ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНА І ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА СТРАТИФІКАЦІЯ ІМПЕРАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ XVI – XVIII СТ.

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

Шевчук Інна Леонідівна
УДК 811.161.2’36-112

ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНА І ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА СТРАТИФІКАЦІЯ ІМПЕРАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ XVI XVIII СТ.

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
канд. філол. наук, доцент,
в.о. професора Чумак В.В.

Київ2005

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ІМПЕРАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ 14
1.1. Про граматичний статус імператива. 14
1.2. З історії вивчення імперативної парадигми. 26
ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ.. 53
РОЗДІЛ ІІ. ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНА СТРАТИФІКАЦІЯ ІМПЕРАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ XVI ХVIII СТ. 55
2.1. Морфологічні засоби вираження імперативності 56
2.2.1. Синтетичні дієслівні імперативні форми. 57
2.2.2. Аналітичні дієслівні форми з імперативним значенням. 76
2.2.3. Імперативні конструкції з неособовими дієслівними формами. 92
2.2.4. Імперативні конструкції з іншими службовими частинами мови. 99
2.2. Морфолого-синтаксичні засоби вираження імперативності 107
2.3. Синтаксичні параметри імперативних конструкцій. 119
2.4. Інтонаційний засіб вираження імперативності 128
ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ.. 133
РОЗДІЛ ІІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА СТРАТИФІКАЦІЯ ІМПЕРАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ХVІ ХVІІІ СТ. 136
3.1. Волевиявлення як складовий змістовий компонент імперативних конструкцій 136
3.2. Різновиди значень імперативних конструкцій. 145
3.2.1. Імперативні конструкції із значенням наказу. 147
3.2.2. Імперативні конструкції із значенням вимоги. 150
3.2.3. Імперативні конструкції із значенням заборони. 152
3.2.4. Імперативні конструкції із значенням прохання. 153
3.2.5. Імперативні конструкції із значенням благання. 155
3.2.6. Імперативні конструкції із значенням заклику. 157
3.2.7. Імперативні конструкції із значенням пропозиції 159
3.2.8. Імперативні конструкції із значенням поради. 160
3.2.9. Імперативні конструкції із значенням бажання. 162
3.2.10. Імперативні конструкції із значенням застереження. 163
3.2.11. Імперативні конструкції із значенням рекомендації 164
3.2.12. Імперативні конструкції із значенням заповіту. 166
3.2.13. Імперативні конструкції із значенням дозволу. 167
ВИСНОВКИ ДО ІІІ РОЗДІЛУ.. 169
ВИСНОВКИ.. 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 175
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ.. 196

ВСТУП
В українській мові, як і в інших слов’янських мовах, система граматичних категорій, що об’єднує ряд співвідносних граматичних значень, взаємопротиставлених і формально виражених сукупністю граматичних форм, становить центральну ланку її структури. Питання про специфіку граматичних категорій, способи і засоби їх реалізації у мовній системі і сьогодні залишаються одними з найголовніших серед інших проблем теоретичної граматики української мови, оскільки вони пов’язані з основними засадами її розвитку і функціонування. Ґрунтовне вивчення граматичних категорій як вищої мовної організації базується не лише на граматичному значенні, а й формальних засобах його вираження. Все це актуалізує необхідність ґрунтовного дослідження особливості формування і функціонування модального значення волевиявлення у східнослов’янських мовах, зокрема в українській, аж до способів мовленнєвої реалізації конкретних комунікативних завдань. Аналізована проблема перебуває також у полі зору представників інших гуманітарних наук логіків, філософів, соціологів та ін., що оперують поняттями та термінами, які дуже близькі до лінгвістичних.
У науковій лінгвістичній літературі поняття імператива певною мірою ототожнюється з граматичною категорією способу дієслова, яка є однією з найскладніших і малодосліджених в українському мовознавстві і вивчення якої належить до актуальних завдань теоретичної морфології та історичної граматики, оскільки стосується фундаментальних теоретичних проблем української мови.
Імперативні конструкції здавна привертали увагу мовознавців як своєрідне явище в системі слов’янського дієслова. Спорадично розглядалися імперативні одиниці у загальних дискурсах, колективних розвідках, авторських монографічних дослідженнях, у центрі уваги яких перебувало дієслово як лексико-граматична категорія мови. Серед учених, які досліджували імператив у історичному аспекті на матеріалі східнослов’янських мов можна назвати М.К.Грунського, П.К.Коваліва, В.І.Журавського, А.П.Ярещенка, В.Н.Білоусова, С.П.Бевзенка, В.М.Русанівського [76; 88; 251; 21; 104; 182][1]), але їхні результати стосуються переважно історії розвитку та становлення форм наказового способу на морфологічному рівні, а функціонально-семантичні особливості імператива залишаються поза увагою.
