Деркач Світлана Сергіївна. Етнодемографічний розвиток Київщини у другій половині XX – на початку XXI століття

Краткое описание

Деркач Світлана Сергіївна. Назва дисертаційної роботи: "Етнодемографічний розвиток Київщини у другій половині XX – на початку XXI століття"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису
ДЕРКАЧ Світлана Сергіївна
УДК 314:323.11(477.41)«19/20»
ЕТНОДЕМОГРАФІЧНИЙ РОЗВИТОК КИЇВЩИНИ
У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX – НА ПОЧАТКУ XXI CТ.
Спеціальність 07.00.05 – етнологія
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
доктор історичних наук, доцент
Казакевич Геннадій Михайлович
Київ – 2015
2
Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1 Стан наукової розробки та джерельна база дослідження……...9
1.1. Історіографія проблеми……………………………………………………9
1.2. Джерельна база дослідження…………………………………………….48
РОЗДІЛ 2 Особливості соціально-демографічних процесів у Київській
області……………………………………………………………………………55
2.1. Динаміка змін статево-вікової структури населення……………………..55
2.2 Трансформації освітньо-професійної структури населення Київської
області…………………………………………………………………………….72
2.3. Залучення населення до міграційних процесів……………………………95
РОЗДІЛ 3 Динаміка етнічного та мовного складу населення
Київщини…........................................................................................................111
3.1. Етномовні процеси у 50-х – 80-х рр. XX ст……………………………...111
3.2. Зміни в етнічному та мовному складі населення Київщини на рубежі XXXXI ст.…………………………………………………………………………...139
РОЗДІЛ 4 Особливості шлюбної та репродуктивної поведінки населення
Київщини………………………………………………………………………147
4.1. Динаміка шлюбності та розлучуваності населення …………………….147
4.2. Репродуктивна поведінка населення……………………………………..169
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………….199
3
ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасна Україна є однією з найбільших у
Європі держав як за площею, так і за чисельністю населення. Вигідне
географічне розташування, наявність корисних копалин, високий рівень
освіти населення й багата історико-культурна спадщина – усе це створює
вагомий потенціал для розвитку України в умовах глобалізаційних процесів.
Водночас, перед українською державністю упродовж останніх десятиліть
постала ціла низка вагомих проблем соціально-економічного та політичного
характеру й однією з найбільш гострих із них є демографічна криза, яка
супроводжується зниженням показників народжуваності та тривалості життя
населення, підвищенням рівня смертності, особливо серед чоловіків
працездатного віку, міграційним відтоком висококваліфікованих працівників
переважно молодого віку, погіршенням стану здоров’я громадян тощо. Для
ефективного подолання наслідків демографічної кризи необхідно
поглиблювати знання про її причини та особливості на регіональному рівні,
вивчати зв’язок демографічних явищ з процесами формування модерної
української етнонаціональної спільноти.
Проблеми демографічного розвитку України неодноразово привертали
увагу науковців, однак до їхнього вивчення долучалися переважно фахівці з
економіки та статистики населення. Проте лише етнологічний підхід до
з’ясування даної проблематики дає змогу врахувати етнопсихологічні та
соціальні аспекти процесів демографічного розвитку України. На жаль,
доводиться констатувати, що історична наука на сьогоднішній день приділяє
недостатню увагу етнодемографічним проблемам та процесам. Зокрема, на
сьогоднішній день відсутнє цілісне дослідження населення Київщини.
Специфіка етнодемографічного розвитку цього регіону визначається
величезним впливом столичної агломерації як на економічний розвиток
4
населення, так і на його соціокультурні особливості та етнічний склад.
З’ясуванню особливостей етнодемографічного розвитку населення Київщини
на тлі загальних для України демографічних процесів у другій половині ХХ –
на початку ХХІ ст. присвячене пропоноване дисертаційне дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в рамках наукової тематики історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Українська
нація в загальноєвропейському вимірі: історія та сучасність» (державний
реєстраційний номер 11БФ046-01) та пов’язана із науковими дослідженнями
кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету
імені Тараса Шевченка. Тематика дисертації відповідає дослідницьким
напрямкам «сучасні етнічні процеси», «етнодемографічні процеси і
проблеми» паспорту спеціальності 07.00.05 – етнологія.
Метою дисертаційного дослідження є розкриття процесів
етнодемографічного розвитку населення Київщини (у другій половині ХХ –
на початку ХХІ ст.)
Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних
наукових завдань:
- проаналізувати стан наукової розробки та джерельну базу
дослідження;
- дослідити особливості соціально-демографічних процесів Київщини;
- виявити характерні риси етномовних процесів на Київщині у 50-х –
80-х рр. ХХ ст.;
- простежити динаміку етнічного та мовного складу населення
Київщини після здобуття Україною незалежності;
- з’ясувати етнічні особливості шлюбності, розлучуваності та
репродуктивної поведінки населення Київщини.
Об’єктом дослідження є етнодемографічний розвиток населення
Київської області у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.
5
Предметом дослідження є етнічний склад, мовна приналежність,
статево-вікова та професійна структура населення Київщини, динаміка та
соціокультурні особливості його відтворення, участь у міграційних
процесах.
Хронологічні межі роботи визначено періодом з 1950-х рр. XX ст. і до
сучасності. Нижня хронологічна межа визначена проведенням першого
повоєнного перепису населення СРСР у 1959 році. Необхідність з’ясування
обставин виникнення деяких етнодемографічних явищ зумовила звернення
до джерельних даних, які стосуються більш раннього періоду. Верхню
хронологічну межу становить 2013 рік, який відзначає початок докорінних
змін соціально-політичного та економічного характеру в Україні.
Географічні межі дослідження охоплюють територію Київської
області у її сучасних адміністративних кордонах. Особлива увага у
дослідженні приділена населенню Києво-Святошинського, Макарівського та
Васильківського районів, у яких автором проводилися польові етнографічні
дослідження.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять
загальнонаукові принципи історизму та системності. Досліджувані явища
розглядаються як сукупність взаємопов’язаних компонентів, які цілісно
розвиваються у хронологічній перспективі. В ході дослідження використано
сукупність загальнонаукових (абстрагування, аналіз, синтез, індукція,
дедукція) та спеціальних методів етнології. Зокрема, у дисертації
використано методи безпосереднього спостереження та інтерв’ю. Під час
проведення опитування населення Київщини було використано метод
емпатії, відповідно до якого аналіз етнодемографічних процесів здійснювався
з точки зору учасників цих процесів. Використання комбінаторного методу
дозволило унаочнити отримані дані щодо етнодемографічних процесів у
досліджуваному регіоні у вигляді таблиць. Використання методу архівної
евристики дозволило залучити до наукового обігу великий масив раніше
неопублікованих джерел. Слід відзначити також використання методів
6
ретроспекції (звернення до більш ранніх хронологічних періодів з метою
виявлення причин появи тих чи інших явищ), а також екстраполяції
(поширення висновків отриманих під час етнографічного обстеження трьох
районів Київської області на усі інші). Оскільки дисертація має
міждисциплінарний характер, під час її написання було використано низку
спеціальних методів статистики та демографії.
У процесі проведення дослідження застосовано теоретичні та
прикладні методи – як загальнонаукові, так і власне історико-етнологічні.
Традиційним теоретичним методом етнологічних досліджень є історикопорівняльний. Історико-типологічний метод дозволяє встановити подібність
чи відмінність. Надзвичайно важливе значення має кількісно-статистичний
метод, пов’язаний з опрацюванням великого масиву статистичних матеріалів
переписів населення 1959, 1970, 1979, 1989, 2001 рр. і систематизацією його
за авторською методикою у вигляді таблиць з розрахунками.
Зі значної кількості матеріалів, які були надані автору Головним
управлінням статистики у Київській області, відібрані, систематизовані та
проаналізовані найбільш типові. З урахуванням структури дисертації
відповідно до принципів історизму, історичної демографії та хронологічнопроблемного методу вони використані у відповідних розділах, а статистичні
дані – для складання таблиць.
Повна й достовірна статистична інформація щодо демографічного,
етнічного, соціального складу населення Київської області міститься в
опублікованих підсумках Всесоюзних переписів населення, призначених як
для широкого кола читачів, так і для службового користування. Наявність
значної за обсягом інформаційної бази дає змогу застосувати у процесі
дослідження статистичні й математичні методи. У дисертації автор
дотримується принципів об’єктивності та достовірності збору,
оприлюднення, подання наукової інформації.
7
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у постановці та
розробці актуальної теми, яка ще не була предметом спеціального
дослідження.
