ЕЛЕКТОРАЛЬНІ ПРЕФЕРЕНЦІЇ ЯК ІНДИКАТОР ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР

Краткое описание

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Козуб Олександр Олександрович

УДК 316.334.2

ЕЛЕКТОРАЛЬНІ ПРЕФЕРЕНЦІЇ ЯК ІНДИКАТОР ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР

Спеціальність 22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Воронкова Валентина Григорівна
доктор філософських наук,
професор

Запоріжжя 2008

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ОБҐРУНТУВАННЯ ПОНЯТТЯ і ТИПОЛОГІЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ.................. 12
1.1. Концептуальні підходи до аналізу економічної політики........... 12
1.2. Регіональні вектори економічної політики
в суспільстві перехідного типу............................................................ 38
1.3. Соціальні практики як детермінанта
та форма реалізації економічної політики.......................................... 57
Висновки до розділу 1......................................................................... 67
Розділ 2. Електоральні преференції
як рефлексивний вимір економічної політики: соціологічний аспект................................................................ 70
2.1. Соціальні показники оцінки економічної політики держави
в сучасних умовах: методологія та методика соціологічної рефлексії............................................................................................... 70
2.2. Самооцінка населенням матеріального стану
як індикатор електоральної активності............................................... 81
2.3. Електоральні преференції у процесі формування механізму функціонування економічної політики в сучасних умовах............... 92
Висновки до розділу 2....................................................................... 114
розділ 3. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
і РЕГІОНАЛЬНИЙ СОЦІУМ: ВЕКТОРИ ВЗАЄМОВПЛИВУ.......... 120
3.1. Регіональні соціуми як складові економічного
таелекторального простору України................................................ 120
3.2. Ієрархія життєвих проблем регіонального соціуму
та регіональна економічна політика.................................................. 134
3.3. Електоральний вибір як показник ефективності механізму функціонування економічної політики в сучасних умовах............. 153
Висновки до 3розділу....................................................................... 166
ВИСНОВКИ.......................................................................................... 169
ДОДАТКИ............................................................................................ 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................. 202

ВСТУП

Актуальність теми. Трансформаційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві, характеризуються переструктуризацією всіх соціальних інститутів та формуванням ринкових механізмів регуляції соціально-економічних відносин. Найважливішими складовими цих процесів є, по-перше, нова економічна політика, що формується і запроваджується державними владними структурами; по-друге, реальні соціальні практики політичних акторів (суб’єктів) і населення, що реалізуються в регіональних соціумах як відносно самостійних, проте невід’ємних складових частинах українського суспільства як єдиного цілого.
Економічну політику можна розглядати у трьох вимірах: загальнодержавному формування стратегії розвитку національної економіки (макроекономічний рівень); регіональному регуляція соціально-економічних відносин шляхом перерозподілу національного продукту через бюджети всіх рівнів (регіонів, областей, міст) та цільові програми (мезоекономічний рівень); індивідуально-особистісному реалізація соціальних практик політичних акторів (владних структур або/та їм опозиційним) і населення у сфері виробництва, споживання, обміну та розподілу товарів і послуг (мікроекономічний рівень).
Оскільки формування і реалізація економічної політики в Україні носить специфічний (скоріше спонтанний, ніж систематизований) характер, остільки недостатніми для визначення її ефективності є статистичні показники. Як констатують соціологи та економісти, зростання макроекономічних показників (валового внутрішнього продукту, середньомісячної заробітної платні, пенсії, виплат із соціальних фондів і т.п.) не свідчить про покращення добробуту населення.
Отже, існує протиріччя між необхідністю підвищення ефективності економічної політики та відсутністю системи її соціальних показників на регіональному рівні, особливо у промислових мегаполісах. Тому наукова проблема полягає у недостатньому рівні соціологічних знань про нові механізми індикації формування та реалізації економічної політики, які б найбільш об’єктивно висвітлювали позитивні та негативні сторони її впливу на соціальний розвиток регіонів та ступінь задоволеності нею мешканцями промислових регіонів.
На наш погляд, пошук таких механізмів доцільно вести в електоральній площині, оскільки саме в періоди виборчих кампаній ставлення електорату до політичних акторів (владних політичних сил або їм опозиційних) є певною оцінкою ефективності здійснюваної (або пропонованої) ними економічної політики.
Варто зазначити, що перетворення в економічній сфері уможливлюються розширенням демократизації політичної системи в Україні, універсальним інструментом якої вважаються вільні вибори як механізм представницької демократії та волевиявлення громадян. На регіональному рівні політика та вибори постають як презентація конкретних управлінських рішень з розв’язання щоденних проблем життєдіяльності не тільки міст, селищ, але й конкретних громадян.
Це вимагає розв’язання наукового завдання, яке полягає у теоретичному й емпіричному обґрунтуванні закономірностей економічної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства та визначенні механізму соціальної індикації її ефективності в політично-рефлексивній площині регіонального електорату і з’ясуванні умов для забезпечення балансу державних та регіональних економічних інтересів.
