CТРУКТУРНІ, ЛОГІКО-СЕМАНТИЧНІ І ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТИПИ ДОПУСТОВИХ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ НАУКОВІЙ МОВІ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Донбаська національна академія будівництва і архітектури

на правах рукопису

Ковальова Наталя Олександрівна
УДК 82.2У

Cтруктурні, логіко-семантичні і функціональні типи допустових речень у сучасній українській науковІй мові

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, професор
Намакштанська
Інна Єгорівна

Макіївка - 2005

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ЛІНГВІСТИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СТРУКТУРИ І СЕМАНТИКИ ДОПУСТОВОГО РЕЧЕННЯ 13
1.1. З історії дослідження семантики речення 13
1.2. Екстралінгвістичні чинники формування семантики речення 14
1.3. Мовні засоби вираження семантики речення 16
1.4. Основні напрями дослідження семантики допустового речення 21
1.5. Функціональна перспектива допустового речення в науковій
мові 23
1.6. Еволюція поглядів на логічну структуру допустового
речення 26
1.7. Синтаксичні форми односуб’єктних і двосуб’єктних
допустових речень 38
Висновок до 1 розділу 44
Розділ 2. ТИПИ СемантичнИХ компонентІВ односуб'єктного та двосуб'єктного допустового речення, ОСОБЛИВОСТІ
їх вираження і семантичнИХ функціЙ 46
2.1. Компонентна схема семантичної структури речення 46
2.1.1. Компонентна схема семантичної структури
односуб’єктного і двосуб’єктного речення 46
2.1.2. Значення семантичного суб'єкта, його зв'язок з субстанцією реальної або уявної дійсності і поняттям про неї 50
2.1.3. семантичні предикати односуб'єктного та двосуб'єктного
речення, взаємозв'язок їх значень 54
2.1.4. Значення семантичного об'єкта (об'єктів) у двосуб'єктному та односуб'єктному реченнях 56
2.2 Засоби лексико-граматичного вираження
семантичних компонентів речення 58

2.2.1. Лексико-граматичні засоби вираження суб'єкта 58
2.2.2. Лексико-граматичні засоби вираження предикатів 67
2.2.3. Лексико-граматичні засоби вираження об'єкта 75
2.3. Функціональна спрямованість семантичних компонентів 78
2.3.1. Семантичні функції компонентів допустового речення,
їх взаємозв'язок, взаємозумовленість та
комунікативна спрямованість 78
2.3.2. Семантичні функції предикатів 80
2.3.3. Семантичні функції суб'єктів 83
2.3.4. Семантичні функції об'єкта (об'єктів) 89
2.3.5. Функціонально-семантичні схеми 92
Висновок до 2 розділу 102
Розділ 3. СЕМАНТИЧНІ ТИПИ ДОПУСТОВИХ ВІДНОШЕНЬ В ОДНОСУБ'ЄКТНОМУ ТА ДВОСУБ'ЄКТНОМУ РЕЧЕННІ 105
3.1. Семантичні мікроструктури, їх значення і співвідносне функціонування у складі односуб'єктного речення 105
3.2. Співвідношення значень семантичних мікроструктур у двосуб¢єктному реченні 112
3.3. Роль засобів зв'язку та семантичних актуалізаторів у формуванні семантичних типів допустовості 120
3.4. Вираження зворотної зумовленості при порівнянні компонентів суб'єкта або суб'єкта й об'єкта за їх спільними та індивідуальними ознаками або сферами функціонування 127
3.5. Вираження неможливості, недостатності, обмеження або
відсутності певних дій та ознак суб'єкта за наявності реальних
або можливих передумов, що сприяють їх вияву 133
3.6. Вираження позитивної характеристики суб'єкта при
недостатності передумов або наявності основи, що є
перешкодою для появи цієї характеристики 143

3.7. Вираження результату дії суб'єкта, протилежного
очікуваному 152
Висновок до 3 розділу 156
ВИСНОВКИ 158
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 188
ДОДАТОК. Програма пошуку допустового речення з друкованого оригіналу 190

