Анатоль Вахнянин і становлення музичного професіоналізму в Галичині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Краткое описание

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України

На правах рукопису

Горак Яким Романович

УДК 78.03 (477) „18/19” + 78.07

Анатоль Вахнянин і становлення музичного професіоналізму в Галичині (друга половина ХІХ початок ХХ ст.)

17.00.03. музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Пархоменко Лю Олександрівна
доктор мистецтвознавства, професор

Львів - 2003

Зміст

ВСТУП. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

3

ЧАСТИНА І: АНАТОЛЬ ВАХНЯНИН В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

15

1.1.Громадська діяльність А.Вахнянина

15

1.2. Літературна спадщина

34

1.2.1.Белетристика та мемуаристика А.Вахнянина

42

1.2.2. Праці з історії літератури та літературної критики

50

1.3. Праці А.Вахнянина на історичну тематику

59

ЧАСТИНА ІІ: МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ТА КОМПОЗИТОРСЬКА СПАДЩИНА АНАТОЛЯ ВАХНЯНИНА

70

2.1. Питання музичної естетики в музикознавчих працях А.Вахнянина

71

2.2. Хорова творчість і солоспіви

74

2.3.Фольклорні інтереси та обробки народних пісень

89

2.4. Дослідження і творчість в сфері духовної музики

100

2.5. Анатоль Вахнянин та Микола Лисенко: з історії контактів

112

2.6. Діяльність в галузі музичної теорії

121

2.7. Анатоль Вахнянин і становлення українського театру в Галичині

128

2.7.1. Музично-театральні твори. Опера Купало”

