Болховітінова Анастасія Борисівна. Припинення шлюбу за законодавством України

Краткое описание

Болховітінова Анастасія Борисівна. Припинення шлюбу за законодавством України : Дис... канд. наук: 12.00.03 2009

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Болховітінова Анастасія Борисівна
УДК 347.61/.64
ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних
наук
Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент АПрН України,
академік Академії наук Вищої школи України
Дзера Олександр Васильович
Київ - 2009 
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 5
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ
1.1. Розвиток правового регулювання припинення шлюбу 17
1.2. Загальні засади та напрямки реформування законодавства у сфері
припинення шлюбу 36
1.3. Поняття "припинення шлюбу" та "розірвання шлюбу", їх
співвідношення 52
Висновки до розділу 1 62
РОЗДІЛ 2
ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ ШЛЯХОМ ЙОГО РОЗІРВАННЯ В
СУДОВОМУ ПОРЯДКУ
2.1. Судовий порядок розірвання шлюбу як основний порядок розірвання
шлюбу 67
2.2. Розірвання шлюбу в судовому порядку за спільною заявою подружжя, яке
має дітей 77
2.3. Розірвання шлюбу в судовому порядку за позовом одного з
подружжя 89
2.4. Співвідношення припинення шлюбу та недійсності шлюбу 
2.5. Юридичні наслідки припинення шлюбу 164
Висновки до розділу 2 173
РОЗДІЛ 3
ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ ШЛЯХОМ ЙОГО РОЗІРВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПОРЯДКУ, ІНШІ ВИПАДКИ ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ
3.1. Розірвання шлюбу в адміністративному порядку за заявою
подружжя 181
3.2. Розірвання шлюбу в адміністративному порядку за заявою одного з
подружжя 191
3.3. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення
його померлим 202
Висновки до розділу 3 210
ВИСНОВКИ 214
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 223

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Болховітінова А.Б. Припинення шлюбу за законодавством України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2009.
Дисертація присвячена дослідженню припинення шлюбу в судовому та адміністративному порядках, внаслідок смерті одного з подружжя та оголошення його померлим.
В роботі сформульоване доктринальне визначення поняття "припинення шлюбу", удосконалені правові підходи у визначенні змісту поняття "розірвання шлюбу", встановлено співвідношення зазначених понять.
Обґрунтовані необхідність уніфікації підстав судового розірвання шлюбу; введення заборони на пред’явлення позову про розірвання шлюбу особою, яка вчинила протиправну поведінку; визнання недійсним шлюбу, укладеного особою, оголошеною померлою тощо.
На основі здійсненого аналізу науково-теоретичних проблем правового регулювання припинення шлюбу сформульовані конкретні рекомендації, спрямовані на вдосконалення законодавства України.

У дисертації проведено комплексний науково-теоретичний аналіз правового регулювання припинення шлюбу за законодавством України та сформульовано низку важливих науково-практичних висновків, які зроблені вперше і мають наукову новизну, зокрема:
доктринально визначене поняття "припинення шлюбу" як втрата чинності зареєстрованого з дотриманням вимог законодавства сімейного союзу жінки та чоловіка з підстав, встановлених законом, що спричиняє припинення шлюбно-сімейних правовідносин та інших обумовлених шлюбом прав та обов’язків;
аргументовано висновок про доцільність закріплення в законодавстві права подружжя виражати взаємну згоду на розірвання шлюбу в інший спосіб, ніж подання спільної заяви про розірвання шлюбу, наприклад, шляхом подання подружжям двох односторонніх заяв чи надсилання таких нотаріально засвідчених заяв;
обґрунтовано висновок про недоцільність встановлення в законодавстві більш жорстких підстав для розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, ніж для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя, та, відповідно, при прийнятті рішення про розірвання шлюбу суд повинен брати до уваги не будь-які інтереси подружжя та дітей, а лише ті, які мають істотне значення;
обґрунтовано висновок про доцільність позбавлення права пред’являти позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та одного року після народження дитини того з подружжя, який вчинив протиправну поведінку з ознаками злочину щодо іншого з подружжя або дитини;
обґрунтовано тезу про необхідність введення додаткової підстави визнання шлюбу недійсним за статтею 40 СК наявність обману або омани, в результаті яких особа не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними при реєстрації шлюбу;
обґрунтовано висновок про те, що питання про момент санації шлюбу повинно вирішуватися диференційовано в залежності від можливості визначення моменту зникнення обставин, які перешкоджали укладанню шлюбу, або моменту появи нових обставин;
обґрунтовано висновок про необхідність надання добросовісній особі у разі недійсності шлюбу права на утримання аналогічно правам одного з подружжя на утримання після розірвання шлюбу.
