ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ НАУКОВИХ СТУПЕНІВ І ВЧЕНИХ ЗВАНЬ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ: ІСТОРИКО-ЮРИДИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

Костенко Ірина Валентинівна
УДК 378.21

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ НАУКОВИХ СТУПЕНІВ І ВЧЕНИХ ЗВАНЬ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ: ІСТОРИКО-ЮРИДИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
кандидат юридичних наук,
професор
Усенко Ігор Борисович

КИЇВ – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………….…………………….....….…….4

ВСТУП………………………………………………………………….....………….5

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ...................................12
1.1. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження………..…........…….12
1.2. Методологія і поняттєво-термінологічний апарат дослідження…..........…......29
Висновки до розділу .………………………………………………….......…...…….44

РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ НАУКОВИХ СТУПЕНІВ І ВЧЕНИХ ЗВАНЬ В УКРАЇНІ………....…………….......……..…....……48
2.1. Набуття первинного досвіду формування системи наукових ступенів та вчених звань (від доби середньовічного університету до Нового часу)……………....……………………………………………………...….....….....…....48
2.2. Поширення європейських традицій наукової титулатури на західноукраїнські та центральноукраїнські землі……………………………..............................................59
2.3. Розвиток системи наукових ступенів та вчених звань у Російській імперії.................................................................................................................................76
2.4. Наукові ступені і вчені звання в українських державах початку ХХ ст. .………………………………………………....……….....…..……....104
Висновки до розділу .…………….…………………………………....…………....110

РОЗДІЛ 3. ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИСУДЖЕННЯ НАУКОВИХ СТУПЕНІВ І ПРИСВОЄННЯ ВЧЕНИХ ЗВАНЬ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ………………………….......………….............................…115
3.1. Особливості присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань у Радянській Україні до 1934 р. ..........………………………………........………....…...115
3.2. Законодавче оформлення загальносоюзної системи наукових титулів у постанові РНК СРСР «Про вчені ступені та звання»1934 р. ………………................124
3.3. Розвиток інституту наукової титулатури в УРСР (1934–1991 рр.)............…..131
Висновки до розділу …………………………………………....….…..…………...150

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИСУДЖЕННЯ НАУКОВИХ СТУПЕНІВ І ПРИСВОЄННЯ ВЧЕНИХ ЗВАНЬ У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ…….………………………………….…………….........................................153
4.1. Розвиток правового регулювання присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань у незалежній Україні…………………….....………............153
4.2. Основні пропозиції з удосконалення системи наукової титулатури та її регуляції в Україні………………………………………………...……….....…….........175
Висновки до розділу ……………………………………..………………...….........189

ВИСНОВКИ…. ……………………………………….……………………..….....192

ДОДАТОК А. Основні документи, що регулювали порядок присудження єдиного ступеня доктора наук в УСРР................................................................................................200
ДОДАТОК Б. Наукова записка до ВАК України.....................................................208

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….……………….......…..224
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВАК – Вища атестаційна комісія
ВНЗ – вищі навчальні заклади
ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ВУАН – Всеукраїнська Академія наук
ЗП України – «Зібрання постанов Уряду України»
Укрголовнауки – Головне науково-методичне управління науковими установами НКО УСРР, від 1925 р. – Головне управління науковими установами НКО УСРР
Укрголовпрофос – Український Головний комітет професійно-технічної та спеціально-наукової освіти
МОН – Міністерство освіти і науки
Наркомос, НКО – Народний комісаріат освіти
Наркомюст, НКЮ – Народний комісаріат юстиції
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
ПСЗ – «Полное собрание законов Российской империи»
РНК – Рада Народних Комісарів
СЗ СССР – «Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Союза Советских Социалистических Республик»
СП по МНП – «Сборник постановлений по Министерству Народного Просвещения»
СР по МНП – «Сборник распоряжений по Министерству Народного Просвещения»
СУ – «Собрание узаконений и распоряжений правительства, изданных при Правительствующем Сенате Российской империи»
СУ УССР – «Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины»
ЦК ВКП(б) – Центральний комітет Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків)

ВСТУП

Актуальність теми. Відтоді, як в університеті м. Болонья 1130 р. на основі публічного захисту дисертації вперше було присуджено докторський ступінь, проблеми атестації наукових і науково-педагогічних кадрів перебувають у центрі уваги наукової спільноти. Гостра дискусія щодо ефективності сучасної системи наукових (учених) ступенів і звань та її правового закріплення триває і в незалежній Україні. А приєднання України до Болонського процесу з новою силою підкреслило необхідність пристосування системи наукових (учених) титулів до вимог сьогодення, перегляду правових норм, що забезпечують її функціонування. Особливо гостро постає питання вибору стратегії й тактики подальшого розвитку системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів. З одного боку, залишається необхідним державний контроль за рівнем підготовки науковців і освітян, з іншого – визріває потреба вивести цю справу з-під монополії державних структур і повернути її, як це історично склалося у світі, до самих учених.
Вирішенню цих проблем має сприяти ретельне вивчення відповідного історичного досвіду. Проте, виявлення передумов та джерел появи законодавчих актів різного рівня про порядок надання (присудження, присвоєння) наукових ступенів та вчених звань, розкриття національних та світових тенденцій його становлення, закономірностей та умов, що забезпечують його стабільність та перспективи розвитку, визначається як основна задача «наукового менеджменту», що має неабияке практичне значення, а наявність великої та різноспрямованої юридичної спадщини з обраної тематики, накопиченої на теренах України, потребує не тільки осмислення, а й узагальнення.
Актуальність дослідження підсилюється тим, що в Україні майже повністю відсутні узагальнюючі наукові праці з відповідної проблематики, хоча в інших країнах пострадянського простору, зокрема, в Росії, аналогічні проблеми вже стали предметом розгляду в багатьох монографічних та дисертаційних історико-правових дослідженнях.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до планової тематики відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зокрема, НДР «Концептуальні здобутки української академічної науки: історико-правове дослідження» (номер державної реєстрації 0108U001824).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в узагальненні з урахуванням загальносвітової практики вітчизняного досвіду правового регулювання присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань та виробленні рекомендацій щодо врахування цього досвіду в сучасній Україні.
Згідно з метою в дисертаційній роботі було поставлено такі завдання:
– зібрати й систематизувати історіографічну та джерельну базу дослідження, проаналізувати стан наукового опрацювання проблеми;
– обрати методологічний інструментарій та розробити поняттєво-термінологічий апарат дослідження;
– проаналізувати витоки виникнення наукових ступенів та вчених звань у Середньовічній Європі як перший досвід структуризації та систематизації наукової титулатури;
– з’ясувати особливості правового регулювання присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань у Російській імперії, в Австро-Угорщині, в українських державах початку XX ст. та в Радянській Україні;
– узагальнити досвід правового регулювання присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань у сучасній Україні;
– із урахуванням історичного досвіду й сучасної практики внести пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання науково-атестаційного процесу в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникали в процесі становлення та розвитку вітчизняної системи наукових ступенів і вчених звань.
