ЕВОЛЮЦІЯ НОРМ ТА ДЕВІАЦІЙ У СФЕРІ СПОРТУ

Краткое описание

ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ”

На правах рукопису

ВАСИЛЬЧЕНКО ОЛЕГ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК: 796. 011. 1: 316. 4 (477).

ЕВОЛЮЦІЯ НОРМ ТА ДЕВІАЦІЙ
У СФЕРІ СПОРТУ

Спеціальність 22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник: доктор
соціологічних наук, професор,
СКІДІН ОЛЕГ ЛЕОНІДОВИЧ

Запоріжжя - 2006

ЗМІСТ

Вступ ... 3

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження девіантної поведінки
1.1 Девіантність як предмет соціологічного аналізу .............................. 16
1.2 Соціальні норми і девіація .................................................................. 31
1.3 Основні форми та види відхиленої поведінки .................................. 42
Висновки до першого розділу .............................................................................. 60

Розділ 2. Соціологічна інтерпретація світу спорту
2.1 Спорт як соціальний інститут.......... 62
2.2 Понятійно-категоріальний апарат дослідження 78
2.3 Класифікація соціологічних параметрів спорту 90
Висновки до другого розділу .. 104

Розділ 3. Особливості девіантної поведінки в спортивному середовищі
3.1 Соціальні норми і критерії формування девіантної поведінки в спортивному середовищі .. 106
3.2 Специфіка девіантної поведінки спортсменів у сучасних умовах . 125
Висновки до третього розділу 158

Висновки .. 161
Список використаних джерел 169
Додатки 180

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасне українське суспільство, що перебуває у стані соціальної трансформації, стикається з різким посиленням різноманітних форм девіантної поведінки. Соціальні відхилення проявляються в зростанні злочинності, посиленні ерозії моралі, закріпленні девіації на рівні окремих індивідів та соціальних груп. Особливе занепокоєння викликає розповсюдження девіантної поведінки серед молоді.
Подальше входження України в демократичний світовий простір супроводжується усвідомленням суспільством необхідності обґрунтування та реалізації власної стратегії подальшого прогресу загалом та окремих сфер своєї життєдіяльності. У цих умовах проблема прогнозування соціально-політичного, соціально-економічного розвитку як підґрунтя для наступних практичних дій набуває особливої актуальності для фізичної культури та спорту. Реформування всіх сфер життєдіяльності українського суспільства супроводжується поширенням девіантної поведінки.
У межах структури соціологічного знання наявні спеціальні та галузеві соціології. Зокрема, соціологія спорту, призначення якої фіксування наслідків фізіологічної рефлексії з приводу людської діяльності в її розмаїтті.
Соціальні зміни стосуються всіх прошарків суспільства та видів діяльності. Часом вони набувають девіантних форм. Соціологія спорту більшою частиною описувала обставини, що супроводжували розвиток фізичної культури, в тому числі, девіантного характеру. Проте, пояснення соціальних механізмів, які призводять до появлення девіантних форм, ще не знайшло повного розкриття у науковців, що і складає сутність наукової проблеми даної роботи.
Цінності та норми світу спорту є засадами не тільки тілесної соціалізації, а й духовної, що обумовлює інші соціальні аспекти активності індивіду. Саме тому вивчення аномії спортивної сфери актуальне для суспільства, що намагається створити власну модель соціальної політики.
Світова практика свідчить, що посилення девіантних форм поведінки відбувається в умовах різкої зміни суспільних цінностей та норм, порушення традиційних соціальних зв'язків і відносин. Усі ці процеси мають прояв в українському суспільстві в умовах сьогодення. Своєрідність сучасного стану девіації спортивної сфери в Україні детерміновані характером змін у суспільстві.
Це пов’язано, насамперед, по-перше, з системою суспільних відносин, де збереглися деякі явища, притаманні попередній моделі життєдіяльності. Це призводить до дисфункції соціальних інститутів, а девіантні форми поведінки легітимізуються в суспільній свідомості; по-друге, у країні відбувається інтерференція старих і нових правових відносин, за якої старі структури можуть виконувати функції нових, а нові слугувати для реалізації попереднього правового потенціалу, на оновлення якого суспільство не мало часу; по-третє, процес розвитку нових відношень у суспільстві не є рівномірним, неконфліктним, а це, у свою чергу, породжує диспропорцію у співвідношенні деяких її елементів та, відповідно, ті чи інші дефекти функціонування; по-четверте, переважна більшість стикається з протиріччями адаптації до зовнішніх і внутрішніх умов нових суспільних відносин.
Ці умови формують нову соціокультурну ситуацію, яка проявляється в соціальній аномії, безпосередньо пов'язаній зі зростанням девіантної поведінки, що неодноразово підкреслювалося в соціологічних дослідженнях. Специфіка конкретної соціокультурної ситуації спорту в Україні це трансформативний стан. Сьогодні актуальним завданням є аналіз генези та своєрідності спортивної девіації в її теперішньому вигляді. Наукового осмислення потребує не лише питання про специфіку девіації в спортивному середовищі, але і проблема упередження, подолання тих негативних соціокультурних умов, які обумовлюють зростання девіації. Необхідно також пояснити причини розповсюдження девіантних форм поведінки серед молоді і розглянути, як заняття спортом впливають на неї.
Девіантна поведінка представників спортивної спільноти як похідна від масового розповсюдження девіантної поведінки в сучасному суспільстві тісно пов'язана з різноманітними економічними, соціальними, політичними, духовними процесами, що відбуваються в умовах сьогодення. В одних випадках суспільні процеси є причинами виникнення, розширення або згасання тих чи інших видів антигромадської поведінки, в інших виступають як її наслідки. Іноді ці взаємозв'язки є настільки тісними, що важко визначитися, що є першопричиною, а що наслідком змін та відхилень від норм поведінки в спортивному середовищі. У будь-якому випадку, їх можна розглядати як функціонально залежні від стану життєдіяльності суспільства компоненти життя світу спорту.
Проблема вивчення специфіки девіантної поведінки осіб спортивного середовища є надзвичайно актуальною, тому що девіація перестає бути ознакою поведінки переважно маргінальних верств, охоплює” всі прошарки суспільства.
Ступінь наукової розробки теми. Проблеми девіації та девіантної поведінки досліджуються соціологією, правом, психологією, педагогікою спорту, психіатрією, соціальною антропологією та іншими науками.
