АНСАМБЛЕВО-ВИКОНАВСЬКА ТВОРЧІСТЬ БАНДУРИСТА: МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ ТА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ
імені І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

На правах рукопису

МАНДЗЮК Любов Сергіївна

УДК 785.1:787.6

АНСАМБЛЕВО-ВИКОНАВСЬКА ТВОРЧІСТЬ БАНДУРИСТА: МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ ТА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Гребенюк Наталія Євгеніївна,
доктор мистецтвознавства, професор

Харків 2006

ЗМІСТ

ВСТУП...3
РОЗДІЛ 1. Історичні передумови виникнення ансамблево-
виконавської творчості бандуристів
1.1 . Мистецтвознавчі та культурологічні передумови виникнення ансамблевого виконавства на бандурі...12
1.2 . Стабілізація інструменту бандура як основа ансамблевої бандурної творчості.......42
1.3 . Ствердження академічної бандурної освіти як наслідок та умова розвитку професійного ансамблевого виконавства бандуристів61
РОЗДІЛ 2. Складові формування творчої особистості в класі ансамблю бандуристів
2.1. Психолого-педагогічний аспект формування особистості бандуриста-виконавця..78
2.2. Фізіологічний аспект як технологічний чинник реалізації творчого потенціалу моноансамблю бандуриста....103
2.3. Комплексність підготовки професійного бандуриста: концертний виконавець, педагог, диригент.......142

