БЕРШ АНАСТАСІЯ ЯКОВЛІВНА ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ВИД

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
На правах рукопису
БЕРШ АНАСТАСІЯ ЯКОВЛІВНА
УДК: 343.225(477)
ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ: ПРАВОВА
ПРИРОДА ТА ВИДИ»
Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія, кримінально-
виконавче право
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Мирошниченко Наталія Анатоліївна кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри
Одеса - 2017
ЗМІСТ
ВСТУП............................................................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ.................................................................................... 14
1.1. Розвиток законодавства про примусові заходи медичного характеру 14
1.2. Поняття та правова природа примусових заходів медичного характеру.................................... 32
1.3. Підстави і цілі застосування примусових заходів медичного
характеру............................................................................................................................ 49
Висновки до Розділу 1..................................................................................................... 68
РОЗДІЛ 2. ОСОБИ, ДО ЯКИХ МОЖУТЬ БУТИ ЗАСТОСОВАНІ ПРИМУСОВІ
ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ..................................................................................... 73
2.1. Застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності.................................................................................................. 73
2.2. Застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання................................................................................................................................... 92
2.3. Застосування примусових заходів медичного характеру до обмежено
осудних, які вчинили злочини..................................................................................... 100
Висновки до розділу 2................................................................................................... 119
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ 122
3.1. Види примусових заходів медичного характеру............................................................... 122
3.2. Призначення, продовження, зміна та припинення застосування примусових заходів медичного характеру................................................................................................................................. 136
3.3. Відмінності примусових заходів медичного характеру від
примусового лікування................................................................................................. 150
Висновки до розділу 3................................................................................................... 159
ВИСНОВКИ.................................................................................................................................. 166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................................. 170
ДОДАТОК.................................................................................................................................... 187

ВСТУП
Актуальність теми: В теперішній час спостерігається зростання кількості осіб з психічними захворюваннями. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 2020 р. психічні розлади ввійдуть до першої п’ятірки хворіб, які призводять до втрати працездатності.
За даними експертів, у порівнянні з 90-ми роками кількість пацієнтів психіатричних клінік збільшилася майже в два рази. Зросла кількість страждаючих такими серйозними психічними захворюваннями, як шизофренія, маніакально-депресивний психоз і епілепсія, а невротичні розлади і депресії набули статус масових.
На частку суспільно небезпечних діянь, вчинених особами з психічними розладами, припадає близько 1% від загальної кількості осіб, які звинувачуються у вчиненні злочинів [166, с. 14]. Крім того, відносна кількість суспільно небезпечних діянь, вчинених психічно хворими, значно перевищує частоту кримінально караних діянь серед здорового населення: 10-12 суспільно небезпечних діянь на 1 тис. хворих на рік (серед здорових за такий самий період - близько 10 на 1 тис. населення) [20, с. 9].
Більшість діянь, вчинених особами з психічними розладами, має агресивно-насильницький характер і спрямовані проти життя і здоров’я людини [86, с. 109]. Так, кількість неосудних осіб, які вчинили вбивства і замах на вбивство, становить 8-10% (щорічно), серед тих, хто вчинив зґвалтування - 2­3%, хуліганства - 1,2% [168, с. 107]. Це свідчить про необхідність застосування до таких осіб спеціальних (медичних) заходів з метою виліковування або такого поліпшення їх стану, при якому усувається суспільна небезпека особи.
У кримінальному праві України питання застосування примусових заходів медичного характеру вважаються одними з найбільш складних і комплексних, що зумовлюється, перш за все, багатогранністю цього інституту - він знаходиться на стику юридичної, соціологічної та медичної галузей знань.
Людина, її права і свободи, проголошені Конституцією України, є найвищою цінністю суспільства, а їх визнання, дотримання, захист - обов’язком держави [41, ст. 3].
Особи, які страждають психічними розладами, є найуразливішою в правовому відношенні категорією населення країни. Про це йдеться і в міжнародних актах, де одним з показників рівня соціально-економічного розвитку, гуманізації та демократизації суспільства визнається дотримання і забезпечення прав людини у сфері психічного здоров’я.