Вищесказане визначає наукову, теоретичну і практичну актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках наукової теми Особливості соціальних перетворень в сучасній Україні” (шифр 0106U000729), що розробляється колективом кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету. Дисертантом розроблено програму та інструментарій соціологічного дослідження «Електоральний вибір економічних пріоритетів політичних партій та блоків» (20052007рр., Запорізька область) і обґрунтовано його результати.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є концептуалізація механізму соціальної індикації ефективності реалізації економічної політики на регіональному рівні і пошук шляхів для збалансування державних, регіональних та особистісних економічних інтересів.
Відповідно до мети дослідження сформульовано такі завдання:
уточнити науковий підхід до аналізу економічної політики в суспільстві перехідного типу і з’ясувати її зміст і пріоритети в регіональному соціумі;
з’ясувати механізми взаємозв’язку між економічною і політичною сферами, завдяки яким реалізується державна економічна політика на регіональному рівні;
обґрунтувати соціальні показники оцінки економічної політики держави в регіональному соціумі та охарактеризувати причини електоральної активності на основі рефлексивного виміру рівня задоволеності населенням своїм соціальним самопочуттям та матеріальним станом;
визначити роль електоральних преференцій у процесі формування та здійснення економічної політики в промисловому регіоні;
з’ясувати вектори взаємовпливу політики держави на регіональний соціум через визначення ієрархії соціальноекономічних проблем регіону, електоральні преференції і соціальні практики, зокрема в періоди виборчих кампаній;
обґрунтувати механізм впливу електоральних чинників на регіональні пріоритети формування і реалізації економічної політики в промисловому регіоні.
Об’єкт дослідження економічна політика промислового регіону в контексті соціальних практик.
Предмет дослідження механізм соціальної індикації регіональним електоратом ефективності економічної політики.
Методи дослідження. Мета та завдання дослідження зумовили використання загальнонаукових методів: описового (розгляд теоретичних підходів до визначення сутності економічної політики); аналізу і синтезу (обґрунтування електоральних преференцій як рефлексивного виміру економічної політики); моделювання й структурного аналізу (вивчення соціальних практик як форм реалізації економічної політики); порівняльного (виявлення спільного, особливого і специфічного в економічній політиці на загальнонаціональному, регіональному та локальному рівнях); інституціонального (дослідження особливостей впливу електоральних преференцій на економічну політику). Також широко використані методи емпіричних соціологічних досліджень, зокрема, опитування, фокус-група, глибинне інтерв’ю.
Емпіричну базу роботи становлять результати науково-теоретичних і прикладних досліджень, в організації й проведенні яких брав участь дисертант: Мер Запоріжжя” (травень-червень 2000р., N=1968, багатоступенева квотна вибірка), Ціннісні орієнтації населення” (Запорізька та Дніпропетровська області, квітень-травень 2001р., 3етапи, загальна кількість респондентів 6180, територіально-поселенська, стратифікована вибірка), Міський голова Запоріжжя” (2002, 2003, 2006рр., вибірка кожного дослідження 1680респондентів, багатоступенева, квотна), Запорізька область напередодні президентських виборів” (квітень-грудень 2004р., 6етапів, загальна N=6300респондентів, територіально-поселенська, стратифікована вибірка), Регіональні аспекти соціально-політичної ситуації в Україні” (20012004рр. спільно з Інститутом соціальної і політичної психології АПН України, загальна N=2000респондентів, багатоступенева комбінована вибірка, квотний відбір на останньому ступені), Ефективність муніципальних програм розвитку м.Дніпропетровська” (червень 2005р. N=1850респондентів, багатоступенева комбінована вибірка, квотний відбір на останньому ступені), Регіональний соціально-економічний моніторинг” (Полтавська, Миколаївська, Дніпропетровська та Запорізька області, травень-вересень 2007р., загальна N=5120респондентів, багатоступенева комбінована вибірка), Запоріжці напередодні дострокових парламентських виборів” (Південноукраїнський гуманітарний альянс, серпень 2007р., N=1100респондентів, багатоступенева комбінована вибірка, квотний відбір на останньому ступені).
Також використано результати досліджень проведених Інститутом соціології НАН України, Інститутом соціальної і політичної психології АПН України та матеріали досліджень, виконаних колективом регіонального центру Соціо” під науковим керівництвом В.О.Чигрина у 19932007рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні нового концептуального підходу до з’ясування механізму соціальної індикації ефективності економічної політики на регіональному рівні, зміст якого визначається соціальними практиками політичних акторів, ієрархією життєвих потреб регіонального соціуму та електоральним вибором економічних пріоритетів. Запропоновано комплексний соціолого-економічний підхід до удосконалення формування та реалізації економічної політики на державному та регіональному рівнях.
