ЕВОЛЮЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ В ПЕРІОД СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

Єрескова Тетяна Володимирівна

УДК 316.648+316.356.4

ЕВОЛЮЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ
В ПЕРІОД СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник −
Гаврилов Микола Іванович,
кандидат філософських наук,
доцент

Донецьк − 2007

ЗМІСТ

Вступ ...................................................................................................
Розділ1.Стан вивчення національної самосвідомості в суспільствознавстві ....................................................................................
Висновки до розділу 1 .......................................................................
Розділ 2. Національна самосвідомість у соціокультурному просторі ........................................................................................................
2.1. Національна самосвідомість в структурі суспільної свідомості ....................................................................................................
2.2. Залежність розвитку національної самосвідомості від стадіальної позиції соціуму ........................................................................
Висновки до розділу 2 ......................................................................
Розділ 3. Національна самосвідомість у соціумі в період суспільних трансформацій ........................................................................
3.1. Формування національної самосвідомості в пострадянському суспільстві ...................................................................
3.2. Національна самосвідомість мешканців Донецького регіону..........................................................................................................
Висновки до розділу 3 .....................................................................
Висновки ..........................................................................................
Список використаних джерел ......................................................
Додатки ............................................................................................
Додаток А. Співвідношення українців та росіян у генеральній та вибірковій сукупності .
Додаток Б. Розподіл відповідей респондентів (з числа тих, що визначилися з відповіддю) на відкрите питання: „У чому проявляється Ваше почуття патріотизму? ” (у %) ...................................

Додаток В. Сукупний показник рівнів сформованості національної самосвідомості залежно від національної належності респондентів (у частках) ............................................................................
Додаток Д. Розподіл індикаторів за рівнями національної самосвідомості на питання: „Чи може культурна спадщина минулого сприяти становленню єдиної української нації? Якщо може, то яка саме і чому? Якщо ні, то чому?” (у %).......................................................
Додаток Е. Розподіл відповідей респондентів (з числа тих, що визначилися з відповіддю) на відкрите питання: „У зв’язку з чим у вас виникає почуття національної гордості” (у %)...................................
Додаток Ж. Сукупний показник рівнів сформованості національної самосвідомості залежно від соціального статусу респондентів (у частках) .............................................................................

