ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО НАРОДОВЛАДДЯ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ГАЛУС Олена Олександрівна

УДК 342.34(477)(043.5)

ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО НАРОДОВЛАДДЯ
В УКРАЇНІ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
МУРАШИН Геннадій Олександрович,
кандидат юридичних наук,
член-кореспондент НАПрН України

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП .................................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика форм безпосереднього народовладдя та їх функції .................................................................................
13
1.1 Поняття та сутність форм безпосереднього народовладдя .......................... 13
1.2 Функції форм безпосереднього народовладдя ............................................... 38
1.3 Становлення і розвиток безпосереднього народовладдя та його форм в Україні ......................................................................................................................
48
Висновки до Розділу 1 ............................................................................................ 68

РОЗДІЛ 2. Класифікація форм безпосереднього народовладдя .................. 70
2.1 Критерії класифікації форм безпосереднього народовладдя ....................... 70
2.2 Конституційні форми безпосереднього народовладдя ................................. 75
2.3 Інші форми безпосереднього народовладдя .................................................. 104
Висновки до Розділу 2 ............................................................................................ 135

РОЗДІЛ 3. Механізм здійснення форм безпосереднього народовладдя в Україні ....................................................................................................................
136
3.1 Нормативно-правові засади механізму здійснення форм безпосереднього народовладдя ...........................................................................................................
138
3.2 Організаційно-правові засади механізму здійснення форм безпосереднього народовладдя .............................................................................
150
3.3 Використання міжнародного досвіду в Україні відносно функціонування різних форм безпосереднього народовладдя .......................................................
172
Висновки до Розділу 3 ........................................................................................... 181

ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 183

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 189

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………….. 212

ВСТУП

Актуальність теми. Із проголошенням незалежності України розпочався процес її становлення як демократичної, правової держави. Вирішальним кроком на цьому шляху стало прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Згідно зі ст. 5 Основного Закону України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні визнається народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Подальший свій розвиток дане конституційне положення знаходить у ст. 69 Конституції України, згідно з якою народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовладдя. Виходячи з положень ст. 5 та 69 Конституції в Україні на конституційному рівні закріплено можливість існування необмеженого кола форм безпосереднього народовладдя, оскільки не дано вичерпного їх переліку.
За двадцять років існування незалежної України проведена величезна робота по створенню правових засад організації і функціонування безпосередньо народовладних форм. Однак окремі з них у тій чи іншій мірі все ще потребують подальшого вдосконалення їх правового регулювання. Найбільш врегульованими є інститути виборів, що є цілком виправданим, оскільки вони проводяться систематично і привертають на себе увагу держави і суспільства. Разом з тим виборчому законодавству України все ще притаманна нестабільність, відбуваються постійні зміни в її виборчій системі, виборчих процедурах тощо. Так, у 17 листопада 2011 р. Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про вибори народних депутатів України», що є логічним, оскільки незабаром розпочнеться процес підготовки до чергових парламентських виборів. Неодноразово авторитетними міжнародними організаціями (зокрема, Венеціанською комісією), науковцями та практиками ставилося питання про кодифікацію виборчого законодавства України. Вона допомогла б уніфікувати виборчі процедури президентських, парламентських та місцевих виборів.
Стосовно такої пріоритетної форми безпосереднього народовладдя як референдум, слід зазначити, що Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», прийнятий у 1991 році, і досі не зазнав суттєвих змін, в той час як більшість його положень не відповідають багато в чому Конституції України. Тому на порядку денному стоїть прийняття законів про всеукраїнський референдум та місцеві референдуми.
На сьогодні правове регулювання вищеназваних та інших форм безпосереднього народовладдя здійснюється несистемно, хаотично, або ж взагалі відсутнє. Гостро стоїть проблема врегулювання на законодавчому рівні порядку проведення передбачених ст. 39 Конституції України мирних зборів, мітингів, походів та демонстрацій. Конституційний Суд України ще у своєму Рішенні від 19 квітня 2001 р. вказав, що порядок їх проведення повинен стати предметом законодавчого регулювання. До Верховної Ради України неодноразово подавалися відповідні проекти законів, проте жоден з них не був прийнятий в цілому.
Становлення України як демократичної держави вимагає не лише реального здійснення безпосереднього народовладдя на всеукраїнському рівні. Велике значення має і надання територіальним громадам права та реальної здатності здійснювати місцеве самоврядування безпосередньо. У зв’язку із цим потребує свого вдосконалення правове регулювання на локальному рівні таких форм безпосереднього народовладдя як загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо.
Досить часто форми безпосереднього народовладдя недобросовісно використовуються політичними партіями, іншими інститутами громадянського суспільства як інструмент здобуття влади. Так, мають місце зловживання на різних етапах виборчого та референдного процесу, проведення платних мітингів, підкуп виборців та інше. Практика здійснення різноманітних форм безпосереднього народовладдя останніми роками свідчить, що без його належного нормативно-правового врегулювання, запровадження юридичної відповідальності за порушення права народного суверенітету, створення дієвого організаційно-правового механізму його здійснення втрачається сутність безпосереднього народовладдя як реального волевиявлення громадян України.
На основі аналізу стану нормативно-правового регулювання форм безпосереднього народовладдя в України, можна з впевненістю стверджувати, що однією з причин такого незадовільного їх регулювання є відсутність достатнього наукового підґрунтя до глибокого і всебічного визначення форм безпосереднього народовладдя.
