АНТРОПОНІМІЯ НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ В ЇЇ ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКОВІ (НАДВЕЛИКОЛУЗЬКИЙ РЕГІОН)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ІЛЬЧЕНКО ІРИНА ІВАНІВНА

УДК 808.3 02 - 55

АНТРОПОНІМІЯ НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ В ЇЇ ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКОВІ
(НАДВЕЛИКОЛУЗЬКИЙ РЕГІОН)

10. 02. 01. українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
ЧАБАНЕНКО ВІКТОР АНТОНОВИЧ
доктор філологічних наук, професор

Запоріжжя - 2003

ЗМІСТ

ВСТУП...3
РОЗДІЛ 1 Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини як предмет лінгвістичного дослідженя 10
1.1. Теоретичні основи й джерела дослідження антропонімікону надвеликолузького регіону ...14
1.2. Історико-етнографічні відомості про надвеликолузький регіон у зв’язку з формуванням місцевого антропонімікону..20
Висновки до першого розділу....40
РОЗДІЛ 2 Семантико-структурні особливості прізвищ надвеликолузького регіону в діахронічному плані.. 42
2.1. Прізвища, утворені від особових власних імен .....42
2.2. Прізвища, утворені від етнічних і топонімічних назв ....76
2.3. Прізвища, утворені від назви постійного заняття .93
2.4. Прізвища, утворені за індивідуальними ознаками перших носіїв..111
2.5. Прізвища особливої структури та семантики....120
2.6. Полісемантичні прізвища ....131
2.7. Прізвища іншомовного походження...141
2. 7. 1 Прізвища тюркського походження ..144
2. 7. 2 Прізвища єврейського походження ..147
2. 7. 3 Прізвища польського походження....150
2. 7. 4 Прізвища індоарійського походження .153
Висновки до другого розділу...158
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..163
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..167
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ191
ДОДАТКИ ( ПРІЗВИЩЕВИЙ ПОКАЖЧИК ) ..193

ВСТУП

Власні імена людей, зокрема прізвища, їх неповторний фонетичний лад, розмаїття словотвірних моделей, співвіднесеність із реальною дійсністю ще раз переконливо доводять, що українська мова бере свій початок у глибокій праслов’янській давнині; прізвища як вагома частина словникового складу мови засвідчують, що вона (мова) постійно живилася народними говірками, а в окремих випадках збагачувалася чужомовними елементами.
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ Початок наукового вивчення української антропонімії цілком закономірно пов’язують із працями мовознавців II ої половини ХІХ поч. ХХ ст.: А. Степовича, М. Сумцова, В. Охримовича, І. Франка. Одначе ґрунтовне й системне дослідження української ономастики все ж припадає на 60 70-ті роки ХХ ст. і пов’язане з працями Л. Гумецької, присвяченими ономастиці ХІV ХV ст., Ю. Редька, що здійснив системний опис сучасної антропонімії України, П. Чучки, який ґрунтовно проаналізував у діахронічному аспекті антропонімію Закарпаття, І. Сухомлина, який аналогічним чином обстежив антропонімію Полтавщини. Високої оцінки заслуговують монографічні дослідження української історичної антропонімії, виконані М. Худашем, Р. Керстою, М. Демчук, М. Сенів, Р. Осташем.
Система прізвищ, акумулюючи в собі різноспектрову єдність внутрішньо - та позамовних чинників, є цінним джерелом для вивчення історичних процесів, які відбувалися у мовній структурі прізвищ; для визначення характерних словотвірних тенденцій у будові онімів як складових елементів лексичної системи; а також впливу чужомовних елементів на творення власних імен та взаємозалежності інтра й екстралінгвальних факторів у становленні засобів та способів ідентифікації особи. У цьому відношенні особливо вдячним матеріалом для дослідження є антропонімія тих чи інших історико-етнографічних регіонів. Одним із таких регіонів є надвеликолузький регіон, що входив колись до володінь козацького Запорожжя. Вивчення антропонімійної системи надвеликолузького регіону кінця ХVІ ХХ ст. дозволяє простежити живий ланцюг творення ідентифікаційних засобів особи і виявити стан антропонімійної народної системи до моменту і в момент її адміністративно юридичного нормування. Це важлива й актуальна проблема для сучасної української лексикології.
СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ Здавна відчувалася зацікавленість учених прізвищами жителів конкретних історико- етнографічних регіонів України. Монографічні дослідження, дисертаційні роботи, наукові статті, написані на сучасному та історичному ономастичному матеріалі, не тільки містять аргументовані висновки і варті спостереження, але й уводять у науковий обіг новий фактичний матеріал. Та все ж необхідно відзначити, що українська антропонімія за регіонами досліджена нерівномірно. Не однаковою мірою вивчені окремі типи антропонімів, їх територіальне поширення в різні історичні періоди. Комплексно досліджена антропонімійна система Закарпаття у докторській дисертації та інших працях П. Чучки, вивчалися прізвища Середньої Наддніпрянщини (І. Сухомлин), Бойківщини (Г. Бучко), Лемківщини кінця ХVІІ поч. ХІХ ст. (С. Панцьо), Буковинського Придністров’я (Л. Тарновецька), Верхньої Наддністрянщини (І. Фаріон), Гуцульщини (Б. Близнюк), Середнього Полісся (І. Козубенко), північного Степу (Т. Марталога). Прізвища надвеликолузького регіону як одного з історико-географічних теренів України не були ще предметом спеціального дослідження. Власне, відсутність такого ґрунтовного дослідження й визначає актуальність цієї роботи.
В ономастичній літературі термін прізвище” визначають як найменування, що переходить від покоління до покоління: від батька чи матері до сина й дочки, від чоловіка до дружини або навпаки. У минулі віки єдиних, введених державою норм ідентифікації особи не існувало, і в адміністративно-юридичній практиці для позначення людини використовували різноманітні мовні засоби. Вживались одночленні наймення, двочленні, тричленні й описові (Керста, 1984, 15).
Ми дотримуємося історико- юридичної концепції появи прізвищ як антропонімного класу в кінці ХVІІІ поч. ХІХ ст., коли в Україні було запроваджено кодифіковане право і відбулося офіційне, адміністративно- юридичне закріплення прізвищ за представниками нижчих чи середніх верств населення. Хоча особові назви шляхти мали ознаки прізвищ іноді вже у ХV ХVІ ст. (Худаш, 1977, 96), прізвищева система представників інших суспільних верств у цей час знаходилася лише в процесі формування ( їх особові найменування не можна вважати за прізвища в сучасному розумінні цього терміна). Як відзначає М.Л.Худаш, ще до кінця ХІХ ст. мали місце відхилення в ідентифікації осіб із низів суспільства навіть в урядових документах (там же, 97). Однак, як категорія лінгвістична, власне лексична, прізвища виникають і стабілізуються в суспільно-мовній практиці задовго до того, як запроваджується кодифікація відповідних звичаєвих правил користування особовими найменуваннями” (Жовтобрюх, 1969, 82). На думку ономастів, до кінця ХІІІ ст. основні моделі сучасних українських, російських, білоруських патронімів уже сформувалися. Більше того, визначилося коло тих основ, на базі яких протягом наступних століть утворювались патронімічні прізвища” (Чучка, 1984, 51 - 52), і вже в ХІV ХV ст. відбулася стабілізація словесних та формотворчих засобів творення особових назв різних морфологічних видів сучасних українських прізвищ на українському мовному ґрунті (Худаш, 1977, 86). Сучасні факти ставляться в центр уваги, а факти історії, давніх пам’яток використовуються головним чином для глибшого розуміння й аналізу теперішнього стану речей.
ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ Й ДЖЕРЕЛА ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ Об’єктом дисертації є прізвища Нижньої Наддніпрянщини надвеликолузького регіону. Джерелами дослідження є Реєстр низового війська 1581 року, Реєстр Війська Запорозького 1649 року, Архів Коша Нової Запорозької Січі (опис справ 1713 1776 рр.)”, Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів (1734 - 1775)”, роботи Д. І. Яворницького Історія запорозьких козаків” у 3-х т., Запорожье въ остаткахъ старины и преданіяхъ народа”, Вольності запорожских козаков”, праці Я. П. Новицького Материалы для исторіи запорожскихъ козаковъ” (Изъ Запорожскаго СЂчевого архива 1770 1771 гг.), Малорусскія исторические песни 1874 1903 гг.”, Исторія города Александровска 1770 1806 ”, твори А. Афанасьєва Чужбинського Поездка въ Южную Россію. Очерки Днепра” та А. Скальковського Історія Нової Січі або останнього коша Запорозького”, а також власні записи, зроблені в населених пунктах, розташованих у надвеликолузькому регіоні, протягом 1997 2002 рр.
Вибір об’єкта дослідження зумовлений багатством антропонімійного матеріалу, зафіксованого в Реєстрах та історико- етнографічних записах у період становлення офіційно-правової ідентифікації особи.
Для класифікації та систематизації величезного фактичного матеріалу ми брали до уваги антропонімікон надвеликолузького регіону, в який уходить 20 сіл, 3 міста, один хутір Запорізької області, 10 сіл і одне місто Дніпропетровської області та 4 села Херсонської області. Важливим фактором є те, що поряд із корінним населенням тут мешкало й мешкає багато представників інших народностей. Тому одним із важливих аспектів у вивчені антропонімії надвеликолузького регіону є дослідження іншомовного впливу на неї.
