ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРІЯ ПОТЕНЦІЙНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

СІКОРСЬКА ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 811.161.2’37.(043.5)

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРІЯ ПОТЕНЦІЙНОСТІ
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Бондар Олександр Іванович,
доктор філологічних наук,
професор

Одеса - 2007

ЗМІСТ
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.............................................................4
ВСТУП...............................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДВАЛИНИ ДОСЛІДЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ ПОТЕНЦІЙНОСТІ..........................................................................................13
1.1. Основні віхи у розвитку розуміння потенційності.....................13
1.2. Проблема розуміння модальності в сучасному мовознавстві...16
1.2.1. Спроби структурування модальності..............................16
1.2.2. Модальність як складна гіперкатегорія...........................17
1.2.3. Підстави виділення категорії потенційності...................29
1.2.4. Розуміння категорії потенційності в сучасному мовознавстві......................................................................................................31
1.3. Семантична основа потенційності.................................................35
1.3.1. Загальні засади моделювання категоріальної граматики...35
1.3.2. З’ясування структури потенційності. Опис взаємовідношень між функціями..........................................................................................................40
Висновки до першого розділу................................................................47
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ ПЕРВИННИХ ФУНКЦІЙ КАТЕГОРІЇ ПОТЕНЦІЙНОСТІ......................................................................49
2.1. Функція можливості та її варіанти.................................................49
2.1.1. Лексичні засоби вираження...............................................49
2.1.2. Морфологічні засоби вираження.......................................68
2.1.2.1. Форми теперішнього-майбутнього ДВ................68
2.1.2.2. Форми простого майбутнього ДВ........................75
2.1.2.3. Форми минулого часу ДВ.....................................77
2.1.2.4. Форми теперішнього часу НДВ...........................80
2.1.2.5. Видові форми в умовному способі......................82
2.1.3. Синтаксичні засоби вираження........................................82
2.2. Функція необхідності та її варіанти...............................................87
2.2.1. Лексичні засоби вираження..............................................87
2.2.2. Морфологічні засоби вираження.....................................108
2.2.2.1. Форми наказового способу в неімперативному використанні...........................................................................................................108
2.2.2.2. Форми теперішнього часу, вживані в значенні „припису”..........................................................................................................116
2.2.3. Синтаксичні засоби вираження........................................121
Висновки до другого розділу................................................................127
РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ КАТЕГОРІЇ ПОТЕНЦІЙНОСТІ ПРИ ВИРАЖЕННІ МОДАЛЬНИХ ВІДНОШЕНЬ.......................................129
3.1. Зона перетину можливості та необхідності..................................131
3.2. Зона перетину потенційності з функцією вірогідності................132
3.3. Зона перетину потенційності із функціями дейксисної темпоральності..................................................................................................136
3.4. Зона перетину функцій потенційності з аспектуальністю........142
3.5. Зона перетину потенційності з функціями часової локалізованості............................................................................................................147
3.6. Зона перетину потенційних функцій із персональністю...............153
3.7. Зона перетину потенційності з ФСП становості...........................157
3.8. Зона перетину потенційності зі спонукальністю..........................160
3.9. Зона перетину потенційності та зумовленості..............................165
Висновки до третього розділу................................................................166
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ...................................................................................168
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................174

ВСТУП

Історія вивчення модальних відношень як у вітчизняному, так і зарубіжному мовознавстві має давню традицію й вагомі здобутки. Проте конкретизація та диференціація поняття модальності продовжує залишатися вельми актуальною проблемою і сьогодні.
Початок вивченню модальності поклали дослідження Ш. Баллі, його вчення про диктум як об’єктивний зміст речення і модус як суб’єктивну позицію мовця щодо об’єктивного змісту, а також роботи академіка В. В. Виноградова, який розглядав модальність як семантичну категорію, що має змішаний лексико-граматичний характер. Подальші дослідження репрезентували модальність як логіко-поняттєву, семантичну, синтаксичну, комунікативно-прагматичну категорію. Наразі одне з провідних місць у мовознавстві займає функціональна дослідницька парадигма. Такий розвиток лінгвістики є цілком закономірним, бо визначення сутності мови не може бути обмежене лише вивченням її системно-структурної організації, а вимагає насамперед врахування функціонування цієї системи. Вивчення модальності як функціонально-семантичного поля (далі ФСП), на жаль, ще далеке від остаточного опису, що пояснюється його складною ієрархічною структурою. Функціонально-семантичне поле модальності становить комплекс актуалізаційних категорій, які, безперечно, неможливо експлікувати в межах кандидатської дисертації. Тому ми зупинилися на характеристиці категорії потенційності як однієї з найскладніших та найхарактеристичніших для ФСП модальності.
