліч невирішених проблем. Анархізм включає в себе напрями, що роблять складним його визначення сутності та ідеалу. Дослідження даної проблеми ускладнене ще й тим, що сам процес переосмислення теорії анархізму, пояснюється суперечливими поглядами між основоположниками течії. На початку XXI століття зріс потік наукових розробок, в яких переглядаються теоретичні засади концепцій. Аналіз анархічної думки в якійсь мірі розпочинається заново. При використанні навіть простих висновків сучасної науки, можна зазначити, що минуле та майбутнє влаштовані значно складніше, ніж представляли це видатні теоретики анархізму. Саме тому проблема анархізму залишається науково значимою.
Незважаючи на те, що анархізм є достатньо вживаним поняттям сучасної політичної науки, водночас, існують певні розбіжності думок до визначення його сутності. Нерідко зустрічаються різноманітні трактування, які базуються на різних неординарних підходах. Недостатньо вивченими лишаються наукові проблеми щодо формування та перспектив розвитку анархізму як ідейно-політичної течії. Особливо це стосується розробки методології основ дослідження течії анархізму, виявлення чинників формування, аналізу особливостей структури та обґрунтування напрямів та тенденцій в умовах докорінних суспільно-політичних змін. Зазначені обставини сприяли вибору теми дисертаційної роботи.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційного дослідження пов’язаний з плановими та науковими програмами комплексної науково-дослідної теми “Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації” та науково-дослідної теми філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Філософсько-світоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства” (06БФ041-01).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад, місця та ролі анархізму як ідейно-політичної течії в житті суспільства. Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:
– проаналізувати теоретико-методологічні основи дослідження сутності анархізму та визначити його місце в історії політичної теорії і сучасної політичної науки;
– виокремити основні напрями анархізму, їх ідейно-політичні витоки в еволюції класичного та посткласичного періодів;
– розкрити погляди класиків західноєвропейського анархізму в ХІХ столітті;
– розглянути формування ідейно-теоретичного підґрунтя анархізму представниками російської суспільно-політичної думки;
– окреслити передумови виникнення та розповсюдження анархістських політичних ідей в Україні на початку ХХ століття;
– дослідити основні тенденції розвитку сучасних течій анархізму.
Об'єктом дослідження є ідейно-політичні течії в історії та теорії політичної науки.
Предметом дослідження є особливості формування анархізму як ідейно-політичної течії, її сутність, проблеми, еволюція, тенденції розвитку в умовах динаміки суспільно-політичних змін.
Методи дослідження. Відповідно до цілей і завдань, теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнофілософські, загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання, що відображають постановку проблем та сприяють їх вирішенню. Дослідження базувалось на основних принципах сучасного наукового пізнання – науковості, об'єктивності, історизму, розвитку, єдності теорії та практики. Воно проведено з використанням таких методів, як діалектичний, метод структурно-функціонального аналізу, компаративний метод, комплексний метод, методи герменевтики та системного аналізу.
Історико-хронологічний метод дозволив розглянути генезис та історичний простір течії анархізму. Конкретно-історичний метод був використаний при визначенні ідейно-політичних підходів, що були розвинуті та обґрунтовані у вченнях теоретиків анархізму, в контексті своєї епохи. На основі інституціонального методу розглядався ідеал майбутнього бездержавного устрою в теоріях мислителів як сукупність нових суспільних інститутів. Логіко-теоретичний метод дозволив охарактеризувати різні проекти анархічного вчення. Прогностичний метод дозволив виявити деякі фактори, цикли, тенденції розвитку еволюції анархізму. Пошуку дослідження сприяли принципи науковості, цілісності та соціальної зумовленості. Теоретичні висновки будувались на інтерпретації фактичного матеріалу та систематизації наявних аналітичних здобутків, переважно науковців України, Росії та європейських країн.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні одержані нові результати, які полягають у розробці теоретико-методологічних підходів до аналізу анархізму. Дисертація висвітлює узагальнену оцінку ефективності теорії анархізму як ідеології, так і суспільно-політичного руху.
Уперше:
– проведено комплексне дослідження анархізму, зокрема акцентовано увагу на розгляді його як ідейно-політичної течії. Запропоновано авторське бачення даної течії, як такої, що прагне організувати суспільство на принципах вільного договору та самоорганізації без посередництва держави або політичної влади. Анархізм виступає проти різних форм ієрархії та авторитаризму, що експлуатують і створюють соціальну нерівність між людьми. Теоретична побудова анархічного суспільства не є дезорганізацією, а є спробую організуватися на невладних відносинах людей, які б керувалися особистими цінностями;
– проаналізовано еволюційну класифікацію напрямів анархізму в XIX-XX століттях. Проведено інтегральну оцінку ідейно-політичних течій (напрямів) анархізму, що мають подібні специфічні особливості в теоретичних підходах, структурах, генетичних зв'язках у класичному та посткласичному періодах. Показано відмінності напрямів, що проявляються у вирішенні спільних цілей, зокрема в недостатній диференціації проміжних та кінцевих результатів теоретиків щодо майбутнього бездержавного суспільства. Кожний із напрямів пропонує своє бачення проблеми свободи та особи, яке розглядається в якості найважливішого предмета та мети всієї ідейно-політичної течії анархізму. Крім того, встановлено, що в класичний та посткласичний періоди анархічні теорії пристосувалися до напруженої обстановки у суспільстві, синтезувавши різні положення анархічної теорії в кінці ХІХ на початку ХХ століття.
Удосконалено:
– підгруннтя досліджень західноєвропейської анархічної традиції в якості теоретичного постулату, що проголошує радикальне або еволюційне досягнення абсолютної свободи особистості, її матеріальне та духовне всевладдя. На цій основі виокремлено ознаки та критерії протистояння анархізму проти інституційно-владних форм, що стримують індивідуальну свободу. В розгляді наукових праць теоретиків анархізму показано критичну оцінку тенденцій державного устрою та пов'язаного з ним “буржуазного” суспільства, що поневолює та пригнічує людську гідність і цінність людської особистості. Вказано невідчужуваність суверенітету особи, ідеї про нерозривні зв'язки, що існують між свободою і рівністю, між особистим і загальним початком у майбутньому анархічному суспільстві;
– розуміння про концептуальні засади ідейно-теоретичних витоків російського анархізму. З’ясовано рівень усвідомлення визначальної ролі мислителів щодо майбутнього політичної влади, яка не повинна бути представлена у вигляді бюрократичної корпорації чиновників та формуватися “зверху” державними органами, а має створюватися “знизу” на основі громадської волі; політичне управління повинно здійснюватися через федеральну колективну систему, засновану на вільній асоціації самоврядування, децентралізації, автономних територіальних центрах. Організації не повинні будуватися за ієрархічним принципом, вони мають створюватися на співпраці між людьми, безпосередньо керуватися своїми власними справами.
