ЕВОЛЮЦІЯ ВИКОНАВСЬКОЇ ТЕХНІКИ В УКРАЇНСЬКІЙ БАЯННІЙ ШКОЛІ (друга половина ХХ століття)

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.СТЕФАНИКА

На правах рукопису

КНЯЗЄВ ВЛАДИСЛАВ ФЕДОРОВИЧ

УДК 786.8 (477)

ЕВОЛЮЦІЯ ВИКОНАВСЬКОЇ ТЕХНІКИ В УКРАЇНСЬКІЙ
БАЯННІЙ ШКОЛІ (друга половина ХХ століття)

Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства

Науковий керівник
Давидов Микола Андрійович,
доктор мистецтвознавства,
професор

Івано-Франківськ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................

3

РОЗДІЛ І. Наукові основи становлення баянного мистецтва

1.1. Виконавська техніка баяніста як об’єкт наукового дослідження............

9

1.2. Методологія дослідження............................................................................

30

1.3. Психофізіологічні основи формування виконавської майстерності баяніста..................................................................................................................

33

1.4. Вдосконалення виражальних можливостей баяна як стимул до розвитку виконавської техніки.........................................................................

46

РОЗДІЛ ІІ. Чинники формування баянної виконавської майстерності

2.1. Перекладення та транскрипції у формуванні виконавської техніки баяністів................................................................................................................

61

2.2. Оригінальна творчість як відображення еволюції баянної техніки ......

81

2.3. Артистично-театральні засади виконавського мистецтва баяністів ......

102

РОЗДІЛ ІІІ. Провідні сучасні художньо-стильові особливості
українського баянного мистецтва

3.1. Індивідуально-стильові аспекти виконавської техніки провідних українських баяністів ........................................................................................

124

3.2. Сучасні виконавсько-технічні прийоми оригінальних творів у контексті їх практичного відтворення...............................................................

141

ВИСНОВКИ.............................................................................................

157

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...........................................................

160

ДОДАТКИ.............................................................................................................