Предмет дослідження – правові аспекти становлення і розвитку системи наукових ступенів і вчених звань в Україні в контексті світового досвіду.
Предмет дослідження розглядається у хронологічних рамках від появи перших учених ступенів і звань на українських землях до сьогодення. Водночас для з’ясування історичних витоків вітчизняної системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів високої кваліфікації у дослідженні характеризуються основні риси європейської наукової титулатури починаючи з 1130 р.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виходить з необхідності всебічного, конкретного і системного вивчення правового регулювання надання наукових ступенів і вчених звань в Україні. Методологічний інструментарій дослідження включає філософські, загальнонаукові та спеціальні наукові методи. Основою філософського рівня методології є діалектичні принципи дослідження правової та іншої соціальної реальності – об’єктивність, детермінізм, історизм, редукціонізм, системність, додатковість тощо; основою загальнонаукового рівня – дескриптивний метод, методи формальної та діалектичної логіки. Традиційний формаційний підхід доповнювався синергетичним, антропосоціокультурним, аксіологічним та інституціональним підходами. Спеціальні методи юридичної науки (формально-догматичний, історико-правовий, порівняльно-правовий та ін.) у процесі критики історичних першоджерел доповнювалися спеціальними методами історичної науки.
Діалектика історичного й логічного, загального і конкретного, спільного й відмінного дозволила всебічно й об’єктивно описати процеси виникнення, історичного розвитку та сучасного функціонування інституту наукової титулатури в Україні як динамічної системи, що перебуває у постійному русі. Реконструкція системи присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань на різних хронологічних шарах стала можливою завдяки використанню структурно-функціонального методу. Порівняльний метод використовувався за необхідності зіставити різні моделі наукової титулатури. Для аналізу нормативно-правової бази використовувався передусім формально-догматичний та інші спеціальні юридичні методи. Застосування історико-генетичного методу дозволило визначити передумови становлення та еволюцію правового статусу інституту наукової титулатури в хронологічному порядку. Для створення поняттєво-термінологічного апарату дисертаційного дослідження використовувалася методика сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного.
Використані у дослідженні методи й методики орієнтовані на комплексний аналіз обраного історико-юридичного матеріалу на базі принципу неповної індукції (від прецедентів до побудови їх правознавчих моделей). Сукупність цих методів і принципів допомогла детально розглянути розвиток інституту наукової титулатури у просторі й часі.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що робота є пріоритетним дослідженням історії становлення й розвитку вітчизняної системи присвоєння наукових ступенів та присудження вчених звань, поданої як цілісний послідовний процес, а результати проведеного аналізу певним чином змінюють наявні теоретичні уявлення про розвиток нормативно-правової бази порядку існування та функціонування інституту наукової титулатури в Україні, про становлення системи кваліфікації та атестації наукових та науково-педагогічних працівників, її структурну організацію.
Внесок здобувача у розроблення зазначеної проблематики визначають такі основні результати дослідження:
вперше:
– зроблено висновок про безперервність еволюції правового регулювання присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань на українських землях від середньовіччя до сьогодення, основною тенденцією якої була поступова централізація та одержавлення науково-атестаційної діяльності;
– аргументовано думку про спорідненість правових засад науково-атестаційної системи підавстрійських українських університетів у Львові й Чернівцях з Карловим університетом у Празі та Ягеллонським університетом у Кракові;
– зроблено висновок про генетичну спорідненість дореволюційної російської і радянської систем наукової атестації;
– відзначено принципову відмінність у підходах до присудження наукових ступенів в УСРР і РСФРР у період до утвердження в 1934 р. єдиної загальносоюзної системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, існування в УСРР у цей час єдиного вченого ступеня доктора наук;
– аргументовано висновок про сутнісну та юридико-технічну недосконалість нормативно-правової бази присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань у сучасній Україні;
– запропоновано комплекс організаційно-правових заходів, спрямованих на демократизацію і підвищення ефективності атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, зокрема: кодифікацію основних нормативних положень у спеціальному законі про атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, вироблення нового механізму присудження наукових ступенів як через аспірантуру (докторантуру), так і шляхом присудження ступеня доктора наук провідним ученим поза докторантурою і без захисту дисертації, створення вузькоспеціалізованих позавідомчих вчених рад при ВАК України, запровадження для викладачів-сумісників ученого звання приват-доцента;
удосконалено:
– поняттєво-термінологічний апарат історико-правових досліджень наукової титулатури, основними одиницями якого виступають номінації первинних наукових (учених, академічних) титулів, значною мірою успадкованих сучасною академічною спільнотою, які доцільно розподіляти на «посади», «кваліфікації», «учені ступені», «учені звання» й «академічні звання», а також номінації елементів та етапів науково-атестаційного процесу;
набули подальшого розвитку:
– положення щодо історичних особливостей співвідношення суспільних і державних засад у присудженні наукових ступенів і присвоєнні вчених звань на різних етапах розвитку вітчизняної державності;
– положення щодо юридичного закріплення права Української (Всеукраїнської) Академії наук присуджувати вчений ступінь доктора наук.
Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження мають представляти певний інтерес передусім для органів державної влади, які визначають державну політику України в галузі підготовки та атестації наукових та науково-педагогічних кадрів і забезпечують її реалізацію, для керівників ВНЗ і наукових установ, для наукових і науково-педагогічних працівників.
Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані:
– для подальших наукових досліджень;
– для створення адекватної сучасним вимогам нормативно-правової бази атестації наукових та науково-педагогічних кадрів в Україні;
– для навчально-педагогічних розробок у перебігу викладання курсів історії держави і права, історії державних та правових вчень, історії юридичної науки;
– для поліпшення діяльності державних органів, наділених владними повноваженнями у сфері присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань.
Апробація роботи здійснювалась:
під час обговорення результатів дослідження на засіданнях відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України;
в обговореннях пропозиційної частини дисертації з членами та посадовцями ВАК України;
на науково-практичних конференціях «Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства» (26 березня 2004 р., м. Тернопіль, тези виступу опубліковані); «Категорії, поняття і терміни історико-юридичної науки» (XXI Міжнародна історико-правова конференція 23–26 квітня 2009 р., м. Миколаїв, доповідь опублікована); «Проблеми та перспективи розвитку вітчизняного права» (Міжнародна наукова конференція в рамках IV наукових читань, присвячених пам’яті В. М. Корецького, 19–20 листопада 2009 р., м. Дніпропетровськ, доповідь опублікована як наукова стаття); XXII Міжнародна історико-правова конференція, присвячена пам’яті віце-президента МАІП професора О. В.Тимощука (17–20 вересня 2009 р., смт. Миколаївка, АРК); «Методологічні проблеми історико-правових досліджень» (XXIIІ Міжнародна історико-правова конференція, 23–26 вересня 2010 р., м. Алушта, АРК).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження автором викладено у 6 наукових публікаціях, з них – 5 статей у фахових виданнях, які включено до відповідного переліку, затвердженого ВАК України:
1. Костенко І. В. Наукова титулатура: від Болонського університету до Болонського процесу // Часопис Київського університету права. – 2008. – № 4. – С. 35–42.
