ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ УКРАЇНА

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП .................................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. Правова культура особи ...............................................................11
1.1. Поняття правової культури та її види ............................................11
1.1.1.Поняття правової культури ................................................................11
1.1.2.Види правової культури .................................................................... 29
1.2.Індивідуальна правова культура ..................................................... 34
1.2.1.Поняття індивідуальної правової культури, її структура та види...34
1.2.2.Правосвiдомiсть та індивідуальна правова культура ......................47
1.2.3.Функцii індивідуальної правової культури ...................................... 50
1.3.Чинники формування правової культури особи .......................... 54
1.3.1.Соцiальнi та економічні чинники правовиховного впливу
на особу ............................................................................................... 54
1.3.2.Правове виховання - основний чинник формування
правової культури особи .................................................................... 76
1.3.3.Загальний світогляд особи як основа її правової культури ...........104
РОЗДІЛ 2. Установки у правовій культурі особи як неодмінний фактор характеру i змісту правової поведінки..................................................112
2.1.Поняття i структура правової установки, її місце у
правовій культурі особи.................................................................... 112
2.1.1.Правова установка та її структура .................................................. 112
2.1.2.Мiсце i роль установок у правовій культурі особи ....................... 118
2.2.Формування позитивних правових установок у
процесі правового виховання ......................................................... 129
2.2.1.Формування правової культури особи через правовий захист
i заохочення позитивних чинників правовиховного впливу ........129
2.2.2.Протидiя негативним чинникам формування правової
культури особи ................................................................................. 153
2.2.3.Цiлеспрямоване формування позитивних правових установок
як вирішальних чинників правомірної поведінки ........................ 160
ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................175
ДОДАТКИ.......................................................................................................... 192
ВСТУП

Актуальність теми. Сучасна Україна розвивається на конституційно визначених засадах демократичної, соціальної і правової держави. Така держава неможлива поза правовою культурою більшості її громадян. Адже правова культура кожного громадянина обумовлює загальну повагу до права в суспільстві, культивування принципу верховенства права, і, таким чином, реальне функціонування всіх інших інститутів держави.
Економічні і політичні реформи супроводжуються суттєвою кризою суспільного життя. Перенасиченість інформаційного поля, ідеологічне розшарування, культ удаваних цінностей (грошей, свободи-свавілля, “правомірного” насильства) унеможливлює належне усвідомлення теоретичних доказів соціальної цінності права. Все це обумовлює актуальність проблеми формування правової культури громадян України.
Сьогодні є нагальною потреба у відповідній сучасним умовам життя ефективній системі правовиховного впливу, яка б ураховувала всі особливості світогляду сучасної людини, останні досягнення правознавства, психології, філософії і сформувала високу правову культуру особи.
Проблема формування правової культури особи, незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою в юридичній науці, маючи при тому глибокі історичні корені.
Перші вказівки на необхідність поважати закон зустрічаємо в роботах Платона, Цицерона, римських юристів. Особливе місце посідає повага до права і закону у вченнях мислителів епохи Просвітництва та перших буржуазних революцій, у фундаментальних працях Канта і Гегеля. Увагу культурному вихованню приділяли українські філософи, правознавці і політичні діячі – Тарас Шевченко, Михайло Драгоманов, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Микола Палієнко, Федір Тарановський, Богдан Кістяківський [1: 78, 111, 251; 57; 154: 10-12].
У Радянській Україні у визначенні правової культури увага акцентувалась на суб’єктивно-психологічних характеристиках: знанні особою законодавства, усвідомленні змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формуванні поваги до них, почуття законності та справедливості [2-4; 9; 14; 25; 31; 55; 72; 126; 135]. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури – фундамент правової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема.
У 70-х роках існував двосторонній підхід до визначення правової культури: з позиції ідейно-правового стану суспільства на певному етапі його розвитку і з точки зору з’ясування сукупності таких компонентів як знання права, вміння застосовувати закон та поваги до нього. Внаслідок такого дуалізму зовнішня форма існування правової культури і внутрішній зміст психології людини, її правова позиція нібито не взаємодіяли, а існували незалежно одна від одної. Пізніше в юридичній літературі з’явився новий аспект у розумінні правової культури, який можна назвати функціональним. У ньому зовнішні форми її прояву взаємодіють з внутрішніми (органічними) якостями суб’єктів права.
У 80 - 90-х роках з’являються цікаві праці правового, філософського, соціологічного характеру, в яких висвітлювався широкий спектр проблем правової культури суспільства, особи. Це дало змогу аналізувати правову культуру комплексно у більш широкому плані [90: 21-22], але через високий ступінь теоретизації були залишені поза увагою деякі практичні аспекти процесу формування правової культури особи.
В сучасній Україні увага науковців зосереджена на проблемі правового виховання громадян [21; 33; 49; 96; 163], на подоланні правового нігілізму [154; 158; 164]. Але недостатньо розробленими залишаються питання змістовного наповнення системи правового виховання, визначення пріоритетних методів і засобів правовиховного впливу. Отже, існує потреба у продовженні пошуку шляхів та засобів формування правової культури особи на сучасному етапі.
Підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини визначено як один з основних напрямків державної політики у Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. № 575 – XIV.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика роботи відповідає плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт на 2001 рік Запорізького юридичного інституту МВС України (Розділ IV, п. 4.17); Національній програмі правової освіти населення, затвердженій Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992/2001.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є процес формування правової культури особи.
Предметом дослідження є чинники та особливості процесу формування правової культури громадян України і засоби правовиховного впливу на особу.
Правова культура особи в нашому дослідженні розглядається як індивідуальна правова культура, тобто як правова культура фізичної особи.
Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на здобутки правознавства, педагогіки, психології та філософії з проблем загальної та правової культури, визначити засоби формування правової культури особи в сучасних умовах та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правовиховного процесу.
Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати наступні завдання:
- з’ясувати загальні тенденції формування правової культури особи та конкретизувати їх прояви стосовно сучасних умов державотворення в Україні, переходу її до ринкової економіки;
- провести комплексний аналіз чинників, які впливають на процес формування правової культури особи;
- визначити елементи індивідуальної правової культури, що потребують першочергового виховного впливу на особу, простежити їх взаємозв’язок з іншими компонентами її світогляду;
- визначити модель належної правової культури особи на засадах Конституції України та у відповідності до загальновизнаних європейських та світових стандартів у сфері прав і свобод людини, відповідного рівня економічного і правового мислення;
- розробити та сформулювати рекомендації щодо створення певної ідеологічної основи для правового виховання з гуманістичною спрямованістю;
- визначити шляхи й засоби формування такого рівня правової культури особи, який максимально відповідав би правовим цінностям світового співтовариства;
- сформулювати методичні рекомендації, які можуть бути запроваджені у правовиховну практику навчальних закладів, телебачення, радіомовлення та преси.
Теоретико-методологічна основа дослідження спирається на принципи соціального гуманізму та діалектичного взаємозв’язку об’єктивних і суб’єктивних факторів суспільного розвитку, зокрема розвитку суспільної та індивідуальної свідомості та культури (включаючи й правову), на визнання соціальної детермінованості державно-правових явищ. Дисертант виходить з необхідності комплексного поєднання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження.
З-поміж філософських методів дослідження застосовується діалектичний метод, принципи об’єктивності та історизму. Враховуючи проблему дисертації, найчастіше застосовуються такі філософські категорії, як можливість і дійсність, форма і зміст, сутність і явище, простір і час, ціле й частина та інші, а також закони діалектики: єдності і боротьби протилежностей; переходу кількісних змін у якісні; заперечення заперечення тощо.
Діалектичний метод використовується у відповідності до принципу історизму: правова культура особи розглядається як явище, що рухається у часі під впливом факторів, які відповідають певному історичному етапу (періоду).
Принцип об’єктивності дозволяє виявити тенденції і закономірності виникнення та розвитку феномену правової культури, спираючись на об’єктивні знання, отримані внаслідок глибокого і всебічного вивчення всієї сукупності фактів, що впливають на об’єкт дослідження.
Із загальнонаукових методів дослідження використовуються прийоми логічного методу, структурно-функціональний і системний методи. Зі спеціальних методів дослідження застосовуються наступні методи: порівняльного правознавства, формально-догматичний, історико-правовий і метод юридичного моделювання.
У першому розділі використовується структурно-функціональний, формально-догматичний і системний методи, а також аналіз та синтез як прийоми логічного методу для формулювання визначення поняття правової культури (п. 1.1.1.); через рух від абстрактного до конкретного автор досліджує рівень правової культури особи (п. 1.2.). Під час характеристики чинників правовиховного впливу на особу використовується системний метод і принцип об’єктивності (п. 1.3.). У другому розділі за допомогою методу юридичного моделювання і логічних прийомів індукції та дедукції зроблено спробу сформулювати прикладне визначення індивідуальної правової культури (п. 2.1.); на основі системного методу і принципу соціального гуманізму визначаються напрямки формування правової культури особи та вдосконалення методики правового виховання (п. 2.2.).
Упродовж роботи над дисертаційним дослідженням опрацьовано і проаналізовано ряд нормативно-правових актів. Сформульовані в дисертації теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на результати досліджень вітчизняних учених і вчених зарубіжних країн.
Зокрема, науково-теоретичною базою роботи слугували дослідження правової культури й правосвідомості, які виконувались українськими і російськими вченими О.В. Аграновською, С.С. Алексєєвим, В.Д. Бабкіним, К.С. Бєльським, В.О. Бурмистровим, В.В. Головченком, О.В. Зайчуком, В.П. Зеніним, Д.А. Керімовим, М.І. Козюброю, В.В. Копейчиковим, В.О. Котюком, В.М. Кудрявцевим, О.А. Лукашевою, М.І. Матузовим, Г.Д. Марковою, Г.О. Мурашиним, Є.В. Назаренко, В.В. Оксамитним, П.М. Рабіновичем, Р.К. Русиновим, В.П. Сальниковим, Р.А. Сафаровим, О.П. Семітко, С.С. Сливкою, С.Р. Станік, О.В. Татаринцевою, Є.І. Федиком, а також іноземними дослідниками Р. Давидом, К. Жоффре-Спінозі, І. Анденесом та іншими.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації дістало подальший розвиток дослідження форм та методів формування правової культури особи. На основі наукового узагальнення вперше запропоновано прикладне визначення правової культури особи як сукупності позитивних правових установок; визначено, що формування установки на непорушність прав і свобод людини є важливою умовою існування індивідуальної правової культури. Правова культура особи вже неодноразово визначалась у літературі як позитивна правосвідомість у дії такими вченими, як В.П. Сальников, О.В. Аграновська, О.А. Лукашева, В.В. Оксамитний, О.Ф. Скакун, П.М. Рабінович та ін. Спираючись на вказане визначення, з метою більш цілеспрямованого правовиховного впливу на особу, дисертант акцентує увагу на правових установках як складових правосвідомості, які й визначають динамічний аспект індивідуальної правової культури. На захист, зокрема, виносяться:
- авторське визначення правової культури з урахуванням статичного та динамічного аспектів;
- теоретичне положення про можливість наявності негативних елементів правосвідомості у складі правової культури особи, але тільки на інтелектуальному рівні, не допускаючи їх реалізації у правовій поведінці;
- характеристика чинників формування правової культури особи, серед яких акцентується увага на соціальних та економічних факторах виховного впливу на особу;
- сформульовані автором положення щодо порядку реалізації спеціальних принципів правового виховання як невід’ємного чинника формування правової культури особи;
- визначені автором структурні елементи загального світогляду особи та її правової культури, які потребують першочергового формування і розвитку, а також з’ясовані критерії їх взаємозв‘язку з іншими компонентами світогляду;
- порівняльна характеристика правової установки у співвідношенні з іншими елементами правової культури особи;
- авторське визначення індивідуальної правової культури в динаміці як моделі належної правової культури особи, що відповідає Конституції України;
- положення про необхідність створення гуманістичної ідеологічної основи формування правової культури особи.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульовані автором теоретичні висновки, практичні рекомендації спрямовані на розвиток теоретичних засад теорії правової культури і правового виховання.
