БОРОТЬБА З ПОЖЕЖАМИ В ЖИТЛОВОМУ СЕКТОРІ (КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ)

Краткое описание

ЗМІСТ

Стор.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. СУСПІЛЬНА НЕБЕЗПЕКА ПОЖЕЖ У ЖИТЛОВОМУ СЕКТОРІ ТА ПРАВОВІ ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З НИМИ
1.1. Суспільна небезпека пожеж у житловому секторі: історичний нарис 14
1.2. Адміністративно-правові заходи боротьби з пожежам 49
1.3. Кримінально-правові заходи боротьби з пожежам 65
РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЖЕЖ У ЖИТЛОВОМУ СЕКТОРІ
2.1. Кримінологічна характеристика об’єктивних показників пожеж у житловому секторі 111
2.2. Причини та умови, які сприяють виникненню пожеж у житловому секторі 123
2.3. Характеристика особи злочинця у справах про пожежі в житловому секторі 135
РОЗДІЛ 3. ПРОФІЛАКТИКА ПОЖЕЖ У ЖИТЛОВОМУ СЕКТОРІ
3.1. Правові аспекти профілактики пожеж у житловому секторі 150
3.2. Організаційні аспекти профілактики пожеж у житловому секторі 161
3.3. Технічні аспекти профілактики пожеж у житловому секторі 173
ВИСНОВОК 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185
ДОДАТКИ 201

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Побудова правової держави і розвиток демократичних засад суспільного життя вимагають докорінних змін чинного законодавства, в тому числі адміністративного і кримінального. Передусім потрібно привести юридичні норми у відповідність з реаліями сучасності, а також загальнолюдськими цінностями та уявленнями про справедливість. Традиційними напрямами покарання механізму адміністративного і кримінально-правового регулювання є, по-перше, нормотворчість, тобто створення нових і удосконалення чинних кримінально-правових норм і, по-друге, удосконалення практики їх застосування в діяльності правоохоронних органів і судів з метою додержання конституційного принципу верховенства права.
У зв’язку з цим великої актуальності набувають наукові дослідження з кримінального права і кримінології, присвячені питанням, що вирішуються в новому Кримінальному кодексі України, але які ще теоретично недостатньо опрацьовані, або такі, що не дістали належного відображення у нормативних актах і потребують практичного розв’язання.
До малодосліджених питань у теорії і практиці застосування кримінального права та в кримінології належать, зокрема, проблеми боротьби з пожежами в житловому секторі.
Завдяки сучасним досягненням науки і техніки створено багато різноманітних засобів запобігання пожежам та їх гасіння. Однак кількість пожеж у житловому секторі рік у рік зростає, основною причиною яких є порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки. Більше того, в умовах науково-технічного прогресу проблема боротьби з пожежами стає дедалі гострішою, оскільки в руки людини потрапляють нові могутні джерела енергії, а кількість потенційних джерел підвищеної небезпеки зростає темпами, за яких шкода від їхнього необережного використання стає значнішою. Як свідчить статистика, за годину на нашій планеті виникає до 600 пожеж, з них більше 400 пожеж - у житловому секторі, за рік – понад 5 млн. Таким чином, кожні п’ять секунд виникає пожежа. Лише за добу в Україні трапляється в середньому 110 – 120 пожеж, на яких гине 6 – 7 осіб, дістають опіки та інші травми – 4[1, С. 33].
Охорона матеріальних цінностей, життя і здоров’я людей, усіх форм власності від пожеж у сучасних умовах належить до найважливіших завдань держави і суспільства. Пожежі завдають величезних збитків народному господарству та найстрашніше – у вогні гинуть люди.
Як зазначено вище, основною причиною, що призводить до виникнення пожеж у побуті, є порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки. Чинне кримінальне законодавство України містить спеціальну норму, яка передбачає відповідальність за порушення таких вимог (ст. 270 КК). Відповідні норми, покликані профілактувати пожежі, є і в КпАП України. Та, очевидно, існує потреба у їх вдосконаленні.
У юридичній літературі питання кримінальної відповідальності за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки так чи інакше розглянуті у працях В.І. Антипова, В.О. Владимирова, В.М. Дмитрука, А.П. Закалюка, О.М. Ігнатова, І.П. Лановенка, Ч.А. Мухамедова, В.К. Окняна, В.П. Тихого, В.В. Харитошкіна, П.Г. Цупренка, С.С. Яценка. Питанням адміністративної відповідальності та адміністративного стягнення присвячені роботи В.Б. Авер’янова, О.В. Альохніна, О.М. Бандурки, О.К. Безсмертного, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, М.І. Єропкіна, В.В. Зуй, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшниченка, Л.В. Коваля, О.М. Якуби та інших. Вони є фундаментальною базою для подальшого дослідження проблем, що розглядаються.
Названі автори зробили вагомий внесок у розроблення цієї проблеми. Однак частина праць виконана на базі законодавства Російської Федерації, де часом інакше, ніж в Україні, розглядаються питання адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також профілактики пожеж. До того ж, з багатьох питань розглянутої проблеми в літературі наявні суперечливі тлумачення закону і рекомендацій щодо його застосування.
Крім того, нове кримінальне законодавство України передбачає низку злочинних діянь, які вчиняються з використанням пожежі або призводять до пожежі як до наслідку: ст. 113; ч. 2 ст. 194; ст. 195; ч. 2 ст. 252; статті 257, 258, 259, 294, 295; ч. 2 ст. 347; ч. 2 ст. 352; ч. 2 ст. 348; ч. ч. 2, 3 ст. 399 Кримінального кодексу України тощо. Це ускладнює правильну кваліфікацію злочинів, пов’язаних з пожежами, і створює можливість помилок при застосовуванні кримінального законодавства. Адміністративно-правові заходи профілактики пожеж, у свою чергу, потребують удосконалення.
Але проблеми застосування правових заходів боротьби з пожежами саме в житловому секторі до цього часу не були предметом досліджень в Україні як самостійної держави. Не було також проведено й кримінологічних досліджень причин та умов, що викликають пожежі в житловому секторі, у зв’язку з чим відсутні також рекомендації щодо їх профілактики.
Названі обставини свідчать про актуальність теми дисертаційного дослідження. Разом з тим, дослідження порушених питань сприятиме підвищенню дотримання законності і ефективності в діяльності правоохоронних органів у боротьбі з пожежами в житловому секторі і під час розгляду судами справ цієї категорії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з основними напрямами діяльності в сфері боротьби з пожежами, визначеними Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/200, Законом України від 17 грудня 1993 р. № 3745-XII “Про пожежну безпеку”, постановою Кабінету міністрів України від 21 жовтня 1999 р. № 1943 “Про стан забезпечення пожежної безпеки та заходи щодо її поліпшення”, Наказом Мінекономіки України від 12 травня 2000 р. № 75 “Про виявлення порушень правил і норм пожежної безпеки”, Наказом Держбуду України від 3 вересня 1999 р. № 214 “Про затвердження порядку визначення нормативних витрат житлово-експлуатаційних організацій, пов’язаних з утриманням будинків і прибудинкових територій”, а також перспективним планом науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.