184

ВСТУП

Починаючи з 20-х рр. ХХ ст. баянне мистецтво в Україні отримує свій професійний розвиток. Швидкий процес еволюціонування виконавської майстерності баяністів, модернізація інструмента, зростання складності репертуару та вдосконалення педагогіки сприяли визнанню академічного статусу баяна. У цьому процесі вагомим є внесок представників української баянної школи. Значні досягнення кращих її представників-виконавців (В.Бесфамільнова, В.Булавко, С.Грінченка, В.Зубицького, М.Різоля, В.Мурзи, А.Семешко, Є.Черказової, П.Фенюка та ін.), композиторів-баяністів (В.Бібіка, В.Власова, В.Зубицького, К.М’яскова, В.Підгорного, В.Рунчака, І.Шамо та ін.) та методистів-педагогів (І.Алексеєва, М.Геліса, Л.Горенка, М.Давидова, М.Оберюхтіна та ін.) становлять яскраву сторінку камерно-інструментального мистецтва України.
Стрімке прогресування баянної виконавської техніки, що відображається у суттєвих творчих здобутках вітчизняного баянного мистецтва, потребує свого переосмислення та узагальнення, зважаючи на культурологічну ситуацію сьогодення з її мінливістю та новими й значними мистецькими запитами, відповідними до них творчими аргументами сучасного баянного виконавства. Вельми доречною є також необхідність узагальнення наукових напрацювань у сфері генези й розвитку виконавської майстерності баяніста.
Актуальність теми дослідження визначається процесом інтенсивного розвитку виконавської майстерності баяністів, що пов’язано з намаганням до самоствердження баяна в колі академічних інструментів, опануванням нових репертуарних пластів, зростанням образно-смислового навантаження оригінальних композицій та поширенням специфічно-баянних виражально-технічних засобів музичної виразності. Це відображає загальну мистецьку тенденцію до інтонаційного оновлення музики ХХ ст. У цьому процесі виконавсько-технічні засоби мистецького впливу відіграють рівноправну роль поруч із композиторськими. Новації та знахідки у сучасному баянному мистецтві, відображають цю тенденцію і зумовлюють постійний динамічний розвиток і вдосконалення виконавської техніки відповідно до сьогодення.
Актуальність дослідження також визначена незначною кількістю праць, що виявляють прикметні ознаки цього процесу. Баянне виконавство, незважаючи на суттєві творчі здобутки, до цього часу не отримало відповідного наукового осмислення у порівнянні із суміжними виконавськими культурами. В українській науково-методичній літературі розроблена теорія формування виконавської майстерності баяніста, але еволюційний процес генези і розвитку цього явища розкритий недостатньо. Наукові дослідження присвячені, переважно, історії баянного мистецтва, оригінальній музиці, питанням баянної методики, принципам перекладення інструментальних творів для інструмента, художнім тенденціям, соціокультурним аспектам його побутування. Питання, пов’язані з виконавською творчістю залишаються висвітленими недостатньо.
Становлення баянного мистецтва та вдосконалення його виконавсько-технічних засобів інструментальної виразності є своєрідним мистецьким феноменом. Фактично за півстоліття інструмент пройшов еволюцію від функціонування у побутовій сфері до академізму, опанувавши та переосмисливши відповідно до своєї специфіки методичні та практичні надбання суміжних виконавських спеціальностей і, зрештою, демонструючи власні неповторні виконавсько-технічні характеристики. Плідна творча діяльність провідних баяністів у тандемі з сучасними композиторами сприяє ствердженню інструмента у сфері нової музики”, а візуально-сценічні та музичні характеристики дозволяють виконавцям яскраво виявляти себе у джазово-академічному та естрадно-популярному напрямках, засвідчуючи широке суспільне функціонування баянного мистецтва та значний виражальний спектр його музично-технічного потенціалу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узагальнює досвід визначних діячів академічного народно-інструментального мистецтва кафедри народних інструментів Національної Музичної Академії України, підсумовує результати музикознавчих та культурологічних робіт українських та російських науковців у даній галузі, виконавську та педагогічну практику автора. Дослідження відповідає тематиці Феномен наукової еліти в музикознавстві: специфіка національного”, що розробляється на кафедрі інструментально-виконавського мистецтва Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та проводиться в контексті перспективного плану науково-дослідної діяльності закладу на 2003-2008 рр.
Об’єктом дослідження є академічне баянне виконавство та композиторська творчість представників української баянної школи другої половини ХХ ст. у контексті світових мистецьких та культурологічних процесів.
Предметом дослідження є генеза та розвиток виконавської техніки в українській баянній школі протягом означеного періоду.
Мета дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванні та узагальненні процесів становлення та розвитку виконавської техніки в українській баянній школі другої половини ХХ століття.