Набули подальшого розвитку:
– питання про ідейно-політичні погляди анархістів в Україні на початку ХХ століття, що будувалися на анархістських традиціях. Показано, що махновському рухові імпонувала анархістська ідеологія, а також орієнтація на особисту свободу, альтруїстичні дії кожної окремої людини, що дозволили б знищити насильство, яке є основою усіх форм держави. З’ясовано, що анархістська політична ідеологія та практика характеризується серйозним коригуванням стратегії, пошуком шляхів подолання локальності революційного процесу, піднесенням анархо-комуністичних ідей, перенесенням центру тяжіння внутрішньої політики на рівень підвищення культури населення України. Домінуючою тенденцією руху було прагнення сформувати робітничий контроль, добровільну кооперацію, самоврядування колективів і робочих організацій, прямий товарообмін між промисловістю і сільським господарством;
– положення про особливості розвитку сучасних позицій течії анархізму в контексті ідеології лібертаризму. Доведено, що сучасний анархізм розвивається в переосмисленні багатьох теоретичних положень шляхом внесення до них нових теоретичних ідейно-політичних програм. Еволюція анархізму відбувається у формі масової появи нечисленних лібертарних об’єднаннях. Показано, що майбутній лібертарний рух матиме розвиток, а саме: анархізм завжди, як ідейно-політична течія, привертатиме увагу людей до тих пір, поки існуватиме держава як суспільно-політичний інститут; лібертарний рух сприятиме дотриманню своїх незмінних позицій, застосовуватиме агітаційно-пропагандистські позапарламентські методи; під час соціально-політичної кризи анархізм може виступити революційною рушійною силою.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що сформульовані основні теоретичні положення та висновки роботи є певним внеском у подальшу розробку та поглиблення теоретичного осмислення проблем анархізму як ідейно-політичної течії для життя суспільства з огляду на суттєві зміни у світі, що відбулися в ХІХ-ХХ століттях. Це дає можливість конкретизувати ідейні положення анархізму, що на основі аналізу вимагають комплексного і міждисциплінарного вивчення, а відтак мають і придатну у практичній діяльності форму для врахування під час розробки національних та зовнішньополітичних концептуальних положень.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при проведенні подальших наукових досліджень з проблематики анархізму, що сприятимуть постановці оптимального для України рішення в розбудові демократичного суспільства. Отримані результати можуть бути використані як основа для подальших досліджень у сфері сучасного політичного процесу, політичної теорії та історії політичної науки. Висновки й рекомендації можуть бути використані в навчальному процесі вищих навчальних закладах при складанні курсів і програм з політології, теорії політики та історії політичних вчень.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертаційного дослідження були обговорені на методологічних семінарах і засіданнях кафедри політології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доповідях і виступах на міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету – 2010” (Київ, 2010); IX Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, 2011); Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету – 2011” (Київ, 2011); Всеукраїнській громадській організації “Асоціація правозахисників Феміда”: Міжнародній науковій конференції “Осінні наукові читання – 2010” (Київ, 2010); Міжнародній науково-практичній конференції у Східноукраїнському національному університеті iмені Володимира Даля: “Релігія, релігійність, філософія та гуманітарні знання у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспект” (Луганськ, 2010); Всеукраїнській науковій конференції у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара: “Досягнення соціально-гуманітарних наук в сучасній Україні” (Дніпропетровськ, 2011).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 12 праць, з них – 4 у фахових виданнях з політичних наук, 6 – у тезах наукових конференцій.
Структура дисертації. Мета та завдання дослідження, логіка реалізації пізнавальної концепції визначили структуру дисертації, що складається із вступу, трьох розділів, поділених на шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел, що включає 243 найменування. Повний обсяг роботи становить 212 сторінок, основна частина дисертації 193 сторінок.
- Список литературы:
- ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і вирішене наукове завдання – розробка механізму формування і розвитку ідейно-політичної течії анархізму та основних його напрямів.
Результати проведеного дисертаційного дослідження дали змогу сформулювати теоретико-методологічні та методичні висновки.
1. Аналіз різних підходів до визначення сутності анархізму показав, що науковці по-різному трактують його багатогранність. Так, науковці, розглядають анархізм як сукупність методів, способів і засобів бездержавного управління, звертають увагу на його роль у політичному, соціальному, економічному житті суспільства. При дослідженні анархізму необхідною умовою є вивчення наявних зв’язків між анархізмом та різними сферами життя суспільства.
Анархізм можна розглядати як ідейно-політичну течію, що витісняє владу свободою, самоврядуванням, мораллю, складною системою людських відносин, які заперечують організоване насильство людини над людиною. Течія анархізму не є дезорганізованою, а просто організована на бездержавних засадах та складається з людей, які відстоюють свої цінності. Анархізм можна розуміти в декількох значеннях: як соціальне вчення зі своїм ідеалом суспільства, як філософський світогляд зі своєю системою цінностей, як субкультуру та рух із цілеспрямованою діяльністю.
Визначаючи сутність ідейно-політичної течії анархізму, необхідно поєднати її зовнішні та внутрішні сфери. Такий синтез обґрунтовується в інтегративному підході, який базується на поєднанні зовнішнього вияву анархізму через сукупність методів, способів і засобів протистояти авторитаризму, що динамічно розвивається в політичній системі. Це дозволяє безпосередньо аналізувати не тільки сутність анархізму, але й закономірності його соціально-політичного вжитку. У такому контексті під анархізмом варто розуміти побудову бездержавного суспільства, в якому люди управлятимуть своїми справами самостійно. Анархізм не означатиме абсолютного безвладдя. Влада залишиться, але кардинально, в цей період, зміниться її сутність та призначення. Вона буде структурною, але побудована “знизу” до “верху”, де головним принципом анархізму стає свобода та рівність між особами суспільства. Починаючи з людини, громади, самодержавної у своїх внутрішніх справах, кожна наступна ступінь управління зберігає самостійність у межах району, округу, області та центру, формуючи свої федерації, створюючи ступінчасту нову федеральну систему соціальної республіки.