У соціології склалося декілька підходів до вивчення девіації, які різняться, перш за все, методологічними засадами аналізу цього явища, різним поясненням його причин і наслідків. Найбільш вагомими дослідженнями девіантної поведінки є роботи класиків соціології: Е. Дюркгейма, Р. Мертона, Е. Сатерленда [Дюркгейм, 1990; Merton, 1967; Sutherland, 1974], які створили авторитетні соціологічні теорії девіації. Окрім того, треба назвати прізвища Г. Кайзера, Р. Кларка, А. Кетле, А. Коена, Н. Смелзера, Х. Тама [Кайзер, 1989; Кетле, 1987; Кларк, 1989; Коэн, 1985; Смелзер, 1994; Там, 1982] та інших дослідників, які всебічно проаналізували фактори соціальної дезорганізації та поведінки з відхиленнями.
Засади вивчення девіантної поведінки були закладені в працях Е. Дюркгейма, розвинені в дослідженнях Р. Мертона. Ці вчені розглядають девіантну поведінку як соціальне явище, обумовлене специфічним станом та, як наслідок, динамікою суспільної системи. Е. Дюркгейм уводить у науковий обіг поняття аномія”, яке виражає нестриманість потягів та пристрастей у результаті втрати значимості для людей соціальної регламентації. Сама ціннісно-нормативна втрата є похідною від кризового стану суспільства. Р. Мертон розглядає аномію як особливий стан індивідуальної та суспільної свідомості, що характеризується розладом системи моральних цінностей і вакуумом ідеалів”, виводить її причини зі структурно-функціональних протиріч соціальної системи, дисфункції соціальних інститутів.
Під впливом протиріч правової практики та відставань теоретичних розробок значна частина сучасних досліджень, пов’язаних з проблемами девіантної поведінки, орієнтується на вивчення злочинності. З іншого боку, девіантна поведінка ототожнюється з конфліктом, хоча, як зазначав ще Л. Коузер [Коузер, 1999, 48], конфлікт не завжди є проявом поведінки, що відхиляється, але остання завжди конфліктна. Тому девіація дуже часто тлумачиться у вузькому правому, або, навпаки, у широкому конфліктологічному сенсі.
Різноманітність наукових течій та шкіл ускладнило структуру сучасної соціології девіантної поведінки. У зв'язку з розвитком пізнання даного явища, що, у першу чергу, виражається у збільшенні числа робіт, присвячених різним проявам девіації і безперервним продовженням цього процесу, відбувається розширення предмету дослідження та його видозміни. У результаті під девіантною поведінкою стали розуміти різні за якістю явища як соціального, так і психофізіологічного характеру.
Праці російських соціологів з проблем девіантної поведінки можна поділити на декілька груп.
До першої належать критичні огляди зарубіжних досліджень девіантної поведінки. Серед них виокремлюються роботи В.С. Афанасьєва, О.Л. Салагаєва, С.Л. Сибірякова та ін. До цієї ж групи можна також віднести соціологічні роботи Л.Г. Іоніна, І.С. Кона [Афанасьев, 1991; Салагаев, 1997; Сибиряков, 2002; Ионин, 1996; Кон, 1989], які інформують про теоретичні і методологічні пошуки вчених за даною проблематикою.
До другої групи належать праці методологічного й загальнотеоретичного характеру Я.І. Гілінського, В.М. Кудрявцева, О.М. Яковлева, В.І.Чупрова, Ю.О. Зубок, К. Уільямс та ін. [Гилинский 1993; Гилинский 2004; Кудрявцев, 1968; Яковлєв, 1988; Чупров, Зубок, Уільямс 2001].
До третьої групи належать дослідження конкретних видів девіантної поведінки таких учених, як Б.С. Братусь, П.В. Кочеткова, Л.О. Ланцова, Л.І. Романова, Є.В. Садков, К.В. Харабет, Ю.В. Хотченков, М.Ф. Шурупова [Братусь, 1988; Кочеткова, 2000; Ланцова, Шурупова, 1993, Романов, 2003; Садков, 2000; Харабет, 1996; Хотченков, 1991] та ін.
Питання предмету соціології девіантної поведінки було сформульовано Я.І. Гілінським [Гилинский, 1988], який розмежував девіантну поведінку, з одного боку, як поведінку, що не відповідає прийнятим у суспільстві нормам, з іншого боку, як соціальне явище. У першому випадку, відхилення в поведінці є предметом психології та педагогіки, у другому соціології та соціальної психології. У роботах Я.І.Гілінського розвивається структурно-функціональний підхід до девіантної поведінки, що виявляє функціональні зв’язки девіації з соціальною структурою суспільства, їх роль у суспільному житті.
Серед українських дослідників аналізом девіантної поведінки займалися О.В. Демічева, І.П. Рущенко, В.В.Ходус та ін. [Демичева, 1998; Рущенко, 2001; Ходус, 1998].
Незважаючи на наявність певної кількості методологічних підходів до дослідження девіації, жоден з них не є домінантним або вичерпаним. Така ситуація обумовлена складністю дослідження проблеми, яка є багатоаспектною і входить у коло зацікавлень різних наук. Вивчення девіації взагалі та в спортивному середовищі, зокрема, стикається з необхідністю переосмислення вузько спеціалізованого підходу, запропонованого представниками різних дисциплін. В умовах сьогодення в науці ще не розроблена типологія девіації. Сам термін девіантна поведінка”, хоча і є загальновизнаним, має багато тлумачень. Щодо проблеми специфіки девіації у світі спорту, то вона й до сьогодні ще не розроблена, тобто актуальним є завдання розробки концепції її генези та змісту.
Соціальні аспекти спорту теж не належно вивчена сфера людської життєдіяльності. Існує недостатньо робіт, у яких спорт розглядається як цілісний культурно-соціального феномен. Проте варто зазначити, що певні аспекти цієї проблеми аналізуються в дослідженнях Л. Куна, Г. Люшена, Т. Веблена [Кун, 1982; Люшен, 1979; Veblen, 1971]. Створенню цілісних культурологічних концепцій з урахуванням місця спорту присвячені праці Х. Ортеги-і-Гассета, Й. Гейзінги, Е. Фромма, Ф. Фукуями [Ortega-y-Gasset, 1963; Хейзинга, 1997; Фромм, 1999; Фукуяма, 1995].