4

13
36

38

39

62
75

78

78

117
151
153
157
172

172

173

175

176

177

178

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах демократичної трансформації, що здійснюється в Україні, виникла необхідність якісних змін у суспільній свідомості, тому що після проголошення незалежності, суспільство зіткнулося з фактом відсутності національної інтеграції. Перетворення, що відбуваються, не знаходять належного відгуку в свідомості більшості людей, не викликають у них відповідної трансформації системи цінностей і моделей поведінки. На сьогодні результати трансформації суспільної свідомості не сприяють побудові єдиної нації, а це негативно позначається на перебігу соціальних і політичних перетворень.
Варто зазначити, що, опановуючи нову систему цінностей, людина може сприйняти з неї лише те, що вона здатна зрозуміти та усвідомити, володіючи певним рівнем мислення, особливостями чуттєвого сприйняття. Під час запровадження трансформаційних процесів можна говорити про радикальну ломку тих або інших суспільних структур, але стосовно людської свідомості така пряма аналогія буде неправомірною (у такому разі можлива лише свідома відмова від тих або інших змістовних ідей).
Необхідність побудови національної державності насамперед залежить не лише від процесів відродження української нації, але й від консолідації на національній основі всього населення. Якщо виходити з того, що українська держава не прагне бути етнокультурно-нейтральною, в ній активно здійснюються проекти побудови нації, розповсюджується соцієтальна культура територією всієї країни, то слід визнати, що для ефективного здійснення цих перетворень не вистачає дії якогось сильного, але неявного чинника, який зможе певним чином вплинути на вищезгадані процеси.
При аналізі основних соціологічних теорій і концепцій суспільства, що трансформується (концепція „залежного розвитку” Д.Старка, розроблена спільно з Г.Грабером і Л.Брюстером про значення минулих структур і цінностей для спрямованості постсоціалістичної трансформації; концепція соціальних механізмів трансформації Т.Заславської; теорія соціальної трансформації О.Куценко; теорія про вплив масових соціально-психологічних „патологій” на характер трансформаційних процесів Є.Головахи і Н.Паніної, концепція соціально-адекватного управління В.Буреги), ми звернули увагу на залежність характеру трансформаційних змін від ендогенних чинників розвитку. Одним з таких ендогенних чинників, що впливає на динаміку трансформаційних процесів, на наш погляд, може виступати національна самосвідомість членів соціуму.
Зміну національної самосвідомості членів суспільства не можна віднести до некерованого процесу, оскільки вона є одним з головних компонентів процесу побудови єдиної нації. Без сформованої на належному рівні національної самосвідомості неможливо привернути широкі верстви населення до процесу суспільних перетворень. Складність вивчення і дослідження еволюції національної самосвідомості, а головне, практична незатребуваність такого вивчення, до останнього часу істотно обмежували наукові напрацювання в цій сфері.
У період суспільних трансформацій привертають увагу певні особливості вивчення національної самосвідомості, а саме:
- не проаналізований перехідний характер національної самосвідомості, в якому є паралельне існування так званої „старої” і „нової” самосвідомості;
-не врегульовані і не визначені технології заміщення старих соціальних цінностей і соціальних норм новими;
-не отримало належного осмислення поєднання протилежних тенденцій, різних форм і методів формування національної самосвідомості, коли, з одного боку, стає неминучим певне посилення впливу держави, а з іншого − в процесі демократизації зростає роль громадянського суспільства і свободи особистості;
-не вивчені питання застосування поняття „національна самосвідомість”, його місце і роль у контексті суспільної трансформації.
Від вирішення цих проблем залежить розуміння суті цінностей і тенденцій розвитку того соціального середовища, в якому належить функціонувати суспільству в майбутньому, реальних можливостей впливу національної самосвідомості на духовні, етичні пріоритети особи, на ментальний і культурний простір соціуму. Без відповідного розуміння прогностичних функцій і можливостей національної самосвідомості важко розраховувати на повноцінне обґрунтування державної стратегії і політики процесів націєтворення.
Сучасна етносоціологія накопичила значну базу теоретико-методологічних знань стосовно процесів розвитку етнонаціональних спільнот, що дозволяє розробляти нові напрямки досліджень відповідно до соціальних запитів суспільства. Проте, враховуючи можливості сучасної соціологічної теорії та потреби українського суспільства, що знаходиться в процесі суспільної трансформації, перед нами виникає наукова проблема невідповідності між необхідністю мати науково обґрунтоване розуміння національної самосвідомості як чинника, що суттєво впливає на процеси націєтворення в Україні, та недостатністю вивчення соціологами теоретико-методологічних та емпіричних матеріалів у руслі даної проблематики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з держбюджетними дослідженнями кафедри соціології управління Донецького державного університету управління (ДонДУУ) „Філософські проблеми державного управління” (номер державної реєстрації 0104U003082) і „Соціально-гуманітарні аспекти державного управління” (номер державної реєстрації 0106U005128), в яких автор є співвиконавцем. У рамках науково-дослідної роботи „Філософські проблеми державного управління” автор дисертації брала участь у розробці теоретико-методологічного забезпечення навчальних курсів для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” спеціальності „Соціологія” ДонДУУ; в рамках науково-дослідної роботи „Соціально-гуманітарні аспекти державного управління” − у розробці інструментарію соціологічного дослідження, аналізі отриманих даних, виробленні пропозицій і рекомендацій органам державного управління Донецької області.
