ДИНАМІКА КОНФІКСАЛЬНОЇ ДЕРИВАЦІЇ ІМЕННИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ХІ – ХVIII СТОЛІТЬ

Краткое описание

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Меркулова Оксана Володимирівна

УДК 811.161.2’367.622’373.611-112(043.3)

ДИНАМІКА КОНФІКСАЛЬНОЇ ДЕРИВАЦІЇ ІМЕННИКА
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ХІ ХVIII СТОЛІТЬ

Спеціальність 10.02.01— українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Білоусенко Петро Іванович

ЗАПОРІЖЖЯ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1. Конфіксальні словотвірні типи іменника як об’єкт лінгвістичного дослідження.. 8
1.1.Питання про словотвірний тип у сучасній дериватології 8
1.2.Семантико-словотвірна класифікація конфіксальних дериваційних типів. 22
1.3.Структурно-семантичні відношення між конфіксальними словотвірними типами 27
РОЗДІЛ 2. Конфіксальна підсистема ІМЕННИКА праслов’янської мови.. 35
2.1. Конфікси з постпозитивним компонентом -ьj(е) 35
2.2.Конфікси з постпозитивними компонентами -ь, -ъ, -а 47
2.3.Конфікси з постпозитивним компонентом -ъkъ. 49
2.4.Конфікси з постпозитивним компонентом -ica. 53
2.5.Конфікси з постпозитивним компонентом -(ьn)ikъ. 56
2.6.Конфікси з постпозитивним компонентом -ъka. 59
2.7.Конфікси з постпозитивним компонентом -in(a) 61
2.8.Конфікси з постпозитивним компонентом -ьkъ. 63
2.9.Конфікси з постпозитивним компонентом -ьсь. 63
2.10.Непродуктивні конфікси. 64
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК КОНФІКСАЛЬНОЇ ПІДСИСТЕМИ ІМЕННИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ХІ-ХVІІІ СТОЛІТЬ. 66
3.1.Конфікси з постпозитивним компонентом -и~. 66
3.2. Конфікси з матеріально не вираженим постпозитивним компонентом. 108
3.3.Конфікси з постпозитивним компонентом -никъ. 109
3.4.Конфікси з постпозитивним компонентом -окъ. 118
3.5.Конфікси з постпозитивним компонентом -ств(о) 124
3.6.Конфікси з постпозитивним компонентом -иц’(а) 130
3.7.Конфікси з постпозитивним компонентом -к(а) 135
3.8.Конфікси з постпозитивним компонентом -к(о) 139
3.9.Конфікси з постпозитивним компонентом -ость. 141
3.10.Конфікси з постпозитивним компонентом -ій. 143
3.11.Конфікси з постпозитивним компонентом -ець. 146
3.12.Конфікси з постпозитивним компонентом -ин(а) 147
3.13. Конфікси з постпозитивним компонентом -щин(а) 148
3.14.Конфікси з постпозитивним компонентом -изн(а) 149
3.15.Конфікси з постпозитивним компонентом -щизн(а) 149
3.16.Конфікси з постпозитивним компонентом -л(о) 150
3.17.Конфікси з постпозитивним компонентом -тель. 151
3.18.Конфікси з постпозитивним компонентом -ищ(е) 152
3.19.Конфікси з постпозитивним компонентом -н’(а)

Список литературы

1.Конфіксація, виступаючи явищем пізнішим за суфіксацію й префіксацію та маючи власний набір формантів і власне коло функцій, посідає вагоме місце у становленні системи афіксальної деривації іменника XI-XVIII століть.
Обстежений матеріал дозволяє стверджувати, що в процесі становлення конфіксальної підсистеми іменника української мови XI-XVIIIстоліть сформувалися такі види конфіксальних дериваційних типів.