ВИСНОВКИ..179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.185

ВСТУП

Одним з головних напрямків державної культурної політики в галузі виховання нового покоління є прилучення останнього до національних духовних цінностей, опанування ним культурних традицій, зокрема бандурних, з метою збереження особистого потенціалу цього виду народного мистецтва, нації, соціуму, формування творчо дієздатних професіоналів. Становлення наукового ставлення до народного бандурного мистецтва як частини фундаменту національної культури, застосування етнологічного підходу в системі загальної та професійної освіти, сфері культури стимулюють вторинні форми його побутування (ансамблеві), відповідно компенсуючи збереження первинних (сольне народне та академічне бандурне виконавство). Звернення до першоджерел як становлення, так і сучасного професійного розвитку ансамблевого бандурного виконавства сприяє духовному відродженню свідомого визначення українством свого місця у світовій народномистецькій царині як на макро- (нація, народ, субкультурні спільноти), так і на мікрорівні (окрема людина як суб’єкт соціокультурної діяльності).
Інтерес до саме народних джерел творчості диктується загально світовими проблемами збереження та реставрації унікальних надбань, які, уніфікуючись своєрідністю тембрів, жанрів, стилів, манер, створюють єдину різнобарвну мистецьку царину. Багатовікова історія світового музичного виконавства це історія напрямків, шкіл і методів, невід’ємною складовою частиною яких є еволюція осмислення на кожному інструменті (чи вокалі) виконавської специфіки.
Дослідження процесів розвитку саме ансамблевих його форм у контексті поступу національного мистецтва минулого століття вимагає інноваційного комплексного міжпредметного підходу до розв’язання заявленої проблеми, методологічно коректного поєднання широкого мистецтвознавчого аналізу та психологічного погляду на багатовекторність формування творчої особистості сучасного бандуриста в рамках академічної професійної освіти. Ансамблеве бандурне виконавство потребує об’ємного розгляду з позиції: 1) першооснови існування кобзарської традиції (вокально-інструментальної та інструментальної); 2) основної форми збереження та розвитку цього виду мистецтва в радянський період; 3) засобу формування інтелектуально-художнього аспекту творчої особистості бандуриста в рамках академічної професійної освіти.
Унікальність бандурного виконавського мистецтва взагалі, а колективного зокрема, піднявшись до небачених допоки вершин популярності серед різних верств населення на початку ХХ-го століття, через ряд безвідповідальних ідеологічних та дилетантсько-культурологічних чинників була майже знищеною у своїй первозданній манері. У той же час, дякуючи зрослому бажанню мас опанувати азами гри на бандурі й об’єднуватися для колективного музикування, постала проблема виховання відповідних професійних педагогічних кадрів.
Умови інформаційного розмаїття сьогодення примушують до трансформації та активізації творчих пошуків для презентації бандури. Знання ж найголовніших компонентів формування, існування та розвитку бандурного мистецтва, що визначається складним комплексом соціальних і специфічно-національних умов, загальним культурним контекстом епохи визначає перспективи, тенденції його сучасного побутування без втрати найвагоміших, притаманних лише йому національно-мистецьких цінностей.
Огляд сучасного стану бандурного виконавства як вельми оригінального, самобутнього пласту українського музики дозволяє зробити висновок про визначну роль академічної професійної освіти у становленні цього різновиду мистецтва. Фактологічний матеріал свідчить, що саме діячі українського народно-інструментального виконавства, серед них і бандуристи як одні з перших (І.Кучугура-Кучеренко, Г.Хоткевич), відіграли провідну роль у її формуванні та становленні.
Ентропія інформаційного, пізнавального простору сучасної вищої академічної музичної бандурної освіти зросла настільки, що є непересічним завдання оптимізувати її з метою надолуження історично об’єктивно створених прогалин в історії виконавства та методики навчання, з одного боку; на засадах індивідуалізації пізнавальних та виконавських психолого-фізіологічних можливостей і фундаменталізації, істинності з точки зору оптимальної, об’єктивної наукової картини духовного культурно-ціннісного надбання, з іншого.
Аналіз досліджень та публікацій бандурно-методичного спрямування показує, що навіть при активному (особливо за останнє десятиліття) вивченні цієї галузі народного виконавства розробки проведені досить фрагментарно. Поміж актуальних проблем теперішнього осмислення історії народно-бандурного виконавства, як складової частини національного художнього мистецтва, першорядною є ліквідація дискретності у вивченні його безперервного історичного поступу самостійного естетичного явища, яке ще не стало об’єктом широких наукових досліджень спеціалістів і ще й досі ігнорується мистецтвознавцями (за невеликим виключенням).
У наукових працях виконавство на бандурі розглянуте переважно в історичному (А.Омельченко, О.Дубас, В.Дутчак), традиційному (К.Черемиський, В.Чуркіна), стилістично-жанровому (Н.Морозевич), академічно-виконавському (Н.Брояко). Вихідним принципом наукових розробок перших є культурно-історичних феномен кобзарства в цілому, другі вивчали ґенезу та розвиток традиційних форм українського співоцтва та його цехових об’єднань, останні займалися проблемами виконавства в його художніх та рухо-моторних аспектах. Особистий же практичний досвід автора як соліста, ансамбліста, диригента, педагога дозволили розглянути, так би мовити з середини, психолого-фізіологічну сутність творчої особистості бандуриста як результату цілеспрямованої роботи академічної школи по вихованню бандуриста-професіонала для високо художньої презентації цього своєрідного українського народного мистецтва відповідно до вимог сьогодення.
Завдання сучасної методології бандурного виконавства створити наукову базу для вдосконалення мистецької творчості бандуристів у її повній багатогранності: з одного боку виконавській, яка проявляється в специфіці моноансамблю, ансамблях малих форм, капелах та оркестрових групах; з іншого педагогічній та диригентській, які мають можливість формуватися та розвиватися, в свою чергу, саме на освоєнні та усвідомленні закономірностей ансамблевого бандурного виконавства у всіх формах його прояву.
Пошук можливостей вироблення науково обґрунтованих підходів до оптимізації професійного пізнавального простору в змісті й організації вищої бандурної освіти на шляхах формування професійно достатніх, інтелектуально та художньо вартісних спеціалістів, які відповідали би сучасним мистецьким вимогам у постіндустріальному суспільстві, є одним із завдань сьогодення. Застосування досягнень адекватності змісту та форм бандурного виконавства об’єктивній науковій картині світу, напрацювань у галузі даного виду народного мистецтва створюють умови для вироблення таких систем презентації, що відповідали б рівню розвитку особистості ХХІ століття.
