Чутчева Ольга Геннадіївна. Правове регулювання соціального захисту громадян України

Краткое описание

Чутчева Ольга Геннадіївна. Правове регулювання соціального захисту громадян України: дисертація канд. юрид. наук: 12.00.05 / Національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2003

Чутчева О.Г.Правове регулювання соціального захисту громадян України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 трудове право, право соціального забезпечення. Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2003.
Дисертація присвячена дослідженню соціального захисту населення з двох взаємопов’язаних позицій: по-перше, соціальний захист розглядається як правовий інститут у системі права соціального забезпечення, по-друге, як інститут розвиненого громадського суспільства. Визначаються нові підходи до теорії соціально-забезпечувальних правовідносин відповідно до сучасних процесів реформування національної системи соціального захисту. Особлива увага приділяється історико-правовому аналізу феномену соціального захисту населення. Проведено порівняльно-правовий аналіз регулювання суспільних відносин, пов’язаних з подоланням нужденності у державах з різними режимами добробуту. Обґрунтовані рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України щодо організаційно-правових механізмів взаємодії суб’єктів соціального захисту.

Нові підходи до вирішення проблем правового опосередкування суспільних відносин щодо підтримки індивіда у разі, коли він перебуває у стані нужденності за соціально поважних причин дали можливість на підставі теоретичного узагальнення розробити науково обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства, яке регулює соціально-забезпечувальні відносини. У заключній частині дисертації на підставі проведеного дослідження сформульовано наукові та практичні результати роботи, зокрема:

В історії соціального захисту як соціального феномену можна виділити три історичних типи, які характеризують ставлення державно-організованого суспільства до проблеми подолання нужденності: особистого милосердя (на цьому етапі почуття милосердя та заснована на цьому почутті благодійність стосовно тих, хто потребує сторонньої допомоги, має за мету не тільки підтримку знедоленого, а, перш за все, особисту благодійність, як вираз особистого релігійного почуття); державної репресії (виникає новий напрямок соціального захисту, який характеризується виникненням ідеї щодо соціального захисту як галузі державного управління); соціального захисту (виникає ідея про необхідність участі всього суспільства щодо вирішення проблем нужденності). У зв’язку з чим пропонується використати історично вивірені організаційно-правові форми опікування, забезпечення та страхування для правового регулювання соціально-забезпечувальних правовідносин у Соціальному кодексі України.
Ототожнення понять право на соціальне забезпечення” та право на соціальний захист” недоречне. Право на соціальний захист - це сукупність двох повноважень: 1) права громадян на доступ до соціальних благ, які визнаються державно організованим суспільством необхідними та достатніми для нормального відтворення людини, 2) права на компенсацію при неможливості доступу до соціальних благ у зв’язку з виникненням соціальних ризиків, які визначені на законодавчому рівні.
З правової точки зору соціальний захист необхідно розглядати як сукупність правових норм, регулюючих суспільні відносини, які характеризують прагнення суспільства огородити своїх членів від загрози неможливості задоволення потреб, визнаних ним важливими у цілях усталеного розвитку суспільства як єдиної спільноти.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства склалися реальні соціально-економічні умови щодо об’єктивної потреби правового регулювання соціально-забезпечувальних суспільних відносин нормами якісно нового, більш високого рівня системою соціального права.
Аналіз організаційно-правових механізмів подолання знедоленості у розвинених державах дозволяє зробити висновок, що сьогодні існує декілька ефективних режимів добробуту, які з формальної точки зору представляють конкуруючі формальні типи соціальної організації, побудовані, виходячи з різної цільової мотивації, з характерними механізмами організаційно-структурного, нормативно-регулюючого та функціонально-управляючого впливу на формування та розвиток соціально-забезпечувальних відносин. У зв’язку з чим щеплення навіть явного позитивного досвіду може супроводжуватися різними негативними непередбачуваними наслідками. Для ефективного використання організаційно-правових механізмів подолання нужденності, які зарекомендували себе в інших державах, необхідно визначити на законодавчому рівні соціально-правовий експеримент як один з механізмів правового регулювання подолання нужденності. У законі необхідно передбачити, які органи мають право проводити соціально-правові експерименти та приймати відповідні правові норми; визначити коло норм та відносин щодо соціального захисту, які мають бути апробовані за допомогою соціально-правового експерименту; загальну процедуру щодо соціально-правового експерименту.
Галузева правоздатність у праві соціального забезпечення виникає з моменту народження людини та закінчується зі смертю. Дієздатність фізичних осіб може бути загальною та спеціальною. Загальна дієздатність виникає з 14 років, з появою таких необхідних фактів: потреба особи щодо тих чи інших соціальних благ, які забезпечують її нормальну життєдіяльність, або необхідність у додаткових витратах, виникнення яких обумовлене життєвими обставинами, визначеними законом соціально поважними; юридичний факт, з яким пов’язана необхідність правової регламентації відповідних суспільних відносин (соціальний ризик); волевиявлення особи на одержання того чи іншого соціального блага; рішення органу соціального захисту чи іншого компетентного органу щодо надання відповідного соціального блага. Спеціальна дієздатність виникає у осіб, які мають додатково спеціальні ознаки (військовослужбовці, донори крові, хворі на СНІД) з моменту виникнення відповідної ознаки.
З метою суттєвого поліпшення стану соціального захисту необхідно розробити та прийняти нормативний акт - Закон Про соціальне партнерство”, норми якого визначали б правові засади та порядок функціонування системи соціального партнерства як системи взаємодії між виконавчою владою, недержавними комерційними організаціями та громадськими організаціями з приводу вирішення соціальних проблем. У законі потрібно визначити можливі організаційно-правові механізми (форми) соціального партнерства: державне соціальне замовлення, ліцензування соціального обслуговування, державне соціальне спонсорство (пільги фізичним та юридичним особам), стимулювання соціальної активності прямим фінансуванням (конкурсне фінансування діяльності суспільно корисних програм).