До основних принципів анархізму необхідно віднести: федералізм, вільний договір, взаємодопомога, безпосередня демократія (пряма демократія) та пряма дія. Пряма дія – здійснення людиною своїх прав явочним порядком, а саме реалізація тієї або іншої дії самостійним фактичним виконанням, без застосування тих чи інших бюрократичних процедур, без посередників та представників. Актами прямої дії є відстоювання людиною своїх прав у суспільстві або ж явочне здійснення свободи слова та маніфестацій. У принципах прямої дії і прямої демократії реалізується важлива для анархізму ідея нерозривної єдності цілей та засобів. Людина не здатна вільно розвиватися в середовищі поневолення та авторитаризму, не можливо прийти до ліквідації держави через її посилення. Тому анархізм не тільки далекий теоретичний ідеал, а, в першу чергу, повсякденна протидія, практична дія соціального руху: гуманне ставлення до природи; заперечення патріархату; розбудова власного руху не за “вертикаллю”, а на засадах представництва і централізму, на основі горизонтальних зв'язків та загальних зборів. Сюди також варто віднести принцип порядку: лише децентралізоване суспільство, побудоване на “мережевому принципі”, може бути стійким та людяним, адже коли порядок, заснований на державному насильстві та диктатурі – нелюдський і нестабільний.
Визначаючи мету ідейно-політичної течії анархізму, необхідно розуміти співвідношення понять “держава” і “суспільство”, їх інколи поєднують між собою. Людство може існувати без держави, але не може обійтися без суспільства. У цілому держава стоїть на захисті інтересів експлуататорських класів, породжує патріотизм і війни, розділяє людей кордоном та поневолює особистість. На противагу державі, анархізм пропонує вільне життя особисті, сильне суспільство без втручання держави.
Політична трансформація ідейно-політичної течії анархізму відбувається під час кризових періодів й охоплює всі сфери суспільства, крім того носить узагальнений характер. Такий процес відбувається у суспільстві, в якому соціальна система втрачає можливості впливу на політичну сталість і стабільність, поглинається в період нерівномірних взаємодій, коли стають відчутними внутрішні й зовнішні зміни. У цей час анархізм протистоїть недемократичним інститутам, таким як авторитарні та тоталітарні, пропонує знищити застарілі процедури влади та перейти на нові форми організації життя анархічного суспільства.
Узагальнюючи різні підходи до розкриття сутності анархізму в політичній культурі суспільства, куди входять ідеї, норми, рівень політичних відносин, анархізм ще започаткував ряд програмних концепцій, створив рухи та субкультуру, сприяв розвитку літератури та мистецтва, піддав критиці експлуатацію, ієрархію та технократію. Будь-який державний режим завжди знаходив привід для боротьби з анархізмом, а саме: 1) музеєфікація – спроба представити анархізм у вигляді музейного нерухомого об’єкта з минулих часів; 2) комерціалізація – перетворення анархізму в попсовий вжиток: значки, бренди, ринковий товар – де він втрачає свій революційний зміст і сенс; 3) наклеп – ототожнення анархізму з безглуздим насильством або манілівським образом, звинувачення його в деструктивності та утопізмі; 4) замовчування – ігнорування анархізму.
Як правило, модель утопізму в анархізмі є кінцевим результатом трансформаційних перетворень, що, у свою чергу, сприятимуть можливості демократичним альтернативам розвиватися в майбутньому суспільстві. Аналізуючи анархічний утопізм, варто підкреслити, що відмова від утопії, опору, заперечення примусового державного стану, радикальний антиутопізм сучасних людей призведуть до занепаду високих соціально-економічних показників розвитку суспільства. Аналіз показав, що люди, які відмовляються від можливості стати суб'єктом історії або творцем своєї долі – неминуче стають об'єктом маніпуляцій та приречені на безглузде знищення на користь правлячих політиків. Анархізм за своєю сутністю антипартійний і антиполітичний, його мета – не захоплення влади, а відтворення прямої демократії та справедливого суспільства, без політичної влади, як сфери владних відносин.
2. Характеризуючи напрями анархізму, що впливають на процес розбудови соціально-політичного життя суспільства, варто відзначити, що при всій строкатості анархічних вчень, у соціально-політичному вжитку вони мають більше спільного, ніж у філософських підставах, хоча в течії анархізму відбувається жорсткий поділ між соціалістичними (комуністичним, колективістським та синдикалістським) і несоціалістичними (індивідуалістичним) напрямами. Саме ці напрямки розходяться в думках з питань про методи боротьби та конкретні форми майбутнього суспільства. Однак, всіх анархістів об'єднує безумовне заперечення держави, всіх форм опіки над особистістю, а також затвердження самоцінності особистості як вищої світоглядної цінності та визнання свободи шляхом повалення самодержавства.
Так, аналізуючи конкретизоване суспільно-анархічне положення щодо проблеми особистості, зазначається, що вільна особистість та вільна громадськість – дві центральні ідеї світогляду анархізму. Крім того, за його межами опиняються всі вчення, що не визнають самостійність особистості та не прагнуть до обґрунтування вільної громадськості. Хоча деякі теоретики анархізму ставлять більший акцент на затвердження та обґрунтування першої з цих ідей, а другу лише декларують та, навпаки, інші стверджують і обґрунтовують другу, лише декларуючи першу. Більше того, крайні анархо-індивідуалісти, дуже далекі від визнання державно-експлуататорського деспотизму прийнятною формою суспільного устрою, а крайні анархо-комуністи, беззастережно визнають суверенітет особистості та прагнуть захистити його від будь-якого зовнішнього насильства. Та все-таки, анархічних мислителів різних напрямів об'єднує критичний пафос у відношенні до існуючого суспільства та держави. Колосальна критична робота з усунення вождів і тиранів, які пригнічують людську особистість, виконана в анархічній думці та є однією з найбільш безперечних і значних заслуг анархізму.