Застосування примусових заходів медичного характеру покликане захистити суспільство від небезпечних посягань осіб, які страждають психічними розладами, та забезпечити підтримання належного рівня безпеки в соціумі. Отже, сутність примусових заходів медичного характеру, за загальноприйнятою думкою, полягає у тому, щоб забезпечити безпеку психічно хворих осіб і захистити від їх суспільно небезпечних діянь суспільство. З метою реалізації цих завдань держава повинна забезпечити безпеку кожного члена суспільства і суспільства в цілому від можливих небезпечних посягань таких осіб, не допустити вчинення особами з психічними аномаліями злочинних суспільно небезпечних діянь, оскільки їх спосіб життя і вчинки свідчать про таку можливість.
Небезпечність осіб із психічними розладами проявляється також в особливостях формування мотивів вчинення суспільно небезпечних діянь і злочинів, що обумовлює несподіваний, непередбачуваний характер їхньої поведінки. До того ж для осіб з психічними розладами характерна нездатність вчитися на своїх помилках, тобто вони не використовують минулий досвід, вчиняючи нові суспільно небезпечні діяння.
Необхідність контролю за поведінкою такого контингенту осіб з боку держави набуває особливої актуальності в соціально-політичній та економічній ситуації в країні, що склалася в даний час: підвищений рівень злочинності; безробіття та побутова невлаштованість; конфліктні ситуації, що охопили суспільство; низький освітній, культурний рівень розвитку населення та інші негативні чинники. Ця категорія осіб наштовхується на нерозуміння, зневажливе і навіть негативне ставлення з боку оточуючих, що змушує їх відчувати себе «людьми другого сорту», вони ніби виключаються самим суспільством з усіх сфер життя. Тим не менш, вони більше, ніж здорові люди, потребують допомоги з боку суспільства і держави.
Застосування до таких осіб примусових заходів медичного характеру як поєднання лікувальних і профілактичних заходів відповідає завданням правової держави, в якій в особі, що вчинила суспільно небезпечне діяння, бачать не тільки соціально небезпечного суб’єкта, правопорушника, а й соціально корисну особистість.
Проблеми, які стосуються примусових заходів медичного характеру, досліджувалися в працях таких учених, як Ю.М. Антонян, Л.В. Багрій- Шахматов, В.М. Бурдін, С.Є. Віцин, М.Н. Голоднюк, В.О. Глушков, І.В. Жук, Г.М. Зільберблат, М.М. Книга, П.А. Колмаков, В.В. Лень, Д.Р. Лунц, Р.І. Міхєєв, Н.А. Мирошниченко, Є.В. Мищенко, А.А. Музика, Г.В. Назаренко, А.П. Овчинникова, Н.А. Орловська, Б.А. Протченко, Б.А. Спасенніков, Є.Л. Стрєльцов, С.Я. Улицький, А.А. Хомовський, С.Л. Шаренко та ін.
Особливе значення мають законність і обґрунтованість застосування примусових заходів медичного характеру, оскільки примус завжди пов’язаний із суттєвим обмеженням прав людини. Тому важливим є вирішення завдання забезпечення законності при здійсненні розслідування і розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру, неухильного дотримання гарантій охорони прав особи при застосуванні до неї примусових заходів медичного характеру. Зазначені обставини зумовлюють своєчасність і актуальність даного дослідження.
Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлюється необхідністю розвитку теорії кримінального права щодо застосування примусових заходів медичного характеру, удосконалення чинного кримінального законодавства в цій сфері та практики його застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» «Механізм кримінально-правового впливу в умовах сталого розвитку» на 2011-2015 роки як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на тему «Теоретичні і практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011-2015 роки (державний реєстраційний номер 0110U000671), а також плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» «Стан, тенденції та перспективи розвитку кримінального права у ХХІ столітті» на 2016-2020 роки як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» «Стратегія інтеграційного розвитку України: правовий та культурний вимір» (державний реєстраційний номер 0116U001842) на 2016-2020 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення правової природи та видів примусових заходів медичного характеру, а також внесення теоретично обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення чинного кримінального законодавства в цій сфері.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувалися такі завдання:
розглянути в історико - правовому та порівняльно-правовому аспектах проблеми застосування примусових заходів медичного характеру;
дослідити правову природу примусових заходів медичного характеру; визначити підстави, цілі та види примусових заходів медичного характеру;
проаналізувати статистичні данні про стан, динаміку, рівень злочинності осіб, що мають психічні захворювання;
з’ясувати особливості особистості, що має психічні аномалії, встановити її типологічні класифікації та характеристики;
виявити обставини, що впливають на вчинення особами з відхиленнями у психіці суспільно небезпечних діянь;
розглянути питання, пов’язані із застосуванням, призначенням, зміною або припиненням примусових заходів медичного характеру;
розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правового регулювання примусових заходів медичного характеру.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв’язку із застосуванням примусових заходів медичного характеру.