Мета дослідження зумовлює постановку таких завдань:
- проаналізувати стан розробленості проблеми в сучасному музикознавстві;
- виокремити результати впливу вдосконалення конструкції та розширення виражальних можливостей інструмента на виконавську техніку баяністів;
- виявити значення використання у баянному репертуарі перекладень, транскрипцій та сучасних оригінальних композицій у становленні й розвитку виконавської техніки баяністів;
- проаналізувати артистично-театральні засади виконавського мистецтва баяністів;
- простежити сценічні аспекти виконавської техніки у творчості провідних українських баяністів.
Важливим інформаційним підгрунтям дослідження слугували аудіо- та відеозаписи провідних вітчизняних та закордонних виконавців, що забезпечило практичне підтвердження отриманих результатів. Враховувались також безпосередні враження автора від виступів видатних сучасних концертантів-баяністів, власний виконавський досвід. Це дозволило всебічно підійти до висвітлення проблематики завдяки поєднанню теоретичних і практичних методів дослідження.
Методи дослідження. Наукова робота грунтується на загальних і спеціальних принципах та методах пізнання. Серед них принципи об’єктивності, історизму, системно-структурної цілісності, аналізу і синтезу, абстрагування, єдності історичного та логічного тощо. Важливу роль у процесі розв’язання поставлених завдань відіграло застосування музикознавчого та компаративного (порвняльного) методів, а також методу спостереження.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:
- узагальнено стан вивчення виконавської техніки баяністів у фаховій, методичній та музикознавчій літературі другої половини ХХ ст.;
- встановлено періодизацію розвитку баянної техніки;
- висвітлено психофізіологічні основи формування ігрової майстерності баяніста з урахуванням і узагальненням здобутків виконавської та науково-дослідницької практики;
- прослідковано процес еволюції виконавсько-технічних засобів музичної виразності в контексті розвитку оригінальної музики для інструмента;
- розглянуто сценічні аспекти виконавської техніки баяністів у процесі виконавського втілення творів синтетичних музичних жанрів;
- запропоновано умовну типологізацію баянного виконавства на основі аналізу особливостей артистично-театрального та виконавсько-технічного відображення композиторських ідей у творчості провідних українських баяністів.
Практичне значення отриманих результатів. З огляду на фактичну відсутність підручників з теорії виконавства у сфері академічного народно-інструментального мистецтва, матеріали та результати дослідження можуть знайти застосування в лекційних курсах методики, історії та теорії виконавства на баяні, стати підґрунтям для подальших наукових досліджень у сфері вдосконалення виконавсько-технічної підготовки баяністів. Матеріали виконавських аналізів можуть бути використані у концертній практиці та спрямовують на вдосконалення традиційних і впровадження нових елементів у сценічне представлення баяністів-виконавців.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно. Всі публікації дисертанта одноосібні.
Апробація матеріалів та результатів дослідження здійснювалася у виступах на щорічних науково-методичних конференціях Прикарпатського університету ім. В.Стефаника протягом 2000-2004 рр., Міжнародній науково-практичній конференції Академічне народно-інструментальне мистецтво України ХХ-ХХІ століть” (м. Київ 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Феномен школи в музично-виконавському мистецтві” (м. Київ 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Культуротворча парадигма українського націєтворення” (м. Івано-Франківськ 2005 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано п’ять одноосібних статей у наукових фахових виданнях:
Князєв В. Сценічне хвилювання у концертній діяльності виконавця // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: 2001. Вип. ІІІ. С.41-49.
Князєв В. Еволюція розвитку баянної техніки в контексті розвитку оригінальної музичної мови // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: 2002. Вип. ІV. С.41-49.
Князєв В. Еволюція розвитку елементів баянної техніки // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. К.: 2002. Вип. 22. С. 166-178.
Князєв В. Перекладення та транскрипцїї у становленні та розвитку виконавської техніки баяніста // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: 2004. Вип. VІ. С.148-157.
Князєв В. Удосконалення виражальних можливостей баяна як стимул до розвитку виконавської техніки // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. К.: 2004. Вип.40. С.17-28.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження, в якому міститься основний зміст 159 сторінок, список використаних джерел 22 сторінки (284 найменування), нотні додатки 28 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розгляд чинників, які прямо чи опосередковано мали вплив на еволюцію баянної виконавської техніки, аналіз шляхів розвитку українського баянного мистецтва в контексті загальносвітових культурно-мистецьких тенденцій дозволяє зробити наступні узагальнення-висновки.
