Фіщук Олена Миколаївна. Організаційно-економічні фактори ефективного сільськогосподарського виробництва

Краткое описание

Фіщук Олена Миколаївна. Організаційно-економічні фактори ефективного сільськогосподарського виробництва: дисертація канд. екон. наук: 08.07.02 / Інститут аграрної економіки УААН. - К., 2003

Фіщук О.М. Організаційно-економічні фактори ефективного сільськогосподарського виробництва. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства і АПК. Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2003.
Досліджуються проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах ринкових відносин. Автор в науковому аспекті розглядає теоретичні і методологічні основи розвитку сільськогосподарського виробництва в колективних підприємствах, з’ясовує економічні основи цих підприємств та принципи організації в них виробничої і фінансової діяльності. Вивчається вплив організаційних, технологічних, майнових, ресурсних, людських та інших соціально-економічних і природних факторів на ефективність виробництва.
В економічному плані дається оцінка категоріям ефективності, за якими визначається результативність виробництва, подається системний аналіз взаємодії сукупних факторів на кінцеві результати діяльності підприємства. На підставі цього обгрунтовується важливий висновок про те, .що ефективність є основним джерелом відтворення розширеного виробництва та основою функціонування аграрного капіталу як бази розвитку сільськогосподарських підприємств на високотехнологічному рівні. Наголос зроблено на переваги великих організаційно-правових форм господарювання.
Здійснено аналіз і оцінку економічного стану сільськогосподарського виробництва в суспільному аграрному секторі, його ресурсного забезпечення. Визначаються перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва в умовах різних форм кооперування, з іншими господарствами, переробними підприємствами та сферою торгівлі, банками і структурами агротехсервісу.

