Формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.)

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Бойко Ігор Йосипович

УДК 340:352/353(477.83/.83“1349/1569”

Формування та функціонування державно-правових
і самоврядних інститутів у Галичині
в складі Польського королівства
(1387–1569 рр.)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Кульчицький Володимир Семенович ,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної академії
правових наук України,
Заслужений юрист України

Львів – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………….… 4

Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ………………………………… 18
1.1. Історіографія та джерельна база дослідження ………………….. 18
1.2. Методологічна основа дослідження ……………………………… 37
Висновки до розділу 1 …………………………………………………. 47

Розділ 2. ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПРИЄДНАННЯ ГАЛИЧИНИ ПОЛЬСЬКИМ КОРОЛІВСТВОМ… 48
2.1. Соціально-політичні передумови приєднання Галичини Польським
королівством та його наслідки ……………………………………………. 48
2.2. Інкорпорація Галичини Польським королівством та правові наслідки
щодо суспільно-правового статусу галицького населення……………… 79
Висновки до розділу 2 …………………………………………………… 117

Розділ 3. ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ
У ГАЛИЧИНІ В СКЛАДІ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА………... 119
3.1. Вищі органи державної влади Польського королівства та їх роль
у формуванні правового статусу Галичини ………………………………… 119
3.2. Місцеві органи державної влади Польського королівства в механізмі
управління Галичиною: порядок формування, структура та компетенція 137
3.3. Організація, структура, компетенція та правові засади
діяльності судових органів у Галичині .....………………………………. 153
3.3.1. Правові засади діяльності королівських судів ……………… 153
3.3.2. Організація та діяльність міських судів…………………… 168
3.3.3. Основні риси діяльності сільських судів …………………. 179
3.4. Правові засади формування, структура, компетенція органів
станового самоврядування у Галичині………………………………… 197
3.4.1. Формування та функціонування шляхетських сеймиків… 197
3.4.2. Організація і компетенція органів міського самоврядування 208
3.4.3. Компетенція та особливості діяльності органів
самоврядування сільських громад .....…………………………… 233
Висновки до розділу 3 …………………………………………………… 239

Розділ 4. ДЖЕРЕЛА ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРАВА У ГАЛИЧИНІ 241
4.1. Формування джерел права у Галичині (1349–1569 рр.) ………….. 241
4.1.1. Джерела права у Руському королівстві (1349–1434 рр.)…. 241
4.1.2. Основні джерела права Польського королівства та
особливості їх застосування у Руському воєводстві (1434–1569 рр.) 256
4.2. Характерні риси інститутів права у Галичині ………………………… 286
Висновки до розділу 4 …………………………………………………… 398

ВИСНОВКИ …………………………………………………………… 400
ДОДАТКИ ………………………………………………………………. 410
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………… 414

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. У сучасних умовах розвитку вітчизняної юридичної науки значна увага приділяється поглибленому та неупередженому аналізу право-державницької спадщини українського народу. Вагоме завдання покладається на історію держави і права України, що вивчає, зокрема, становлення й розвиток на українських землях державно-правових та самоврядних інститутів.
Значний інтерес становить маловивчена історико-правова проблема формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.), яка набула актуального характеру і конкретизувалася в розширенні предметної та джерельної основи історико-правового дослідження, застосуванні нового науково-пізнавального інструментарію. Це проблема не лише науки історії держави і права України, а й загальноюридична, соціальна та політична, зумовлена актуальністю і практичністю для сучасності. Річ у тому, що Україна, проголосивши державність на межі другого та третього тисячоліть, постала перед важливістю визначення українським народом орієнтації подальшого розвитку: Схід, тобто інтеграція з Росією; Захід – європейське тяжіння; повний ізоляціонізм або використання позитивного досвіду як зі Сходу, так і зі Заходу. Без знання історії становлення державно-правових інститутів на території України, особливостей формування українського права, його наступності в різні періоди державно-правового розвитку українських земель неможливо зробити правильний вибір в орієнтації української правової самоідентичності. Відповіді на ці й інші запитання варто шукати також у відновленні власних правових традицій, розкритті свого історичного правового і державницького коду, з’ясуванні своєї етнічної та правової самобутності, ідентичності, неповторності, впевненості у власних інтелектуальних і творчих силах.
Всебічне висвітлення ролі й значення Галичини у збереженні етнічної та правової ідентичності українців, відродженні й поширенні державницької ідеї у конкретних історичних умовах, вивільнення від ідеологічних і догматичних стереотипів є необхідним і має вагоме значення для розвитку сучасної української історико-правової науки. Ґрунтовний аналіз цієї проблеми сприяє також забезпеченню плюралістичних підходів стосовно дослідження важливих проблем у науці історії держави і права України, виробленню новітньої концепції українського державотворення.
Дисертаційне дослідження спрямоване на обґрунтування ідеї про те, що в період перебування у складі Польського королівства Галичина як споконвічна історична українська територія, населена переважно українцями, завдяки збереженню державно-правових і самоврядних інститутів, не втратила етнічної та правової ідентичності, зокрема території, мови, правових звичаїв, традицій права, правової культури.
Дослідження державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства дає змогу накопичити широку емпіричну базу, яку сучасні вчені-правознавці, політики і державні діячі можуть використати для вибору оптимальної моделі розвитку державно-правових і самоврядних інститутів України з урахуванням помилок і досягнень, що мали місце у минулому.
У сучасній історико-правовій літературі ґрунтовні історико-правові дослідження процесу формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства досі фактично не здійснювалися, хоча необхідність у них очевидна як із погляду пізнання становлення та розвитку державно-правових і самоврядних інститутів України, так і з погляду застосування одержаних результатів у процесах державотворення та правотворчості в сучасній Україні. Саме ці міркування визначили актуальність теми дисертаційного дослідження та зумовили її вибір.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у межах теми „Історія державно-правового розвитку та політико-правової думки в Україні та зарубіжних країнах” (номер державної реєстрації 0105U007451).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення української й зарубіжної наукової історико-правової літератури, джерел права Галицько-Волинської держави та Польського королівства, архівних документів і матеріалів виявити особливості формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства, виробити конкретні науково-обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення сучасних державно-правових і самоврядних інститутів України й підвищення ефективності їх функціонування.
Зазначена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:
– проаналізувати внесок вітчизняних і зарубіжних істориків права у дослідження проблем формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–
1569 рр.), наголосити на проблемах, які вченими та дослідниками недостатньо вивчені або в силу певних обставин перекручувалися чи замовчувалися; викласти своє бачення, інтерпретацію досліджуваних історико-правових явищ і процесів;
– з’ясувати і визначити політичні передумови та правові наслідки приєднання Галичини Польським королівством;
– здійснити періодизацію історико-правового процесу формування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства;
– реконструювати історико-правову картину процесів скасування територіальної адміністративно-правової автономії Руського королівства (1349–1434 рр.), а також запровадження й становлення в Руському і Белзькому воєводствах польських державно-правових інститутів (1434–1569 рр.);
– розкрити правовий статус органів управління Руським королівством (1349–1434 рр.), простежити динаміку їхнього розвитку, охарактеризувати функціонування самоврядних і правових інститутів в умовах перебування Галичини під владою польських та угорських королів;
– висвітлити порядок формування, структуру та компетенцію польських органів влади в Руському і Белзькому воєводствах (1434–1569 рр.), а також органів місцевого самоврядування у містах, містечках і селах Галичини; з’ясувати особливості формування й трансформації правового статусу населення Галичини в складі Польського королівства, а також в умовах функціонування Руського королівства і в Руського і Белзького воєводств;
– сформувати концептуальне бачення сутності процесів творення та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.);
– узагальнити й оцінити історико-правовий досвід формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.), використати в доцільних межах деякі правові ідеї, конструкції, положення досліджуваного періоду для розроблення рекомендацій щодо вдосконалення державно-правових та самоврядних інститутів у сучасній Україні.
Об’єкт дослідження – суспільно-політичні й державно-правові відносини у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.).
Предметом дослідження є особливості формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.).
Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять загальнонаукові й спеціально-наукові методи, обрані відповідно до мети і завдань дисертаційної роботи, а також із врахуванням об’єкта і предмета дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено діалектичний метод як фундаментальний метод наукового пізнання. Використання діалектичного методу поєднувалося з методом філософського плюралізму (діалогу). В сучасних умовах методологічного плюралізму це дало змогу уникнути використання лише одного методу наукового пізнання, розкрити досліджувані процеси об’єктивно, повно й усебічно. Натомість це допомогло авторові дисертаційного дослідження сформулювати власне ставлення до проблем історико-правової науки, що ним вивчаються. Найадекватнішим подібному розумінню об’єкта й предмета історико-правового пізнання є цивілізаційний підхід до аналізу історико-правової дійсності. Використовуючи його, автор зосередився на об’єктивному і всебічному вивченні характерних рис та елементів окремих явищ історико-правової дійсності, одним з яких і є особливості формування й функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.).