2. Костенко І. В. Титулатура професорсько-педагогічного складу дореволюційних російських університетів у контексті сучасної реформи атестації науково-педагогічних кадрів // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 1. – С. 44–55.
3. Костенко І. В. Юридичне закріплення радянської системи наукової титулатури у постанові РНК СРСР «Про вчені ступені та звання» від 13 січня 1934 року // Держава і право / Інститут Держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Збірник наукових праць. Спецвипуск. – Київ, 2009. – С. 22–27.
4. Костенко І. В. Наукові ступені і вчені звання у перші десятиліття Радянської влади в Україні (1917–1934 рр.) // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 2. – С. 71–76.
5. Костенко І. В. Аналіз наукової титулатури як методологічна проблема // Вісник КПІ. – 2010. – № 2. – С. 34–41.
6. Костенко І. В. Наукова титулатура: еволюція та структура (спроба історико-типологічного висвітлення) // Матеріали XXI Міжнародної історико-правової конференції «Категорії, поняття і терміни історико-юридичної науки» 23–26 квітня 2009 р., м. Миколаїв. – Миколаїв, 2010. – С. 298–305.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які охоплюють 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків – основних документів, що регулювали присудження єдиного ступеня доктора наук в УСРР, та наукової записки за результатами дисертаційного дослідження.
Обсяг основного тексту дисертації – 199 сторінок. Додатки – 25 сторінок. Список використаних джерел – 79 сторінок (745 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні відповідно до його мети сформульовано найсуттєвіші результати, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання з’ясування історичного досвіду функціонування інституту присвоєння наукових ступенів та присудження вчених звань, ролі різних титулатурних традицій та їх впливу на розвиток вітчизняної правознавчої бази наукового й науково-педагогічного атестаційного процесу.
Історико-правовий аналіз проблеми дав змогу дійти таких висновків.
1. Проблематика походження, розвитку та функціонування інституту наукової титулатури в Україні починаючи від Середньовічного університету і закінчуючи сучасними прагненнями до інтеграції в світові освітні структури досі не була об’єктом окремого аналізу в такому масштабі, хоча в контексті загальних питань історії науки та освіти, навчальних та наукових установ, а також оцінки ефективності атестаційних і нострифікаційних процедур дослідники зверталися до окремих аспектів цього багатогранного питання у різножанрових наукових розвідках, серед яких дисертації, монографії, збірки наукових праць, науково-інформаційні й статистичні матеріали, наукові статті в енциклопедіях та енциклопедичних словниках, матеріали мережі Інтернет.
Умовний хронологічний розподіл наукового доробку з даної теми вбачається як триетапний: 1) дореволюційні дослідження, 2) радянські дослідження, 3) пострадянські дослідження. Проблемно-історичний аналіз джерел дозволяє розподілити їх на роботи, присвячені 1) Середньовічному університетові та його трансформаціям на східнослов’янських землях; 2) історії наукової титулатури в Україні під владою Російської та Австро-Угорської імперій; 3) інституту надання наукових титулів у Радянській Україні; 4) науково-атестаційному процесові в сучасній незалежній Україні (включаючи вимоги та процедури присудження наукових ступенів та вчених звань, а також питання євроінтеграції української освітньої програми зважаючи на Болонські домовленості).
Слід сказати, що кожна історична епоха з її ідеологією накладали відбиток на оцінки і висновки авторів цих досліджень. Проте комплексного вивчення становлення й розвитку інституту наукової титулатури не здійснювалося. Саме тому для досягнення об’єктивності досліджено весь масив історіографічного матеріалу.
2. Виникнення і первинний досвід функціонування університетів, формування системи вчених ступенів та звань пов’язано із уніфікованим характером Середньовічної Європи із єдиною латинською мовою, єдиним віросповіданням, системою безперешкодної міграції інтелектуального товару та з необхідністю продукування високоосвічених фахівців для забезпечення діяльності в різних суспільних сферах у період економічного зростання. Подібність середньовічних університетських структур за внутрішнім устроєм до цехових корпорацій (зі зміною родинно-виробничих міжсуб’єктних відносин на професійно-виробничі), корпоративна структура середньовічних університетських консорцій передбачала, що студенти та викладачі пов’язані єдиною метою та здатні до виробництва й трансляції (а також – і продажу) особливого виду товару – знання.
3. Вже в середньовічному університеті існували, якщо орієнтуватися суто на назви, майже всі сучасні наукові ступені (бакалавр, магістр, доктор) і вчене звання професора (виникло у XVI ст. в Оксфордському університеті). Але у сучасному розумінні фактично існував лише ступінь доктора або магістра для професора (учителя, викладача), що здобув цей ступінь із виконанням тих умов, якими була обставлена ліцензія. Уведення до вищого ступеня випробуваннями не супроводжувалося. Випробування (іспити) передували лише отриманню ліцензії.
4. Українські вищі навчальні заклади почали засновуватися наприкінці XVI ст., (Острозька академія 1576 р., Києво-Могилянська колегія/академія 1615/1632 рр., пізніше – Львівський університет 1661 р.), спочатку запрошуючи викладачів зі ступенями від Патріарха Константинопольського, з Ватикану, або віддаючи перевагу власним випускникам, оступіненим за кордоном та обіймавшим у рідному ВНЗ посади професорів та викладачів.
Тільки Львівський Йосифінський університет протягом 150 років здійснював присудження вчених ступенів ліцензіатів та докторів наук та присвоєння вчених звань звичайного, надзвичайного та почесного професора й штатного та приватного доцента субординовано з Віденським університетом та Міністерством освіти Австро-Угорщини (педагогічні посади вчителів, асистентів, суплентів, ад’юнктів та конструкторів особи з вищою освітою обіймали за рішенням ректора). Для здобуття доцентури було необхідно мати вчений ступінь доктора, пройти триетапну процедуру габілітації та відповідне затвердження міністром освіти у Відні. Кількість професорів завжди збігалася з кількістю кафедр, тобто посада завідувача кафедрою завжди відповідала професорському званню та науковому ступеню доктора. Такі ж механізми діяли й у Чернівецькому університеті Франца-Йосифа, створеному 1875 р.
5. Процедура надання наукових титулів в Російській імперії первинно була законодавчо закріплена у «Положенні про зведення в учені ступені» 1819 р., в якому визначалися науки, з яких проводилися іспити (випробування) для присудження наукових ступенів, що дає право припустити, що тут вміщено першу номенклатуру наукових спеціальностей.
Новий університетський Статут 1835 р. закріплював і продовжував подальшу централізацію системи підготовки наукових кадрів. «Положення про зведення в учені ступені» 1844 р. змінило порядок проходження магістерських і докторських випробувань та впровадило нові розряди наук, з яких могли присуджуватися вчені ступені. Університетський Статут 1863 р. визначив, що «дійсний студент», – це не вчений ступінь, а вчене звання, яке присуджується усім особам, що успішно скінчили університетський курс. Нарешті, останній університетський Статут, затверджений в 1884 р., був чинний практично до Великої Жовтневої революції. Порівняно із Статутом 1863 р., ним зменшувалася кількість університетських кафедр і скорочувалися відповідно багато професорських посад. Три українські університети – Харківський, Св. Володимира (Київський) та Новоросійський (в Одесі) – завдячуючи уніфікованій системі вимог повністю підлягали загальноімперському законодавству.
