ДИДАКТИЧНІ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

ХМЕЛЬ ОКСАНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 378.147

ДИДАКТИЧНІ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ

13.00.09 теорія навчання

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:
Дорошенко Юрій Олександрович,
доктор технічних наук, професор

Київ 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

3

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

15

1.1. Ретроспективний аналіз розвитку дистанційного навчання

15

1.2. Сутність понять „дистанційне навчання” та „дистанційна освіта”..

38

1.3. Дидактичні особливості організації дистанційного навчання та аналіз прикладів його реалізації

47

Висновки до першого розділу....

68

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ДИДАКТИЧНИХ УМОВ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ....................................................................

71

2.1. Дидактичні основи організації дистанційного навчання.

71

2.2. Дидактична модель дистанційного навчання та її теоретичне обґрунтування.

92

2.3. Навчальний блок як структурний компонент моделі дистанційного навчання...

112

2.4. Підсистема контролю як складова моделі дистанційного навчання..

129

Висновки до другого розділу

142

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ МОДЕЛІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ.

145

3.1. Підготовка та порядок проведення педагогічного експерименту...

145

3.2. Хід та аналіз результатів експериментального етапу дослідження

157

3.3. Аналіз факторів впливу на процес дистанційного навчання...

165

Висновки до третього розділу .......

174

ВИСНОВКИ.

177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

180

ДОДАТКИ....

