Баянне мистецтво України: тенденції розвитку оригінальної музики та індивідуальне втілення жанрово-стильового аспекту у творчості Володимира Рунчака

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМ. П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

На правах рукопису
УДК: 786.8(477)

Сташевський Андрій Якович

Баянне мистецтво України:
тенденції розвитку оригінальної музики
та індивідуальне втілення жанрово-стильового аспекту
у творчості Володимира Рунчака

Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Котляревська О. І.,
кандидат мистецтвознавства,
доцент

КИЇВ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП . 3
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ОРИГІНАЛЬНОГО РЕПЕРТУАРУ ДЛЯ БАЯНА14
1.1. Початковий етап у формуванні оригінальної музики для гармоніки
в контексті виконавського мистецтва...19
1.2. Культурно-історичні передумови формування оригінального баянного репертуару в Україні у 20 30-ті роки ХХ століття...28
1.3. Становлення професіоналізації оригінального репертуару для баяна
в Україні (40-і перша половина 70-х років ХХ століття).42
1.4. Розвиток вітчизняного оригінального репертуару для баяна
на сучасному етапі (друга половина 70-х років ХХ ст. сьогодення)...63
Висновки...83
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРОВІДНИХ ЖАНРІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЦІ ДЛЯ БАЯНА ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТ. ТА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.).88
2.1. Жанр концерту90
2.2. Жанр сонати.....99
2.3. Жанр сюїти.107
2.4. Жанр партити.115
Висновки.122
РОЗДІЛ 3. БАЯННІ ТВОРИ В. РУНЧАКА В АСПЕКТІ
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ..125
3.1. Класифікація жанрових та стильових ознак у баянних творах В. Рунчака.129
3.2. Страсті за Владиславом” В. Рунчака як приклад втілення
концертно-симфонічного жанру баянної музики..138
3.3. Камерні твори В. Рунчака для баяна: сонати та сюїти..157
ВИСНОВКИ...203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..209
ДОДАТКИ...219

ВСТУП

Сучасний концертний баян (акордеон) є унікальним явищем у колі акустичних музичних інструментів академічного напрямку. Його звуко-темброві характеристики демонструють яскраві перспективи з точки зору музичного втілення індивідуального світобачення, індивідуальної концепції світобудови людини.
Така властивість баяна, як співучість, філірування звука впливає на спроможність глибокого інтонування музичного змісту й дає підстави для порівняння його з такими інструментами музичної виразності, як скрипка, людський спів тощо. Тембральне розмаїття, що дуже споріднює звучання баяна з органним, певною мірою пов’язує його з духовною сферою музичної культури середньовічної Європи. Унікальність звукової виразності баяна дозволяє втілювати найглибші душевні аспекти спілкування особистості й світу. Тому розквіт академічної баянної музичної культури в другій половині ХХ століття відбиває значний розвиток оригінальної літератури для цього інструмента.
Актуальність теми дослідження визначається суттєвою активізацією в останні десятиліття тенденції поступової інтеграції сучасної баянної музики в коло концертних академічних жанрів. Це зумовлено, з одного боку, значними успіхами в підготовці концертних виконавців та загальним зростанням рівня виконавської майстерності баяністів як у світі, так зокрема і в Україні. Останніми десятиріччями в галузі вітчизняного баянно-акордеонного мистецтва спостерігається: активізація концертної діяльності відомих та молодих українських баяністів як у країні, так і за її межами. Основними чинниками, що сприяють подальшому розвитку професіоналізації вітчизняного баянного мистецтва, є: динамізація фестивального руху; регулярні перемоги українських баяністів на міжнародних конкурсах та всесвітнє визнання здобутків української академічної баянно-акордеонної школи; плідна науково-дослідна робота; відкриття виконавської аспірантури по класу баяна та вдосконалення методичного забезпечення навчального процесу в педагогічних та вищих навчальних закладах культури і мистецтва.
З другого боку, ця тенденція обумовлена певним технічним удосконаленням самого інструмента, що суттєво збагатило спектр його виражальних можливостей: розширення загального діапазону (до 7,5 октав, а в деяких моделях і ще більше!); впровадження двох мелодичних клавіатур, що сприяло більшій поліфонізації та оркестральності баянної музики; тембральне різнобарв’я та підвищення звукових властивостей; компактність розташування звукорядів та зручність виконання певних типів фактури.
Плідний розвиток академічного баянного (акордеонного) виконавства у всьому світі також зумовлений появою власного оригінального репертуару. Так, у другій половині двадцятого століття створюється значна кількість оригінальних творів для баяна, насамперед, у Росії та Україні, та для кнопкового і клавішного акордеона в західних країнах, в основі яких закладені не фольклорні традиції, а досвід розвитку саме академічних жанрів. Це творчість: М.Чайкіна, А.Холмінова, А.Рєпнікова, Вл.Золотарьова, А.Кусякова, Г.Банщикова, С.Губайдуліної та ін. (Росія); К.Мяскова, В.Підгорного, В.Дикусарова, В.Зубицького, В.Власова та ін. (Україна); Н-В.Бентсона, Т.Лунквіста, А.Нордхайма, О.Шмідта, П.Норгарта та ін. (Скандинавські країни); А.Кржановського, К.Ольчака, В.Пшебильського, Б.Довлаша та ін. (Польща); Я.Фельда, Я.Хатрика, В.Трояна, Я.Трухляра та ін. (Чехія та Словаччина); П.Крестона, М.Кагеля, Є.Кшенека, Х.Коуела (США); Х.Болла, Х.Бреме, В.Якобі, Х.Люка, М.Зайбера та ін. (Німеччина), а також твори для акордеона деяких композиторів Італії, Франції, Іспанії, Канади.
Одним з яскравих показників цієї тенденції є також проникнення баяна у сферу академічної камерно-інструментальної ансамблевої музики, де баян застосовується на рівні з іншими класичними інструментами, тобто скрипкою, віолончеллю, флейтою, кларнетом, фортепіано, ударними тощо. Поява в рамках авторитетних міжнародних конкурсів баяністів окремих номінацій ансамблевого, суто академічного напрямку, таких, як: міжнародний конкурс у Клінгенталлі (Німеччина), конкурси в Кастельфідардо та Ланчіано (Італія), Кубок світу” (конкурс Всесвітньої асоціації акордеоністів) та ін., та створення оригінальної літератури для різних камерно-інструментальних складів з баяном є безперечним підтвердженням розвитку цієї тенденції. Усе це є підставою для актуалізації досліджень, присвячених цьому напрямку.