Мета і завдання дослідження. Метою є теоретичне та емпіричне обґрунтування засад дослідження національної самосвідомості та її еволюції в період суспільних трансформацій.
Для досягнення сформульованої мети в дисертації поставлені такі завдання:
-окреслити основні етапи наукової думки щодо вивчення національної самосвідомості;
-визначити основні елементи, істотні риси та функції національної самосвідомості як структурної частини суспільної свідомості;
-прослідкувати зв’язок національної самосвідомості зі стадіальною позицією розвитку соціуму;
-окреслити можливі шляхи (версії) еволюції національної самосвідомості в період суспільних трансформацій;
-визначити та обґрунтувати індикатори рівнів сформованості національної самосвідомості;
-визначити та проаналізувати рівні національної самосвідомості мешканців Донецького регіону.
Об’єктом дослідження є національна самосвідомість як структурна частина суспільної свідомості.
Предметом дослідження є еволюція національної самосвідомості в період суспільних трансформацій.
Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс загальнонаукових методів: аналізу і синтезу (для характеристики теоретичних основ дослідження процесу еволюції національної самосвідомості); генетичний метод (для встановлення стадіальних відмінностей розвитку національної самосвідомості), метод системного та структурного аналізу (для визначення рівнів національної самосвідомості в період суспільних трансформації).
Для вирішення завдань емпіричного етапу дослідження використовувалися соціологічні методи: стандартизоване інтерв’ю (для отримання первинної інформації), контент-аналіз (для обробки відповідей на відкриті питання, що включені до опитувального листа); статистичні методи (для виявлення статистичної значущості між індикаторами національної самосвідомості та соціально-демографічними характеристиками респондентів).
Емпіричну базу дослідження склали дані соціологічного дослідження сформованості національної самосвідомості мешканців Донецького регіону, проведеного автором роботи у 2005 р. (вибірка: N=1812). Комп’ютерна обробка даних здійснювалася за допомогою програми SPSS.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в конкретизації загальнотеоретичних положень про залежність характеру трансформаційних змін від ендогенних чинників розвитку суспільства та уточненні уявлення про механізм трансформації пострадянського суспільства. У дисертаційній роботі отримані такі наукові результати:
-на відміну від розуміння національної самосвідомості тільки як усвідомлення людиною своєї етнічної належності, запропоновано нові риси національної самосвідомості щодо уточнення її визначення як соціального явища, що виявляється не тільки в усвідомленні певним колом людей своєї належності до окремої нації, а й через спирання на досвід пращурів, власну суспільну практику формує прагнення спільного майбутнього для представників різних етнонаціональних спільнот у межах єдиного поліетнічного соціуму;
-вперше обґрунтована рівнева структура національної самосвідомості, що дозволяє розрізняти ступінь відображення соціальної реальності на кожному рівні сформованості національної самосвідомості та передбачати певні тенденції стосовно поведінки членів сучасного українського соціуму в етнонаціональній сфері;
-вперше виділено індикатори рівнів сформованості національної самосвідомості, а саме: ставлення до релігійних цінностей, традицій та звичаїв, мови, національної і державної символіки (як характеристики, що відображають ірраціональний рівень національної самосвідомості); превалювання індивідуальних інтересів над інтересами соціуму, внаслідок минулого суспільного досвіду (як характеристики буденного рівня національної самосвідомості); патріотизм, міжнаціональна толерантність, національна гордість (як конструкти теоретичного рівня осягнення національної самосвідомості);
-вперше емпірично виявлено та проаналізовано рівні сформованості національної самосвідомості мешканців Донецького регіону залежно від національності та соціального статусу респондентів; показана наявність всіх рівнів сформованості національної самосвідомості з переважанням ірраціонального рівня над буденним і теоретичним у співвідношенні 3:2:2, що свідчить про важливість для мешканців Донецького регіону спільного походження, належності до рідного краю та радянського минулого.
Практичне значення одержаних результатів. У практичному плані результати даного дослідження можуть бути використані для проведення подальших теоретичних і емпіричних досліджень процесів суспільних трансформацій пострадянського суспільства; для розробки програм удосконалення демократичних трансформацій українського суспільства; для підготовки та викладання нормативних і спеціальних навчальних курсів з соціології у вищих навчальних закладах ІІІ та ІV рівнів акредитації.