ВСТУП

Допустовість являє собою складну семантико-синтаксичну категорію, що відображає логічні відношення зворотної зумовленості між двома субстанціями реальної чи уявної дійсності або двома ознаками, діями, станами однієї субстанції.
Як і будь-яка семантико-синтаксична категорія, допустовість має відповідний комплекс екстралінгвістичних і лінгвістичних засобів формування й вираження в мові. Дослідження допустовості на матеріалі різних функціональних стилів вимагає детального розгляду лексико-граматичних засобів її вираження загальних і специфічних для кожного конкретного стилю. Причому той факт, що за наявності дослідницьких робіт у цій галузі допустовість все ще залишається об’єктом пильної уваги лінгвістів, свідчить про те, що ця проблема досліджена ще далеко не повністю. Останнє значною мірою мотивується тим, що допустовість, як ніяка інша категорійна величина, корелює з причиною, наслідком, умовою, виступаючи вершиною заперечення за певної умови реалізованої чи не реалізованої. Особливою постає значущість допустовості у наукових текстах, в яких вона виступає функціонально навантаженою в силу постійного врахування передумов (реальних // ірреальних) реалізації певної дії, вияву стану та ін. Простеження закономірностей внутрішньореченнєвого вияву семантики допустовості та встановлення різноманітних її функціональних типів є надзвичайно важливим, тому що розкриває механізми структурування думки, регулярності виникнення певних умов як таких.
Науково-суспільне мовлення за своєю жанровою нерівнорядністю і неодновимірністю належить до тих феноменів, в яких знаходять реалізацію найскладніші процеси ускладнення сучасної думки, в яких найбільшою мірою віддзеркалюються тенденції ускладнення думки, її синкретизації. Речення допустової семантики найадекватніше і найповніше уможливлюють поєднання неспівмірних / невзаємозумовлених, з одного боку, і взаємозворотних, з другого боку, думок. Дослідження цих процесів у науково-суспільному мовленні, що є сьогодні одним з найбільш динамічних, є надзвичайно важливим, оскільки дозволяє простежити механізми ускладнення реченнєвої структури внаслідок реалізації в них різних типів логічних моделей сучасної думки.
Усе це засвідчує актуальність нашого дослідження як для теоретичної, так і для прикладної лінгвістики. Роботу здійснено на ґрунті комплексного вивчення теоретичних та функціональних особливостей української наукової мови і з’ясування місця в ній семантико-синтаксичних структур допустовості, окреслення їхньої регулярності / нерегулярності, системності / асистемності, простеження структурних, логіко-семантичних і функціональних особливостей таких утворень, вияву їхнього співвідношення з однотипними / неоднотипними утвореннями. Аналіз семантичної структури допустового речення звернув увагу на важливість врахування комплексу екстралінгвістичних факторів, від яких залежить формування структур допустової семантики, та простеження навантаження у цих процесах відповідних лексико-граматичних.
Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні структурних, логіко-семантичних і функціональних типів речень допустової семантики з простеженням їхнього статусу в науковій мові.
Досягнення поставленої мети передбачає необхідність вирішення наступних конкретних завдань:
- визначення місця допустових відношень у структурі наукових текстів суспільної тематики;
- виділення найбільш типових для мови суспільних наук синтаксичних структур з допустовою семантикою;
- з'ясування співвідношення семантики допустового речення і різновиду закладеної в ньому думки;
- визначення компонентної схеми смислової організації допустового речення, тобто його функціонально-семантичної моделі;
- дослідження семантичних компонентів двосуб'єктного й односуб'єктного речення з допустовими відношеннями залежно від семантики мікроструктур, що беруть участь у формуванні значення речення, семантики засобів зв'язку між частинами речення і урахування смислових типів самих відношень;
- класифікації лексичних засобів, необхідних для вираження семантичних компонентів за їх загальними семантичними ознаками і визначення співвідношення лексичних корелятів з конкретними семантичними типами допустовості.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в українській лінгвістиці організація змісту допустового речення досліджується з урахуванням комплексу екстралінгвістичних та лінгвістичних засобів його формування, а також з простеженням залежності від складу та номінативних і комунікативних характеристик семантичних компонентів. При аналізі семантичної структури речення для кожного семантичного компонента визначається характер співвідношень між його значенням, лексико-граматичним вираженням і функціональним спрямуванням. Аналіз логіко-семантичних, структурних і функціональних різновидів допустових речень на матеріалі суспільних текстів здійснюється вперше. Такий підхід до вивчення допустових речень дозволив виділити серед них функціонально-семантичні типи, що розрізняються як за кількістю семантичних компонентів, так і за неоднорідністю складних смислових відношень, постанням різного спектру синкретичних площин, що характеризуються різним спектром свого вияву.
Теоретичне значення дисертації визначається тим, що вперше в українському мовознавстві визначено структурні, логіко-семантичні і функціональні типи речень допустової семантики з простеженням їхньої специфіки у науково-суспільних текстах та окресленням репрезентативності односуб’єктних та двосуб’єктних структур. У дослідженні з’ясовано закономірності функціонально-семантичного і формально-граматичного варіювання суб’єкта й об’єкта у структурі допустового речення і прокоментовано специфіку внутрішньомодельних і міжмодельних модифікацій і трансформацій речень допустової семантики.
