Бондаренко Олена Іванівна. Психологічні особливості професійного спілкування військовослужбовців в особливих умовах діяльності

Краткое описание

Бондаренко Олена Іванівна. Психологічні особливості професійного спілкування військовослужбовців в особливих умовах діяльності: дис... канд. психол. наук: 19.00.09 / Національна академія держ. прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького. - Хмельницький, 2004

Бондаренко О.І.Психологічні особливості професійного спілкування військовослужбовців в особливих умовах діяльності. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.09 „Психологія діяльності в особливих умовах”. Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького, м. Хмельницький, 2004.
У дисертації досліджуються питання виявлення та інтерпретації особливостей професійного спілкування військовослужбовця в міжособистісній взаємодії в особливих умовах діяльності. На основі історико-критичного аналізу існуючих теорій та уявлень про спілкування у різних галузях науки створена та дістала подальшого розвитку система понять, яка специфічно описує психологію спілкування як організаційну форму та рівень сумісної діяльності. У дисертації досліджується авторська модель опису комунікативних ситуацій в умовах міжособистісної взаємодії військовослужбовців, а також новий психологічний механізм пояснення їх комунікативної поведінки; розроблено типізацію ставлення військовослужбовців до професійного спілкування; нову модифікацію методики кваліфікаційного аналізу поведінки та здійснено практичну її реалізацію як способу опису комунікативної поведінки військовослужбовців в умовах міжособистісної взаємодії; встановлений взаємозв’язок типів ставлення військовослужбовців до професійного спілкування з мовленєвими вчинками у комунікативній ситуації; конкретизовано специфічні психологічні механізми інтерпретації військовослужбовцями невербальної складової комунікативної поведінки інших людей. За допомогою кваліфікаційного аналізу виявлені стійкі симптомокомплекси поведінки, характерні для учасників комунікації в умовах міжособистісної взаємодії, які описані як синдроми поведінки.