На основі матеріалів дисертаційного дослідження підготовлено записку до Міжвідомчої координаційно-методичної Ради з правової освіти населення в Запорізькій області щодо вдосконалення існуючих та запровадження нових засобів правового виховання.
Положення дисертації можуть бути використані при підготовці навчально-методичних посібників, проведенні занять з курсу “Теорії держави і права” у навчальних закладах юридичного спрямування.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювались, були схвалені і рекомендовані кафедрою загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України для використання в навчально-виховному процесі.
Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на науково-практичних конференціях: “Сучасні проблеми управління” (30 листопада – 1 грудня 2001 р., м. Київ); “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (14-15 травня 2002 р., м. Запоріжжя).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в необхідності формування високої правової культури громадян України як неодмінного фактора побудови і функціонування правової держави.
Результатом дисертаційного дослідження є сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації. Автор акцентує увагу на наступних положеннях:
1. На основі виявленої тенденції гуманізації державно-правових явищ пропонується визначення правової культури з урахуванням статичного і динамічного аспектів – як системи правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого людством правового прогресу, відображають у правовій формі стан свободи особи і соціальної справедливості, інші найважливіші соціальні цінності у діалектичному впливі на якісний стан і спосіб правового життя особи і суспільства, в якому найвищою цінністю є реалізація прав і свобод людини та їх захист.
2. Комплексний аналіз чинників формування правової культури особи дозволив визначити можливості їх урегулювання за допомогою норм права. Показано, що характер соціально-економічних умов життя особи зумовлює її ставлення до тих галузей права, що регулюють відповідні правовідносини. Нормативно-правове та організаційне забезпечення реалізації прав і свобод людини обумовить поважливе ставлення особи до права. Сформульовано порядок реалізації спеціальних принципів правового виховання як основного чинника формування правової культури. Головним названо принцип гуманізму, який повинен визначати мету, зміст і методи правового виховання.
3. Підтримано думку про те, що правова культура особи є такою її властивістю, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту правових норм і вмінням їх застосовувати, а також активною правомірною поведінкою у всіх життєвих ситуаціях; є позитивною правосвідомістю у дії. Показано можливість наявності негативних елементів правосвідомості у складі правової культури особи, але тільки на інтелектуальному рівні, не допускаючи їх реалізації у правовій поведінці. Серед елементів правової культури особи виділено блок правових установок, що безпосередньо зумовлюють характер, спрямованість і зміст правової поведінки і тому потребують першочергового правовиховного впливу. Формування установки на повагу до прав і свобод людини забезпечить правокультурну поведінку особи у більшості правовідносин, з якими вона стикається протягом життя.
4. Визначено модель належної правової культури особи, яка, в першу чергу, повинна містити: почуття загальної поваги до права, позитивну правову установку на повсякденну правомірну поведінку та повагу до прав і свобод людини, необхідний мінімум правових знань і вміння їх реалізовувати. Сформульовано прикладне визначення правової культури особи у динамічному аспекті – як сукупності позитивних правових установок на основі визначальної установки на повагу до прав і свобод людини. З метою забезпечення набуття громадянами мінімуму правових знань пропонується прийняти закон “Про порядок правового інформування” (Додаток Д).
5. Сформульовано рекомендації щодо створення ідеологічної основи для правового виховання у вигляді гуманістичних ідеологічних засад організації і функціонування Національної дитячо-молодіжної організації, основною метою якої повинно стати виховання поваги до прав і свобод людини в дусі національних традицій та з використанням позитивного досвіду скаутської організації. Держава має виступити ініціатором створення такої організації через оновлення існуючої мережі молодіжних організацій, забезпечити її матеріально-технічну і фінансову підтримку.
6. Визначено шляхи й засоби формування належного рівня правової культури особи через сприяння позитивним і протидію негативним чинникам формування правової культури особи, а також шляхом цілеспрямованого правовиховного впливу на особу.
7. Сформульовано методичні рекомендації, які можуть бути запроваджені у правовиховну практичну навчальних закладів, телебачення, преси та радіомовлення.