МЕТА І ЗАВДАННЯ Мета дисертації дослідити прізвища надвеликолузького регіону в їх історичному розвитку, починаючи зі становлення прізвищ як офіційного засобу ідентифікації людей, і закінчуючи сучасним станом антропонімікону цього регіону. Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань:
1) вивчити складання прізвищевої системи надвеликолузького регіону в діахронічному плані;
2) проаналізувати способи та засоби ідентифікації особи в досліджуваному регіоні;
3) визначити склад антропонімів, простежити становлення прізвищевого компонента, який збігається з мотивованими прізвиськами;
4) з’ясувати лексико-семантичну базу та моделі творення прізвищ з огляду на говіркове мовлення цього регіону, а також на іншомовні впливи;
5) охарактеризувати прізвища, антропооснову яких становить власне ім’я;
6) описати прізвища, твірними основами яких є апелятиви які відображають ономастичне багатство української мови.
Виконання поставлених завдань вимагало детального опрацювання різноманітних допоміжних джерел, передовсім лексикографічних.
МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ
Методологічна основа дослідження полягає в історичному принципі вивчення мовних явищ на всіх структурних рівнях у їх внутрішніх і зовнішніх взаємозалежностях та суперечностях, у зв’язках між індивідуальним та загальним, що особливо виразно фокусується в антропонімійній системі кожного народу.
Для вирішення сформульованих завдань у роботі застосовуємо як стрижневий описовий метод, а для розкриття генези окремих антропонімооснов використовуємо порівняльно-історичний метод,що дозволяє здійснити семантичний, словотвірно-формантний та етимологічний аналізи на належному рівні.
НОВИЗНА ДОСЛІДЖЕННЯ
У науковий обіг уведено й проаналізовано цілком новий антропонімійний фактичний матеріал із майже не досліджуваного раніше регіону.
Прізвищеві назви вивчаються на переломних щодо юридичного устабільнення антропонімійної системи історичних періодах, що дає можливість простежити основні тенденції становлення місцевої антропонімійної системи та структурно - функціонального навантаження самих прізвищ.
ТЕОРЕТИЧНЕ І ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ
Теоретичне осмислення здобутих антропонімійних матеріалів базувалося на положеннях сучасної української, російської та білоруської ономастики. Теоретичні висновки роботи доповнюють і уточнюють відомості про закономірності становлення української антропонімійної системи кінця ХVІ початку ХХІ ст. і можуть бути використані в узагальнюючих працях з історичної української антропонімії.
Практичне значення дисертації полягає у можливості використання нового фактичного матеріалу для укладання антропонімічних атласів та словників, вивчення курсів дериватології та історичної лексикології; розробка вузівських спецкурсів з ономастики.
Досліджений антропонімікон важливий і для історичної діалектології в фонетико- морфологічному й лексикологічному аспектах, а також для дослідження процесів міжмовних контактів.
Вивчення антропонімії кінця ХVІ початку ХХІ ст. забезпечує додаткову, а подекуди і незамінну інформацію для соціальної історії. Передусім це стосується прізвищевих назв, мотивуючі апелятиви яких відображають розвиток ремесел, наприклад, Балбер, Кравець, Соляник, Ткач, Чумак, Цегельник; соціальну структуру суспільства, на зразок Війт, Дука, Староста, Цар; етнічний склад населення - Волох, Бессараб, Мазур, Хорват та ін.
Незаперечне значення мають прізвищеві назви для етнографії, оскільки в них відображено побут і специфіку психічного складу народу. Показові в цьому плані характеристичні прізвища, що є виразними спостережливості, кмітливості та дотепності народу: Малюта, Палій, Святий, Шпетний.
АПРОБАЦІЯ РОБОТИ Матеріали й основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на республіканських та звітних наукових конференціях ЗДУ, зокрема на республіканській науковій конференції Соціолінгвістичні аспекти сучасної мовної дійсності в Північному Причорномор’ї” (Запоріжжя, 1992); V Регіональній науковій конференції Історико етнографічні дослідження Південної України” (Запоріжжя Новомосковськ, 1997); на 1-их Запорізьких читаннях” Єврейське населення півдня України” (Запоріжжя, 1998); та на звітних наукових конференціях Запорізького державного університету (1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002). Надруковано 5 статей (з них 4 в спеціалізованих виданнях): 2 статті в наукових журналах, 2 статті в збірниках наукових праць, 1 у збірнику доповідей та повідомлень. Крім того, є одна публікація у формі тез. Основні ідеї і висновки дисертації були обговорені на засіданнях кафедри загального та слов’янського мовознавства Запорізького державного університету.
ОБСЯГ І СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (297 найменувань), списку скорочень використаних джерел та додатка (прізвищевий покажчик). Текст дисертації 166 сторінок, загальний обсяг 254 сторінки.