Крім того, актуальність дослідження викликана й тим, що українська музика для баяна займає досить вагоме місце в контексті світової акордеонної літератури. Свідченням цього є дуже часте використання творів українських композиторів у педагогічній та концертній практиці виконавців західних країн та Росії, залучення музики українських композиторів до програм міжнародних конкурсів, іноді й у вигляді обов’язкових творів. Особливо це стосується творчості сучасних українських композиторів, зокрема В. Зубицького, В. Рунчака, В. Власова, Ігоря та Юрія Шамо, А. Білошицького та ін.
Цілком імовірно, що подальший плідний розвиток академічних жанрів вітчизняної баянної музики нагально потребує глибокого осмислення та всебічного аналізу процесів, які відбуваються як у сучасній музичній культурі, так і в практиці баянного виконавства. Це дало б певні орієнтири як композиторам, які працюють у даній галузі, так і виконавцям та педагогам з метою повноцінного осмислення та сприйняття цих творів.
Треба визнати й той факт, що на сьогоднішній день музично-теоретичне та музично-критичне осмислення процесів і тенденцій сучасної баянної музики потребує все більшої уваги. Недостатня розвиненість цієї галузі в музикознавстві, відносно стану художньої практики сьогодення, певною мірою стримує розвиток оригінальної музики для баяна, що впливає як на педагогічний процес, так і на сферу концертного виконавства в цілому. Тому масив оригінальної літератури, створений українськими композиторами для баяна, який є невід’ємною частиною вітчизняної музичної культури, потребує уважного й ретельного дослідження.
Більш детально в дисертації розглядається баянна творчість одного з провідних сучасних композиторів України Володимира Рунчака в аспекті жанрово-стильових трансформацій та специфіки еволюційних перетворень основних жанрів української баянної літератури.
Важливість дослідження баянної творчості В.Рунчака полягає, перш за все, в унікальності індивідуального композиторського стилю митця, одним з формуючих чинників якого є поєднання композиторської та виконавської освіти. Перш за все, необхідно визначити місце В.Рунчака в українській сучасній культурі взагалі. Він є представником молодого покоління українських композиторів, чия творчість віддзеркалює обличчя вітчизняного авангардного музичного мистецтва. В.Рунчак один з не багатьох сучасних композиторів України (поруч з такими, як В.Сильвестров, Є.Станкович та ін.), чиї твори постійно виконуються на Заході, що свідчить про світове визнання нашого співвітчизника. Вони з успіхом звучали на міжнародних музичних фестивалях Almedia” (Велика Британія), Adevantgard” (Німеччина), Biennale” (Хорватія) тощо, а також концертах сучасної музики в провідних центрах світової культури (Лондоні, Мюнхені, Осло, Ганновері, Празі, Будапешті та ін.). Баянні твори митця, як і увесь загал його камерно-інструментальної творчості, відрізняються відвертим новаційним підходом, насамперед у жанрово-стильовому аспекті. Застосування широкого арсеналу сучасних композиційних технік, поліжанровості та полістилістики, вербальних та мультимедійних компонент поруч з глибокою емоційністю робить його творчість надто актуальною. У власному творчому доробку В. Рунчак трансформує традиційне уявлення про систему жанрів баянної музики, вносить дуже багато нових стильових атрибутів, змінює образно-смислове наповнення й підносить баянну літературу на якісно новий, професійний рівень. Підтвердженням цьому є використання творів композитора провідними вітчизняними та зарубіжними виконавцями, такими, як народний артист України Сергій Грінченко, заслужений артист України Павло Фенюк та багато інших.
Стан наукової проблематики відносно досліджень оригінального репертуару для баяна висвітлюється через загальний огляд та перелік основних наукових праць та публікацій. Якщо науково-дослідна сфера в галузі баянного мистецтва, яка плідно розвивалась протягом двох останніх десятиріч у вітчизняному музикознавстві, охоплює, у більшості, коло проблем, пов’язаних з теорією та історією баянного виконавства, а також з педагогікою (дисертаційні дослідження та публікації М.Давидова [33-36], Ю.Бая [4], В.Самітова [105], Д.Юника [143], Є.Іванова [46;47], Д.Кужелєва [63], С.Жукова [42], А.Черноіваненко [136] та ін.), то питання дослідження оригінального баянного репертуару, зокрема творчості вітчизняних композиторів, є аспектом постійно актуальним, що потребує вдосконалення закономірностей сприйняття творів даної галузі музичного мистецтва.
Одним з перших звернень щодо вивчення стану оригінальної гармоніко-баянної літератури на початковій стадії формування в Російській імперії та СРСР можна назвати роботи дослідників історії гармоніки Г.Благодатова [10] та А.Мірека [81-84]. Цікавий фактологічний матеріал для загального аналізу жанрової ситуації в баянному репертуарі, як у першій половині ХХ століття (розділ дискографія”), так і в наступні десятиріччя (розділи дискографія” та Всесоюзні і міжнародні конкурси”) надає А.Басурманов [7]. Деякі питання історії створення вітчизняного оригінального репертуару для баяна підіймає у своєму дослідженні Є.Іванов [46].
Творчості окремих українських композиторів присвячені монографії, де також розглядається їх баянна музика. Одна з них присвячена Володимиру Підгорному автори О.Назаренко і О.Кононова [91]. Творчість Костянтина Мяскова розглянута в монографії К.Стельмашенка [116].
Музика В. Підгорного також досліджується в аналітичній статті А.Семешка В.Підгорний. Риси стилю”[106]. Загальний та методико-виконавський аналіз циклу К.Мяскова Дружба народів, п’ятнадцять п’єс у формі танців народів СРСР” містить розробка В.Воєводіна та О.Шевченка [20]. Ще дві статті - Ю.Акімова [1] та С.Димченка [39] присвячені загальному огляду музичної діяльності М.Різоля, в яких автори торкаються й композиторської діяльності митця. Творчість І.Яшкевича розглянута в роботі В.Власова [19].