Предметом дослідження є правова природа та види примусових заходів медичного характеру.
Методи дослідження. При підготовці роботи в якості загальнонаукових методів дослідження застосовувалися: діалектичний метод, за допомогою якого досліджено поняття та правова природа примусових заходів медичного характеру (підрозділ 1.2); історико-правовий метод - для вивчення розвитку законодавства про примусові заходи медичного характеру (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий метод - у процесі порівняння норм Кримінального кодексу України (далі - КК України) з нормами законодавчих актів окремих зарубіжних країн (підрозділи 1.1, 2.2); соціологічний метод - при аналізі даних анкетування співробітників правоохоронних органів та лікарів-психіатрів (підрозділи 1.3, 3.1, 3.2); логіко-юридичний метод - при аналізі й тлумаченні правових норм стосовно примусових заходів медичного характеру, вивченні таких науково-теоретичних категорій, як «осудність», «неосудність», «обмежена осудність» (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3).
Емпіричну базу дослідження становлять: узагальнення відомостей про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами, визнаними неосудними, обмежено осудними, а також особами, які захворіли психічними розладами до постановлення вироку суду або під час відбування покарання: усього було проанкетовано 167 респондентів (судді, прокурори, лікарі-психіатри) на предмет доцільності внесення змін до КК України щодо примусових заходів медичного характеру; матеріали судової практики (рішення суддів різних рівнів і регіонів відносно застосування примусових заходів медичного характеру за 2006-2014 роки).
Наукова новизна одержаних результатів Дисертація є першим у сучасній вітчизняній науці кримінального права спеціальним комплексним дослідженням правової природи та видів примусових заходів медичного характеру.
Наукова новизна дослідження конкретизується в одержаних наукових результатах, сформульованих у теоретичних та практичних висновках та пропозиціях, зокрема: вперше:
викладено наукові підходи до визначення правової природи примусових заходів медичного характеру. Встановлено, що за своєю правовою природою примусові заходи медичного характеру є заходами безпеки, сутність яких полягає в примусовому лікуванні осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння і представляють небезпеку за своїм психічним станом;
сформульовано положення про розподіл кримінально-правових заходів не за схемою «покарання та інші заходи», а залежно від суті та призначення відповідних заходів - на каральні та некаральні. Перша група заходів - система заходів кримінально-правового впливу (система каральних заходів), яка включає кримінальне покарання, умовне засудження і різні види звільнення від кримінального покарання. Зазначені заходи об’єднує єдина каральна сутність: усі вони є різними формами реакції держави на вчинення злочину; застосовуються за вчинення злочинів; призначаються з урахуванням ступеню та характеру суспільної небезпеки заради кримінально-правових цілей, відновлення соціальної справедливості; виправлення засудженого і попередження нових злочинів. Друга група заходів - система заходів безпеки в кримінальному праві, або інакше - «інші заходи кримінально-правового характеру» (система некаральних заходів), яка включає медичні та інші заходи безпеки, що мають некаральну суть, які застосовуються не за вчинення злочину, а у зв’язку зі здійсненням забороненого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння до особи, яка його вчинила, в цілях забезпечення її безпеки та безпеки суспільства в цілому, її лікування та ресоціалізації. Окрім заходів медичного характеру, до вказаної групи можуть бути віднесені примусове лікування, примусові заходи виховного характеру та спеціальна конфіскація;
обґрунтовано пропозицію про доповнення ст. 92 КК України частиною другою наступного змісту: «2. Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є суспільно небезпечне діяння, що вчинене особою, яка має психічне захворювання та потребує медичної допомоги. Якщо вона завдає або має намір завдати шкоди собі, оточуючим або охоронюваним законом правам та інтересам особи або держави, а також коли існує реальна можливість заподіяння такої шкоди цією особою»;
запропоновано доповнити частину другу ст. 76 КК України пунктом 7 наступного змісту: «7) відстрочити виконання покарання відносно осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, але захворіли психічним розладом після вчинення злочину до вилікування психічного захворювання або покращення психічного стану»;
аргументовано необхідність уточнення частини першої ст. 95 КК України та викладення її в наступній редакції: «1. Продовження, зміна або припинення примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за поданням правоохоронного органу, а також за висновком комісії лікарів-психіатрів про необхідність продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру»;
вдосконалено:
визначення цілей застосування примусових заходів медичного характеру в частині виокремлення додаткових цілей, а саме: охорона особистості психічно хворих, яка полягає у недопущенні самогубства психічно хворого або заподіяння ним шкоди своєму здоров’ю, а також у захисті життя, здоров’я, честі та гідності психічно хворого від протиправних дій з боку третіх осіб; виправлення обмежено осудних осіб, яким примусові заходи медичного характеру призначені поряд з покаранням;