За складом семантичних компонентів усі допустові речення було поділено на безсуб'єктні, моносуб'єктні, полісуб'єктні та речення змішаної структури. Урахування неоднорідності змісту допустових відношень, що встановлюються в реченнях без суб'єкта, з одним або більшою кількістю суб'єктів (найчастіше з двома), зумовив необхідність дослідження процесу формування семантичної структури речень кожної групи, що і здійснюється у цьому дослідженні.
Вирішення поставлених у дисертації завдань на матеріалі аналізу наукової мови, репрезентованої текстами монографій, підручників, навчальних посібників і статей із наукових збірників і періодичних видань з історії, філософії, політології, психології, логіки, соціології, економіки, літературознавства і мовознавства, дозволило визначити семантичну структуру наявних в українській науковій мові односуб'єктного та двосуб'єктного допустових речень й описати засоби їхнього формування та вираження.
Матеріал дослідження склали різноманітні наукові тексти суспільного плану. Усього проаналізовано понад 13058 сторінок друкованого тексту і досліджено 4075 мовних одиниць. Для відбору прикладів із тексту була опрацьована спеціальна комп'ютерна програма (див. Додаток), за допомогою якої, за наявності маркерів (незважаючи на, хоча та ін.), можна знайти в тексті і відібрати відповідне речення.
Практичне значення дослідження мотивується можливістю застосування його результатів при викладанні курсу сучасної української літературної мови у загальноосвітній і вищій школі, опрацюванні спецкурсів і спецсемінарів з проблем синтаксичної семантики і функціонального синтаксису, стилістики наукового мовлення, при викладанні курсу української мови у фаховій сфері. Матеріали дослідження знайдуть своє застосування і в суто прикладних аспектах при викладанні курсу наукового мовлення у неспеціальній аудиторії. Результати дослідження можна використати також при викладанні української мови як іноземної та при укладанні навчальних посібників з української наукової мови.
Методами дослідження були метод внутрішньосистемного, функціонального і формально-граматичного опису лінгвістичних одиниць, метод компонентного аналізу, метод трансформаційного аналізу структурно-семантичної організації речення та аналогій, знайшли застосування в роботі і прийоми кількісно-статистичних підрахунків, за допомогою яких простежувалися найбільш репрезентативні моделі речень допустової семантики в науковому мовленні. З-поміж загальнонаукових методів були використані методи дедукції та індукції і методи аналізу і синтезу. Використано також логіко-семантичний аналіз речення, що ґрунтується на простеженні специфіки співвідношення речення і думки.
Особистий внесок здобувача. Усі результати аналізу структурних, логіко-семантичних і функціональних особливостей речень допустової семантики в науково-суспільному мовленні з простеженням специфіки односуб’єктних і двосуб’єктних утворень отримані особисто здобувачем. При цьому вперше окреслено наявність спільних площин між односуб’єктними і двосуб’єктними реченнями, специфіка міжмодельних співвідношень.
На захист виносяться положення:
1. Семантична структура допустового речення становить єдиний змістовий комплекс з різними типами відношень зворотної зумовленості.
2. Змістовими одиницями семантичної структури є семантичні компоненти, за наявністю яких можна виділити нуль-суб’єктні (безсуб’єктні), односуб’єктні і двосуб’єктні (рідше багатосуб’єктні) допустові речення, а також речення змішаної структури. Семантична структура односуб’єктного допустового речення містить один семантичний суб’єкт, два семантичних предикати й один або більше семантичних об’єктів. Семантична структура двосуб’єктного допустового речення містить два семантичних суб’єкти, два предикати й один або більше об’єктів.
3. Семантичні компоненти у реченні вступають у складні смислові відношення, внаслідок яких відбувається формування двох семантичних мікроструктур. Організувальним центром кожної семантичної мікроструктури є предикат, що характеризує суб’єкт за його ознаками, діями або відношеннями з об’єктами. На наступному етапі завдяки взаємодії семантичних мікроструктур допустова семантика речення засвідчена чотирма семантичними типами.
4. Урахування зв’язку компонентної організації речення (за наявністю семантичних компонентів, їхніх значень, спрямованістю відношень і семантичними функціями) з окремими типами допустових відношень дозволяє подати семантичну структуру односуб’єктного і двосуб’єктного допустового речення не тільки в їхньому мовному (статичному) варіанті, але і в можливих функціональних мовленнєвих варіантах.
Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені у виступах і доповідях на реґіональній науково-методичній конференції Проблеми функціонування й викладання української мови у вищих навчальних закладах” (Донецьк, 2000); другій Міжнародній науково-методичній конференції Наука і освіта: проблеми освіти вищої школи” (Київ, 2001); Всеукраїнській науково-практичній конференції Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2001); конференції, присвяченій 15-річному ювілею кафедри української мови та народознавства ДонДАБА Актуальні науково-методичні проблеми дослідження української мови та українознавства” (Слов’яногірськ, 2001); третій Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференціії Сучасні проблеми науки та освіти” (1-9 травня 2002р., м.Ужгород); Міжнародній науковій конференції, присвяченій Дням слов’янської писемності і культури Соціокультурні аспекти професійно-ділового спілкування” (23-25 травня 2003 р., м. Воронеж); Всеукраїнській науково-практичній конференції Корпоративна культура організацій XXI століття” (28-29 травня 2003 р., м. Краматорськ).