Тема дисертації обговорена й схвалена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ України і передбачена планами наукових досліджень Академії й кафедри кримінології та юридичної соціології.
Мета і завдання дослідження полягають у теоретичному розробленні питань, пов’язаних з адміністративною та кримінальною відповідальністю за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, формулюванні пропозицій щодо їх удосконалення у світлі розроблення і прийняття нового законодавства, дослідженні кримінологічної характеристики пожеж у побуті, з’ясуванні їх причин та умов виникнення, а також розроблені рекомендацій з профілактики пожеж такого характеру.
З урахуванням сформульованої мети дисертант поставив перед собою такі завдання:
З’ясувати соціально-юридичну природу пожежної безпеки в житловому секторі, суспільну небезпеку порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.
Визначити кримінально-правове поняття пожежі та його головні ознаки.
Дослідити основні джерела кримінального права і з’ясувати, як розглядалась і розглядається проблема відповідальності за порушення протипожежних вимог у теорії кримінального права та чинному законодавстві.
Вивчити практику застосування адміністративних стягнень за порушення правил пожежної безпеки з метою вироблення пропозицій щодо удосконалення адміністративно-правової відповідальності.
Дати кримінально-правове тлумачення поняття “пожежна безпека” як безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 270 КК України.
Шляхом узагальнення теоретичних розробок, аналізу чинного кримінального законодавства про відповідальність за злочини, пов’язані з пожежами в побуті, судової практики та проведення конкретно-соціологічного дослідження розкрити зміст елементів складу розглянутого злочину і на цій основі виробити рекомендації щодо його кваліфікації.
Визначити закономірності виникнення пожеж у побуті, причини й умови порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також особу злочинця в справах про пожежі.
Сформулювати пропозиції з удосконалення профілактики порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (у правовому, організаційному і технічному аспектах), науково обґрунтувати рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності застосування органами внутрішніх справ правових заходів по боротьбі з пожежами у житловому секторі.
Об’єкт дослідження – теоретичні, правові і прикладні проблеми, що виникають в зв’язку з пожежами у житловому секторі та запобігання ним.
Предмет дослідження – особливості кримінальної відповідальності та кримінологічної характеристики злочинів, пов’язаних з пожежами у житловому секторі, правові організаційні та технічні заходи їх попередження.
Методи дослідження. В процесі підготовки дисертації використовувались фундаментальні положення філософської науки, а також спеціальні методи наукового дослідження, а саме: а) історичний – для аналізу стану протидії пожежам в порівняльно-історичному аспекті; б) метод системно структурного аналізу, дав змогу встановити особливості досліджуваного явища і показати їх відмінність від інших, суміжних явищ і процесів; в) логіко-юридичний – для аналізу норм адміністративного та кримінального законодавства і співвідношення між ними; г) конкретно-соціологічний – для опитування працівників пожежної охорони та громадян, а також дослідження кримінальних справ пов’язаних з пожежами. Це дало змогу глибше виявити соціальні аспекти цього явища, процес його детермінації, зібрати необхідний емпіричний матеріал; д) статистичного спостереження – для зведення і групування зібраних даних їх статистичної обробки, це дало можливість встановити закономірності розвитку пожеж і визначити ознаки цього явища; ж) провести всебічний аналіз стану пожежної безпеки в житловому секторі, охарактеризувати її як систему для якої характерні сталі зв’язки і відношення.
Теоретичною основою дисертації є праці вітчизняних і зарубіжних вчених минулого та сучасності з кримінального права і кримінології. Наукові висновки і рекомендації, що містяться у роботі, базуються на положеннях Конституції України, теоретичних основах загальної теорії держави і права, досягненнях вітчизняної кримінологічної науки, відповідних міжнародно-правових актах, аналізі положень чинного адміністративного і кримінального законодавства України, а також інших галузей права. У дослідженні, крім того, використано вітчизняне дореволюційне і радянське адміністративне та кримінальне законодавство. У роботі аналізуються Постанови пленуму Верховного суду України, відомі нормативні акти, що торкаються цієї проблеми та практики їх застосування.
У процесі дослідження узагальнено дані, отримані в ході опитування понад 120 практичних працівників Держпожнагляду різного рівня. Разом з Управлінням пожежної охорони ГУ МВС України по Київській області проведено анкетування 5100 жителів Київської області. За спеціально розробленою програмою вивчено 72 кримінальні справи про пожежі, розглянуті судами м. Києва і області за останні роки (наявний масив). Крім того, відпрацьовано 100 закритих кримінальних справ про пожежі і матеріали попередньої перевірки пожеж органами внутрішніх справ, що містили ознаки складів злочинів, передбачених статтями 145, 2201 Кримінального кодексу України в редакції 1960 р. При проведенні дослідження використовувалися статистичні дані, отримані в Науково-дослідному інституті пожежної безпеки МВС України, у слідчому управлінні й Управлінні пожежної охорони ГУ МВС Київської області, а також опубліковані матеріали практики Верховного суду України в справах, пов’язаних з пожежами і порушеннями спеціальних правил безпеки .
Використані також матеріали, зібрані під час індивідуальних бесід зі співробітниками МВС, Верховного суду України, Державного пожежного нагляду, управління пожежної охорони (пожежних частин) ГУ МВС України в м. Києві і Київській області з окремих питань дисертації. Таким чином, забезпечувалися багатоканальність інформації та її ґрунтовна перевірка, що дало змогу підтвердити висунуті теоретичні положення, а також сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на поліпшення боротьби з пожежами в житловому секторі. Все це дозволило забезпечити достатню репрезентативність дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в Україні вона є першим у кримінально-правовій і кримінологічній науці дисертаційним дослідженням, присвяченим комплексному аналізу питань адміністративного, кримінально-правового і кримінологічного аспектів протидії пожежам в житловому секторі. Проведене дослідження дало можливість встановити недоліки кримінального та адміністративного законодавства, пов’язаного з попередженням пожеж в житловому секторі; опрацювати пропозиції з удосконалення існуючих норм кримінального (ст. 270 КК) і адміністративного (ст. 175 КпАП) права України; вивчити кримінологічну характеристику об’єктивних показників пожеж у житловому секторі; виявити причини та умови, що детермінують ці злочини; охарактеризувати особливості осіб злочинців у справах про пожежі; запропонувати профілактичні заходи, спрямовані на зменшення числа пожеж у побуті; сформулювати ряд нових положень і обґрунтувати деякі теоретичні висновки з цієї проблеми, дати їм потрібну практичну спрямованість; викласти нові підходи до сформульованих іншими авторами і які поділяються дисертантом, висновків з низки дискусійних питань.