Еволюція виконавської техніки в українській баянній школі проходила в тісному взаємозв’язку та одночасно зі становленням виконавства, репертуару, методики та вдосконаленням конструкції інструмента. Шлях осягнення власних музично-технічних характеристик, що відбувався у академічних” інструментів протягом декількох століть, баян здійснив приблизно за півстоліття, широко практикуючи перекладення, транскрипції, розвиваючи оригінальну композиторську творчість та переосмислюючи методичні надбання суміжних інструментальних спеціальностей. З цих позицій, еволюція виконавської техніки на інструменті умовно може бути поділена на три етапи:
І. Від 40-х-50-х років ХІХ ст. до середини ХХ ст. усталення конструкції, становлення дидактичної методики та започаткування вищої фахової освіти, опанування на емпіричному рівні музично-виконавських можливостей готового” інструмента та домінування техніки від клавіатури”. Поширення перекладень та транскрипцій творів музичної класики, що становили домінуючу частину в професійному репертуарі баяністів, сприяло осягненню музикантами власних музично-технічних характеристик інструмента, спричинило відхід від народно-побутової інтонаційності до адаптації класичної культури звуку. Перенесення провідними педагогами та концертантами у баянне мистецтво методичних, теоретичних та практичних надбань академічних інструментальних культур, переосмислення та адаптація у відповідності до специфіки інструмента їх виконавських принципів, суттєво збагатило технічний арсенал баяністів новими виражальними засобами та технічними прийомами.
ІІ. 60-80 рр. ХХ ст. постійна модернізація конструкції інструмента набуває довершеності з винайденням та введенням у практику найдосконалішої моделі п’ятирядного, багатотембрового, готово-виборного баяна. З опануванням його музично-технічними характеристиками, відбувається значне переосмислення та вдосконалення виконавського потенціалу баяністів, що суттєво наближається до академічних показників. У баянному мистецтві починають виявлятися власні виконавські тенденції, широке застосування отримують нові, специфічно-інструментальні прийоми гри, які увійшли в систему виразових засобів XX століття та знаходять своє безпосереднє використання в оригінальному репертуарі. З’являються перші узагальнюючі праці з теорії та методики баянного виконавства.
ІІІ. Від 80-х рр. ХХ ст. до початку ХХІ ст. період характеризується новим баченням виконавської техніки як техніки від інтонації”; розробленням концепції художньої виконавської техніки та розумінням її як майстерності звукомовлення, що знаменує установку на зближення і рівноправність виконавської та композиторської творчості; створенням обширного, високохудожнього, оригінального репертуару, у якому відбувається нове бачення технічних можливостей інструмента та яскраво продемонстрована неповторна музична і виражально-технічна специфіка баяна; запровадженням комплексного методу формування виконавської майстерності; створенням науково-теоретичної бази. У своїй сукупності, ці фактори сприяли прогресуючому розвитку виконавської майстерності баяністів та ствердженню баяна у колі академічних інструментів.
Протягом означених періодів відбулася зміна сприйняття виконавської техніки як окремих елементів майстерності певних умінь та навичок (перші школи та самовчителі), до цілісного уявлення про техніку як явища синтетичного (праці М.Давидова, Ю.Бая та ін.). Тобто, єднання комплексу слухо-моторних, психофізіологічних та артистичних даних виконавця в реальному звучанні у відповідності до логіки смислового інтонування структури музичного твору та об’єднаних одухотвореністю.
Еволюція баянного виконавства засвідчує відхід від імпульсивно-спонтанної, безпосередньо-емоційної почуттєвості побутового музикування, до перейняття та адаптації концертантами академічної манери артистизму, що відбувалось паралельно із опануванням ними класичною репертуарною спадщиною, відтворення якої передбачає адекватну стильову манеру сценічного висловлювання. Наприкінці ХХ на початку ХХІ ст. піднесення вагомості артистично-театральних аспектів концертування пов’язане з посиленням впливу масової культури на сучасне баянне мистецтво; воно простежується у композиторській та виконавській творчості, останніх композиціях нової музики, джазовому та естрадно-популярному напрямках. Сучасна концепція виконавської техніки баяніста передбачає віртуозне володіння останнім не тільки всією палітрою технічно-виражальних засобів інструментальної виразності, але й відповідними артистично-акторськими якостями. Вона знаходить своє безпосереднє втілення у мистецтві провідних представників української баянної школи.
