Андрейко Оксана Іванівна. Теорія та методика формування виконавської культури скрипаля у вищих мистецьких навчальних закладах

Краткое описание

Андрейко Оксана Іванівна. Теорія та методика формування виконавської культури скрипаля у вищих мистецьких навчальних закладах.- Дис. д-ра пед. наук: 13.00.02, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К., 2014.- 462 с.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.Драгоманова
На правах рукопису

АНДРЕЙКО ОКСАНА ІВАНІВНА

УДК 378.016: 787.071.2

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СКРИПАЛЯ У ВИЩИХ МИСТЕЦЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

13.00.02 – «Теорія та методика музичного навчання»
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Науковий консультант
ПАДАЛКА ГАЛИНА МИКИТІВНА
доктор педагогічних наук,
професор кафедри фортепіанного
виконавства та художньої культури

КИЇВ – 2014
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СКРИПАЛЯ 19
1.1. Аксіологічний аналіз теорії та методики навчання гри
на скрипці 19
1.2. Культурологічні основи музичного виконавства як різновиду художньо-образної творчості 45
1.3. Філософсько-психологічний аспект мистецького розвитку виконавця 68
1.4. Виконавська культура скрипаля: сутність, структура, критерії сформованості 108
Висновки до першого розділу 133

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ
ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СКРИПАЛЯ 137
2.1. Педагогічна сутність мистецько-персоналізованого підходу
до виконавської культури скрипаля 137
2.2. Принципи формування виконавської культури скрипаля 164
2.3. Художньо-персоналізована творчість скрипаля як акмевиявлення виконавської культури 188
2.4. Становлення художньо-виконавської техніки скрипаля
у контексті формування виконавської культури скрипаля 218
Висновки до другого розділу 237

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА СИСТЕМА
ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СКРИПАЛЯ 242
3.1. Педагогічні умови виконавсько-творчого становлення
скрипаля у навчальному процесі 242
3.2. Методика забезпечення формування виконавських умінь
скрипаля 255
3.2.1. Мотиваційно-пізнавальний методичний комплекс 256
3.2.2. Аналітико-аксіологічний методичний комплекс 264
3.2.3. Креативно-проективний методичний комплекс 268
3.2.4. Комунікативно-артистичний методичний комплекс 278
3.3. Інтегральна методика формування художньо-персоналізованої виконавської творчості. Оптимальні форми навчання і
виконавської практики скрипалів 300
Висновки до третього розділу 316

РОЗДІЛ 4. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СКРИПАЛЯ 319
4.1. Стан сформованості виконавської культури скрипаля у вищих навчальних мистецьких закладах. Визначення рівнів її сформованості 319
4.2. Умови проведення і організація дослідно-експериментальної
роботи 356
4.3. Хід проведення експерименту. Характеристика етапів
формування виконавської культури скрипаля 364
4.4. Аналіз результатів проведення формувального експерименту 399
Висновки до четвертого розділу 412

ВИСНОВКИ 415

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 423

ДОДАТКИ 449

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У реалізації завдань гуманістичної трансформації мистецько-освітньої парадигми у вищих навчальних закладах важлива роль належить створенню теоретико-практичної бази формування фахової культури майбутніх митців. Фахово-культурний процес охоплює всі види засвоєння професійних знань: поінформованість, обізнаність, освіченість, компетентність, майстерність. Пріоритетним напрямком даного процесу виступає формування не лише висококваліфікованого спеціаліста, а фахово-культурного митця, що означає становлення професіоналізму на ґрунті креативного, ціннісно-рефлексивного потенціалу особистості, що потребує розробки стратегії і тактики становлення фахової діяльності на вершинному, акмеологічному рівні виконавської культури.
У працях, які досліджують проблеми музичної педагогіки вищої школи (Е.Абдуллін, О.Апраксіна, Л.Арчажникова, Н.Гуральник, О.Олексюк, В.Муцмахер, Г.Падалка, Л.Рапацька, О.Рудницька, В.Стеценко, Г.Ципін, О.Щолокова), в тій чи іншій мірі вказується на необхідність вдосконалення виконавських умінь музиканта, розуміння суті музичного навчання на ґрунті аналізу суміжних з музичною педагогікою наук. Однак, вивчення літератури з досліджуваної проблеми виявляє, що формування виконавської культури музиканта в її системному теоретико-методичному аспекті ще не стало предметом спеціального дослідження.
У традиційних методиках формування виконавської діяльності скрипаля (В.Григор’єв, О.Блок, Л.Ауер, Б.Струве, А.Ямпольський) наголошується, що даний процес формування здійснюється на ґрунті двох генеральних тенденцій. Змістом першої з них є спрямування методичної думки на формування технічної майстерності фахівця, і тим самим акцент на надбанні досконалих технічних умінь та навичок (І.Войку, Е.Камілларов, К.Флеш). Сутність другої тенденції пов’язана з пошуком методів досягнення правдивої автентичної виконавської інтерпретації змісту музичного твору, тобто у даному випадку акцент переноситься із технічних на формування художніх умінь майбутнього інструменталіста (Г.Коган, О.Шульпяков, Ю.Янкелевич). У залежності від того, яка тенденція домінує у навчанні, визначається стиль викладача, формується його педагогічна культура. Однак, у глибині цих двох тенденцій криється особистість самого учня, якій притаманний свій індивідуально-пізнавальний комплекс, індивідуально-психологічні якості, і яка розкривається або гине в залежності від того, наскільки педагог пізнав той особливий ґрунт, який сприяє її досконалому фаховому розвитку. Таким чином, ядром, яке б інтегрувало дві наведені тенденції, має бути наукове обґрунтування впливу особливостей особистості майбутнього митця на формування його професіоналізму і, на цих засадах, розробки системної методики, яка б могла орієнтувати навчання майбутнього музиканта на досягнення вершинних рівнів виконавської діяльності, формувати його особистісну виконавську культуру.