У світовій соціологічній думці поки що відсутня традиція аналізу й оцінки генези соціології спорту. Тому в дисертації зроблено спробу систематизувати та синтезувати розвиток соціологічних підходів до аналізу процесу спортивної діяльності та її соціокультурного осягнення. Аналіз проблеми самовизначення соціології спорту здійснюється на основі робіт дослідників Р. Ачера, Ф. Гудхарта, Т. Ленка, М. Прокопа, Б. Ригауера, С. Філдінга, Х. Чатавея [Archer, 1982; Gudhart, 1978; Jemilsky, 1979; Lank, 1972; Rigueur, 1969; Chatway, 1982]. Особливе значення для дослідження має праця французького соціолога П. Бурдьє Програма соціології спорту” [Бурдье, 1994].
Розвиток спортивної науки представлений у працях таких російських дослідників, як В.К. Бальсевич, П.О. Виноградов, С.С. Гурвич, Т.Г. Коваленко, В.П. Моченов, В.М. Платонов, Б.О. Базунов, Л.Б. Горянов, С.М. Малєєв [Бальсевич, 1988; Виноградов, Моченов, 1998; Платонов, Гурвич, 1986; Коваленко, 2000; Базунов , 1990; Горянов , 1965].
Проблеми соціології спорту розроблялися в деяких працях В.І. Жолдака, М.В. Коротаєва, Л.І. Лубишевої, М.О. Пономарьова, Л.М. Рогалевої [Жолдак, Коротаева, 1994; Лубышева, 2001; Пономарев, 1976]. Зазначимо, що ціннісні орієнтації світу спорту на сьогодні досліджені фрагментарно. Можна назвати лише окремі роботи В.В. Кузіна, О.В. Алексєєва, М.М. Візітея, С.І. Гуськова, М.М. Долгополова, О.О. Перова, М.Я. Сарафа, В.І. Столярова, О.О. Чернікової [Кузин, 1997; Алексеев, 1998; Визитей, 1982; Гуськов, 1988; Долгополов, 1988; Перов, 2001; Сараф, 1984; Столяров, 1991; Черникова, 1989].
Соціологічний аспект девіантної поведінки в галузі спорту фрагментарно привертав увагу українських учених. Зазначимо, що певні аспекти девіантної та конфліктологічної поведінки аналізувалися в роботах І.М. Гавриленка, В.Ф. Іванова, М.П. Лукашевича, О.Л. Скідіна, Ю.І. Яковенка та ін.
Суттєвий вплив на формування як загальнотеоретичної основи, так і конкретної концепції дисертаційної роботи мали дослідження українських дослідників О.М. Вацеби, М.С. Дерепи, Т.Ю. Круцевич, Л.В. Осипенка, В.В. Піхулі, М.С. Солончука, Б.Є. Трофим’яка, С.М. Філя [Вацеба, 1997; Дерепа, 2003; Круцевич, 1983; Осипенко Л.В., Піхуля В.В., 1986; Солончук, 2001; Трофим’як, 1987; Філь, 2003] та ін.
Таким чином, необхідність вироблення цілісної соціологічної характеристики такого явища, як девіантна поведінка у світі спорту, передбачає інтеграцію досягнень різних наукових парадигм та їх синтез. Це надасть можливість концептуально представити аномічний вимір спорту, де він був би проаналізований як цілісна система методологічних і теоретичних характеристик, як специфічна сукупність зрізів певної сфери життєдіяльності людини на засадах синтезу різних напрямків сучасного соціологічного знання.
Теоретико-методологічною основою дослідження є висновки теоретичного та методологічного характеру, які містяться в роботах класиків соціології Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Р. Мертона [Дюркгейм, 1990; Парсонс, 1994; Merton, 1967]. Девіантна поведінка розглядається з точки зору соціологічних теорій соціальної поведінки, ідей соціальної обумовленості девіації, які були розроблені в західноєвропейській, американській соціології (Г. Беккер, А. Коен, Е. Лемерт, Е. Сатерленд [Коэн, 1985; Becker, 1963; Sutherland, Donald 1974]), російській та вітчизняній соціологічній думці (В.С. Афанасьєв, Я.І. Гілінський, О.В. Змановська, В.М. Кудрявцев, О.М. Яковлєв, П. Рущенко, Ю.О. Тарабукін, І. Попова, А. Ручка, Н. Костенко, С.І. Яковенко [Афанасьев, 1991; Гилинский, 2004; Змановская 2003; Костенко, 1989; Кудрявцев, 1968; Рущенко, 2001; Попова, 1998; Ручко, 1995; Яковлев, 1988; Яковенко, 2000]).
Під час аналізу причин поширення різних видів девіантної поведінки в умовах сучасного українського суспільства (у тому числі й у світі спорту) використовувався багатофакторний підхід до предмета дослідження. Враховувалися не лише об’єктивні умови, які, відображаючись у свідомості соціальних суб’єктів, детермінують відхилення в поведінці, але й такі суб’єктивні фактори, як цінності, норми, інтереси, що характеризують стан масової, групової й індивідуальної свідомості.
Під час дослідження використовуються: порівняльний і типологічний методи соціологічного аналізу, за допомогою яких виявляється загальне та особливе в досліджуваному феномені, виокремлюються різноманітні типи факторів формування його мотивацій; структурно-функціональний аналіз, що дозволяє визначити взаємозв'язок з мотивами поведінки в спортивному середовищі; діалектичний метод, що пояснює логіку розгортання головних принципів у систему; компаративістський метод, який уможливлює пошуки подібностей між декількома системами (теоріями), завдяки чому розширюється поле досліджень тощо.
Емпіричну базу для аналізу статистики спортивного середовища склали збірники державного комітету статистики України, статистичні дані Державного комітету спорту України, статистика, що була надана в засобах масової інформації.
Метод структурованого інтерв’ю був використаний з метою одержання інформації про суб’єктивну картину світу спортсмена, поглибленого вивчення соціокультурних чинників, які сприяють чи перешкоджають виникненню варіацій девіантної поведінки в спортивному середовищі, механізмів поширення спортивної девіації, ролі соціального оточення в процесі такого поширення.
Об'єктом дослідження є девіантна поведінка спортсменів.
Предметом дослідження є соціальні механізми девіантної поведінки осіб, що займаються або займалися спортом, а також соціальні умови, мотиви її виникнення тощо.
