Державна політика безпеки дорожнього руху: теоретико-правові та організаційні засади

Краткое описание

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ГУРЖІЙ ТАРАС ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Державна політика безпеки дорожнього руху: теоретико-правові та організаційні засади

Спеціальність 12.00.07 − адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Ярмиш Олександр Назарович
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1 БЕЗПЕКА ДОРОЖНЬОГО РУХУ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І КОМПАРАТИВНОГО АНАЛІЗУ 17
1.1. Питання забезпечення безпеки дорожнього руху в сучасній правничій думці 17
1.2. Зарубіжний досвід у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. 28
Висновки до Розділу 1 46
РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ДЕТЕРМІНАНТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ 49
2.1. Безпека дорожнього руху: соціально-економічний вимір 49
2.2. Деліктологічний аспект безпеки дорожнього руху 70
2.3. Безпека дорожнього руху як складова національної безпеки. 85
2.4. Правові засади міжнародної політики безпеки дорожнього руху в умовах глобалізації. 97
Висновки до Розділу 2 115
РОЗДІЛ 3 ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ 118
3.1. Джерела державної політики безпеки дорожнього руху 118
3.2. Цілі державної політики безпеки дорожнього руху 134
3.3. Пріоритетні напрями державної політики безпеки дорожнього руху 147
3.4. Прогнозування, стратегічне планування та цільове програмування в сфері безпеки дорожнього руху 161
3.5. Інституційні засади формування державної політики безпеки дорожнього руху. 189
Висновки до Розділу 3 202
РОЗДІЛ 4 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ 205
4.1. Нормативно-правове забезпечення реалізації державної політики безпеки дорожнього руху 205
4.2. Публічна адміністрація в механізмі реалізації державної політики безпеки дорожнього руху 239
4.3. Адміністративно-правові форми та методи реалізації державної політики безпеки дорожнього руху 278
Висновки до Розділу 4 288
РОЗДІЛ 5 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ 291
5.1. Сутність і межі адміністративно-правової охорони безпеки дорожнього руху 291
5.2. Адміністративно-правове забезпечення профілактики дорожньо-транспортних пригод та їхніх наслідків 300
5.3. Публічний контроль у сфері безпеки дорожнього руху 328
5.4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері безпеки дорожнього руху 349
Висновки до Розділу 5 380
ВИСНОВКИ 382
ДОДАТКИ 397
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 474

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АР Крим – Автономна Республіка Крим
БДР – Безпека дорожнього руху
ВВП – валовий внутрішній продукт
ВНП – валовий національний продукт
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
ВНЗ – вищий навчальний заклад
ДАІ – Державна автомобільна інспекція МВС України
ДДАІ – Департамент Державної автомобільної інспекції МВС України
Держкомтелерадіо – Державний комітет телебачення і радіомовлення України
Держкомстат – Державний комітет статистики України
ДПС – дорожньо-патрульна служба
ДТО – державний технічний огляд
ДТП – дорожньо-транспортна пригода
ЄЕК – Європейська економічна комісія
ЄКМТ – Європейська конференція міністрів транспорту
ЄС – Європейська Співдружність
ЗМІ – засоби масової інформації
ЗС – Збройні Сили України
КК – Кримінальний Кодекс України
КТЗ – колісний транспортний засіб
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС – Міністерство внутрішніх справ України
Мінтрансзв’язку – Міністерство транспорту та зв’язку України
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я України
МОН – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
МРЕВ – міжрайонний реєстраційно-екзаменаційний відділ
НПА – нормативно-правовий акт
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ПДР – Правила дорожнього руху
РЕП – реєстраційно-екзаменаційний підрозділ
РНБО – Рада національної безпеки і оборони України
т/з – транспортний засіб
Укравтодор – Державна служба автомобільних доріг України
ЦК – Цивільний кодекс України

ВСТУП

Безпека дорожнього руху (БДР) – одна з найактуальніших соціально-економічних проблем нашого часу. Щодня на вітчизняних дорогах трапляються десятки дорожньо-транспортних пригод (ДТП), унаслідок яких гинуть від 10 до 15 чоловік, близько 200 – одержують травми різного ступеню тяжкості. За останні двадцять років кількість жертв автоаварій в Україні перевищила 120 тис. чоловік (втричі більше, ніж сукупні втрати людства від тероризму, авіаційних, корабельних та інших техногенних катастроф).
Колосальна шкода завдається економіці країни. Вітчизняні експерти оцінюють річні збитки від ДТП у 16 млрд. гривень, тоді як застосування поширених зарубіжних методик дозволяє визначити їх на рівні 10-12 млрд. доларів США [ ; ].
Негативна динаміка дорожньо-транспортних пригод в Україні обумовлюється багатьма негативними чинниками: недоліками правового та організаційного забезпечення, зношеністю дорожньої інфраструктури, недосконалістю системи підготовки водіїв, низьким рівнем правосвідомості учасників дорожнього руху тощо. Однак головною детермінантою наявних проблем є відсутність цілеспрямованої, комплексної та послідовної політики безпеки дорожнього руху.
Наразі немає концептуального уявлення про зміст галузевої політики, про механізми її формування та реалізації. Не з’ясовані її цілі, завдання, принципи та пріоритети, не встановлені критерії її ефективності. За браком чітких стратегічних орієнтирів державна діяльність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху набула безсистемного, неузгодженого та фрагментарного характеру. Програми галузевого розвитку ґрунтуються на сумнівних гіпотезах і недостовірних розрахунках, переслідують суперечливі (почасту – нездійсненні) цілі, виходять з хибної оцінки детермінант безпеки дорожнього руху. Розпорошуються організаційні зусилля, нераціонально витрачаються наявні ресурси. Значною мірою ситуацію ускладнюють системні вади вітчизняного законодавства, архаїчність механізмів моніторингу, публічного адміністрування та контролю на автомобільному транспорті, недостатня ефективність адміністративно-правових засобів охорони безпеки дорожнього руху.
Викладене диктує необхідність формування нової державної політики безпеки дорожнього руху, котра б мала комплексний, міжгалузевий характер, переслідувала конкретні вимірні цілі, базувалася на органічній системі планових документів, підкріплювалась дієвим механізмом реалізації, провадилась у рамках єдиної політики національної безпеки.
Важливі аспекти забезпечення безпеки дорожнього руху досліджувалися багатьма відомими правниками. В основу наукових праць О. М. Бандурки, А. Т. Комзюка, О. М. Мойсюка, В. В. Новікова, А. М. Подоляки та М. І. Попова покладено проблеми профілактики правопорушень на автомобільному транспорті. О. Л. Міленін і Л. М. Кононенко займалися питанням правосвідомості учасників дорожнього руху. Предметом наукових досліджень І. І. Веремеєнка, О. В. Домашенка, С. М. Гусарова, В. В. Єгупенка, Р. А. Сайфуліна, О. Ю. Салманової та О. С. Фролова стала адміністративна діяльність Державної автомобільної інспекції. Управлінський аспект безпеки дорожнього руху розглядали В. М. Бесчастний, В. Й. Развадовський, А. О. Собакарь; нормативно-правовий – А. І. Берлач, А. П. Васильєв, В. К. Гіжевський, Г. В. Джагупов, В. В. Доненко, Г. Н. Клінковштейн, Л. В. Коваль, О. Н. Ярмиш; адміністративно-деліктний – Є. В. Додін, В. І. Жульов, В. К. Колпаков, В. Й. Развадовський, В. К. Шкарупа; кримінально-правовий – І. В. Борисов, М. Й. Коржанський, В. А. Мисливий, Н. М. Ярмиш та ін. Разом з тим, проблематика державної політики безпеки дорожнього руху комплексно не досліджувалась. Переважна більшість вчених у своїх доробках або висвітлюють її фрагментарно, або не торкаються зовсім.