Так, роботу В.І.Журавського присвячено історичному розвитку категорії наказового способу дієслова білоруської мови. Автор розглядає становлення наказових форм як на морфологічному, так і на синтаксичному рівнях, використовуючи матеріал найважливіших пам’яток основних жанрів білоруської писемності XIVXVIIIст., і переконливо доводить, що сучасні форми наказового способу білоруської мови, розвиваючись з форм давньоруської мови та в основному збігаючись з історією їх становлення в російській та українській мовах, мають і свої специфічні особливості [88][2]).
Російський мовознавець В.М.Білоусов досліджує історію форм наказового способу, базуючись на матеріалі пам’яток російської писемності XI початку XVIIІ ст. Особливу увагу автор звертає на зміни, які відбувалися у фонетико-фонологічній структурі мови і в акцентологічній системі російського дієслова, послідовно аналізуючи вплив цих процесів на формування внутрішньої та зовнішньої структури вищеназваної категорії[21][3]).
А.П.Ярещенко охопив також історію формування та становлення імператива, але вже на українському ґрунті. Матеріалом для його дослідження слугували в основному писемні пам’ятки мови української народності XIV першої половини XVII ст. [251][4]). Але знову ж таки ця робота в основі своїй є формально-структурною щодо імперативних форм наказового способу.
Функціонально-комунікативний та структурно-семантичний аспекти цієї проблеми на матеріалі історичних пам’яток східнослов’янських мов відображено у працях О.С.Мельничука, І.Б.Кузьміної, Л.В.Ажнюк [124; 139; 4][5]).
У науковому доробку Л.В.Бережан [26][6]), Л.В.Фоміної[213][7]), Н.В.Швидкої [237][8]) та ін., результати досліджень яких були опубліковані останнім часом, на перший план виходить проблема функціонування імператива на сучасному етапі розвитку української мови, тоді як історичний аспект залишається поза межами згаданих праць. Формально-граматичний, структурно-семантичний, функціонально-комунікативний та прагмастилісти-чний аспекти вивчення сучасного стану наказового способу відображено у роботах М.П.Муравицької, В.Граб’є, Л.А.Бірюліна, В.С.Храковського, О.В.Нарушевич-Васильєвої та ін.[144; 71; 209; 29; 148][9]).
Детальний аналіз досліджуваної проблеми у працях східнослов’янських мовознавців показує, що автори по-різному визначають статус способу дієслова та місце імператива у категоріальній системі мови. Так, М.П.Некрасов заперечував узагалі наявність у східнослов’янських мовах способу дієслова як граматичної категорії [149][10]). К.С.Аксаков описував та досліджував лише два способи дієслова (дійсний і наказовий) [6][11]). О.О.Потебня, О.О.Шахматов, В.М.Русанівський, навпаки, визначають велику кількість способів у цих мовах (в О.О.Шахматова їх шість [231][12]), у В.М.Русанівського п’ять [182][13])).
Така неоднозначність обґрунтування категорії способу у споріднених слов’янських мовах пояснюється, на наш погляд, різним трактуванням основних характеристик цієї категорії, в основі якої перебуває відношення дії до дійсності в плані опозиції реальності / нереальності. Додатковими аргументами на користь традиційного трактування наказового способу стали праці Д.М.Шмельова, О.В.Немешайлової, О.В.Бондарка[242; 152; 35][14]) та ін., у яких реалізовано спроби дослідників пов’язати форми імператива й кон’юктива* із формами індикатива.
Особлива полеміка нині розгортається навколо статусу наказового способу дієслова, який вважають звичайно частковим, але одночасно й основним граматичним способом передачі модальності. Основні категоріальні ознаки наказового способу слов’янського дієслова в останні роки були предметом спеціального вивчення у працях Р.О.Якобсона, І.С.Андреєвої, Р.В.Пазухіна, О.П.Володіна, В.С.Храковського таін.[249;8; 157; 221][15]).