199

ВСТУП

Актуальність дослідження. Нині швидко змінюються вимоги до фахівця, постійно зростає обсяг інформації, потрібної для виконання повсякденних професійних завдань. Від майбутніх спеціалістів вимагається постійно підвищувати професійну компетентність, уміти адаптуватися в умовах швидкого оновлення техніки та технологій і протягом короткого часу поповнювати професійні знання.
Зміни, які відбуваються в суспільстві, вимагають адекватної трансформації системи освіти, а саме: підвищення освітнього рівня населення, забезпечення можливості навчатися протягом усього життя, надання всім громадянам рівних можливостей доступу до отримання освіти завдяки зняттю вікових, соціальних та організаційних обмежень, можливості формування й реалізації індивідуальної освітньої траєкторії для кожного майбутнього спеціаліста з урахуванням його психофізіологічних особливостей, уподобань, інтересів та здібностей, можливості обирати певні навчальні курси та зручний для суб’єкта навчання час.
Сучасний рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технологій(ІКТ) дозволяє модернізувати та підвищити ефективність навчання, автоматизувати й технологізувати як власне процес навчання, так і контроль рівня навченості. Завдяки інтеграції ІКТ в усі галузі діяльності людини в навчальних закладах з’явились передумови впровадження й розвитку дистанційної освіти, яка базується на використанні інформаційних і телекомунікаційних технологій та дозволяє забезпечити необхідний рівень підготовки спеціаліста. Ця форма надання освіти дозволяє отримувати знання в будь-якій галузі без постійного відвідування навчального закладу та уможливлює неперервне професійне вдосконалення протягом усього життя.
У зарубіжних системах освіти, зокрема в США, західноєвропейських країнах, Японії, Росії, протягом останніх років широко використовується дистанційне навчання. Кожна країна має власні напрями впровадження дистанційної освіти, які ґрунтуються на політичних, економічних та соціальних особливостях цих країн. Зокрема, в Японії дистанційне навчання в основному використовується з метою підвищення кваліфікації фахівців, для США характерним є створення віртуальних університетів, у яких навчаються студенти різного віку, та використання дистанційного навчання комерційними структурами для підвищення професійної компетентності спеціалістів. У Західній Європі створено єдиний навчальний простір з однаковими стандартами освіти, відкритим характером університетів та взаємною акредитацією університетів. У Росії дистанційне навчання розвивається на основі зарубіжного досвіду та впроваджується в практику завдяки створенню окремих центрів дистанційного навчання та єдиної системи дистанційної освіти.
Серед зарубіжних учених, які займалися дослідженням стану та перспектив розвитку дистанційного навчання, відзначимо Дж.Андерсона, Е.Доунса, Т.Едварда, К.Кларка, Дж.Мюллера, А.Огура, М.Ріда, Р.Філіпса, К.Хантер, Д.Якобсена та інших.
Теорію та практику дистанційного навчання розробляли також російські дослідники, зокрема, О.Андрєєв, М.Бухаркіна, Б.Гершунський, В.Кашицин, В.Кінелев, М.Моісеєва, В.Овсянніков, Є.Полат, В.Солдаткін, А.Хуторський, С.Щенніков та ін.
Розвиток дистанційного навчання в Україні розпочався пізніше, ніж у країнах Західної Європи, але зараз перебуває на етапі активного становлення, що зумовлено економічним розвитком країни та державною політикою в галузі освіти. Про це свідчать законодавчі та нормативно-правові акти, на основі яких формуються зміст дистанційного навчання та положення щодо його організації. Основні напрямки розвитку й упровадження дистанційного навчання в навчальний процес висвітлено в Законі України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р.; Законі України „Про Національну програму інформатизації” від 4.02.1998р.; указі Президента України від 9 жовтня 2001р. № 941/2001 „Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні”, де наголошується на необхідності створення регіональних центрів дистанційного навчання; постанові Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2003р. № 1494 „Про затвердження програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки”; „Положенні про дистанційне навчання”, затвердженому Наказом Міністерства освіти і науки України від 21.01.2004р. № 40 та ін.
Серед вітчизняних науковців, які розробляли науково-педагогічні основи дистанційної освіти, відзначимо В.Бикова, П.Дмитренка, Г.Козлакову, Н.Корсунську, В.Кухаренка, В.Олійника, В.Рибалка, С.Сазанова, П.Стефаненка, П.Таланчука, М.Танася, О.Третяка та ін.
Таким чином, проблема впровадження дистанційного навчання в систему освіти України є актуальною та зумовила проведення певних теоретичних та практичних досліджень у цьому напрямі. Нині відбувається процес накопичення досвіду з цього питання в різних галузях, зокрема, педагогіці, філософії, психології, кібернетиці тощо. Але комплексних наукових робіт, у яких би розглядалися організація дистанційного навчання студентів, зокрема, на фізико-математичному факультеті, технології розробки дистанційних курсів, ще явно недостатньо.
Аналіз вітчизняної психолого-педагогічної й дидактичної літератури, дисертаційних досліджень, що з’явилися останнім часом, свідчить про активну увагу до проблем упровадження інформаційних технологій у навчальний процес.