Все вищезазначене свідчить про актуальність обраної теми, а також про необхідність дослідження проблем формування та реалізації державної політики БДР на ґрунтовному, монографічному рівні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрями дослідження корелюються з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 17.11.2010 “Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році”, введеним у дію указом Президента України від 10.12.2010 № 1119/2010, Концепцією Державної цільової програми підвищення безпеки дорожнього руху на 2009-2012 рр., затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 1384-р, наказом МВС України від 29.07.2010 № 347 “Про затвердження Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України, на період 2010-2014 рр.”, а також планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт ДНДІ МВС України на 2011 р.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Державного науково-дослідного інституту МВС України (протокол № 3 від 24 червня 2009 року).
Мета та завдання дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі досягнень вітчизняної юриспруденції, зарубіжного досвіду, аналізу законодавства України, нормотворчої та правозастосовної практики запропонувати концептуальний підхід до вирішення проблеми теоретико-правового та організаційного забезпечення державної політики безпеки дорожнього руху. Вказана мета обумовлює постановку та вирішення наступних завдань:
– з’ясувати ступінь розробленості проблематики безпеки дорожнього руху у вітчизняній юриспруденції, визначити актуальні проблеми науково-правового забезпечення безпеки дорожнього руху, запропонувати шляхи їхнього вирішення;
– вивчити зарубіжний досвід управління в сфері БДР, сформулювати на його основі загальні вимоги до державної політики безпеки дорожнього руху;
– розробити комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення вітчизняної системи збору, систематизації та узагальнення інформації про стан БДР;
– окреслити коло реальних і потенційних загроз національним інтересам в дорожньо-транспортній сфері, визначити оптимальні шляхи їх нейтралізації;
– обґрунтувати необхідність визнання безпеки дорожнього руху складовою національної безпеки та одним з головних напрямів державної політики України;
– визначити глобальні світові тенденції в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;
– окреслити коло завдань і пріоритетів державної політики безпеки дорожнього руху;
– запропонувати шляхи підвищення ефективності довгострокового прогнозування, стратегічного планування та цільового програмування в сфері БДР;
– висвітлити актуальні проблеми правового та організаційного забезпечення реалізації державної політики безпеки дорожнього руху, запропонувати дієві способи їхнього вирішення;
– встановити причини низької ефективності профілактики дорожньо-транспортних пригод в Україні, сформулювати рекомендації щодо їх усунення;
– окреслити перспективні напрями вдосконалення публічного контролю в сфері безпеки дорожнього руху;
– виробити комплексний підхід до вирішення актуальних правових, організаційних та інших проблем функціонування інституту адміністративної відповідальності в сфері безпеки дорожнього руху.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері формування та реалізації державної політики безпеки дорожнього руху.
Предмет дослідження – теоретико-правові та організаційні засади державної політики безпеки дорожнього руху.
Методи дослідження. В основу дисертації покладено діалектичний метод, як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ в їх протиріччях, розвитку та змінах, що дало можливість дослідити проблеми безпеки дорожнього руху в єдності їх політико-правового та соціально-економічного змісту.
При написанні дисертації використана оптимальна, з точки зору завдань дослідження, сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Метод абстрагування дозволив відійти від несуттєвих властивостей, зв’язків і відношень такого багатогранного явища, як державна політика безпеки дорожнього руху, й зосередитись на найбільш важливих, з точки зору цілей дослідження, його рисах і закономірностях (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3. та ін.). За допомогою метода дедукції на основі знань про загальний стан і тенденції розвитку інститутів суспільства, держави та права були окреслені перспективні напрями вдосконалення державної політики безпеки дорожнього руху (підрозділи 2.2., 3.1., 3.2., 3.3.). Індуктивний метод дав змогу висвітлити системні недоліки забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні шляхом розкриття конкретних практичних проблем (підрозділи 2.4., 3.1., 3.2.). Метод аналізу використаний в ході розгляду джерел державної політики безпеки дорожнього руху, складових механізму адміністративно-правової охорони БДР, змісту нормативно-правових актів, якими регулюються відносини в кореспондуючій сфері (підрозділи 2.1., 3.1., 4.1.). Метод синтезу найрельєфніше проявився при формулюванні низки загальнотеоретичних положень, визначенні засад міжнародної та вітчизняної політики безпеки дорожнього руху, розробленні пропозицій щодо змін до чинного законодавства (підрозділи 1.4, 1.6., 2.1, 2.2, 2.3). Функціональний метод сприяв визначенню компетенції, функцій і повноважень суб’єктів державної політики безпеки дорожнього руху (підрозділи 2.5, 3.2). Завдяки системному підходу автор отримав можливість дослідити явище державної політики безпеки дорожнього руху, як цілісну множину елементів у сукупності відношень і зв’язків між ними (підрозділи 2.1-2.5, 3.1-3.3). Синергетичний підхід є наріжним каменем стратегічного планування та цільового програмування в сфері безпеки дорожнього руху. На його основі зроблено висновок про те, що загальна ефективність стратегії (плану, програми) підвищення БДР має перевищувати простий сумарний ефект її окремих заходів (підрозділ 2.4). Крізь призму діяльнісного підходу дорожній рух розглядається як дина¬мічна система взаємодії людини із зовнішнім середовищем та, водночас, як специфічна форма людської активності, спрямована на задоволення певних соціально-економічних потреб (підрозділи 1.2-1.4).
Широко використовувались і спеціальні методи наукових досліджень: формально-логічний – при побудові авторських дефініцій і класифікацій; логіко-семантичний – при розробці пропозицій щодо вдосконалення змісту положень законодавства про дорожній рух; логіко-юридичний – при виробленні практичних рекомендацій у сфері нормотворення та правозастосування; історико-правовий – при дослідженні генезису міжнародної політики в сфері безпеки дорожнього руху; порівняльно-правовий – при компаративному аналізі актів вітчизняного та зарубіжного законодавства про дорожній рух; соціологічний – при проведенні анкетувань, інтерв’ювань та опитувань серед учасників дорожнього руху всіх категорій, суддів, працівників ДАІ, інших посадових осіб публічної адміністрації; статистичний – при вивченні соціально-економічних наслідків дорожньо-транспортної аварійності й деліктологічної ситуації на автомобільному транспорті.
