Бойко Вячеслав Геннадійович. Секуляризація православної духовної хорової музики в російській та україн-ській культурі XVII-XXI ст.

Краткое описание

Бойко Вячеслав Геннадійович. Секуляризація православної духовної хорової музики в російській та україн-ській культурі XVII-XXI ст. : Дис... канд. наук: 26.00.01 2008

Бойко В.Г.Секуляризація православної духовної хорової музики в російській та українській культурі XVIIXXI ст. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 теорія та історія культури. Харківська державна академія культури. Харків, 2008.
Дисертація є першою спробою здійснити комплексну музично-культурологічну концепцію розвитку та секуляризації православної духовної хорової музики в російсько-українській музичній культурі XVIIXXI ст.
Здійснено історичну періодизацію основних етапів розвитку та секуляризації православного духовного хорового мистецтва.
Визначено змістовні передумови секуляризації православної духовної хорової музики та її нової сакралізації. Виявлено негативні і позитивні аспекти процесу секуляризації та характер діалогових взаємодій антиномічних явищ секулярного” та сакрального”.
Досліджено становлення хорової культури Харківщини 2-ї пол. XIX поч. XX ст. та шляхи її секуляризації.
Виявлено чинники впливу Мусикійської граматики” М. Дилецького на секуляризацію православної духовної музики й оновлено уявлення про жанр хорового концерту в діахронічному та синхронному аспектах даної проблематики.
Уперше введено до наукового та практично-виконавського обігу несправедливо забуті хорові твори харківських композиторів-регентів кінця XIXпоч. XX ст. (П.І. Кравцова, О.Й. Литинського, П.Н. Толстякова).

Визначено основні наукові результати дослідження, окреслені перспективи їх практичного використання та подальших теоретичних розвідок.
Загальним підсумком дисертації є створення комплексної концепції впливу секуляризаційних процесів на розвиток православної духовної хорової музики в Україні та Росії від XVII до поч. XXI ст.
Досвід створення такої концепції та її апробація на матеріалі хорових творів російських і українських композиторів ХVIIIХХ ст. дозволили дійти таких висновків.
Духовне хорове мистецтво в загальній музичній культурі слов’янських народів постає як одна з констант православної слов’янської культури і є одночасно цілісним і динамічним явищем української музичної культури.
З’ясовано, що процес секуляризації духовної хорової музики активізується під час активних змін у суспільстві як загальнополітичних і соціальних, так і церковних. Детермінантами цього процесу є впливи прогресивних тенденцій європейської та світової художньої культури (насамперед музичної) XIX поч. XXI ст., еволюція музичного мислення, зміни музично-стилістичних формацій, жанрова взаємодія з іншими видами мистецтв (зокрема театральним), вплив сучасної композиторської та виконавської мови тощо.
Розкрито значення явища секуляризації та виявлено його негативні і позитивні аспекти, характер діалогових взаємодій антиномічних культурних універсалій секулярного та сакрального”.
Аналітичний підхід до висвітлення розвитку церковного слов’янського мистецтва та його секуляризації дозволили уточнити відповідність розробок попередників та колег, а також окреслити перспективні аспекти власних напрацювань як теоретичних, так і практичних. Зібраний фактичний матеріал з історії православної церковної музики дає підстави стверджувати, що доробок вітчизняних діячів у цій галузі є значнішим, ніж убачалося раніше.
Виявлений стан православної духовної хорової музики дозволив дійти таких висновків:

стимулом оновлення художньої культури (кінець XVI поч. XVII ст.) став активний процес її секуляризації;
національна своєрідність українського духовного співочого мистецтва яскраво виявилася в періоди його секуляризації, особливо в часи проникнення на територію Русі стилю Бароко;
із середини XVII ст. вітчизняне богослужбове співоче мистецтво опановували західні культурні впливи, вироблені латинською церковною культурою, що призвело до гострого посилення світських тенденцій у духовній хоровій музиці;
у XVIII ст. до богослужбової практики впроваджується жанр духовного хорового концерту, що стало суттєвим фактором подальшої секуляризації церковно-співочої культури;
із початком XX ст. значно розвинулась та систематизувалась композиторська діяльність для церковних хорів, яка поступово звільнялася від наслідування західних, неправославних зразків. Вищої точки художнього розвитку духовний хоровий спів досяг перед початком революції 1917 р.;
у зв’язку зі зміною соціокультурного клімату 60-х рр. XX ст. починає відроджуватися православна духовна хорова музика, що стало суттєвим та якісним переломом усієї радянської хорової культури;
нові вимоги, пов’язані із загальною еволюцією європейської музики XX поч. XXI ст., специфікою сучасної композиторської мови тощо, розпочинають новий період процесу секуляризації православної духовної хорової музики.

Здійснений ретельний аналіз сучасного стану духовної музики виявив наявність у вітчизняній культурі двох протилежних тенденцій, пов’язаних з: 1) поверненням до традиційного сакрального богослужбового співу; 2) подальшою секуляризацією церковного співу. Співвідношеннясакральногобогослужбового співу зсекуляризованимдуховним хоровим мистецтвом характеризується як спосіб одночасного співіснування цих феноменів у сучасному культурно-історичному просторі.
Відтворена загальна картина розвитку духовної хорової музики України і Росії та визначені змістовні передумови їїсекуляризаціїінової сакралізації. Визначено загальнокультурне значення духовного хорового мистецтва поза богослужбовою функцією, а також проаналізовано зовнішні секулярні причини його інтонаційної еволюції.
Дослідження соціокультурних передумов становлення, розвитку та процесу секуляризації православної духовної хорової музики Харківського регіону XVIIXX ст. дозволило охарактеризувати його наступним чином.
Формування національних українських та російських культурних традицій на Харківщині кінця XVII поч. XX ст. відбувалося паралельно; після 1917 р. секуляризоване духовне хорове мистецтво знайшло втілення в храмах і монастирях, а також у суспільно-громадському житті Харкова як культурного центру Слобідської України.
Важливим чинником розвитку духовної хорової культури стало формування основних виконавських принципів на базі синтезу професійних традицій церковного співу та народнопісенного мистецтва. На виконавський стиль церковних хорів впливав стиль давніх піснепівів.
Духовне хорове мистецтво зазнало значних перетворень та змін у радянські та посттоталітарні часи. У сучасній православній духовній музиці панівне місце посів гармонійний багатоголосний спів полістилістичні музичні твори із канонічними богослужбовими текстами, а давня церковна монодія майже зовсім не використовується.
З’ясовано, що літургічне музикознавство вчення про слов’янський православний церковний хоровий спів слід розглядати як самостійний важливий напрям музичної науки та сучасної культурології.
Перспективним для подальших розробок є продовження музично-культурологічних розвідок православного літургійного музикознавства в аспекті його секуляризації нової сакралізації.