Метою дисертаційної роботи є виявлення та розкриття соціальних механізмів формування девіантної поведінки сучасних спортсменів через розбудову наукової картини чинників умов детермінації спортивної діяльності та її наслідків на мікро- та макро-суспільство. Досягнення мети передбачає її конкретизацію в таких дослідницьких завданнях:
· визначити основні методологічні та теоретичні засади соціологічного дослідження детермінант девіації;
· пояснити генезу становлення спорту як соціального явища, що набуває статусу соціального інституту;
· встановити соціальні норми та критерії поведінки спортсменів як соціокультурних чинників життєдіяльності людини;
· з позицій соціологічних вимірів дати типологію соціальних факторів, які детермінують мотивації девіантної поведінки в спортивному середовищі;
· встановити основні напрямки профілактики соціальних відхилень у сфері спортивної діяльності людини.
Наукова новизна роботи. У дисертації здійснено аналіз специфіки форм девіантної поведінки у сфері спорту та розглянуто комплекс соціокультурних чинників, які детермінують її виникнення в сучасних умовах України. Результати, які виносяться на захист, сформульовані в наступних положеннях:
· визначені основні методологічні та теоретичні засади як інструментарій для аналізу специфіки девіантної поведінки в спортивному середовищі;
· здійснено соціологічний аналіз розвитку світу спорту як функції однієї з первинних форм соціалізації тілесності, яка в складній динаміці суспільного життя України створює засади соціальної адаптації людини;
· запропонована концептуальна схема формування норм та критеріїв у сфері спорту, які є не лише пасивним втіленням історичного типу соціальних настанов, але і сферою створення нових соціальних норм поведінки, моральних та естетичних цінностей;
· проведена типологізація соціальних факторів, що детермінують мотивації девіантної поведінки спортивного середовища, як похідних від соціальних функцій спорту, а також доведено, що відхилення від встановлених стандартів поведінки у сфері спорту є результатом трансформації як структури суспільних відносин певної історичної форми соціуму (а отже, спорт, як соціальний інститут, змушений адаптуватися під ці трансформації), так і зміщенням акцентів у нормативах самої спортивної спільноти, а отже, невідповідність їх існуючому полю соціального очікування;
· знайшли подальшу деталізацію процедури упередження та подолання негативних наслідків девіантної поведінки, яка виникає у сфері спорту.
Обґрунтованість і достовірність наукових результатів, висновків і рекомендацій, викладених у дисертації, забезпечувались таким теоретичним аналізом окресленої проблеми, який претендує на різнобічність; методологічним обґрунтуванням вихідних позицій наукової роботи, послідовністю реалізації теоретичних положень при розв’язанні завдань дослідження; застосуванням методів, адекватних завданням дослідження, поєднанням якісного і кількового аналізу отриманих емпіричних фактів.
Емпірична база дослідження. Представлений у дисертації аналіз специфіки девіантної поведінки в сучасних умовах вибудовується на матеріалі емпіричного дослідження, яке проводилось автором у 2004-2005 рр. у Запорізькому національному університеті в межах програми Причетність студентської молоді до девіації” соціологічного центру Гуманітарного університету Запорізький інститут державного та муніципального управління” у контексті комплексної теми Соціальні аспекти трансформації українського суспільства” (державний реєстраційний № 0102V006853), що виконує кафедра соціології та соціальної роботи Гуманітарного університету ЗІДМУ” (кількість анкет 400).
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що зроблено певний внесок у розробку девіантології, який полягає в прирощенні знань з питань прояву девіації та її контролю в сфері спорту. В роботі проаналізовані різні фактори, що впливають на поведінку спортсменів. Аналіз особливостей формування девіантної поведінки, здійсненний у дисертації, може стати основою для подальшого дослідження низки проблем соціального життя сучасного українського спорту.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні положення дисертації доведені до рівня прикладних рекомендацій та пропозицій, які можуть бути використані при обґрунтуванні та опрацюванні навчальних та спортивних програм, курсів, при розробці підручників та навчальних посібників на всіх рівнях освіти та спорту з точки зору корекції девіантної поведінки. Результати даної роботи можуть бути використані для наукового обґрунтування проектів, програм, організаційно-правових документів тощо, орієнтованих на вирішення пріоритетних проблем девіантної поведінки шляхом формування загальнодержавної політики та забезпечення механізмів їх реалізації.
Отримані дані про структуру та фактори спортивної девіації можуть бути використані в практичній діяльності соціальних працівників, представників правоохоронних органів, педагогів та психологів, що спеціалізуються у сфері спорту та фізичної культури, при діагностиці та профілактиці девіантної поведінки.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи були представлені в наукових доповідях на: Міжнародній науково-практичній конференції Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (Запоріжжя, ЗДУ, 15-16 листопада 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Соціальна політика і механізм інтеграції українського суспільства” (Одеса, ОНУ, 27-28 вересня 2002 р.); Х Міжнародній науковій конференції Харківські соціологічні читання” (Харків, ХНУ, 24-25 листопада 2004 р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (Запоріжжя, культурно-діловий центр при Запорізькій облдержадміністрації, 25 травня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Гуманізація вищої освіти: філософські виміри” (Бердянськ, БДПУ, 14-16 червня 2005 р.); ХІV Міжвузівській науковій конференції молодих учених (Запоріжжя, Гуманітарний університет ЗІДМУ”, 11-18 травня 2006 р.).
Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 7 публікаціях: 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, 2 тезах доповідей на міжнародних конференціях.
Основні публікації:
1. Васильченко О.А. К вопросу технологий деликвентного и девиантного поведения // Соціальні технології: Актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 14. Київ Запоріжжя Одеса: ГУ ЗІДМУ”, 2002. С. 188-195.
2. Васильченко О.А. Соціальні аспекти технології формування інституту вищої освіти в сучасних умовах // Соціальні технології: Актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 16. Київ Запоріжжя Одеса, 2002. С. 25-33.
3. Васильченко О.А. Взаимосвязь духовности и девиантного поведения личности // Вісник Одеського національного університету. Т. 8. Вип. 9. Соціологія і політичні науки. Одеса: ОНУ, 2003. С. 302-307.
4. Васильченко О.А. Роль спорта в предупреждении девиантного поведения молодёжи // Нова парадигма (Альманах наукових праць). Вип. 29. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. С. 122-126.
5. Васильченко О.А. Девіантна поведінка осіб спортивного середовища: за матеріалами соціологічного дослідження // Грані. 2005. № 2 (40). С. 115-120.
Додаткові публікації:
1. Васильченко О.А. Напрямки соціологічних досліджень в області фізичної культури та спорту // Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 25 травня 2005 року. Київ Запоріжжя: Просвіта, 2005. С. 253-254.
2. Васильченко О.А. Шляхи подолання та запобігання девіантної поведінки серед спортсменів // Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції Гуманізація вищої освіти: філософські виміри” (м. Бердянськ, БДПУ, 14-16 червня 2005 р.). Бердянськ: БДПУ, 2005 С. 64-65.