Емпіричну основу дослідження становлять: акти вітчизняного, міжнародного та зарубіжного законодавства; наукові публікацій (монографії, підручники, посібники, статті); дисертації, автореферати дисертацій; матеріали правозастосовної, зокрема, юрисдикційної практики судів, органів внутрішніх справ, Головної інспекції на автомобільному транспорті; статистичні матеріали МВС України, Міністерства юстиції України, Держкомстату; узагальнені результати вивчення 485 справ про адміністративні проступки в сфері дорожнього руху та 262 скарг на неправомірні дії працівників ДАІ за 2006-2011 рр.; зведені дані опитувань 263 посадових осіб ДАІ МВС України, Міністерства інфраструктури України, Укравтодору, місцевих державних адміністрацій та виконкомів місцевих рад, а також 442 водіїв транспортних засобів усіх категорій; аналітичні звіти ЮНІСЕФ, Всесвітньої організації охорони здоров’я ООН, Світового банку, Економічної комісії Євросоюзу, Європейської комісії з безпеки транспорту, Лейдсхендамського інституту досліджень у сфері безпеки дорожнього руху (Нідерланди), Бельгійського інституту безпеки дорожнього руху, Інституту економіки транспорту (Норвегія) та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем формування та реалізації державної політики безпеки дорожнього руху. У дисертації сформульовано ряд концептуально нових положень і висновків, зокрема:
вперше:
– систематизовано головні цілі та пріоритетні напрями державної політики безпеки дорожнього руху, як: “інтегральної системи принципів, завдань, пріоритетів, програм і планових заходів, котрими визначається стратегія й зміст діяльності держави в сфері протидії дорожньо-транспортній аварійності”;
– окреслено коло джерел державної політики безпеки дорожнього руху, зокрема, визначено, що правову основу політики БДР утворюють: Конституція України, закони та міжнародні договори України, укази Президента України, постанови та розпорядження Уряду, акти центральних органів виконавчої влади, а також акти місцевих державних адміністрацій і місцевих рад, в яких відтворюються концептуальні засади державної політики БДР, сформульовані в законах й інших правових актах загальнодержавної дії;
– доведено необхідність визнання безпеки дорожнього руху складовою національної безпеки та одним з головних пріоритетів державної політики, запропоновано: а) включити до переліку загроз національним інтересам (ст. 7 закону України “Про основи національної безпеки”) деструктивні чинники, пов’язані з функціонуваннями дорожньо-транспортного комплексу; б) виходячи з цих загроз, передбачити в законі України “Про основи національної безпеки” (ст. 8) такі напрями державної політики, як: - розбудова й ефективне обслуговування національної мережі міжнародних транспортних коридорів; - адаптація до вимог ЄС технологічних правил, норм і стандартів транспортної безпеки; реконструкція, підтримання в належному технологічному стані та подальша модернізація транспортних комунікацій; - профілактика дорожньо-транспортної аварійності, зменшення її негативного впливу на стан національної економіки; зниження рівня й соціальних наслідків дорожньо-транспортного травматизму; підвищення технологічної надійності систем забезпечення безпеки на транспорті та ін.; в) визначити шляхи й механізми реалізації окреслених напрямів державної політики в Стратегії національної безпеки України;
– обґрунтовано необхідність розробки та здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності прогнозування, цільового програмування та стратегічного планування в сфері безпеки дорожнього руху, в тому числі: прийняття Закону України “Про державне регіональне планування”; розробки та затвердження Порядку оцінки ефективності державних цільових програм; запровадження багаторівневої системи цільового планування, яка дасть можливість завчасно узгоджувати основні параметри (тематику, строки дії тощо) загальнодержавних, галузевих і місцевих цільових програм; створення державного реєстру цільових програм; створення механізму ранжування державних цільових програм залежно від очікуваного соціально-економічного ефекту; закріплення засад галузевого прогнозування, планування та програмування в Законі України “Про дорожній рух”; створення та впровадження у практичну діяльність Багатопараметричної інформаційно-аналітичної системи моделювання та прогнозування ситуації в сфері БДР;
– з’ясовано характер і ступінь впливу основних політичних акторів (суб’єктів публічно-владних повноважень, політичних партій, груп інтересів, засобів масової інформації тощо) на формування та реалізацію державної політики безпеки дорожнього руху, визначено перспективні напрями їх взаємодії у сфері протидії дорожньо-транспортній аварійності;
– розроблено проект Стратегії підвищення безпеки дорожнього руху в Україні, яка визначає концептуальні засади державної політики щодо забезпечення стабільного й безпечного функціонування автомобільного транспорту, зменшення ризиків в дорожньо-транспортній сфері, профілактики дорожньо-транспортних пригод та їхніх наслідків, боротьби з правопорушеннями в сфері БДР;
– сформовано цілісну концепцію реформування законодавства України про дорожній рух, покликану гармонізувати його зміст, усунути колізії та неточності, ліквідувати “прогалини” регламентації, ув’язати систему кореспондуючих нормативно-правових актів в інтегральний комплекс з єдиними принципами організації, функціонування та розвитку.
удосконалено:
– нормативно-правове забезпечення безпеки дорожнього руху (ідеї, положення та висновки дисертації були використані при розробці проектів: Закону України від 24.10.2009 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху”; рішення РНБО України від 17.11.2010 “Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році”, а також низки наказів МВС України з питань підготовки водіїв, допуску до керування транспортними засобами, інформування громадян про умови дорожнього руху);
– методичні засади оцінювання соціально-економічних параметрів дорожньої аварійності (зокрема, пропонується запровадити багатоступеневу градацію тяжкості травм, заподіяних унаслідок ДТП, а також прогресивну методику обчислення економічних наслідків дорожнього травматизму, в основі якої лежить готовність суспільства платити за зниження ризиків у сфері дорожнього руху);
– напрями реформування системи управління дорожнім господарством, передбачені Концепцією реформування системи державного управління автомобільними дорогами загального користування, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2008 року № 1096-р;
дістали подальший розвиток:
– науковий підхід до вирішення актуальних проблем безпеки дорожнього руху, які розглянуті комплексно, з урахуванням системних взаємозв’язків та в контексті загальної проблематики публічного адміністрування, стратегічного планування, правового та організаційного забезпечення державної політики;
– доктринальні концепції кодифікації законодавства України про дорожній рух, зокрема, доведено необґрунтованість включення до Кодексу норм, що визначають матеріально-правові та процесуальні засади юридичної відповідальності за правопорушення в сфері БДР, Правил дорожнього руху (ПДР), а також технічних вимог, регламентів і нормативів безпеки автомобільного транспорту;
– ідея про необхідність централізації публічного адміністрування в сфері безпеки дорожнього руху шляхом створення спеціального органу (підрозділу), першочерговим завданням якого виступатиме реалізація державної політики в сфері безпеки дорожнього руху;
– загальне уявлення про сутність і межі адміністративно-правової охорони БДР. Остання розглядається крізь призму загально-профілактичної функції права, що дозволяє вбачати у ній не тільки засіб протидії деліктності, а й дієвий інструмент профілактики дорожньо-транспортних пригод та їхніх наслідків;
– напрями вдосконалення правозастосовної, зокрема, юрисдикційної діяльності в сфері БДР. Внесено комплекс авторських пропозицій, спрямованих на вдосконалення нормативно-правового, організаційного, матеріально-технічного, кадрового та навчально-методичного забезпечення роботи підрозділів ДПС ДАІ МВС України.