У рамках проведеного дослідження обґрунтовано ряд положень, що містять елементи наукової новизни:
- уточнено науковий підхід до розуміння економічної політики суспільства перехідного типу. Її пропонується розглядати як сукупність різноманітних форм взаємодії (співпраці) різних соціальних суб’єктів (насамперед, владних), політичних та економічних інститутів, організацій з матеріально-технологічними та інформаційними умовами їх функціонування з приводу розробки і формування схвалюваних суспільством стратегічних напрямів та програм соціально-економічного розвитку суспільства в цілому та його регіонів, з метою узгодження і захисту економічних інтересів різних соціальних груп і прошарків населення й задоволення їх життєвих потреб (с. 37-38);
- набуло подальшого розвитку положення про недостатньо ефективний вплив трансформаційних процесів на реалізацію економічної політики в регіонах, який виявляється у низькій дієвості соціально-економічних програм регіонального розвитку; відсутності диференційованого підходу з боку законодавчих і виконавчих органів влади до розвитку промислових регіонів, що значно знижує їх продуктивну діяльність і гальмує соціальний розвиток; поширенні тіньових практик у ринковому секторі, що знижує шанси формування цивілізованих форм підприємництва та соціальну активність населення (с. 54-55);
- з'ясовано, що механізмами взаємозв’язку між економічною та політичною сферами і одночасно детермінантою та основною формою реалізації економічної політики в суспільстві перехідного типу, зокрема на рівні регіонів, є соціальні практики, тобто легітимна політична, економічна або соціально-інноваційна повсякденна діяльність, правила гри” якої визначаються політичними акторами (владними і/або опозиційними до влади) на основі законодавчо-правових й ціннісних норм (або всупереч ним) (с. 63, с.66-67);
- вперше обгрунтовано теоретичні та емпіричні засади механізму соціальної індикації державної економічної політики на регіональному рівні, який складається з політичного моніторингу соціально-економічного стану соціуму, реальних масових повсякденних соціальних практик, електоральних преференцій населення, що виявляються певними орієнтаціями на визначений тип економічної політики (стабілізуюча, реформаторська, шокової терапії” тощо) та електоральної активності (с. 72-73);
- з’ясовано, що соціальними показниками підтримки (або заперечення) економічної політики, яка здійснюється владними органами на державному та регіональному рівнях, є оцінні судження електорату про діяльність влади в цілому та її гілок” щодо вирішення проблем суспільства; про регіональний аспект економічної політики; дивіденди, які отримує регіон за умов її реалізації; проблеми, які супроводжують” економічну політику на рівні соціальних повсякденних практик, у тому числі корупцію, хабарництво; про необхідність реформ; рівень й характер протестності населення, викликаної хибними політичними рішеннями або кризовими явищами (с.70-76);
- вперше доведено, що базовими індикаторами ефективності економічної політики є електоральні преференції як вибір (підтримка або не підтримка) електоратом конкретних політичних сил (владних або опозиційних) і одночасно як рефлексивний вимір ідентифікації виборцями свого соціального і матеріального стану з соціальними практиками політичних суб’єктів (самооцінка електоратом свого матеріального стану і тих можливостей, які він їм надає; визначення ним ієрархії регіональних проблем; вибір пріоритетів у сфері економічної політики на рівні соціальних практик політичних акторів; оцінка рівня, причин і характеру особистої протестності, викликаної неефективною економічною політикою; вибір моделей електоральної поведінки), які виявляються шляхом голосування за владну або опозиційну політичну силу (с. 93-101, с.113-114);
- знайшло розвиток положення про те, що в регіонах формування електоральних преференцій щодо підтримки (чи не підтримки) державної економічної політики ґрунтується на таких принципах: спрямуванні політики діючих владних суб’єктів (або їм опозиційних) на вирішення пріоритетних життєвих проблем електорату: підвищення якості життя представників різних соціальних груп, зростання продуктивності промислового та сільськогосподарського виробництва (з одночасним підвищенням зарплатні), покращення стану природного середовища, збільшення конкурентоспроможності регіону; викоріненні хабарництва і корупції; співпраці й узгодженості соціальних практик центру й регіонів, обласних адміністрацій й муніципальних структур; спроможності розв’язання життєвих проблем регіональними владними структурами (с.133-135, с.142-152);
- удосконалено соціологічну технологію діагностики механізму впливу електоральних чинників (преференцій, вибору, активності, протестності електорату) на формування і реалізацію економічної політики в промисловому регіоні за рахунок пошуку кореляційних залежностей між статистичними показниками економічного та соціального розвитку регіонів, соціальною оцінкою дієвості соціальних практик державних владних структур та органів місцевого самоврядування, оцінними судженнями населення про збалансованість їх дій, рефлексивним виміром електоратом задоволення своїх життєвих потреб (соціального самопочуття та матеріального стану) і вибором загальнонаціональних пріоритетів соціально-економічного розвитку та векторів інтеграційних процесів у світове співтовариство (с. 157, с.162, с.167-168).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження сприяє виробленню сучасного розуміння економічної політики держави та її ефективності з точки зору електоральних чинників (преференцій, вибору, активності, протестності) та соціальних практик політичних суб’єктів (владних або опозиційних). Емпіричну верифікацію положень роботи проведено в ході соціологічних досліджень, організованих центром Соціо” у 20002007рр. у Запорізькій, Дніпропетровській, Полтавській та Миколаївській областях. Положення дисертації використано при розробці рекомендацій щодо ведення виборчих кампаній для кандидатів у народні депутати України по мажоритарних округах Запорізької, Дніпропетровської областей та Автономної Республіки Крим у 20012002рр. Авторські висновки стали в нагоді при розробці плану оптимізації соціально-трудових відносин на підприємствах, що входять до складу компанії Інтерпайп” (точки досліджень Дніпропетровськ, Новомосковськ, Нікополь, Марганець, Кривий Ріг). Доробок дисертанта також залучено при розробці програми соціально-економічного розвитку Запорізької області на 2008р., що готувалася Запорізькою обласною радою (довідка №01-35/12-20 від 12.12.2007р.).