Номенклатура вчених звань (посад) піддавалася постійним змінам від Статуту до Статуту: у 1804 р. – ординарний професор, екстраординарний професор, ад’юнкт; 1835 р. – додалося звання заслуженого професора; 1863 р. – замість звання ад’юнкта було введено звання доцентів та приват-доцентів; 1884 р. – скасовано, а у 1906 р. – відновлено звання доцента; у 1917 р. – з’явилася посада асистента.
6. Після розпаду Російської імперії та проголошення Української Народної Республіки питання зміни парадигми науково-атестаційного процесу майже не порушувалося, увага законодавців і урядовців була присвячена переважно питанням підтримки науки та заснування нових національних вищих навчальних закладів та наукових установ.
Склад університетських учених звань в період 1917–1920 рр. залишався традиційним (професура – доцентура, включаючи приват-доцентів – викладачі – асистенти професорів), не змінювався й склад наукових звань (ад’юнкт – магістр – доктор). До нововведень слід віднести право президента новозаснованої Всеукраїнської Академії наук за поданням академічних зборів присвоювати науковий ступінь доктора honoris causa, рівноцінний до ступеня доктора у сфері наук, із обов’язковим оповіщенням про це міністра освіти.
7. Після Жовтневої революції та по завершенні громадянської війни в РСФРР, і в УСРР вироблені урядом напрями реформи вищої школи стали основою для перших декретів у галузі вищої освіти: уперше двері ВНЗ були відкриті для трудящих та їхніх дітей, освіта ставала безкоштовною, а також скасовувалися вступні іспити, дипломи та атестати, необхідні для зарахування до вищих навчальних закладів (було необхідно представляти тільки посвідчення особи та довідку про досягнення 16-річного віку). Була ліквідована кастовість, що панувала у вищій школі, та корпоративність професорсько-викладацького складу, для того, щоб відкрити шлях новим кадрам – носіям нового світогляду.
Скасування ж дореволюційних наукових титулів та пов’язаних з ними прав та пільг, і введення нових звань професорів та викладачів (наукових співробітників) із заміщенням посад за конкурсом стосувалося тільки Росії. Між тим, українські вищі навчальні заклади позбулися академічної автономії та інших основних привілеїв вікової університетської системи і лише за своєю структурою (ректорат, факультети, кафедри) нагадували європейські університети. Система чіткої оцінки наукової кваліфікації викладача була відсутня аж до 1934 р., а науковий ступінь не був обов’язковим навіть для професорської посади.
8. Згідно з статтею 619 Кодексу про народну освіту, затвердженого Президією ВУЦВК 22 листопада 1922 р. в Україні встановлювався єдиний учений ступінь доктора наук як вища наукова кваліфікація, що присуджувалася особам, які зарекомендували себе науковими дослідженнями, відповідно до особливого положення про порядок присудження наукового ступеня та інструкції до цього положення, затверджуваних органами НКО УСРР. У 1922–1925 рр. було прийнято дві редакції згаданих підзаконних актів.
Для отримання ступеня кандидат мав подати до відповідної Комісії власне curriculum vitae та свої наукові роботи, у складі яких – самостійне наукове дослідження, яке мав захистити в публічному засіданні Комісії, відгук відповідної фахові науково-дослідницької кафедри або іншого наукового закладу, або учених-фахівців. Комісії з присудження учених ступенів створювались у Харкові, Києві, Одесі та Катеринославі та складалися з усіх наявних у даному місті дійсних членів ВУАН, керівників та членів кафедр, фахівців, професорів, представників профспілок, державних органів та суспільних організацій практичних спеціалістів, які зацікавлені у розвитку даної науки у її практичних досягненнях, причому не тільки у межах УСРР, а й з інших республік СРСР.
9. Створення відносно єдиної системи управління, атестації та нострифікації наукових кадрів на місцях стало завершальним етапом формування радянської системи управління освітою, яка пройшла шлях від повної самостійності у прийнятті рішень (завдяки відсутності розподілу повноважень) на початковому етапі – 1917–1921 рр., до централізації та одержавлення управління вищою освітою з 1921 до кінця 20-х – початку 30-х рр. До суттєвих змін можна віднести зниження ролі університетів і їх професури та вихід системи атестації за межі університетів, а також посилення ролі держави через ВАК.
Від 1934 р. почала існувати загальносоюзна система атестації, на чолі якої стала Вища атестаційна комісія, первинно створена з метою забезпечення єдності вимог до претендентів наукових ступенів і вчених звань. Основні лінії розвитку інституту наукової атестації й титулатури в радянській науці, які розроблялися після виходу в світ Постанови 1934 р., у подальших законодавчих актах держави, були спрямовані на все більше удосконалення самої системи за рахунок розробки термінологічних та процедурних питань.
10. Загальні засади підготовки кадрів вищої кваліфікації в незалежній Україні закладені у Законах України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну експертизу».
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309 було затверджено Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, яке регламентує діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів і є обов’язковим для всіх вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно від їх підпорядкованості та форми власності. Нині його замінюють два акти – постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника» від 7 березня 2007 р. № 423 і «Про затвердження Порядку присвоєння вченого звання професора і доцента» від 27 грудня 2008 р. № 1149.
Окремі питання підготовки дисертаційних досліджень і складання кандидатських іспитів регулюються постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів» від 1 березня 1999 р. № 309.
11. Таким чином, порядок присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань в Україні протягом століть розвивався у межах європейської традиції шляхом поглиблення та розгалуження самих меж атестаційної діяльності (у зв’язку із розвитком самої науки), збільшення кола осіб, що мають право на отримання наукового ступеня чи вченого звання (за рахунок розвитку інституцій освіти), а також розширення обсягу прав таких осіб (через загальну тенденцію демократизації суспільства).
Разом із цим змінювалися критерії та системи відбору здобувачів у напрямку уніфікації вимог до усіх категорій та підкатегорій претендентів, причому ускладнення вимог відбувалося одночасно з встановленням відносно рівних умов для осіб, що здобувають науковий ступінь чи пошукують вченого звання; відповідно до цього суворішали системи вимог та умови прийняття відповідними інстанціями рішень з питань присвоєння наукових ступенів та присудження вчених звань.
Головна тенденція централізації та одержавлення атестаційної діяльності в цілому та порядку присудження наукових ступенів та присудження вчених звань зокрема, започаткована в германських університетах Середньовіччя й Нового часу та успадкована звідти університетами Російської імперії та Радянського Союзу, зберігається в Україні й досі, а кваліфікаційна діяльність здійснюється за моделлю атестації в межах державної системи наукових та освітніх закладів.
12. Виходячи з історичного досвіду і аналізу стану законодавства сучасної України нагальною проблемою слід вважати прийняття закону про атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, який зняв би деякі суто юридичні колізії нашого законодавства і водночас став правовою основою для раціоналізації і демократизації практики присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань.