Широке розмаїття художніх ініціатив українських виконавців виявляється у їх різноманітних стилістично-репертуарних уподобаннях, оригінальному сценічному представленні, артистично-театральному самовияві та в залежності від домінування відповідних показників у їх концертуванні умовно може бути поділено на три типи: акторський, імпровізаційний та спонтанний. У всіх вищезазначених виконавських типах спостерігається активне синтетичне поєднання технічних засобів інструментально-баянної виразовості та цілого комплексу показників акторсько-театральної майстерності.
Рівень виконавської майстерності провідних українських баяністів віддзеркалює загальну тенденцію до зростання творчого потенціалу й збагачення арсеналу артистично-театральних та музично-інтонаційних засобів мистецького впливу в галузі баянного мистецтва. Він відповідає найвищим критеріям світового рівня та відображає загальні явища у сучасному виконавстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимов Ю.Т. Некоторые проблемы теории исполнительства на баяне. М.: Советский композитор, 1980. 110 с.
2. Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. К.: 1995. 100 с.
3. Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інструментального мистецтва: Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. К.: 1998. 96 с.
4. Алексеев И.Д. Методика преподавания игры на баяне. М.: Музгиз, 1961. 156 с.
5. Андриевский И. Медитативность в современном европейском исполнительстве // Исторические и теоретические проблемы музыкального стиля. К.: Музична Україна, 1993. С.113-122.
6. Арановский М. На рубеже десятилетий // Современные проблемы советской музыки. Сборник статей. Л.: Советский композитор, 1983. С.37-53.
7. Арзаматов Ф. Теория музыки и работа исполнителя // Актуальные проблемы современной педагогики: Сборник статей. Вып. 32. М.: Сов. композитор, 1982. С.102-123.
8. Бай.Ю.Н. Методические рекомендации по совершенствованию структуры музыкально-игровых движений баяниста. Запорожье: 1981. 22 с.
9. Бай Ю.Н. Работа баяниста над развитием техники леджиеро. Методические рекомендации. Запорожье: 1982. 16 с.
10. Бай.Ю.Н. Развитие беглости с помощью тренировочных нагрузок. Методические рекомендации. Запорожье: 1984. 15 с.
11. Бай Ю.Н. Теоретические основы совершенствования внутренней структуры музыкально-игровых движений баяниста: Автореф. дис... канд. искусствоведения: 17.00.02/ КГК им. П.И.Чайковского К., 1986, 182 с.
12. Бай Ю.Н., Овод В.Н. Организация самостоятельной работы музыканта- инструменталиста над исполнительской техникой. Методические рекомендации. Запорожье: 1984. 18 с.
13. Бардас В. Психология техники игры на фортепиано // Библиотека пианиста: Вып. 3. М.: Музыкальный сектор, 1928. С. 130-189.
14. Басурманов А.П. Баян в Малом зале консерватории // Муз. жизнь. 1968. № 7. С. 5-8.
15. Басурманов А.П. Баян на симфонической эстраде // Муз. жизнь. 1970. № 3. С. 10.
16. Басурманов А.П. Справочник баяниста. М.: Сов. композитор, 1987. 424 с.
17. Басурманов А.П. Играет В. Бесфамильнов // Муз. жизнь. 1972. №4. С. 10-12.
18. Басурманов А.П. Играй, мой баян!” // Муз. жизнь. 1974. № 4. С. 20-21.
19. Басурманов А.П. Квартет Ризоля // Муз. жизнь. 1970. № 6. С. 6-7.
20. Басурманов А.П. Кратко об истории баяна // Муз. жизнь. 1962. № 2. С. 20-23.
21. Басурманов А.П. О новой аппликатуре на баяне // Муз. жизнь. 1965. № 16. С. 20-22.
22. Басурманов А.П. Что такое готово-выборный баян? // Муз. жизнь. 1983. № 24. С. 20.
23. Баян и баянисты : Сб. метод. ст. М.: Сов. композитор, 1970-1987.
24. Вып. 1 / Сост. и общ. ред. Ю. Т. Акимова, 1970. 112 с.
25. Вып. 2 / Сост. и общ. ред. Ю.Т. Акимова, 1974. 129 с.
26. Вып. 3 / Сост. и общ. ред. Ю.Т. Акимова,1977. 173 с.
27. Вып. 4 / Сост. и общ. ред. Ю.Т. Акимова, 1978. 116 с.
28. Вып. 5 / Сост. и общ. ред. Ю.Т. Акимова,1981. 133 с.
29. Вып. 6 / Сост. и общ. ред. Б. М. Егорова, С.В.Колобкова, 1984. 128 с.
30. Вып. 7 / Сост. и общ. ред. Б. М. Егорова, С. В. Колобкова, 1987. 77 с.
31. Безугла Р.І. Баянне мистецтво в музичній культурі України (друга половина ХХ ст.): Автореферат дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.01/ КНУКіМ. К., 2004. 20 с.
32. Бейлина С. В классе профессора В.Х. Разумовской. Л.: Музыка, 1982. 62 с.
33. Беликова В.В. Музыкальное исполнительство как вид художественно- творческой деятельности: Автореф. дис. канд. искусствоведения: 17.00.02/ КГК им. П.И.Чайковского. К., 1991. 16 с.
34. Беляков В., Стативкин Г. Аппликатура готово- выборного баяна. М.: Сов.композитор, 1978. 86 с.
35. Бендерский Л.Г. Киевская школа исполнителя на народных инструментах. Свердловск: Издательство Уральского университета, 1992. 192 с.
36. Березовский И. Психология техники игры на фортепиано в применении к преподаванию // Библиотека пианиста: Вып. 3. М.; Музыкальный сектор, 1928. С. 15-60.
37. Берс А.А. Что такое понимание музыки. СПб, 1903. 47 с.
38. Бесфамильнов В.В., Семешко А.А. Воспитание баяниста. Вопросы теории и практики. К.: Муз. Украина, 1989. 200 с.