Вперше:
- здійснено комплексний аналіз підсумкових даних Всесоюзних
переписів населення 1959-1989 рр. по Київській області та Всеукраїнського
перепису 2001 року у поєднанні з вивченням раніше невідомих для
широкого кола науковців архівних даних;
- систематизовано дані Всесоюзних переписів 1959, 1970, 1979,
1989 рр. по області та Всеукраїнського перепису населення 2001 р. по
Київській області;
- введено до наукового обігу великий масив документів, що
стосуються етнонаціонального складу населення, його міграції, зайнятості,
освітнього рівня, сімейного стану, репродуктивної поведінки.
Удосконалено:
- наукові уявлення щодо взаємозв’язків соціально-демографічних
проблем та процесів етнокультурного розвитку населення
досліджуваного регіону;
- отримано нові дані щодо зростання чисельності населення, його
залучення до міграційних процесів.
- до наукового обігу введено нову статистичну інформацію щодо
освітнього рівня населення Київщини.
Отримали подальший розвиток:
- уявлення щодо причин і напрямків міграційних зрушень та їх вплив
на соціально-демографічний склад населення Київщини;
- характеристика змін чисельності етнічного та мовного складу
населення;
- положення про характер репродуктивної поведінки населення
Київщини;
8
- знання щодо впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на
розміщення населення Київщини та його освітньо-професійну
структуру.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали та
основні положення можуть бути використані при підготовці узагальнюючих
праць з етнології, історії та етнодемографічного розвитку України, у
викладанні відповідних нормативних та спеціальних навчальних курсів у
вищих навчальних закладах. Отримані висновки можуть бути використані
під час розробки нормативно-правових документів, державних програм
соціально-економічного та демографічного розвитку Київської області та
України в цілому, а також у демографічному прогнозуванні.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та матеріали
дослідження представлені у доповідях та тезах доповідей на наукових
конференціях: VI Міжнародна наукова конференція молодих учених «Дні
науки історичного факультету – 2013» (Київ, 2013); VII Міжнародна наукова
конференція «Дні науки історичного факультету, присвячені 180 – річчю
заснування Київського національного університету – 2014» (Київ, 2014);
Всеукраїнська наукова конференція «VIII Богданівські читання», з нагоди
419 річчя від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького (Черкаси,
2014); XIII Міжнародна науково-практична конференція «Шевченківська
весна: Історія 2015» (Київ, 2015); VIII Міжнародна наукова конференція
студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету
– 2015» (Київ, 2015).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 10-ти
наукових публікаціях: 5 – у фахових періодичних наукових виданнях (з них 1
– у закордонному виданні та 5 публікаціях апробаційного характеру.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підбиваючи підсумки дослідження, зазначимо, що Київщина займає
особливе місце серед інших областей України з точки зору
етнодемографічного розвитку населення. Розташування регіону уздовж
однієї з найбільших водних артерій Європи на пограниччі лісової та
лісостепової зон визначила етнографічне різноманіття краю, одна частина
якого органічно належить до Полісся, тоді як інша – до Наддніпрянщини.
Регіон, який історично сформувався як аграрний, пережив докорінні
трансформаційні зміни, пов’язані з руйнацією традиційного укладу життя
сільського населення під впливом урбанізаційних та глобалізаційних
процесів. У цьому контексті, особливе становище Київщини визначається
близькістю найбільшого у державі мегаполіса – столиці України міста Києва.
Ця близькість обумовлює виникнення деяких унікальних на тлі інших
регіонів України етнодемографічних явищ.
Упродовж ХХ ст. населення регіону зазнало величезних втрат,
зумовлених діями більшовицького тоталітарно-репресивного режиму,
форсованою колективізацією та індустріалізацією, трьома голодоморами та
військовими злочинами нацистів. Зазначені події зумовили глибокі
структурні зміни в етномовному складі населення Київщини, його статевовіковій та освітньо-професійній структурі. Суттєвий вплив на
етнодемографічний розвиток населення Київщини здійснили наслідки
Чорнобильської катастрофи та глибокої соціально-економічної кризи, яка
вразила Україну наприкінці 80-х років ХХ ст.
Унікальний характер етнодемографічного розвитку Київської області у
другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. актуалізує основні положення
дисертаційного дослідження, які полягають у наступному.
У результаті аналізу історіографії виявлено повну відсутність
комплексних етнологічних досліджень динаміки та особливостей
192
демографічних процесів у Київській області у другій половині XX – на
початку XXI століття. Окремі аспекти проблеми розроблялися переважно
фахівці з демографії, статистики та інших економічних дисциплін. Їхні праці
базуються переважно на даних переписів та поточної демографічної
статистики по області в цілому. Водночас, вони не враховують деякі важливі
дані на локальному рівні, а також зазвичай недооцінюють значення соціокультурних та етнічних чинників розвитку населення.