В аспекті аналізу музичної форми розглянуто дванадцять концертів та одна соната українських композиторів у посібнику В.Кузнєцова Концерты и сонаты для баяна. Анализ музыкальной формы”[65]. На жаль, у цей посібник не ввійшли інші сонати та великі циклічні твори (сюїти і партити).
Не достатньою мірою висвітлюється в мистецтвознавчій літературі стан баянної музики українських композиторів сучасного періоду, таких як В.Зубицький, В.Рунчак, Ю.Шамо, А.Білошицький, О.Щетинський, К.Цепколенко та ін. Фактично існує невелика кількість статей про творчість деяких з вищеназваних авторів, причому переважно в культурологічній періодиці.
Виходячи з наведених вище фактів, слід зазначити, що дослідження, які існують на сьогодні в галузі вітчизняного оригінального репертуару для баяна, не містять системного та комплексного аналізу й мають епізодичний характер.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації торкає теоретичні аспекти у вивченні сучасного вітчизняного баянного мистецтва, що відповідає загальній міжвузівській темі Українська музика в контексті світової культури”. Тема дисертації розглянута на кафедрі теорії, історії музики та гри на музичних інструментах Інституту культури і мистецтв Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка та запропонована до дослідження на кафедрі теорії музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського (перспективний тематичний план науково-дослідної діяльності НМАУ (2000-2006) №16 Музичне мислення: історія та теорія”, кафедра теорія музики).
Метою дослідження є представлення розвитку української оригінальної музики для баяна в цілісному еволюційному аспекті від її зародження до сьогодення та розгляд жанрово-стильової ситуації, презентованої творчістю Володимира Рунчака.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
- З’ясувати закономірності розвитку оригінальної музики для баяна у творчості українських композиторів.
- Представити еволюцію цього процесу в періодизованому вигляді, що є необхідним моментом осмислення означених закономірностей.
- Визначити процеси жанрово-стильових трансформацій у баянних творах В.Рунчака.
- Проаналізувати специфіку використання сучасних композиторських технік у творчості В.Рунчака для баяна у зв’язку з особливостями відображення авторського світобачення.
Об’єктом дослідження обрано процес становлення й розвитку української оригінальної музики для баяна.
Предметом дослідження виступають еволюційні зміни вітчизняної баянної музики, які проявляються в жанрово-стильових трансформаціях, представлених у творчості композиторів різних історичних періодів.
Матеріалом дослідження обрано баянні твори В. Рунчака: Симфонія для баяна, читця, мідних, струнних, ударних, рок-групи та відео-ряду Страсті за Владиславом”; Концерт-пікколо Messa da Requiem”; Соната №1 Passione”; Соната №2 Музика про життя спроба самоаналізу”; Сюїта №1 Портрети композиторів”; Три фольклорні п’єси (сюїта №2 Українська”). Крім творів В.Рунчака, до матеріалу дослідження залучено найбільш показові зразки баянної літератури в жанрах концерту, сонати, сюїти та партити провідних українських композиторів у галузі баянної музики, а саме: М.Різоля, В.Зубицького, Ю.Шамо, А.Білошицького, В.Власова, Я.Лапінського, М.Сільванського, І.Шамо, В.Бібіка, А.Гайденка, О.Щетинського, Г.Ляшенка, Ю.Іщенка та ін.
У дослідженні застосовуються наступні методи: метод історичних ретроспектив, метод порівняльного аналізу, методи жанрового та стильового аналізу, метод комплексного аналізу вибраних баянних творів.
Методологічним ґрунтом дослідження є теоретичні розробки та положення видатних вітчизняних та зарубіжних мистецтвознавців. У галузі теорії та історії баянного виконавства М.Давидова [33-37], Є.Іванова [46,47], О.Шевченка [140], А.Мірека [81-84], Г.Благодатова [10], Є.Максимова [74], М.Імханицького [48-51], Г.Британова [15], Г.Ріхтера [150], І.Мацієвського [76,77], В.Новожилова [93], В.Чабана [130], Ю.Ястребова [144]; дослідників оригінальної баянної музики А.Черноіваненко [135-137], В.Бичкова [17], С.Платонової [99,100], Й.Піхури [149]; праці з аналізу музичних творів Б.Асаф’єва [3], В.Бобровського [12], Л.Мазеля [73], В.Цуккермана [73,129], І.Способіна [115], Ю.Холопова [125], Ю.Тюліна [121], С.Скребкова [109], В.Центової [127]; жанрової та стильової класифікації М.Арановського [2], М.Лобанової [71], М.Михайлова [85], Л.Раабена [102-104], А.Сохора [114], Є.Царьової [126], А.Цукера [128]; техніки музичної композиції Ц.Когоутека [57], О.Соколова [110], Н.Гуляницької [30].
Наукова новизна одержаних результатів охоплює наступні позиції:
- українська оригінальна література для баяна вперше стала предметом спеціального дослідження в аспекті комплексного аналізу її розвитку;
- запропонована власна концепція періодизації еволюції вітчизняної баянної музики;
- виявлено основні тенденції розвитку провідних жанрів української баянної музики, починаючи з другої половини 70-х років та до сьогодення);
- обґрунтовано особливе значення сучасного етапу в розвитку вітчизняної музики для баяна;
- уперше надано загальнотеоретичний та жанрово-стильовий аналіз баянних творів провідного українського композитора В. Рунчака.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані в педагогічній практиці вищих навчальних закладів у якості посібника до лекційного курсу з історії баянного виконавства; деякі матеріали та результати дослідження можуть бути використані в курсах історії української музичної культури та сучасної української музики; у курсі аналізу музичних творів для баяністів та акордеоністів; у курсі спеціального інструмента (баян, акордеон).
Результати дослідження також можуть бути використані в подальшому поглибленому вивченні різних аспектів вітчизняної баянної музики.