142

ВИСНОВКИ

159

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

170

ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ АНАТОЛЯ ВАХНЯНИНА

184

НОТНІ ДОДАТКИ

191

ВСТУП
Наприкінці ХІХ століття в українській культурі з’являється новий тип митця-універсала величезної працездатності і енциклопедичних знань, широти інтересів у різних ділянках мистецтва і науки. Серед таких діячів були Іван Франко, Михайло Грушевський, Борис Грінченко, Михайло Драгоманов та інші. Діяльність такого типу митця стає знаковим явищем, а інколи навіть певним етапом у духов­но­му розвитку нації: завдяки власній титанічній працьовитості він не лише робить вагомий внесок у різні ділянки науки, культури, а й сприяє піднесенню духовного життя нації на якісно новий рівень.
Таким був і Анатоль Климентович Вахнянин (18411908)[1]. Композитор, гро­мад­­ський діяч, політик, літератор ці об’ємні поняття визначають універсальність його діяльності, а також свідчать про те, що він не тільки не лишався осторонь важливих проявів культурно-національного життя, а й з великою самопосвятою був його активним творцем і діячем.
Одним з доказів цієї самопосвяти стала його композиторська праця. Зая­вив­ши себе талановитим і багатообіцяючим музикантом в кінці 60-х на початку 70-х років минулого століття, А. Вахнянин свідомо відмовився від кар’єри спі­ва­ка у Від­ні, оскільки вже саме здобуття музичної освіти зобов'язувало б до по­даль­шо­го там працевлаштування, а це суперечило його намірам самовідданої праці для рідного народу. Відчуваючи покликання до громадської та літературної праці, він обмежив власну музичну творчість до принагідної царини своєї діяльності. Найбільше дотепер характеризували композиторську (С.Людкевич та І. Грине­ве­ць­кий) та громадську (Т. Батенко і, частково, О. Ого­нов­сь­кий) діяльність А.Вахнянина. Тим часом сфера його зацікавлень значно ширша й різнобічніша. Вона потре­бує детальнішого та об’ємнішого висвітлення.
Актуальність пропонованої роботи, пов’язаної з плановими розробками ІМФЕ ім. М.Рильського, полягає в об’єктивному і різнобічному висвітленні багатогранної діяльності митця, малодослідженої не тільки в історії української музики, але й культури взагалі, у її зв’язках з іншими ділянками суспільно-духовного життя нації. Осмислення діяльності А.Вахнянина є тим більше потрібне, що чимало проблем, порушених у зв’язку з нею, актуальні й нині. Напри­клад, політична діяльність А.Вахнянина демонструє українські ініціативи в суспільному житті Австро-Угорщини: він постає політичним діячем в монархічній австрійській державі, більше схильним до компромісів, до домагання послідовного поступу в розбудові національних інтересів, ніж до різких радикальних заходів, про­тесту проти існуючого ладу. Ця схильність до компромісу дала йому можливість за­й­няти поважне місце в суспільстві, але й стала причиною несприйняття його по­лі­тич­­ної діяльності багатьма сучасниками.
Ряд творчих та дослідницьких ідей А. Вахнянина знайдуть свій відгомін дещо пізніше і на іншому рівні. Вахнянинівське зацікавлення дохристиянськими віруваннями укра­їнського народу випередило наукові пошуки в цій області В.Гнатюка, К. Со­сен­ка, І.Огієнка та інших. Звичайно, це зацікавлення композитора не дало значнішого результату; у науковості і глибині воно поступається дослідженням названих ав­то­рів, однак важливим є сам факт звернення, імпульс до такого пошуку, а також його відлуння у музичній творчості А. Вахнянина є спорадичними (у хоровій обробці веснянки „Ой Гулі!”, у відтворенні купальського обряду в опері).
У наш час знайшла продовження і порушена А. Вахняниним проблема спеці­а­лі­зованих музично-теоретичних підручників та музичної термінології українською мовою.
Об’єктом дослідження є обставини розвитку музичної культури в Галичині, що розкриваються крізь призму творчості і діяльності однієї яскравої особистості. Специфіка тих обставин полягає у відсутності тут у той час українського музичного нав­чального закладу, котрий давав би фахову освіту музикантам. Хоч у Львові й діяла польська консерваторія при Галицькому музичному товаристві, та доступ ук­ра­­їнців до навчання у ній був дуже обмежений. Тому явище музичного аматорства ставало домінуючим у музичній культурі Галичини. Його наслідком була поява цілої генерації музикантів-аматорів, що репрезентують тогочасну музичну культуру цього краю. А. Вахнянин є одним з представників цієї генерації та водночас ви­різня­ється визнанням відсутності належної музичної освіти, прагненням піднести cвій фаховий рівень: ”Не мав я ніколи претензій зватися музиком, або композитором. Я був і лишився автодидактом, що не змарнив дрібки музикального таланту та не соромився учитися від людей” [48, 114][2]. А.Вахнянин проявляв неабияке розу­мін­ня необхідності розвитку музичного професіоналізму і працював в напрямі закла­ден­ня його підвалин для грядущих поколінь (організація Вищого музичного інституту). В цьому його унікальність серед плеяди сучасних йому музикантів-композиторів. Слушною щодо цього є думка С. Людкевича: Тим саме Вахнянин нам цінний і симпатичний, що свідомо і щиро признався до того, до чого не хотіли і не хотять при­знатися деякі його сучасники, як Бажанський або Матюк та їх епігони, які може ще менше, ніж Вахнянин мали би право претендувати на ім’я композиторів чи фа­хо­вих музикантів. У тій скромній, а достойній самосвідомості та самокритиці Наталя Вахнянина є і його сила, і з тої точки можна далеко краще оцінити високий ступінь його музичного таланту й тонкий, вроджений інстинкт його музичної культури” [103, 333]. Серед рис, які виділяють А. Вахнянина на фоні композиторів-сучасників (т. зв. Пе­ремиської композиторської школи), немале значення має й те, що тільки він не був священиком (на відміну від М.Вербицького, В. Матюка чи І. Лав­рів­ського), а належав до світської еліти. Галицькі композитори-священики певною мірою були позбавлені можливості здобути іншу (не духовну) освіту, оскільки спе­ци­фіка їх праці потребувала постійного перебування на парафіях, які не раз були географічно віддалені від основних центрів професійної музичної освіти.
Предметом дослідження є багатостороння за своїми напрямками діяльність А. Вахнянина, а метою роботи простежити, як своєю діяльністю, зокрема в му­зич­ній сфері, він посприяв становленню музичного професіоналізму в Галичині.
Шлях до поставленої мети полягає у вирішенні наступних завдань:
1. Окреслення місця і здобутків А. Вахнянина в українській культурі .
2. Комплексна характеристика його композиторської творчості.
3. Систематизація його поглядів на різні царини музичного мистецтва (фоль­к­лор, духовну музику, музичну естетику, теорію музики).
4. Простеження взаємовпливів композиторської та музикознавчої праці.
Ще не пора на те, щоб ми могли як слід провірити й оцінити з об’єктивного наукового становища творчість, заслуги й значення А.Вахнянина у зв’язку з роз­во­єм нашої музики в Галичині в ХІХст. До цього діла ми взагалі ще не підготовлені і це завдання жде ще свого історика” [103, 332]. Цими словами С. Людкевича най­кра­ще можна пояснити стан наукового вивчення різносторонньої діяльності А. Вах­ня­нина. Досі немає монографічного дослідження, в якому її було б вичерпно ви­сві­тле­но, відсутня повна, науково опрацьована бібліографія його творів. Першу спробу бібліографії публікацій А. Вахнянина зробив Іван Левицький [97, 608609], але до­вів її лише до 1886 року. Другу, менш вдалу спробу зроблено А.Березинським [29, 1620]. Ця остання бібліографія значно вбогіша у порівнянні з роботою І. Ле­ви­ць­кого, до того ж не позбавлена чималої кількості неточностей.
Основу даного дослідження діяльності А. Вахнянина насамперед становлять мистецький доробок та збере­же­ні архівні матеріали. У Центральному державному історичному архіві у Львові збе­ріг­ся цілий фонд А. Вахнянина (ф. 818), де міститься велика частина епістолярію, ма­те­рі­алів політичної, громадської діяльності. У фонді є тільки дві справи, що сто­су­ють­ся музичної діяльності А. Вахнянина: це ряд рукописних статей, що є перекладами-конспектами праці Д. Розумовського і праця „Наука гармонії”. Неоціненним скарбом для даного дослідження є збережені у фонді І.Гриневецького (ф. 867) того ж архіву „Протоколи Музичного Товариства ім. М.Лисенка у Львові” за період від 1903 (тоб­то від часу, коли товариство називалося ще „Союзом співацьких і музичних това­риств у Львові”) до 1922 року. Ці документи дають можливість детально з’ясувати іс­торію заснування і розгортання діяльності Вищого музичного інституту у Львові, співзасновником і першим директором якого був А. Вахнянин. Значна кількість ру­ко­­писів та літографій хорових творів, обробок народних пісень є у фонді Львівської консерваторії, що зберігається у рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Деяку (дуже поверхневу) інформацію про ці твори А. Вах­ня­нина подав у своїй брошурі І.Гриневецький, але фактично цей матеріал належно не досліджувався. Його опрацьовано в даній роботі.
Про діяльність А. Вахнянина за його життя писали значно більше, аніж після смерті. Його багатогранна яскрава праця в різних ділянках доволі часто оці­ню­ва­лася в періодиці, яка є неоціненним джерелом для детальнішого з’ясування цього пи­тан­ня. Важливими є автобіографічні матеріали, полишені самим А. Вахняниним: це книга Спомини з житя” і дві автобіографії одна для Календаря Просвіти”, а ін­ша для редакції Артистичного Вістника”. Велика заслуга в опублікуванні авто­бі­о­­графічних матеріалів А. Вахнянина належить його зятю Кирилові Студинському.
Небагато є досліджень, присвячених окремим сферам діяльності А.Вах­ня­ни­на. Одне з перших серед них зробив Омелян Огоновський у фундаментальній Істо­рії літератури руської” [119, 891915]. Зроблене ще за життя композитора, воно не могло претендувати на повноту висвітлення, бо видане щойно 1893 року саме у той час, коли доволі значний і найбільш вагомий етап життя був у А. Вахнянина по­пе­реду. До того ж О. Огоновського найбільше цікавила літературна творчість А.Вах­­нянина. Однак дослідник проаналізував лише 3 літературні твори А. Вахнянина (Три недолі”, Женщина”, Чабарашки з часу жнив”), отже, не охопив усього літе­ра­­­турного доробку повністю навіть на той час, коли було написано працю. І все ж слід віддати належне О. Огоновському як історику літератури, що з аналізу такої ма­лої кількості творів зумів вірно передбачити і вказати сильні грані обдарування Вахнянина-літератора (зокрема, жанру гуморески як перспективного в його твор­чо­сті). Дослідник подає і біографічні відомості про А. Вахнянина, доповнивши їх ве­ль­ми цінною і багатою бібліографією.
Другою визначною працею є стаття Станіслава Людкевича Анатоль Вах­ня­нин (у 20-літні роковини смерті)” [103] чи не перша спроба характеристики му­зич­ної спадщини А. Вахнянина. Цінність статті в афористичному, стислому на­кре­с­ле­н­­ні цікавих аспектів дослідження творчості А. Вахнянина: подібність прийомів хо­ро­вого письма А. Вахнянина та німецьких композиторів-регенсбургерів”[3], деяку спі­ль­ність духовних музичних творів А. Вахнянина з німецьким хоралом. Саме ці ідеї С.Людкевича отримують своє продовження в даній роботі.
Єдина брошура Іларіона Гриневецького про життя і творчість А.Вахнянина, що побачила світ за радянського часу [70] в силу політичних причин не могла пре­тен­­дувати на об’єктивність та повноту висвітлення. Цю роботу характеризує дещо односторонній підхід, відсутність посилань на першо­дже­рела.