Список литературы

Загальні висновки

Джерельний матеріал дисертації дозволив простежити процес формування прізвищевої системи говорів Нижньої Наддніпрянщини, що тривав у досліджуваному регіоні майже протягом чотирохсот років. Еволюція цієї ситеми відображена у козацьких реєстрах, історико-етнографічних працях Я. Новицького, Д. Яворницького та інших учених, в архіві Коша Нової Запорозької Січі та в різного роду документах і власноручних польових записах автора дисертації. Діахронічний погляд на складання прізвищевої системи Нижньої Наддніпрянщини дав можливість виявити, що на початку ця система являла собою малочисельну групу онімів, які здебільшого етимологічно спиралися на власні людські імена.
У реєстрі 1649 року помічається значне розширення цієї системи за рахунок патронімічних формантів на енк-о, -єнк-о від різних апелятивних основ.
Архівні дані Коша Нової Січі і етнографічні записи показують, що система на кінець ХІХ початок ХХ ст. майже повністю склалась. Саме в цей час відбувається інтенсивне дозаселення регіону вихідцями з Середньої Наддніпрянщини.
Сучасні записи показують, що ця система є типовою для східноукраїнських земель, не відрізняється від прізвищевих систем інших південно-східних регіонів України, хоча звичайно є окремі елементи, які потребують детального аналізу.
Антропонімія надвеликолузького регіону, як і всієї України, формувалася за складних історичних обставин. Численні племена і народи, які перебували на цій території, залишали свої сліди як у її матеріальній, так і в духовній культурі. Нижня Наддніпрянщина здавна привертала увагу дослідників складними етногенетичними та міграційними процесами, що на ній відбувалися. Найінтенсивний розквиток краю починається з виникненням козацтва й заснуванням Запорозької Січі. У долинах Дніпра та його притоків запорозькі козаки започаткували перші тутешні поселення. Найбільша кількість козаків селилась у Великому Лузі та на його околицях. Поряд із козацькими зимівниками тут осідали рекрути й селяни кріпаки. Це призвело до виникнення в останній чверті XVIII ст. на території сучасної Запорізької області нових міст й містечок. Всі ці переселення і зміни у етнічному складі надвеликолузького регіону не могли не вплинути на місцевий ономастикон, зокрема на антропонімію.
Установлено, що лексичною базою як прізвищевих назв минулого, так і сучасних прізвищ виступають характерні для всієї української прізвищевої системи групи апелятивів. Основним засобом ідентифікації особи на досліджуваній території виступали імена, які за походження були церковнохристиянські або давньослов’янські. Продуктивність мотивуючих імен залежала від популярності особового імені та його варіантності, а популярність і варіантність останніх від емоційно експресивної наповненості кожного конкретного імені, від його структури.
Аналіз прізвищ, в основах яких давньослов’янські імена та прізвиська відапелятивного походження, показав, що найпродуктивнішими в процесі утворення найменувань виявилися імена та прізвиська, співвідносні з назвами флори, фауни, страв, занять та знарядь. Дослідження прізвищ на різних синхронних зрізках - періоду їх становлення та наших днів - дозволяє стверджувати: прізвищеві назви і прізвища утворювалися від імен, прізвиськ, апелятивних означень особи. Найпродуктивнішою лексичною базою їх були церковнохристиянські імена, давньослов’янські іменакомпозити, відкомпозити та відапелятивні утворення. Відапелятивні найменування переважно мають в основі агентивні назви, відображаючи таким чином традиційну матеріальну культуру, а також міграційні процеси. Додатковим засобом ідентифікації особи залучалися до імені катойконіми, що стали продуктивними в антропонімійній номінації за територіальною ознакою.
Відапелятивні найменування найчастіше мають в основі агентивні назви, що відображають традиційну матеріальну культуру українського народу. Висока частотність відапелятивних іменувань від етнонімів віддзеркалює міжмовні контакти на досліджуваній території, що виникали внаслідок міграційних процесів на певних етапах історії. Аналізовані прізвища наочно ілюструють внутрішні міграційні процеси і тому є неоціненним джерелом для історичної демографії як надвеликолузького регіону, так і інших земель України. Цьому сприяли зовнішні фактори, а саме - асиміліція окремих чужинців, які проживали серед українського народу, зжилися з ним, прийнявши його звичаї й мову, але зберегли давнє родове прізвище. Історія мовби подарувала нам із своїх першопочатків пракорені нації, статистичне джерело складу населення Української козацької держави середини XVII століття. Духовний світ давніх слов’ян найвиразніше віддзеркалений у відомій нам із різних джерел релігійній системі язичництві, яке збережене для нащадків у різних письмових пам’ятках.