Найбільш вагомим та плідним для вирішення цілого ряду проблем, які існують у сучасних розвідках щодо категорії потенційності, є функціонально-семантичний підхід, що має давні традиції. У вітчизняному і російському мовознавстві цим займалися О. О. Потебня, Д. Н. Овсянико-Куликовський, О. І. Бодуен-де-Куртене, О. О. Шахматов, Л. В. Щерба, І. І. Мєщанінов. У зарубіжній лінгвістиці функціоналізм представлений працями В. Матезіуса, Р. О. Якобсона, Є. Куриловича, Е. Кошмідера, М. Мартіне, М. Хеллідея, І. Пете. Саме такий підхід дає можливість здійснити системний аналіз категорії модальності, дослідити мовний матеріал в напрямку від змісту до формальних засобів його вираження разом із взаємодією різноманітних функцій. В сучасному мовознавстві є значна кількість варіантів функціональних підходів до вивчення мови. Ми приєднуємося до поглядів тих дослідників функціонального напрямку, які ґрунтуються переважно на концепції О. В. Бондарка, а саме на ідеї функціонально-семантичної категорії (далі ФСК). Ідея ФСК здається плідною з кількох причин. По-перше, вона дає змогу функціонально об’єднати всі різнорівневі засоби з погляду мовця, по-друге, поняття (групування) ФСК у функціональній граматиці є ізоморфним відповідному поняттю у формальній граматиці, яким є частина мови [29:14]. Проблема комплексного вивчення модальних відношень у мовній системі визначається як об’єктивними чинниками: 1) недостатня з’ясованість більшості їх характеристик; 2) нерозривне співіснування, переплетення багатьох функцій у мовленні; 3) багатомірність синтаксичної системи з різними підрівнями та одиницями різних рангів; так і суб’єктивними: 1) відсутність єдиної граматичної концепції; 2) недостатнє опрацювання функціональної граматики взагалі і тієї, що ґрунтується на понятті ФСК, зокрема [Там само]. До вибудови теоретичних підвалин нами залучено також погляди українських вчених: І. Р. Вихованця, К. Г. Городенської, О. І. Бондаря, А. П. Загнітка, М. В. Мірченка, М. Я. Плющ, В. Д. Шинкарука, С. Я. Єрмоленко, В. М. Русанівського, Н. В. Гуйванюк, а також вагомі дослідження А. П. Грищенка, М. В. Леонової, М. П. Кочергана, К. Ф. Шульжука.
Вчення про граматичну категорію модальності складалося протягом тривалого часу, але досі дослідники не дійшли єдиної думки у поглядах щодо цієї категорії. Традиційна лінгвістична думка спирається на протиставлення реальних дій ірреальним модальним діям, що виражається семантичною суттю категорії способу. Проте однозначного розуміння опозиції реальність/ірреальність немає. В. Д. Шинкарук зауважує, що розбіжність поглядів щодо змісту опозиції реальне/ірреальне викликано відсутністю визначеного критерію належності ситуації до того або іншого члена протиставлення [251:142]. Крім того, в модальних значеннях відображається не тільки опозиція реальність/ірреальність, але й динаміка зв’язку між реальністю та ірреальністю. Саме ці зв’язки виявляються в понятті потенційність, що включає в себе значення можливості, необхідності та гіпотетичності. Останнім часом з’явилася значна кількість концепцій визначення та опису категорії модальності, у кожній з яких пропонується своє тлумачення категоріального статусу та окреслюється певне коло субкатегоріальних модальних значень. Однак це праці, в яких дослідження категорії модальності, зокрема потенційності, охоплює лише певні його типи. Так, В. А. Чолкан здійснює дослідження модальності та суб’єктивно-модальних форм (часток) у формально-граматичному та семантико-синтаксичному аспекті. В. М. Ткачук встановлює типологічні вияви суб’єктивної модальності у різних мовах, з’ясовує засоби вербальної реалізації суб’єктивної модальності. Н. П. Руденко проводить семантико-синтаксичне дослідження умовної модальності, дає аналіз предикатно-суб’єктної структури умовних конструкцій, визначає поняття „умовний синтаксичний спосіб.” О. Л. Доценко аналізує особливості реалізації суб’єктивно-модальних та об’єктивно-модальних значень у структурі об’єктно-з’ясувального висловлення. Проблеми потенційності вирішують у дисертаційних дослідженнях І. Ю. Шкіцька, В. Г. Рогожа. І. Ю. Шкіцька здійснює системний різнорівневий аналіз безособово-інфінітивних речень як регулярних модальних реалізацій безособових конструкцій сучасної української мови. Предметом дослідження В. Г. Рогожі стали конструкції вольової модальності. Авторка обґрунтовує зміст поняття „вольова модальність” стосовно сучасного офіційно-ділового дискурсу та визначає засоби реалізації модальності з урахуванням лексичних, морфологічних, реченнєвих параметрів юридичних документів. Незважаючи на значні здобутки авторів, не можна стверджувати, що проблема розв’язана повністю, що існує системне дослідження явища потенційності, зокрема у функціональному аспекті. Категорія потенційності як увиразнена мовна категорія із власним набором диференційно-семантичних ознак в українському мовознавстві залишається невивченою. Так, предметом дослідження С. Б. Матвєєва стали безособові конструкції з модальним предикатом. Автор описує діапазон значень можливості та необхідності. Цим опис семантичного підґрунтя субполя потенційності й обмежується. Не з’ясованим залишається питання взаємодії потенційності з іншими функціональними категоріями. Таким чином, актуальним та необхідним є комплексний підхід та всебічний аналіз явища потенційності, що дасть змогу з’ясувати функції категорії, виявити типи категоріальних ситуацій можливості та необхідності, встановити місце перетину різних функцій, зон та ФСК і способи їх вираження в сучасній українській літературній мові. Одним із основоположних у функціональних дослідженнях виступає поняття функції. Функція ─ це властивість елемента, зумовлена