Слід відзначити, що дослідженням проблем безпосереднього народовладдя, його окремих форм займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені як: Г. В. Барабашев, Б. М. Бабій, О. В. Батанов, О. В. Васьковська, В. П. Горбатенко, Р. Ю. Горлачов, А. В. Грабильніков, Л. А. Григорян, В. Е. Гулієв, А. І. Денисов, М. М. Денісова, І. С. Дрейслер, В. Т. Кабишев, Ю. Б. Ключковський, А. І. Ковлер, А. М. Колодій, В. В. Комарова, В. М. Кампо, В. І. Козлов, Л. Т. Кривенко, Ю. М. Лемішко, С. Л. Лисенков, Ю. Р. Мірошниченко, Г. О. Мурашин, О. Г. Мурашин, Л. О. Нудненко, М. В. Оніщук, В. Ф. Погорілко, В. Г. Поліщук, О. В. Прієшкіна, О. В. Радченко, Й. Л. Рисіч, В. М. Руденко, О. В. Скрипнюк, Ю. І. Скуратов, М. І. Ставнійчук, В. Н. Суворов, А. П. Таранов, Ю. О. Тихоміров, Ю. М. Тодика, О. Ю. Тодика, П. А. Трачук, В. О. Трипольський, Н. П. Фарберов, В. Л. Федоренко, А. Й. Француз, О. Ф. Фрицький, В. В. Цвєтков, М. В. Цвік, В. М. Шаповал, Г. Х. Шахназаров, Ю. С. Шемшученко, К. Ф. Шеремет, Л. М. Шипілов, О. О. Чуб, А. О. Янчук та інші.
В останні роки у науці конституційного права України приділялося мало уваги комплексному дослідженню форм безпосереднього народовладдя, теоретичному обґрунтуванню поняття, сутності, функцій, класифікації форм безпосереднього народовладдя. Увага переважно приділялася дослідженню змісту самої безпосередньої демократії та проблемам її окремих форм.
Попри значну кількість досліджень, в Україні не було фундаментально досліджено з правової точки зору такі форми безпосередньої демократії, як виявлення громадської думки, народні обговорення, народні ініціативи та виняткові, немирні форми, зокрема: революції, повстання, політичні страйки, протести, акції громадянської непокори, пікетування тощо. Все вищезазначене і обумовлює актуальність теми даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах планових досліджень, які проводяться відділом конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зокрема тем: «Джерела конституційного права України» (номер державної реєстрації 0104U007592), «Конституційно-правові відносини в Україні» (номер державної реєстрації 0106U004754), «Актуальні конституційні проблеми організації державної влади в Україні» (номер державної реєстрації 0108U001827), «Проблеми теорії конституційного права» (номер державної реєстрації 0110U002174).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у формуванні цілісної теорії форм безпосереднього народовладдя в Україні. Для її досягнення в дисертації необхідно було вирішити наступні задачі:
проаналізувати та систематизувати засадничі підходи до визначення форм безпосереднього народовладдя;
визначити поняття та основні ознаки форм безпосереднього народовладдя;
проаналізувати окремі аспекти співвідношення форм безпосереднього народовладдя з представницькими формами здійснення державної і муніципальної влади;
уточнити та обґрунтувати функції форм безпосереднього народовладдя;
охарактеризувати етапи становлення та розвитку безпосереднього народовладдя та його форм в Україні;
здійснити наукову класифікацію форм безпосереднього народовладдя та дати змістовну характеристику конституційних та інших форм безпосереднього народовладдя в Україні;
визначити нормативно-правові та організаційно-правові засади механізму здійснення безпосереднього народовладдя та розробити науково-обґрунтовані практичні рекомендації щодо його вдосконалення в Україні із врахуванням позитивного міжнародного досвіду.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, які виникають в процесі безпосереднього здійснення влади народом.
Предметом дослідження є конституційно-правові основи форм безпосереднього народовладдя в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи складають сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів і підходів та спеціально-наукових методів пізнання конституційно-правових явищ, використання яких дало змогу отримати науково-обґрунтовані результати. Філософсько-світоглядною основою дослідження є положення діалектики, на основі яких форми безпосереднього народовладдя розглядалися у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємодії. Аксіологічний підхід використовувався для з’ясування ролі та значення безпосереднього народовладдя та його форм в контексті головних засад демократичної, правової держави, встановлення їх пріоритетності по відношенню до представницької демократії. Метод аналізу та синтезу сприяв здійсненню наукової класифікації форм безпосереднього народовладдя, дослідженню нормативно-правових та організаційно-правових засад механізму здійснення безпосереднього народовладдя.
Із спеціальних наукових методів дослідження в роботі застосовувалися історичний, системний та структурно-функціональний, порівняльно-правовий, формально-логічний, статистичний та інші. Історичний метод використовувався для з’ясування основних етапів становлення та розвитку безпосереднього народовладдя та його форм в Україні; системний та структурно-функціональний – для встановлення ролі і значення конституційних та інших форм в системі форм безпосереднього народовладдя в Україні; порівняльно-правовий – для зіставлення юридичних понять, явищ і процесів, визначення їх загальних та спеціальних ознак, з’ясування співвідношення форм безпосереднього народовладдя з представницькими формами здійснення державної і муніципальної влади; формально-логічний – для визначення юридичних понять, категорій, здійснення їх класифікації; статистичний метод – для аналізу кількісних факторів, що використовувались у процесі дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що дисертаційна робота є одним з перших комплексних досліджень форм безпосереднього народовладдя в Україні. Проведене дослідження дозволило обґрунтувати й сформулювати ряд наукових положень та практичних рекомендацій щодо удосконалення нормативно-правового регулювання форм безпосереднього народовладдя та їх реалізації в Україні.