загальні принципи застосування, призначення, зміни, продовження та припинення примусових заходів медичного характеру, що виражається у виокремленні двох обставин 1) характеристиці суспільно небезпечного діяння (юридичний критерій) - небезпека для оточуючих; 2) характеристиці психічного захворювання особи (медичний критерій) - небезпека для життя та здоров’я психічно хворого;
набуло подальшого розвитку:
положення про медичний та юридичний критерії примусових заходів медичного характеру в частині того, що медичний критерій повинен встановлюватися експертами-психіатрами, а юридичний критерій аналізуватися органом досудового слідства і судом в сукупності з усіма зібраними матеріалами кримінального провадження. Встановлення юридичного критерію дозволяє провести відмежування осудності і обмеженої осудності від неосудності;
положення про необхідність віднесення наркоманії та алкоголізму до переліку небезпечних хворіб.
Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері - для подальших теоретичних розробок застосування примусових заходів медичного характеру;
правотворчій діяльності - при розробці пропозицій щодо вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального законодавства України, Закону «Про психіатричну допомогу» в частині регулювання примусових заходів медичного характеру;
правозастосовчій діяльності - для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства про примусові заходи медичного характеру судовими, правоохоронними органами, психіатричними закладами;
навчальному процесі - при викладанні нормативного курсу «Кримінальне право України», спеціального курсу «Практика призначення кримінального покарання та інших заходів кримінально-правового впливу», а також при підготовці методичних матеріалів, підручників, наукових посібників із зазначених дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія».
Результати дисертаційного дослідження доповідались на наукових та науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній
конференції «Законодавство України у світлі сучасних активних реформаційних процесів» (11-12 жовтня 2013 р., м. Київ); Международной научно-практической конференции «Приори

Список литературы

ВИСНОВКИ
У Висновках викладаються найбільш важливі наукові та практичні результати дисертаційного дослідження, формулюються пропозиції про вдосконалення кримінального законодавства щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
1. В теорії кримінального права питання, пов’язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру, вважаються найбільш складними, оскільки їх вирішення потребує комплексного підходу і пов’язується з юридичною та медичною галузями знань. Розслідування кримінальних проваджень даної категорії становить значну складність, оскільки це, як правило потребують виконання певного обсягу слідчих дій, призначення та здійснення складних експертних досліджень. Разом з тим, інститут примусових заходів медичного характеру у кримінальному праві поки що не одержав всебічної розробки, а деякі його положення до цього часу викликають дискусії серед науковців і практичних працівників.
2. За своєю правовою природою примусові заходи медичного характеру є заходами безпеки, сутність яких полягає в примусовому лікуванні осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння і становлять небезпеку за своїм психічним станом. Вони спрямовані на забезпечення безпеки психічно хворих осіб і захист суспільства від їх суспільно небезпечних діянь. З метою реалізації цих завдань держава повинна забезпечити безпеку кожного та суспільства в цілому від можливих небезпечних посягань таких осіб, не допустити вчинення особами з психічними відхиленнями злочинних суспільно небезпечних діянь.
3. Примусові заходи медичного характеру поєднують в собі юридичні та медичні критерії. Юридичний критерій полягає в тому, що підстави, види, порядок застосування і припинення зазначених заходів визначаються кримінальним законом (Розділ 14 КК України). Призначення цих заходів регламентовано кримінальним законом та здійснюється судом. Подальші рішення з питань продовження, зміни та припинення примусових заходів медичного характеру також приймаються у судовому порядку. Медичний критерій зазначених заходів пов’язаний з їх сутністю та змістом. Рекомендації щодо їх застосування дає комісія лікарів-психіатрів або у встановлених законом випадках судово-психіатрична експертиза, включаючи висновки про діагноз хвороби, профілактику психічних розладів, а також про необхідні соціально - реабілітаційні заходи. Хоча юридичний критерій у примусових заходах медичного характеру переважає, вони за своєю суттю залишаються медичними та не переслідують цілей кримінального покарання. Призначення примусових заходів медичного характеру таким особам обумовлено виключно медичними показниками. Покарання ж виконується саме по собі. Однак, вид покарання, призначений з урахуванням тяжкості суспільно небезпечного діяння, може впливати і на місце проведення примусових заходів медичного характеру.