Оскільки ранніми поселенцями цього регіону були запорозькі козаки, то першоосновою їх прізвищ є колишні прізвиська, причому стилістично марковані досить яскраві, образні, влучні, дотепні, часто гумористичні. Цей тип іменувань з класифікаційного боку становить значні труднощі, бо на сьогодні в багатьох випадках справжні мотиви номінації встановити важко, тому не можна обійтися без певних умовностей. Аналіз прізвищ, в основах яких лежать давньослов`янські імена та прізвиська відапелятивного походження, показав, що найпродуктивнішими в утворенні найменувань виявилися імена та прізвиська, співвідносні з назвами флори та фауни ( назви дерев, рослин, квітів, тварин, птахів, риб та комах).
Сучасні прізвища регіону, як і прізвищеві назви, будучи утвореними від апелятивних означень особи, реконструюють різні групи апелятивної лексики. Найбільшу частину її становлять слова на позначення професії, заняття або прикметної ознаки першого носія. Лексика такого типу є багатим матеріалом для вивчення історії, етнографії народу, оскільки сучасні ремесла й промисли значно звузилися з ІІ половини ХІХ ст. вони почали занепадати, не витримуючи конкуренції зі зростаючою промисловістю. Прізвища такого типу дають можливість уявити суспільне життя Нижньої Наддніпрянщини і, зокрема, надвеликолузького регіону в минулі часи.
Прізвищеві назви і прізвища творилися лексико-семантичним, афіксальним та морфолого-синтаксичним способами. Афіксальним способом утворювалися прізвищеві назви (прізвища) від усіх класів антропонімів і апелятивних означень особи. Матеріальним вираженням афіксальної деривації виступали патронімні суфікси енк-о, -єнк-о, -ук (`ук), -чук, -ович/-евич, -ів, -ин, -ець, -ськ-ий, -цьк-ий, -зьк-ий.

Список літератури

1. Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні. К.: Дніпро, 1991. 240 с.
2. Антонович В. Б. Исследования о казачестве по актам с 1500 1648 г.- К., 1863. 235 с.
3. Антонович В. І. Коротка історія козаччини. К.: Україна, 1991. 158 с.
4. Архив Юго Западной России. Ч.ІІІ. Акты о козаках. К., 1863. 236 с.
5. Архів Коша Нової Запорозької Січі (опис справ 1713 1776 рр.). К.: Наукова думка, 1994. 231 с.
6. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів (1734 1775 рр.). К.: Наукова думка, 1998. Т. 1. 693 с.
7. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів (1734 1775 рр.). К.: Наукова думка, 2000. Т. 2. 746 с.
8. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 606 с.
9. АфанасьєвЧужбинський А. Поездка в Южную Россію. Очерки Днепра. - Санкт Петербург, 1863. 453 с.
10. Бабенко В.А. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края. - Екатеринослав, 1905. 144 с.
11. Бабенко В. А. Из этнографических наблюдений в Екатеринославской губернии. Харьков, 1905. 12 с.
12. Багалій Д. І. Заселення Південної України /Запоріжжя і Новоросійського краю/ і перші початки культурного розвитку. Харків: Союз, 1920. 108 с.
13. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. Харків, 1993. С. 211.
14. Баскаков Н. А. Русские фамилии тюркского происхождения. М.: Наука, 1979. 279 с.
15. Бевзенко С. П. Словотворчі типи українських прізвищ Східного Поділля в ХУІІ ст. У кн.: Друга республіканська ономастична нарада: Тези. К.: Вид-во АН УРСР, 1962. С. 139 141.
16. Бевзенко С. П. Словотворчі типи українських прізвищ Середнього Придніпров`я в ХУІІ ст. У кн.: Тези доповідей 6 ї української славістичної конференції (м. Чернівці, 13 18 жовтня 1964 р.) Чернівці, 1964. С. 59 61.
17. Бевзенко С. П. Українська діалектологія. К.: Вища школа, 1980. 246 с.
18. Бевзенко С. П., Волочанська Л. Є., Мефодовський С. І., Олійникова В. П. Українські прізвища Середньої Наддніпрянщини в ХУІІ ст. (Чигиринський, Черкаський, Корсунський полки). У кн.: ІУ республіканська ономастична конференція: Тези. К. : Наукова думка, 1969. С. 121 122.
19. Бевзенко С. П. Із спостережень над старокиївською антропонімією. У кн.: Давньоруська ономастична спадщина в східнослов`янських мовах. К.: Наукова думка, 1986. С. 20 25.
20. Белей Л. О. Українська літературно художня антропонімія кінця ХУІІІ ХХ ст.: Автореферат дис. канд. філол.. наук. - Ужгород, 1997. 20 с.
21. Белей Л.О. Літературно художня антропонімія як джерело розвитку національного іменника українців //Мовознавство. 1993.- № 3. С. 63 64.
22. Белей Л. О. Офіційні і розмовні варіанти // Укр. мова і літ. в шк. 1986. - № 6. С. 63 64.