Результати проведеного дослідження знайшли своє відображення у таких положеннях:
вперше:
на основі всебічного дослідження існуючих форм безпосереднього народовладдя, узагальнення їх спільних рис і аналізу ознак, їх тлумачення, виокремлення із усієї системи суспільних явищ визначено поняття «форми безпосереднього народовладдя», як передбаченого Конституцією та законами України, а також не забороненого правовими приписами способу безпосереднього (прямого) волевиявлення народу або його окремої частини (у деяких випадках – територіальної громади), яке носить імперативний та легітимний характер, з метою вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя;
визначено нормативно-правові засади механізму здійснення безпосереднього народовладдя в існуючих його формах, під якими необхідно розуміти систему нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення влади народом безпосередньо, та розроблені науково-обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення безпосередньо народовладних форм в Україні із врахуванням позитивного міжнародного досвіду;
у рамках аналізу організаційно-правових засад механізму здійснення безпосереднього народовладдя виокремлено їх елементи, а саме: суб’єкти безпосереднього народовладдя, тобто суб’єкти здійснення безпосереднього народовладдя, та суб’єкти, які покликані сприяти та забезпечувати здійснення безпосереднього народовладдя;
запропоновано класифікувати форми безпосереднього народовладдя за правовою основою визначення та здійснення на конституційні та інші форми. Інші форми безпосереднього народовладдя за наявністю або відсутністю правового регулювання запропоновано поділяти на врегульовані законодавством та фактичні;
визначено, що фактичними формами безпосереднього народовладдя є не передбачені у Конституції та законах України, проте і не заборонені ними форми, здійснено їх поділ на дві групи: по-перше, форми безпосереднього народовладдя, які є новими або запозиченими у зарубіжних країнах, однак в силу повільного розвитку нормативно-правової бази ще не були закріплені нормативно, та, по-друге, форми безпосереднього народовладдя, які в силу свого немирного характеру не доцільно закріпляти в законодавстві (наприклад, революції, акти громадянської непокори, політичні страйки, громадянські війни, національно-визвольні рухи тощо);
встановлено співвідношення форм безпосереднього народовладдя з представницькими формами здійснення державної та муніципальної влади, що дозволило більш змістовно визначити роль і місце форм безпосереднього народовладдя серед видів публічної влади в Україні;
удосконалено:
положення щодо критеріїв класифікації функцій форм безпосереднього народовладдя, зокрема поділ функцій за способом здійснення безпосереднього народовладдя на установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та консультативну;
критерії класифікації системи форм безпосереднього народовладдя, а саме: за територією здійснення – всеукраїнські та місцеві; за часом проведення – періодичні та разові; за суб’єктами здійснення – всенародні, групові (масові) та індивідуальні; за порядком реалізації – обов’язкові та факультативні; за правовими наслідками – імперативні та консультативні (диспозитивні); за способами впливу на суспільні відносини – правотворчі та ті, що не створюють правових норм;
визначення понять окремих форм безпосереднього народовладдя, зокрема виборів, референдумів, мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій, звернень громадян, опитувань громадян, народних обговорень, загальних зборів громадян за місцем проживання, місцевих ініціатив, громадських слухань, відкликань депутатів місцевої ради, пікетувань;
дістали подальшого розвитку:
положення про основні ознаки форм безпосереднього народовладдя, які слугують критеріями відмежування останніх від інших форм участі громадян в управлінні державними і загальносуспільними справами, а саме: а) формами безпосереднього народовладдя є лише ті, які передбачають пряме, безпосереднє волевиявлення громадян; б) здійснення безпосереднього народовладдя у відповідних формах лише правомочними суб’єктами; в) імперативний характер рішень, вироблених в процесі здійснення форм безпосереднього народовладдя; г) спрямованість форм безпосереднього народовладдя на вирішення питань суспільного характеру, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні; д) легітимність форм безпосереднього народовладдя;
пропозиції щодо зміни назви Розділу ІІІ Конституції України, який іменувати «Форми безпосереднього народовладдя»;
пропозиції щодо необхідності доповнення статті 90 Конституції України частиною 5 такого змісту: «Повноваження Верховної Ради України достроково припиняються за рішенням всеукраїнського референдуму»; частини 2 статті 108 Конституції України пунктом 5 такого змісту: «за рішенням всеукраїнського референдуму»; статті 140 Конституції України нормою такого змісту: «Безпосереднє волевиявлення територіальних громад здійснюється через місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання та інші форми безпосереднього волевиявлення громадян. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Порядок внесення місцевих ініціатив та організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади»;
положення про основні етапи становлення та розвитку форм безпосереднього народовладдя в Україні, виділені на основі аналізу політико-правових ідей про безпосереднє народовладдя, нормативно-правових актів та практики здійснення форм безпосереднього народовладдя у різні часи на території України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що отримані результати сприятимуть подальшому теоретико-практичному розвитку теорії форм безпосереднього народовладдя. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:
у науково-дослідній сфері – в процесі подальших наукових досліджень проблемних питань здійснення безпосереднього народовладдя у різних формах;
у правотворчій сфері – висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні Конституції України, чинних нормативно-правових актів про вибори, референдуми, форми місцевої демократії та прийнятті закону про мирні збори, мітинги, походи та демонстрації;
у навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з курсів «Конституційне право України», «Конституційне процесуальне право», «Виборче та референдне право», при викладанні відповідних курсів у вищих навчальних закладах правового спрямування, а також у науково-дослідній роботі студентів, аспірантів та докторантів.
Обґрунтовані в дослідженні результати впроваджено у навчально-виховний процес Хмельницького університету управління та права (акт про реалізацію від 14.12.2011 р.) (Додаток А), Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (акт впровадження № 26/128 від 26.10.2011 р.) (Додаток Б), Хмельницького Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (акт про впровадження від 14.12.2011 р.) (Додаток В); у діяльність Обласного осередку всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» (довідка про впровадження від 17.12.2011 р.) (Додаток Г).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: «Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні» (Київ, 29 березня 2007 р.; тези опубліковано); «Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи» (Тернопіль, 13 квітня 2007 р.; тези опубліковано); «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (Хмельницький, 14–15 березня 2008 р.; тези опубліковано); «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (Запоріжжя, 13 березня 2010 р.; тези опубліковано); «Конституційні засади державного управління та місцевого самоврядування в Україні» (Хмельницький, 17 червня 2011 р.; тези опубліковано); міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: «П’яті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 р.; тези опубліковано); «Другі Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 24–25 листопада 2006 р.; тези опубліковано); «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 26–27 жовтня 2007 р.; тези опубліковано); «Треті Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 23–24 листопада 2007 р.; тези опубліковано); «Сьомі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 28–29 листопада 2008 р.; тези опубліковано); «Теоретичні засади та практика реалізації безпосередньої демократії в Україні» (Тернопіль-Яремче, 19–21 лютого 2009 р.; тези опубліковано); «Восьмі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 13–14 листопада 2009 р.; тези опубліковано); «Дев’яті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 12–13 листопада 2010 р.; тези опубліковано); «Основні напрями реформування законодавства України в умовах розбудови демократично держави» (Харків, 24–25 грудня 2010 р.; тези опубліковано); «Правова система України у світлі сучасних активних реформаційних процесів» (Київ, 29–30 грудня 2010 р.; тези опубліковано); «Десяті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 18–19 листопада 2011 р.; тези опубліковано).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 21 науковій праці, 5 з яких опубліковані у фахових виданнях України та 16 – у збірниках наукових праць, матеріалах та тезах конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягало у формуванні цілісної теорії форм безпосереднього народовладдя в Україні. Головними науковими і практичними результатами цього дисертаційного дослідження є такі узагальнення, висновки та пропозиції:
1. Сучасна наука конституційного права характеризується існуванням двох засадничих підходів до визначення форм безпосереднього народовладдя. Перший підхід полягає у тому, що заперечується існування консультативних, дорадчих форм безпосереднього народовладдя, або таких форм, що не тягнуть за собою як результат прийняття населенням обов’язкових публічно-владних рішень. Прихильники другого підходу наголошують на існуванні імперативних та консультативних форм безпосереднього народовладдя, оскільки статус консультативних видів безпосереднього народовладдя не випадає із загальної формули імперативності, оскільки вони тісно пов’язані із нею та сприяють її ефективності.