Основні результати дисертаційного дослідження використані в діяльності Управління з питань внутрішньої політики Донецької обласної державної адміністрації при розробці державних програм розвитку політичної культури та громадянського суспільства, зокрема на регіональному рівні, а також розробці заходів, спрямованих на адекватне сприйняття соціумом процесів, що відбуваються в країні (довідка № 71-13/4 від 24 квітня 2007 р.); враховувалися в діяльності Управління освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації, Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти при розробці виховних аспектів регіональних програм розвитку освіти та були використані при формуванні та реалізації змісту післядипломної підготовки керівників освіти, викладачів історії та суспільствознавства (довідка № 201/02 від 26 квітня 2007 р.); використані у діяльності Донецького державного університету управління при розробці навчальних робочих програм і лекційних курсів з дисциплін „Соціологія”, „Етносоціологія”, „Методологія та методи соціологічних досліджень” для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” спеціальності „Соціологія” та впроваджені у навчальний процес (довідка № 01-12/332 від 26 квітня 2007 р.).
Особистий внесок здобувача. У виконаних у співавторстві з О.В.Мазуриком публікаціях, дисертанту належать:
-у публікації „Аналіз рівнів сформованості національної самосвідомості в українському суспільстві (за результатами соціологічного дослідження)” − обґрунтування індикаторів національної самосвідомості, аналіз і узагальнення результатів емпіричного дослідження сформованості національної самосвідомості мешканців Донецького регіону залежно від національності;
-у публікації „Проблема співвіднесеності національної свідомості і національної самосвідомості в структурі суспільної свідомості” − аналіз національної самосвідомості як соціального явища і обґрунтування висновку про існування обопільного зв’язку між національною свідомістю і національною самосвідомістю, їх проявами на різних рівнях соціальної дійсності;
-у публікації „Утвердження принципу „держава-нація” як оптимального варіанта для розвитку України” аналіз і узагальнення результатів проведеного соціологічного дослідження щодо ставлення респондентів до проблеми громадянства і формування єдиної української нації, обґрунтування положення про необхідність розробки моделі „держава-нація” для формування консолідованого українського суспільства.
У публікації, яка виконана в співавторстві з М.І.Гавриловим, дисертантові належать загальний аналіз останніх досліджень і публікацій, аналіз і узагальнення результатів дослідження міжнаціональної толерантності мешканців Донецького регіону.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження, як загальна концепція, так і окремі теоретичні положення, методологічні підходи, були використані автором під час викладання лекційних курсів „Соціологія”, „Етносоціологія”, „Методологія та методи соціологічних досліджень” на кафедрі соціології управління Донецького державного університету управління (з 2005 по 2007 р.).
Основні результати дисертаційного дослідження, котрі додатково відображають її наукові результати, доповідалися на: ІВсеукраїнській науково-практичній конференції „Українська соціал-демократія в часі та просторі: постаті, ідеї, дії” (Львів, 2004), VII, VIII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 2004, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Формування національних та загальнолюдських цінностей на заняттях історії та суспільних дисциплін” (Ніжин, 2005), Міжнародному симпозіумі „Регіональні „столиці” України: пошуки нової ідентичності” (Харків, 2006), Всеукраїнській науковій конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє” (Луганськ, 2006), IIIнауковій конференції „Сучасні проблеми у вимірі соціології управління” (Донецьк, 2007).
Публікації. Основні результати викладені у п’яти статтях, опублікованих у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові за напрямом соціологічні науки, а також шести опублікованих доповідях і тезах виступів на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Україна в цілому вже досягла стану соціокультурної зрілості, але основні її національні носії перебувають у трансформаційній стадії розвитку, в суспільній свідомості соціуму превалюють соціокультурні настанови, які ще не здатні забезпечити консолідацію українського суспільства. Національна самосвідомість членів суспільства є одним з основних компонентів процесу побудови єдиної нації. Проте можливості державної політики у сфері націєтворення на сьогодні суттєво обмежені, тому що науковці ще не мають переконливого розуміння національної самосвідомості як соціального явища. Зазначене свідчить про прогалини в сучасній вітчизняній етносоціології щодо розбудови як теоретико-методологічних засад, так і емпіричних процедур отримання вірогідних характеристик цього явища.
Результати дисертаційного дослідження дозволили отримати достатнє теоретичне та емпіричне узагальнення національної самосвідомості в період суспільних трансформацій, що надає можливість передбачати певні тенденції стосовно поведінки членів сучасного українського соціуму в етнонаціональній сфері.