Для поліпшення науково-атестаційних процесів доцільно здійснити низку організаційно-правових та суто практичних заходів. Найсуттєвішими з них видаються запровадження практики підготовки дисертаційних досліджень виключно через аспірантуру або докторантуру. До заочної аспірантури (докторантури) при цьому можуть зараховуватися лише особи, які працюють у галузі науки і освіти. Разом з тим слід запровадити і підтримувати практику надання провідним вченим ступеня доктора наук на підставі їх реальних наукових здобутків, без підготовки і захисту дисертації та поза докторантурою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна – Болонья – Саламанка – Прага – Берлін) / Упоряд. Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д. та ін. ; [Терноп. держ. пед. 1ун-т ім. В.Гнатюка] – К. –Тернопіль : Економічна думка, 2003. – 60 с.
2. Законодавство України про освіту і науку (за станом на 20. 12. 99). – К. : Парлам. вид-во, 1999. – 128 с.
3. Збірник декретів, постанов, наказів та розпоряджень по народному комісаріяту освіти УСРР. – Вип. 1. – 1920. – 60 с.
4. Збірник чинного законодавства УСРР про народну освіту / [сост. М. А. Гейзер]. – Харків : Вид. НКО УСРР, 1927. – 207 с.
5. Из истории университетов Европы : [межвуз. сб. науч. тр.]. – Воронеж : Изд-во Воронежского университета,1984. – 95 с.
6. Історія Академії наук України 1918–1923. Документи і матеріали. / АН України, Інститут української археології, ЦНБ ім. В. І. Вернадського та ін. [Упор. В. Г. Шмельов та ін. / Ред. кол. : П. С. Сохань та ін.]. – К. : Наук. думка, 1993. – 376 с. – (Джерела з історії науки України).
7. Історія Національної академії наук України 1924–1928. Документи і матеріали / В. А. Кучмаренко та ін. (упоряд.) ; О. С. Онищенко та ін. (відп. ред) ; НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – К. : Наук. думка, 1998. – 762 с. – (Джерела з історії науки в Україні).
8. Історія Національної академії наук України 1929–1933. Документи і матеріали / Т. В. Вересовька та ін. (упоряд.) ; П. С. Сохань та ін. (відпов. ред.); НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського – К. : Наук. думка, 1998. – 544 с. – (Джерела з історії науки в Україні).
9. Культурне будівництво в Українській РСР : найважливіші рішення Комуністичної партії й Радянського уряду 1917–1959 рр. : Зб. док. : [У 2 т.]. – К. : Держполітвидав УРСР, 1959–1960. – Т. 1 : (1917 – червень 1941 рр.). – 1959. – 706 с.
10. Культурне будівництво в Українській РСР 1917–1927 : (Збірник документів і матеріалів) / Упорядники: В. М. Волковинський, П. С. Гончарук, А. Д. Гришин та ін. – К. : Наук. думка, 1979. – 467 с.
11. Липатникова Г. И. Документы по истории университетов Европы XII–XV вв. / Г. И. Липатникова ; [уч. пос. под ред. А. Г. Москаленко]. – Воронеж : Изд-во Воронежского университета, 1973. – 220 с.
12. Липатникова Г. И. Статуты факультета искусств Пражского университета : [перевод и примечания Г. И. Липатниковой] / Г. И. Липатникова // Вопросы истории славян. – Вып. 3. – Воронеж : Издательство Воронежского университета, 1970. – С. 77–84.
13. Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов. 1917–1973 гг. / Сост. А. А. Абакумов, Н. П. Кузин, Ф. И. Пузырев, Л. Ф. Литвинов. – М. : Педагогика, 1974. – 558 с.
14. О деятельности Научного Комитета Наркомпроса и научных учреждений и организаций Украины (1921–1923 гг.). – Х. : Путь просвещения, 1923. – 46 с.
15. Об ученых степенях и званиях. – М. : Изд-во ВАСХНИЛ, 1936. – 16 с.
16. Порядок присвоєння вчених звань професора і доцента. Нормативні документи з питань атестації наукових і науково-педагогічних працівників. – К. : Толока, 2005. – 14с.
17. Правовое положение научных работников : справочник по законодательству СССР, РСФСР и УССР / Сост. И. М. Бурштейн, Л. Б. Гейфман ; отв. ред. И. П. Терещенко ; АН Украинской ССР. – К. : Изд-во АН УССР, 1950. – 410 с.
18. Про вчені ступені і звання (довідник на допомогу особам, які бажають добути вчений ступінь кандидата економічних наук). – К. : Видавництво Академії наук УРСР, 1941. – 41 с.
19. Профессионально-техническое образование в России за 1917–1921 г. / [юбилейный сборник] под ред. О. Г. Аникст. – М.: Главпрофобр, 1922. – 38 с.
20. Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (листопад 1918 – серпень 1919) : Зб. документів і матеріалів / Упоряд. П. П. Бистренко, В. М. Брожек, А. З. Міщенко, М. І. Тесленко, О. В. Тодосіна, І. Л. Шерман. – К. : Вид-во АН УРСР, 1962. – 763 с.
21. Сборник нормативных документов и актов по вопросам аттестации научных и научно-педагогических кадров. – М.: ВАК, 1979. – 219 с.
22. Все о пенсиях, пособиях, социальной защите граждан Украины : (Науч.-практ. коммент. и сб. нормат. актов) / Сирота И. М., 4-е изд., перераб. и доп. – Х. : Одиссей ; Фолио, 2003. – 687 с.
23. Уставы Российской академии наук. 1724–1999 / Авт.-сост. : Б. В. Левшин и др. – М. : Наука, 1999. – 285 с.
24. Хрестоматия по истории институтов научной подготовки и аттестации в университетах и академиях Западной Европы и России (начало XII в. – 1918 г.) : в 2-х частях / Сост.: А. Н. Якушев, Д. А. Хохлова, И. Г. Воропаев. – Ч. 1. – Ставрополь : СГУ, 1997. – 205 с.; Ч. 2. – Ставрополь : СГУ, 1998. – 247 с.
25. Хрестоматия по истории институтов научной подготовки и аттестации в университетах и академиях Западной Европы и России (начало XII в. – 1918 г.) : в 2-х частях / Сост.: А. Н. Якушев, Д. А. Хохлова, И. Г. Воропаев. – Ч. 1. – Ставрополь : СГУ, 1997. – 205 с.; Ч. 2. – Ставрополь : СГУ, 1998. – 247 с.
26. Codex iuris canonici. Кодекс канонического права. – М. : Институт Св. Фомы, 2007. – 620 с.
27. Denifle Н., Chatelain A. Chartularium Universitatis Parisiensis / Н. Denifle, A. Chatelain. – Paris : [b.w.], 1889. – Vols. 1. – 786 р.
28. Schalm A. Die Authentica Habita Friedrich Barbarossas von 1155/58 – Ihre Entstehung und die Folgen (Broschiert) / A. Schalm. –Norderstedt : Grin Verlag, 2008. – 19 p.
29. Statuta nec non liber promotionum philosophorum ordinis in universitate studiorum jagellonica ab anno 1402 ad annum 1849 / J. Muczkowski [edytor]. – Cracoviae, 1849. – Pp. I–CCXL.