відношеннями в системі мови, які визначають можливості використання цього елемента. В теоретичному плані для розмежування явищ мови і мовлення доцільно розрізняти потенційні функції і реалізовані функції. При збігові реалізованої функції зі своєю потенційною функцією виступають первинні функції відповідних форм, коли реалізована функція не збігається з потенційною, тобто виходить за межі своєї системної амплітуди, слід говорити про вторинні функції форм. Вторинні функції ─ це спосіб забезпечення динаміки мовної системи у зв’язку з динамічністю об’єктивної дійсності. Відсутність в українському мовознавстві спеціального дослідження з цього питання спонукає до подальших роздумів та пошуків розв’язання проблеми реалізації первинних, а також вторинних функцій (тема вторинних функцій має бути предметом окремого дослідження) одиниць різних рівнів у вираженні відношень потенційності. Необхідно детально проаналізувати особливості перетину можливості та необхідності з різними елементами граматичного контексту, що передбачає існування перехідних функцій. Отже, крім первинної і вторинної функцій, виділяють також зони перехідності від первинних до вторинних функцій. Існування перехідних функцій закономірно випливає зі спрямованості руху вторинних, межею якого є нормативне парадигматичне значення, тобто первинна функція. Первинна функція належить до парадигматичного ядра, вторинна функція ─ до синтагматики, перехідна до парадигматичної периферії. Це питання теж не достатньо висвітлене в українському мовознавстві.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою темою кафедри української мови Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова „Актуальні питання лексичної та граматичної систем української мови” (номер державної реєстрації № 0101001415), а також із науковим напрямом, скерованим на створення комплексної категоріальної граматики української мови, над яким працює відділ історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України. Тему затверджено координаційною радою Інституту української мови НАН України (протокол № 27 від 17 червня 2005 року).
Об’єктом обраного дослідження є одиниці різних рівнів сучасної української літературної мови, які своїми опозиціями формують категорію потенційності, що відображає динаміку переходу від ірреальності до реальності, взаємодії функцій та їх реалізації в контексті.
Предметом дослідження є потенційні функції можливості та необхідності, особливості їх структурно-семантичної організації, взаємодія функцій та їх варіантів з іншими полями та субполями у системі української мови.
Мета дослідження ─ встановити своєрідність семантики та структури категорії потенційності в сучасній українській літературній мові, репрезентованої лексико-синтаксичними, морфологічними, синтаксичними засобами, визначити її місце у парадигмі інших мовних категорій (спонукальності, вірогідності, темпоральності, аспектуальності, часової локалізованості).
Для досягнення поставленої мети розв’язано такі конкретні завдання:
- диференційовано логічні, семантичні, синтаксичні, комунікативні, функціональні аспекти категорії модальності;
- теоретично обґрунтовано поняття функціонально-семантичної категорії потенційності;
- визначено й проаналізовано семантичне членування категорії потенційності;
- виявлено й описано функції потенційності на основі встановлених диференційно-семантичних ознак;
- виокремлено домінанту та периферію засобів вираження зон можливості та необхідності;
- з’ясовано зони перетину функцій потенційності у межах функціонально-семантичного поля модальності;
- досліджено співвіднесеність потенційності з немодальними функціонально-семантичними полями.
Матеріалом дослідження послугувало близько 14 000 текстових фрагментів, що були дібрані методом суцільної вибірки з художніх творів, наукових текстів, газетних та журнальних публікацій, а також особисті записи автора.
Методи дослідження. Для аналізу фактичного матеріалу використано систему методів: описовий (у синхронному зрізі), індуктивний, гіпотетико-дедуктивний, метод функціонально-семантичного аналізу. Описовий метод використано для з’ясування системи засобів вираження первинних функцій ФСК потенційності; індуктивний ─ для експлікації конкретних категоріальних ситуацій; гіпотетико-дедуктивний, а також прийом компонентного аналізу ─ під час моделювання семантичної структури і системи функцій; функціонально-семантичний метод з перевагою ономасіологічного підходу застосовано для з’ясування первинних і перехідних функцій потенційних одиниць.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що на широкому фактичному матеріалі вперше проведено конкретизацію семантичного обсягу функціонально-семантичної категорії потенційності в українській мові, визначено домінантні та периферійні засоби реалізації потенційності з урахуванням лексичних, морфологічних, синтаксичних параметрів речення, схарактеризовано й описано функції потенційності, проаналізовано зони перетину функцій потенційності з модальними та немодальними функціонально-семантичними полями.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що отримані дані дають змогу поглибити і доповнити наявні в сучасному українському мовознавстві концепції дослідження категорії потенційності як однієї з актуалізаційних категорій ФСП модальності. У дисертації виокремлено, описано й уточнено семантичну сферу і структуру категорії потенційності, розширено уявлення про арсенал засобів вираження категорії потенційності, а також поглиблено розуміння взаємодії різних рівнів мови. Результати дослідження можуть сприяти подальшому вивченню і розв’язанню проблем, пов’язаних із категорією потенційності.
Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування його результатів під час читання спецкурсів із функціональної граматики на філологічних факультетах університетів, при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт із функціональної граматики, методичних розробок із функціонального синтаксису української мови, а також можуть використовуватися на відповідних спецсемінарах та спецкурсах.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Усі сформульовані положення та висновки обґрунтовані та розроблені дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідних наукових та фактичних джерел.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи обговорено на засіданнях кафедри української мови Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, висвітлено на Міжнародній науково-практичній конференції „Українська ментальність: діалог світів” (Одеса, 2003); на Міжнародній науковій конференції „Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006); на 59-й та 61-й звітних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів названого закладу (Одеса, 2004, 2006); на Всеукраїнській науковій конференції „Когнітивна лінгвістика: теорія і практика” (Херсон, 2006).
Публікації. Проблематику та основні результати дисертаційного дослідження висвітлено у 5-х статтях, надрукованих у збірниках наукових праць, що входять до переліку фахових видань ВАК.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації ─ 199 сторінок, з них 173 сторінки основного тексту. Бібліографія нараховує 258 позицій, список використаних джерел ─ 45 позицій.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Дослідження категорії модальності, а отже, й потенційності в сучасній лінгвістиці відбувалось у логіко-понятійному, семантичному, синтаксичному, комунікативно-прагматичному аспектах. Аналіз даних концепцій виявив суперечності у визначенні категоріального статусу модальності, неповноту опису значень та засобів вираження. Розв’язати проблему модальності як структурно і семантично складної мовної категорії дає змогу функціонально-семантичний підхід. Такий підхід уможливлює здійснення системного аналізу будь-якої категорії, дослідження мовного матеріалу в напряму від змісту до зовнішніх засобів його вираження. Основною характеристикою функціонально-семантичного підходу є польова структура. Поле як принцип організації об’єкта вирізняється компактністю, різнохарактерністю функцій, зосередженням зв’язків та відношень у центрі, де в повному обсязі і з найбільшою регулярністю передаються всі відтінки значення категорії, і послабленням їх на периферії. Систематизування підходів дослідження модальності в українському мовознавстві дає підстави визнати, що функціонально-семантична модель є найбільш прийнятним способом опису категорії потенційності.
2. Протиставлення реальності/ірреальності як семантичної суті категорії способу вважають однією з основних у визначенні модальних відношень. Проте, деякі модальні значення не підпадають під поняття реальності або ірреальності, хоч між цими значеннями і розрізненням реальності/ірреальності існує певний зв’язок, який відображається у понятті потенційність. Потенційність це функціонально-семантична категорія, що відбиває динаміку переходу від ірреальності до реальності, тобто оцінку мовцем способу існування зв’язку між предикатними знаками, й об’єднує різнорівневі засоби вираження (лексико-граматичні, морфологічні, синтаксичні, інтонаційні).
3. Семантичною основою категорії потенційності є оцінка мовцем способу існування зв’язку між об’єктом дійсності та його ознакою. Цей зв’язок оцінюється мовцем як можливий, необхідний, здійснюваність якого залежить від детермінуючих чинників, що перебувають у самому суб’єкті або поза ним. Спрямованість на перетворення ірреальності в реальність через дію, позначену предикатом, ─ це ядро ситуацій модальної оцінки. План змісту ФСК потенційності членується на семантичні зони на основі диференційно-семантичних ознак, виокремлених під час аналізу семантики компонентів, які її утворюють. Диференційно-семантична ознака ─ це мінімальний семантичний елемент, стосовно якого розрізняють принаймні два члени системи. Таким чином, до складу ФСК потенційності входять функція можливості та функція необхідності.
4. Семантична функція це інтегрований стрижень, який об’єднує в систему різнорідні мовні елементи. Експлікація ДСО відповідними дескрипторами дала змогу провести ідентифікацію та встановлення функцій потенційності. В зоні можливості виокремлено власне можливість, альтернативну можливість, деонтичну можливість, імплікативну можливість, пермісивну можливість, епістемічну можливість, алетичну можливість. В зоні необхідності ─ власне необхідність, змушеність, обов’язковість, повинність, дезидеративність.