Основу дисертаційного дослідження склав комплекс різноманітних
джерел. Використано опубліковані та неопубліковані статистичні дані та
авторські польові етнографічні матеріали, що комплексно висвітлюють
етнодемографічних розвиток Київської області у зазначений період.
Запропоноване дисертаційне дослідження відрізняється системним підходом
до формування джерельної бази, яка складається насамперед з матеріалів
переписів населення України та поточної демографічної статистики, яку
публікує Державний комітет статистики України, архівних даних Головного
управління статистики у Київській області, які досі не були введені до
наукового обігу, документів районних та сільських рад Київської області.
Крім того, автором було здійснено етнографічні опитування сільського
населення Київщини. Це дозволило глибше розкрити етнокультурні та
психологічні чинники етнодемографічних процесів.
Усі зазначені джерела проаналізовано за допомогою комплексу
загальнонаукових та спеціальних методів історичної науки. Враховуючи
міждисциплінарний характер дослідження, під час його підготовки були
використані методи демографії та статистики.
Київщина становить регіон з порівняно високою щільністю населення.
Природній приріст у Київській області спостерігався з 1959-1976 р., а з 1977
року відбувалося скорочення кількості населення, оскільки помирало більше
людей, ніж народжувалося. У містах Київської області скорочуватися
населення почало з 1994 року. Ця тенденція тримається по теперішній час.
Це підтверджено статистичними даними і результатами польових
193
досліджень. За даними Головного управління статистики у Київській області
наявне населення у 1959 р. складало 1 млн. 707 тис. 955 осіб, тоді як 1970 р.
населення становило 1 млн. 826 тис. 335 осіб. За наступним переписом 1979
р. наявне населення складало 1 млн. 923 тис. 905 осіб, а 1989 р., порівняно з
попередніми переписами населення становило найбільшу кількість осіб – 1
млн. 939 тис. 973 осіб. За Всеукраїнським переписом 2001 року населення
становило 1 млн. 827 тис. 894 осіб. З 1959 по 2001 збільшилась кількість
міського населення майже у 2,5 рази, а сільського зменшилось більше ніж 1,5
раза.
Для населення Київської області упродовж 1959-2013 рр. притаманні ті
самі процеси, що й для більшості інших областей України, хоча в окремих
аспектах можна говорити про існування регіональної специфіки. Упродовж
цього періоду відбулися докорінні зміни у статево-віковій та освітньопрофесійній структурі населення, а також у його міграційній активності.
Однією з характерних тенденцій, притаманних усій досліджуваній добі, є
переважання кількості жінок над кількістю чоловіків. Загалом
співвідношення чоловіків та жінок є нерівномірним у різних вікових
категоріях: якщо у наймолодших вікових категоріях різниця є майже
непомітною, то населення зрілого й особливо старшого віку кількість жінок є
вже суттєво більшою. Переважання жінок починає спостерігатися у когортах
громадян віком понад 27 років. Причини цього явища полягають насамперед
у вищій смертності чоловіків через нещасні випадки, а також хвороби,
викликані, серед іншого нездоровим способом життя.
Ще однією ознакою сучасних демографічних процесів є постаріння
населення, яке обумовлене зниженням народжуваності й зменшенням
кількості дітей, що спостерігалося упродовж усього досліджуваного періоду,
тобто з 1959 по 2013 рр. Постаріння населення призводить до збільшення
демографічного навантаження на працездатних громадян, що особливо є
помітним у сільській місцевості. Тут навантаження на працездатне
населення, здійснюване особами, старшими від працездатного віку, значно
194
перевищує навантаження з боку дітей. Це свідчить про те, що працездатне
населення змушене головним чином спрямувати свої зусилля на утримання
осіб пенсійного віку.
Матеріали переписів 1959-2001 засвідчують, що на Київщині упродовж
досліджуваного періоду спостерігалося постійне переважання жінок у
загальній чисельності населення, що відповідає загальній ситуації по Україні.
Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється з одного боку
нижчою смертністю серед жінок, а з іншого наслідками війни, міграцій за
межі держави, що найбільше впливають на чисельність чоловіків.
