ДОКАЗУВАННЯ ЯК МЕТОД ПІЗНАННЯ В ПРОЦЕСІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Краткое описание

З М І С Т

В С Т У П 3

Розділ 1. ІНФОРМАЦІЙНО-ПІЗНАВАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ
РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ 11

1.1. Злочинна діяльність: вихідні положення 11
1.2. Інформаційна сутність злочину та інформаційно-пізнавальні
передумови отримання відомостей стосовно нього 24

Розділ П. ДОКАЗУВАННЯ В ПРОЦЕСІ РОЗСЛІДУВАННЯ
ЗЛОЧИНІВ 39

2.1. Інформаційна природа доказування 39
2.2. Доказування як метод розслідування злочинів та
його логіко-психологічні витоки 57
2.3. Сучасні засоби отримання доказів під час розслідування
злочинів 79
2.3.1. Слідча дія як засіб доказування та криміналістичний метод
отримання інформації 79
2.3.2. Криміналістична класифікація засобів збирання доказів 96
2.3.3. Вербальні слідчі дії як засіб отримання доказів 108
2.4. Інформаційне забезпечення доказування в процесі
розслідування злочинів 134
2.4.1. Співвідношення доказів та інформації, здобутої в результаті
оперативно-розшукових заходів 134
2.4.2. Використання технічних засобів під час доказування 156

В И С Н О В К И 167

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 173

ДОДАТКИ 190

В С Т У П

Особливістю даної роботи є дослідження важливих проблем теорії та практики доказування в процесі розслідування злочинів. Недостатня розробка цих питань у науковій і, в першу чергу криміналістичній літературі, нагальні потреби слідчої практики обумовили вибір теми дисертації.
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку України спостерігається певна стабілізація соціально-економічної ситуації. Відповідним чином це впливає на специфіку стану злочинної діяльності, що кореспондується із соціально-економічними умовами життя суспільства та є відображенням характеру й змісту певного етапу розвитку держави.
Ця тенденція поставила перед наукою, законодавчою та правоохоронною практикою завдання розробки та реалізації нових підходів до боротьби зі злочинністю, винаходженню нових методів, які були б адекватними її новому прояву, відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. У цьому аспекті здійснювана в Україні судово-правова реформа, покликана гармонізувати діючі правові відносини відповідно до вимог міжнародних стандартів, визначила необхідність перегляду низки положень національного кримінально-процесуального законодавства, вдосконалення процедури розкриття та розслідування злочинів під кутом зору забезпечення реалізації основного принципу правової держави, згідно з яким людина, її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження та забезпечення прав і свобод – обов’язком держави.
До юридичних механізмів такого забезпечення належить інститут доказування в кримінальному судочинстві. Незважаючи на досить значний обсяг досліджень у цій галузі, низка теоретичних та правових положень, що стосуються проблеми визначення доказування як певного криміналістичного методу пізнання під час розслідування злочинів, залишились поза увагою науковців. У цьому плані перед дослідником постають не тільки традиційні питання, що стосуються визначення понять і видів доказів, їх належності та допустимості, предмета й меж доказування, а й такі малодосліджені питання як логічні та психологічні основи доказування, співвідношення та зв`язок доказування, як криміналістичного методу пізнання, з оперативно-розшуковою діяльністю, проблема процесуальної легалізації інформації, отриманої оперативним шляхом, роль слідчого та експерта у формуванні доказів та ін. Крім того, ефективність розробки позначених проблем багато в чому обумовлена відповідним розумінням таких його категорій як злочин, злочинна діяльність, інформація, інформаційна сутність злочину, джерело доказів, сутність і нормативний зміст яких у теорії залишаються недостатньо розробленими та суперечливими. У той же час, багатоаспектний характер правового дослідження злочинної події дає змогу визначити основні напрями застосування доказування, як специфічного методу пізнання під час розслідування злочинів.
Окремі питання проблеми були предметом дослідження у працях провід-них науковців: О.Я. Баєва, В.П. Бахіна, Д.І. Беднякова, Р.С. Бєлкіна, В.І. Гаєнка, Ю.М. Грошевого, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук`янчикова, М.М. Михеєнка, В.М.Тертишника, О.Р. Ратінова, М.В. Салтєвського, В.Ю. Шепітька та ін. Однак їх роботи, створюючи наукову базу теорії доказів, не охопили всіх її аспектів і стимулюють необхідність проведення нових досліджень на основі вивчення слідчої практики останніх років і новітніх досягнень юридичної науки. Крім того, актуальність дослідження обумовлюється існуючими правовими й організаційно-тактичними проблемами оперативно-розшукових служб та органів досудового слідства щодо врегулювання питань, пов'язаних із використанням доказів, а також потребами пошуку нових шляхів підвищення ефективності їх діяльності, що підтверджують проведені дисертантом узагальнення результатів опитування практичних працівників. Тому сукупність наведених обставин дозволяє відносити обрану тему дисертаційного дослідження до актуальної, такої, що потребує подальшої наукової розробки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України "Про Концепцію судово-правової реформи в Україні" від 28 квітня 1992 р., Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України 17 вересня 1996 р. за № 837/96, Національної програми боротьби з корупцією, затвердженою Указом Президента України № 319/97 р., Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 та Указу Президента України № 143 від 18.02.02 р. “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охороні прав і свобод громадян”. Тема дисертації передбачена планом науково-дослідної роботи Запорізького юридичного інституту МВС України (затверджена Вченою радою, протокол № 9 від 12.11.1999 р.), відповідає напрямкам прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 р. за № 4 КМ/2).
Мета й завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає в теоретичному аналізі стану названої проблеми, всебічному опрацюванні її основних положень, концептуальному підході до вдосконалення існуючих і розробці нових криміналістичних прийомів та засобів поліпшення процесу доказування на досудовій стадії.
Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних основних завдань: 1) вивчення основ теорії доказування з метою її конкретизації, уточнення та визначення форм і методів пізнання під час розслідування злочинів; 2) проведення порівняльного лінгвістично-правового аналізу понять і термінів, пов’язаних із процесом доказування; 3) установ-лення зв’язків між сутністю й поняттям злочину та загальними категоріями теорії доказування; 4) узагальнення слідчої практики з метою визначення змісту та інформаційної природи доказування; 5) з’ясування основних уяв-лень щодо сучасних проблем отримання доказів шляхом змістовного та ста-тистичного аналізу результатів опитування практичних працівників; 6) дос-лідження можливостей використання наукових положень криміналістичної систематики, логіко-математичних методів, їх понятійного апарату в процесі з`ясування сутності доказування; 7) упорядкування засобів доказування, здійснення їх класифікації і типізації; 8) визначення можливостей і напрямків використання засобів спілкування слідчого як теоретичної основи провадження вербальних слідчих дій; 9) внесення пропозицій щодо упорядкування класифікації слідчих дій як криміналістичних методів отримання інформації.