За часу Української незалежності діяльність А. Вахнянина знову при­вер­нула увагу дослідників, з’явилася можливість об’єктивного її висвітлення. Неа­би­яку роботу в цьому напрямі здійснив Тарас Батенко у розгорнутій статті [8], а піз­ні­ше окремій монографії [6], де основну увагу сконцентровано на громадсько-по­лі­тичній роботі А. Вахнянина. Концентрація лише на цьому аспекті зумовила деяку одно­бічність дослідження, внаслідок чого надто схематично охарак­те­ри­зо­ва­но інші грані його діяльності. Це, а також недостатня повнота використання нау­ко­вого апарату (відсутні посилання на джерела, міс­це­зна­ход­ження автографів дже­рел подано без зазначення факту їх опублікування) є слабкими сторонами дослід­жен­ня. Проте заслугою дослідника залишається опублікування неві­до­мих ар­хів­них матеріалів, намагання детальніше їх висвітлити і навіть довести потребу їх пе­­реоцінки, як і взагалі з'ясувати особливості політики нової ери” в контексті іс­то­рії нашого національного відродження.
Цими кількома більшими працями обмежуються монографічні дослідження. Відтак більшість літератури про А. Вахнянина становить принагідні згадки у науко­вих працях. Оскільки серед них є й вагомі для обраного напряму дослід­жен­ня, хотілося б відзначити декотрі з них.
Насамперед це найпотужніше за радянських часів дослідження музичної ку­ль­ту­­ри Галичини дру­гої половини ХІХ ст. праця М. Загайкевич Музичне життя За­хід­ної України другої половини ХІХ ст” [78]. Висновки дослідниці особливо при­вб­­ливі й цінні з огляду на обраний ракурс дослідження. По-перше, глибоко й різ­но­сто­роннє висвітлені різні сфери музичного життя того часу (побутове музикування, фольклористика, творчість окремих композиторів, серед яких і А. Ва­х­ня­нин). Чи не вперше після праць С. Людкевича приділено більшу увагу ста­ро­га­ли­ць­кій пісенності (с. 2333) тому підґрунтю, на якому згодом постав А. Вахнянин в хо­рах, обробках, вміщених у збірнику Кобзар”. По-друге, важливими є сторінки дослідження, без­по­се­редньо присвячені творчості А. Вахнянина (с. 130148). Хоч у завдання праці не вхо­дило вичерпно розкрити музичну діяльність А.Вахнянина, як і в силу політи­ч­них причин не дозволялося деталізувати висвітлення окремих її ланок, все ж М. За­гай­кевич заторкнула чимало сфер музичної творчості А. Вах­ня­ни­на. Йдеться в першу чергу про обробки народних пісень (с. 136137), композиції на честь авст­рій­сь­ких монархів (с. 132), зазначено релігійні мотиви в творчості ком­по­зитора (с. 143). У праці дано ґрунтовну композиційну і стилістичну харак­те­ри­с­тику основних творів А. Вахнянина (хори Наша жизнь”, По морю, по мо­рю”, опера Купало”), хоча тепер можна не погоджуватися, дискутувати з деякими мо­мен­тами дослідження (зокрема, про суперечності в громадській діяльності А. Ва­х­нянина (с. 132), впливи лисенківських обробок народних пісень на вах­ня­ни­нів­сь­кі обробки (с. 135), музичне оточення А. Вахнянина (антихудожність композицій П. Ба­­жан­сь­ко­го, його графо­ман­ство (с. 148149)) .
Окремо слід зупинитися на висвітленні діяльності А. Вахнянина на сторінках ака­демічної шеститомної Історії української музики”. Чимало згадок про компо­зи­то­ра зу­стрі­ча­ємо в другому [88] та третьому [87] томах фундаментального видання у до­слід­жен­нях різних ділянок музичного життя і розвитку музичних жанрів. Гру­пування і класифікація хорової творчості А.Вахнянина, запропонована Л. Пар­хо­мен­ко [88, 119123], взяті за основу в даному дослідженні і поглиблені завдяки біль­шій кількості використаного матеріалу. Незважаючи на ідеологічний тиск і цензуру, це видання чи не вперше серед радянських видань з історії української музики на­ма­­гається розширити рамки показу всебічної діяльності А. Вахнянина і подає чи­ма­ло фактичного матеріалу, який раніше не залучався (наприклад, щодо участі ком­по­зи­тора у драматичній студії Українсько-руського драматичного товариства ім.­ І.Ко­­­­­тляревського” [87, 297], комітеті з підготовки видання Народна пісня в Австрії” в 1904 р. [87, 367], ширше розкрито участь А.Вахнянина у польських співочих то­ва­рис­твах, що діяли в Галичині [88, 354; 87, 336]. Однак, зовсім не наводиться пере­кон­ливих джерел, що іноді призводить до неточностей і спотворення фактів. Так, матеріали галицької періодики переконливо доводять, що до видав­ни­чо­го про­ек­ту Народна пісня в Австрії” А. Вахнянин не мав жодного відношення, а для ро­бо­ти у комітеті по підготовці видання був запрошений його племінник Богдан [156].
Для висвітлення політичної діяльності А. Вахнянина велику цінність ста­нов­лять праці Ігора Чорновола „Польсько-українська угода (18901894)” [152] і „Укра­їн­ська фракція Галицького Крайового Сейму (18611901)” [153]. Хоч ці до­слід­жен­ня і не присвячені безпосередньо А. Вахнянинові, але в них можна почерпнути чимало фактичного матеріалу для орієнтації у політичній ситуації того часу у Гали­чи­ні, українсько-польських взаєминах (що були в епіцентрі тогочасної політики в Га­личині), а також цікаві факти участі А.Вахнянина у цих процесах. В основу дослід­ження Польсько-українська угода 18901894рр.” [152] покладено текст кан­ди­дат­ської дисертації, захищеної автором на цю тему. Базоване на багатому дже­рель­ному матеріалі, без зайвої деталізації, з чітким простеженням логіки перебігу подій, дослідження розглядає акт угоди 1890 р. не як початок нового етапу в полі­ти­ці укра­їн­ських послів до парламенту, а як завершення тривалих політичних про­це­сів, по­чат­ки яких сягають 70-х років ХІХ ст. У цих політичних процесах були мо­мен­ти, ва­жли­ві для становлення світогляду А. Вахнянина (як, наприклад, взаємини П. Куліша з галичанами, розглянуті у окремому розділі), хоч сама його політична діяльність при­пала на спад політики „нової ери”[4], її остаточний провал. „Нова ера” зна­хо­ди­ть­ся у фокусі спостережень дослідника і в другій з названих праць „Українська фракція Галицького Крайового Сейму (18611901)”. Тут теж на значному архівному матеріалі розглядаються деякі спроби українсько-польського порозуміння, які пе­ре­ду­вали резонансній угоді 1890 року (акція Ю. Лаврівського А. Сапіги 1869 р.). Хоч події „нової ери” розвивалися за стінами Сейму, все ж в її наслідках відкритті 1892 року української гімназії в Коломиї, остаточному визнанні польськими політиками окре­мішності української нації, відмежуванні народовців і москвофілів і розколі „Ру­­ського клубу” 1892 року істотне місце належить Крайовому керівництву. Не за­­лишився осторонь цих подій і А. Вахнянин: особливо вагомими для його діяль­но­сті стали дебати у Сеймі довкола фінансування українського театру, товариства „Про­світа”, статусу української мови. Стосовно цього дослідження І. Чорновола дає багатий матеріал.
З найновіших робіт певними ракурсами корисна для нашого дослідження пра­ця Л. Кияновської Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ ХХ ст.” [90]. У ній діяльність А. Вахнянина характеризується на тлі діяльності польських і українських музичних та культурно-просвітницьких товариств, які відображали куль­мінацію аматорства” [90, 98117]. Постаті А. Вахнянина відведено окремий ана­літичний етюд [90, 125130], де дослідниця заторкує питання традиції німець­ко­го liedertafel у його хоровій творчості, аналізує оперу Купало” в контексті євро­пей­­­ської оперної драматургії [90, 126127]. Вказано і на зінгшпіль як структурне і жан­рове джерело опери, і ця ідея знайшла у нашій роботі відгомін і продовження.
Різносторонній підхід і поняття „композиторський професіоналізм” отримує у кандидатській дисертації С.Мірошниченко [109], де воно визначається в кількох аспектах (як вид діяльності, як професійна майстерність, як музикознавча категорія). За поданими тут дефініціями, творчість А.Вахнянина підпадає під визначення дилетантизму, який „характеризується наявністю творчих здібностей при відсутності (чи недостачі) теоретичних знань і практичних навиків” [109, 11]. Але у зазначеній праці щодо поняття дилетант не робиться жодної поправки на те, наскільки композитор-дилетант своєю талановитістю і різносторонньою працею може багато корисного і потрібного зробити для становленя музичного професіоналізму. Саме такий приклад маємо у діяльності А.Вахнянина.
Питання композиторського професіоналізму у Галичині неминуче пов’язані з проблемою музичного освітянства в різних регіонах України. Ця проблема досліджувалася музикознавцями: монографія К.Шамаєвої „Музыкальное образование на Украине в первой половине ХІХ века” [154], базоване на матеріалах Волинської, Київської, Подільської і Чернігівської губерній одне із зразкових досліджень цього питання. У вступі даного дослідження поданий доволі багатий перелік джерельного матеріалу [154, 5-6]. В різній мірі ця проблема заторкується у шеститомовій „Історії української музики” [87,340-363; 88, 380-395], а також у монографічних роботах про композиторів та музичних діячів.
Поставлені завдання зумовили і вибір методів дослідження. Панівним є дже­ре­­лознавчий метод. Його застосування дозволяє залучити чимало архівного ма­теріалу з часу і оточення А. Вахнянина і дає можливість цілісного охоплення ба­га­­тої за напрямками його діяльності. Крім того, для характеристики музичної спа­д­щи­ни використано музично-стильовий напрям дослідження і структурний аналіз самого музичного матеріалу.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:
1) вперше в межах одного дослідження подано цілісну ха­рак­те­ри­с­ти­ку діяльності А. Вахнянина у всій її багатоманітності; адже існуючі мо­но­гра­фічні дослідження про А. Вахнянина обмежуються, як правило, ви­світ­лен­ням лише однієї з граней його діяльності (лише політичної в дослід­жен­нях Т.Батенка, літературної в О. Огоновського, музичної у І. Грине­ве­ць­кого).
2) введено в обіг і детально проаналізовано невідомі твори А. Ва­х­ня­ни­на, а також введені в обіг численні архівні документи, віднайдені у фондах бібліотек і архівів (обробки народних пісень, ги­м­ни і кантати).
3) систематизовано теоретичні та естетичні погляди А. Вахнянина на різні царини музичного мистецтва, що дало змогу розкрити зв’язок і взає­мо­впливи композиторської та музикознавчої праці, науково обґрунтовано нову систематику музичної спадщини А.Вахнянина. Це особливо помітно у ді­лянках фольклору (пошук слідів язичницької віри в стародавніх народних піс­нях і композиторське опрацювання деяких із цих пісень) та духовної му­зи­ки (Богогласник” і молитва Пречистая Діво”, використана в опері Купало”).
Практичне значення отриманих результатів полягає в їх впровадженні в навчальну практику (в курсах історії української музики, культурології). Робота спря­­­мована на корекцію у ставленні до спадщини А.Вахнянина і докорінну пере­о­цін­ку її значення.
Різні розділи пропонованої роботи були апробовані в доповідях, виголошених автором цих рядків на П’ятій (Ряшів, Польща, 1999) та Шостій (Коломия, 2000) міжнародних наукових сесіях Musica Galiciana”, в рамках засідань музикознавчої ко­місії на Десятій (березень, 1999), Одинадцятій (березень, 2000), Дванадцятій (бе­ре­зень, 2001) Тринадцятій (березень, 2002) та Чотирнадцятій (березень, 2003) сесіях Наукового Товариства ім. Т. Ше­в­­­ченка у Львові, на ІІІ (Київ, березень 2001 р.), IV (Київ, березень 2002р.) та V (березень, 2003) все­у­кра­їнській науково-теоретичній конференції Молоді музикознавці України”, нау­ко­вих конференціях Мистецтво молодих 2001” (Львів, вересень 2001), „Мис­тец­тво мо­лодих 2002” (Львів, вересень, 2002), науковій конференції до 250-річчя Дмитра Бортнянського (Львів, листопад, 2001), Всеукраїнській науковій конференції Ро­ди­на Колессів у духовному та культурному житті України кінця ХІХХХ століття (з нагоди 130-річчя від дня народження академіка Філарета Колесси; Львів, листопад, 2001), науково-теоретичній конференції „Микола Лисенко та українська компози­тор­ська школа (до 160-річчя від дня народження)” (Київ, квітень, 2002). Робота об­го­­ворювалася на двох засіданнях музикознавчого відділу ІМФЕ ім. М. Риль­сь­ко­го.
Робота складається з двох розділів та висновків. У додатках долучено список лі­тератури (158 позицій), хронологія життя і творчості А. Вахнянина, нотні приклади. Матеріали, використані у роботі, а також розробки окремих ракурсів за­про­­­понованої теми, розкрито в ряді публікацій [56-69].