Практичне значення одержаних результатів підтверджується тим, що викладені в роботі висновки та пропозиції були використані в:
– науково-дослідній сфері – при виконанні держбюджетних науково-дослідних робіт (акти впровадження Київського національного торгівельно-економічного університету від 27.04.2011 та Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України від 14.04.2011);
– сфері правотворчості – при підготовці проектів законодавчих та підзаконних актів з питань безпеки дорожнього руху (акти впровадження РНБО України від 27.04.2011, Національного інституту стратегічних досліджень від 20.04.2011);
– правозастосовній сфері – у ході практичної діяльності підрозділів ДАІ МВС України (акти впровадження Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем при МВС України від 5.04.2011, управління ДАІ в Сумській області від 5.03.2011 та ін.);
– навчальному процесі – при викладанні адміністративно-правових дисциплін в Донецькому юридичному інституті ЛДУВС ім. Є.О. Дідоренка (акт впровадження від 2.03.2011), Національній академії внутрішніх справ (акт впровадження від 1.04.2011), Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 18.04.2011), Херсонського юридичного інституту ХНУВС (акт впровадження від 14.04.2011).
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційного дослідження оприлюднено в доповідях і виступах на міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних, регіональних та інших науково-теоретичних, науково-практичних, наукових конференціях і семінарах: “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (м. Сімферополь, 2005 р.), “Забезпечення безпеки дорожнього руху: науково-методичні аспекти, організаційно-практичні проблеми, перспективи та шляхи їх вирішення” (м. Донецьк, 2006 р.), “Проблеми реформування діяльності ДАІ та створення патрульної служби міліції” (м. Київ, 2006 р.), “Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики” (м. Київ, 2006 р.), “Актуальні проблеми розвитку державності та правової системи України” (м. Львів, 2007 р.), “Актуальні проблеми адміністративного права” (м. Суми, 2007 р.), “Актуальні проблеми забезпечення безпеки дорожнього руху” (м. Харків, 2008 р.), “Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів” (м. Сімферополь, 2007-2008 рр.), “Організаційно-правові засади боротьби з правопорушеннями на транспорті” (м. Одеса, 2009 р.), “Безпека дорожнього руху: сучасність та майбутнє” (м. Донецьк, 2008-2010 рр.), “Теорія та практика забезпечення якісного управління у сфері діяльності Міністерства внутрішніх справ” (м. Київ, 2009 р.), “Роль та місце органів внутрішніх справ у розбудові демократичної правової держави” (м. Одеса, 2010 р.), “Система обеспечения безопасности дорожного движения: проблемы реализации и пути совершенствования” (Росія, м. Ульяновськ, 2010 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення в 47 публікаціях: 3 монографіях, 2 навчальних посібниках, 35 наукових статтях у вітчизняних фахових та зарубіжних виданнях, тезах 8 доповідей.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, 5 розділів, 18 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 553 сторінки, з яких: основний зміст – 396 сторінок, додатки – 79 сторінок, список використаних джерел (660 найменувань) – 78 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми теоретико-правового та організаційного забезпечення державної політики безпеки дорожнього руху. На основі проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, положень та рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності забезпечення БДР в Україні:
1. Побудова ефективної державної політики БДР передбачає розробку широкого спектру правових, організаційних, інформаційних та інших заходів, спрямованих на радикальне зменшення дорожньо-транспортного травматизму. Але, передусім, повинно бути створене плідне наукове підґрунтя. Як свідчить практика, без точних розрахунків, достовірних прогнозів, інноваційних методик і теоретичних напрацювань неможливо ні виробити дієву стратегію, ані втілити її у життя.
Аналіз стану науково-правового забезпечення безпеки дорожнього руху змушує констатувати наявність ряду проблем, пов’язаних із вузькою спеціалізацією правових досліджень, стереотипністю розроблюваної тематики, пріоритизацією другорядних моментів, недооцінкою стратегічно важливих задач, млявим впровадженням отриманих результатів, відсутністю зворотного зв’язку з практикою.
З метою їхнього вирішення необхідно: запровадити міжвідомчий моніторинг правових досліджень у сфері безпеки дорожнього руху; забезпечити постійне інформування суб’єктів державної політики БДР про прогресивні наукові розробки та перспективи їх упровадження; визначити на основі замовлень практичних органів і підрозділів коло питань дорожньої безпеки, що потребують першочергового наукового розв’язання, та включити відповідну тематику до планів науково-дослідних робіт “профільних” ВНЗ й НДУ; стимулювати розробку малодосліджених аспектів БДР шляхом надання іменних грантів (стипендій, премій), організації конкурсів, сприяння в опублікуванні наукових праць; поглиблювати взаємодію між “профільними” навчальними закладами, науково-дослідними установами – з одного боку та суб’єктами практичної діяльності – з іншого.
2. Як показує приклад зарубіжних країн, ефективність політики БДР великою мірою залежить від розвитку національної економіки. Утім, результативність економічної системи, це хоч і надзвичайно важливий, але не єдиний фактор, яким визначається стан дорожньої безпеки. Для того, щоб політика безпеки дорожнього руху була справді успішною, вона повинна: охоплюватись рамками довгострокової національної стратегії; переслідувати конкретні, вимірні цілі, “співзвучні” галузевій проблематиці; бути реалістичною, послідовною, гнучкою, толерантною до викликів часу; ґрунтуватися на багаторівневій системі планових документів, інтегрованих у структуру державного соціально-економічного планування; втілювати комплексний підхід до цілереалізації (вирішення актуальних проблем БДР має здійснюватись одночасно на ідеологічному, нормативно-правовому, економічному, соціальному, організаційному, науковому, технічному та освітньому рівнях); не допускаючи жодних послаблень у боротьбі з антигромадськими проявами, спиратись на переконання, як найбільш демократичний та оптимальний метод соціального управління; органічно поєднувати різні аспекти публічного адміністрування: а) загальнонаціональний та регіональний; б) відомчий і міжгалузевий; в) внутрідержавний і зовнішньополітичний; здійснюватись у контексті розвитку міжнародного співробітництва; користуватись широкою підтримкою суспільства та учасників політичного процесу.
3. У контексті оптимізації державної політики БДР постає необхідність збагачення її емпіричної бази та, відповідно, вдосконалення існуючої системи збору й узагальнення даних про соціально-економічні параметри дорожньої аварійності. З цією метою пропонується: створення Державного реєстру транспортних засобів; запровадження ступеневої градації дорожньо-транспортних травм, а також методик оцінки тяжкості тілесних ушкоджень, адаптованих для використання “немедичним” персоналом; включення до державної статистичної звітності відомостей про причини автопригод, структуру дорожнього травматизму, геронтологічні, гендерні та соціальні ознаки учасників ДТП; проведення спеціальних моніторингових досліджень, покликаних визначити масштаби соціально-економічних наслідків аварійності; внесення до існуючого порядку обліку ДТП змін, спрямованих на підвищення якості обліку та зменшення латентності дорожнього травматизму.