5. Функція можливості являє собою функціонально-семантичну єдність, що виражає уявлення мовця про такий зв’язок між суб’єктом ситуації і його ознакою, при якому існує зумовленість ситуації детермінуючими чинниками (об’єктивними чи суб’єктивними), що допускають будь-який результат потенційної ситуації її реалізацію чи нереалізацію. Ситуації можливості ─ це оцінні ситуації, в яких є суб’єкт, об’єкт, підстава і засоби оцінювання. Аналіз семантики і структури функції можливості доводить, що в українській мові можна виокремити такі засоби вираження: а) лексичні модальні слова і предикативи; б) морфологічні видо-часові форми в дійсному способі дієслова та видові в умовному; в) синтаксичні негативні інфінітивні конструкції. Основним засобом вираження функції можливості, де наявна вся повнота ознак даного явища, є розряд модальних модифікаторів, що передають граматичне значення можливості у складі синтаксичного комплексу присудка. ММ становлять спеціалізовані засоби, що експліцитно і дискретно передають потенційні відношення можливості. Домінанту поля становить слово зі значенням могти і його негативний корелят зі значенням не могти.
Типовою формою недискретного вираження функції можливості є видо-часові форми, категоріальне значення яких поєднується з модальним значенням можливості. Особливе місце посідають форми теперішнього-майбутнього ДВ. Наочно-зразкове вживання теперішнього-майбутнього ДВ частіше супроводжується значенням неможливості, рідше можливості, і виявляється не самими видовими значеннями, а відповідними дієслівними формами та контекстом. Форми простого майбутнього ДВ використовуються в конкретно-фактичному вживанні, коли значення можливості сполучається із значенням одиничного цілісного факту. Форми минулого ДВ мають перфектне значення, вони означають дії, що відбуваються одночасно з іншими діями, вираженими формами теперішнього часу. Перфектне значення встановлюється шляхом наявності чи відсутності у фразі певних уточнювальних слів та узгоджуваністю з іншими часовими формами. Форми теперішнього НДВ повідомляють про здібності, можливості, уміння суб’єкта і виражають реалізацію потенційно-якісної функції дієслів НДВ.
На синтаксичному рівні функція можливості представлена негативними інфінітивними конструкціями. Семантика інфінітивних речень полягає у вираженні потенційної дії, можливої за наявності певних умов, обставин, об’єктивних законів. Функція можливості в інфінітивних реченнях виражається імпліцитно (без формальних показників) й ускладнюється емоційно-експресивними відтінками, що створюються будовою речень, інтонацією та частками. У структурі інфінітивних речень потенційне значення можливості реалізується складним інтонаційно-конструктивним способом. Інфінітивні речення є спеціалізованими засобами вираження функції можливості, хоч і виступають у ролі периферійних компонентів категорії потенційності.
6. Функція необхідності в українській мові, як правило, набуває відтінку відсутності вибору дій, пов’язується з прагненням, волею, обставинами, які змушують до здійснення дії. Модальна функція необхідності створює волюнтативну ситуацію, яка передбачає наявність вольового мотиву, що забезпечує можливість реалізації дії. Центральне місце в реалізації потенційної функції необхідності займають конструкції з модальними модифікаторами необхідності, що входять до складу дієслівного складеного присудка. Універсальний засіб вираження необхідності предикативний прислівник треба, що разом із залежним інфінітивом ДВ/НДВ використовується для передачі всіх без винятку семантичних варіантів функції необхідності.
До недискретних засобів належать конструкції з формами наказового способу в неімперативному використанні; речення, що містять форми теперішнього часу в значенні розпорядження, наказу, припису. Форми наказового способу в неімперативному вживанні виступають контекстуальними синонімами форм дійсного способу, відрізняючись від них особливою експресією змушеності, протесту. Дієслівні форми теперішнього часу втрачають свої первинні категоріальні ситуації і реалізуються у вторинній функції транспозиції, бо специфіка української мови полягає в тому, що формам часу характерне переносне вживання з урахуванням сфери використання.
На синтаксичному рівні функціонують експресивні інфінітивні конструкції. У ролі синтаксичного засобу для вираження потенційних значень інфінітивного речення виступає сама форма предиката ─ незалежний інфінітив у сполученні з інтонацією та частками.
7. Аналіз засобів вираження функцій можливості та необхідності дає змогу зробити висновок про те, що вони належать до типу полів з моноцентричною структурою. Досліджувані функції спираються на лексико-граматичний клас модальних дієслів та предикатів, які становлять домінанту категорії. На периферії знаходяться морфологічні та синтаксичні засоби, хоч вони є спеціалізованими засобами вираження функцій потенційності.
8. ФСК потенційності являє собою характерний приклад взаємодії як модальних, так і немодальних функціонально-семантичних категорій та полів. Одним із важливих елементів такої взаємодії є використання засобів, що знаходяться у розпорядженні однієї функціональної категорії для вираження семантики іншої категорії. Тобто у процесі актуалізації потенційних значень та сама мовна одиниця може входити до складу двох або кількох полів, але з різною позиційною характеристикою, що зумовлює виникнення „перехідних зон”. У цьому виявляється принцип мовної економії.