Особистий внесок здобувача
Головним моментом особистого внеску до розробки означеної тематики є концепційне репрезентування періодизації розвитку вітчизняної музики для баяна. Особливої уваги також заслуговує те, що в поняття оригінальна література” включаються не тільки твори для баяна соло або в супроводі камерного чи симфонічного оркестру, а також і синтезовані жанри, які є дуже важливою ознакою сучасності. У зв’язку з цим ми спеціально обрали предметом дослідження творчість провідного українського композитора Володимира Рунчака, яка відображає сутнісні тенденції розвитку сучасного світосприйняття в проекції не тільки трансформації усталених жанрів, а й з точки зору еволюції виражальних засобів конкретного інструмента, тобто баяна. Підкреслимо, що творчість для баяна Володимира Петровича Рунчака ще не зазнала глибокого вивчення як об’єкт комплексного дослідження в галузі музикознавства.
Апробація результатів дослідження
Основні положення дисертації обговорювались на кафедрі теорії музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського та кафедрі теорії, історії музики та гри на музичних інструментах Інституту культури і мистецтв Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.
Результати та висновки дослідження виголошені автором на науково-практичних конференціях:
1. Музична культура в системі освіти: міжнародний досвід” // Міжнародна науково-практична конференція. Луганськ. (Інститут культури і мистецтв Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, 22-29 травня 2000 року.)
2. Актуальні питання баянного виконавства та педагогіки в музичних навчальних закладах” // Науково-практична конференція. Луганськ. (Інститут культури і мистецтв Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка, 17-19 грудня 2002 року.)
3. Академічне народно-інструментальне мистецтво України ХХ-ХХІ століть” // Міжнародна науково-практична конференція. Київ. (Національна музична академія України ім. П. І.Чайковського, 23-28 березня 2003 року.)
4. Педагогічні пошуки в галузі мистецької освіти в Україні на
початку третього тисячоліття: традиції, сучасність, перспективи” //
ІІ Всеукраїнська наукова конференція. Луганськ. (Луганський коледж культури і мистецтв, 17-19 квітня 2003 року.)
5. Сучасні проблеми художньої освіти: стан і перспективи” // Міжвузівська науково-практична конференція. Луганськ. (Луганський державний педагогічний університет ім. Тараса Шевченка, 29 травня 2003 року.)
6. Дні слов’янської писемності” // Міжнародний форум. Луганськ (Луганський державний педагогічний університет ім. Тараса Шевченка, 27 травня 2003 року.)
7. Ціннісні пріоритети освіти у ХХІ столітті” // Міжнародна науково-практична конференція. Луганськ. (Луганський державний педагогічний університет ім. Тараса Шевченка, 11-13 листопада 2003 року).
8. Актуальні питання баянного виконавства та педагогіки в музичних навчальних закладах” // Науково-практична конференція. Луганськ. (Інститут культури і мистецтв Луганського Національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка, 1-3 грудня 2003 року.)
Матеріали виступів надруковані:
- Жанрові тенденції в українській музиці для баяна 70-80-х років ХХ століття (на прикладі творів великих форм) // Академічне народно-інструментальне мистецтво України ХХ-ХХІ століть: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. К., 2003. С. 64 68.
- Взаємозумовленість головних компонентів баянного виконавського мистецтва інструментарію, виконавства та репертуару як принцип їх еволюційного розвитку // Мистецька освіта: Зб. матеріалів ІІ Всеукр. наук.-практ.-конф. Педагогічні пошуки в галузі мистецької освіти в Україні на початку третього тисячоліття: традиції, сучасність, перспективи.” Луганськ, 2003. С. 132-134.
За матеріалами дисертації опубліковано дев’ять статей, шість з яких у фахових наукових збірниках. Загальний обсяг публікацій 4 друкованих аркуша.

Структура дисертації обсягом 208 сторінок основного тексту складається зі вступу, трьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (148 найменувань), додатків. Повний обсяг дисертації 237 сторінок.

Список литературы

Висновки

Оригінальний репертуар для гармоніки зароджувався безпосередньо в самому генезисі гармоніко-баянного музикування на Україні.
Еволюція баянного репертуару щодо еволюційного процесу інструментарію та виконавського мистецтва носить взаємозумовлений характер. У свою чергу, взаємозумовленість еволюційного процесу цих складових відбиває спіралевидний принцип розвитку баянного мистецтва в цілому.
Формування жанрової спрямованості оригінальної музики для гармоніки на початковому етапі її становлення відбувалося двома шляхами, які пов’язані з побутуванням цього інструмента у двох соціально-культурних середовищах: у сільському побуті (фольклорна музична практика) та міській музичній культурі (жанри побутової музики міста).
Переломним моментом на шляху до професіоналізації вітчизняної літератури для баяна стала творчість М.Різоля (40-і роки ХХ ст.). А твір Варіації на тему української народної пісні Дощик”(1944) можна вважати першим професійним твором у вітчизняній літературі для баяна, який витримав випробування часом. Процес становлення професіоналізації оригінальної літератури для баяна відбувається в 50-ті 70-ті роки ХХ ст.
Починаючи з другої половини 70-х років і далі у 80-ті роки ХХ ст., відбувається процес виходу вітчизняної літератури для баяна на рівень кращих зразків музики академічного камерно-інструментального жанру, як за якісним рівнем, так і в кількісному відношенні.
Як результат розгляду та систематизації еволюційного процесу української музики для баяна пропонується періодизація розвитку цього напрямку вітчизняної музичної культури з урахуванням головних чинників системних змін. Періодизація еволюції вітчизняної оригінальної музики для баяна пропонується за двома рівнями:
- загальні великі етапи, зміна яких демонструє кардинальні якісні трансформації всієї галузі баянної музики;
- відносно менші періоди, зміни яких зумовлені певними новаціями, що підіймають оригінальну гармоніко-баянну літературу на новий рівень професійності.
Виділяються три основні етапи:
· підготовчий або непрофесійний. Починається від зародження гармоніко-баянного мистецтва на Україні (кінець 40-х, початок 50-х років ХІХ ст.) і закінчується 30-ми роками ХХ століття;
· становлення професійності (40-і перша половина 70-х років ХХ ст.) З точки зору загально-музичної стилістики його можна характеризувати як романтичний;
· сучасний (друга половина 70-х років ХХ ст. сьогодення) час виходу вітчизняного баянного репертуару на рівень репертуару провідних академічних інструментальних жанрів сучасної музичної культури.