[1] Хронологія життя і творчості Анатоля Вахнянина подана в додатках до роботи.

[2] Тут і далі дві цифри у квадратних дужках це посилання на літературу. Перша цифра порядковий номер джерела у списку використаної літератури, друга сторінка у цьому виданні.При посиланні на статтю, вміщену у кількох номерах газети („Діла” чи „Руслана”), у квадратних дужках подається три цифри: порядковий номер, під яким подано статтю у списку літератури, номер (число) та сторінка газети, де надрукований цитований фрагмент. Посилання на архівні матеріали подаються у підтекстових виносках.

[3] Регенсбургери таку назву застосовує С.Людкевич [103,333] до плеяди переважно німецьких композиторів, що писали чоловічі хори в манері Liedertafel, написані в нескладній чотириголосній гармонічній фактурі, у дусі німецьких народних пісень як на народні, так і на літературні народні тексти. В цьому значенні використовую назву у роботі. Лідертафель (нім Liedertafel від Lied пісня і Tafel - стіл) спочатку так називалися німецькі чоловічі хорові любительські товариства, братства, що почали розповсюджуватися у Німеччині на початку ХІХ ст. Пізніше цей термін почав прикладатися не до самих товариств, а до манери їх співу (в такому значені цей термін вживається у даній роботі). Ця манера призначена для виконання аматорами, побудована на компактному чотириголосому викладі, ясній функційній гармонії. Одним з творців liedertafel є К. М. Вебер, опісля ця манера набула поширення у творчості Ф. Мендельсона і Р. Шумана. Позитивна роль liedertafel тривала на Заході до 1848 року, а потім почала втрачати популярність і вважалася синонімом поганого смаку і філістерств

