ДИНАМІКА ЛЕКСИЧНИХ НОРМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

СТРУГАНЕЦЬ ЛЮБОВ ВАСИЛІВНА

УДК 81’06 81’26 81’373

ДИНАМІКА ЛЕКСИЧНИХ НОРМ
В УКРАЇНСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ ХХ СТОЛІТТЯ

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант:
доктор філологічних наук, професор,
дійсний член АПН України
Мацько Любов Іванівна

Київ 2002

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ .. 4
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЕКСИЧНИХ НОРМ
ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ . 16
1.1. Мовна норма категоріальне поняття культури мови . 16
1.2. Лексичні норми: традиційна лінгвістична інтерпретація . 52
1.3. Нормування лексики у контексті історичного розвитку української літературної мови ХХ століття . 70
1.4. Комп’ютерна програма Lingua” модулятор лексико-семантичної системи української літературної мови 97
РОЗДІЛ 2. ДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ У ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ . 113
2.1. Чинники, тенденції і напрями розвитку словникового складу літературної мови .... 113
2.2. Актуальність неологізації тезауруса . 119
2.3. Особливості архаїзації лексичних засобів української мови . 137
2.4. Взаємодія літературної мови й діалектів на лексико-семантичному
рівні .. 165
2.5. Зміни синтагматичних і парадигматичних зв’язків між лексичними одиницями . 185
РОЗДІЛ 3. ТИПОЛОГІЯ ЗМІН СЕМАНТИЧНОЇ СТРУКТУРИ СЛОВА 196
3.1. Кількісні та якісні ознаки лексико-семантичних процесів 196
3.2. Семантичні зміни у словах з однаковою кількістю значень 205
3.3. Розширення семантичної структури слова 210
3.4. Звуження семантичної структури слова 227
3.5. Процеси утворення і зникнення омонімії . 235
3.6. Комплексні якісні модифікації значення слова 246

РОЗДІЛ 4. СТИЛІСТИЧНА ТРАНСПОЗИЦІЯ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ .. 255
4.1. Зміни стилістичного статусу номенів 255
4.2. Специфіка термінологізації слів . 263
4.3. Детермінологізація лексики 273
4.4. Зміни соціальних конотацій 284
4.5. Особливості переорієнтації номінацій .. 293
4.6. Процеси актуалізації та пасивізації лексико-семантичних засобів . 310
РОЗДІЛ 5. СТАБІЛЬНІСТЬ І МОБІЛЬНІСТЬ ОКРЕМИХ ДІЛЯНОК
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОЇ СИСТЕМИ 322
5.1. Характеристика мобільності тематичної групи побутової лексики
на основі хронологічних лексикографічних параметрів .. 324
5.2. Репрезентація богословської лексики у кодифікаційних працях 339
5.3. Статус лексики Т. Шевченка в українській літературній мові кінця ХХ століття .. 348
5.4. Темпоральна лексика: кодифікація і реалізація 356
ВИСНОВКИ 372
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .. 385

ВСТУП

Мова динамічна система, для якої здатність розвиватися є природним способом її соціального існування. Вона змінюється, реагуючи на всі зрушення у суспільстві та в мовній свідомості. У сфері лексики еволюційні процеси особливо інтенсивні. Як зазначає Л. Паламарчук, словниковий склад мови дуже чутливий до тих змін, які відбуваються у житті творця і носія мови народу. Тому зміни, що мають місце в житті народу, в житті суспільства, найбільш виразно віддзеркалюються у лексичній системі мови” [258, 17].
Стан лексичних норм української літературної мови ХХ століття на різних синхронних зрізах підсумовує лексикографічна практика. Словники масовий жанр лінгвістичної літератури посідають чільне місце у нормалізаційних процесах, опосередковано відображаючи загальний рівень культури соціуму. Кодифікаційна практика, з одного боку, є відбиттям суспільно усвідомленої норми літературної мови, а з другого надійним підґрунтям для вивчення напрямів розвитку словникового складу.
Актуальність дослідження. Безпосередньо реагуючи на зміни в дійсності, лексичні норми перебувають у стані динамічної стабільності. У лексико-семантичній системі літературної мови (на різних її ділянках, у різних множинах) відбуваються перманентні динамічні процеси, детерміновані впливом екстра- та інтралінгвальних чинників. Тому питання історичного розвитку лексики української мови потребує подальшого комплексного вивчення.
Незважаючи на аналіз окремих аспектів лексичної норми, певних лексичних множин, динамічних процесів у лексико-семантичній системі, студіювання різних етапів розвитку української літературної мови, проблеми стану і статусу лексичних норм залишаються недостатньо вивченими. Хоча українські мовознавці створили ряд вагомих наукових праць, присвячених дослідженню лексико-семантичної системи, проте існує відчутна потреба у фундаментальних історико-культуромовних та лексикографічних розвідках, що відображали б динаміку лексичних норм української літературної мови ХХ століття. Актуальність обраної теми визначається й тим, що обсервація тенденцій розвитку словникового складу мови має першорядне значення для національної лексикографії.
Постає також проблема комп’ютеризації культуромовних, лексикологічних та лексикографічних досліджень. Необхідно виробити методологію вивчення динаміки лексичних норм у діахронії та синхронії на основі лінгво-інформаційного підходу. На сьогодні в україністиці таких наукових студій немає.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах реалізації наукової програми Закономірності розвитку мови і практика мовної діяльності” і пов’язане з темою Стилістика і культура української мови” кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова та з науковим напрямком відділу стилістики і культури мови Інституту української мови НАН України Українська стилістика і культура мови ХХ століття”.
Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз (в діахронії та синхронії) динаміки лексичних норм української літературної мови ХХ століття. Для досягнення зазначеної мети розв’язано такі завдання:
· схарактеризовано іманентні ознаки літературної норми (зокрема лексичної), кодифікації;
· визначено мовні та позамовні чинники, які впливають на мовну еволюцію та детермінують різні кількісні та якісні зміни в лексико-семантичній системі української літературної мови;
· висвітлено процеси нормування лексики з урахуванням історичного контексту періодизації української літературної мови ХХ століття;
· схарактеризовано стабільну і мобільну ділянки лексико-семантичної системи;
· виявлено часові межі активних змін лексичних норм;
· описано інтродуктиви (слова, що увійшли до реєстрів лексико-графічних кодексів) та елімінанти (лексичні одиниці, вилучені зі словників);
· на підставі аналізу входження нових номенів у реєстри словників досліджено динамічний розвиток окремих тематичних груп лексики;
· проаналізовано трансформації у семантичній структурі слів, схарактеризовано їх типи;
· встановлено зміни стилістичних характеристик номенів у нормативних словниках;
· визначено напрями стилістичної транспозиції лексичних одиниць;
· простудійовано вплив діалектів на лексико-семантичну систему літературної мови;
· систематизовано й узагальнено погляди українських мовознавців ХХ століття на проблеми норми, статусу лексичних норм, процеси розвитку словникового складу;
· вироблено методологію дослідження динаміки лексичних норм у діахронії та синхронії на основі лінгво-інформаційного підходу;
· створено автоматизовану інформаційну систему тематичного дослідження Lingua”, що слугує модулятором лексико-семантичної системи української літературної мови.
Об’єктом дослідження є динамічні процеси в лексико-семантичній системі сучасної української літературної мови.
Предметом дослідження стали лексичні норми з комплексом лексикографічних параметрів (семантизацією, стилістичним маркуванням), представлені в загальномовних словниках української мови ХХ століття.
Джерельною базою послужили загальномовні словники української мови, українсько-російські, російсько-українські, словники говорів української мови, словники мови письменників, словники-додатки до фольклорних збірників, наукові студії лінгвістів в Україні та діаспорі, сучасна мовна практика соціуму. Аналіз етапних словників української мови, таких як Словарь української мови”, упорядкований Б. Грінченком, СГ [334], РУС-24-33 [299], РУС-37 [297], РУС-48 [298], УРС [422], РУС-68 [300], СУМ [347], СІС-85 [338] та ін., дає підстави для характеристики лексичних норм різних синхронних зрізів ХХ століття.
Для розв’язання поставлених завдань використано релевантні методи і прийоми дослідження: історико-ретроспективний, зіставний, описовий метод, метод компонентного аналізу, квантитативний метод з елементами статистичного аналізу, прийоми класифікації та систематизації лексичного матеріалу. Названі методи і прийоми послідовно залучалися під час зіставлення реєстрів різних словників за окремими чи кількома параметрами, для виявлення інтродуктивів та елімінантів у лексикографічних працях, встановлення типології змін семантичної структури слова, напрямів змін стилістичного статусу номенів.
Використано також метод комп’ютерних технологій. Застосування персональної автоматизованої інформаційної системи Lingua” дало змогу порівняти реєстри обсервованих словників; зібрати інформацію про хронологічні параметри лексем: час входження нових номенів у реєстри словників, останню фіксацію номенів у лексикографічних кодексах; систематизувати відомості про певне слово (характеристики стосуються змістової, формальної та функціональної сторін лексичної одиниці); укласти лексикографічну історію конкретних слів; зробити вибірки номенів за певними диференційними рисами; визначити продуктивність словотворчих формантів; сформулювати моделі рефлектації слів у лексикографічних працях, моделі змін семантичної структури слів, моделі змін стилістичного маркування лексичних одиниць.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
1. Дослідження динамічного аспекту літературної норми, яке враховує координати простору і часу, пропонується на зміну традиційній схемі відносно обмежених статичних описів. Уперше в українській лінгвістиці здійснено монографічне дослідження кількісних та якісних змін у лексичному складі української літературної мови ХХ століття.
2. Застосовано комплексний підхід до норми: розглядається норма як категоріальне поняття культури мови, норма у лексико-семантичній системі, норма у словниках, норма і чинники мовної еволюції, норма в історичному контексті.
3. Вперше узагальнено погляди українських учених (В. Сімовича, І. Огієнка, М. Гладкого, А. Ніковського, О. Курило, В. Ганцова, М. Сулими, Б. Ткаченка) на проблеми літературної норми, нормування, розвитку літературної мови.
4. Уперше здійснено порівняльний аналіз реєстрів найважливіших загальномовних словників української літературної мови ХХ століття. Ідентифіковано різні параметри лексичних одиниць у діахронії (семантичний обсяг, стилістичні характеристики), розроблено механізм репрезентації динаміки кодифікованих лексичних норм.
5. Для вираження кількісних та якісних змін у словниковому складі української літературної мови уперше запропоновано моделі рефлектації слів у лексикографічних кодексах, формули і моделі змін семантичної структури слів, моделі змін стилістичного маркування лексичних одиниць, моделі змін соціальних конотацій слів.
6. Уперше проведено комплексний аналіз елімінантів слів, вилучених із реєстрів словників різних періодів. Архаїзовані номени розкласифіковано за тематичними множинами, розподілено за частиномовною належністю.