Досліджуючи особливості формування і функціонування форм наказового способу дієслова в російській мові, академік В.В.Виноградов стверджував, що не лише інтонація, не лише синтаксичне значення, а й морфологічна будова рішуче виділяють наказовий спосіб із загальної системи дієслова. Наказовий спосіб перебуває на периферії дієслівної системи. Він намагається відпасти від неї, тому що його притягують вигуки” [55][16]). Докладно опрацьовуючи дискусійні моменти, В.В.Виноградов учення про наказовий спосіб дієслова подає у тісних взаємозв’язках з теорією модальності речення, зокрема чітко визначає основну специфіку наказового способу: його емоційно-вольовий характер, наявність осіб, відсутність форм часу, наявність у реченнях з формами наказового способу особливої інтонації[53][17]).
Зауважимо, що проблема імператива в інших індоєвропейських мовах також поки що не знайшла однозначного вирішення у лінгвістичній літературі. Так, Л.С.Єрмолаєва, досліджуючи аналізовану дієслівну категорію у германських мовах, приходить до висновку, що в цих мовах імператив не має якого-небудь особливого модального значення, яке відрізняє його від модальності індикатива, об’єднуючись із ним у єдиний спосіб реаліс [85][18]

Список литературы

ВИСНОВКИ

Комплексне дослідження формально-граматичних і функціонально-семантичних характеристик імперативних конструкцій в українській мові XVI XVIII ст. дозволило зробити такі висновки:
Імператив в українській мові є граматичною категорією дієслова, що, виражаючи відношення дії до дійсності, відображає волевиявлення мовця, має власну парадигму особових форм, яка реалізується системою специфічних синтетичних і аналітичних одиниць, що характеризуються широким спектром модифікацій спонукального значення при відповідному інтонаційному оформленні. В українській мові ХVІ ХVІІІ ст. імператив характеризується системою спеціальних показників, які відрізняють його від інших категоріальних ознак українського дієслова: хоча імператив і є дієслівною формою, все ж функціонально, семантично і просодично він виражає не процес, не дію як таку, а волевиявлення мовця його наказ чи побажання того, щоб хтось здійснив дію. Врахування функціональних особливостей імператива, його комунікативного аспекту, який не пов’язаний з повідомленням про щось, про якісь явища дійсності і необов’язково передбачає відповідь співрозмовника за умов спонукання його до певної діяльності, та іманентно притаманної імперативу інтонаційної оформленості не дозволяють ототожнювати його з категорією наказового способу дієслова, яка має вужчі категоріальні ознаки.
Формально-граматичним ядром вираження імперативної модальності в українській мові досліджуваного періоду виступають способові категоріальні ознаки, за якими основне значення імперативності реалізувалося за допомогою системи синтетичних та аналітичних форм, що сформували дієслівну парадигму наказового способу. Основою імперативної парадигми є синтетичні форми 2-ої особи однини і множини, що пояснюється функціональною специфікою вказаних форм, адже саме вони передають безпосередній наказ або інші різновиди спонукання від мовця до його співбесідника. Успадкована із давньоруської мови, в процесі історичного розвитку імперативна парадигма української мови зазнала змін, зокрема, зникли давньоруські форми двоїни, вийшли з ужитку синтетичні форми 3-ої особи однини, спростилася система афіксів, в результаті чого набула такого вигляду, який реалізується в сучасній українській літературній мові.
Аналітичні форми наказового способу, за допомогою яких виражалося значення імперативності в аналізованих пам’ятках, утворювалися за допомогою часток: ать, атъ, оть, ате, ато, да, нехай, негай, нехъ, най, хай, пусть, пускай, пущай, бодай. Деякі з них (ать, атъ, оть, ате, ато) зникли з ужитку на початку XVI ст.; інші нехай, негай, нехъ, най, хай, бодай лише утворилися в цей історичний період, а частки пусть, пускай, пущай, вживання яких зумовлювалися історичними умовами розвитку української мови, будучи наслідком тісної мовної взаємодії відповідного періоду розвитку української і російської мов, збереглися тепер тільки в російській мові.
Для вираження імперативності в українській мові ХVІ ХVІІІ ст. переважно вживалися конструкції з предикатами дієсловами у формах наказового способу, які утворювали основу імперативних конструкцій і давали змогу об’єднувати навколо неї інші конструкції із значенням чи відтінками значення спонукальності, формуючи периферію імперативності. При цьому значення імперативності реалізувувалося за допомогою різноманітних реченнєвих конструкцій, серед яких центральне місце належить реченням із спеціалізованими імперативними формами, що стало наслідком активного вживання із цим значенням системи синтетичних та аналітичних форм наказового способу, яка, за незначними винятками, збереглася і в сучасній українській мові.