Фрагменти дисертаційного дослідження використано при проведенні лекцій та практичних занять з навчального курсу Соціологія” для студентів Запорізької державної інженерної академії (довідка №5/2271 від 12.12.2007р.). Також матеріали дисертації допомогли при викладанні навчальних дисциплін Соціологія праці”, Соціальний менеджмент, Галузеві соціології для студентів Енергодарського інституту державного та муніципального управління ім.Р.Г.Хеноха Класичного приватного університету.
Особистий внесок здобувача. Дві статті з переліку публікацій написано у співавторстві з В.Г.Воронковою. При цьому особистий внесок дисертанта у статті Проблема экономического сегмента идентичности в политическом поведении населения” полягає в тому, що ним дано визначення поняттю економічна ідентичність” та описано її сутнісні риси. У статті Взаимосвязь политики и экономики: экономизация политики и политизация экономики” здобувачем виділено основні напрями взаємодії політичної та економічної сфер суспільного життя.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на кафедрі соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету, що здійснювала загальне керівництво та контроль за написанням роботи. Принципові ідеї, теоретичні положення, практично орієнтовані міркування автора було оприлюднено на: Міжнародних науково-практичних конференціях „Формування загальнолюдських цінностей студентської молоді” (м.Запоріжжя, 2005 р.); „Основні тенденції розвитку гендерної політики у XXI столітті” (м.Запоріжжя, 2005 р.); „Формування і розвиток гуманістичного менеджменту як нової парадигми XXI століття” (м.Запоріжжя, 2005 р.); Перспективные инновации в технике и управлении2005” (ПрагаДнепропетровск, 2005г.); „Концептуальні засади стратегії європейського вибору України” (м. Запоріжжя, 2006 р.); „Гуманістичний менеджмент як нова парадигма XXI століття” (м. Запоріжжя, 2007 р.); „Формування гуманістичних цінностей молоді в контексті болонського процесу і євроінтеграції” (м. Запоріжжя, 2007 р.); Від конфлікту до порозуміння: теорія і практика громадянського суспільства” (м.Львів, 2007р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Методологія соціального пізнання: здобутки і проблеми” (м.Запоріжжя, 2005р.); V й XII науковотехнічних конференціях студентів, магістрантів та викладачів ЗДІА (м.Запоріжжя, 2005р., 2007р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в дев’яти публікаціях, чотири з яких у виданнях, що входять до переліку видань, затверджених ВАК України фаховими із соціології.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено важливе наукове завдання - обґрунтування закономірностей економічної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства та механізму соціальної індикації її ефективності в політично-рефлексивній площині регіонального електорату при визначенні умов для забезпечення балансу державних, регіональних та особистісних соціально-економічних інтересів.
Доведено, що з’ясування сутності соціально-економічних процесів, що відбуваються у сучасному українському суспільстві, потребує нових соціальних показників та індикаторів, які б на міждисциплінарному рівні політичному, економічному, соціально-практичному, рефлексивно-оцінному уможливлювали соціодіагностику ефективності економічної політики як стрижня розвитку сучасного українського суспільства в цілому та його промислових регіонів зокрема.
Зазначається, що специфічність державної економічної політики в Україні пов’язується, по-перше, з відсутністю прецедентів у світовій практиці переходу від командно-адміністративної планово-розподільчої економіки до ринкової; по-друге, із суттєвими регіональними відмінностями: природно-кліматичними умовами, сировинними ресурсами, співвідношенням частки промислового і сільськогосподарського виробництва, рівнем соціально-економічного розвитку; кількістю, щільністю, демографічним та соціально-професійним складом населення, рівнем зайнятості, політичними орієнтаціями та ступенем соціальної, політичної та економічної активності представників різних соціальних груп тощо. Дано характеристику відмінностей України від інших країн пострадянського простору, що значною мірою визначають темпи і характер трансформації та зміст соціальних практик її основних акторів. Зазначено, що на формування економічної політики впливають такі чинники, як: наявність типово індустріальних регіонів з високою часткою кваліфікованого робітників та виробничої інтелігенції; розвинутий аграрний сектор економіки, потужні приватні, колективні й державні господарства, розгалужена система виробництва продукції рослинництва і тваринництва і, одночасно, специфічний міцний сільський соціум; відносно розвинута система розселення, високий рівень урбанізації.
З’ясовано, що недостатньо ефективним є вплив трансформаційних процесів на реалізацію економічної політики в регіонах, що виявляється у недостатній дієвості соціально-економічних програм регіонального розвитку; відсутності диференційованого підходу законодавчих і виконавчих органів влади до розвитку промислових регіонів, що значно знижує їх продуктивну діяльність і гальмує соціальний розвиток; наявності тіньових практик у ринковому секторі, що зменшує шанси формування цивілізованих форм підприємництва та соціальну активність населення.
Водночас у соціологічній науці наявно простежується відсутність надійних методичних підходів до діагностики стану, ролі та ефективності впливу економічної політики на розвиток регіональних соціумів, яка б враховувала регіональні відмінності задля забезпечення балансу інтересів держави і промислових та сільськогосподарських територій, регіонів-донорів та регіонів реципієнтів, а також забезпечувала баланс задоволення різних соціальних груп і верств своїм життєвим рівнем.