Об`єктом дослідження постали, з одного боку, закономірності виник-нення й існування злочинної діяльності та злочину, а, з іншого – закономір-ності діяльності слідчого з пізнання цих соціальних і правових явищ.
Предметом дослідження обрані криміналістичні аспекти концепції доказування в кримінальному судочинстві та практика (тактико-методичні основи) розслідування злочинів.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації склала сукупність сучасних методів і прийомів пізнання об’єктивної дійсності, котра поєднує як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання. Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються в дисертації, представлені у вигляді єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Невід`ємним доповненням до цього методу є порівняльно-правовий метод, що застосовується під час детального вивчення вітчизняного кримінально-процесуального законодавства у порівнянні його із зарубіжним; визначенні таких фундаментальних наукових понять як докази, доказування, інформація, інформаційна сутність злочину тощо. Під час визначення сутності та характеристики злочинної діяльності застосовані формально-логічний та системно-структурний методи. При визначенні правової природи та змісту доказування використаний логіко-юридичний метод, що полягає в розгляді злочину як складового елемента злочинної діяльності, та дійти висновків узагальнюючого характеру щодо впливу його на зміст та особливості процесу доказування як спеціального криміналістичного методу пізнання під час розслідування злочинів. Співвідношення доказів та інформації, здобутої у результаті оперативно-розшукових заходів, проведено на основі порівняльного методу. У роботі також застосовано сучасні методики збору інформації, її узагальнення, аналізу та статистичної обробки, а перевірка репрезентативності емпіричних даних здійснена на основі рекомендацій правової статистики.
Правовою базою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, нормативно-правові акти, що регламентують організацію й діяльність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження складають результати узагальнення та аналізу: анкетування та опитування за спеціально розробленими методиками 202 слідчих прокуратури та МВС України; 69 оперативних працівників ОВС; вивчення 120 кримінальних справ за 1996-2001 рр.; опублікованих матеріалів слідчої практики; дані статистичних звітів МВС України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації проведене теоретичне узагальнення та запропоновано нове комплексне вирішення наукового завдання, яке полягає у необхідності розгляду доказування, як визначеного (специфічного криміналістичного) методу пізнання під час розслідування злочинів. У роботі обґрунтовується низка нових положень та висновків, що до певної мірі розширюють зміст теорії криміналістики. Елементи новизни полягають у наступному:
– дістала подальшого розвитку наукова думка щодо розгляду злочинної діяльності як об’єктивної закономірності, обумовленої ступенем розвитку соціально-економічних основ суспільства та держави, запропонована її характеристика на сучасному етапі, висвітлені тенденцій існування та прояву;
– по-новому розглянуті вихідні положення існування злочинної діяльності та діяльності з розслідування злочинів, як взаємопов’язаних та взаємообумовлених форм прояву загальнолюдської діяльності, здійснено їх комплексне вивчення;
– уперше розроблено особливості розгляду через призму доказування, як криміналістичного методу пізнання, ознак злочинної діяльності, її змісту та видів;
– одержали подальший розвиток знання щодо визначення основних напрямів застосування доказування, як специфічного методу пізнання під час розслідування злочинів;
– проаналізовано сучасний стан використання криміналістичних прийомів і засобів боротьби зі злочинністю, розроблені рекомендації по вдосконаленню процедури їх застосування;
– запропоновано пропозиції з використання технічних засобів під час отримання тактично значимої інформації.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що вони можуть бути реалізовані у науково-дослідній сфері – слугувати підґрунтям для подальшого опрацювання проблеми теорії доказування; правотворчій – використання висновків і пропозицій, що містяться в дисертації, під час розробки та вдосконалення Кримінально-процесуального кодексу України та відомчих нормативних актів; правоохоронній – удосконалення слідчої та судової практики. Правовиховна роль одержаних результатів полягає у можливості й перспективності їх використання в роботі по підвищенню рівня правової культури населення та професійного рівня практичних працівників.
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно з ви-користанням останніх досягнень теорії криміналістики та практики розкриття злочинів. Усі сформульовані у дисертації положення та висновки ґрунту-ються на теоретичних і практичних дослідженнях, підкріплені достатньою емпіричною базою. Під час дослідження окремі питання поставлено та вирішено вперше, інші – розглянуто творчо, з урахуванням новітніх досліджень із цієї проблеми вчених України та інших держав. У дисертації використано матеріали раніше опублікованих автором праць, а також ідеї та розробки, що належать співавторам наукових статей: "Слідча дія як криміналістичний метод отримання доказової інформації: методологічні витоки проблеми" (у спів. від., 30 % і 70 % відповідно); "Криміналістична класифікація засобів збирання доказів"(50 % і 50 %) – В.Г. Лукашевича, Л.А. Кірмач, в яких дисертантом уточнено поняття слідчої дії як криміналістичного методу збирання доказів, її структури та класифікації.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації дисертації обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: "Україна: поступ у майбутнє" до 290 – річчя прийняття Конституції Пилипа Орлика" (5 квітня 2000 р., м. Київ); "Злочини у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності" (19-20 квітня 2000 р., м. Харків); "Ідея правової держави: історія і сучасність" (23-24 листопада 2001 р., м. Луганськ).
У завершеному вигляді результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданні кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Матеріали дослідження використовуються під час вивчення курсів кримінального процесу та криміналістики в Запорізькому юридичному інституті МВС України.
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено у семи наукових статтях, шість із яких – надруковано у провідних фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України та 1 тезі наукової доповіді.
Структура дисертації відповідає меті, завданням і предмету дослід-ження. Вона складається із вступу, 2-х розділів, що містять 11 підрозділів, висновків, списку використованих літературних джерел (224 найменування), додатків (9 с.). Загальний обсяг дисертації – 198 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження дозволяє прийти до певних висновків теоретичного та практичного характеру.