Діапазон модальних значень речень, зокрема тих, що пов’язані з імперативністю, виявляється ширшим за відповідні семантичні ознаки, які імпліцитно виражається дієслівними формами наказового способу, що дозволяє стверджувати, що у випадках функціональної транспозиції будь-яких дієслівних форм з іншими дієслівними часово-особовими конструкціями може реалізовуватися можливість вираження ними модальних імперативних значень. Одні з аналізованих форм є імперативними за своїми основними граматичними значеннями (форми наказового способу дієслова), інші тільки в певній конситуації можуть виступати у функції імперативних спонукальних конструкцій (форми теперішнього і майбутнього часів, умовного способу, інфінітив, перформативні речення та ін.), тобто, за межами основної імперативної парадигми знаходяться його функціональні еквіваленти: дієслово (інфінітив), чи інші частини мови (частки, іменники), а також словосполучення, лексичне значення яких дозволяє їм вживатися на позначення спонукання, чи перформативні та еліптичні речення з відповідними морфолого-синтаксичними і лексико-семантичними маркерами.
З’ясування функціонально-семантичних особливостей імперативних конструкцій української мови ХVІ ХVІІІ ст. підтверджує той факт, що у формуванні окремих імперативних значень беруть участь також засоби контексту, які можуть зумовлюватися видовим значенням дієслівної форми, її лексичним наповненням та іншими факторами. Специфіка трансформації модальних імперативних значень і способів їх реалізації враховується при визначенні варіантів імперативності, зумовлених контекстом і ситуацією, що дозволяє виділити різновиди імперативних конструкцій, пов’язані з вимогою, проханням, благанням, порадою, рекомендацією, пропозицією, забороною, застереженням та ін.
Специфічність реалізації імперативних значень у досліджуваних текстах дозволяє констатувати також особливості відповідних конструкцій на функціональному рівні: спонукання (когось) до діяльності з боку самого мовця стає причиною неможливості вживання спонукальних речень у формі питання, в той час, як у сфері повідомлення про навколишню дійсність таких обмежень не існує.
Аналіз засобів і способів вираження імперативних значень у різножанрових і різностильових текстах досліджуваного періоду виявляє закономірності формування й реалізації ядерних та периферійних моделей у різних жанрах і стилях, зокрема синтетичні та аналітичні форми імператива, фіксуючись у всіх пам’ятках досліджуваного періоду, виявляють себе по-різному як з якісного, так і з кількісного боку: в аналізованій діловій документації основним засобом вираження імперативності є інфінітивні та перформативні конструкції, тоді як у драматичних творах та полемічній літературі переважають форми теперішнього і майбутнього часів, умовний спосіб та конструкції з недієслівними формами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АдрониВ.Г. Основы теории грамматики. М.Л.: Наука, 1964. 105с.
2. АдрониВ.Г. Статус обобщенного грамматического значения в системе языка // Вопросы языкознания. 1975. №1. С.3954.
3. АдрониВ.Г. Типология предложений и логико-грамматические типы // Вопросы языкознания. 1973. № 2. С.4657.
4. АжнюкЛ.В. Функціональний синтаксис директивних документів XIVсередини XVIIст.: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1996. 17с.
5. АкимоваТ.Г., МасленниковаА.А. Семантика императива и оценка // Лингвистические исследования 1987. Общие и специальные вопросы языковой типологиии. М., 1987. С.39.
6. АксаковК.С. Критический разбор Опыта исторической грамматики русского языка” Ф.Буслаева // Полн. собр. соч. Т. 2, ч. 1. Сочинения филологические. М., 1875. С.572.
7. АлисоваТ.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопросы языкознания. 1970. № 2. С.9198.
8. АндрееваИ.С. Повелительное наклонение и контекст при виражении побуждения в современном русском языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Л., 1971. 24с.
9. АпресинЮ.Д. Перформативы в грамматике и в словаре // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1986. Т. 45, № 3. С.208223.
10. АрутюноваН.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С.156249.
11. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 383с.
12. АрутюноваН.Д. Типы языкових значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 340с.
13. АхмановаО.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1969. 607 с.
14. БабайцеваВ.В., МаксимовЛ.Ю. Современный русский язык. М.: Наука, 1981. Ч. 3. 225 с.