Основні положення дисертації та уся дисертація загалом обговорювалися на засіданнях кафедри прикладної лінгвістики та етнології Донбаської державної академії будівництва і архітектури та викладені у 15 публікаціях, 5 з яких уміщено у фахових виданнях:
1. Намакштанська І.Є., Семенова Л.П., Кровицька О.В., Романова О.В., Куглер Н.О. та ін. Навчальний посібник з наукового мовлення. 2 е вид. Макіївка: ДонДАБА, 2001. 142 с.
2. Гапонова Т.М., Куглер Н.О. Практичний посібник з професійного мовлення для самостійної роботи студентів економічних спеціальностей. Макіївка: ДонДАБА, 2000. 60 с.
3. Куглер Н.О. Декілька зауважень щодо характеристики науково-навчального тексту // Українська мова і література. 2000. №20. С. 10-11.
4. Куглер Н.О. Функціонування в науково-навчальних текстах синтаксичних конструкцій з допустовою семантикою // Українська мова і література. 2000. №22. С. 11.
5. Куглер Н.О. До питання щодо напрямів дослідження семантики й семантичної структури речення. // Актуальні проблеми дослідження й викладання гуманітарних дисциплін у нефілологічних ВНЗ. Збірник наукових праць учасників Міжнародної науково-практичної заочної конференції Духовні цінності поза межами державних кордонів”. Макіївка: ДонДАБА, 2000. С. 36-39.
6. Куглер Н.О. Деякі спостереження над семантичними характеристиками допустового речення. // Лінгвістичні студії: Зб. наукових праць. /Укл.: А. Загнітко (наук. ред.) та ін. Донецьк: ДонНУ, 2001. Вип. 7. С. 140 146.
7. Куглер Н.О. Синтаксема суб’єкта допустового речення. // Лінгвістичні студії: Зб. наукових праць. / Укл.: А. Загнітко (наук. ред.) та ін. Донецьк: ДонНУ, 2001. Вип. 8. С. 118-122.
8. Куглер Н.О. Семантичні типи допустових відношень у реченнях із прийменником незважаючи на (на матеріалі наукових текстів). // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. №3 (35). Березень 2001. С. 49 53.
9. Куглер Н.О. Логічні конструкції допустового речення // Збірник праць реґіональної науково-методичної конференції (15 травня 2002 р.): „Актуальні проблеми мовної освіти у вищих навчальних закладах". Донецьк, 2002. С. 20-24.
10. Куглер Н.О. Типи допустових відношень // Лінгвістичні студії. Зб. наукових праць. Випуск 11. Донецьк, 2003. С. 153-158.
11. Куглер Н.А. Сравнительная характеристика русской и украинской речи в процессе обучения студентов профессиональному общению // Материалы Международной научной конференции, посвященной Дням славянской письменности и культуры. Воронеж, 2003. С. 107-108.
12. Гапонова Т.М., Куглер Н.О. Засоби навчання професійного спілкування та комунікативної поведінки на заняттях з української мови у технічних вузах // Корпоративна культура організацій XXI століття: Зб. наук. праць / Під заг. ред. Г.Л.Хаєта. Краматорськ: ДЦМА, 2003. С. 94-96.
13. Намакштанська І.Є., Куглер Н.О., Гапонова Т.М. Навчання культури професійного мовлення у системі підготовки майбутнього інженера // Корпоративна культура організацій XXI століття: Зб. наук. праць / Під заг. ред. Г.Л. Хаєта. Краматорськ: ДЦМА, 2003. С. 101-103.
14. Куглер Н.О. Функціонування в наукових текстах синтаксичних конструкцій з допустовою семантикою // Матеріали реґіональної науково-методичної конференції Проблеми функціонування й викладання української мови у вищих навчальних закладах.” Донецьк, 2000. С. 11-13.
15. Куглер Н.О. Логіка в допустовому реченні // Сучасні проблеми науки та освіти: Матеріали 3-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції, 1-9 травня 2002р. Ужгород-Харків, 2002. С. 290.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатку, в якому описується комп’ютерна програма розпізнавання речень допустової семантики в текстових площинах. Загальний обсяг роботи 195 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Семантична структура речення являє собою єдиний змістовий комплекс із різними типами відношень. Формування суб’єктних речень зумовлене такими екстралінгвістичними чинниками: мовною ситуацією й учасниками відображуваних нею відношень; логікою відношень, втілюваних в одній із форм мислення відповідному типі думки; цільовим спрямуванням інформації, яка стимулює максимально прагматичний аспект повідомлення, уміщуючи належний комплекс ситуативно-мовленнєвих завдань.
Науково-суспільне мовлення за своєю жанровою нерівнорядністю і неодновимірністю належить до тих феноменів, в яких знаходять реалізацію найскладніші процеси ускладнення сучасної думки, в яких найбільшою мірою віддзеркалюються тенденції ускладнення думки, її синкретизації. Речення допустової семантики найадекватніше і найповніше уможливлюють поєднання неспівмірних / невзаємозумовлених, з одного боку, і взаємозворотних, з другого боку, думок.
Дослідження семантичної структури речення, його логічних типів передбачає розгляд його змістової організації у відповідності з елементною структурою закладеного в ньому судження і зіставлення логічних і семантичних компонентів. Результатом відповідного логіко-семантичного аналізу змісту речення є виділення семантичних компонентів: суб’єкта, предиката й об’єкта та ін.
Залежно від наявності / відсутності і кількості суб’єктів усі речення поділяються на нуль-суб’єктні (безсуб’єктні), односуб’єктні, двосуб’єктні і речення змішаної структури. Відповідно до цього розподілу в кожному з речень значення предикатів виражають характеристику одного / двох суб’єкта (суб’єктів) або констатують нуль-суб’єкта, так звану безсуб’єктну дію. Нуль-суб’єктні (безсуб’єктні), односуб’єктні і двосуб’єктні семантичні структури репрезентовані в українському науково-суспільному мовленні синтаксичними формами простих формально-елементарних і формально-неелементарних речень і складних (складнопідрядних) речень.