Аналізуючи здобутки сучасної інструментальної, зокрема скрипкової методики (М.Берлянчик, Е.Камілларов, О.Станко), констатуємо той факт, що здебільшого ця галузь виконавства акцентує свою увагу на розвитку вузькоспеціалізованої технічної бази скрипаля та формуванні художніх умінь відтворення змісту музичного твору без опори на дослідженні задіяності особистісних чинників (конструктів) у музично-виконавському процесі. Це, у свою чергу, впливає на виявлення індивідуально-неповторних, персонально-особистісних властивостей скрипаля у його фаховій діяльності й в перспективі позбавляє становлення його як своєрідної виконавської особистості, від якої залежить рівень (розвитку) творення виконавської культури майбутнього митця. Традиційно у скрипковій методиці поняття виконавської культури пов’язується з виконавською майстерністю як одним з її базових комплексів, що сприяє входженню музиканта в культуру, створену попередніми поколіннями скрипалів у минулому і теперішньому, спрямовану в майбутнє (М.Берлянчик). Дослідження феномену культури скрипаля на принципах взаємозалежності, взаємозв’язку між рівнями розвитку його особистісної та фахової культури не знайшло належного теоретико-методичного обґрунтування у процесі формування інструментального виконавського мистецтва.
На сучасному етапі розвитку мистецької педагогіки вищі мистецькі навчальні заклади – музичні академії, інститути мистецтв орієнтовані на впровадження інноваційних методичних систем спеціалізовано-фахового навчання. Водночас, у практиці навчання гри на скрипці у вищих мистецьких навчальних закладах зафіксовано низку невідповідностей, усунення яких потребує теоретичного обґрунтування. Таким чином, необхідним є розв’язання суперечностей між:
- потребами розробки концептуальних засад цілісного, системного формування виконавської культури скрипаля і недостатньою їх дослідженістю в теорії музичного навчання;
- потребами модернізації теорії та методики навчання гри на скрипці та домінуванням у цій галузі традиційних, декларативно-догматичних методик музичного навчання;
- потребами забезпечення культурологічної спрямованості навчання скрипалів та недостатнім методичним забезпеченням цього складного динамічного процесу.
Необхідність розв’язання означених суперечностей, об’єктивна потреба й вагоме значення знаходження шляхів досконалого, вершинного розвитку виконавської культури скрипаля, що адекватні освітньо-трансформаційним вимогам сучасного музичного навчання, недостатня теоретична й практична розробленість проблеми в контексті визначення інноваційних підходів до модернізації навчального музично-виконавського процесу зумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження «Теорія та методика формування виконавської культури скрипаля у вищих мистецьких навчальних закладах».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація входить до плану наукових досліджень кафедри теорії та методики музичної освіти, хорового співу і диригування Інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова і складає частину наукового напряму «Теорія та технологія виховання і навчання в системі освіти. Проблема: Музична освіта, виховання та творчий розвиток учнів загальноосвітніх навчальних закладів: теорія, історія, методика».
Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 8 від 01 березня 2010 року) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 3 від 27 квітня 2010 року).
Мета дослідження полягає у розробці теоретико-педагогічних засад та експериментальній перевірці методичної системи формування виконавської культури майбутнього скрипаля.
Об’єктом дослідження є процес навчання гри на скрипці у вищих мистецьких навчальних закладах.
Предметом дослідження є теоретичні засади і методичні підходи формування виконавської культури скрипаля.
Концепція дослідження.
В основу концепції покладено фундаментальну ідею, згідно з якою формування виконавської культури скрипаля базується на засадах взаємозв’язку, взаємозумовленості та взаємозалежності між розвитком його особистісних властивостей та фахових умінь. Виходячи з цього, у дослідженні виконавська культура скрипаля трактується як особистісне інтегративно-динамічне утворення, що виражає його здатність до пізнавальної, оцінно-інтерпретаційної, творчої і комунікативної діяльності в галузі скрипкового мистецтва, охоплюючи системну сукупність індивідуально-особистісних властивостей та художньо-перетворювальних і технологічних умінь, спрямованих на організацію індивідуалізованого і, разом з цим, соціально обґрунтованого тлумачення художніх образів, їх трансляцію у суспільному середовищі. Виконавська культура досягається виконавцем-музикантом через самопізнання та самовдосконалення за допомогою рефлексивно-аксіологічних та креативно-регулятивних дій як основи розвитку творчо-особистісного виконавського досвіду майбутнього скрипаля.
У зв’язку з цим, як теоретико-методичне підґрунтя для ефективного формування виконавської культури скрипаля, ми висуваємо інноваційний підхід, що отримав назву мистецько-персоналізованого підходу. Сутність означеного підходу складає сукупність науково-педагогічних уявлень щодо необхідності спонукання студентів до фахового самоусвідомлення і творчого самовираження на основі педагогічного забезпечення інтеграції індивідуально-духовної, соціальної та художньо-технологічної складових навчального процесу, як основи їх мистецького самотворення. Мистецько-персоналізований підхід активізує процеси інтеріоризації («вростання») об’єктивних взаємовідношень (композитор-твір-виконавець) в інтрасуб’єктивні психічні властивості виконавця і на цьому ґрунті сприяє створенню якісно нових індивідуальних виконавських характеристик особистості скрипаля, що спонукають його до мистецького самотворення.