А також сім періодів:
1. Створення найпростіших п’єс гармоністамиаматорами в жанрах побутової музики. (Мазурка І. Тєлєтова) (кінець 40-х початок 80-х років ХІХ в.).
2. Період становлення професійного виконавства на гармоніках, що саме собою вплинуло на якість створення оригінальних п’єс (80-ті роки ХІХ ст. 10-ті роки ХХ ст.).
3. Період пов’язаний з поширенням баяна (безпосередньо підготовчий). У п’єсах фольклорного напрямку закладаються основи жанру обробки (20-ті 30-ті роки ХХ ст.).
4. Початок становлення професійної літератури для баяна в українській музичній культурі (40-і перша половина 50-х років ХХ в.).
5. Період становлення професійності (друга половина 50-х перша половина 70-х років ХХ ст.).
6. Вихід баянної музики на рівень літератури провідних академічних інструментальних жанрів (друга половина 70-х 80-ті роки ХХ ст.).
7. Період використання найсучасніших композиторських технік та засоби виразності (друга половина 80-х років сьогодення).
Еволюція вітчизняного оригінального репертуару для баяна повторює у стислому, концентрованому вигляді загальні періоди розвитку оригінального репертуару основних академічних інструментальних шкіл.
Саме з середини 70-х років ХХ століття спостерігається широке різноманіття розвитку вітчизняної музики для баяна, головною тенденцією якого є суттєва зміна всієї системи жанрово-стилістичних складових. Ці зміни відобразилися в наступних тенденціях.
Зменшення інтересу з боку композиторів до жанру баянного концерту, разом з тим спостерігається збільшення типів концерту за жанрово-стильовими ознаками: симфонізований, неокласичний віртуозний, фольклорно-жанровий, джазово-академічний. Глобальна камернізація жанру концерту, яка відбита в таких аспектах: застосуванні камерних складів оркестру (камерний, струнний оркестр), появі камернізованих різновидів концерту та трансформованого концерту для баяна соло.
Поява та плідний розвиток великих камерно-академічних жанрів для баяна-соло сонати, сюїти, партити. Розвиток двох тенденцій у баянній музиці, які відбили формування двох різних типів цих жанрів: симфонізація та камернізація.
Трансформація жанру сюїти, оновлення її рисами сонатно-симфонічного циклу. Поява й розвиток інших стильових напрямків сюїти: неокласичної, неоромантичної, народно-жанрової, естрадно-джазової, дитяча сюїта (дитячий альбом). Плідний розвиток нових жанрових різновидів, похідних від сюїти, а саме: партита, триптих, диптих, зошит, цикл п’єс. Відособлення партити як різновиду сюїти в окремий жанр.
Збагачення жанрової сфери баянної музики відбилося в наступних тенденціях: трансформація жанрів, яка відбувається за рахунок придбання одними жанрами типових рис інших (сюїта сонатно-симфонічний цикл; соната поліфонічний цикл, старовинна сюїта); введення у середину несюїтних циклів нових жанрів та малих форм на рівні частин (фуга, речитатив, токата, елегія); поява поліжанрових утворень (соната-експромт, сюїта-симфонія), також на рівні частин циклу (токата-бурлета); використання жанрів, притаманних іншим видам мистецтва (епітафія, епілог) та індивідуалізованих жанрових назв; використання різних видів програмності в несюїтних жанрах (характерні назви творів, їх частин, літературні цитати та епіграфи); розосередження жанрових ознак шляхом більш вільного формоутворення (використання нетипових форм та нетипової кількості частин); синтез з іншими великими музичними жанрами (симфонія, ораторія); залучення мультимедійних засобів (відеоряд, діапроектор, звукопідсилювачі); використання вербальних засобів (декламація та спів соліста, речитації оркестрантів).
Розширення стильової палітри баянної музики відбулося за рахунок: використання полістилістики, цитатного матеріалу; осучаснення” баянної музики, тобто просунення в баянну літературу стильових рис, притаманних сучасній камерно-інструментальній музиці (дисонанізація, посилення колористичності гармонії, збагачення метро-ритмічної організації, поліфонізація насичення та поліпластовість фактури, посилення ролі динамічних градацій); використання новітніх композиційних технік та технологій, тобто: атональності й модальності, сонористики, серійності, пуантелізму, мінімалізму, елементів алеаторики й тотальної імпровізації, кластерної техніки тощо; розробка й широке використання нових прийомів гри, звуковидобування та спецефектів (різні види глісандо, у тому числі й нетемпероване), різні види вібрато, тембро-кластери, використання віддушнику, стуків по корпусу, міху й клавіатурі, рикошетів та міхового тремоло, звуконаслідування іншим інструментам та ін.
Окремою стильовою тенденцією слід відзначити появу джазово-академічного напрямку в баянній літературі й розвиток його практично у всіх основних жанрових сферах (концерти, великі циклічні жанри для баяна соло, мініатюри).
Значне розширення образної сфери вітчизняної музики для баяна відбивається у поглибленні психологізму, посиленні драматизму та конфліктності. Окремою тенденцією також слід вважати і створення оригінальної музики, насамперед творів великих форм, для камерно-інструментальних ансамблів з баяном.
Таким чином, можна констатувати процес подальшої камернізації та академізації баянного мистецтва у вітчизняній музичній культурі .
У результаті розгляду всього масиву баянних творів В. Рунчака ми можемо констатувати, що композитор синтезує всі технологічні та композиторські надбання сучасної музики на найвищому професійному рівні та з беззаперечним художнім результатом. Автор перетворює традиційні академічні жанри на сферу експериментального пошуку для втілення найактуальніших ідей та думок з максимальним використанням можливостей баяна.