Значну групу складають семантичні структури, в яких суб’єкт виражений нулем (безсуб’єктні речення) або він наявний в одній із мікроструктур (речення змішаного типу). Предикат у таких мікроструктурах виражається словосполученням з модальними словами або інфінітованими, безособовими чи узагальнено-особовими формами дієслова.
Форма речення є складовим елементом цілої системи лексико-граматичних засобів вираження логічної семантики. Реалізація конкретними лексико-граматичними засобами семантичної структури залежить від загальної синтаксичної форми речення, співвідношення з граматичним значенням, реалізацією нею ситуативно-комунікативних і мовленнєво-прагматичних завдань і специфікою відображення явищ об’єктивної дійсності.
Урахування наявності й оптимальної кількості в семантичній структурі семантичних компонентів, а також їхніх значень і функціональної спрямованості дозволяє окреслити семантичну структуру речення у вигляді компонентної схеми і цілої низки функціонально-семантичних схем. Система наявних відношень між семантичними компонентами може бути покладена в основу виділення в межах речення окремих взаємочинних мікроструктур. Визначення у змістовій організації речення семантичних мікроструктур сприяє систематизованому аналізу наявних у реченні семантичних відношень і виділенню серед них тих, які лежать в основі формування загальної семантики речення.
Визначення в реченні зв’язку семантичних типів відношень потребує послідовного визначення тих з них, які формують його загальну семантику (семантичних мікроструктур семантичних компонентів). Наступним етапом постає визначення додаткових семантичних відношень, які доповнюють загальну семантику.
Допустовість формується логічним відношенням зворотної зумовленості, які виникають при взаємодії двох субстанцій реальної (уявної) дійсності або двох ознак, дій, станів однієї субстанції. В українському науково-суспільному мовленні допустовість може реалізовуватися на рівні синтагми (в реченнях недопустової семантки), речення, поєднання двох речень, абзацах, надфразних єдностей. В основі логічних відношень допустовості закладений взаємозв’язок двох умовних думок, зі складу яких на рівні допустового речення репрезентовані такі: основа першої думки умови і думки про наслідки.
При дослідженні допустовості необхідним є комплексне урахування екстралінгвістичних чинників її формування і мовних засобів вираження. До екстралінгвістичних факторів належать дві прості мовні ситуації, логічна форма відношень між ними думка і цільове призначення інформації віддзеркалення зворотнозумовлених дій, явищ, ознак. Мовне вираження допустовості вміщує синтаксичну форму організації речення, а також морфологічні і лексичні засоби його побудови.
У допустовому реченні, як і в будь-якому іншому, виділяються загальна семантика і семантична структура. Загальна семантика відображає характер відношень, встановлюваних між змістовими центрами речення, а семантична структура оптимальний вибір смислових компонентів речення і складну систему відношень між ними.
Семантична структура допустового речення реалізується в мові двома взаємочинними мікроструктурами, кожна з яких має семантичні компоненти суб’єкт, предикат і об’єкт. Ядерним центром кожної мікроструктури виступає предикат, який на лексико-граматичному рівні може виражатися дієсловом, дієприслівником або дієприкметниковим зворотом, а також сполучниковим поєднанням. Суб’єкт наявний в обох мікроструктурах, причому він може бути спільним для них (односуб’єктні речення) або окремим для кожної мікроструктури (двосуб’єктні речення).
Дослідження семантичної структури односуб’єктного і двосуб’єктного допустового речень щодо їхнього компонентного складу, лексико-граматичного вираження і функціональної перспективи семантичних компонентів дозволило зробити такі висновки:
1. Семантична структура речення має компонентні схеми, що відображають оптимальний склад її семантичних компонентів і напрямок відношень між ними. Найбільш характерними за складом компонентів є схеми: один або два семантичні суб’єкти, предикат першого порядку, предикат другого порядку й один або більше семантичних об’єктів.
2. Кожний семантичний компонент характеризується конкретним значенням, яке співвідноситься з відповідним йому поняттям і постає носієм тих ознак, що входять до структури останнього.
3. Значення семантичних компонентів взаємопов’язані і взаємозумовлені.
4. Засоби лексико-граматичного вираження семантичних компонентів мають загальні граматичні, семантичні та функціональні ознаки, що зумовлює можливість їхньої систематизації і класифікації.
5. Аналіз засобів лексико-граматичного вираження семантичних предикатів дозволяє описати синтаксичні форми предикатів першого і другого порядків і виділити семантичні групи лексики, що виражають ці предикати.
6. Засоби граматичної реалізації предикатів мають свої особливості: в односуб’єктному реченні предикат першого порядку характеризується меншою різноманітністю засобів лексико-граматичного вияву, ніж предикат другого порядку, він або збігається з присудком, або буває семантично ширшим від нього. Предикат другого порядку може виражатися: а) дієслівним або іменниковим сполученнями; б) дієприслівниковим зворотом; в) дієприкметниковим зворотом або поєднанням з прикметником; г) прийменниково-іменниковим поєднанням.