Список литературы

ВИСНОВКИ
Серед плеяди українських діячів, які своєю всесторонньою працею у різних ділянках сприяли піднесенню культурно-національного життя у другій половині ХІХ століття, чільне місце займає Анатоль Климентович Вахнянин. Оскільки діяль­ність композитора дотепер була висвітлена недостатньо, переважно фрагментарно, вив­ча­лась упе­ред­жено і тен­ден­ційно (з огляду на його політичну кар’єру), то актуаль­ним для сучасного музи­ко­знав­ства є повне і об’єктивне дослідження діяльності і композиторської спад­щини.
Громадський діяч, композитор, літератор, політик ці об‘ємні поняття окрес­лю­ють універсалізм діяльності А. Вахнянина і є першою, вельми характер­ною її рисою, яка природно вмонтовується в контекст епохи: адже саме в ХІХ сто­літ­ті в українській культурі сформувався тип різностороннього за інтересами, багатогран­ного за творчими здобутками діяча.
А. Вахнянин надавав помітну перевагу громадській діяльності, і саме в ній найяскравіше проявив себе як особистість з великим організаторським хистом, політиком, ініціатором і засновником ряду культурно-громадських товариств (Просвіта”, Січ”, „Руське Педагогічне товариство”, Союз співацьких і музичних товариств”) та закладів (Вищий музичний інститут). Важливість і корисність їх створення довела подальша культурна історія всі ці інституції з успіхом діяли ще не одне десятиліття після смерті А.Вахнянина. Крім того, він брав безпосередню (хоч і короткотривалу) участь у роботі інших товариств: певний час був директором історичної секції НТШ, пра­цював у Виділі театру при товаристві Руська Бесіда”, турбуючись питанням зведення окремого будинку для українського театру у Львові. Важливим є помітне просвітницьке спрямування громадської праці А. Вахнянина, причому не лише у музичній (створення Вищого музичного інституту), а й позамузичних її ланках. Так, товариство Просвіта” ставило за мету просвіту народу нашого”, і одним із засобів її досягнення було видання популярних книжок з різних галузей. Товариство приділяло спеціальну увагу виданню українською мовою шкільних підручників, а А. Вахнянин був одним із чільних і довголітніх представників комісії, яка займалася цією справою. На це ж були націлені клопотання А. Вахнянина по запровадженню фонетичного правопису у школах. У просвітницькому напрямі (збирання бібліотеки, видання книжок, творів українських авторів, літературно-музичні вечори) працюва­ло і товариство Січ” у Відні. Сам же А. Вахнянин, як вказують його листи до П. Ку­ліша, мріяв про видання у Відні газети, присвяченої українським справам.
Частиною громадського праці А. Вахнянина є його коротка і не зовсім вдала політична діяльність. Довший час політику нової ери”, репрезентантом якої він був, піддавали різкій тенденційній критиці, тепер же з’явилися дослідження, які сприяють її переосмисленню (праці І. Чорновола, Т. Батенка). Хоч політика нової ери” зазнала поразки, але її здобутком для культури стало введення українського фо­нетичного правопису, відкриття кафедри української історії у Львівському уні­вер­­ситеті і пропозиція очолити цю кафедру М. Грушевському. Вказувалося, що А. Ва­хнянин багато працював для втілення всіх цих планів у життя. Загалом, усій його громадській праці притаманна характерна риса вміння відчути момент, коли слід зійти зі сцени”, щоб дати можливість корисно попрацювати молодим і пер­спек­­тивним наступникам.
Інший вид діяльності А. Вахнянина становить багата і різнобарвна літературна творчість. Сформувавшись як літератор під впливами творчості Т. Шевченка, М. Ша­­шкевича і внаслідок безпосереднього спілкування з П.Кулішем, А. Вахнянин по­чав свою літературну працю у 186263 роках, працюючи в жанрі белетристики, лі­тературної критики, історії літератури. Як белетрист, виявив себе майстром малих про­зових форм, зокрема у новому тоді жанрі політичного оповідання, гуморески, в яких виявив блискучий гумор і вміння помітити той гумор у, здавалось би, буденних по­­бутових ситуаціях. У галузі історії літератури цінним є поглиблений інтерес А.Вахнянина до вивчення давньої української літератури, відчуття безперервності лі­тературного процесу від найдавніших до сучасних часів. Немало спричинився А.Ва­хнянин до виявлення і публікації невідомої частини спадщини українських поетів (М. Шашкевича, Ю. Федьковича).
Віддаючи перевагу громадсько-політичній та літературній діяльності, митець власні музичні спроби визнавав принагідними. Це позначилося на невеликій загалом кількості написаного, а також переважно популяризаційному (а не детальному, джерельно-науковому) характері музикознавчих матеріалів. Головна причина цього криється в тому, що А.Вахнянин, як і уся генерація сучасних галицьких компо­зи­торів, музикантів, не отримав належної музичної освіти. Однак, особливістю А. Ва­х­нянина у цьому зв'язку є те, що він відмовився від можливості її здобути (не прий­няв про­по­зи­ції Гельмесбергера у Відні, не використав можливості навчання у кон­сер­ваторії при Галицькому музичному товаристві, одним з членів якого він був). Присвятившись праці для рідного народу, А. Вахнянин визнавав власний автоди­да­к­тизм, хоча й проявляв неабияке розуміння необхідності здобуття музичної освіти.
В еволюції музичної культури Галичини діяльність А. Вахнянина ознаме­ну­вала перехід від аматорської композиторської творчості до подальшого її розвитку на професійній основі. Найяскравішим свідченням цього є пройдений ним шлях від участі в роботі окремих музичних і співацьких товариств (як польських, так і укра­їн­сь­ких) до заснування Вищого музичного інституту у Львові фундаментального закладу, покликаного виховувати професійні музичні кадри. Знаменно, що відкриття ін­ституту відбулося у рік святкування 35-літнього ювілею творчої праці Миколи Ли­сен­ка композитора, який був для А. Вахнянина зразком професійного музиканта і з яким він першим з галицьких композиторів налагодив постійні особисті і творчі контакти. Історія відкриття Вищого музичного інституту доводить, що А. Вахнянин був свідомий того, що не розпочинає нову справу, а завершує, кінцево реалізує ба­га­то­літній шлях становлення професійної української музичної освіти в Галичині.
Тяжіння А. Вахнянина до музичної професійності домінуюча риса його творчості вже була помічена сучасниками, такими ж, можливо лише менш тала­но­витими, композиторами-аматорами. Як свідчать листи І.Кипріяна, П. Бажанського, у зверненні до А. Вахнянина за консультацією в різних питаннях (видання співани­ка, збірок народних пісень) вони вбачали запоруку професійної оцінки проробленої ними праці. Тяжіння до професійного підходу відчутно у поглядах А. Ва­­х­ня­ни­на на різні царини музичного мистецтва. Частковим виявом цього серед музи­ко­знав­чих матеріалів є його популяризація і переклади естетичних праць Г. Спенсера, праць Д.Разумовського, С. Смоленського, І. Божеярова з історії духовної музики, знайомство з працями по теорії музики (гармонії) Й. Х. Льобе, Лож’є, М. Римського-Кор­сакова, П. Чайковського, фольклорними збірниками, працями А.Новосельського, П. Куліша, П. Демуцького. Систематичність поглядів А. Вахнянина на різні ділянки музичного ми­с­тецтва проявляється у його обізнаності з працями багатьох вчених (як україн­сь­ких, так і закордонних), знання їх проблематики. Міркування А.Вахнянина у галузі естетики чи не вперше в Галичині, а мож­ли­во, й на Україні відображають ідеї Г. Спенсера щодо походження музичного мис­тецт­ва. Все це спро­сто­­­вує усталений погляд на автодидактизм А. Вахнянина як відсутність ґрун­тов­них знань в тій чи іншій галузі.