На підставі всебічного аналізу методологічних підходів до розуміння сутності економічної політики суспільства перехідного типу у роботі уточнено її сутність, яку пропонується розглядати як сукупність різноманітних форм взаємодії (співпраці) різних соціальних суб’єктів (насамперед, владних), політичних та економічних інститутів, організацій з матеріально-технологічними та інформаційними умовами їх функціонування з приводу розробки і формування схвалюваних суспільством стратегічних напрямів та програм соціально-економічного розвитку суспільства в цілому та його регіонів зокрема з метою узгодження і захисту економічних інтересів різних соціальних груп і прошарків населення й задоволення їх життєвих потреб.
Виходячи з цього, а також послуговуючись результатами емпіричних досліджень, доведено, що економічна політика не може розглядатися інакше, як в контексті специфічних соціальних практик, характерних для української моделі трансформації суспільства. Розглядаючи соціальні практики як легітимну політичну, економічну, соціально-інноваційну або повсякденну діяльність, правила гри” якої визначаються політичними акторами (владними і/або опозиційними до влади) на основі законодавчо-правових й ціннісних норм (або всупереч ним), дисертантом обґрунтована думка про те, що саме вони випробовують зворотну дію економічної політики, перш за все, в політичному, зокрема електоральному, просторі.
Доведено, що критеріями соціальних практик населення в умовах суспільства, що трансформується, є: стан інститутів влади, результати економічної, політичної та іншої діяльності, спрямованої на зміну якісного стану суспільства; соціальна структура, місце в якій визначається можливостями самореалізації особистості в рамках певної соціальної групи; система норм і цінностей, на основі яких формується мотивація соціальних практик на різних рівнях; ступінь масовості тих або інших практик в економічній, політичній і духовній сферах суспільства. Підтримка або не підтримка соціальних практик політичних акторів здійснюється електоральним вибором (преференціями, активністю, протестністю) переважно у періоди виборчих кампаній, коли відбувається політична боротьба між владними та опозиційними політичними силами за владу і постає можливість реалізувати певні економічні пріоритети.
Аргументовано думку про те, що за рахунок грамотно побудованої економічної політики соціальні практики стабілізуються, врівноважуються на різних рівнях, набувають позитивного характеру, нарешті, зводять до мінімуму можливість виникнення суспільних дисфункцій. Адже реалізація економічної політики неможлива без соціальної діяльності людей, які розуміються як агенти, актори, суб’єкти.
Виходячи з цього, у роботі обґрунтовано теоретичні та емпіричні засади механізму соціальної індикації державної економічної політики на регіональному рівні, що складається з політичного моніторингу соціально-економічного стану соціуму, реальних масових повсякденних соціальних практик, електоральних преференцій населення, що виявляються певними орієнтаціями на визначений тип економічної політики (стабілізуюча, реформаторська, шокової терапії” тощо) та електоральної активності.
Визначено й обґрунтовано систему соціальних показників підтримки (або заперечення) економічної політики, яка здійснюється владними органами на державному та регіональному рівнях, і доведено, що економічна політика, реально спрямована на покращення добробуту людей, є стимулом соціально-економічної, політичної та електоральної активності для 90% населення і, в свою чергу, визначається певними електоральними преференціями. Такими показниками є: оцінні судження електорату про діяльність влади в цілому та її гілок” щодо вирішення проблем суспільства; про регіональний аспект економічної політики; дивіденди, які отримує регіон за умов її реалізації; діагностика проблем, що супроводжують” економічну політику на рівні соціальних повсякденних практик, у тому числі корупції, хабарництва; про необхідність реформ; рівень й характер протестності населення, викликаної саме причинами хибних політичних рішень або кризових явищ тощо.
На підставі результатів польових соціологічних досліджень, проведених в Запорізькій та Дніпропетровській областях у 1994-2006 рр. було виявлено і доведено, що базовими індикаторами ефективності економічної політики є електоральні преференції як підтримка (або не підтримка) електоратом конкретних політичних сил (владних або опозиційних) і одночасно як рефлексивний вимір ідентифікації виборцями свого соціального та матеріального стану з соціальними практиками політичних суб’єктів (самооцінка електоратом свого матеріального стану і тих можливостей, які він надає; визначення ним ієрархії регіональних проблем; вибір пріоритетів у сфері економічної політики на рівні соціальних практик політичних акторів; оцінка рівня, причин і характеру особистої протестності, викликаної неефективною економічною політикою; вибір моделей електоральної поведінки), які виявляються шляхом вибору (голосування) за владну або опозиційну політичну силу.
Удосконалення технології соціодіагностики механізму впливу електоральних чинників на формування і реалізацію економічної політики в промисловому регіоні дозволило зробити висновок про те, що формування електоральних преференцій щодо підтримки (чи не підтримки) державної економічної політики ґрунтується на таких принципах: спрямуванні політики діючих владних суб’єктів (або їм опозиційних) на вирішення пріоритетних життєвих проблем електорату: підвищення якості життя різних соціальних груп і прошарків населення, зростання продуктивності промислового та сільськогосподарського виробництва (з одночасним зростанням зарплатні), покращення стану природного середовища, підвищення конкурентоспроможності регіону; викоріненні хабарництва і корупції; рівні співпраці й узгодженості соціальних практик центру й регіонів, обласних адміністрацій і муніципальних структур; спроможності розв’язання життєвих проблем регіональними органами влади.