39. Білецька М.В. Психолого-педагогічні умови розвитку музичної пам’яті студентів у процесі інструментально-виконавської діяльності: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01/ Східноукр. ун.-т. Луганськ, 1998. 18 с.
40. Бирмак А. О художественной технике пианиста. М.: Музыка, 1973. 140с.
41. Благой Д. К пониманию пианистом авторского текста // Вопросы фортепианного исполнительства. М.: Музыка, 1973. С. 188-217.
42. Блинова М. Музыкальное творчество и закономерности высшей нервной деятельности. Л.: Музыка, 1974. 144 с.
43. Богословский В.В.Общая психология: Учебное пособие. М.: Просвещение, 1981. 383 с.
44. Бочкарев Л. Насущные задачи музыкальной психологии // Советская музыка. 1981. № 1. С. 94-97.
45. Бочкарев Л.Л. Применение психологических знаний в практической деятельности музыканта-педагога: Методическая разработка. М.: 1981. 27 с.
46. Бочкарев Л.Л. Психологические аспекты формирования готовности музыканта-исполнителя к публичному выступению: Автореф. дис. канд. психол. наук: 10.00.07. М., 1975. 23 с.
47. Бочкарев Л.Л. Психология музыкальной деятельности. М.: Институт психологии РАН, 1997. 351 с.
48. Брейтбург А. Значение физиологического учения академика И.П.Павлова для музыкальной педагогики и музыкального исполнительства // Вопросы музыкознания: Сборник статей. Вып.1. М.: Музгиз, 1954. С. 112-117.
49. Брехт Б. Про мистецтво театру. Збірник. К.: Мистецтво, 1977. 165 с.
50. Брусенцев Ю. Открывая железный” занавес // Акко-курьер. 1997. №7. С. 22-26.
51. Букреев И.С. Психологические предпосылки формирования творческой индивидуальности студента-дирижера: Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.01. М., 1983. 20 с.
52. Булыго К. Проблемные ситуации в обучении баяниста // Баян и баянисты. Вып. 6. М.: Сов. композитор. 1984. С. 69-89.
53. Бычков В. В. Баянная музыка России. М.: 1997. 120 c.
54. Бычков В. В. Аккордеонная музыка Европы. Челябинск: 1997. 104 с.
55. Васильєва Л.Л. Рок-музика як фактор розвитку культури другої половини ХХ ст. Автореферат дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.01/ КНУКіМ. К., 2004. 19 с.
56. Вахранёв Ю. Исполнение музыки (поэтика). Харьков: 1994. 335 с.
57. Виконавські школи вищих учбових закладів України: Тематичний збірник наукових праць. К.: 1990. 181 с.
58. Вицинский А. Психологический анализ работы пианиста-исполнителя над музыкальным произведением // Проблемная научно-исследовательская лаборатория музыки и музыкального образования. Музыкальная психология: Ежегодник. М.: Музыка, 1992. С. 186-202.
59. Власов В.П. Методика работы баяниста над полифоническими произведениями. М.: 1991. 95 с.
60. Власов В. О творческой деятельности И.А. Яшкевича // Баян и баянисты. Вып. 6. М.: 1984. С. 3-27.
61. Власов В. Способы исполнения штрихов на баяне. Одесса: 1980. 24 с.
62. Воеводин В.В., Самалюк И.И. Художественный образ музыкального произведения: Методические рекомендации. Ровно: 1991. 24 с.
63. Вопросы профессионального воспитания баяниста: Сб. трудов. М.: 1980. Вып. 48. 160 с.
64. Выразительные средства музыки: Cб. статей / общ. ред. Л.П.Казанцева. Красноярск: Из-во Красноярского ун-та, 1988. 190 с.
65. Гаккель Л. Исполнителю, педагогу, слушателю: / Статьи, рецензии /. Л.: Сов. композитор, 1988. 168 с.
66. Галактионов В. Особенности двигательной ориентации на клавиатурах при исполнении современных сочинений для баяна // Проблемы педагогики и исполнительства на русских народных инструментах. Вып. 95. М., 1987. С. 75-103.
67. Галактионов В.М. Патриарх русского баяна // Сов. музыка. 1986. № 5. С. 114-115.
68. Галеев Б. Светомузыка: становление и сущность нового искусства. Казань: Татарское книжное из-тво, 1976. 288 с.
69. Галеев Б. Человек, искусство, техника. Казань: Издательство Казанского университета, 1987. 264 с.
70. Ганзбург Г. Три поколения композиторов-романтиков и их отношение к синтетическим жанрам // Ф.Лист и проблема синтеза искусств. Сборник научных трудов. Харьков: Изд. група РА- Каравелла, 2002. С. 12-25.
71. Гвоздев П.А. Принципы образования звука на баяне и его извлечения // Баян и баянисты. Вып.1. М.: 1970. С. 24-76.
72. Гизекинг В. Мысли художника // Советская музыка. 1970. № 10. С. 108 - 112.
73. Гинзбург Г. Беседы с А.Вицинским (стенограмма) // Вопросы фортепианного исполнительства: Сборник статей. Вып. 4. М.: Музыка, 1976. С. 69-92.
74. Гинзбург Г. Заметки о мастерстве // Вопросы фортепианного исполнительства: Сборник статей. Вып.2. М.; Музыка, 1968. С. 61-70.
75. Говорушко П.И. Об основах развития исполнительских навыков баяниста // Методика обучения игре на народных инструментах. Л.: Музыка, 1975. С. 8-19.
76. Гойхман Л.Н. Про деякі особливості гармонічного мислення у творах сучасних українських композиторів (на матеріалі музики українських композиторів 60-80-х років) Музичне мистецтво і культура. Науковий вісник Одеської консерваторії. Одеса: Астропринт, 2000. Вип.1. С. 123-129