2. До основних ознак форм безпосереднього народовладдя, які виокремлюють їх із усієї системи суспільних явищ потрібно відносити: а) формами безпосереднього народовладдя є лише ті, які передбачають пряме, безпосереднє волевиявлення громадян; б) здійснення безпосереднього народовладдя у відповідних формах лише правомочними суб’єктами; в) імперативний характер рішень, вироблених в процесі здійснення форм безпосереднього народовладдя; г) спрямованість форм безпосереднього народовладдя на вирішення питань суспільного характеру, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні; д) легітимність форм безпосереднього народовладдя.
3. Форма безпосереднього народовладдя – це передбачений Конституцією та законами України, а також не заборонений правовими приписами, спосіб безпосереднього (прямого) волевиявлення народу або його окремої частини (у деяких випадках – територіальної громади), яке носить імперативний та легітимний характер, з метою вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя.
4. Безпосереднє народовладдя, державна і муніципальна влада належать до видів публічної (політичної) влади. Для найефективнішого вирішення конкретних завдань, що стоять перед державою, потрібна реальна взаємодія форм безпосереднього народовладдя, державної і муніципальної влади, яка можлива при наявності такої нормативно-правової бази, яка не лише декларативно проголошує, але і гарантує форми безпосереднього народовладдя, встановлює механізми їх реалізації. Що ж стосується нормативно-правового регулювання діяльності органів публічної влади, то на законодавчому рівні потрібно закріпити обов’язки даних органів по відношенню до Українського народу (територіальної громади), юридичну відповідальність за діяльність, яка суперечить волі народу, та механізми притягнення до неї. З огляду на це на конституційному рівні потрібно передбачити підставу дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, Президента України за рішенням всеукраїнського референдуму, доповнивши статтю 90 частиною 5 такого змісту: «Повноваження Верховної Ради України достроково припиняються за рішенням всеукраїнського референдуму», а частину 2 статті 108 пунктом 5 такого змісту: «за рішенням всеукраїнського референдуму».
5. Форми безпосереднього народовладдя здійснюють свій вплив на суспільне життя, реалізуються через систему функцій, в яких відображається їх соціальна цінність, призначення. Функції форм безпосереднього народовладдя потрібно класифікувати за такими критеріями як спосіб та об’єкт. До функцій форм безпосереднього народовладдя, виділених за способом здійснення безпосереднього народовладдя, потрібно відносити установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та консультативну функцію. За об’єктами або сферами безпосереднього народовладдя потрібно виділяти внутрішні функції – політичну, економічну, соціальну, культурну (ідеологічну), інформаційну, екологічну, зовнішні функції – зовнішньополітичну та зовнішньоекономічну.
6. Історія становлення і розвитку форм безпосереднього народовладдя в Україні потребує здійснення її наукової періодизації. На основі аналізу політико-правових ідей про безпосереднє народовладдя, нормативно-правових актів та практики здійснення форм безпосереднього народовладдя у різні часи в українській історії становлення та розвитку форм безпосереднього народовладдя можна виділити такі періоди: І період – зародження форм безпосереднього народовладдя; ІІ період – розвиток форм безпосереднього народовладдя за часів Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України; ІІІ період – становленням української державності у ХІХ – початку ХХ ст.; ІV період – радянська доба; V період – після здобуття Україною незалежності до наших днів.
7. Форми безпосереднього народовладдя становлять цілісну систему. На основі їх системного аналізу форми безпосереднього народовладдя можна класифікувати за наступними критеріями: за правовими основами визначення та здійснення – конституційні та інші; за територією здійснення – всеукраїнські та місцеві; за часом проведення – періодичні та разові; за суб’єктами здійснення – всенародні, групові (масові) та індивідуальні; за порядком реалізації – обов’язкові та факультативні; за правовими наслідками – імперативні та консультативні (диспозитивні); за способами впливу на суспільні відносини – правотворчі та ті, що не створюють правових норм.
8. Конституційними формами безпосереднього народовладдя в Україні є ті форми, що закріплені безпосередньо в Конституції України, зокрема вибори, референдуми, мирні збори, мітинги, походи, демонстрації та звернення громадян. Визначальною особливістю конституційних форм безпосереднього народовладдя повинна стати їх чітка регламентованість на законодавчому рівні і підвищена гарантованість з боку держави.
9. Інші форми безпосереднього народовладдя за наявністю або відсутністю їх правового регулювання поділяються на врегульовані законодавством та фактичні форми.
10. Під врегульованими законодавством формами безпосереднього народовладдя потрібно розуміти форми, які Конституцією України безпосередньо не передбачені, проте закріплені у чинному законодавстві України. До них потрібно відносити опитування громадян, народні обговорення, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, відкликання депутата місцевої ради, пікетування тощо.
11. Фактичні форми безпосереднього народовладдя – це такі форми, які не передбачені у Конституції та законах України, проте і не заборонені ними.