Ще один чинник, в якому підтечії анархізму протиставляють особистість, як живу і повноправну, творчу і неповторну людину громадянину, який є слугою держави, патріотом та механізмом у середині влади. Характеризуючи детально це питання, аналіз показав, що держава неминуче “калічить” та “розбещує” особистість, виховує її в казенних традиціях, примусово позбавляє права на свободу, підкорює до покори, несамостійності, породжує байдужість до суспільних питань, розриває прямі зв'язки між людьми, зводячи їх своїми безжальними ієрархічно-вертикальними структурами. В особистості розвивається паразитарна психологія, настає моральна і розумова деградація. Єдиний шлях, здатний змінити існуючий стан речей – повстати проти авторитарних тенденцій, а саме, проти держави. Бунт проти державно-експлуататорської системи, “внутрішнє” та “зовнішнє” дають змогу особистості вирватись з-під державного гніту. При цьому, створення вільної громадськості: від “союзу егоїстів” М. Штірнера до анархо-комуністичного суспільства П. Кропоткіна, є запорукою звільнення окремої особистості.
Саме тому підтечії анархізму у своїх критичних соціально-політичних, економічних, соціологічних побудовах найбільш одностайні, всі вони виходять з безумовного відстоювання цінностей свободи, прав для людської особи та прагнення до створення вільної громадськості. У них виникає необхідність створення в суспільстві умов для максимального розвитку особистості – через скасування примусово-державних установ, розвиток атмосфери свободи і терпимості, забезпечення соціально-економічних гарантій для розвитку особистості та започаткування виховання на лібертарних засадах. При цьому свобода постає не тільки метою, але й засобом.
Отже, якщо в розгляді питань про взаємини держави і особистості майже всі підтечії анархізму єдині, то в інших питаннях, які пов'язані з особистістю (визначення, значення, особистість і суспільство, особистість і природа, роль особистості в історії, вольове і раціональне, індивідуальний та соціальний початок в особистості, особистість і мораль), мають суттєві розбіжності. Тому, аналізуючи проблему, стає очевидно, що для зручності розгляду слід згрупувати основні підходи до визначення проблеми особистості в анархізмі за напрямами та зіставити їх між собою. У такому випадку, вони взаємодоповнюють та взаємно критикують один одного, виявляють свої сильні та слабкі сторони, свої однобічності, крайнощі та теоретичні досягнення.
Формування еволюції ідейно-політичної течії анархізму відбувається паралельно із загальним розвитком політичної свідомості, циклічно та нерівномірно. Еволюція анархізму може перериватися, сповільнюватися в періоди соціальної стабілізації, політичних режимів, а також активізувати свій рух у періоди соціальних криз, революційних переворотів, радикальних реформ. При цьому, після відновлення нового циклу в суспільній свідомості еволюції анархізму відбувається певне відродження основних елементів ідей колишнього етапу еволюції. У цей період розпочинається формування нових ідей, концепцій, програм, що відображають проблеми, специфічні для цього етапу. Обумовленості еволюції ідейно-політичної течії анархізму враховують формування та розвиток під час кризи великих інтеграційних комплексів анархічної свідомості – класичного та посткласичного анархізму, ранніх і пізніх їх форм. Класичний і посткласичний анархізм еволюційно змінюють один одного, взаємозалежні та деякий час розвиваються паралельно, мають змістовну, структурну, методологічну, генетичну, практико-політичну специфіку.
При дослідженні еволюції анархічної течії аналіз показав, що її розвиток та запропоновані нею різні концептуальні програми дій знаходилися у відносно стабільно-диференційованій атмосфері до різних форм влади. Теорія класичного, а саме посткласичного анархізму не сприяла знищенню влади взагалі. Загальним для всіх підтечій анархізму є заперечення держави, законодавства та інших сфер, що тісно пов'язані з ними. Ідейно-політична течія анархізму визнає різні прояви суспільної влади, але за умови відсутності між владою та державою зв'язку. Вона знаходить безліч недоліків, об'єктивні протиріччя у сфері політичних явищ та не сприяє детальному і об'єктивному пізнанню позитивних аспектів соціальної природи держави.
При аналізі еволюції анархізму розкривається подальша актуальна розробка цієї теми, зокрема: 1) у політичних поглядах анархізму в різних країнах світу; 2) у різні періоди соціально-політичного життя від елементів анархізму стародавнього світу до середньовіччя; 3) у більш детальному вивченні політичної історіографії анархізму; 4) у дослідженні сучасних політичних поглядів науковців посткласичного анархізму; 5) у проблемному аспекті політичного аналізу анархізму; 6) у реставрації публікацій невідомих джерел з політичної думки анархізму. Така подальша розробка аспектів анархічної свідомості сприятиме новому розвитку політичних вчень, а також науковому прогнозу еволюції складних процесів, які в майбутньому будуть відбуватися в політичному житті суспільства.
3. Розглядаючи погляди європейських класиків анархізму під час дослідження, виявлено нерозривний зв'язок влади та експлуатації, як двох форм поневолення людської особистості, встановлено прояв різнобічної і переконливої критики державного права, а також ганебних атрибутів держави (поліція, армія, тюремна та виховна система). Теоретики вказують на механізми маніпуляції особистостями за допомогою фікцій “виборів”, представництва та парламентаризму. Заперечують централізм та ієрархічність, як основоположні принципи державності, а натомість пропонують замінити їх вільною громадськістю, заснованою на федералізмі, добровільному договорі та децентралізації суспільного життя, розробляють основи і принципи лібертарної соціології та етики. Визначено, що мислителі анархізму конкретно вказують на те, як держава калічить та розбещує особистість своїм вихованням, а примусовим правом привчає її до рабства, слухняності, несамостійності. Згідно з результатами дослідження можна підкреслити, що європейські мислителі анархізму є однодумцями у своїй критиці самовідчуження особистості, у запереченні всіх “матеріальних” та “ідеальних” покровителів. Передбачають загрозу, що виходить з нового псевдосоціалістичного державного деспотизму, який іде на зміну буржуазно-державному ладу. Мислителі у своїх працях значну увагу приділяли критиці революційного месіанства, вченню про партійну та класову диктатуру як спосіб побудови соціалістичного суспільства. Держава заснована на насильстві та придушенні особистості, вона може тільки її поневолювати, а не звільняти – переконливо довели у своїх роботах теоретики анархізму.