На захист винесено такі положення дисертації:
Визначено, що під “пожежою” з кримінально-правової точки зору варто розуміти горіння поза спеціально призначеним для цього місцем, що виникає внаслідок суспільно небезпечного діяння особи і призводить до травмування чи загибелі людей, знищення, пошкодження майна чи до інших тяжких наслідків.
З диспозиції ст. 175 КпАП видається слушним вилучити слова: “а також використання пожежної техніки і засобів пожежогасіння не за призначенням”, в зв’язку з тим, що правила використання і утримання пожежної техніки входять до складової частини нормативних актів у сфері забезпечення пожежної безпеки.
У санкцію ст. 175 КпАП потрібно включити попередження як альтернативне стягнення. При повторному порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки до порушника доцільно застосовувати суворіше адміністративне стягнення – штраф.
Безпосереднім об’єктом порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки мусить бути визнана “пожежна безпека”, тобто суспільні відносини, що виникають у зв’язку з використанням пожежонебезпечних речовин і предметів, а також особами відповідальними за дотримання правил поводження з ними, з одного боку, і всіма іншими громадянами, трудовими колективами, суспільством у цілому – з іншого, які (суспільні відносини) спрямовані на захист від пожеж життя і здоров’я людей, власності, культурних цінностей, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій.
Пропонуємо вилучити із санкції ч. 1 ст. 270 КК України покарання у вигляді обмеження волі, передбачивши, крім штрафу і виправних робіт, також і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Вперше обґрунтовуються причини та умови, які сприяють виникненню пожеж у житловому секторі, на підставі конкретно-соціологічного статистичного дослідження.
Здійснено новий підхід щодо визначення поняття “особа злочинця” стосовно пожеж у житловому секторі, розглянуті питання ступеня вини та індивідуалізації відповідальності і покарання, сутності обставин, які пом’якшують або обтяжують відповідальність, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням при розгляді судом справ цієї категорії.
Запропоновано визначення поняття профілактики пожеж у житловому секторі, висловлено думку про потребу створення системи забезпечення пожежної безпеки. Визначено поняття “нормативний акт з питань пожежної безпеки”, внесено пропозицію щодо розроблення нових актів у галузі будівництва, зокрема будівельного статуту тощо, які детально регламентували б вказане питання.
Внесено пропозиції щодо удосконалення організації пожежної безпеки в житловому секторі шляхом застосування для боротьби з пожежами економічних, технічних, правових, культурно-виховних, слідчих, судових, наукових та інших заходів.
З метою профілактики пожеж у житловому секторі пропонується ввести нову систему протипожежної автоматики, яка забезпечила б своєчасний виклик пожежних підрозділів, що зменшить кількість пожеж і матеріальних збитків від них.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути враховані при розроблені нового й удосконаленні чинного адміністративного і кримінального законодавства, підготовці постанов вищих судових органів, а також у подальшій розробці науковцями цієї проблеми.
Практична значимість дослідження полягає передусім у формуванні науково обґрунтованих рекомендацій судовим, слідчим органам, а також органам Держпожнагляду щодо правильного застосування адміністративних і кримінально-правових норм.
Кримінологічна частина дослідження дозволяє вивчати закономірності об’єктивних показників пожеж у житловому секторі, причини та умови, що спричиняють їх виникнення, а також застосовувати ефективні профілактичні заходи для попередження злочинів. Це сприятиме подальшому удосконаленню і поліпшенню діяльності органів Держпожнагляду і тим самим, підвищенню ефективності застосування кримінального законодавства, спрямованого на боротьбу з пожежами, зокрема у житловому секторі.
Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсу кримінології у вищих, середніх юридичних і пожежно-технічних навчальних закладах освіти, при підготовці лекцій і навчальних посібників з цієї проблематики.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження були використані при проведенні семінарських і практичних занять з курсу “Кримінологія” в Національній академії внутрішніх справ України, вони також доповідалися на науково-практичних конференціях ад’юнктів і здобувачів наукових ступенів, що проводилися у НАВСУ в 1999 2001 рр.
Основні результати дослідження впроваджені в практику роботи підрозділів пожежної охорони Київської області, що засвідчується відповідною довідкою, а також використані під час проведення аналітичних досліджень за тематикою робіт УкрНДІПБ МВС України, спрямованих на розробку пропозицій щодо підвищення ефективності забезпечення пожежної безпеки житлового сектора.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження підготовлені та опубліковані у фахових виданнях чотири наукові статті.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація виконана в обсязі, що відповідає вимогам ВАК. Структура роботи визначається метою і завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що охоплюють дев’ять підрозділів, підсумкових висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, у тому числі додатків – 9 сторінок, списку використаних джерел (251 найменування) – 16 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВОК
У своїй дисертаційній роботі ми спробували розглянути приоритетні, на наш погляд, теоретичні і практичні питання адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил пожежної безпеки, дати пожежам у житловому секторі кримінологічну характеристику, розкрити наявні у цій сфері недоліки у чинному законодавстві і нормативній базі, проаналізувати профілактичні заходи, а також проаналізувати практику застосування їх правоохоронними органами.
Дослідження комплексу теоретичних і практичних питань боротьби з пожежами в житловому секторі дає підставу зробити такі висновки:
1. “Пожежою” з кримінально-правової точки зору варто вважати будь-яке горіння поза спеціально призначеним для цього місцем, яке виникає внаслідок суспільно небезпечного діяння особи і призводить до травмування чи загибелі людей або знищення, пошкодження майна чи до інших тяжких наслідків.
2. Аналізуючи диспозицію ст. 175 КпАП України, ми пропонуємо дати в ній перелік об’єктів, на яких можуть порушуватися правила пожежної безпеки, назвавши їх – “Об’єкти виробничого, соціально-культурного, релігійного і побутового призначення”. У зв’язку з тим, що правила користування і утримання пожежної техніки входять складовою частиною до всіх нормативних актів у сфері забезпечення пожежної безпеки, уявляється потрібним вилучити з диспозиції статті слова “а також використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням”.
3. Вважаємо, що невиконання розпоряджень і постанов посадових осіб органів Державного пожежного нагляду (ОДПН) призводить, так чи інакше до свідомого порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 175 КпАП). Так само і створення перешкод для діяльності органів Держпожнагляду призводить до свідомого приховування порушень протипожежних норм. На підставі цього, ми дійшли висновку, що санкція статті 1888 КпАП України мусить передбачати більший розмір штрафу.
4. Надати органам Державного пожежного нагляду право складати протоколи про адміністративне правопорушення лише за свідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183 КпАП), а й за порушення або невиконання встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 175 КпАП), а також за невиконання розпоряджень і постанов органів Державного пожежного нагляду (ст. 1888 КпАП).