Розв’язання наукової проблеми здійснювалося за допомогою комплексу загальнонаукових та соціологічних методів, а саме: аналізу і синтезу, генетичного методу, системного та структурного аналізу, стандартизованого інтерв’ю, контент-аналізу. Для обгрунтування достовірності отриманих результатів використовувалися статистичні методи обробки даних (коефіцієнт зв’язку для номінальних змінних чІ та коефіцієнт мінливості категорій IQV).
Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки.
Порівняно з поширеними в соціогуманітарних науках точками зору на національну самосвідомість, в роботі вона розглядається як об’єктивна соціально-духовна потреба суспільства у фундаментальних принципах націєтворення з погляду реальних можливостей існування. Такий підхід уможливив уточнення визначення національної самосвідомості як соціального явища, що виявляється в усвідомленні певним колом людей своєї належності до окремої нації через спирання на досвід пращурів, власну суспільну практику та прагнення спільного майбутнього для себе та своїх нащадків.
Спираючись на властивість самосвідомості відображати соціальну дійсність на різних рівнях, в роботі обгрунтована рівнева структура національної самосвідомості, що дозволяє розрізняти ступінь відображення соціальної реальності на кожному рівні сформованості національної самосвідомості. Виділені наступні рівні в структурі національної самосвідомості: ірраціональний, заснований на вірі та соціальних стереотипах; буденний, заснований на минулих цінностях і життєвому досвіді людини; теоретичний, заснований на усвідомленному розумінні процесів та явищ, що відбуваються в процесі націєтворення. Виявлення цих рівнів та їх операціональна характеристика надає можливість передбачати певні тенденції стосовно поведінки членів сучасного українського соціуму в етнонаціональній сфері.
Використовуючи методику типології думок, що запропонував Є.Головаха, була розроблена методика та методичний інструментарій емпіричного дослідження національної самосвідомості. Дана методика дозволила визначити індикатори рівнів сформованості національної самосвідомості, а саме: ставлення до релігійних цінностей, традицій і звичаїв, мови, національної і державної символіки (як характеристики, що відображають ірраціональний рівень національної самосвідомості); звернення до минулого, превалювання індивідуальних інтересів над інтересами соціуму (як характеристики буденного рівня національної самосвідомості); відчуття патріотизму, національна гордість, міжнаціональна толерантність (як характеристики теоретичного рівня національної самосвідомості). Використання зазначених індикаторів дало можливість отримати емпіричні якісні та кількісні показники відповідних рівнів сформованості національної самосвідомості.
Аналіз результатів емпіричного дослідження показав наявність у мешканців Донецького регіону всіх рівнів національної самосвідомості з деяким домінуванням ірраціонального рівня над буденним і теоретичним у співвідношенні 3:2:2. Таке співвідношення було отримано шляхом підсумовування перших місць рівнів сформованості національної самосвідомості, що переважають за ключовими запитаннями, які показали статистично значущий зв’язок між індикаторами та соціально-демографічними характеристиками респондентів. Переважання ірраціонального рівня свідчить про відсутність суттєвих змін у національній самосвідомості мешканців Донецького регіону за період існування України як незалежної держави. Спостерігається збереження основних рис національної самосвідомості (інтернаціоналізм, патріотизм, етноцентризм тощо), властивих базовому типу особистості, що переважав у радянському суспільстві.
Використання даної методики дослідження національної самосвідомості дозволило зафіксувати існуючу поведінку мешканців Донецького регіону в етнонаціональній сфері та передбачити її певні тенденції: 1) превалювання неусвідомлюваного сприйняття і оцінювання „інших” за етнічним походженням людей; 2)дистанціювання між представниками різних національностей, обумовлений важливістю для мешканців Донецького регіону спільного походження, належності до рідного краю та історичного минулого; 3)формування настанови позитивного ставлення до представників інших національностей: інший за національністю − це потенційний партнер і співгромадянин; 4) об’єднання членів сучасного українського суспільства можна на основі територіального патріотизму, тобто пробуджуючи відчуття солідарності та єдності між всіма громадянами, що постійно живуть на території України, незалежно від їх етнічного походження, соціального статусу, соціально-культурного рівня. Отримані результати дисертаційного дослідження значною мірою конкретизують загальнотеоретичні положення про залежність характеру трансформаційних змін від ендогенних чинників розвитку суспільства, уточнюють уявлення про механізм трансформації пострадянського суспільства. У практичному плані результати даного дослідження можуть бути використані для проведення подальших теоретичних і емпіричних досліджень процесів суспільних трансформацій пострадянського суспільства; для розробки дієєвих державних програм у етнонаціональній сфері, зокрема на регіональному рівні; для розробки заходів, спрямованих на адекватне сприйняття соціумом процесів, що відбуваються в країні; при розробці виховних аспектів регіональних програм розвитку освіти.