До особливостей творчого методу В. Рунчака, які були виявлені в результаті дослідження, ми можемо віднести:
1. Поглиблення та розширення образної сфери й тематики баянних творів, виведення баянного репертуару на серйозний концептуальний рівень з точки зору драматично-конфліктної драматургії. Актуалізація комплексу ідей, образів і мотивів, що пов’язані з духовним пошуком митця, його відповідальністю перед суспільством і перед Богом. Цей комплекс ідей реалізується в музиці В.Рунчака з надзвичайним внутрішнім драматизмом і емоційною напругою, що пронизують абсолютно всі твори, які були проаналізовані в роботі.
2. Використання всього композиторського та виконавського потенціалу, накопиченого за період розвитку сучасного баянного мистецтва. В.Рунчак збагачує баянну літературу через розширення її стильової атрибутики завдяки використанню широкої палітри нових технологічних прийомів та елементів полістилістики, барокових жанрових прототипів та найсучасніших новітніх технологій. Це виражається в активному перетворенні жанрових прототипів, створенні жанрових прецедентів. У творах автора актуалізуються прогресивні композиторські техніки як щодо принципів та методів розгортання звукового матеріалу, так і щодо композиційних формоутворень.
Внесок В.Рунчака в розробку жанрових та стильових компонент нової баянної літератури сучасного періоду виявляється дуже вагомим. Це відбивається в цілому комплексі характерних для авторського мислення композитора засобів виразності, що нам вдалося виявити під час дослідження, а саме:
1. Жанрові прототипи та атрибути творчого методу В.Рунчака реалізовувались найчастіше за допомогою системи барокових жанрів (страсті, меса, реквієм, пасакалія тощо), створенні „жанрових прецедентів” (епітафія, квазі-соната тощо), класичних жанрів (симфонія, соната, сюїта).
2. Стильові атрибути авторського письма виявилися у використанні комплексу сучасних засобів виразності таких, як алеаторика, кластерна техніка, пластова поліфонія, сонористика тощо.
3. Баянна техніка у творах В.Рунчака представлена повним спектром специфічних прийомів виконання, що стали ознакою саме найактуальнішого сучасного баянного виконавства, а саме рикошет, тремоло міхом, чверть-тонове глісандування, використання ресурсів тембрової палітри тощо.
4. Композиційні атрибути авторського методу виявилися в максимальній індивідуалізації формоутворень, докорінному переосмисленні та генерації нових синтетичних форм на основі класичних схем сонатно-симфонічного циклу, що використані в досліджених творах.
Усі названі чинники творчості композитора виключно підпорядковані високим ідеям, які декларує автор у своїх творах.
Таким чином, можна констатувати, що завдяки творчості В.Рунчака в контексті сучасної академічної музичної культури України відбувається значний розвиток та піднесення баянної музики на найвищий щабель професійної майстерності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимов Ю. Николай Иванович Ризоль // Баян и баянисты. Вып. 5. М.: Сов. композитор, 1981. С. 85-110.
2. Арановский М. Симфонические искания. Л.: Сов. композитор, 1979. 286 с.
3. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Л.: Музыка, 1971. 375 с.
4. Бай Ю.Н. Теоретические основы совершенствования внутренней структуры музыкально-игровых движений баяниста: Автореф. дисс канд. искусств: 17.00.02 / Гос. ордена др. народ. консерв. Литов. ССР Вильнюс, 1986. 23 с.
5. Баранов Ю. Концерт В. Бесфамильнова // Волгоградская правда. 1971. 24 января.
6. Барская Т. Мелодии фестиваля // Курортная газета. Ялта. 1972. 12 мая.
7. Басурманов А. Справочник баяниста. М.: Сов. композитор, 1987. 423 с.
8. Беляев А. Статья на конверте пластинки Г. Шендерёва «Узоры луговые». М.: Мелодия, 1989.
9. Бендерский Л. Киевская школа воспитания исполнителя на народных инструментах. Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1992. 192 с.
10.Благодатов Г. Русская гармоника. Л.: Гос. муз. изд., 1960. 182 с.
11.Бобров Г.Д. Первый практический самоучитель для двухрядной венской гармонии. М., 1904. 30 с.
12.Бобровский В. Функциональные основы музыкальной формы. М.: Музыка, 1978. 332 с.
13.Большой энциклопедический словарь (гл. редактор Прохоров А. М.) М.: Большая российская энциклопедия; СПб.: Норит, 1998. 1456 с.
14.Боровик М. Андрей Яковлевич Штогаренко: Жизнь, творчество, черты стиля. К.: Музична Україна, 1984. 176 с.
15.Британов Г.Ф. Русские народные инструменты в советской музыкальной культуре (историко-социологический анализ): Автореф. дисс... канд. искусств.: 17.00.02 / Лен. гос. ин-т. театра, музыки и кинематографии. Л., 1978. 17 с.
16.Буклет авторського концерту Володимира Рунчака (малий зал Національної філармонії України, 30 листопаду 1995 р.).
17.Бычков В. Николай Чайкин. М.: Сов. композитор, 1986. 96 с.
18.Виноградов В. Харьковский композитор // Сов. музыка. 1952. № 8. С. 99-100.
19.Власов В. О творческой деятельности И. А. Яшкевича // Баян и баянисты. Вып. 6. М.: Сов. композитор, 1984. С. 3-26.
20.Воеводин В., Шевченко А. 15 пьес-танцев народов СССР для баяна К.Мяскова. Ровно.: Ровенский обласной научно-методический центр народного творчества и культпросветработы, 1989. 106 с.
21.Ворбйов Л. Баяніст-віртуоз // Наддніпрянська правда. Херсoн, 1968.
3 березня.
22.Галас Л. Продовження діалогу Контрастів” і Нової музики” // Поступ №18 Львів. 2003, 7 лютого.
23.Галахов В. Звучит баян // Сов. культура. M.,1970 7 декабря.
24.Ганзбург Г. Из Харькова в Харьков через Париж и Амстердам // Время. Харьков, 1995. 8 августа.
25.Галкін В. Його життя подвиг // Музика. 1999. № 3. С. 5.
26.Глаголев А. Страна немых // Столичные новости. №45. 1999. 23-30 ноября.
27.Голубова І. Його грають баяністи світу // Музика. 1997. № 3. С.5.
28.Горель И. Творческий отчет гостей // Крымская правда. Ялта, 1972. 16 мая.