4. Статтею 92 КК України визнається мета примусових заходів медичного характеру обов’язкове лікування, а також попередження вчинення ними нових суспільно небезпечних діянь, передбачених статтями Особливої частини КК України. Видається необхідним виокремлення додаткових цілей примусових заходів медичного характеру, а саме: охорона особистості психічно хворих, яка полягає у недопущенні самогубства психічно хворого або заподіяння ним шкоди своєму здоров’ю , а також захист життя, здоров’я, честі та гідності психічно хворого від протиправних дій з боку третіх осіб; виправлення обмежено осудних осіб, яким примусові заходи медичного характеру призначені поряд з покаранням;
5. Елементами, які розкривають юридичну природу примусових заходів медичного характеру, варто вважати наступні: 1) застосовуються у зв’язку з вчиненням суспільно небезпечного діяння; 2) забезпечуються примусовою силою держави; 3) застосовуються в інтересах безпеки як суспільства, так і хворого; 4) виконуються в спеціальних установах в умовах ізоляції від суспільства; 5) призначаються, змінюються та припиняються у судовому порядку; 6) застосування цих заходів регламентується на законодавчому рівні і не переслідує мету заподіяння фізичного страждання або приниження людської гідності.
6. Юридична природа примусових заходів медичного характеру полягає в тому, що, з одного боку, вони є одним із видів кримінально-правового примусу, що застосовується до тих хворих, які вчинили суспільно небезпечне діяння відповідно до кримінального законодавства, з іншого - відрізняються від зовні схожих адміністративно-примусових заходів, що застосовуються до психічно хворих осіб.
7. Особливу стурбованість у суспільства викликають особи, які вчинили суспільно небезпечні діяння і потребують медичного лікування. З метою покращення їх психічного стану, необхідності психіатричного лікування, а також запобігання вчиненню ними нових суспільно небезпечних діянь, до осіб, які вчинили у стані неосудності або у стані обмеженої осудності суспільно небезпечні діяння, а також до осіб, які вчинили такі діяння у стані осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, застосовуються примусові заходи медичного характеру.
8. Проведене дослідження дозволило констатувати, що правове регулювання примусових заходів медичного характеру в галузі кримінального права є суперечливим і непослідовним. Питання, пов’язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру, вимагають пильної уваги законодавця, коригування та узгодженості норм кримінального, кримінально- виконавчого та кримінально-процесуального законодавства.
9. З метою удосконалення діяльності правоохоронних органів та медичних установ щодо застосування примусових заходів медичного характеру необхідним є внесення змін та доповнень до статей 76, 92 та 95 КК України,
Частину другу ст. 76 КК України запропоновано доповнити пунктом 7 наступного змісту: «7) відстрочити виконання покарання відносно осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, але захворіли психічним розладом після вчинення злочину до вилікування психічного захворювання або покращення психічного стану»
Статтю 92 КК України слід доповнити частиною другою наступного змісту: «2. Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є суспільно небезпечне діяння, що вчинене особою, яка має психічне захворювання та потребує медичної допомоги, якщо вона завдає або має намір завдати шкоди собі, оточуючим або охоронюваним законом правам та інтересам особи або держави, а також коли існує реальна можливість заподіяння такої шкоди цією особою».
Необхідно уточнити частину першу ст. 95 КК України та викласти її в наступній редакції: «1. Продовження, зміна або припинення примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за поданням правоохоронного органу, а також за висновком комісії лікарів-психіатрів про необхідність продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Авербух И.Е. К вопросу о вменяемости психически неполноценных лиц /И.Е. Авербух, Е.А. Голубова //Вопросы экспертизы в работе защитника: сб. ст. /под ред. И.Ф. Крылова - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1970. - С. 92-100.
2. Аменицкий Д.А. К вопросам о принудительном лечении и о социально опасных душевнобольных и психопатов /Д.А. Аменицкий //Душевнобольные правонарушители и принудительное лечение /под ред. и с предисл. П.Б. Ганнушкина - М.: Изд-во НКВД, 1929. - С. 23-40.