Такі підходи ґрунтуються на розумінні ситуації, в якій знання, культурно-духовне надбання в системі пізнання, як результат індивідуальної та колективної обробки інформації, духовно-ціннісного досвіду, є одночасно і продуктом споживання, і продуктом виробництва інтелектуального й духовного. В умовах сучасного суспільства ускладнюється мистецька картина світу, адекватність сприйняття її особистістю, яка опинилася в стані невизначеності пізнавальних, ціннісних орієнтирів бандурного виконавства внаслідок швидких змін світоглядних, спрямованих на практичну діяльність пріоритетів. Тому, хвилі пізнавальної інформації визначають предметність, у межах якої і відбуваються процеси пізнання особистості себе, оточуючого світу, створення сучасного наукового погляду на новітні підстави розвитку народно-виконавського мистецтва та ідентифікації бандуристом своєї особистісної вартості та місця в цьому просторі.
Проблеми сьогодення в академічній бандурній освіті означають актуалізацію оптимального вибору особистісного освітнього шляху (бандурист-виконавець, бандурист-педагог, бандурист-диригент), темпу, ритму, стадійності, послідовності освітнього саморозвитку. Така індивідуалізація є характерним для бандуристів і, водночас, новітнім розумінням самовичерпності, самоцінності, унікальності особистісного підходу до оволодінням знаннями, духовно-ціннісним художньо-творчим досвідом. Полем розгортання такого напрямку якраз і стає науковий підхід до індивідуалізації нахилів, музичних вокальних чи рухо-моторних здібностей, вольових спроможностей, творчих потенцій особистості, в основі якої містяться нові інформаційні засоби, методи, форми культивування інтелекту, емоцій і творчої, суспільно значущої професійної діяльності. Таке культивування покладається на специфікацію психологічних, фізіологічних, емоційних інтелектуальних структур особистості, підсилену сучасними інформаційними можливостями, інтерактивними формами пізнання особистості.
Проблема полягає у вихованні професійного бандуриста. яке засновується на взаємопроникненні наук, на об’єднанні знань із різних галузей мистецтва. На підставі інтегративних джерел синтез знань у міру їх накопичення призводить до переходу збільшеної кількості інформації у нову якість, що сприятиме більш широким можливостям реалізації цих знань у різних формах художньо-творчої діяльності. А безперервне порівняння своєї поведінки, стимулів, намірів у пізнавальній сфері з наявною культурно-мистецькою ситуацією призводить як до розуміння цінності як індивіда на теренах народно-академічного бандурного мистецтва, так і необхідності дотримання визнаних характерних норм, цінностей, ідеалів традиційного та академічного спрямування для багатовекторної професійної творчої діяльності.
Метою дослідження є представлення бандурного ансамблевого виконавства в усіх його проявах як основи розвитку багатогранної творчої особистості професійного бандуриста та обґрунтування психолого-фізіологічних засад процесу виконавства, що сприятимуть оптимальній мистецькій діяльності, де ансамбль розглядається як мобільна форма збереження, існування та розвитку народного мистецтва.
Означена мета викликала необхідність вирішення наступних завдань:
· розкрити мистецтвознавчі та культурологічні передумови виникнення колективного виконавства на бандурі ;
· обґрунтувати ствердження академічної бандурної освіти як наслідку та умови розвитку професійного ансамблевого виконавства бандуристів;
· проаналізувати психолого-педагогічний аспект творчої особистості бандуриста;
· дослідити фізіологічний аспект творчого потенціалу моноансамблю бандуриста;
· окреслити комплексність підготовки професійного бандуриста як концертного виконавця, педагога, диригента.
Об’єктом дослідження виступає ансамблево-виконавська творчість бандуриста.
Предметом дослідження, відповідно до поставленої проблеми, є мистецтвознавчий та психолого-педагогічний аспект ансамблево-виконавської творчості бандуриста.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше здійснено комплексний аналіз ансамблевого виконавства на бандурі в усіх його різновидах (моноансамбль, малі форми, капели бандуристів, групи в оркестрі українських народних інструментів). Вперше дана психолого-фізіологічна оцінка координаційних функцій-дій бандуриста у вокально-інструментальному моноансамблі. Вперше ансамблеве виконавство (у всіх його різновидах) науково розглядається як першооснова для становлення та розвитку творчої особистості бандуриста у його професійній діяльності виконавця (соліста, ансамбліста сольного типу, учасника вокально-інструментального та інструментального колективу), педагога (який володіє вокальною, інструментальною, диригентською методиками), диригента (що володіє голосом, інструментом, предметно ознайомлений з основами педагогіки та мистецтвом і мисленням диригента-режисера).
Поряд з цим, у дослідженні набуло подальшого розвитку вивчення особистого внеску Г. Хоткевича як першозасновника та організатора ансамблевого виконавства на бандурі в усіх його формах, академічної школи гри на бандурі та створення методичної бази для цього.
Практичне значення одержаних результатів. Запропоноване дисертаційне дослідження вирішує певні завдання вдосконалення бандурного виконавства через розуміння його психолого-фізіологічного процесу та шляхи становлення творчої особистості професійного бандуриста в його багатовекторній діяльності, що визначає новизну та практичне значення роботи. Результати даного дослідження (методологічна база, фактологічний матеріал, аналітичні розділи, підсумкові узагальнення) будуть цінними у різних сферах музичної діяльності.
Основні розробки дослідження можуть бути впроваджені у навчальні курси з «Історії виконавства на бандурі», «Інструментознавства». Специфічні закономірності координації вокально-інструментальної виконавської діяльності, виведені у роботі, стануть у нагоді виконавцям та викладачам бандури усіх рівній академічної освіти («Методики виконавства на бандурі», «Спецінструмент», «Ансамбль», «Оркестровий клас»). Продуктивною у подальших наукових розробках щодо вивчення компонентів диригентських жестів може бути запропонована тотожність м’язових дій бандуриста виконавця та бандуриста-диригента («Методика диригування»).
Результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчальну практику Харківського державного університету мистецтв ім. І.П.Котляревського.
В процесі вивчення означеної теми вперше:
· На основі особистої практичної виконавської діяльності науково обґрунтований вплив психологічних чинників на фізіологію виконавського апарату бандуриста (вокальна та рухо-моторна складова);
· Виведений та систематизований причинно-наслідковий зв'язок освоєння основних кваліфікацій бандуриста у навчальному процесі вищої академічної школи (концертний виконавець, педагог, диригент), які формують творчу особистість професійного бандуриста.