Фактичні форми безпосереднього народовладдя можна поділити на дві групи. По-перше, форми безпосереднього народовладдя, які є новими або запозиченими у зарубіжних країнах, однак в силу повільного розвитку нормативно-правової бази ще не були закріплені нормативно. По-друге, форми безпосереднього народовладдя, які в силу свого немирного характеру не повинні закріплятися в законодавстві, а отже і не можуть відноситися до законних (наприклад, революції, акти громадянської непокори, протести, політичні страйки, громадянські війни, національно-визвольні рухи, голодування тощо). Що стосується першої групи форм, то їх практична реалізація може бути утруднена або взагалі неможлива, оскільки більшість з них потребує визначення в законі процедури їх здійснення (наприклад, народна правотворча ініціатива). Закріплення фактичних форм безпосереднього народовладдя другої групи є недоцільним на конституційному та законодавчому рівнях, оскільки як свідчить історія їх проведення, як правило, характеризується порушенням громадського порядку, масовим заворушенням, а в окремих випадках і заподіянням шкоди життю, здоров’ю, майну інших осіб.
12. Механізм здійснення форм безпосереднього народовладдя можна визначити як систему конституційно-правових засобів нормативного (матеріального і процесуального) та організаційно-правового характеру, що забезпечують всебічне, повне та систематичне здійснення форм безпосереднього народовладдя. Структуру механізму здійснення форм безпосереднього народовладдя складають організаційно-правові та нормативно-правові засади.
13. Під нормативно-правовими засадами механізму здійснення форм безпосереднього народовладдя необхідно розуміти систему нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення влади народом безпосередньо, яку складають: Конституція України; міжнародно-правові договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; закони України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; акти центральних та місцевих органів виконавчої влади; акти органів місцевого самоврядування, особливо статути територіальних громад та рішення Конституційного Суду України.
14. Проаналізувавши положення Конституції України про безпосереднє народовладдя, ми дійшли висновку, що Розділ ІІІ Конституції України доцільно було б назвати «Форми безпосереднього народовладдя» і передбачити у ньому мирні збори, мітинги, походи, демонстрації, звернення громадян.
Доцільно на конституційному рівні закріпити загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи та громадські слухання. Логічно було б доповнити ст. 140 Розділу ХІ Конституції нормою такого змісту: «Безпосереднє волевиявлення територіальних громад здійснюється через місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання та інші форми безпосереднього волевиявлення громадян. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Порядок внесення місцевих ініціатив та організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади».
15. Серед організаційно-правових засад механізму безпосереднього народовладдя виступають такі елементи як: а) суб’єкти безпосереднього народовладдя, тобто суб’єкти здійснення форм безпосереднього народовладдя (Український народ, його окрема частина, територіальна громада та окремий громадянин України); б) суб’єкти, які покликані сприяти та забезпечувати здійснення форм безпосереднього народовладдя (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, виборчі комісії, комісії з питань референдумів, політичні партії, громадські організації, підприємства, установи, організації, засоби масової інформації, міжнародні організації тощо).
16. До числа основних документів, в яких знайшли втілення міжнародні стандарти безпосереднього народовладдя, належать документи універсального та регіонального характеру. Актуальним є використання для регулювання національних процедур безпосереднього народовладдя рекомендаційних міжнародних актів, до яких належать як відповідні міжнародні стандарти, так і рекомендації міжнародних організацій. Ці акти можуть регулювати правовідносини або шляхом їх урахування та імплементації у національному законодавстві, або через їх використання як відповідної правової доктрини адміністративними судами при вирішенні спорів. Дотримання міжнародних стандартів безпосереднього народовладдя забезпечується міжнародним організаційно-правовим механізмом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України : за станом на 1 лютого 2011 р. / Верховна Рада України. – К. : Преса України, 1997. – 80 с.
2. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 17 листопада 2011 р. // Голос України. – 2011. – № 234.
3. Про всеукраїнський та місцеві референдуми : Закон України від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання вiд 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 28. – Ст. 1379.
5. Сравнительное конституционное право / [под ред. А. И. Ковлера, В. Е. Чиркина, Ю. А. Юдина]. – М. : Издательская фирма «Манускрипт», 1996. – 729 с.
6. Parliamentary Debates (Hansard). Referendum Bill / L., 1992 / 21 February. – P. 581–650.
7. Democrazia e referendum. – Bari, 1994. – P. 20.
8. Шебанов А. Ф. Форма советского права / Александр Филиппович Шебанов. – М. : Юрид. лит., 1968. – 215 с.
9. Шипілов Л. М. Принцип народовладдя і його здійснення в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Шипілов Леонтій Миколайович. – Харків, 2004. – 206 с.
10. Людвік В. Д. Принцип народного суверенітету в історії політико-правової думки, теорії права та політичній практиці : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / В. Д. Людвік. – Харків, 2009. – 20 с.
11. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
12. Теория государства и права : учебник для юрид. вузов и фак. / [Алексеев С. С., Архипов С. И., Корельский В. М. и др.] ; под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. – М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998. – 570 с.
13. Конституційне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / [Шемшученко Ю. С., Воротіна Н. В., Костецька Т. А. та ін.] ; за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008–2008. –
Т. 2. – 2008. – 800 с.
14. Теория государства и права : курс лекций / [Байтин М. И., Григорьев Ф. А., Зайцев И. М. и др.] ; под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. – М. : Юристъ, 1997. – 672 с.
15. Гапотій В. Д. Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / В. Д. Гапотій. – Харків, 2005. – 18 с.
16. Барабашев Г. В. Непосредственная демократия в СССР / Георгий Васильевич Барабашев, Константин Филиппович Шеремет. – М. : Знание, 1984. – 64 с.
17. Комарова В. В. Формы непосредственной демократии в России : [учеб. пособие] / Валентина Викторовна Комарова. – М. : Изд-во «Ось-89», 1998. – 304 с.
18. Нудненко Л. А. Институты непосредственной демократии в системе местного самоуправления России / Лидия Алексеевна Нудненко ; [отв. ред. вып. С. А. Авакьян]. – М. : РАН ИНИОН; Центр социальных науч.-информ. исслед., Отд. политологии и правоведения, 2000. – 200 с.
19. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики / [за заг. ред. В. Ф. Погорілка]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 356 с.
20. Руденко В. Н. Методология исследования институтов прямой демократии в современном обществе / В. Н. Руденко // Правоведение. – 2003. – № 4. – С. 38–51.
21. Руденко В. Н. Конституционно-правовые проблемы прямой демократии в современном обществе : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.02 / Руденко Виктор Николаевич. – Екатеринбург, 2003. – 488 с.
22. Конституційне право України : підручник / [за ред. В. Ф. Погорілка]. – [2-е вид., доопрац.]. – К. : Наукова думка, 2000. – 733 с.
23. Старостина И. А. Всенародные обсуждения: правовые возможности и практика / И. А. Старостина // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1998. – № 1. – С. 40–55.
24. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
25. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Урядовий кур’єр. – 2008. – № 232.
26. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. : Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. – К. : Укр. Правнича Фундація; Вид-во Право, 1995. – 40 с.
27. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. // Урядовий кур’єр. – 2010. – № 215.
28. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн : [підручник] / Володимир Миколайович Шаповал. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 496 с.
29. Мурашин А. Г. Непосредственное народовластие в системе социалистического самоуправления народа / Александр Геннадиевич Мурашин. – К. : Выща школа; Головное изд-во, 1989. – 199 с.
30. Трачук П. А. Участь громадян України у місцевому самоврядуванні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Трачук Петро Антонович. – К., 2003. – 244 с.
31. Комарова В. В. Высшее непосредственное выражение власти народа в Российской Федерации (проблемы теории и практики) : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.02 / Комарова Валентина Викторовна. – М., 2006. – 474 с.
32. Погорілко В. Ф. Референдне право України : [навч. посібник] / Віктор Федорович Погорілко, Владислав Леонідович Федоренко. – К. : Вид-во «Ліра-К», 2006. – 366 с.
33. Кабышев В. Т. Прямое народовластие в советском государстве / Владимир Терентьевич Кабышев. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1974. – 151 с.
34. Городецкий В. М. Пути формирования механизма народовластия на основе действующей Конституции Российской Федерации / В. М. Городецький // Конституционное и муниципальное право. – 2000. – № 1. – С. 15–22.
35. Цвєтков В. В. Демократія – Управління – Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства : [монографія] / В. В. Цвєтков, В. П. Горбатенко. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 348 с.
36. Органи державної влади України : монографія / [за ред. В. Ф. Погорілка]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – 592 с.
37. Батанов О. В. Муніципальна влада в Україні: проблеми теорії та практики / О. В. Батанов; [відп. ред. М. О. Баймуратов]. – К. : Юрид. думка, 2010. – 653 с.
38. Радченко О. В. Інституційна взаємодія народовладдя та органів державної влади у виборах : дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / Радченко Олександр Віталійович. – Харків, 2004. – 219 с.
39. Григорян Л. А. Народовластие в СССР / Левон Арменакович Григорян. – М. : Юрид. лит., 1972. – 296 с.
40. Чехович Т. В. Державна влада як інститут конституційного права України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Чехович Тетяна Валеріївна. – К., 2005. – 218 с.
41. Шляхтун П. П. Конституційне право : [словник термінів] / Петро Панасович Шляхтун. – К. : Либідь, 2005. – 568 с.
42. Чиркин В. Е. Основы государственной власти / Вениамин Евгеньевич Чиркин. – М. : Юристъ, 1996. – 112 с.
43. Шаповал В. Безпосередня демократія і представницька демократія у взаємозв’язках / В. Шаповал // Право України. – 2004. – № 8. – С. 8–12.
44. Погорілко В. Ф. Основні засади безпосередньої демократії / В. Ф. Погорілко // Право України. – 2001. – № 8. – С. 26–32.
45. Руссо Жан-Жак. Об общественном договоре. Трактаты / Жан-Жак Руссо; [пер.с франц.]. – М. : КАНОН-пресс-Ц, 1998. – 416 с.
46. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35, № 35–36, № 37. – Ст. 446.
47. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 55. – Ст. 1900.
48. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. № 1001-V // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
49. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40–41, 42. – Ст. 492.
50. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
51. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – № 51 (додаток). – Ст. 1122.
52. Лавринович О. Конституційне забезпечення народовладдя в Україні / Олександр Лавринович // Віче. – 2000. – № 2 (95). – С. 3–11.
53. Краснов М. А. Ответственность в системе народного представительства: методологические подходы / Краснов М. А. – [2-е изд.]. – М. : Ин-т государства и права РАН, 1995. – 55 с.
54. Конституция Российской Федерации: Проблемный комментарий / [отв. ред. В. А. Четвернин]. – М. : Московський общественный научный фонд, 1997. – 702 с.
55. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. Ст. 17.
56. Живодрова Н. А. Конституционно-правовое регулирование референдума субъекта Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Живодрова Надежда Анатольевна. – Пенза, 2006. – 183 с.
57. Загайнов С. В. Избирательный процесс в современной России: конституционно-правовой аспект : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Загайнов Сергей Владимирович. – Майкоп, 2006. – 177 с.
58. Малишко М. І. Конституційно-правові основи виборів і референдумів як форм прямого народовладдя / Микола Іванович Малишко. – К. : МАУП, 1996. – 30 с.
59. Погорілко В. Ф. Референдум в Україні: історія та сучасність : [монографія] / Віктор Федорович Погорілко, Владислав Леонідович Федоренко. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – 248 с.
60. Погорілко В. Ф. Конституційне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / Віктор Федорович Погорілко, Владислав Леонідович Федоренко ; за ред. В. Ф. Погорілка. – К. : ТОВ Вид-во «Юридична думка», 2006–2008. –
Т. 1. – 2006. – 544 с.
61. Липинский Д. А. Соотношение функций права и функций юридической ответственности / Д. А. Липинский // Известия вузов. Серия Правоведение. – СПб. : Изд-во СПб ун-та, 2004. – № 3. – С. 144-155.