4. Досліджуючи погляди родоначальників російського анархізму, обґрунтовано, що висунуті ними ідеї були радикальними за формою, але в більшій своїй частині конструктивними за змістом. Більшість з них носили критичний характер, спрямований на руйнування старих політичних систем організації влади та управління. Ідеї мислителів не позбавлені ідеалізації, адже вони розглядали владу не тільки в тому вигляді, у якому вона вже існує, але і в якому вона повинна бути. У їх теоретичних підходах було раціональне начало, досягнення загальних благ для сумісності з внутрішнім станом людини, її свободою, волею та інтересами, а також з морально-етичними цінностями, що властиві певному суспільству.
Головною метою анархістів є змінення політичних відносин, передбачалися більш глибокі й кардинальні зміни у взаєминах, що складаються між людьми в різних сферах суспільства. Найбільш важливим для російських теоретиків було уявлення про перехід від силових, примусових заходів вирішення суспільних проблем до договірних, шляхом прийняття компромісних угод і пошуку консенсусу. Крім того, ідеї родоначальників російського анархізму мають політико-прикладний характер, який орієнтується на їх застосування в російському суспільстві. Ними були не просто запозичені ідеї досягнення західної демократії, але й зроблена спроба критичного аналізу для їх пристосування до російських умов. Тому дослідження показало, що політична теорія російського анархізму є синтезованою моделлю політичної організації суспільства, в якій ідеї свободи, демократії, самоврядування, автономності тісно пов'язані з ідеями колективізму, спільності та стійкості політичної освіти.
5. Визначено, що поштовхом для створення окремої анархістської республіку 1917-21 рр. XX століття в Україні, сприяла бурхлива енергія політичного життя, безкомпромісність, ідеологія настроїв мас суспільства до симпатій анархізму. Руйнувалася стара система влади, велася політична боротьба проти авторитарних та монархічних постулатів. Варто зазначити, що у анархічних течій були напружені відносини як в політичному, так і в соціальному сенсі, з представниками соціалістичних партій. Відповідно до цього анархізм проголошував відмову від принципів партійності, централізму та політичної боротьби за владу. Впорядковуючи основні політичні реформи в соціальному і економічному житті суспільства, анархізм в Україні розвивався швидкими темпами, не зважаючи на тиск з боку інших політичних сил. Налагоджувались політичні відносини між групами анархістів, відбувалася своєрідна географічна єдність. Крім того, на території України проявлявся екстремістський та терористичний характер анархізму. Даний терор носив суто політичну і економічну протидію, виступаючи проти органів законодавчої та виконавчої влади. Пропонувалося ліквідувати інтелігенцію, як непотрібний клас, після якого зникнуть намагання створити демократичну боротьбу за непотрібні анархістам політичні права.
Удосконалювала та розширювала свій світогляд провідна течія анархо-комунізму. В Україні ця течія планувала створити нове анархічне суспільство без опіки держави та можновладців, які керують масами своєю владою чи партіями, за умов децентралізації управління та шляхом знищення приватної власності. Розглядалося, що саме таке анархо-комуністичне суспільство започаткує федерації територіальних та виборчих комун, об’єднаних договірними началами, при спільному володінні власністю на засоби виробництва та предмети споживання.
Аналіз характеристики ідейно-політичної течії анархізму вказує на те, що в Україні анархізм є явищем інтернаціональним, його політичний принцип боротьби полягає в цілковитій свободі. У деяких проявах він виявляється як спосіб боротьби за національну свободу, що не протидіє анархічній теорії заперечення держави і влади. Цьому сприяє український менталітет, традиційно не поважаючи державу та владу, як орган управління суспільством, та має схильність до громадського бездержавного устрою. Зазначена тенденція вказує на історичне походження нації, нелюбов до державного насильства та влади, бачачи себе на фоні анархічного суспільства. Український анархізм трактує ідею національної незалежності, сприяє відстоюванню власного самоврядування на основі своїх прав і законів. Селянське населення України, не маючи власної політичної еліти, обирало “ватажків”, як це було прийнято за часів Гетьманщини. Вони відкидали державно-політичні програми, пропонуючи натомість суспільство, на основі волевиявлення народу, на владі, сформованій з низів, а не на авторитарному централізмі. Тому трудову федерацію, яку планував створити Н. Махно, варто розглядати як форму організації суспільства. А форму вільних махновських рад – як спробу створити нову модель української держави. Український темперамент з його індивідуальним характером є центром побудови майбутнього анархічного суспільства.
6. Характеризуючи підходи до сучасного розвитку течії анархізму, можна підкреслити, що сучасний анархізм зайняв опозиційну позицію, як тільки в суспільстві настає серйозна криза, опозиційна ідеологія пропонує свою радикальну концепцію вирішення проблем. У більшості випадків анархістські організації обрали собі знаряддям для боротьби агітаційно-пропагандистські та позапарламентські методи. Політична діяльність таких анархічних організацій базується на мітингах, демонстраціях та інших вуличних акціях протесту. Такий рід соціально-політичної діяльності носить антидержавний характер, що включає в себе: 1) антивиборний, антипарламентський напрямок (заклики громадян до бойкоту або до відмови від участі в голосуваннях за кандидатів у будь-які органи державної влади); 2) антифашистський (агітація, спрямована проти ксенофобії і радикально-правих ідей); 3) антимілітаристський (протести проти військових конфліктів, заклики від служби в Збройних силах); 4) громадянський (агітація проти комунальної реформи та підвищення плати за комунальні послуги, реформи ЖКГ); 5) громадсько-пропагандистський (роз'яснення цілей та завдань анархічного руху); 6) антирепресивний (спрямований проти репресій з боку держави); 7) екологічний (протест проти будівництва шкідливих для навколишнього середовища виробництв).