Автор застосовував також загальнофілософські, загально¬наукові й спеціально-правові методи дослідження, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. Відтак методологія дисертаційної роботи є множинною, плюралістичною.
Філософський метод матеріалістичної діалектики дав змогу розглянути проблему в динаміці її розвитку, показати єдність і боротьбу протилежностей, зокрема, у підходах польських королів до питань надання Галичині (Руському королівству) територіальної адміністративно-правової автономії (1349–
1434 рр.), пояснити зміни, котрі відбулися у Галичині після її інкорпорації до складу Польського королівства (1434–1569 рр.).
Серед використаних загальнонаукових методів назвемо структурно- функціональний, сходження від абстрактного до конкретного та ін. Наприклад, останній з них був застосований під час розгляду питання про “легальні” можливості, які допускало міжнародне право Середньовіччя для зміни існуючих кордонів Польського королівства, у контексті дій польського короля Казимира ІІІ, угорського короля Людовика, Папи Римського Клемента IV, спрямованих на інкорпорацію Галичини в склад Польського королівства; структурно-функціональний – для аналізу правового статусу різних урядовців крізь призму виконуваних ними управлінських функцій, розкриття особливостей, структури і місця державних і самоврядних органів у Галичині тощо.
Широко застосовувалися спеціально-правові методи: історико-правовий метод – для з’ясування соціально-політичних передумов приєднання Галичини Польським королівством та його юридичного оформлення, визначення чинників, унаслідок яких поширювалося і застосовувалося польське право на території Галичини; порівняльно-правовий – для дослідження і зіставлення основних відмінностей у правовому надбанні польського й українського етносів до моменту поширення у 1434 р. польського права на території Галичини; герменевтично-правовий метод дав змогу тлумачити тогочасні юридичні терміни та поняття.
Застосування названих методів допомогло здійснити комплексний аналіз формування та функціонування державно-правових інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.), дійти науково-теоретичних висновків і сформувати практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.
Теоретичною основою дослідження стали положення, які містяться у працях провідних українських, польських, російських та інших представників суспільних наук – теоретиків та істориків права, істориків, політологів.
Окремі аспекти соціально-економічного й політичного становища Галичини у складі Польського королівства відображені у працях довоєнних українських істориків та істориків права В. Антоновича, Д. Дорошенка, М. Владимирського-Буданова, М. Грушевського, Д. Зубрицького, Н. Полон-ської-Василенко, Ф. Тарановського, І. Шараневича, укра¬їн¬ських істориків радянського періоду Я. Кіся, І. Крип’якевича, П. Саса, а також сучасних істориків – С. Білостоцького, Н. Білоус, Л. Войтовича, Т. Гошко, Я. Дашкевича, Я. Ісає¬вича, А. Жуковського, Ю. Зазуляка, А. Заяця, О. Заяця, М. Капраля, М. Котляра, М. Крикуна, О. Субтель¬ного, П. Толочка, Р. Шуста, Н. Яковенко. Окремі питання цієї теми висвітлювали історики права радянського періоду, зокрема С. Юшков, К. Софроненко, К. Ліванцев, А. Ткач, А. Пашук та інші.
Серед польських та інших дослідників цієї тематики, котрі приділяли увагу розвитку окремих аспектів державно-правових інститутів у Галичині в складі Польського королівства, вирізняються дослідження О. Бальцера, Ю. Бардаха, Р. Губе, Г. Гурського, Н. Дейвіса, П. Домбковського, А. Коро¬бо¬вича, М. Кал-ляса, С. Кутжеби, Б. Лєснодорсько¬го, Ю. Рафача, Ю. Серадзького, М. Пієтрчака.
Теоретичним та історико-методологічним підґрунтям дисертації стали також праці сучасних відомих учених в галузі історії та теорії держави і права Т. Андрусяка, Н. Аніщук, О. Атоян, В. Бабкіна, М. Баймуратова, О. Головка, В. Гончаренка, П. Гураля, М. Дамірлі, В. Єрмолаєва, В. Журавського, П. Захар-ченка, М. Коби¬лецького, М. Козюбри, О. Копиленка, М. Крестовської, В. Куль-чицько¬го, В. Лемака, Л. Луць, В. Макарчука, О. Мироненка, П. Музиченка, М. Ники¬фо¬рака, О. Петришина, П. Рабіновича, А. Рогожина, В. Рум’янцева, І. Сафроно¬вої, О. Святоцького, В. Семківа, О. Скакун, М. Страхова, В. Тація, О. Тимощу¬ка, Б. Тищика, Є. Харитонова, І. Усенка, А. Шевченка, О. Шевченка, Ю. Шем¬шученка, О. Ярмиша.
Джерельну базу дослідження становлять привілеї, універсали, статути польських королів, рішення вальних сеймів Польського королівства та сеймиків Руського воєводства, рішення судових органів у Галичині в розглядуваний період, а також опублі¬ковані й рукописні неопубліковані матеріали, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові (ф. 9, 15, 37, 51, 52, 131, 181, 856), Головному архіві давніх актів у Варшаві Республіки Польща (документи паперові № 2659, № 4077, 4083; документ пергаментний № 7109; документи Метрики Коронної – сигнатура № 33 (19 документів) 111, 112, 113, 7709, документи Державного архіву міста Кракова Республіки Польща (архів Сангушків): теки Римські (І/8; І/11; V/23; VІІ/83), а також у відділі рукописів Львівської національної бібліотеки імені В.Стефаника НАН України (ф. 4).
Хронологічні межі дослідження охоплюють 1387–1569 рр. У 1349 р. Галицькі землі були анексовані і увійшли до володінь польського короля Казимира ІІІ і вважалися його особистою вотчиною (“посіданням”) до 1370 р. Упродовж 1370–1382 рр. Галичина формально перебувала під владою угорсько–польського короля Людовика, а фактично нею управляв у 1372–
1379 рр. представник інтересів угорського короля Володислав Опольський. З 1379 р. до 1386 р. Галичина залишалася під владою угорських старост, а протягом 1386–1387 рр. – знову у “володінні” Володислава Опольського. У 1387 р. Галичина була остаточно приєднана до володінь польської королеви Ядвіги. У 1349–1434 рр. Галичина (Руське королівство) мала адміністративно-правову автономію, яку їй надавали польські королі – суверени цієї території. У 1434–1569 рр. Руське і Белзьке воєводства становили у складі Польського королівства окремі адміністративно-територіальні одиниці.
У 1569 р. була підписана Люблінська унія. Відповідно до неї Польське королівство і Велике князівство Литовське створили єдину державу – Річ Посполиту. Отже, Польща, а в її складі й Галичина, вступили в новий, інший етап державно-правового розвитку, що тривав до 1772 р., коли Галичина була приєднана до складу Австрії.
Територіальні межі об’єкта дисертаційного дослідження. Зазвичай дослідники використовують різні назви середньовічної Галичини: Галицька Русь, Галицькі землі, Галицькі волості, Галицькі уділи, Червенська Русь, Червенські землі, Галицькі удільні князівства. Ці землі здавна були заселені східно-слов’янськими племенами білих хорватів, дулібів, бужан та ін. У пропонованому дослідженні термін “Галичина” автор використовував як історичну назву Галицької Русі – однієї з етнічних українських земель, розміщеної в басейні рік Сяну, Дністра та Західного Бугу. На території середньовічної Галичини розташовувалися два воєводства Польського королівства: Руське і Белзьке. В розглядуваний період Галичина охоплювала територію сучасних Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей України та Підкарпатського й частини Малопольського і Люблінського воєводств Республіки Польща.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній історико-правовій науці цілісним комплексним дослідженням процесів формування й функціонування державно-правових та самоврядних інститутів на території Галичини в складі Польського королівства (1387–
1569 рр.). Суттєвої новизни дисертації додають критичний аналіз спеціальної літератури з означеної теми, нове осмислення проблем формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів на українських землях.
Автор обґрунтував концептуальні нові положення і висновки, котрі виносяться на захист.