62. Каск Л. И. О некоторых вопросах понятия функций государства / Л. И. Каск, Л. В. Николаева // Вестник Ленинградского университета. Серия: Экономика, философия, право. – 1974. – № 11. – С. 103–111.
63. Про органи самоорганізації населення : Закон України від 11 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32. – Ст. 1449.
64. Про звернення громадян : Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
65. Статут територіальної громади міста Хмельницького, затверджений Рішенням Хмельницької міської ради від 29 жовтня 1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.khmelnytsky.com//.
66. Про статус депутатів місцевих рад : Закон України від 11 липня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 31.
67. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 14–15, № 16–17. – Ст. 133.
68. Єрмолаєв В. Віче в Київській Русі: питання компетенції (ІХ – середина ХІІ ст.) / В. Єрмолаєв // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 4 (31). – С. 45–55.
69. Толочко П. Київська Русь / Петро Толочко. – К. : Абрис, 1996. – 360 с.
70. Гураль П. Ф. Територіальна громада в Україні: історико-правове дослідження : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / П. Ф. Гураль. – Львів, 2009. – 45 с.
71. Політологія / [за ред. О. І. Семківа]. – Львів : Світ, 1994. – 592 с.
72. Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 3: К–М. – 2001. – 792 с.
73. Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 1: А–Г. – 1998. – 672 с.
74. Аркуша О. Парламентська традиція галицьких українців: Галицький крайовий сейм (1861–1914) / О. Аркуша, М. Мудрый // Історія в школах України. – 2005. – № 10. – С. 39–42.
75. Слюсаренко А. Г. Історія української конституції / Анатолій Гнатович Слюсаренко, Микола Володимирович Томенко. – К. : Т-во «Знання» України, 1993. – 192 с.
76. Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст / Петро Стецюк. – Львів : Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка, 1999. – 229 с.
77. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки : прийнята Верховною Радою УРСР 20 квітня 1978 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1978. – № 18. – Ст. 268.
78. Рисіч Й. Парадигма демократії в Україні (політико-правовий аналіз) : [монографія] / Йосип Рисіч. – Дніпропетровськ : Академія митної служби України, 2001. – 175 с.
79. Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій в СРСР : Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.portal.rada. gov.ua.
80. Про відповідальність за порушення встановленого порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій : Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 3 серпня 1988 р. № 6347 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1988. – № 33. – Ст. 808.
81. Про відкликання народного депутата України: Закон України від 19 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 41. – Ст. 299.
82. Про вибори народних депутатів Української РСР : Закон УРСР від 27 жовтня 1989 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1989. – Додаток до № 45. – Ст. 626.
83. Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів Української РСР : Закон УРСР від 27 жовтня 1989 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1989. – № 45. – Ст. 627.
84. Про вибори Президента України : Закон України від 5 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 33. – Ст. 448.
85. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 18 листопада 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 48. – Ст. 455.
86. Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад : Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 8. – Ст. 38.
87. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 24 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 43. – Ст. 280.
88. Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів : Закон України від 14 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 3–4. – Ст. 15.
89. Про вибори Президента України : Закон України від 5 березня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 33. – Ст. 448.
90. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 18 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 51–52. – Ст. 265.
91. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 25 березня 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 64.
92. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів : Закон України від 6 квітня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 30–31. – Ст. 382.
93. Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» : Закон України від 7 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 38–39. – Ст. 449.
94. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів : Закон України від 10 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 35–36. – Ст. 491.
95. Про Державний реєстр виборців : Закон України від 22 лютого 2007 р. // Урядовий кур’єр. – 2007. – № 55.
96. Про внесення змін до Закону України «Про Державний реєстр виборців» : Закон України від 21 вересня 2010 р. // Голос України. – 2010. – № 186.
97. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 32. – Ст. 314.
98. Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) // Офіційний вісник України. – 2010. – № 72/1 (спец. випуск), № 77. – Ст. 2597.
99. Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» : Указ Президента України від 6 березня 2003 р. № 197 // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 44.
100. Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 р. № 404 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.portal.rada.gov.ua.
101. Кононенко О. Проблеми реалізації конституційного права громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації / О. Кононенко // Право України. – 1998. – № 2. – С. 48–50.
102. Поліщук В. Г. Адміністративно-правове регулювання та практика проведення масових заходів : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Поліщук Віктор Григорович. – Харків, 1999. – 213 с.
103. Суворов В. Н. Конституционные формы непосредственной демократии : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Государственное право и управление; советское строительство; административное право; финансовое право» / В. Н. Суворов. – М., 1984. – 22 с.
104. Погорілко В. Ф. Конституційне право України : [підручник] / Віктор Федорович Погорілко, Владислав Леонідович Федоренко ; за заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344 с.
105. Про Центральну виборчу комісію : Закон України від 17 грудня 1997 р. № 733/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 5. – Ст. 17.
106. Проект Виборчого кодексу України від 23 березня 2010 р. № 4234-1 : поданий до Верховної Ради України народними депутатами Ю. Б. Ключковським, С. Р. Гриневецьким, С. П. Подгорним та В. М. Сінченком [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.portal.rada.gov.ua.
107. Коток В. Ф. Референдум в системе социалистической демократии / Коток В. Ф. – М. : Изд-во «Наука», 1964. – 189 с.
108. Федоренко В. Л. Конституційно-правові основи всеукраїнського референдуму: проблеми теорії та практики : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Федоренко Владислав Леонідович. – К., 1999. – 195 с.
109. Янчук А. О. Проведення референдумів в Україні (конституційно-правові аспекти) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / А. О. Янчук. – К., 2009. – 20 с.
110. Хаврук І. А. Референдуми в перехідних демократіях (на прикладі України, Білорусі та Росії) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / І. А. Хаврук. – Чернівці, 2006. – 20 с.
111. Тодыка Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики / Юрий Николаевич Тодыка. – Харьков : Факт, 2000. – 608 с.
112. Фрицький О. Ф. Конституційне право України : [підручник] / Олег Федорович Фрицький. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
113. Лисенков С. Л. Основи конституційного процесуального права : [навч. посібник] / Сергій Леонідович Лисенков. – К. : Юрисконсульт, 2007. – 270 с.