Поряд з цим у дослідженні подальшого розвитку дістала систематизована фактологічна інформація становлення та ствердження ансамблевого виконавства на бандурі як основного аспекту: існування кобзарської традиції (вокально-інструментальний моноансамбль); збереження та розвитку цього виду мистецтва в радянський період (капели бандуристів); формування інтелектуально-художнього аспекту творчої особистості бандуриста в рамках академічної професійної освіти (ансамблі малої форми, капели, оркестрові групи).
Ґрунтовного подальшого вивчення потребує подана в дослідженні класифікація манер співу (народний, академічний, естрадний) у вокально-інструментальному виконавстві сьогодення, їх природа та адекватна презентація. Зазначені складові змінюються, до того ж особливо інтенсивно, в перехідний період розвитку суспільства, який знаменує не тільки вибір нової парадигми соціального розвитку, але й супроводжується радикальними перетвореннями у сфері культури і мистецтва, які не можуть не впливати на характер функціонування бандурного виконавства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри народних інструментів України Харківського державного університету мистецтв ім. І.П.Котляревського та у доповідях автора на науково-практичних конференціях, що проходили у Харківському державному університеті мистецтв ім. І.П.Котляревського («Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство» - грудень, 2001 р., «Традиція і національно-культурний поступ» - грудень, 2004 р.), Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського («Академічне народно-інструментальне мистецтво України ХХ-ХХІ століть» - березень, 2003 р., березень, 2005 р.), Одеській державній музичній академії ім. А.В.Нежданової («Схід-Захід: музичне мистецтво і культура» - квітень, 2004 р., квітень, 2005 р.), Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв («Кобзарство в контексті становлення української професійної музичної культури» - жовтень, 2005 р.).
Результати дисертації були теоретичною основою проведення автором майстер-класів для учнів шкіл, студентів та педагогів різних рівнів у містах: Кіровограді (лютий, 2006р.), Полтаві (квітень, 2006 р.), Херсоні (вересень, 2006 р.) та лекцій в курсах підвищення кваліфікації Харківського обласного навчально-методичного центру підвищення кваліфікації працівників культосвітніх закладів.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 6 статей у фахових наукових збірниках. Практична педагогічна та творча робота автора знайшла своє відображення також в опублікованих нотно-методичних виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів (шести підрозділів), загальних висновків, списку використаних джерел та окремої книги додатків. Загальний обсяг дисертації 194 сторінки, з них основний текст складає 184 сторінки. Список використаних джерел налічує 239 найменувань 10 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Бандурне ансамблеве виконавство у даному дослідженні розглянуте з позицій його мистецько-історичної значимості для розвитку оригінального самобутнього народного мистецтва бандуристів, а також як чинник становлення творчої особистості бандуриста у системі академічної освіти для багатосторонньої професійної діяльності з метою презентації та популяризації даного виду мистецтва у сьогоденні. Бандурне мистецтво вже не одне століття є виразником дум та прагнень українського народу. Поступовий розвиток виконавства, зміцнення за останні роки глибинних традицій цього унікального виду творчості дозволили поєднати високопрофесійні надбання академічної школи зі сучасними тенденціями української культури. Становлення свідомого бандуриста як носія українського національного духу потребує цілого комплексу знань з історії кобзарства та його ролі в становленні незалежної Української держави. Та отримання цих знань, з огляду на теперішнє інформативне середовище, яке повсякчас оточує нашу юнь, має починатися якнайраніше. Народна пісня, що пройшла вікову кристалізацію, завжди є і буде невичерпним джерелом пізнання світу. І бандуристи в першу чергу звертаються до цих глибин. Але сучасна дитина, спираючись на традиції, все ж не може відсторонюватися від загально мистецьких тенденцій, напрямків свого часу.
Показане ствердження ансамблевого бандурного виконавства, яке відбувалося як завдяки об'єктивній прогресивній ході українського національного мистецтва в цілому (музична, літературна, театральна творчість), так і дякуючи активній багатогранній діяльності Г.Хоткевича фундатора кобзарства. Діяльна національно свідома інтелігенція створила умови для розширення кола бандуристів за рахунок нетрадиційного в цьому аспекті соціального (а особливо фізичного) середовища шляхом забезпечення народних мас працями з основ оволодіння грою на бандурі(кобзі) та нотними вокально-інструментальними й інструментальними текстами. Поступово формувався тип концертного виконавця, який запозичивши школу від кобзаря, створював новий особистий репертуар на основі друкованих джерел. Але ще, навіть, у період «романтичного націоналізму» бандурне виконавство в широкій любительській масі починає втрачати природний кобзарсько-цеховий професіоналізм і поступово переходить на позиції делітантизму, (що стало однією з причин потреби в професійній освіті)Період масової популярності бандури, а відтак і колективного виконавства, всупереч ідеологічному нівелюванню традицій та філософії кобзарства спонукав суспільство та владні кола до розвитку бандури та введення її до академічної школи навчання. Ріст виконавської та художньої майстерності бандурних колективів, зокрема показових Київської та Полтавської кобзарських капел, вимагав відповідного інструментарію, що змусило колективи на довгі роки стати центрами вдосконалення та уніфікації бандур відповідно чернігівського та харківського типів.
Нажаль, після фундаментальних напрацювань Г.Хоткевича в області історії та методики бандурного виконавства створився науково-інформаційний вакуум у такого роду дослідженнях. За поодиноким виключенням розвиток теорії бандурного виконавства поновився лише з кінця минулого століття. Оскільки наукові роботи здебільшого стосувалися історичного аспекту даної галузі народно-виконавського мистецтва, то автор на основі особистої виконавської сольної та ансамблевої, а також майже двадцятирічної педагогічної практики здійснив аналіз психолого-фізіологічного аспекту технології створення симбіозу співогри у моноансамблі бандуриста-виконавця.
Зростання насиченості музично-інформаційного простору у наш час вимагає від бандуриста не лише реставрування та збереження традиційно-народних мистецьких традицій, а й спонукає до пошуків нових, адекватно органічних форм презентації свого мистецтва серед якнайширшого кола слухачів. Такі завдання тяжко вирішувати без ґрунтовних знань джерел створення художньо довершених музичних творів від моменту зародження ідеї до її звукової реалізації бандуристом-виконавцем. Тим паче, що співогра бандуриста вже є синтезом мистецтва співу і гри. Фізіологічні процеси поєднання навиків володіння голосом та інструментом для створення органічного суголосся можна вдосконалювати через цілу низку психологічних зусиль самого виконавця. Оскільки художня музична творчість неможлива без виникнення емоцій, нас цікавив вплив емоцій на фізіологічну сутність виконавського апарату бандуриста у вокально-інструментальному моноансамблі та диригуванні як у двох виконавських кваліфікаціях бандуриста у їх паралельному порівнянні. Викликаний емоціями плазматичний рух має перейти у зовнішній прояв, тому, виходячи з закону фізики про збереження енергії, виконавець, збуджуючи струну, голосові зв'язки, мусить повністю передати силу внутрішньої енергії для повного звільнення від цієї емоційної енергії, бо її накопичення призводить до скутості виконавського апарату. Проблема м'язової свободи розглядається і як здатність координувати силу фізичної напруги, тобто вміння в процесі виконавської діяльності напружувати та розслабляти м'язи у повній відповідності з характером озвучуваної музики.