7. Запропоновано методологію дослідження змін семантичної структури слова в діахронії. Вводиться схематичний спосіб аналізу трансформацій семантичного обсягу лексичних одиниць, що дає можливість унаочнити усі типи змін: семантичні трансформації у словах з однаковою кількістю значень, розширення семантичної структури та звуження семантичної структури слова, процеси утворення і зникнення омонімії, комплексні модифікації значення слова.
8. Уперше в ракурсі динамічних лексико-семантичних процесів на матеріалі словників проаналізовано тематичні групи побутової і богословської лексики; досліджено статус лексики Т. Шевченка в українській літературній мові кінця ХХ століття; простудійовано специфіку кодифікації темпоральної лексики та особливості реалізації номенів часу в поетичному контексті.
9. Уперше в українському мовознавстві представлена новаторська методика використання комп’ютерного програмування для вивчення динамічних зрушень у лексичному фонді української літературної мови. Автоматизована інформаційна система Lingua” репрезентує всі етапи дослідження динаміки лексичних норм. Комп’ютерна програма моделює лексико-семантичну систему української літературної мови в діапазоні столітнього проміжку.
Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні лексико-семантичних змін та моделюванні динаміки словникового складу української літературної мови ХХ століття.
Дисертаційна робота розвиває засадничі положення теорії культури мови, лексикології, доповнює та систематизує термінологічний апарат цих галузей знань. Традиційні характеристики лексичних норм розширюються за рахунок лексикографічних параметрів номенів (зокрема останньої фіксації лексем у словниках).
Запропонована методологія досліджень лексико-семантичних процесів на основі кодифікаційних праць видається перспективною для подальших лексикологічних та лексикографічних студій.
Розроблена методика дослідження динаміки лексичних норм у діахронії та синхронії на основі лінгво-інформаційного підходу, систематизація лексикографічних відомостей про конкретні лексичні одиниці у базах даних комп’ютерної програми є основою для укладання лексикографічної історії слів (з часу їх першої фіксації у словниках) в електронному варіанті.
Практична цінність одержаних результатів та основних ідей дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані в загальному моделюванні динамічних процесів у літературних мовах.
Матеріали роботи знайдуть застосування у викладанні культури мови, лексикології, стилістики, історії української літературної мови, загального та порівняльного мовознавства. Матеріали дисертації слугуватимуть основою для розроблення спецкурсів, написання підручників і посібників для вищих навчальних закладів та загальноосвітніх шкіл.
Інформаційне наповнення створеної автоматизованої системи Lingua” має перспективу використання у лексикографічній практиці для укладання загальномовних словників, побудові тематичних словників різного обсягу й призначення. Спосіб систематизації та аналізу обсервованого матеріалу у базах даних концептуально змінює усталену систему збирання мовних фактів і має прикладне значення для дослідження різних літературних мов. Комп’ютерна програма Lingua” прислужиться широкому колу користувачів: аспірантам, магістрам та студентам філологічних факультетів. Авторська методика залучення інформаційних технологій до лінгвістичних студій сприятиме комп’ютеризації науково-дослідного процесу.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта. Наукових робіт, написаних у співавторстві, немає. Особистим здобутком є запропонована методика вивчення динаміки лексичних норм у діахронії та синхронії на основі лінгво-інформаційного підходу, створення баз даних персональної автоматизованої інформаційної системи Lingua”, запровадження способів екранної маніфестації систематизованого матеріалу.
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертації обговорено на звітних наукових конференціях викладачів, на засіданнях кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова і кафедри методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (1999, 2000, 2001, 2002 рр.). Матеріали дослідження висвітлювались у виступах на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 130-річчю від дня народження М. Грушевського (м. Тернопіль, 1996 р.), Всеукраїнській науковій конференції Українська мова в освіті” (м. Івано-Франківськ, 1999 р.), Всеукраїнському симпозіумі Тарас Шевченко і українська культура ХХІ століття” (м. Кам’янець-Подільський, 2000 р.), науковій конференції Християнство і українська мова” (м. Київ, 2000 р.), Міжнародній конференції на честь 80-річчя Й. Дзендзелівського (м. Ужгород, 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” (м. Чернівці, 2001 р.), Міжрегіональній науково-практичній конференції Мова і культура нації” (м. Тернопіль, 2001 р.), Міжнародній науковій конференції Мова у слов’янському культурному просторі” (м. Умань, 2002 р.), V Міжнародному конгресі україністів (м. Чернівці, 2002 р.).
Дисертаційні матеріали використовуються в курсах лекцій з культури мови, спецкурсі Динаміка лексичних норм української літературної мови” для студентів Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження викладено в монографії Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття” (20,94 др. арк.), 21 статті в наукових фахових виданнях, 5 матеріалах наукових конференцій (усі публікації одноосібні).
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаних джерел (490 позицій). У праці подано 40 рисунків, 5 таблиць. Обсяг основного тексту дисертації 384 сторінки. Повний обсяг роботи 427 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Літературна мова явище історичне. Сутність її визначається складними співвідношеннями загальнонаціонального і літературного у межах єдиної національної мови, динамічною взаємодією із позалітературними сферами мовлення на різних історичних етапах. Для дослідження стану літературної мови важливою є характеристика літературної норми.