На основі здійсненого автором дослідження науково-практичних проблем правового регулювання припинення шлюбу сформульовані рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України, зокрема шляхом внесення змін та доповнення до статей 26, 39-41, 104-106, 109, 113, 115, 116, 118 СК, статті 234 ЦПК, інших статей СК та Правил.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На сьогодні немає комплексного монографічного дослідження питань припинення шлюбу та шлюбно-сімейних відносин, в якому був би проведений комплексний аналіз законодавства України з врахуванням останніх внесених до нього змін та доповнень, аналіз практики застосування СК, а також аналіз зарубіжного законодавства та теоретичних праць вчених інших країн з метою виявлення основних напрямків подальшого реформування та вдосконалення правового регулювання припинення шлюбу.
Дисертантом було поставлено за мету провести комплексний науково- теоретичний аналіз правового регулювання припинення шлюбу за законодавством України, сформулювати наукові висновки та науково- практичні рекомендації щодо застосування та вдосконалення чинного законодавства України шляхом внесення до нього змін та доповнень, спрямованих на захист прав та інтересів громадян та, в першу чергу, дітей, у процесі припинення шлюбу.
При проведенні дисертаційного дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Діалектичний метод забезпечив можливість розглянути досліджувані питання в процесі їх розвитку, в їх тісному взаємозв’язку, а також з точки зору їх відповідності стану суспільних відносин.
За допомогою історичного методу досліджено правове регулювання припинення шлюбу на різних етапах розвитку суспільних відносин, виявлено специфіку їх правового регулювання на цих етапах та трансформацію відповідних правових норм.
Аналіз різних моделей побудови сімейного законодавства, різних правових норм, їх критичне осмислення, виявлення суперечностей та невідповідностей у регулюванні досліджуваних питань, обґрунтування отриманих висновків здійснені на основі формально-юридичного, логічного та системно-структурного методів.
Використання порівняльно-правового методу дало змогу порівняти правове регулювання припинення шлюбу за законодавством України та зарубіжних країн, а також регулювання відповідних питань за діючим законодавством України та законодавством минулих періодів.
Метод моделювання дав змогу розробити пропозиції і рекомендації, спрямовані на вдосконалення законодавства.
У дисертації проведено комплексний науково-теоретичний аналіз правового регулювання припинення шлюбу за законодавством України та сформульовано низку важливих науково-практичних висновків.
На основі аналізу законодавства України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, законодавства та судової практики зарубіжних країн, праць зарубіжних науковців автором вперше обґрунтовано висновок про самостійність та неоднопорядковість принципів свободи укладення шлюбу та свободи його припинення, а також про недоцільність закріплення в законодавстві України принципу свободи розірвання шлюбу. Разом з тим, наголошено на необхідності проведення подальших досліджень цього питання.
В роботі вперше запропоновано розширити коло загальних засад (принципів) сімейного права шляхом законодавчого закріплення принципів пріоритетності вжиття всіх можливих заходів з метою збереження шлюбу та недопущення насильства по відношенню до дітей, жінки, чоловіка.
Серед сучасних напрямків реформування законодавства виділено загальну тенденцію до відмови від необхідності доведення вини одного з подружжя у розпаді шлюбу при прийнятті рішення про припинення шлюбу. Вперше проаналізовані основні аргументи на користь "винного" (такого, що передбачає необхідність доведення вини) та "невинного" розірвання шлюбу. Обґрунтовано, що реформування законодавства у напрямку відмови від необхідності доведення вини при розірванні шлюбу є прогресивним.