Розгляд психолого-педагогічного аспекту творчої особистості бандуриста проводився через розуміння неповторності кожного студента як індивідуальності не тільки в анатомічному розумінні, але й у своїй психологічній першооснові, яка відіграє вирішальну роль у виконавській діяльності. При цьому завдання викладача постає у систематичному розвитку позитивних ознак темпераменту студента на основі розвитку його вольових рис. Доведено, що активізація вокально-виконавської діяльності бандуриста здійснюється не на основі його окремих психічних функцій, а завдяки цілісній установці, яка викликає комплексний процес усієї психофізіологічної системи бандуриста. Чим конкретніше самовизначиться бандурист у своїх прагненнях, тим очевиднішою виявляється його спрямованість на сприйняття світу, тим індивідуально своєріднішим і довершенішим стає його виконавський стиль. Для створення досконалого виконавського апарату в процесі творення цілісною художнього образу вивчається феномен озвучення у кількох аспектах: підсвідомому, раціональному та духовному. Проблема творчої особистості в контексті формування професійного бандуриста розглядається як механізм розвитку, як взаємодія, що веде до розвитку; а творчість людини - як одна з форм проявів цього механізму. Усі спеціальні кваліфікації бандуриста розглянуті нами у практичній інтелектуальній та фізіологічній єдності через вплив ансамблевості на розвиток бандуриста-професіонала для подальшої розмаїтої музичної діяльності: концертний виконавець - володіння основами інструментального, вокально-інструментального сольного (моноансамбль) та ансамблевого виконавства; педагог - освоєння методики інструментального, вокально-інструментального, ансамблевого виконавства та диригування; диригент - опанування основами хорового (однотипні хори, ансамблі сольного типу), оркестрового (народний, симфонічний оркестри) диригування на базі особистих практичних навиків вокально-інструментального виконавства та педагогічної майстерності. Таким чином, психологічні та музичні природні задатки на основі комплексних знань та вмінь, набутих у курсах навчального плану вищої академічної освіти, за умови активного ставлення з боку самої особистості можуть стати основою формування творчої особистості професійного бандуриста.
Ствердження академізму в професійній освіті бандуристів відбувалося, насамперед, завдяки всебічному розвитку ансамблевого виконавства на бандурі, яке увесь час спонукало до створення нових різноманітних художньо самодостатніх форм (тріо бандуристок - продукт академічної школи) як існування, так і презентації свого мистецтва. Ансамбль стає і об'єднуючим моментом у навчальному процесі як виконавського, так і загально музичного розвитку для всіх студентів. Завдяки йому здобуваються різноманітні навики виконавства, розширюється музичний світогляд, формується художній смак, звукова культура, розуміння стилю, форми та змісту виконуваного твору, виховується слуховий контроль, а свідоме осмислення суми цих знань звичайно ж розвиває інтелектуальне мислення. В ході дослідження ми показали взаємопроникаючу та взаємопов’язуючу роль ансамблю для підготовки та подальшої професійної діяльності бандуриста як виконавця, педагога, диригента. Отже:
•кожна кваліфікація професійного бандуриста, отримана в рамках вищої школи, самодостатня і може автономно використовуватися в процесі творчої професійної діяльності;
•оволодіння бандуристом знаннями та навиками кваліфікацій концертного виконавця, педагога, диригента взаємопов’язується і, в той же час, розвивають, поглиблюють знання і навики кожної кваліфікації окремо через ансамбль (моно, тріо, капела);
•оволодіння знаннями та навиками всіх кваліфікацій формує високопрофесійну творчу особистість бандуриста і надає реальні можливості для всебічної професійної реалізації творчого потенціалу бандуриста в умовах сьогодення.
Таким чином, спеціалізовані знання, якими за навчальним планом може оволодіти бандурист в рамках вищої академічної освіти та за умови активного ставлення до них з боку особистості, в повній мірі сприяють розвитку та формуванню професійних навичок для повноцінної творчої діяльності бандуриста як концертного виконавця, педагога, диригента, де об'єднуючим моментом розвитку як виконавських, так і загально музичного розвитку стають різні ансамблеві форми (моноансамбль, малі ансамблі, капела, оркестр).
3 точки зору розвитку вищої освіти в інформаційному суспільстві застосування культурно-ціннісної інформації пізнавального характеру розглядається як методологія реалізації наукового знання, його презентації, форма здійснення інтелектуального й емоційного розвитку особистості, її взаємовідносин із вищою освітою, які виражаються у сприйнятті поданого навчального матеріалу для становлення професійних вмінь та навичок самостійного творення у виконавській діяльності.
Такі підходи, разом із тим, вимагають достеменної розробки саме процесу наукової концентрації та подання інформації пізнавального характеру, яка стосується розвитку професійного бандурного мистецтва особливо минулого століття, а також самоорганізованої особистісної системи сприйняття та усвідомлення цього наукового знання, духовно-ціннісного досвіду.
Як відомо, майбутнє виростає з минулого. Наукова новизна перспектив народно-бандурного ансамблевого виконавського мистецтва залежить від осмислення його історичного шляху, визначає перспективи, тенденції її сучасного побутування.
Динамізм світових суспільно-соціальних та мистецько-культурних перетворень, створення сучасної наукової думки щодо бандури, визначення особистості в художньо-творчій діяльності ведуть до необхідності здійснення мети сучасної академічної бандурної освіти: розкриття творчого, суспільно-мистецько-креативного потенціалу особистості через реалізацію інформаційно-предметної реальності у вигляді наукового знання та ії художньо-творчої діяльності.
Динамізм світових суспільно-соціальних та культурно-мистецьких перетворень, створення сучасної наукової думки щодо бандури, визначення особистості в художньо-творчій діяльності призвели до необхідності здійснення мети сучасної академічної бандурної освіти: розкриття творчого, суспільно-мистецько-креативного потенціалу особистості через реалізацію інформаційно-предметної реальності у вигляді наукового знання та її художньо-творчої діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1