29.Грица С. Всупительная статья // Украинские народные наигрыши / Сост. ГуцалВ. М.: Музыка, 1986. С. 3-16.
30.Гуляницкая Н. Введение в современную гармонию. М.: Музыка, 1984. 256с.
31.Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. К.: Наук. думка, 1967. 240 с.
32.Гусарова О. Интересный концерт // Красное знамя. Харьков, 1983. 29 января.
33.Давидов М. Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва. К.: НМАУ, 1998. 223 с.
34.Давидов М. Методика переложений инструментальных произведений для баяна. М.: Музыка, 1982. 214 с.
35.Давидов М. Проблеми розвитку академічного народно-інструментального мистецтва в Україні. К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1998. 207 с.
36.Давидов М. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста. К.: Музична Україна, 1997. 240 с.
37.Давидов М. Школа виконавської майстерності баяніста (акордеоніста). К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1998. 112 с.
38.Джонс К. Нова музика у Києві // Київ: культура та розваги. 2003. №1(59). С. 10-12.
39.Димченко С. Микола Ризоль корифей українського баянного мистецтва // Українське музикознавство. Вип. 29. К.: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2000. С. 260-270
40.Дорошкевич Л. Народная школа для аккордеона или ручной гармоники по цифровой системе, содержащая в себе 25 различных пьес и песен. М., 1876. 19 с.
41.Евдокимов В. Одесская академическая школа народно-инструментального искусства. Одесса, 1999. 94 с.
42.Жуков С.М. Формування інтересу до музичного виконавства у молодших школярів: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1998. 18 с.
43.Завьялов В. Праздник баяна // Коммуна. Воронеж, 1973. 25 марта.
44.Звучит баян // Дагестанская правда. Махачкала, 1971. 28 января.
45.Зинькевич Е. Огонь молодости // Сов. музыка. М., 1986. №1. С.40-44.
46.Іванов Є. Академічне баянно-акордеонне мистецтво на Україні: Автореф. дис канд. мистецтв.: 17.00.02 / Київ. держ. консерв. ім. П.І.Чайковського. К., 1995. 17 с.
47.Іванов Є.О. Гармоніки, баяни, акордеони (духовні та матеріальні аспекти функціонування в музичній культурі України ХІХ-ХХ ст.). Суми. 2002. 70с.
48.Имханицкий М. Так все же народны ли русские народные инструменты? // Народник №3(35) 2001. М.: Музыка. С. 23-28.
49.Имханицкий М. У истоков русской народной оркестровой культуры. М.: Музыка, 1987. 190 с.
50.Имханицкий М. Новые тенденции в современной музыке для русского народного оркестра. М.: ГМПИ им. Гнесеных, 1981. 80 с.
51.Имханицкий М. О сущности русских народных инструментов и закономерностях их эволюци // Проблемы педагогики и исполнительства на русских народных инструментах. М.: ГМПИ им. Гнесеных, 1987. С. 6-40.
52.Калашник М.П. Сюита и партита в фортепианном творчестве украинских композиторов ХХ века. Харьков: Форт ЛТД, 1994. 188 с.
53.Карминский М. Начало пути // Сов. музыка. 1956. №12. С.19-20.
54.Карпова В. Концерт баяниста // Соц. Осетия. Орджоникидзе, 1971. 5 февраля.
55.Квитка К. К изучению украинской народной инструментальной музыки // Квитка К. Избр. тр. в двух томах. Т. 2. М.: Сов. композитор, 1973. 423 с.
56.Кирейко В. Підсумки конкурсу // Культура і життя. Київ, 1977. 11 грудня.
57.Когоутек Ц. Техника композиции в музыке ХХ века. М.: Музыка, 1976. 337с.
58.Конькова Г. Українська камерна // Культура і життя. Київ, 1998. 18 листопада.
59.Котляревская Е. Роль текста в психологии” анализа музыкальных произведений // Київське музикознавство. Текст музичного твору: практика і теорія: Зб. ст. Вип. 7. К., 2001. С. 105-113.
60.Котляревський І. Діатоніка і хроматика як категорії музичного мислення. К.: Музична Україна, 1971. 159 с.
61.Котляревский И. Музыкально-теоретические системы европейского искусствознания: Методы изучения и класификация. К.: Музична Україна, 1983. 158 с.
62.Котляревський І. Вступ до класифікації музично-теоретичних систем. К.: Музична Україна, 1974. 48 с.
63.Кужелєв Д. Баянне виконавство в музичній культурі 70-90 років // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. Вип. 5. Музичне виконавство, книга четверта К.: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2000. С.48-58.
64.Кузнецов В. З останніх творів митця // Музика. 1985. № 4. С. 7.
65.Кузнецов В. Концерты и сонаты для баяна. К.: Музична Україна, 1990. 150с.
66.Лавриненко О., Литвинова О. З тонким відчуттям стилю // Культура і життя. К., 1982. 24 січня.
67.Лаптев Е. Экзамен на зрелость // Комсомолец Донбасса. Донецк, 1973. 23 января.
68.Лисенко М. Література для баяна // Рад. мистецтво. К., 1954. 14 липня.
69.Лисенко М. Цінна сбірка для баяна // Рад. культура. К., 1955. 18 вересня.
70.Липс Ф., Сурков А. Антология литературы для баяна. Вып. 1-9. М.: Музыка, 1984-1997.
71.Лобанова М. Музыкальный стиль и жанр: истортия и современность. М.: Сов. композитор, 1990. 312 с.
72.Лысенко Н. Квартет баянистов Киевской государственной филармонии. К.: Музична Україна, 1979. 95 с.
73.Мазель Л., Цуккерман В. Анализ музыкальных произведений. М.: Музыка. 1967. 752 с.
74.Максимов Е.И. Российские музыканты-самородки. М.: Сов. композитор, 1987. 201 с.
75.Мартынов А. Играет Владимир Бесфамильнов // Марийская правда. Йошкар-Ола, 1973. 26 октября.
76.Мациевский И. Народный музыкальный инструмент и методология его исследования // Актуальные проблемы современной фольклористики. Л.: Музыка, 1980. С.143-170.