15. БагмутА.Й. Семантика і інтонація в українській мові. К.: Наукова думка, 1991. 165 с.
16. БевзенкоС.П. Історична морфологія української мови. Ужгород, 1960. 314 с.
17. БевзенкоС.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови. К.: Вища школа, 1991. 230 с.
18. БезменоваН.А., ГерасимовВ.И. Некоторые проблемы теории речевых актов // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики: Сб. обзоров АН СССР, ИНИОН. М., 1984. С. 146196.
19. БезпалькоО.П. Нариси з історичного синтаксису української мови. К.: Радянська школа, 1960. 236 с.
20. БезпояскоО.К., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 c.
21. БелоусовВ.Н. История форм повелительного наклонения в русском языке (на материале памятников письменности XI нач. XVIII вв.): Дисс. ... канд. филол. наук. М., 1978. 188 с.
22. БеляеваЕ.Й. Прагматика модальности // Функциональные, типологические и лингводидактические аспекты исследования модальности: Тезисы докладов конференции). Иркутск, 1990. С. 1011.
23. БенвенистЭ. Общая лингвистика. М., 1974. 324 с.
24. Бергельсон М.Б. Проблема императива в контексте теории речевых актов // Императив в разноструктурных языках: Тез. докл. науч.-теорет. конф. Л., 1988. С. 2325.
25. БережанЛ.В. Імперативні речення в системі спонукальних конструкцій // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 13. Слов’янська філологія. Збірник наук. праць. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 117124.
26. БережанЛ.В. Категорія спонукальності в сучасній українській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1997. 16 с.
27. БирюлинЛ.А. Диатезы русских глаголов, обозначающих атмосферные явления: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Л., 1984. 20с.
28. БирюлинЛ.А. Модальность желания и значение императива // Лингвистические исследования 1987. Общие и специальные вопросы языковой типологии. М., 1987. С. 3238.
29. БирюлинЛ.А. Семантика и прагматика русского императива. Helsinki, 1994. 229 с.
30. БогдановВ.В. Перформативное предложение и его парадигмы // Прагматические и семантические аспекты синтаксиса: Сб. научных трудов. Калинин, 1985. С. 1828.
31. БогдановВ.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Наука, 1977. 204 с.
32. Бондарко А.В.Грамматическая категория и контекст. Л.: Наука, 1971. 115 с.
33. БондаркоА.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 175 с.
34. БондаркоА.В. К проблеме функционально-семантических категорий: Глагольный вид и «аспектуальность» в русском языке // Вопросы языкознания. 1967. № 2. С. 1831.
35. БондаркоА.В. О содержании категории наклонения в описательных грамматиках // Изв. АН СССР. Сер. лит. и языка. М.: Наука, 1980. Т. 39, № 6. С. 563569.
36. БондаркоА.В. Общие и частные значения грамматических форм // Вопросы языкознания. 1968. № 4. С. 8799.
37. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208 с.
38. БондаркоА.В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 255 с.
39. БондаркоА.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136 с.
40. БондаркоА.В., БуланинЛ.Л. Русский глагол. Л., 1967. 192с.
41. БрицынВ.М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке. К.: Наукова думка, 1990. 318 с.
42. Бузук П.А. Говірка Луцької євангелії XIV ст. // Збірник комісій для дослідження історії української мови. Т. 1. К., 1931. С. 125132.
43. БузукП.А. Нарис історії української мови. К., 1927. С. 8183.
44. БулаховськийЛ.А. Питання походження української мови. К., 1956. С. 75.
45. БулаховськийЛ.А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. К.: АН УРСР, 1958. С. 528.
46. БулыгинаТ.В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С. 320355.
47. БуслаєвФ.И. Историческая грамматика. Синтаксис. М., 1881. С. 41.
48. БуслаевФ.И. Опыт исторической грамматики русского языка. М., 1858. Ч. 12. С. 157159.
49. БуслаєвФ.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
50. ВежбицкаяА.Н. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. 1985. Т. 16. С. 251276.
51. ВерхратськийІ. Говір батюків. Львів. 1901. С. 64.
52. ВерхратськийІ. Про говір галицьких лемків. Львів. 1902. С.136.
53. ВиноградовВ.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // ВиноградовВ.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С. 5387.
54. ВиноградовВ.В. Основные вопросы синтаксиса предложения // ВиноградовВ.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М., 1975. С. 254299.