Нормі, динамічній за своїм характером, властива внутрішня конкуренція між явищами, що виникають і зникають, продуктивними і непродуктивними, центральними й периферійними. Водночас прагнення до стабільності іманентна ознака будь-якої норми. Проте лише в літературній мові ця стабільність та обов’язковість норм підкріплюється їх кодифікацією у відповідних словниках, граматиках, довідниках.
Доведено, що розрізнення понять норми та кодифікації дає можливість глибше і точніше зрозуміти динамічні тенденції у літературній мові, усвідомити завдання кодифікації, її значення для сучасного стану літературної мови та перспективного розвитку.
2. Виокремлено два підходи до проблеми нормалізації літературної мови. Перший полягає в абсолютизації спонтанного розвитку мови, у тому числі й спонтанного процесу уніфікації узусу; роль нормалізаторів зводиться лише до фіксації й узагальнення усталеного узусу. Другий визнає свідому кодифікацію і припис мовних норм. Нормалізаторська практика підтверджує ефективність компетентного втручання у функціонування мови, яке виявляється в різних формах і на різних етапах становлення та розвитку лексичних норм. Це визнання нормативності мовної одиниці у кодифікаційних працях, настійне викорінення типових порушень лексичних норм чи активне впровадження альтернативних нормативних реалізацій.
Соціалізація лексичних норм літературної мови найбільшою мірою здійснюється соціальними інституціями (лексикографічною практикою, школою, іншими освітніми закладами, мас-медіа, художньою літературою та ін.). У процесі нормування і наступної кодифікації лексичних норм виділяється консолідуюча роль нормалізаторів. Для успішної нормалізаторської діяльності необхідна цілісна концепція, яка ґрунтувалася б на глибокому осмисленні сучасних процесів і тенденцій, що відбуваються у літературній мові, опиралася на чітке уявлення перспектив мовного поступу. Визнання можливостей впливу на мовну практику, природно, спонукає до активізації мовної політики у державі.
Встановлено, що процеси нормалізації лексико-семантичної системи не проходять в автономному режимі щодо інших рівнів мови. Так, упорядкування варіантності лексичних норм, зокрема їх стилістичного маркування у лексикографічних працях, тісно переплітається з удосконаленням стилістичної системи. Паралельно реорганізації у стилістичній системі виникають як внутрішня реакція на розширення функцій літературної мови і сфер її обслуговування.
Процеси нормування і кодифікації лексичних норм тісно пов’язані із проблемою мовних прогнозів, тобто з використанням відомих фактів про минулий і сучасний стан мови для визначення її майбутнього розвитку. Свідоме втручання у мовну практику ефективне лише за умови, якщо відбуватиметься з урахуванням тенденцій розвитку мови.
3. Стан української національної мови визначається загальними особливостями мовної ситуації в державі і тенденціями розвитку її літературної мови. Специфіка динаміки літературних норм, адекватність їх відображення у кодифікації, рівень функціонування норм є першочерговими характеристиками літературної мови, основою для структурно-історичної диференціації періодів історії літературної мови.
Розвиток літературної мови після формування її норм продовжується. Періоди стабілізації змінюються епохами бурхливого розвитку: в один час перемагає регламентація, в інший, навпаки, норми розхитуються численними інноваціями. Загалом зміна таких періодів тісно взаємозв’язана зі станом соціуму, змістом духовної культури.
4. Аргументовано, що порівняльний аналіз репрезентації лексичних одиниць у словниках різних періодів ХХ століття ефективний спосіб вияву динамічних змін у лексико-семантичній системі літературної мови. Запропоновані у роботі хронологічні параметри номенів (час появи у словниках чи аутування із них) доповнюють традиційні характеристики лексем, усталені в сучасному мовознавстві.
Суть інтродукції номенів до реєстрів нормативних словників чи елімінації лексем можна розглядати, з одного боку, як процес розвитку і збагачення мови в певний історичний період, а з іншого як результат уточнення тезауруса відповідно до нових лексикографічних завдань і принципів.
5. Практично доведено, що багатоаспектному вивченню розвитку словникового складу на основі лексикографічних джерел сприяє використання інформаційних технологій. Створена інформаційна система Lingua” маніфестує характеристики змістової, формальної та функціональної сторін одиниць лексико-семантичної системи української літературної мови у столітньому діапазоні. Такий спосіб репрезентації обсервованих лінгвальних фактів унаочнює усі етапи дослідження: зіставлення окремих явищ за певними параметрами, виявлення різноманітних кількісних і якісних динамічних змін у словниковому складі та ін. Інформаційне наповнення комп’ютерної програми є підґрунтям для наступних лінгвістичних спостережень і, що особливо важливо, у майбутньому може прислужитися широкому колу користувачів.
6. Теоретично обґрунтовано, що поповнення і збагачення номінативного фонду української мови процес динамічний і відкритий. Упродовж ХХ століття, особливо в роки революційних перебудов соціуму, у час потужного науково-технічного прогресу, різко зростав обсяг словника. Нові поняття, процеси, сфери вимагали нових найменувань. Інноваційні процеси активізують у мові найрізноманітніші способи вияву її вітальної сили, яка, даючи поштовхи для еволюційних процесів, певним чином регулюючи регенерацію і дегенерацію клітин могутнього мовного організму, дає мові змогу зберігати свою генетико-типологічну своєрідність, залишатися собою” [317, 108]. Мовний простір заполонили запозичення з інших мов, міцно вкорінювались кальки з російської, боролись за місце у літературній мові діалектні варіанти. Усе це розширяло надлишкову варіантність у сфері слововживання. Спонтанна активізація внутрішніх мовних ресурсів, як у 20-ті роки, була основним джерелом варіантності до цілих шарів іншомовних слів. Запозичені слова репрезентувались через перекладну й іншомовну літературу (наукову, науково-популярну, художню). У 80 90-ті роки найпотужнішим джерелом входження запозичень стали засоби масової інформації, безпосереднє контактування представників різномовних спільнот. Ріст знань мов у сучасному світі, розвиток політичних, економічних і культурних зв’язків між державами призвів до поширення в українській мові великої кількості запозичених слів, інтернаціональних лексем й афіксів, до проникнення значень слів, властивих мові-донорові.