4. Багатогранний характер і виняткова суспільна значущість проблем БДР зумовлюють доцільність їхнього вирішення у рамках політики національної безпеки. Однак, наразі питання БДР не згадуються ні в переліку національних інтересів, ні серед основних політичних пріоритетів, ані при оцінці ключових загроз для особи, суспільства, держави. Задля усунення цієї “прогалини” необхідно:
1) включити до переліку загроз національним інтересам (ст. 7 Закону України “Про основи національної безпеки”) деструктивні чинники, прямо та опосередковано пов’язані з функціонуваннями дорожньо-транспортного комплексу. Наразі такими є: у зовнішньополітичній сфері – гальмування процесів інтеграції провідних галузей економіки (зокрема, автомобільного транспорту) в європейські галузеві макроструктури; невідповідність міжнародних і вітчизняних технологічних правил, норм і стандартів; в економічній сфері – критична зношеність об’єктів дорожнього господарства; неприпустимо висока частка транспортних витрат у кошторисній вартості готової продукції, що знижує її конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках; зростання дорожньо-транспортної аварійності й обумовлених нею збитків; у соціальній сфері – високий рівень дорожнього травматизму та смертності; в екологічній сфері – мляві темпи запровадження в промисловості та на транспорті екологічно безпечних і ресурсозберігаючих технологій;
2) виходячи з цих загроз, передбачити в законі України “Про основи національної безпеки” (ст. 8) такі напрями державної політики, як: раціональне використання географічного розташування країни, розбудова й ефективне обслуговування національної мережі міжнародних транспортних коридорів; адаптація до вимог ЄС чинних технологічних правил, норм і стандартів; модернізація транспортних комунікацій; профілактика дорожньо-транспортної аварійності, зменшення її негативного впливу на стан економіки; зниження рівня й соціальних наслідків дорожнього травматизму; підвищення технологічної надійності систем забезпечення безпеки в промисловості, енергетиці, сільському господарстві та на транспорті; посилення контролю за функціонуванням екологічною небезпечних об’єктів, комплексів, систем (промислових підприємств, транспорту тощо);
3) визначити шляхи й механізми реалізації окреслених напрямів державної політики в Стратегії національної безпеки України, зокрема, передбачити нею: - прискорення ратифікації Україною базових міжнародних договорів з питань транспорту та його безпеки; - активізацію діяльності України в складі універсальних міжнародних структур і транспортних організацій (ООН, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Європейської конференції міністрів транспорту, Міжнародної асоціації дорожніх конгресів та ін.); - удосконалення вітчизняного транспортного законодавства; - запровадження довгострокової національної стратегії БДР; - підвищення ефективності планування, координації та контролю в дорожньо-транспортній сфері; - оптимізація системи управління сферою безпеки дорожнього руху; - посилення боротьби з правопорушеннями на транспорті; - оптимізацію системи надання екстреної медичної допомоги, амбулаторного лікування та медичної реабілітації жертв ДТП; - здійснення комплексу інформаційних, виховних та освітніх заходів, спрямованих на підвищення правосвідомості учасників дорожнього руху.
5. Дорожньо-транспортна аварійність є найбільшою техногенною загрозою нової доби, успішна протидія якій можлива тільки шляхом консолідації зусиль світового загалу, координації та синхронізації дій міжнародних суб’єктів у рамках єдиної політики безпеки дорожнього руху. Прагнучи до інтеграції в світовий економічний простір, будучи постійним членом ООН та ряду міжнародних транспортних організацій, Україна зобов’язана враховувати (зокрема, при творенні національної політики БДР) глобальні напрями протидії дорожньому травматизму, визначені міжнародними актами з питань дорожньої безпеки. Наразі такими напрямами є: - розвиток міжнародного співробітництва в сфері безпеки дорожнього руху; - розробка національних стратегій підвищення БДР, включення питань дорожньої безпеки до змісту державних цільових програм; - імплементація міжнародних регламентів (правил, нормативів) з питань автомобільного транспорту; - модернізація дорожнього господарства, збільшення пропускної здатності доріг і вулиць; - посилення технічних вимог щодо безпеки т/з; - стимулювання розвитку громадського транспорту; - зниження лімітів швидкості руху в населених пунктах та поза їх межами; - удосконалення системи статистичного обліку ДТП; - централізація управління сферою дорожньої безпеки; - всебічна підтримка діяльності “профільних” громадських організацій; - підвищення ефективності медичного забезпечення БДР; - активізація боротьби з порушеннями правил дорожнього руху; - виявлення та ліквідація місць концентрації автопригод; - застосування прогресивних методик водійської підготовки; - організація масштабних інформаційних кампаній, спрямованих на профілактику дорожнього травматизму.
6. Необхідною запорукою якісного формування та ефективної реалізації державної політики БДР є чітке визначення кола її завдань. З урахуванням стратегічних цілей національної безпеки, а також системних особливостей (проблематики, закономірностей, тенденцій розвитку тощо) функціонування дорожньо-транспортного комплексу України, в якості основних завдань галузевої політики визначаються: - забезпечення особистої безпеки учасників дорожнього руху; - забезпечення захисту та реалізації прав і свобод громадян в сфері дорожнього руху; - прогнозування та нейтралізація загроз у сфері дорожнього руху; - поліпшення економічних показників, обумовлених станом безпеки дорожнього руху; - протидія деліктності в сфері дорожнього руху; - вдосконалення системи галузевого управління; - укріплення законності та правопорядку в сфері БДР; - інтеграція вітчизняного дорожньо-транспортного комплексу в європейську транспортну систему; - попередження шкідливого впливу аварійності на навколишнє середовище.
7. Виходячи із загальних соціально-економічних і геополітичних тенденцій, актуальних проблем забезпечення безпеки дорожнього руху, а також характеру об’єктивних загроз, що виникають у цій сфері, пріоритетними напрямами державної політики БДР виступають: - розвиток та вдосконалення законодавства про дорожній рух; - оптимізація системи галузевого управління; - поліпшення технічного стану, експлуатаційних характеристик та пропускної спроможності автодоріг; - забезпечення високої якості підготовки водіїв; - підвищення правосвідомості та культури учасників дорожнього руху; - підвищення надійності та безпечності транспортних засобів; - удосконалення медичного забезпечення безпеки дорожнього руху; - створення ефективної системи наукового забезпечення БДР; - сприяння впровадженню інноваційних технологій, методик та інших досягнень науково-технічного прогресу в систему забезпечення безпеки дорожнього руху; активізація міжнародного співробітництва з питань безпеки автомобільного транспорту.
8. Результати аналізу теоретико-прикладних аспектів прогнозування, планування та програмування в сфері безпеки дорожнього руху вказують на те, що відповідний напрям державної політики формується в дуже непростих умовах. Хибність прогнозів, ірреальність планів, неефективність державних програм, укупі з великою кількістю правових та організаційних вад істотно знижують ефективність заходів забезпечення БДР. З метою вирішення окреслених проблем доцільно:
– унести до Закону України “Про державні цільові програми” зміни, спрямовані на: забезпечення послідовності, безперервності й комплексності цільового програмування; вдосконалення якості програмних розрахунків; забезпечення гласності та відкритості всіх стадій планового процесу; оптимізацію структури та змісту державних цільових програм; стимулювання участі в їх реалізації; збалансоване фінансування передбачених ними заходів; визначення критеріїв їхньої ефективності; посилення контролю за ходом їх виконання (див.: Додаток Ц);
– запровадити багаторівневу систему цільового планування, яка дасть можливість завчасно узгоджувати основні параметри (тематику, строки дії тощо) загальнодержавних, галузевих і місцевих цільових програм підвищення БДР;
– створити державний реєстр цільових програм – автоматизовану інформаційну систему (банк даних), призначену для накопичення, зберігання, аналізу інформації про прийняті цільові програми та хід їхньої реалізації;
– закріпити засади галузевого прогнозування, планування та програмування в Законі України “Про дорожній рух”;
– створити та впровадити у практичну діяльність Багатопараметричну інформаційно-аналітичну систему моделювання та прогнозування ситуації в сфері безпеки дорожнього руху (БІАС), котра б: - забезпечила комплексний аналіз стану дорожньо-транспортної безпеки з урахуванням максимальної кількості соціальних, економічних, технічних та інших параметрів; - дозволяла прогнозувати стан безпеки дорожнього руху та кореляційні соціально-економічні показники в довгостроковій перспективі; - генерувала комплексні системи заходів, спрямованих на підвищення БДР; - уможливила побудову динамічних моделей стану БДР; - гарантувала оперативність відповідних розрахунків, достовірність їх результатів.