55. ВиноградовВ.В. Русский язык. М.: Наука, 1947. 590 с.
56. ВиноградовВ.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1986. 640с.
57. ВиноградовВ.В. Современный русский язык. Грамматическое учение о слове. М., 1938. 591 с.
58. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
59. ВихованецьІ.Р. Елементарні одиниці функціонального синтаксису слов’янських мов // Слов’янське мовознавство. К., 1993. С. 148161.
60. ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / Відп. ред. К.Г.Городенська, АН України, Ін-т укр. мови. К.: Наукова думка, 1992. 220 с.
61. ВихованецьІ.Р. Синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення // Синтаксис словосполучення і простого речення. К., 1975. С. 2945.
62. ВихованецьІ.Р. Частини мови у семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
63. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., ГрищенкоА.П. Граматика української мови. К.: Радянська школа, 1982. 209 с.
64. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Семан-тико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 219 с.
65. ВолодинА.П., ХраковскийВ.С. Парадигма императивных форм (опыт исчисления) // Учен. зап. Тартуского ун-та. Тарту, 1983. Вып. 651. С. 320.
66. ВолодинА.П., ХраковскийВ.С. Функционально-типологическая характеристика императива на материале агглютинативных языков // Советская типология. 1977. № 5. С. 312.
67. Вопросы теории и истории языка: Сб. ст. к 100-летию со дня рождения В.А.Ларина. С.-Петербург: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1993. 277 с.
68. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О.С.Мельничука. К.: Наукова думка, 1966. 595 с.
69. ГаничД.І., ОлійникІ.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
70. ГорянийВ.Д. Синтаксис односкладних речень. К.: Радянська школа, 1984. 128 с.
71. ГрабьеВ. Семантика русского императива // Сопоставительное изучение грамматики русского языка с чешским и другими славянскими языками. М., 1983. С. 105128.
72. Грамматика русского языка. Синтаксис. М.: Изд-во АН СССР, 1960. Т. 2. Ч. 1. 702 с.
73. Грамматика современного русского литературного языка. М.: Наука, 1970. 767 с.
74. Грамматические исследования. Функционально-стилистический аспект: Морфология. Словообразование. Синтаксис / Н.Е.Ильина, В.Л.Воронцова, С.Н.Борунова и др. М.: Наука, 1991. 247 с.
75. ГрунськийМ.К., КовалівП.К. Історія формування української мови. Харків, 1931. С. 296.
76. ГуйванюкН.В. Формально-семантична співвіднесеність в системі синтаксичних одиниць Чернівці: Рута, 1999. 336с.
77. ГуйванюкН.В. Кореферентність синтаксичних одиниць // Мовознавство, 2001. № 3. С. 8896.
78. ДейвисонА. Лингвистическое и прагматическое описание: размышление о «Парадоксе перформативности» // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1983. Т. 17. С. 235270.
79. Дем’янчукВ. Морфологія українських грамот ХІV і першої половини ХV віку // Записки іст.-філол. від. ВУАН. Кн. 16. 1928. С.73109.
80. ДмитриеваЛ.Д. Модальные значения формы повелительного наклонения в простом предложении // Способы выражения субъективных смыслов и синтаксические связи в сложном предложении: Сборник научных трудов. Душанбе, 1984. С. 4752.
81. ДобошВ.І. До характеристики форм умовного і наказового способів у південнокарпатських говірках долини р. Тур’ї // Тези доповідей, виголошених на Львівській міжобласній діалектологічній нараді 2527 квітня 1957 р. Львів, 1958. С. 1415.
82. Довідник з українського правопису. К.: Наукова думка, 1984. 343 с.
83. ДудикП.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. Просте речення. Еквіваленти речення. К.: Наукова думка, 1973. 226 с.
84. ДудикП.С. Синтаксично нерозкладні речення, що виражають емоції // Українська мова і література в школі. 1972. № 11. С. 1315.
85. ЕрмолаеваЛ.С. Типология системы наклонения в современных германских языках // Вопросы языкознания. 1977. № 4. С. 101103.
86. ЖитецкийП.Г. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке. К., 1889. С. 135.
87. ЖовтобрюхМ.А. Староукраїнські грамоти як пам’ятки літературної мови // Мовознавство. 1976. № 4. С. 6270.
88. ЖуравскийВ.И. История повелительного наклонения в белорусском языке: Автореф. дис. канд. філол. наук. Минск, 1953. 20 с.