Окрім того, на підставі аналізу ієрархії соціально-економічних проблем у різних регіонах України в дисертації зроблено такі висновки:
по-перше, загальні проблеми підвищення рівня соціальної захищеності населення неможливо вирішити без реалізації послідовної, соціально орієнтованої економічної політики. У свою чергу, досвід державного управління показав, що найоптимальніша загальнонаціональна економічна політика не може бути реалізована без її сприйняття на місцях. У іншому випадку спостерігатиметься лише засвоєння окремих зразків та процедур економічної взаємодії без глибокої зміни існуючих у цій сфері соціальних практик;
по-друге, тільки послідовне зростання виробництва породжує потребу суспільства в кваліфікованій робочій силі і активізує позитивні повсякденні соціальні практики, пов’язані з раціональною участю в продуктивній праці, а також електоральною підтримкою політичних сил, що формують соціально орієнтовану економічну політику;
по-третє, слід зазначити, що майже поза увагою жителів Південного Сходу лишаються проблеми розширення та захисту громадянських прав, укріплення представницьких інститутів, утвердження принципу верховенства права. Вони традиційно розглядаються масовою свідомістю як другорядні” порівняно з економічними. Це досить тривожний симптом, адже він свідчить, що демократія як форма політичного правління все ще остаточно не укорінилася на українському ґрунті, а за несприятливих обставин може поступитися кланово-олігархічній меритократії.
Доведено, що пріоритетами економічної політики на регіональному рівні повинні бути політичні та соціально-економічні програми або реформи не абстрактно-законодавчого характеру, а спрямовані на вирішення життєво важливих для кожного регіону проблем, які виключають чинник перерозподілу власності і репресивні заходи до тих, хто вже володіє цією власністю, сприяючи дійсному підвищенню рівня соціальної захищеності, збільшенню кількості робочих місць з гарантованою заробітною платою.
Таким чином, у дисертації зроблено узагальнюючий висновок про те, що на сучасному етапі трансформації українського суспільства нестабільність соціально-статусних характеристик регіонального соціуму (електорату) й нестійкий баланс соціальних практик (за і проти) породжують екстраполяцію загальнонаціональної економічної політики на регіональний та місцевий рівень, формуючи аномію в соціальному самопочутті населення, що суттєво впливає на його електоральні преференції, своєчасна соціодіагностика яких стимулює політичні сили (владні та опозиційні) для отримання владних повноважень формувати такі пріоритети економічної політики, які було б спрямовано на задоволення життєвих потреб населення промислових регіонів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров М.Я. Обмеження корупції та тіньової” економічної діяльності: проблеми і перспективи // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2001. №4. С.7679.
2. Александрова Т.А. Повышение активности избирателей средствами социально-психологических методов и технологий: Автореф. дис. канд. психол. наук / РАГС при Президенте РФ. М., 2002. 25с.
3. Аналітична доповідь про передвиборчу ситуацію у 82-му одномандатному виборчому окрузі Запорізької області / Укладачі: О.С.Зубченко, В.В.Марчук, О.В.Старух; За ред. к.і.н. О.В.Старуха. Запоріжжя: ЗОМГО Виборці за чесні вибори”, 2002. 41с.
4. Аналітичний звіт про результати соціологічного дослідження / За ред. В.О.Чигрина. Мелітополь: Центр науково-прикладних досліджень Соціо”, 2000. 85с.
5. Аналітичний звіт про результати соціологічного дослідження / Ю.І.Саєнко, Ю.О.Привалов, О.С.Гончарук та ін. К: Центр соціальних експертиз ІС НАН України, 2006. 39с.
6. Аристотель Политика. Афинская полития. М.: Мысль, 1997. 458с.
7. Баймуратов М., Резниченко С. Нормативно-правовой договор как источник конституционного права Украины // Юридич. вестник. 1998. №1. С.9195.
8. Балабан Р.В. Розвиток виборчої системи України: Політологічний аналіз: Автореф. дис. канд. політ. наук / Донецький національний ун-т. К., 1999. 22с.
9. Бекешкіна І.Е. Політична структурованість українського суспільства від виборів до виборів // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства: Наукові доповіді і повідомлення ІІВсеукраїнської соціологічної конференції. К.: САУ, ІС НАНУ, 2002. С.475478.
10. Белецкий М.И., ТолпыгоА.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины по данным социологических опросов // Полис. 1998. №4. С.7489.
11. Белецкий М.И., Толпыго А.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины по данным социологических опросов // Полис. 1998. №4. С.7489.
12. Беляева Л.А. Новое в социальной дифференциации общества в постсоветской России // Мониторинг общественного мнения: Экономические и социальные перемены. 2002. №6. С.120126.
13. Білик П. Поняття регіон” та регіональна політика України // Ринкова економіка: Сучасна теорія і практика управління. Одеса, 1999. Т.2. 267с.
14. Білоусов С.А. Об’єктивна основа і суб’єктивні фактори електорального вибору населення в умовах суспільства, що трансформується (на матеріалах Південно-Східного регіону України): Автореф. дис. канд. політ. наук / НАН України; Інститут держави і права ім.В.М.Корецького. К., 2002. 19с.
15. Бодуен Ж. Вступ до політології. К.: Основи, 1995. 174с.