9. Як свідчить проведений аналіз, практично всім рівням нормативно-правового забезпечення БДР властиві системні недоліки, серед яких: недостатня повнота регуляторного охвату, “розпорошеність” нормативного матеріалу, погана узгодженість нормативно-правових актів, невідповідність їхньої форми та змісту, наявність колізій, нечітке формулювання правових установлень і багато інших. Усунути ці недоліки шляхом спорадичних змін (чи-то пак – прийняття окремих НПА) об’єктивно неможливо. Потрібне комплексне реформування галузевого законодавства з урахуванням об’єктивних соціально-економічних процесів, досягнень науково-технічного прогресу, актуальних потреб практики, тенденцій розвитку міжнародного законодавства, вимог техніки нормотворення, останніх теоретичних напрацювань.
Першочерговими кроками в даному напрямку, на думку автора, мають стати:
– розробка та прийняття Закону України “Про безпеку дорожнього руху”, який визначатиме: - завдання, принципи та пріоритетні напрями забезпечення БДР; - компетенцію уповноважених суб’єктів публічної адміністрації; - основні форми участі громадян в управлінні сектором дорожнього руху; - організаційні засади статистичного обліку показників БДР; - механізми програмування заходів профілактики дорожнього травматизму; - обов’язкові вимоги щодо безпеки дорожньої інфраструктури, транспортних засобів, організації руху, здійснення вантажно-пасажирських перевезень; - права та обов’язки учасників дорожнього руху; - умови допуску громадян до керування транспортними засобами, а також підстави для позбавлення (призупинення) відповідного суб’єктивного права; - питання медичного забезпечення БДР; - основи публічного контролю на автомобільному транспорті, його завдання, повноваження його суб’єктів; - види юридичної відповідальності за делікти проти безпеки дорожнього руху;
– гармонізація вітчизняного законодавства про дорожній рух, усунення наявних колізій, неточностей і дублювань, приведення його змісту у відповідність до міжнародних договорів України та об’єктивних практичних потреб;
– відмова від практики відомчого регулювання загальних вимог (правил, регламентів, процедур) у сфері безпеки дорожнього руху. Скасування міжвідомчих нормативно-правових актів з питань БДР та затвердження кореспондуючих норм актами Кабінету Міністрів України;
– запровадження постійного моніторингу законодавства про дорожній рух (у тому числі – міжнародного), налагодження механізмів синхронного оновлення всіх його ланок, рівнів і складових;
– широке залучення громадськості до процесу розроблення проектів НПА з питань безпеки дорожнього руху, зокрема, шляхом активізації роботи громадських рад при органах виконавчої влади, організації громадських консультацій і публічних обговорень, проведення громадських експертиз тощо.
10. Сьогодні в Україні функціонує громіздка децентралізована система адміністрування сферою БДР, котра лишилась майже незмінною з радянських часів. Як і багато років тому, її визначальними рисами є державна монополія на окремі засоби виробництва, зосередження великого обсягу контрольно-наглядових і дозвільних повноважень “під дахом” поліцейської структури, зародковий стан громадського контролю, відсутність органу влади, відповідального за реалізацію галузевої політики в цілому. Не будучи адаптованою до соціально-економічних реалій нового часу, ця система вичерпала свій потенціал і здатність до саморозвитку.
Ситуація вимагає проведення комплексної реформи, котра б охоплювала всі аспекти галузевого адміністрування, передбачала оптимізацію всіх його ланок і підсистем, а в кінцевому підсумку – забезпечила максимальну ефективність реалізації державної політики безпеки дорожнього руху. У якості пріоритетних заходів цієї реформи пропонуються наступні:
1) вдосконалення чинного законодавства в частині регламентації організаційних засад державної політики безпеки дорожнього руху, внесення до нього змін, обумовлених необхідністю конституювати систему суб’єктів галузевого управління, чітко визначити коло їх повноважень; розмежувати їхню компетенцію й сфери відповідальності; усунути паралелізми в роботі; ліквідувати передумови для виникнення компетенційних конфліктів, міжвідомчих і міжінституційних протиріч;
2) створення спеціального органу (підрозділу), першочерговим завданням якого виступатиме реалізація державної політики в сфері БДР. До компетенції даного органу (підрозділу) доцільно віднести: - організацію руху автомобільного транспорту на дорогах загального користування; - організацію підготовки й підвищення кваліфікації водіїв, а також допуску громадян до керування транспортними засобами; - реєстрацію та облік т/з; - ліцензування господарської діяльності в сфері вантажно-пасажирських перевезень; - ліцензування нових типів транспортних засобів і запчастин до них; - перевірку роботи відділів технічного контролю і гарантій якості автотранспортних засобів, що надаються виробниками; - сертифікацію т/з; - ведення централізованих обліків порушень правил дорожнього руху, дорожньо-транспортних пригод, суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють продаж т/з; - контроль за дотриманням вимог чинного законодавства про дорожній рух, а також правил, норм і стандартів в сфері БДР;
3) реорганізація ДАІ МВС України в орган дорожнього нагляду та регулювання руху. Ключовими моментами такої реорганізації мають стати:
– звільнення Державтоінспекції від “невластивих” повноважень, зокрема, щодо: організації технічного огляду т/з, підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації водіїв; контролю за технічним станом транспортних засобів; видачі реєстраційних і дозвільних документів на транспортні засоби; контролю в сфері виготовлення т/з й автоматизованих систем керування дорожнім рухом; погодження проектів на будівництво, реконструкцію і ремонт автодоріг, залізничних переїздів інших об’єктів дорожньої інфраструктури; контролю за внесенням обов’язкових платежів власниками т/з тощо;
– зосередження діяльності ДАІ на виконанні функцій щодо нагляду за дорожнім рухом; виявлення та припинення правопорушень на автомобільному транспорті; реєстрації та попереднього розслідування дорожньо-транспортних пригод; розшуку осіб, які залишили місце скоєння ДТП; регулювання дорожнього руху; надання інформаційної, невідкладної та іншої допомоги його учасникам; ескортування транспортних засобів у порядку, визначеному чинним законодавством; контролю в сфері перевезень небезпечних вантажів; контролю за дотриманням вимог щодо часу безперервної роботи водіїв автобусів і вантажних автомобілів;
4) перебудова системи управління дорожнім господарством шляхом: а) створення Державної адміністрації автомобільних доріг України – центрального органу виконавчої влади, який проводитиме державну політику щодо автодоріг загального користування, зокрема, встановлюватиме нормативи, систему ціноутворення та питому вартість робіт з їхнього будівництва, реконструкції та ремонту; б) створення Державної агенції автомобільних доріг державного значення (Держдорагенції) – центрального органу виконавчої влади, який виступатиме замовником великобюджетних проектів з будівництва, реконструкції та капітального ремонту автодоріг державного значення; в) створення системи регіональних агенцій автодоріг – територіальних органів (підрозділів) Держдорагенції, котрі: по-перше, будуть замовниками малобюджетних проектів, робіт з поточного ремонту та утримання автодоріг державного значення; по-друге, здійснюватимуть контроль якості та приймання дорожніх робіт; г) передачі функцій управління автодорогами місцевого значення органам місцевого самоврядування. З цією метою в структурі виконкомів місцевих рад мають бути створені підрозділи управління дорожнім господарством, які стануть балансоутримувачами доріг місцевого значення та замовниками всіх видів робіт на таких дорогах.