Дисертантом вперше обґрунтовано висновок про доцільність реформування законодавства України у напрямках індивідуалізації розірвання шлюбу, встановлення оптимальної тривалості розгляду справ про розірвання шлюбу (від 6 до 9 місяців, за виключенням розірвання шлюбу за спрощеною процедурою), посилення захисту прав та інтересів дітей (шляхом використання формул та таблиць для розрахунку розміру утримання на дітей, підвищення ефективності системи забезпечення надходження відповідних коштів тощо).
У дисертаційному дослідженні вперше доктринально визначене поняття "припинення шлюбу" як втрата чинності зареєстрованого з дотриманням вимог законодавства сімейного союзу жінки та чоловіка з підстав, встановлених законом, що спричиняє припинення шлюбно-сімейних правовідносин та інших обумовлених шлюбом прав та обов’язків. Автором вперше аргументовано некоректність формулювання "припинення правовідносин на майбутнє", яке часто використовується при визначенні поняття "припинення шлюбу".
Удосконалено правові підходи у визначенні змісту понять "розірвання шлюбу (розлучення)" та "недійсність шлюбу":
"Розірвання шлюбу (розлучення)" слід визначати як юридичний акт, який за життя подружжя спричиняє припинення шлюбно-сімейних правовідносин та інших прав та обов’язків, обумовлених зареєстрованим з дотриманням вимог законодавства шлюбом.
"Недійсність шлюбу" запропоновано визначати як припинення правовідносин між особами, шлюб яких було зареєстровано з порушенням встановлених законодавством вимог, з моменту реєстрації шлюбу.
Визначено співвідношення понять "припинення шлюбу", "розірвання шлюбу" та "розлучення", а також понять "припинення шлюбу" та "недійсність шлюбу".
З метою підвищення ефективності застосування норм СК обґрунтовано доцільність закріплення в статті 105 СК, що судовий порядок розірвання шлюбу є основним, а адміністративний застосовується лише як виняток. Аргументовано необхідність чіткого визначення всіх випадків застосування судової процедури розірвання шлюбу.
Вперше обґрунтовано висновок про доцільність закріплення в законодавстві права подружжя виражати взаємну згоду на розірвання шлюбу в інший спосіб, ніж подання спільної заяви про розірвання шлюбу, наприклад, шляхом подання подружжям двох односторонніх заяв чи надсилання таких нотаріально засвідчених заяв.
Обґрунтовано висновок, що у разі розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (стаття 109 СК), разом із заявою про розірвання шлюбу подружжя повинно подавати до суду єдиний нотаріально посвідчений договір щодо місця проживання дітей, участі у забезпеченні умов їхнього життя окремо проживаючим батьком, умов здійснення ним права на особисте виховання дітей, а також щодо розміру, порядку та строку виплати аліментів на дітей, оскільки чинна редакція статті 109 СК допускає неоднозначність тлумачення щодо права чи обов’язку подання двох договорів, що ускладнює процедуру розірвання шлюбу та не захищає інтереси дітей.
Дисертантом вперше аргументовано висновок про недоцільність встановлення в законодавстві більш жорстких підстав для розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя (стаття 109 СК), ніж для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя (стаття 112 СК) і, відповідно, при прийнятті рішення про розірвання шлюбу суд повинен брати до уваги не будь-які інтереси подружжя та дітей, а лише ті, які мають істотне значення, як це передбачено в статті 112 СК. З метою попередження неправильного застосування вищезазначених правових норм обґрунтовано висновок про необхідність уніфікації підстав для розірвання шлюбу в судовому порядку у статтях 109 та 112 СК.
У дисертаційному дослідженні наведено додаткову аргументацію на користь закріплення у законодавстві лише однієї підстави для розірвання шлюбу: подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з подружжя або їхніх дітей, що мають істотне значення.