Абульханова-Славская К.А. Мысль в действии. М: Политиздат, 1968.-208 с.

2

Ананьев Б.Г. Психология чувственного познания.— М.; 1960. — 217 с.

3

Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания.— М.: Наука, 1977.— 380 с.

4

Анохин П. К. Эмоции // Большая медицинская энциклопедия. Т. 35.- М, 1964.- 339 с.

5

Анохин П.К. Узловые вопросы в изучении функционирования системы высшей нервной деятельности.-М.: Наука, 1980.- 198 с.

6

Арановский М. Г. Мышление, язык, семантика //Проблемы музыкального мышления: Сб. ст.- М.: Музыка, 1974.- 336 с.

7

Арнаудов М. Психология литературного творчества: Пер. с болт.- М.: Прогресс, 1970.-654 с.

8

Арчажникова Л. Г. Методика музыкального воспитания: Учебное пособие для студентов Ш—IV курсов вечерних и заочных отделений муз.—пед. Факультетов.-М.: МГЗПН, 1990.-219 с.

9

Арчажникова Л. Г. Теоретические основы профессионально—педагогической подготовки учителя музыки: Автореф. дис. д-ра пед. наук. - М., 1988.- 37 с.

10

Асафьев Б. В. Музыкальная форма как процесс. Кн. 1и 2.- Л.: Музыка, 1963.-367 с.

11

Бай Ю. Теоретические основы совершенствования внутренней структуры музыкально-игровых движений баяниста: Автореф. дис. канд. искусствоведения. - К., 1983.- 18 с.

12

Банин А. О некоторых акустических и музыкальных элементах хорового строя // Музыкальное иск-во и наука. Вып. 1.- М.: Музыка, 1970.- С. 39-52.

13

Барановский П. П. Звуковысотный анализ свободного мелодического строя.—К.: Изд. АН УССР, 1956.- 82 с.

14

Баренбойм Л. А. Музыкальная педагогика и исполнительство. - Л.: Музыка, 1974.-336с.

15

Баштан С. В. Методика роботи з ансамблем бандуристів.- К.: МузичнаУкраїна, 1984.-112с.

16

Баштан С.В. Кафедра народних інструментів НМАУ як осередок кобзарського академізму // Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інструментального мистецтва. - К., 1998. - С. 21-23.

17

Бердяев Н. А. Смысл творчества. Опыт оправдания человека.- М.: ACT, 2002.-679 с.

18

Берлиоз Г. Дирижер оркестра // Дирижерское исполнительство. Практика. История. Эстетика. - М.: Музыка, 1975. - С.68-87.

19

Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание.- М.: Прогресс, 1986. - 249 с.

20

Бехтерев В. М. Творчество с точки зрения рефлексологии.// Грузенберг. СО. Гений и творчество.-Л., 1924.-С 118-134.

21

Библер В. С Мышление как творчество.— М.: Политиздат, 1975.- 399 с.

22

Биховський Г. Від катарсису до твору мистецтва.// Psychoanalis and Culture.—N.-Y., 1955.-С. 21-24.

23

Білокопитов О. Викрити й розтрощити до кінця націоналізм на музичному фронті УРСР. // Рад. музика.- 1934.- № 1.- С 19-20.

24

Блейхер В. М., Бурлачук Л. Ф.Психологическая диагностика интеллекта и личности.— К.: Вища школа, 1978.— 142с.

25

Бодалев А. А. Психология о личности. - М.; 1988.- 257 с.

26

Бондарчук Е. И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций.- К.: МАУП, 2001.-166с.

27

Бортник Є. Домра в самодіяльному мистецтві радянської України. - X, 1974,- 57с.

28

Бортник Є. О. Струнний інструментарій Слобідської України в минулому і сучасному//Муз. Харківщина.-Х., 1990.-С.191-206.

29

Бочкарьов Л.Л. Социогенные потребности в структуре пригодности к музыкально-исполнительской деятельности. Проблемы формирования социогенных потребностей: Материалы 1-й Всесоюзной конференции. —Тбилиси, 1974.-320с.

30

Браудо И. Артикуляція. -Л.: Музгиз, 1961.- 198с.

31

Брояко Н. Б. Теоретичні аспекти виконавської техніки бандуриста.— Івано-Франківськ, 1997.- 318с.

32

Брушлинский А. В. Взаимосвязь процессуального и личностного аспектов мышления//Мышление.-М., 1982.-С. 18-32.

33

Булат Т. Концертна діяльність//Історія української музики. Т.2.- К.- 1989. - С.58-69.

34

Ваврик О. Кобзарські школи а Україні.-Тернопіль: Збруч, 2006.-221с.

35

Вейнгартнер Ф. О дирижировании // Дирижерское исполнительство. Практика. История. Эсгетика. -М.: Музыка, 1975. -С. 165-182.

36

Вертгеймер М. Продуктивное мышление: Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1987- 359 с.

37

Вертков К. К вопросу об украинской кобзе.// Проблемы музикального фольклора народов СРСР.-М., 1973.-С. 275-284.

38

Ветлугина В. Возраст и музыкальная восприимчивость.// Восприятие музыки: Сб. СГ.-М.: Музыка, 1980. -С. 229-242.