30. Регламент Академии наук и художеств в Санкт-Петербурге. 1747 г. // Уставы Академии наук СССР. 1724–1974. – М. : Наука, 1975. – С. 5–49.
31. Акт постановления для Императорского Университета в Дерпте. 12.12.1802 г. // СП по МНП. 1802–1825. – СПб., 1864. –Т. 1. – Стб. 6–12.
32. Акт утверждения для Императорского Университета в Вильне. 04.04.1803 г. // СП по МНП. 1802–1825. – СПб., 1864. – Т. 1. – Стб. 37–44.
33. Регламент Академии наук. 1803 г. // Уставы Академии наук СССР. – М. : Наука, 1975. – С. 62–91.
34. Устав Императорского Дерптского университета. 12.09.1803 г. // СП по МНП. 1802–1825. – СПб., 1864. – Т. 1. – Стб. 137–141.
35. Уставы Императорских Московского, Харьковского и Казанского Университетов. 5.11.1804 г. // СП по МНП : 1802–1825. – Т.1. – СПб : Типография Министерства Внутренних Дел, 1864. – № 21265.
36. Об учреждении особого Комитета по предмету производства в учёные медицинские звания. 7.05.1808 г. // Дополнение к СП по МНП. 1803–1864. – СПб., 1867. – Стб. 56–57.
37. Устав Императорской Медико-Хирургической Академии. 28.07.1808 г. // ПСЗ. – Собр. 1-е. – СПб., 1830. – Т. 30. – № 23185. – С. 460–473.
38. О правилах производства в чины по гражданской службе и об испытаниях в науках, для производства в коллежские асессоры и статские советники. 06.08.1809 г. // СП по МНП. 1802–1834. – СПб., 1866. – Т. 1. – Стб. 510–517.
39. Об удалении от должностей профессоров Дерптского университета за незаконное производство в доктора правоведения. 25.06.1817 г. // ПСЗ. – Собр. 1-ое. – СПб., 1830. – Т. 34. – № 26940.
40. Циркулярное предложение о том, чтобы ищущие профессорских и адъюнктских мест имели степень Докторов и Магистров. 18.02.1820 г. // СР по МНП. 1802–1834. – СПб., 1866. – Т. 1. – Стб. 406–407.
41. О производстве в ученые степени, на основании Положение, у сего прилагаемого. 20 генваря 1819 года // ПСЗ. – Собр. 1. – СПб, 1830. – Т. 36. – № 27646.
42. Высочайше утверждённый Устав Императорской Виленской Медико-Хирургической Академии. 31.08.1832 г. // ПСЗ. Собр. 2-е. – СПб., 1835. – Т. 7. – № 5584.
43. Общий устав Императорских Российских Университетов 26.07.1835 г. // СП по МНП. – Отд. 1. – Т. 2. – 1825–1855. – СПб, 1875. – № 29761.
44. О дозволении Профессорам Лицеев, получившим сие звание до введения нового устава, переходить в Университеты, не подвергаясь испытанию на степень Доктора. 18.06.1836 г. // СП по МНП. Отд. 1-е. 1825–1839 : [2-е изд.] – СПб., 1875. – Т. 2. – Стб. 1146–1147.
45. О допущении Академиков и Адъюнктов Академии Наук к занятию должностей Профессоров и Адъюнктов Санкт-Петербургского Университета без требования от них определённых в уставе онаго учёных степеней. 14.05.1846 г. // СП по МНП. Отд. 1-е. 1825–1839 : [2-е изд.] – СПб., 1875. – Т. 2. – Стб. 787–789.
46. О сроках производства в чины по службе гражданской. 9 декабря 1856 г. // ПСЗ. – Собр. 2-ое. – СПб., 1857. – Т. XXXI. – Отд. I. – № 31237.
47. Об открытии С.-Петербургского Университета. 18.06.1863 г. // СП по МНП. 1855–1864. – СПб., 1865. – Т. 3. – Стб. 991.
48. Общий устав Императорских Российских Университетов 18.06.1863 г. // СП по МНП. – Т. 3. – 1855–1864. – СПб, 1865. – № 39748. – Стб. 923–991.
49. Устав Императорского Дерптского Университета. 09.01.1865 г. // СП по МНП. 1865–1870. – СПб., 1871. – Т. 4. – Стб. 3–125.
50. Устав Императорского Варшавского Университета. 08.06.1869 г. // СП по МНП. 1865–1870. – СПб., 1871. – Т. 4. – Стб. 1272–1367.
51. Устав православных духовных академий (Высочайше утвержденный в Царском Селе, 30 мая 1869 года) // ПСЗ. – СПб., 1870. – Т. XLIV. – № 47154.
52. О мерах относительно посторонних лиц, допускаемых к испытаниям на учёные степени и звания и совершивших проступки в зданиях или учреждениях Университета или столкновениях сих лиц с членами факультета. 18.03.1872 г. // СР по МНП. 1871–1873. – СПб., 1881. – Т. 5. – Стб. 395–396.
53. По вопросу об условиях, при которых преподаватели церковной истории и церковного законоведения в Университетах могут достигать профессорского звания. 17 января 1873 г. // СР по МНП. 1871–1873. – СПб., 1881. – Т. 5. – № 268. – Стб. 919–924.
54. Общий устав Императорских Российских Университетов 23.08.1884 г. // ПСЗ : Собр. 3-е. 1881 – 1913. – Т.1. – Спб.-Пг., 1885–1916.– № 42758. – Стб. 980–1026.
55. Представление в Государственный Совет // СП по МНП. – Т. 3. – 1855–1864. – СПб, 1865. – Стб. 979–985.
56. Устав и штаты православных духовных академий, Высочайше утвержденные 20-го апреля 1884 г.. – СПб. : Тип. Санкт-Петербургской духовной академии, 1884. – 27 с.
57. Устав императорских Российских университетов. Проект, выработанный совещанием профессоров под председательством МНП графа И. И. Толстого в 1906 г. – СПб. : Тип. Министерства внутренних дел, 1906. – 40 с.
58. Устав православных духовных академий 1910 года // Приложение к «Извлечению из журналов Совета Киевской Духовной Академии за 1909/10 уч. г.». – [б.м. и г.]. – С. 21–26.
59. Декларація Генерального секретаріату 27 червня 1917 р. // Вісті з Української Центральної ради. – 1917. – № 10. – Червень.
60. Декларація Генерального секретаріату України 29 вересня 1917 р. // Нова Рада. – 1917. – 30 вересня.
61. Протокол засідання Малої Ради // Вісті з Української Центральної ради. – 1917. – № 24. – Грудень.
62. О Всероссийских конкурсах по замещению кафедр в высших учебных заведениях : Декрет СНК РСФСР от 9 октября 1918 г. // Декреты Советской власти. – Т. 1. – М. : Госполитиздат, 1957. – С. 35–38.
63. О некоторых изменениях в составе и устройстве государственных учёных и высших учебных заведений Российской Республики : Декрет СНК РСФСР от 01.10.1918 г. // СУ РКП. – 1918. – № 72. – Ст. 789. – С. 999–1000.