Питання інформатизації освіти висвітлено в працях Л.Білоусової, В.Бикова, А.Верланя, Б.Гершунського, Л.Гризун, Ю.Дорошенка, А.Єршова, М.Жалдака, Ю.Жука, А.Клочка, В.Мадзігона, Є.Маргуліса, Н.Морзе, В.Олійника, І.Підласого, Ю.Рамського, С.Ракова, В.Руденка, О.Співаковського та інших науковців. Теоретико-методологічні праці А.Алексюка, В.Безпалька, Н.Бібік, В.Бондаря, М.Бурди, С.Гончаренка, І.Зязюна, Я.Кодлюк, М.Кузьміної, В.Лозової, О.Ляшенка, Н.Ничкало, О.Савченко, М.Шкіля, П.Юцявіченє присвячено проблемам удосконалення навчально-виховного процесу.
Окремі питання впровадження дистанційного навчання у вищу освіту висвітлювалися в докторських і кандидатських дисертаціях. Зокрема, проблеми дистанційного навчання розробляли Т.Койчева, Н.Муліна, О.Собаєва, П.Стефаненко та ін. Деякі українські навчальні заклади також мають певний досвід упровадження елементів дистанційного навчання в освітній процес, зокрема відзначимо такі ВНЗ, як Національна академія державного управління при Президентові України, Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут”, Український центр дистанційної освіти (структурний підрозділ Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”, Донецький національний технічний університет, Київський інститут інвестиційного менеджменту, Сумський державний університет, Міжрегіональна Академія управління персоналом, Хмельницький національний університет, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка та ін.
Проведений огляд наукових праць дає змогу дійти висновку про те, що сучасні вітчизняні дослідження в галузі дистанційної освіти здебільшого спрямовані на її технічне та апаратно-програмне оснащення й організацію діяльності та значно менше зорієнтовані на її дидактичне забезпечення, зокрема, недостатньо висвітлено проблеми створення науково обґрунтованих і всебічно апробованих моделей дистанційного навчання, не розроблено підходи до визначення дидактичних умов ефективної організації дистанційного навчання. Це зумовлює об’єктивну необхідність детального вивчення організації дистанційного навчання в Україні, розробки ієрархічних дидактичних моделей дистанційного навчання та втілення результатів дослідження в навчальну практику вищих навчальних закладів. Упровадження дистанційного навчання для студентів фізико-математичних факультетів є доцільним, оскільки вони є найбільш підготовленими до використання засобів інформаційних технологій.
Таким чином, виявлена суперечність між соціальним замовленням сучасного інформаційного суспільства щодо впровадження в освітній процес дистанційного навчання, з одного боку, та недостатнім рівнем розробленості відповідного науково-теоретичного й дидактичного забезпечення на основі інформаційно-комунікаційних технологій з іншого, дозволяє констатувати актуальність окресленої вище проблеми. Це й зумовило вибір теми дисертаційної роботи „Дидактичні умови організації дистанційного навчання студентів фізико-математичних факультетів педагогічних університетів”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планами науково-дослідних робіт лабораторії навчання інформатики Інституту педагогіки АПН України („Зміст і методика навчання інформатики в умовах переходу до 12-річної загальної середньої освіти”, №0102U000095).
Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту педагогіки АПН України 8 листопада 2001 року (протокол № 8) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 29січня 2002 року (протокол № 1).
Об’єкт дослідження дистанційне навчання студентів фізико-математичних факультетів педагогічних університетів.
Предмет дослідження дидактичні умови, форми, методи й засоби ефективної організації дистанційного навчання студентів фізико-математичних факультетів педагогічних університетів.
Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування дидактичних умов ефективної організації дистанційного навчання студентів фізико-математичних факультетів педагогічних університетів.
Гіпотеза дослідження. Ефективність організації дистанційного навчання студентів фізико-математичних факультетів педагогічних університетів з дисциплін інформатико-математичного профілю підвищиться за умов:
· виявлення і врахування особливостей організації дистанційної педагогічної взаємодії між суб’єктами навчання;
· упровадження спеціальної дидактичної моделі, що дозволяє послідовно й цілеспрямовано організувати діяльність суб’єктів навчання на всіх етапах дидактичного процесу;
· використання підсистеми контролю й діагностики успішності навчальної діяльності студентів на основі інтеграції традиційних та інформаційних технологій;
· урахування специфіки мети, змісту, форм, методів та засобів для організації дистанційного навчання за обраним предметом.
Відповідно до об’єкта, предмета, мети та гіпотези дослідження в роботі поставлено такі завдання:
1. Проаналізувати сучасний стан розвитку дистанційного навчання (ДН) у світі та виявити особливості його розвитку в Україні.
2. Вивчити та проаналізувати психолого-педагогічну літературу з досліджуваної проблеми та визначити ключові дефініції з обраної теми дослідження.
3. Виявити дидактичні особливості організації дистанційного навчання та визначити його дидактичні принципи.
4. Визначити дидактичні умови ефективної організації дистанційного навчання студентів.
5. Розробити та теоретично обґрунтувати модель дистанційного навчання студентів фізико-математичних факультетів педагогічних університетів.
6. Впровадити в практику й експериментально перевірити педагогічну ефективність цієї моделі на прикладі дистанційних курсів з математики та інформатики.
