Дмитрієва Катерина Юріївна. Біохімічні механізми пошкодження ферментних систем біотрансформації ксенобіотиків печінки за умов опікової травми шкіри та корекції антиоксидантами триметазидином і мексидолом

Краткое описание

Дмитрієва Катерина Юріївна. Біохімічні механізми пошкодження ферментних систем біотрансформації ксенобіотиків печінки за умов опікової травми шкіри та корекції антиоксидантами триметазидином і мексидолом : дис... канд. мед. наук: 14.01.32 / Вінницький національний медичний ун-т ім. М.І.Пирогова. — Вінниця, 2007. — 172арк. — Бібліогр.: арк. 143-172

Дмитрієва К.Ю. Біохімічні механізми пошкодження ферментних систем біотрансформації ксенобіотиків печінки за умов опікової травми шкіри та корекції антиоксидантами триметазидином і мексидолом. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.32. медична біохімія.- Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, Київ, 2007.
Опікове ураження шкіри викликає пригнічення активності ксенобіотик-метаболізуючих ферментів в печінці щурів, максимум якого припадає на перший тиждень з подальшою нормалізацією протягом місяця. Найбільше гальмуються активності цитохромів Р4502Е1, 2С та 3А та ферментів кон’югації, менше цитохромів Р4501А2, 2D і арілестерази. На рівні цілісного організму це проявляється сповільненням елімінації модельних препаратів - амідопірину та ацетаніліду, лікарських засобів диклофенаку натрію і напроксену, зростанням їх анальгетичної дії. Ці зміни корелюють з підвищенням рівня малонового діальдегіду, дієнових кон’югатів, карбонільних груп білків, нітратів та нітритів, фактору некрозу пухлини-альфа та інтерлейкіну-6, активності ксантиноксидази та оксидази D-амінокислот і падінням активності супероксидисмутази та каталази і асоціюються з ультраструктурними та біохімічними змінами в печінці (деструкція мембран ендоплазматичного ретикулуму та мітохондрій, посилення солюбілізації компонентів мікросомальних мембран). Триметазидин переважає мексидол як за величиною мембранопротекторної дії, так і за здатністю захищати систему біотрансформації ксенобіотиків від опікового ураження.

У дисертації досліджено біохімічні механізми впливу опікової травми на процеси біотрансформації ксенобіотиків, які проявляються пригніченням ферментів першої та другої фаз метаболізму чужорідних речовин в печінці, гальмуванням елімінації ксенобіотиків на рівні цілісного організму та тісно асоціюються з виразністю оксидативного та нітрозативного стресу, запального процесу і глибиною пошкоджень мембранних структур гепатоцитів. Обґрунтовані підходи до корекції триметазидином та мексидолом несприятливих змін в системі біотрансформації ксенобіотиків, викликаних опіковою травмою.

У щурів та пацієнтів з опіковою травмою розвивається синдром ендогенної інтоксикації (зростання рівня молекул середньої маси), оксидативного та нітрозативного стресу (підвищення вмісту малонового діальдегіду, дієнових кон’югатів, карбонільних груп білків, нітратів і нітритів в сироватці крові, активності в печінці ксантиноксидази і оксидази D-амінокислот та гальмування активності супероксиддисмутази і каталази) та запальної відповіді (зростання рівня інтерлейкіну-6 та фактору некрозу пухлин-альфа), з максимальними їх проявами в перші два тижні та нормалізацією протягом місяця.
Деструктивно-дистрофічні зміни в паренхімі печінки та пошкодження мембран ендоплазматичного ретикулуму і мітохондрій виникають вже з першої доби опікового ураження, сягають свого максимуму протягом перших 7 діб, з подальшим відновленням структури печінки протягом місяця за рахунок регенерації та фіброзування. Пошкодження клітинних мембран проявляються також посиленням солюбілізація білку, фосфоліпідів та ферментів мікросомальних мембран печінки під впливом дезоксихолату натрію і трипсину, падінням вмісту фосфоліпідів та зростанням рівня малонового діальдегіду, порушенням бар’єрної функції стінки кишечнику.
Перебіг опікової травми супроводжується значним зниженням вмісту цитохрому Р450 в печінці щурів, монооксигеназних активностей залежних від Р4502Е1, 2C і 3A, активності UDP-глюкуронілтрансферази, глутатіон-S-трансферази і фенолсульфотрансферази та помірним падінням активності арілестерази, NADH- та NADPH-редуктаз і активностей залежних від цитохромів Р4501А2 та 2D. Зміни активності ферментів реєструються з першої доби, сягають свого максимуму протягом першого тижня з поступовою нормалізацією до кінця місяця.
Опікове ураження викликає гальмування біотрансформації модельних тест-препаратів - амідопірину та ацетаніліду у щурів. Пригнічуються реакції N-деметилування амідопірину та С- і N-гідроксилування ацетаніліду, гідролізу по амідному зв’язку та реакції кон’югації з глюкуроновою та сірчаною кислотами, про що свідчить падіння екскреції з сечею відповідних метаболітів. У щурів та пацієнтів з опіками сповільнюється елімінація диклофенаку натрію і напроксену, що проявляється зростанням періоду напіввиведення, площі під кривою концентрація/час, зниженням їх кліренсу і посиленням фармакологічного ефекту цих препаратів. Ці зміни є максимальними в перший тиждень опікового ураження і поступово нормалізуються на протязі місяця.
Ступінь пригнічення активності метаболізуючих ферментів та елімінації ксенобіотиків чітко корелює з показниками оксидативного та нітрозативного стресу, запального процесу та ендогенної інтоксикації і асоціюється зі структурними і біохімічними змінами мембранного апарату печінки.
Антиоксиданти виявились ефективними коректорами опікових пошкоджень печінки. При цьому триметазидин за мембраностабілізуючою дією та здатністю посилювати опірність мембранного апарату кишечнику до транслокації мікроорганізмів переважав мексидол.
Мексидол, а особливо триметазидин, ефективно захищають систему біотрансформації ксенобіотиків печінки від опікового ураження і сприяють нормалізації окислювальних та кон’югуючих ферментних систем, більш ефективному відновленню процесів елімінації модельних ксенобіотиків і лікарських засобів диклофенаку натрію та напроксену.