Характерною особливістю сучасної вікової структури населення Київщини є
зниження частки дітей у загальній чисельності населення. За даними
перепису 1959 р. частка дітей до 15 років серед населення становила 27,8%, у
1970 р. – 26,5%, у 1979 р. – 23,5%, у 1989 р. – 22,9%, а за Всеукраїнським
переписом 2001 р. лише 18,1%. Водночас, у зв’язку зі змінами демографічної
ситуації в Україні, зокрема у Київській області, зросла кількість пенсіонерів
та інших осіб, що перебувають на утриманні держави. За Всесоюзним
переписом 1959 р. по області їх складало 4%, тоді у 1989 р. – 22,4% осіб,
тобто більше, ніж в п’ятеро. У міських поселеннях у 2001 пенсіонерів
становило 21,8% осіб, тоді як у сільській місцевості помітно більше 35,7%
осіб.
Дослідження дало можливість встановити порівняно високий рівень
освіти населення Київщини. За даними Всесоюзного перепису 1959 року, на
1000 осіб віком від 10 років і старші припадало 507 осіб, які мають освіту,
тоді як за даними Всеукраїнського перепису 2001 року, на 1000 осіб
припадало 878 освічених осіб. Так, у Київській області проживає велика
кількість освічених людей, більшість з них мають якщо не вищу освіту, то
середню спеціальну або навчаються у вищих навчальних закладах. Чоловіки
мають дещо нижчий освітній рівень, вони частіше отримували середню
спеціальну освіту переважно технічних спеціальностей, а жінки здобули
вищу освіту переважно гуманітарних напрямів. В останні десятиліття
195
сформувалася тенденція, згідно з якою жінки мають вищий у порівнянні з
чоловіками рівень освіти.
Упродовж досліджуваного періоду суттєвих змін зазнала професійна
структура населення. Аналіз даних переписів населення Київської області
1959-1989 рр., дає можливість відмітити, що з кожним переписом зростала
кількість робітників і службовців. Найбільше це спостерігалось серед
сільського населення Київщини. Так, за переписом 1959 р., частка робітників
була 18,3%, тоді як у 1989 р. досягла 53,4% осіб. Кількість колгоспників,
навпаки, зменшувалася, адже цьому сприяв високий рівень механізації в
сільському господарстві. Так, за Всесоюзним переписом 1989 року,
колгоспники у сільській місцевості становили 30,2% зайнятого населення, а у
місті їх майже не залишилося – лише 1%. При цьому, частка робітників та
службовців зростала за рахунок відкриття нових підприємств в області, а
також закладів соціальної та культурної сфери. В період незалежності
тенденція до зменшення кількості зайнятих у сільському господарстві на тлі
збільшення частки працюючих у промисловості та сфері послуг
продовжувалася.
Міграційні процеси Київщини суттєво відрізнялися від міграцій
населення інших областях України. У міграційний процесах Київської
області, брали участь чоловіче і жіноче населення. Найбільша кількість
прибулих до області з 1959-1986 рр. була саме у міські поселення у віці 20-34
роки. Це пов’язано з можливостями кращого працевлаштування у містах
Київської області. За даними опитування на міграційний рух населення
Київщини також вплинула Чорнобильська катастрофа. З 1971 по 1993 рр. у
міських поселеннях Київської області відбувався міграційний приріст, а з
1994 року почало спостерігатися скорочення кількості осіб. Що стосується
сільської місцевості, то за радянський період по області відбувалося
скорочення кількості осіб і лише з 2010 року і до сьогодні спостерігається
міграційний приріст. У результаті міграційного приросту серед населення по
області переважали чоловіки. Важливою відмінністю міграційної активності
196
населення на сучасному етапі є переважання тимчасової маятникової міграції
над постійною. Через це сільське населення Київщини скорочується значно
повільнішими темпами, аніж в цілому по Україні.
Дослідження етнічних аспектів соціально-демографічних процесів
Київщини дозволяє говорити про те, що Київщина упродовж досліджуваного
періоду становила відносно моноетнічний регіон. В етнічній структурі
населення регіону домінують українці, частка яких упродовж досліджуваного
періоду змінилася з 93,2% у 1959 році до 89,4% у 1989 році. Слід зазначити,
що незважаючи на інтенсивну русифікацію, за роки радянської влади
переважна більшість українців Київщини зберегла рідну мову. У Київській
області з 1959 по 1989 рр. відбувалося збільшення питомої ваги росіян і
російськомовного населення. Так, у 1959 році вона становила 4,8%, у 1970 р.
– 6,1%, у 1979 р. – 7,6%, у 1989 – 8,7%.