11. Як засвідчила практика останніх десятиліть, вітчизняна система забезпечення БДР неспроможна гарантувати високий рівень безпеки учасників дорожнього руху. Основні ланки цієї системи характеризуються численними недоліками, котрі носять комплексний, взаємообумовлений характер. Відтак, стрімкий прогрес у справі профілактики аварійності неможливий без реформування галузевого законодавства, побудови стрункої адміністративної вертикалі, впровадження жорстких “безпекових” нормативів, модернізації дорожньо-вуличної інфраструктури, підвищення вимог до технічного стану т/з, посилення контролю за дотриманням законності, прикладного спрямування підготовки водіїв, розвитку медичного забезпечення БДР, перегляду національних стандартів освіти, збільшення масштабів інформаційно-пропагандистської роботи з населенням.
Але, передусім, має бути розроблена національна стратегія підвищення безпеки дорожнього руху, котра визначить довгострокові цільові орієнтири, окреслить напрями їх реалізації, “ув’яже” величезне розмаїття нормотворчих, організаційних, ідеологічних, освітніх, наукових, технічних та інших заходів БДР у цілісний комплекс, об’єднаний генеральною метою: забезпечити зниження показників дорожньо-транспортної аварійності до рівня провідних країн ЄС.
12. Дослідження правового, організаційного та інших аспектів публічного контролю в сфері БДР дозволяє зробити висновок про недосконалість його організації, численні вади правового забезпечення, слабкий матеріальний фундамент, віджилий інструментарій, інші вагомі недоліки, котрі обумовлюють невпинне зростання показників дорожньо-транспортної аварійності й травматизму. З метою вирішення окреслених проблем необхідно:
– розробити та прийняти Закон України “Про публічний контроль на автомобільному транспорті”. У названому Законі повинні бути визначені поняття, сфера, об’єкти, різновиди, форми та методи здійснення галузевого контролю. Крім того, окремі розділи Закону доцільно присвятити: – діяльності уповноважених суб’єктів (система, завдання, функції, повноваження, розмежування сфер компетенції); – процедурі здійснення галузевого контролю (стадії, етапи, строки, права та обов’язки учасників, порядок і зміст процесуальних дій); – питанням юридичної відповідальності за невиконання законних вимог суб’єктів контрольних повноважень, перешкоджання реалізації їхніх функцій тощо;
– гармонізувати систему нормативно-правових актів з питань контролю в сфері БДР, удосконалити їх зміст, усунути колізії та неточності, ліквідувати “прогалини” правової регламентації;
– здійснити перерозподіл контрольних повноважень між суб’єктами державного контролю в сфері БДР з урахуванням характеру їх основної діяльності, матеріального базису, приданих сил і засобів. Провести чітке розмежування їх компетенції, налагодити їхню взаємодію та конструктивну співпрацю з інститутами самоврядного й громадського контролю;
– заснувати громадські ради при Міністерстві інфраструктури України та Державній автотранспортній службі України. Забезпечити прозорість їхньої роботи, встановити суворий контроль за реалізацією їхніх рішень, зокрема, у частині, що стосується питань БДР;
– створити належні правові та організаційні умови для підвищення ефективності механізмів громадської експертизи в сфері безпеки дорожнього руху.
13. Аналіз юрисдикційної практики в сфері БДР змушує констатувати широкий спектр проблем, обумовлених вадами правового, організаційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності щодо виявлення та припинення адміністративних правопорушень, а також щодо притягнення до відповідальності винних осіб. Першочерговими кроками на шляху до їхнього вирішення мають стати:
1) у нормативно-правовій сфері: - гармонізація змісту норм про відповідальність за порушення ПДР, зокрема, їх викладення в спосіб, що виключає можливість неоднозначного тлумачення, хибного розуміння, довільної інтерпретації; - очищення Розділу 10 КУпАП від “інертного” нормативного матеріалу; -адміністративна деліктизація порушень правил дорожнього руху, які спричинили легкі тілесні ушкодження, порушень правил використання кольорографічних схем оперативних транспортних засобів, порушень правил перевезень пасажирів та інших діянь, що становлять об’єктивну загрозу для суспільних відносин у сфері БДР; - зменшення кількості бланкетних адміністративно-деліктних норм шляхом конкретизації кваліфікуючих ознак проступків безпосередньо в КУпАП; - розосередження складів адміністративних правопорушень по окремим статтям (частинам статей) Розділу 10 КУпАП; - внесення до Закону України “Про автомобільний транспорт” змін, спрямованих на усунення колізій із чинним КУпАП в частині регулювання відповідальності за порушення вимог безпеки при наданні послуг з перевезення пасажирів та багажу; - звуження меж (а всюди, де це можливо, – абсолютне визначення) санкцій адміністративно-деліктних норм, які встановлюють відповідальність за проступки проти БДР; приведення видів і розмірів адміністративних стягнень, передбачених за порушення Правил дорожнього руху, у відповідність до ступеня суспільної небезпеки кореспондуючих посягань; - усунення недоліків законодавчої регламентації провадження в справах про проступки, передбачені розділом 10 КУпАП;
2) в сфері організації юрисдикційної діяльності: - вдосконалення механізмів взаємодії між суб’єктами державного контролю, адміністративної юрисдикції та виконання адміністративних стягнень у сфері дорожнього руху (налагодження регулярного проведення багатосторонніх нарад, створення робочих груп, розробки спільних інструкцій і настанов з питань виявлення деліктів, їх кваліфікації, процедури розгляду кореспондуючих справ, застосування заходів адміністративного примусу тощо); - поширення практики обміну патрулями ДПС ДАІ різних областей; - організація та регулярне здійснення підрозділами ДАІ широкомасштабних оперативно-профілактичних відпрацювань, а також спеціальних операцій, спрямованих на боротьбу із найбільш небезпечними порушеннями Правил дорожнього руху (випадками керування т/з у стані сп’яніння, порушеннями правил проїзду залізничних переїздів і т.п.); - відмова від “планового підходу” до складання адміністративних протоколів та стягнення штрафів за порушення ПДР: головним критерієм ефективності роботи підрозділів Державтоінспекції має бути визнано зменшення числа дорожньо-транспортних пригод на обслуговуваній ними території;
– 3) у сфері матеріально-технічного забезпечення: - розширення мережі стаціонарних відеокомплексів, котрі здійснюють спостереження за дорожнім рухом у реальному часі, автоматичну фіксацію правопорушень, ідентифікацію транспортних засобів та їх водіїв; - обладнання всіх патрульних автомобілів ДПС ДАІ пристроями безперервного відеонагляду, електронними системами диспетчеризації рухомих об’єктів, мобільними платіжними терміналами для сплати штрафів за допомогою пластикових карток, а також потужною комп’ютерною технікою, яка забезпечує миттєвий доступ до пошукових баз “Угон”, “Автомобіль”, “Адміністративна практика” тощо (зрештою, відповідне устаткування повинно бути інтегроване в єдиний мультифункціональний комплекс АРМ – Автоматизоване робоче місце працівника ДАІ); - оснащення підрозділів ДПС ДАІ достатньою кількістю сучасних технічних засобів, необхідних для кваліфікації правопорушень: вимірювачів швидкості, алкотестерів, мобільних наркологічних лабораторій, тауметрів і т.п.; - запровадження електронного талону водія – обов’язкового додатку до водійського посвідчення, котрий би одночасно слугував: а) джерелом інформації про раніше вчинені правопорушення та накладені стягнення (відповідні дані повинні зберігатися в пам’яті мікропроцесора талона); б) платіжним засобом для миттєвої сплати адміністративних штрафів; в) носієм особистого цифрового підпису.