У літературній мові залишається завжди актуальною проблема співвідношення свого і чужого, національного, інтернаціонального та ареального. Фактично вона розкриває сутність нормалізаційної діяльності і мовної політики.
Дослідження динаміки лексичних норм української літературної мови за останні сто років засвідчує, що зближення норми з масовим узусом у результаті процесів демократизації призводило до збільшення кількості варіантів, тоді як на етапі стабілізації відбувався строгий відбір співвідносних форм з урахуванням системних можливостей їх існування. За нашими спостереженнями, великою варіантністю відзначаються вокабулярії СГ, РУСу-24-33. На противагу їм РУС-37 виразно зменшує варіантні ряди окремих лексичних норм. Становлення і розвиток норм літературної мови характеризуються перманентним процесом селекції та елімінації варіантів, наявних у мовній системі. Це шлях до перетворення дескриптивної норми у прескриптивну.
7. Комплексний аналіз шару словникового складу із узагальнювальною назвою елімінанти” виявив тематичну різноманітність архаїзованих номенів. Досить повно представлені застарілі слова із тематичних множин побутової номенклатури. Це лексеми на позначення певних приміщень, одягу, тканин, головних уборів, взуття, продуктів харчування та ін. Семантизація таких слів у кодифікаційних працях моделює для сучасних поколінь елементи побуту, фрагменти повсякденного життя українців у минулі часи. Численну групу становлять архаїзовані назви осіб, розподілені у дослідженні на множини за диференційними ознаками.
На підставі здійсненого ретроспективного аналізу констатуємо, що лексикографічні праці завжди відтворюють тезаурус певної епохи.
8. У процесі історичного розвитку українська літературна мова перебуває у постійній взаємодії з діалектами. Для параметризації цього процесу слугує типологія діалектизмів за мірою їх освоєння у літературній мові, сформульована на лексикографічному матеріалі. У її межах діалектизми з нульовим потенціалом це діалектні слова, не представлені у кодифікаційних реєстрах, із середнім потенціалом діалектні слова, що супроводжуються у лексикографічних працях обмежувальними позначками, із найвищим потенціалом діалектні одиниці, асимільовані літературною мовою, які зафіксовані у словниках, де не подається стилістичне маркування.
Аналіз статусу діалектизмів у лексико-семантичній системі поєднує різні підходи до обсервованих явищ: характеристику діалектизмів із погляду ступеня освоєння у літературній мові, за географічною проекцією і за належністю до вужчих чи ширших лінгвогеографічних утворень (говірок, говорів, наріч). Встановлено, що динамічні риси у цій сфері (а саме модифікації якісного типу) найбільшою мірою виявляються у зміні семантичної структури діалектних слів при переході їх у лексику літературної мови; у змістовому наповненні літературного слова внаслідок інтродукції ЛСВ діалектного походження; у лексико-семантичній системі літературної мови з новим регіональним елементом.
У процесі нормування діалектних лексичних явищ актуалізується значення територіального критерію літературної норми і критерію авторитетних письменників.
9. Свідченням повновартісних функціональних можливостей української літературної мови є розгалужена лексико-семантична система. Її розвиток у діахронії пов’язаний головним чином зі зміною стану компонентів і залежить, зокрема, від семантичного обсягу слів у різні історичні періоди. Динаміка змісту може відбуватися у межах сталої форми, як і зміни форми можуть протікати при сталій семантичній структурі” [73, 150]. Лексикографічні праці підсумовують семантичний обсяг слів на певному етапі і стають основою для формулювання нових ЛСВ або для уточнення чи перебудови семантичної структури слів у подальшій кодифікаційній практиці.
Трансформація значеннєвого обсягу слів є виразною експлікацією динаміки у мові. Лексикографічний матеріал репрезентує різний стан одиниць системи: закріплення за словами одного, чітко виокремленого значення, що є наслідком вироблення наукового поняття про предмет чи явище; виникнення багатозначності слів, тобто розширення семантики, або ж, навпаки, звуження семантичного наповнення слів.
Виникнення нових семантичних відтінків і розширення семантичної структури слів належить до поширених явищ у процесі оновлення слів різних лексичних категорій сучасної української мови. Уживання слова із новим значенням завжди пов’язане зі зміною ряду його лексичної сполучуваності. Лексичне значення детермінується не тільки співвіднесеністю слова з відомими реаліями, але й тими парадигматичними і синтагматичними відношеннями, які формують функціональне поле конкретної лексеми. Парадигматичні і синтагматичні відношення, які існують у лексиці, не можуть залишатися непорушними, коли до словникового складу входять нові номени.
Переносні значення у загальновживаних словах становлять істотну частину семантичних новацій досліджуваного періоду. Цілі об’єднання слів висунули їх (переносні значення) на перший план, тоді як їх уживання у прямих значеннях звузилось. Це відбувається у результаті зменшення в житті соціуму ролі самих тих предметів чи явищ, які позначались прямими значеннями цих слів, чи у зв’язку з нашаруванням переносних значень, які суттєво розширили можливості лексичної сполучуваності слів. Перенесення значень на основі подібності чи суміжності предметів та ознак сприяє розширенню засобів номінації, як і засобів експресивного вираження.