Виходячи з поставлених цілей та завдань дослідження, в роботі: конкретизовано деякі положення теорії доказування з метою визначення процесу доказування в руслі спеціального криміналістичного методу пізнання під час розслідування злочинів; простежено зв’язки між сутністю і поняттям злочину та загальних понять доказування; узагальнено слідчу практику з метою виділення й аналізу інформаційної природи доказування, визначення її змісту; з’ясовано, шляхом змістового та статистичного аналізу результатів опитування оперативних працівників, слідчих МВС і прокуратури, оцінку ними основних уявлень про сутність та зміст доказів і фактичних даних, отриманих в процесі їх діяльності; досліджено можливості використання наукових положень криміналістичної систематики, логіко-математичних методів, їх понятійного апарату в процесі з`ясування сутності доказування; проведено упорядкування (класифікацію) слідчих дій як криміналістичних методів отримання інформації; здійснено послідовне угруповання, класифікацію і типізацію окремих засобів збирання доказів; простежено, на базі розроблених криміналістичних систем, напрями видобування доказів і тактично значимої інформації з існуючих матеріальних слідів злочину; визначено можливості і напрями використання положень теорії спілкування слідчого в ролі окремого засобу отримання значимої для розслідування інформації; проаналізовано можливості використання технічних засобів під час отримання слідчим тактично значимої інформації; внесено пропозиції щодо доцільності використання термінологічних словосполучень в контексті окремого нормативно-правового акту; проведено порівняльний лінгвістичний аналіз понять і термінів.
До найбільш істотних висновків відносяться:
У роботі проаналізовані та розкриті основні поняття, що безпосередньо мають відношення до визначення сутності та змісту злочинної діяльності, а саме: злочин, злочинна діяльність, механізм злочину, способ вчинення. Визначено, що злочин – це конкретно-історичне соціальне явище, що містить суспільну небезпеку, загрозу посягання на загальнолюдські цінності, має певні наслідки і передбачає, згідно з чинним кримінальним законодавством, індивідуальну міру покарання. Зазначено, що категорія "злочинна діяльність", ширша ніж поняття "злочин", "злочинна поведінка", "механізм злочину", які є її окремими складовими.
У структурі злочинної діяльності, визначені її складові, виходячи із розгляду злочинної діяльності як певного різновиду соціальної діяльності. Торкнувшись лише окремих вихідних засад позначеної проблеми, в роботі окреслений багатоаспектний характер процесуально-криміналістичного дос-лідження злочинної події та позначені основні напрями застосування доказу-вання як специфічного методу пізнання під час розслідування злочинів.
Термін "доказова інформація" розглянуто як суто умовний, операцій-ний термін, що має право на існування. Його сутність полягає в тому, що криміналістика досліджує закономірності утворення слідів злочину в їх фактичному, а не кримінально-процесуальному значенні і під час дослідження цих слідів суто криміналістичними (або оперативно-розшуковими) засобами виникає не доказова інформація, а інформація, яка в літературі позначена як "оперативно-розшукова" чи "криміналістична".
На наш погляд, сутність кримінально-процесуального доказування, що здійснюється під час розслідування злочинів, полягає у пізнавальному та посвідчуючому аспектах. Останній означає, що фактичні дані (свідчення про факти), пізнані уповноваженими особами у ході розслідування справи, повинні бути зафіксовані у такій передбаченій законом процесуальній формі, яка гарантує їх достовірність, а також дає змогу будь-якому суб’єкту кримі-нально-процесуальної діяльності користуватися ними незалежно від часу і місця їх формування.
Розслідування злочину розглядається як пізнавальний процес, що поєднує сприйняття, накопичення, опрацювання та використання криміналіс-тично значимої інформації. Виходячи зі змісту чинного кримінально-проце-суального закону, докази – це передусім фактичні дані, що встановлюють обставини об’єктивної дійсності, коло яких законом не обмежене. При цьому наголошується, що під час вчинення різного роду злочинів виникають не докази, а інформація стосовно події, що відбулася, яка в силу певних причин може і не набути значення доказів. Теж саме має місце і під час збирання доказів, де, фактично, мова йде про збір інформації щодо злочину, яка за подальшою, безпосередньою оцінкою та дослідженням може отримати (а може і не отримати) статус доказів.
Доказування як специфічний пізнавальний метод діяльності слідчого, в кінцевому вигляді, ми уявляємо як процес оперування доказами. Збирання, пошук і виявлення доказів, є початковим етапом цієї діяльності. Для того, щоб зібрані докази можливо було застосувати як засоби встановлення істини, їх необхідно дослідити й оцінити і тільки після цього використовувати для досягнення цілей кримінального судочинства. У цьому контексті закономір-ність виявлення доказів розглядалася як така, що має певний інформаційно-психологічний характер. У цьому процесі зазначався певний зв`язок із гносеологією – процесом пізнання, тому що знаходження (виявлення) об`єкта, як відокремлення його з навколишнього середовища, є вже однією зі ступенів пізнання. Звідси сутність дослідження доказів полягає в тому, що пізнається їх змістовний бік (включаючи і перевірку вірогідності цього змісту) і встановлюється несуперечливість зібраних доказів між собою. Таким чином, зміст доказів складає певна доказова інформація, що міститься в ньому, як у інформаційному сигналі. Ця доказова інформація, дає відповідь на питання, що встановлюється конкретним доказом і чи не суперечить воно іншим присутнім у справі доказам.
Оцінка доказів розглядалася як певний інформаційно-логічний процес. Інформаційний, тому що пов’язаний з переробкою і накопиченням інформа-ції. Логічний, тому що за своєю суттю оцінка доказів – це розумова діяльність, яка пов’язана з судженням про цінність доказової інформації. Тому і закономірності останньої носять інформаційно-логічний характер, як закономірності отримання вихідного знання на базі дослідження доказової інформації. Тобто, дослідження доказів та їх оцінка – види пізнавальної діяльності.
Узагальнений вид пізнавальної процедури доказування можна подати у вигляді традиційної логічної структури: теза – аргументи – демонстрація. Відносно до доказування, теза – це судження, істинність якого необхідно доказати – певна обставина, що підлягає доказуванню в кримінальній справі. Аргументи – це істинні судження, зібрані слідчим фактичні данні, що набули статусу доказів, якими користуються під час доказування тези. Демонстрацією виступає спосіб логічного зв`язку між тезою та аргументами, який демонструє слідчий під час провадження певних процесуальних дій.
Таким чином, можна констатувати, що всі закони, правила та поло-ження як формальної, так і діалектичної логіки слугують завданням знаход-ження істини що, безумовно, є методологічною підставою для їх застосуван-ня в доказуванні.