Методологічна основа дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи системно-структурного підходу, який передбачає цілісність розгляду об’єкта (системи), виявлення особливостей його складових частин; положення про визначальну роль діяльності й свідомості в розвитку особистості, психолого-педагогічні теорії ефективної навчально-пізнавальної діяльності та організації навчального процесу; педагогічні положення щодо розвитку дидактичних систем, технологій дистанційного навчання; положення про роль безперервної освіти у формуванні професіоналізму особистості.
Теоретичні основи дослідження. В основу дослідження покладено такі теоретико-методологічні положення й джерела: наукові праці, присвячені проблемам педагогічної діяльності та проектуванню педагогічного процесу (А.Алексюк, С.Архангельський, В.Безпалько, В.Бондарь, Н.Буринська, П.Гальперін, Б.Гершунський, С.Гончаренко, В.Давидов, Л.Занков, Н.Кузьміна, А.Леонтьєв, І.Лернер, В.Мадзігон, Н.Ничкало, В.Рибалка, О.Савченко, Н.Тализіна та ін.); теорії педагогічних систем (Ю.Бабанський, В.Безпалько, І.Бех, Н.Бібік, Т.Ільїна, М.Махмутов, М.Фіцула, І.Харламов, А.Хуторський, П.Юцявіченє та ін.); психології особистісно орієнтованого навчання (Б.Ананьєв, Г.Балл, Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Н.Тализіна та ін.); застосуванню інформаційно-комунікаційних технологій у середній і вищій школі (В.Биков, А.Верлань, О.Довгялло, Ю.Дорошенко, М.Жалдак, Ю.Жук, Ю. Машбиць, Н. Морзе, В.Руденко, О. Співаковський та ін.).
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети та перевірки гіпотези використовувався комплекс взаємодоповнювальних методів дослідження, зокрема:
· теоретичні методи дослідження теоретичний аналіз і узагальнення психолого-педагогічної літератури з теми дослідження та зразків програмних засобів навчального призначення з метою виявлення реального стану досліджуваної проблеми; теоретичне прогнозування наслідків упровадження комп’ютерних засобів навчання; дидактичне моделювання для створення й дослідження моделі дистанційного навчання; аналіз лабораторних робіт студентів з метою комплексної педагогічної діагностики досягнутого студентами рівня навченості;
· емпіричні методи дослідження спостереження; анкетування; комп’ютерне тестування; педагогічний експеримент, кількісна обробка та якісний аналіз його результатів із застосуванням методів математичної статистики з метою експериментальної перевірки справдження гіпотези дослідження.
Експериментальна база дослідження: Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Донецький національний університет, Луганський інститут післядипломної педагогічної освіти, Ровеньківський факультет Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, педагогічні училища та коледжі Луганської області. Усього експериментальним дослідженням охоплено 9 вищих педагогічних навчальних закладів різних рівнів акредитації. В експериментальному дослідженні взяли участь 21 викладач інформатики, понад 500 студентів педагогічних училищ, коледжів та інститутів.
Наукова новизна одержаних результатів:
уперше визначено й обґрунтовано дидактичні умови ефективної організації дистанційного навчання студентів у педагогічному університеті (необхідності цілісного врахування організаційно-методичного, навчального, комунікативного й контролюючого компонентів навчального процесу та реалізації оптимальної взаємодії між ними);
удосконалено процес дистанційного навчання студентів фізико-математичних факультетів з інформатики та математики за рахунок впровадження в навчальний процес розробленої моделі організації дистанційного навчання;
подальшого розвитку набули теорія і практика дидактичного моделювання навчального процесу та конструювання дистанційних курсів для підготовки педагогічних кадрів в університеті.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що на технологічному рівні розроблено дистанційні курси з інформатики та математики для студентів фізико-математичних факультетів педагогічних університетів. Запропоновані підходи до побудови дистанційних курсів можуть бути використані для організації дистанційного навчання з предметів інформатико-математичної спрямованості, для розробки навчально-методичного забезпечення дистанційних курсів та організації ефективної педагогічної взаємодії в процесі дистанційного навчання (ДН).
Результати дослідження впроваджено в практику навчання студентів Інституту економіки та бізнесу (у минулому фізико-математичний факультет) Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № 1/210 від 28.01.05), Луганського інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка про впровадження № 18 від 25.01.05), Ровеньківського факультету Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № 1/211 від 27.01.05), Донецького національного університету (довідка про впровадження № 1221/01-26/6.6.0 від 21.12.05).
Особистий внесок здобувача. У працях, написаних у співавторстві з Ю.Дорошенком, О.Меняйленком, В.Савченком, автору належить аналіз організаційних форм та існуючих моделей організації дистанційного навчання; розробка моделі у вигляді структурно-функціональної схеми організації дистанційного навчання інформатики, дидактичного забезпечення дистанційних навчальних курсів з інформатики та математики, методичних вказівок для викладання цих курсів; аналіз особливостей дистанційного навчального курсу з інформатики; аналіз структур дистанційних навчальних курсів; навчальна програма з курсу інформатики та методичні рекомендації щодо її реалізації в умовах дистанційного навчання; опис блоку контролю для дистанційного навчального курсу з інформатики.
На всіх етапах наукового пошуку дисертант особисто брав участь в організації та проведенні експериментальної роботи, упровадженні розроблених курсів у навчальну практику під час здійснення власної викладацької діяльності.