64. Об отмене государственных экзаменов и об изменении порядка производства всякого рода испытаний в вуз : Постановление Наркомпроса 9.10.1918 // Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов. 1917–1973 гг. / Сост. А. А. Абакумов, Н. П. Кузин, Ф. И. Пузырев, Л. Ф. Литвинов. – М. : Педагогика, 1974. – С. 133.
65. Про заснування богословського факультету при Кам’янецькому державному українському університеті : Закон Ради міністрів Української Держави 15.11.1918 // Нова Рада. – 1918. – № 215. – 16 листопада.
66. Про заснування Української Академії наук в м. Києві : Закон Ради міністрів Української Держави № 710 від 14.11.1918 р. // Історія Академії наук України 1918–1923. Документи і матеріали. / АН України, Інститут української археології, ЦНБ ім. В. І. Вернадського та ін. [Упор. В. Г. Шмельов та ін. / Ред. кол. : П. С. Сохань та ін.]. – К. : Наук. думка, 1993. – 376 с. – (Джерела з історії науки України). – С. 4.
67. Про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави : Закон Ради міністрів Української Держави 2 серпня 1918 р. // ЦДАВО України. – Ф. 1064. – Оп. 2. – Спр. 1. – Арк. 95–96.
68. Інструкція про прийом до вищих шкіл // Збірник Декретів, постанов, наказів та розпоряджень по народному комісаріяту освіти УСРР. – Вип. 1. – 1920. – С. 47–48.
69. О рабочих факультетах : Декрет СНК РСФСР от 17 сентября 1920 г. // СУ РСФСР. – 1920. – № 80. – Ст. 381.
70. Положение о высших учебных заведениях // Профессионально-техническое образование в России за 1917–1921 гг. : [юбилейный сборник]. – М.: Госиздат, 1922. – С. 66–72.
71. Тимчасова інструкція Губвіднародосвіти // Збірник декретів, постанов, наказів та розпоряджень по народному комісаріяту освіти УСРР. – Вип. 1. – 1920. – С. 10–11.
72. Тимчасова інструкція по управлінню Вищими Школами на місцях // Збірник Декретів, постанов, наказів та розпоряджень по народному комісаріяту освіти УСРР. – 1920. – Вип. 1. – С. 48.
73. Временное положение о Высших Учебных Заведениях Украины // Бюлетень НКО. – 1921. – № 7–8. – С. 1–16.
74. Инструкция по приему в ВУЗ // Бюлетень НКО. – 1921. – № 7–8. – С. 12–13.
75. Об установлении общего научного минимума, обязательного для преподавания во всех высших школах РСФСР : Декрет СНК РСФСР от 4 марта 1921 г. // СУ РСФСР. – 1921. – № 19. – Ст. 119.
76. Кодекс Законів про Народню Освіту У.С.Р.Р. // Збірник Узаконень та Розпоряджень Робітниче-Селянського Уряду України. Відділ 1 за 1922 р. – Х., 1922. – С. 873–881.
77. О порядке присуждения ученой степени // Бюлетень Украинского Главного комитета профессионально-технического и специально-научного образования. – 1922. – №4–6. – С. 23–24
78. Инструкция по проведению положения об ученой степени // Бюлетень Украинского Главного комитета профессионально-технического и специально-научного образования. – 1923. – №3–4. – С. 23.
79. Об учреждении институтов по подготовке красной профессуры : Декрет СНК РСФСР от 11 февраля 1921 г. // СУ РСФСР. – 1921. – № 12. – Ст. 79.
80. Операционный план Научного Комитета на 1922 г. // Наука на Україні. – 1922. – № 1. – С. 3–16.
81. Положение о научно-исследовательских кафедрах УССР / Я. Ряппо, С. Семковский // Наука на Україні. – 1922. – № 1. – С. 112–116.
82. Положение об управлении факультетами общественных наук : Декрет СНК от 17 августа 1922 г. // СУ РСФСР. – 1922. – № 43. – Ст. 518.
83. Про перекваліфікування професури : Постанова Колегії Головпрофосвіти від 11 жовтня 1922 р. // Бюлетень НКО. – 1922. – № 36 – 39. – С. 57.
84. О деятельности Научного Комитета Наркомпроса и научных учреждений и организаций Украины (1921–1923 гг.). – Харьков: Путь просвещения, 1923. – 46 с.
85. Положення про вчені ступені. Затверджено в Колегії Наркомату народної освіти від 09.02.1925 р. // Бюлетень НКО. – 1926. – № 6. – С. 1–39.
86. Інструкція до положення про вчені ступені : Затверджено в Колегії Наркомату народної освіти від 09.02.1925 р.// Бюлетень НКО. – 1926. – № 6. – С. 40.
87. Положення про порядок заміщення посад керівників та викладачів в освітніх установах УСРР. Затверджено в Колегії Наркомату народної освіти від 12.03.1926 р. // Бюлетень НКО. – 1926. – № 3. – С. 5–7.
88. Положение о научных работниках высших учебных заведений и научных учреждений БССР // СЗ БССР. – 1927. – № 29. – Ст. 141.
89. Інструкція про порядок допуску до педагогічної роботи в Вузах // Бюлетень НКО. – 1927. – № 8. – С. 17–18.
90. Положення про інститути // Бюлетень НКО. – 1927. – № 29. – С. 1–10.
91. Положення про кваліфікаційні комісії при Вузах // Бюлетень НКО. – 1927. – № 3. – С. 11–12.
92. Про стипендії для аспірантів : Постанова ВЦВК від 12.08.1927 р. // Збірник чинного законодавства УСРР про народну освіту / Сост. М. А. Гейзер. – Харків : Вид. НКО УСРР, 1927. – С. 110–111.
93. Про порядок одержання наукових командировок за кордон 1928 р. // Бюлетень НКО. – 1928. – № 5. – С. 23–25.
94. Про зміни й доповнення «Положення про інститути УСРР» // Бюлетень НКО. – 1929. – № 26. – С. 2–5.
95. Про зміну пп. 9 та 11 обіжника «Про порядок одержання наукових командировок за кордон» // Бюлетень НКО. – 1929. – № 10. – С. 14.
96. Про попередні заходи в справі додаткового прийому аспірантури на 1929/1930 р. та загального прийому аспірантури на 1930/1931 р. // Бюлетень НКО. – 1930. – № 8. – С. 9–11.
97. Положение о штатно-окладной системе оплаты преподавательского персонала высших учебных заведений Союза ССР : Постановление Совнаркома СССР № 364 от 22 августа 1930 г. // СЗ СССР. – 1930. – № 44. – Ст. 455.
98. Об учёных степенях и званиях: Постановление СНК Союза ССР от 13 января 1934 г. // СЗ СССР. – 1934. – № 3. – С. 84–90.
99. О порядке применения постановления СНК СССР от 13 января 1934 г. «Об учёных степенях и званиях». 10 июня 1934 г. : Инструкция Комитета по высшему техническому образованию при ЦИК СССР // Об учёных степенях и званиях. – М. : Изд-во ВАСХНИЛ, 1936. – С. 9–17.