Уперше:
1. На засадах проблемно-хронологічного та цивілізаційного підходів здійснено сучасну класифікацію історіографічної літератури, проаналізовано і введено в науковий обіг значну кількість малознаних опублікованих та неопублікованих українських і польських архівних матеріалів, завдяки яким значно ширше, порівняно з існуючою історико-правовою літературою, розкрито особливості територіальної адміністративно-правової автономії Галичини (Руського королівства 1349–1434 рр.) під владою польських королів, а також особливості формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині (Руського і Белзького воєводств 1434–1569 рр.) після її інкорпорації до складу Польського королівства.
2. Встановлено значення інкорпорації Галичини для подальшого розвитку польської державності. Доведено, що дослідження механізму розвитку польської середньовічної держави, системи тогочасних взаємин польського політичного центру з іншими політичними формуваннями дає змогу зрозуміти не лише особливості існування Польської держави, а й з’ясувати механізм функціонування різних її частин як адміністративно-територіальних одиниць.
3. Здійснено інтерпретацію історико-правового досвіду українців Галичини, набутого двома основними шляхами. Перший з них випливав з реалізації внутрішніх потреб тогочасного суспільства, а другий – реалізову¬вався зверху й мав форму тиску на українців з боку органів державної влади Польського королівства.
4. Цілісно та комплексно досліджено організацію органів влади в Галичині й встановлено, що цей процес складався з двох етапів: перший (1349–1434 рр.) – насильницьке приєднання галицьких земель до володінь польських королів
(1349 р., 1387 р.) і надання ними Галичині (Руському королівству) територіальної адміністративно-правової автономії; другий (1434–1569 рр.) – інкорпорація Галичини до складу Польського королівства, створення Руського (1434 р.) та Белзького (1462 р.) воєводств і поширення на них польського державно-правового ладу. Таким шляхом реалізовувалась колонізаторська політика польських магнатів і шляхти на українських землях у XIV–XVI ст. Вона викликала природний спротив окремих українських бояр, міщан, селян, який виражався, зокрема, в утворенні етнічно-культурних братств з метою збереження етнічної, мовної та духовної самобутності й правової ідентичності. У той час в Галичині спостерігаємо розвинуте відчуття коренів українського етнонаціонального буття, належності до української традиції.
5. Показано динаміку формування та діяльності державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства, з’ясовано наступність у розвитку норм українського звичаєвого права, що полягала у збереженні та використанні правового досвіду на етнічних українських землях, набутого за часів Київської Русі, Галицько-Волинської держави. Поряд з цим відбувалося “вживлення” іноземних (польських, угорських) елементів правового досвіду стосовно формування та функціонування державно-правових та самоврядних інститутів у Галичині в XIV–XVI ст. На становлення таких інститутів вплинули руське звичаєве та писане право, візантійське (через нього римське), а після 1434 р. – ще й право Польського королівства, до складу якого входила Галичина. Українські та польські адміністративно-правові інститути до 1434 р. мирно співіснували в Галичині. Однак після поширення з 1434 р. польських державно-правових інститутів на території Галичини організація управління у ній істотно змінилася. Польська влада через свої державно-правові інститути намагалася послабити спротив галицьких українців, спрямований на збереження, зокрема, етнічної та правової самобутності.
6. Обґрунтовано, що хоча руське право зазнавало запозичень певних принципів та ідей польського права, але вони не змінювали правової ідентичності українців, оскільки право Польського королівства було зорієнтоване на європейську правову культуру. Особливості джерел і характерних рис права в Галичині (1387–1434 рр.) полягали в тому, що вони формувалися на духовних і культурних засадах європейської цивілізації, мали власну правову традицію з часів Київської Русі, а відтак – Галицько-Волинської держави і ґрунтувалися на опосередкованій рецепції візантійського, а через нього – римського права, його ідеях, принципах та інститутах. Джерела права на українських землях, зокрема в Галичині, розвивалися на юридичних поняттях романо-германського типу (сім’ї) правових систем.
7. На основі архівних матеріалів доведено, що в Галичині відбувалися становлення та розвиток органів станового самоврядування, зокрема проаналізовано законодавчі, контрольні, виконавчі й судові функції шляхетських сеймиків, визначено їх склад, компетенцію, правотворчу та правозастосовчу діяльність. Діяльність станових сеймиків як органів представництва у Руському воєводстві з 1454 р. в складі Польського королівства, а відтак – Речі Посполитої згодом вплинула на становлення парламентаризму в Козацько-Гетьманській державі, зокрема на формування генеральних (загальних) козацьких рад і рад козацьких старшин.
8. Виявлено особливості формування організаційно-правових засад діяльності в Галичині органів міського самоврядування. Доведено, що внаслідок інтенсивного соціально-економічного розвитку міст і містечок саме в Галичині здебільшого запроваджувалися й апробовувалися зміни організа¬ційно-правових засад цих органів. Правові основи діяльності й організаційне формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині після впровадження польського права не відображали етнічної й регіональної специфіки (за винятком актів і норм, які стосувалися Руського воєводства) і, по суті, стали чинником політики Польського королівства щодо українських земель.
9. Реконструйовано цілісну картину формування та діяльності державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства. Галицькі українці, які споконвічно проживали на цій території не втратили етнічної ідентичності, норм звичаєвого права. У 1349 р., на час приєднання Галичини польським королем Казимиром ІІІ до своїх володінь, населення Галичини уже мало власні традиції формування держави та правотворення. У Галичині до 1434 р. діяли руське (українське) звичаєве право, Руська правда, Грамота князя Івана Берладника 1134 р., Рукописання князя Володимира Васильковича 1287 р., Уставна грамота князя Мстислава Даниловича 1289 р., маґдебурзьке право. Ставши складовою частиною Польського королівства, Галичина не мала перспектив для свого самостійного правового розвитку. Процеси уніфікації в усіх сферах суспільного життя посприяли наближенню руського права, яке діяло в Галичині, до польського права, що зумовило поступове стирання межі між правосвідомістю українців і поляків. Однак у зв’язку з етнопсихологічними особливостями кожного з цих народів вдалося уникнути повної втрати українцями своєї самобутності.
Удосконалено положення про необхідність:
– переглянути методологію дослідження формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства шляхом синтезу діалектичного, антропологічного, соціально-змістовного, цивілізаційного й формаційного концептуального підходів; інтегрування здобутків еволюційної, колонізаційної та трансформацій¬ної концепцій розвитку й удосконалення державно-правових і самоврядних інститутів;
– переосмислити сучасну державну політику України в сфері організації та діяльності вищих центральних і місцевих органів влади й місцевого самоврядування, зорієнтовану на уніфікацію без врахування історичного досвіду регіонів України, різноманітних форм державного та самоврядного життя.
Отримали подальший розвиток аргументи стосовно:
– необхідності врахування правової спадщини різних регіонів України, які тривалий час не розвивалися в єдності, не мали однієї правової системи задля того, щоб сучасні регіони України були консолідованими у вирішенні загальнодержавних проблем;
– доцільності виявлення витоків правового менталітету населення окремих регіонів України, який формувався під впливом європейських правових цінностей: визнання і захисту прав людини; верховенства права; розвитку правової культури;
– використання історико-правових знань про співвідношення власного й запозиченого історичного досвіду формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у сучасній Україні.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що положення, обґрунтовані в дисертаційному дослідженні, поглиблять і збагатять вітчизняну історико-правову науку знаннями про формування та діяльність державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.).
Основні положення й висновки дисертації можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальших історико-правових досліджень;
– у галузі правотворчої діяльності – для розвитку й удосконалення національного законодавства, оптимізації системи державного управління, уточнення компетенції її органів; вибору оптимальних засад удосконалення місцевого самоврядування;
– у навчальному процесі – під час підготовки загальних та спеціальних курсів з історії держави і права України, історії України, адміністративного, цивільного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного проце-суаль¬ного права, з проблем державного будівництва й місцевого самовряду-вання (вони, зокрема, використовуються в навчальному процесі юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка);
– у правовиховній сфері – для підвищення рівня правової культури службовців органів державної влади й управління, місцевого самоврядування, а також населення.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Сформовані положення та висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора, який вивчає цю тему понад десять років. Автор написав розділи 2 “Суспільний лад” і 4 “Джерела та характерні риси права” колективної монографії “Галицько-Волинська держава (1199–1349 рр.)”. У дисертації ідеї та розробки співавторів монографії В. Кульчицького та Б. Тищика не використовуються.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка, обговорена на її засіданнях, де одержала позитивну оцінку й рекомендована до захисту.