Механізмом розвитку виконавської культури скрипаля є поглиблене, творчо-усвідомлене пізнання духовного багатства мистецтва, а також усвідомлення особливостей індивідуальних рис особистості (персональних диспозицій) виконавця, що надає творчо-персоналізованого, суб’єктивно-лабільного характеру формування виконавської діяльності, в поєднанні з креативно-аксіологічним дискурсом змістової атрибутики стилю музичного твору.
Такий взаємозв’язок традиційного, як виявлення змістовно-стильових ознак музичного твору, та інноваційного, як персоналізовано-особистісного їх розуміння виконавцем, у феномені культури забезпечує її неперервність, діалогічність, значущість, своєрідність та творчість. Звідси випливає, як наслідок, необхідність розгляду виконавської культури у взаємозумовленості, взаєморозвитку особистісної та фахової культури скрипаля.
Отже, змістом формування виконавської культури стає інтеграція процесів осягнення художнього змісту музичного твору та втілення індивідуально-персоналізованих особливостей виконавця через оцінно-регулятивні механізми, спрямовані на досягнення досконалої, мистецької виконавської інтерпретації. Така модель формування виконавської культури ґрунтується на актуалізації особистісно значущого (суб’єктивно-творчого), динамічного відтворення виконавцем змісту музичного твору, а не пасивно-інтерферентного входження виконавця у музичну культуру, що демонструє його безособистісне ставлення до здобутків, надбаних попередніми та сучасними митцями шляхом копіювання, імітації виконавських шедеврів.
Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на тому, що формування виконавської культури скрипаля у вищих навчальних закладах мистецької освіти може бути забезпечене, якщо зміст навчання гри на скрипці буде зорієнтовано на формування персоналізованої виконавської особистості студента. Загальна гіпотеза конкретизована в низці часткових, що випливають з припущень про те, що формування виконавської культури студентів буде ефективним:
1) якщо буде опосередковуватись завданнями культуротворчого розвитку скрипалів, естетичної детермінації та художньо-творчої індивідуалізації навчання, а також комунікативно-артистичним спрямуванням виконавської підготовки;
2) за створення і дотримання таких педагогічних умов, які б передбачали забезпечення теоретико-практичної синхронізації навчального процесу, актуалізації перспективно-творчих рис і максимальне розширення досвіду студентів у спілкуванні зі слухацькою аудиторією;
3) за впровадження форм, методів і прийомів навчання, зорієнтованих на спонукання студентів до постійного фахового самоусвідомлення та самовдосконалення, на розвиток їх оцінно-аналітичних якостей, формування здатності до пошуку оригінальних виконавсько-творчих проектів і довільного керування увагою у процесі концертної діяльності;
4) за уведення у навчальний музично-виконавський процес поетапного навчання, при якому у студентів послідовно буде розвиватись здатність до самооцінювання, творчого самовираження і концертної самопрезентації на тлі глибокого і всебічного осягнення мистецтва.
Відповідно до мети й висунутої гіпотези поставлені такі завдання дослідження:
1. Проаналізувати стан дослідженості проблеми формування виконавської культури музиканта у науково-методичній літературі.
2. Визначити сутність і структуру виконавської культури скрипаля.
3. Розробити та обґрунтувати концептуальні засади формування виконавської культури скрипаля.
4. Встановити критерії, показники сформованості виконавської культури скрипаля.
5. З’ясувати загальний стан та рівні сформованості виконавської культури сучасних випускників-скрипалів у вищих мистецьких навчальних закладах.
6. Розробити й експериментально перевірити організаційно-методичну систему навчання, спрямовану на формування виконавської культури скрипаля.
7. Забезпечити процес неперервного контролю й оцінювання результатів сформованості виконавської культури студентів-скрипалів в процесі навчання у вищих навчальних закладах мистецької освіти.
Методологічну основу дослідження становлять положення гуманістичного, аксіологічного, акмеологічного, психолого-мистецтво-знавчого, індивідуально-особистісного, індивідуального-диференційованого, діяльнісного, компетентнісного, культурологічного, креативного підходів.
Провідними є концептуальні положення філософії персоналізму (П.Боун, Р.Флюемінг, Е.Муньє, Ж.Лакруа), теорії розвитку особистості (Г.Костюк, А.Петровський), згідно з якими особистість та її духовні цінності є неповторною, творчою суб’єктивністю, якій притаманні процеси: інтеріоризації (внутрішня зосередженість на цінності духовного виміру, власна «Я-концепція»), екстеріоризації (самовтілення у власній діяльності), трансценденції (виявлення внутрішнього принципу особистісного буття, що впливає на характер діяльності особистості та визначає перебіг рефлексивних, аксіологічних, креативно-регулятивних і операційно-виражальних процесів музично-виконавської діяльності), а також ідеї концепції інтонаційно-фабульної форми музичного твору за В.Медушевським, концептуальні положення провідих методик навчання гри на скрипці (М.Берлянчик, О.Блок, Л.Раабен, Ю.Янкелевич).