Аналіз семантичних інновацій засвідчує, що семантичне оновлення словника хоч і вирізняється високою продуктивністю, однак поступається першістю новим лексемам неологізмам. За останні десятиліття спостерігається активний процес виникнення нових значень слів завдяки їх постійному повторенню у пресі і на телебаченні. Семантичні неологізми є зручними номінаціями багатьох явищ у сучасному лінгвосоціумі.
Внаслідок семантичного розвитку слова окремі його ЛСВ можуть набувати автономності. Тоді відбувається розщеплення полісеманта на омоніми.
У розвитку семантичної структури слова простежується складна взаємодія між внутрішніми і зовнішніми факторами розвитку лексики. Семантичні трансформації залежать від співвідношення різних значеннєвих компонентів слова, від внутрішньомовних зв’язків між системними одиницями (синтагматичних, парадигматичних, епідигматичних відношень) і певною мірою визначають ці зв’язки. Одночасно семантична структура слова детермінується зовнішніми щодо мови чинниками передусім змінами у динамічній системі денотатів.
10. Дослідження динамічного аспекту кваліфікації стилістично маркованих лексичних одиниць сучасної української літературної мови на матеріалі аналізу лексикографічних праць виявило різнобіжні стилістичні процеси у лексико-семантичній системі, такі як: втрата стилістичного забарвлення певними групами слів, нейтралізація стилістично маркованих ЛСВ, переміщення номенів зі складу нейтральної лексики до об’єднань стилістично забарвленої лексики, розвиток стилістичного забарвлення у ЛСВ, обмін між множинами стилістично маркованих номенів. Лексикографічні стилістичні позначки маніфестують оцінку мовної одиниці щодо функціонально-стилістичного статусу у лінгвосоціумі. Лабільність нормативно-стилістичних меж і градацій загальнонародного слововживання неминуче породжує суперечності в стилістичній оцінці словникових одиниць, особливо тих, які перебувають на дотичних ділянках різних шарів, розрядів і функціональних сфер. Часто простежується запізніла фіксація у лексикографічних працях уже сформованих стилістичних норм. Така неадекватність кодифікації реальній мовній практиці пояснюється широким діапазоном стилістичних характеристик лексичних одиниць (не просто вибором із двох параметрів нормативне явище ненормативне явище”), більшою динамікою перебігу стилістичних процесів. Стилістичні лексикографічні позначки, що виступають одним із засобів нормалізаторської функції словника, призначені адекватно відображати особливості сучасного слововживання, фіксувати його зміни” [435, 239].
11. Лексичний склад мови характеризується усіма системними ознаками: є цілісною організацією, яка членується на окремі ділянки (множини, підмножини), має досить складну внутрішню ієрархію; ділянки лексико-семантичної системи не ізольовані одна від одної, між ними існують різнобічні зв’язки. Загалом системність лексики полягає не просто в об’єднанні окремих лексичних множин, а в координації процесів, що відбуваються у їх складі.
Аргументовано, що сучасний опис множин лексичних одиниць у динамічному аспекті завжди повинен поєднувати у собі системний підхід з історичними коментарями змін і трансформацій відношень, характерних для даної групи.
12. Слово як носій динамічних ознак розширює свої диференційні параметри у контекстуальній реалізації. Метафорична підсистема (персоналістичне явище, оскільки є продуктом діяльності конкретної особистості) порівняно з номінативною підсистемою є найменш стійкою. Художньо-образні переносні значення характеризуються синхронними ознаками (властиві певному творові), а загальномовні діахронними (функціонують у різних текстах і фіксуються словниками). У художньо-образних переносних значеннях відображається індивідуальний погляд на предмет, у загальномовних узагальнений, суспільний. Загальномовні переносні значення, за висловом М. Леонової, є мовним явищем, а художньо-образні естетичним [181, 28].
13. Здійснене дослідження підтверджує істинність положення про комплексну дію екстра- та інтралінгвальних чинників на розвиток лексико-семантичної системи сучасної української літературної мови. Вплив соціальних факторів на мовні явища досить складний і багатоступеневий за формою. Проте на лексичному рівні залежність лінгвальних фактів від соціальних більш очевидна.
Ілюстрації (контексти уживання номенів) у словникових статтях лексикографічних праць різних періодів засвідчують помітну роль мовотворчості українських письменників у процесі розвитку лексичних норм.
Наприкінці століття найбільш активну позицію у сфері свідомої обробки і кодифікації мови займають мас-медіа. У засобах масової інформації найчастіше уперше з’являються нові слова, неосеманти, відбувається апробація їх функціональної спроможності. Газетний узус видозмінює загальномовні прийоми мовлення й естетичні ідеали. Усе це вказує на особливу відповідальність засобів мас-медіа за дотримання норм літературної мови, тим більше, коли мати на увазі мільйонні тиражі преси та мільйонні аудиторії засобів радіо- і телекомунікації. Зростає значення рівня мовного забезпечення нових інформаційних технологій, зокрема комп’ютерних систем.
Цілком очевидно, розвиток лексико-семантичної системи визначається загальними тенденціями розвитку мови, передусім протилежними одна одній тенденціями до регулярності (тобто до більшого автоматизму), з одного боку, і до експресивності (тобто руйнування автоматизму) з іншого. Обидві названі тенденції діють на всіх рівнях мови, проте виявляються там специфічно і тому мають відмінні наслідки неоднаково впливають на долю слова як одиниці різних лінгвальних рівнів.