На сьогоднішньому етапі ідейно-політична течія анархізму спрямовує свою діяльність на дії політичної влади, законодавство, екологію, антифашизм та ін. Для майбутнього сприятливого розвитку анархізму необхідно акцентувати увагу на соціально-орієнтовані напрями, в рамках яких повинен відбуватися взаємозв’язок з масами. Зв'язок деяких сучасних анархічних організацій з населенням суспільства фрагментарний, вони самодостатні, займаються своїми вузько-специфічними справами не заохочуючи себе до соціального контексту. Потрібне подолання таких внутрішніх стереотипів для подальшого розвитку анархічних ідей. Сучасна теорія анархізму діє в рамках певних автономних організаціях за своєю сутністю. Течія анархізму не є такою чисельною та впливовою, ніж на початку 90-х років XX століття, знаходиться в рамках позапарламентської опозиції. Її майже не помічають, зрідка ЗМІ говорять про “антифашистів” та “екологів”. На початку 90-х років був переломний період, а на теперішній час зберігається політична стабільність.
Майбутнім завданням течії анархізму повинна стати розробка доступної програми, яка міститиме у своєму розпорядженні досвідчених та рішучих підготовлених людей. Політична теорія анархізму повинна після тривалого періоду забуття зайняти гідне місце в українській суспільній думці та політичної науці, як вчення, що ставить за благородну мету на шляху просування до справжньої демократії та самоврядування, звільнити українське суспільство від його головних проблем – деспотичної влади та політичної бюрократії.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Автономное действие / Лидер Союза анархистов Украины. – Режим доступу: http://avtonom.org/node/12862.
2. Аладышкин И.В. Анархо-индивидуализм в среде отечественной интеллигенции второй половины XIX – первой декады XX века: на материалах гг. Москва и Санкт-Петербург: дис. ... канд. истор. наук: 07.00.02 /
Аладышкин Иван Владимирович. – Иваново, 2006. – 284 с.
3. Амон А. Социализм и анархизм. Социологические этюды / А. Амон. –
М.: Заратустра, 1906. – 106 с.
4. Анархизм и революционный синдикализм // Буревестник; пер. с. франц.
[авт. тексту А. Гроссман]. – Париж, 1907. – № 67. – С. 5-15.
5. Анин В. Платформа или анархия? / В. Анин // Прямое Действие. – 2003. – № 23. – С. 21-33.
6. Аристотель. Политика / Аристотель. – М.: ACT, 2002. – 394 с.
7. Архієрейський Д. Останній рейд Махна / Д. Архієрейський // Наукові записки історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – Вип. ХVІІ. – С. 103-112.
8. Аршинов П.А. История махновского движения (1918–1921) / П.А. Аршинов. – Запорожье: Дикое поле, 1995. – 240 с.
9. Аршинов П. Новое в анархизме / П. Аршинов. – Париж, 1928. – 24 с.
10. Аршинов П., Махно Н. Организационная Платформа Всеобщего союза анархистов (Проект). – Режим доступу: http://avtonom.org/old/lib/theory/makhno/platform.
11. Аскольдов С.А. Религиозный смысл русской революции (1918) / С.А. Аскольдов // Вехи. Из глубины. Сборник статей о русской революции. – М.: Правда, 1991. – С. 210-249.
12. Атабекян А.Л. Старое и новое в анархизме / А.Л. Атабекян. – М.: Почин, 1918. – 22 с.
13. Атабекян А.Л. Кооперация и анархизм / А.Л. Атабекян. – М.: Почин, 1919. – 10 с.
14. Бабічева О.С. Анархізм та повстанський рух в Центральній та Південно-Східній Україні в період національно-демократичної революції (1917 – 1921 рр.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Бабічева Олена Сергіївна; Дніпропетр. Нац. ун-т ім. Олеся Гончара – Д., 2010. – 18 с.
15. Бабічева О.С. Значення анархо-махновського руху в період української революції 1917 – 1918 рр. / О.С. Бабічева // Наука. Релігія. Суспільство. – 2006. – № 3. – С. 48-54.
16. Бакунин М.А. Государственность и анархия / М.А. Бакунин. – М.:
ЭКСМО-ПРЕСС, 2001. – 392 с.
17. Бакунин М.А. Философия, социология, политика / М.А. Бакунин. – М.: Изд-во Правда, 1989. – 624 с.
18. Бакунин М.А. Федерализм, социализм и антитеологизм / М.А. Бакунин // Философия. Социология. Политика.– М.: Изд-во Правда, 1989. – С. 11-124.
19. Бакунин М.А. Избранные философские сочинения и письма / М.А. Бакунин. – М.: Мысль, 1987. – 574 с.
20. Бакунин М.А. Анархия и Порядок / М.А. Бакунин – М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. – 703 с.
21. Бакунин М.А. Первый опыт социальной революции письма / М.А. Бакунин. – М.: Равенство, 1906. – 40 с.
22. Баллаев А.Б. Свобода и равенство в младогегельянстве (М. Штирнер и К. Маркс) / А.Б. Баллаев // От абсолюта свободы к романтике равенства
(Из истории политической философии). – М.: ИФРАН, 1994. – С. 50-66.
23. Белаш А.В. Дороги Нестора Махно / А.В. Белаш, В.Ф. Белаш. – К.:
РВЦ “Проза”, 1993. – 592 с.
24. Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма / H.A. Бердяев. – М.: Наука, 1990. – 224 с.
25. Бердяев H.A. Русская идея. Судьба России: Основные проблемы русской мысли XIX века и начала XX века / H.A. Бердяев. – М.: “Сварог и К”, 1997. – 541 с.
26. Бердяев Н.А. Философия неравенства / Н.А. Бердяев. – М.: ИМА-ПРЕСС, 1990. – 286 с.
27. Берлин П.А. Апостолы анархии. Бакунин, Кропоткин, Махаев / П.А. Берлин. – СПб.: “Новая Россия”, 1917. – 32 с.
28. Беспечный Т.А. Нестор Махно: правда и легенды / Т.А. Беспечный, Т.Т. Букреева. – Донецк: Донеччина, 1996. – 288 с.
29. Бессмертный К.С. Анархо-коммунизм / К.С. Бессмертный // Вопросы теории анархизма. – 2008. – № 7. – С. 14-19.