Теоретичну основу дослідження складають творчо-спрямовуючі ідеї філософії, психології, педагогіки художнього навчання (В.Жадько, Г.Мєднікова), ідеї мистецтвознавства та культурознавства щодо пізнання та розкриття творчої особистості (Н.Гузій, О.Отич, С.Сисоєва), становлення творчої особистості майбутнього музиканта-виконавця в процесі інтерпретації музичного твору (М.Берлянчик, Н.Корихалова, В.Москаленко), філософські та психологічні теорії особистості та персоналізму (А.Бандура, П.Боун, Р.Флюемінг, Е.Муньє, Г.Костюк. А.Петровський), ідеї креативної акмеології (А.Деркач, А.Козир), ідеї педагогіки культури щодо необхідності забезпечення вільного розвитку й самовиявлення су’бєктів педагогічного процесу (Є.Бондаревська, І.Зязюн), концептуальні положення педагогіки мистецької освіти (В.Орлов, О.Олексюк, О.Рудницька, Г.Падалка, Д.Юник), аксіологічні засади формування особистості (В.Рибалка), ідеї теорії музичних універсалій у розвитку форми музичного твору, закономірностей та засобів художньої дії музики (О.Бодіна, В.Медушевський), основні положення музичної психології (Б.Теплов), основні закономірності історичного розвитку формування виконавського інструментального мистецтва (Б.Благовіщенський, Н.Гуральник, Б.Струве, В.Стеценко) визначення сутності та методики впливу на розвиток самоусвідомленої, творчо-регулятивної виконавської особистості скрипаля (В.Григор’єв, Е. Камілларов, І.Назаров Ф.Штейнгаузен).
Методи дослідження. Для досягнення мети, вирішення завдань і перевірки гіпотези дослідження використовувалися загальнонаукові методи, що взаємодоповнювали один одного та забезпечували можливість комплексного пізнання об’єкта й предмета дослідження:
- теоретичні: науковий аналіз основних категорій дослідження; вивчення та критичний аналіз філософської, психологічної, педагогічної й мистецтвознавчої літератури з проблеми дослідження; аналіз, порівняння, аналогія, узагальнення, синтез теоретичного матеріалу з метою визначення авторського дослідницького підходу до розв’язання досліджуваної проблеми;
- інтерпретаційно-теоретичні: аналіз, синтез, індукція, дедукція, екстраполяція – для вивчення літературних джерел, практичного досвіду формування виконавської діяльності музикантів у вищому навчальному закладі та визначення сучасних підходів до вирішення проблем виконавської культури скрипаля;
- емпіричні: діагностичні (бесіди, анкетування, тестування, плебісцити (опитування)) на етапі проведення констатувального експерименту та в процесі узагальнення отриманих результатів під час навчання; обсерваційні (спостереження за навчальним процесом під час констатувального й формувального експерименту); експериментальні (педагогічний експеримент);
- методи математичної статистики (на етапі узагальнення отриманих у процесі експерименту результатів і визначення їх вірогідності).
Організація дослідження. Дослідження здійснювалось протягом 2005-2013 років і охоплювало три етапи науково-педагогічного пошуку.
І етап (2005-2008 рр.) – опрацювання філософської, культурологічної, психолого-педагогічної й мистецтвознавчої літератури, змісту нормативних програм, навчальних планів підготовки фахівців музичного мистецтва; вивчення та аналіз сучасних підходів у вирішенні обраної проблеми; розробка методологічних орієнтирів і концептуальних засад дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду забезпечення процесів навчання у вищих мистецьких навчальних закладах, формулювання робочої гіпотези, визначення завдань, теоретичне обґрунтування методики та вибір методів дослідження.
ІІ етап (2008-2010 рр.) – пошук та обґрунтування педагогічних заходів ефективного забезпечення формування виконавської культури скрипаля, формулювання принципових підходів до підготовки виконавців скрипалів; розробка авторської програми спецкурсу «Теоретико-методичні основи та технологія формування виконавської культури скрипаля». Проведення констатувального експерименту, узагальнення його результатів, що довело необхідність і своєчасність подальшого дослідження обраної проблеми в галузі музичної педагогіки.
ІІІ етап (2010-2013 рр.) – експериментальна перевірка ефективності розроблених концептуальних засад та методичного забезпечення розвитку виконавської культури скрипаля; проведення проміжних зрізів у контрольних та експериментальних групах; систематизація та узагальнення результатів; формулювання висновків дослідження, оформлення матеріалів дисертації.
Дослідно-експериментальна робота здійснювалась у Львівській національній музичній академії ім.М.В.Лисенка, у Національному педагогічному університеті ім.М.П.Драгоманова, Бердянському державному педагогічному університеті, Сумському державному педагогічному університеті ім.А.С.Макаренка і охопила 295 студентів. Експеримент передбачав перевірку створеної концепції формування виконавської культури скрипаля у вищих мистецьких навчальних закладах.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:
- визначено сутність і структуру виконавської культури скрипаля, а також критерії, показники і рівні її сформованості;
- здійснено нове вирішення проблеми формування виконавської культури скрипаля шляхом розробки і теоретичного обґрунтування мистецько-персоналізованого підходу, в основу якого покладено ідею щодо необхідності формування у студентів персональних диспозицій до виконавської діяльності, пріоритетності опори на індивідуально-неповторні якості особистості у творенні нею своєрідного і оригінального виконавського стилю;
- доведено, що розроблені та теоретично обґрунтовані принципи в їх системному поєднанні є провідними у формуванні виконавської культури скрипаля, такими, що забезпечують акумулювання та розвиток неповторності виконавської особистості музиканта-новатора;
- розроблено інноваційну організаційно-методичну систему формування виконавської культури скрипаля, що передбачає: активізацію процесів інтеріоризації інтерсуб’єктивних зв’язків між виконавцем і твором, виконавцем і композитором, виконавцем і слухачем шляхом активізації процесів самовираження майбутніх фахівців у інтерпретації музики на тлі глибоко пізнання ними об’єктивної сутності художніх образів; забезпечення педагогічних умов, впровадження інноваційних методичних комплексів, оновлених форм, етапів навчання студентів та індивідуалізовано-фахового моніторингу, спрямованих на досягнення вершинних рівнів (акмерівнів) виконавської культури скрипаля;
уточнено:
- поняття «мистецька культура», «виконавська культура», «музично-виконавський стиль»;
- сутність та підходи до класифікації світових скрипкових шкіл;
- сутність та структуру особистості як суб’єкта творення фахової культури;
удосконалено: методичні засади навчання гри на скрипці у вищих мистецьких навчальних закладах; теоретичні і практичні підходи до художньої інтерпретації музики, до формування виконавської діяльності музиканта;
подальшого розвитку дістали: особистісно орієнтований, культурологічний, акмеологічний, аксіологічний підходи щодо формування фахової культури студентів вищих мистецьких навчальних закладів.