Модифікаційні конфіксальні словотвірні типи представлені вже в ХІстолітті нечисленними локативними найменуваннями, наприклад: пабръдъкъ підборіддя”, оукраина погранична місцевість”. У середньоукраїнський період модифікати творилися за допомогою афіксів вз--окъ, су-...-ø(а): взгорокъ невелике підвищення”, сугрань межа, грань”. Модифікаційну функцію виконували також форманти, які брали участь у продукуванні поодиноких давніх десубстантивів з абстрактною семантикою та небагатьох найменувань осіб, котрі не повністю виражають ознаку, названу мотивувальним словом (подhлок справа, заняття” < дhло, получасие півгодини”, падъчерица нерідна дочка”). У мові XIV-XVIII століть розширюється коло назв предметів з препозитивним компонентом пол-/полу-: полугрошокъ, полбочокъ, полкружникъ стілець”, полукафтанья тощо. і т.ін.) у середньо- та новоукраїнській мові У деривуванні іменників з модифікаційним значенням брали участь непродуктивні конфікси па-...-окъ, па-...-иц’(а) (падчєрица, пахолокъ). Мутаційні словотвірні типи репрезентовані поодинокими десубстантивами XVII століття, наприклад, поличок ляпас” (по лицю). У результаті мутаційно-модифікаційних семантичних змін з’явилися конфіксальні відіменникові деривати, у котрих перші компоненти конфіксів походять від прийменників із просторовою семантикою. Серед цих типів у давній руськоукраїнській та в середньоукраїнській мові основну кількість складали n.loci з формантами по-...-ø(а), при--и~, о-/объ-...-и~, о-/объ-...-окъ, про--окъ (постhнь місце під стіною”, припuти~ місце біля дороги”, обушїє край вуха”, обланокъ територія біля лану”, промурок тощо). Досить численною групою іменників з мутаційно-модифікаційним словотвірним значенням виступали найменування осіб (нерідко це прізвищеві назви з імовірною апелятивною природою), що виникли здебільшого в XIV-XVIII століттях і утворені за допомогою конфіксів под-...-ій, под-...-окъ, по-...-к(о), под-...-к(о), под-...-ець, наприклад: подконюшій помічник конюха”, Полєшъко, подписокъ помічник писаря”, Поддубъко, Поддубецъ та ін. До розгляданого виду конфіксальних словотвірних типів належали також назви предметів з афіксами при-...-иц’(а), воз-...-іе, под-...-ø(а) (прильбица шолом”, возглавіе подушка”, подгеретъ товстий щабель драбини”), які також продукувалися головно в середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови. Невелику кількість в XI-XVIII століттях становили мутаційно-модифікаційні типи з семантикою збірності— найменування податків, деривовані в давній руськоукраїнській мові за допомогою форманта по-...-ие (полюдье податок з підвладного населення”, погородие данина з городів, що здіймалася на користь єпископа”, почестье податок на честь князя”), у середньоукраїнській— за участю конфіксів по-...-щин(а), по-...-щизн(а), наприклад, посощина податок від сохи”, покотелщизна тощо. Мутаційно-модифікаційне значення мають також іменники, у яких препозитивний компонент конфікса походить від прийменника без та від заперечної частки не- і вказує на відсутність чогось, названого мотивувальним словом. До таких дериваційних типів належали здебільшого абстрактні десубстантиви, котрі активно функціонували і в давній руськоукраїнській, і в середньо- та новоукраїнській мові: нечеловhчие жорстокість”, безчадиє бездітність” та ін. Рідше натрапляємо на n.personalia, котрі позначають особу, в якої відсутнє те, що назване мотивувальним словом: Бєзсонъ, Безручко, бездомъкъ, бездолюкъ. Такі деривати трапляються здебільшого в джерелах XIV-XVIII століть. До транспозиційних словотвірних типів головним чином у середньоукраїнський період входили переважно полімотивовані абстракти: нечеканье від чекати, чеканье, невисилка від висилати, недбалость, пор. дбалый, недбалый, немалица немале число” (мало, немало). Транспозиційно-мутаційні словотвірні типи в мові XI-XVIII століть репрезентовані дериватами, утвореними на ґрунті різних частин мови. На основі дієслів формувалися нечисленні лексико-словотвірні типи давніх абстрактних найменувань, n.personalia, предметних номенів (пожитие життя, спосіб життя”, неплодъ нездатний до дітонародження чоловік”, поваръ повар, кухар”, нековъ алмаз чи твердий метал, що не піддається куванню”). У середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови збільшується арсенал засобів для продукування агентивних найменувань: Немойко, пострыгач, Нєлупhй та ін. Серед похідних, що належать до розгляданих словотвірних типів, знаходимо також деривати з предметною й абстрактною семантикою (поворозъ, потичка бійка” від тикати бити”). Відприкметникові дериваційні типи згаданого виду впродовж XI-XVIII соліть складали значно меншу кількість: це в основному абстракти, локативи, збірні назви (отиши~ захищене місце, гавань”, оукосъ схил гори, берега”, набіл молочні продукти” та ін.). Зрідка конфіксальні форманти приєднувалися до займенникових та числівникових основ, творячи абстрактні назви та найменування осіб: усобица війна”, Почотырка (чотири).