Результати дослідження дисертант використовував під час підготовки навчальних програм, планів семінарських занять з курсу “Історія держави і права України”, спеціальних курсів “Становлення та розвиток місцевого самоврядування в Україні” “Наступність в історії українського права”, в процесі читання лекцій, проведенні семінарських занять з відповідних курсів на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.
Сформульовані в дисертації положення і результати дослідження були оприлюднені на різноманітних наукових і науково-практичних конференціях, а саме: 8–17 регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2001–2011 рр.);
6, 8, 10, 18, 20–22-й міжнародних історико-правових конференціях Міжна¬родної асоціації істориків права; IV звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2002); Міжнародній науковій конференції “Шості осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Наукова спадщина академіка О. О. Малиновського і сучасність” (Рівне, 2008); Міжнародній науковій конференції “Досвід правового розвитку Великого князівства Литовського (1529–1588)” (Одеса, 2009); Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми історії держави і права країн Центрально-Східної Європи” (Львів, 2009 р.) та ін.
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено в двох одноосібних монографіях, в одній монографії у співавторстві, 67 наукових публікаціях, з яких 34 – одноосібні статті у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук, 20 – тези доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій, 13 – інші публікації.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, 10 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 519 сторінок. Основний текст дисертації становить
409 сторінок, список використаних джерел (955 найменувань) – 81 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Здійснений історико-правовий аналіз і нові підходи до наукової проблеми сприяють поглибленню історико-правових знань сутності й змісту формування та функціонування державно-правових й самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.), що є відповідним внеском у вітчизняну історико-правову науку. Виконане дослідження дає змогу дійти таких висновків.
1. У Польському королівстві першої половини ХІІІ ст. посилився процес централізації державної влади. Польська політика стосовно зайнятих українських земель мала на меті збільшити владу польського короля і розміри його володінь. Галичи¬на була насильно приєднана до володінь польського короля Казимира ІІІ у 1349 р., який прагнув зміцнити та розширити кордони держави та забезпечити значне збільшення доходів за рахунок мит від купців, котрі подорожували на Схід через Галичину. У 1387 р. польська королева Ядвіга остаточно приєднала Галичину до своїх володінь. Це було типовим для епохи Середньовіччя актом анексії, що мав на меті зміцнити польські кордони і встановити контроль над трансєвропейським торговельним шляхом, який через Краків, а далі – через Володимир, Львів і Галич пролягав у Причорномор’я, зокрема, до генуезьких колоній Криму. Інтереси польської шляхти збігалися з інтересами краківської церковної ієпархії й авіньйонської папської курії, які прагнули поширювати католицизм на Сході. Жодні історико-правові аргументи на користь польських прав стосовно Галичини не відповідають історичній правді, оскільки галицькі землі – це етнічні українські землі, cкладова частина Київської Русі, а відтак – основа спадкоємництва та наступності української державно-правової традиції – Галицько-Волинської держави.
Анексія Галичини Польським королівством привела до втрати єдності з іншими українськими землями, унеможливлювала розвиток процесів українського державотворення, існування власної держави.
Галичина впродовж 1349–1370 рр. перебувала в особистій власності поль-ського короля Казимира ІІІ, 1370–1387 рр. – під владою угорських феодалів, з 1387 до 1434 рр. – в особистій власності королеви Ядвіги, а відтак, після її смерті, – у власності короля Владислава ІІ Ягайла; з 1434 р. до 1569 р. – у складі Польського королівства, згодом – у складі Речі Посполитої до 1772 р. Від 1349 р. до 1434 р. Галичина в документах іменувалася Руським королівством, а 1434–1569 рр. – Руським і Белзьким воєводствами як адміністративно-територіальними одиницями Польського королівства.
2. Підтверджено, що після насильницького приєднання Галичини під владу польських королів (1349–1434 рр.), вона зберігала адміністративно-правову автономію, яка характеризувалася історичними, географічними, економічними, етнічними, правовими особливостями. Поступовий наступ на приєднані українські землі посилювався і набував різних форм, у тому числі адміністративно-правових. Польський король почав призначати у волості своїх представників-старост. Окрім Львова старости управляли в Галичі, Теребовлі, Сяноку, Перемишлі, Самборі й інших містах. Галицькі українці, дотримуючись власних історичних, культурних традицій, етнічних інтересів, в умовах перебування в складі Польського королівства сформували адміністративно-правові та самоврядні інститути, що автономно функціонували в Галичині до остаточної інкорпорації краю.
3. Українські землі, які були складовою частиною і Польського королівства, і Великого князівства Литовського, безсумнівно, зазнавали європейського впливу. Проте існували відмінності. На українських землях в складі Польського королівства, зокрема, вплив західної традиції права був відчутнішим, аніж на українських землях у складі Великого князівства Литовського. Це пояснюється тим, що політична і правова системи Польського королівства безпосередньо формувалися під впливом західної політичної традиції та традиції права. Наголосимо, що галицькі українці в умовах перебування у складі Польського королівства, завдяки дотриманню власних історичних, культурних, державно-правових традицій та етнічних інтересів, зуміли зберегти себе від знищення. Галицькі українці, особливо в селах, керувалися українським звичаєвим правом, їм вдалося вирішити складну проблему поєднання своїх і запозичених правових елементів, що вберегло тогочасну українську правову культуру. Інша ситуація виникла на українських землях у складі Великого князівства Литовського, в яких сформувалася своєрідна правова культура, відмінна від західної.
Приєднання Галичини до Польського королівства змушувало українців призвичаюватися до системи управління, що існувала на Заході Європи. Польське королівство часто було посередником у культурних зв’язках руського (українського) народу з народами західноєвропейських країн, відігравало роль моста між Україною і “справжнім Заходом” – території, через яку в Україну проникали ідеї гуманізму та реформації. Вплив цих зв’язків зумовлювався тими прогресивними гуманістичними й освітніми тенденціями, які знаменували розквіт епохи Відродження в тогочасній Європі. Галичина стала одним з перших регіонів України, що зазнала впливу європейських традицій в умовах Середньовіччя.
4. Доведено, що правовий статус Галичини в складі Польського королівства мав свої особливості. Від 1434 р. він став іншим, оскільки на цій території змінилася правова система. Зауважимо: Руське королівство не було “державою в державі” й підпорядковувалось центральній владі, однак не можна не відзначити певні відмінності у його правопорядку, зокрема, копний (громадський) суд руського права був характерним саме для Галичини, а не для всіх територій Польського королівства. Проте не лише Галичина мала спеціальний правовий статус. Окрім неї вирізнялись Мазовія, Серадська земля, Холмська земля, Краківська земля, Прусська земля та ін. Водночас у “глобальнішому” масштабі територія Польського королівства поділялась на Великопольщу та Малопольщу. На одних землях діяв Пьотрківський статут, а на інших – Віслицький. Нешавські статути 1454 р. також були укладені за територіальним принципом правового регулювання. Це засвідчує, що Польське королівство протягом 1387–1569 рр. не було національною державою. Воно мало елементи федеративного характеру державно-територіального устрою і це підтверджує подібність структури вального сейму до вищих представницьких органів федерації. Liberum veto, притаманне вже Польському королівству, засвідчує певну політичну незалежність місцевої влади від центральної, а воєводства і земель – від польського короля. Сеймики вважались настільки авторитетним інститутом влади (а в Галичині це простежувалось чітко), що їхня діяльність нерідко була визначальнішою та вирішальнішою, ніж правління центральної влади Польського королівства. Для отримання посади судді повинні були мати нерухоме майно на території відповідного воєводства, а в Галичині – навіть на території відповідної землі. Це знову ж таки підтверджує: у земель і воєводств Польського королівства була певна автономія.
5. Особливості організації управління Галичиною в складі Польського королівства полягали в тому, що формування і функціонування адміністратив-ного апарату з 1349 до 1434 рр. відбувалися згідно з руським правом, а з
1434 до 1569 рр. – за польськими традиціями державного ладу та права.
З 1434 р. українське населення Галичини, зазнаючи порушень соціальних, національних і релігійних прав, змушене було підпорядковуватися поширенню чужого польського права. Католицька шляхта повсюдно витісняла православних українців зі сфери адміністративного управління, виробництва, освіти, культури. Це сприяло полонізації галицького населення, поглибленню кризи української духовності й культури в XIV–XVІ ст. Соціально-правове становище галицького населення безпосередньо залежало від приналежності до певного стану: шляхти, духовенства, міщан та селянства. Польська шляхта та католицьке духовенство мали привілейоване правове становище. Правове становище галицьких селян у складі Польського королівства характеризувалося політичним безправ’ям і неповною цивільною правоздатністю та дієздатністю. Так, селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їхнє правове становище мало чим відріз¬нялося від рабського. Селянське самоврядування у Галичині також було зведене до мінімуму. Шляхта отримала змогу втручатися навіть в особисте життя селян, скажімо, давати чи не давати дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату).