На захист виносяться такі теоретичні положення:
1. Формування виконавської культури ґрунтується на персоналізації навчання, яка передбачає максимально можливе врахування індивідуальних особливостей, здібностей, неповторної своєрідності і можливостей художнього світобачення і виконавського розвитку студентів-скрипалів.
2. На відміну від традиційної методики навчання гри на скрипці, що переважно зосереджує увагу на розвитку виконавсько-технічних умінь фахівця, пріоритетним у формуванні виконавської культури скрипаля є забезпечення взаємозв’язку, взаємозалежності і взаємозумовленості між розвитком особистісних якостей музиканта і оволодіння ним виконавсько-фаховими уміннями.
3. Методична система формування виконавської культури має орієнтуватися на досягнення студентами акмерівнів оволодіння виконавським мистецтвом, формування у них прагнення до виконавського самотворення і самоудосконалення на всіх етапах навчання.
4. Особливого значення у формуванні виконавської культури набуває розширене впровадження різноманітних форм музичного спілкування студентів зі слухачами на тлі забезпечення оптимального балансу між індивідуально-духовною, художньо-технологічною та соціально-комунікативною складовими навчального процесу та акцентуації установки студентів до творчого самовираження в мистецтві.
5. Вагомим чинником формування виконавської культури виступає впровадження індивідуально-фахового моніторингу навчальних досягнень, неодмінною складовою якого є рефлексивне оцінювання студентами власного виконавського потенціалу.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження, полягає в тому, що теорія та методика формування виконавської культури скрипаля пройшли експериментальну апробацію і знайшли своє відбиття у монографії «Виконавська культура скрипаля: теорія та методика формування», в методичних рекомендаціях з основ формування виконавської культури скрипаля у вищих мистецьких навчальних закладах, навчальній програмі зі спецкурсу «Теоретико-методичні засади та технології формування виконавської культури скрипаля», що використано у навчальному процесі у вищих мистецьких навчальних закладах музичного та музично-педагогічного профілю, а також може слугувати основою розробки програм, методичних рекомендацій з формування виконавської культури скрипаля.
Запропонована в роботі педагогічна модель розширює методичний апарат дослідження у процесі фахової підготовки майбутніх скрипалів. Матеріали проведеного дослідження можуть бути підґрунтям для оновлення змісту навчальних курсів вищих мистецьких навчальних закладів, для внесення корективів до планів і програм з підготовки майбутніх виконавців-скрипалів та використовуватися викладачами вищих мистецьких навчальних закладів під час проведення індивідуальних, практичних та лекційних занять.
Запропонована в роботі педагогічна модель розширює методичний апарат дослідження у процесі фахової підготовки майбутніх скрипалів. Положення дисертації можна використовувати у роботі у вищих мистецьких навчальних закладах.
Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Львівської національної музичної академії імені М.В.Лисенка (довідка № 696 від 20.09.2013р), Сумського держаного педагогічного університету імені А.С.Макаренка (довідка № 750 від 14.05.2013), Бердянського державного педагогічного університету (довідка №58-08/2119 від 13.06.2013), Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (довідка № 0710/1505 від 17.06 2013).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертації обговорювалися на: Міжнародній науково-практичній конференції VІ мистецько-педагогічні читання пам’яті професора О.П.Рудницької (Київ, 2010); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології», присвяченій 85-річчю доктора педагогічних наук, професора, академіка С.Я.Дем’янчука (Рівне, 2010); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Гуманістичні орієнтири мистецької освіти» (Київ, 2011); Першій Міжнародній науково-практичній конференції присвяченій 70-літтю Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернат імені Соломії Крушельницької «Здобутки та перспективи спеціальної музичної середньої освіти в Україні: минуле-сучасне-майбутнє» (Львів, 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «Інноваційний потенціал професійної підготовки майбутніх фахівців мистецької освіти» (Бердянськ, 2013); Международной научно-практической конференции «Современные методы и технологии музыкального образования (Москва, 2012); Международной научно-практической конференции. «Методология и методы музыкального образования» (Москва, 2013); The international research and practice conference «Science, Technology and Higher Education». Vol. II.(Westwood, Canada 2012); ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Музична освіта України: проблеми теорії, методики, практики» (Дрогобич, 2011); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Виконавська майстерність музикантів-інструменталістів: історія, теорія та методика формування» (Київ, 2012).
Вірогідність і аргументованість результатів дослідження забезпечується методологічним і теоретичним обґрунтуванням його вихідних позицій; використання комплексу взаємопов’язаних методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження; пролонгованою дослідно-експериментальною роботою (2006-2013); результатами кількісної та якісної експериментальної перевірки розроблених методичних рекомендацій; позитивними наслідками впровадження у навчальний процес інститутів мистецтв, педагогічних університетів та музичних академій розробленого навчально-методичного комплексу.