Враховуючи все вищезазначене, ми пропонуємо такі заходи вдосконалення правовиховного впливу на особу:
- розробити і впровадити у життя систему гуманістичних ідей і створити на її основі мережу Національної дитячо-молодіжної організації, однією із завдань якої стане формування правової культури молодих громадян;
- розповсюджувати практику організації клінік правової допомоги при вищих навчальних закладах юридичного спрямування для надання безкоштовних юридичних консультацій:
- прийняти реально діюче законодавство з соціального захисту материнства і дитинства (розвиток інституту сімейних дитячих будинків, реабілітаційних центрів та їх фінансова підтримка);
- звернути увагу правоохоронних органів на необхідність посилення боротьби з такими злочинами, як розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості;
- активно реалізовувати загальнодержавну політику підтримки вітчизняного виробника: ідеологічне (агітація і пропаганда) та матеріальне (законодавча база, пільгове оподаткування) сприяння розвитку сектора вітчизняної економіки;
- забезпечити соціальну орієнтованість державного бюджету;
- сприяти через правовий захист розвитку малого та середнього бізнесу з метою утворення у суспільстві середнього класу як основи громадянського суспільства;
- збільшувати обсяги матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів і судів з метою підвищення ефективності їх діяльності як важливого чинника формування правової культури особи;
- сприяти створенню телевізійних програм, художніх фільмів, що відображають діяльність органів внутрішніх справ, формують позитивне ставлення до їх діяльності, усвідомлення значущості їх роботи для нормального життя суспільства;
- створити комп’ютеризовані центри правової культури з метою забезпечення доступного користування нормативною базою для всіх верств населення;
- розробити систему підготовки викладачів правознавства при вищих юридичних закладах;
- вести подальшу наукову розробку концепцій громадянського суспільства, верховенства права як ідеологічної основи формування правової культури особи.
Значна частина перерахованих вище заходів вже запроваджується у життя країни, що стала на шлях розбудови соціальної, демократичної, правової держави. Але багато ще потрібно зробити, щоб забезпечити формування розвинутої правової культури громадян незалежної України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативні джерела:
I. Конституція України від 28.06.96р.
II. Національна програма правової освіти населення. Затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992/2001 // www.rada.gov.ua.
III. Програма правової освіти населення України. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 29 травня 1995р. № 366 // Збірник Постанов Уряду України. – 1995. – № 8. – Ст. 198.
IV. Концепція підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні. Схвалена Указом Президента України від 8 грудня 2000 року № 1322/2000 // www.rada.gov.ua
V. Програма розвитку юридичної освіти на період до 2005 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 р. № 344 // www.rada.gov.ua
VI. Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України. - Київ, 1992. - С. 18-24.
VII. Декларація і програма виховання громадян у дусі демократії, заснованого на усвідомленні ними своїх прав та обов’язків прийнята на 104-ій сесії Комітета міністрів Ради Європи 06.05.99 - 07.05.99 р. у м. Будапешті // Закон & Бізнес. - 13 ноября 1999 г. - N 46.
VIII. Конвенція про права людини. Ст. 1. // Права людини. Міжнародні договори України. – Київ, 1992. – С. 121-124.
IX. Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” від 15 грудня 1992р. № 2859 – ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1993. - № 16. – Ст.166.
X. Концепція боротьби з корупцією на 1998 – 2005 роки, затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367/98 // www.rada.gov.ua
XI. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992р. № 2461 – ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1992. - № 34. – Ст.504.
XII. Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня 1998р. № 281 – ХІV // Відомості Верховної Ради. – 1999. - № 1. – Ст.2
XIII. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993р. № 2998 – ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1993. - № 16. – Ст.167.
XIV. Закон України “Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994р. № 266/94 – ВР // ВВР. – 1995. - № 1. – Ст.1.
XV. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” від 1 серпня 2002 р. № 683/2002 // www.kuchma.gov.ua

Літературні джерела:
1. Академічна юридична думка / Укладачі: І.Б. Усенко, Т.І. Бондарук; За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін Юре, 1998. – 503с.
2. Агешин Ю.А. Правовые знания и культура человека. – Москва: Юрид. лит., 1973. – 134 с.
3. Аграновская Е.В. Личность и правовая культура // Советское государство и право. – 1981. - № 12. – С. 136-138.
4. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности / Отв. ред. Е.А. Лукашева; АН СССР, Ин-т гос-ва и права. – Москва: Наука, 1988. – 142 с.
5. Алексеев С.С. Право и правая культура в советском обществе. - Москва: Прогресс, 1991. – 215 с.
6. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – Москва: “Статут”, 1999. – С. 267-271.
7. Алексеев С.С. Цит. за: Рабінович П.М. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування) // Українське право. – Число 3 (5) 1996. – К.: Українська правнича фундація. – С. 21-24.
8. Алєксєєнко І. Нова парадигма гуманізму політичної антропології // Нова політика. - 1999. - 1[21]. - С.56.
9. Альхименко В.В. Козловский А.Б. Правовое воспитание молодого поколения. – Москва: Моск. Рабочий, 1985. – 96с.
10. Амосов Н. М. Идеология для Украины. – Киев: DEMID, 1997. – 36 с.
11. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений: Пер. с англ. – Москва: Прогресс, 1979. – С.121-135.
12. Андрейцев В.І., Андрейцев В.В. Правнича освіта в Україні: проблеми теорії та практики / Навч.-практич. посіб. – К.: Національний університет ім. Тараса Шевченка, 2000. – 768с.
13. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права / “Право для України”. – Львів, 1997. – 200 с.
14. Балюк Г.И. Взаимосвязь правовой культуры и социалистической демократии. – Киев: Наук. думка, 1984. – 124 с.
15. Басин Ф.В. К проблеме осознанности психологических установок // Психологические исследования, посвященные 85-летию со дня рождения Д.Н. Узнадзе. – Тбилиси, 1973. – С.14-15.
16. Басин Ф.В. Предисловие // Бжалава И.Т. Психология установки и кибернетика. – Москва: Наука, 1966. – 250 с.
17. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолко, 1999. – 607 с.
18. Бжалава И.П. Установка и поведение. – Москва: Знание, 1968. – 45с.