14. Демократизація суспільства і пов’язана з нею демократизація літературної мови впливає на модифікацію статусу літературних норм. Ці зміни особливо відчутні в українській мові періоду державності (90-ті роки). Інтенсифікувався процес оновлення лексико-семантичного складу сучасної української літературної мови, що виявляється в активізації словотворення, запозичень, у семантичних трансформаціях уже реально засвідчених у мові слів. Поглиблюється розрив між динамічністю літературних норм і статичністю їх кодифікації. Нові лексикографічні видання повновартісно не репрезентують стану і статусу норм літературної мови, особливо лексико-семантичних. Актуалізується проблема врегулювання семантичного і стилістичного поля літературної мови і, закономірно, фіксації цих специфічних рис лексичних одиниць у кодифікаційних реєстрах.
15. Соціальні процеси передусім відбиваються на змінах у мовному узусі. Саме узус миттєво реагує на трансформації у різних сферах функціонування мови, на формування, становлення та соціальну стратифікацію лінгвальних норм.
Детальна обсервація реєстру СГ свідчить, що на початку ХХ століття в українській мові існували вже досить вироблені норми навіть за відсутності нормативних наукових граматик і словників. Такі факти підтверджують значення мовного зразка для процесів нормування. Узус забезпечує постійне надходження до системи мови нових елементів, постачає додатковий матеріал, який створює базу для численних варіантних реалізацій. Кількісні накопичення переходять у якісні інновації. В умовах активних узуальних модифікацій синтагматика набуває здатності впливати на парадигматику, вектор дії мовних взаємовідношень змінюється із горизонтального напрямку на вертикальний. Така модель репрезентує типові вияви мовної динаміки.
Інноваційні явища в українській літературній мові не призводять до руйнування системи; вони відображають зміни продуктивності й активності номінативних зразків, безпосередньо пов’язаних з модифікацією умов суспільної комунікації, з новими предметами і поняттями, з поглядами та смаками мовців. За всіх радикальних змін, які відбуваються у мові загалом і в її лексико-семантичній системі зокрема, основна частина лексичних норм усе-таки залишається стабільною.
Стабільність лексичної системи визначається умовами мовної стабільності. До них належать: 1) ступеневий і поступовий характер процесу словотворення, коли словотвірні деривати утворюються поетапно, а словотвірне гніздо формується упродовж тривалого часу; 2) регульований (а у деяких випадках і контрольований) характер мовних контактів і запозичень; 3) семантична стійкість, чіткість семантичних меж і відповідність мовної практики словниковим описам; 4) очевидний характер стилістичної стратифікації [416, 8]. Ці умови не абсолютні, а досить відносні. Вони можуть набувати ваги або ж ігноруватися залежно від зовнішніх причин, обставин, тому ступінь стабільності лексичної системи на різних етапах мовної еволюції величина змінна. Незважаючи на постійний розвиток й удосконалення, мова як засіб зв’язку між різними генераціями її носіїв в цілому не набирає якісно нових форм і змісту, залишається, так би мовити, непорушною. Через те, що завжди з’являється більше слів, ніж зникає старих, кожне наступне покоління може розуміти мову попереднього покоління.
Вимогу стабільності слід узгодити з природною мінливістю, яка властива мові як соціальному явищу історичного характеру. Цьому відповідає принцип еластичної (гнучкої)стабільності (pruzna stabilita), сформульований у чеській лінгвістиці, а також принцип динамічності, яким послуговуються в українському мовознавстві. Лексичні норми української літературної мови зазнають впливу двох протилежних тенденцій: з одного боку, існує тенденція до демократизації норми, а з іншого наявні ознаки консервативності норми. Їх співвідношення не завжди паритетне. У часи активних соціальних зрушень тенденція до демократизації літературної норми домінує.
16. Динаміка лексичних змін стосується переважно незавершених процесів лексико-семантичних, стилістичних модифікацій в українській літературній мові. Доля багатьох конкретних слововживань ще не цілком визначена. Можливо, певні мовні явища виявляться недовговічними, не закріпляться як нормативні, усе ж зафіксувати їх водночас і цікаво, і необхідно, оскільки вони моделюють напрямки трансформацій у лексико-семантичній системі і виразно маніфестують стан мови саме на цьому етапі її розвитку. Умовно кажучи, вільні” комірки лексико-семантичної системи заповнюються відповідно до нових запитів лінгвосоціуму. Часом з історії входження слова в активний словник мовців можна дізнатись про суспільні явища більше, ніж із спостережень над процесами власне соціальними.
17. Результати проведеного дослідження динаміки лексичних норм української літературної мови ХХ століття дають змогу накреслити конкретні напрями майбутніх студій лексико-семантичних процесів у діахронії та синхронії, слугуватимуть методологічною основою для реєстрації різних типів змін кодифікованих лексичних норм.
Створена автоматизована інформаційна система Lingua” сприятиме розвитку засад україномовної комп’ютерної лексикографії, оскільки дозволяє одержати принципово нові лексикографічні продукти: характеристику динаміки розвитку словникового складу літературної мови, базу даних з лексикографічною історією слів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аббакумова Г. А. Инновации общественно-политического характера в аспекте культуры речи // Мова і культура: Наук. видання. Вип. 1. Т. 2: Культурологічний компонент мови. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2000. С. 5 8.