В галузі теорії музики усвідомлення необхідності музичної професійності ві­до­­бразилося в його бажанні подолати відсутність музично-теоретичних підручни­ків і намаганні створення власного посібника з гармонії з метою популяризувати серед ши­рокого українського загалу музично-теоретичні знання. У роботі показано, що А. Ва­хнянин знав і про існування проблеми української музичної термінології. На жаль, конкретних ідей, праць А. Вахнянина в цьому напрямі немає. Однак, відомо, що в справі музичної термінології до нього звертався І. Кипріян; і композитор під­три­мав його думку про важливість підручника співу із запропонованою в ньому українською термінологією.
Кон­так­ти з театром ще одна цікава сторінка діяльності композитора. Він кілька років працював у Виділі театру при товаристві Руська Бесіда”, добре знав про­блеми адміністрації і трупи, а тому клопотав про прид­бан­ня для українського теат­ру у Львові окремого приміщення. Прикметно також, що, говорячи у 1903 році про необхідність заснування у Львові Вищого музичного інституту, А. Вахнянин вважає, що професійні музичні кад­­ри потрібні і для поліпшення музичної частини театральних вистав.
Системність поглядів А. Вахнянина на різні царини музичного мистецтва є важливою опорою для чіткого окреслення його композиторської спадщини, її комп­лек­сної характеристики.
Такий комлексний аналіз творчої спадщини А. Вахнянина дозволяє виявити де­я­кі риси стилю композитора. Дослідження показало наскільки обмежено харак­те­ри­зувалася творчість композитора, довело, що суттєвою перепоною для дослідників спадщини А.Вахнянина є втрата чималої кількості творів (хорові композиції, теа­тра­ль­на музика), про які залишились лише згадки. Тому сказати, чи пройшла творчість А. Вах­ня­нин якусь стильову еволюцію зараз важко. Проте навіть збережена частина творів свідчить про цілісність композиторського обличчя А. Вахнянина. Неодно­ра­зо­во підкреслювався взаємовплив різних ділянок музичної спадщини композитора, причому вузловим його перехрестям є опера Купало” найвище його творче досягнення, перша повноцінна опера в Галичині, базована на історичному сюжеті. Так в опері відбилися зацікавлення композитора старими пластами фольклору, спро­ба знайти в них відгомін язичницьких вірувань нашого народу (показова щодо цього сама назва опери та її перша дія). У сфері релігійних музичних композицій А. Ва­х­ня­нин пробував опрацьовувати набожні пісні (у Співанику...”). Відображенням цього є хор Пречистая Діво Мати...” у його опері.
Комплексний аналіз композиторської творчості А. Вахнянина дає змогу з’ясу­ва­­ти і джерела стилю композитора. Як композитор він працював виключно у двох сферах хорової та театральної музики. Із-за втрати зразків жанру солоспіву (дійшов тільки знаменитий солоспів „Помарніла наша доля”) неможливо стверджувати про розвиток цього жанру у творчості А.Вахнянина. Факт існування і успішного сценічного життя його солоспівів, віддзеркалений у повідомленнях преси, доводить, що композитор розвивав цей жанр, а навіть сам виступав із виконанням цих творів як співак.
Стиль композитора має в своїй основі риси романтичного стилю. Всі джерела поділяються на дві групи. З першого композитор черпає національні традиції, з другого засвоює здобутки європейського музичного романтизму.
Знання національних традицій диктували опору на етнографічний, фольклор­ний матеріал, до збирання і опрацювання якого А. Вахнянин не тільки закликав. Він сам записував лемківські народні пісні, цікавився існуючими збірниками народних пісень (А. Коціпінського, П. Куліша), створював їх хорові обробки.
У фольклорному багатстві яскраво вимальовуються певні жанри, які най­біль­ше ваблять А. Вахнянина. До них належать:
1. Календарно-обрядовий фольклор, зразки якого знаходимо в обробці веснянки Ой Гулі!”, а також у хорах з першої дії опери Купало” (Палай, па­лай”, Гей на Івана”). Тут композиторська праця А. Вахнянина поєднується з йо­го музикознавчими поглядами, адже саме в календарно-обрядових піснях А.Вахнянин шукає відгомін язичницької віри нашого народу.
2. Народна епіка, зокрема такі її жанри, як побутові балади, історичні пісні та (більш опосередковано) думи. Прикладами цього є балада Максима з опери, в деякому розумінні і хор Ой йшли наші славні запорожці”.
3. Українська набожна пісня, на опрацюваннях якої ґрунтуються релігійні композиції А. Вахнянина у Співанику церковному” та хорі Пречистая Діво Мати” з опери.
4. Народні романси, трансформовані А. Вахняниним крізь призму старо­га­ли­цької елегії. Провести межу розділу між народним романсом і старогалицькою елегією тут дуже важко головно через недостатню вивченість останньої. У ній поєдналися церковна і народно-пісенна традиції, і в творчості композитора зустрічаються зразки, котрі виразно тяжіють то до одної, то до другої традиції. Так, церковна традиція більшою мірою позначилася на героїко-патріотичній групі хорів (хорова обробка Я счастний”, частково Хор Норманів”). З іншого боку, до народно-пісенної традиції ближчі опрацювання народних пісень (Ой ти дівчино зарученая”, Калина” та ін.), арія Одарки Нема мені порадоньки”.
Зазвичай А. Вахнянина вважають продовжувачем традицій перемиської ком­по­зиторської школи, оскільки здобутки останньої були одним із вагомих джерел вахнянинівського стилю. З творчістю попередників М.Вербицького і І. Лав­рів­сь­ко­го композиції А. Вахнянина споріднює тяжіння до хорової музики, опора в темати­з­мі на старогалицьку елегію і liedertafel, подібність хорового почерку (гармонічна простота, перевага гомофонно-гармонічної фактури, рельєфність і чіткість форми), тенденція до продовження у творчості лінії українських пісень-гимнів середини ХІХ століття (Я счастний”, Я русин був” і т. д.).
Значну частину спадщини перемиських композиторів становить музика до теа­тральних вистав, зокрема, звернення до поширеного жанру співогри. Увібравши в себе риси цього жанру, вона ста­ла кроком до суцільного музичного спектаклю, повноцінної і повнометражної опе­ри, а отже, ще одним кроком до зростання професійності (бо, зрештою, співогри та зінгшпілі могли бути професійними) у цьому жанрі. А.Вахнянинові, котрий скро­м­но вважав себе музичним автодидактом, вдалося осягнути найскладніший музичний жанр опери, який не завжди був під силу європейському композиторові. Створення повноцінної опери одна з ознак, що виділяє А. Вахнянина на тлі композиторів перемиської школи.
Співзвучна риса А. Вахнянина і композиторів перемиської школи виявляється у їх ставленні до постаті Д. Бортнянського важливого джерела музичної творчості М. Вербицького та І. Лаврівського. У своїх музикознавчих статтях А. Ва­х­ня­нин виявив великий інтерес до творчості цього композитора, порівнюючи його роль в історії музики Східної церкви з роллю Д. Палестріни в історії музики Західної церкви, підняв питання про національну закраску” (І. Франко) музики Д. Борт­нян­сь­кого, проявив пієтет до його творчості. Але у власній творчості глибинного впливу творчості Д.Бортнянського А. Вахнянин не зазнав. Оперування акапельним хоровим складом, чергування tuttisolo, що подекуди присутні у хорових компози­ціях композитора риси поверхневі, характерні не лише для Д. Бортнянського. Причини відсутності впливу криються ще й у тому, що обидва композитори творчо реалізувалися в різних ділянках хорової музики (Д. Бортнянський у духовній, А.Ва­­­х­нянин світській), підходять до її творення під кутом зору різного музичного мислення (поліфонічного у Д. Бортнянського, гомофонно-гармонічного у А. Вахня­ни­на). Саме це виокремлює А. Вахнянина від композиторів перемиської школи.