23. Белей Л. Е. Вариантность антропонимов на разных уровнях украинского языка: Автореф. дис. канд. филол. наук. Ужгород, 1986. 23 c.
24. Беринда П. Лексикон словенороський /Підгот. до видання В. В. Німчук/ К.: Вид- во АН України, 1961. 272 с.
25. Білецький Носенко П. П. Словник української мови /Підгот. до видання В. В. Німчук/ - К.: Наукова думка, 1966. 423 с.
26. Білоусенко П. Козацькі прізвища. У кн.: Українське козацтво. Мала енциклопедія К. Генеза”, - Запоріжжя Прем`єр”, 2002. С. 250 251.
27. Білоусенко П. І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). К.: КДПІ, 1993. 214 с.
28. Бірыла М. В. Беларуская антрапанімія. Прозвішчы, утворені ад апелятывнай лексікі. Мінск: Навука і тэхніка. 1969. 505 с.
29. Близнюк Б. Б. Сучасні гуцульські прізвища в історичному розвитку: Автореф. дис. канд. філол. наук Львів, 1997.- 18 с.
30. Болдырев Р. В. Некоторые вопросы историко этимологического изучения тюркских лексических элементов украинского языка //Тюркизмы в восточнославянских языках. М., 1974. С. 44 61.
31. Бондалетов В. Д. Русская ономастика. М.: Просвещение, 1983.224 с.
32. Боплан Г. Опис України. Львів: Каменяр, 1990. 300 с.
33. Боровой Е. Евреи в запорожской Сечи. К., 1930. 23 с.
34. Братушенко Т. Д. Морфологічний склад українських прізвищ Лівобережної України в ХУІІ ст. ( Переяславський полк ). У кн.: ІУ Республіканська ономастична конференція. К.: Наукова думка, 1969, С. 125 126.
35. Братушенко Т. Д. Морфологічний склад прізвищ Лівобережної Київщини ХУІІ ст.: на матеріалі козацьких Реєстрів Переяславського полку //Питання сучасної ономастики. К.: Наукова думка, 1976. С. 153 156.
36. Братушенко Т. Д. Антропоніми Правобережного Побужжя //Українське мовознавство. К.: Вища школа, 1980.- Вип. 8. С. 100 106.
37. Будагов Л. Сравнительный словарь турецко татарских наречий. І ІІ. СПб., 1868 1871.
38. Бучко А. Е. Фамилии Бойковщины в период их становления и в наши дни: Автореф. дис. канд. филол. наук. Ужгород, 1986. 20 с.
39. Бучко Г. Є. Іншомовні елементи в антропонімії Бойковщіни. У кн.: Лексика української мови в її зв`язках з сусідніми слов`янськими і неслов`янськими мовами: Тези доповідей. Львів, 1982.- С. 152 153.
40. Варченко І. О. До основ наукового вивчення сучасних українських прізвищ. У кн.: Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ. К.: Радянська школа, 1969. С. 3 29.
41. Ващенко В. С. Лінгвістична географія Наддніпрянщини. Лексичні матеріали. Дніпропетровськ, 1968. 158 с.
42. Введенская Л. А., Колесников Н. П. От собственных имен к нарицательным. М.: Просвещение, 1981. 144 с.
43. Власні імена людей. У кн.: Худаш М. Л. Лексика українських ділових документів кінця ХУІ початку ХУІІ ст. К.: Наукова думка, 1961. С. 158 162.
44. Водарский Я. Е. Население России за 400 лет (ХУІ нач. ХХ в.) М.: Просвещение, 1973. 159 с.
45. Восточнославянская ономастика. М.: Наука, 1972. 367 с.
46. Гайдученко Т. Коли сформувались українські прізвища // Жовтень. 1987. - № 6. С. 92 95.
47. Галич В. М. Антропонімія Олеся Гончара: Автореф. дис. канд. філол.. наук. К., 1993. 17 с.
48. Гвоздєва О. Л., Охомуш К. А. Фонетичні варіанти чоловічих календарних імен у великоруській діловій мові ХІУ ХУІ ст. //Мовознавство. 1989. - № 3. С. 60 65.
49. Геродот. Історії в дев’яти книгах. К.: Наукова думка, 1993.- 321 с.
50. Глинський І. Твоє ім`я твій друг. К.: Наукова думка, 1970. 223 с.
51. Голобуцкий В. А. Запорожское казачество. К.: Наукова думка, 1957. 462 с.
52. Голобуцький В. А. Запорізька Січ в останні часи свого існування 1734 1775. К.: Наукова думка, 1961. 415 с.
53. Гончар О. Саморозквіт нації // Мова рідна, слово рідне. К., 1989. С. 277 278.
54. Горбаневский М. В. В мире имен и названий. М.:Знание, 1983.192 с.