1. Аналіз проблеми спілкування виявив, що воно є предметом дослідження у чотирьох галузях антропологічних знань: у герменевтиці, у лінгвістиці, у логіці та психології. Це дозволяє стверджувати, що кожен науковий напрямок зробив певний позитивний внесок у дослідження процесу спілкування. Цей внесок полягає у введенні понять, які дозволили побудувати розгорнуту теоретичну систему пояснення процесу спілкування. Разом з тим, у результаті цього аналізу можемо стверджувати, що спілкування в окремих наукових сферах, перерахованих вище, вивчається частково у відповідності з метою та завданням даної науки. Ми дійшли висновку, що використовувані онтологічні уявлення та існуючі моделі не відповідають усій повноті і складності явищ спілкування. Тому проблему вивчення спілкування ми бачимо у вивченні співвідношення свідомості і діяльності.
2. Розроблена й експериментально обґрунтована нормативна модель комунікативних ситуацій, основними положеннями якої є загальний предмет дискурсу; рівноправність позицій щодо предмета обговорення; ціннісна орієнтація учасників обговорення на розуміння інших” поглядів; наявність крім предметних, професійних, дисциплінарних характеристик позицій учасників взаємодії, шести комунікативних позицій-ролей: доповідача”, голови”, опонента”, інтерпретатора”, історика”, слухача”.
Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що повноцінна комунікація в умовах міжособистісної взаємодії можлива при наявності наступних факторів: 1) нормативної організації взаємодії, яка включає: розроблену програму майбутнього дискурсу з оголошенням організаційного проекту (загального предмету обговорення, складу запрошених учасників); простору, побудованого за принципами круглого столу”; зовнішньої фіксації професійних (предметних) позицій учасників комунікації; явної чи латентної наявності усіх шести комунікативних позицій-ролей”; декларованої рівноправності позицій (зняття погон” і порогів компетентності”) та ціннісної орієнтації учасників дискурсу на розуміння інших” поглядів; 2) вільного, самостійного і відповідального самовизначення учасників стосовно ситуації, позиції і предмету; 3) усвідомленості психологічного прийняття комунікативної позиції-ролі” у кожному комунікативному акті, що включає: здатність займати і змінювати кожну із шести комунікативних позицій; здатність рефлексивно заміщати позиції у внутрішньому плані свідомості.
У результаті емпіричного аналізу ситуацій комунікації виявлена загальна характеристика комунікативної взаємодії маргінальність комунікативної позиції-ролі”. Психологічна необхідність захищати свої погляди, утримувати свою позицію, відстоювати свою думку у полеміці провокують відхід (випадіння”) з комунікативної позиції у рольову взаємодію, у систему статусних відносин, або у пласт міжособистісних оцінок. Психологічним механізмом даного феномена є тотальність використання усіх сил суб'єктивності при утриманні власної позиції у взаємодії.
3. В результаті експериментального дослідження були виділені три типи ставлення військовослужбовців до професійного спілкування: об'єктного, суб’єктного і інтерсуб’єктного. Змістовна наповненість цих типів залежить від представленості в них трьох складових: когнітивної, афективної та конативної. Встановлені особливості реальних мовленєвих вчинків у комунікативній взаємодії військовослужбовців залежно від типу ставлення до професійного спілкування, специфіка реалізації в них основних мовних функцій: позначення, вираження і впливу. Кожна з цих функцій у конкретному мовленєвому вчинку представлена по-різному: актуальністю оповідальністю, раціональністю емоційністю, ініціальністю реактивністю, відповідно. Формуючий експеримент показав, що ставлення до професійного спілкування військовослужбовців це нестатичне утворення, а може змінюватися в процесі навчання комунікації. Такими змінами в експерименті стали якісні характеристики поведінки та мовленєвих вчинків(38 %), спрямованих на конструктивне, діалогічне спілкування, що підтвердило гіпотезу дослідження.
4. Реалізація методу кваліфікаційного аналізу з використанням нормативної моделі комунікативної ситуації дозволила виявити синдроми комунікативної поведінки військовослужбовців: зміни (втрати) загального предмета обговорення; редукції позицій-ролей; вихідного взаємонерозуміння; привілейованої думки. Високий рівень рефлексії (розвитку мовленєвої свідомості) військовослужбовця на спосіб дії і здатність актуально, у внутрішньому плані свідомості представити розходження форм поведінки дає можливість уникати застосування у спілкуванні експериментально виявлених „некомунікативних” механізмів. Це сприяє підвищенню культури та ефективності професійного спілкування військовослужбовця.
5. Соціально-психологічна інтерпретація військовослужбовцем невербальної поведінки у спілкуванні поділяється на наступні види: змістовна і змістовно-оцінна (у залежності від присутності-відсутності оцінного компонента); емоційна, інтелектуально-вольова, стосункова” (у залежності від провідного компонента); повноскладова та інтерпретація скорочена (у залежності від змістовної диференційованості інтерпретації). Ступінь представлених змістовних і оцінних компонентів структури інтерпретації невербальної поведінки військовослужбовця свідчить про особливості спрямованості інтерпретації. Зростання виразності якого-небудь компонента у структурі інтерпретації невербальної поведінки призводить до редукції її змісту. Змістовна диференційованість психологічної інтерпретації невербальної поведінки особистості військовослужбовця змінюється залежно від виразності таких соціальних потреб як потреба: належати до різних соціальних груп, включатися в їх діяльність; у близьких стосунках, у тому, щоб інші встановлювали такі ж близькі стосунки; та включали суб'єкта у свою діяльність.
Шляхами подальшого дослідження проблеми, що розглядається, є: виявлення відхилень комунікативної поведінки в інших категоріях складу військового колективу та в різних умовах; аналіз взаємозв’язку типів ставлення військовослужбовців до професійного спілкування та видами їх інтерпретації невербальної складової комунікативної поведінки; дослідження впливу професійного досвіду, віку, мотивації професійної діяльності на професійне спілкування військовослужбовців.