Структура дисертації зумовлена окресленими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження 217 сторінок, обсяг основного тексту 168 сторінок. Список використаних джерел містить 231 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Незважаючи на давні витоки, широку практику і пильну увагу науки спорт як соціальний феномен дотепер залишається недостатньо поясненим явищем. Це обумовлюється, по-перше, тим, що спорт дуже складне і суперечливе явище; по-друге, закладання основ теорії спорту” далеке від завершення.
Соціологи доводять, що розвиток фізичної культури і спорту це об'єктивний, закономірний процес у житті суспільства. Цей процес відбувається в силу дії суспільних норм, що визначаються матеріальними і духовними умовами існування того чи іншого соціуму, як необхідна форма оволодіння людини її власною природою.
Отже, фізична культура і спорт виникають і розвиваються внаслідок усвідомлення самоцінності людини і як система методів відтворення й удосконалення людських здібностей. Фізична культура виникає як один з перших і найбільш істотних способів соціалізації, а спорт - як засіб і форма виявлення, соціального визнання вищих здібностей людини.
Принцип гуманізму означає визнання людини як самодостатньої цінності. Спорт став вираженням гуманістичної тенденції в розвитку культури і, можливо, навіть поклав початок цієї тенденції. Він стає однією з перших форм людської волі, неутилітарною діяльністю, мотивованою власною метою, і здобуває вище суспільне визнання і нормативне вираження. Дане судження не має характеру загальності, оскільки потрібні істотні історичні обмеження як змісту, так і сфери дії принципу гуманізму в сфері спорту: по-перше, гуманізм не є загальною і безсумнівною цінністю, тим більше для тих далеких часів античності, коли виник спорт; по-друге, спорт, з'явившись як форма гуманістичної культури, не є гарантом збереження і розвитку цієї лінії. Він досить легко і швидко трансформує свій зміст, свою спрямованість у залежності від неконстантних соціально-історичних умов. Досягнуті у сфері спорту і засобами спорту висока функціональність, досконалість фізичних, рухових, пластичних можливостей людини можуть бути використані по-різному, з різною метою, зокрема, і для руйнування суспільних норм. Тому спорт, зберігаючи всі свої атрибутивні ознаки, може бути спрямований проти людини, може стати засобом і формою її несвободи, залежності, маніпуляції, девіації.
Криза спорту - це завжди ознака кризи усього соціуму конкретного часу. Первісні ознаки кризи виявляються в тому, що акцент у спортивній діяльності переноситься з інтересів людини на технічний результат, на перемогу, а спортсмен і самі змагання стають необхідним чи зручним засобом її виборювання. І хоча згубність цього процесу проявляється досить чітко, його все-таки вважають усього лише відхиленням, перекручуванням, аномалією, девіацією прекрасного у своїй основі світу спорту. Це - розповсюджена помилка як масової свідомості, так і методологічного підходу до спорту. Якщо гуманістичні цінності втрачають своє пріоритетне значення в культурі, першою жертвою стає спорт, оскільки його сутнісним моментом є відношення до партнера саме як до людини, як до міри своєї власної людської значимості.
Тому для правильної оцінки сучасного спорту і його девіантних можливостей потрібно чітко розмежовувати, по-перше, його гуманістичний потенціал і те, наскільки цей потенціал практично реалізується; по-друге, розрізняти пов'язані зі спортом цінності, які лише проголошуються, і ті, на які дійсно орієнтуються спортсмени у своїй професійній діяльності. Критеріями формування девіантної поведінки в спортивному середовищі виступають: міра відхилення орієнтирів світу спорту від визнаних стандартів соціальної поведінки (автономність кожного з них свідчить про неадекватність принципів їх функціонування); розбіжності між гуманістичним змістом ідеології спортивного середовища і його соціальною практикою; колосальний відрив масового спорту від професійного є показником внутрішнього розколу спортивного середовища, певних протиріч, які свідчать про можливість виникнення девіантної поведінки у колі спортивних агентів.
У сучасній Україні спорт на рівні суспільних цінностей сприймається як гуманістичне, прогресивне явище. Проекція цього на структурно-динамічні закономірності спортивного середовища, які стосуються складу і структури підсистем спортивної аномії, доводить латентний характер спортивної девіації в українському суспільстві. Фактори ототожнення спорту зі здоровим образом життя відбивають структуру основних груп спортивного середовища: професійний спорт запобігає поширенню традиційних форм адиктивної поведінки (тютюнопалінню, алкоголізму, наркотизму (з метою отримання насолоди, втечі від реалій життя); заняття масовим спортом і, навіть, пасивне спостереження за спортивними подіями запобігає адиктивній поведінці і суїцидним прагненням.
Лише при аналізі діяльнісно-поведінкових закономірностей девіантної поведінки, що стосуються особливостей поведінки агентів девіації і формування її соціокультурного механізму, виявилися негативні конотації емоційного досвіду окремих індивідів (таких, як агресивність, амбіційність, егоїстичні мотиви). Отже, можна говорити про певну контрарність соціальних очікувань й індивідуального переживання спорту. Масова свідомість частково сприймає застарілі гуманістичні шаблони спортивної діяльності, але певне усвідомлення їх трансформації відбулося як на рівні професійного спорту, так і на рівні спорту вищих досягнень (а тому існує варіативність ознак в сприйняті спорту локали професійних спортсменів більш чітко виражають ерозію цінностей спортивного середовища, яка є підґрунтям формування відхилень від соціальних норм поведінки). Буквально, створені людством ідеальні моделі спорту не виправдали суспільних сподівань, проте масовий спорт все ще не втратив своєї гуманістичної змістовності, що також свідчить на користь непоширеності девіантної ситуації в спортивному середовищі.
У результаті аналізу були виявлені статистично значущі форми девіантної поведінки, безпосередньо пов’язані зі сферою спорту: вживання допінгових засобів з метою підвищення спортивних результатів, використання труду неповнолітніх спортсменів та проблематизація поведінки спортсменів-професіоналів після завершення спортивної кар’єри в процесі адаптування до інших сфер життєдіяльності, соціальних інститутів, де існують інші варіації соціальних норм та орієнтирів. Процес другої соціалізації спортсменів ускладнюється в умовах сучасної України, де відбувається тотальний перехід до відмінної форми суспільних відносин: кризова для спортсмена ситуація соціальної адаптації посилюється аномічністю суспільного стану.