2.Вивчення становлення й розвитку конфіксальної словотвірної підсистеми іменника дає підстави стверджувати, що іменникова конфіксальна підсистема української мови ХІ-XVIII століть є закономірним продовженням цієї системи праслов’янського періоду.
2.1.За даними реконструкцій праслов’янської мови, у цей час, певне, функціонували конфікси з постпозитивними елементами -ьjе, -ica, -ъkъ, -(ьn)ikъ, -ъka, -ina, -ьkъ, -ьсь, -lo, -anъ, -ха, -ь, -ъ, -а, наприклад: *bezdolьje горе, біда, лиха доля”, *bezvodica безводдя”, *dostojь достоїнство; пристойність”, пор. *stojati; *medjigorьje, *nabedrъkъ частина кінської упряжі, що одягається коневі на стегна”, *naberžьje узбережжя”, *načelьnikъ налобник; прикраса на лобі”, *narožьnica ріг даху, кутове стропило”, *narǫčьka оберемок”, *našijьkъ потилиця; нашийок”, *nazimьcь домашня тварина, народжена взимку”, *nebojь безстрашна людина”, *nečasьje несприятливий час”, *nemirьnikъ неприятель, ворог”, *nerězina необрізана лоза; сорт винограду”, *nesmějanъ людина, котра не сміється, яку не можна розсмішити”, *netъkaxa жінка, яка не вміє ткати”, *obbermьje ноша, оберемок” (*bermen-, пор. *bermę вантаж, ноша”), *obbermъkъ, *obbočina узбіччя”, *obpojasьnica пояс; те, чим можна підперезатися”, *zavodъ перешкода”, пов’язане з *vaditi перешкоджати, суперечити”; *posаgъ віно” (пор. *sęgati сягати”), *pobergьje узбережжя”, *podnožьje, *obgrablo кочерга” (*grabiti, -ati та *grebti), *primorьje, *jьzžarъ випалена ділянка”, *kаvьrga сучок; щось зігнуте, нерівне” від *vergati крутити, зв’язувати, вити”, *pripektьje припічок”, *zadvorьje (297) тощо. У праслов’янський період була вже сформована значна кількість конфіксальних словотвірних типів (типи з формантами, до структури яких входять другі компоненти -ьjе, -ъkъ, -(ьn)ikъ, -ъka, -ь, -ъ, -а), конфікси з постпозитивними компонентами -ina, -ьkъ, -ica, -ьсь, -lo, -anъ, -ха, очевидно, перебували на стадії становлення.
Реконструйовані деривати, у яких перші компоненти походять від прийменників із просторовим значенням (*ob-, *na-, *po-, *pri-, *pod- тощо), виступають здебільшого локативними та предметними найменуваннями, мотивованими в основному прийменниково-відмінковими сполуками; рідше виявлені похідні є назвами осіб та збірних понять. Іменники, у яких вичленовуються перші частини *ne-, *bez-, служать в основному для позначення абстрактів з семантикою опредметненої дії або стану, у яких вивідними можуть виступати дієслова (для n.actionis) або прийменниково-відмінкові сполучення (для похідних з семантикою стану).