89. ЗагніткоА.П. Аналітизм у системі дієслівних категорій // Мовознавство. 1993. № 1. С. 2533.
90. ЗагніткоА.П. Дієслівні категорії у синтагматиці і парадигматиці. К.: НМК ВО, 1990. 132 с.
91. ЗагніткоА.П. Рівні граматичних категорій дієслова // Структура і функції граматичних і лексичних одиниць. К.: НМК ВО, 1992. С. 737.
92. ЗагніткоА.П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис простого ускладненого і складного речення. Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 1994. 204 с.
93. ЗагніткоА.П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис словосполучення і простого речення. Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 1993. 177 с.
94. ЗагніткоА.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Донецьк: Донецький ДУ, 1996. 435 с.
95. ЗагніткоА.П. Український синтаксис: Науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс. Ч. 1. К.: ІЗМН, 1996. 202 с.
96. ЗарецкаяЕ.И. Формы повелительного наклонения в русском языке // Филол. науки. 1976. № 3. С. 4755.
97. ЗолотоваГ.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
98. ЗолотоваГ.А. О синтаксической природе современного русского инфинитива // Филологические науки. 1979. № 5. С. 44.
99. ЗолотоваГ.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
100. ЗолотоваГ.А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. М.: Наука, 1988. 440 с.
101. ИсаченкоА.В. Грамматический строй русского языка в сопоставлении со словацким. Братислава, 1960. Ч. 2. 579с.
102. ИсаченкоА.В. К вопросу об императиве в русском языке // Русский язык в школе. 1957. № 6. С. 714.
103. ІваницькаН.Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища школа, 1986. 168 с.
104. Історія української мови. Морфологія. К.: Наукова думка, 1978. 467 с.
105. Історія української мови. Синтаксис. К.: Наукова думка, 1983. 508 с.
106. КадомцеваЛ.О. Українська мова: Синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1986. 178 с.
107. КаменскаяО.Л. Текст и коммуникация. М.: Высшая школа, 1990. 148 с.
108. КаранськаМ.У. Залежність типу речень від предметних взаємовідношень їх компонентів // Дослідження з української та російської мов. К., 1964. С. 1826.
109. КаранськаМ.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навч. посібник для гуманітарних факультетів ун-тів і пед. ін-тів України К.: НМК ВО, 1992. 399 с.
110. КацнельсонС.Д. Общее и типологическое языкознание. М.: Наука, 1986. 298 с.
111. КацнельсонС.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.
112. КерницькийІ.М. Система словозміни в українській мові: На матеріалі пам’яток XVI ст. К.: Наукова думка, 1967. 286 с.
113. КобозеваЙ. Теория речевых актов как один из вариантов теории речевой деятельности // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1986. Т. 16. С. 722.
114. КовальА.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1978. 375 с.
115. КодуховВ.И. Контекст как лингвистическое понятие // Языковые единицы и контекст. Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1973. С. 732.
116. КодуховВ.И. Предложение как структурная и коммуникативная единица // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. Л., 1971. С. 910.
117. КоломиецЛ.И. Язык украинских грамот ХIVХVвв.: Автореф. дисс канд. филол. наук. Харьков, 1953. 16 с.
118. КондзеляО.С. Функціонування засобів спонукальності у російському мовленні // Мовознавство. 1981. № 4. С. 4449.
119. КосиловаМ.Ф. К вопросу о побудительных предложениях // Вестник МГУ. 1962. № 4. С. 5254.
120. КоцьЛ.М. Із спостережень над засобами вираження умовної та бажальної непрямої модальності в сучасній українській літературній мові // Дослідження і матеріали з української мови. Т. 6. К.: Наукова думка, 1964. С. 1527.
121. КрашенниковаЕ.А. Побудительная модальность в немецком языке // Изв. АН СРСР. Сер. лит. и яз., 1953. Т. 12, вып. 5. С. 457469.
122. КрейдлинГ.Е. Лексема ДАЖЕ // Семиотика и информатика. 1975. Вып. 6. С. 102114.
123. КрымскийА. Украинская грамматика. Т. 1. М., 1907. С. 195.
124. КузьминаИ.Б. Употребление глагольных форм в побудительных предложениях в русском языке XIXVII вв. // Труды института языкознания. Т. 5. М.: Изд-во АН СССР, 1954. С. 81138.
125. КуликБ.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Радянська школа, 1961. Ч. 2. 287с.
126. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А.Б