55. Горпинич В.О. Відтопонімні прикметники в українській мові.- К.: Вища школа, 1976. 139 с.
56. Горпинич В. О. Конотативні власні імена як джерело вивчення історичної морфеміки української мови. У кн.: Питання історичної ономастики України. К.: Наукова думка, 1994. С. 214 225.
57. Горпинич В. О. Прізвища Степової України.- Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. 404 с.
58. Горпинич В. О. Словник географічних назв України. Київ: Довіра, 2001. 528 с.
59. Горпинич В. О., Корнієнко І. А. Прізвища Дніпровського припорожжя. Дніпропетровськ: Пороги, 2003. 269 с.
60. Гринчишин Д. Г. Тюркські лексичні запозичення в пам`ятках української мови ХІУ ХУІІ ст. У кн.: Лексика української мови у її зв`язках з сусідніми слов`янськими і неслов`янськими мовами. Ужгород, 1982. С. 8 9.
61. Грінченко Б. Изъ устъ народа. - Черниговъ, 1900. 274 с.
62. Грушевський М. Про старі часи на Україні. К., 1917. 256 с.
63. Грушко Е. А., Медведев Ю. И. Имена - М.: Просвещение, 1998. 717 с.
64. Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІУ ХУ ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 298 с.
65. Гумецька Л. Л. Народні форми хрещених імен в українській мові ХІУ ХУ ст. У кн.: Українська історична та діалектна лексика. К.: Наукова думка, 1985. С. 113 116.
66. Давньоруська ономастична спадщина в східнослов`янських мовах. К.: Наукова думка, 1986. 162 с.
67. Даль В. Словарь живого великорусского языка. М.: Просвещение, 1978 1980.- Т. І ІУ.
68. Демчук М. А. Славянские автохтонные личные сложные имена в их функциональных проявлениях в украинской антропонимии ХІУ ХУІІ вв.: Автореф. дис. канд. филол. наук. Ужгород, 1985.24с.
69. Демчук М. А. До питання генезису слов`янських антропонімічних утворень типу indeclinabile + nomen” // Мовознавство 1987, № 3. С. 54 58.
70. Демчук М. А. Слов`янські автохтонні особові власні імена в побуті українців в ХІУ ХУІІ ст. К. : Наукова думка, 1988. 172 с.
71. Демчук М. А. Антропонімія в історико-етнографічних дослідженнях //Народна творчість та етнографія 1983, № 1. С. 50 52.
72. Демчук М. А. З історії українських особових власних імен //Жовтень 1983, № 5.- С. 110 113.
73. Дзира Я. Перший паспорт козацтва. Найдавніший реєстр низового війська 1581 рік // Літературна Україна. 1991 р. 13 червня - С. 7 8.
74. Дзира Я. Автопортрет нації // Літературна Україна. 1997 р. 23 січня С. 7.
75. Дзира Я. І. Диктант для цілого народу // Україна. 1990. - № 3. С. 10 11; № 4 . С. 16 17; № 5 . С. 8 9.
76. Ділова мова Волині і Наддніпрянщини ХУІІ ст. У кн.: Збірник актових документів /Підготовив до видання В. В. Німчук, В. М. Русанівський та ін. К.: Наукова думка, 1981. 316 с.
77. Добровольська О. Я. Лексична база прізвищ війська Запорозького за Реєстрами 1649 р.”: Автореф. дис. канд. філол.. наук. Ужгород. 1995. 22 с.
78. Добровольська О. Я. Особові власні назви прізвищевого типу ХУІІ ст. як основа вивчення староукраїнських девербативів. У кн.: Ономастика східних слов`ян. - К. :Наукова думка, 1996. С. 17 23.
79. Документи Б. Хмельницького, 1648 1657 рр. (Відповід. ред. Ф. П. Шевченко) К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 740 с.
80. До походження прізвищевих назв Реєстру (спроба етимологічного словника). У кн.: Реєстр війська Запорозького 1649 р. Додатки. К.: Наукова думка, 1995. С. 517 567.
81. Етимологічний словник української мови : в 7 т. (Відп. ред О. С. Мельничук та ін.). К.: Наукова думка, 1983 1985.- Т. І ІІІ.
82. Желєзняк І. М. До історії українських прізвищ // Мовознавство.- 1976.- № 5. С. 65 72.
83. Желєзняк І. М. Етюд з української антропоніміки: Кармалюк //Мовознавство. 1987. - № 5. С. 66 69.
84. Желєзняк І. М. Українські прізвища на ист (- а , - ий) //Мовознавство. 1975. № 2. С. 44 54.
85. Желєзняк І. М. Слов`янські антропонімічні композити на staj (stoj) //Мовознавство. 1994. - № 2. С. 39 48.