У роботі проаналізована категорія "слідча дія" як складний і багатобіч-ний елемент регламентованої кримінально-процесуальним законом діяльнос-ті слідчого, що поєднує декілька аспектів наукового аналізу: з одного боку, вона розглядалася як певна форма (фрагмент, елемент, різновид) практичної діяльності слідчого, в ході якої він застосовує комплекс знань з криміналь-ного процесу, криміналістики, юридичної психології, наукової організації праці тощо; з іншого боку – це наукова теорія тих галузей знань, які вивчають цю сторону практичної діяльності слідчого. Нарешті – це метод, як система наукових рекомендацій, розроблений відповідною галузевою теорією, з метою озброєння слідчого відповідними засобами діяльності.
На наш погляд, не зважаючи на певну дискусійність представленої в роботі класифікації способів збирання доказів, у якій окремі слідчі дії об'єднані у відповідні блоки і розглядаються нами як певні системи тактичних (пізнавальних) прийомів – спеціальних (окремонаукових) криміна-лістичних методів, їм притаманні визначальні системоутворюючи ознаки, і, в першу чергу, – універсальність стосовно методів дослідження. Крім того, це дає змогу розмежовувати різні, за криміналістичною (пізнавальною) сутністю, шляхи (способи) одержання інформації, а також створює переду-мову для конструювання криміналістичної тактики, що відповідала б сучасному рівню розвитку науки. Як приклад, в роботі концептуально представлена і розглянута організаційно-тактична модель вербальної слідчої дії (допиту) на базі якої пояснений інформаційний обмін між суб’єктами під час її провадження у вигляді певних зустрічних потоків інформації; звернено увагу на особливості поводження слідчого в умовах конфліктної та безконфліктної ситуації; наведено систему тактичних заходів.
Визначено співвідношення доказів та інформації, здобутої в результаті оперативно-розшукових заходів. На нашу думку, докази виникають та дос-ліджуються тільки в межах кримінального процесу, в межах ОРД – дослід-жуються лише джерела інформації, які зможуть отримати статус доказів за умов додержання специфічної процедури, якою може бути лише процесуальна.
Ми пропонуємо у законодавчому визначенні поняття доказів зазначити, що як докази не можуть бути використані фактичні дані, джерела і спосіб одержання яких невідомий або не передбачений законом.
Щодо результатів оперативно-розшукових заходів, то вони можуть мати доказове значення лише за умов, коли відомо джерело інформації та спосіб її одержання. І він не був пов’язаний з втручанням у законні права і свободи людини.
Таким чином, кримінально-процесуальний закон доцільно доповнити нормами наступного змісту:
Ст. 65 КПК України: "Фактичні дані, зібрані на території інших держав й отримані на підставі доручень про правову допомогу, передбачену відповідними міжнародними договорами, можуть залучатися як докази по справі в кримінальному судочинстві України".
Ст. 66 КПК України: "Допустимими можуть бути лише докази, отримані уповноваженими згідно закону на провадження відповідних дій органами та особами, за умов, якщо їх перевірка, можлива процесуальним шляхом".
Одночасно необхідно визначити коло питань у сфері боротьби з організованою злочинністю, вирішення яких підлягає обов`язковій координації шляхом відпрацювання конкретних форм та методів взаємодії спеціальних підрозділів БОЗ МВС України з іншими державами, в тому числі правоохоронними органами, насамперед зі Службою безпеки України, податковою міліцією ДПА України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону, Державною митною службою України на підставі прийняття Національної програми по боротьбі з організованою злочинністю на період найближчих чотирьох років.
При використанні технічних засобів під час отримання тактично значимої інформації звернено увагу на останні науково-технічні розробки, що з`явилися в Україні; визначено поняття науково-технічного засобу, яким є
сукупність приладів, пристроїв, апаратури, інструментів та матеріалів, що використовуються спеціально уповноваженими особами, відповідно до закону, з метою досягнення істини в кримінальному судочинстві.
У проведеному дослідженні наголошується, що основою встановлення об`єктивної істини в процесі розслідування злочинів (побудови інформацій-ної моделі), є криміналістично значима інформація, де орієнтуюча та доказова інформація, виступають невід’ємними її складовими чинниками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика. Учебник для вузов. Под ред. Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Р.С. Белкина.— М.: НОРМА-ИНФРА.— 1999.— 971 с.
2. Алексеев С.С. Проблемы теории права.— Свердловск, 1973.— Т.2.— 296 с.
3. Андреев И.Д. Диалектическая логика.— М.: Высшая школа, 1985.— 323 с.
4. Андреев И.Д. Проблемы логики и методологии познания. – М.: Высшая школа, 1972. – 298 с.
5. Андреева Г.М. Социальная психология.— М.: Высшая школа, 1980.— 193 с.
6. Асмолов А.Г. Психология личности.— М.: Высшая школа, 1990. – 248 с.
7. Асмус В.Ф. Логика.— М., 1947.— 132 с.
8. Афанасьев В.Г. Основы философских знаний.— Изд. 10-е.— М.: Высшая школа, 1977.— 354 с.
9. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом.— М.: Высшая школа, 1975.— 321 с.
10. Бахин В.П., Карпов Н.С. Предмет та структура злочинної діяльності.— К., 2002.— 245 с.
11. Бахин В.П. Критерии и способы оценки криминалистических средств и методов, внедряемых в практику // Теория и практика собирания доказательственной информации техническими средствами на предварительном следствии.— К., 1980.— 96 с.
12. Бахин В.П. Что такое преступная деятельность // Вісник ЛІВС МВС України.— 2001.— №2.— С.184.
13. Бедный Г.З. Психологические основы анализа и проектирования трудовых процессов.— Киев-Одесса.— 1987.— 132 с.
14. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений.— М.: Юридическая литература, 1991.— 208 с.
15. Белкин А.Р. Теория доказывания.— М.: Норма, 1999.— 415 с.
16. Белкин Р.С. Курс криминалистики.— М.: Юристъ, 1997.— Т.3. – 421 с.
17. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории – к практике.— М.: Высшая школа, 1987.— С.269.
18. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории – к практике.— М.: Высшая школа, 1988.— С.302.
19. Белкин Р.С. Курс криминалистики в 3 т. Т.1: Общая теория криминалистики.— М.: Юристъ, 1997.— С.41-42.
20. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы. — М.: Наука, 1966. – 295 с.
21. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание.— М.: Юрид. лит., 1973.— 264 с.
22. Біленчук П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. Криміналістика: підручник.— Київ: Право, 1997.— 456 с.
23. Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Салтевський М.В., Тимошенко П.Ю. Криміналістика.— К.,1998.— 387 с.
24. Бірюков В.В. Використання комп’ютерних технологій для фіксації криміналістично значимої інформації.— Дис... канд. юр. наук.— Луганськ, 2000.— 223 с.
25. Богинский В.Е. Система тактических приемов допроса подозреваемого: Автореф. дис... канд. юрид. наук.— Харьков. 1980.— 17 с.
26. Бразоль Б.Л. Цитується по роботі: Бахін В.П., Карпов Н.С. Предмет та структура злочинної діяльності.— К., 2002.— С.78.
27. Бритченко Г.И. Совершенствование информационных потоков в управлении предприятием.— Киев-Донецк.— 1978.— 98 с.
28. Быков В.В. Методы науки.— М., 1974.— 210 с.
29. Быховский И.Е. Развитие и совершенствование следственных действий // 50 лет советской прокуратуры и проблемы совершенствования предварительного следствия.— Л., 1972.— С.31.
30. Вакутин Ю.А. Способы маскировки преступного поведения.— Омск, 1987.— С.76.
31. Васильев А.Н. Основы следственной тактики: Автореф.дис... д-ра юрид.наук.—М., 1960. – 45 с.
32. Васильев А.Н. Следственная тактика.— М.: Высшая школа, 1976.— С.89.
33. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий.— М.: Юрид. лит, 1981.— 132 с.
34. Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики.— М.: Изд-во МГУ, 1984. — 144 с.
35. Васильев В.Л. Юридическая психология. 3-е изд. СПб: Питер.— 2000.— 611 с.
36. Винберг А.И., Кочаров Г.И., Миньковский Г.М. // Актуальные вопросы теории судебных доказательств в уголовном процессе. — С. 19-27 .
37. Винер Н. Кибернетика и общество.— М.: Высшая школа,1958.— 334 с.
38. Возгрин И.А. Криминалистическая тактика: понятие и предмет исследования // Вестник Санкт-Петербургского ун-та МВД России.— 1999.— № 1.— С.57.
39. Воронович Б.А., Плетников Ю.К. Категория деятельности в историческом материализме. – М.: Высшая школа, 1975. – 85 с.
40. Востриков А.В. Теория познания диалектического материализма.— М.: Высшая школа, 1965.— 377 с.
41. Гаєнко В.І., Сафронова С.О. До питання про предмет криміналістики // Вісник Університету внутрішніх справ.— 1999.— №.9.— С.182.
42. Гетьманов А.Д. Логика.— М.: Высшая школа, 1986.— 287 с.
43. Гиндев П. Философия и социальное познание.— М.: Высшая школа, 1977.— 250 с.
44. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных действий: Учеб. пособие. — Свердловск, 1973.— 156 с.
45. Глушков В.М. О кибернетике как науке // Кибернетика, мышление, жизнь.— М.,1964.— С.53.
46. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе.— М.: Высшая школа, 1988. – 207 с.
47. Готт В.С., Землянский Ф.Д. Диалектика развития понятийной формы мышления. – М.: Высшая школа, 1981. – 396 с.
48. Готт В.С., Семенюк Э.П., Урсул А.Д. Категории современной науки (становление и развитие) – М.: Высшая школа, 1984. – 123 с.
49. Грошевий Ю.М. Кримінальний процес України.— Харків: Право.— 2001.— 494 с
50. Гусаков А.Н. Следственные действия и тактические приемы: Автореф. дис... канд. юр. наук.— М.,1973.— 18 с.
51. Гусков А.Н. Общая характеристика полицейской тактики США. В сб.: // Теоретические проблемы криминалистической тактики.— Свердловск, 1981.— С.132-136.
52. Даньшин І., Лисодед О. До питання про поняття злочинної діяльності // Вісник академії правових наук України.— 1998.—№3.— 98-103 с.
53. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии.— М.: Юрид. лит., 1976.— 112 с.
54. Дулов А.В. Задачи, функции и предмет криминалистики // Криминалистика.— Минск: Вышэйшая школа, 1996.— 473 с.
55. Дулов А.В. Основы психологического анализа на предварительном следствии.— М.: Юрид. лит., 1973.— 168 с.
56. Дулов А.В. Судебная психология. – Минск: Вышэйшая школа, 1975. – 425 с.
57. Дульский О. Стратегія діяльності спец підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС України на сучасному етапі // Право України.— 2002.— № 8.— С.45-53.
58. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология— Москва, 1996.— Ч.2.— С.228.
59. Закатов А.А. Психологические особенности тактики производства следственных действий с участием несовершеннолетних: Учеб. пособие.— Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1979.— 96 с.
60. Закон України "Про Національну програму інформатизації".— Розділ 1.— К., 4 лютого 1998 р.
61. Зеленецкий В.С. Методологические основы борьбы с преступностью.— Харьков, 1989.— 79 с.
62. Зелинский А. Понятие "преступная деятельность" // Сов. гос. и право— 1978.— № 10.— С.98-100.
63. Зелинский А.Ф. Криминология.— Харьков: Рубикон, 2000.— С.178.
64. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении.— Харьков: Рубикон, 1986.— С.122.
65. Зелінський А. Злочинна діяльність: поняття та відповідальність // Рад.право.— 1991.— № 12.— С.19-21.
66. Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність.— К.,1998.— 138 с.
67. Зорин Г.А. Криминалистическая эвристика.— Гродно, 1994.— Т.2.— 321 с.
68. Зорин Г.А. Психологический контакт при производстве допроса: Учеб. пособие.— Гродно: – Гродненський гос. ун-т, 1986.— 71 с.
69. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения.— Горький, 1974.— 118 с.
70. Ищенко Е.П. Алгоритмизация первоначального этапа расследо-вания преступлений: Автореф.дисс...докт.юр.наук.— М., 1990.— 45 с.
71. Іменем Закону.— 01.01.2002.— №2 (5286).
72. Каган М.С. Опыт системного анализа человеческой деятельности //Научные доклады высшей школы. Философские науки.— 1970.— №5.– 45-49 с.
73. Казимирчук В.П. Право и методы его изучения.— М.: Юрид. лит., 1965.— 87 с.