9. Функція можливості та функція необхідності мають системні семантичні зв’язки, а отже, й спільні форми, які перебувають в основі конструкцій різного модального значення. Висловлення з подвійним запереченням можуть передавати значення можливості нездійснення дії, вираженої інфінітивом, у результаті чого виникає функція категоричної необхідності, неминучості: Не можна не погодитися (=треба погодитися).
10. Модальні дієслова та предикативи у своїй первинній функції є домінантами функцій можливості та необхідності, а у вторинній ─ входять до складу периферії функції вірогідності.
11. У своєму зовнішньому функціонуванні в межах висловлення модальні форми вступають у складні взаємозв’язки з категоріями темпоральності та аспектуальності, що накладають певні обмеження на їх семантику. Можливість та необхідність дії можуть розміщуватися у всіх трьох часових сферах. Залежно від того, до якого часового плану належить ситуація, в українській мові виокремлюються три типи ситуацій: презенсно-потенційні, претерально-потенційні та футурально-потенційні. Темпоральні форми можуть передавати функцію можливості та необхідності. Найчастіше така взаємодія реалізується у презенсно-потенційних ситуаціях. Потенційно-аспектуальні зв’язки реалізуються насамперед при вираженні різного роду виявів модального відношення суб’єкта до предиката. Релевантність видових значень для різновидів „внутрішньосинтаксичної” модальності очевидна, бо категорія аспектуальності характеризує цілісний/нецілісний вияв у різноманітних варіантах, передбачає залежність цього вияву від суб’єкта, що особливо чітко виражається у потенційних відношеннях. Поля аспектуальності та темпоральності не просто нашаровуються на категорію потенційності, а перебувають з нею у мотивованих взаємопов’язаних відношеннях. Переосмислення значень видо-часових форм продуктивно використовується у функціональних стилях української мови як стилістично-зображальний прийом.
12. Для функцій можливості та необхідності переважно притаманна відносна нелокалізованість. Потенційні функції можуть виражати дію, локалізовану в часі, лише з активною підтримкою контексту.
13. У реальному мовленні ФСК потенційності тісно взаємодіє з категорією спонукальності. У випадках прямої міжособової комунікації виникають ситуації, зумовлені волевиявленням мовця, спрямованим на адресата, який водночас є суб’єктом потенційної дії. Варіанти деонтичної можливості виражаються у висловлюваннях з ММ і реалізуються у таких комунікативно-прагматичних ситуаціях: дозвіл, заборона, пропозиція, порада. В українській мові функціонують імперативні форми, які використовуються для вираження функцій потенційності. Ці форми набувають статусу неімперативних конструкцій „перехідного типу”. Конституенти потенційності беруть активну участь у формуванні поля спонукальності та розвитку його властивостей як системи. Це відкриває подальші перспективи дослідження категорії потенційності у прагмастилістичному аспекті.
14. Категорія потенційності в українській мові являє собою складну функціонально-семантичну систему, що об’єднує зони можливості та необхідності, для яких характерною є множинність ієрархічно організованих засобів вираження, що належать до різних рівнів мови. Яскравим прикладом асиметричного дуалізму мовного знака є мовна модальність, бо те саме модальне значення може передаватися різними мовними засобами і, навпаки, один мовний засіб може передавати різні модальні значення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адамец П. К вопросу о модификациях (модальних трансформациях) со значением необходимости и возможности // Československa rusistika, 1968. Т 13. ─ № 2. С. 88-94.
2. Адмони В. Г. О модальности предложения // Учен. зап. ЛГПИ им. А. И. Герцена. 1956. Вып. 1. Т. 21. С. 47-71.
3. Адмони В. Г. Полевая природа частей речи // Вопросы теории частей речи. Л.: Наука, 1968. С. 98-106.
4. Алексієнко Л. А. Семантика і засоби мовної категорії модальності // Українське мовознавство. 1988. Вип. 15. С. 98-104.
5. Амелина С. Н. Семантические особенности инфинитивных конструкций микрополя «необходимости» // Функциональная семантика. Днепропетровск: ДДУ, 1991. С. 20-25.
6. Арполенко Г. П. Інфінітивні речення // Арполенко Г. А., Забєліна Н. О. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1982. С. 5-65.
7. Арполенко Г. П. Односкладні речення // Історія української мови: Синтаксис. К.: Наукова думка, 1983. С. 231-289.
8. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений: Оценка, событие, факт. М.: Наука, 1988. 338 с.
9. Балин В. М., Шапошникова Н. М. Сопоставительный анализ модально-аспектуальных особенностей сослагательного наклонения в немецком и английском языках // Вопросы структуры и семантики германских и романских языков. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1975. С. 116-124.
10. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд. иностр. лит., 1955. 416 с.
11. Банару В. И. Оценка, модальность, прагматика // Языковое общение: Единицы и регулятивы. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1987. С. 14-18.
12. Бардина Н. В. Языковая гармонизация сознания. Одесса: Астропринт, 1997. 271 с.