Вірогідність результатів дослідно-експериментальної роботи забезпечується методологічним і теоретичним обґрунтуванням вихідних концептуальних положень; застосуванням комплексу взаємодоповнювальних методів дослідження, що відповідають меті, об’єкту, предмету, завданням; репрезентативністю вибірки; кількісним опрацюванням і якісним аналізом емпіричного матеріалу із застосуванням апарату теорії ймовірностей та математичної статистики.
Апробація результатів дослідження здійснювалась під час проведення педагогічного експерименту, а також шляхом виступів з доповідями на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Теорія та методика навчання фундаментальних дисциплін у вищій технічній школі” (Кривий Ріг, 2003); науково-методичному семінарі Комп’ютерні та інноваційні технології у навчальному процесі” (Алчевськ, 2000); щорічних звітних конференціях Інституту педагогіки АПН України „Зміст і технології шкільної освіти” (Київ, 2001 2005), всеукраїнських науково-практичних конференціях „Проблеми сучасного підручника” (Київ, 2002, 2003); окремі розділи дисертації та робота в цілому обговорювалися на засіданнях лабораторії навчання інформатики Інституту педагогіки АПН України (2001 2005); на семінарі в Українському центрі дистанційної освіти (Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”) під час проходження курсової підготовки за програмою „Основи проектування курсів дистанційного навчання” (Київ, 2002).
Публікації. Основні положення й результати дослідження висвітлено у 18 опублікованих працях, з них 10 одноосібні. Серед публікацій 1 методичні рекомендації, 6 статей у провідних фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України; 11 у збірниках матеріалів конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи становить 213 сторінок (основний текст 176 сторінок), у тому числі 15 таблиць, 31 рисунок і 2 додатки на 15 сторінках. Cписок використаних джерел обсягом 19 сторінок містить 221 найменування, з них 18 іноземними мовами.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Отримані в процесі дослідження результати дають підстави зробити такі висновки:
1. Аналіз сучасного досвіду впровадження дистанційного навчання у світі засвідчив, що дистанційна освіта стала невід’ємним елементом світової системи освіти. З’ясовано, що системи дистанційного навчання в США, Японії, західноєвропейських країнах, Австралії відрізняються між собою та формуються з урахуванням економічних, політичних і соціокультурних особливостей цих країн. Україна перебуває на етапі реформування системи вищої освіти в контексті Болонського процесу та активної розбудови і розвитку власної системи дистанційного навчання.
2. На основі узагальнення педагогічної літератури запропоновано визначення дистанційного навчання як цілеспрямованого процесу взаємодії всіх суб’єктів навчання (викладача та студентів) між собою на всіх етапах навчання, незалежно від їх розташування в просторі й часі, який базується на використанні широкого спектра традиційних засобів і засобів інформаційно-комунікаційних технологій та реалізується в певній дидактичній системі.
3. До особливостей організації навчального процесу студентів за дистанційною формою навчання віднесено: зміщення пріоритетів з викладання на самостійну навчальну діяльність студентів; обов’язковий певний рівень інформатичної компетентності викладачів і студентів, зокрема, володіння навичками кваліфікованого користувача комп’ютерними засобами та навичками застосування комунікаційних технологій, різноманітними ресурсами Інтернету; вимога професійного володіння писемним мовленням викладачами; зміна способів взаємодії між суб’єктами навчання; індиферентність щодо місця проживання суб’єктів навчання та часу проведення занять.
Дистанційне навчання реалізується в специфічній дидактичній системі з її доповненням активними суб’єктами (студент, викладач). Дидактична система дистанційного навчання складається з таких компонентів: мета (повинна відповідати державним освітнім стандартам та соціальному замовленню суспільства), зміст (визначається навчальною програмою), організаційні форми (самостійна робота, відеолекції, віртуальні семінари, консультації, лабораторні роботи, комбінована форма навчальної діяльності лекційно-практична робота), засоби (засоби інформаційно-комунікаційних технологій комп’ютер із спеціалізованим програмним забезпеченням, телекомунікаційні засоби та віддалені сервери з навчальною інформацією), методи (програмоване навчання, методи індивідуалізованого навчання).
Дослідження засвідчило, що в межах дистанційного навчання реалізуються традиційні дидактичні принципи з певною їх конкретзацією, характерною є також поява нових принципів, зокрема принципу пріоритетності педагогічного підходу при конструюванні дистанційних навчальних курсів, принципу педагогічної доцільності застосування засобів інформаційних технологій, принципу стартового рівня знань, принципів умотивованості, самоконтролю та самодисципліни з боку студентів.
4. Визначено та обґрунтовано дидактичні умови ефективної організації дистанційного навчання студентів фізико-математичних факультетів педагогічних університетів. До дидактичних умов віднесено: необхідність урахування в процесі організації ДН змістового, організаційно-методичного, комунікаційного й контролюючого компонентів навчання та визначення їх оптимальної взаємодії.