Запропонований у дисертаційній роботі теоретико-методологічний підхід дослідження національної самосвідомості як соціального явища дозволяє отримати дані про рівні сформованості національної самосвідомості мешканців інших регіонів України, що сприятиме побудуванню цілісної картини стану розвитку етнонаціональної сфери в країні та розширить можливості державної стратегії і політики задля врегулювання міжнаціональних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Хабермас Ю. В поисках национальной идентичности. Философские и политические статьи: Пер. с нем. Донецк.: Донбасс, 1999. 123 с.
2. Дьюи Дж. Общество и его проблемы: Пер. с англ. И.И.Морберга, А.Б.Толстова. М.: Идея-пресс, 2002. 160 с.
3. Линднер Г.-А. Общественное самосознание // Зомбарт В. Социология: Пер. с нем. 2-е изд., стереотип. М.: Едиториал УРСС, 2003. С.30-33.
4. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. В 2 т.: Перекл. з англ. К.: Основи, 1994. Т. 1. 446 с., Т.2. 494 с.
5. Сорокин П.А. Кризис нашего времени // Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. Ю.А. Согомонов: пер с англ. М.: Политиздат, 1992. С. 427-435.
6. Дубов И.Г. Феномен менталитета: психологический анализ // Вопросы психологии. 1993. − № 5. С. 20-29.
7. Гуревич А.Я. Исторический синтез и Школа „Анналов”. М.: Прогресс, 1993. 328 с.
8. Бромлей Ю. Национальные процессы в СССР: в поисках новых подходов. М.: Наука, 1988. 208 с.
9. Крупник Е.П. Национальное самосознание. Введение в проблему: Монография. М.: Московский психолого-социальный институт, 2006. 144 с.
10. Дробижева Л.М. Историческое самосознание как часть национального самосознания народов. М.: ИЭН РАН, 1990. 231 с.
11. Єрескова Т.В. Генезис проблеми самосвідомості в історії філософії // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. Вип. 42. К.: Український центр духовної культури, 2004. С. 61-69.
12.Читанка з історії філософії. У 6 кн. Кн.1. Філософія Стародавнього світу. / За ред. Г.І. Волинки. К.: Довіра, 1992. 207 с.
13. Гаврилов Н.И. Философия. Учебное пособие. Донецк: ДонГАУ, 2003. 246 с.
14. Миголатьев А.А. Философия государства // Социально-гуманитарные знания. 2001. − № 6. С. 42-61.
15. Аристотель. О душе // Аристотель. Соч. В 4 т. М.: Наука, 1983. Т.1. С. 18-122.
16. Зелинский Ф. Античная гуманность. СПб.: Алетейя, Логос, 1995. 171 с.
17. Кулікова Л.Б. Духовний світ давніх греків як приклад виховання сучасних моральних цінностей // Педагогіка та психологія. 2000. − №4. С. 125-133.
18. Павленко Ю.В. История мировой цивилизации. Философский анализ. К.: Феникс, 2002. 760 с.
19. Декарт Р. Рассуждение о методе // Декарт Р. Соч. в 2 т. М.: Мысль, 1989. Т.1.− С. 250-296.
20. Агафонов А.Ю. Основы смысловой теории сознания. СПб.: Речь, 2003. 289 с.
21. Гоббс Т. О человеке // Гоббс Т. Левиафан. Соч. в 2 т. М.: Мысль, 1991. Т.2. С. 5-285.
22. Спиноза Б. Этика // Спиноза Б. Избр. произв. в 2 т. − М.: Политиздат, 1964. Т.2. С. 359-618.
23. Гельвеций К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання: Пер. з фр. В. Підмогильного. К.: Основи, 1994. 416 с.
24. Фролов И.Т. О человеке и гуманизме: Работы разных лет. М.: Политиздат, 1989. 559 с.
25. Скворцов Л.В. Культура самосознания: Человек в поисках истины своего бытия. М.: Политиздат, 1989. 319 с.
26. Кант И. Критика чистого разума // Кант И. Соч. в 6 т. − М.: Политиздат, 1964. Т.3. С. 118-541.
27. Гердер И. Идеи к философии истории человечества. М.: Наука, 1977. − 196 с.
28. Гегель Г.В.Ф. Философия духа // Энциклопедия философских наук. В3т. М.: Мысль, 1977. Т.3. 470 с.
29. СоловьевВ.Оправданиедобра//htt://www.magister.msk.ru/library/
philos/Solovyov/solovv01.htm.
30. Бердяев Н. О назначении человека. М.: Политиздат, 1993. 384 с.
31. Булгаков С.Н. Размышления о национальности // Булгаков С.Н. Соч. в 2 т. − Т.2. М.: Наука, 1993. С. 435-457.
32. Понарин Э. Национальные проблемы на постсоветской территории // htt:www.narcom/ru/ideas/socio/80.html.
33. Ортега-и-Гассет Х. Бесхребетная Испания: Пер. с исп. М.: АСТ, Ермак, 2003. 269 с.
34. Камю А. Бунтующий человек // Философия. Политика. Искусство. (Мыслители 20 века). М.: Политиздат, 1990. − С. 119-356.
35. Леонтьев Д.А. Психология свободы: к постановке проблемы самодетерминации личности // Психологический журнал. 2000. − №1. С. 39-50.
36. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание. М.: Политиздат, 1984. 335 с.
37. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание. М.: Политиздат, 1972. 303с.
38. Столин В.В. Самосознание личности. М.: Изд-во МГУ, 1983. 286 с.
39. Скворцов Л.В. Культура самосознания: Человек в поисках истины своего бытия. М.: Политиздат, 1989. 319 с.
40. Жуков Н.И. Проблема самосознания: Философский и специально-научный аспекты. Минск: Изд-во Минск. ун-та, 1987. 205 с.
41. Лой А.Н. Сознание как предмет теории познания / АН УССР, Ин-т Философии. К.: Наук. думка, 1988. 246 с.
42. Сковорода Г.С. Вибрані твори. В 2 т. / Упоряд., підг. текстів та примітки Б.А. Деркача. К.: Дніпро, 1972. Т. 2. 478 с.
43. Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці. В 2 т. К.: Наук. думка, 1970. Т.1. 331 с.; Т.2. 595 с.
44. Драгоманов М.П. Попереднє слово до „Громади” // Драгоманов М.П. Вибр. твори. В 2 т. Прага, 1937. Т.1. 413 с.
45. Теяр де Шарден П. Феномен людини // Читанка з історії філософії. У 6 кн. / За ред. Г.І. Волинки. К.: Довіра, 1993. Кн. 6.: Зарубіжна філософія ХХ століття. С. 215-218.