77. Головинский Г. О вариантности восприятия музыкального образа // Восприятие музыки. М.: Музыка. 1980. С. 127-140.
78. Голубовская О. О музыкальном исполнительстве. М.: Музыка, 1985. 142 с.
79. Гольденвейзер А. Об исполительстве // Вопросы фортепианного исполнительства: Сборник статей. Вып.1. М.: Музыка, 1965. С. 35-71.
80. Горенко Л.М. Некоторые особенности исполнения полифонических произведений И.С.Баха на баяне. Методические рекомендации для студентов. Харьков: 1983. 50 с.
81. Горенко Л.М. Роль художественного воображения в раскрытии содержания музыкального произведения. Методические рекомендации. Харьков: 1983. 19 с.
82. Готсдинер А.Л. Подготовка учащихся к концертным выступлениям // Методические записки по вопросам музыкального образования. М.: Музыка, 1991. Вып. 3. С. 182-192.
83. Гофман И. Фортепианная игра: Ответы на вопросы о фортепианной игре. М.: 1961. 170 с.
84. Григорьев В. О некоторых психологических аспектах работы педагога-музыканта // Вопросы музыкальной педагогики: Сборник статей. Вып.8. М.: Музыка, 1987. С. 97-110.
85. Григорьева Г. Стилевые проблемы русской советской музыки второй половины ХХ века. М.: Сов. Композитор, 1989. 208 с.
86. Гуменюк Л.М. Лауреат п’яти Гран-Прі // Музика. 1996. № 1. С. 13-15.
87. Гуренко Е.Г. Исполнительское искусство: методологические проблемы. Новосибирск: Наука, 1985. 88 с.
88. Давыдов Н.А. Баян Украины // Проблеми розвитку народно- інструментального мистецтва в Україні. К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1998. С. 116-123.
89. Давидов М.А. Баян-акордеон у камерному мистецтві на стику століть // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського, К.: 2000. Вип. 8. С. 7-15.
90. Давидов М.А. Інтерпретаційні аспекти виконавської майстерності // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського, К.: 1999. Вип. 2. С. 88-98.
91. Давидов М.А. Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва. К.: НМАУ, 1998. 220 с.
92. Давыдов Н.А. Методика переложений инструментальных произведений для баяна. М.: Музыка, 1982. 173 с.
93. Давидов М.А. Мікроструктурне інтонування як засіб втілення музичного бароко // Культура України: стан, проблеми, тенденції розвитку. Збірник наукових статей. К.: ІПК ПК. 1997. С. 80-88.
94. Давидов М.А. Народно-інструментальна культура України (здобутки та проблеми) // Українське музикознавство. Київ.: Музична Україна, 1998. Вип. 28. С. 74-79.
95. Давидов М.А. Професор М.Геліс засновник першої кафедри народних інструментів // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. К.: 2003. Вип. 26. С. 7-29.
96. Давидов М.А. Н.Паганіні. 24 каприси для скрипки соло. Транскрипція для баяна М.Давидова. Вступ. К.: Спеціалізована друкарня наукових журналів НАН України, 1999. 157 с.
97. Давыдов Н.А. Об украинской школе баянного исполнительства (краткая информация для журнала Ульриха Шмюллинга) // Проблеми розвитку народноінструментального мистецтва в Україні. К.: Вид-во ім. О.Теліги, 1998. С.123-129.
98. Давидов М.А. Основи формування виконавської майстерності баяніста. К.: Музична Україна, 1983 72 с.
99. Давидов М.А. Проблеми розвитку народноінструментального мистецтва в Україні: Зб. наук. пр. К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1998. 207 с.
100. Давидов М.А. Ритмодинаміка виконавського інтонування на баяні (акордеоні) // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. К.: 2004. Вип. 40. С. 9-17.
101. Давидов М.А. Тенденції розвитку народноінструментального мистецтва // Музика. 1981. №5. С. 13-19.
102. Давидов М.А. Теоретичні основи перекладення інструментальних творів для баяна. К.: Музична Україна, 1977. 120 с.
103. Давидов М.А. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста. К.: Музична Україна, 1997. 240 с.
104. Давидов М.А. Теорія формування виконавської майстерності у працях українських дослідників // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім.П.І.Чайковського. К.: 1999. Вип. 3. С. 7-21.
105. Давидов М.А. Школа виконавської майстерності баяніста. К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1998. 112 с.
106. Дувирак Д.А. Тембро-динамические аспекты музыкального и мышления: взаимодействие творчества и восприятия: Автореф. дис. канд. искусствоведения: 17.00.02. К., 1987. 18 с.
107. Дудник А.Д. Работа над полифоническими произведениями // Баян и баянисты. Вып. 6. М.: Сов. композитор. 1984. С. 87-103.
108. Дутчак В.Г. Розвиток професійних засад бандурного мистецтва 1970- 1990 рр. Творчість і виконавство: Автореферат дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.03/ НМАУ. К., 1996. 277 с.
109. Евдокимов В.М. Одесская академическая школа народно- инструментального искусства. Одесса: Астро Принт. 86 с.
110. Егоров Б.М. К вопросу о систематизации баянных штрихов // Баян и баянисты. Вып. 6. М.: Сов. композитор. 1984. С. 104-128.
111. Егоров Б.М. Нужны хорошие баяны // Муз. жизнь. 1972. № 6. С. 10.