19. Білий П.М. Правова культура в адміністративній діяльності працівника міліції громадської безпеки: Автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.07 // Національна академія внутрішніх справ. – К., 1998. – 16с.
20. Білий П.М. Правова держава і правова культура: взаємозв’язок та результативність // Право України. – 1997. – № 12. – С.75-77.
21. Бобровник С. Карпов О. Вплив правового виховання на криміногенну ситуацію у молодіжному середовищі // Право України. – 1992. – № 12. – С.41-43.
22. Бура Н.А. Функции общественного правосознания. - Киев, 1986. – 84с.
23. Бурлай Е.В., Копейчиков В.В., Самофалов Л.П. [Рецензия] //Известия высших учебных заведений. правоведение. – 1990. – № 1. – С. 95-96. – Рец. на кн.: Сальников В.П. Социалистическая правовая культура: методологические вопросы. – Саратов, 1989. – С. 143-145.
24. Бурмистров В.А. Место и роль правовой культуры в становлении правового государства. – Симферополь : Таврида, 1996. – 190 с.
25. Бурмистров В.А. Правовая культура и перестройка. – Киев: Наукова думка, 1989. – 84с.
26. Бурмистров В.А. Роль правовой культуры в формировании социалистического правового государства: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харьков, 1991. – 17 с.
27. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура бытие / АН УССР, Ин-т философии. – Киев: Наук. думка, 1991. – 231с.
28. Васильев И.А., Поплужный В.Л., Тихомиров О.К. Эмоции и мышление. – Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 192 с.
29. Волошенюк О.В. Правовий нігілізм у пострадянському суспільстві: Автореф. дис.… канд. юрид. наук (12.00.01) / Університет внутрішніх справ. – Харків, 2000. – 18с.
30. Гавриленко Г. Правова держава і правова культура // Право України. – 1993. – № 1. – С.30.
31. Галимов М. В., Мураметс О.Ф. Правовое воспитание трудящихся и роль закона в его осуществлении. - Казань, 1976. – 54с.
32. Гегель Г.В. Философия права / Пер. з нем. – Москва., 1990. – 524с.; Гегель Г.В.Ф. / Першоджерела філософії права // Упорядник В.А. Жадько. – Запоріжжя, 1998. – С. 67.
33. Годованець В., Кампо В., Тертичний В. Правова просвіта громадян України // Право України. – 1999. – № 1. – С. 27-28.
34. Головченко В. Взаємовідносини між Австрією та Україною як фактор правової аккультурації // Право України. – 1997. - №3. – С. 78 – 80.
35. Головченко В. Формування правової свідомості як напрям державної політики // Юридичний вісник України. - №38 (222). – 29 вересня 1999. - С. 3.
36. Головченко В., Менюк О. Формування правової культури підприємців як практична потреба // Право України. – 2001. - №1. – С. 114 – 116.
37. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятие, критерии, методика измерения. – Киев: Наукова думка, 1985.- 127с.
38. Головченко В.В., Неліп Г.І., Неліп Н.І. Правове виховання учнівської молоді: питання методології та методики. - Київ, 1993. – 89с.
39. Горак Г.І. Індивідна взаємодія як основа суспільної організації // Філософія: Курс лекцій. – Київ: Наукова думка, 1993. – С. 492-503.
40. Гориславський К. Гарантії права людини на самозахист життя та здоров’я // Право України. – 2001. – № 12. – С.35-38.
41. Гранат Н.Л. Правосознание и правовая культура // Общая теория права / Под ред. В.В. Лазарева. – Москва: Юрид. лит., 1994. – С. 163-165.
42. Гранат Н.Л. Правосознание и правовое воспитание / Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах // Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – Москва: Зерцало, 1998. – С. 383-385.
43. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В.А. Туманова. – Москва: Международные отношения, 1996. – 400 с.
44. Доннікова І.А. Особистісний сенс соціального буття культури: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. (09.00.03) / Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського. - Одеса, 1999. – 15с.
45. Дрейслер І. Роль органів масової інформації у боротьбі за додержання правових та інших соціальних норм. // Радянське право. – 1985. - №5. – С. 81–83.
46. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психологические проблемы готовности к деятельности. – Минск: Изд-во БГУ, 1976. – 176 с.
47. Жеков В.І. Деякі соціально-психологічні аспекти правового захисту особистості // Одеський інститут внутрішніх справ. Вісник… - Одеса, 1998. – Вип. 2. – С. 126 – 128.
48. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копейчикова. – Київ: Юрінком, 1998. – С. 139-142.
49. Загородній П. Правова освіта: невтішна річниця // Юридичний вісник України. – 1996. – 25 травня.
50. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 248с.
51. Заєць А.П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації: Автореф. дис.… докт. юрид. наук: 12.00.01. / Київський університет ім. Тараса Шевченка. – Київ, 1999. – 24с.
52. Зайчук В.И. Дальнейшее совершенствование правового воспитания. - Киев, 1984. – 112с.
53. Заярна О. Як переконати масову аудиторію: психологічні чинники ефективності пропаганди // Нова політика. – 1999. – № 1. – С. 28-29.
54. Зенин В.П. Формы, методы, и система правового воспитания // Правовое воспитание и социальная активность личности. - Киев, 1979.- С. 209-212, 224, 235-236, 241-245.
55. Зорченко Е.А. Формирование правовой культуры трудящихся / Науч. ред. В.П. Казимирчук. – Минск: Наука и техника, 1984. – 128 с.
56. Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. – Москва: Изд-во МГУ, 1991. – 142 с.
57. История политических и правовых учений. Учебник для вузов / Под общей редакцией В.С. Нерсесянца. – Москва, 1996. – 736с.
58. Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры // Правовая культура и вопросы правового воспитания. – Москва, 1974. – С. 41-44.
59. Кант И. Собрание соч. в 8 т. Т. 6. – Москва, 1994. – С.252-392.
60. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва: вплив на внутрішній стан Навч. посібник. – Київ, 1993.- 169с.
61. Катаєва М.С. Політична соціалізація школярів в умовах трансформації українського суспільства: Автореферат дис. …канд. політ. наук: 23.00.03 / Інститут держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. – К., 1999. - 14с.
62. Кириченко С.О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави. – Київ: Логос, 1999. – 84 с.
63. Коваленко А.И. Теория государства и права (В вопросах и ответах). – Москва: Знание, 1994. – С. 68-70.
64. Кожевников С.И. Социально-правовое активность личности и условия ее действенности: Автореферат дис. … доктора юрид. наук: 12.00.01 / Высш. юрид. заочн. школа МВД РФ. – Москва, 1992. – 33 с.
65. Козюбра М.І. Право як явище культури // Право та культура: теорія і практика / Міжнародно-практична конференція. – Київ: МП “Леся”, 1997. -С. 28-30.
66. Козюбра М.І. Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України // Українське право. – Число 3 (5) 1996. – Київ: Українська правнича фундація. – С. 11-13.
67. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. – Москва: Манускрипт, 1996.- С.241-242.
68. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. Краткий учебник для вузов. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 448с.
69. Корниенко Л.М. Проблеми формирования правосознания школьников: Автореф... канд. юрид. наук. - Москва, 1974. - С. 33-34.
70. Косович В.М. Оцінювання й оцінки у правовому регулюванні: Автореферат дис…. канд. юрид. наук.: 12.00.01 / Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 1996. – 16 с.
71. Костенко О. Науково-практична конференція “Роль юридичних знань і юридичної культури у становленні і розвитку підприємництва в Україні” // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1999. – 1(16). – С. 234.
72. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України: Автореф. дис…. докт. юрид. наук.: 12.00.01 / Київський університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 1999. – 39с.
73. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. – Київ: Вентурі, 1996. – С. 94-96.
74. Крыжановский А.Ф. Цели правового воспитания молодежи // Тез. докл. Всесоюз. науч.-практ. конф.“Совершенствование правового воспитания молодежи в свете решений XXVII съезда КПСС” (Одесса, 1987). - Москва, 1989. - С. 82.
75. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – Москва: “Юрид. лит.”, 1978. – 191с.
76. Кудрявцев В.Н. Правове поведение: нормы и патология / АН СССР; Ин-т гос-ва и права. – Москва: Наука, 1982. – 287 с.
77. Кудрявцев В.Н. Социальные деформации: причины, механизмы и пути преодоления / РАН Ин-т гос-ва и права. – Москва, 1992. – 134 с.
78. Кукушкина Е.И., Логунова Л.Б. Мировоззрение, познание, практика. – Москва: Политиздат, 1989. – 286 с.
79. Курганов С.И. Взаимосвязь нравственного сознания и преступного поведения несовершеннолетних: Автореф. дис…. канд. юрид. наук.: 12.00.08 / МВД СССР; ВНИИ. – Москва, 1984. – 22 с.
80. Лазар В. Конституційні основи морально-релігійної освіти в Україні // Право України. – 2001. - № 10. – С.89-92.
81. Лазарев В.В. Правовая культура. Правосознание // Теория государства и права. Учебник / Под ред. проф. В.В. Лазарева. – 2-е, перераб. и доп. изд-е. – Москва: Право и закон, 2001. – С. 268-274.
82. Лапаева В.В. Конкретно-социологические исследования в праве. – Москва: Юрид. лит., 1987. – 104 с.
83. Легенький. Г.И. Цель и способы воспитания. – Москва: Педагогика, 1990. – 134 с.
84. Ликас А.Л. Культура правосудия.– Москва: Юрид. лит, 1990. – 174 с.
85. Литвиненко А. Право та культура: теорія і практика // Право України. – 1997. - №6. – С. 92.
86. Лихолоб В.Г. Правовое и нравственное воспитание личности в трудовом коллективе. – Киев, 1982. – 48 с.
87. Лукашева Е.А. Правосознание, правовое воспитание и правовая культура // Советское государство и право. – 1976. – № 1. – С. 17-19.
88. Малько А.В. Экзамен по теории государства и права: 100 ответов на 100 возможных вопросов. – Москва, 1996. – С. 68-70.
89. Менюк О.А. Формування правової культури підприємця: теоретичні та прикладні аспекти. – К.: Оріяни, 2001. – 172с.
90. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. – № 4. – С.21-23, 39.
91. Медведчук В.В. “Дух і принципи соціал-демократії: українська перспектива”. – К.: “Основні цінності”, 2000. – 215с.
92. Медведчук В.В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення / В.В. Копейчиков (ред.). — К. : Україна, 1997. — 170с.
93. Мироненко В. Охорона сім’ї, материнства, дитинства – основа удосконалення шлюбно-сімейного законодавства України // Українське право. – Число 1. – 1998. – С. 181-187.
94. Монтескье Ш. О духе законов // Монтескье Ш. Избранные произведения. – Москва, 1995. – С. 165-186, 288-300, 359-367.
95. Молчанов А.А. Правовая культура в деятельности советской милиции (вопросы теории и практики): Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Алма-Ата, 1989. – 16 с.
96. Мурашин Г. Нагребельний В. Проблеми вдосконалення організації правового виховання в Україні // Право та культура: теорія і практика.- Київ, 1997. - С.197-199.
97. Назаренко Є. Науково-практична конференція “Роль юридичних знань і юридичної культури у становленні і розвитку підприємництва в Україні” // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1999. – № 1(16). – С.235.