5. Родовим об’єктом порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки є громадська безпека, під якою дисертант пропонує розуміти певну систему однорідних громадських відносин, що виникають і існують з приводу використання джерел підвищеної небезпеки, і які спрямовані на запобігання чи усунення можливості завдання шкоди охоронюваним законом інтересам індивідуально-невизначеного кола фізичних та юридичних осіб, тобто на забезпечення стану загальної захищеності.
6. Безпосереднім об’єктом порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки є суспільні відносини у сфері пожежної безпеки, що виникають у зв’язку з використанням пожежонебезпечних речовин між особами, відповідальними за дотримання правил поводження з цими речовинами, з одного боку, і всіма громадянами, трудовими колективами та громадськістю в цілому – з іншого, і які спрямовані на захист від пожеж життя і здоров’я людей, власності, культурних цінностей, нормальної діяльності установ, підприємств та організацій.
7. Предметом злочину, передбаченого ст. 270 КК України, є пожежонебезпечні горючі речовини і джерела займання, тобто речовини та матеріали, нездатні до самозагоряння. При цьому, на думку дисертанта, будівельні конструкції, механізми, вироби побутового, культурного та іншого призначення не можуть бути предметом злочину що розглядається адже пожежонебезпека цих предметів залежить насамперед від того, з яких речовин і матеріалів їх виготовлено.
8. Сформульовані у нормативних законодавчих актах вимоги пожежної безпеки поділяються на заборонні і наказуючі. Отже, порушення правил пожежної безпеки може відбуватися як у формі дії, так і злочинної бездіяльності.
9. Правила пожежної безпеки містять положення, спрямовані також на запобігання погрози виникнення пожеж (правила запобігання пожежам) та на зменшення шкоди, завданої пожежою (правила протипожежного захисту).
10. Визначено поняття “особа злочинця”, яка вчинила пожежу в житловому секторі, а також ступінь провини та індивідуалізацію відповідальності і покарання; зважаючи на наявність пом’якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставин, запропоновано призначати більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, зокрема застосовувати умовне покарання.
11. Проаналізувавши наслідки злочину що розглядається, пропонуємо:
a) при визначенні поняття “майнова шкода”, крім вартісного критерію, який повинен містити в собі вартість знищеного або пошкодженого вогнем чи при гасінні пожежі майна і витрати на його відновлення, потрібно враховувати й кількісні критерії та значення знищеного або ушкодженого майна для нормальної життєдіяльності власника;
b) під поняттям “шкода, здоров’ю людей” (ч. 1 ст. 270 КК) слід розуміти заподіяння хоча б одній особі менш тяжкого тілесного ушкодження чи легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, або заподіяння кільком особам легких тілесних ушкоджень, що не тягне за собою короткочасного розладу здоров’я;
c) поняття “загибель людей” (ч. 2 ст. 270 КК) означає заподіяння смерті хоча б одній людині;
d) під “іншими тяжкими наслідками” (ч. 2 ст. 270 КК) при кваліфікацій порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки слід розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній особі або менш тяжких тілесних ушкоджень двом і більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, тривалі припинення або дезорганізація роботи підприємства, установи, організації тощо.
12. З метою удосконалення кримінально-правової термінології доцільно існуючі в діючому кримінальному законодавстві терміни “людські жертви” і “загибель людей” (ч.2 ст. 270 КК) замінити прозорішим і точнішим терміном “заподіяння смерті”, а поняття “шкода здоров’ю людей” (ч.1 ст. 270 КК) замінити визначенням “тілесні ушкодження”.
13. Кримінологічна характеристика об’єктивних показників пожеж показала, що саме у житловому секторі пожежі мають підвищений рівень громадської небезпеки, а також дала змогу описати соціальні наслідки від них. Визначено соціальний аспект пожеж у житловому секторі.
14. Виявлено причини та умови, які сприяють виникненню пожеж у житловому секторі. На основі вивчених кримінальних справ узагальнено дані про пожежі в житловому секторі.
15. Сформульовано поняття “особа злочинця”, а також визначено категорії осіб, які схильні до вчинення пожежі в побуті. Досліджено закономірності вчинення пожежі різними категоріями осіб.
16. Запропоновано визначення профілактики пожежної безпеки, висловлено пропозицію про потребу створення системи забезпечення пожежної безпеки. Дано характеристику законодавчих актів чинних в Україні. Розглянуто поняття “нормативний акт з питань пожежної безпеки”. Пропонується розробити новий будівельний статут.
17. Розглянуто організаційний аспект боротьби з пожежами і запропоновано механізм удосконалення організації пожежної безпеки у житловому секторі із залученням економічних, технічних, правових, культурно-виховних, слідчих, судових, наукових та інші заходів боротьби із пожежами.
18. З метою профілактики пожеж у житловому секторі запропоновано ввести в дію нову систему протипожежної автоматики, забезпечивши таким чином не лише своєчасний виклик пожежних підрозділів, а й зменшення кількості пожеж та матеріальних збитків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Пожежна безпека. 2000. № 4. С. 33.
2. Пожарное дело. 1991. № 4. С. 33.
3. Статистичні дані надані Українським науково-дослідним інститутом пожежної безпеки.
4. Пожежна безпека. 1999. № 12.
5. Жишиленко А.А. Преступления против имущества и исключительных прав. - Л., 1928. С. 29.
6. Даль В.И. Толковый словарь великорусского языка. - М., 1980. Т. I. – 555 с.
7. Познышев С.В. Особенная часть русского уголовного права. -М., 1912. – 512 с.
8. Сирота С.И. Преступления против Социалистической собственности и борьба с ними. – Воронеж: Ворон., ун-та, 1968. – 202 с.
9. ГОСТ 12.1.004 – 85 Система безопасности труда. Пожарная безопасность. Общие положения. М.: Изд-во Стандартов, 1986.
10. Системный анализ и проблемы пожарной безопасности народного хозяйства. (под ред. Н.Г. Брушлинского). – М.: Стройиздат, 1988. – 416 с.
11. Шувалов М.Г. Основы пожарного дела. – М.: Стройиздат, 1983. – 400 с.
12. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 р. № 508 // Правила обліку пожеж.
13. Тихий В.П. Ответственность за преступления против общественной безопасности. – Харьков: Изд-во Харьк. юрид. ин-та, 1984. – 68 с.
14. Богданов М.О. О подходах к оценкам последствий пожара // Пожарное дело. 1991. № 4. С. 32-33.
15. Шиманова З.Е. Осмотр места пожара // Проблемы борьбы с поджогами. – М.: НД МВД СССР. 1970. С. 79-84.
16. Качанов А.Я. Расследование уголовных дел о пожарах: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - М., 1988. – 19 с.
17. Михеев А. Творческий стиль - основа успеха // Пожарное дело. 1984. № 12. С.7.