Стосовно інших етнічних груп можна сказати, що їхня частка у складі
населення постійно знижувалася. Зокрема суттєво скоротилася загальна
кількість євреїв. Більшість представників етнічних меншин втратила рідну
мову й перейшли на російську мову. За даними перепису 1959 р., 57% євреїв
на Київщині розмовляли російською мовою, 11% – українською, 32% –
мовою своєї національності, тоді як за переписом 1989 року тільки 9% євреїв
розмовляли російською мовою, 77% – українською і 13% мовою своєї
національності. Питома вага українців у зазначений час зменшилася, при
цьому українському населенню Київської області загалом вдалося зберегти
рідну мову.
За матеріалами переписів населення 1989 та 2001 рр. були встановлені
причини змін етнічного складу, що вплинули на відтворення населення в
цілому. Скорочення загальної чисельності населення Київської області
відбилось майже на всіх етносах, проте зафіксовано також кількісне
збільшення етнічних груп кавказького походження: азербайджанців,
вірменів, гагаузів. Значно зменшилась чисельність єврейського, польського,
німецького, болгарського, грецького та інших етнічних груп. Очевидно,
197
найбільш цікавим етнодемографічним процесом стало суттєве зростання
питомої ваги українців на тлі зниження частки росіян в етнонаціональній
структурі населення України. Так, кількість представників російського
етносу зменшилась на 34,9%. Водночас, питома вага українців у складі
населення зросла до 92,5%. За даними Всеукраїнського перепису 2001 року,
серед усього населення Київської області вважає рідною мову своєї
національності 96,8%, а рідною мову не своєї національності – українську
1,2%, російську – 1,9%. Водночас варто зазначити, що сфера вжитку
російської мови скорочується досить повільно. У містах Київської області
більше розмовляють російською мовою, а в селах, навпаки, українською або
суржиком.
За результатами опитування трьох районів Київської області: КиєвоСвятошинського, Макарівського, Васильківського переважна більшість
українці, які розмовляють українською мовою. Крім того, проживають
росіяни, білоруси, євреї, поляки, грузини, вірмени, азербайджанці. Вони
розуміють українську, знають свою рідну мову, але переважно розмовляють
російською або так званим суржиком. Переважна більшість шлюбів – це
шлюби усередині української етнічної групи. Однак присутні також змішані
шлюби між українками та чоловіками інших національностей або навпаки.
З’ясовано етнічні особливості шлюбності, розлучуваності та
репродуктивної поведінки населення Київщини. Проаналізувавши динаміку
шлюбності та розлучень, необхідно відзначити, що майже однакова кількість
шлюбів реєструвалася як у селі, так і в місті. Серед вікових категорій
найбільше вступають у шлюб чоловіки і жінки віком 20-24 роки. Найвищий
рівень розлучуваності припадає на вікову групу 25-29 років. За даними
статистики, найбільше розпалося по області шлюбів тривалістю 5-9 років.
Але шлюби в селах більш міцні, тоді як у містах майже половина, а іноді й
більш як половина шлюбів розпадаються. У селах тільки третина шлюбів не
витримує перевірки часом. У Київській області спостерігається тенденція до
збільшення кількості ранніх шлюбів. Тут також високі показники розлучень.
198
За даними опитування переважно у зареєстрованому шлюбі
перебувають люди старшого віку і є незначна кількість молодих людей, які
офіційно оформили шлюб. Серед респондентів є багато молодих пар, які
живуть у цивільному шлюбі. Для населення Київщини репродуктивного віку
характерною є тенденція до обмеження народжуваності. Головною
причиною обмеження бажаної кількості дітей для жителів Київської області
залишається недостатній рівень матеріального забезпечення. Складна
соціально-економічна ситуація в Україні позначається на добробуті селян,
зокрема і мешканців передмістя столиці, незважаючи на певні переваги
близькості до Києва. Також важливими причинами небажання мати більшу
кількість дітей стали незадовільні житлові умови і поганий стан здоров’я.
В цілому, слід відзначити, що населення Київщини упродовж
досліджуваного періоду пережило явище демографічного переходу, який
характеризувався зниженням народжуваності, невеликим, у порівнянні з
країнами Західної Європи, зростанням тривалості життя, послабленням
інституту шлюбу, інтенсифікацією міграційних процесів, трансформацією
етнонаціонального складу. Зазначені процеси потребують подальшого
поглибленого вивчення, зокрема, у новітніх соціально-політичних та
економічних реаліях.