13. Бауэр Я. Структурные типы славянского предложения и их развитие // Языкознание в Чехословакии. М.: Прогресс, 1978. С. 163-180.
14. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. 236 с.
15. Беличова-Кржижкова Е. О. О модальности предложения в русском языке // Актуальные проблемы русского синтаксиса. М.: Изд-во МГУ, 1984. С. 49-77.
16. Белошапкова В. А. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Высшая шк., 1977. 248 с.
17. Беляева Е. И Функционально-семантические поля модальности в английском и русском языках. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. 180 с.
18. Беляева Е. И. Возможность // Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. ─ Л.: Наука, 1990. ─ С. 126-142.
19. Беляева Е. И. Достоверность // Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. Л.: Наука, 1990. С. 157-170.
20. Беляева Е. И. Модальность в различных типах речевых актов // Филологические науки. 1987. ─ № 3. С. 64-69.
21. Беляева Е. И. Речевой аспект категории модальности // Функционирование языковых единиц в речи и в тексте. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1987. С. 23-32.
22. Беляева Е. И., Цейтлин С. Н. Анализ модальних полей: Соотношение значений возможности и необходимости в семантической сфере потенциальности // Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. ─ Л.: Наука, 1990. С. 123-126.
23. Березняк Т. М. К вопросу о модальности предложения в английском языке // Вестник Киевского университета. К.: Вища шк., 1985. ─ Вып. 19. С. 15-17.
24. Бирюлин Л. А. О лингвистических аспектах модальности // Сопряженность глагольных категорий. Калинин: КГУ, 1990. С. 35-42.
25. Бирюлин Л. А. Побуждение к действию в актах речи // Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. Л.: Наука, 1990. С. 185-244.
26. Бирюлин Л. А., Корди Е. Е. Основные типы модальных значений, выделяемых в лингвистической литературе // Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. Л.: Наука, 1990. С. 67-71.
27. Блик О. П. Українська мова: Фонетика, орфографія, лексика і фразеологія, будова слова (морфеміка), словотвір, морфологія. К.: Четверта хвиля, 1997. Ч. 1. 397 с.
28. Бойко А. А. О модальных функциях вида в современном русском языке (на материале инфинитивных сочетаний): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. ─ Ленинград, 1953. 18 с.
29. Бондар О. І. Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній українській літературній мові: Дис. ... доктора філол. наук. ─ Одеса, 1997. ─ 369 с.
30. Бондар О. І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові. Одеса: Астропринт, 1996. 192 с.
31. Бондар О. І. Темпорально-модальні категоріальні ситуації в українській мові // Записки з українського мовознавства. Одеса: Астропринт, 1999. Вип. 8. С. 16-20.
32. Бондар О. І. Часова локалізованість і модальні ситуації в сучасній українській мові // Щорічні записки з українського мовознавства. Одеса: Друкарський двір, 1994. Вип. 1. С. 46-52.
33. Бондаренко В. Н. Виды модальных значений и их выражение в языке // Филологические науки. ─ 1979. ─ № 2. С. 54-62.
34. Бондарко А. В. Введение. Основания функциональной грамматики // Теория функциональной грамматики: Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. М.: Эдиториал УРСС, 2001. С. 5-40.
35. Бондарко А. В. Вид и время русского глагола: Значение и употребление. М.: Просвещение, 1971. 239 с.
36. Бондарко А. В. Модальность // Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. Л.: Наука, 1990. С. 59-122.
37. Бондарко А. В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 207 с.
38. Бондарко А. В. Проблемы грамматической семантики и русской аспектологии. ─ СПБ: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1996. ─ 220 с.
39. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136 с.
40. Бондарко А. В. Грамматическая категория и контекст. ─ Л.: Наука, 1971. 116 с.
41. Бондарко А. В. Категориальные ситуации в сфере модальности // Функциональные, типологические и лингводидактические аспекты исследования модальности: Тезисы докладов конференции. Иркутск: ИПИИЯ, 1990. С. 15-17.
42. Бондарко А. В. Реальность/ирреальность и потенциальность // Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. ─ Л.: Наука, 1990. С. 72-79.
43. Борщ Э. Г. Средства выражения модальных значений возможности и необходимости в современном русском языке // Методика преподавания русского языка и литературы. К.: Рад. шк., 1979. Вып. 12. С. 36-49.
44. Булыгина Т. В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. Гл. 5. С. 320-355.
45. Булыгина Т. В., Шмелев А. Д. Концепт долга в поле долженствования // Логический анализ языка. М.: Наука, 1991. С. 14-21.
46. Бюиссанс Э. Грамматические категории французского языка // Функциональное направление в современном французском языкознании. М.: Изд-во МГУ, 1980. С. 184-192.
47. Васильева Л. В. Модальный глагол must и его эквиваленты как сегмент функционально-семантического поля модальности // Сборник научных трудов МГПИИЯ им. М. Тореза. 1988. Вып. 306. С. 105-115.