77.Мациевский И. Формированме системно-этнографического метода в органологии // Методы изучения фольклора. Л.: ЛГТИМиК, 1983. С. 54-63.
78.Медяник В. Авторский концерт // Социалистический Донбасс. Донецк, 1973. 28 февраля.
79.Мельник Л. Фестиваль одного диригента // Львівська газета. Львів, 2003. №28(104). 14 лютого.
80.Мирський В. Шлях у мистецтво // Рад. культура. К., 1960. 27 жовтня.
81.Мирек А. И звучит гармоника. М.: Сов. композитор, 1979. 176 с.
82.Мирек А. Из истории аккордеона и баяна. М.: Музыка, 1967. 195 с.
83.Мирек А. Справочник по гармоникам. М.: Музыка, 1968. 131 с.
84.Мирек А. Гармоника. Прошлое и настоящее. М.: Интерпракс, 1994. 534 с.
85.Михайлов М. Стиль в музыке: Исследование. Л.: Музыка, 1981. 262 с.
86.Музыкальная энциклопедия. 1-6 том / Под редакцией Г. В. Келдыш. М.: Сов. энциклопедия, 1973 -1982. 1 т. 1070 с.;2 т. 958 с.; 3 т. 1102 с.; 4 974 с.; 5 т. 1055 с.; 6 т. 1002 с.
87.Музыкальный энциклопедический словарь / Под редакцией Г.В. Келдыш. М.: Сов. энциклопедия, 1991. 672 с.
88.Муха А. Баян одружився з оркестром // Вечірній Київ. К., 1960. 7 квітня.
89.Муха А. Союз композиторов Украины. Справочник. К.: Музична Україна, 1984. 318 с.
90.Мюллер И.Ф. Самоучитель для трехрядной хроматической гармоники. М., 1900. 31 с.
91.Назаренко О. Кононова О. Володимир Підгорний. К.: Музична Україна, 1992. 46 с.
92.Невский П. Самоучитель для русской семиклапанной гармоники известного европейского русского гармониста П. Е. Невского. М., 1898. 12 с.
93.Новожилов В. Баян. М.: Музыка, 1988. 63 с.
94.Носов Л. Музична самодіяльність Радянської України (1917-1967). К.: Музична Україна, 1968. 175 с.
95.Онуфриєнко А. Зупинись, чарівна мить // Ленінська молодь. Львів, 1974. 21 вересня.
96.Орлов А.В. Школа-самоучитель для хроматических гармоний „Баян” всех систем. Пг., 1918. 24 с.
97.Осадчая Л. Троистые музыки. Харьков: Харьковский областной научно-методический центр народного творчества и культпросвет работы, 1983. 23с.
98.Пилат А. Тёплые встречи // Крымская правда. Ялта, 1972. 11 мая.
99.Платонова С.М. Новые тенденции в современной советской музыке для баяна (1960-е первая половина 1980-х годов): Автореф. дисс... канд. искусств.: 17.00.02 / Гос. ордена др. народ. консерв. Литов. ССР Вильнюс, 1988. 26 с.
100. Платонова С. Современный оригинальный репертуар баяниста (к вопросу об образно-интонационном строе и выразительных средствах музыки 60-70-х годов) // Музыкальная педагогика и исполнительство на русских народных инструментах. Вып. 74. М.: ГМПИ им. Гнесеных, 1984. С. 95-115.
101. Полевий В. Шлях до визнання // Мистецтво. 1969. № 6. С. 19.
102. Раабен Л. Советский инструментальный концерт. Л.: Музыка, 1967. 307с.
103. Раабен Л. Советский инструментальный концерт: 1968-1975. Л.: Музыка, 1976. 80 с.
104. Раабен Л. история русского и советского скрипичного искусства. Л.: Музыка, 1978. 199 с.
105. Самітов В.З. Творча спрямованість процесу сумісної діяльності педагога та студента як становлення особистісних якостей музиканта-виконавця: Автореф. дис канд. мистецтв.: 17.00.02 / Київ. держ. консерв. ім. П.І.Чайковського. К., 1992. 17 с.
106. Семешко А. Володимир Підгорний. Риси стилю // А. Семешко. Баян в педвузі. Кривий Ріг, 1993. С.132-147.
107. Семешко А. Про автора // В. Дикусаров. Твори для баяна. К.: Музична Україна, 1991. С.3.
108. Сілаєва І. Авторський концерт композитора // Молодогвардієць. Ворошиловград, 1976. 4 листопада.
109. Скребков С. Анализ музыкальных произведений. М.: Музгиз, 1958. 330с.
110. Соколов А. Музыкальная композиция ХХ века: диалектика творчества. М.: Музыка, 1992. 110 с.
111. Солодухо Я. Радости и огорчения // Сов. музыка. М., 1964. № 4. С. 51.
112. Солопов М., Айзенман Э. Концерт прославленного баяниста // Заря. Брест, 1970. 5 ноября.
113. Солопов М. Играет баянист // Сельская газета. Минск. 1971. 8 декабря.
114. Сохор А. Теория музыкальных жанров: задачи и перспективы // Сохор А. Вопросы социологии и эстетики музыки: Сб. ст. Л., 1983. Вып. 3. С. 129-142.
115. Способин И. Музыкальная форма. М.: Госмузиздательство, 1962. 400 с.
116. Стельмашенко А. Костянтин Мясков. К.: Музична Україна, 1981. 48 с.
117. Степаненко Н. И так уже пять лет подряд // Світ мистецтва. 1999. №10. С.14-16.
118. Сюта Б. Час авангарду // Культура і життя. К., 2000. 16 грудня.
119. Телетов И. Общедоступная практическая школа для ручной гармоники. М.,1878. 13 с.
120. Титаренко Ю. Баян змагається із скрипкою // Культура і життя. К.,1968. 17 березня.
121. Тюлин Ю. Учение о музыкальной фактуре и мелодической фигурации. М.: Музыка. Ч. І. 1976; Ч. ІІ. 1977.
122. Ушаков В. Виктор Петрович Власов // Виктор Власов Эстрадно-джазовые композиции для баяна или аккордеона. Вып. 1. СПб.: Композитор, 2001. 44 с.
123.