Багатофакторність обумовлення спортивної девіації ускладнює процес її аналізу. У роботі виокремленні такі умови реалізації девіантної поведінки в українському спортивному середовищі, як: комерціалізація спорту, бюрократизованість соціального інституту спорту (як умова для його корумпованості), високий рівень професійної активності спортсменів (у певний період життя виникає потреба у вторинній соціалізації (як і у військових), зниження соціально-економічного статусу спортсменів порівняно з іншими групами населення, висока зацікавленість кримінального мікросередовища у людях, які реалізували себе в спорті, криміналізація спортивної субкультури (хоча переважно таке сприйняття спорту масовою свідомістю дещо випереджає криміналізацію соціальних реалій спортивного середовища).
Отримані результати дозволили автору зробити висновки відносно загальних особливостей спортивної девіації в Україні:
1. Перш за все, девіантні форми поведінки потрібно розрізняти за соціальними групами спортивного середовища: масовий і професійний спорт. Останній у своєї розважальної функції (спорт як видовище) породжує ще одну соціальну групу спортивного середовища, яка у пасивній формі приєднується до спортивних подій, створює ілюзію приєднання до них. Специфічно спортивна девіація притаманна саме професійному спорту (про це свідчать усі статистично значущі форми спортивної девіації, навіть агресивність уболівальників, що може призвести до появи девіантних форм поведінки, є проекцією професійного спорту). Це пояснюється орієнтирами двох зазначених різновидів спортивної діяльності якщо в професійному спорті на першому плані стоїть перемога (навіть будь-якою ціною), то мета масового спорту зміцнення здоров’я, розвага, відпочинок (тобто мета міститься в самій діяльності, а не в її результаті).
2. Особливої уваги потребує той факт, що більшістю агентів спортивної діяльності в умовах сучасної України є молодь. Навіть в пасивних формах приєднання до спортивного середовища домінує саме ця вікова складова. Констатація цього факту дозволяє зробити два висновки:
а) у першу чергу, специфічно спортивні форми девіантної поведінки поширені серед молоді;
б) молодь зумовлює наявність у спортивному середовищі особливостей девіації своєї субкультури.
3. У структурі спортивної девіації чітко виокремлюються:
1) правопорушення (іноді кримінального характеру):
а) використання праці неповнолітніх спортсменів порушує закони про обмеження дитячої праці;
б) можливість криміналізації спортсменів після завершення професійної кар’єри в процесі вторинної соціалізації, хоча ми вважаємо науково недоведеним безпосередній зв’язок між адаптацією спортсменів після завершення кар’єри і деліквентними формами поведінки;
2) некримінальні дії (моральна девіація); девіація некримінального характеру в цілому виражена яскравіше, особливо в самій сфері спорту, а не в безпосередньо пов’язаних з нею галузях (вторинна соціалізація спортсменів професіоналів, комерціалізація видовищних видів спорту, а отже, підміна спортивних інтересів меркантильними).
4. Кримінальна і некримінальна девіації перебувають у безпосередньому зв’язку. Так вірогідність виникнення деяких видів правопорушень прямо залежні від зростання негативних емоцій, які виникають у сфері спорту (таких, як агресивність, упевненість у власній силі, прагнення перемоги будь-якою ціною, хоча, з іншого боку, регулярні заняття спортом є засобом запобігання адиктивній поведінці, яка також є некримінальною девіацією, але може призвести й до девіації кримінальної).
5. Існує механізм девіантної асоціації спортсменів: приєднання до некримінальної девіації і до деяких правопорушень відбувається в групах, які вже з’єднані досвідом екстремальних почуттів, яким є спорт.
Перспектива розвитку фізичної культури і спорту в Україні має враховувати шляхи подолання і попередження негативних наслідків девіантної поведінки в спортивному середовищі. Стратегія подальших дій у сфері фізичної культури і спорту для забезпечення їх випереджального характеру повинна реалізовуватись з урахуванням основних світових тенденцій:
• спортивний рух набуває все більшої автономності із збереженням діалектичної взаємодії з різними складовими суспільної діяльності. Зазначена тенденція збільшує вірогідність появи спортивної девіації. Функціонування інфраструктури спорту залежить від рівня розвитку та координованості державного, громадського та приватного секторів. У світі існують різні національні моделі організації сфери фізичної культури і спорту залежно від ролі держави в суспільстві. Державна політика має узгоджувати нормативи, що формуються в спортивному середовищі і ціннісні орієнтири нашого суспільства в цілому. Одним із напрямків такої політики має бути свідоме конструювання взаємопроникнення масового й елітарного спорту, що мусить забезпечити сполучення в ньому гуманістичної спрямованості та привабливості;
• стрімкий розвиток спорту для всіх, залучення до нього всіх соціальних та вікових верств населення без будь-яких обмежень, поява нових організаційних форм та видів оздоровчої рухової активності, захоплення підлітків і молоді екстремальним спортом, зростання ролі самостійних і спільних занять у родинах. Соціальна політика держави має враховувати наявність агресивних інстинктів, що знаходять соціально безпечний вихід у сфері спорту, і не допустити їх трансформації в девіантні форми поведінки;
• глобалізація сфери фізичної культури і спорту, зростання конкуренції, суперництва націй та держав, підвищення впливу телекомпаній на фінансування, організація та проведення спортивних змагань, широка професіоналізація і комерціалізація спорту вищих досягнень, який динамічно набуває рис індустрії розваг, централізація олімпійської підготовки, використання в ній науково-інформаційних технологій. Держава має реалізувати антидопінгову політику та впровадити систему морально-етичних цінностей з метою запобігання підміни спортивних орієнтирів меркантильними.