18. Пожежна безпека № 6. 1999. С.5.
19. Преступность и правонарушения в СССР. Статистический сборник – М.: Юрид. лит., 1990. – 110 с.
20. Владимиров В.А. Квалификация уничтожения или повреждения государственного, общественного или личного имущества путем поджога или преступного несоблюдения правил пожарной безопас¬ности. – М.: ВШ МВД СССР, 1968. – 171 с.
21. Указ от 16 февраля 1978 г. // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1978. - № 9. – Ст. 165.
22. Данні представлені ВДПН УДПО МВС України м. Києва.
23. Филатов А.Ф. К вопросу о социальной опасности пожаров//Проблемы обеспечения общественной безопасности в деятельности органов внутренних дел. – М.: Академия МВД СССР, 1988. – 110 с.
24. Ворошилова Г.А. и др. Основы противопожарной пропаганды. – М., 1984. – 127 с.
25. Пожарное дело. 1981. № 5. С. 3.
26. Бэйр У. Основы пожарной безопасности. — М.: ВНИИПО МВД СССР, 1979. – 125 с.
27. Преступность и правонарушения в СССР. Статис¬тический сборник, — М.: Финансы и статистика, 1991. – 122 с.
28. Пожар не стихия//Пожарное дело. № 3. 1998.
29. Иванников В. И. и др. Справочник по тушению пожаров. – Киев: УВД УССР, 1975. – 103 с.
30. Коржанский Н. И. и др. Квалификация и расследование лесных пожаров. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1979. – 82 с.
31. Ковалевский Ю.Н. Стихийные бедствия и катастрофы. – Рига, 1986. – 212 с.
32. Морозов Г.Ф. Учение о лесе. – М. – Л. 1949. – 456 с.
33. Известия. 1989. 14 ноября.
34. Центральний державний історичний архів України (далі ЦДІА України). – ф. 193. – Оп 1. – Д.2724. – Л. 4.
35. ЦДІА України. – Ф.442. – Оп. 32. – Д. 468. – Л.1 – 2.
36. Летопіс Руський. – К., 1990.С.295
37. Бабий Б.М. История общественно-политического строя и права на Украине с древних времён до ВОВ. – 1987. – 732 с.
38. Савельев П.С. Пожары – катастрофы. – М.: Стройиздат, 1983. – 431 с.
39. Касымов Б. Э. Охрана социалистической собственности от пожаров. – Ташкент: Мехнат, 1987. – 91 с.
40. Рябинин Б. Укротители огня. - Свердловск, 1979. – 75 с.
41. Луппов С. П. История строительства Петербурга в первой четверти ХVIII века. – П.: Изд-во АН СССР, 1957. – 190 с.
42. ЦДІА України. – Ф. 442. – Оп. 39. Д. 396. – Л. 1.
43. Закревский Н. Описание Киева. – М., 1868. – Т.1 – С. 117.
44. ЦДІА України. – ф.442. – Оп.637 – Д.I. – Л.1.
45. ЦДІА України. – Ф. 442. – Оп. 626. – Д. 20. –Л. 117 – 118.
46. Свод законов Российской Империи. – Петроград, 1916, Т. 15. – 521 с.
47. Пожарное дело. 1896. - № 4. – С.11.
48. Пожары в жилище (Анализ статистики). – М.: ЦНТИ по гражданскому строительству и архитектуре, 1983. – 60 с.
49. Шапиро Л. Н. Пожарная охрана в прошлом и настоящем, - М.: Профиздат, 1938. – 152 с.
50. Голубев И.Ф. и др. Пожарное дело в СССР, - М.: Стройиздат, 1968. – 302 с.
51. Федотов А. И. и др. Пожарно-техническая эксперти¬за. – М.: Стройиздат, 1986. – 270 с.
52. Баранов Б. Защищая имущество республики // Пожарное дело, 1988, № 3.
53. Таганцев И. С. Уголовное право. – СПб, 1886-1887. – 612 с.
54. Фойницкий И.Я. Курс уголовного права. Часть особенная. - Петрог¬рад. 1916. – 710 с.
55. Рейсе Р.А. Научная техника расследования преступлений: Приложение к журналу Министерства юстиции. 1921. № 3. С. 93-100.
56. Сборник нормативных актов по организации и деятельнос¬ти Советской пожарной охраны (1917-1923). – М.: МВД РСФСР, 1961. – 104 с.
57. Ленин В. И. Материализм и эмпириокритицизм.// Полн. собр. соч. Т. 18, С. 1-384.
58. О борьбе с лесными пожарами: Постановление Совета Тру¬да и Обороны РСФСР от 27 июля 1920 г.// СУ РСФСР, 1920. № 69. Ст. 320.
59. Собрание указаний и распоряжений правительства. СПб. 1903. № 38. Ст. 416
60. Солдаты огненного фронта // К новой жизни. 1978. № 4. С. 70-71.
61. Народный суд. Вып. I. - Тверь. 1918. С. 78.
62. Борьба с преступлениям в Украинской ССР (1917-1925 гг.). – Киев, 1966. Т. I.
63. История советского уголовного права (1917-1947). – М.: Юридическое изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. - 463 с.
64. Дмитрук В.М. Развитие советского уголовного зако¬нодательства по борьбе с пожарами//Проблемы правоведения. – Киев: Изд-во Киев. ун-та, 1981. Вып. – 42. С. 108-119.
65. Наука и жизнь. 1979. № 5. С. 144-145.
66. Административное право зарубежных стран. – М., 1996. – 213 с.
67. Юридична енциклопедія: В 6 т. Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: “Укр.. енцикл.”, 1998. Т. 1: А-Г. 672 с.
68. Нормативні акти України щодо охорони правопорядку//Укр. акад. внутр. справ. – 2-е вид., допов. і змін. – К., 1998. – 580 с.
69. Закон України “Про пожежну безпеку” від 17.12.93 р. // Відомості Верховної ради України. 1994. - № 5. - Ст. 21.
70. Положение о порядке наложения штрафов на предприятия, учреждения организации за нарушение установленных законодательством требований пожарной безопасности, невыполнение распоряжений (предписаний) должностных лиц органов государственного пожарного надзора. № 840. от 14 декабря 1994 г.
71. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – П., 1969. С. 68-73.
72. Михлин А. С. Значение последствий преступ¬ления для квалификации содеянного виновным// Ученые записки ВИЮН. – М., 1961. Вып. 12. С. 73-98
73. Сахаров А. Б. Уголовно-правовая охрана безопасных условий труда в СССР. – М.: Госюриздат, 1958. – 93 с.
74. Медведев A. M. Разграничение преступлений и ад¬министративных проступков // Сов. гoc. и право. 1990. № 6. С. 92-96
75. Комментарий к Кодексу Украины об административных правонаруше-ниях. – Х., 2000. – 1120 с.