Композитору, на відміну від його галицьких попередників, пощастило контак­ту­вати з М. Лисенком. Впливу лисенківської музики у творчості А.Вахняни­на не по­мітно. Але й те, що він першим з галицьких му­зикантів заприязнився з М.Лисенком, як співак, а також у складі Львівського Бояну” сприяв по­пу­ля­ризації лисенківських композицій у Галичині, є підставою для того, щоб роз­гля­да­ти діяльність А. Вахнянина як передтечу творчості тих композиторів, що пізніше твор­чо сформувалися під впливом М. Лисенка (Д.Січинський, О. Ни­жан­ківський, Ф.Колесса).
Друге джерело стилю А. Вахнянина європейський музичний романтизм. Як і в його попередників з перемиської композиторської школи, першою його складовою тут виступає німецька пісенність, зокрема, Liedertafel. Як відомо, у гімназійні роки А. Вахнянин виконував зразки цього жанру як співак, а відтак це сильно позначило­ся на його творчості. Про це свідчить простий, невибагливий мелодизм та тематичне спрямування цілої групи хорових творів (До чарки”, Стіймо разом”).
З Liedertafel нерозривно пов’язана і хорова творчість ранніх німецьких роман­ти­ків Ф. Шуберта, К. М. Вебера та їх епігонів так званих регенсбургерів, твор­чість яких є ще одним важливим джерелом композиторського стилю А. Вахнянина. Саме гомофонно-гармонічна фактура, чіткість і рельєфність форми, гармонічна прос­тота їх чоловічих хорів були для А. Вахнянина зразком, орієнтуючись на який він спочатку творив власні хорові композиції. Пізніше, з часом вийшов з-під впливу їхнього хорового стилю. Від німецьких романтиків А. Вахнянин запозичив і первин­ну жанрову модель для опери Купало” німецький зінгшпіль, започаткований ще у творчості В. А. Моцарта, відтак підхоплений і успішно продовжений К. М. Вебе­ром. З німецьким зінгшпілем оперу А. Вахнянина зближує чотиридійна структура, принцип швидкого фіналу” з ансамблевими та хоровими номерами. Правда, зінг­шпіль дійшов до А. Вахнянина ще й через місцеву, галицьку адаптацію жанру жанр національної співогри, розповсюджений у творчості композиторів перемиської школи.
Крім німецької пісенності і творчості ранніх німецьких романтиків, дієвим був вплив на А. Вахнянина італійського оперного bel canto. Саме він найбільше поміт­ний у побудові, відчутті кантилени солоспіву Помарніла наша доля”, а також у вокальних партіях опери Купало” (арія Османа І я любив колись Фатьму”, фіналь­но­му полонезі опери).
Комплексний аналіз композиторської спадщини А. Вахнянина дає можливість відзначити і деякі характерні риси його музичної мови. Уже С.Людкевич зазначав багатство мелодичного дару А. Вахнянина. Не останню роль відіграло тут те, що композитор мав вокальну практику і, працюючи переважно з вокалом, легко орієнтувався в його потребах і зручностях. Найсильніше вокальне, мелодичне обда­ру­вання А. Вахнянина виявляє опера Купало”. Однак при багатстві подібних тем-мелодій не раз нівелюється оригінальність, характерність окремих з них. При тому, зазначена подібність і є єдиним способом скріпити ці теми у більшу цілісність.
Тематичні типи А. Вахнянина можна поділити на дві основні групи. До першої з них належать теми максимально подібні до народних, стилізовані під них, теми з народного духу”. Сюди відносяться коломийкові теми в кантатах, хори з першої дії, балада Максима, аріозо Одарки з опери. Показово, що композитор ніде (крім хоро­вих обробок народних пісень) не вдається до цитування народних мелодій. До другої групи належать теми, орієнтовані на жанри європейської романтичної музики. Це баракарольні теми в кантатах, вальсовість у аріозо Степана Не плач Одар­ко”, балада Омара І я любив”, фінальний полонез опери, романсовість со­ло­співу Помарніла наша доля”.
Гармонічне мислення А. Вахнянина виявляє себе не стільки на акордово- функ­ційному рівні, скільки на рівні ладово-тональному. Передусім це стосується тонального плану цілого твору чи окремих оперних сцен. Однією з характерних при­­­кмет А. Вахнянина є часте застосування терцевих тональних співвідношень, при­­­таманних пізньоромантичній музичній мові (наприклад, хор Наша жизнь”, бу­до­­ва кантат). Одним із різновидів таких тональних співвідношень є тональна пе­ре­мі­н­­ність (наприклад у Хорі Норманів” чи на початку пісні Ой йшли наші славні за­по­рожці”), також часто застосовувана композитором. Велику раціональність і про­ду­маність тонального плану оперних сцен засвідчує друга дія опери Купало”. Ці­ка­вою особливістю гармонічного мислення А. Вахнянина є застосування окремих ла­дів (двічігармонічний мінор у солоспіві Помарніла наша доля”, види мінору для пе­ре­дачі східного колориту у третій дії опери).
Своєрідність мислення виявляє А. Вахнянин і на рівні музичних форм. Хоч діапазон застосовуваних ним форм загалом невеликий (це найчастіше прості пісенні (як у деяких аріозо опери), складні двочастинна (Помарніла наша доля”, Честь і поклін”) та тричастинна (Нема мені порадоньки”, фінальний полонез у опері), але серед них трапляються розвинені зразки (як концентрична у Витай нам, Достой­ний”). Зразки тонкого відчуття структури подав композитор в опері Купало”, де фактично кожна дія, за безперервності музичного розвитку, дуже раціонально вибудована за формою (як, наприклад, перша та друга дії опери). Зага­лом для структур творів А. Вахнянина характерна чіткість, рельєфність і це, мабуть, є запорукою того, що кожний його твір добре сприймається.
Значення А. Вахнянина у культурно-історичному процесі другої половини ХІХ ст. загалом, і в становленні музичного професіоналізму у Галичині зокрема, є значним і багатогранним. Його діяльність зразок жертовної праці для рідного наро­ду, його культури, в ім’я репрезентативного піднесення її ролі у в світі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Адамьян А. Эстетика Рамо (1683 1764) // Вопросы теории и эстетики музыки. Вып.2. Ленинград: Госмузиздат, 1963. С. 255264.
2. Антонович Д. Триста років українського театру, 1619 1919. Прага: Україн­сь­кий видавничий фонд, 1925. 272 с.
3. Архімович Л., Гордійчук М. М. Лисенко: життя і творчість. 3-є вид., доп. і пере­роб. К.: Музична Україна, 1992. 256 с.
4. Бажанський П. Наші руські музикальні твори // Діло. 1881. Ч. 16. С. 23; Ч. 17. С. 12; Ч. 18. С. 12.
5. Барвінський О. Справозданє дирекції ц. к. гімназії академічної во Львові // Прав­да. 1879. Річник ХІІ, вип. ІХ. С. 590592. Підпис: О. Б.
6. Батенко Т. Анатоль Вахнянин (18411908). Біля джерел національного відрод­жен­ня. Львів: КальваріяКаменяр, 1998. 140 с.
7. Батенко Т. Історія віденської Січі” // Республіканець. Львів,1993. № 4. С. 3443.
8. Батенко Т. Постать Анатоля Вахнянина на тлі галицького суспільно- політичного руху ХІХ ст. // Республіканець. 1993. № 6. С. 2935 ; 1994. № 1. С. 5359.
9. Білецький Л. Основи літературно-наукової критики. Т. 1 Кн. 1. Прага: Укра­їн­сь­кий видавничий фонд, 1925. 308 с.
10. Божеяров І. К портрету Д. С. Бортнянскаго (17511825) // Кіевская Старина. 1885. Т. 12. Ч. 4. С. 524530.
11. Булат Т. Микола Лисенко і його роль у зростанні всеслов’янської слави україн­сь­кої пісні // Народна творчість і етнографія. 1998. № 23. С. 316.