6. Перебування Галичини в правовому полі Польського королівства збагатило привілейовані стани досвідом участі в станово-представницьких органах державної влади – вальному сеймі, сеймових зібраннях (сеймиках), прилучило їх до традицій і культури політичного представництва впливової на той час європейської держави. Формування та діяльність шляхетських сеймиків у Руському воєводстві сприяли подальшому розвитку низки демократичних традицій руського (українського) народу, традицій народовладдя та самоврядування. Підґрунтям формування українського парламентаризму в Козацько-гетьманській державі, зокрема генеральних (загальних) козацьких рад і рад козацьких старшин, були польські станові сеймики як представницькі органи, які діяли в Руському воєводстві від 1434 р. у складі Польського королівства, а відтак – Речі Посполитої.
7. Так зване обґрунтування “історичних прав” Польського королівства на Галичину не відповідало дійсності, оскільки не було обґрунтовано історичними реаліями. Галичина як споконвічна давньоруська (українська) етнічна територія завдяки самобутності не втратила ознак етнічної ідентичності: мала до анексії Польщею і зберегла певною мірою надалі територію, мову, релігію, звичаї, державно-правові, культурні традиції та ін. Галицькі українці володіли культур-но-національними і правовими традиціями ще з часів Київської Русі й Галицько-Волинської держави. Перебуваючи в Центрально-Східній Європі, вони зазнавали культурних та правових впливів зі Західної Європи. Унаслідок волелюбності й патріотизму, державно-правових традицій, уособлених у звичаєвому праві, галицькі українці вберегли себе від асиміляції Польщею, а Галичина стала в подальшому важливим національно-політичним і культурним центром для всієї України. Зокрема, факт проголошення у Львові 9 листопада 1918 р. ЗУНР, яка охоплювала етнічну українську Галичину, завдав відчутних ударів тим польським дослідникам, хто сумнівався у приналежності галицьких українців до єдиного українського народу. Її проголошення стало наслідком боротьби українців за право на національну державу після Першої світової війни.
Характерною рисою впровадження політики Польського королівст¬ва в організації влади у Галичині було те, що формування адміністратив¬них органів здійснювалося заходами лише польської влади. Це підтверджують призначення на керівні посади польської шляхти. Приєднання Галичини до складу Польського королівства призупиняло процеси українського державотворення, можливість збереження власної держави на багато століть. Однак Україна, в тому числі Галичина, яка в певні періоди перебувала в складі різних держав, вистояла в нелегких випробуваннях.
8. Українські джерела права у Галичині в складі Польського королівства залишалися чинними до 1434 р. Так, руське (українське) право зазнавало запозичень деяких принципів та ідей польського права, однак ці запозичення не змінювали правової ідентичності українців, оскільки право Польщі було зорієнтоване на європейську правову культуру. Особливість формування джерел права в Галичині (1387–1569 рр.) полягає у тому, що вони формувалися на духовних і культурних засадах європейської цивілізації, мали власну правову традицію з часів Київської Русі, а відтак – Галицько-Волинської держави й ґрунтувалися на опосередкованій рецепції римського права, його ідеях, принципах та інститутах. Варто зазначити: джерела права, зокрема у Галичині, розвивалися на юридичних поняттях романо-германського типу (сім’ї) правових систем.
9. На час приєднання Галичини польськими королями до своїх володінь (1349, 1387 рр.) руський (український) народ уже мав власні традиції формування держави та правотворення. Тут діяли руське (українське) звичаєве право, Руська правда, Грамота князя Івана Берладника 1134 р., Рукописання князя Володимира Васильковича 1287 р., Уставна грамота князя Мстислава Даниловича 1289 р. Ставши складовою частиною Польського королівства, Галичина не мала перспектив для самостійного правового розвитку. Уніфікація в усіх сферах суспільного життя сприяла наближенню руського права, яке діяло в Галичині, до права польського. Однак унаслідок етнопсихологічних особливостей кожного з народів вдалося уникнути повної втрати своєї неповторності, культурної ідентичності. Українська правова традиція ще до приєднання Галичини до Польського королівства у попередні історичні епохи зазнавала впливу візантійського, а через нього і римського права.
10. У Галичині XIV–XVI ст. простежується вплив західної традиції права, до характерних рис якої належали співіснування та конкурентність в одному суспільстві різних юрисдикцій і правових систем, що взаємно збагачувалися, взаємодіяли. Саме плюралізм юрисдикцій та правових систем і надавав перевагу нормативно-правовому актові (привілею, статутам, ухвалам) як регулятору суспільних відносин, хоч це й призводило до звуження правової автономії Руського королівства, зокрема, чинності українських правових джерел та встановлення пріоритету польського законодавства. Польська колонізація, вирізняючись широкими масштабами у Галичині, приносила зі собою польську правову систему, що накладалася на джерела руського права.
Українське право зазнало позитивного впливу візантійського, а через нього – римського права, внаслідок чого в правовому регулюванні суспільних відносин, у тому числі в Галичині, використовувалися римські правові конструкції, у процесі кодифікації інститутів речового, зобов’язального, спадкового права (вони, за римською інституційною системою, входять до блоку “res”). Тобто сприймалися не лише традиції та принципи римського права, а й конструкції цивільних правовідносин.
Однак суспільні відносини в Галичині у складі Польського королівства регулювалися не лише римським правом. Запозичення відбувалося і з візантійського, німецького, литовського права, які, в свою чергу, рецепіювали римське право. Це дає право стверджувати: у процесі формування та функціонування руського права в досліджуваний період мала місце пряма й непряма рецепція римського права, що засвідчувало прогрес у розвитку та застосуванні європейських правових традицій, зокрема, в Галичині XIV–
XVI ст. Окремі правові ідеї та положення, що вже існували на той час, актуальні дотепер. Показовий приклад із так званим інститутом сепарації, який діяв у Польському королівстві, а відповідно – і в Галичині XIV–XVІ ст. У сучасній Україні запровадження інституту сепарації стало можливим лише після прийняття 2002 р. Сімейного кодексу України.
11. Інститут права власності на землю у Галичині до 1434 р. регламентувався нормами руського права, а також нормами Віслицького статуту 1347 р. Однак після 1434 р. на Галичину (Руське воєводство) пошири¬лася чинність польського права, що регулювало цивільні правовідносини. Джерела польського права характеризують право власності на землю як єдину форму успадкованого вільного лену. Право власності на землю в Польському королівстві досягнуло як для того часу високого рівня. Це засвідчує активне укладання договорів застави і купівлі-продажу землі, а отже, інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин у Галичині в XV – першій половині XVI ст.
У процесі становлення польської середньовічної державності майнові відносини регулювалися нормами цивільного права, в сфері якого вдосконалювалося речове, договірне, зобов’язальне, заставне право. У Руському воєводстві розвивалися товарно-грошові відносини, ремесло, торгівля, удосконалювалися форми і зміст укладання договорів, засоби забезпечення зобов’язань та ін. Аналіз норм тогочасного спадкового права засвідчує існування соціальної нерівності, що забезпечувала недоторканність і непорушність власності шляхти, у тому числі й через розширення кола осіб, які претендували на спадок. У нормах спадкового права простежувалася певна залежність селян, що не мали змоги повністю розпоряджатися своїм майном.
12. У польському праві раніше, ніж у праві інших європейських країн, отримала розвиток законодавча діяльність польських королів. Вона виявилася у прийнятті Віслицького статуту 1347 р., який було спеціально перекладено руською мовою для Галичини. Водночас право Польського королівства, поряд зі загальними правовими інститутами, відомими іншим державам, мало низку специфічних інститутів (наприклад, наявність колективної відповідальності громади за злочини, вчинені на її території, коли злочинця не виявлено). Вагомою ознакою застосування польського права у Галичині є також порів-няльний аналіз кримінального та процесуального права, що підтверджувався регламентацією судочинства і розширенням кола правопорушень, пересліду-вання за вчинення яких здійснювалося від імені держави. Загалом польське право було розвинутим як для середньовічного суспільства і повністю відповідало історичним реаліям та вимогам феодального ладу.