76. Курс советского уголовного права. Часть Общая. – М.: Наука, 1970, Т. II.- 516 с.
77. Пионтковский А.А. Уголовное право. Часть общая. - М., 1925. С. 129-130.
78. Таганцев H.С. Русское уголовное право. – СПб. 1902. – 1460 с.
79. Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право. Часть общая. 10-е изд. СПб. 1913.
80. Советское уголовное право: Учебное пособие для правовых школ. - М., 1938. Вып. I.
81. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України. – Харьков. 1994. - 198 с.
82. Курс советского уголовного права. Часть Общая, - Л.: Изд-во ЛГУ, 1968, Т. I. – 646 с.
83. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность. - Киев, 1986.
84. Советское уголовное право. Особенная часть. - М.: Юрид. лит., 1988. - 608 с.
85. Андрусенко Б. А. Понятие и система преступлений про¬тив общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения // Вопросы уголовного права, прокурорского надзора, кри¬миналистики и криминологии. - Душанбе: Изд-во Тадж. 17, 1971. Сборник 3-4. - С. 36-49.
86. Дурманов Н. Д. Уголовная ответственность за преступ¬ления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. – М.: Госюриздат, 1962. – 62 с.
87. Уголовное право Узбекистана (Особенная часть). - Таш¬кент, 1985. С. 305.
88. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Юрінком, 2001. – 239 с.
89. Коментар до кримінального кодексу України. — К., 2000. – 1120 с.
90. Дурманов Н. Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд-во МГУ, 1967. – 319 с.
91. Ляпунов Ю. И. Мшвенирадзе П. Я. Основы систематизации норм Особенной части уголовного права // Правоведение, 1985, № 3. С. 25-39.
92. Игнатов А.Н. Преступления против общественной безопаснос¬ти, общественного порядка и здоровья населения // Курс советс¬кого уголовного права. Часть Особенная. - М., 1971. Т. VI.
93. Глистин В.К. Преступления против общественной безопа¬сности, общественного порядка и здоровья населения // Курс сове¬тского уголовного права. - Л., 1981. Т. 5.
94. Тихий В.П. Уголовно-правовая охрана обществен¬ной безопасности. – Харьков: Вища школа, 1981. – 172 с.
95. Кон И.О. Социология личности. - М., 1967.
96. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. - Л., 1966.
97. Ожёгов С.И. Словарь русского языка. - М., 1970.
98. Словарь русского литературного языка. - М.-Л., 1950. Т. I.
99. Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка. - М., 1957.
100. Советское уголовное право. Часть Особенная. Вып. 10. Пре¬ступления против общественной безопасности и порядка. - М., 1959.
101. Матышевский П.С. Уголовно-правовая охрана социалистической собственности в Украинское ССР. – Киев: Изд-во Киев, ун-та, 1972. – 202 с.
102. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. - П., 1966.
103. Гринберг M.C. Преступления в области техники (сущность и объект) // Правоведение. 1972. № 2. С. 91.
104. Квашис В.С., Махмудов Ш.Д. Ответственность за неосторожность. – Душанбе: Ирфон, 1975. – 107 с.
105. Антипов В. И. Уголовно-правовая борьба органов внутрен¬них дел с посягательствами на собственную безопасность. – Киев: КВШ МВД СССР, 1987. – 80 с.
106. Собчак А., Смирнов В. Поня¬тие источника повышенной опасности// Советская юстиция. 1988. № 18. С. 22-23.
107. Маркс К. Население, преступность и пауперизм // Маркс К., Энгельс Ф. Собр. соч. Т. 13. С. 513-518.
108. Вперше на це вказав В.П. Тихий див.: Ответственность за хищение огнестрельного оружия, боевых припасов и взрывчатых веществ по советскому уголовному праву. - Харьков, 1976. С.11-13.
109. Тихий В.П. Проблемы уголовно-правовой охраны общест¬венной безопасности: (понятие и система преступлений, совершенст¬вование законодательства). Автореферат диссертации… доктора юрид. наук. - Харьков, 1987. – 27 с.
110. Коментар судової практики з кримінальних справ К. Юрінком, 1997. // В. Верещк. Розгляд справ про злочини, пов’язані з пожежами. С. 77-81.
111. Афанасьев В.Г. Проблемы целостности в философии и биоло¬гии. - М., 1964.
112. Ляпунов Ю. И. Уголовно-правовая охрана природы ор¬ганами внутренних дел. – М.: Академия МВД СССР, 1974. – 151 с.
113. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
114. Загородников Н.И. Преступления против жизни по со¬ветскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 278 с.
115. Гайдуков Н.С. Пожарная безопасность жилых и общественных зданий. - Киев, 1971.
116. Клубань B.C. и др. Пожарная безопасность предприятий промышленности и агропромышленного комплекса. – М.: Стройиздат, 1987. – 123 с.
117. ГОСТ 12.1.004 - 85. Пожарная безопасность. Общие требования.
118. Оркин А.Н. Тактика осмотра места происшествия по делам о пожарах. – Хабаровск: Хаб. НИ МВД СССР, 1987. – 40 с.
119. Пантелеев И.Ф. Расследование и профилактика взры¬вов, пожаров, крушений и авиопроисшеотвий. – М.: Знание, 1975. – 208 с.
120. Анисимов А.С. Рекомендации по выявлению причин пожаров. - Киев, 1979.
121. Вайнгарт А. О расследовании поджогов: Руководство для юристов и агентов страховых обществ. СПб. 1906. – 94 с.
122. Яценко С.С. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и народного здоровья // Уголовное право Украинской ССР на современном этапе (Часть Особенная). – Киев, 1985.
123. Социология в СССР. – М.: Мысль, 1965, Т. 2. – 504 с.
124. Кудряв¬цев В.Н. Право и поведение. - М., 1978.
125. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. - М., 1980.
126. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960, - 244 с.
127. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной сто¬роне преступления. – Ростов: Изд-во Рост. ун-та, 1977. - 215 с.
128. Правила безопасности в угольных и сланцевых шахтах. - М., 1976.
129. Правила пожарной безопасности: Сборник нормативных документов. Ч. I.
130. Правил пожарной безопасности для предпри¬ятий целлюлозно-бумажной промышленности: Сборник правил пожарной безопасности. Ч. I. С. 387-388. п.п. 13.3 и 13.4
131. Пожежна безпека Нормативні акти та інші нормативні документи. Т. 1. – Київ, 1997, - 560 с.
132. Брушлинский Н.Н. и др. Совершенствование организации и управления пожарной охраной. – М.: Стройиздат, 1986. – 186 с.
133. Харитошкин В.В. Уголовно-правовая борьба с уничтоже¬нием или повреждением имущества огнем в результате поджога либо преступного нарушения правил пожарной безопасности. Диссертация… канд. юрид. наук. – М., 1983. – 204 с.