39

Возрастная и педагогическая психология: Тексты / Сост. и коммент. Шуаре Марта.-М., 1992.-268 с.

40

Вопросы психологии способностей.: Сб. ст.-М., 1973.-216 с.

41

Воріна Л. Кобзарське мистецтво.— Дніпропетровськ, 2004. — С. 5-20.

42

Восприятие музыки: Сб. ст./ Ред.-сост. В. Н. Максимов.—М.: Музыка, 1980.—256 с.

43

Выготский Л. С. Психология искусства.- М.: Педагогика, 1987.-341 с.

44

Гальперин П. Я. Формирование знаний и умений на основе поэтапного усвоения умственных действий: Сб. ст. - М., 1968.- 276с.

45

Гарбузов Н. А. Зонная природа звуковысотного слуха. - М.- Л.: Изд-во АН СССР, 1948.- 84 с.

46

Горюхина Н. Методика анализа национального стиля // Очерки по вопросам музыкального стиля и формы.-К.: МузичнаУкраїна, 1985.-С. 81-99.

47

Готлиб А.Д. Основы ансамблевой техники. - М.: Музыка, 1971.- 94с.

48

Гребенюк Н.Є. Вокально-виконавська творчість: психолого-педагогічний та мистецтвознавчий аспекти: Монографія. - К.: НМАУ ім. П.І. Чайковського, 1999.-269 с.

49

Грица С.Й. Народний професіоналізм // Фольклор у просторі та часі. -Тернопіль: СМП Астон, 2000. -С. 137-168.

50

Гройсман А. Л. Психология. Личность. Творчество. Регуляция состояний.—М., 1992.-267 с.

51

Грум-Гржимайло Т. Н. Об искусстве дирижера. М.: Знание, 1973.- 40с.

52

Губко А. Т. Параметр общительности - коммуникативности и тип нервной системы // Общение как предмет теоретических и прикладных исследований. Тезисы всесоюзного симпозиума. 29-31 марта 1973. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1973.- С. 200.

53

Гуменюк А.І. Українські народні музичні інструменти. - К.: Наукова думка, 1967.-243 с.

54

Давидов М. Основи формування виконавської майстерності баяніста. - К.: Муз. Україна, 1983.-70с.

55

Давидов М. Проблеми розвитку академічного народно-інструментального мистецтва в України. -К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1998.-349с.

56

Давидян Р. Квартетное искусство: проблемы исполнения и педагогики- М.: Музыка, 1984.-269 с.

57

Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения: опыт теоретического и экспериментального психологического исследования.- М.: Академия, 1989.- 283с.

58

Джемс В. Научные основы психологии. - СПб.: Электропечать, 1902. - 370 с.

59

Дмитриев Л.Б. Основы вокальной методики: Уч. пособие. —М.: Музыка, 1968.— 675 с.

60

Дмітрієв М. Кобзарі минулого й будущини.// Кобза й кобзарі. -Полтава, 1907. - С. 26-30.

61

Дружинин В. Н. Психодиагностика общих способностей. — М.: Академия, 1996. -216 с.

62

Дубас О. Бандурна освіта в Україні. Шляхи до професіоналізації// Бандура. - 1995.-№ 51-52.-C.23-27.

63

Дубас О.І. Становлення та розвиток кобзарських шкіл в Україні (XVII- перша половина XX століття): Автореф. дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.03. Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Т. Рильського. - К., 2002.-20 с.

64

Дутчак В. Гнат Хоткевич і бандурне мистецтво України / Українознавство: документи, матеріали, раритети. Івно-Франківськ: Плай, 1999. С.21-27.

65

Дутчак В. «Кобзарський підручник Зіновія Штокалка»: Теоретичне і практичне узагальнення//Бандура.-2000.-№ 71-72.-С. 21-23.

66

Дутчак В. Українська бандура: минуле і майбутнє // Музика. - 1993.-№4. -С. 20-21.

67

Дутчак В.Г. Аранжування для бандури. - Івано-Франківськ, 2001. -88с.

68

Дутчак В.Г. Конкурс бандуристів // Народна творчість та етнографія. - 1993. - №2.-С. 93-95.

69

Дутчак В.Г. Розвиток професійних засад бандурного мистецтва 1970-1990-х років. Творчість і виконавство: Автореф. дис. канд мистецтвознавства: 17.00.03. / Національна музична академія України ім. П. Чайковского. - К, 1996. -24 с.

70

Ємець В. Кобза та кобзарі.— препринт. вид. -К.: Муз. Україна, 1993.- 111 с: іл.

71

Жемчужников Л. Полтавщина /из записной книжки 1856 года/ //Основа.- 1961.-Кн.9.-.84с.

72

Жолдак Б. О. Музичні війни, або Талан Віктора Гуцала: Художньо-докум. Повість. - К.: Криниця, 2004.- 414 с.

73

Имханицкий М.И. Гнат Хоткевич как основатель профессионального академического исполнительства на народных инструментах в Украине // Традиція і національний поступ: Зб. наук. пр. — Харків, 2005. -С. 159—164.

74

Іванов П.Г. Оркестр українських народних інструментів.— К.: Муз. Україна, 1981.-111с.

75

Кабачок М. 3 незабутніх літ //Спогади. Статті. Світлини. - К.: УКСП Кобза, 1994.-104 с.

76

Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання. - К.: Вища шк., 1997. -303с.