У двосуб’єктному реченні наявні власні особливості, що полягають у тому, що: а) обидва предикати збігаються з граматичними присудками; б) один предикат корелює з присудком, а другий виражається згорнутим предикатом, реалізуючись на граматичному рівні сполученнями з прийменниками „незважаючи на”, „при усій”, „попри...”; в) один предикат збігається з граматичним присудком, а інший виражається сполученням з модальними словами типу „можна”, „не можна”, „доцільно”, „слід” тощо. Аналіз засобів лексико-граматичного вираження семантичного об’єкта вимагає обов’язкового урахування змістових суб’єктно-об’єктних відношень, окреслених такими типами: об’єкт частина суб’єкта; суб’єкт - об’єкта; об’єкт породження суб’єкта; суб’єкт субстанція, що випробовує на собі вплив об’єкта; об’єкт адресат відношення, спрямованого з боку суб’єкта, тощо.
7. Семантичні компоненти допустового речення характеризується певною функціональною спрямованістю на відображення субстанцій, явищ або ознак об’єктивної дійсності ( номінативна функція компонента) і на відображення функціональної ролі у процесі взаємозв’язку, спілкування і взаємодії (комунікативна функція компонента).
8. Комунікативні функції суб’єкта зумовлені його значенням і значенням спрямованих на характеристику суб’єкта або суб’єктів предикатів першого і другого порядку. Завдяки характеристиці суб’єкта з боку двох предикатів в односуб’єктному допустовому реченні він завжди двофункціональний, тоді як у двосуб’єктному реченні суб’єкт здебільшого однофункціональний.
9. Комунікативні функції об’єкта детерміновані його значенням і значенням предиката, що виражає зв’язок об’єкта з одним із суб’єктів (рідше водночас з обома).
10. Семантичні компоненти у складі допустового речення вступають у складні відношення, унаслідок яких відбувається формування двох семантичних мікроструктур. Організаційним центром кожної семантичної мікроструктури є предикат, що характеризує суб’єкт за ознаками, діями або ставленням до об’єкта (об’єктів).
11. Взаємозв’язок і взаємозумовленість комунікативних функцій семантичних компонентів дозволяє подати функціонально-семантичні схеми односуб’єктного і двосуб’єктного допустового речення, що відображають їхні компонентні схеми у різних функціональних вимірах.
12. Функціонально-семантичні схеми, побудовані на основі встановлення комунікативних функцій семантичних компонентів, являють собою абстрактні моделі змістової організації допустового речення.
На ґрунті неоднозначності допустових відношень, встановлюваних між семантичними мікроструктурами, формуються семантичні допустовості. Визначення типу допустових відношень потребує урахування значення кожної з мікроструктур, їхнього співвідносного функціонування, а також участі в їхньому вираженні певних лексико-граматичних засобів. Причому важливим у семантичному плані є реалізація предикатів, суб’єктів та об’єктів. Посилюють значення обох мікроструктур, а також типів їхнього співвідношення і семантичні актуалізатори, що реалізуються прислівниковими лексемами, рідше частками, сполучниками тощо.
Допустова семантика односуб’єктних і двосуб’єктних речень характеризується чотирма семантичними типами, яким притаманні власні комплекси лексико-граматичних засобів реалізації.
Визначення конкретного семантичного типу допустових відношень вимагає урахування семантики взаємочинних мукроструктур, характеру відношень між ними і семантики засобів зв’язку, що об’єднують мікроструктури. Кожний семантичний тип допустових відношень характеризується власною організацією лексико-граматичних засобів вираження. Опис формування семантичних типів допустових відношень з урахуванням лексико-граматичної реалізації відповідних речень і характерних для останніх функціонально-семантичних схем дозволяє подати семантичну структуру допустового речення в її статичному і функціональному варіантах зі складною системою змістових відношень і розмаїттям конкретних лексико-граматичних засобів реалізації.
Допустова семантика речення формується завдяки взаємодії семантичних мікроструктур і репрезентована в різних жанрах науково-суспільного мовлення чотирма семантичними типами відношень:
1. Вираження зворотної зумовленості при порівнянні компонентів суб’єкта або суб’єкта та об’єкта за їхніми спільними та індивідуальними ознаками чи сферами функціонування.
2. Реалізація неможливості, обмеженості або відсутності певних дій та ознак суб’єкта за наявності реальних або можливих передумов, що сприяють такому вияву.
3. Репрезентація позитивної характеристики суб’єкта при недостатності передумов або наявності основи, що виступає перешкодою для появи цієї характеристики.
4 Окреслення результату дії суб’єкта, протилежного очікуваному, що особливо характерне і частотне у науково-суспільному мовленні, в якому врахування думки, доведених до логічного заперечення, дає часто позитивні наслідки при аналізі.
Дослідження допустових відношень повинно охоплювати: а) вивчення семантичної структури надфразної єдності; б) розгляд додаткових семантичних мікроструктур недопустової семантики, що функціонують у допустових реченнях; в) простеження типів значень нуль-суб’єктних (безсуб’єктних) допустових речень та речень змішаного типу; г) з’ясування семантики речень, у які найчастіше включаються допустові відношення на рівні односуб’єктних і двосуб’єктних речень.
Аналіз особливостей структурно-згорнутих предикатів засвідчив їхню змістову неоднорідність: вони можуть виражати якісну ознаку суб’єкта і включати суб’єктний та об’єктний компоненти або найменування дії, що характеризуються власним спектром семантики у мікро- і макроструктурах.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.