30. Богомолов А.С. Основы теории историко-философского процесса / А.С. Богомолов, Т.И. Ойзерман. – М.: Наука, 1983. – 286 с.
31. Большая Советская Энциклопедия: в 30 т. / [сост. A.M. Прохоров]. –
М.: Изд-во “Советская энциклопедия”, – Т. 1. – 1969. – 608 с.
32. Боровой А.А. Анархизм / А.А. Боровой. – М.: Либроком, 2009. – 168 с.
33. Боровой А.А. Революционное миросозерцание / А.А. Боровой. – М.: Логос, 1907. – 86 с.
34. Боровой А.А. Личность и общество в анархистском мировоззрении / А.А. Боровой. – СПб.: Голос труда, 1920. – 100 с.
35. Боровой А.А. Общественные идеалы современного человечества. Либерализм. Социализм. Анархизм / А.А. Боровой. – М.: Идея, 1906. – 94 с.
36. Боровой А. Бакунин / А. Боровой. – М: Изд-во КУБ, 1994. – 48 с.
37. Боровик М.А. Анархістський рух в Україні у 1917 – 1921 рр. / М.А. Боровик // УІЖ. – 1999. – № 1. – С. 12-21.
38. Букчин М. Реконструкция общества: на пути к зеленому будущему / М. Букчин. – Ниж. Новгород: “Третий Путь”, 1996. – 190 с.
39. Бученков Д.Е. Феномен анархизма в политической жизни современной России: автореф. дис. ... канд. полит. наук: 23.00.02 / Бученков Дмитрий Евгеньевич; Нижегород. Гос. ун-т им. Н.И. Лобачевского. – Ниж. Новгород, 2003. – 18 с.
40. Век ожидания. Сборник статей П.А. Кропоткина / пер. с франц. Н.А. Критской; под ред. П.К. Лебедева. – М.: Голос труда, 1925. – 172 с.
41. Верстюк В.Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918 – 1921) / В.Ф. Верстюк. – К.: Наукова думка, 1992. – 368 с.
42. Верстюк В.Ф. Проблеми вивчення революційних аграрних перетворень на Україні / В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. – 1983. – № 10. – С. 136-145.
43. Волин В.М. Неизвестная революция, 1917-1921 / В.М. Волин. – М.: Научно-просветительский центр “Праксис”, 2005. – 606 с.
44. Волгин В.П. Социальные идеи В. Годвина / В.П. Волгин //
Годвин В. О собственности. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – С. 5-51.
45. Волковинський В.М. Махно Нестор Іванович / В.М. Волковинський // Етнонаціональний розвиток України: терміни, визначення, персоналії. –
К., 1993. – С. 73-41.
46. Волковинський В.М. Батько Махно / В.М. Волковинський. – К.:
Вид-во “Знання”, 1992. – 47 с.
47. Волковинський В.М. Під стягом анархізму / В.М. Волковинський // Україна. – 1988. – № 46. – С. 20-34.
48. Волковинський В.М. Нестор Иванович Махно / В.М. Волковинський // Вопросы истории. – 1991. – № 9. – С. 41-52.
49. Волковинський В.М. Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста / В.М. Волковинський // УІЖ. – 1989. – № 7. – С. 112-123.
50. Волковинський В.М. Неукладена угода або невідомі факти останніх років життя “батька” Махна / В.М. Волковинський // Рада. – К., 1993. – № 12. –
С. 51-62.
51. Воловодова В.Е. Шахтерское движение: от стихийного выступления к демократической системе самоорганизации / В.Е. Воловодова // Философская и социологическая мысль. – 1991. – № 7. – С. 46-53.
52. Гарсиа X. Испанский народ в борьбе за свободу и демократию против фашизма (1936-1939) / X. Гарсиа. – М., 1956. – 201 с.
53. Герцен А.И. Былое и Думы / А.И. Герцен. – М.: Захаров, 2003. – 988 с.
54. Гильом Дж. Анархия по Прудону / Дж. Гильом. – К., 1907. – 211 с.
55. Гильом Дж. К истории “исключения” Бакунина из Интернационала. Письмо в редакцию / Дж Гильом // Минувшие годы. – 1908. – № 4. – С. 69-76.
56. Глазьев С. Тупики анархо-синдикализма и альтернативы разгосударствления / С. Глазьев, Н. Айрапетян // Вопросы экономики. – 1990. – № 9. – С. 95-103.
57. Годвин В.О собственности / В. Годвин. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 260 с.
58. Гордон А. Анархо-универсализм. Классы и типы / А. Гордин // Через социализм к анархо-универсализму. – 1921. – № 1. – С. 10-16.
59. Гордон А.В. Кропоткин-теоретик / А.В. Гордон // Труды Комиссии по научному наследию П.А. Кропоткина. – М.: МИЭ, 1992. – С. 10-30.
60. Голуб А.І. Погляд великодержавника чи кредо інтернаціоналіста? / А.І. Голуб // Козацтво. – 1993. – № 1. – С. 56-64.
61. Грав Ж. Умирающее общество и анархия / Ж. Грав; пер. с франц. –
Одесса: Черное знамя, 1906. – 189 с.
62. Грав Ж. Будущее общество / Ж. Грав; пер. с франц. – М.: Либроком, 2009. – 232 с.
63. Грав Ж. Синдикализм в общественном развитии / Ж. Грав. – М.: Голос труда, 1920. – 27 с.
64. Дамье В. Анархо-синдикализм в XX веке / В. Дамье. – М.: ИВИ РАН, 2001. – 83 с.
65. Дамье В.В. В поисках социалистической идентичности. Отто Рюле: от социал-демократии к коммунизму рабочих Советов / В.В. Дамье // Мировая социал-демократия: теория, история, современность. – М.: Собрание, 2006. – С. 553-562.
66. Дамье В.В. Забытый Интернационал: Международное анархо-синдикалистское движение между двумя мировыми войнами / В.В. Дамье. – М.: Новое литературное обозрение, 2006. – 904 с.
67. Дамье В.В. История анархо-синдикализма. Краткий очерк / В.В. Дамье. – М.: Либроком, 2010. – 152 с.
68. Дамье В.В. Левые в Европе XX века: альтернатива системе или альтернатива в рамках системы? / В.В. Дамье // Карло Росселли и левые в Европе. К 100-летию со дня рождения Карло Росселли. – М.: ИВИ РАН, 1999. – С. 55-64.