2.2. У давній руськоукраїнській мові остаточно виформовується більшість словотвірних типів з другими компонентами -и~, -никъ та матеріально не вираженою фінальною частиною (невhрїе, безобрази~, поморие, загорье, напuти~, пригорие, подъгори~, межурhчие, окрилье, Uдоли~, безбожьникъ, съдомникъ, наперстникъ, подъижникъ, неспонъ безперешкодність”, похоть та ін.). Поступово розширюється коло формантів з постпозитивними частинами -ств(о), -ець (непокорство, бездhтьство, небывальць, подоунаець, подъяремець тощо).
На етапі становлення перебувають конфікси з фінальними елементами -окъ, -к(о) (подолокъ, наперсокъ, опрhснокъ, пасынъкъ, прибожнокъ, подножекъ, бездомъкъ, Перенhжко та ін.), а також деякі форманти з матеріально не вираженим другим компонентом (соусhдъ, пагоуба смерть”, насадъ вид судна”, проваръ певна міра якогось варива”, оурокъ повчання”, передмhра вид податку”).
2.3. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові високопродуктивними залишаються словотвірні типи з другими елементами -и~ (> -нн’а, -тт’а, -jа), -никъ. Коло формантів зі згаданими постпозитивними частинами поповнюється новими афіксами (недовhрїе, докончанье, насиліє, Паволочье, праворотє, надглавіе, отдверник, надгробникъ, полкружникъ, сполбесhдникъ тощо). Остаточно виформовуються конфіксальні словотвірні типи з постпозитивними компонентами -окъ, -к(а), -к(о) (замежокъ, промурокъ, выблядокъ, надгробокъ, отродокъ, недовірок, супоротокъ, переулокъ, взгорокъ, погодов’ка, небожка, обручка, полквартовка, Безбородко, Недhлко, Полєшъко, Загноико, Поддубъко, Присєнко). У XIV-XVIII століттях з’являються афікси, у складі яких наявні другі компоненти -ость, -ій, -щизн(а), -ук, -ак, -ач (нєсталость, бєзвє(д)рно(ст), намhстность, надслушность, подключій, Побожhй, Нєлупhй, покотелщизна, Залесчизна, бездолюкъ, Полєшукъ, Покутняк, побрє(н)кач тощо). До кінця XVIII століття не набули продуктивності конфікси з фінальними елементами -иц’(а), -анин, -л(о) (наусица, обнощница, безлhпиця, подница, падъчерица, небывалица, возглавница, прилбиця, поселянинъ, оскомина, заоутрина, забороло).
3.На конфіксальну деривацію іменника упродовж ХІ-XVIII століть істотно впливали як екстра-, так і інтралінгвальні чинники. Поширення в давній руськоукраїнській мові церковнослов’янських елементів, а інколи— калькування давньогрецьких слів зумовило високу продуктивність конфіксів з постпозитивними компонентами -и~, -ств(о); проникнення ж у книжні тексти живомовних рис сприяло активізації формантів з фінальними частинами -никъ, -щин(а), -иц’(а). У середньо- та новоукраїнський період з другими -и~, -ость продовжують активно функціонувати. Водночас, з утвердженням мови на народнорозмовному ґрунті, число афіксів з постпозитивними елементами -окъ, -никъ, -иц’(а), -к(о), -ук та ін. зростає.
4.Розглянутий матеріал XI-XVIII століть свідчить про неоднаковий ступінь активності конфіксальних формантів у реалізації різних лексико-словотвірних значень.