12. Вахнянин А. Археологічна вистава Інститута Ставропігійского // Діло. 1888. Ч. 242 С.2-3; ч.244. С. 1; ч.246 С. 1; ч.247. С. 1; ч.248. С. 1-2; ч.249. С. 1-2; ч. 250. С. 1-2; ч.251. С .1; ч.253. С. 1. Підписано: Н. Вахнянин
13.Вахнянин А. Взаємини проміж козаччиною а Перзиєю у літах 1618, 1619 і 1620. Спорудив Н. Вахнянин // Правда. 1868. Ч. 43. С. 509512; Ч. 44 С. 522525; Ч. 45. С. 533534.
14.[Вахнянин А.] В справі потреби засновання Музичного Інститута” у Львові / Замітки Н. Вах­ня­нина // Діло. 1903. Ч. 197 С. 12; Ч. 198. С. 12.
15.Вахнянин А. Гадки за читанєм поеми Гостина на Україні” // Вечерниці. 1862. Ч. 18. С. 141142; Ч. 19. С. 149151; Ч. 20. С. 166167. Підпис: Н. З-надъ Сяну.
16. Вахнянин А. Гальшка Острожска (Трагедія в в 5 діях д-ра Омеляна Огоновсь­кого) // Діло. 1885. Ч. 130. С. 12; Ч. 131. С. 1; Ч. 132. С. 12; Ч. 133. С. 12. Підпис: Н. В.
17. Вахнянин А. Громадскій устрій і бит Київської землі в періоді домонгольськім (Дещо з наукової студії М.Грушевського) // Діло. 1893. Ч. 109 С. 1; Ч. 110 С. 1; Ч. 112. С. 1; Ч. 113. С. 2; Ч. 115. С. 2; Ч. 116. С. 2; Ч. 118. С. 2; Ч. 122. С. 2; Ч. 123. С. 2; Ч. 124. С. 2; Ч. 125. С. 2; Ч. 127. С. 2; Ч. 128. С. 2. Підпис: Подав Н. В.
18. Вахнянин А. Два реформатори церковного сьпіву // Артистичний вістник. Річн. 1. Зош. 1. 1905. Січень. С. 25.
19.Вахнянин А. Денещо за Музу Шевченкову и розбор думи предсмертнои // Пере­ми­шлянин на г. 1863. Перемишль, 1862. С. 4957. Підпис: Н. з-над Сяну.
20.Вахнянин А. Деякі замітки про часи Маркіянові // Діло. 1888. Ч. 16. С. 12. Підпис: Н. В.
21.[Вахнянин А.] Дещо про значеннє пісень народних у Слов’ян іменно у Русинів / Одвіт проф. Н. Вахнянина на з’їзді педагогічного товариства 19 липня т. р. // Основа. 1871. Ч. 83. С. 327328; Ч. 84 С. 331333; Ч. 85. С. 335336.
22.Вахнянин А. Дмитрій Степанович Бортнянський // Діло. 1886. Ч. 35 С.1-2; ч.36. С. 1-2. Підпис: Н. В...ъ
23.Вахнянин А. Звіт з розвою Висшого музичного Інститута” під управою Союза співацких і музичних товариств” у Львові за шкільний рік 1903-1904 //Руслан. 1904. Ч.184. С.1-2.
24.Вахнянин А. Звіт з розвою Висшого Музичного Інститута” під управою виділу Союза співацких і музичних товариств” у Львові за шкільний рік 19041905 // Руслан. 1905. Ч. 141. С.12.
25.Вахнянин А. Звіт з розвою Висшого Музичного Інститута” у Львові за шкільний рік 1905 1906 // Руслан. 1906. Ч. 133. С. 23.
26.[Вахнянин А.] З манускрипту Маркіяна Шашкевича. З увагами Нат. Вахнянина // Зоря. 1882. Ч. 10 С. 152154.
27.Вахнянин А. Катехисис, история и землепись. Подане Н. Вахнянином // Правда. 1869. Ч. 16. С. 142143; Ч. 17. С. 151152; Ч. 22. С. 190; Ч. 34. С. 185186.
28.[Вахнянин А.] Корона короля Данила // Газета школьна. 1876. Ч. 1. С. 3. Без підпису автора.
29.[Вахнянин А.] Купало: опера на 4 дії [лібрето опери] / Передм. Ю.Ткаченка, А. Бе­­резинського. Харків: Рух, 1930. 48с.
30.Вахнянин А. [Лист до редакції журналу Зоря”] // Зоря. 1887. Ч. 2122. С. 384.
31.Вахнянин А. Листи до Панталеймона Куліша (1869). Львів: Печатня Шийков­сь­ко­го, 1908. 120с.
32.[Вахнянин А.] Листи про музику. Пише Наталь Вахнянин // Правда. 1873. Ч. 8. С. 293299.
33.Вахнянин А. Малороссия (Южна Русь) и історія її літератури, почавши від ХІ до ХVIII віку И. Прижова, 1869 // Правда. 1869. Ч. 36 С. 301301; Ч.37 С. 308310; Ч. 38. С. 317318; Ч. 39. С. 324327; Ч. 40. С. 333335; Ч. 41. С. 341343; Ч. 42. С. 348351; Ч. 43. С. 355358; Ч. 44. С. 356367. Підпис: Пе­ре­ложив Н.Вахнянин.
34.Вахнянин А. Материяли до Політики Русинів від часу так званої нової ери” // Руслан. 1908. Ч. 175 С. 12; Ч. 176. С. 1; Ч. 177. С. 23; Ч. 178. С. 2; Ч. 179. С. 12; Ч. 180. С. 12; Ч. 183. С. 1; Ч. 184. С. 12; Ч. 185. С. 1; Ч. 186. С. 12; Ч. 187. С. 12; Ч. 188. С. 1; Ч. 189. С. 1; Ч. 190. С. 12; Ч. 191 С.12; Ч. 192. С. 12; Ч. 193. С. 12; Ч. 194. С. 1; Ч. 195. С. 1; Ч. 196. С. 12; Ч. 197. С. 12; Ч. 198. С.12; Ч. 199. С. 2; Ч. 200. С. 2.
35.Вахнянин А. О докторі Франциску Скорині и его литературной діятельности. Львов: Накладом автора, 1879. ХХІІ с.
36.Вахнянин А. Олег Святославич. Исторична трагедія Корнила Устияновича // Ді­ло. 1885. Ч. 126. С. 1; Ч. 127. С. 23. Підпис: Н. В.
37.Вахнянин А. Олеся”. Опера П. Бажанського // Діло. 1883. Ч. 124. С. 1. Підпис: Н. Вахнянинъ.
38.Вахнянин А. Оповіданя і гуморески. Львів: Накладом Л. Лопатинського, 1902. 202с.
39.Вахнянин А. Причинки до істориї рускої справи в Галичині в літах 18481870. Львів: Накладом Л. Лопатинського, 1901. 98с.
40.Вахнянин А. Про кургани на Литві і Западній Руси / Представив коротко після Конст. Гр. Тишкевича Н. Вахнянин // Правда. 1869. № 23. С. 1822; Ч. 4. С. 2831; Ч. 5. С. 3839; Ч. 6. С. 4548; Ч. 8. С. 7071; Ч. 10. С. 8990; Ч. 12. С. 109110.
41.[Вахнянин А.] Наука, штука і література. [Різдвяна ніч” М.Лисенка. Рецензія на виставу] // Діло. 1890. Ч. 273. С. 2 Підпис: Н. В.
42.Вахнянин А. Реформа львівського руського народного театру // Зоря. 1892. Ч. 24. С. 476477. Підпис: В.Н.
43.Вахнянин А. [Рецензія на Учебник початкових відомостей...” І. Кипріяна] // Діло. 1885. Ч. 16. С. 4. Підпис: Н. В.
44.Вахнянин А. [Рецензія на Малий катехиз музики” В. Матюка] // Діло. 1886. Ч. 49. С. 4. Підпис: Н.В.
45.Вахнянин А. Руска справа в роках 18911894. Львів: Накладом К. Беднарсько­го, 1895. 94с.
46.Вахнянин А. Руський театр у Львові // Зоря. 1881. Ч. 20. С. 244; Ч. 21. С. 255: Ч. 22. С. 272.
47.Вахнянин А. Скандинавщина в давній Руси. Написав Омелян Партицький [ре­цен­зія] // Зоря. 1887. Ч. 19. С. 324.
48.Вахнянин А. Спомини з житя (посмертне виданя) / Зладив К.Студинський. Львів: Накладом видавця, 1908. 138с.
49.Вахнянин А. Федькович яко політик і педагог // Руслан. 1897. Ч.171 С.12; Ч. 172. С. 1; Ч. 173. С. 1.
50.Вахнянин А. Федько Острожскій” Драмат д-ра Ом. Огоновського [рецензія на твір і його постановку] // Зоря. 1882. Ч. 20. С. 317319.
51.Вечер в „Народном Домі”// Слово. 1873. Ч.133. 20.11 (2.12). С.4
52.Вечер в память Тараса // Основа. 1871. Ч.47-20. С.185-186.
53.Вечерниці в память Тараса // Мета. 1865. Ч.3 від 15.03. С.79 88.
54.Возняк М. Історія української літератури: У двох книгах. 2-ге вид., випр. Кн.2. Львів: Світ, 1994. 560 с.
55.Волинський Й. Дмитро Бортнянський і Західна Україна // Українське музико­знав­с­тво: Науковометодичний міжвідомчий щорічник / Упоряд., та вст. ст. О. Шре­єр-Ткаченко. Редкол.: І. Ляшенко (голова), М.Гордійчук (заступник) та ін. Вип. 6. К.: Музична Україна, 1971. С. 185200. Академія Наук УРСР, Міністерс­т­во освіти УРСР.
56. Горак Я. Анатоль Вахнянин і Наукове товариство імені Т.Шевченка // Дзвін. 1999. № 34. С. 146148.
57.Горак Я. Анатоль Вахнянин і фольклор // Народознавчі зошити. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. № 1. С. 102107.
58.Горак Я. Анатоль Вахнянин як дослідник духовної музики // Musica Galiciana . Т. VI / Ред. О. Зелінський; Редкол: С.Павлишин, А.Терещенко та ін. Львів, 2001. С. 157164. Міністерство культури і мистецтв України. Львівська державна му­зич­на академія ім. М. Лисенка. Серія: Наукові збірки ЛДМА ім. М.Лисенка. Вип. 5.
59.Горак Я. Взаємини між Миколою Лисенком та Анатолем Вахнянином (до історії контактів М.Лисенка з галичанами) // Київське музикознавство: збірка статей. Випуск 10 / Редкол.: Котляревський І. (голова), Грица С., Зільберман Ю. та ін. - Київ, 2003. С. 24-35.
60.Горак Я. Діяльність Анатоля Вахнянина у становленні українського театру в Га­ли­чи­ні // Теоретичні та практичні питання культурології. Вип.5. Мелітополь, 2001