69. Дамье В.В. Анархо-синдикализм в борьбе с индустриально-капиталистической системой / В.В. Дамье // Левые в Европе XX века: люди и идеи. – М.: ИВИ РАН, 2001. – С. 82-137.
70. Дамье В.В. Исторические судьбы анархо-синдикализма в Европе / В.В. Дамье // Новая и новейшая история. – 2005. – № 5. – С. 21-37.
71. Дамье В.В. Атомизация общества и социальная самоорганизация: Российский контекст / В.В. Дамье // Рабочие в России: исторический опыт и современное положение. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – С. 73-82.
72. Дамье В.В. ФОРА в 20-е годы / В.В. Дамье // Наперекор. – 1997. – № 6. –
С. 66-69.
73. Дамье В.В. Кропоткин и Реклю / В.В. Дамье // Памяти М.А. Бакунина. –
М.: ИЭ РАН, 2000. – С. 120-129.
74. Домнич М.Я. Очерки истории германского синдикализма / М.Я. Домнич. – М.: Наука, 1976. – 191 с.
75. Джангирян В.Г. Соотношение демократии и анархии в концепциях М.А. Бакунина и П.А. Кропоткина / В.Г. Джангирян // Личность, общество и власть в истории России: системный компаративный анализ. – М.: Изд-во РУДН, 1998. – С. 22-26.
76. Эврич П. Русские анархисты. 1905-1917 / П. Эврич; пер. с англ. И.Е. Полоцка. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2006. – 272 с.
77. Эльцбахер П. Суть анархизма / П. Эльцбахер; пер. с нем. Б. Яковенко –
М.: АСТ Москва, 2009. – 351 с.
78. Эльсберг Я.Е. Герцен. Жизнь и творчество / Я.Е. Эльсберг. – М.: Гослитиздат, 1963. – 732 с.
79. Энгельс Ф. Принципы коммунизма. Манифест Коммунистической партии / Ф. Энгельс, К. Маркс. – М.: Изд-во ИТРК, 2009. – 68 с.
80. Занин С.В. Общественный идеал Жан-Жака Руссо и французское Просвещение XVIII века / С.В. Занин. – СПб.: Миръ, 2007. – 535 с.
81. Запорожець С.А. Останній бунтар свободи і проповідник ідей анархізму / С.А. Запорожець // Збірка наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції “Осінні наукові читання – 2010”, Т. 1.
(Київ, 8 листопада 2010 року). – К.: “Міранда”, 2010. – С. 49-51.
82. Запорожець С.А. Базові принципи анархічної думки в політичному суспільстві / С.А. Запорожець // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2011”, 20-21 квіт. 2011 р.: [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А.Є. Конверський [та ін.]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2011. – Ч. 8. – С. 16-19.
83. Запорожець С.А. Дефініція світоглядного сенсу анархізму / С.А. Запорожець // “Дні науки філософського факультету – 2010”: Міжнародна наукова конференція (21-22 квітня 2010 року): матеріали доповідей та виступів. –
К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2010. – Ч. IX. –
С. 18-19.
84. Запорожець С.А. Політичний експеримент анархо-синдикалістів в Іспанії / С.А. Запорожець // “Шевченківська весна”: матеріали Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції молодих вчених
(21-25 березня 2011 року). – К., 2011. Вип. IX. – С. 398-400.
85. Запорожець С.А. Макс Штірнер – апологія єдиного егоїзму / С.А. Запорожець // “Релігія, релігійність, філософія та гуманітарні знання у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспект”: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції
(21-23 грудня 2010 року) / за заг. ред. к. філос. н. А.М. Журби. – Луганськ:
вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. – Ч. III. – С. 96-100.
86. Запорожець С.А. Анархо-комунізм у соціально-політичному житті / С.А. Запорожець // Політологічний вісник: зб. наук. праць. – К.: “ІНТАС”, 2010. – № 49. – С. 122-131.
87. Запорожець С.А. Нова доба соціально-політичного розвитку анархізму / С.А. Запорожець // “Досягнення соціально-гуманітарних наук в сучасній Україні”: матеріали Всеукраїнської наукової конференції
(21 травня 2011 року). – Дніпропетровськ: ТВО “Інновація”, 2011. – С. 47-52.
88. Запорожець С.А. Анархічний індивідуалізм свободи Макса Штірнера / С.А. Запорожець // Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: зб. наук. пр. –
К.: Вид-во Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2011. – Вип. 25. – С. 207-214.
89. Запорожець С.А. Етапи еволюції теорії анархізму в класичному та посткласичному періоді / С.А. Запорожець // Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: зб. наук. пр. – К.: Вид-во Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2010. – Вип. 24. – С. 129-137.
90. Запорожець С.А. Маніфест анархічного світогляду Вільяма Годвіна / С.А. Запорожець // Вісник СевНТУ: зб. наук. праць. Вип. 112/2010. Серія: Політологія. – Севастополь, 2010. – С. 18-23.
91. Захарченко Г.В. Социальная и политическая свобода в философской системе Макса Штирнера / Г.В. Захарченко // Современный гуманитарный институт: образовательное пространство. – Самара, 1999. – С. 95-103.
92. Зильберман И.Б. Политическая теория анархизма М.А. Бакунина / И.Б. Зильберман. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1969. – 112 с.
93. Іваненко В.В., Голуб А.І. Анархізм Нестора Махна: повторення пройденого чи пошуки нових утопій / В.В. Іваненко, А.І. Голуб // Борисфен. – 1994. – № 6. –
С. 17-31.
94. Ишин А. Политико-экономическое положение Крымского полуострова в конце 1920 – первой половине 1921 г. / А. Ишин // Культура народов Причерноморья. – 1999. – № 8. – С. 45-49.
95. Каддафи М. Зеленая книга. Решение проблемы демократии (Власть народа) / М. Каддафи. – М., 2000. – 128 с.
96. Канев С.Н. Революция и анархизм / С.Н. Канев. – М.: Наука, 1987. – 323 с.
97. Канев С.Н. Октябрьская революция и крах анархизма / С.Н
- Стоимость доставки:
- 200.00 грн