112. Егоров Б.М. О некоторых акустических характеристиках процесса звукообразования на баяне // Баян и баянисты. Вып. 5. М.: Сов. композитор. 1981. С. 57-84.
113. Єргієв І.Д. Акордеонна творчість композиторки Кармели Цепколенко // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. К.: 2003. Вип. 26. С. 173-185.
114. Ергиев И.Д. Модернаккордеон как новое явление исполнительского искусства // Музичне мистецтво і культура. Науковий вісник. Вип. 3. Одесса: Астропринт, 2002. С. 346-356.
115. Єременко З. Виховання виконавської культури у студентів консерваторії // Мистецтво і виховання творчої особистості. К.: Музична Україна, 1988. С. 50-119.
116. Житомирский Д.В., Леонтьева О.Т., Мяло К.Г. Западный музыкальный авангард после второй мировой войны. М.: Музыка, 1989. 303 с.
117. Заболоцкий Ю.Н. Воспитание и психологическая организация мышления музыканта-исполнителя // Актуальные проблемы музыкального образования: Тематический сборник научных трудов. К.: 1990. С. 60-65.
118. Завьялов В.Р. Баянистам нужен репертуар // Муз. жизнь. 1963. № 8. С. 10-11.
119. Завьялов В.Р. Баянное искусство. Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1995. 128 с.
120. Завьялов В.Р. Некоторые тенденции современного сольного исполнительства на баяне // Современные вопросы музыкального исполнительства и педагогики. Вып. 27. М.: Музыка, 1976. С. 105-132.
121. Завьялов В.Р. От фольклора до высокого профессионализма. Воронеж: Изд-во ВГУ, 1977. 47 с.
122. Завьялов В.Р. Пути формирования баянного исполнительства и педагогики в условиях влияния развитых инструментальных культур: Автореферат дис. кандидата искусствоведения: 17.00.03 / ЛГК им. Н.А. Римского-Корсакова. Л., 1981. 22 с.
123. Зелинский А.Б. Диагностика индивидуальных особенностей музыкальной памяти: Автореф. канд. псих. наук: 19.00.01/ НИИ психологии УССР. К., 1986. 16 с.
124. Зибельквит М.А. Музыкально-исполнительское искусство. Новое в жизни, науке, технике. Искусство , №1. М.: Знание, 1982. 56 с.
125. Зубицький В. Успіх перевершив сподівання // Музика. 1991. № 1. С. 24-25.
126. Іванов Є.О. Академічне баянно-акордеонне мистецтво на Україні: Дис канд. мист.: 17.00.02 / НМАУ ім. П.І.Чайковського. К., 1995. 277с.
127. Іванов Є.О. Акордеонно-баянне мистетцво України // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 1999. Вип. 1. С. 25-37.
128. Игонин В. Некоторые особенности интерпретации И.С.Баха на баяне // Методика обучения игре на народных инструментах. Л.: Музыка, 1975. С. 19-36.
129. Имханицкий М.И., МищенкоА.В. Воспитание навыков интонирования на баяне. Методическая разработка. М.: 1989. 45 с.
130. Имханицкий М.И. История исполнительства на русских народных инструментах. М.: 2002. 351 с.
131. Имханицкий М.И. Новое об артикуляции и штрихах на баяне: Уч. пособие. М.: 1997. 42 с.
132. Йоркіна Є.Б. Психолого-педагогічні умови формування індивідуального стилю виконавської діяльності музиканта-інструменталіста: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.02 / Київський держ. ін.-т культури. К., 1996. 21 с.
133. Каган М. Музыка в мире искусств // Советская музыка. 1987. №6. С. 26-38.
134. Кадцын Л.М. Музыкальное искусство и творчество слушателя: Учеб. пособие для вузов. М.: Высш. шк., 1990. 303 с.
135. Казаков Ю.И., Петров В. Диалог о баяне // Сов. музыка. 1988. № 1. С. 66-69.
136. Кандинский-Рыбников А. Эпоха романтического пианизма и современное исполнительское искусство // Музыкальное исполнительство и педагогика. Сборник статей. М.: Музыка, 1991. С. 189-213.
137. Капустин Ю. Музыкант и публика. Л.: 1976. 39 с.
138. Катрич О.Т. Індивідуальний стиль музиканта виконавця (теоретичні та естетичні аспекти): Автореф. дис канд. мист.: 17.00.03 / НМАУ ім. П.І.Чайковського. К., 2000. 17 с.
139. Катрич О.Т. Стильові аспекти музично-виконавської інтерпретації // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. К.: 2000. Вип.5. С. 59-65.
140. Катрич О.Т. Стиль музиканта виконавця (теоретичні та естетичні аспекти). Дрогобич: Відродження, 2000. 98 с.
141. Клименко В.Б. Ігрові структури в музиці: естетика, типологія, художня практика: Автореф. дис. канд. мист.: 17.00.03 / НМАУ ім. П.І.Чайковського. К., 1999. 16 с.
142. Коган Г. У врат мастерства. Работа пианиста М.: Музыка, 1969. 342 с.
143. Козак А. О некоторых аспектах влияния речевых импульсов на формирование ритмо-интонационного речевого образа // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. К.: 2003. Вип. 27. С. 48-58.
144. Козаренко О.В. Українська національна музична мова: генеза та сучасні тенденції розвитку: Автореф. дис д-ра. мист.: 17.00.03 / НМАУ ім. П.І.Чайковського. К., 2001. 35с.
145. Колесов Л.И. Содержание и форма работы баяниста над музыкальным произведением // Баян и баянисты. Вып 4. М.: Сов. композитор. 1978. С. 13-32.
146. Колоней В.А. Моторно-пластическое в фортепианном интонировании (к постановке проблемы). Сборник статей. Донецк: ДГК, 1996. Вып. 1. С. 62-66.
147. Колоней В.А. Пластическое начало в структуре фортепианно- исполнительского интонирования //