3. Антонян Ю.М. Преступность и психические аномалии /Ю.М. Антонян, С.В. Бородин. - М.: Наука, 1987. - 208 с.
4. Артеменко Н.В. Актуальные проблемы вменяемости
(невменяемости) и возраста уголовной ответственности: Сравнительный
историко-правовой анализ уголовного законодательства РФ и Франции: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 /Артеменко Наталья Викторовна. - Ростов-на-Дону,
1999. - 205 с.
5. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание /Л.В. Багрий-Шахматов. - Минск: Вышэйш. шк., 1976. - 384 с.
6. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений) /Л.М. Балабанова. - Донецк: Сталкер, 1998. - 427 с.
7. Банщиков В.М. Медицинская психология: [учебник для мед.
ин-тов] /В.М. Банщиков, В.С. Гуськов, И.Ф. Мягков. - М.: Медицина, 1967. - 239 с.
8. Банщиков В.М. Психиатрия: учебник /В.М. Банщиков,
Т.А. Невзорова. - М.: Медицина, 1969. - 344 с.
9. Беляев В.Г. Уголовное право и невменяемость /В.Г. Беляев //Вопросы профилактики общественно опасных действий, совершаемых психически больными. - Волгоград: Изд-во Волгогр. мед. ин-та, 1981. - С. 14­
15.
10. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных: [пер. с англ.] /Эрик Берн. - Симферополь, 1998. - 496 с.
11. Берш А.Я. Виды принудительных мер медицинского характера /А.Я. Берш //Митна справа. - 2013. - №5. - С. 99-105.
12. Берш А.Я. Назначение, изменение и прекращение принудительных мер медицинского характера /А.Я. Берш //Митна справа. - 2013. - №3. - С. 288­294.
13. Берш А.Я. Невменяемость в уголовном праве /А.Я. Берш //Закон и жизнь. - 2013 - №10/2 (262). - С. 18-20.
14. Берш А.Я. Правовая природа принудительных мер медицинского характера /А.Я. Берш //Юридичний вісник. - 2012. - №3. - С. 142-147.
15. Берш А.Я. Применение принудительных мер медицинского характера к лицам, совершившим преступление в состоянии вменяемости, но заболевшим психической болезнью до постановления приговора или во время отбывания наказания /А.Я. Берш //Науковий вісник Ужгородського Національного університету. Серія Право. - Ужгород, 2013. - Вип. 22, ч. 2. - С. 15-19.
16. Берш А.Я. Применение принудительных мер медицинского характера к ограниченно вменяемым, совершившим преступления /А.Я. Берш //Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць /МОН України, Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.». Одеса, 2016. - Вип. 69. - С. 255-261.
17. Боброва И.Н. Об уменьшенной (ограниченной) вменяемости /И.Н. Боброва, Н.С. Шишков //Вопросы теории и организации судебно­психиатрической экспертизы: сб. науч. тр. /под. ред. Г.В. Морозова. - М., 1988. - С. 152-160.
18. Богомягков Ю.С. К вопросу об ограниченной вменяемости в теории советского уголовного права /Ю.С. Богомягков //Эффект борьбы с преступностью и совершенствование законодательства в свете Конституции СССР: межвуз. науч. сб. - Уфа: Изд-во Башк. ун-та, 1980. - С. 3-11.
19. Богомягков Ю.С. Уголовно-правовая невменяемость: критерии и признаки /Ю.С. Богомягков //Советское государство и право. - 1989. - №4.- С. 103-108.
20. Бурдін В.М. Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідження): монографія /В.М. Бурдін; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - Л.: [ЛНУ ім. І. Франка], 2010. - 780 с.
21. Введенский И.Н. Принудительное лечение душевнобольных психопатов. (Принцип, границы и формы принудительного лечения) /И.Н. Введенский //Душевнобольные правонарушители и принудительное лечение /под ред. и с предисл. П.Б. Ганнушкина - М.: Изд-во НКВД, 1929. - С. 7-22.
22. Ветров Н.И. Уголовное право. Общая часть: [учебник для вузов] /Н.И. Ветров. - 2-е изд. перераб. и доп. - М.: Закон и право, 2002. - 399 с.
23. Галиакбаров Р.Р. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: конспекты лекций и иные материалы /Р.Р. Галиакбаров. - Краснодар: Изд-во Кубан. гос. аграрн. ун-та, 1999. - 280 с.