Білик Анна Анатоліївна. Театральна критика Одеси в контексті міської видовищної культури (друга половина ХІХ - друге десятиріччя ХХ століття)

Краткое описание

Білик Анна Анатоліївна. Театральна критика Одеси в контексті міської видовищної культури (друга половина ХІХ - друге десятиріччя ХХ століття) : Дис... канд. наук: 26.00.01 2009

Білик А. А. Театральна критика Одеси в контексті міської видовищної культури (друга половина ХІХ друге десятиріччя ХХ століття). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 теорія та історія культури. Харківська державна академія культури. Харків, 2009.
Дисертація присвячена становленню та розвитку одеської театральної критики другої половини ХІХ другого десятиріччя ХХ століття. Робота ґрунтується на мистецтвознавчому та культурологічному матеріалі, мемуарній літературі, газетній та журнальній періодиці.
Театрально-критична думка досліджується в широкому контексті явищ театральної культури (репертуар театрів, режисура, акторське виконання, стосунки між театром та публікою, роль критики у видовищній культурі міста тощо). Театральна критика виступає в дисертації як комунікативна система, що передає культурний досвід, формує у глядачів навички художнього сприйняття. Визначено особливості одеської театральної критики, простежено етапи її становлення. Висвітлюються й аналізуються найпопулярніші в міській пресі жанри: рецензія, театральний фейлетон, творчий портрет, критична стаття-підсумок сезону.
Значна увага приділяється культуротворчій діяльності представників одеської критики в сфері видавництва, організації Літературно-артистичного товариства тощо.

1. В історії одеської театральної критики досліджуваного періоду виявлено та проаналізовано два етапи: середина ХІХ перше десятиріччя ХХ століття зародження і становлення одеської критики. У 80-х роках формується категорія журналістів, для якої рецензування є головним і єдиним родом заняття. В Одесі основи професії театрального критика закладалися в середовищі фейлетоністів, а не репортерів. Перше десятиріччя XX друге десятиріччя ХХ століття другий етап, пов’язаний з діяльністю професійної театральної критики, представники якої, окрім рецензування, стали виконувати театрознавчі функції: зайнялись історико-театральними дослідженнями, питаннями теорії драми.
2. З’ясовуючи специфіку театральної критики доведено, що вона являє собою літературно-художню, а не наукову діяльність. Адже якість рецензії залежить не тільки від обізнаності критика в питаннях теорії та історії культури, здатності до художнього аналізу, але й від життєвого досвіду, естетичного смаку, тому в даній сфері відсутні універсальні критерії аналізу, методи перевірки та підтвердження думок.
Виявляючи особливості творчості рецензента та критика, автор розмежовує два види діяльності за їх художніми результатами: рецензент репрезентує тип оперативного коментатора вистави, втім, сутність театрального аналізу представлена критиком актом інтерпретації сценічного артефакту.
3. Рецензенти ставили перед собою завдання навчити глядача розуміти виставу, призвичаїти його до театру. Критики помітно впливали на процес формування художніх смаків театральної аудиторії. Це досягалося декількома способами: 1) шляхом повчального пояснення значення драматичного мистецтва у суспільному житті і ролі драматичної класики у вихованні молоді; 2) висміюванням публіки, що віддавала перевагу лише легковажному репертуару; 3) через емоційну складову публікації. На початку ХХ століття зусиллями представників критичного цеху з’являється в Одесі новий тип публіки, для якої були характерні естетична вибагливість, художній смак, уміння орієнтуватися в розмаїтті театрального процесу.
4. Виділено такі типологічні групи одеської театральної преси: рекламно-оглядові (хронікальні), вузькоспеціалізовані, літературно-художні і театрознавчі. Простежена культуротворча роль одеських театральних видань, з’ясовано, що в Одесі з’явилась друга після Москви щоденна газета «Театр» (18961902) та перший орган театральної сатири в Російській імперії газета «Антракт» (1909).
5. Обґрунтовано, що газети «Одесский вестник», «Новороссийский телеграф», «Одесский листок», «Одесские новости» являють собою безцінний фактологічний матеріал, що може значною мірою заповнити інформаційний вакуум у галузі театральної культури досліджуваного періоду. Впроваджено в науковий обіг нові імена працівників критичного цеху, які сприяли розвитку театрального мистецтва. Це П. Герцо-Виноградський, Л. Теплицький, О. Вознесенський, М. Фрейденберг, О. Гермоніус, П. Сергєєнко, А. Селітренніков, Д. Масляников, А. Кауфман, М. Пересвєтов, брати Геніси, Б. Фліт, А. Муров, М. Раймонд, Л. Камишніков. Розкриті псевдоніми рецензентів: П. Сергєєнко (Бідний Йорик, Яго), А. Гермоніус (Фінн), Л. Суриш (Лео), А. Селітренніков (Калій), А. Львов (Друг Платона), К. Масляников (Дилетант), А. Кауфман (Знайомий).
6. Проаналізована сфера діяльності одеських критиків, яка не обмежувалася лише рецензуванням спектаклів. Театральні критики стали монополістами у театрально-організаційній сфері,ініціаторами творчих об’єднань, благодійних фондів, займались організацією художніх вечорів, просвітницьких лекцій, забезпечували функціонування культурно-інформаційної служби в місті, зосередили в руках редакційно-видавничу справу.
7. Виявлено різноманітність жанрового діапазону одеської критики, який становлять: театральна рецензія, театральний фейлетон, творчий портрет, критична стаття-підсумок сезону, гастролей. Класифікувати рецензії в одеській пресі зазначеного періоду можна за тематичним критерієм: 1) рецензія на прем’єру, 2) рецензія на виставу поточного репертуару, 3) рецензія на бенефіс, 4) рецензія-полеміка. З’ясовано характерні особливості жанрів театральної критики, подано визначення понять: «театральна рецензія», «театральний фейлетон», «творчий портрет».
8. Доведено, що досить швидко одеська критика завоювала загальноросійський авторитет, з її думкою рахувалися не лише вітчизняні театральні діячі, але й провідні зарубіжні гастролери. Одеська театральна преса була дзеркалом культурного життя ХХ століття. Вона його не просто відбивала, вона його створювала, виконуючи просвітницьку функцію, стимулювала творчу діяльність сцени.