46. Фромм Э. Иметь или быть?: Пер. с англ. Н. Войскунской, И.Каменкович, Е. Комаровой и др. М.: Прогресс, 1990. 331 с.
47. Roszak T. Person-Planet: the Creative Disintegration of Industrial Society. N.Y.: Anchor Press, 1979. − 236 р.
48. Хайдеггер М. Новая технократическая волна на Западе // Проблема человека в западной философии. М.: Прогресс, 1986. С. 119-410.
49. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек. М.: АС; Ермак, 2004. 488 с.
50. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХI века: Пер. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева. М.: Логос, 2003. 368 с.
51. Патнэм Х. Философия сознания. М.: Дом интеллектуальной книги, 1998. 240 с.
52. Прист С. Теории сознания: Пер. с англ. Грязнова А.Ф. М.: Идея-Пресс; Дом интеллектуальной книги, 2000. 288 с.
53. Миллс Ч.Р. Социологическое воображение // Человек и общество. Хрестоматия / под ред. С. Макеева. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. С. 7-14
54. Ревель Ж.-Ф. Відживлення демократії: Пер. з франц. під ред. О.Хоми К.: Критика, 2004. 590 с.
55. Эриксен Т.Х. Тирания момента: Время в эпоху информации: Пер. с норв. Е.С. Рачинской, М.Э. Кубки. М.: Весь мир, 2003. 204 с.
56. Франки В. В поисках смысла. М.: Прогресс, 1990. 256 с.
57. Павлов В.С. Социально-классовая преемственность и воспитание молодых рабочих. М.: Прогресс, 1984. − 164 с.
58. Вишняк А.И., Чурилов Н.Н. Веление времени: система подготовки молодежи к труду в условиях перестройки. К.: Лыбидь, 1987. 138 с.
59. Асмолов А. Личность как предмет психологического исследования. М.: Изд-во МГУ, 1984. 104 с.
60. Дилигенский Г.Г. В защиту человеческой индивидуальности // Вопросы философии. 1988. − № 1. С. 15-27.
61. Національна держава: національний і наднаціональний виміри / За ред. Ю. Римаренка. К., Донецьк: Донеччина, 1998. 256 с.
62. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму: Монографія. К.: Либідь, 1999. 352 с.
63.Українська державність: історія і сучасність: Матеріали наукової конференції (січень 1993 р.) К.:ІСДО, 1993. 408 с.
64. Антонюк О. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади. К.: Основи, 1999. − 282 с.
65. Лісовий В. Культура-ідеологія-політика. К.: Вид-во ім. Олени Телеги, 1997. 350 с.
66. Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. Дрогобич: Відродження, 1997. 360 с.
67. Вирост Й. Національна самосвідомість: проблеми визначення й аналізу // Філософська та соціологічна думка. 1989. − № 7. С. 11-19.
68. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франкський період // Розвиток демократії в Україні.: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 29 вересня 1 жовтня 2000р.). К.: Центр освітніх ініціатив, 2001. С. 597-613.
69. Шульга Н.А. Этническая самоидентификация личности. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1996. 258 с.
70. Бурега В.В. Менеджмент: этносоциальный аспект. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. 146 с.
71. Бурега В.В. Социально-адекватное управление: концептуализация модели: Монография. Донецк: Нордкомпьютер, 2005. 171 с.
72. Кремень В., Ткаченко В., Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. К.: ДрУк, 1999. 466 с.
73. Попова И.М. Этнополитические представления жителей Южных регионов Украины // http://knowledge.isras.ru/sj/sj/95-1-11.html.
74. Попова И.М. 1989-1991. Диагноз времени (Одесситы о себе и переменах в обществе): Историко-социологические очерки. Одесса: Астропринт, 2006. 232 с.
75. Кримський С. Нова раціональність утвердження духовності // Вісник НАНУ. 2000. − №11. С. 12-23.
76. Павленко Ю. В. История мировой цивилизации. Философский анализ. К.: Феникс, 2002. 760 с.
77. Головаха Е.И., Бекешкина И.Э., Небоженко В.С. Демократизация общества и развития личности. От тоталитаризма к демократии. К.: Наук. думка, 1992. 125 с.
78. Головаха Є., Паніна Н., Пахомов Ю., Чурілов М., Буров І. Політична культура населення України (результати соціологічних досліджень). К.: Наукова думка, 1993. 133 с.
79. Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. М.: Наука, 1973. 97 с.
80. Бромлей Ю.В. Современные проблемы этнографии. М.: Наука, 1981. 390 с.
81. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. М.: Наука, 1984. 411 с.
82. Гнатенко П.И. Национальный характер. Днепропетровск: ДГУ, 1992. 140 с.
83.Українська нація: шлях до самовизначення: Монографія / М.М.Вівчарик, П.П. Панченко, В.І. Жмихова. К.: Вища шк., 2001. 287 с.
84. Проблеми та перспективи української реформації: Кол. моногр. / Г.В.Щокін, В.І. Куценко, М.Ф. Головатий та ін. К.: МАУП, 2001. 248 с.
85. Навка И.П., Рагозин Н.П. Аномия или переоценка ценностей? Демократические трансформации украинского общества в зеркале общественного сознания. Донецк, 1998. 73 с.
86. Цофнас А. Комплементарность мировоззрения и миропонимания // Философская и социологическая мысль, 1995. − № 1-2. С. 5-22.
87. Суверенитет и этническое самосознание: идеология и практика / Отв. ред. Дробижева Л.М., Гузенкова Т.С. М.: ИЭА РАН, 1995. − 300 с.
88. Социальная и культурная дистанция. Опыт многонациональной России / Отв. ред. Дробижева Л.М. М.: Ин-т социологии РАН, 1998. − 371 с.
89. Сикевич З. Национальное самосознание русских (социологический очерк). М.: Механик, 1996. − 204 с.
90. Джуноусов М.С. Национализм в различных измерениях. Алма-Ата, 1990. 200 с.
91. Хабибуллин К.Н. Национальное самосознание и национальная ответственность. М.: Прогресс, 1989. 56 с.