1. Дослідженням підтверджено, що ефективність як економічна категорія за будь-яких економічних формацій не втрачає свого змісту. Визначальними інструментами ефективності є організаційні, технічні, технологічні, економічні, соціальні та інші фактори, що зумовлюють ріст якісних показників продуктивних сил, кваліфікацію працівників відповідно до потреб суспільства в сільськогосподарській продукції та продовольстві. Для незалежної України на етапі відходу від планово-розподільної системи господарювання до багатоукладної ринкової, соціально спрямованої економіки питання ефективності набуває нового змісту.
2. Починаючи з 1999 року намітилися ознаки стабілізації та росту сільськогосподарського виробництва. Подальше розв’язання проблеми зростання ефективності виробництва набуло загальнодержавного значення і має стати провідною складовою загальної стратегії розвитку економіки країни. Без розвинутого сільського господарства Україна не може мати повноцінну економічну і продовольчу безпеку. При переході до багатоукладної економіки попередні здобутки в значній частині підприємств були втрачені, ресурсний потенціал сільського господарства використовується не повністю. Більшість господарств виробляють неконкурентоспроможну продукцію. Іноземні інвестиції у більшості випадків спрямовуються у харчову промисловість (у десять разів більше, ніж у сільське господарство). Колишня система аграрного інвестування практично розпалася, а нова в стадії створення.
3. Організація виробництва в умовах ринкової економіки вимагає відповідального підходу до використання факторів ефективності як інструмента управління виробництвом та його стимулювання. В цих умовах потрібно застосовувати головним чином економічні методи управління.
4. До основних факторів ефективності відносяться: фактор людський та продуктивності праці; фактор організаційний; фактор землі та земельних ресурсів як головний засіб сільськогосподарського виробництва; фактор техніко-технологічний та ресурсного забезпечення; фактор соціальний. Лише комплексне застосування вказаних факторів забезпечує приріст соціально-економічного ефекту виробництва.
5. Підвищення продуктивності використання сільськогосподарських угідь всіх категорій ми відносимо до чинника, який повинен зайняти провідне місце в роботі сільськогосподарських підприємств. Розв’язувати цю проблему потрібно шляхом додержання всього технологічного процесу обробітку грунту, використання перспективних сортів тощо.
6. Співставлення основних виробничих показників господарств різних організаційних форм на прикладі Хмельницької області показало, що найбільшої ефективності виробництва досягають сільськогосподарські виробничі кооперативи, в яких спостерігається висока соціальна захищеність селян, досягається гармонізація економічних інтересів, успішно вирішуються земельні питання, а саме: оренда земельних часток (ділянок); оренда або одержання на інших умовах державних і інших земель; придбання земельних часток і ділянок на умовах довічної ренти або довічного утримання.
7. Необхідно упорядкувати форми і розміри орендної плати. Для цього пропонується:
визначити в твердій сумі платежі, що вносяться періодично чи одноразово;
встановити частки одержаних в результаті використання орендованого майна обсягів продукції, плодів, доходів;
надавати орендарем певні послуги власникам землі і майна;
передавати засоби виробництва, обумовлені договором, орендодавцю у власність (або в оренду);
покладати на орендаря обумовлені договором витрати, пов’язані з утриманням у робочому стані орендованого майна.
Форма виплати орендної плати за земельну частку може бути визначена правлінням підприємства для всіх орендодавців, але також може бути використаний індивідуальний підхід до встановлення форм орендної плати. Кількість і види послуг, наданих орендарем в рахунок орендної плати в рамках загального її розміру, доцільно визначати через узгодження сторін.
8. В умовах ринку належить планувати забезпечення і оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств відповідно науково-обгрунтованих норм.
9. Державі належить переглянути свою політику щодо підтримки сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності. Для цього максимально використовувати державні бюджетні ресурси, запроваджувати механізм підтримки цін на основні види сільськогосподарської продукції. Цей захід розглядати як основу для розвитку виробництва сировинної продукції.
За допомогою держави належить розвинути ринкову інфраструктуру, яка б включала мережу оптових продовольчих ринків сільськогосподарської продукції і чітку мережу роздрібної торгівлі.
10. Формування і розвиток організаційно-економічних взаємозв’язків в системі інтегрованого виробництва здійснювати на основі:
суспільного поділу праці, зумовленого економією робочого часу, товарно-грошовими відносинами та виключно на основі угоди між виробниками сировини та підприємствами харчової промисловості;
економічного відокремлення і привласнення результатів поділу праці виробників сировини, переробників та торгівлі, підкріплювати додатковими стимулами, що сприятиме більш інтенсивному використанню виробничого потенціалу і постійному його вдосконаленню;
створення стабільної сировинної бази за рахунок підвищення родючості грунтів, збільшення поголів’я худоби і птиці, підвищення продуктивності, поліпшення якості сировинної продукції;
збільшення грошових надходжень до державного бюджету від діяльності інтегрованих систем виробництва, відповідно до цього збільшувати бюджетне фінансування прискореного розвитку та модернізації підприємств переробної і харчової промисловості, сільськогосподарської техніки.
11. Зберегти розподільність з наступним поєднанням економічних інтересів виробничих та обслуговуючих структур, причетних до виготовлення кінцевого продукту і доведення його до споживача. Потребує подальшого вдосконалення та розвитку фірмова торгівля як елемент економічної ефективності. Різними формами кредитування забезпечити підтримку виробників сировини при формуванні їх матеріально-технічної бази.
12. Для моделювання інтеграційних форм пропонуються наступні організаційні схеми:
виробничі об’єднання, в яких переробні підприємства як інтегратори започатковують співпрацю на взаємовигідних умовах, зафіксованих в укладених контрактах з сільськогосподарськими підприємствами;
кооперативні переробні підприємства, створені безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками на базі вже діючих або викуплених ними потужностей;
малі і середні форми вузькоспеціалізованої переробки в рамках сільськогосподарських підприємств для виготовлення окремих товарів, виробництво яких є невигідним на великих переробних підприємствах.
На всіх рівнях державного управління потрібно включити до арсеналу дій широко відомі за кордоном інструменти державного управління економікою як індикативні і цільові науково-виробничі програми. Потрібно також збільшити державний попит на продукцію галузей АПК та відновити державну закупівлю окремих видів готової продукції. Задіяти процес перерозподілу власності через механізми банкрутства і з’єднання.