134. Наумов А. Диспозиция уголовного закона и квалификация преступлений// Советскаяя юстиция. 1986. № 3. С. 4.
135. Беляев Н.В. Неко¬торые вопросы применения бланкетных диспозиций УК и их квалификация// Вопросы борьбы с преступностью. - М., 1979. Вып. 31. С. 68.
136. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 3 березня 2000 року про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 1976 р. № 4 “Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки”.
137. Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа со¬вершения преступления. - Харьков: Изд-во Харк., 1984. – 110 с.
138. Иллеш А., Шальнев А. Как это было // Известия, 1989, 2 июня.
139. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М., 1958. С. 10.
140. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объ¬екте преступления // Сборник ученых трудов Свердл. юрид. ин-та. – Свердловск, 1968. Вып. – 10. С. 102-175.
141. Чубарев В.Л. Величина материального ущерба от прес¬тупления и её классифицирующая роль // Советское государство и право, 1991, № 9. С. 93-98.
142. Поляков И. Н. Имущественный вред, причиненный преступ¬лением: понятие, проблемы возмещения // Советское государство и право, 1989, № 6. С. 52-57.
143. Кузнецова Н. Э. Эффективность уголовно-правовых норм и язык закона// Социалистическая законность. 1973. № 9. С. 29-33.
144. Ковалев М. И. Роль правосознания и юридической техники в раз¬витии уголовного законодательства// Советское государство и право. 1985. № 8. С. 77.
145. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М., 1950.
146. Флешиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения. – М., 1961.
147. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. - М.: Юрид. лит., 1970. – 309 с.
148. Белякова А.М. Возмещение причинённого ущерба. – М., 1972.
149. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. – М., 1983.
150. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М., 1990.
151. Фролов Е.А., Шелковкин Г.В. Квалификация хищений в зависимости от размеров ущерба. – Свердловск: УВД Свердловского облисполкома, 1968. – 50 с.
152. Портнов И. Ответственность за уничтожение или повреж¬дение имущества // Советская юстиция, 1975, № 11. С. 23-25.
153. Гвльфер М., Харитошкин В. Ответственность за умышленное уничтожение социалис¬тического имущества // Социалистическая законность. 1982. № 2. С. 31-33.
154. Бюлетень законодавства і юридичної практики України – К., № 1 – С. 314-315.
155. Казаков Г. Н. Расследование пожаров в торгово-складских помещениях. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1977. – 79 с.
156. Макарычев Л., Тенчов Э. Ответственность за недобросовестное отношение к охране государственного или общественного имуще¬ства // Советская юстиция. 1976. № 2. С. 21.
157. Борисов В., Зинченко Э. Ответственность за преступ¬ное нарушение правил безопасности горных работ // Социалистичес¬кая законность, 1981, № 12, С. 31-32.
158. Маленин Н. С. Имущественная ответственность в хо¬зяйственных отношениях. – М.: Наука, 1968. – 207 с.
159. Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданс¬кому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 311 с.
160. Уголовное право УССР. Особенная часть. - Киев: Вища школа, 1989, - 503 с.
161. Рарог А., Степалин В. Ответ¬ственность за недобросовестное отношение к охране государст¬венного или общественного имущества // Советская юстиция. 1981. № 6. С. 7.
162. Харитошкин В. В. Уголовно-правовая борьба с уничтоже¬нием или повреждением имущества огнем в результате поджога либо преступного нарушения правил пожарной безопасности. Автореферат диссертации… канд. юрид. наук. – М., 1983. – 17 с.
163. Кригер Г. А. Квалификация хищений социалистического имущества. – М.: Юрид. лит., 1977. – 336 с.
164. Пашковский С. В. Уголовно-правовая охрана социалис¬тической собственности. – М.: Знание, 1975, - 62 с.
165. Курс советского уголовного права. Часть Особенная. – М: Наука, 1970. Т. IV. – 432 с.
166. Тенчов Э. С. Конструирование и интегра¬ция норм об ответственности за преступления против социалисти¬ческой собственности// Советское государство и право. 1988. № 2. С. 88.
167. Прохоров А. Совершенствовать законодательство// Пожарное дело. 1989. № 9. С. 18.
168. Уголовный кодекс РСФСР. Научный комментарий. - Свердловск, 1962. Т. 2..
169. Куринов Б. А. Квалификация транспортных преступлений. - М.: Изд-во МГУ, 1965. – 234 с.
170. Курс советского уголовного права. Часть Особенная. – М.: Наука, 1970, Т. VI. – 559 с.
171. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: А.С.К., 2000. – 1120 с.
172. Наумов А. О конкретизации тяжких последствий прес¬тупного деяния // Советская юстиция 1972, № 11. С. 11-12.
173. Кудрявцев В. И. Объектив¬ная сторона преступления. М.: Госюриздат, 1960, - 244 с.
174. Хан-Магомедов Д. О. Научно-технический прогресс и вопросы ответственности за нарушение правил использования техники // Научно-технический прогресс и проблемы уголовного права. — М., 1975. С. 27-28
175. Квашис В. Е. Научно-технический прогресс и ответственность за неосторожные преступления // Основные на¬правления борьбы с преступностью. — М., 1975. С. 126.
176. Уголовное право. Часть Общая. – М.: Юрид. лит., 1966, - 559 с.
177. Макашвили В. П. Уголовная ответственность за неос¬торожность. — М.: Госюриздат, 1957. – 211 с.
178. Курляндский В. И. Некоторые вопросы ответ¬ственности в связи с научно-техническим прогрессом// Научно-технический прогресс и проблемы уголовного права. С. 18.
179. Пионтковский А. А. Уголовное законодательство в борьбе с отрицательными последствиями научно-технического прог¬ресса // Советское государство и право, 1972, № 4. С. 30-38.
180. Угрехелидзе М. Г. Уголовная ответственность за неос¬торожность // Советское государство и право, 1969, № 12. С. 109-112.
181. Дагель П. С. Установление уголовной ответственности с уче¬том субъективной стороны общественно опасных деяний // Основные направления борьбы с преступностью. С. 137.
182. Дагель П. О. Неосторожное преступление // Проблемы борьбы с пре-ступной неосторожностью. – Владивосток, 1978. С. 11-12.
183. Церетели Т. В. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1963. – 382 с.
184. Трайнин A. M. Общее учение о составе преступле¬ния. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
185. Советское уголовное право. Часть Общая. - М.: Юрид. лит., 1977. – 534 с.
186. Дагель П. М. Причинная связь в преступлениях, совершаемых по неосторожности // Вопросы борьбы с преступностью. — М., 1981. Вып. 34. С. 29.
187. Ляпунов Ю. И. Причинная связь как признак автотраоя портных преступлений // Труды ВШ МВД СССР. - М.: ВШ МВД СССР, 1969. Вып. - 24. С. 184-195.