Кандидатська дисертація «Методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста» захищена 12 січня 2005 року. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використовувалися.
Публікації. Основні наукові результати висвітлюються у 40 одноосібних науково-методичних працях, з них 21 статті у фахових наукових виданнях з педагогіки, 4 статті у міжнародних виданнях, а також у монографії (17,44 ум.др.арк), методичних рекомендаціях для студентів та магістрів музичних академій та інститутів мистецтв педагогічних університетів, у збірниках матеріалів наукових конференцій. Загальний доробок автора становить близько 40 друк.арк.
Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, переліку використаних джерел (310 найменувань, з них 31 іноземними мовами), додатків. Загальний обсяг тексту дисертації 462 сторінки, з них 412 сторінок основного тексту. Робота містить 17 таблиць, 5 рисунків, що разом з додатками становить 25 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретико-методологічне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми формування виконавської культури скрипаля. Вперше у теорії і методиці музичного навчання формування виконавської культури скрипаля досліджено як цілісну педагогічну систему в контексті багаторівневої освіти.
Аналіз здобутків сучасної педагогічної думки, зокрема методики навчання гри на скрипці, призводить до висновку, що традиційно поняття виконавської культури пов’язується насамперед з виконавською майстерністю як одним з її базових компонентів, який свідчить про високу якість відтворення авторського тексту, про досконалість його інтерпретаційного прочитання. Увага науковців і практиків в цій галузі виконавської підготовки здебільшого фокусується на формуванні здатності студентів до відтворення образного змісту музичного твору та розвитку вузькоспеціалізованої технічної бази без опори на дослідження ролі особистісних чинників у музично-виконавському процесі. Це, у свою чергу, впливає на виявлення орієнтирів змісту і процесу становлення майбутнього митця як своєрідної виконавської особистості. Дослідження проблеми формування виконавської культури митця, зокрема скрипаля, на принципах взаємозв’язку, взаємовпливу, взаємозалежності між розвитком його особистісних якостей та фахових умінь до цих пір не знайшло належного теоретико-методичного обґрунтування у науковій літературі.
На основі системного аналізу феномену культури як багатоаспектного, багаторівневого та складного явища визначено сутність виконавської культури скрипаля. У дослідженні виконавська культура скрипаля трактується як особистісне інтегративно-динамічне утворення, що виражає здатність до пізнавальної, оцінно-інтерпретаційної, творчої і комунікативної діяльності в галузі скрипкового мистецтва, охоплюючи системну сукупність індивідуально-особистісних властивостей та художньо-перетворювальних й технологічних умінь, спрямованих на організацію індивідуалізованого і ,разом з тим, соціально обґрунтованого тлумачення художніх образів, їх трансляцію у суспільному середовищі.
Структура виконавської культури скрипаля включає мотиваційно-орієнтаційний компонент, що передбачає наявність особистісно-значущих мотивів щодо досягнення досконалості у виконавській діяльності; пізнавально-рефлексивний компонент, який визначає способи інтелектуально-емоційного осягнення процесу і результату виконавської діяльності скрипаля, усвідомлення та диференціації його персональних диспозицій щодо виконуваної музики, їх впливу на перебіг її інтерпретування; аксіологічно-програмувальний компонент, що виявляє здатність скрипаля до моделювання виконавської діяльності на ґрунті оцінювання художнього змісту музики, власних інтерпретаційних можливостей і домінантних особистісних вартостей; креативно-регулятивний компонент, який характеризує здатність скрипаля до досягнення свободи у інтерпретаційній творчості через вільне володіння індивідуальними механізмами трансформації художньо-технічних умінь; експресивно-комунікативний компонент, що репрезентує спроможність скрипаля до музично-артистичного спілкування зі слухацькою аудиторією, його здатність донести до слухачів зміст музичного твору засобами скрипкової техніки, зберегти творче самопочуття в умовах прилюдної діяльності.
Відповідно до компонентної структури досліджуваного феномену визначено критерії сформованості виконавської культури скрипаля. Перша група критеріїв (особистісно-фахової орієнтації) включає: міру спрямованості на постійне виконавське самовдосконалення; міру визначеності потреби до пізнання музичного мистецтва і особистісного самовиявлення у виконавстві; ступінь сформованості потреби до адекватного усвідомлення власних виконавсько-фахових можливостей. Друга група критеріїв (пізнавально-компетентнісна) включає: міру обізнаності в історії, теорії музичного мистецтва та стилях скрипкового виконавського мистецтва; міру обізнаності в музичній літературі, зокрема в скрипковому репертуарі; міру обізнаності в теорії та методиці навчання гри на скрипці. Третя група критеріїв (оцінно-регулятивна) включає міру здатності до адекватного оцінювання художньої цінності творів скрипкового мистецтва; міру здатності до аксіологічного аналізу чинників власної виконавської діяльності (художньої уяви, образного мислення, комунікативно-артистичних умінь, виконавської техніки тощо); міру здатності до адекватного оцінювання індивідуальних виконавських стилів. Четверта група критеріїв (креативно-операційна) включає: міру здатності до творчого втілення авторських задумів у виконанні музичного твору; міру здатності до творчого самовираження у виконанні музичних творів для скрипки; міру здатності до виконавського новаторства (до створення оригінальних трактовок музичних творів скрипкового репертуару). П’ята група критеріїв (комунікативно-виражальна) включає: міру здатності до артистичного піднесення музики в умовах прилюдного виступу; міру здатності до збереження творчого самочуття в процесі концертного виконавства; міру здатності до самокорекції виконання під час публічного виступу.
