Чанчиков Ілля Костянтинович Психологічні чинники життєстійкості особистості

Краткое описание

Чанчиков Ілля Костянтинович, аспірант Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема дисертації: «Психологічні чинники життєстійкості особистості», (053 Психологія). Спеціалізована вчена рада ДФ 26.001.213 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерство освіти і науки України Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна робота на правах рукопису
ЧАНЧИКОВ ІЛЛЯ КОСТЯНТИНОВИЧ
УДК 159.923.3
ДИСЕРТАЦІЯ
ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ
053 - Психологія
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело. І. К. Чанчиков
Науковий керівник: Кириленко Таїса Сергіївна
кандидат психологічних наук, доцент.
Київ - 2021

Зміст
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ РОЗУМІННЯ 22
ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ 22
1.1. Поняття життєстійкості як психологічного явища 22
1.2. Систематизація поглядів на розуміння життєстійкості 27
1.3 . Різноаспектні трактування життєстійкості: благополуччя, стресостійкість, резильєнтність, життєтворчість 36
1.4. Підходи та напрями до розуміння життєстійкості 43
1.5. Системний підхід як основа визначення значення індивідуальних властивостей особистості в аналізі її життєстійкості 46
1.6. Індивідуальні властивості як чинники життєстійкості особистості 53
Висновки до першого розділу 58
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ 61
2.1. Розробка емпіричної моделі дослідження та обгрунтування методичного інструментарію 61
2.2. Вираженість показників життєстійкості та її психологічних чинників ... 70
2.4. Аналіз міжрівневих зв’язків чинників життєстійкості 92
2.5. Особливості зв’язку життєстійкості особистості з психологічними чинниками 106
2.6. Групи життєстійкості особистості за віковими та статевими особливостями 114
2.7. Структура чинників життєстійкості особистості 120
2.8. Особливості ієрархії чинників життєстійкості особистості 131
2.9. Типові форми прояву життєстійкості залежно від вираженості індивідуальних властивостей 140
Висновки до другого розділу 146
РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ ПСИХОЛОГІЧНИМИ ЗАСОБАМИ 151
3.1. Основи програми занять з розвитку життєстійкості 151
3.2. Змістові особливості розробки вправ оптимізації життєстійкості 155
Висновки до третього розділу 167
ВИСНОВКИ 169
13

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 173
ДОДАТКИ 187

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. На основі теоретичного аналізу були визначені основні напрямки та підходи до вивчення життєстійкості особистості. Було виокремлено основні теоретичні аспекти у вивченні конструкту життєстійкості особистості у зарубіжній та українській літературі: змістове наповнення, сутність,
функціональне призначення. Здійснена систематизація поглядів на розуміння життєстійкості особистості. Виявлено, що зарубіжні вчені у більшості розглядають життєстійкість як психологічний ресурс особистості, який допомагає особистості вибирати ефективні копінг-стратегії та зберігати психічне і фізичне здоров’я. Українські та російські вчені відзначають важливість розгляду життєстійкості як системного поняття, що має прояви на різних рівнях особистості, включає індивідуальні властивості різних рівнів, та пов’язана з благополуччям особистості. Проаналізовано специфіку та відмінність поняття життєстійкість від інших термінів близьких за змістом: як то психологічне благополуччя, стресостійкість, резильєнтність та життєтворчість.
Життєстійкість в змістовому та функціональному аспекті розглядається як характеристика інтегральної індивідуальності, що має три компоненти: залученість, контроль та прийняття ризику.
2. Була обрана система чинників життєстійкості, яка відповідає концепції ієрархічності особистості за В. С. Мерліном. В якості системи чинників життєстійкості виокремлено різнорівневі властивості особистості: індивідуальні властивості організму, індивідуальні психічні властивості, соціально- психологічні індивідуальні властивості. Особливості прояву індивідуальних властивостей на кожному рівні, як чинників життєстійкості визначають її рівень вираженості.
В якості чинників на рівні індивідуальних властивостей організму виступили особливості темпераменту; на рівні індивідуальних психічних властивостей - емоційні переживання, сила волі та риси характеру, на рівні
169