5. Дидактичну модель конструювання дистанційних навчальних курсів та організації навчального процесу розроблено з урахуванням зазначених вище дидактичних вимог. Ця модель складається з п’яти функціонально-узгоджених блоків: організаційно-методичного (інформація щодо мети, навчальних завдань дисципліни, її зв’язків з іншими предметами; стисла характеристика змісту всіх тем навчальної програми, порядок та рекомендації з вивчення дисципліни в режимі дистанційного навчання), навчального (навчально-методичне забезпечення), комунікативного (реалізація навчального діалогу студент↔викладач, спілкування з іншими учасниками навчального процесу студентами, викладачами-консультантами), ідентифікаційно-контролюючого (тестові завдання та контрольні роботи, індивідуальні творчі завдання й групові проекти) та інформаційно-довідкового (пояснення, зразки виконання вправ чи завдань, вказівки, коментарі чи технологічні схеми щодо виконання окремих завдань, довідкові матеріали з предметної галузі навчального курсу).
6. Модель ДН впроваджено в навчально-виховний процес у вигляді дистанційних курсів з дисциплін Інформатика. Інформаційні технології” та Елементарна математика”. Зміст розроблених курсів змодельовано як систему, у якій навчальний матеріал організовано в окремі модулі. Установлено загальну схему, на основі якої реалізуються розроблені ДНК: {Мета курсу ® вхідний контроль ® вивчення навчальних матеріалів ДНК ® контроль і діагностика рівня засвоєння матеріалів ДНК ® прийняття подальшого рішення}, а також розроблено деталізовані схеми для кожного з етапів ДН. У навчальному блоці курсу впроваджено комбіновану форму організації навчального процесу ‑ лекційно-практичну роботу. Запропоновано підсистему контролю, основними видами якої для курсів інформатики та математики є: вхідний, поточний (самоконтроль), проміжний (модульний), підсумковий, відстрочений. Основними формами контролю визначено автоматизоване тестування та комплексні контрольні роботи.
Результати дослідження свідчать про ефективність розробленої моделі дистанційного навчання, за якою навчалися студенти експериментальних груп, оскільки її впровадження дозволило підвищити рівень знань студентів з обраних навчальних курсів.
Проведені нами дослідження не розкривають повністю суті проблеми. Перспективними можуть бути такі напрями наукових розвідок: дослідження, порівняння, узгодження вимог та підходів до організації дистанційного навчання в українських та зарубіжних ВНЗ з урахуванням напрямів реформи вищої освіти України в умовах Болонського процесу, проведення спеціальних розробок педагогічних технологій для дистанційного навчання студентів педагогічних університетів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. ‑ К.: Либідь, 1998. 560 с.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання: Навч. посібник. К: ІСДО, 1993. 220 с.
3. Ананьев Б.П. Избранные психологические труды: В 2 т. / Под ред. А.А.Бодалева. М.: Педагогика, 1980. Т. 2. 288 с.
4. Андреев А.А. Введение в дистанционное обучение. М.: ВУ, 1997. 85 с.
5. Андреев А.А. Дидактические основы дистанционного обучения: Дис. ... канд. пед. наук. М., 2000. 282 с.
6. Андреев А.А. Дистанционное обучение в системе непрерывного профессионального образования // Школьные технологии. 2001. ‑ № 4. С. 158165.
7. Андреев А.А. Обучение в сети Интернет. М.: ЛОГОС, 2003. 53 с.
8. Андреев А.А., Солдаткин В.И. Дистанционное обучение: сущность, технология, организация. М.: Изд-во МЭСИ, 1999. 196 с.
9. Аристова Л.П. Активность учения школьников. М.: Просвещение, 1968. 139 с.
10. Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей школе. ‑ М.: Высш. шк., 1974. 384 с.
11. Архангельский С.И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы. ‑ М.: Высш. шк., 1980. 368 с.
12. Асоціація дистанційного навчання США. // http://www.usdla.org/
13. Атаманчук П.С. Теорія і методика управління пізнавальною діяльністю старшокласників у навчанні фізики: Автореф. дис. ... д-ра. пед. наук: 13.00.02 / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 2000. 40 с.
14. Бабанский Ю.К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе. М.: Просвещение, 1985. 208 с.
15. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения, общедидактический аспект. М.: Педагогика, 1977. 254 с.
16. Балл Г.А. Теория учебных задач: Психолого-педагогический аспект. М.: Педагогика, 1990. 23 с.
17. Балл Г.О. Гуманізація загальної та професійної освіти: суспільна актуальність і психолого-педагогічні орієнтири // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / За ред. І.А.Зязюна. К.: ВІПОЛ, 2000. С. 134-157.
18. Беспалько В.П. Основы теории педагогических систем. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1977. 204 с.
19. Беспалько В.П. Программированное обучение: Дидактические основы. М.: Высш. шк., 1970. 300 с.
20. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. М.: Педагогика, 1989. 192 с.
21. Биков В.Ю. Дистанційна освіта перспективний шлях до розвитку професійної освіти // Пед. газета. 2001. ‑ № 1. С. 2.
22. Биков В.Ю. Наукове забезпечення дистанційної професійної освіти: проблеми та напрями досліджень // Професійна освіта: педагогіка і психологія. 2000. Вип. 2 С. 93-116.
23. Богданова І.М. Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів на основі застосування інноваційних технологій: Дис. канд. пед. наук: 13.00.04 / Ін-т педагогіки і психології проф. освіти Акад. пед. наук України. К., 1998. 358 с.
24. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества. Ростов: Изд-во Ростовск. ун-та, 1983. 176 с.
25. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика: Учебник для вузов. СПб.: Питер, 2000. 304 с.
26. Булавин В. А. Дидактические особенности педагогической системы высшего образования США: Обзорная информация. М.: НИИ ВШ, 1980. Вып. 7. 35 с.