Виходячи з аналізу, проведеному в нашому дослідженні, можна визначити місію сфери фізичної культури і спорту в сучасному українському суспільстві:
■ забезпечення позитивного впливу на стійкий розвиток суспільства, збереження миру, утвердження загальнолюдських цінностей;
■ створення умов для оптимальної рухової активності кожної особистості, досягнення нею достатньої фізичної та функціональної підготовки, сприяння духовному та соціальному благополуччю, підвищенню рівня здоров’я, здійсненню профілактики різних захворювань і фізичної реабілітації;
■ розвиток спорту вищих досягнень для задоволення видовищних та розважально-емоційних запитів населення, ствердження національної ідентифікації та гордості співгромадян, посилення міжнародного авторитету держави у світовому спортивному русі;
■ формування соціального замовлення у сфері фізичної культури і спорту з урахуванням потреб окремих громадян і суспільства в цілому та його реалізація;
■ внутрішня інтеграція масової спортивної діяльності та спорту вищих досягнень, створення умов для раціонального балансу їх розвитку;
■ розподіл функцій та повноважень, забезпечення чесної конкуренції суб’єктів спортивного руху різних форм власності;
■ гарантування рівності прав та можливостей громадян щодо використання можливостей фізичної культури і спорту, недопущення їх дискримінації та експлуатації;
■ забезпечення справедливості, взаємної поваги та ґендерної рівності;
■ утвердження етичних і моральних цінностей фізичної культури і спорту;
■ соціальна і медична захищеність учасників спортивного руху;
■ різноманітність, висока якість та доступність послуг спортивної індустрії;
■ формування моральної та матеріальної відповідальності кожної особи за рівень використання оздоровчої рухової активності для профілактики захворювань, подовження творчого довголіття, організації дозвілля.
Таким чином, спорт сам по собі не є умовою виникнення девіації, а є її каталізатором, який може як і прискорювати, так й уповільнювати процес реалізації девіантної поведінки. Спортивна девіація не заперечує соціально визнані цілі, а лише нехтує нормативно визначеними засобами досягнення таких цілей (а прагнення до отримання результату і є сутністю спортивної психології). Такий різновид девіантної поведінки за класифікацією Р. Мертона може вважатися інновацією.
Підхід, запропонований П. Бурдьє в соціології спорту (розглядає спорт в контексті соціуму в цілому, а не лише задовольняється заглибленням у аналізі його деталей), дозволяє подолати антагонізм між макро- і мікросоціологічним баченням спорту (конструюванням об’єктивних структур і описом суб’єктивних уявлень агентів) і пояснити соціальну природу спортивної девіації. Науковий спосіб подолання негативних наслідків відхилень поведінки в спортивному середовищі має реалізуватися в нових формах і методах вираження гуманістичних ідеалів українського суспільства третього тисячоліття. Внаслідок цього вони стануть системоутворюючими компонентами культури нового суспільства, позитивним змістом творчого потенціалу спортивної девіації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. М.: Прогресс, 1980. 322 с.
2. Аверинцев С.С. Культурология И. Хейзинги // Вопросы философии. 1969. № 3. С. 169 184.
3. Агеевец В.У., Поликарпова Г.М. Олимпийские игры из прошлого в будущее. СПб.: С.-Петербургская государственная академия физической культуры им. П.Ф. Лесгафта, 1996. 158 с.
4. Адорно Т., Хоркхаймер М. Диалектика Просвещения. М.: Медиум, 1997. 312 с.
5. Акимов С. Социальное функционирование физической культуры // IV социологические чтения, посвященные 150-летию со дня рождения М.М.Ковалевского (25 декабря 2001). Пенза: Пензенский государственный университет, 2002. С. 98 103.
6. Акулик И.В. Как определить тренированность спортсмена. - М.: Физическая культура и спорт, 1977. 102 с.
7. Алексеев А.В. Фактор добра в спорте // Теория и практика физической культуры. 1998. № 10. С. 59 68.
8. Амбрумова А. Г. Психология самоубийства // Социальная и клиническая психиатрия. — 1996. — №4. — С. 1420.
9. Апанасенко Г.Л. Здоров’я, яке ми вибираємо. К.: Здоров’я, 1989. 48 с.
10. Апанасенко Г. Третий путь // Зеркало недели. 2004. № 26 (501), 3 июля. С. 20.
11. Афанасьев В.С. Общая теория права и государства. М.: Юрист, 2001 - 520 с.
12. Афанасьев В.С. Эволюция концепции аномии в современной социологии девиантного поведения // Рубеж. Альманах социологических исследований. Сыктывкар: ИПО ГУ, 1991. № 2. С. 69 81.
13. Ашмарин Б.А. Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании. М.: Физическая культура и спорт, 1978. 223 с.
14. Базунов Б. А. Эстафета олимпийского огня. М.: Физическая культура и спорт, 1990. 190 с.
15. Базунов Б.А. Сенсации и скандалы спортивного века. М.: Тера Спорт: Олимпия Press, 2000. 288 с.
16. Бальсевич В. К. Физическая культура для всех и каждого. М.: Физическая культура и спорт, 1988. 187 с.
17. Барвинский В., Вилинский С. Рождено Олимпиадой. М.: Физическая культура и спорт, 1985. 342 с.
18. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. 437с.
19. Большой толковый социологический словарь. В 2-х тт./ Сост. Дэвид Джери, Джулия Джери. Т. 1. М.: Вече, АСТ, 2001 544 с.
20. Братусь Б.С. Аномалия личности. М.: Мысль, 1988. 303 с.
21. Бурдье П. Программа для социологии спорта // Бурдье П. Начала. — M.: Socio-Logos, 1994. — С. 257 275.
22. Быков М. Почему мы разлюбили эту игру // Спорт-калейдоскоп. 1998. 15 листопада. С. 5 6.
23. Валеев Д.Ж. Происхождение морали. Саратов.: Издво Саратовского университета, 1981. 322 с.
24. Вацеба О. Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1997. 231 с.
25. Вилькин Я.Р. Откуда пошли Олимпийские игры. Минск: Полымя, 1980. 48 с.
26. Виноградов П.А., Моченов В.П. Новый этап в развитии физкультурно-оздоровительной и спортивной работы среди учащейся молодежи // Теория и практика физической культуры. 1998. № 7. С. 24 36.
27. Визитей Н.Н. Сущность и социальные функции современного спорта. М.: Советская Россия, 1988. 268 с.
28. Визитей Н.Н. Спорт и эстетическая деятельность. Кишенёв: Штинца, 1982. 321с.
29. Визитей Н.Н. Физическая культура личности: (Проблемы человеческой телесности: методологические, социально-философские, педагогические аспекты). Кишинев: Штинца, 1989. 107 c.
30. Вопросы профилактики и коррекции преступности в подростковом и раннем юношеском возрасте. (Итоги психодиагностической и коррекционной работы с воспитанниками Павлоградской воспитательно-трудовой колонии в 1998г.). Днепропетровск: Издательство Днепропетровского университета, 1999. 169 с.
31. Вострунков Л.Д. Фізична культура в Україні з часів Київської Русі до початку ХХ століття: соціонормативний аспект. Авторефер. дис. ... канд. юрид. наук: 12. 00. 01. / Національний університет внутрішніх справ. Х., 1999. 18 с.