16. БородюкВ., ПриходькоТ., ТурчиновО. Оцінка стану тіньової економіки України та методи розрахунків її обсягів. К.: Основи, 1997. 289с.
17. БурдьеП. Социальное пространство и генезис классов” // Вопросы социологии. 1992. Т.1. C.1736.
18. Бурдье П. Социология политики М.: Socio Logos, 1993. 336с.
19. Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем.; сост., общ. ред. и послеслов. Ю.П.Давидова. М.: Прогресс, 1990. 825с.
20. Вебер М. Класс, статус и партия / Пер. с англ. В.Чесноковой // Социальная стратификация. Вып.1. М.: РАН, 1992. С.1938.
21. Вебер М. Основные понятия стратификации // Человек и общество: Хрестоматия / Под ред. С.А.Макеева. К.: ИС НАН Украины, 1999. 272 с.
22. Вебер М. Основные социологические понятия // Западно-европейская социология ХIX начала ХХ веков. М., 1996. С.455491.
23. Вишняк О.І. Соціокультурна динаміка політичних регіонів України. Соціологічний моніторинг: 19942006. К.: Інститут соціології НАНУ, 2006. 253с.
24. ВишнякО.І. Електоральна соціологія: Історія, теорії, методи. К.: Інститут соціології НАНУ, 2000.
25. ВишнякО.І. Соціокультурна динаміка політичних регіонів України. Соціологічний моніторинг: 19942006. К.: Інститут соціології НАНУ, 2006.
26. Візниця Ю.В. Особливості українського електорату в процесі демократизації та становлення національної державності: Автореф. дис. канд. соціол. наук / Київський ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1993. 18с.
27. Воронцова А.Б. Административный ресурс как феномен российского избирательного процесса // Полис. 2003. №6. С.2742.
28. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. К.: Основи, 1993. 238 с.
29. Гоббс Т. Сочинения: В 2т. М.: Мысль, 1991. Т.2. 736с.
30. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие. История, теория и современная практика. К.: ИС НАН Украины, 1994. 169с.
31. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Основні етапи і тенденції трансформації українського суспільства: від перебудови до помаранчевої революції” // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2006. №3. С.3252.
32. Головаха Є.І. Особливості політичної свідомості: Амбівалентність суспільства та особистості // Політологічні читання. 1992. №1. С.2439.
33. Горленко І.О., Тарангул Л.Л., Економічні райони України: Посібник. К.: ВАТ Книжкова друкарня наукової книги”, 1999. 205с.
34. Гугнін Е.А. Топологічні характеристики електорального поля України: Автореф. дис. канд. соціол. наук / Гуманітарний університет Запорізький інститут державного та муніципального управління”. Запоріжжя, 2007. 16с.
35. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. М.: Новая школа, 1996. 519с.
36. Дністрянський М.Н. Інтегральна оцінка регіональних проблем і суперечностей етнополітичного розвитку як передумова державної геоетнополітики // Вісник Львівського університету. Серія Географія. 2006. №33. С.7785.
37. Дубицкая В.П., Тарарухина М.И. Какого политика можно продать // Социс. 1998. №10. С.118127.
38. Дэвис К. Концептуальный анализ стратификации // Социальная стратификация / Отв. ред. С.А.Белановский. М., 1992. Вып.1. С.139159.
39. Дэвис К., Мур У. Некоторые принципы стратификации // Социальная стратификация / Отв. ред. С.А.Белановский. М., 1992. Вып.1. С.160177.
40. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. М.: Канон, 1996. 431с.
41. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение / Пер. с фр., составление, послесловие и примечания А.Б. Гофмана. М.: Канон, 1995. 352 с.
42. Економічна політика. Навч. посібник / За ред. П.Д.Гуменюк. Тернопіль: ТАНГ, 1997. 158с.
43. Замятина Н.Ю. Модели политического пространства // Полис. 1999. №4. С.2941.
44. Зануда А. В Україні малочисельний середній клас [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/indepth/story/2007/ 05/070520_ukr_middleclass_is.shtml.
45. Заславская Т.И. Социетальная трансформация российского общества: Деятельностно-структурная концепция. М.: Дело, 2002. 568с.
46. Золотарева О. Региональные гонки // Зеркало недели. 2001. №32. С.67.
47. Зубченко О.С. Електоральна культура як об’єкт соціологічного дослідження: Автореф. дис. ... канд. соціол. наук / Гуманітарний університет Запорізький інститут державного і муніципального управління”. Запоріжжя, 2007. 20с.
48. Кампо В. Дві системи місцевої влади: взаємодія, а не протистояння // Місцеве самоврядування. 1998. №12. С.3538.
49. Князєва Є.В. Електоральна поведінка як соціокультурне явище: Автореф. дис. канд. соціол. наук / Харків. держ. університет. Харків, 1996. 21с.
50. Конституція України: Офіц. текст із змін. станом на 2 квіт. 2008. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 254%EA%2F96%2D%E2%F0.
51. Корягина Т. Теневая экономика в СССР // Вопросы экономики. 1990. №3. С.3546.
52. КудиновО.П., ШипиловГ.А. Диалектика выборов. М.: ЗАО ПО МАСТЕР”, 1997. 323с.
53. Куценко О. Чи зберігають значення класові підстави політичної участі? // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2006. №3. С.92116.