В ході проведення констатувального експерименту, що складався з виконавсько-діагностичного, типологічно-діагностичного та артистично-діагностичного етапів, з’ясувалось, що рівень сформованості виконавської культури випускників-скрипалів загалом не достатньо відповідає потребам майбутньої виконавсько-концертної діяльності, виявляючись зокрема у таких недоліках, як недостатність особистісного самовиявлення у виконавстві, відсутність прагнення до виконавського новаторства, стихійність вибору виконавських засобів виразності в процесі створення інтерпретації художніх образів, обмежена здатність до творчого самовираження у прилюдній діяльності.
На ґрунті даних констатувального експерименту було визначено чотири рівні сформованості виконавської культури майбутніх музикантів: низький, достатній, високий, досконалий, які відрізняються ступенем особистісно-фахової зорієнтованості, мистецькою компетентністю, здатністю до оцінювання художньої творчості, до креативних дій, успішністю сценічно-виконавської діяльності.
В результаті дослідження розроблено інноваційний підхід до формування виконавської культури скрипаля, що отримав назву мистецько-персоналізованого, дія якого сягає забезпечення інтеграції індивідуально-духовної, соціальної та художньо-технологічної складових навчального процесу як основи мистецького становлення скрипаля і спрямована на активізацію процесів інтеріоризації («вростання») об’єктивних взаємовідношень (композитор-твір-виконавець) в інтрасуб’єктивні психічні властивості виконавця, що зумовлює розвиток якісно нових індивідуальних виконавських характеристик особистості скрипаля, спонукаючи його до естетично-творчої самореалізації.
Визначено принципи формування виконавської культури скрипаля: культуротворчого розвитку виконавської особистості скрипаля, що передбачає надання пріоритетного значення становленню художньої особистості скрипаля у контексті суспільно-історичного розвитку музично-виконавського мистецтва; естетичної детермінації навчання, що передбачає послідовне спрямування виконавської підготовки на розвиток естетичних почуттів, смаків, ідеалів студентів та їх відтворення в інтерпретації музики; художньо-творчої індивідуалізації навчального процесу, що визначає необхідність цілеспрямованого збереження та поглиблення індивідуально-особистісних диспозицій скрипаля у його виконавському становленні; інтегративності, що забезпечує єдність розвитку особистісних якостей та виконавських умінь скрипаля у навчальному процесі; гармонізації традиційного та інноваційного у змісті музично-виконавського навчання, що спрямовує навчальний процес на цілісне охоплення музичної спадщини та сучасної музичної культури; взаємозумовленості художнього і виконавсько-технічного розвитку, який орієнтує навчання скрипаля на послідовне опанування здатності до змістовно-значущої інтерпретації у єдності з її технічно-досконалим втіленням; комунікативно-артистичного спрямування виконавської підготовки скрипаля, що скеровує навчальний процес на формування у скрипалів здатності впливати, поглиблювати, трансформувати (духовно розкривати та образно збагачувати) особистість слухача через уміння певним чином моделювати інтерпретацію музичного твору.
У дослідженні розроблено й апробовано організаційно-методичну систему формування виконавської культури скрипаля, яка включає взаємозалежну цілісність мети, педагогічних умов, методів, прийомів та оптимальних форм навчання студентів гри на скрипці, визначення послідовності етапів перебігу навчального процесу та індивідуально-фахового моніторингу їх навчальних досягнень, зорієнтованих на персоналізацію виконавської діяльності студентів в контексті осягнення ними художнього багатства всесвітньої культури.
У процесі дослідження доведено, що ефективність формування виконавської культури скрипаля можлива за створення та дотримання таких педагогічних умов: спонукання студентів до самостійного осягнення виконавського мистецтва та до художнього самопізнання в контексті фахової діяльності; забезпечення творчо-діалогової взаємодії між викладачем та студентом; оптимальне збалансування теоретично-пізнавальної і практично-виконавської діяльності студента; актуалізації перспективно-творчих рис навчального досвіду студентів; розширеного залучення студентів до прилюдної (публічної) виконавської діяльності.
У результаті дослідження розроблено чотири методичні комплекси розвитку виконавської культури скрипаля. Мотиваційно-пізнавальний методичний комплекс має на меті формування стійкої мотивації студентів до систематичного і послідовного мистецького розвитку, до фахового самовдосконалення. Означений комплекс складається з диференційно-мотиваційних та виконавсько-когнітивних блоків методів. Аналітико-аксіологічний методичний комплекс спрямований на моделювання оцінно-аналітичної фахової діяльності скрипаля і містить блок методів оцінно-порівняльного осягнення творів мистецтва та блок методів аналізу системи професійно-виконавських цінностей студента. Креативно-проективний методичний комплекс орієнтує на формування у студентів нової виконавсько-творчої установки «Я-виконавець-творець», що спонукає їх до пошуку оригінальних підходів у трактовці музики. Даний методичний комплекс складається з блоку креативних та проективних методів. Перший має на меті формування здатності до творення виконавської новизни в процесі інтерпретації музичного твору, другий спрямовано на випереджальне проектування фахових якостей скрипалів. Комунікативно-артистичний методичний комплекс має на меті розвиток у студентів здатності до успішного спілкування зі слухацькою аудиторією у процесі виступу, до забезпечення виконавсько-творчої самореалізації і охоплює блоки методів регуляції, сугестивно-медитативні методи та методи професійної релаксації.