Найбільшу групу слів із лексико-словотвірним значенням заперечення того, що назване мотивувальним словом, складають абстрактні найменування. Такі деривати в мові ХІ-ХІІІ століть, маючи книжний” відтінок, творяться в основному за допомогою конфіксів з препозитивними компонентами не- і без- та фінальними частинами -и~, -ени~, -ств(о), -ø(а). У середньоукраїнській та новоукраїнській мові, поряд з уже відомими з попереднього періоду конфіксами, з’являються форманти не-...-ость, без-...-ость. Рідше трапляються іменники з конфіксами без-...-иц’(а), роз-...-и~, без-...-щин(а). Назви осіб з аналізованою лексико-словотвірною семантикою складають меншу групу. Афікси з першою частиною без- та другими компонентами -никъ, -окъ у давній руськоукраїнській мові та -к(о), -ук, -ø(а)— в середньоукраїнській та новоукраїнській,— приєднуючись до іменникових основ, творять найменування осіб, котрі не мають або не бажають мати того, що позначене вивідним словом. Форманти з першим елементом не- та фінальними частинами -ø(а), -тель, -иц’(а) у мові ХІ-ХІІІ століть та -л(о), -к(о), -ій, -ець— у XIV-XVIII століттях, додаючись до дієслівних основ, деривують назви осіб, які не виконують дії, названої твірним словом.
З-поміж дериватів, котрі мають лексико-словотвірне значення те, що розташоване за позначуваним вивідним словом”, n.loci упродовж століть складають основну групу. Уже до XIV століття функція творення таких назв закріплюється за конфіксом за-...-и~. Проникнення розмовних елементів у писемну мову спричинило появу в текстах XIV-XVIII століть слів із формантами за-...-окъ, за-...-щизн(а), за--ø(а). У мові обстежених пам’яток, починаючи з середньоукраїнського періоду, до структури найменувань осіб (за територіальною належністю, соціальним станом, особливостями поведінки) входять найпродуктивніший конфікс за-...-никъ, а також неактивні в цій функції афікси за-...-анин, за-...-к(о). Нечисленні найменування предметів упродовж XI-XVIIIстоліть деривовані за участю однофункційних формантів за-...-и~, за-...-к(а), за--ø(а), за-....-никъ, за--окъ, за-....-никъ.
Лексико-словотвірне значення щось, розташоване на тому, що назване мотивувальним словом”, у мові XI-XVIII століть реалізоване здебільшого в назвах предметів, котрі мають у своєму складі конфікси з препозитивним компонентом на-, по- та другими елементами -ие, -окъ, -иц’(а), -никъ, -ець. Локативи в мові ХІ-ХVІІІ століть становлять невелику групу похідних, утворених за допомогою формантів въс-...-и~, на-...-и~, вз-...-окъ. Більшість конфіксів, що виконують функцію деривування назв істот, у своєму складі мають фінальні частини -никъ та -окъ, рідко до продукування найменувань розгляданої категорії залучаються форманти, у структурі яких наявні другі компоненти -иц’(а) та -и~. Похідні з двома останніми компонентами, маючи відтінок книжності, трапляються здебільшого в пам’ятках ХІ-ХІІІ століть.
Назви місцевості, котрі мають загальне лексико-словотвірне значення щось, розташоване під тим, що назване мотивувальним словом”, включають до своєї структури афікси з першим компонентом под-. Згадані іменники в мові джерел ХІ-ХVІІІ століть утворені за допомогою одного з найпродуктивніших у деривуванні n.loci афікса под-...-и~. Найменування осіб з аналізованою лексико-словотвірною семантикою трапляються головним чином у пам’ятках XIV-XVIII століть. Нерідко це назви посадових осіб та антропонімні найменування, утворені за допомогою конфіксів под-...-никъ, под-...-к(о), под-...-ець, под-...-окъ, под-...-ій. У давній руськоукраїнській мові назв предметів небагато. Усі вони мають у своїй структурі синонімічні конфікси под-...-ие, под-...-окъ, под-...-к(а). Середньоукраїнська мова фіксує більшу кількість найменувань предметів, утворених за участю форманта под-...-никъ, а також відомих з попереднього періоду, але малопродуктивних афіксів под-...-и~, под-...-к(а), под-...-окъ. Наявність у структурі конфіксальних дериватів на позначення адміністративно-територіальних одиниць фінального -ств(о) зумовлена, очевидно, тим, що відповідний суфікс -ств(о) був досить продуктивним у творенні n.colleсtiva; наведені ж іменники мають у своїй семантиці відтінок збірності— (усе) те, що належить, підпорядковане особі, названій мотивувальним словом”.