54. Лановик Б.Д., Лазаревич М.В. Економічна теорія. К.: Геопринт, 2001. 259с.
55. Локк Дж. Избранные философские произведения: В 3т. М.: Мысль, 1985. Т.2. 560с.
56. Луков В. Роль государства в рыночной экономике. Формирование экономической политики // Рос. экон. журнал. 1993. №9. С.4358.
57. Мажула А., Леонідова О. Адміністративно-правові аспекти соціально-економічного розвитку регіону // Підприємництво, господарство і право. 2005. №7. С.4149.
58. Макєєв С. Регіональні відмінності в оцінці економічної та соціально-політичної ситуації // Політичний портрет України. 1996. №15. C.7090.
59. Макєєв С. Соціокультурна специфіка регіонів в Україні // Україна регіональна. К.: Геопринт, 2003. С.727.
60. Макиавелли Н. Государь. М.: Планета, 1990. 79с.
61. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2т. / Пер с англ. М.: Инфра-М, 2000. Т.1. 486с.
62. Мамутов В.К. Законодательное обеспечение экономической политики Украины // Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. Харків, 2425 травня 2005р. Х., 2005. С.152153.
63. Мандибура В.О. Тіньова економіка України та напрями законодавчої стратегії її обмеження. К.: Финстатинформ, 1998. 264 с.
64. Маркс К., Энгельс Ф. Избр. соч. М., 1987. Т.7. 435с.
65. Медіа у виборах: Між політикою і культурою (контент-аналіз політичної преси) / Під ред. Н.Костенко. К.: ІС НАН України, 1999. 218с.
66. МихееваА.Р. Брак, семья, родительство: социологические и демографические аспекты. Новосибирск: Новосибирский государственный университет, 2001. 74с.
67. Мілейко І. Промислова політика держави проблема господарсько-правового забезпечення // Підприємництво, господарство і право. 2006. №1. С.6164.
68. Міщенко М. Динаміка емоційного самопочуття прихильників різних політичних сил (20052007) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2008. №1. С.215221.
69. Міщенко М. Чинники електоральної підтримки політичних партій // Політичний портрет України. 2002. № 24. С.1018.
70. Навчальний соціологічний словник з англійськими й іспанськими еквівалентами. К.: Форт, 2003. 675с.
71. Недюха М.П., Михайлич О.В. Класичні теорії електоральної поведінки як засіб аналізу волевиявлення виборців в Україні // Соціальні технології. К.: ГУЗІДМУ”, 2005. Вып.31 С.7989.
72. Нечаев В.Д. Функционирование двухуровневых моделей территориальной организации местного самоуправления в РФ (На примере Воронежской и Орловской областей) // Полис. 2005. №6. С.4961.
73. Никифоров Л., Кузнецова Т., ФельзенбаумВ. Теневая экономика: основы возникновения, эволюции и ослабления // Вопросы экономики. 1991. №1. С.6882.
74. Новицький В.Є. Глобальна фінансова криза як фактор змін світового руху фінансових ресурсів // Глобалізація і безпека розвитку. К., 2001. С.464471.
75. НортД. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. М.: Фонд экономической книги Начала”, 1997. 425с.
76. Ноэль-Нойман Э. Массовые опросы. Введение в методику демоскопии / Пер. с нем., общая редакция и вступ. статья д.ф.н. Н.С.Мансурова. М.: Прогресс, 1978. 378с.
77. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. / Пер. с нем. Н.С.Мансурова М.: Прогресс-Академия, Весь Мир, 1996. 352с.
78. Оболенський О.Ю. Організаційний механізм регулювання економіки: Автореф. дис. доктора екон. наук / Донецький нац. ун-т. Д., 2001. 45с.
79. Ойкен В. Основные принципы экономической политики (фрагменты) // Рос. экон. журнал. 1994. №2. С.2542.
80. Ойкен В. Основные принципы экономической политики (фрагменты) // Рос. экон. журнал. 1994. №4. С.3349.
81. Ойкен В. Основные принципы экономической политики (фрагменты) // Рос. экон. журнал. 1994. №6. С.5579.
82. Ойкен В. Основные принципы экономической политики (фрагменты) // Рос. экон. журнал. 1994. №7. С.4284.
83. Ойкен В. Основные принципы экономической политики (фрагменты) // Рос. экон. журнал. 1994. №8. С.2253.
84. Ойкен В. Основные принципы экономической политики (фрагменты) // Рос. экон. журнал. 1994. №11. С.3578.
85. Орзих М. Регіональна політика і перспективи державно-територіального устрою України // Регіональна політика України: Концептуальні засади, історія, перспективи: Зб. наук. матер. міжн. наук. практ. конф. К., 2003. С.4143.
86. Осипенко О. Мафия как экономический феномен // Экономические науки. 1991. №1. С.1223.
87. Основы политологии. Краткий словарь терминов и понятий. М.: Интелтех, 1993. 168с.
88. Панина Н.В. Технология социологического исследования: Курс лекций К.: Институт социологии НАН Украины, 2001. 277с.
89. Панина Н.В. Украинское общество 19942005: год перелома. К.: Институт социологии НАН Украины, 2005. 149с.
90. Панина Н.В., Головаха Е.И. Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС). Конструирование и применение теста в массовых опросах. К.: Институт социологии НАН Украины, 1997. 64с.
91.