Присяжнюк А. Збитки від автопригод становлять мільярди гривень / А. Присяжнюк // Іменем Закону. – № 11-12. – 18.11.2004 року.
The Economic Impact of Motor Vehicle Crashes 2000 / [Blincoe L.J., Seay A.G., Zaloshnja E. & others]. – Washington, D.C. : U.S. Department of Transportation, National Highway Traffic safety Administration, 2002. – 86 p.
Гизимчук С. В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, касающихся обеспечения безопасности дорожного движения : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Гизимчук Сергей Вячеславович. – Х., 1999. – 207 с.
Гизимчук С.В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения : [монография] / В. И. Борисов, С. В. Гизимчук. – Х. : Консум, 2001. – 160 с.
Коржанський М. Й. Кваліфікація автотранспортних злочинів [навчальний посібник] / М. Й. Коржанський, В. А. Мисливий. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
Климчук М. П. Розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів (криміналістичні та процесуальні аспекти) : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Климчук Михайло Павлович. – К., 2007. – 212 с.
Климчук М. П. Розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів (криміналістичні та процесуальні аспекти) : [монография] / Климчук М. П. – Львів : ЛьвДУВС ; Край, 2008. – 216 c.
Климчук М. П. Перевірка інформації про дорожньо-транспортну пригоду при зникненні водія з місця пригоди / М. П. Климчук // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 2005. – № 1. – С. 272-277.
Луцюк П. П. Розслідування порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації автотранспортних засобів : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Луцюк Павло Павлович. – К., 2007. – 223 с.
Луцюк П.С. Особливості процесуального доказування в ході дослідження дорожньо-транспортних пригод, вчинених в несприятливих умовах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / П. С. Луцюк. – К., 2009. – 20 с.
Матвійчук Я. В. Кримінальна відповідальність за порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту (порівняльно-правове дослідження) : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Матвійчук Ярослава Володимирівна. – К., 2009. – 249 с.
Мысливый В. А. Уголовная ответственность за допуск к управлению транспортными средствами водителей, находящихся в состоянии опьянения : [учебное пособие] / В. А. Мысливый, А. Н. Опальченко. – К. : НИиРИО Украинской академии внутренних дел, 1992. – 96 с.
Мисливий В. А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту : [монографія] / Мисливий В. А. – Д.: Юрид. акад.. МВС України, 2004. – 380 с.
Мисливий В. А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) : дис. ... д-ра. юрид. наук : 12.00.08 / Мисливий Володимир Андрійович. – Дніпропетровськ., 2005. – 543 с.
Мисливий В. А. Механізм злочинів проти безпеки дорожнього руху / В. А. Мисливий // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 3 – С. 280–286.
Мисливий В. А. Удосконалення кримінально-правової охорони безпеки дорожнього руху / В. А. Мисливий // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – № 1. – С. 203–210.
Мисливий В. А. Оптимізація кримінально-правових норм щодо охорони безпеки дорожнього руху / В. А. Мисливий // Науковий вісник Юридичної академії МВС. – 2005. – Спецвипуск № 1.– С. 10-14.
Мисливий В. А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юридичних наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / В. А. Мисливий. – К., 2005. – 39 с.
Кримінологія / [Джужа О. М., Кондратьєв Я. Ю., Михайленко П. П. та ін.] ; відп. ред. Я. Ю. Кондратьєв. – К. : Юрінком-інтер, 2002. – 416 с.
Статистика судимості та призначення мір покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4. – С. 36-41.
Доненко В. В. Адміністративна відповідальність за правопорушення, пов’язані з керуванням транспортними засобами особами, які перебувають у стані сп’яніння : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Доненко Валерій Вікторович. – К., 2001. – 223 с.
Комзюк А. Т. Проблемні питання відповідальності за адміністративні проступки в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху / А. Т. Комзюк // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 20. – С. 31-36.
Развадовский В. И. Административная ответственность за нарушение норм, правил и стандартов, касающихся обеспечения безопасности дорожного движения : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Развадовский Виктор Йосифович. – Одесса, 1998. – 176 с.
Тараненко С. Принцип невідворотності відповідальності особи за порушення Правил дорожнього руху: проблеми теорії і практики / С. Тараненко // Право України. – 2004. - № 3. – С. 96-99.
Тараненко С. М. Відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух (нормативна база, коментарі, зразки процесуальних документів) / С. М. Тараненко, А. О. Собакарь – Донецьк : Донецький юридичний ін-т МВС, 2005. – 134 с.
Стоцька М. М.. Провадження в справах про адміністративні проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Стоцька Марія Миколаївна. – Х., 2007. – 265 с.
Стоцька М.М. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень як складова забезпечення безпеки дорожнього руху / М. М. Стецька // Наше право. – 2005. – № 1. – С. 47-51.
Стоцька М. М. Правовий статус учасників провадження у справах про адміністративні проступки в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху / М. М. Стоцька // Від громадянського суспільства – до правової держави : матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції, (Харків, 15 квітня 2006 р.). – Х : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. – С. 312-317.
Гаркуша А. В. Адміністративно-примусова діяльність підрозділів ДАІ : дис. -... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Гаркуша Анатолій Володимирович. – Ірпінь, 2004. – 208 c.
Єгупенко В. В. Заходи запобігання та припинення адміністративних правопорушень на транспорті органами Державної автомобільної інспекції МВС України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Єгупенко Владислав Вадимович. – Х, 2002. – 186 c.
Додин Е. В. Квалификация административных правонарушений на транспорте и связи : [учебное пособие] / Е. В. Додин., А. Н. Пилипчук. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1991. – 62 с.
Голубєва Г. К. Адміністративно-правова кваліфікація порушень водіями правил експлуатації автотранспортних засобів: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Голубєва Г