соціально-психологічних індивідуальних властивостей - особливості самоставлення та цінності.
3. Виявлено, що показники життєстійкості мають середній рівень вираженості. Найбільш вираженим виявився компонент прийняття ризику, він набрав вище-середнього балів. У чоловіків виявилась тенденція більшої виразності компонентів життєстійкості ніж у жінок. Досліджувані віком від 41 до 70 років мають вищу життєстійкість ніж досліджувані віком від 18 до 40 років.
Виявлено особливості чинників: темперамент характерезується
переважанням вираженості нейротизму та середнім рівнем екстраверсії; відмічено високі показники сили волі; наявність як позитивних так і тривожно- депресивних емоцій; вираженість позитивних рис особистості (допитливість, напологлевість); представлено високі показники самоставлення та розвинуті позитивні цінності («Мудрість» і «Гуманність»).
4. В аналізі специфіки вираженості життєстійкості представлено три її рівні: низький, середній, вискоий, де найбільш вираженим компонентом життєстйкості виявляється «Прийняття ризику».
Побудована ієрархічна модель життєстійкості на основі множинного регресійного аналізу. Визначено різнорівневість впливу психологічних чинників - переважає самоповага як прояв соціально-психологічних властивостей, наступним виступає такий чинник як допитливість, що стосується рис характеру, як індивідуальних психічних властивостей. На третьому та четвертому місці за рівнем впливу, знаходяться чинники рівня індивідуальних властивостей організму - екстраверсія та нейротизм, як показники темпераменту. Останнім зафіксовано чинник індивідуальних психічних властивостей - ентузіазм, що відносится до рис характеру.
Побудована узагальнена модель психологічних детермінант життєстійкості особистості, що складається з трьох блоків: поведінкового (прояви
темпераменту), регуляційного (емоційно-вольові особливості і самоставлення) та ціннісного блоки (риси характеру і позитивні цінності). В кожному блоці було визначено провідні детермінанти життєстійкості, які можна розглядати як такі,
170

які сприяють проявам життєстійкості. В регуляційному блоці - самоповага, в ціннісному - допитливість і ентузіазм як риси характеру, в поведінковому - екстраверсія, що можуть виступати провідними чинниками життєстійкості. Самоповага, риси характеру як допитливість, ентузіазм та екстраверсія виступають провідними чинниками життєстійкості, як прогностичні показники. Отримані результати з врахуванням статевих (у чоловіків відсутній регуляційний блок) і вікових (у старшій групі регуляційний блок займає останне місце) можуть бути використані в прогностичних стратегіяз з проявами життєстійкості особистості.
Показано залежність ієрархії чинників від статевих та вікових відмінностей. Так у чоловіків на першому місці за рівнем впливу стоїть показник загального самоставлення, далі йдуть показники «креативність» та «відсутність гострих негативних переживань». У жінок виявлена більша кількість психологічних чинників: на першому місці за рівнем впливу стоїть самоповага як показник самоставлення, далі - показники ентузіазму, екстраверсії, допитливості, нейротизму та низький рівень такої риси характеру, як розуміння прекрасного. Тобто чинник самоставлення, сила його впливу, відмічена незалежно від статі.
Стосовно вікових відмінностей чинників життєстікості визначено, що у молодшій групі (від 18 до 40 років) найбільш виражений вплив у показника самоповага, далі - показники ентузіазму, екстраверсії, відсутності гострих негативних переживань, аутосимпатії та цінності «Мудрість». У старшій групі (від 41 до 70 років) серед чинників життєстійкості найбільший вплив здійснює показник ентузіазму, далі - показники нейротизму, екстраверсії, низька сила волі, наполегливісті та самоприйняття. Отже, незалежно від віку, чинники таких психічних властивостей як ентузіазм і екстраверсія, їх вплив не залежить від вікових відмінностей. Проте лише для молодшої групи відмічено важливість такого чинника цінності особистості, як «Мудрість».
5. Виявлено три типових форми прояву життєстійкості особистості за впливом її чинників: позитивно-діяльнісний, тривожний та імпульсивний.
171

Позитивно-діяльнісна форма прояву життєстійкості відмічена при високому рівні вираженості життєстійкості, за наявності таких її чинників як особливості темпераменту, низька тривожність, висока сила волі, при наявності позитивного самоставлення і високої вираженості позитивних рис характеру: допитливості, любові до пізнання, відкритості, вдячності.
Тривожна форма прояву життєстійкості характеризується середнім рівнем вираженості життєстійкості, за наявності таких чинників, як низька емоційна стабільність, виразна тривожності, невираженій силі волі, проте з позитивним самоставленням і позитивними цінностями, як рисами характеру.
Імпульсивна форма прояву життєстійкості характеризується низьким рівнем вираженості життєстійкості, що обумовлено наступними чинниками: високою тривожністю, відсутністю сили волі, не вираженістю самоставлення хоча також проявами позитивних рис характеру.
Тобто форми прояву життєстійкості розрізняються за силою волі, рівнем тривожності, та вираженістю самоставлення, проте мають такі спільні чинники, як позитивні риси характеру.
6. Розроблено програму оптимізації життєстійкості особистості. Дана програма складається з 3 етапів: діагностичний; корекційний; оцінка
ефективності впливу. Основний етап - корекційний, складається з 4 блоків, які враховують індивідуальні особливості особистості. На основі факторного аналізу груп з різним рівнем життєстійкості були розроблені дводенні тренінги. Блоки тренінгів включають в себе фактори та змінні, які утворюють дані фактори, як цілі тренінгового впливу.