114. Комарова В. В. Референдум в системе народовластия в Российской федерации : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Комарова Валентина Викторовна. – М., 1995. – 224 с.
115. Книгін К. Правове визначення референдуму як форми народовладдя (проблеми теорії і практики) / К. Книгін // Право України. – 2001. – № 11. – С. 28–31.
116. Васьковська О. В. Конституційне право на мирні збори та механізм його реалізації : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Васьковська Ольга Валеріївна. – К., 2007. – 193 с.
117. Денісова М. М. Правове забезпечення реалізації конституційного права на мирні зібрання в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / М. М. Денісова. – Харків, 2010. – 18 с.
118. Лемішко Ю. М. Конституційно-правові основи участі громадян України у масових публічних заходах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Ю. М. Лемішко. – Харків, 2009. – 19 с.
119. Муниципальное право Российской Федерации : учебник / Дмитриев Ю. А., Емельянов Н. А., Комарова В. В. и др. ; под ред. Ю. А. Дмитриева. – [2-е изд., испр. и доп.] - М. : Профобразование,2000. – 800 с.
120. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР : Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 621.
121. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации / Марат Вікторович Баглай. – М. : НОРМА – ИНФРА, 1998. – 741 с.
122. Дмитриев Ю. А. Правовое обеспечение манифестаций в условиях правового государства : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Государственное право и управление; советское строительство; административное право; финансовое право» / Ю. А. Дмитриев. – М., 1991. – 23 с.
123. Баклан О. Про звернення громадян: деякі питання правотворчості і правозастосування / О. Баклан // Право України. – 2007. – № 3. – С. 89–93.
124. Ковальський В. С. Право на звернення. Коментар Закону України «Про звернення громадян». Законодавство. Судова практика / Ковальський В. С., Процан Ю. Г., Коваленко Л. М. ; заг. ред. М. В. Оніщука. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 416 с.
125. Чуб О. О. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Чуб Олена Олександрівна. – Харків, 2004. – 212 с.
126. Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування : Указ Президента України від 7 лютого 2008 р. // Офіційний вісник України. – 2008. – № 10. – Ст. 10.
127. Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування : Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 348 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 16. – Ст. 85.
128. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики : Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 // Урядовий кур’єр. – 2010. – № 211.
129. Про народне обговорення важливих питань державного життя Української РСР : Закон УРСР від 4 червня 1988 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1988. – № 24. – Ст. 587.
130. Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» : Указ Президента України від 6 березня 2003 р. № 197 // Голос України. – 2003. – № 44.
131. Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні : Постанова Верховної Ради України від 17 грудня 1993 p. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 6. – Ст. 30.
132. Руснак Б. А. Форми залучення громадян до участі в місцевому самоврядуванні / Борис Артемійович Руснак. – Чернівці : ЧМГС «Буковинська партнерська агенція», 2004. – 39 с.
133. Рада та громада або як залучати громадян до місцевого самоврядування : посібник для працівників органів місцевого самоврядування / [Ільків Н., Карий О., Кушнаренко О. та ін.]. – К. : Академпрес, 2003. – 132 с.
134. Про Європейський тиждень місцевої демократії : Указ Президента України вiд 27 вересня 2007 р. № 922/2007 // Офіційний вісник Президента України. – 2007. – № 33. – Ст. 704.
135. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики : Указ Президента України вiд 15 вересня 2005 р. № 1276/2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 38. – Ст. 2363.
136. Голосніченко Д. Легітимність влади державних органів і посадових осіб / Д. Голосніченко // Вибори і демократія. – 2006. – № 4 (10). – С. 68–72.
137. Ковальчук В. Легітимність державної влади та права людини / В. Ковальчук // Вибори і демократія. – 2006. – № 1. – С. 70–74.
138. Ковальчук В. Проблема конституційності та легітимності публічної влади в умовах формування правової, демократичної держави: вітчизняний досвід / В. Ковальчук // Право України. – 2008. – № 6. – С. 35–40.
139. Манжола П. До питання щодо науково-теоретичного розмежування сутнісного змісту категорій «легальність» і «легітимність» / Петро Манжола // Вибори і демократія. – 2006. – № 3. – С. 40–42.
140. Чиркин В. Е. Легализация и легитимация государственной власти / В. Е. Чиркин // Государство и право. – 1995. – № 8. – С. 65–73.
141. Ставнійчук М. І. Система безпосереднього народовладдя в умовах незалежної України / М. І. Ставнійчук // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2006. – № 4 (6). – С. 22–26.
142. Конституція Федеративної Республіки Німеччина від 23 травня 1949 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://constitution.garant.ru/ DOC_3864885.htm#sub_para_N_990.
143. Конституція Литовської Республіки від 25 жовтня 1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://constitution.garant.ru/ DOC_3864839. htm#sub_para_N_1000.
144. Конституція Угорської Республіки від 18 серпня 1949 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://constitution.garant.ru/ DOC_3864883. htm#sub_para_N_1000.
145. Кабышев В. Т. Народовластие развитого социализма. Конституционные вопросы / В. Т. Кабышев ; [под ред. И. Е. Фарбера]. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1979. – 145 с.
146. Колодій А. Проблеми подальшої реалізації ідеї народовладдя в Україні / А. Колодій, М. Рудницький // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 3 (10). – С. 39–48.
147. Мурашин Г. О. Дальше розширення і поглиблення соціалістичної демократії / Геннадій Олександрович Мурашин. – К. : Вид-во політ. літ. України, 1978. – 56 с.
148. Паламарчук М. О. Механізми народовладдя і внутрішньополітична безпека : [монографія] / Максим Олександрович Паламарчук, Олександр Валерійович Литвиненко. – К. : Інтертехнологія, 2009. – 143 с. – (Рада національної безпеки і оборони України. Інститут проблем національної безпеки).
149. Правове регулювання механізмів прямої демократії та практика їх застосування в Україні [Електронний ресурс] / М. Лациба, В. Бондаренко. Голос громади Києва // Громадянське суспільство. – 2009. – № 2 (9). – Режим доступу до журн. :
http://www.