98. Науково-практична конференція “Роль юридичних знань і юридичної культури у становленні і розвитку підприємництва в Україні” // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1999. - № 1(16). – С.231-239.
99. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – С. 759-760.
100. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – Москва, 1960.– 501с.
101. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. – Москва: ИНФРА. М-НОРМА, 1997. – 652с.
102. Никитин А.Ф. Нравственно-правовое воспитание учащихся. – Москва: Научная мысль, 1986.- 154с.
103. Нікітчина С.О. Морально-правове виховання учнівської молоді на уроках правознавства / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1997. – 159с.
104. Ніколов П.О. Проблема свободи і еволюція західної правосвідомості (християнський контекст): Автореферат дис. ... канд. філос. наук / Харківський військовий університет. – Харків, 1999. – 22с.
105. Оксамытный В.В. Правовое воспитание – важный фактор формирования социально активной личности. – Киев: Наукова думка, 1979. – 74 с.
106. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности (теоретические и методологические проблемы): Автореферат дис. … доктора юрид. наук. – Киев, 1990. – 38 с.
107. Олефиренко А.В. Социальные факторы реализации права: Автореф. дис…. канд. юрид. наук. – Москва, 1989. – 20 с.
108. Основи національного виховання: Концептуальні положення. Ч.1.-Київ, 1993. - С. 7.
109. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – Київ: Либідь, 1997. – 632 с.
110. П’ятін В., Романчук Г., Ясінська Н. Правова культура суб’єктів педагогічного процесу // Юридичний вісник України. - №35 (271). – 6 вересня 2000 года. – С. 5.
111. Павлов. А.С. Правовое воспитание. – Москва: Сов. Россия, 1972. – 270с.
112. Перестройка и правовое воспитание советских граждан / Отв. ред. Н.И. Козюбра. – Киев: Наук. думка, 1989. – 164 с.
113. Погребной И.М., Шульга А.М. Государственный (выпускной) экзамен по теории государства и права (пособие по подготовке). – Харьков: «Рубикон», 1997. – С. 117-119.
114. Подберезський М.К. Правова культура майбутнього вчителя (теоретико-методологічний аспект) / Харковський держ. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків: Основа, 1997. – 220с.
115. Правова культура і підприємництво / Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України; Донецький ін-т підприємництва / В.М. Селіванов (голов. ред.). – К., 1999. – 287с.
116. Правовое воспитание молодежи / Н.И. Козюбра, В.В. Оксамытный, П.М. Рабинович и др.// Отв. ред. Н.И. Козюбра. – Киев: Наукова думка, 1985. – 319 с.
117. Правовое воспитание, правовая культура и правосознание: Реф. сб. / сост. ред. Загоруйко К.Ф.- Москва: ИНИОН, 1985. – 195с.
118. Проблемы правового воспитания: Межвуз. зб. науч. тр. / Свердловск. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко // Редкол.: Р.К. Русинов (отв. ред.). – Свердловск, 1988. – 120 с.
119. Проблемы теории государства и права. Учебное пособие / Под ред. М.Н. Марченко. – Москва: «ПРОСПЕКТ», 1999. – 504с.
120. Психологические механизмы целеобразования / Отв. ред. О.К. Тихомиров. – Москва: Наука, 1977. – 251 с.
121. Рабинович П.М. Вплив рішень Європейського суду з прав людини на національну юридичну практику: спроба порівняльної характеристики // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - №2(21). – С.11-20.
122. Рабінович П.М. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування) // Українське право. – Число 3 (5) 1996. – Київ: Українська правнича фундація. – С. 21-24.
123. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Київ: Наукова думка, 1995. – С. 129-131.
124. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). – Харків: Право, 1997. – 136 с.
125. Реализация прав граждан в условиях развитого социализма. – Москва: Знание, 1983. – 134 с.
126. Роль правового воспитания в предупреждении правонарушений / Мицкевич А.В., Тишенко В.В., Кищин В.А., и др.; Под ред. А.В. Мицкевича. – Москва: Юрид. лит., 1985. – 238 с.
127. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб., М., Х., Мн.: Питер, 1999. – 712 с.
128. Русинов Р.К. Правосознание и правовая культура // Теория государства и права / Отв. ред. В.Д. Перевалов. – Екатеринбург, 1994. – С. 67-69.
129. Русинов Р.К. Роль и место правового воспитания в системе коммунистического воспитания советских граждан // Проблемы правового воспитания. - Свердловск, 1988. - С. 8.
130. Сальников В.П. Правовая культура // Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – Москва: ЮристЪ, 1997. – С. 571-576.
131. Сальников В.П. Правовая культура: теоретико-методологический аспект: Автореф. дисс… докт. юрид. наук. – Ленинград, 1990. – 31с.
132. Сальников В.П. Социальные нормы и формирование уважения к праву // Вопросы профилактики преступлений. – Ленинград, 1980. – С. 3-14.
133. Сафаров Р.А. Цели правового воспитания // Личности и уважение к закону. - Москва, 1979. - С. 165-166.
134. Селиванов В.И. Избранные психологические произведения (воля, ее развитие и воспитание). – Рязань: Изд-во Рязанского гос. пед ин-та, 1986. – 570 с.
135. Семитко А.П. Понятие, структура и функции правовой культуры развитого социализма. – Барнаул, 1986. – 179 с.
136. Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, прогресс. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 121с.
137. Семитко А.П., Русинов Р.К. Правовая культура // Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – Москва: ИНФРА. М-НОРМА, 1997. – С. 330-331.
138. Сиротин А.С. Воспитания уважения к праву как направление идеологической работы. – Москва: Юрид. лит., 1987. – 104 с.
139. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – С.511-524.
140. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Інститут міжнародних відносин Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 599с.
141. Сливка С.С. Культурно-масова робота та підвищення духовного рівня працівників міліції. – Львів, 1991. – 89 с.
142. Словник термінів і визначень з курсу “Загальна теорія держави і права”: Навчальний посібник. – К: Українська академія внутрішніх справ, 1995. - С. 39.
143. Сохинова Л.А. Проблемы формирования правосознания студентов педагогических вузов: Автореф дис…. канд. юрид. наук.: 12.00 01 / АН Каз. ССР, Ин-т философии и права. – Алма-Ата, 1989. – 24 с.
144. Станік С.Р. Динаміка правової культури: Автореферат дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська держ. юридична академія. – Одеса, 1999. – 19 с.
145. Стумбина Э.Я., Кузнецов А.В., Эглитис В.В. Механизм реализации Конституции (Государственно-правовой аспект). – Рига, 1984. – 203 с.
146. Столяренко А.М. Юридическая педагогика. Курс лекций. – Москва: Ассоциация авторов и издателей «Тандем»: Издательство «ЭКМОС», 2000. – 496с.
147. Суворов В.К. Повышение роли человеческого фактора и правовая культура. – Москва: Знание, 1987. – 67с.
148. Тагиев А.С. Социальные функции юридического всеобуча: Автореферат дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ин-т гос. и право АН СССР. – Москва, 1991. – 22 с.
149. Татаринцева Е.В. Правовое воспитание: методология и методика. -Москва, 1990. - 179 с.
150. Твердохліб Л.В. Формування правової культури старшокласників у навчальних закладах нового типу: Автореферат дис. ... канд. педаг. наук / Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 1999. - 22с.
151. Теклюк В. Про практику взаємодії державних органів і організаціїй товариства “Знання” Вінницької області у забезпеченні правової освіти молоді // Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь / Наукові праці та матеріали конференції. – Київ, 2001. – С.378-382.
152. Теория и практика правового воспитания. Междувед. тематич. сб. статей / Редколл.: В.Н. Скобелкин (отв. ред.) и др. – Омск, 1987. - 116 с.
153. Тихонова Є. Конституція України як культурна цінність // Право та культура: теорія і практика /Міжнародна науково-практична конференція.- Київ, 1997. - С.7.
154. Тодика Ю.М. Конституційні засади формування правової культури: Монографія. – Харків: РАЙДЕР, 2001. – 160с.
155. Тукало А.В. Правова культура депутатського корпусу: Автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченко. – К., 1995. – 23с.
156. Узнадзе Д.Н. Теория установки / Ш.А. Надирашвили , В.К. Цаава (ред.); Академия педагогических и социальных наук. – Москва: Воронеж, 1997. – 448 с.
157. Федик Є. Правова культура та її різновиди (загальнотеоретична характеристика) // Право та культура: теорія і практика. – Київ: МП “Леся”, 1997. -С. 266-268.
158. Федик Є.І. Формування правової культури студентів юристів: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 1996. – 23 с.
159. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов. – Москва: Сов. Энциклопедия, 1983. – С. 708.
160. Фіцула М. М. Правове виховання учнів: Навч. - метод. посібник / Інститут змісту і методів навчання. – К., 1997. – 147с.
161. Фрейд З. Будущее одной иллюзии // Философия: Учебник / Под ред. В.Д. Губина, Т.Ю. Сидориной, В.П. Филатова. – Москва: Тон, 1997. – С. 290-295.
162. Хакхаузен Х. Мотивация и деятельность: Т. 1; Пер. с нем. / Под ред. Б.М. Величковского. – Москва: Педагогика, 1986. – 408 с.
163. Цаллагов Б. Правове виховання молоді: погляд на проблему // Право України. – 1992. – № 6. – С.32-34.
164. Чернєй В.В. Подолання правового нігілізму – важлива умова розбудови правової держави: Автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – 20с.
165. Чефранов В.А. Методологические проблемы правового воспитания. – Харьков, 1974. – 36 с.
166. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К.: АртЕк, Вища шк., 1997. – С.246.
167. Швець М. Системна інформатизація законотворчого процесу // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2000. - № 2(21). – С. 3-11.
168. Шевчук С.В. Європейське прецедентне право в українській правовій системі. // “Юридическая практика”. – 1999. - №20(102), 16-31 октября.
169. Шемшученко Ю. Теоретичні засади взаємодії права і культури // Право та культура: теорія і практика / Міжнародна науково-практична конференція. - Київ: МП “Леся”, 1997. – С. 4-5.
170. Шульга А.М. Теоретичні проблеми суб’єктивної сторони правомірної поведінки особистості: Автореф. дис.… канд. юрид. наук. – Харків, 1992. – 23с.
171. Шупинська О.В. Вплив правової культури на демократичну трансформацію правової системи України // Державно-правова реформа в Україні. – Київ, 1997. – С. 128-129.
172. Щегорцов В.А. Социология правосознания. – Москва: Юрид. лит., 1981. – 122 с.
173. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян / Східноукр. ун-т. – Київ, 1994. – 112 с.
174. Щербакова Н.В. Правовая установка и социальная активность личности.- Москва: Юрид. лит., 1989.- С. 126с.
175. Юридическая психология / Под ред. В.Л. Васильева. – 4-е изд., доп. и перераб. – СПб.: Питер, 2002. – 640с.
176. Ярова Л. О. Самовиховання дітей та підлітків в системі скаутингу: Автореф. дис.… канд. педаг. наук: 13.00.07 / Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. – Київ, 2000. – 19с.