Автором вперше обґрунтовано, що оскільки стаття 110 СК надає право пред’явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини тому з подружжя, хто вчинив протиправну поведінку з ознаками злочину щодо другого з подружжя або дитини, то реалізація зазначеного права може спонукати до навмисного вчинення таких дій особою, яка має намір розірвати шлюб. З метою недопущення таких наслідків та захисту інтересів того з подружжя, хто не вчиняв протиправної поведінки, запропоновано позбавити іншого з подружжя права пред’являти позов про розірвання шлюбу у вищезазначеному випадку.
Аргументовано доцільність внесення ряду змін та доповнень до статті 110 СК, а саме: 1) змінити назву статті 110 СК та уніфікувати її з назвою статті 109 СК, виклавши її в редакції: "Розірвання шлюбу за рішенням суду за позовом одного з подружжя"; 2) доповнити частину 2 словами "а також крім випадків, вказаних в частині 3 та частині 4 цієї статті"; 3) уніфікувати норми частини 2 з частиною 4 шляхом встановлення однакового терміну для пред’явлення позову про розірвання шлюбу у випадках, передбачених цими частинами (протягом одного року після народження дитини); 4) закріпити в частині 2 правило про те, що права на пред’явлення позову не має той з подружжя, який вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину.
Дисертантом аргументовано, що протиправна поведінка, про яку йдеться у статі 110 СК, повинна мати ознаки злочинів, передбачених розділами ІІ, ІІІ та IV Кримінального кодексу України.
Вперше обґрунтовано тезу про доцільність встановлення законодавчої заборони на розірвання шлюбу протягом одного року з дати його реєстрації, проте наголошено на передчасності запозичення таких обмежень українським законодавством, оскільки їх правові наслідки вимагають подальших досліджень.
Автором вперше обґрунтовано тезу про необхідність введення додаткової підстави визнання шлюбу недійсним за статтею 40 СК - наявність обману або омани, в результаті яких особа не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними при реєстрації шлюбу.
Аргументована необхідність оперування у статті 40 СК поняттям "вільна згода" (а не просто "згода"), а також необхідність відсилання до створення сім’ї як підстави санації шлюбу за цією статтею (а не до зникнення обставин, які засвідчують небажання створити сім’ю).
Вперше аргументовано доцільність встановлення винятку із загальної норми, передбаченої статтею 40 СК, який полягає в наступному: якщо стан алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння виник в результаті добровільних дій самої особи, у визнанні шлюбу недійсним слід відмовити.
Дисертантом вперше обґрунтовано висновок про необхідність визнання недійсними шлюбів, укладених між дитиною та нерідними матір'ю (мачухою) або батьком (вітчимом) у випадку, коли вони проживають або раніше проживали в одній сім'ї.
Дисертантом вперше обґрунтовано висновок про необхідність надання добросовісній особі у разі недійсності шлюбу права на утримання аналогічно правам одного з подружжя на утримання після розірвання шлюбу.
Вперше виявлено, що СК не визначає наслідки недійсності шлюбу для осіб, які могли знати, але не знали про перешкоди до реєстрації шлюбу та осіб, які знали про такі перешкоди, проте не приховували їх. З метою усунення зазначеної прогалини запропоновано виключити частину 6 статті 45 СК.
Вперше обґрунтовані пропозиції про необхідність доповнення існуючих відповідно до статті 41 СК підстав санації двома наступними: 1) скасування усиновлення та 2) надання за рішенням суду права на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.
Обґрунтовано наукові позиції про те, що питання про момент санації шлюбу повинно вирішуватися диференційовано в залежності від можливості визначення моменту зникнення обставин, які перешкоджали укладанню шлюбу, або моменту появи нових обставин. Така диференціація має бути врахована при застосуванні судами статей 40-41 СК. Відповідно аргументовано, що санація шлюбу за підставами, передбаченими частиною 3 статті 41 СК та додатковими підставами, введення яких обґрунтовано автором, повинна мати місце з моменту зникнення відповідних обставин, а у випадках вагітності дружини або народження дитини - з моменту появи відповідних обставин, а санація шлюбу відповідно до частини 3 статті 40 СК повинна мати місце з моменту реєстрації шлюбу.