188. Кудрявцев В. Н. Теоретические основы квалификации преступлений. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
189. Тер-Акопов А.А. Бездействие как форма преступно¬го поведения. – М.: Юрид. лит., 1980. – 151 с.
190. Архив Броварского суда. 1998 год.
191. Гринберг М.С. Соучастие в неосторожных преступле¬ниях // Советское государство и право, 1988, № 6. С. 53-60.
192. Черкезов П. С. Огненная коллекция (из истории крупных пожаров, взрывов и катастроф). – Баку: Азернешер, 1978. – 111 с.
193. Никифоров Б.С. Субъективная сторона в «формаль¬ных» преступлениях // Советское государство и право, 1971, № 3. С. 115-120.
194. Сухарев Б., Куликов А. О двойной форме вины // Со¬ветская юстиция, 1990, № 18. С. 21-22.
195. Таганцев H.С. Курс уголовного права. СПб, - 504 с.
196. Камхадзе Н. Учет неосторожной вины в судебной прак¬тике // Советская юстиция, 1984, № 5. С. 12-13.
197. Кригер Г. Разграничение умысла и преступной само¬надеянности // Советская юстиция, 1980, № 17. С. 13-15.
198. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. - Са¬ратов: Изд-во Сарат. ун-та,1987. – 185 с.
199. Аболенцев Ю.И. Экономика противопожарной защиты. ВИПТШ, М., 1985, С. 215.
200. The latest facts and figures from the World Fire Statistic Centre. “Fire Int.”, 1984, 8, № 86, s. 74-76.
201. Fall F. Brandschutz als Einflussfaktor auf die Volkirtschaft. “Brandverhutung”, 1985, № 4. s. 1-11
202. Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 2000.
203. Уголовное дело. № 7. 2000.
204. Пожежна безпека. 1999. № 6(21). -С. 5.
205. Огляд стану обліково-реєстраційної дисципліни по пожежах та заходи по її удосконаленню. // УДПО ГУ МВС України.2001.
206. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Особлива частина. /Александров Ю.В., Гаврилишин А.П., Джужа О.М. та ін. / Під заг. ред. Джужи О.М. – К., 2000. – 524 с.
207. Карпец И.И. Проблемы преступности. – М.: Госюриздат 1969.
208. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М.: Наука, 1976.
209. Алексеев А.И., Сахаров А.Б. Причины преступлений и их устранение органами внутренних дел. – М.: МВШМ, 1982. - 47 с
210. Стручков Н.А. Преступность как социальное явление. – М., 1984..
211. Филонов В.П. Причины преступности. Днепропетровск: Сич, 1996.
212. Дагель П.С. Неосторожность уголовно-правовые и криминологические проблемы М., 1977. – 143 с.
213. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М., 1984. – 232 с.
214. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Особлива частина. /Александров Ю.В., Гаврилишин А.П., Джужа О.М. та ін. / Під заг. ред. Джужи О.М. – К., 2000.
215. Советская криминология. – М., 1966.
216. Антонян Ю. И. Изучение личности преступника. – М., 1982.
217. Карпец И. И. Современные проблемы уголовного права и криминологии. - М., 1976. – С. 31.
218. Лившиц Ю. Личность и общественный порядок. (уголовно-правовые и криминологические проблемы). – Талин, 1975.
219. Резник Г. М. Криминологическая профилактика и социальное планирование // Вопр. Борьбы с преступностью. – М., 1979. – Вып. 31. – С. 19.
220. Блувштеин Ю. Д. Понятие личности преступника // Сов. Государство и право. – 1979. - № 8. – С. 101.
221. Личность преступника. – М., 1975. – С. 13.
222. Долгова А. И. Изучение личности преступника // Сов. Государство и право. – 1978, - № 6. С. 79.
223. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький, 1974.
224. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. – М., 1981.
225. Теоретические проблемы учения о личности преступника. – М., 1979.
226. Предмет. Методология. Преступность, её причины. Преступник. – М., 1985.
227. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінолог.-правове дослідження. – К., 2000.
228. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник. / За заг. ред. О.М. Джужи О.М. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
229. Ратинов А. Р. Психология личности преступника. Ценностно-нормативный подход // Личность преступника как объект психологического исследования. – М., 1979. – С. 3.
230. Платонов К. К. О системе психологии. – М., 1972.
231. Человек как объект социологического исследования. – Л., 1977.
232. Сахаров А. Б. О личности преступника и причинах преступности. – М, 1961.
233. Хурмс Х. Жизненные события и когнитивный подход к личности // Психология личности и образ жизни. – М., 1987. – С. 158-162.
234. Побегайло Э. Ф. Криминологическая характеристика лиц, совершивших тяжкое насильственное преступления. – М., 1976.
235. Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение ответственность о природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения. – М., 1982.
236. Криминология. Учебник для юридических вузов (Под общей редакцией доктора юридических наук, профессора А.И. Долговой). – М., 1999. С. – 264.
237. Указ Президента України № 1376/2000 «Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки» від 25 грудня 2000 р. // Юридичний вісник України. - 2001. 18-24 січня.
238. Отчётная справка УкрНИИПБ МВД Украины; № гоС. Регистрации 0192 V 036482. – К., 1994.
239. Міністерство внутрішніх справ України. Положення про порядок розроблення. Затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативних актів з питань пожежної безпеки. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 4 грудня 1996 року № 833.
240. Міністерство внутрішніх справ України. Інструкція про порядок узгодження з органами державного пожежного нагляду проектів державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також про порядок підготовки відгуків (висновків) щодо них. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28 травня 1998 р. № 362
241. Конституція України. – К. Українська правнича фундація, 1996.
242. Іменем закону № 44 від 5.11.1999. – С. 8.
243. Смирнов В.И. Как защитить жилой дом от пожара. – М. 1986.
244. Косоплачев Н.П. Организация предупреждения преступности – одно из основных направлений советской криминологии//Вопросы борьбы с преступностью. 1988. Вып. 46. – С. 56.
245. Сущенко В.Д., Антипов В.І. Профілактика злочинності в Україні. К. 2000.
246. Алиев И.А. Роль экспертной профилактики в предупреждении правонарушений.//Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1988. – Вып. 47 – С. 133.
247. Шрайберг Г., Порст П. Огнетушащие средства. – М.: Стройиздат, 1975. С. 240.
248. Шевырев В.Т. Средства и способы огнезащиты сгораемых материалов. – М.: Стройиздат, 1973.
249. Термины и определения. ДСТУ 2272-93.
250. Васильчук М.В. Основы охраны труда. Киев. Просвита. 1997. – 73 с.
251. Наказ МВС від 20.11.1997. № 779. “Про затвердження Переліку однотипних за призначенням об’єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежегасіння та пожежної сигналізації”. - п. 1.1.