13. Застосування права в Галичині засвідчило, що воно інколи містило колізійні норми та спричиняло дискусійні питання. Це стосується, зокрема, тлумачення термінів: поняття “староста” могло вживатись і до високопосадової урядової особи, яка вважалася намісником короля у воєводстві чи землі, й до старости “гроду” (замку), тобто посадової особи, що мала передусім судові повноваження; термін “позов” використовувався і для позначення вимоги позивача (потерпілого) до відповідача (обвинуваченого), і для позначення виклику відповідача в суд (судового акта за юридичною природою); поняття “вічевий суд” вживалося і для позначення суду, який складався з представників територіальної громади (“віча”), і для позначення одного з видів королівських судів; термін “суддя” інколи вживався у надзвичайно широкому розумінні й стосувався короля, референдарів, асесорів, комісарів, суддів, воєвод, старост, підсудків (заступників судді), війта, лавників, підкоморіїв. Нерідко тогочасне польське законодавство ототожнювало терміни “сейм” і “сеймик”, хоча вони мали різне значення. Натомість тогочасне право розмежовувало королівський сеймовий суд і сейм, а це, по суті, був один і той самий орган.
У Галичині правові колізії виникали, мабуть, частіше, ніж в інших воєводствах, адже на цій території співіснували різні системи права: руське, польське, маґдебурзьке (німецьке), волоське, а також – канонічне право. Водночас тривала жорстка конкуренція між нормативно-правовим актом і правовим звичаєм (і українським, і польським).
Польське право XIV–XVI ст., будучи середньовічним за сутністю, відстоювало насамперед інтереси польської шляхти, що підтверджувало існування соціальної нерівності й несправедливості. Проте такий стан був характерний не лише для польського права того часу, а й для інших тогочасних країн середньовічної Європи.
14. Досвід формування та функціонування державно-правових і само¬вряд-них інститутів у Галичині в складі Польського королівства заслуговує на увагу з погляду теорії та практики як новий напрям у вітчизняних дослідженнях проблем державно-правового творення у Центрально-Східній Європі в період Середньовіччя. Відзначаючи фрагментарне концептуальне осмислення та недостатньо історично-змістовну забезпеченість в українському законодавстві територіального устрою України, автор вважає, що в основі концептуального осмислення майбутнього державних, самоврядних і правових інститутів України лежить формування комплексу теоретичних, у тому числі історико-правових знань, про зміст та форму державної влади, місцевого самовряду¬вання, інших інститутів.
15. У процесі формування правової політики в сучасній Україні доцільно використовувати результати досліджень вітчизняної юридичної науки, зокрема, науки історії держави і права України. Значні зміни у праві та державі в сучасних умовах потребують відображення у правовій політиці й системі юридичної освіти особливостей розвитку державних і самоврядних інститутів, що відповідають державним традиціям українського народу. Їх сприйняття народом сучасної України можливе лише за умови врахування правової спадщини різних регіонів України, які впродовж тривалого часу не розвивалися в єдності, не мали спільної правової системи. Перебування українських земель у складі Польського королівства, Речі Посполитої, Російської, Австрійської, Австро-Угорської монархій та інших в значній мірі негативно позначилося на менталітеті українського народу: динамізм, мінливість, суперечливість політичних орієнтацій суб’єктів влади та різних соціальних груп, нерозуміння глибини подій, що відбуваються, індивідуалізм, тенденція до взаємного поборювання, надмірна емоційність, уразливість тощо. Вивчення і врахування історії формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів, зокрема в Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.), інших регіонів України здатне не лише виявити витоки правового менталітету їхнього населення, а й визначити особливості розвитку правових культур різних регіонів України, котрі поступово стираються під впливом інтеграційних процесів, що відбуваються в сучасній Європі й світі, в основу яких покладено єдині європейські цінності – права людини, верховенство права, правова держава та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
І. Нормативно-правові акти та джерела
1. Акти села Одрехова / упоряд. І. М. Керницький, О. А. Купчин¬ський. – К., 1970. – 260 с.
2. Армянский судебник Мхитара Гоша / [пер. с древнеармян. А. А. Паповя-
на ; ред, вступ ст. и прим. П.М. Арутюняна. – Ереван : Изд-во АН Армянской ССР, 1954. – 269 с.
3. Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження / О. А. Бевзо. – К., 1971. – Вид. 2. – 200 с.
4. Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (Х – початок XVII ст.) : зб. док. і матер. – К., 1988. – 288 с.
5. “Великая хроника” о Польше, Руси и их соседях XI–XIII вв. – М., 1987. – 386 с.
6. Галицько-Волинський літопис. – К., 2002. – 400 с.
7. Галл А. Хроника и деяния князей или правителей польских / А. Галл. – М., 1961. – 169 c.
8. Головні Артикули Берестейської унії до Папи і до короля, що їх підготувала Єрархія Київської Митрополії від 1/11 червня 1595 р. // Основні документи Берестейської унії. – Львів : Свічадо, 1996. – 90 c.
9. Грамоти XIV століття / [упоряд., вступ. ст., ком. і сл. покажч. М. М. Пещак ; відп. ред. В. М. Русанівський]. – К. : Наук. думка, 1974. – 256 с.
10. Древнерусские княжеские уставы XI–XIV вв. / [изд. подгот. Я. Н. Щапов ; отв. ред. Л. В. Черепнин]. – М. : Наука, 1976. – 240 с.
11. Економічні привілеї міста Львова XV–XVIII ст. : привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій : зб. док. / упоряд. М. Капраль. –
Львів : Піраміда, 2007. – 816 с., 8 іл.
12. Жерела до істориї України-Руси. – Львів, 1895. – Т. 1 : Описи королівщин в землях руських XVI віку. Т. 1 : Люстрациї земель Галицької й Черемиської / під ред. М. Грушевського. – VIІI+312 с.
13. Жерела до істориї України-Руси. – Львів, 1897. – Т. 2 : Описи королівщин в руських землях XVI віку. – Т. 3 : Люстрациї земель Перемиської й Сяноцької / під ред. М. Грушевського. – 314 c. ; 1900. – Т. 3 : Описи королівщин в руських землях XVI віку. Т. 3 : Люстрациї земель Холмської, Белзької і Львівської / під ред. М. Грушевського. – 586 с. ; 1903. – Т. 7 : Описи королівщин в руських землях XVI віку. – Т. 4 : Люстрация 1570 р. / під ред.
М. Грушевського. – 364 с.
14. Зиморович Б. Потрійний Львів : Leopolis Triplex / Бартоломей Зиморович ; / пер. з лат. Н. Царьової ; комент. І. Мицька ; ред. О. Шишка. – Львів, 2002. – 224 с.
15. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Денис Зубрицький / пер. з польськ. І. Сварника ; коментарі М. Капраля ; ред. О. Шишки. – Львів : Центр Європи, 2002. – 602 с.
16. Історія Львова в документах і матеріалах : зб. док. і мат. / упоряд. У. Я. Єдлінська, Я. Д. Ісаєвич, О. А. Купчинський та ін. ; відп. ред. М. В. Брик. – К. : Наук. думка, 1986. – 424 с.
17. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові 1233–1799 р. / упоряд. О. А. Купчинський, Е. Й. Ружицький. – К., 1972. – 676с.
18. Книга Київського підкоморського суду (1584–1644) / відп. ред. В. В. Німчук. – К. : Наук. думка, 1991. – 344 с.
19. Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини XIV століть / Олег Купчинський. – Львів : НТШ, 2004. – 1286 с.
20. Літопис Руський за Іпатським списком / пер. Леонід Махновець. – К., 1989. – 591 с.
21. Летопись по Лаврентиевскому списку / Приготовлена А.Ф. Бичко-
вым. – СПб., 1872. – 398 с.
22. Летопись Руси отъ 1340 до 1887 года, розтолкована Богданомъ А. Дhдицкимъ. – Львовъ, 1887. – 57 с.
23. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України / подав М. Грушевський. Серія перша (1361–1530) // Записки Наукового товариства ім. Шевченка (далі – ЗНТШ). – Львів, 1905. – Т. 63. – С. 1–46.
24. Описи Перемишльського староства 1494–1497 рр. / подав М. Гру-шевський // ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. 19. – С. 1–24.
25. Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела XV–XVII ст. Т. 5 : Руська (Волинська) метрика. Книги за 1652–1673 pp. / підг. до др. Петро Кулаков-
ський. – Острог ; Варшава ; Москва, 1999. – 607 с.
26. Повесть временных лет. – М. : Изд. Ан СССР, 1950. – 555 c.
27. Полное собрание русских летописей. – Т. 2 : Ипатьевская литопись. – М., 1962. – 938 c.