Абашина В.М. Мельничук О.С. як синтаксист // Мовознавство. 2001. №6. - С. 8-11.

2.

Абрамов Б.А. Структурно-лексическая основа предложения // Всесоюзная научная конференция по теоретическим вопросам языкознания (11-16 ноября 1974 г.). Том 2. М.: Изд-во Института языкознания, 1974. С. 49-53.

3.

Авилова Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова. М.: Наука, 1976. 328 с.

4.

Адмони В.Г. О синтаксической семантике как семантике синтаксических структур // Изв. АН СССР. Сер. литературы и языка. Т. 38. 1979. №1. С. 24-35.

5.

Адмони В.Г. Синтаксическая семантика это семантика синтаксических структур // Проблемы синтаксической семантики. М.: Наука, 1976. С. 3-8.

6.

Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.:Просвещение, 1990. 168 с.

7.

Алиева Н.Ф. Индонезийский глагол. Категория переходности. М.: Наука, 1975. 142с.

8.

Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка. (Семантическая и грамматическая структура простого предложения). М.: МГУ, 1971. 293 с.

9.

Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 371 с.

10.

Арват Н.Н. О семантике предложения // НДВШ. Филологические науки. 1979. №5 (113). С. 52-61.

11.

Арват Н.Н. Об аспекте лексического наполнения структурной схемы предложения // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. М.: Наука, 1975. С. 13-15.

12.

Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1982. 131с.

13.

Арутюнова Н.Д. Семантическое согласование слов и интерпретация предложения // Грамматическое описание славянских языков. Концепции и методы. М.: Наука, 1974. - С. 158-171.

14.

Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.

15.

Арутюнова Н.Д. Семантическая стуктура и функции субъекта. // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка. Т. 38. 1979. №4. С. 323-334.

16.

Арутюнова Н.Д. Логические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике. 1982. Вып. 13. С. 5-40.

17.

Баландіна Н.Ф. Предикатно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство. 1992. № 2. С. 60-65.

18.

Бархударов Л.С. Глубинная структура предложения в семиотическом аспекте // Проблемы синтаксической семантики. М.: Наука, 1976. С. 8-13.

19.

Бархударов Л.С. К вопросу о поверхностной и глубинной структуре предложения // Вопросы языкознания. 1973. № 3. С. 50-61.

20.

Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 335 с.

21.

Белевицкая-Хализева В.С. Употребление уступительных союзов и частиц в сложном предложении // Русский язык за рубежом. 1978. - № 2. С. 35-41.

22.

Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке (некоторые вопросы теории). М.: Просвещение, 1967. - 160 с.

23.

Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис: Учеб. пособие для филологических специальностей ун-тов. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.

24.

Белошапкова В.А. Минимальные структурные схемы русского предложения // Русский язык за рубежом. 1978. №5. С. 55-59.

25.

Белошапкова В.А. Синтаксис // Современный русский язык. Синтаксис: Учеб. пособие для филологических специальностей ун-тов / Под ред. В.А.Белошапковой. М.: Высшая школа, 1977. С. 340-540.

26.

Білодід І.К. Надфразні єдності як елемент тексту в функціональних стилях літературної мови // Мовознавство. 1979. № 2. С.14-23.

27.

Блик О.П. Українська мова: Частина 2. К.: Четверта хвиля, 1997. 208с.