Лексико-словотвірне значення щось, розташоване в безпосередній близькості від того або прилягає до того, що назване мотивувальним словом” реалізується здебільшого в локативних найменуваннях. Майже всі виявлені в джерелах ХІ-ХVІІІ століть конфіксальні n.loci мають у своєму складі постпозитивний компонент -и~; розмаїтість препозитивних компонентів зумовлена подібністю значень прийменників, з яких вони виформувалися. У мові пам’яток ХІV-ХVІІІ століттях з’являються нечисленні локативи, у структурі яких є фінальні елементи -окъ, -к(а). Номени осіб за місцем проживання в розглянутих писемних текстах ХІ-ХІІІ століть творяться за допомогою конфіксів по-...-анин, по-...-ець. Обстежені середньоукраїнські та новоукраїнські джерела засвідчують деривати аналізованої підгрупи, до складу котрих входять як уже відомі, так і нові малопродуктивні форманти по-...-к(о), по-...-ук, су-...-никъ, при-...-никъ, при-...-к(о), по-...-ак. Нечисленні найменування з предметною семантикою в мові давніх східних слов’ян деривуються здебільшого за участю афіксів при-...-иц’(а), пре-...-никъ, при-...-ø(а), по-...-окъ. У середньоукраїнський та новоукраїнський період— за допомогою вже відомого з попередніх століть конфікса при-...-иц’(а) та нових синонімічних формантів при-...-никъ та при-...-окъ.
Загальне лексико-словотвірне значення щось, що охоплює назване вивідним словом”, реалізоване головним чином у назвах предметів. В ХІ-ХІІІ століттях вони утворені за участю афіксів о-...-иц’(а), о-...-и~, объ-...-ø(а). Середньоукраїнські та новоукраїнські джерела засвідчують значно меншу кількість дериватів цієї підгрупи з формантами о-/объ-...-и~, о--ø(а). Нечисленні локативи репрезентовані назвами частин тіла: у джерелах XI-XVIII століть вони продуковані за допомогою конфіксів объ-...-и~, съ-...-и~. Переважно в середньоукраїнській та новоукраїнській мові досить помітною групою дериватів виступають номени податків з лексико-словотвірною семантикою одиниця оподаткування, котра охоплює те, що назване вивідним словом”. У давній руськоукраїнській мові натрапляємо на поодинокі іменники з таким значенням, утворені за участю афікса по-...-и~. У наступний період такі похідні творяться за допомогою конфіксів по-...-щин(а), по-...-изн(а), по-...-щизн(а). Давній формант по-...-и~ в цей період розвитку мови зазначеним афіксам конкуренції не складає.
Лексико-словотвірне значення щось, розташоване між тим або посередині того, що назване твірним словом”, мають в основному похідні з локативною семантикою. У мові ХІ-ХІІІ століть і в наступний період, продукуючи n.loci, конфікси межи-/междо-/между-...-и~ та средо-...-и~ функціонально нічим не відрізнялися, чого не можна сказати про їх участь у творенні темпоральних назв. У давній руськоукраїнській мові ці іменники, деривовані за допомогою формантів межи-/междо-/между-...-и~, средо-...-и~, складають досить помітну групу. В XIV-XVIII століттях обстежені джерела фіксують назви відтинків часу тільки з конфіксом с(е)редо-...-и~. Розглянутий матеріал дає підстави стверджувати, що вже в середньоукраїнський період відбулося закріплення функції продукування локативів на позначення чогось, розташованого між тим або посередині того, що назване вивідним словом, за афіксами межи-/междо-/между-...-и~ та средо-...-и~, а функцію творення найменувань із темпоральною семантикою виконував тільки формант с(е)редо-...-и~. Поодинокими в мові ХІ-XVIII століть є найменування осіб за місцем проживання, утворені за участю формантів между-...-никъ у давній руськоукраїнській мові та межи--к(а)— у середньоукраїнській.