86. Желєзняк І. М. Ареальне вивчення слов`янських антропонімів з усіченим другим компонентом композита // Мовознавство. 1972. - № 2. С. 67 74.
87. Жовтобрюх М. А. Про термін прізвище // Мовознавство. 1969. - № 4. С. 82 84.
88. Журавльова Н. М., Мановицька А. Я. Про походження деяких сучасних українських прізвищ Нижньої Наддніпрянщини //Культурологічний вісник. Запоріжжя, 1994. С. 52 56.
89. Залеський А. М. Спостереження над українськими прізвищами ХУІІ ст. (на матеріалі інвентаря с. Перегінське). У кн.: Дослідження і матеріали з української мови. К.: Наукова думка, 1985. С. 139 145.
90. Зинин С. И. Русская антропонимия ХУІІ ХУІІІ веков (На материале переписных книг городов России): Автореф. дис. канд. филол. наук. Ташкент, 1969. 20 с.
91. Історія міст і сел Української РСР. Дніпропетровська область. К. : Головна Редакція УРЕ, 1981. 728 с.
92. Історія міст і сел Української РСР. Запорізька область.- К.: Головна Редакція УРЕ, 1981. 725 с.
93. Історія міст і сел Української РСР. Херсонська область. К.: Головна Редакція УРЕ, 1981. 746 с.
94. Историческая ономастика. М.: Наука, 1977. 308 с.
95. Іваннікова Л. В. Фольклористична діяльність Я. П. Новицького: Автореф. дис. канд. філол.. наук. К., 1996. 24 с.
96. Иванова Ю. В., Чижикова Л. Н. Из истории заселения Южной Украины //Культурно бытовые процессы на юге Украины.- М.: Просвещение, 1979. С. 3 11.
97. Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний в ХУІІІ І п. ХІХ в. 1719 1858 гг.) М.: Просвещение, 1976.- 307 с.
98. Карагодин А. И. История запорожского края (1770 - 1917). Запорожье: ЗДУ, 1998. 285 с.
99. Карпенко Ю. О. Реєстри війська запорізького і проблема постання українських прізвищ. У кн.: Питання історичної ономастики України. К. : Наукова думка, 1994. С. 182 201.
100. Карпенко Ю. О. Теоретичні засади розмежування власних і загальних назв // Мовознавство. 1975. - № 4. С. 46 50.
101. Касім О. Ю. Про динаміку українських особових імен Одещини //Мовознавство. 1990. - № 3. С. 26 31.
102. Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорізьке низове. Дніпропетровськ : Січ, 1991. 494 с.
103. Кащенко А. Великий Луг. Екатеринослав, 1917. 25 с.
104. Керста Р.Й. Словотвір власних чоловічих імен церковного походження // Питання словотвору східнослов’янських мов. К.: Наукова думка, 1969. 140 с.
105. Керста Р. И. Оттопонимические наименования лиц. Львов: Каменяр, 1969. С. 147 150.
106. Керста Р И. Украинская антропонимия ХУІ века (мужские именования): Автореф. дис. канд.филол. наук. Ужгород, 1978. 15 с.
107. Керста Р. Й. Особові назви, утворенні від загальних назв на означення професії, роду занять. У кн.: Питання історії української мови. К.: Наукова думка, 1970. С. 141 158.
108. Керста Р. Й. Українська антропонімія ХУІ ст.: Чоловічі іменування. К.: Наукова думка, 1984. 152 с.
109. Кирдан Б. П. Антропонимы в украинских народных думах // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С. 322 328.
110. Ковалик І. І. Словотвір особових імен в українській мові (здрібніло-пестливі утворення). У кн.: Територіальні діалекти і власні назви. К.: Наукова думка, 1965. С. 216 225.
111. Ковалик І. І. Питання іменникового словотвору східнослов’янських мов у порівнянні з іншими слов`янськими мовами //Питання українського мовознавства. Львів, 1957. Кн. 2. С. 28 55.
112. Коваль А.П. Знайомі незнайомці. Походження назв поселень України. К.: Либідь, 2001.- 300 с.
113. Коваль А. П. Життя і пригоди імен. К.: Наукова думка, 1988. 237с.
114. Козубенко И. И. Антропонимия Среднего Полесья (соотношения неофициальных и официальных именований): Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1988.- 24 с.
115. Корепанова А. П. Процес універбізації у власних назвах //Мовознавство. 1972. - № 5. С. 27 30.
116. Корнилович М. Народна родова ономастика на Волині наприкінці ХУІІІ ст. // Етнографічний вісник.- Кн. 9, 1930.- С. 130.
117. Костомаров Н. История казачества в памятниках южнорусского народного песенного творчества. Оттиск из Русской мысли”. К. І 1880.- 214 с.
118. Кравченко Л. О. Антропонімія Лубенщини: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2002. 20 с.
119. Кракалія Л. В. Словотвір буковинських імен //