28.

Богданов В.В. О конститутивной единице смысла предложения // Предложение и текст в семантическом аспекте. Межвузовский тематический сборник. Калинин: Изд-во Калинин. ун-т, 1978. С.6-18.

29.

Богданова И.М. Интонационная структура сложноподчиненных предложений с уступительным придоточным в современном английском языке: Автореф. докт. филол. наук. М., 1975. 31с.

30.

Богомолова А.В. Уступительные конструкции с союзом хотя (хоть) в современном русском литературном языке: Автореф. канд. филол. наук. Л., 1955. 18с.

31.

Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 176 с.

32.

Будагов Р.А. К теории синтаксических отношений // Вопросы языкознания. 1973. №1. С. 3-15.

33.

Булыгина Т.В, Селиверстова О.Н., Ишевская Н.А. Семантические типы предикатов. М.: Наука, 1982. 365 с.

34.

Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высш. шк., 1973. 328 с.

35.

Васильева А.Н. Курс лекций по стилистике русского языка. Научный стиль речи. М.: Русский язык, 1976. 192 с.

36.

Вейнрейх У. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1970. Вып. 5. С. 163-249.

37.

Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. 1953. №5. С. 3-29.

38.

Виноградов В.В. О взаимодействии лексико-семантических уровней с грамматическими в структуре языка // Мысли о современном русском языке / Под ред. акад. В.В. Виноградова. М.: Наука, 1969. С. 5-23.

39.

Виноградов В.В. Понятие синтагмы в синтаксисе русского языка // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С.88-154.

40.

Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. - 222 с.

41.

Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.

42.

Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Рад. школа, 1982. 208 с.

43.

Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. - 219 с.

44.

Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Academia, 2004. 398 с.

45.

Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. К.: Вища шк., 1989. 334 с.

46.

Вопросы формально-содержательной асимметрии единиц различных языковых уровней: Межвузовский темат. сборник. Барнаул: Изд-во Барнаул. ун-та, 1982. 165 с.

47.

Воробьёва Г.Ф. Употребление предлогов при выражении значения уступки в простом предложении.// Русский язык за рубежом. 1975. №3. С.73-76.

48.

Воронина Д.Д. К изучению субъектно-предикатных отношений // Материалы семинара по теоретическим проблемам синтаксиса. Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 1975. С. 13-19.

49.

Воронина Д.Д. О функции и значении семантического субъекта в строе русского предложения: Автореф. канд. филол. наук. М., 1976. 24 с.

50.

Вязанкина А.М. Члены предложения в структуре словосочетания, предложения и текста (К анализу предложения) // Функционирование единиц уровня предложения в структуре текста: Метод. рекомендации к спецкурсу по лингвистике текста. К.: КГУ, 1985. С. 36-40.

51.

Габка К. Об изучении синтаксической синонимии // Рус. яз. за рубежом. 1986. № 1. С. 70-73.

52.

Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Синтаксис. М.: Просвещение, 1981. 208 с.

53.

Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики 1972. М., 1973. - С. 349-372.

54.

Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики 1971. М.: Наука, 1972. С. 367-395.

55.

Гак В.Г. К проблеме синтаксической семантики (семантическая интерпретация "глубинных" и "поверхностных" структур) // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С.77-85.

56.

Гак В.Г. К проблеме соотношения между структурой высказывания и структурой ситуации // Психологические и психолингвистические проблемы владения и овладения языком / Под ред. А.А. Леонтьева и Т.В. Рябовой. М.: Наука, 1969. С. 67-79.

57.

Гак В.Г. О семантическом инварианте и синонимии предложения // Вопросы романо-германской филологии. Синтаксическая семантика. Выпуск 112. М.: Наука, 1977. С.42-50.

58.

Гак В.Г. Повторная номинация на уровне предложения // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 91-102.

59.

Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.

60.

Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. М.: Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1952. 336 с.

61.

Герд А.С. Логико-понятийная структура научного текста и его семантика // Вопросы семантики. Калининград: Изд-во Калининград. ун-та, 1978. С.54-58.

62.

Гетьман З.А. О синтаксической семантике сложноподчинённых предложений с придаточными уступительными // Исследования по романской и германской филологии. К.: Изд-во Киев. ин-та иностр. языков, 1975. С.178-182.

63.

Гетьман З.А. Сложноподчинённое предложение с придаточным уступки в испанском литературном языке Х11-ХХ вв.: Автореф. канд. филол. наук. К., 1977. 23 с.

64.

Глушко М.М. Синтактика, семантика и прагматика научного текста: Учебное пособие. М.: Изд-во МГУ, 1977. 208 с.

65.

Гнатюк Г.М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1982. 248 с.

66.

Горский Д.П. Логика: Учебн. пос. для пед. инст. М.: Просвещение, 1963. 292 с.

67.

Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 191 с.

68.

Городенська К.Г. Трансформи складних речень // Розвиток духовної культури слов'янських народів. К.: Наук. думка, 1991. С.86-93.

69.