2. Абрэмбска-Яблонска А. Да гісторыі нармалізацыі беларускай літературнай мовы // Беларускае і славянскае мовазнавство (До 75-годзя акад. АН БССР К. К. Крапівы). Мінск: Навука і тэхніка, 1972. С. 21 26.
3. Автоматизация морфологического анализа научного текста. К.: Наук. думка, 1989. 263 с.
4. Ажнюк Б. М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна. К.: Рідна мова, 1999. 450 с.
5. Ажнюк Б. Правописні уроки діаспори // Українська мова та література. 1998. № 38 (102). С. 7.
6. Ажнюк Б. Українська мова в Новому світі // Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Українська мова / Red. nauk. S. Jermolenko. Opole: Un-t Opolski, 1999. S. 239 269.
7. Аксенова О. Г. Семантические изменения в группе общественно-политической лексики украинского литературного языка второй пол. ХІХ первой пол. ХХ вв.: Автореф. дис канд. филол. наук / АН УССР, Отд-ние литературы, языка и искусствоведения. К., 1968. 17 с.
8. Актуальные проблемы культуры речи. М.: Наука, 1970. 406.
9. Алексеев П. М. Квантитативные аспекты речевой деятельности // Языковая норма и статистика / Ред. кол. Р. Г. Пиотровский, Л. К. Граудина, В. А. Ицкович. М.: Наука, 1977. С. 43 58.
10. Алпатов В. М. Вильгельм фон Гумбольдт // Алпатов В. М. История лингвистических учений: Учебное пособие. 2-е издание, исправленное. М.: Языки русской культуры, 1999. С. 62 77.
11. Алпатов В. М. Эдвард Сепир // Алпатов В. М. История лингвистических учений: Учебное пособие. 2-е издание, исправленное. М.: Языки русской культуры, 1999. С. 210 218.
12. Анализ метаязыка словаря с помощью ЭВМ / Ю. Н. Караулов, В. И. Молчанов, В. А. Афанасьев, Н. В. Михалев; Отв. ред. Г. В. Осипов. М.: Наука, 1982. 96 с.
13. Андрющенко В. М. Концепция и архитектура машинного фонда русского языка / Отв. ред. Е. П. Ершов. М.: Наука, 1989. 198 с.
14. Андрющенко В. М., Морковкин В. В. Базовое лексикографическое знание и компьютер / Машинный фонд русского языка: Предпроектные исследования”. М.: Наука, 1988. 294 с.
15. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За заг. ред. О. Сербенської. Львів: Світ, 1994. 152 с.
16. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. К.: Либідь, 1991. 254 с.
17. Апресян Ю. Д. Интегральное описание языка и системная лексикография // Апресян Ю. Д. Избранные труды. В 2 т. М.: Школа Языки русской культуры”, 1995. Т. 2. С. 157 162.
18. Апресян Ю. Д. Интегральное описание языка и толковый словарь // Вопросы языкознания. 1986. № 2. С. 57 70.
19. Ардан Р. В., Бацевич Ф. С., Партико З. В. Комп’ютерний словник-мінімум української мови // Мовознавство. 1996. № 4 5. С. 34 40.
20. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. Львів: Світ, 1990. 232 с.
21. Бабич Н. Менталітет як складова національної культури // Мова і культура нації: Наук. зб. Тернопіль, 2001. С. 14 20.
22. Бактеев К. Б., Белоцерковская Л. И., Пиотровский Р. Г. Норма ситуация текст и лингвостатические прийомы их исследования // Языковая норма и статистика / Ред. кол.: Р. Г. Пиотровский, Л. К. Граудина, В. А. Ицкович. М.: Наука, 1977. С. 5 42.
23. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Наука, 1955. 401 с.
24. Барнет В. Языковая норма в социальной коммуникации // Проблемы нормы в славянских литературных языках в синхронном и диахронном аспектах / Под ред. Ф. П. Филина и А. И. Горшкова. М.: Наука, 1976. С. 47 69.
25. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2000. 236 с.
26. Березовенко А. Поняття мовної норми в Україні та за її межами // Українська мова та література. 1998. № 38 (102). С. 6.
27. Білецький А. О. Про мову і мовознавство. К.: АртЕк, 1997. 224 с.
28. Бодуэн де Куртенэ И. А. Избранные труды по общему языкознанию. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т. 1. 383 с.
29. Бойковский словарець / Уклад. І. А. Гоцький // Временник Ставропигійского ин-та на 1901. Львів, 1902. С. 146 149.
30. Большой толковый словарь русского языка / Сост. и гл. ред. С. А. Кузнецов. СПб.: Норинт, 1998. 1536 с. (БТСРЯ-98)
31. Брилинський Д. Словник подільських говірок. Хмельницький, 1991. 116 с.
32. Буда В. Лінгвостилістика сучасного історичного роману про добу козацтва (60 90 рр. ХХ ст.). К.: Рідна мова, 1998. 164 с.
33. Будагов Р. А. Язык реальность язык. М.: Наука, 1983. 262 с.
34. Булаховський Л. А. Вибрані праці в п’яти томах / Ред. кол.: І. К. Білодід (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1975 1978.
35. Булаховський Л. А. Вибрані праці в п’яти томах. Т. 1: Загальне мовознавство. К.: Наук. думка, 1975. 496 с.
36. Булаховский Л. А. Курс русского литературного языка. Т. 1. Изд. 5. К.: Рад. школа, 1952. 446 с.
37. Буряч