Вперше аргументована доцільність розширення кола випадків санації нікчемних шлюбів шляхом викладення частини 5 статті 3 9 СК в наступній редакції: "У випадку зникнення обставин, які відповідно до цієї статті є підставами недійсності шлюбу, до анулювання актового запису про шлюб, шлюб стає дійсним з моменту зникнення таких обставин".
У дисертаційному дослідженні дістала подальшу аргументацію наукова позиція про необхідність виключення норм про винесення органом РАЦС постанови про розірвання шлюбу.
Дисертантом аргументовано, що нечіткість формулювання "незалежно від наявності між подружжям майнового спору" може призвести до неправильного тлумачення та застосування статті 106 СК. Для уникнення таких небажаних наслідків обґрунтована необхідність виключення частини 3 з тексту цієї статті .
Обґрунтовано висновок, що один з подружжя має право розірвати шлюб відповідно до статті 107 СК, якщо інший з подружжя був засуджений до позбавлення волі на термін не менше 3 років як на дату подання заяви про розірвання шлюбу, так і на дату реєстрації розірвання шлюбу, оскільки лише в такому випадку буде наявна підстава для розірвання шлюбу в адміністративному порядку.
Обґрунтовано некоректність позиції юристів, які стверджують, що при розірванні шлюбу відповідно до статті 107 СК органи РАЦС зобов’язані сповістити засудженого про отримання заяви та надати строк для відповіді з приводу наявності або відсутності спору про дітей чи майно, що є необхідною передумовою вирішення ними питання про розірвання шлюбу. Обґрунтовано необхідність виключення зі статті 107 СК частини 2.
Обґрунтовано доцільність закріплення в СК однакового строку реєстрації розірвання шлюбу для всіх випадків розірвання шлюбу в адміністративному порядку. Такий строк повинен складати один місяць.
У дисертаційному дослідженні вперше обґрунтовано юридичну некоректність редакції частини 1 статті 118 СК, за буквального тлумачення якої шлюб, укладений особою, оголошеною померлою, є перешкодою для поновлення попереднього шлюбу, тобто фактично визнається чинним шлюб, укладений особою, яка вже перебуває у шлюбі. На думку дисертанта, новий шлюб такої особи повинен визнаватися недійсним як такий, що порушує принцип одношлюбності.
Виявлено суперечливість формулювання "не перебуває у повторному шлюбі", яке використовується у статті 118 СК, оскільки буквальне тлумачення норми цієї статті легалізує існування кількох шлюбів одночасно, а відтак обґрунтовано, що поновлення шлюбу у разі з'явлення особи, оголошеної померлою, повинно мати місце лише у випадку, якщо інший з колишнього подружжя не реєстрував повторний шлюб протягом всього часу від оголошення особи померлою до її появи, та лише за наявності їхньої взаємної згоди.
Аргументовано доцільність закріплення в частинах 3 та 4 статті 104 СК співвідношення таких підстав припинення шлюбу як смерть одного з подружжя та розірвання шлюбу в адміністративному порядку аналогічно співвідношенню припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя та його розірвання в судовому порядку.
На основі здійсненого автором дослідження науково -практичних проблем правового регулювання припинення шлюбу сформульовані рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України шляхом внесення змін та доповнення до статей 26, 39-41, 104-106, 109, 113, 115, 116, 118 СК, статті 234 ЦПК, інших статей СК та Правил.
Одержані в результаті дослідження висновки, пропозиції та рекомендації мають як науковий, так і прикладний характер та можуть бути використані в законотворчій діяльності з метою вдосконалення норм СК та інших нормативно-правових актів. Положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях, при підготовці підручників, науково-практичних коментарів, навчальній роботі з підготовки спеціалістів в галузі сімейного права. Висновки, рекомендації можуть використовуватися в практичному судочинстві, адвокатській практиці, в роботі органів РАЦС