100. Положение о работе квалификационных комиссий наркоматов и ведомств, входящих в круг ведения ВКВТО, по присвоению учёных званий и степеней преподавателям высших учебных заведений и работникам научно-исследовательских учреждений : Постановление СНК Союза ССР от 13.01.1934 г. // Об учёных степенях и званиях. – М. : Изд-во ВАСХНИЛ, 1936. – С. 18–38.
101. Инструкция о правилах присуждения учёных степеней и званий в системе Всесоюзной академии сельскохозяйственных наук им. В. И. Ленина. 1 июня 1935 г. // Об учёных степенях и званиях. – М. : Изд-во ВАСХНИЛ, 1936. – С. 24–37.
102. О дополнении постановления СНК СССР от 13 января 1934 г. «Об учёных степенях и званиях»: Постановление СНК от 25 апреля 1935 г., № 763 // Об учёных степенях и званиях. – М. : Изд-во ВАСХНИЛ, 1936. – С. 8.
103. Об ученых степенях и званиях : Постановление СНК СССР от 20 марта 1937 г. // СЗ СССР. – 1937. – № 1. – С.83.
104. О введении штатных должностей и должностных окладов для профессорско-преподавательского состава в вузах : Постановление Совнаркома СССР // СЗ СССР. – 1937. – № 73. – Ст. 354.
105. Инструкция Всесоюзного Комитета по делам высшей школы при СНК СССР о порядке применения постановления СНК СССР от 20.03.1937 г. «Об учёных степенях и званиях» : Постановление ВКВШ при СНК СССР. 29 января 1938 г. // Бюллетень ВКВШ при СНК СССР. – 1938. – № 4 – С. 3–10.
106. Инструктивное письмо об оформлении дел, представляемых в Высшую аттестационную комиссию на учёные степени и звания. 3 октября 1938 г. // Об учёных степенях и званиях. – М. : Советская наука, 1939. – С. 14–16.
107. Инструкция о порядке применения постановлений СНК СССР от 20.03.1937 г. и 26.04.1938 г. «Об учёных степенях и званиях» [Текст] : Приказ ВКВШ при СНК СССР. 23 сентября 1938 г. // Бюллетень ВКВШ при СНК СССР. – 1938. – № 18–19. – С. 11–14.
108. Об учёных степенях и званиях: Постановление СНК СССР от 26 апреля 1938 г. № 558 // Об учёных степенях и званиях. – М. : Советская наука, 1939. – С. 5–6.
109. Инструкция о порядке применения постановлений СНК СССР от 20 марта 1937 г. и 26 апреля 1938 г. «Об учёных степенях и званиях» от 24 мая 1941 г. // Об учёных степенях и званиях. – Тбилиси :, [1945]. – С. 9–26.
110. Інструкція про порядок застосування постанови РНК СРСР від 20. III. 1937 р. і 26. ІV. 1938 р. «Про вчені ступені і звання» // Про вчені ступені і звання. (довідник на допомогу особам, які бажають добути вчений ступінь кандидата економічних наук). – К. : Видавництво Академії наук УРСР, 1941. – С. 6.
111. О повышении заработной платы медицинским работникам : Постановление СНК СССР и ЦК ВКП(б) от 13 декабря 1943 г. № 1974 // Правовое положение научных работников : справочник по законодательству СССР, РСФСР и УССР / сост. И. М. Бурштейн, Л. Б. Гейфман ; отв. ред. И. П. Терещенко ; АН Украинской ССР. – К. : Изд-во АН УССР, 1950. – С. 25.
112. О порядке выдачи дипломов и аттестатов лицам, имеющим учёные степени и звания : Инструктивное письмо Министерства высшего образования СССР от 8 сентября 1944 г. № Д–106 // Об учёных степенях и званиях. – Тбилиси : Коммунист, [1945]. – С. 34.
113. О подсчёте голосов о присуждении учёных степеней и званий : Инструктивное письмо Министерства высшего образования СССР от 15 мая 1948 г., № Д–27 // Высшая школа. Основные постановления, приказы и инструкции. – М. : Высшая школа, 1957. – С. 280.
114. О порядке применения постановления ВАК от 11 октября 1948 г. и оформления дел соискателей учёных степеней и званий, представляемых в Высшую аттестационную комиссию: Инструктивное письмо ВАК от 10 января 1949 г. // Высшая школа. Основные постановления, приказы и инструкции. – М. : Высшая школа, 1957. – С. 293.
115. Об оформлении дел соискателей: Инструктивное письмо ВАК от 26 апреля 1954 г., № УС–52–25 общ // Высшая школа. Основные постановления, приказы и инструкции. – М. : Высшая школа, 1957. – С. 357.
116. О мерах по улучшению подготовки и аттестации научных и педагогических кадров: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 20 августа 1956 г., № 1174 // Высшая школа : Сборник основных постановлений, приказов и инструкций. – В 2-х ч. – Ч. 2. – М. : Высшая школа, 1978. – С. 23.
117. О порядке присуждения учёных степеней и присвоения учёных званий : Инструкция Высшей аттестационной комиссии. 4 апреля 1957 г. // Бюллетень Министерства высшего образования СССР. – 1957. – № 8. – С. 6–14.
118. Инструкция о порядке присуждения учёных степеней и присвоения учёных званий. 9 апреля 1960 г. // Бюллетень Министерства высшего и среднего специального образования СССР. – 1960. – № 8. – С. 9–19.
119. О мерах улучшения качества диссертационных работ и порядка присуждения учёных степеней и званий : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 28 января 1960 г., № 127 // Высшая школа : Сборник основных постановлений, приказов и инструкций. – В 2-х ч. – Ч. 2. – М. : Высшая школа, 1978.
120. О мерах по дальнейшему улучшению подбора и подготовки научных кадров : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 12 мая 1962 г., № 441 // Высшая школа : Сборник основных постановлений, приказов и инструкций. – В 2-х ч. – Ч. 2. – М. : Высшая школа, 1978. – С. 25–26.
121. О номенклатуре специальностей научных работников : Постановление Государственного комитета Совета Министров СССР по координации научно-исследовательских работ от 8 сентября 1962 г., № 48 // Бюллетень Министерства высшего и среднего специального образования СССР. – 1963. – № 2. – С. 1–10.
122. О номенклатуре специальностей научных работников : Постановление Государственного комитета Совета Министров СССР по координации научно-исследовательских работ от 20 апреля 1963 г., № 20 // Бюллетень Министерства высшего и среднего специального образования СССР. – 1963. – № 9. – С. 1–11.
123. Инструкция о порядке присуждения ученых степеней и присвоении ученых званий : Утверждена решением ВАК 26 сентября 1966 г. и введена в действие приказом МВССО 29 сент.1967 г. № 606 // Бюллетень Министерства высшего и среднего специального образования СССР. – 1967. – № 11. – С. 1–34.
124. О введении в действие новой Инструкции «О порядке присуждения учёных степеней и присвоения учёных званий» : Приказ Министерства высшего и среднего специального образования СССР от 29 сентября 1967 г., № 606 // Бюллетень Министерства высшего и среднего специального об