92. Кононов І. Масова свідомість жителів Донбасу в кризовий період // Ґенеза. 1994. − № 2. С. 212-214.
93. Кононов И. Донбасс: етнічні характеристики регіону // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. − 2002. − № 2. С. 72-98.
94. Кононов І. Етнос. Цінності. Комунікація (Донбас в етнокультурних координатах України). Луганськ, 2000 494 с.
95. Кононов И.Ф. Ценностная интерпретация действительности на региональном уровне (пример Донбасса) // Грані. 2003. - №1 (27). С.92-99.
96. Дейч К. Народи, нації та комунікація // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. К.: Смолоскип, 2000. С. 529-537.
97. Gellner E. Nations and Nationalism − England: Basic Blackwell, 1983. − 164 р.
98. Greenfeld L. Nationalism: Five Roads to Modernity. − Cambridge, MA: Harvard University Press, 1992. − 420 р.
99. Berger P., Luckann T. The Social Construction of Reality // www.guer.info/bibliotek_Buks/sociolog/Ionin/_09.2.php.
100. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. Вид. 2-ге, перероб. К.: Критика, 2001. 272с.
101. Hobsbawn E. Mass-producing traditions: Europe 1870-1914. − England: Cambridge University Press, 1996. − 263 р.
102. Сміт Е. Доктрина та її критика // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. К.: Смолоскип, 2000. С. 235-253.
103. Smith A. Nations and Nationalism in a Global Era. − UK: Polity Press, 1995. − 211 р.
104. Laitin D. The Russian-Speaking Population in the Near Abroad // httр://lgi.osi.hu/publications/2005/277/ECMI_IIIXOXOXX1.pdf.
105. Brubaker R. Nationhood and the national question in the Soviet Union and post-Soviet Eurasia: An institutionalist account // Theory and Society. − 1994. − № 23. P. 47-78.
106. Scheler M. Nation und Weltanschauung // M. Scheler. Gesammelte Werke. Bern, 1963.− Р. 115-221.
107. Юнгер Э. Рабочий. Господство и гештальт. СПб.: Наука, 2000. 357 с.
108. Данн О. Нации и национализм в Германии (1770-1990): Пер. с нем. И.П. Стребловой. СПб.: Наука, 2003. 469 с.
109. Паніна Н.В. Українське суспільство 1994-2005: соціологічний моніторинг. К.: Софія, 2005. 160 с.
110. Головаха Є., Паніна Н. Основні етапи та тенденції трансформації українського суспільства: від перебудови до „помаранчевої” революції // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2006. − № 3. С. 32-51.
111. Середа В. Стосунки Сходу та Заходу України: історичні ідентичності і націєстворюючі процеси // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє: Матеріали Всеукраїнської конференції, Луганськ, 25-26 травня 2006 р. / наук. ред. І.Ф. Кононов. Луганськ: Знання, 2006. С. 183-196.
112. Середа В. Особливості репрезентації національно-історичних ідентичностей в офіційному дискурсі президентів України і Росії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2006. − № 3. С. 191-212.
113. Злобіна О., Резнік О. Громадянській простір України: ступінь ідентифікації та чинники консолідації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2006. − № 2. С. 177-194.
114. Спенсер Г. Синтетическая философия: Пер. с англ. К.: Ника-Центр, 1997. 512 с.
115. Коротаев А.В. Социальная эволюция: факторы, закономерности, тенденции. М.: Вост. лит., 2003. 278 с.
116. Костюк В.Н. Теория эволюции и социоэкономические процессы. М.: Едиториал УРСС, 2004. 176 с.
117. Рассел Б. Человеческое познание, его сфера и границы. М.: Институтобщегуманитарных исследований, 2001. − 560 с.
118. Психология самосознания. Хрестоматия. / Ред.-сост. Д.Я.Райгородский. Самара: ВАХРАХ. 2003. 671 с.
119. Немировский В.Г. Массовое сознание и бессознательное как объект постнеклассической социологии // СОЦИС. − 2006. − № 2. С.13−19.
120. Тощенко Ж.Т. Социальное настроение феномен современной социологической теории и практики // СОЦИС. −1998. − № 1. С.21−34.
121. Сикевич З., Крокинская О., Поссель Ю. Социальное бессознательное. СПб.: Питер, 2005. 267 с.
122. Панков А., Подшивалкина В. Проблема воспроизводства религиозного сознания в посттоталитарном обществе // СОЦИС. − 1995. − №11. С. 99-103.
123. Подшивалкина В.И. Методологические аспекты построения жизненных стратегий // www.sociology.kharkov.ua/rus/chten_98.php.
124. Ольшанский Д. Психология масс. СПб.: Питер, 2002. 368 с.
125. Дюркгейм Э. Представление индивидуальные и представления коллективные // Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение / пер. с фр., составление, послесловие и примечание А.Б. Гофмана. М.: Канон, 1995. С. 286-304.
126. Степико М.Т. Буття етносу: витоки, сучасність, перспективи (філософсько-методологічний аналіз). К.: Знання, 1998. 251 с.
127. Ядов В. Россия как трансформирующееся общество: резюме многолетней дискуссии социологов // http:www.narcom/ru/ideas/socio/80.html.
128. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст.: Пер. с англ. К.: Основи, 1997. 423 с.
129. Муздыбаев К. Переживание времени в период кризиса // Психологический журнал. 2000. − № 4. С. 5-22.
130. Почепцов Г. Візуальний і вербальний простори тоталітаризму // Філософська і соціологічна думка. − 1993. − № 6. С. 51-60.
131. Арендт Х. Вирус тоталитаризма // Новое время. 1991. − № 11. − С. 24-35.
132. Арон Р. Демократия и тоталитаризм: Пер. с франц. М.: Прометей, 1993. − 304 с.
133. Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма. М.: Наука, 1990. 222 с.
134. Медушевский А.Н. Демократия и тирания // Вопросы философии.