48. Ващенко В. С. Українська мова. Харків: Вид-во Харк. держ ун-ту, 1959. 349 с.
49. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун, 2002. 1426 с.
50. Виноградов В. В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Труды Ин-та русского языка. М.-Л.: АН СССР, 1950. Т. ІІ. С. 38-80.
51. Виноградов В. В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). ─ М.: Высшая шк.,1986. 639 с.
52. Вихованець І. Р. Модальність // Українська мова: Енциклопедія. К.: Українська енциклопедія, 2000. С. 338-339.
53. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. ─ К.: Наукова думка, 1992. ─ 205 с.
54. Вихованець І. Р. Синтаксис // Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови. К.: Рад. шк., 1982. С. 133-208.
55. Вихованець І.Р. Принципи категорійної граматики української мови // ІІІ Міжнародний конгрес україністів. Мовознавство. - Харків, 1996. С. 177-181.
56. Вихованець І.Р. Частини мови у семантико-граматичному аспекті. - К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
57. Волох О. Т. Дієслово // Волох О. Т., Чемерисов М. Т., Чернов Є. І. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. К.: Вища шк., 1989. С. 121-157.
58. Вольф Е. М. Грамматика и семантика местоимений. М.: Наука, 1974. 224 с.
59. Всеволодова М. В. Синтаксемы и строевые категории предложения в рамках функционально-коммуникативного синтаксиса (к вопросу о предикативности, предикации и членах предложения) // Вестник Московского университета. 2000. ─ № 1. С. 75-95.
60. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. М.: Высшая шк., 1986. 219 с.
61. Гак В. Г. К проблеме гносеологических аспектов семантики слова // Вопросы описания лексико-семантической системы языка: Тезисы докладов. М.: МГПИИЯ, 1971. ─ Ч.1. С. 95-98.
62. Галкина-Федорук Е. М. Безличные предложения в современном русском языке. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. 332 с.
63. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
64. Генюшене Э. Ш., Недялков В. П. Типология рефлексивних конструкций // Теория функциональной грамматики: Персональность. Залоговость. С.-Петербург: Наука, 1991. С. 241-276.
65. Гловинская М. Я. Семантика, прагматика и стилистика видо-временных форм // Грамматические исследования. Функционально-стилистический аспект. М.: Наука, 1989. С. 74-146.
66. Головацкий Я. Грамматика русского языка. Львов, 1849. 219 с.
67. Горецький П. Морфологія та елементи синтакси // Горецький П., Шаля І. Українська мова: практично-теоретичний курс. К., 1926. 183 с.
68. Городенська К. Г. Онтологічні параметри граматичних категорій способу та часу // Мовознавство. 1997. ─ № 1. С. 39-42.
69. Горпинич В. О. Морфологія української мови: Підручник. ─ К.: Академія, 2004. 336 с.
70. Горпинич В. О. Українська морфологія. Дніпропетровськ. ДДУ, 2000. 389 с.
71. Горяний В. Д. Синтаксис односкладних речень. К.: Рад. шк., 1984. 128 с.
72. Грабье Вл. Семантика русского императива // Сопоставительное изучение русского языка с чешским и другими славянскими языками. М.: Изд-во МГУ, 1983. С. 105-128.
73. Грамматика современного русского литературного языка. М.: Наука, 1970. 767 с.
74. Грепл М. О. О сущности модальности // Языкознание в Чехословакии. М.: Прогресс, 1978. С. 277-301.
75. Грищенко А. П. Дієслово // Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенка. ─ К.: Вища шк., 1997. С. 403-446.
76. Грищенко А. П. Модальність і часова віднесеність як зовнішньосинтаксичні ознаки речення // Синтаксис словосполучення і простого речення. К.: Наукова думка, 1975. ─ С. 16-29.
77. Грищенко А. П. Морфологія: Дієслово // Вихованець І. Р., Городенська К.Г., Грищенко А. П. Граматика української мови. К.: Рад. шк., 1982. С. 98-118.
78. Грунський М., Сабалдир Г. Українська мова: Фонетика. Морфологія. Синтакса. К.: Час, 1926. 156 с.
79. Гуйванюк Н. В., Чолкан В. А. Співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності в реченні: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 1994. 72 с.
80. Гулыга Е. В. Модальность сложноподчиненного предложения (на материале немецкого языка) // Вопросы лексикологии, грамматики и фонетики немецкого языка. М.: МГПИ, 1959. Т. СХLI. Вып. 1. С. 95-124.
81. Гулыга Е. В. Шендельс Е. И. О компонентном анализе значимых единиц языка // Вопросы описания лексико-семантической системы языка: Тезисы докладов. М.: МГПИИЯ, 1971. ─ Ч.1.
82. Гусева П. Т. О модальности конструкций с межсобытийными причинно-следственными предикатами-связками // Вестник Харьковского университета. ─ Харьков: Вища шк.,1991. ─ Вып. 352. ─ С. 42-44.
83. Давыдов И. И. Опыт общесравнительной грамматики русского языка.