74. Каминский М.К. Взаимодействие, отражение, информация //Теория криминалистической идентификации и дидактические вопросы специальной подготовки сотрудников аппарата БХСС.— Горький—1982.— с.3-10.
75. Караев Т.Э. Повторность преступлений.— М.: Юрид. лит., 1983.— 176 с.
76. Карнеева Л.М. Доказательства и доказывание в уголовном процессе.— М.: Юрид. лит., 1994.— 224 с.
77. Карнеева Л.М. Развитие основных понятий теории доказательств в советском уголовном процессе // Сов. юстиция.— 1978.— № 2.— С.28-34.
78. Карнеева Л.М., Кертэс И. Источники доказательств.— М.: Юрид. лит., 1985.— 167 с.
79. Кветной М.С. Человеческая деятельность: сущность, структура, типи (социологический аспект).— Саратов, 1974.— 208 с.
80. Кетхудов Р.Г. Об оценке как гносеологической категории // Вест. Моск. ун-та.— 1965.— Серия 8.— № 4.— С.72-80.
81. Кириллов В.И. Логика познания сущности.— М.: Высшая школа, 1980.— 198 с.
82. Клаус Г. Сила слова (гносеологический и прагматический анализ языка). – М.: Высшая школа,1967. – 98 с.
83. Клочков В.В., Образцов В.А. Преступление как объект криминалистического познания // Вопросы борьбы с преступностью.— М.,1985.— № 42.— С.48-49, 51.
84. Коган В.З. Человек в потоке информации.— Новосибирск, 1981.— С.13.
85. Козачков Л.С. Системы потоков научной информации.— К.: Наука, 1973.— 213 с.
86. Кокорев Л.Д., Кузнецов Н.П. Уголовный процесс: доказательства и доказывание.— Воронеж, 1995.— 314 с.
87. Колдин В.Я. Криминалистическое знание о преступной деятельности: функция моделирования // Советское государство и право.— 1987.— № 2.— С.66-72.
88. Колдин В.Я., Полевой Н.С. Информационные процессы и структуры в криминалистике.— М.: Наука, 1985.— 269 с.
89. Колмаков В.П. Введение в курс науки советской криминалистики.— Одесса, 1973.— 48с.
90. Комарков В.С. Тактика допроса: Учеб. пособие.— Харьков, 1975.— 64 с.
91. Коммунист.— 1957.– №17.—165 с.
92. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник.— М.,1975.— 392 с.
93. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология,— Харьков: Консум, 1999.— 200 с.
94. Коновалова В.Е. Правовая психология: Учеб. пособие.— Харьков.: Основа.— 1990.— 198 с.
95. Коновалова В.Е. Психология в расследовании преступлений. ¬– Харьков: Віща школа, 1978. – 144 с.
96. Коновалова В.Е. Теоретические проблемы следственной тактики (Познавательная фкнкция логики и психологии в следственнй тактике): Автореф.дис…д-ра юрид. наук.— Харьков, 1966.— 30 с.
97. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки.— М., 1974.— 376 с.
98. Коршунов А.М. Познание и деятельность.— М.: Наука, 1984.— 213 с.
99. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы.— К.: Выща школа, 1990.— 259 с.
100. Костюк Н.Т., Лутай В.С., Белогуб В.Д. и др. Интеграция современного научного знания: методологический анализ. – К.: Выща школа, 1984. – 138 с.
101. Кравец А.С. Информация и структура // Философия и естествознание.— Воронеж, 1971.— №3— С.60-71.
102. Краткий психологический словарь.— М.: Высшая школа, 1985.— 437 с.
103. Криводід О.І. Протидія слідству при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами // Актуальні проблеми науки в дослідженнях молодих учених: зб.наукових праць.— Харків, 1997.— №3, 4.— С.148-154.
104. Кривошеин П.К. Понятие "преступная деятельность" // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел: межвузовский сборник научных трудов.— К.,1986.— С.26-31.
105. Кривошеин П.К. Уголовно-правовая характеристика понятия преступной деятельности // Проблемы борьбы с преступлениями в сфере экономики.— К.,1990.— С.55-61.
106. Криминалистика: Учебник / Под ред. А.Н.Васильева.— М.: Изд-во МГУ.— 1971.— 564с.
107. Криміналістика.: Підручник для слухачів, ад’юнктів, викладачів вузів системи МВС України // За ред. акад. П.Д.Біленчука.— К.: АТІКА, 1998.— 253 с.
108. Криминалистика: учеб. пособие / Под ред. Н.И.Порубова.— Минск.: Выш.шк.— 1997.— 355 с.Криминалистика. Учебн. и практ. пособие под ред. М.В. Салтевского. – Х.: Рубікон, 1997. – 426 с.Криминалистика: криминалистическая тактика и методика расследования преступлений: учебник для студентов юрид.вузов и фак. За ред. Проф. В.Ю. Шепитько.— Харьков: Одисей, 2001.— 527с.
111. Кримінальне право України. Загальна частина.— Київ - Харків.— 2001.— 1100 с.
112. Криминология: Учебник.— М.: Юрид. лит., 1979.—189 с.
113. Криминология и профилактика преступности. – Донецк, 1996. – 278 с.
114. Кудрявцев В.Н. Природа преступного поведения и его механизм // Механизм преступного поведения.— М., 1981.— С.79-83.
115. Кузьмичов В.С. Криминалистичне вивчення злочинної діяльності. // Право України. – 1999. – №5.— С.65-67.
116. Курс советского уголовного процесса. Общая часть // Под ред. Бойкова А.Д.— М.: Юрид. лит., 1989.— 623 с.
117. Ланцман Р.М. Использование возможностей кибернетики в криминалистической экспертизе и некоторые проблемы уголовно-судебного доказывания: Автореф. дис.. д-ра юр.наук.— М., 1970.— 45 с.
118. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции.— М.: Юрид. лит., – 1986.— 223 с.
119. Ларин А.М. Советский уголовно-процессуальний закон и проблемы его эффективности.— М.: Юрид. лит., 1979.— 342 с.
120. Ларин А.М., Мельникова Э.В., Савицкий В.М. Уголовный процесс России. Лекции, очерки.— М.: Право. – 1997.— С.87.
121. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность.— М., 1975.— 197с.
122. Лисиченко В.К. Использование данных естественных и технических наук в следственной и судебной практике.— Киев, 1979.— 146с.
123. Лубин А.Ф.Методология криминалистического изучения преступной деятельности. Автореф. дис.. д-ра юрид.наук.– Нижний Новгород, 1997.– 43 с.