27. Буряк В. К. Теория и практика самостоятельной работы: Автореф. дис. д-ра пед. наук. Тбилиси, 1986. 35 с.
28. Васьков Ю.В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний аспект). Х.: Скорпіон, 2000. 120 с.
29. Вдовюк В.И., Шабанов Г.А. Педагогика высшей школы: современные проблемы. М.: ВУ, 1996. 68 с.
30. Верлань А.Ф., Тверезовська Н.Т. Дидактичні принципи в умовах традиційного і комп’ютерного навчання // Педагогіка і психологія. ‑ 1998. № 3. ‑ С. 126-132.
31. Відкритий Університет Великобританії. // http://www.open.ac.uk
32. Волков В.Н. Современные методические разработки в педагогике США. М.: Знание, 1977. 64 с.
33. Воронина Т.П., Кашицин В.П., Молчанова О.П. Образование в эпоху новых информационных технологий. М.: Информ-Пресс-1994, 1995. 220 с.
34. Выготский Л. С. Избранные психологические исследования. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1956. 519 с.
35. Выготский Л.С. Педагогическая психология/ Под ред. В.В.Давыдова. М.: Педагогика, 1991. 479с.
36. Выготский Л.С. Психология развития человека. ‑ М. : Смысл, 2005. ‑ 1135с.
37. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні. ‑ К.: ІНТЕЛ, 1995. 168 с.
38. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посібник. К.: Вища шк., 1995. 237 с.
39. Гальперин П. Я. Основные результаты исследований по проблеме «формирование умственных действий и понятий». ‑ М.: Изд-во МГУ им. М.В.Ломоносова, 1964. 192 с.
40. Гальперин П.Я. и др. К теории программированного обучения (Материалы лекций, прочитанной на факультете программированного обучения при Политехническом музее в 1966 г.). М.: Знание, 1967. 43 с.
41. Гальперин П.Я. и др. Программированное обучение. М.: УМК МВиССО РСФСР, 1964. 231 с.
42. Гальперин П.Я. и др. Психолого-педагогические проблемы программированного обучения на современном этапе. ‑ М.: Изд-во МГУ им. М. В. Ломоносова, 1966. 421 с.
43. Гальперин П.Я. Управление познавательной деятельностью в плане восприятия // Теоретические проблемы управления познавательной деятельностью человека. ‑ М.: МГУ, 1985. С. 28-34.
44. Гарунов М.Г., Семушина Л.Г., Фокин Ю.Г., Чернышев А.П. Этюды дидактики высшей школы. М.: НИИ ВО, 1994. 135 с.
45. Гершунский Б.С. Философия образования для 21 века. М.: Совершенство, 1998. 605 с.
46. Гершунский Б.С. Компьютеризация в сфере образования: проблемы и перспективы. М.: Педагогика, 1987. 263с.
47. Глас Дж., Стэнли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии. М.: Прогресс, 1976. 495 с.
48. Голуб Б.А. Основы общей дидактики: Учеб. пособие для студ. пед. вузов. ‑ М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. 54 с.
49. Горелов И.Н. Разговор с компьютером: Психолингвистический аспект проблемы. М.: Наука, 1987. 256 с.
50. Грабарь Н.И., Краснянская К.А. Применение математической статистики в педагогических исследованиях. Непараметрические методы. ‑ М.: Педагогика, 1977. 136 с.
51. Грекова И. П. Активизация самостоятельной учебной работы студентов в процессе внеаудиторных занятий: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. Минск, 1985. 174 с.
52. Гризун Л.Є. Дидактичні основи створення сучасного комп’ютерного підручника: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.09 / Харківськ. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. Х., 2002. 210 с.
53. Гуревич Р.С., Кадемія М.Ю. Інформаційно-комунікаційні технології в навчальному процесі: Посіб. для пед. ВНЗ. Вінниця: ДОВ „Вінниця”, 2002. 116 с.
54. Гусак Т., Малінко О. Можливості та перспективи дистанційного навчання у вузі // Рідна шк. 2000. № 10. С. 41-42.
55. Давыдов Н.А. Педагогика. М.: ИЭП, 1997. 134 с.
56. Дарманський М.М., Биков В.Ю., ДорошенкоЮ.О. Актуальність та тематична спрямованість науково-практичного семінару Наступність у навчанні інформатики майбутніх учителів початкової школи в умовах ступеневої вищої освіти// Наступність у навчанні інформатики майбутніх учителів початкової школи в умовах ступеневої вищої освіти: Збірник праць Всеукраїнського науково-практичного семінару (м.Хмельницький, 29-30 квітня 2002 року). К.: Інститут педагогіки, АПН України. 2002. С.5-10.
57. Демкин В., Вымятин В., Можаева Г., Тарунина Г. Дистанционное обучение и мультимедиа // Высшее образование в России. 1998. ‑ № 4. С. 23-27.
58. Державна національна програма Освіта (Україна XXI ст.)”// Освіта. 1993. № 44-46. С. 2-10.
59. Дистанционное образование // Проблемы информатизации высшей школы. Бюллетень. 1995. ‑ № 3. 144 с.
60. Дистанционное обучение: Учеб. пособие / Под ред. Е.С. Полат. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. 192 с.
61. Дистанційне навчання. Дистанційний курс: Навч. посіб. / За ред. В.М.Кухаренка. Х.: ХДПУ, 1999. 216 с.
62. Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент. Цільове управління освітою на основі кваліметричного підходу: Навч. посібник. К.: ІЗМН, 1996. ‑ 140 с.
63. Дмитренко П.В., Пасічник Ю.А. Дистанційна освіта. К.: НПУ, 1999. 25 с.
64. Домрачев В.Г. Дистанционное обучение: возможности и перспективы // Высшее образование в России. 1994. ‑ № 3. С. 10-12.
65. Дон О.М. Вибір і поєднання методів навчання вчителями предметів природничо-математичного циклу: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К.Д.Ушинського. Одеса, 2000. 248 с.
66. Дорошенко Ю.О., Хмель О.В. Особливості організації навчальної діяльності учня в дистанційній освіті // Комп’ютери в навчальному процесі: Матер. ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. 29-30 жовтня 2002 р. Умань: Алмі, 2002. С. 22-23.
67. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы. Минск: Изд-во Белорусск. гос. ун-та им. В.И. Ленина, 1981. 383 с.