32. Гальперин И.М. Организованная преступность, коррупция и уголовный закон // Социалистическая законность. 1989. № 4. С. 35 43.
33. Гегель Ф.Г.В. Эстетика: в 4-х т. - Т 4. М.: Искусство, 1973. 676 с.
34. Гернет М.Н. Наркотизм, преступность и уголовный закон. Л.: Слово, 1954. 98 с.
35. Гернет М.Н. Очерки тюремной психологии. Л.: Слово, 1955. 147 с.
36. Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. М.: Наука, 1965. 312 с.
37. Гилинский Я.И. Девиантология: Социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других отклонений”. Спб.: Юридический центр Пресс, 2004. 518 с.
38. Гилинский Я.И. Некоторые проблемы отклоняющегося поведения // Преступность и её предупреждение. Л.: Наука, 1971. 277 с.
39. Гилинский Я.И., Афанасьев В. С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения. СПб.: Феникс, 1993. 274 с.
40. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // Социологические исследования. 1988. № 4. С. 74 82.
41. Гилинский Я.И. Теоретические проблемы социологического исследования преступностий и иных антиобщественных явлений - Л.: Наука, 1983. 248с.
42. Гилинский Я.И. Творчество: норма или отклонение? // Социологические исследования. 1990. № 2. С. 41 49.
43. Головаха Є. І., Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства (1994 1997): соціологічні показники. К.: Інститут соціології, 1998. 131 с.
44. Гомер Илиада/ Пер. с древнегреч. Н. Гнедича. М.: Художественная литература, 1986. 384 с.
45. Гомер Одиссея/ Пер. с древнегреч. В. Жуковского. М.: Художественная литература, 1986. 270 с.
46. Горянов Л.Б. Спорт ХХ века. М.: Знание, 1965. 63 с.
47. Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии. М.: Наука, 1995. 185 с.
48. Григорьев А.Е. Физическое воспитание и Олимпийские игры: Краткий исторический очерк. СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2000. 140 с.
49. Гуменюк Н.П., Клименко В.В. Психология физического воспитания и спорта. К.: Вища школа, 1985. 311 с.
50. Гусейнов А.А. Этика. М.: Гардарики, 2003. 472 с.
51. Гуськов С.И. История возникновения профессионального спорта // Теория и практика физической культуры. 1991. № 8. С. 56 63.
52. Гуськов С.И. Любители или профессионалы? М.: Знание, 1988. 156 с.
53. Девиантность и социальный контроль в России (ХІХХХ вв.): тенденции и социологическое осмысление/ Под ред. Я.И. Гилинского. - СПб: Алетейя, 2000. 384 с.
54. Демичева А.В. Проблемы девиантного поведения молодежи в условиях трансформации современного украинского общества. Дис. ... канд. социол. наук: 22. 00. 06. Днепропетровск, 1998. 183 с.
55. Дерепа М.С. Висвітлення спорту в періодичній пресі України (2000 2002 рр.). Авторефер. дис. ... канд. наук з фіз. вихован.і спорту: 24. 00. 01. / Державний НДІ фізичної культури і спорту. К., 2003. 19 с.
56. Державний комітет статистики України: Україна 2002 р./ Упоряд. П.П. Забродський. К.: Держкомстат України, 2003. 31 с.
57. Дитячо-юнацькі спортивні школи ФСТ „Україна” в цифрах і фактах (1991 2002 рр.). Збірник / І.П. Донцов, В.С. Корсунська (уклад.); Центральна рада фізично-спортивного товариства Україна”, Центральна школа вищої спортивної майстерності. К., 2002. 17 с.
58. Долгополов Н.М. По ту сторону спорта. М.: Молодая гвардия, 1988. 300 с.
59. Донникова Л.А. Международный олимпийский комитет и движение "спорт для всех" // Новое мышление и олимпийское движение. М.: Знание, 1990. С. 86 111.
60. Дюркгейм Е. Самогубство: Соціологічне дослідження / Пер. з фр. Л. Кононович. — К.: Основи, 1998. — 519 с.
61. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда // Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. М.: Наука, 1990. С. 3 391.
62. Житарюк М.Г. Великий спорт і масмедіа: Текст лекцій. Львів: Світ, 1997. 82 с.
63. Жолдак В.И. Социология менеджмента физической культуры и спорта. М.: Советский спорт, 2003. 388 с.
64. Жолдак В.И., Коротаева Н.В. Социология физической культуры и спорта. — Малаховка: МОГИФК, 1994. 295 с.
65. Забрянский Г.И. Изучение и предупреждение преступности несовершеннолетних. Краснодар: Юридическая литература, 1989. 321 с.
66. Законодавство України про охорону праці (у трьох томах). Т.1. К.: Основи, 1995. 558 с.
67. Злобіна О. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. К.: Стилос, 2001. 238 c.
68. Змановская Е.В. Девиантология: психология отклоняющегося поведения. Учебное пособие. 2-е изд., исправ. М.: Издательский центр Академия”, 2003. 288 с.
69. Золотарев А.М. Родовой строй и первобытная мифология. М.: Прогресс, 1964. 421с.
70. Зубок Ю.А. Проблемы социального развития молодёжи в условиях риска // Социологические исследования. 2003. № 4. С. 42 51.
71. Ионин Л.Г. Социология культуры: /Институт "Открытое общество". М.: ЛОГОС, 1996. 277 с.
72. История физической культуры. М.: Физическая культура и спорт, 1962. 136 с.
73. Ищенко С.А.Физическая культура и спорт: социология и право. Ташкент: Медицина, 1986. 91 с.
74. Історія фізичної культури та спорту в тематиці дисертаційних досліджень: Покажчик авторефератів дисертацій з історії фізичної культури (1950 2002 рр.). Львів: Українські технології, 2003. 52 с.
75. Кайзер Г. Криминология. М.: Наука, 1989.316 с.
76. Кан Уэда. Преступность и криминология в современной Японии. М.: Прогресс, 1989. 245с.
77. Кант И. Метафизика нравов. СПб.: Наука, 1993. 287 с .
78. Карамурза С.Г. Манипуляция сознанием. К.: Оріяни, 2000. 458 с.
79. Карпец И.И. Проблема преступности. М.: Прогресс, 1969. 273 с.
80. Карпов В.Г. Социальные нормы, отклонения и контроль в условиях общественных изменений (к постановке проблемы) // Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля / РАН. Институт социологии. Отв. Ред. Глинский Я.И. М.: ИНИОН РАН, 1992. С. 31 38.