Визначено етапи формування виконавської культури скрипаля. Адаптаційно-настановчий етап спрямовано на формування у студентів умінь особистісно-фахового аналізу своїх виконавських можливостей (усвідомлення реальної концепції «Я-виконавець») у зіставленні з уявленнями щодо еталонних якостей скрипаля-виконавця. Другий етап – орієнтаційно-аналітичний пов’язано з розвитком здатності майбутніх спеціалістів до зіставлення власних виконавських намірів та можливостей із авторсько-змістовими координатами розучуваних творів (порівняння концепцій «Я-виконавець» і «Я-композитор»), тобто, здійснюється аналіз суб’єктів виконавської взаємодії (виконавець-твір). Третій етап – творчо-трансформуючий – присвячується визначенню і реалізації програми корекції, модифікації, трансформації виконавських досягнень відповідно до визначеної виконавської проект-концепції скрипаля; активізації становлення персоналізовано-виконавського стилю студентів шляхом стимулювання їх до самовираження у виконавському мистецтві,спонукання до системно-перетворювальної концертно-виконавської діяльності. Четвертий етап, корективно-прогностичний, спрямовується на наповнення виконавського тезаурусу студентів-скрипалів новими ціннісно-значущими музичними образами, збагачення їх духовної сфери, розширення сфери інтелектуально-емоційних переживань мистецтва і на цій основі розвитку здатності до пошуку оригінальних художньо-технічних засобів інтерпретації музики. Метою даного етапу є формування виконавця-митця, який не тільки відтворює, а й творить на рівні з композитором, виступає як співавтор музичного твору.
У процесі дослідження наведено основні форми навчання, що мають використовуватись у формуванні виконавської культури скрипалів, які охоплюють два блоки.
Блок індивідуальних форм навчання спрямовується на індивідуалізоване опанування студентами мистецтвом гри на скрипці і включає: індивідуальні заняття викладача зі студентом; індивідуальні заняття студента зі студентом в присутності викладача; індивідуальну самостійну робота студента над музичним матеріалом.
Блок колективних форм навчання спрямовано на створення умов для відшліфування виконавської майстерності студентів у процесі діяльності «на людях» і включає: заняття викладача зі студентом в присутності студентів класу; заняття студента зі студентом в присутності викладача та студентів класу.
Індивідуальні та колективні форми навчання за змістом роботи поділяються на: поточні заняття, репетиційно-передконцертні заняття, концертні виступи-заняття (концертно-виконавська практика), пост концертні аналітичні заняття (мистецько-аналітична практика).
У процесі дослідження розроблено індивідуалізовано-фаховий моніторинг результативності формування виконавської культури скрипаля, який визначається нами як модернізований засіб вимірювання якості інструментально-виконавського навчання у вищих мистецьких навчальних закладах студентів. Розроблений моніторинг функціонує на засадах мистецько-персоналізованого підходу і має свідчити про стабільність запропонованої організаційно-методичної системи з одночасним розгортанням пошуку нових альтернатив.
Розроблений моніторинг спрямовано на збирання та узагальнення інформації щодо актуалізації внутрішнього потенціалу студентів в контексті інноваційних ідей особистісного й фахового (художньо-технічного) потенціалу студентів за відповідними показниками з метою своєчасного виявлення основних проблем у формуванні виконавської культури скрипаля та вироблення відповідної методичної програми щодо підвищення ефективності розвитку означеного феномену у вищих мистецьких навчальних закладах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамян В.І. Театральна педагогіка. – К.: Лібра, 1996. – 224 с.
2. Абдуллин Э.Б., Николаева Е.В. Музыкально-педагогические технологии учителя музыки : учебное пособие / Э.Б.Абдуллин, Е.В.Николаева. – М.: Прометей, 2005. – 232с.
3. Абульханова-Славская К.А. Психология и сознание личности (проблемы методологии, теории и исследования реальной личности) / К.А. Абульханова-Славская. – М.-Воронеж: Арк,1999. – 224с.
4. Алексеев А. Д. Методика обучения игре на фортепиано. – М.: Музыка, 1971. – 214с.
5. Андрейко О.І. Аксіологічний аспект формування індивідуального виконавського стилю музиканта / О.І. Андрейко // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова, вип. 17 (27). – Київ, 2012. – С.3-6.
6. Андрейко О.І. Виконавська майстерність інструменталіста в контексті інноваційних підходів до формування музично-виконавської культури скрипаля / О.І.Андрейко // Наукові записки. Серія педагогічні та історичні науки, № 104. – Київ, видавництво НПУ ім..М.П.Драгоманова, 2012. – С.11-17.
7. Андрейко О.І. Виконавська традиція у контексті інтерпретації змісту музичного твору / О.І.Андрейко // Педагогіка і психологія професійної освіти. – Львів, 2009. – № 2. – С.206-214.
8. Андрейко О.І. Виконавська культура скрипаля у контексті модернізації мистецької освіти / О.І.Андрейко // Наукові записки. Серія педагогічні та історичні науки. – Київ: вид-во імені М.П.Драгоманова, 2010. – № 90. – С. 3-11.
9. Андрейко О.І. Інноваційні методи формування виконавської майстерності музиканта-інструменталіста / О.І.Андрейко // Теоретичні та практичні питання культурології. Вип.ХХІV.Ч.ІІ. Мелітопольський державний педагогічний університет. – Мелітополь 2007. – С.57-61.
10. Андрейко О.І. Концептуальні засади формування виконавської культури музиканта в контексті педагогічної творчості / О.І.Андрейко // Науковий часопис національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Серія 16. Творча особистість вчителя: проблеми теорії і практики. Випуск 18 (28). – Київ, 2012. – С.56-59.
11. Андрейко О.І. Методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста: дис. … канд.пед.наук : 13.00.02 / Андрейко Оксана Іванівна. – К., 2004. – 185 с.