68. Жалдак М.І., Морзе Н.В., Науменко Г.Г., Мостіпан О.І. Програма курсу з основ інформатики для загальноосвітніх навчальних закладів. К.: Шк. світ, 2001. 63 с.
69. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. К.: ІВЦ Вид-во „Політехніка”, 2003. 200 с.
70. Загвязинский В.И., Атаханов Р. Методология и методы психолого-педагогического исследования: Учеб. пособие. М.: Академия, 2001. 208 с.
71. Закон України про вищу освіту // Голос України. 2002. № 43. С. 10.
72. Закон України „Про освіту”. К.: Ґенеза, 1996. 36 с.
73. Закон України „Про Національну програму інформатизації” // Голос України. 1998. ‑ № 65. С. 5-6.
74. Занков Л.В. Некоторые вопросы теории учебника для начальных классов // Проблемы школьного учебника. М.: Просвещение, 1978. ‑ № 6. С. 87-91.
75. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебник для вузов. Изд. второе, доп., испр. и перераб. ‑ М.: Логос, 2002. 384 с.
76. Зязюн І.А. Інтелектуально-творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / За ред. І.А. Зязюна. К.: Віпол, 2000. С. 11-57.
77. Ильина Т.А. Педагогика: Курс лекций. М.: Просвещение, 1984. 496 с.
78. Ильясов И.И. Структура процесса учения. ‑ М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. 200 с.
79. Кабанова-Меллер Е.Н. Формирование приемов умственной деятельности и умственного развития учащихся // Вопр. психологии. 1980 ‑ № 4. С. 142-150.
80. Калашников А.В. Система контроля знаний при дистанционном образовании // Открытое образование. 2001. № 3. С. 31-32.
81. Карась О.В., Колос В.В., Кудрявцева С.П., Мушак А.Я. Нові телекомунікаційні технології у навчанні // Комп’ютер у школі та сім’ї. 1999. № 2. С. 15-22.
82. Кашицин В.П. Дистанционное обучение в высшей школе: модели и технологии. М.: Центр информатизации Минобразования России, 1999. 42 с.
83. Кечиев Л.Н., Алешин А.В. Дистанционное обучение в сети Интернет // Внешкольник. 2001. ‑ № 11. С. 19 22.
84. Клайн П. Справочное руководство по конструированию тестов: Введение в психометр. проектирование. К.: ПАН-ЛТД, 1994. 284 с.
85. Клименко І.В., Степанова Я.М., Сафронова І.О., Іванова Т.С. Проблеми дистанційної освіти // Комп’ютер у школі та сім’ї. 2001. № 6. С. 13-15.
86. Козаков В.А. Самостійна робота студентів як дидактична проблема. К.: НМК ВО, 1990 48 с.
87. Козлакова Г.О. Інформаційно-програмне забезпечення дистанційної освіти: зарубіжний і вітчизняний досвід: Монографія. К.: Просвіта, 2002. 230 с.
88. Койчева Т.І. Підготовка майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей як тьюторів для системи дистанційної освіти: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К.Д.Ушинського. Одеса, 2004. 304 с.
89. Колмогоров В.П., Малитиков Е.М., Карпенко М.П. Теоретические и практические аспекты развития дистанционного образования в Российской Федерации // Образование. 2000. №1. С. 4254.
90. Коменский Я.А. Великая дидактика // Избранные педагогические сочинения / Под ред. А.А. Красновского: В 2 т. М.: Учпедгиз, 1939. Т. 1. 317 с.
91. Кондратьева С.В. Учитель ‑ ученик. М.: Педагогика, 1984. 80 с.
92. Концепція діяльності Українського центру дистанційної освіти Національного технічного університету „Київський політехнічний інститут”. 2000р.// http://udec.ntu-kpi.kiev.ua.
93. Корн Г., Корн Т. Справочник по математике для научных работников и инженеров. М.: Наука, 1968. ‑ 720 с.
94. Королев Ф.Ф. Системный подход и возможности его применения в педагогических исследованиях // Сов. педагогика. 1970. ‑ № 9. ‑ С. 103-115.
95. Коротяев Б.И. Учение процесс творческий. М.: Просвещение, 1989. 159 с.
96. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості/ За ред. Л.М.Проколієнко. ‑ К.: Рад. шк., 1989. ‑ 608 с.
97. Краевский В.В. Методология педагогики: прошлое и настоящее // Педагогика. 2002. ‑ № 1. С. 3-10.
98. Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. ‑ М.: Просвещение, 1972. 255 с.
99. Кузьмина Н.В. Понятие «педагогическая система» и критерии её оценки // Методы системного педагогического исследования. ‑ Л.: ЛГУ, 1980. С. 7-45.
100. Кулюткин Ю.Н. Психология обучения взрослых. М.: Просвещение, 1985. 128 с.
101. Кухаренко В.М., Рибалко О.В., Сиротинко Н.Г. Дистанційне навчання: Умови застосування. Дистанційний курс: Навч. посібник: 2-е вид., доп. / За ред. В.М.Кухаренка Х.: НТУ „ХПІ”, „Торсінг”, 2001. 320 с.
102. Кухаренко В.М., Сиротинко Н.Г. Дистанційне навчання педагогічна технологія ХХІ сторіччя // Комп’ютерно-орієнтовані системи навчання: 3б. наук. пр. Вип. 4. К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2001. Вип. 4. С. 11-15.
103. Леднев В.С. Содержание образования сущность, структура, перспективы. ‑ М.: Высш. шк., 1991. 224 с.
104. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. 2-е изд. М.: Политиздат, 1977. 304 с.
105. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. М.: Знание, 1979. 48 с.
106. Леонтьев В.П. Новейшая энциклопедия Интернет. М.: ОЛМАПРЕСС, 2002. 607 с.
107. Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. М.: Педагогика, 1981. 181 с.
108. Лернер И.Я. Проблемное обучение. М.: Знание, 1974. 64 с.
109. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. Посібник: 2-е вид., випр. і доп. ‑ Х.: ОВС, 2002. ‑ 400с.
110. Львович Я.Е., Кострова В.Н. Формирование подсистемы дистанционного обучения в вузе // Дистанционное образование. 2000. № 5. С. 33-37.
111. Маркова А.К., Матис Т.А., Орлов А.Б. Формирование мотивации учения. ‑ М.: Просвещение, 1990. 190 с.
112. Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. М.: Педагогика, 1972. 208 с.
113. Матюшкин А.М. Теоретические вопросы проблемного обучения // Сов. Педагогика. 1971. № 7. С. 21-35.