Загальне лексико-словотвірне значення те, що є наполовину меншим від названого мотивувальним словом”, мають назви часових проміжків та предметів. Особливістю номенів на позначення відтинків часу є те, що мотивувальними для них служать субстантиви, котрі виступають темпоральними іменниками. Деривати зазначеної групи здебільшого в давній руськоукраїнській мові творяться за допомогою форманта полу-...-и~. Конфікс между-...-и~ виконує схожу функцію, беручи в мові ХІ-ХІІІ століть участь у творенні похідних на позначення часового проміжку, коротшого за час, названий вивідним словом. У середньоукраїнській мові за допомогою формантів пол-/полу--окъ, пол- / полу--никъ, полу-...-и~ утворені назви предметів.
Номени на позначення опредметненої дії в XI-XVIII століть до своєї структури включають здебільшого форманти з матеріально не вираженим фінальним компонентом.
Значну групу з-поміж конфіксальних похідних становлять іменники на позначення стану людини й стану середовища. У давній руськоукраїнській мові в деривуванні таких похідних використовуються афікси по-...-и~, при-...-и~, пере-...-и~, на-...-ø(а). У середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови до продукування назв стану залучається більша кількість конфіксів— по-...-и~, со-...-и~, з-/с--ø(а), по--ø(а), о--ø(а), при--ø(а), су--ø(а), роз--ø(а) та інші.
5.Індиферентність літературної мови ХІ-XVIII століть до варіативності лексики зумовлює значну кількість синонімічних словотвірних типів. Найбільше синонімічних конфіксів знаходимо в абстрактних найменуваннях (неразумие - неразоумьствие - бе(з)розuмъство тощо). Небагато синонімічних конфіксальних формантів беруть участь у творенні номенів з предметною семантикою (подножие, подножекъ, подножка підставка для ніг”), іменників на позначення часових проміжків (понедhлникъ - понедhлок) та збірних назв (доживотье - доживотность досмертне майно”). В одних випадках іменники з синонімічними афіксами співіснують і в давній руськоукраїнській, і в середньоукраїнській мові, як, наприклад, у n.abstracta (бесъмьрти~ - безсъмьртьство, безбожи~ - безбожествие). Іноді паралельне функціонування синонімічних формантів спостерігається лише в якийсь один період розвитку мови (надгробок і надгробница надгробний напис”, Полєшъко й Полєшукъ функціонують у середньоукраїнській мові).
Таким чином, іменникова конфіксальна підсистема, почавши своє становлення у праслов’янський період, до кінця ХVIIIстоліття сформувала підґрунтя для свого подальшого розвитку в новій українській мові.

АЗР Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Архиологическою комиссиею. Т 1,2.—СПб, 1846-1848.
АКЖ 1605 Актова книга Житомирського гродського уряду 1605 року // Волинь. Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. —1998. —№2. —С.75-110.
АКЖ 1611 Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року / Підгот. до вид.: А.М.Матвієнко, В.М.Мойсієнко. Відповід. ред. член-кор. НАН України, доктор філол. наук В.В.Німчук. —Житомир, 2002. —390с.
АКЖМУ Актова книга житомирського міського уряду к. XVI ст. (1582-1588рр). / Підгот. до вид. М.К.Бойчук. —К.: Наукова думка, 1965. —190с.
АКНЗС Архів коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів. —Т.1, 2. —К., 1998-2000.
АЛМ Акты литовской метрики. Собраны заслуженнымъ профессоромъ Императорскаго Варшавскаго университета Ф.И.Леонтовичемъ. —Варшава: Типография Варшавскаго уче