28. Привілеї міста Львова (ХІV–ХVІІІ ст.) : зб. док. / упоряд. Мирон Капраль. – Львів, 1998. – 640 с.
29. Привілеї національних громад міста Львова (ХІV–ХVІІІ ст.) : зб. док. / упоряд. Мирон Капраль. – Львів, 2000. – 576 с.
30. Российское законодательство Х–ХХ веков. – М., 1984. – Т. 1. – 432 с.
31. Российское законодательство Х–ХХ веков. – М., 1985. – Т. 2. – 520 с.
32. Русская Правда по спискам Академическому, Карамзинскому и Троицкому / под ред. проф. Б. Д. Грекова. – М. ; Л. : ОГИЗ ; Гос. соц.-эконом. изд-во, Ленинград отделение, 1934. – 64 с.
33. Саксонское зерцало : Памятник, комментарии, исследования / отв. ред. акад. АН УССР В. М. Корецкий. – М. : Наука, 1985. – 271 с.
34. Слово о полку Ігоревім. – К. : Радянська школа, 1989. – 308 c.
35. Соціальна боротьба в місті Львові в XVI–XVIII ст. : зб. док. / під ред.
Я. П. Кіся. – Львів, 1961. – 442 с.
36. Статути Великого князівства Литовського : у 3 т. Т. 2. Статут Великого князівства Литовського 1566 р. / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка,
А. Панькова. – Одеса : Юрид. літ., 2003. – 560 с.
37. Статути Великого князівства Литовського : у 3 т. ; 2 кн. Т. 3 : Статут Великого князівства Литовського 1588 р. / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка,
А. Панькова. – Одеса : Юрид. літ., 2004. – Кн.2. – 568 с.
38. Хрестоматия по истории средних веков / под ред. Н.П.Грацианского и С.Д.Сказкина. – М., 1950. – Т.ІІ. – 348 c.
39. Хрестоматия по истории средних веков : в 3 т. [Для университетов и педагогических институтов] / под ред. [и с введ.] С. Д. Сказкина. М. : Соцэкгиз, 1961. – Т. 1 : Раннее средневековье. – 688 с.
40. Хрестоматия по истории средних веков : в 3 т. [Для университетов и педагогических институтов] / под ред. [и с введ.] С. Д. Сказкина. М. : Соцэкгиз, 1963. –Т. 2 : X–XV века. – 751 с.
41. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Європы / под ред. В. М. Корецкого. – М. : Государственное суд-во юрид. литературы, 1961. – 950 с.
42. Хрестоматія з історії держави і права України : навч. посіб. / упоряд. : А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 656 с.
43. Хрестоматія з історії держави і права України : у 2 т. : навч. посіб. / за ред. В. Д. Гончаренка : вид. 2-ге, переробл. і доп. – К., 2000. – Т. 1 : З найдавніших часів до початку ХХ ст. / уклад. : В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький. – К. : Ін Юре, 2000. – 472 с.
44. Хрестоматія з історії України / упоряд. та авт. комент. О. М. Уривал-
кін. – К. : КНТ, 2007. – 520 с.
45. Хрестоматія з історії Української РСР. З найдавніших часів до кінця 50-х рр. ХІХ ст. / за ред. І. О. Гуржія. – К. : Радянська шк., 1959. – 747 с.
46. Хроника Галла Анонима // Щавелева Н. И. Польськие латиноязычные средневековые источники : тексты, перевод, комментарий. – М., 1990. –
С. 40–75.
47. Хроника магистра Винценти Кадлубека // Щавелева Н. И. Польские латиноязычные средневековые источники : тексты, перевод, комментарий. – М., 1990. – С. 76–140.
48. Akta Grodzkie i Ziemskie z Czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie / wyd. O. Pietruski, L. Tatomir. – Lwów : Drukarnia zakładu narodowego imenia Ossolińskich, 1868. – Т. 1. – 287 s.
49. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – Lwów : Drukarnia zakładu narodowego imenia Ossolińskich, 1870. – Т. 2. – 286 s.
50. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernandyńskiego we Lwowie / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – Lwów : Drukarnia narodowa W. Manieckiego, 1872. – T. 3 : Dyplomatariusz / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – 313 s.
51. Akta Grodzkie i Ziemskie z Czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – Lwów : Drukarnia narodowa W. Manieckiego, 1875. – T. 5. – 293 s.
52. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – Lwów : Drukarnia narodowa W. Manieckiego, 1878. – T. 7 : Dyplomatariusz / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – 325 s.
53. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Drukarnia narodowa W. Manieckiego, 1880. – T. 8 : Dyplomatariusz kapituły przemyskiej obrządku łacińskiego / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – 351 s.
54. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : 1 związkowa drukarnia, 1883. – Т. 9 : Dyplomatariusz / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – 340 s.
55. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : 1 związkowa drukarnia, 1886. – T. 11 : Najdawniejsze zapiski sądów sanockich 1423–1462 / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – XXV+568 s.
56. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie – Lwów : 1 związkowa drukarnia, 1888. – T. 13 : Najdawniejsze zapiski sądów przemyskich i przeworskiego / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – XIV+730 s.
57. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : 1 związkowa drukarnia, 1889. – T. 14 : Najdawniejsze zapiski sądów lwowskich 1440–1456 / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – XVII+635 s.
58. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : 1 związkowa drukarnia, 1894. – T. 16 : Najdawniejsze zapiski sądow sanockich 1463–1552 / wyd. A. Prochaska. – XVIII+581 s.
59. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : 1 związkowa drukarnia, 1894. – T. 12 : Najdawniejsze zapiski sądow halickich 1435–1475 / wyd. A. Stadnickiego. – XVIII+482 s.
60. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Drukarnia E. Winiarza, 1901. – T. 17 : Najdawniejsze zapiski sądow grodzkich przemyskich і lwowskich 1469–1506 / wyd. A. Prochaska. LVIII+660 s.
61. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Drukarnia E. Winiarza, 1903. – T. 18 : Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przemyskiego 1469–1506 / wyd. A. Prochaska. – XLIII+701 s.
62. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Drukarnia E. Winiarza, 1906. – T. 19 : Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506 / wyd. A. Prochaska. – XXXIV+855 s.
63. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Drukarnia E. Winiarza, 1909. – T. 20 : Lauda sejmikowe. – Cz. 1 : Lauda wiszeńskie 1572–1648 / oprac. A. Prochaska. – L+640 s.
64. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Drukarnia E. Winiarza, 1911. – T. 21 : Lauda sejmikowe. – Cz. 2 : Lauda wiszeńskie 1648–1673 / oprac. A. Prochaska. – XXXIV+753 s.
65. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Drukarnia E. Winiarza, 1914. – T. 22 : Lauda sejmikowe. – T. 3 : Lauda wiszenskie 1673–1732 / оргас. A. Prochaska. – XXI+848 s.
66. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : 1 związkowa drukarnia, 1928. – Т. 23 : Lauda sejmikowe wiszeńskie, lwowskie, przemyskie і sanockie 1731–1772 / wyd. A. Prochaska. – XXI1+682 s.
67. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : 1-a związkowa drukarnia, 1935. – T. 25 : Lauda sejmikowe halickie 1696–1772 / wyd. W. Hejnosz. – XX+760 s.
68. Akta Grodzkie і Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwówie. – Lwów : Drukarnia narodowa W. Manieckiego, 1876. – T. 6 : Dyplomatariusz / wyd. O. Pietruski, X. Liske. – 302 s.
69. Codex diplomaticus Poloniae quo continentur privilegia regum Poloniae, magnorum ducum Lithvaniae, bullae pontificum, nec non jura a privatis data illustrandis domesticis rebus gestis inservitura ad huc nusquam typis exarata, ab antiquissimis inde temporibus usque ad annum 1506 / ed. L. Rzyszczewski, A. Muczkowski. – Varsaviae, 1847. – T. 1. – 367 + LXXII s.
70. Czechowicz J. Praktyka kryminalna, to jest : wzór rozważnego i porządnego spraw kryminalnych sądzenia / Jakub Czechowicz. – Chełmno, 1769. – 233 s.
71. Długosz J. Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. – Warszawa, 1961–1985. – Ks. 1–11.
72. Dörflerówna A. Materiały do historji miasta Sambora 1380–1795 / Anna Dörflerówna // Zabytki dziejowe. – Lwów : Wyd-wo Towarzystwa Naukowego we Lwowie, 1936. – T. 4. – Zesz. 2. – S. 157–394.