77

Квитко Н.И. Комплексный подход к процессу первоначального обучения дирижированию // Обучение дирижированию и оркестровое исполнительство: Сб. тр. ГМПИ им. Гнесиных. - М., 1979. Вып.42. - С. 26-49.

78

Кирдан Б.П, Омельченко А.Ф. Народні співці-музиканти на Україні. -К.: Муз. Україна, 1980.- 183с.

79

Кирнарская Д.К. Музыкально-языковая способность как компонент музыкальной одаренности // Вопросы психологии. - 1989. -№2. - С.47-51

80

Кирнос Д.И. Индивидуальность и творческое мышление.— М., 1992. — 172с.

81

Ковалев А. Г. Психология личности. —М.: Просвещение, 1970. -391 с.

82

Коган Г. М. У врат мастерства: психологические предпосылки успешности планирования работы.—М., 1961.—115 с.

83

Козакова Г.О. Інформаційне забезпечення дистанційної освіти: зарубіжний і вітчизняний досвід: Моногр. - К.: ВЦ Просвіта, 2002.- 230с.

84

Козицький П. «За кобзу» // Всесвіт. - 1927.- №25.- С.12-14.

85

Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее самосознание.- М.: Политиздат, 1984. -336с.

86

Кон И. С. Социология личности. -М.: Политиздат, 1967. -383с.

87

Коссов Б. Б. Обобщенность содержания высшего образования как фактор его развития (личностно-развивающее образование) // Вопросы психологии. — 1995.-№6.-С.9-20.

88

Костенко В. Про музичну профосвіту // Культура і побут.-1926.-№14.-С6.

89

Кошиць О. Спогади. - К.: Рада, 1995. - 387 с.

90

Краснощеков В.И. Вопросы хороведения. - М.: Музика, 1969. - 300с.

91

Крутецкий В. А. Вопросы психологии спосібностей.— М.: Педагогика, 1973.- 216 с.

92

Кумицький С.Л. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2002. - 224 с

93

Лавров Ф.І. Кобзарі: нариси з історії кобзарства України. - К.: Мистецтво, 1980.-252с.

94

Лебединскиий М.С., Мясищев В.Н. Введение в медицинскую психологию.- Л.: Медицина, 1966.-222с.

95

Левитов Н.Д. Вопросы психологии характера.— М.: Уч.пед.изд., 1952. -380с.

96

Лейтес Н. С. Умственные способности и возраст. - М.: Педагогика, 1971. - 279с.

97

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Академия, 2004. — 346с.

98

Либерман Е. Творческая работа пианиста с авторским текстом.- М., 1988.- 351 с.

99

Линдсней П., Норманн Д. Переработка информации у человека. Введ. В психологию. - М: Мир, 1974. - 550с.

100

Лисенко М.В. Народні музичні інструменти на Україні. - К.: Мистецтво, 1955. -67с.

101

Листа уп. О.Лисенко. - К.: Мистецтво, 1964.- лист ч.317.

102

Лоуэн А. Физическая динамика структуры характера.: Пер. с англ.— М.: Компания ПАНИ, 1996.- 560с.

103

Лошков Ю.І. Творчість В.А.Комаренка і народно-інструментальне виконавство в Слобідській Україні: перша половина XX ст.: Автореф. дис. канд. мистецтвознавства. Харк. держ. акад. культури. -X., 2000. - 17с.

104

Лурия А. Р. Мозг человека и психические процессы.— М.: Из—во АН РСФСР, 1963.-479 с.

105

Лямцев П.П. Формирование человека как личности. Социально-философский аспект.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. - 119с.

106

Мазель Л. Проблемы классической гармонии. - М.: Музыка, 1972.- 616 с.

107

Малько НА. Воспоминания. Статьи. Письма. - Л.: Музыка, 1972. - 383 с.

108

Медушевский В.В. О закономерностях и средствах художественного воздействия.—М.: Музыка, 1976.—254с.

109

Медушевский В.В. Музыкальное мышление и логос жизни //Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты исследования: Сб.ст. — К.: Муз. Украина, 1989.-С.178.

110

Метнер Н.К. Повседневная работа пианиста и композитора. -М.: Музгиз, 1963. - 92с.

111

Мильштейн Я.И. Вопросы теории и истории исполнительства- М.: Сов. композитор, 1983. -264с.

112

Михеев Б. А. Акустические закономерности звукообразования на домре и их использование в работе над звукоизвлечением.— Харьков, 1990.— 37 с.

113

МішаловВ. Майстри бандур//Бандура. -2000.-№73-74.-С. 38-40.

114

Мішалов В. Проект програми Капели Бандуристів. Рукопис.

115

Морозевич Н.В. Бандурне мистецтво як культурне надбання сучасності: Автореф. дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.03. Одес.держ.муз.акад. ім. А.В. Нежданової. - Одеса, 2003. 16 с.

116

Морозов В. П. О роли вибрационного чувства в регулировании голосовой функции человека//Вест. ЛГУ.- 1960.-№3.-С 174-178.

117

Морозов В.П. Вокальный слух и голос.— М.—Л.: Музыка, 1965.- 85с.

118

Москаленко В.Г. Творческий аспект музыкальной интерпретации (К проблеме анализа): Исследование. -К.: Госконсерватория, 1994. - 157с.

119

Музыкальная энциклопедия: В 5-ти т.: Т.1.- М.: Сов.композитор, 1964.- 1070 с.

120

Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты, исследования. — К.: Муз Украина, 1989. -178 с.

121

Нейгауз Г. Размышления. Воспоминания. Дневники. Избра