124. Лузгин И.М. Методологические проблемы расследования.— М.: Юрид. лит., 1981.— 152 с.
125. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания.— М.: Юрид. лит., 1969.— 179 с.
126. Лузгин И.М. Способы сокрытия следов преступлений и криминалистические методы их установления // Сб. науч. трудов.— М., 1984.— 154 с.
127. Лук`янчиков Є.Д., Євтушок В.П. Докази і доказова інформація: характер, співвідношення // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.— 1999.— №3.— С.50-63.
128. Лукашевич В.Г. До визначення "поняття" інформація у сучасному юридичному обігу //Вісник Запорізького юридичного інституту.— 1998.— №1.— С.8-14.
129. Лукашевич В.Г. Интеграция современного научного знания и тенденции построения частных криминалистических теорий // Теоретические и практические проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступ-лений криминалистическими методами и средствами: Сборник научных трудов.- Киев: Украинская академия внутренних дел.— 1992.— 187 с.
130. Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования— Киев, 1993.— 194 с.
131. Лукашевич В.Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действий.— Киев, 1989.— 148 с.
132. Лукашевич В.Г., Салтевский М.В. Проблемы классификации источников информации и следственных действий в криминалистической тактике // Криминалистика и судебная экспертиза.— К., 1984.— № 29.— С.29-36.
133. Лукашевич В.Г., Солов’євич І.В. Методологія правових досліджень: багаторівневість поняття // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ.— Київ, 1996.— № 2.— 98-107 с.
134. Лукич Р. Методология права.— М.: Юрид. лит., 1981.— 96 с.
135. Маркс К., Єнгельс Ф. Собр. соч.— Т.23.— 432 с.
136. Мешков В.М., Попов В.Л. Оперативно-розыскная тактика и особенности легализации полученной информации в ходе предварительного следствия.— М.,1999.– 189 с.
137. Микитчик О. Загальне і відмінне у філософському і юридичному розумінні злочину // Право України.— 2001.— №9.—с.25-27.
138. Митричев С.П. Задачи советской науки криминалистики // Соц.законность.—1951.—№ 6.— С.13-18.
139. Митрохина З.И. Использование данных психологии при производстве допроса: Учеб. пособие.— Киев: УМК ВО, 1990.— 52 с.
140. Михайленко А.Р. Некоторые вопросы деятельности огрганов дознания и совершенствование ее законодательной регламентации // Актуальные проблемы отраслевых юридических наук.— Саратов, 1982.— 169 с.
141. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве.— К.: Наука, 1984.— 267 с.
142. Молчанов В.Н. Социальная информация и управление предприятием.— М.: Высшая школа, 1977 – 183 с.
143. Мухин И.И. Объективная истина и некоторые вопросы оценки судебных доказательств при осуществлении правосудия.— Л.,1971.— С.120-123.
144. Новий тлумачний словник української мови. В 4-х томах.— К.,1988.— Т.3.— С.96.— Т.4.— 982 с.
145. Новик И. Кибернентика. Философские и социологические проблемы.— М.: Высшая школа, 1963.— 430 с.
146. Образцов В.А. Выявление и изобличение преступника.— М.: Юристъ.— 1997.— 159 с.
147. Образцов В.А. Криминалистика: Курс лекций.— М.: Юристъ, 1996.— 257 с.
148. Образцов В.А. О некоторых перспективах интеграции и диференциации знаний в криминалистике // Актуальне проблемы советской криминалистики.— М., 1979.— С.20- 29.
149. Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация // Под ред. А.С. Овчинского, В.С. Овчинского.— М.: ИНФРА-М, 2000.— 367 с.
150. Орлов Ю.К. Заключение эксперта как источник выводного знания в судебном доказывании: Автореф. дис… д-ра юрид.наук.— М., 1985.— 43 с.
151. Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебник // Под ред. В.Б.Рушайло.— К., 2000.— 736 с.
152. Павлов Т. Теория отражения.— М.: Высшая школа, 1948.— 631с.
153. М.: Юрид. лит., 1982.— 98 с.
154. Перлов И.Д. Надзорное производство в уголовном процессе.— М.: Юрид. лит., 1974.— 258 с.
155. Пилипенко Н.В. Необходимость и случайность.— М.: Вісшая школа, 1965.— 144 с.
156. Полевой Н.С. Правовая кибернетика социалистических стран.— М.: Юрид. лит., 1987.— 421 с.
157. Порубов Н.И. Процессуальные, психологические и тактические основы допроса на предварительном следствии. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 98 с.
158. Постанова Пленуму Верховного Суду України.
159. Постановление Пленума Верховного Суда РФ "О некоторых вопросах применения судами Конституции РФ при осуществлении правосудия" от 31 октября 1995 г.— Бюллютень Верховного Суда РФ.— 1996.— № 1.
160. Пунда О.О. Використання даних, одержаних в результаті застосування науково-технічних засобів, для доказування у кримінальному процесі: Автореф. дис... канд. юр. наук.— К., 2002.– 17 с.
161. Ратинов А.Р. Взаимодейстивие следователей прокуратуры и милиции при расследовании преступлений // Практика применения нового уголовно-процессуального законодательства.— М.,1962.— С.86-89.
162. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей.— М.: НИ и РИО ВШ МООП СССР, 1967.— 290 с.
163. Ратинов А.Р., Ефимова Н.И. Психология допроса обвиняемого: Метод.пособие.— М., 1988.– 111 с.
164. Ривлин А., Альберт С., Бажанов М. О доказательствах в советском уголовном процессе // Соц.законность.— 1963.— №9.— С.42-49.
165. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии.— М., 1959.— 97 с.
166. Савицкий В.М. Последние изменения в УПК: продолжение демократизации судопроизводства // Вступительная статья в УПК РСФСР, УК РСФСР.— М.,1994.— С.184-187.
167. Салтевский М.В. Программа по советской криминалистике для высших учебных заведений МВД, осуществляющих подготовку специалистов на базе среднего специального юридического образования.— К., 1979.
168. Салтевский М.В. Современные проблемы собирания доказательственной информации техническими средствами // Теория и практика собирания доказательственной информации техническими средствами на предварительном следствии.— К.,1980.— С.13-18.
169. Сегай М.Я. Методология судебной идентификации.— К.,1970.— 79 с.
170. Семенюк Э.П. Информационный поход к Познанню действительности. – К.: Вища школа, 1988. – 194 с.