73. Groicki B. Artykuły prawa magdeburskiego które zowią Speculum Saxonum z łacińskiego języka na polski przełożone / Bartłomiej Groicki. – Kraków, 1629. (перевидання : Groicki B. Artykuły prawa magdeburskiego. Postępek sądów około karania na gardle. Ustawa placej u sądów. – Warszawa : Wyd-two prawnicze, 1954. – 259 s. + XI ( = Biblioteka dawnych polskich pisarzy-
prawników. – T. 2).
74. Groicki B. Porządek sądów i spraw miejskich prawa magdeburskiego / Bartłomiej Groicki. – Kraków, 1629 (перевидання : Groicki B. Porządek sądów i spraw miejskich prawa magdeburskiego w Koronie Polskiej. – Warszawa : Wyd-wo prawnicze, 1953. – 259 s. ( = Biblioteka dawnych polskich pisarzy-prawników. – T. 1).
75. Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. – T. 7. – Cz. 2 : Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona // Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. 18. – Cz. 2. – 491s. + 33s. + III.
76. Józefowicz J. T. Kronika miasta Lwowa od roku 1634 do 1690 obejmująca w ogólności dzieje dawnej Rusi Czerwonej a zwłaszcza Historyą arcybiskupstwa lwowskiego w tejże epoce / Jan Tomasz Józefowicz. – Lwów : Drukarnia Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, 1854. – 504 s.
77. Jus Polonicum codicibus veteribus manuscriptis et editionibus / ed. J. W. Bandtkie. – Varsоviae, 1831. – XXII, 472 s.
78. Kronika Jana z Czarnkowa / tłum. J. Żerbiłło. – Kraków, 2001. – 81 s.
79. Księga ławnicza miejska (1441–1448) / wyd. A Czołowski, F. Jaworski. – Lwów, Drukarnia W. A. Szyjkowskiego, 1905. – 361 s. (= Pomniki dziejowe
Lwowa. – T. 4).
80. Księgi referendarskie. – Warszawa : Wyd-wo Tow-wa Naukowego Warszawskiego, 1910. – T. 1 : 1582–1602 / wyd. I. T. Baranowski. – 176 s.
81. Kuszewicz P. Prawo Chełmińskie poprawione у z łacińskiego języka polski przetłumaczone. Xiąg pięcioro ku pospolitemu pozitkowi / Paweł Kuszewicz. – Poznań : Drukarnia Jana Rossowskiego, 1623. – 203 s.
82. Lustracja województwa ruskiego 1661–1665. – Wrocław ; Warszawa ; Kraków ; Gdańsk : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Wyd-wo Polskiej Akademii Nauk, 1970. – Cz. 1 : Ziemia przemyska і sanocka / wyd. K. Arłamowski,
W. Kaput. – 308 s.
83. Lustracja województwa ruskiego 1661–1665. – Wrocław ; Warszawa ; Kraków ; Gdańsk : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Wyd-wo Polskiej Akademii Nauk, 1974. – Cz. 2 : Ziemia lwowska / wyd. E. і K. Arłamowscy. – 216 s. ;
84. Lustracja województwa ruskiego 1661–1665. – Wrocław ; Warszawa ; Kraków ; Gdańsk : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Wyd-wo Polskiej Akademii Nauk, 1976. – Cz. 3 : Ziemie halicka і chelmska / wyd. E. і K. Arłamowscy, W. Kaput. – 303 s.
85. Materiały archiwalne wyjęte głównie z Metryki Litewskiej od 1348 do 1607 roku / wyd. A. Prochaska. – Lwów, 1890. – 210 s.
86. Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur. – Varsoviae, 1905. – P. 1 : Casimiri IV regis tempora complcctcns (1447–1492). – 191 p.
87. Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur. – Varsoviae, 1908. – P. 2 : Joannis Alberti regis tempora complectens (1492–1501). – 190 p.
88. Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur. – Varsoviae, 1908. – P. 3 : Alexandri regis tempora complectens (1501–1506). – 302 p.
89. Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur. – Varsoviae, 1910. – P. 4 : Sigismundi I regis tempora complectens (1507–1548). – Vol. 1 : Acta cancellariorum 1507–1548. – 477 p.
90. Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur. – Varsoviae, 1912. – P. 4 : Sigismundi I regis tempora complectens (1507–1548). – Vol. 2 : Acta vicecancellariorum 1507 – 1535. – 476 p.
91. Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur. – Varsoviae, 1915. – P. 4 : Sigismundi I regis tempora complectens (1507–1548). – Vol. 3 : Acta vicecancellariorum 1533–1548. – 439 p.
92. Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur. – Varsoviae, 1919. – P. 5 : Sigismundi Augusti regis tempora complectens (1548–1572). – Vol. 1 : Acta cancellariorum 1548–1572. – 253 p.
93. Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur. – Varsoviae, 1961. – P. 5 : Sigismundi Augusti regis tempora complectens (1548–1572). – Vol. 2 : Acta vicecanceliariorum 1548–1572. – 381 p.
94. Mistrz Wincenty tzw. Kadłubek. Kronika Polska / tłum., oprac. B. Kürbis. – Wrocław ; Warszawa ; Kraków, 1992. – 332 s.
95. Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia. – Cracoviae, 1882. – T. 6 : Codex epistolaris Vitoldi Magni ducis Lithuaniae 1376 – 1430 / wyd. A. Prochaska. – CXVI+1113 p.
96. Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia. – Krakow : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, 1927. – T. 19 : Acta Alexandri regis Poloniae, magni ducis Lithuaniae etc. (1501–1506) / wyd. F. Papee. – XIV+622 s.
97. Pomniki dziejów Lwówa. – T.1.– № 571. –382 s.
98. Rachwał S. Jan Alnpek i jego “Opis miasta Lwowa” z początku XVII wieku / Stanisław Rachwał. – Lwów : Nakł. Redakcji Wschodu, 1930. – 56 s.
99. Statuta Polskie króla Kazimierza w Wislicy złożone / wyd. K. Wł. Wojcicki – Warszawa, 1847. – 138 s.
100. Statut warscki // Режим доступу : http : // portalwiedzy.onet.pl/69053,,,,statut_warsci. haslo.html
101. Studia z historii prawa / pod red. W. Litewskiego. – Kraków, 1992. – 172 s. ( = Prace Prawnicze. – Zesz. 141).
102. Szczerbicz P. Jus Municipale to iest prawo miejskie Magdeburskie / nowo z łacińskiego у z niemieckiego na polski ięzyk z pilnością у wiernie przełożone / P. Szczerbicz .– Lwów, 1581. – 215 s.
103. Theiner A. Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque finitimarum historiam illustrantia maximam partem nondum edita ex tabulariis vaticanis / A. Theiner. – Roma, 1860. – T. 1.
104. Volumina legum. – Peterburg, 1859. – T. 1. 288 s. XII s. ; T.2. – 482 s.
XIII s.
105. Wybór tekstów źródłowych z historii państwa i prawa polskiego / oprac. J. Sawicki. – Warszawa, 1952. – T. 1. – Cz. 1. – 263 s.
106. Zbiór praw Litewskich od roku 1389 do roku 1529. Tudzież rozprawy sejmowe o tychże prawach od roku 1544 do roku 1563 / wyd. A. T. Działyński. – Poznań, 1841. – 2+ 542+ IV s.
107. Zbiór praw polskich i W.K.Litewskiego. Od r. 1347 sejmu Wislickiego do r. 1786 / ułożony przez F. B. Piekarskiego. – Kraków, 1813.– 196 s.
108. Zimorowicz B. Historia miasta Lwowa królestw Galicyi i Lodomeryi stolicy. Z opisaniem dokładnem okolic i potrójnego obłężenia / Bartłomiej Zimorowicz / tłum. M. Piwocki. – Lwów, 1833. – 508 s.
109. Zwód zupełny statutów Kazimierza Wielkiego // Starodawne prawa polskiego pomniki / wyd. A. Z. Helcel. – T. 1. – Warszawa, 1856. – 361 s.
110. Zródla dziejowe. – Warszawa, 1897. – T. 22. – 736 + LIXS.
ІІ. Неопубліковані джерела архівних фондів
111. Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України. – Відділ рукописів
Ф. 4. Бібліотека Баворовських у Львові
оп. 1
Cпр. 1360. Deseriptio, Iuriumet privilegium Urbis Leopolis ad puncta ab Officio Circulari Leopolensi Civitati porrecta 1387–1775 рр., 71 арк.
112. Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка. – Відділ рукописів, стародрукованих і рукописних книг ім. Ф. П. Максименка. – № 514, ІІІ.
113. Відділ рукописів, стародрукованих і рукописних книг