171. Сервецький І.В, Теслюк З.М., Галатіна Т.Г. Легалізація оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ.— 2002.— №1.— С.203-211.
172. Скорченко П.Т. Криминалистика. Учебное пособие.— М.: Норма, 1999.– 323 с.
173. Словарь иностранных слов.— 12-е изд., стереотип.— М.: Рус. яз., 1985.— 606 с.
174. Словарь иностранных слов.— СПб, 1994.– 399 с.
175. Советская криминалистика. Теоретические проблемы.— М.: Юрид. лит., 1978.— 387с.
176. Соловьев А.Б. Очная ставка на предварительном следствии.— М.: Юрид. лит., 1970.— 118 с.
177. Соловьев А.Б. Процессуальные, психологические и тактические основы допроса на предварительном следствии.— М.: Право, 2002.— С.180.
178. Специализированный курс криминалистики: Учебник.— Киев: НИ и РИО КВШ МВД СРСР, 1987.— 384 с.
179. Стефанов Н. Общественные науки и социальная технология.— М.: Высшая школа, 1976.— 98 с.
180. Стецовский Ю.И. О допустимости доказательств в советском уголовном судопроизводстве // Вопросы борьбы с преступностью.— 1977.— №27.— С.110-116.
181. Стояновский М.В., Трухачев В.В. Классификация способов сокрытия преступной деятельности // Криминалистические средства и методы иссследования преступлений.— Воронеж, 1999.— №10.— С.35-37.
182. Строгович М.С. Теория судебых доказательств.— М.: Наука,— 1991.— 265 с.
183. Строгович М.С. Уголовный процесс.— М.,1946.— 328 с.
184. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса.— М.: Юрид. лит., 1978.— Т.1.— 289 с.
185. Структура собирания доказательств // Вопросы осуществления правосудия по уголовным делам.— Калининград, 1982.— С.44-45.
186. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая.— М., 1994.— Т.1.— С.265.
187. Тактика следственных действий.— Минск: Выш. школа, 1971.— 334 с.
188. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть общая.— М., 1966.— 372 с.
189. Теория доказательств в советском уголовном процессе.— М., 1973.— С.376, 385.
190. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.— Дніпропетровськ, 2002.— 223 с.
191. Тертишник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств.— Харьков: РИФ "Арсис" ЛТД, 1998.— 255 с.
192. Тимербулатов А. Риск: уголовно-правовые аспект // Гос. и право.— 1995.— С.114-118.
193. Тищенко В.В. Криминалистические аспекты изучения преступной деятельности // Проблемы государства и права Украины: тематический сборник научных трудов.— К.,1992.— С.103-110.
194. Тростников В.М. Человек и информация.— М.: Высшая школа, 1970.— 187 с.
195. Трусов А.И. Судебное доказывание в свете идей кибертетики // Вопросы кибернетики и права.— М.,1976.—С.20-31.
196. Уголовно-процессуальний кодекс Росийской федерации в ред. 05.12.2001г.
197. Урсул А.Д. Проблемы информации в современной науке.— М.: Высшая школа, 1975.— 228 с.
198. Ушаков Д.Н. Толковый словарь русского якзыка.— М., 1935-1940.— Т.1.— С.651.— Т.4.— С.1051.
199. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процесуального доказывания.— Казань, 1976.— 219 с.
200. Федосеев П.Н.Философия и интеграция знаний. // Вопросы философии. – 1978. – № 3. – С.23-29.
201. Филонов Л.Б. Развитие контакта между людьми при затруднительном общении в процессе расследования // Юрид. психология: тез. науч. сообщ. психологов к VI Всесоюзному съезду психологов.— М., 1989.— С.143-145.
202. Философский словарь //Под ред. И.Т. Фролова.— 4-е изд.— М.: Политиздат, 1981.— 445с.
203. Химичева Г.П., Ульянова Л.Т. Конституция Российской Федерации и вопросы уголовного процесса.— М., 1995.— 93 с.
204. Химичева О.В., Данилова Р.В. Допустимость доказательств в уголовном процессе // По материалам уголовных дел о преступлениях, совершенных организованными группами.— М., 1998.— С.12-13.
205. Хлынцов М.И. Криминалистическая информация и моделирование при расследовании преступлений.— Саратов.— 1982.— 76 с..
206. Цветков С.И. Состояние и перспективы использования данных науки управления в криминалистике: Дисс... канд.юрид.наук.— М., 1977.— 189 с.
207. Цырдя Ф.Н. Социальная информация. Философский очерк.— Кишинев, 1978.— 84 с.
208. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс.— М.,1951.— 436 с.
209. Шейфер С.А. Познавательное значение следственных действий и их систем // Вопросы борьбы с преступностью.— М., 1972.— №15.— С.64-68.
210. Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма.— М.: Юрлитинформ, 2002.— 206 с.
211. Шейфер С.А. Структура собирания доказательств // Вопросы борьбы с преступностью.— М., 1972.— №13.— С.46-53.
212. Шеннон К. Работы по теориии информации и кибернетике.— М.: Высшая школа, 1963.— 848 с.
213. Шепитько В.Ю. Теория криминалистической тактики: монография.— Харьков: Гриф.— 2002.— 349с.
214. Шепітько В.Ю. Допит.— Харків,1998.— 168 c.
215. Шишкін В.І. Забезпечення прав людини в судочинстві США.— К., 2000.— 318 с.
216. Шорохова Е.В. Социальная психология: проблемы и задачи. Методологические проблемы социальной психологии.— М., 1975.– 86 с.
217. Штрайберг Я.Д., Гончаров М.В. Справочное руководство по основам информатики и вычислительной техники.— М.,1990.— 82 с.
218. Щербицкий Г.И. Системный характер информации.— Минск.: Выш.школа, 1978.— 195 с.
219. Элькинд П.С. Понятие доказательств, их относимость, допустимость, классификация // Проблемы доказательств в советском уголовном процессе.— Воронеж, 1978.— С.102-109.
220. Эшби У.Р. Введение в кибернетику.— М., 1959.— 225 с.
221. Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы.— М., 1987.— 71 с.
222. Якуб М.Л. Проблемы оценки доказательств в совестком уголовном процессе // Вестник МГУ.— 1974.— № 6.— С.20-28.
223. Якушин С.Ю. Тактические приемы при расследовании преступлений.— Казань, 1983.— 118 с.
224. Янков М. Материя и информация.— София, 1976.— 196 с.